Курсовая работа: Виробнича програма підприємства

Міністерство освіти та науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Донецький національний технічний університет»

Красноармійський індустріальний інститут

Кафедра Економіки і управління підприємством

Курсова робота

з дисципліни «Внутрішній економічний механізм підприємства»

на тему: «Виробнича програма підприємства»

Виконала:

студентка групи ЕПР-06-7

ІІІ курсу ДЗФН

Білоглазова Д.О.

З\к № 140611

Перевірила:

Школяренко О.О.

Красноармійськ 2009

Реферат

Об’єм курсової роботи: 28 с, 5 джерел.

Об’єктом дослідження є виробнича програма підприємства.

Мета роботи – обґрунтування виробничої програми підприємства, аналіз та розроблення виробничої програми; напрямки підвищення виробничої ефективності програми підприємства.

Розкрито аспекти виробничої програми підприємства, обґрунтовано виробничу потужність та принципи обчислення за універсальною методикою виробничої програми підприємства.

Ключові слова: ПІДПРИЄМСТВО, ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА, ПІДРОЗДІЛИ ПІДПРИЄМСТВА, ПЛАНУВАННЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ НОРМ, ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА.

Зміст

Вступ

1. Зміст і порядок розроблення виробничої програми підприємства

1.1 Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства

1.2 Планування виробничої програми підприємства

1.3 Види норм, які застосовуються при плануванні та їх класифікація

2. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю

2.1 Економіка формування виробничої потужності підприємства

2.2 Методика обчислення виробничої потужності у різних видах виробництва

2.3 Принцип виробничої потужності підприємства

3. Напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства в ринковому середовищі

3.1 Напрямки підвищення ефективності функціонування підприємства

3.2 Універсальний метод прогнозування та планування ефективної виробничої програми

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це заздалегідь запланований підприємством певний обсяг випуску продукції визначеного асортименту і якості.

Асортимент продукції – це набір різновидів продукції (послуг), яку виготовляє (надає) підприємство.

Вихідними даними для планування виробництва продукції певного асортименту є виявлення потреби в ній і оцінки можливостей підприємства його забезпечення.

При плануванні виробництва і реалізації продукції використовують нормальні, умовно-натуральні, вартісні та трудові (нормативну трудомісткість) показники вимірювання обсягу виробництва.

У машинобудуванні традиційно використовують натуральні показники: штуки, секції, тонни. Наприклад, випуск верстатів планується в штуках, тепловозів – у секціях, холодильних пристроїв – в комплектах і т.д. Вимірювання обсягів в натуральних показниках необхідне для маркетингових досліджень і визначення потреби у певному асортименті. Однак натуральні показники дають змогу визначати обсяги лише однорідної продукції. При великій різноманітності типорозмірів продукції порідненого призначення використовуються умовні-натуральні показники: умовні комплекти, умовні тонни та ін.

Система вартісних показників застосовується для визначення обсягу реалізованої, товарної і валової продукції.

Реалізована продукція – це вартість готових виробів і напівфабрикатів власного виробництва, а також робіт промислового характеру, за які одержано оплату.

Згідно з договором підприємство може встановлювати порядок, за яким торг від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається за вартістю відсадженої продукції (виконаних робіт, послуг), вказаної в оформлених для плати покупцем (замовником) розрахункових документах.

Товарна продукція – вартість виготовлених для продажу (відпуску) на сторону готових виробів, напівфабрикатів і послуг промислового характеру.

Валова продукція – це вартість всієї готової і незакінченої продукції, незалежно від ступеня її готовності.

В процесі планування виробничої програми підприємство керується трьома найважливішими критеріями, які визначають економічну ефективність вибраного асортименту продукції. Це динаміка обсягу збуту продукції на ринку, ступінь стабільності обсягу реалізації і рівень норми і маси прибутку, який передбачається одержати підприємству. При цьому необхідно врахувати реальний життєвий цикл виробу на ринку.

1. Зміст і порядок розроблення виробничої програми підприємства

1.1 Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства

Виробнича програма підрозділів основного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

Порядок розроблення виробничої програми значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішньо коопераційні потреби на ринок, за межі підприємства.

