Цивільна оборона України є державною системою органів управління сил і засобів, створюваних для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного і військового характеру.

Для реалізації прав людини по захисту її життя і здоров’я від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу держава, як гарант цього права, створила державну систему – Цивільну оборону України, увівши її в дію Законом України "Про Цивільну оборону України" від 3 лютого 1993 року з наступними змінами і доповненнями в Законі України "Про Цивільну оборону України" від 24 березня 1999 року, а також Положенням Кабінету Міністрів України "Про Цивільну оборону України(1994р.)".

Заходи Цивільної оборони поширюються на всю територію України, усі шари населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничою ознакою.

В даному розділі дипломної роботи розглянуто шляхи і способи підвищення стійкості роботи об’єктів.

Під сталістю об’єкта розуміють здатність його будівель і споруд, комунально-енергетичних мереж, верстатів та обладнання (тобто всього інженерно-технічного комплексу) протистояти впливові різних несприятливих факторів.

Під сталістю роботи об’єктів господарювання (ОГ) розуміють його здатність випускати встановлені види продукції у необхідних обсягах і номенклатура в умовах надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу, а при незначних і середніх руйнуваннях і при частковому порушенні зв’язків по кооперації і поставках відновлювати своє виробництво в мінімально короткі терміни.

Для об’єктів галузей, які не виробляють матеріальних цінностей (транспорт, зв’язок, торгівля тощо), сталість їх роботи передбачає здатність безперебійно виконувати свої функції.

Підвищення стійкості об’єкта досягається посиленням найбільш слабких (вражаючих) елементів і ділянок об’єкта. Для цього на кожному ОНГ завчасно на основі досліджень планують і проводять відповідні організаційні й інженерно-технічні заходи.

Досягнення науки і техніки дозволяють реалізувати такі рішення, при яких підприємство буде стійке до впливу дуже значних надлишкових тисків, однак це пов’язано з великими витратами засобів і матеріалів і може бути виправдано лише при захисті унікальних, особливо важливих елементів об’єкта.

Заходи будуть економічно обґрунтовані, якщо вони максимально згоджені із завданнями, які розв’язуються в мирний час для забезпечення безаварійної роботи, поліпшення умов праці, удосконалення виробничого процесу.

Особливо велике значення має розробка інженерно-технічних заходів при новому будівництві, бо у процесі проектування, як відзначалося раніше, у багатьох випадках можна домогтися логічного поєднання загальних інженерних рішень із захисними ходами ЦО, що знизить витрати на їх реалізацію.

На існуючих об’єктах заходи щодо підвищення стійкості доцільно проводити в процесі реконструкції чи виконання інших ремонтно-будівельних робіт.

Підвищення стійкості роботи промислових об’єктів передбачає:

захист робітників та службовців у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу;

підвищення міцності і стійкості найважливіших елементів і удосконалювання технологічного процесу;

підвищення стійкості матеріально-технічного постачання;

підвищення стійкості управління об’єктом;

розробку заходів щодо зменшення імовірності виникнення вторинних факторів ураження і збитків від них;

підготовку до відновлення виробництва після ураження об’єкта.

Особлива увага повинна бути приділена забезпеченню укриттям всіх працюючих у захисних спорудженнях.

З цією метою розробляється план нагромадження і будівництва необхідною кількості захисних споруджень; у випадку недостачі сховищ, які відповідають сучасним вимогам, у ньому передбачаються укриття робітників та службовців у швидкостворюванних сховищах.

При проектуванні і будівництві нових цехів підвищення стійкості може бути досянуто застосуванням для несучих конструкцій високоміцних і легких матеріалів.

При будівництві і реконструкції промислових споруд необхідно застосовувати легкі, вогнестійкі покрівельні матеріали, полегшені міжповерхові перекриття і сходові марші, підсилюючи їх кріплення до балок.

Обвалення цих матеріалів і конструкцій принесе меншу шкоду устаткуванню, ніж важких залізобетонних.

Заходи щодо підвищення стійкості технологічного і верстатного устаткування повинні бути спрямовані на забезпечення його збереження для випуску продукції після надзвичайної ситуації.

Таке устаткування, а також вимірювальні та випробувальні прилади, як правило, розміщуються у виробничих будинках і тому отримують пошкодження не тільки від впливу ударної хвилі, але й від уламків елементів будівельних конструкцій, що обрушуються і вторинних вражаючих факторів; надійно захистити їх практично неможливо.

Однак підвищити стійкість устаткування можна, підсилюючи його найбільш слабкі елементи і створюючи запаси цих елементів, окремих вузлів і деталей, матеріалів та інструментів для ремонту і відновлення пошкоджень.

Важке устаткування розміщують, по можливості, на нижніх поверхах виробничих будівель. Машини й агрегати великої цінності бажано встановлювати в будівлях, що мають полегшені конструкції і конструкції, що повільно загоряються, обвалення яких не призведе до руйнування цих пристроїв.

Деякі види технологічного устаткування доцільно розмістити поза будинками, на відкритому майданчику під навісами; це виключить руйнування його уламками загороджених конструкцій. Велике значення має:

- міцне закріплення на фундаментах верстатів і установок, які мають велику висоту і малу площу опори;

- використання розтяжок і додаткових опор підвищить їх стійкість до перекидання.

Прилади бажано встановлювати на закріплених підставках, тумбах, столах.

Особливо цінне й унікальне устаткування потрібно розміщувати в заглиблених підземних чи спеціально побудованих приміщеннях підвищеної міцності і на випадок виникнення надзвичайних ситуацій розробити спеціальні індивідуальні енергогасильні пристрої.

Підвищення стійкості і технологічного процесу досягається:

- розробкою способів продовження виробництва при виході з ладу окремих верстатів, ліній і навіть окремих цехів за рахунок переведення виробництва в інші цехи;

- розміщенням виробництва окремих видів продукції у філіях;

- шляхом зміни зразків, устаткування що вийшли з ладу,

- іншими; а також скороченням числа використовуваних типів верстатів і приладів.

На випадок значних руйнувань повинна бути передбачена зміна складних технологічних процесів більш простими з використанням найбільш стійких типів устаткування і контрольно-вимірювальних приладів, які збереглись. Необхідно заздалегідь розробити можливі зміни в технології з метою заміни дефіцитних матеріалів, деталей і сировини на більш доступні.

На всіх об’єктах розробляються способи безаварійної зупинки виробництва за сигналом "Повітряна тривога" ("ПТ").

У кожній зміні призначаються люди, які повинні відключати джерела живлення і технологічні установки. Якщо за умовами технологічного процесу зупинити окремі ділянки виробництва, агрегати печі і т. п. не можна, їх переводять на понижений режим роботи; ті, що спостерігають за безупинною роботою цих елементів, повинні бути забезпечені індивідуальними укриттями, спорудженими в безпосередній близькості від робочого місця.

Підвищення стійкості системи енергопостачання досягається проведенням як загальноміських, так і об’єктових інженерно-технічних заходів.

Створюються дублюючі джерела електроенергії, газу, води і пари шляхом прокладання декількох електро-, газо-, водо- і паропостачальних комунікацій та подальшого їх закільцювання.

Інженерні й енергетичні комунікації переносяться в підземні колектори, найбільш відповідальні пристрої (центральні диспетчерські розподільні пункти) розміщуються в підвальних приміщеннях будинків чи у спеціально побудованих міцних спорудах.

Там, де прокладання комунікацій у траншеях чи тунелях неможливе, здійснюється закріплення трубопроводів за естакад, щоб уникнути їх зрушення чи скидання; самі естакади зміцняються установкою розтяжок у місцях поворотів і розгалужень.

Стійкість систем електропостачання об’єкта підвищують, підключаючи його до декількох джерел живлення, віддалених одне від одного на відстань, що виключає можливість їх одночасного ураження одним ядерним вибухом.

На об’єктах, що мають теплові електростанції, обладнують пристосування для роботи теплоелектроцентралі (ТЕЦ) на різних видах палива, уживають заходів щодо створення запасів твердого і рідкого палива, його укриття і посилення конструкцій сховищ горючих матеріалів.

У мережах електропостачання проводять заходи щодо переведення повітряних ліній електропередач на підземні.

Для стійкого і надійного постачання підприємств газом, необхідно передбачити його подачу в газові мережі об’єктів від газорегуляторних пунктів (газороздавальних станцій), а на випадок виходу з ладу останніх влаштовувати обвідні лінії – байраси.

При будівництві нових чи реконструкції старих газових мереж по можливості повинні створюватися закільцьовані системи.

Усі вузли і лінії газопостачання бажано розміщувати під землею (заглиблення комунікацій значно зменшує імовірність їх ураження ударною хвилею ядерного вибуху і інших засобів нападу, а крім того значно знижує можливість виникнення вторинних факторів ураження).

Підвищення стійкості систем газопостачання досягається захистом джерел тепла і заглибленням комунікацій у грунт.

Якщо на об’єкті передбачається будівництво котельні, її доцільно розміщувати в спеціальній будівлі, яка стоїть окремо. Будинок котельні повинен мати полегшене перекриття і легке стінове заповнення.

Заходи по підвищенню стійкості системи каналізації розроблюють окремо для зливових, промислових і господарських зливів.

На об’єкті обладнують не менше двох виводів з підключенням до міських каналізаційних колекторів і додатково обладнують виводи для аварійних скидань неочищених вод у прилеглі до об’єкта яри та інші природні заглиблення.

Одним із найважливіших заходів по забезпеченню сталого, безперервно на всіх етапах управління у надзвичайних ситуаціях є розподіл всього персоналу об’єкта на дві групи: працююча зміна і відпочиваюча. До того ж створюються дві-три групи управління (за кількістю змін), які, крім керівництва виробництвом, повинні бути готові будь-якої миті, взяти на себе організацію і керівництво проведення РІНР.

Особливе значення має сталість виробничих та господарських зв’язків з постачанням об’єкта всіма видами енергії, водою, парою, газом; з транспортних послуг; з поставок сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та ін.

Підвищення сталості матеріально-технічного постачання забезпечується створенням запасів сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, обладнання, палива.

Розміри незменьшуваних запасів визначають для кожного об’єкта залежно від можливості їх накопичення, важливості подукції, яка випускається, визначених термінів переходу на виробництво продукції в умовах надзвичайних ситуацій.

Стабільно працююче підприємство повинно бути здатним безперебійно випускати продукцію за рахунок наявних запасів до відновлення зв’язку з поставок або до одержання необхідного від нових постачальників.

Зменшення ймовірності виникнення вторинних факторів ураження і збитків від них досягається завчасним плануванням і проведенням відповідних профілактичних заходів.

На об’єктах, пов’язаних з випуском чи зберіганням горючих і СДОР, плани таких заходів розробляються і в мирний час.

У них враховуються характер і масштаби можливих аварій, визначаються заходи по врятуванню людей і матеріальних цінностей, шляхи і способи ліквідації наслідків, прядок дії спеціалізованих пожежних та рятувальних команд.

На об’єктах, технологічні процеси яких пов’язані із застосуванням пожежнонебезпечних, вибухонебезпечних і СДОР, визначається необхідний мінімум їх запасів.

Зберігання таких речовин на території підприємства організовуються у захищених сховищах; зайві запаси вивозяться у заміську зону.

Протипожежні заходи щодо захисту об’єктів від впливу надзвичайних ситуацій повинні бути спрямовані на створення умов, які забезпечують мінімальний ризик виникнення пожеж, що виникають у наслідок прямої дії світлового випромінювання, загорянь, які можуть бути викликані дією ударної хвилі, а також на обмеження розповсюдженню вогню і на створення необхідним умов для ліквідації пожеж.

Під час реконструкції старих та ліквідації нових об’єктів необхідно передбачити протипожежні розриви, які б забезпечували умови для маневру пожежних сил і засобів у період гасіння чи локалізації пожеж, зведення спеціальних протипожежних резервуарів з водою та штучним водойм.

Для попередження пожеж у будівлях і спорудах повинні застосовуватися вогнестійкі конструкції, вогнезахисна обробка горючих елементів, спеціальні протипожежні перешкоди.

У сховищах вибухонебезпечних речовин (стиснутих газів, легких рідин, твердих ВР) слід установлювати пристрої, які б локалізували руйнівний ефект вибуху: викидні панелі, вікна і фрамуги, що самі відчиняються; різного роду клапани-відсікачі.

У приміщеннях де можливе зараження СДОР, установлюють автоматичні пристрої нейтралізації, які при певній концентрації отруйних речовин починають розбризкувати нейтралізуючу рідину.

На об’єкті повинен бути забезпечений надійний захист людей більшою за кількістю працюючої зміни від усіх видів надзвичайних ситуацій. Це досягається укриттям робітників та службовців у сховищах; якщо їх не вистачає, будуються бомбосховища із спрощеним обладнанням.

Об’єкт переводиться на мінімально необхідне споживання електроенергії, газу, пари і палива. На об’єкті залишаються тільки персонал та обслуговуючі підрозділи, які необхідні для забезпечення виробничої діяльності робочої зміни і керівництва усім підприємством. З території об’єкта вивозять в укриття особливо важливі матеріальні цінності та документацію.

Вводиться в дію цілодобова система управління об’єктом і всіма його підрозділами безпосередньо на об’єкті і в заміській зоні. Установлюється оперативне чергування. Перевіряється наявність та справність обладнання на пунктах управління ЦО об’єкта і розгортаються усі види зв’язку.

Дуже важливим показником сталості роботи об’єкта є готовність його у найкоротші терміни після ураження відновити випуск продукції.

У результаті об’єкт може зазнати повних, сильних, середніх чи слабких руйнувань.

Під час повних або сильних руйнувань налагодити заново виробництво в умовах ведення війни практично буде неможливо.

При одержані об’єктом слабких чи середніх руйнувань відновлення виробництва цілком реальне. Тому плани і пректи, як правило, розробляються у двох варіантх – на випадок одержання об’єктом середніх і слабких руйнувань.

Для цих умов визначають характер та обсяг першочергових відновлювальних робіт.

При визначенні часу проведення відновлювальних робіт необхідно враховувати можливість радіоактивного зараження об’єкта, а у випадку застосування хімічної зброї – час дії ОР.

Таким чином, досвід показує, що на тих об’єктах, де завчасно проведені відповідні інженерно-технічні заходи, спрямовані на підвищення опірності цих об’єктів до впливу вражаючих факторів надзвичайних ситуацій, збитки виявляються значно менші, а терміни введення в дію значно коротші, ніж у решти.

Заходи по забезпеченню сталості роботи об’єкта передусім повинні бути спрямовані на захист робітників і службовців.

Основні вимоги, що визначають сталість, шляхи і способи підвищення сталості економіки країни в цілому і окремих об’єктів, викладені в нормах проектування інженерно-технічних заходів Цивільної оборони (ІТЗ ЦО).

Норми – перелік обов’язкових вимог, які ставляться в інтересах ЦО до проектування і будівництва місць-ОГ – це керівництво для завчасної підготовки в інженерному відношенні міст та об’єктів до захисту від зброї масового знищення (ЗМЗ) і від негативного впливу СЛАК.