Зміст

Вступ

Розділ І Класифікація надзвичайних ситуацій

Загальні відомості про надзвичайні ситуації.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру.

Надзвичайні ситуації природного характеру.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру.

Розділ ІІ Організація життєдіяльності в екстремальних умовах.

Висновки.

Вступ

В Україні щорічно виникає понад одну тисячу надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, в наслідок яких гине значна кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Для населення України особливу небезпеку становлять стихійні лиха: землетруси, повені, масові пожежі, зсуви, селі, посухи, урагани та інші. У зонах можливих стихійних лих функціонує велика кількість об’єктів господарської діяльності, в тому числі хімічно – і вибухонебезпечних, знаходиться густа мережа газо - , нафтопродуктопроводів та інших потенційних джерел, що збільшують масштаби і небезпеку наслідків надзвичайних ситуацій природного походження.

Узагальнюючи питання про наявність ризику виникнення надзвичайних ситуацій необхідно об’єктивно займатися утриманням і підготовкою потужної системи захисту населення і економіки від них.

Цивільна оборона (ЦЗ) України пройшла значний шлях розвитку та удосконалення і від початку докорінної реорганізації відійшла на таку відстань від цивільної обори (ЦЗ) СРСР, з якої можна об’єктивно оцінювати результати діяльності, вносити необхідні корективи до планів і визначати нові завдання, що випливають із ситуації, яка склалася нині.

В державі все частіше виникала необхідність залучення сил цивільної оборони до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій мирного часу, але перебуваючи фактично у стані мобілізаційних можливостей, орієнтуючись у підготовці до дій під час війни, цивільна оборона не завжди з очікуваною оперативністю і необхідною кваліфікацією вирішувала завдання які перед нею ставили. Зростання втрат та збитків від стихійного лиха і катастроф змушувало шукати нові форми управління системою, способи реагування на надзвичайні ситуації, створювати механізми підтримки заходів, спрямованих на поліпшення ситуації. Позачерговими кроками на шляху цих змін були такі, як вихід з – під протекторату Міноборони і підпорядкування системи цивільної оборони органам влади, переміщення акцентів з воєнного призначення на завдання мирного часу, реформування і переоснащення сил відповідно до нового призначення. Запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків перетворилися на загальнодержавну проблему і одне з найважливіших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів.

Тому, з набуттям Україною незалежності, враховуючи дослід економічно розвинутих країн, було розпочато законодавче оформлення цивільної оборони як державної системи органів управління й сил, призначених для здійснення заходів щодо захисту населення від впливу наслідків надзвичайних ситуацій, можливих терористичних актів.

Розділ І

В Україні щорічно виникає понад одну тисячу надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, в наслідок яких гине значна кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в багатьох областях України у зв’язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами обстановка характеризується як дуже складна. Тенденція зростання кількості природних і, особливо, техногенних надзвичайних ситуацій, вагомість наслідків об’єктивно примушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільства та навколишнього середовища, а також стабільності розвитку економіки країни.

Руйнівну силу техногенних катастроф і стихійних лих у деяких випадках можна порівняти з військовими діями а кількість постраждалих значною мірою залежить від типу, масштабів, місця і темпу розвитку ситуації, особливостей регіону і населених пунктів, що опинились в районі події, об’єктів господарської діяльності.

Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.

◘ Надзвичайні ситуації на території України :

за сферою виникнення: техногенні, природні, соціально – політичного характеру, воєнного характеру;

за галузевою ознакою: у виробництві, у будівництві, на транспорті, у сільському господарстві;

за масштабами можливих наслідків: загальнодержавного рівня, регіонального рівня, місцевого рівня, об’єктового рівня.

◘ Загальними ознаками надзвичайних ситуацій є:

наявність або загроза загибелі людей чи значне порушення умов їх життєдіяльності;

заподіяння економічних збитків;

істотне погіршення стану довкілля.

Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її в наслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення навколишнього середовища.

Надзвичайні ситуації виникають, як правило на потенційно техногенно небезпечних виробництвах. До них належать:

хімічно небезпечні об’єкти, радіаційно небезпечні об’єкти, вибухо – та пожежонебезпечні об’єкти, гідродинамічно небезпечні об’єкти.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру класифікують:

за масштабами наслідків (об’єктового, місцевого, регіонального і загальнодержавного рівня);

за галузевою ознакою (у сільському господарстві; у лісовому господарстві; у заповідній території; у водоймах; матеріальних об’єктах – об’єктах інфраструктури, промисловості, транспорту, житлово – комунального господарства та населення – персонал підприємств та установ, мешканці житлових будинків, пасажири транспортних засобів).

Всі надзвичайні ситуації техногенного характеру поділяються на:

транспортні аварії, пожежі (вибухи);

наявність у довкіллі шкідливих речовин понад ГДК (гранично допустимої концентрації);

аварії зі загрозою викиду (викидом) ХНР і біологічних небезпечних засобів;

аварії з загрозою викиду (викидом) радіоактивних речовин;

раптове руйнування будівель і споруд;

аварії на системах життєзабезпечення;

аварії на електроенергетичних спорудах;

аварії на очисних спорудах, гідродинамічні аварії.

Транспортні аварії поділяються: на залізничному транспорті, на автомобільному транспорті, на суднах, на авіаційному транспорті, на транспорті з викидом ХНР, РР і БНР, на міському транспорті, на транспорті, в які потрапили керівники держави та народні депутати.

Пожежі поділяються на: спорудах, комунікаціях та технологічному обладнанні промислових об’єктів; на об’єктах розвідки, випробування, переробки, транспортування і зберігання легкозаймистих, горючих і вибухових речовин; на транспорті, в шахтах, підземних та гірничих виробітках; в будівлях та спорудах громадського призначення; на радіаційних, хімічних та біологічно небезпечних об’єктах.

Аварії з викидом ХНР і БНР поділяються на: аварії з викидом ХНР, утворення та розповсюдження ХНР під час виробництва, переробки або зберігання; аварії з викидом БНР на підприємствах промисловості і науково – дослідних установках.

Аварії з викидом РР трапляються:

Атомних станціях, атомних енергетичних установках виробничого або дослідного призначення;

На підприємствах ядерно – паливного циклу (окрім атомних електростанцій);

З джерелами іонізуючого випромінювання;

З радіоактивними відходами, які не виробляються атомними станціями.

Аварії на електроенергетичних системах: атомних електростанціях; гідроелектростанціях; теплоелектростанціях; електроенергетичних станціях; електроенергетичних мережах; транспортних електричних контактних мережах; порушення стійкості або поділ об’єднаної енергосистеми України.

Аварії на системах життєзабезпечення: на каналізаційних системах з масовим викидом забруднюючих речовин; на теплових мережах; на системах забезпечення населення питною водою; на магістральних і комунальних газопроводах; на нафтопроводах і продуктопроводах; на системах зв’язку та тале комунікацій.

Аварії на очисних спорудах; стічних вод з масовим викидом забруднюючих речовин; промислових газів з масовим викидом забруднених речовин в повітря.

Гідродинамічні аварії трапляються при: прориві гребель з у творенням проривного потоку або з утворенням хвиль прориву та катастрофічного затоплення; спрацюванні водосховищ у зв’язку з загрозою прориву гідроспоруди.

Справжнім лихом є землетруси, повені, зсуви селеві протоки, бурі, урагани, снігові заноси, лісові пожежі. На території України можливе виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. Серед надзвичайних ситуацій природного походження в Україні найчастіше трапляються:

1) Геологічно небезпечні явища, такі, як зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні різного походження та ін..;

2) Метеорологічно небезпечні явища, такі, як зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь;

3) Гідрологічно небезпечні явища, такі, як зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь;

4) Природні пожежі лісових та хлібних масивів;

5) Масові інфекції та хвороби людей, тварин та рослин.

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, близькість теплих морів зумовлює різноманітність кліматичних умов: від надлишкового зволоження в західному Поліссі до посушливого в Південній Степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат та Криму. У результаті взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища. В окремих випадках вони носять катастрофічний характер для навколишнього середовища та населення.

Стихійні явища, як правило, виникають у комплексі, що значно посилює їх негативний вплив. Небезпечні природні явища, в основному, визначаються проявом трьох головних груп факторів – ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів.

Стихійні лиха, що мають місце на території України, можна поділити на прості, що включають один елемент, наприклад, сильній вітер, зсув або землетрус, та складні, що включають декілька одночасно діючих процесів однієї групи або кількох груп, наприклад, негативних атмосферних та геодинамічних екзогенних процесів, ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів у поєднанні з техногенними.

Аварії природного характеру класифікуються за такими основними ознаками:

за масштабами наслідків відповідно до територіального поширення;

за розмірами заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат;

за кваліфікаційними ознаками надзвичайних ситуацій.

Природні надзвичайні ситуації класифікують за видами можливих природних явищ, що призводять до їх виникнення: небезпечні геологічні; метеорологічні; гідрологічні морські та прісноводні явища; деградація ґрунтів чи надр; природні пожежі; зміна стані повітряного басейну; інфекційна захворюваність людей та сільськогосподарських тварин; масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами і збудниками; зміна стану водних ресурсів і біосфери тощо.

Кожний клан стихійних лих класифікується за характеристиками явища, які визначають особливості дії факторів ураження на людей, навколишнє природне середовище та суб’єкти господарської діяльності.

Надзвичайні ситуації соціально – політичного характеру, які пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування, діляться на наступні НС:

здійснення або реальна загроза збройних нападів і утримання важливих об’єктів або реальна загроза вчинення таких акцій щодо органів державної влади, дипломатичних та консульських установ,правоохоронних органів, телерадіоцентрів та узлів зв’язку, військових гарнізонів, державних закладів, атомних електростанцій або інших об’єктів атомної енергетики;

викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, напад, замах на членів екіпажу повітряного або морського (річкового) судна;

знищення або викрадення з об’єктів зберігання, використання, переробки та під час транспортування: вогнепальної зброї, боєприпасів, бронетехніки, артозброєння, вибухових речовин, радіоактивних і сильнодіючих речовин, наркотичних речовин, препаратів і сировини;

аварії на арсеналах, складах боєприпасів та на інших об’єктах військового призначення з викидом уламків, реактивних та звичайних боєприпасів, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Терор, тероризм – ці слова все частіше ми чуємо по радіо і з екранів телевізорів, читаємо на сторінках газет і журналів. Тероризм став небезпечною хворобою суспільства дуже давно. Однак сучасному світі масштаби тероризму досягли таких розмірів, що він став глобальною проблемою – нарівні з ядерною загрозою і екологічними небезпеками.

Причини виникнення тероризму як явища мають соціальний характер і пов’язані з існуванням занадто великих відмінностей між умовами життя людей, а також дотриманням прав і свобод особистості у різних країнах світу. За причинами виникнення тероризм ділиться на такі види:

соціальний (ідеологічний) тероризм, який має на меті корінну або часткову зміну економічного та політичного устрою власної країни;

національний тероризм, який здійснюється за етнічною ознакою та включає організації сепаратистського плану, що мають на меті боротьбу проти економічного та політичного диктату національних держав і монополій;

релігійний тероризм, який виникає у випадках, коли релігійна самосвідомість стає визначальною політичному протистоянні;

світоглядний тероризм, мотивом якого є принципова незгода з панівними нормами та стосунками в суспільстві (наприклад, з будівництвом ядерних об’єктів, вбивством тварин, забрудненням навколишнього середовища, явищами глобалізації);

кримінальний тероризм, який має особливий вплив під час проведення суспільно – економічних перетворень, змін у законодавстві. Цей вид тероризму характерний і для України, де є випадки вбивств кримінальними угрупованнями своїх конкурентів.

Перераховані види тероризму загалом не характерні для України.

Тероризм є особливим небезпечним злочином і за нього передбачено покарання аж до найвищої міри – довічного позбавлення волі.

Розділ ІІ

Організація життєдіяльності населення в екстремальних умовах є комплексом заходів, спрямованих на створення і підтримку нормальних умов життя, здоров’я і працездатності людей. Він включає:

управління діяльність робітників та службовців, усього населення при загрозі і виникненні надзвичайних ситуацій;

захист населення і території від наслідків аварій, катастроф, а також стихійних лих;

забезпечення населення питною водою, продуктами і предметами першої необхідності;

захист продуктів, сировини, фуражу, джерел води від радіаційного, хімічного і бактеріологічного зараження;

забезпечення житлом і працевлаштуванням;

комунально – побутове обслуговування;

медичне обслуговування;

навчання населення способами захисту і діям в умовах надзвичайних ситуацій;

розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного і бактеріологічного зараження;

санітарну обробку;

знезараження території, споруд, транспортних засобів, устаткування, готової продукції;

підготовку сил і засобів та ведення РІНР у районах лиха і вогнищах ураження;

забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, порядок поведінки;

морально – психологічну підготовку і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних ситуаціях;

заходи, спрямовані на попередження чи ослаблення для людей екологічних наслідків надзвичайних ситуацій;

Виконання всіх цих заходів організовується виконавчою владою і органами управління цивільної оборони відповідного рівня. Безпосередніми виконавцями цих заходів є керівники підприємств, установ і організацій.

Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах ЦО і виконуються як у період загрози, так і після виникнення надзвичайної ситуації.

Одним з головних питань є забезпечення населення продуктами, питною водою і предметами першої необхідності, а в холодну пору – і теплом.

Порядок забезпечення населення продуктами, водою, предметами першої необхідності в умовах надзвичайних ситуацій визначається відповідними постановами Кабінету Міністрів України і в першу чергу вказівками та інструкціями Міністерства торгівлі Мінагропрому, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства житлово – комунального господарства.

Підприємства побутового обслуговування міст, відповідно до плану ЦО, вивозять устаткування в заміську зону (район розселення) і готують підприємства (організації) для обслуговування населення, особливо для санітарної обробки людей і знезаражування одягу, якщо виникла така необхідність.

Організацію інформації населення при виникненні надзвичайних ситуацій вирішує Міністерство зв’язку України, Державний комітет з телебачення і радіомовлення, їхні територіальні організації, місцеві органи влади й органи управління ЦО.

Своєчасна і правдива інформація про реальну обстановку в країні, області, районі, місті і на об’єкті виключає виникнення і поширення неправдивих слухів, а головне, додає впевненості людям.

На об’єктах господарювання організація і проведення багатьох заходів здійснюється за участю місцевих органів державної влади. Це стосується насамперед заходів щодо всебічної підготовки заміської зони, організації евакозаходів, навчання населення використовувати засоби і способи захисту, діяти в умовах надзвичайних ситуацій.

Тимчасове розселення евакуйованих у безпечних районах передбачає максимальний захист людей від радіоактивного зараження, хімічного ураження при аваріях чи катастрофах на радіаційно чи хімічно небезпечних об’єктах, а також запобігання загибелі у випадках катастрофічного затоплення районів проживання населення.

В місцях розселення звільняються приміщення для розміщення евакуйованих громадян, готуються (при необхідності) колективні засоби захистку. Якщо укриттів недостатньо, то організовується їх додаткове будівництво, пристосування наявних підвалів, гірничих виробок, для чого залучається вся працездатне населення, в тому числі і евакуйоване.

Велике значення має забезпечення у місцях розселення евакуйованого населення продуктами харчування, надання їм побутових послуг медичного обслуговування.

Забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої необхідності здійснюється службою торгівлі і харчування ЦО сільського району (району, куди евакуюється населення).

Перші дві доби населення повинне харчуватися запасами продуктів, привезених з собою. При їх відсутності харчування здійснюється через систему суспільного харчування або в родинах, куди вони підселюються.

Харчування особового складу невоєнізованих формувань ЦО здійснюється рухомими пунктами харчування і нерухомих пунктів продовольчого забезпечення служби торгівлі і харчування.

Безпосередньо організовують харчування особового складу формувань заступники командирів формувань з матеріального за без печення. При відсутності часі (неможливості) на готування гарячої їжі видається сухий пайок.

Під час роботи у вогнищах радіаційного зараження видача гарячої їжі і сухих пайків здійснюється відповідно до встановлених норм. Готування і прийом гарячої їжі організовується на незараженій території чи на місцевості з рівнем радіації, який не перевищує 1 Р за годину (1 Р/год).

При радіації від 1 до 5 Р/год готування і приймання їжі здійснюється тільки в закритих приміщеннях. При радіації понад 5 Р/год особовому складу невоєнізованих формувань замість гарячої їжі видається сухий пайок у герметичному упакуванні.

У районах, заражених отруйними речовинам, дозволяється готувати і приймати їжу тільки в спеціальних приміщеннях, обладнаних фільтровентиляційними установками.

У районах, заражених бактеріальними засобами готування і приймання їжі дозволяється тільки після ретельної дезінфекції території, кухонь і устаткування, а також повної санітарної обробки потерпілих.

Медичне обслуговування покладається на існуючу систему лікувальних установ у місцях розселення:

лікарні

поліклініки

медичні пункти

аптеки

Їх робота у надзвичайних ситуаціях значно ускладнюється, бо крім хворих загального захворювання можуть надходити люди, уражені радіоактивними речовинами, отруйними речовинами, бактеріальними засобами. Значно зростає роль надання само- і взаємодопомоги.

При аварії на АЕС додатково обладнуються місця для госпіталізації людей з ознаками променевої хвороби, для надання медичної допомоги населенню на маршрутах евакуації й у районах розселення лікарні підсилюються бригадами, у складі яких обов’язково повинні бути лікарі-радіологи. Особлива увага приділяється попередженню епідемій інфекційних захворювань серед населення. Для проведення цих робіт створюються санепідбригади. Для санобробки населення використовуються дезінфекційно-душові установки і стаціонарні санітарно-обмивальні пункти.

На випадок загибелі людей під час надзвичайних ситуацій ритуальні послуги здійснюються за рахунок держави.

З вищесказаного видно, наскільки важлива роль служб торгівлі і харчування цивільної оборони і їх формувань. Вони створюються за рішенням виконкомів області, міських і районних рад (держадміністрацій) на базі організації державної і кооперативної торгівлі.

Начальником державної служби призначається міністр торгівлі Кураїни, обласних служб призначаються начальники управлінь торгівлі. Начальники служб здійснюють керівництво силами і засобами служб безпосередньо, через начальників штабів, органи управління ЦО і структурні організації, керівниками яких є начальники служб.

Завдання служби торгівлі і харчування:

забезпечення гарячим харчуванням і сухими пайками особового складу невоєнізованого формування в період підготовки і ведення РІНР, а також потерпілого (ураженого) населення, що перебуває в загонах першої медичної допомоги;

забезпечення санітарно-обмивальних пунктів (СОП), пунктів спецобробки (ПуСО) і загонів першої медичної допомоги обмінним фондом одягу, взуття і білизни;

планування, організація і координація дій рухомих підрозділів торгівлі і харчування для забезпечення особового складу невоєнізованих підрозділів ЦО продуктами харчування;

здійснення заходів щодо захисту на підприємствах запасів продуктів харчування й інших матеріальних засобів від радіоактивних речовин, отруйних речовин і біологічних засобів;

здійснення контролю за підготовкою й оснащенням рухоих пунктів для роботи у польових умовах.

Порядок розрахунку за продукти харчування встановлюється особливим розпорядженням Кабінету Міністрів України.

Висновки

Значна кількість великих катастроф, що відбулися не території України за останній час (сере яких особливе місце займає Чорнобильська), змістила пріоритети у призначенні Цивільної оборони від захисту населення в умовах воєнного часу на захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, від галузевого (відомчого) формування і функціонування на функціональні (із за діянням усіх рівнів виконавчої влади) принципи формування і реагування на надзвичайні ситуації.

Прийнятті за останні роки Верховною Радою України закони: «Про цивільну оборону України» (1999р.), «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» (1998р.), «Про населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» (2000р.) чітко визначили призначення і завдання Цивільної оборони України, відповідальність виконавчої влади всіх рівнів щодо захисту життя і здоров’я людини від наслідків надзвичайних ситуацій, державну важливість цієї проблеми.

Організація безпеки і захисту населення України, об’єктів економіки і національного надбання держави повинна розглядатися як невід’ємна частина державного будівництва, як найважливіша функція центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів влади.

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо у загальнодержавному масштабі не буде вирішене завдання захисту населення, об’єктів економіки і національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Література

Барабаш М.Б. Екологічні проблеми України. – К. – 1989.

Безопасность жизнедеятельности. Уч. Пособие под. ред.. О.Н. Русака. С. – Пб. – 1992,

В.С. Джигирей, В.Ц. Жидецький. Безпека життєдіяльності: Вид. 2-ге, виправлене. – Львів: Афіша, 200. – 254с..

Кучма М.М Цивільна оборона (цивільний захист): Навчальний посібник. – 2-ге видання, виправлене і доповнене – Львів: «Магнолія плюс»; видавець СПД ФО «В.М.Пічв», 2005. – 360с.

Лати В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навч. посібник. – К. – 1999.

М.Назарук. Безпека життєдіяльності. Лбвів, видавництво « За вільну Україну», - 1997.

Охорона праці (за ред.. В.М. Ярошевської). – К. – 1993.

Піскун І.П. Безпека життєдіяльності. – Сумми. – 1999.

Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 439с.

Ярошевська В.М. Безпека життєдіяльності: Підручник. – 2-ге вид. – К.: В.Д «Професіонал», 2006. – 560с..