ЗМІСТ

Вступ

І. Сюжетні та композиційні особливості роману Е.Т.А. Гофмана “Життєва філософія кота Мурра”

ІІ. Образи в романі Гофмана “Життєва філософія кота Мурра” та засоби їх зображення

2.1. Образи “мурріани”.

2.2. Образи “ крейслеріани”.

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Епоха великих суспільних потрясінь кінця XVIII–початку XIX ст. з’явилася одним з найбільш складних і суперечливих періодів розвитку німецької літератури. Це зумовлювалося своєрідними історичними обставинами, які склалися на той час у Німеччині. В Європі вже пройшла перша хвиля буржуазно-демократичних революцій, які покінчили з феодальним устроєм, а в Німеччині економічний і суспільний розвиток гальмувався пануванням дворянства і князів. Цим історичним обставинам відповідав і особливий ідеологічний розвиток. Німецькі мислителі, просвітителі, письменники дуже рідко піднімалися до революційних методів боротьби за здійснення важливих для народу питань і виявлялися політично консервативними, а той і прямо реакційними. Ці обставини зумовили складний зміст німецького романтизму, який виник у Німеччині наприкінці 90-х років XVIII сторіччя.

Повне неприйняття дійсності і разом з тим відсутність перспективи чи будь-яких опорних пунктів в ідеології минулого змусили ранніх романтиків шукати своїх, зовсім нових шляхів перебудови життя. Але вони не прагнули пов’язувати свої естетичні пошуки з потребами реального життя. Типовим для романтиків Німеччини виявилась орієнтація на середньовіччя, занурення в ідеалістичні абстракції. Невипадково в наші дні більша частина творів таких значних представників романтизму, як Новаліс, Тик, Арнім є лише надбанням історії.

Письменниками, творчість яких склала найбільш плодотворний і прогресивний струмінь в німецькому романтизмі з’явилися Шаміссо, молодий Гейне і Гофман. Оскільки, творчість Шаміссо виявилась дуже малою за обсягом, а творчість Гейне в цілому вже не належала до романтизму, Ернст Теодор Амадей Гофман є єдиним романтиком, ім’я якого вже у 19 ст. одержало світову відомість і продовжує зберігати її до наших днів.

Творчість Гофмана, яка відобразила усю глибину протиріч і тенденцій розвитку післяреволюційної епохи, вписала в історію розвитку німецької літератури особливу і неповторну главу. Але вершиною творчості письменника багатьма критиками й літературознавцями визнається його роман “Життєва філософія кота Мурра”

Основна мета нашого дослідження, на основі аналізу твору і вивчення літературознавчої літератури з цього питання – надати загальну характеристику роману Гофмана “Життєва філософія кота Мурра”, визначити його сюжетні, композиційні і стилістичні особливості.

І. СЮЖЕТНІ ТА КОМПОЗИЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ РОМАНУ Е.Т.А. ГОФМАНА “ЖИТТЄВА ФІЛОСОФІЯ КОТА МУРРА”

Гофман почав писати роман “Життєва філософія кота Мурра”, якому судилося стати вершиною його творчості , у 1819 році. Перші дві частини були завершені у 1821 році. Третя частина, що заповідалась у післямові до другого тому, так і не побачила світу. Твір залишився незакінченим.

За задумом, роман був своєрідною спробою синтезу елементів сатиричної казки і епічної оповіді. Як зазначає Д. Наливайко, “тут знайшли розвиток характерні гофмановські теми й мотиви, особливості поетики і стилю, і водночас маємо в романі й дещо нове для творчості цього письменника”1. А.П. Шамрай пише, що Гофман тут по-новому інтерпретує основну тему, показуючи героя не лише у ролі спостерігача і критика світу філістерів, але й в ролі об’єкта для спостереження самого автора . “Кіт Мурр” є найбільш “реалістичний” твір Гофмана, в тому розумінні, що в ньому, за винятком деяких побічних епізодів, відсутня фантастика, тут обидва світи, філістерський і поетичний, зміщуються в одну, реально-життєву площину.

