ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Особливості стилю творчості Еріка Еммануеля Шміта

1.1. Визначення поняття стилю в лінгвістиці та літературі

1.2. Індивідуальний стиль автора

1.3. Носії стилю. Стиль і мова

1.4. Особливості індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта

РОЗДІЛ 2. «Оскар та Рожева пані» - роман у листах

2.1. Епістолярний роман як об’єкт лінгвістичного досліження

2.2. Структурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості епістолярного роману

2.3. Дитячі листи до Бога у романі «Оскар та Рожева пані

РОЗДІЛ 3. Лексичні особливості роману «Оскар і Рожева пані»

3.1. Лексичні особливості дитячого мовлення в романі

3.2. Особливості власних назв у романі

3.3. Особливості лексики розмовного стилю в романі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

ВСТУП

Сучасна французька література представлена у всьому світі численними авторами та літературними стилями. Ми маємо можливість вибирати серед романів, поезії, театральних п’єс і серед багатьох інших жанрів.

Один із найбільш популярних у світі сучасних французьких авторів є Ерік Еммануель Шміт, у творчості і манері письма якого ми безперечно знаходимо переплетення різних жанрів та стилів письма. Це винятковий автор, який пише театральні п’єси, романи, розповіді, ессе та інш.

Ерік Еммануель Шміт – це ім’я, яке супроводжує успіх, але все ж таки він залишається складним автором для розміщення його на літературній ниві. Драматург, романіст чи філософ… складно сказати, так як людина він цікава і різностороння. За десять останніх років Ерік Еммануель Шміт став оним із найпопулярніших франкомовних авторів і одним із найбільш представлених у світі. Його книги перекладені 40 мовами, а його п’єси ставляться в 50 країнах по всьому світу.

Спочатку ми познайомились з Еріком Еммануелем Шмітом як з драматургом. В його доробку є театральні п’єси на один акт: «Школа диявола» (1996), «Тисяча і один день»(2000); та п’єси на багато актів: «Валонська ніч» (1991), «Відвідувач»(1993), «Вільнодумець»(1997), «Фредерік або бульвар злочинів»(1998) та багато інших, які отримали визнання критики та ставляться в багатьох країнах по всьому світу. Його успіх в театрі безперечно пояснюється прагненням поєднати два типи письма: літературний та популярний, вправно пов’язуючи гумор та метафізичні концепції, тим самим «провокуючи думки спостерігача, щоб втягнути його в діалог», відповідно до філософа Дені Дідро, який надихав його.

Зрештою його потреба писати, вражати, хвилювати не могла залишитись лише в межах театру, тому з’являється Шміт романіст. Ерік Еммануель Шміт з успіхом пише низку романів: «Секта егоїстів»(1994), «Євангеліє від Пілата»(2000), «Участь іншого»(2001). Особливе місце в творчості письменника займає «Цикл незримого», присвячений найбільшим релігіям, до якого входить чотири короткі романи: «Міларепа», «Пан Ібрагім та квіти Корану», «Оскар і Рожева пані», «Діти Ноя».

Саме третій частині «Циклу незримого» присвячена дана робота. «Оскар і Рожева пані» - це хвилююча сентиментальна розповідь, в якій ставляться глибокі і серйозні філософські питання. Вона привернула увагу критики, вона з успіхом ставиться у театрах по всьому світу, зрештою ця невеличка розповідь є втіленням неповторного і незвичайного стилю Еріка Еммануеля Шміта.

"Coup de cœur, Oscar et la Dama Rose est de ces livres auxquels on pense longtemps aprиs la derniиre page refermйe. Une leзon de vie express, pleine d’йmotions et d’humour"(Questions de femmes, janvier 2003), "Un pur chef d’œuvre ! Oscar et la Dame Rose, cocasse, tendre ou rosse, est un cocktail d’espйrance pour tous ceux qui croisent la maladie. Pour tout le monde, donc" (Tйmoignage chrйtien, 6 dйcembre 2002), "Il y a des moments oщ un йcrivain est au mieux de sa forme, de son art. Un livre qui restera pour les ages а venir."(sur Tйlй-matin, FR2, chronique littйraire). З вище поданих та багатьох інших критичних статей в пресі та на телебаченні ми бачимо, що науковці, літератори та критики не залишились байдужими до даного роману, називаючи його справжнім шедевром, тим самим ставлячи високу оцінку стилеві та манері письма автора.

Не слід забувати, що Ерік Еммануель Шміт являється філософом. В своїх творах він показує проблеми, що турбують людство сьогодні, але не дає вирішення даних проблем. Він пише для того, щоб змусити читачів задатись важливими питаннями і підштовхнути їх до дії. В цьому ми вбачаємо актуальність даної роботи. В своєму романі «Оскар і Рожева пані» автор непомітно і ненав’язливо піднімає актуальні проблеми сьогодення, взявши за основу життя маленького хлопчика. Просте дитяче мовлення, легка і відверта інтонація та гумор використовуються автором для підняття серйозних і важливих проблем – відношення людини до Бога, смерть, сенс життя.

Виходячи із вище сказаного, ми поставили перед собою мету: дослідити особливості стилю Еріка Еммануеля Шміта на прикладі його роману «Оскар і Рожева пані», та визначити як реалізуються ці особливості на письмі, в мовленні та лексиці роману.

Мета роботи визначила коло завдань:

- Обгрунтувати поняття стилю в літературі та лінгвістиці;

- Дати визначення індивідуальному стилю автора;

- Дослідити як проявляється стиль на письмі;

- Визначити особливості індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта;

- Дати визначення та дослідити особливості епістолярного роману;

- Розглянути стилістичні особливості роману Еріка Еммануеля Шміта «Оскар і Рожева пані»;

- Дослідити особливості лексики в романі «Оскар і Рожева пані»;

- Визначити особливості вираження дитячого мовлення в романі;

Об’єктом дослідження даної роботи є третя частина «Циклу незримого» роман «Оскар і Рожева пані». Ми вибрали саме цей роман тому, що він є найбільш відомим і найбільш представленим в Україні.

Предметом дослідження являються стилістичні та лексичні особливості творчості Еріка Еммануеля Шміта, на прикладі його роману «Оскар і Рожева пані».

Незважаючи на те, що Ерік Еммануель Шміт є досить молодим автором, що недавно з’явився на літературній ниві, його творчість була предметом дослідження, як зарубіжних так і вітчизняних науковців. Науковим підгрунтям даної роботи являються досліження Катрін П’єр, Мартіна Драгоцалова та інших.

Новизна даної роботи полягає в тому, що за предмет дослідження вперше були взяті саме особливості стилю письма автора та лексичні особливості його роману «Оскар і Рожева пані».

Структура роботи. Дана робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних літературних джерел.

У вступі була визначена мета дослідження та коло завдань, об’єкт та предмет дослідження, актуальність і новизна роботи. Також представлена структура роботи та наукове підгрунтя.

У першому розділі ми приділили увагу теоретичному підгрунтю роману і визначили поняття стилю з точки зору літератури та лінгвістики. Ми виокремили та обгрунтували поняття індивідуального стилю автора, та особливості прояву стилю на письмі. В останньому підрозділі ми дослідили особливості індивідуального стилю саме Еріка Еммануеля Шміта на основі його останніх творів.

Другий розділ представляє дослідження жанрових та структурно-композиційних особливостей роману «Оскар та Рожева пані». Було визначено поняття епістолярного роману та представлені його особливості.

У третьому розділі даної роботи ми дослідили особливості лексики роману «Оскар і Рожева пані». Були проаналізовані особливості репрезентованого дитячого мовлення роману, власні назви та розмовне мовлення твору.

У висновках представлені результати проведеного дослідження та зроблені висновки щодо стилістично-лексичних особливостей роману «Оскар та Рожева пані».

Список літературних джерел включає 53 одиниці, з яких 12 на французькій мові. Також в даній роботі було використано 7 джерел ілюстративного матеріалу на французькій мові.

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ТВОРЧОСТІ ЕРІКА ЕММАНУЕЛЯ ШМІТА

1.1. Визначення поняття стилю в літературі та лінгвістиці

Ми вважаємо, що перш ніж приступити до стилістичного аналізу роману, нам необхідно визначити поняття стилю. Термін “стиль” є багатозначним, тому навколо нього часто панує плутанина і невизначеність.

У найширшому розумінні цього слова під стилем розуміють напрям, чи течію, чи мистецтво певної епохи, вважаючи ці терміни синонімами або вважаючи стиль складовою частиною цих понять. Звужуючи послідовно значення цього терміну, під ним мають на увазі певні особливості художньої творчості митців одного часового проміжку, літературної школи, естетичних уподобань, зрештою, творчості одного митця чи одного твору мистецтва.

Як зазначають автори "Теорії літератури" О.Галич, В.Назарець та Є.Васильєв [8, с.34], стиль є індивідуальним втіленням художнього методу. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, то стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За висловом Л.Тимофєєва, "у методі знаходять насамперед те загальне, що пов'язує митців, а в стилі — те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін.". Стиль— це сукупність художніх особливостей літературного твору. У ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби [8, с.45].

Поняття стилю сьогодні є багатогранним, а в багатьох аспектах — невизначеним. Про стиль говорять не лише в літературознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології. У мовознавчій науці постановка проблеми стилю пов’язана з іменем Ш.Баллі, зокрема з його вченням про експресивні засоби мови, що дало поштовх для розвитку лінгвостилістики.

За справедливим зауваженням Одинцова В.В., жодна галузь мовознавчих досліджень не має такої розбіжності суджень щодо об’єкта свого вивчення, як стилістика [26, с.11]. Певною мірою причина такої невизначеності криється в невиразності, розмитості уявлень про мовний стиль.

У загальному семіотичному значенні стиль можна виявити в будь-якій знаковій системі, де дозволяється варіювання одиниць у межах існуючої системи правил та принципів. Визначення мовного стилю, яких чимало в сучасній лінгвістиці, залежить від того, наскільки широко уявляється сам об’єкт стилістики. Для більшості вітчизняних мовознавців - це сфера мовної варіативності, яка співвідноситься з контекстом ситуації та функцією висловлювання [15, с.23]. При такому підході досягається максимальне охоплення мовного варіювання в різноманітних функціональних виявах мови.

При іншому, вужчому підході, який характерний для зарубіжної лінгвістики, об’єкт стилістики обмежується мовою художньої літератури (як зазначав Ж.Бюффон «Le style c’est l’homme mкme»). Мета стилістичних досліджень зводиться до опису текстів художньої літератури методами, запозиченими з лінгвістичної теорії. У вітчизняному мовознавстві Р.А.Будагов визначає стилістику як загальну теорію експресивних засобів мови [3, с.54].

На нашу думку, найбільш плідним є перший підхід до об’єкта стилістики, оскільки він дозволяє найбільш повно враховувати характерні ознаки мовного застосування, тобто дати різносторонній опис стилю. Підхід до стилю як до однієї з форм системи мовної варіативності [24, с.40] передбачає виявлення стилістичного потенціалу мовних одиниць, що належать до певного функціонального стилю (варіанта використання мови в різних, екстралінгвістично заданих ситуаціях) [40, с.10].

