Вступ

Перехід України до ринкової економіки вимагає від підприємства підвищеної ефективності виробництва,конкурентоспроможної продукції та послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу,ефективних форм господарювання та управління виробництвом.

Будь-яке виробництво завжди пов’язане з витратами, оскільки це — процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі). Останній, як відомо, характеризується споживчою вартістю (корисністю) і трудомісткістю, тобто певною кількістю затрат уречевленої та живої праці. У підсумку вони і становлять вартість товару чи послуги. Частина їх вартості, яка втілює вартість уречевленої праці (засобів виробництва), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на виготовлений товар у вигляді вартості матеріальних витрат. Жива праця людини створює чистий продукт — понад вартості перенесених на товар матеріальних витрат. Зрозуміло, що процес виробництва має безперервно повторюватись, а це можливо лише тоді, коли його фактори відтворюються. Частка вартості, яка авансується для постійного функціонування виробництва, визначається як витрати виробництва.

1. Витрати виробництва

1.1 Витрати виробництва як політична категорія

Категорія “ витрати виробництва ” належить до загальноекономічних (тих,що відображають реалії у декількох суспільно-форми капіталістичних витрат виробництва

В політ економічному аспекті капіталістичні витрати виробництва представляють собою,передусім,відносини економічної власності між капіталістами і найманими працівниками з приводу формування та розвитку витрат постійного та змінного капіталу та привласнення при цьому додаткової вартості у товарній формі(втіленої у товарі)У кількісному аспекті –це витрати капіталу (капіталістичної власності

З боку вартісних відносин вони складаються з витрат на предмети праці,певної частки зношених засобів праці і попиту робочої сили й виражають формулою:

ВВ=с+v

Де с – вартість споживчих засобів виробництва,v-вартість необхідного продукту (необхідного для створення робочої сили працівника )

Якщо капіталісту для виробництва товарів необхідно затратити лише с+v(витрати капіталу ), то витрати суспільства-це, те у що обходиться створення товару всьому суспільству і виражається формулою

W = C + V + M,

де С — вартість спожитих засобів виробництва;

V — вартість необхідного продукту (вартісний еквівалент заробітної плати);

M — вартість додаткового продукту (приріст вартості щодо вартості необхідного продукту).

Витрати капіталістичного підприємства і витрати суспільства це - окремі економічні категорії, в основі розмежування яких лежать об’єктивні економічні процеси, властиві також речовому змісту. Так в основі виділення витрат підприємства лежать, з одного боку, процеси економічної відокремленості підприємства ( характеризує їх приналежність до відносин економічної власності на засоби виробництва і виготовлений продукт), а з другого – процеси суспільного розподілу праці. Водночас, виділення витрат виробництва капіталістичного підприємства зумовлене, певною мірою, особливостями кругообороту індивідуального капіталу та його відтворення,витратами живої та уречевленої праці на виробництво товарів на окремому підприємстві.

Виділення категорії « витрати виробництва суспільства « також зумовлена витратами живої та уречевленої праці на виготовлення товару, що здійснюється,насамперед, поза межами окремого підприємства, зокрема наявність у вартості такого товару додаткової праці у формі додаткової вартості. Складовим елементом витрат виробництва суспільства є витрати окремого підприємства. Стосовно додаткового продукту, то він створюється на підприємстві живою працею безпосереднього виробника, менеджера і підприємця, так і поза його межами внаслідок сенергічного ефекту, що виникає у процесі суспільного поділу праці в загальній та частковій формах.

Крім того,витрати виробництва окремого підприємства не збігаються з суспільно необхідними витратами на виготовлення окремого товару. Це зумовлено різкою технічною оснащеністю підприємства, неоднаковим рівнем організації виробництва,кваліфікації робітників та іншими факторами у межах однотипної форми власності. Суспільно необхідні затрати живої та уречевленої праці тяжіють до витрат на тих підприємствах, що виготовляють основну масу товарів даного виду, оскільки на них встановлюється суспільно необхідні умови виробництва ( середня продуктивність, інтенсивність праці, рівень технічної оснащеності,кваліфікації працівників,якість продукції тощо). Ці усереднені фактори сфери безпосереднього виробництва певною мірою уніфікуються внаслідок впливу ринку, знеособлення і усереднення індивідуальних витрат виробництва на виготовлення ідентичних товарів. Конкретніше вплив ринку виявляється у наявності зворотної дії попиту споживачів( у т. ч. суб’єктивної оцінки останніми якості продукції тощо) на процес ціноутворення, а останнього — на виготовлення товарів. Суспільно необхідні витрати чи послуги виявляються у формі власності [1.187].

1.2 Еволюція витрат виробництва у процесі розвитку економічних систем

Витрати виробництва,як і всі інші економічні категорії, на різних етапах розвитку товарного виробництва наповнюються елементами якісно нового або істотно нового змісту.

В цілому витрати виробництва суспільства (в т ч. витрати виробництва на підприємстві ) на нижчій стадії розвитку капіталізму набувають форми витрат капіталу (постійного і змінного) у складі авансового капіталу. Авансовий капітал внаслідок часткового зношування основних фондів та їхнього переносу на новостворений товар більший за капіталістичні витрати виробництва.

На вищій стадії на монополістичних підприємствах формуються монопольні витрати виробництва,які внаслідок виготовлення на цих підприємствах основної маси продукції,зосередження найпередовішої техніки і технології,впровадження найдосконаліших форм і методів організації виробництва,закупівля сировини,матеріалів і комплектуючих виробів за заниженими цінами є тощо нижчим, ніж індивідуальних (середніх і малих ) капіталістичних підприємствах. Монопольні витрати виробництва відображають,передусім, відносини монополістичної власті щодо формування та розвитку витрат монополістичного постійного та змінного капіталу й привласнення при цьому додаткової вартості у формі монополістичного товару.

Крім того,на вищій стадії капіталізму монопольні витрати виробництва наповнюються державно-монополістичним змістом. Про це свідчить процес передачі нових технологій,інших об’єктів державної інтелектуальної власності і підприємствам різних типів капіталістичної власності,використання такої власності внаслідок здійснення спільних науково-дослідницьких робіт промислових компаній із державними лабораторіями та використання отриманих результатів

Капіталістичні витрати виробництва мають бути відшкодовані за рахунок реалізації виготовлення на підприємстві товарів. Тому витрати на виготовлення і реалізацію товару називають собівартістю продукції. У політ економічному аспекті вона відрізняється від капіталістичних витрат тим, що відображає не лише відносини економічної власності між найманими працівниками і капіталістами щодо формування витрат постійного і змінного капіталу а й привласнення додаткової власності у процесі створення товарів,але й щодо їх реалізації.

У західній економічній літературі у контексті позитивної економічної теорії концепція “факторів виробництва ” до постійних витрат виробництва відносять витрати на заробітну плату,виплату оренди,витрати на освітлення, опалення,сплату відсотків за кредит та інші. Їх відносять до постійних тому,що вони є незмінними для діючого підприємства. До змінних за такою логікою, належать сировина,матеріали,пальне,електроенергія.

Джерелом формування виробничих витрат є виробничі ресурси: природні(земля,вода, ліси тощо),праця,капітал,підприємницька діяльність. Згідно з певними функціонуванням цих ресурсів формуються і відповідні виробничі витрати. Так,використання природних ресурсів формує такі витрати,як рентна або плата за землю і орендна плата, використання праці пов’язане із заробітною платою, капітал породжує такі витрати як амортизація, процент на капітал і процент на позику, підприємницька діяльність – нормальний прибуток, що є також складовою витрат виробництва, отже витрати виробництва—це вартість виробничих факторів, використаний для створення певної кількості благ.

Отже, витрати є важливим елементом діяльності підприємства[1.189]

2. Поняття витрат та їх класифікація

Є два підходи до визначення витрат:

1.Бухгалтерський—за ним витрати тлумачать як вартість витрачених ресурсів за фактичними цінами їх придбання.

2.Економічний – витрати розуміють як вартість інших благ,які можна було б отримати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних напрямів використання тих самих ресурсів. Отже, йдеться про вартість втрачених можливостей, або альтернативні витрати.

Економісти розглядають витрати не в ретроспективній,як бухгалтери, а у перспективі діяльності фірми. Вони цікавляться тим,якими будуть витрати в майбутньому, а також тим, як фірма може перегрупувати свій ресурси з метою зменшення витрат та збільшення прибутків. Отже, вони повинні визначити вартість втрачених альтернатив,тобто відмови від можливості ефективніше використання ресурси фірми.

На практиці, згідно з бухгалтерським підходом, витрати визначаються собівартістю фактично виробленої продукції. Тоді як за економічним підходом, вони враховують,крім собівартості,й ті, витрати,які пов’язані із залученням обмежених ресурсів з інших виробництв.

Бухгалтерські витрати тотожні явним (зовнішнім),які визначаються сумою витрат на оплату виробничих ресурсів(сировини, матеріали,паливо, робоча сила, тощо), що купуються фірмою. Якщо підприємство купує всі ресурси за вільними ринковими цінами,то бухгалтерські витрати будуть менші, ніж альтернативні витрати на величину неявних витрат.

Неявні витрати (внутрішні) визначаються вартістю ресурсів,які є власністю даного підприємства (заробітна плата підприємця-власника,яку він собі не виплачує,отримуючи дохід;можлива орендна плата за власну будівлю фірми тощо).Це грошові платежі,які б міг отримати підприємець при альтернативному використанні власних ресурсів. Підприємець використовує власні гроші,які б міг помістити в банк на депозит,він може використовувати власні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповідний дохід тощо. Отже, використовуючи власні ресурси для організації виробництва,підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку міг би отримати при інших варіантах використання ресурсів.

До неявних витрат належить і нормальний прибуток. Його розмір визначають рівнем доходності, що є нормальним або середнім для певної галузі. Нормальний прибуток – це плата підприємцеві за його діяльність, спрямована на виявлення рішень, впровадження інновацій, а також за ризик щодо кінцевих результатів.

Нормальний прибуток потрібен для утримання підприємця в певній сфері діяльності й виступає частиною виробничих витрат, яка повинна компенсуватися ціною за вироблену продукцію чи надані послуги.

Отже, можна стверджувати, що:

Бухгалтерські (явні, зовнішні) витрати + Неявні (внутрішні) витрати = Економічні (альтернативні )

Крім,економічних витрат, в умовах ринках є трансакційні витрати. На відмінну від виробничих, трансакційні витрати виникають у сфері обміну в процесі налагодження відносин між ринковими агентами при встановленні або передачі прав власності.

Можна виділити такі види трансакційних витрат:

Витрати на пошук інформації ( про потенційних постачальників і покупців, ціни, характеристика товарів та послуг).

Витрати на проведення переговорів та укладання контрактів.

Витрати на вимірювання.

Витрати на специфікацію та захист прав власності.

Витрати на юридичний захист контракту.

Отже, трансакційні витрати виникають і до процесу обміну, і в процесі обміну, і після нього.

Якщо нормальний прибуток входить до складу альтернативних витрат, то економічний прибуток є додатковим доходом підприємця внаслідок його ефективної діяльності у певній галузі і він не належить до витрат. Цей прибуток отримують не всі підприємці. Його розмір обчислюють як різницю між виручкою (доходом) від реалізації продукції та економічними витратами. У мікроекономіці йдеться, як правило про економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між виручкою (доходом) від реалізації продукції та бухгалтерськими витратами. Отже розмір бухгалтерського прибутку перевищує обсяги економічного прибутку на величину неявних(внутрішніх) витрат[ 2.85].

В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1.Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2.Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів,

приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3.Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна поділить:

На основні витрати( безпосередньо пов’язані з технологічним процесом випуском продукції).

Витрати на обслуговування( на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати на збут ) і підрозділів соціального характеру).

Витрати на управління (включають витрати на утримання й обслуговування апарату управління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємством.

За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють:

Прямі витрати. Безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції; їх можна прямо включити до собівартості за відповідними об’єктами обліку. Іншими словами, прямі витрати є сукупною вартістю ресурсів, втілених у продукцію; до вартості таких ресурсів належить і жива праця у відповідній оцінці,яка, у свою чергу,включає заробітну плату та відрахування на соціальне страхування найманих працівників,зайнятих у безпосереднім виготовленням конкретних видів продукції.

Непрямі витрати. Пов’язані з виробництвом відразу кількох або всіх видів продукції підприємства. Непрямі витрати протягом звітного періоду обліковуються на збірно-розподільчих рахунках, а потім за встановленою методикою деякі з них розподіляються між окремими видами продукції,а деякі — списуються безпосередньо в дебет рахунку основного виробництва.

За ознакою залежності від обсягів випуску продукції (виконання робіт, надання послуг )витрати підприємства поділяються на постійні та змінні.

Змінні витрати нормуються на кожну одиницю продукції;їх розмір змінюється пропорційно до зміни обсягу випуску продукції

Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції( виконання робіт, надання послуг).

. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Прогресивні змінні витрати зростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витрати змінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

За своєю цілісністю витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.

Продуктивні – залежать від характеру господарської діяльності підприємства і передбачаються за кошторисом витрат на виробництво та планом економічного і соціального розвитку. До них відносять більшу частину витрат,які утворюють собівартість продукції.

Непродуктивні – утворюються через недоліки в технології та організації виробництва(втрати від браку, простоїв, тощо).

Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні.

Прості (елементні) — це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата).

Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми.

Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді.

Одноразові - - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць.

Майбутні витрати — це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

У теорії витрат виробництва особливе значення має поняття граничних і середніх витрат [5.235].

Граничні витрати — це приріст витрат у результаті 1 виробництва однієї додаткової одиниці продукції.

Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу продукції ОБ підприємства, граничні витрати залежать від зростання лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції. Цю залежність відбиває така формула:

де ГВ — граничні витрати; ДЗВ — зростання змінних витрат виробництва; ДОВ — випуск додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю, їх можна обчислити, виходячи як із змінних, так і з загальних витрат. Загальні витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які залишаються сталими, коли обсяг випуску продукції змінюється.

Середні витрати (СВ) — це витрати на одиницю випуску продукції. Є три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні валові (загальні) витрати.

Середні постійні витрати (СПВ) являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ПВОБ).;

Оскільки постійні витрати не змінюються, середні постійні витрат ти знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції.

Середні змінні витрати (СЗВ) — це змінні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ЗВОВ).

Середні загальні витрати (СЗВ) розраховують діленням валових витрат на обсяг випуску продукції (ВВОВ).

У цілому середні витрати — це витрати на виробництво одиниці продукції. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво.

Отже, витрати є одним з найважливішим факторів, який враховується при отриманні максимального прибутку[2.105].

3. Собівартість як основний елемент витрат підприємства

Успішне просування продукції на ринку можливе при зниженій собівартості на її виробництво за величиною собівартості можна встановити якісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретного сільськогосподарського підприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарів на аграрного ринку. Функціонування же споживачів доцільно аналізувати за обсягом реалізації відповідної продукції.

Собівартість продукції - - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації вироб ничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:

• урахування і контроль усіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

• є базою для формування цін на продукцію підприємства, розрахунку прибутку і рентабельності;

• економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;

• служить одним із показників ефективності виробництва, у частині спожитих ресурсів;

• визначення оптимального обсягу випуску продукції підприємством;

• використовується при економічному обґрунтуванні прийняття управлінських рішень.

З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає в наступному:

• у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але і розширеному відтворенні;

• у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

• у поліпшенні фінансового стану підприємства і знижені ступеня ризику банкрутства;

• у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною.мірою підвищити конкурентноздатність продукції і збільшити обсяг продажів.

Собівартість продукції включаються витрати на:

Дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

2.Підготовку і освоєння нової продукції;

3.Виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

4.Обслуговування виробничого процесу і управління ним; збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);

5.Розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів); набір і підготовку кадрів;

6.Поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати на оплату часу працівникам, які залучаються для виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість,яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плаїгу; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартістьвключає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартістьохоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева — головним чином для ціноутворення.

Таким чином можна зробити висновок, що собівартість - це особлива економічна категорія, яка включає всі грошові витрати конкретного підприємства, необхідні для здійснення його відтворення, й pізниця між доходом і нею визначає прибуток, величина якого збільшується при її зниженні. Отже, за величиною собівартості можна встановити якісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретного підприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарів споживчого ринку.

4. Шляхи зниження витрат виробництва

Товаровиробникі в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції ( тобто вартості для себе,для даного підприємства). Це зумовлене тим, що зниження собівартості є сновою зниження цін, що в свою чергу, дає змогу підприємцю отримати більштй прибуток. Для зниження витрат, повязаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основих фондів (кількість складських приміщень, інших споруд та ін.). Особливо слід дбати про зниження непродуктивних витрат—штрафів, відшкодування збиткі тощо, повязаних з невиконанням підприємством своїх договірних зобовязань. До них відносять також прогули працівників на підприємстві[3.149].

В сучасних ринкових умовах з поширеними кризовими явищами актуальною проблемою є задача прийняття рішень з підвищення рівня прибутковості підприємствами – суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. І тут, крім чинників збільшення обсягів виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки висувається проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції.

До основних джерел зниження витрат виробництва і реалізації продукції підприємства – суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності можна віднести:

– зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;

– зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції;

– зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції;

– скорочення адміністративних витрат та накладних витрат при експорті та імпорті товарів;

– ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

На економію ресурсів значно впливає кількість техніко-економічних чинників. Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників:

– підвищення технічного рівня виробництва;

– удосконалювання організації виробництва і праці;

– зміна обсягу виробництва.

Всі вони призводять до зниження витрат сировини, матеріалів, заробітної плати.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторного використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій.

На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні – зменшуються.

Зниження витрат підприємства забезпечується і за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції та темпів зростання його продуктивності відносно темпів зростання середньої заробітної плати.

Значне зниження витрат можна досягти також в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом є розроблена в Японії і маюча широке застосування в усьому світі система організації виробництва “just in time“ (точно в строк). Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає.

Система “just in time “ сприяє зниженню витрат головним чином за рахунок того що:

1. Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів як у споживача, так і у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.

2. Має місце забезпечення бездефектного виготовлення продукції постачальником. Підприємства в цих цілях повинні навчати всіх співробітників методам контролю якості, підвищувати відповідальність виробничих робітників за якість, використовувати автоматичні пристрої для контролю якості і т.д. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов’язані з повторною обробкою бракованих виробів, споживанням сировини і заробітною платою.

Велику увагу слід приділити таким резервам, як правильний підхід до класифікації та калькулюванню витрат.

Підприємства – суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності повинні вміло управляти накладними витратами при експорті та імпорті товарів. Накладні витрати при експорті (імпорті) – це витрати підприємства з перевезення і реалізації товарів, які поділяються на витрати у національній та іноземній валюті. Прямі накладні витрати в національній валюті включаються до собівартості конкретних товарів, непрямі (загальноторгові) не включаються. Це такі витрати як збори за митне оформлення і мито, вартість експортної (імпортної) ліцензії, транспортні витрати до порту експортера (імпортера), фрахтування судна, навантажувально-розвантажувальні роботи, страхування перевезення.

Зниження розміру накладних витрат пов’язане з підвищенням ефективності експорту (імпорту), тому перевірка дотримання підприємством у звітному періоді режиму економії та пошук можливостей їх скорочення є важливим інструментом у підвищенні ефективності всієї діяльності підприємства.

З цією метою здійснюється аналіз витрат звітного періоду у порівнянні з попереднім. В процесі аналізу слід встановити причини зміни величини накладних витрат, відносно обсягу реалізації чи собівартості товарів, а також за окремими видами накладних витрат.

Виділимо основні фактори зміни величини накладних витрат, які слід брати до уваги в процесі аналізу:

– із перевезення товарів: кількість (вага) вантажу, радіус (відстань) перевезення, ставка за перевезення (тариф, фрахт), спосіб та умови перевезення;

– із перевантаження товарів: кількість (вага) вантажу, ставка за перевантаження, надбавка при нестандартних та надважких вантажах;

– зі зберігання товарів: кількість (вага) вантажу, спосіб зберігання, термін зберігання, ставка за зберігання.

В процесі аналізу необхідно мати на увазі, що приріст абсолютного рівня накладних витрат може бути викликаний такими причинами як збільшення кількості реалізованих товарів та зміни розмірів окремих видів витрат на одиницю реалізованих товарів. Зміна відносного же рівня – такими причинами як зміни цін на товари, зрушення у структурі реалізації товарів, зміни величини витрат на одиницю кількості реалізованих товарів.

В підсумку відзначимо, що лише комплексний підхід до управління витратами дозволить знизити їх розмір, підвищити ефективність як зовнішньоекономічної так і господарської діяльності підприємства в цілому[4.110].

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Управління витратами доцільно у всіх сферах діяльності підприємства й має велике значення та цінність для всіх місць виникнення витрат.

Чітка побудована бухгалтерського обліку витрат відповідно до змін, що відбувається в його організації і техніці ведення, підвищує роль обліку як основного засобу одержання достовірної для прийняття економічно обгрунтованих рішень і попереджень ризику у виробничо-господарській діяльності підприємства, у системі оподаткування, у складі балансу, звіту про фінансові результати, різноманітної фінансової звітності тощо.

Розмежування витрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного, фіксованого ресурсу( наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового прибутку, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змиінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва буде зростати все повільніше, якщо все більше робітників будуть залучатися до його обслуговування.

Витрати підприємства можна класифікувати за різними ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції та відповідно для ціноутворення; для визначення собівартості продукції, тобто локальних витрат. Велике значення класифікації затрат в управління ними і перш за все здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління. Оскільки упарвлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідно інформація про очікувані витрати та доходи. У звязку з цим вирізняють очікувані та безповоротні витрати.

Одним із інструментів дослідження ринку й збереження конкурентноспроможності є аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, у т ч. й аналіз його фінансового стану. Порядок і інтрументарій аналізу, який здійснюється з метою прийняття фінансових рішень, визначається самою логікою функціонування фінансового механізму підприємства.

Витрати виробництва як елемент ціни тісно повязані з функціонально-вартісним аналізом. Для того, щоб успішно використовувати ціну, як важіль конкурентної боротьби, виробник повинен весь час шукати шляхи до зниження витрат виробництва. А для цього слід дуже ретельно вивчати всі комплектуючі деталі з метою можливості їхньої консруктивної переробки, стандартизації, використання дешевих технологій. Виявляють деталі та вузли, строк служби, який перевищує строк служби товару вцілому. Це дає можливість організовувати виробнцтво деталей і вузлів зменшиними витратами або збільшити строк придатності товару вцілому.

Функціонально вартісний аналіз дає змогу значно знизити витрати виробництва. А якщо індивідуальна вартість менша, ніж ринкова (суспільно-необхідна), то виробник, реалізуючи товари за ринковами цінами, одержує надлишковий прибуток, який дає йому значні переваги перед конкурентами

Використана література

1.“Політекономія ” С.В. Мочерний, Я.С. Ларіна. М.Київ “Знання ”2006 рік

2.“Мікроекономіка” М.М.Рудий, С.І. Михайлов Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей м. Київ 2005 рік.

3.“Політична економія” С.В. Мочерний. М. Київ “Знання-Прес”2002 рік.

4. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності Вічевич А.М., Максимець О.В. Навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2004. – 140 с.

5.Бухгалтерський облік:Навчальний посібник.—К.; Алерта 2004 рік.

6.Організація і методика аудиту. Л.П. Кулаковська, Ю.В. Піча. Київ Каравела. 2005 рік.