В цьому творі об’єднані два самостійних сюжети з двома героями (кіт Мурр і капельмейстер Крейслер). На перший погляд може здаватися, що така незвична побудова не потребує особливого тлумачення: протиставлення романтичного художника філістеру втілене тут у самій композиційній схемі. Роман є закономірним розвитком ідей “Крейслеріани” з “Фантастичних п’єс в манері Калло”, з одного боку і сатиричних казок Гофмана - з іншого. Саме як прийом контрасту і використання характерної для романтиків містифікації в сатиричних цілях розглядає цей роман більшість дослідників.

Проте, при такому тлумаченні зовсім не враховується, що тут дві сюжетні лінії знайшли втілення в двох по суті самостійних творах, причому, у двох творах різних за жанрами: викриття духовного зубожіння і самозадоволення обивателя подано у формі пародійної автобіографії, а розкриття внутрішнього світу музиканта – у формі біографії, яка представлена у романі лише фрагментарно.

Це різке протиставлення в романі “Життєва філософія кота Мурра” ефектно здійснюється композиційними засобами. У зв’язку з цим необхідно сказати, що композиція – це не тільки побудова твору, розміщення його компонентів, а й інтерпретація тематичного матеріалу. За допомогою композиції розставляються акценти, щось висувається на перший план, а щось залишається в тіні, встановлюється певна ієрархія цінностей.

Композиційний прийом, до якого вдався Гофман в романі, означений в його заголовку: “Життєва філософія кота Мурра, вкупі з фрагментами біографії капельмейстера Йоганнеса Крайслера, які випадково вціліли в макулатурних листках”. А в зверненні до читачів “видавець” Гофман пояснює, як сталася ця “плутанина”: пишучи свій твір, кіт Мурр виривав листки з книги, яка лежала на столі його господаря, і “в простоті душевній використовував їх почасти для підкладки, почасти для просушки сторінок”, в типографії ж проявили недбалість і набрали цю суміш як один текст. Ось таким чином в одному творі примхливо переплелися “мурріана” й “крейслеріана”, а в результаті склалася не просто двопланова, а скоріше двоярусна композиція. Ці два яруси різні за своїм змістом, за генезою і стилем: “крейслеріана” тяжіє до високого трагедійного полюса, “мурріана” – до комедійно-пародійного. В сюжетному відношенні ці біографічні лінії цілком не залежні одна від одної, що дає змогу розглядати їх окремо, не випускаючи з уваги вищої єдності, яка органічно з’єднує обидві частини твору.

Гофман поділяє свій роман на два контрастні пласти – власне погляди кота Мурра і життєпис композитора Крейслера. Причому обидва пласти виділені письменником уже зовнішнім графічним шляхом: міркування кота позначені значком «m.f.f.» (Мурр продовжує), а історія композитора позначена знаком «Mak.Bl.» (Мак.а.- макулатурні аркуші). Цей зовнішній прийом потрібний Гофману для наочного підтвердження полярності двох головних тем роману. Внутрішня структура роману виявляється набагато більш складною.

Той факт, що Крейслер романтичний герой, діє у світі реальному, позбавленому фантастики, що в романі немає автономного ідеального світу, свідчить про затвердження нової якості романтизму1.

Дійсно, романтичний ідеал не виділений Гофманом у деяку окремо існуючу прекрасно-фантастичну країну Атлантиду і Джинністан. Ідеал тепер знаходиться у складних відносинах з дійсністю, та й він сам трохи переглянутий Гофманом. Це не тільки світ природи, мистецтва і високої людської духовності – явищ, у достатньому ступеню об'єктивно існуючих, але і принципово активна позиція особистості, ствердження необхідності втручання героя у світ зла.

План фантастичний у романі трохи несподіваний, оскільки він віднесений тут тільки до філістерської дійсності, що раніше подавалася Гофманом переважно у плані реальному. Втіленням філістерства в романі стає кіт-філософ і вся звіряча компанія. Цікаво, що всі «повсякденні» персонажі роману які вхожі в «мурровський» пласт оповідання, так чи інакше співвідносяться із «звірячим царством» обивателів, тим самим висвітлюючи, піднімаючи за контрастом із собою, до ідеалу героїв музично-поетичного складу, таких, як Крейслер і Юлія. Існуючи у світі реальному, ці герої, у такий спосіб знаходяться з ним у складних відносинах і в той же час залишаються носіями далекого від повсякденного філістерського світу ідеалу.