Поняття «стиль» не можна окреслити з належною повнотою, не беручи до уваги соціальний аспект. Останній передбачає врахування таких критеріїв:

1) історично сформована функція, яку виконує стиль у суспільній діяльності та суспільній свідомості;

2) лінгвальні засоби, які використовуються для реалізації цієї функції в мовленні, їх відбір та організація, що мають нормативний характер [35, с.11].

Визначення поняття мовного стилю знаходимо у багатьох вітчизняних дослідників. Так, Л.А.Булаховський, який заслужено вважається основоположником лінгвостилістики в українському мовознавстві, вважав, що «засоби нашої мови, що припускають можливість їх вибору, бувши відповідним чином використані тим, хто пише або говорить, утворюють те, що ми звемо словесним стилем» [4, с.2].

Для російського вченого Виноградова В.В. стилі мови - це мовні системи, що виникають у процесі функціонування мови в різних сферах людської діяльності (спілкування) та в різних цілях, це структурні обриси функції мови в її багатогранних проявах. [7, с.13]. Функціональний стиль за Кожиною М.М. - це своєрідний характер мовлення того чи іншого його різновиду, який відповідає означеній сфері суспільної діяльності та співвідносній з нею формі свідомості, що створений особливостями функціонування в цій сфері мовних засобів та специфічною мовленнєвою організацією, яка утворює її загальне стилістичне забарвлення [15, с.49]. О.Д.Пономарів визначає мовний стиль як сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання [29, с.5].

Не ставлячи за мету дати власне визначення стилю, ми скористаємося як відправним формулюванням О.І.Чередниченка: стиль - це різновид мови, який використовується в типовій соціальній ситуації та який відрізняється від інших варіантів своїми мовними, граматичними та фонетичними рисами [40, с.87].

На формування стилю, на думку М.М.Кожиної, впливає ще ціла низка факторів, зумовлених, наприклад, формою реалізації (усно-писемна), способом (монологічно-діалогічний), мовленнєвим жанром (оповідання, нарис) [15, с.68].

Отже, стиль - це не тільки сукупність певним чином стилістично забарвлених одиниць мови, він є такою організацією мовлення, елементи якої найтіснішим чином функціонально взаємопов’язані в одне ціле на основі реалізації ними якоїсь однієї функції; всі вони, як і все ціле, спрямовані на виконання конкретного комунікативного завдання.

1.2. Індивідуальний стиль автора

Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого обличчя» окремого письменника. Олександр Блок стверджував «Поети цікаві не тим, що в них є загального, а тим, чим вони відрізняються один від одного». Стиль письменника пов'язаний не лише з обраним художнім методом, а й із творчою індивідуальністю митця. Цікаво, що такий підхід до стилю мав місце ще в античну добу. Видатний давньогрецький філософ Платон, відзначаючи зв'язок стилю з творчою індивідуальністю, писав: «Яким є стиль, таким є характер». А давньоримський драматург Сенека говорив, що стиль «є обличчям душі» [19, с.63].

Термін "стиль" походить від латинського слова "stilos", що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше — індивідуальні особливості творчості письменника загалом [8, с.45]. "Словник літературознавчих термінів" В.М.Лесина та О.С.Пулинця [18, с.358] визначає стиль авторський чи індивідуальний як ідейно-художню своєрідність творчості письменника, риси його творчої індивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальною культурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрями тощо.

Кожний видатний письменник має свій стиль, тобто улюблені теми і проблеми, найбільш відповідні жанри, найчастіше вживані засоби побудови творів, ліплення образів і розкриття характерів персонажів, свою творчу манеру, свій "почерк" і неповторні інтонації, по-своєму підходить до використання досвіду попередників і сучасників, своєрідно користується скарбами загальнонародної мови тощо.

Звуженим трактуванням є індивідуальний стиль, як певний набір мовно-стилістичних прийомів, однак своєрідність твору чи творчості одного митця не визначається лише мовленнєвими особливостями. Така невизначеність із цим поняттям призводить до того, що виникають сумніви у будь-якій можливості дефініціювання терміну “індивідуальний стиль”.

Стиль — це явище цілісне. За висловом В. Жирмунського, поняття стилю "...означає не тільки фактичне співіснування різних прийомів..., а внутрішню взаємну їхню зумовленість, органічний чи систематичний зв'язок, що існує між окремими прийомами" [20, с.69]. І хоча стиль пов'язаний з категорією художньої форми, з оригінальним використанням певних художніх прийомів і засобів, необхідно вбачати в стилі також і зв'язок зі змістом твору, з його ідеєю, проблематикою, письменницьким світоглядом. В.Жирмунський стверджує: "Художній стиль письменника являє собою вираження його світогляду, втілене в образах мовними засобами". Тому стиль як явище форми "неможливо вивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору" [7, с.20].

Індивідуальний стиль — явище неповторне. При дослідженні стилю письменника потрібно уважно проаналізувати зміст і форму його творів, а також порівняти з творчістю попередників і сучасників. Письменник-прозаїк творить, спираючись на неординарний стиль та оригінальність світобачення. Перший — це "такий спосіб духовного втілення, який настільки ж підлягає умовам, продиктованим матеріалом, наскільки й відповідає вимогам певних видів мистецтва і законам, котрі формуються із поняття предмета"[11, с.37]. Оригінальність полягає у відмінному від інших баченні світу кожної окремої людини. Автор, як і будь-яка пересічна особа, керується не тільки власним, а й загальнолюдським досвідом і постулатами попередніх поколінь.

Стиль є свідченням мистецького таланту автора. Недарма великий Гете вважав, що далеко не всі письменники мають свій стиль. Стиль, на думку Гете, є найвищим ступенем художньої довершеності, якого досягають лише окремі майстри. Видатні письменники завжди приділяють величезну увагу своєму стилю, роботі над ним. "Все, що в мене є, — це мій стиль", — говорив блискучий стиліст Володимир Набоков. А великий французький письменник Гюстав Флобер мріяв написати книгу, яка б трималася виключно на внутрішній гідності стилю.

Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, проблеми, події набувають в індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони "перепускаються" через особистість митця. Стиль, "стилос" — колись загострена паличка, а нині "перо", є, за виразом Франца Кафки, не просто "інструментом", але "органом письменника"[24, с.56].

Маючи стильове “обличчя”, письменник з кожним твором видозмінює його. Така еволюція природна і закономірна, оскільки змінюються тематика й проблематика, які є стилетвірними факторами. Крім того, письменник як автор, що пильно вдивляється в новий матеріал, “дослухається” до його “мови”, також перевтілюється, виповнюється іншим світовідчуттям, що неминуче позначається на стилі його нових творів” [20, с.656].

Таким чином, індивідуальний стиль письменника – це ідейно-художня своєрідність творчості письменника, риси його творчої індивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальною культурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрями

1.3. Носії стилю. Стиль і мова.

Деякі вчені розглядають індивідуальний письменницький стиль як своєрідність мови, оскільки існують явища стилю, що приводять до особи автора; в зародку це можна спостерегти у звичайному оповіданні: особливості лексики, синтаксису, а головне, інтонаційний фразовий малюнок - усе це більш-менш підказує якісь невловимі і разом з тим конкретні риси оповідача; якщо розповідь ця ведеться з установкою на оповідача, від імені його, то ці невловимі риси стають конкретно відчутними, складаються в образ [17, с.95].

Проте такий погляд, характерний для стилістики як розділу мовознавства, для дослідження явищ літератури є занадто вузьким [8, с.184]. В.Жирмунський писав: "У поняття стилю літературного твору входять не лише мовні засоби, але також теми, образи, композиція твору, його художній зміст, втілений словесними засобами, але не такий, що вичерпується словами [14, с.71]. Все це – носії стилю. До них можна віднести також сюжет і жанр.

Спробою поєднати полярні позиції стає застосування поняття “стилетвірні фактори”, під яким маються на увазі елементи змісту, які визначають формальні особливості, тобто власне риси стилю. “Стиль є художньою закономірністю, яка об’єднує в якості його носіїв усі елементи форми художнього цілого і визначається в якості його факторів ідейно-образним змістом, художнім методом і жанром даного цілого” [32, с.130]. Такої ж позиції дотримувався і В.Виноградов, для якого індивідуальний стиль – це “своєрідна, історично зумовлена, складна, але структурно єдина і внутрішньо пов’язана система засобів і форм словесного творчого виразу…” [6, с.105]. Цій системі “структурної єдності і внутрішньої пов’язаності” надають ті ж таки стилетвірні фактори, але вчений об’єднує їх під поняттям “образу автора”, стверджуючи, що стиль зумовлюється образом автора. У відповідності до цього визначається згодом, що ж є власне об’єктом вивчення художньої стилістики.

На думку В.Виноградова, стилістика художньої літератури має багато спільного і похідного від стилістики мови і стилістики мовлення, але на неї накладаються специфічні естетичні закони мистецтва, що призводить до того, що вона отримує свій окремий статус і виходить за межі вивчення тільки мови чи мовлення художніх творів. “Потрапляючи у сферу стилістики художньої літератури, матеріал стилістики мови і стилістики мовлення піддається новому перерозподілу і новому групуванню у словесно-естетичному плані, набуваючи нового життя і включаючись в іншу творчу перспективу. Він стає будівельною базою для оформлення динамічної структури образу автора, оповідного, ліричного і драматичного стилів, мовлень персонажів, їх образів і т. п.”[7, с.75].

В.Кожина вважає, що стилістика – це “категорія художньої форми”, тобто теж ширша за мову чи мовлення твору. Правда, зустрічаються дослідники, які й досі обмежують вивчення індивідуального стилю вивченням мовного рівня твору. Так, на погляд авторів збірника “Индивидуально-художественный стиль и его исследование”, завдання стилістичного аналізу полягає в тому, щоб визначити, ЩО і ЯК з мовних засобів (синтаксичного, лексичного, морфологічного, фонетичного рівнів) використовується у творі [14, с.5].

Значна більшість дослідників відмовляється від такого звуженого розуміння стилістичного аналізу. Я.Ельсберг до елементів стилю зарахував такі особливості художньої форми, як художнє мовлення, жанр, композицію, темп, ритм, тон, інтонацію тощо [14, с.25]. Погоджуються з таким підходом до розуміння стилетвірних факторів і елементів індивідуального стилю В.Фащенко, О.Кухар-Онишко[17, с.56].

Отже, світовідчуття, світобачення письменника, його естетичний досвід зумовлюють оригінальність стилю його творів. Стиль письменника – це сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців. Сукупність виражально-зображальних засобів письменника тоді дає ефект стилю, коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. Дослідники проблем стилю (О.Соколов, В.Фащенко та ін.) розрізняють у сукупності зумовлень, причетних до стилю, стилетвірні чинники і носії стилю. До чинників зараховують: світовідчуття (образне мислення) письменника; тематику і проблематику, яка його переймає; закони і норми обраного ним жанру. Носіями стилю виступають елементи форми художнього твору: від фабули і сюжету, композиції, які перетворюють тематику твору, формуючи її з життєвого та уявного матеріалу, до мовних виразових форм (оповіді, розповіді, описи, монологи, діалоги) з їх лексико-синтаксичними структурами, інтонаційно-звуковими особливостями. Все це “несе” на собі стильову домінанту, яка відчувається у процесі естетичного сприймання твору, але важко піддається дослідженню і логічному поясненню, якщо елементи, які виражають стильову визначеність твору, беруться окремо чи навіть у сукупності. Тому й виникає необхідність характеристики стилю як художньої закономірності, що породжується функціонуванням носіїв стилю у взаємодії між собою, в контексті твору.