План виробництва охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальним обсягом у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на плановий період складається з переліку найменувань продукції, яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному виразі. Це завдання конкретизує за часом виконання в оперативно – календарних планах (планах-графіках).

При визначенні номенклатури й обсягу виробництва продукції підрозділами підприємства важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих частин виробів. Ця проблема розв’язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва, якість виробів та їх вартість.

Планово – облікові одиниці, у яких встановлюється завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Виробнича програма випускних цехів визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства.

Необхідною умовою ритмічної роботи всіх виробничих підрозділів підприємства, випуску і поставки продукції згідно з договорами є своєчасне забезпечення складальних процесів потрібними наборами деталей, тобто виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу повинно бути комплексним. Для забезпечення цієї вимоги важливе значення має організація планування й обліку виготовлення продукції на такому організаційному рівні, як бригада за умов бригадної форми організації праці.

Для того, щоб продукція виготовлялась бригадами комплектно, слід обґрунтовано вибрати планово-облікові одиниці для бригади. Такими номенклатурними позиціями можуть бути бригадокомплекти – набір деталей, заготовок, що входять у певний виріб і виготовляються конкретною бригадою.

При оперативному плануванні серійного виробництва продукції важливе значення має вибір величини партії деталей, що обробляються безперервно на кожній операції без переналадки устаткування.

Крім планування випуску продукції у натуральному виразі, визначається загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Цей показник виконує ряд функцій залежно від специфіки підрозділу. Він використовується для визначення частки підрозділу в загальному обсязі продукції підприємства, динаміки обсягу виробництва, продуктивності праці, оцінки діяльності, а в підрозділах, що виготовляють готову продукцію на ринок, - для обчислення обсягу продажу і прибутку.

Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева продукція. В неї входять вироби, складальні одиниці, які пройшли виробничий процес у даному підрозділі, відповідають стандартам чи технічним умовам і надходять в інші підрозділи або на склад готової продукції. На середніх і великих підприємствах з розвиненої виробничою інфраструктурою та поряд з розробленням виробничих програм підрозділів основного виробництва складаються плани виробництва допоміжних підрозділів.

1.2 Планування виробничої програми підприємства

Товарна продукція – вартість виготовлених для продажу (випуску) на сторону готових виробів, напівфабрикатів і послуг промислового характеру.

Валова продукція – це вартість всієї готової і незакінченої продукції, незалежно від ступеня її готовності.

Орієнтирами при визначенні продукції, її якісних характеристик і ціни виступають параметри ринку6 ємність ринку, ступінь насиченості аналогічною продукцією, виготовленою конкуруючими фірмами, ефективність дії антимонопольного механізму тощо.

Планування виробничої програми підприємства вимагає пошуку:

партнерів господарської діяльності для визначення рівня спеціалізації, кооперування виробництва і можливостей здійснення процесу диверсифікації;

резервів виробництва і реалізації продукції, оцінки можливостей їх мобілізації;

нових ринків збуту продукції в країні і за її межами;

а також формування росту попиту на основі виготовлення принципово нової продукції і ін.

На основі вищеперерахованих факторів за напрямками досліджень формуються відповідні комплекси задач, які пов’язані з:

вибором і оцінкою партнерів господарської діяльності;

вибором найбільш вигідної виробничої програми;

оцінкою результатів виконання виробничої програми;

оцінкою впливу зміни виробничої програми на фінансово-економічні показники діяльності підприємства;

обґрунтуванням зміни обсягу і структури продукції відповідно до цілей поточного і перспективного періодів.

Такі дослідження дають можливість складати індикативні (рекомендаційні) параметри виробничої програми, що визначають обсяги портфеля замовлень. Головним з них є:

попит на продукцію;

конкурентоспроможність продукції;

критичний (граничний) обсяг реалізації;

можливість укладати договори на постачання продукції;

коливання ціни та ін.

На основі дії законів попиту і пропозиції, визначення показників еластичності попиту і пропозиції формується необхідна вхідна інформація для планування виробничої програми підприємства.