Таким чином, саме сполучення – біографії романтичного художника і автобіографії філістера, спрощуючи ідеї виховного роману ранніх романтиків, - ми знаходимо у Гофмана. Співвідношення двох різних жанрів у межах одного твору слугує для Гофмана тим художнім прийомом, за допомогою якого він включає в роман філософську проблематику.

ІІ. ОБРАЗИ В РОМАНІ Е.Т.А. ГОФМАНА “ ЖИТТЄВА ФІЛОСОФІЯ КОТА МУРРА” ТА ЗАСОБИ ЇХ ЗОБРАЖЕННЯ

2.1 Образи “мурріани”

Для зображення світу філістерів Гофман використовує, як найбільш адекватну форму – форму комедійно-пародійну, що йде від тваринного епосу. Якщо абстрагуватись від тієї обставини, що героєм тут є кіт, то ми не знайдемо якогось свідомого порушення правдоподібності: в реалістичній і хронологічній послідовності провадиться тут розповідь про дитинство, юність і змужніння героя – навчання, поетичні спроби, перше кохання, одруження, зрада жінки, розчарування в житті, залучення до кола брудершафтів, вільне студентське життя, дуель із суперником, спроби потрапити до вищого кола, нові любовні розчарування і нарешті розрив з безладним життям і повернення до мирних занять науками і мистецтвами.

Це типова історія молодої буржуазної людини, яка так часто зображувалася в повчальних романах XVIII ст. Але річ саме в тому, що замість молодого буржуазного чоловіка героєм книги Гофмана стає кіт. І ця обставина вже сама по собі свідчить про той сатиричний зміст, який вклав письменник в образ Мурра. Ця їдка пародія, як визначає дослідник творчості Гофмана А.П. Шамрай,- “посилюється ще й тим, що вона витримана у формі пародії на чуттєві романи XVIII ст. Незвичайна стилістична “рівність”, “пластичність” історії життя Мурра є ще одним свідченням навмисної пародійності цього образу”.

Саме цей засіб дозволяє Гофману поражати своїм сміхом не лише болото філістерського буття, а й літературу, на якій виховувались покоління філістерів.

В романі про кота Мурра Гофман розвиває прийоми, розроблені ним у

попередніх творах. Кіт Мурр так само, як і його друзі, коти, собаки, є насамперед гротескним образом. Гофман широко користується тут іронією, яка дозволяє йому трактувати суто людські стосунки як поведінку позбавлених розуму тварин, продиктовану інстинктами.

Як втілення типового філістера, Мурр сентиментальний, патетичний, вельми схильний до повчального тону, глибоко переконаний у своїй поетичній геніальності. Самовпевненість не залишає його навіть тоді, коли невдачі примушують його зрозуміти, якою нетривкою є його життєва філософія. Він вважає, що його життєпис буде для нащадків документом “великого суспільного і педагогічного значення”. Він переконаний, що його “творіння запалять високе полум’я поезії в серцях багатьох юних котів, щедро обдарованих розумом і почуттям, а повторюючи описані в моїй біографії забави на даху, деякі юні коти проймуться високими ідеями книги, яку я зараз тримаю в лапах, і вигукнуть захоплено: “Мурр, божественний Мурр, великий геній нашого преславного котячого роду! Лиш тобі я зобов'язаний усім, лиш твій приклад робить мене великим!”1

Іронічне обігравання поняття і самого слова “виховання” (Bildung) продовжується на протязі усього роману. Так полемічно загострена проти ідей Вільгельма Майстера розмова про душевнохворих …глупо думати, що таку хворобу можливо вилікувати : бо для лікування хворого його необхідно спочатку виховати, а щоб його виховати, необхідно, щоб він був здоровим”(с.250).

Гостро сатирично ідея виховання проявляється і в інших главах роману.