Отже, на формування індивідуального стилю письменника впливають ряд стилетвірних чинників: світовідчуття (образне мислення) письменника; тематику і проблематику, яка його переймає; закони і норми обраного ним жанру. Носіями стилю виступають елементи форми художнього твору, з їх лексико-синтаксичними структурами, інтонаційно-звуковими особливостями.

1.4. Особливості індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта

Ерік Еммануель Шміт – досить складний і надзвичайно цікавий автор, що постійно дивує нас актуальними, із філософським підгрунтям творами. В його творчості ми знаходимо переплетення різних літературних жанрів та стилів письма. В романах та п’єсах Еріка Еммануеля Шміта безперечно відчувається індивідуальна, своєрідна манера письма автора та його неповторний стиль.

Перш ніж визначати стилістичні особливості творчості Шміта, ми розглянемо ті факти біографії письменника, які безперечно мали вплив на його світобачення і зрештою на його стиль письма.

Драматург, есеїст, романіст і сценарист Ерік Еммануель Шміт народився 28 березня 1960 року в Ліоні. Готувався до кар’єри композитора, вчився грати на фортепіано. З тих пір музика, наряду з теологією і метафізикою – захоплення його життя. «Музика завжди каже правду, інтелект вступає пізніше… Те ж саме відбувається, коли я пишу п’єсу. Я завжди намагаюсь почути музику душі, тобто дещо більше, ніж просто слова», - скаже він пізніше в одному з інтерв’ю. Однак, крім музики, хлопчик захоплювався написанням творів: в одинадцять років написав першу книгу, в шістнадцять – першу п’єсу «Грегуар, або Чому горошок зелений», сатиру на тему сексуального виховання. В кінці кінців слово одержало верх над музикою. Закінчивши престижний Вищий педагогічний інститут і захистивши філософську дисертацію, присвячену Дені Дідро, Шміт починає викладати філософію спочатку в ліцеї Шербура, потім в університеті Шамбері. Але надовго він там не затримується: наукова кар’єра була принесена в жертву літературі.

Успіх супроводжував Шміта з першого дорослого драматургічного досвіду: «Валонська ніч» (1991) була поставлена Шекспіровським королівським театром. Друга п’єса, «Відвідувач» (1993) , в якій до Зигмунда Фрейда чи то наяву, чи то уві сні з’являється чи то божевільний, чи сам Господь Бог, і де ведеться глибоко філософський, але не нудний діалог про людську сутність, про смерть і про релігію – забезпечила йому визнання критики. В 2001 році французька Академія присуджує драматургу Гран-прі.

Окрім п’єс, Шміт пише романи. І теж отримує за них премії. Премію «Перший роман» отримала його «Секта егоїстів»(1994). Але найбільший успіх припав на долю «Євангеліє від Пілата»(2000) , над яким письменник працював 8 років. Роман складається з двох частин. Перша частина – «Ісус» - про людину під владою сумнівів за декілька годин до смерті. В своєму монолозі (улюблений літературний прийом автора) Ісус являється скромною, простою людиною, що довгий час не підозрює про свою місію. Друга частина – «Пілат» - написана у формі епістолярного щоденника: в листі до брата Титуса, Понтій Пілат, з його незворушною вірою в силу розуму, намагається ретельно і прагматично дослідити нез’ясований факт – зникнення тіла Ісуса; намагається перебороти екзальтацію і нетерпимість оточуючих. В результаті римський розум пасує перед іудаїстськими сумнівами.

В наступному 2001 році, Шміт випускає «Участь іншого», де готує Адольфу Гітлеру долю художника, в результаті чого той не стає диктатором, і історія людства складається по іншому.

Як бачимо, автор в багатьох своїх творах піднімає тему релігії і проблему відношення людини з Богом, хоча народився Ерік Еммануель Шміт в родині атеїстів, був вихований як атеїст і залишався ним до одного випадку. Так трапилось, що подорожуючи по Сахарі він заблукав і йому довелось провести ніч в пустелі в цілковитій самотності. «Я б сказав, що це була містична ніч для мене, я багато передумав, і вийшов звідти переосмисливши своє відношення до Бога. Зараз я назвав би себе віруючим агностиком. Тепер коли мене питають: «Чи є Бог?», я відповідаю: «Я не знаю чи є БОГ, але я вірю!» [51], коментує сам автор в одному з інтерв’ю. Хоча вірить він, як сам зізнається, не в Бога якоїсь окремої релігії чи конфесії, він вірить в єдиного Бога, як істоту. Він став вивчати різні релігії, і це знайшло своє відображення в його творах.

Повністю очевидним являється той факт, що філософське виховання, схильність до систематичного і глибокого осмислення світу впливає і визначає творчість письменника. В якості героїв він часто вибирає універсальні фігури світової історії та міфології – Ісус, Понтій Пілат, Дідро, Гітлер та інші.

В Шміті живе просвітитель і в деякій мірі місіонер. Тому особливе місце в його творчості посідає «Цикл незримого», куди входить чотири тексти: «Міларепа»(1997), «Пан Ібрагім і квіти Корану» (2001), «Оскар і Рожева пані» (2002) і зовсім недавні «Діти Ноя» (2004). Об’єднуюча «Цикл незримого» тема – духовність та релігія. Релігійні конфесії – буддизм, іслам та іудаїзм, і християнство художньо проілюстровані і поєднані з конкретними людськими (насамперед дитячими) історіями. Форму цих невеликих творів можна класифікувати по різному. Дехто відносить їх до романів, дехто до моно п’єс (тому що вони написані від першої особи), інші – до дитячих казок.

Існує міф, відповідно до якого за останніми 12 днями року можна дізнатись яким буде кожен наступний місяць. Це і стає підгрунтям до написання «Оскар і Рожева пані». Оскар, десятирічний хлопчик, хворий на рак і йому залишається жити лише декілька днів. Рожева пані повинна переконати хлопчика, що проживши 12 днів він проживе повноцінне людське життя. «Був час, коли я сам був серйозно хворим і невідомо як все могло закінчитись. Бувало, що я супроводжував людей на шляху до смерті, я бачив як помирають люди. Звичайно, я міг взяти для книги дорослу людину, але взяв дитину. Яка різниця, в якому віці людина помирає. Вона все одно проживає ціле життя. Я вважаю, що є дар життя, але є і дар смерті, і обидва ці дари дані людині. І це невідворотно. Ще мене вразила фраза Достоєвського: «як можна вірити в Бога, дивлячись, як помирає дитина?». Ця п’єса ще і роздуми про це – про відносини людини і бога»[51].

Шлях, який рано чи пізно пройде кожен. Цю невідворотність усвідомлює розум і відмовляється з нею миритися серце. Особливо, якщо сьогодні на цей шлях став десятирічний хлопчик, хворий на лейкемію, що доживає свій короткий вік у лікарні. Його звати Оскар, він — герой роману «Оскар і Рожева пані» сучасного французького драматурга Еріка Еммануеля Шмітта.

Тема смерті — одна з ключових тем мистецтва і цей роман — це не спроба розповісти про медичну проблему, це привід для роздумів. Привід, треба зауважити, виявився досить жорстоким, безжальним і прицільним. Кого залишить байдужим історія хлопчика, що помирає і знає про це? Але Ерік Еммануель Шміт розповів її так , щоб ті, хто читатимуть цю історію, гостріше відчули життя, його прекрасність і швидкоплинність.

«Оскар не списаний з конкретної дитини, — пояснював у одному з інтерв'ю Ерік Еммануель Шмітт. — Це списано з усіх дорослих, яких я проводжав в останній шлях. Головне — розуміти цей момент і розуміти, що він невідворотний. Я вклав слова про смерть у вуста дитини тому, що спостерігав у лікарні різницю між тим, як ставляться до смерті дорослі й діти. Діти не ховають від себе поняття хвороби та смерті. А дорослі бояться зізнатися навіть собі» [53].

Чарівність «Оскара і Рожевої дами» - в пафосі терпимості. Немає протиріч і агресивності між людьми, що належать до різних національностей та релігій. Є можливість вибору – віри, друзів, навіть сім’ї. Є мудрість прийняття всього. Виявляється, повноцінне життя можна прожити і за десять днів, що тобі залишились. Звичайно, якщо вірити… і тут Шміт з властивою йому вправністю балансує на тонкій грані: ще трошки і можна закінчити сентиментальністю. Рятує інтонація – дуже проста, без будь- якої емоційної забарвленості, і ще гумор.

Таким чином, головною особливістю індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта являється вміння майстерно поєднувати серйозні, філософські проблеми із простою інтонацією, гумором та розмовною лексикою. Автор ставить перед читачами проблеми та не дає їх вирішення.

РОЗДІЛ 2 «ОСКАР І РОЖЕВА ДАМА» - РОМАН У ЛИСТАХ

2.1. Епістолярний роман, як об’єкт лінгвістичного дослідження

У вітчизняній лінгвістиці епістолярний роман як специфічний жанр художнього тексту, який походить від сполучення певної форми вираження – листа – та літературного жанру – роману, досі залишається недослідженим. Композиція епістолярного роману виявляє характеристики свого подвійного походження: з одного боку, форма листа зобов’язує до особливої комунікативної структури, а жанр роману, з іншого боку, модифікує його зміст і значення шляхом інтроспекції та пошуку вірогідності твору [31, с.56]. Можна було б стверджувати, що роман в листах походить із перетину форми листа та жанру роману, але, насправді, виявляється, що неможливо розділити ці два явища, до того ж їхні складники та їх поєднання формують епістолярний роман як жанр [33, с.132].

Незважаючи на те, що проблема статусу епістолярного мовлення досліджується вже досить давно, цілковитої єдності поглядів на його місце у системі функціональних стилів досі не існує. Думки вчених діаметрально протилежні. Так, деякі лінгвісти, зокрема І.Чередниченко, С.Єрмоленко, О.Гвоздєв та ін., не виділяють епістолярний стиль [33, с.52].

І.Чередниченко кваліфікує його як різновид або писемну форму розмовно-побутового стилю, зважаючи на те, що він досить точно фіксує і відбиває активні зміни в усно-розмовному мовленні і зауважує, що “...невимушеність і безпосередність у доборі засобів мовного спілкування, характерні для розмовно-розповідної мови, властиві також мові неофіційного листування. Отже, в загально стилістичному плані немає підстав виділяти особливий епістолярний стиль” [40, с.46].