Кожний споживач (покупець), як правило, надає перевагу певним параметрам продукції. Тому для підприємства-виробника важливо врахувати ці параметри при модернізації виробів і формуванні технологічних процесів. Спектр споживачів продукції машинобудування широкий, тому доцільно зосередитися на найбільш важливих стратегічних напрямках господарювання і уточнити перспективну політику підприємства: диференціація ринку, розширення асортименту продукції, зміна її обсягів чи їх комбінація.

1.3 Види норм, які застосовуються при плануванні та їх класифікація

Планування діяльності підприємства та його підрозділів ґрунтується на системі техніко-економічних норм і нормативів, використання всіх матеріально-технічних, трудових і грошових ресурсів.

Уся сукупність норм і нормативів підприємства створює його нормативну базу – надзвичайно важливу частину інформаційної системи управління. Норми і нормативи визначають ступінь використання ресурсів підприємства, а отже, від їх якості істотно залежить наукова обґрунтованість розроблюваних планів.

Раціональна організація нормативної бази підприємства базується на таких основних принципах:

- комплексне охоплення нормуванням усіх сфер діяльності підприємства і відповідно всіх розділів стратегічного і поточного планів;

- методична єдність формування норм і нормативів за рівнями управління, за періодами і відповідно забезпечення їх агрегування і дезагрегування;

- забезпечення обґрунтованості норм і нормативів на основі застосування належних методів їх обчислення , своєчасного поновлення і коригування;

- організація ефективної системи формування і використання норм і нормативів: оформлення, зберігання, пошук, оновлення.

Стабільні норми і нормативи залишаються незмінними протягом тривалого періоду. До них належать передусім норми і нормативи, що встановлюються державою і стосуються формування і розподілу прибутку.

До змінних належать ті норми й нормативи, які коригуються підприємством або замінюються новими при зміні умов унаслідок удосконалення техніки, технології, організації виробництва та праці.

Специфіковані норми встановлюються з максимальною деталізацією нормативного ресурсу. Зведені норми обчислюються за групами однорідних ресурсів, без конкретизації їх параметрів. Вони широко використовуються при розробленні річних та перспективних планів підприємства.

Застосовувані норми й нормативи мають бути прогресивними, відповідати сучасному рівню техніки, технології, організації виробництва та праці. Обґрунтованість норм залежить від методів їх розроблення та своєчасної зміни згідно зі зміною умов діяльності. Конкретна методика обчислення норм і нормативів залежить від виду нормативних ресурсів. Але, незважаючи на специфіку нормування окремих видів ресурсів, можна відокремити три основних методи норм і нормативів:

Розрахунково – аналітичний метод полягає в тому, що норми і нормативи встановлюються на основі аналізу можливостей найкращого використання ресурсів з одночасними інженерними обчисленнями на підставі технічної документації. Цей метод найбільш обґрунтований, але досить трудомісткий і потребує кваліфікованих нормувальників, тому не можна застосовуватись усіма підприємствами самостійно.

Дослідно – аналітичний метод передбачає встановлення норм і нормативів на основі вивчення дослідного виконання нормованого процесу у виробничих або лабораторних умовах. Цей метод вважається науково обґрунтованим і доповнює розрахунково-аналітичний метод.

Згідно з досвідно – статистичним методом норми і нормативи встановлюються на підставі досвіду виконання аналогічних робіт у попередніх періодах. Недолік цього методу полягає в тому, що він орієнтується на минулій, іноді застарілий, досвід і не враховує прогресивних змін у техніці та організації виробництва.

Нормативна база підприємства – це складна система, що охоплює десятки, а то й сотні тисяч норм і нормативів. Цією системою слід ефективно управляти.

Непростим завданням тут є оформлення, зберігання, пошук і оновлення норм і нормативів. Усе це здійснюється на основі єдиної автоматизованої системи Управління. Коригування й заміна норм і нормативів виконують систематично.

2. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю

2.1 Економіка формування виробничої потужності підприємства

Продуктивно-економічна ефективність функціонування основних засобів підприємства проявляється через використання його виробничої потужності. Виробничі площі, технологічне обладнання, його оснащення, які раціонально поєднанні живою працею інженерів і робітників, формують виробничій потенціал підприємства, зокрема його виробничу потужність.

Виробнича потужність підприємства – це його потенційна здатність виготовляти певну кількість продукції (послуг) в одиницю часу(місяць, рік).

Формування виробничої потужності підприємства, його підрозділів ведеться під заздалегідь визначений плановий обсяг продукції та з певним випередженням в часі. Це тому, що така діяльність вимагає, як правило, додаткових витрат, а також, що немаловажне, - певного часу для практичного здійснення відповідних технічних і організаційних заходів.

Розглянемо детальніше процес «конструювання» виробничої потужності підприємства, а саме послідовність дій:

- по-перше, необхідно визначитися: що саме планується виготовляти, тобто яку продукцію (її номенклатуру, асортимент тощо).

- по-друге, які обсяги передбачається виробляти кожного її виду.

Конструктивно-технологічні особливості виробів(продукції), вузлів, деталей характеризується цілим рядом специфічних ознак (види матеріалів, геометричні форми, розміри тощо). Саме вони «диктують», які види робіт необхідно виконувати(наприклад: токарні фрезерні, шліфувальні і т.д.). одночасно планові обсяги кожного виду продукції економічно обумовлюють вибір обладнання з відповідною паспортною його продуктивністю. Так, при невеликих партіях різновидів виборів обладнання повинно бути в певних межах універсальним, щоби забезпечити можливість виконувати на ньому широкий діапазон споріднених робіт з мінімальними витратами часу на переходи з однієї операції до іншої. Якщо ж обсяги продукції мають масовий або великосерійний характер, тобто вона виготовлятиметься великими партіями, то економічно доцільно застосовувати спеціалізоване, високопродуктивне, швидкісне обладнання (напівавтомати, автомати). Таким чином, всі ці адаптаційні характеристики майбутньої продукції принципово визначають вибір технології її виготовлення.

В практиці роботи спеціалізованих проектних організацій і в повсякденній роботі підприємств виділяють три різновиди виробничої потужності, а саме: проектна, фактична і резервна.

Проектна (нормативна) потужність визначається в процесі проектування нових виробничих про об’єктів (цехів, заводів), їх модернізації, реконструкції тощо. Вона також формується підприємством на наступний плановий період (рік) під певну виробничу програму. За величиною вона буде граничною, тому що розраховується за певними нормативами. Лише в процесі використання потужності можуть виявитися суттєві її відхилення (нестача або зайвість), тому що заздалегідь складно врахувати всі можливі чинники, що проявляються в реальних умовах виробництва (зокрема необхідна синхронність роботи всіх підрозділів та ін.).

Фактична потужність відображає виробничу можливість підприємства в кожний момент його роботи.

Нормальна виробнича потужність – це очікувальний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства потягом кількох років або операційних циклів з урахування запланованого обслуговування виробництва.

Резервна – це існуюча потужність, але не задіяна. Така резервна потужність подекуди забезпечує підприємству відносну гнучкість, тобто можливість переходити на виробництво нової або модернізованої продукції. Як правило, така потреба диктується динамікою вимог ринку, зміною структури його попиту.

2.2 Методика обчислення виробничої потужності у різних видах виробництва

Виробнича потужність підрозділів виражена безпосередньо в обсязі продукції. За умов кількох груп устаткування, виробнича потужність визначається лімітуючою групою, якщо не передбачається заходів щодо її розширення. Виробнича потужність підрозділів обчислюється для умов однопродуктового виробництва за формулою: Тр*М0/Т0 .

Виробнича потужність системи взаємопов’язаних машин, що працюють за єдиним регламентованим ритмом обчислюється: Nв.п. = Тр*60/Г.

На практиці використовується й обернена величина цього показника. Останній показує, наскільки пропускна спроможність покриває завантаження устаткування і має назву коефіцієнта пропускної спроможності(виробничої потужності). Завантаження устаткування обчислюється на основі планового обсягу продукції і затрат часу на її обробку: Т = І*А.