У своєму самозакоханні Мурр не забуває згадати найдрібніші епізоди свого життя, надаючи їм особливої значності. Але, власне, кожним своїм вчинком він нещадно викриває свою патетику, виявляючи при цьому найпроїзаічніші мотиви:

“О природо! Свята велика природо! Яким щастям і захопленням сповнюєш ти мої схвильовані груди, як обвіює мене твоє таємниче дихання!...Як рідко все-таки трапляється щира спорідненість наших душ у наш убогий, бездушний, жорстокий час?” (с.7-9).

Зустріч з матір’ю викликає захоплення у Мурра, її злиденне становище розчулює шанобливого сина, в пориві синівської любові він кидається у свій куток дістати головку оселедця, щоб почастувати її, але, повертаючись назад, він з’їдає її сам і соромливо ховається від матері. Це, проте не заважає йому проголошувати патетичні тиради про синівські почуття.

В такому ж “перегорнутому” вигляді зображується і почуття дружби у Мурра, що не заважає йому приховувати кращі шматки від своїх друзів, і він з щирим задоволенням приймає захоплену вдячність своїх голодних приятелів. Таким чином, висока патетика Мурра прикриває саме лише...”власницьке свинство”, яке є провідним стимулом усієї лінії поведінки Мурра.

Мурр любострасний і честолюбний, але, як і кожний справжній філістер, відступає, зазнавши невдачі. Тому і не дивно, що після помийного душу він, наче нічого і не сталося, боязко залазить “у запічок” і починає займатися “наукою” яка в нього, як і у кожного бюргера, зводиться до спекулятивного самоспоглядання. А що він сам нікчемний і дрібний, то його “заняття наукою” – це і є та “героїка” дрібних справ, що становлять сутність філістерського буття.

В цьому сатиричному викритті і полягає соціальне значення образу Мурра. В жодному, мабуть, творі Гофман не підноситься до такої сили в зображенні контрасту між уявленням просвітителів про “гармонійну людину і змістом гармонійних” прагнень буржуазної людини. Егоїзм, філістерська обережність і поміркованість, нездатність до оригінального мислення – ось риси німецького філістерства, які знайшли своє втілення в образі кота Мурра і його родичах.

Фундаментальними рисами, якими у Гофмана характеризується світ тваринного походження є – риси, які пов’язані із шлунком, “природними інстинктами”, етикою егоїзму. Ця сутність не долається і не знімається всією тією вченістю, якої набирається кіт Мурр, виявляючи рідкісні таланти в освоєнні філософії, науки і літератури, бо при всьому тому “інтереси шлунку” залишаються центром його життя: “То наш невмолимий фатум! О апетит, ім’я тобі – Кіт!” (с.165). Річ у тому, що вченість Мурра не переростає у духовність, не міняє його сутності, і як би високо не злітала його “крилата думка”, вона незмінно повертається до ситої їжі, теплої постелі й приємних пригод на даху.

Ще відвертіше, в грубій формі, проявляється ця сутність в інших представників “котячо-собачого царства”, змальованого в романі. Це царство “мурріана”, охоплює все тогочасне німецьке “ офіційне суспільство”, тут коти представляють бюргерство і бюргерську інтелігенцію, а собаки – дворянство з вищим чиновництвом. Як зазначає Д. Наливайко, сатира Гофмана набирає майже універсального розмаху, в її кривому концентрую чому дзеркалі знаходять відображення і структура тогочасного німецького суспільства, і специфічні відносини між різними його верствами.

2.2 Образи “крейслеріани”

Дія “крейслеріанської” частини роману Гофмана відбувається в карликовому князівстві Зігхартсвейлері, до того ж князівстві фіктивному, бо після вигнання Наполеона воно було включене у “велике герцогство”. Проте князь Іріней зберіг свій титул, двір і бюрократичний апарат. Він нібито править так, як і раніше правив, а добрі бюргери роблять вигляд, ніби все лишилося по-старому. Словом, все тут фікція, гра, театр маріонеток, що зійшов зі сцени й підмінив життя.