Прихильники іншого погляду (В.Наєр, Т.Радзієвська, С.Гіндін та ін.) пропонують визначити епістолярне мовлення як “міжстильове явище, здатне існувати в рамках чи на базі того чи іншого функціонального стилю, або поза їх межами” [25, с.45]. Свою думку В.Наєр мотивує тим, що епістолярна форма писемного мовлення наявна в усіх стилях мови, зокрема, ділове листування – в офіційно-діловому, науковий лист – у науковому, листування на шпальтах преси – в публіцистичному. При цьому епістолярні тексти в мовному плані відповідають вимогам цих стилів, а у структурно-композиційному – зберігають властиву їм сталу форму [25, с.32].

Листи, які стоять поза будь-яким функціональним стилем, “підпорядковуються в цілому і головному (за певних відмінностей у частковому) одній інваріантній композиційній моделі і, таким чином, об’єднуються в єдиній формі мовленнєвої варіативності” [25, с.45], яка є специфічною ознакою епістолярного жанру.

Поділяючи погляди Т.Винокур, М.Кожиної, Л.Кецби на статус епістолярного мовлення, С.Комарова [16, с.78] визначає його як гібридний чи синтетичний функціональний різновид мови, що займає особливе проміжне місце серед інших функціональних стилів і характеризується певною функціонально обумовленою лінгвістичною структурою, високим рівнем проникливості й комунікативною спрямованістю.

Поряд із думкою про те, що епістолярний стиль не виокремлюється серед інших стилів, все більшого поширення набуває погляд про виділення епістолярного стилю в системі функціональних стилів (С.П.Бибик, С.Я.Єрмоленко, Л.М.Кецба, О.Г.Тодор) [31, с.145].

Крім того, епістолярний стиль визначається специфічними позамовними факторами, до числа яких відносяться віддаленість комунікантів у часі та просторі, бажання встановити контакт за допомогою листа, сфера письмового особистісного спілкування, та мовними факторами, серед яких виділяється наявність композиційної рамки, використання лексики, пов’язаної з процесом письмової комунікації, синтез розмовних та книжних конструкцій. Усе це свідчить про те, що епістолярний стиль є окремим різновидом літературної мови, що дозволяє виділити його в системі функціональних стилів. У текстах, що належать до епістолярного стилю, реалізуються комунікативна, когнітивна, емотивна та фатична функції мови.

Ми вважаємо, що епістолярне мовлення належить до міжстильових жанрів, що передбачає змішування стилістично різнорідних елементів. М.Бахтін, основоположник теорії мовленнєвих жанрів, виділяє три компоненти, що породжують стійкі типи висловлювань (тобто жанри), які обумовлюються специфікою певної сфери спілкування – це тематичний зміст, стиль і композиція [1, с.428]. Оскільки мовленнєвий жанр є явищем передусім структурно-композиційним, то і листування має набір специфічних мовних засобів та стандартизованих формул, у яких відбився процес становлення й розвитку публіцистичного та офіційно-ділового стилю, частково – наукового й художнього і, звичайно, усного мовлення. До того ж кожен лист складений за відповідними правилами написання епістолярних текстів.

Таким чином, усе це дає підстави говорити про те, що епістолярне мовлення не варто розглядати в межах розмовно-побутового стилю чи як окремий функціональний різновид мови, доцільніше виділити епістолярний жанр, що сформувався на основі різностильових елементів, вибудуваних за відповідними структурно-композиційними моделями.

2.2. Стуктурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості епістолярного роману.

Усі епістолярні тексти позначені певними структурно-композиційними, комунікативними та змістово-тематичними особливостями. На підставі аналізу наукової літератури, присвяченої дослідженню будови та мовного наповнення листа (С.Антоненко, В.Кузьменко, Н.Журавльова, Л.Вашків, С.Богдан, Е.Вєтрова та ін.), ми зробили висновок, що його загальну структуру визначають такі компоненти: 1) специфічні стандартизовані формули звертань, початку і кінця епістолярного утворення, що надають йому вигляду цільнооформленої одиниці, різноманітні побажання, поздоровлення; 2) директивна спрямованість; 3) наявність питальних та окличних речень; 4) повідомлювані формули; 5) викладення змісту від першої особи та залучення займенників і дієслів другої особи, звернення до конкретного адресата. Складові листів сталі за зовнішніми ознаками, але засоби оформлення початку і кінця тексту досить різноманітні .

Залежно від кількості персонажів епістолярного роману, які перебувають у ситуації епістолярної комунікації, нами створена типологія, що ґрунтується на відношеннях між джерелом та ситуацією висловлювання. Ми розрізняємо монофонічні епістолярні романи, романи з діалогом голосів та поліфонічні романи :

Монофонічний епістолярний роман базується на одноголоссі. У творі даної форми представлені листи одного персонажа, адресанта, який надсилає їх своєму постійному адресатові.

Діалог голосів. У даній формі епістолярного роману присутні два персонажі, які листуються між собою. Така форма є найбільш природною для власне листування, хоча досить рідкою для епістолярного роману.

Поліфонічний епістолярний роман базується на багатоголоссі. Особливість поліфонічної форми епістолярного роману, де представлено листи різних персонажів, полягає не в кількості учасників листування, а в багатстві сплетінь та комбінацій листувань. У поліфонічному листуванні не всі суб’єкти мають однакові ролі, пишуть ту саму кількість листів.

Роман «Оскар і Рожева пані» складається з 14 листів різного розміру, з яких 13 підписані ім’ям Оскар, а останній – Рожевою мамою, і всі написані до одного адресата. Або, відповідно до театральної постановки цього роману, всі ці листи знаходяться в руках Рожевої мами, єдиного персонажу роману, яка їх озвучує і, яка являється їх натхненницею і охоронницею. Ось в чому полягає оригінальність роману.

Взагалі книга не протиставляє листи, написані різними кореспондентами, як це практикують традиційні епістолярні романи, так як більшість листів підписана одним і тим же персонажем – Оскаром. Отже, ми можемо віднести даний роман до монофонічних епістолярних романів. Хоча насправді мова йде про обмін між Оскаром і його адресатом, з відповіддю останнього Оскару. Причину незвичності даного листування слід шукати в особі адресата – Бога. Так як сферою йому підвладною являються «духовні речі», то для спілкування він не має необхідності звертатися до традиційної форми листа. Оскар це дуже швидко помічає: в постскриптумі до свого першого листа він пише: «Je n'ai pas ton adresse, comment je fais?» (p. 22), і потім на початку наступного листа: «Tu es trиs fort. Avant mкme que j’aie postй la lettre, tu me donnes la rйponse» (p. 23).

В епістолярному романі передача чужого мовлення відбувається за допомогою прямої та непрямої мови, відповідно синтаксично оформлених залежно від головної ідеї твору та естетичної мети автора.

Передача чужого мовлення в романі «Оскар і Рожева пані» здійснюється за допомогою прямої мови. Оскар з точністю передає свої розмови з Рожевою Мамою, друзями та батьками: «- qui aimes-tu bien, Oscar ?

- Ici ? A l’hopital ?

- Oui.

- Bacon, Einstein, Pop Corn.

- Et parmi les filles ?» (p. 41).

Автор застосовує пряму мову для того, щоб читачі точніше відчули і пережили разом з Оскаром всі останні 12 днів його життя, цим, ніби створюючи ефект присутності, що й дало можливість грати даний роман в театрі.

В епістолярному романі, як і в будь-якому іншому, художній образ персонажа є концентрованою формою відображення дійсності в естетичному плані, тобто засобом вираження суб’єктивної модальності тексту. Вивчення категорії художнього образу персонажа в епістолярному романі ґрунтується на детальному аналізі мовлення персонажів у різних комунікативних ситуаціях з урахуванням структурних особливостей епістолярного роману, специфіка якого полягає у незначному обсязі авторського мовлення як такого поряд із персонажним мовленням, яке переважає [16, с.23].

Мовлення персонажа в епістолярному романі виконує подвійну функцію: з одного боку, воно виступає засобом розкриття образу героя через самоаналіз персонажа, мотивацію вчинків тощо, з іншого, – як мовний узус персонажа, його індивідуальні мовні навички, що, відповідно, свідчить про рівень його культури, освіти, професії, соціальної приналежності, психіки, характеру. Використання стилістичних засобів у мовленні персонажа зумовлене його статусною поведінкою.

В романі «Оскар і Рожева пані» нас перш за все дивує звернення до адресата «Cher Dieu» , що є незмінним у всіх листах. Це звертання прекрасно розкриває особистість головного героя, десятирічного хлопчика, і надає віповідного тону листуванню і всьому роману. Лексика роману також підкреслює і прекрасно розкриває особистість Оскара, так як його мовлення є часто фамільярним, розмовного типу.

Якщо Бог звертається до засобів спілкування властивих лише йому, то Оскар пишучи свої послання широко використовує коди і формули властиві епістолярному стилю письма із звертанням до адресата, фінальною формулою, підписом і часто постскриптумом.

В кожному листі ми знаходимо звертання до адресата, завжи незмінне: «Cher Dieu» та підпис адресанта в кінці кожного листа: «A demain, bisous, Oscar». З іншого боку не з’являється жодної вказівки на місце і дату, які слід було б шукати на початку листа. Єдине згадування точної дати ми знаходимо в кінці другого листа в розмові Оскара з Рожевою мамою: « On est le 19 dйcembre». Отже, розповідь починається 18 грудня щоб закінчитися 31 грудня, по одному листу кожного дня, всі написані в лікарні в кінці дня.

В дев’яти з чотирнадцяти листів є постскриптум, в якому Оскар висловлює свої бажання або задає питання: « P.-S. Je n’ai pas ton adress : comment je fais ? » (p. 22).

Останній лист, підписаний Рожевою мамою, інформує Бога і, звичайно, нас читачів і адресатів цих послань, про смерть Оскара.

Отже, як ми бачимо, Ерік Еммануель Шміт, дотримується тих структурно-композиційних особливостей, які вимагає обраний ним жанр, епістолярний роман, хоча з певними відмінностями: ми не знаходимо жодної вказівки на дату та місце, які повинні бути присутні в листі.

2.3. Дитячі листи до Бога у романі «Оскар і Рожева пані»

Оскар вибирає досить дивну довірену особу для своїх листів, зважаючи на те, що він навіть не вірить в його існування: «Je ne t’ai jamais adressй la parole parce que je crois mкme pas que tu existes» (p. 10). Запропонувала йому це зробити Рожева мама, яка розповіла Оскару про всю користь звернених до Бога листів: «Livre-lui tes pensйes. Des pensйes que tu ne dis pas, ce sont des pensйes qui pиsent, qui s’incrustent, qui t’alourdissent, t’immobilisent, qui prennent la place des idйes neuves et qui te pourissent. Tu vas devenir une dйcharge а vieilles pensйes qui puent si tu ne parles pas» (p. 20).

Дивним у цьому листуванні є не тільки особа адресата, але навіть сам факт написання листів Оскаром. З першого листа ми дізнаємось, що для нього писання – це вигадки для дорослих, те ж саме, що обманювати, пропускаючи реальність крізь фільтр письма. «J’ai horreur d’ecrire. Faut vraiment que je sois obligй…Ecrire, c’est rien qu’un mensonge qui enjolive. Un truc d’adultes» (p. 9). І все ж таки Оскар переконує Бога в цілковитій своїй щирості і відвертості своїх послань, так як хлопчику необхідно отримати його допомогу: «J’ai besoin que tu t’intйresses. Зa m’arrangerait mкme que tu aies le temps de me rendre deux ou trois services» (p. 10).

Ці щоденні листи, без яких Оскар не зможе пізніше обходитись, так як навіть дуже ослаблений, він, незважаючи ні на що, буде знаходити в собі сили тримати ручку, стануть зрештою для дитини втіленням свободи, допомагаючи йому втекти від хвороби, яка його забирала.

Крізь призму дитячого світобачення Оскара, ми знайомимося із головними та другорядними героями твору. Насамперед, ми дізнаємося про життя самого Оскара, від якого ведеться мова. Хлопчик сам представляється, вказуючи свій реальний вік: «j’ai dix ans» і той на який він виглядає: «j’ai l’air d’avoir sept ans». Оскар називає також своє прізвисько, що заміняє фізичний опис і щиро розповідає про стан свого здоров’я: «On m’appelle Crane d’œuf… je vis а l’hopital а cause de mon cancer ». Стає зрозумілим, що таке дивне прізвисько з’явилось через лису голову хлопчика, що втратив волосся внаслідок лікування хіміотерапією. Та пізніше ми знаходимо більш детальний, хоча і саркастичний фізичний опис Оскара: «moi, avec mon crane d’œuf, qui ne ressemble ni а un garзon ni а une fille mais plutфt а un Martien» (p. 36).

Ще однією головною героїнею роману є Рожева Мама, як її називає Оскар. Своє ім’я, ця дама отримала від своєї рожевої кофтинки, які в лікарні носять сторонні, що приходять туди подарувати свій час і своє серце хворим дітям: «parmi les dames en blouse rose qui viennent de l’extйrieur passer du temps avec les enfants malades, c’est la pus vieille de toutes» (p. 12). Точного віку цієї дами ми так і не дізнались: « - C’est quoi votre age, Mamie-Rose ?

- Tu peux retenir les nombres а treize chiffres, mon petit Oscar ?» (p. 12).

Читаючи сьомого листа Оскара до Бога ми розуміємо, що Рожева Мама «qui vient de me coucher dans le lit de son fils ainй qui йtait vйtйrinaire au Congo» (p.86), втратила свого старшого сина, що пояснює її прагнення працювати в лікарні з хворими дітьми. Вона доглядає за Оскаром, як за власним сином : «je t’aime, Oscar» (p. 70), і Оскар в свою чергу поводиться з нею краще, ніж з власними батьками: «je veux vous adopter» (p.70).

Крім головних персонажів, Оскара і Рожевої мами, в творі присутні батьки Оскара, лікарі та медсестри, інші хворі діти, що теж живуть в лікарні.

Через свою хворобу Оскар змушений жити в замкненому приміщенні, лікарні, яку він лише раз, таємно від усіх, залишав. Оскар має можливість пересуватись в межах будівлі: в кімнату відпочинку, ігрову кімнату, в кімнату Пегі та в парк.

В романі ми не знаходимо детального опису лікарні, а лише дізнаємось про оточення та обставини в лікарні через сприймання та відношення до нього Оскара, яке постійно змінюється. Спочатку він описує лікарню, як «un endroit super-sympa, avec plein d’adultes de bonne humeur qui parlent fort, avec plein de jouets…» (p. 10), але дуже швидко, з тих пір, як він розуміє, що його лікування не було ефективним і він перетворюється на «un mauvais malade, un malade qui empкche de croire que la mйdecine, c’est formidable» (p.11), лікарня стає не дуже привабливим місцем: «Maintenant tout l’йtage, les infirmiиres, les internes et les femmes de mйnage, me regarde pareil. Ils ont l’air tristes quand je suis de bonne humeur ; ils se forcent а rire quand je sort une baguе» (p.12).

За той короткий час, який даний йому, Оскар переживає ціле життя і ми спостерігаємо еволюцію його відношення до оточуючих, зміну його світогляду та розуміння життя і смерті, ми спостерігаємо зміну самого Оскара. Протягом 12 днів, що охоплює розповідь, маленький хлопчик перетворюється на підлітка, потім на одруженого чоловіка і відповідального батька родини, тобто він переживає весь той досвід, що трапляється в житті дорослого чоловіка.

На початку розповіді, Оскар з’являється нам маленьким, худеньким хлопчиком, залежним від батьків та медичного персоналу. Це яскраво проявляється в його, ще зовсім дитячих, інтересах: гратися, сміятися, спілкуватись з друзями: «avec plein de jouets et de dames roses qui veulent s’amuser avec les enfants, avec des copains toujours disponibles comme Bacon, Einstein ou Pop Corn» (p. 10). Його бачення явищ оточуючого світу, зумовлюється дитячим світоглядом: він порівнює вік людини з терміном придатності йогурта:

« - Vous кtes pйrimйe ?

- oui.

- Comme un yaourt ?» (p. 13);

В його розмовах часто з’являються герої чарівних казок: «Il est nul, votre Dieu, Mamie-Rose. Aladin, il avait droit а trois vœux avec la gйnie de la lampe» (p.21).

В третьому листі, Оскар оголошує, що став пілітком. В цей період, як не дивно, він переживає всі складності і душевні переживання перехідного віку : «J’ai eu plein d’ennuis avec mes copains, avec mes parents et tout зa а cause des filles» (p. 40).

Зрештою він досягає віку зрілого чоловіка і розповідає, що являється тепер одруженим, уточнюючи, що : «on a fait tout ce que font un homme et une femme qui sont mariйs» (p. 60). З цих пір, Оскар називає Пегі «ma femme» (p. 72, p.73) і отримує всі необхідні почесті від батьків останньої, що відповідає його новому становищу: «Ils m’ont traitй avec beaucoup de respect, il m’ont posй une chaise entre eux et j’ai pu veiller ma femme avec mes beaux-parents» (p. 72).

Нарешті, Оскар стає батьком, незважаючи на те, що: «Pour les enfants, Peggy Blue et moi on a dйcidй qu’on verra зa plus tard. En fait, je crois qu’elle n’est pas prкte» (p. 61). Він вдається до всиновлення. Спочатку, він всиновлює свого старого ведмедика, після того як його батьки подарували йому нового, що вказує на його, вже далеко не дитячу, силу і зрілість, і демонструє відповідальність дорослої людини. І нарешті він не знаходить кращого способу проявити свою любов до Рожевої мами, ніж удочерити її:

« - je t’aime, Oscar.

- Moi aussi. Qu’est-ce que je peux faire pour vous si vous avez des ennuis ? Est-ce que vous voulez que je vous adopte ?» (p. 70)

Щоб зрозуміти, який складний шлях пройшов Оскар і, як, в процесі, він змінився, достатньо лише прочитати бажання, які висловлював Оскар до Бога в кінці кожного листа.

Як тільки Рожева мама пояснила Оскару, що він може кожного дня висловлювати одне прохання до Бога, вона запропонувала йому ідею, що це прохання може бути: «faveurs pour les autres» (p. 21). Реакція Оскара була миттєвою і прекрасно продемонструвала бажання і подреби хлопчика на той момент: «Un vœu par jour, Mamie-Rose, faut pas dйconner, je vais d’abord le garder pour moi !» (p. 21).

Таким чином його перше прохання стосувалося лише його: «j’aimerais te demander un йclairissement : est-ce que je vais guйrir ? Tu rйponds oui ou non» (p.22). Оскар дуже швидко отримує відповідь на своє запитання. Наступне його бажання теж відноситься лише до нього і спровоковане скоріше цікавістю: «Je serais d’accord pour une petite visite. Une visite en esprit. Je trouve зa trиs fort» (p.39).

Кохання змінює хлопчика. Він переживає нові емоції і хвилювання, що виливаються в його найпотаємніше бажання: «je voudrais que Peggy et moi on se marie» (p. 55). Це прохання спрямоване також на Оскара, але він вже не являється єдиним його користувачем – він включає в своє бажання Пегі. Серце хлопчика починає розкриватись для його оточення. Це розкриття безперечно підтверджується в наступних чотирьох листах.

Незважаючи на те, що проходить зовсім мало часу, здається, що Оскар стає старшим на декілька років, так як центром його бажань і прохань стають інші. Перш за все це Пегі, яку він щиро кохає, що проявляється в його наступному бажанні: «fais en sorte que l’opйration de Peggy Blue, demain, se passe bien» (p.68), а особливо у поправці до цього прохання, висловлену в постскриптумі: «Fais en sorte que quel que soit le rйsultat de l’opйration, Peggy Blue le prenne bien» (p. 68). Спочатку надаючи значення техніці проведення операції і конкретному результату, він починає розуміти, що це не являється гарантом щастя, Оскар поміщає Пегі та її переживання в центр своїх бажань. «Fais en sorte que je me rйconcilie avec Peggy» (p. 76) пише він у наступному листі, перед тим як запитати Бога про подарунок йому на день народження. Це відображає подвійне перетворення Оскара: він відкриває для себе світ, в якому центром не являється він сам, а його близькі, яких він любить, з їх бажаннями і переживаннями; більше того Оскар починає розуміти, що він сам може не тільки просити, але і дарувати.

Зрештою, Оскар цілковито відкривається навколишнім, так як його бажання в сьомому листі стосується його батьків, яких він довгий час ненавидів: «Je voudrais que mes parents restent toujours comme ce soir»
(p.86).

Спершу, Оскар із наївністю дитини шукає визначення «життя» в «Медичному словнику»: «Mamie-Rose, j’ai l’impression que, dans le Dictionnaire mйdical, il n’y a que des trucs particuliers, des problиmes qui peuvent arriver а tel ou tel bonhomme. Mais il n’y a pas les choses qui nous concernent tous : a Vie, la Mort, a Foi, Dieu» (p. 90). Не знайшовши точного визначення і не отримавши пояснення від Рожевої мами, він приходить до висновку: «Il n’y a pas de solution а la vie sinon vivre» (p. 91).

В кінці кінців, а саме після «візиту Бога» до нього, в своєму передостанньому листі, в момент, коли він майже помирає, Оскар розуміє і розкриває нам значення життя: «la vie c’est drole de cadeau. Au dйpart, on le surestime, ce cadeau : on croit avoir reзu la vie йternelle. Aprиs, on le sous-estime, on le trouve pourri, trop court, on serait presque prкt а le jeter. Enfin, on se rend compte que ce n’йtait pas un cadeau, mais juste un prкt» (p. 97).

Отже, ми бачимо, який складний і корисний шлях пройшов Оскар і як еволюціонувало його бачення і ставлення до світу: від егоцентризму маленького хлопчика до альтруїзму зрілого дорослого чоловіка. Він прожив десять років, особливо не задумуючись над сенсом життя, що властиво для дитини його віку. Але зрештою через свою хворобу, своє нове народження та кардинальну зміну свого світогляду він починає задаватись досить серйозними питаннями про життя і смерть.

РОЗДІЛ 3 ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНУ «ОСКАР І РОЖЕВА ПАНІ»

3.1. Лексичні особливості дитячого мовлення в романі

Особливості стилю письменника реалізуються на письмі, тобто в мовленні персонажів, в лексиці та синтаксисі твору. «Оскар та Рожева пані» - це яскравий приклад епістолярного роману, особливості якого розглядалися в попередньому розділі. В епістолярному романі, художній образ персонажа є концентрованою формою відображення дійсності в естетичному плані, тобто засобом вираження суб’єктивної модальності тексту. Вивчення категорії художнього образу персонажа в епістолярному романі ґрунтується на детальному аналізі мовлення персонажів у різних комунікативних ситуаціях.

Мовлення персонажа в епістолярному романі відіграє дуже важливу роль: з одного боку, воно виступає засобом розкриття образу героя через самоаналіз персонажа, мотивацію вчинків тощо, з іншого, – як мовний узус персонажа, його індивідуальні мовні навички, що, відповідно, свідчить про рівень його культури, освіти, професії, соціальної приналежності, психіки, характеру. Використання стилістичних засобів у мовленні персонажа зумовлене його статусною поведінкою.

Головним героєм роману є десятирічний хлопчик Оскар, від якого ведеться мова, тобто в творі представлене дитяче мовлення. Листи юного героя побудовані, як розмова з Богом, в них він висловлює свої думки, враження, переживання. Крім цього, Оскар дослівно передає свої розмови з батьками, друзями та Рожевою пані. Особистість героя яскраво відображється на мовному рівні. Про те, що мова ведеться від дитини ми розуміємо не лише з сюжету твору, а й проаналізувавши лексику використану в романі.

Аналіз роману дозволив встановити, що дитяче мовлення не копіюється в літературному творі, а своєрідно відтворюється. Репрезентоване дитяче мовлення відрізняється більш суворішою синтаксичною організацією ніж спонтанне мовлення дітей, що виявляється у відсутності пропусків підметів та присудків: «- Allez –y. Embrassez-moi. Je le dirai pas aux autres. Je veux pas casser votre rйputation d’ancienne catcheuse » (p. 35).

Спостерігаються відмінності в лексичній когезії. Якщо для спонтанного мовлення є характерною відсутність синонімічних відносин [23, с.52], то в романі вже відзначається вживання синонімів, які передають підвищену емоційність дитини: «Parce qu’йcrire c’est guirlande, pompon, risette, ruban, et cetera. Ecrire, c’est rien qu’un mensonge qui engolive » (p. 9).

Спостерігаються також відмінності в передачі емоційного стану дітей. Якщо в спонтанному мовленні діти передають свій емоційний стан в основному за допомогою вигуків, та завдяки підвищеній емоційності спостерігаються накладки висловлювань різних мовців, то письменник, крім вище згаданих засобів, використовує інші образні засоби:

епітети: «On l’appelle la Chinoise parce qu’elle a une perruque noire, brillante, aux cheveux raides, avec une frange, et que зa la fait ressembler а une Chinoise ». (p. 47)

порівняння: «Je serai muet mкme si je trouve йtonnant, vu toutes les rides qu’elle a, comme des rayons de soleil autour des yeux, que personne ne s’en soit doutй » (p.13).

метафори: «Si tu dis «mourir» dans un hopital, personne n’entend. Tu peux кtre sur qu’il va y avoir un trou d’air et que l’on va parler d’autre chose » (p.17).

прислівники зі значенням вищої ступені інтенсивності: «Tu parles, Crane d’œuf ! Les mйdecins, c’est inusable !» (p. 16).

вищий ступінь порівняння прикметників: «j’ai l’impression que le film passait au ralenti, que l’air devenait plus aйrien, la silence plus silencieux…» (p. 45).

Важливе місце у дитячому мовленні відіграє лексичний повтор, який вживається дітьми з різними цілями: при уточненні, при перепитуванні, для привертання уваги, висловлює ємоційний стан, вживається в підтвердження репліки попереднього мовця: «Moi, je ne fais plus plaisir. Depuis ma greffe de moelle osseuse, je sens bien que je ne fais plus plaisir»(p. 11) (уточнення)

«- Tes parents sont lа.

- Mes parents ? C’est pas possible.»(p. 23) (перепитування)

«- je veux voir Mamie-Rose.

- Mais oщ йtais-tu passй, Oscar ? Comment te sens-tu ?

- Je veux voir Mamie-Rose» (p.29) (емоційний стан дитини)

«Et c’est lа que j’ai compris que mes parents йtaient deux laches. Pire : deux laches qui me prenaient pour un lache ! »(p. 27) (привертання уваги)

«- Tu as raison. Mais le fait que tes parents qui, selon toi, sont des cons…

- Oui. Des vrais cons, Mamie-Rose !»(p. 34) (підтвердження репліки попереднього мовця).

Слід також підкреслити, що особливості репрезентації дитячого мовлення в значній мірі залежать від образу персонажу, від тих художніх задач, які поставив перед собою письменник. Так специфіка репрезентації дитячого мовлення в творах з установкою на гумористичний, ексцентричний ефект полягає у виборі особливих художніх засобів для відтворення дитячого мовлення. “Дитячі” неологізми, гра слів, “дитячі” помилки, каламбури служать для створення ексцентричного, гумористичного ефекту репрезентованого мовлення дітей у художньому творі.

Ми бачимо на прикладі Оскара, як автор застосовує різні стилістичні засоби, залежно від того художнього образу, який він прагне створити в той чи інший момент, в чому й проявляється витонченість індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта. Він уміло і майстерно поєднує гумор, дитячу щирість і наївність в ліричній і трагічній сентиментальній історії. В певні моменти ми відчуваємо жаль та співчуття до Оскара, в інші – його слова викликають щиру посмішку.

Наївність і дитячу щирість автор передає за допомогою гри слів. Оскар порівнює похилий вік Рожевої пані з терміном дії йогурта:

«- Vous кtes perimйe ?

Oui.

Comme un yaourt ?» (p.13).

Для відображення емоційного стану хлопчика, автор часто застосовує гіперболу: «J’avais envie d’embкter la terre entiиre» (p.28). Ліричні почуття кохання Оскара, автор передає за допомогою порівняння та метафор, завдяки чому хвороба дівчинки перетворюється на прекрасне диво: «On dirait une fйe qui se repose un moment а l’hopital» (p. 42) ; «Elle йtait posйe sur son lit, on aurait dit Blanche-Neige lorsqu’elle attend le prince, quand ces couillons de nains croient qu’elle est morte» (p. 44).

Автор часто використовує іронію, що викликає в нас співчуття до юного Оскара, який чудово розуміє свій стан: «Faudrait qu’elle apprйcie les extraterrestres, et зa, j’en suis pas sur» (p. 42). Стилістичні засоби сприяють створенню образності, зігрівають дитяче мовлення ліризмом.

Таким чином, ми бачимо, що автор у своєму романі не копіює дитяче мовлення, а своєрідно його відтворює, використовуючи різні стилістичні засоби.

3.2. Особливості власних назв в романі

В романі «Оскар і Рожева пані» ми знаходимо дуже багато власних назв, які мають свої особливості і відіграють важливу роль у творі. Перш за все це імена, а точніше прізвиська хворих дітей, що фігурують в романі. Здається, що ці діти існують тільки в своїх хворобах і ми замість опису зовнішності, знаходимо лише опис фізичних проявів хвороб у дітей, на основі чого і формуються прізвиська, які отримують діти. Хоча імена хлопців та дівчат утворюються по різному.

Імена хлопців формуються за допомогою метафор:

Crane d’œuf - Оскар, головний герой роману, отримує це прізвисько через свою лису голову, що в дитячій уяві асоціюється з яйцем: «moi, avec mon crane d’œuf, qui ne ressemble ni а un garзon ni а une fille, mais plutфt а un Martien» (p.36);

Pop Corn – піджарені зерна кукурудзи, жирні і підсолоджені, для позначення ожиріння у хлопця: «on n’a pas le droit de donner а manger а Pop Corn vu qu’il est lа pour maigrir. Quatre-vingt-dix-huit kilos а neuf ans, pour un mиtre dix de haut sur un mиtre dix de large !» (p.24);

Bacon – підпечене м’ясо для позначення значного опіку на шкірі: «En fait il s’appelle pas Bacon, mais Yves, mais nous on l’a appelй Bacon parce que зa lui va beaucoup mieux, vu qu’il est un grand brulй» (p.16);

Einstein – це прізвисько підкреслює непропорційно велику голову хлопця: «Si on l’appelle Einstein, c’est pas parce qu’il est plus intelligent que les autres mais parce qu’il a la tкte qui fait le double de volume. Il parait que c’est de l’eau а l’intйrieur» (p. 23).

Все по іншому відбувається з дівчатами:

Peggy Blue – Пегі зберегла своє справжнє ім’я, до якого додається прикметник «блакитна», що характеризує колір її шкіри. Це прізвисько зовсім не являється смішним чи дивним, навпаки, в очах Оскара воно оповите меланхолічною, поетичною ніжністю: «Elle a une maladie compliquйe, la maladie bleue, un problиme de sang qui devrait aller aux poumons et qui n’y va pas et qui, du coup, rend toute la peau bleutйe. Elle attend une opйration qui la rendra rose. Moi je trouve que c’est dommage, je la trouve trиs belle en bleu, Peggy Blue» (p. 42);

La Chinoise – єдина з дівчат, що не має справжнього імені. Вона відіграла негативну роль в житті Оскара, тому сприймається певним чином безособистісно: «On l’appelle la Chinoise parce qu’elle a une perruque noire, brillante, aux cheveux raides, avec une frange, et que зa la fait ressembler а une Chinoise» (p. 46);

Brigitte – використання лише її імені означає незначущість її хвороби: « Brigitte, la trisomique, qui colle toujours tout le monde parce que les trisomiques, c’est normal, c’est affectueux» (p. 75).

Роман «Оскар та Рожева пані» являється зібранням історій спортивних досягнень Рожевої мами: змагань з кетчу. Ці розповіді відіграють дуже важливу роль в житті Оскара і звичайно являються невід’ємною композиційною частиною роману, несучи в собі символічний сенс. Звичайно, перш за все вони розважають хлопчика, змінюють його думки, змушують його мріяти і переносять його в чарівний світ, але насправді вони приносять Оскару значно більшу користь.

Оскар подумки стає частиною світу, в якому немає ні хвороб, ні смерті і він може уявити себе на місці Рожевої мами і стати до бою із набагато сильнішими, ніж він супротивниками: «Moi, зa me fait rкver ses combats, parce que j’imagine ma copine comme maintenant sur le ring, une petite vieille en blouse rose un peu branlante en train de foutre la patйe а des ogresses en maillot. J’ai l’impression que c’est moi. Je deviens le plus fort. Je me venge» (p.15). Крім цього, розповіді про кетч допомагають Оскару прожити ті останні дні, які йому залишились і змінитись. Завдяки цим вигаданим, але таким зрозумілим для дитячої уяви історіям, Рожева мама передає йому дуже важливі і повчальні послання. Ось чому ці розповіді з’являються в певному визначеному порядку - вони співвідносяться з життєвими ситуаціями, які переживає Оскар.

В історіях Рожевої мами ми знаходимо багато вигаданих імен, які мають символічний сенс в творі:

Sarah Youp La Boum – перший розказаний Рожевою мамою бій, в якому вона постає проти супротивниці, що була прозвана «вужем рингу». З тілом натертим олією, вона завжди вислизала з рук і Рожева мама відчувала себе переможеною в такій безвихідній ситуації, але на допомогу їй прийшли друзі.

Оскар щойно дізнався, що помре, а його батьки не наважились навіть поговорити з ним. Відчуваючи себе нікому не потрібним, він шукає відповіді на свої запитання, але всі хто його оточує уникають щирої розмови і правда, здається, вислизає з рук, як вуж. Метафора, яку в даній ситуації використовує Рожева мама досить красномовна. Оскар також потребує допомоги, і звернення до Бога надало йому необхідної сили. Ця історія – послання надії : «Y a toujours une solution, Oscar, y a toujours un sac de farine quelque part. Tu devrais йcrire а Dieu. Il est plus fort que moi» (p. 31).

Tйton Royal – Рожева мама постає проти супротивниці, до якої навіть наблизитись не можливо без відрази. Щоб захистити себе від смороду Рожева мама змушена надягнути шолом-маску, що пахла лавандою і назватись Палачем із Карпантра : «Pour la vaincre, Mamie-Rose avait du improviser une nouvelle tactique : mettre une cagoule, l’imprйgner de lavande et se faire appeler la Bourrelle de Carpentras. Le catch, elle dit toujours, зa demande aussi des muscles dans la cervelle » (p.41).

В житті Oскара є моменти, які б зламали й найсильніших. Його завданням є навчитись не боятись смерті, а насолоджуватись кожним моментом життя.

Plum Pudding – Рожева мама нагадувала мишку у порівнянні із своєю супротивницею, але вона зуміла перетворити величезну вагу ворога у його ж недолік, завдяки чому і перемогла.

Оскар відчуває себе переможеним у порівнянні з великою масою Поп Корна, який теж домагався прихильності Пегі. Рожева мама повертає хлопчику впевненість у собі. В тому, що стосується зваблення дівчат фізичні дані не такі важливі, як душевні: «Toi, mon petit Oscar, tu as l’ossature lйgиre et tu n’as pas beaucoup de bifteck, c’est certain, mais la sйduction, зa ne tient pas qu’а l’os et qu’а viande, зa tient aussi aux qualitйs de cœur. Et зa, des qualitйs de cœur, tu en as plein» (p. 53).

Плюм Пудінг з’являється в історіях Рожевої мами двічі – ця героїня так боялась смерті, що наблизила її і зруйнувала своє життя, яке могло бути кращим: «Tu vois, elle est morte quand mкme, comme tout le monde, mais l’idйe de mourir lui a gachй la vie» (p. 65). Оскар знає, що має померти, але цей факт не повинен зруйнувати ні ті 9 днів, що йому залишилось прожити, ні саму смерть. Перш за все йому потрібно довіритись життю, а потім навчитись відноситись до смерті, як до таємничої подій, тобто з цікавістю : «En fait, je n’ai pas peur de l’inconnu. C’est juste que зa m’ennuie de perdre ce que je connais» (p. 66).

Les sœurs Giclette – їхньою перевагою була невичерпна енергія. Кетчистка Гіклет, здавалося, володіла безкінечними силами, які постійно відновлювались. Щось на зразок вічної молодості. Але Рожева мама не впала в безнадію, вона зрозуміла, що сестер Гіклет аж троє і вони змінюють одна одну на ринзі: «Tout le monde croyait qu’il n’y avait qu’une Giclette, que c’йtait une sauteuse infatigable. Mamie-Rose a dйcouvert le pot aux roses, a enfermй les deux remplaзantes aux toilettes en jetant la clй par la fenкtre et elle est venue а bout de celle qui restait. C’est astuucieux, le catch, comme sport» (p. 67).

Оскар відчуває, що безсилий в боротьбі з хворобою, але він повинен навчитись боротись із своїми страхами і зрозуміти, що всі люди смертні і немає нікого, хто б був вічно здоровим і молодим.

Послання Рожевої мами стає досить зрозумілим: не можливо уникнути боротьби, що іноді здається не рівною і програною заздалегіть, та не слід опускати руки. Скільки б днів нам не залишилось жити, яким би не був наш супротивник, навіть якщо це сама смерть, не можна втрачати надію, потрібно вірити і знаходити сили в самому собі.

Всі ці історії Рожевої мами – це послання віри в себе, послання надії. Незважаючи на різноманітний зміст, ці алегоричні історії відіграли ключову роль в житті Оскара, направляючи його роздуми та саме життя.

Таким чином, ми бачимо, що численні власні назви, які присутні в романі, відіграють важливу роль, надаючи роману художньої та стилістичної своєрідності.

3.3. Особливості лексики розмовного стилю в романі

Як було вже зазначено вище, роман «Оскар та Рожева пані» - це дитячі листи до Бога. Хоча зважаючи на ствердження хлопчика: «Je previens tout de suite : j’ai horreur d’йcrire» (p. 9), ми можемо розглядати ці листи, як розмову з Богом. Крім цього, в романі ми зустрічаємо багато діалогів, які Оскар дослівно відтворює.

Аналіз роману дозволив знайти ряд синтаксичних, граматичних та лексичних особливостей, що властиві розмовній французькій мові (le franзais parlй).

Розмовне мовлення є найдавнішим стилем будь-якої національної мови. Розмовним мовленням користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя. Інтонаційною особливістю розмовного стилю є розмаїття ритміко-мелодійних варіацій, неодноманітність, що відтворює природну безпосередність мовців [13, с.62].

Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків [21, с.167].

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець. Жанри реалізації – бесіда, лист.

З синтаксичного погляду розмовне мовлення характеризується широким використанням неповних речень, наявністю стереотипних конструкцій. Розмовне мовлення здебільшого спонтанне, тобто безпосереднє, непідготовлене. Компонентами його є позамовні елементи – міміка, жести, конкретна ситуація, наявність чи відсутність об'єкта мовлення [45, с.98].

В романі «Оскар та Рожева пані» ми знаходимо багато коротких, неповних, еліптичних речень: «Je t’explique»(p. 10); «La preuve ?»(p. 9). Такі ж речення, властиві для розмовного стилю, часто зустрічаються в діалогах роману: «- Elle te l’a dit ?

- Non, lui.

- Du bluff !» (p. 52) ;

«- A sa faзon. Pas souvent. Rarement mкme » (p. 32).

Для логічного та емоційного виділення в романі, застосовуються формули: c’est…qui, c’est…que, ce qui…c’est, реприза та антисипація: «- C’est vous qui me dites зa, Mamie-Rose ?» (p. 32);

«Elle est ratйe, mon opйration, Mamie-Rose ? » (p.18);

«comme si on avait peur que, la nuit, les balais, les seaux et les serpiиres, ils se barrent» (p. 27).

В розмовній мові спостерігаються певні особливості вживання займенників, яким надається експресивне значення. Для розмовної французької мови властивим є одночасне вживання двох форм одного й того ж займенника, для виділення тої чи іншої особи: «Moi, je ne fais plus plaisir» (p.11).

В романі спостерігається опущення займенника il в безособових конструкція, що є властивим для розмовноо стилю французької мови:

«- Peut-кtre que tu les inspires.

- Faut croire» (p. 17).

Особливим є також вживання безособового займенника on, що зазвичай являється нейтральним і нормативним для всіх стилів. Для розмовного стилю цей займенник має експресивне значення, заміняючи будь-який інший займенник (je, tu, nous, vous) :

«- On s’en fout.

Ce sont de braves gens, Oscar.

Je m’en fous» (p. 30).

Найчастіше в розмовному мовленні роману використовується демонстративний займенник зa, що є відповідником більш нейтрального cela:

«зa, зa m’a plu. J’ai trouvй зa trиs fort» (p. 34);

«Ses lиvres se sont posйes sur ma joue et зa m’a fait plaisir, зa me donnait chaud, avec des picotements, зa sentait la poudre et le savon » (p. 35).

На лексично-фразеологічному рівні розмовного мовлення слід відзначити велику кількість експресивних та емоційно-оцінних слів і зворотів. Використовуються й просторічні елементи – несвідомо(при недостатньому опануванні норм літературної мови) або свідомо(як певний стилістичний засіб) [12, с.256].

Перш за все, необхідно відзначити, що в романі часто вживаються вигуки, що мають експресивне значення і є типовими для розмовного стилю:

«- Ah, зa y est, vous avez son adresse ?» (p. 62);

«- Hein, Peggy ? Toi et moi, on est copains, non ? » (p. 46).

Також, потрібно відзначити вигуки, чи репрезентовані звуки, які властиві лише для усного розмовного мовлення: «- Ouais. J’ai sommeil»(p. 50);

«- Mouais…Mouais…» (p. 44).

Розмовна мова, зазвичай, є емоційно забарвленою, тому в романі ми знаходимо багато метафор, порівнянь, синонімів:

«- j’ai de plus en plus sommeil. Comme une fringale» (p. 66);

«Nous oublions que la vie est fragile, friable, йphйmиre» (p. 18);

«Du granit. Une falaise. Une dalle de bйton. Rien а faire. Je n’йcoutais mкme plus ce qu’on me disait» (p. 29).

Також, знаходимо в романі сталі фразеологічні сполуки, з афективним значенням, що часто вживаються в розмовній мові і побуті:

Gueuler dessus (p. 11);

Tomber sur le bon numйro (p. 13);

Devenir dure de la feuille (p. 17);

Bourrage de crane (p. 19);

Piquer des petits roupillons (p. 39);

Faire le guignol (p. 41);

Avoir la bouche comme s’il gobait un œuf (p. 93);

Крім цього, ми знаходимо в тексті приклади грубої розмовної лексики: «Merde ! le mome, bouge-toi le cul» (p. 14);

«Lassez tomber. Mes parents, ils sont cons» (p. 33);

«Deux tarйs, je vous dis, Mamie-Rose !» (p. 34);

«Avec deux crйtins pareils, qui ont l’intйlligence d’un sac-poubelle»(p. 78);

«Du bluff !» (p. 52);

«T’es mкme pas capable, minus» (p. 47);

«Je suis si moche que зa ?» (p. 82).

емоційно-експресивної лексики:

«- Alors, c’est du sйrieux, Oscar, avec Peggy?

- C’est du bйton, Mamie-Rose. Je suis super-heureux» (p. 60);

«C’est sur qu’au matin…зa йtй de l’opйra » (p. 59);

«C’est agrйable d’entendre ce genre de chose, зa fait frissonner les poils» (p.43).

експресивні синоніми загальновживаних, нейтральних слів:

les mйdecins – les toubibs (p. 16);

petit – riquiqui (p.89);

devenir sourd – devenir dure de la feuille (p.17).

Отже, в даному романі автор відтворює розмовне мовлення, про що свідчать використання ним брутальної, простонародної лексики, фразеологічних конструкцій, експресивної та афективної лексики, а токож синтаксичні та граматичні особливості роману.

ВИСНОВКИ

Дана робота представляє собою дослідження лексико-стилістичних особливостей роману відомого сучасного письменника Еріка Еммануеля Шміта «Оскар і Рожева пані». Слідуючи визначеному колу завдань, ми розглянули та дослідили основні теоретичні положення даної роботи.

Перш за все, ми визначили поняття стилю, що являється одним з ключових як в літературі так і в лінгвістиці. Таким чином, стиль літературної мови – це різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в певних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці [28, с.84].

У науці про літературу найпоширенішим є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого облич­чя» окремого письменника. Стиль письменника – це сукупність особливостей його творчості, якими його твори відрізняються від творів інших митців. Сукупність виражально-зображальних засобів письменника тоді дає ефект стилю, коли закономірно поєднується в художньо мотивовану систему, зумовлену індивідуальністю митця. Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, про­блеми, події набувають в індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони «перепускаються» через особистість митця.

Саме своєрідність індивідуального стилю Еріка Емануеля Шміта і стала предметом нашого дослідження. Перш за все ми визначили, що на формування неповторного індивідуального стилю письменника вплинули ряд стилетвірних чинників: світовідчуття (образне мислення) письменника; тематика і проблематика, яка його переймає; закони і норми обраного ним жанру.

Безумовно величезний вплив на творчість та формування стилю письменника мали факти його життєвого досвіду, під впливом яких формувалась особистість митця. Вивчення музики, навчання та робота в сфері філософії, звернення до Бога та вивчення релігій, все це безсумнівно знаходить відображення в його твогах. На прикладах його романів ми бачимо, що головними героями в них найчастіше стають відомі історичні особистості (Гітлер, Понтій Пілат, Ісус), а висвітлює він філософські, актуальні і важливі проблеми, що завжди турбували суспільство: відношення людини і Бога, смерть, сенс життя.

На нашу думку, яскравим прикладом неповторного індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта став його роман «Оскар і Рожева пані», що є частиною «Циклу незримого», присвяченого світовим релігіям. Проблематика твору дуже складна і піднімає найактуальніші сьогодні питання, хоча автор із властивою йому майстерністю розкриває серйозні і філософські проблеми на основі життєвої трагедії десятирічного хлопчика, від якого і ведеться мова в романі. Тобто питання про віру, сенс життя і ставлення до Бога звучать із вуст дитини.

Як було зазначено вище, одним із стилетвірних чинників являється обраний автором жанр твору. Ерік Еммануель Шміт не дарма надав перевагу епістолярному роману, що являється ще однією особливістю його стилю. В результаті нашого дослідження ми дійшли висновку, що епістолярне мовлення є міжстильовим жанром, який характеризується змішуванням стилістично різнорідних елементів, оформлених за певними структурно-композиційними моделями, у яких відбився процес становлення й розвитку усного мовлення, публіцистичного й офіційно-ділового стилю, частково наукового й художнього.

Стиль характеризується як художня закономірність, що породжується функціонуванням носіїв стилю у взаємодії між собою, в контексті твору. Носіями стилю виступають елементи форми художнього твору: від фабули і сюжету, композиції, які перетворюють тематику твору, формуючи її з життєвого та уявного матеріалу, до мовних виразових форм, з їх лексико-синтаксичними структурами, інтонаційно-звуковими особливостями.

Роман «Оскар та Рожева пані» представляє собою роман у листах, написаних від імені десятирічного хлопчика Оскара. Листуванню властивий певний комплекс мовних і мовленнєвих засобів та стандартизованих формул. Також ми розглянули структурно-композиційні особливості роману, що зумовлені вимогами обраного автором жанру.

Стилістичні та жанрові особливості відображаються на письмі, тобто в мовленні роману. В романі, як зазначалось вище, спостерігається переплетення різних функціональних стилів: розмовного та художнього стилів, епістолярного мовлення. Все це знаходить своє відображення в лексиці роману: ми знаходимо синтаксичні особливості розмовного мовлення, приклади грубої, брутальної простонародної лексики, мовлення роману афективне і емоційне, що підкреслюється вживанням синонімів, метафор, фразеологічних конструкцій, разом з тим ми знаходимо стандартизовані лексичні сполуки і формули, властиві епістолярному мовленню.

Таким чином, в результаті проведеного дослідження, ми зробили висновок, що незважаючи на те, що Ерік Еммануель Шміт являється молодим автором, його стиль та манера письма досить витончені і майстерні. Його неповторний індивідуальний стиль представляє цікавий матеріал для дослідження в літературному та лінгвістичному плані.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

Бахтин М.М. Проблема речевых жанров// Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - 2-е изд.- М.: Искусство, 1986.- 445с.

Бенвенист Э. Общая лингвистика.- М.: Прогресс, 1974.- 448с.

Будагов Р.А. Литературные языки и языковые стили.- М.: Высшая школа, 1967.- 375с.

Булаховський Л.А Стилістичні засоби мови// Лекції з основ мовознавства.- Харків, 1931.

Вашків Л. Епістолярна літературна критика: становище, функції в літературному процесі. – Тернопіль: Поліграфіст, 1998. – 134 с.

Виноградов В. О теории художественной речи. – М., 1971.

Виноградов В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М., 1963.

Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – Л.:Либідь, 2001. – 344 c.

Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка.- М.: Просвещение, 1965.- 408 с.

Гіндін 1989 – Гиндин С.И. Биография в структуре писем и эпистолярного поведения // Язык и личность. – М.: Наука, 1989. – 230 c.

Григорян А. Художественный стиль и структура образа. – Ереван, 1974.

Долинин К.А. Стилистика французского языка.- Ленинград: Просвещение, 1978.- 343с.

Дудик П.С. Стилістика української мови. К., 2005 – с. 97.

Индивидуально-художественный стиль и его исследование. – К.- Одесса, 1980.

Кожина М.Н. Стилистика русского языка.- М.: Просвещение, 1983.- 223с.

Комарова 1990 – Комарова С.И. Функционирование перифразы в эпистолярном стиле вт. п. ХVІІІ века: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Днепропетр. гос. ун-т. – Днепропетровск, 1990. – 17 с.

Кухар- Онишко О. Індивідуальний стиль письменника: генезис, структура, типологія. – К., 1985.

Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. – К.: "Радянська школа", 1965. – 360 c.

Лосев А.Ф. Материалы для построения современной теории художественного стиля // Контекст-1975: литературно-теоретические исследования. – М., 1977. – 224 c.

Літературознавчий словник-довідник: За ред. Гром’яка Р., Коваліва Ю. – К., 1997.

Мацько О.М. Стилістика української мови: Підручник. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.

Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови/ Відп. ред. В.М. Русанівський.- К.: Наукова думка, 1977.- 237 с.

Моісеєнко О.Ю. До питання про контекст культури та його взаємодію з мовою // Лінгво-методичні спекти викладання іноземних мов: Збірник статей і доповідей Міжвузівської науко - практичної конференції. Івано-Франківськ, 15-17 вересня 1997 р. Прикарпатський університет імені Bасиля Стефаника.- Коломия: Вік, 1997.- 111 c.

Наер В.Л. Стиль и текст и стиль текста // Сб.н.тр.МГПИИЯ им. М. Тореза.- М.: МГПИИЯ.- 1986.- 456 c.

Наер В.Л. К проблеме жанра в системе функционально-стилистической дифференциации языка // Стилистические аспекты устной и письменной коммуникации. – М.: МГПИИЯ, 1987. – 347 c.

Одинцов В.В. Стилистика текста. - М.: Наука, 1980.- 263 с.

Панфилов А.К. Лекции по стилистике русского языка.- М.: МГПИ им. В.И. Ленина, 1968.- 80 с.

Пилинський М.М. Мовна норма і стиль.- К.: Наукова думка, 1976.- 288 с.

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови.- К.: Либідь,1992.- 248 с.

Рогоза О.В. Прагматичні особливості епістолярного тексту // Наука і сучасність: Зб. наук. пр. – К.: Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова, 2003. – Том XXXVII. – 253 c.

Рогоза О.В. Епістолярний стиль в системі функціональних стилів // Матеріали ІІ міжнар. науково-практичн. конф. “Динаміка наукових досліджень 2003”. – Дніпропетровськ; Дніпродзержинськ; Київ. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – Т. 19: Філологічні науки. – 187 c.

Соколов А. Теория стиля. – М., 1968.

Специфіка епістолярного жанру як міжстильового явища // Лінгвістика: Зб. наук. пр.: Луганськ: Видавництво ЛНПУ ім. Т.Шевченка “Альма-матер”, 2005. – 248 c.

Станіславський К.С. Стилістичні параметри стилів. – К., Наукова думка, 1967 – 173 c.

Степанов Г.В. О границах лингвистического и литературоведческого анализа художественного текста// Теория литературных стилей.- М.: Наука, 1982.- 136 c.

Стиль автора и стиль перевода/ Новикова М.А., Лебедь О.Н., Лукинова М.Ю. и др.- К.: УМК ВО, 1988.- 81 с.

Стиль і час 1983 – Стиль і час: Хрестоматія. – К.: Наукова думка, 1983. – 249 с.

Фефелов А.Ф. К типологической характеристике разговорного и книжного вариантов современного французского языка: Автореф. дис. ... к. филол. н. – М., 1978

Функциональные типы русской речи/ Кожин А.Н., Крылова О.А., Одинцов В.В.- М.: Высшая школа, 1982.- 223 с.

Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови.- К.: Радянська школа,1962.- 495с.

Чичерин А. Идеи и стиль. – М., 1968.

Ducrot О.et Todorov Т. Dictionnаire еncyclopйdique des sciences du langage.- Paris: Seuil, 1972.- 586 p.

Frei H. Grammaire des fautes. – Paris, 1929.

Guiraud P. Le franзais parlй. – Paris, 1965.

Gougenheim G. Les mots franзais dans l’histoire et dans la vie. T. III. – Paris, 1975.

MEYER M. Eric-Emmanuel Schmitt ou les identitйs bouleversйes, Paris, Albin Michel, 2004.

Pierre C. Dossier pedagogique : Oscar et la dame rose. – Paris, Antigone 2005.

Sauvageot A. Analyse du franзais parlй – Paris, 1972.

Vinaу J., Darbelnet J. Stilistique comparйe du franзais et de l’anglais.-Paris:Didier, 1958.- 332 p.

http://www.eric-emmanuel-schmitt.com/

http://fr.wikipedia.org/wiki/%C3%89ric-Emmanuel_Schmitt.

http://perso.orange.fr/mondalire/schmitt.htm.

http://perso.orange.fr/mondalire/schmitt.htm.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

Allary, Guillaume, « La mйthode Schmitt », Elle, 29 novembre 2004

Bronckart J.P. L’acquisition des discours// Le franзais dans le monde. Le discours: enjeux et perspectives.- 1996.- № spйc.- P.55- 65.

Duplat, Guy, « La folle et riche annйe d’Eric-Emmanuel Schmitt », La Libre Belgique, 23 dйcembre 2003.

Ono-Dit-Biot, Christophe, « Les grands sentiments d’Eric-Emmanuel Schmitt », Le Point, 19 aoыt 2004.

Questions de femmes, janvier 2003

Schmitt, Eric-Emmanuel. Oscar et la dame rose. Paris: Albin Michel, 2002. 99 p.

Tйmoignage chrйtien, 6 dйcembre 2002