Пропускна спроможність устаткування певної технологічної групи визначається як добуток часу роботи одного агрегату на їх кількість:

Тр = Тн*(1-(р/100)). Це формула загальна. Якщо можна точніше передбачити тривалість потрібного ремонту в робочий час, то ця величина просто віднімається від Тн. Коли такий ремонт не припадає на плановий період, то Тр = Тн: Тн = (Дрt3 – Дсt2)*К3.

Виробнича потужність токарної групи верстатів дає змогу виконати виробничу програму, і при цьому ефективно використовується устаткування. Аналогічно виконується розрахунки по їхніх групах. Але, як бачимо, свердлильна група устаткування перевантажена. Тут треба шукати резерви для того, щоб виконати заплановану роботу: перерозподіл роботи між підрозділами, часткова робота в 3 зміну, зниження витрат часу тощо. Шліфувальна група устаткування, навпаки, недозавантажена. Щоправда, тут верстатів небагато, і, можливо, їх недостатня завантаженість тимчасова. Отже, такі обчислення дають підставу для більш широких міркувань і прийняття відповідних рішень й у тому числі інвестиційних.

Визначають інші види виробничої потужності, а саме: вхідна потужність, тобто на початок розрахункового періоду (року, місяця), вхідна – на кінець його.

Важливим також є, якими одиницями вимірюється виробнична потужність. Коли виготовляється один вид виробу, то застосовують, як правило, натуральні одиниці (штуки, тонни, метри тощо). Якщо ж продукція різноманітна, то можливо, а деколи і необхідно використовувати вартісні одиниці (грн.), що дає можливість визначати сумарну величину виробничої потужності.

Виробнича потужність на кінець року визначається за формулою:

Мк = Мn + Мв – Мл,

деМк - виробнича потужність на кінець року;

Мn - виробнича потужність на початок року;

Мв - ввід виробничої потужності в результаті нового будівництва і розширення підприємства, його технічного переозброєння, введення додаткового обладнання, організаційних заходів, що змінюють трудомісткість продукції;

Мл - зменшення потужності внаслідок ліквідації (вибуття) обладнання, виробничих площ.

Мср = Мn + ∑Мв * rв/12 - ∑ Мл * rл/12,

де Мв – потужність, введена протягом року;

rв – кількість місяців до кінця року ії введеної потужності;

Мл – потужність, ліквідації (вибуття) потужності протягом року;

rл - кількість місяців з моменту ліквідації (вибуття) потужності до кінця року;

12 - кількість місяців в році.

Наприклад: на початок року підприємством задіяні п’ять одиниць обладнання з річною продуктивністю 15тис. штук виробів кожний. 1 квітня дві одиниці обладнання були демонтовані, 1 травня було встановлену нова одиницю обладнання з продуктивністю 20 тис. штук, з 1 жовтня – ще одну аналогічну. Визначити середньорічну потужність (Мср) підприємства.

Мср = 5 * 15 – 2 * 15 * /12 + 20 * 1 /12 + 20 * 1 * 3/10 = 70,83 тис. шт. в рік.

Очевидним є те, що виробнича потужність підприємства як прояв використання можливостей значної частини його капіталу формується не тільки його активною частиною-обладнанням, яке бере безпосередню участь у виготовленні продукції, але сюди також відноситься і пасивна частина – вартість виробничих площ, на яких воно поставлене, а також вартість допоміжних об’єктів (складів, побутових приміщень тощо), які забезпечують виробничий процес.

Таким чином, якщо краще використовується обладнання, це означає, що і задіяні відповідні виробничі і допоміжні площі також дають більшу економічну віддачу. Виходить, що сумарна ефективність використання основного капіталу підприємства охоплює значно ширші границі.

2.3 Принцип виробничої потужності підприємства

Виробнича потужність підприємства – це його потенційна здатність виготовляти певну кількість конкретної продукції в одиницю часу (рік, місяць). Вона формується через задіяння основних засобів і тому ефективність її використання одночасно відображає також і раціональність «віддачі» обладнання, виробничих площ, тобто всього основного капіталу.