Сатирична майстерність Гофмана набуває тут особливого блиску. Він весь час змінює манеру, тональність і кут зору таким чином, що картина з’являється перед читачами якби у різних ракурсах і освітленнях.2 У першому ж фрагменту роману з’являються образи князя і Бенцон, і, цікаво, що кіт Мурр сприймає князя як істоту, яка належить до тваринного світу: князь був вдягнутий у панталони кольору зеленого папуги. Це типовий для Гофмана прийом порівняння персонажу-людини з твариною, чи придання йому звірячих рис чи властивостей. Дивною подібністю рис характера , зовнішності, поведінки відрізняється пустоголовий аристократ Алківіад фон Вісп і його пудель Понто. Професор естетики всупереч академічним статутам, які забороняли допускати ослів до професури, став професором і тепер побоюється конкуренції з боку кота Мурра.

Тема тваринної сутності філістерства, його вороже відношення до справжнього людства і мистецтва мов би об’єднує лінію кота Мурра і інших персонажів, які протиставлені в романі Крейслеру. Один із самих лиховісних й відразливих героїв роману – принц Гектор, якій палаючи “нечистою пристрастю” до Юлії намагається спокусити її.

Як і при кожному дворі, в “князівстві” плетуться тенета хитромудрих інтриг. Неперевершеним майстром цієї “закулісної політики” є радниця Бенцон, яка фактично править і князівським двором і самим князем. Насправді інтриги радниці Бенцон – це така ж “фікція”, як і галаслива державна діяльність князя Ірінея. Вона виявляє багато розуму і практичної спритності для того, щоб породичатися з князем Ірінеєм, видавши свою дочку заміж за принца Ігнатія. Проте – і це сатирично знижує образ – вся її кипуча діяльність спрямована на досягнення того, чого немає в дійсності – її мрії про перше місце при дворі князя Ірінея мають підкреслено іронічний характер. Юлія повинна вийти заміж за “неіснуючого принца”, а сама Бенцон, у кращому для неї випадку, стане першою в неіснуючому князівстві. У марності прагнень Бенцон і полягає іронічний зміст, внесений Гофманом у цей образ.

Одне слово, перед нами картина повного змертвіння.

Життя князівської резиденції – це рух бездушного механізму, в якому все автоматизовано І, як зазначає А.П. Шамрай, - люди, як окремі частини механізму рухаються зараз і назавжди заведеним порядком, не вважаючи на те, що цей “порядок” – пуста форма і давно віджила традиція. Саме тому представники цього середовища наділені гротескними рисами автоматів: Князь Іріней, у якого всі живі почуття заглушені пристрастю до збереження того, чого вже фактично не існує; його син – не одухотворена подоба людини, яка у двадцятирічному віці бавиться іграшками; навіть принцеса Гедвіга, з її дивною хворобою, що часом приводить її до стану остовпіння.

Князівський двір у Зігхартсвейлері – найуїдливіша сатира Гофмана на німецьку можновладну знать. Виразність сатири досягається письменником тим, що він зображуючи життя цього двору, вдається по суті до реалістичних засобів, хоча і згущує колорит картин гротескним переосмисленням певних явищ дійсності.

З великою майстерністю зображує Гофман і образи братів-монахів: образ брата Іларія, любителя дорогого вина і гарного співу, окреслений в дусі Рабле; портретна характеристика абата, благодушної і гуманної людини; фігура брата Кіпріана. Сатирична тенденція в монастирських сценах особливо яскраво проступає власне у зображенні “подвигів” останнього. Кіпріан – це такий же сліпий захисник догми, як і князь Іріней, тільки догми церковної. Але його безумні прагнення прищепити ченцям аскетичні звички, “умертвити” дух братії абатства, зробити життя ченців “автоматичним” існуванням зазнають поразки у зіткненні з Крейслером, людиною яка є в романі носієм творчого начала в житті.

Тема Крейслера виникає за контрастом з усіма цими героями.

Як відомо, записки кота Мурра чергуються з фрагментами життєпису Крейслера, які не сполучаються з ними, а навпаки констатують з ними: кожному етапові життя Мурра протиставлений відповідний момент біографії Крейслера. На противагу спокійному і рівному ходу життя Мурра показані метання Крейслера між князівської резиденцією і монастирем, між коханням до Юлії і творчими шуканнями, між вибухами гумору і приступами меланхолії. У рефлексіях Крейслера на теми про романтичну любов, творчість, іронію, підлість і нікчемність філістерів розкривається основна проблематика творчості Гофмана.

Про минуле Крейслера ми дізнаємося з його власних розповідей. Гофман у життєписі цього героя вставив ряд фактів з власного дитинства і юнацтва. Факти ці дещо змінені і літературно типізовані, але викладені вони в реалістичної манері, що дозволяє письменникові яскраво зобразити провінціальне середовище, в якому він зростав і виховувався. Біографічні екскурси Йоганна Крейслера, їх документалізм визначають характер викладу теми про художника і його страждання. Тема кохання щільно переплітається в романі з темою творчості.

Положенню Крейслера при химеричному дворі князя Ірінея Гофман знаходить музикальне роз’яснення. Якщо філістерство дизгармонічне і принципово не музикальне, то Крейслер у свою чергу є повним дисонансом у відношеннях, які прийняті у ворожому йому таборі. Не випадково Бенцон перша йому сказала, що він “незручний» і його неможливо пристосувати для потреб зигхартсвейлерців.

Навпаки, Юлія сприйняла Крейслера “в унісон”, він схвилював її. Крейслер, за справедливим зауваженням одного із персонажів, - « музика втілена у плоть», як носій ідеального мистецтва стає мірою цінностей. Тому так по різному сприймають його Юлія і Бенцон. Дисонансність Крейслера жителям князівства, підкреслюється Гофманом неодноразово і це стає своєрідним музичним леймотивом Крейслера у всьому протилежного філістерам і аристократам1.

І хоча цей дисонанс для суспільства нерозв'язний, Крейслер сам намагається розв’язати ці дисонанси і вступає в активну боротьбу зі злом за душу Юлії, яка є для нього втіленням чистоти романтичного ідеалу, уособленням гармонії музики і природи. З трактовою образа Юлії, знаходяться у тісному зв’язку усі картини природи в романі. Вони завжди живописні й музикальні.

Відчуття свободи народжується, за звичаєм, разом із образом Гейєрштайну, вершина якого золотилася у проміннях сходу чи заходу – улюбленішого прийому Гофмана-романтика- і озера, яке плескалося біля його підніжжя: “Крейслер... задививсь на воду, на таємничій, мерехтливій гладині якою віддзеркалювався парк з мальовничими купками дерев, а над ним Гейєрштайн, що його вершину, наче химерна корона, увінчували білясті руїни” (с.137). Але головне місце в цих пейзажах відведено образу білого лебедя, котрий символізує чистоту душі Юлії і Крейслера, нетлінність їхнього мистецтва: “Приручений лебідь, що відгукався на ім’я Бланк, хлюпався в озері, гордовито згинаючи прекрасну шию і б’ючи блискучими крилами. “Бланше! Бланше! – гукнув Крейслер, простягаючи до нього руки. – Заспівай свою лебедину пісню, не вір, що після цього тобі доведеться померти! Тільки співаючи, пригорнися до моїх грудей, тоді твої найпрекрасніші звуки стануть моїми і тоді лише я загину від палкої туги, а ти й далі житимеш, і далі кохатимеш, і далі гойдатимешся на хвилях!...тієї миті він почув Юліїн спів, і невимовно солодка туга стиснула йому серце” (с.137).

Сцену спасіння Юлії від спокусника Гектора на березі озера можна вважати кульмінацією роману. Крейслер вирішує дисонанс Гектора, який завжди виступає як “ворожий і фальшивий звук”. Він виганяє його, щоб він ніколи не зміг вторгнутися в духовний світ Юлії і порушити її небесну гармонію.

Як вже відзначалося, роман залишився незакінченим, що призвело до суперечок між дослідниками творчості Гофмана. Дехто вважав, що роман повинен закінчитися трагічно - гибеллю Крейслера, бо в жодному із своїх творів автор не загострював з такою силою суперечності між творчою особистістю і суспільством, інші – припускали благополучне закінчення роману, що відповідало би життєстверджуючої тенденції багатьох філософських казок Гофмана. Але, як би не вирішився фінал ненаписаного роману, той що ми маємо змогу сьогодні читати, має велику естетичну і художню цінність.

ВИСНОВКИ

Аналіз роману Ернста Теодора Амадея Гофмана “ Життєва філософія кота Мурра” і ознайомлення з дослідницькими роботами літературознавців щодо визначення особливостей роману дозволила нам зробити наступні висновки.

Створений у добу німецького романтизму, роман Гофмана відобразив головні ідеї, які турбували романтиків XVIII–початку XIX століття – пошуки ідеального героя, місце творчої натури в суспільстві, шляхи її розвитку, внутрішній світ людини. Роман створений з використанням усіх тих нових зображувальних засобів і художніх прийомів, яких набули німецькі романтики. Але поряд з цим, твір “Життєва філософія кота Мурра” має свої особливості, які відрізняють його від інших тогочасних творів.

Жанровою особливістю твору є поєднання в ньому біографії та автобіографії, причому різних за сюжетом і композицією при відсутності авторського тлумачення. Гофман розподіляє свій роман на два контрастних світа.

Розподіл роману на дві різних за жанром частини приводять до того, що і образи в романі теж в основному поділені на дві чітко визначені групи. З одного боку – образи, що відтворюють світ мистецтва, творчості, а з другого – ті що втілюють низьке начало ситого бюргерського буття.

Їх несумісність виражається в засобах зображення. При зображенні одного Гофман виступає як патетик і лірик, при зображенні другого – як викривач.

Характерним для зображення образів Гофмана є широке використання музики. Звукові лейтмотиви супроводжують обидві теми, виявляючи або людську сутність героїв, або їх тваринну, зовсім “не музикальну” сутність.

Особливою заслугою Гофмана є саме зображення другого світу, якій є для нього втіленням “механізованого існування”. На якісно новий щабель піднімається роман Гофмана завдяки майстерному використанню гумору , романтичної іронії, їдкої сатири, химерної карикатури, пародії і гротеску в зображенні філістерів.

Карикатурна історія Зігхартсвейлера – одна з величніших соціальних сатир, з якою мало що може зрівнятися у світовій літературі. Відійшовши від реакційної ідеології романтизму, Гофман зумів побачити і втілити протиріччя нового німецького суспільства з такою незвичайною художньою силою, з такою ясністю, яка залишилася недоступною майже нікому з його літературних братів. Це зумовило те унікальне місце, яке займає творчість Гофмана і зокрема роман “Життєва філософія кота Мурра” у світовій літературі.

Список використаної літератури

Эрнст Теодор Амадей Гофман Житейские воззрения кота Мурра. Повести и рассказы.- М.: Изд-во «Худож. лит., 1967.-773с.

Ернст Теодор Амадей Гофман Життєва філософія кота Мурра/перекл. З нім. Є. Попович.-К.: Дніпро, 1983.- 372с.

Берновская Н.М. Немецкий романтизм и творчество Э.Т.А. Гофмана //Вестник МГУ.-Вып.4.-С.124-134.

История зарубежной литературы ХІХ века.Ч.1./Под ред. А.С. Дмитриева.-М.: Изд-во Моск. Ун-та.- 1979.-572с.

Миримский И. Эрнст Теодор Амадей Гофман //Э.Т.А. Гофман.Избр.произв. в 3-хт. Т.1.-М.: Худ. Лит., 1962.

Наливайко Д. Німецький романтизм //Вікно в світ: заруб. літ.: наукові дослідження, історія, методика викладання.-1999.-№1(4).-С.90-146.

Наливайко Д., Шахова К. Зарубіжна література ХІХ сторіччя: Доба романтизму.- Тернопіль, Навчальна книга-Богдан, 2001.-С.72-85.

Славгородская Л.В. Жанровые особенности романа Гофмана «Кот Мурр» //Вестник ЛГУ. Сер. История, язык, литература, 1972.-Вып.1.-1972.-С.103-111.

Художественный мир Э.Т.А. Гофмана.-М.: Наука, 1982.-293с.

10.Шамрай А.П. Ернст Теодор Амадей Гофман: Життя і

творчість.-К.: Дніпро, 1969.-300с.

18