Виробнича потужність підприємства створюється за принципом: що буде вироблятися і скільки. Такі вихідні дані використовуються для визначення кількості необхідного обладнання. Кожний виробничий підрозділ (цех, дільниця) застосовує відповідно профільоване (спеціалізоване) обладнання, тому його виробнича потужність є оригінальною (не взаємозаміною). Виходячи з цього, виробнича потужність підприємства в цілому не може бути в цілому арифметичною сумою потужностей окремих його підрозділів, вона визначається на рівні виробничої можливості підрозділу (цеху, дільниці) тобто «вузького місця» з врахуванням впровадження відповідних техніко організаційних заходів.

Особливо важливим є «комплектування» виробничої потужності підприємства з мінімальними витратами. Це забезпечується тоді, коли виробничу потужність підприємства в цілому «нарощують» суворо послідовним «розблокуванням вузьких місць»,впроваджуючи техніко-організаційні заходи екстенсивного й інтенсивного характеру. Вони, відповідно, забезпечують краще використання потужностей в часі (скорочення пристроїв) і зменшення витрат часу (праці) на одиницю продукції. Таким чином досягається залучення резервних можливостей інших підрозділів (цехів, дільниць).

В практиці підприємств економічно доцільним є раціональне формування виробничої програми на плановий період. Для цього першочергово враховується величина і якість ринкового попиту, наявні виробничі потужності, а також фінансові можливості підприємства. Важливість такого завдання полягає в забезпеченні мінімальних витрат на одиницю продукції, тоді при активному збуті продукції одержують оптимальну масу прибутку.

3. Напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства в ринковому середовищі

3.1 Напрямки підвищення ефективності функціонування підприємства

Становлення ринково орієнтованої системи господарювання та розвиток досконалих конкурентних відносин між її суб’єктами в Україні вимагають впровадження одночасно керівного і керованого організаційно-економічного механізму, здатного забезпечити стабільне ефективне високоприбуткове функціонування найважливіших структурних одиниць – промислових підприємств – та мобільно інтенсифікувати відтворювальні процеси як на локальному, так і на глобальному рівнях.

Отже, на практиці важливо знайти дійові напрямки підвищення ефективності функціонування підприємства. Для розв’язання цього завдання певного значення набуває класифікація чинників його зростання. Взагалі всі чинники підвищення ефективності функціонування підприємств зводяться до трьох напрямків:

управління витратами і ресурсами;

напрямки розвитку і удосконалення виробництва та іншої діяльності;

напрямки удосконалення системи управління підприємством та всіма видами його діяльності.

До першої групи мобілізації чинників можна віднести такі заходи щодо підвищення поточної виробничої діяльності підприємства: зростання продуктивності праці, зменшення зарплатоємності виготовлення продукції (тобто економія витрат живої праці); зниження загальної ресурсомісткості виробництва (зменшення енергоємності, фондомісткості, матеріаломісткості тощо). Все спонукає підприємство до раціонального використання природно-сировинних ресурсів. Активна мобілізація вказаних факторів передбачає здійснення заходів, як: прискорення впровадження результатів науково-технічного та організаційного прогресу в практику діяльності підприємства; удосконалення організаційної та виробничої систем управління, форм і методів організації діяльності для забезпечення їх вимогам сучасності. Всі визначені напрямки власне представляють другий напрям мобілізації факторів підвищення ефективності господарювання підприємства.

Але найважливішою значення набувають чинники, визначені третьою групою, оскільки їх мобілізація передбачає визначення місця реалізації в системі управління діяльністю. Тут доцільно розглядати внутрішні та зовнішні відносно до підприємства фактори. Адже факторами внутрішнього середовища можливо оперувати на рівні підприємства, а от зовнішніми факторами середовища неможливо, оскільки вони потребують зазвичай суттєвих структурних зрушень, розгалуження інфраструктури підприємства, залучення інституціональних механізмів для забезпечення належних передумов функціонування підприємства, і взагалі – удосконалення та розробки дієвих державних економічних та соціальних програм розвитку суспільства.

3.2 Універсальний метод прогнозування та планування ефективної виробничої програми

Самим універсальним і поширеним на всіх рівнях управління є балансовий метод в плануванні. Його єство полягає в побудові балансів (матеріальних, фінансових, трудових, платіжних, доходів і витрат підприємства і ін.) у формі взаємно врівноважуються таблиць, що містять наявність або джерела утворення ресурсів і відповідні потреби.

Баланси розробляють в натуральному виразі, деякі з них, наприклад при ув'язці об'ємів виробництва з фінансами або баланс доходів і витрат, - в грошовому виразі. В прогнозуванні (плануванні) використовують і нормативний метод.

Його суть в тому, що ряд планових (прогнозних) розрахунків виконується з використанням науково обґрунтованих норм і нормативів - норм витрати сировини і матеріалів, палива і енергії, трудових і фінансових ресурсів на одиницю продукції (робіт, послуг), ставок податків і зборів, відрахувань до бюджету, норм амортизації і багато інших.

Застосовують його, наприклад, при прогнозуванні (плануванні) трудомісткості і заробітної платні, витрат на грошову одиницю товарної продукції і в інших випадках, у тому числі на макроекономічному рівні. Проте за наявності робіт, важко що піддаються нормуванню, і при тих, що значно змінюються в плановому періоді виробничих і ринкових умов його вживання скрутне.

Одним з методів визначення повної собівартості продукції, а також при розрахунках показників продуктивності праці, використовування виробничих фундацій в перспективному періоді є розрахунок впливу на рівень витрат найважливіших техніко-економічних чинників (пофакторний метод), в основі якого лежить кількісний і якісний аналіз залежності між виробничими витратами і змінами в структурі продукції, рівні техніки, технології, організації виробництва і праці.

При цьому плановий (прогнозний) показник визначається по досягнутій його величині, скоректованій на зміну умов (чинників) в плановому періоді. В поточному плануванні пофакторний розрахунок поєднується з кошторисно-нормативним методом, заснованим на складанні відповідних кошторисів, що забезпечують необхідні розрахунки, наприклад кошториси витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції, загальновиробничих, загальногосподарських комерційних витрат і ін.

Висновки

Виробництво – це процес створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства. Зміст виробництва визначає трудова діяльність, що припускає наступні три моменти: доцільну роботу, або саму працю; предмет праці, тобто все те, на що направлена раціональна діяльність людини; засоби (знаряддя) праці (машини, устаткування, інструменти, за допомогою яких чоловік перетворить предмети праці, пристосовувавши їх для задоволення своїх потреб).

Виробничі підрозділи підприємства - цехи, ділянки, обслуговуючі господарства і служби (прямо або побічно що беруть участь у виробничому процесі), зв'язки між ними, узяті в сукупності, - складають його виробничу структуру. Вона зумовлює рівень продуктивності праці, витрат виробництва, ефективність експлуатації природних багатств і техніки при даних техніко-економічних і економіко-географічних умовах матеріального виробництва.

Взагалі всі чинники підвищення ефективності функціонування підприємств зводяться до трьох напрямків:

1) управління витратами і ресурсами;

2) напрямки розвитку і удосконалення виробництва та іншої діяльності;

3) напрямки удосконалення системи управління підприємством та всіма видами його діяльності.

Список використаних джерел

1. Грещак М.Г., О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба Внутрішній економічний механізм підприємства: - К.: КНЕУ, 2001 р., 228 с.

2. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: - К.: ЦНО, 2006р., 488с.

3. О.П. Крайник, Є.С. Барвінські Економіка підприємства: - Львів: Нац.унів. «Львівська політехніка», 2003р.,208с.

4. Харів П.С. Економіка підприємства: Навч. Посібник. - К.: Знання Прес. 2001.- 301с.

5. 1. Іванова В.В. Планування діяльності підприємства: Навч.посібник. – К.: Центр начальної літератури, 2006р.

Курсовая работа: Виробнича програма підприємства

Похожие работы: