ЗНАЧЕННЯ І
План
Розділ 1. Філософія в системі культури. Функції філософії
1.1 Філософія в системі культури
Роздiл 2. Природа філософських проблем
Вступ
Формування думки марксиста привело до створення якісно нової форми матеріалізму, що збагатив діалектикою - вченням про розвиток. Принциповим внеском до нове діалектично-матеріалістичне світобачення з'явилося вперше здійснене К. Марксом розповсюдження матеріалізму на суспільне життя, на людську історію. Це спричинило за собою грунтовне переосмислення самої суті, призначення філософії.
Маркс високо цінував традиції філософської думки. Ярмо надихали сократовський образ філософії як життєрозуміння, ідеали “вищої мудрості", сформульовані представниками класичної філософії. Разом з тим створене їм матеріалістичне вчення про суспільство внесло істотні зміни і розуміння, що раніше склалося. Суть цієї зміни полягали в розгляді філософії як особливої форми суспільного. історичного розвитку. Такий підхід відрізнявся від традиції, що склалася, хоча і зберіг в собі все краще із спадщини минулого. Введення у філософію.
Що ж довелося переглянути в що складався століттями образі філософії? І історико-философської традиції до Маркса міцно закріпилося уявлення про філософський розум як носії “вищої мудрості", як верховної інтелектуальної інстанції, що дозволяє глибинно зрозуміти все існуюче. якісь вічні його принципи. В світлі нових матеріалістичних поглядів на суспільство, до яких прийшов Маркс, уявлення про особливу, надісторичну позицію філософського розуму сталі принципово неможливими. Всяка свідомість, у тому числі філософське, з'явилося як вираз історично змінюючи гасячи буття, саме вплетене в історичний процес і схильне різним його діям.
Мислителю. що живе в певних історичних умовах, украй важко подолати їх вплив. Домагання на абсолютну позицію Маркс характеризував як професійну ілюзію філософів і інших представників духовної праці ілюзорними представлялися йому і ідеалістичні помисли про активну дію абстрактної філософської думки, як такий, на суспільне життя, беззастережне приписування свідомості ролі головного двигуна історії. В традиційному образі філософії (особливо в абстрактних ідеалістичних навчаннях) Маркса не задовольняв значний відрив від дійсного життя, від проблем сучасності. Можливості дії на “земні справи” він пов'язав з принципово новим типом філософії, що виражає самі передові суспільні тенденції і активно поставленої “на службу історії". Він прийшов до переконання: надісторичне, далеке від конкретної соціальної практики, відвернуте філософське мислення не дозволяє раціонально осмислювати, розуміти, реальні життєві проблеми. Введення у філософію.
В абстрактній, позаісторичній формі філософії Марксова балаканина симптом певної збитковості традиційної філософської свідомості, яка в цілому він високо цінував, новим уявленням про філософію як автономному “царстві розуму” протиставив зовсім інший погляд: імпульс, для теоретичного мислення дає життя, практика: філософія ж повинна осмислювати досвід історичного розвитку і указувати шляхи, ідеали, мета на основі аналізу цього досвіду. Таким чином, матеріалістична концепція суспільного розвитку привела Маркса до переосмислення традиційної оцінки соціальної ролі філософії, до відмови від укорінених в свідомості філософів завищених претензій. Звідси, проте, зовсім не слідувало применшення ролі філософії. Просто новий підхід дозволив Марксу по-новому розкрити її суть і місце в суспільному житті людей, в історії.
На противагу традиційним уявленням К. Маркс і Ф. Энгельс включають філософію в комплекс суспільно-історичних дисциплін, що “відносяться до суспільства, а не просто до природи" ', до суспільного життя, що розуміється як історичний процес. В новому марксовому баченні філософія з'явилася, таким чином, як форма соціально-історичного знання. Це відносилося перш за все до предмету філософського осмислення. Суспільна свідомість зрозуміла як вираз суспільного буття. Філософія ж, будучи універсальною, самою ємкою історичною формою суспільної свідомості, з'явилася як особливий спосіб віддзеркалення суспільно-історичного буття у всій його повноті. (Помітимо в зв'язка з цей, що дотепер зберігаються сліди абстрактного, позаісторичного підходу до філософії. Це виявляється, зокрема, в акцентуванні уваги при визначенні філософії на загальному - на універсальних закономірностях, принципах, категоріальних схемах, абстрактних моделях буття, тоді як в тіні залишається момент постійному її зв'язку з конкретною історичною дійсністю, з життям, з актуальними проблемами часу, епохи, сьогоднішнього дня)
В світлі такого розуміння запропоноване раніше опис відносин людини до світу можна конкретизувати таким чином: людина не винесена за рамки миру, він - усередині нього; найближчим буттям для людей виступає суспільне буття, їх відношення до природи опосередковано суспільним буттям - працею, знанням; межі в системі “людина - суспільство - природа" рухомі.
Філософія в новій її інтерпретації розкрилася як узагальнена концепція суспільного життя в цілому і різних її підсистем - практики, пізнання, політики, має рацію, моралі, мистецтва, наука, у тому числі природознавство, на основі якого багато в чому відтворюється науково-філософська картина природи. Саме ємке з'ясування суспільно-історичного життя людей в єдності, взаємодії, розвитку всіх її складових здійснюється сьогодні в рамках культурно-історичного підходу. Історико-матеріалістичне розуміння суспільства дозволило виробити широкий погляд на філософію як на явище культури, зрозуміти її функції в складному комплексі соціально історичному життю людей, усвідомити реальні сфери додатку, процедури і результати філософського світопрояснення.
Розділ 1. Філософія в системі культури. Функції філософії
1.1 Філософія в системі культури
Філософія багатогранна. Обширно поле, багатоманітні проблемні пласти, області філософського дослідження. Тим часом в різних навчаннях нерідко односторонньо акцентуються лише ті або інші аспекти цього складного явища. Скажімо, увага фокусується на зв'язку “філософія - наука" або “філософія - релігія" у відволіканні від решти всього комплексу питань. В інших випадках на єдиний і універсальний предмет філософського інтересу перетворюють внутрішній світ людини або мову і т.д. Абсолютизація, штучне звуження проблематики народжує збіднені образи філософії. Реальні ж філософські інтереси у принципі звернені до всього різноманіття суспільно-історичного досвіду. Так, система Гегеля, теоретичного попередника До. Маркса, включала філософію природи, філософію історії, політики, має рацію, мистецтва, релігії моралі, тобто охоплювала мир людського життя, культури в його різноманітті. Структура гегелівської філософії багато в чому відображає проблематику філософського світопрояснення взагалі. Чим багатше філософська концепція, тим більше широке поле культури робиться в ній предметом світоглядного осмислення. Схемно це можна представити у вигляді “ромашки", де “пелюстки" - області філософського вивчення різних сфер культури; число “пелюсток" може бути, меншим (спеціалізовані концепції) і великим (багаті, ємкі концепції). Відображаючи відкритий характер філософського збагнення миру культури, схема дозволяє необмежено додавати в ніс новиною розділи філософського світобачення.
Історико-матеріалістичний підхід дав можливість зрозуміти філософію як явище складне, багатовимірне, з урахуванням всієї системи зв'язків, в якій вона проявляє себе в духовному житті суспільства. Такий підхід відповідає реальній суті філософії і разом з тим відповідає гострій сучасній потребі в широкому, повноцінному світопрояснення, яке не може бути досягнутий на шляху вузьких спеціалізацій філософської думки.
Розгляд філософії як культурно-історичного явища дозволяє охопити весь динамічний комплекс її пройдемо, взаємозв'язків, функцій. Суспільне життя людей при культурологічному її розгляді постає як єдиний, цілісний процес, пов'язаний з формуванням, функціонуванням, зберіганням, трансляцією культурно-історичних цінностей, з критичним подоланням застарілих і становленням нових форм досвіду, з складними системами кореляцій багатоманітних проявів людської діяльності в різних історично конкретних типах культур.
Будучи ефективним методом історичних досліджень, культурологічний підхід здатний грати істотну роль і при розробці теорії тих або інших соціальних явищ, оскільки така виступає як резюме, узагальнення їх реальної історії. Укладаючи, що філософія базується на осмисленні людської історії, К. Маркс мав на увазі не фактичний опис історичного процесу, а виявлення закономірностей, тенденцій історії. Відповідно і філософ, на відміну від історика, представлявся йому теоретиком, особливим чином узагальнюючим історичний матеріал і формуючим на цій основі філософсько-теоретичне світобачення.
З історичної точки зору, філософія - не первинна, найпростіша форма свідомості. До моменту виникнення філософії людством був пройдений великий шлях, накопичені різні навики дій, супутні їм знання і інший досвід. Поява філософії - це народження особливого, вторинного твань суспільної свідомості, направленої на осмислення форм практики, культури, що вже склалися. Не випадково втілений у філософії спосіб мислення, обернутий але всьому нулю культури, називають критично-рефлексивним.
1.2 Функції філософії
Які ж функції філософії в складному комплексі суспільно-історичного життя людей? Перш за все, філософія виявляє (експліцирує) самі загальні ідеї, уявлення, форми досвіду, на яких базується та або інша конкретна культура або суспільно-історичне життя людей в цілому. Їх називають универсалиями культури. Важливе місце серед них займають категорії, до яких відносять такі універсальні поняття, як буття, матерія, предмет, явище, процес, властивість, відношення, зміна, розвиток, причина - слідство, випадкове - необхідне, частина - ціле, елемент - структура і ін. Категорії відображають самі загальні зв'язки, відносини речей. В своїй сукупності вони складають основу всякого людського розуміння, інтелекту. Ці поняття прикладені не до якоїсь однієї області явищ, а до будь-яких явищ. Ні в повсякденному житті, ні в науці, ні в різних формах практичної діяльності не можна обійтися, скажімо, без поняття причини. Такі поняття присутні у всякому мисленні, на них тримається людська розумність. От чому їх відносять до граничних підстав, універсальним формам культури. Класична філософія від Арістотеля до Гегеля тісно зв'язала поняття філософії з вченням про категорії. В схемі “ромашка” серцевина відповідає загальному понятійному апарату філософії - системі категорій.
Багато століть філософи вважали категорії вічними формами “чистого розуму”. Історико-матеріалістичний підхід виявив іншу картину: категорії формуються історично з розвитком людського мислення і утілюються в мовних структурах, в мові. Звертаючись до мови як культурно-історичній освіті, аналізуючи форми висловів і дій людей, філософи виявляють самі загальні підстави мовного мислення і практики.
В комплексі найзагальніших підстав культури важливе місце займають узагальнені образи буття і його різних частин (природа, суспільство, людина) в їх взаємозв'язку, взаємодії. Піддавшись теоретичному опрацьовуванню, такі образи трансформуються у філософське вчення про буття - онтологію (від греч. - суще і навчання). Крім того, теоретичному осмисленню підлягають різні форми відносин миру і людини - практичні, пізнавальні і ціннісні; звідси і назва відповідних розділів філософії: праксиологія (від грец. - діяльний), гносеологія (від грец. - пізнання) і аксиологія (від грец. - цінний).
Філософська думка виявляє не тільки інтелектуальні, але також етично-емоційні і інші “універсалії”, завжди що відносяться до конкретних історичних типів культур і разом з тим що належать людству в цілому, всесвітньої історії.
Крім функції експлікації "універсалій" філософія як раціонально-теоретична форма світогляду бере на себе і задачу раціоналізації - перекладу в логічну, понятійну форму, а також систематизації, теоретичного виразу сумарних результатів людського досвіду у всіх його формах.
Розробка узагальнених ідей і уявлень із самого початку входила в задачу філософії як раціонально-теоретичної форми світогляду. Звідки ж черпали філософи матеріал для цієї роботи? В процесі історичного розвитку база філософських узагальнень міняла свій вигляд, охоплюючи все більш обширні досвідчені, а потім і теоретичні знання. Ну а на перших порах філософська думка зверталася до різних позанаукових і донаукових, у тому числі буденним, формам досвіду. Наприклад, розроблене в старогрецькій філософії вчення про атомістичну будову всього сущого, на багато сторіч що передбачило відповідні конкретно-наукові відкриття, спиралося на такі практичні спостереження і навики, як розділення матеріальних речей на частини (дроблення каміння, млинова справа і інші). Крім того, певну їжу для узагальнень давали і допитливі спостереження самих різних явищ - порошинок в світловому промені, розчинення речовин в рідинах і т.п. був привернутий і математичний досвід подільності відрізків і ін., що був у той час Широта обхвату явищ, розгляд під єдиною точкою зору, здавалося б, далеких один від одного форм досвіду, знань укупі з силою теоретичної, підіймається над частковостями думки сприяли формуванню загальної концепції атомістики. Найзвичайніші, повсякденні спостереження в поєднанні з особливим філософським чином думки служили нерідко поштовхом до відкриття дивних рис і закономірностей навколишнього світу (переходу кількості в якість, внутрішньої суперечності різних явищ і багатьох інших). Повсякденний досвід, життєва практика беруть участь у всіх формах філософського освоєння миру людьми постійно, а не тільки на ранніх етапах історії. Базис для філософських узагальнень істотно збагатив у міру розвитку, поглиблення конкретно - наукових знань.
Джерелом узагальнених філософських ідей, понять служила і продовжує служити критика і раціоналізація нефілософських форм світогляду. Так, узявши від космогонічної міфології багато її тем, ідеї, питання, рання філософія переводила поетичні образи міфу на свою мову, поставивши основною задачею раціональне осмислення дійсності. Джерелом формування загальних філософських уявлень в подальші епохи нерідко була релігія. Наприклад, в етичних концепціях німецької класичної філософії у ряді випадків чутні мотиви християнства, перетворені з релігійної їх форми в теоретичні умогляди. Справа полягає в загальній орієнтації філософської думки на раціоналізацію, вираз в загальних поняттях всіляких форм людського досвіду, ідей, уявлень. Виконуючи цю функцію, філософія в ідеалі як би прагне охопити, узагальнити, осмислити, оцінити не тільки інтелектуальні, духовні, життєво-практичні досягнення людства в цілому, але і його негативний історичний досвід. Введення у філософію.
До цього примикає також важлива критична функція, яку виконує філософія в культурі. Пошук рішень складних філософських питань, формування нового з світобачення звичайно супроводиться критикою різного роду помилок, забобонів, помилок, стереотипів, що встають на шляху до істинного пізнання, правильної дії. Задачу критичного філософського мислення, руйнування, розхитування догм, застарілих поглядів з особливою силою підкреслив Ф. Бекон, гостро що усвідомив, що у всі століття філософія зустрічала на своєму шляху “докучливих і обтяжливих супротивників": марновірство, сліпе, непомірне релігійне завзяття і іншого роду перешкоди. Бекон назвав їх “примарами", звернувши увагу на те, що серед “примар", що паралізують пізнання і мудру дію, всякий раз виявляється вічний ворог живого, допитливого інтелекту - укорінена звичка до догматичного способу пізнання і міркування, прихильність наперед даним поняттям, принципам, з якими прагнуть “погоджувати” все інше.
По відношенню до попереднього і наявного культурно - історичного досвіду філософія виконує роль свого роду світоглядного “сита". Передові мислителі, як правило, ставлять під сумнів, розхитують, руйнують застарілі погляди, догми, схеми світобачення. Разом з тим вони прагнуть не “виплеснути разом з водою і дитини", прагнуть зберегти у відкиданих формах світогляду все цінне, раціональне, істинне, надати йому підтримку, обгрунтувати, розвинути. Це значить, що в системі культури філософія бере на себе роль критичної “селекції”, акумуляції світоглядного досвіду і його передачі (трансляції) подальшим періодам історії.
Філософія звернена не тільки до минулого і теперішньому часу, але і до майбутнього. Як форма теоретичної думки вона володіє могутніми конструктивними можливостями творчого формування принципово нових ідей, світоглядних образів, ідеалів. Філософія здатна вибудовувати, в думках “програвати" різні варіанти світобачення (“можливі світи”), як би заготовлюючи пробні системи світогляду для майбутнього, яке повно несподіванок, ніколи не буває цілком ясним для людей, що нині живуть. Це підтверджується, зокрема, існуванням в історії філософії різних варіантів розуміння і рішення світоглядних проблем.
Відштовхуючись від форм дофілософського, позафілософського або філософського світобачення, що раніше склалися, піддаючи їх критиці, раціональному переосмисленню, систематизації, філософія формує на цій основі узагальнений теоретичний образ миру в його співвіднесеній з людським життям, свідомістю і відповідний даному етапу історичного розвитку. В світі філософії перекладаються на особливу теоретичну мову і світоглядні ідеї, народжувані в політичному, юридичному, етичному, релігійному, художньому, технічному і інших формах свідомості. Зусиллями філософського інтелекту здійснюється також теоретичне узагальнення, синтез багатоманітних систем повсякденних, практичних знань, а з виникненням, розвитком науки - наростаючих масивів наукового знання. Найважливішою функцією філософії в культурно-історичному житті людей є узгодження, інтеграція всіх форм людського досвіду - практичного, пізнавального і ціннісного. Їх цілісне філософське осмислення - необхідна умова гармонійного і збалансованого суспільного життя. Так, щоб стати повноцінною, політика повинна бути скорельована з наукою і моральністю. Вона немислима без правового забезпечення, наукового обгрунтовування, гуманістичних етичних орієнтирів, зовні обліку національних, релігійних і інших особливостей різних народів, нарешті, без опори на світоглядні цінності здорового глузду. Примітно, що до них сьогодні нерідко звертаються при обговоренні найважливіших політичних проблем. Відповідна інтересам людства світоглядна орієнтація вимагає інтеграції всіх основних задач, цінностей людської культури. Їх узгодження посильно лише для універсального мислення, забезпечуваного тією складною духовною роботою, яку в людській культурі узяла на себе філософія. Введення у філософію.
Аналіз найважливіших функцій філософії в системі культури показує, що культурно-історичний підхід вніс помітні зміни в класичні уявлення про предмет, мету, способи і результати філософської діяльності. Це не могло не позначитися і на розумінні характеру філософських проблем.
Роздiл 2. Природа філософських проблем
Корені світоглядні питання традиційно представлялися філософам вічними і незмінними. Виявлення К. Марксом їх історичного характеру, істотна зміна способів філософського дослідження, що зумовила, привело до переосмислення цих питань. Так, що здавалося вічним відношення “людина - природа" було переосмислене як історично мінливе, залежне від виробничої і іншої діяльності людей на тому або іншому етапі історії. Виявилося, що дана проблема в різні історичні періоди здатна не просто міняти свій характер, загострюватися, ставати напруженою, але і перерости в глобальну проблему, як це трапилося в наші Дні.
Історико-матеріалісти тлумачили також всі аспекти філософської проблеми “мир - людина”. Класичні філософські питання (про відносини “людина - природа", “природа - історія”, “особа - суспільство", “свобода - несвобода”) і при новому підході зберегли своє нескороминуще світоглядне значення. Вони з'явилися як вираз реальних діалектичних “полярностей”, неусувних з життя людей і тому принципово неусувних з філософії.
Що ж було внесене нового в розуміння філософських проблем? Можна відповісти зовсім стисло: історизм. Проходячи через всю людську історію, виступаючи в певному значенні як вічні проблеми, вони придбавають в різні епохи, в різних культурах і свій конкретний, неповторний вигляд. І це торкається не двох-трьох проблем; йдеться про принципово нову загальну концепцію філософії, її призначення. Важливо, проте, підкреслити, що подолання старої форми філософських навчань зовсім не означало і не означає відмови від збереження, розвитку, поглиблення змісту що обговорювалися в них серйозних проблем, а навпаки, припускає все це.
В світлі історико-матеріалістичного підходу класичні філософські проблеми втратили вигляд незмінних, умоглядно вирішуваних проблем. Марксу вдалося знайти їх шукану “земну основу”: вони з'явилися як фундаментальні суперечності живої людської історії, що мають відкритий, незавершений характер. Звідси їх теоретичне рішення мислиться не як остаточно знімаючи проблему. Динамічне, процесуальне, як сама історія, зміст філософських проблем накладає друк і на характер їх рішення, покликаного резюмувати минуле, визначати конкретний вигляд проблеми в сучасних умовах і прогностично осмислювати майбутнє. В такому ключі була осмислена, зокрема, одна з найважливіших філософських проблем - проблема свободи. Маркс подолав її суто абстрактне рішення, прикладом якого може служити, зокрема, теза Спінози “свобода є усвідомлена необхідність”. Отримання свободи осмислюється їм як тривалий процес, обумовлений закономірним розвитком суспільства і набуваючи в кожний період історії разом із загальними також особливі, не припускаючи стандартних рішень риси. Введення у філософію.
Новим було також розуміння філософських проблем не як “чистих проблем" свідомості, а як проблем суспільного буття, які об'єктивно виникають і дозволяються в людському житті, практиці. Звідси витікало, що і філософська думка повинна осмислювати такі проблеми не тільки в теоретичному, але і в практичному плані.
До великих філософських проблем зверталися і звертатимуться мислителі різних епох. При всій відмінності їх підходів і історичній зміні характеру самих проблем все ж таки в їх змісті і розумінні зберігатиметься певна смислова єдність і спадкоємність. Історико-матеріалістичний підхід поставив під сумнів не самі проблеми, а лише повноцінність, достатність їх суто умоглядного рішення. Він привів до висновку: рішення філософських проблем вимагає глибокого позитивного знання історії, конкретного вивчення тенденцій і форм історичного розвитку.
Що ж до відношення “мир - людина” (“буття - свідомість” і т.п.), то воно теж причетне до історії, хоча абстрактна його форма приховує цю обставину. Та варто тільки уявити собі проблему, як стає зрозумілим, що крислаті людські зв'язки з світом розгортаються в ході історії. Вони реалізуються у формах праці, побуту, що змінюються, в зміні вірувань, розвитку знань, в політичному, етичному, художньому і іншому досвіді. Інакше кажучи, поле практичних, пізнавальних, ціннісних відносин людей до світу, складових головний предмет філософського осмислення, - явище цілком історичне.
Людська історія - реальність особливого роду. Це - складне поєднання суспільного життя людей (форм виробництва, соціально-економічних, політичних структур) і всіляких духовних її складових. Причому обидва компоненти переплетено, взаємодіють, нерозривні. Звідси і двояка спрямованість філософського дослідження - на реалії людського життя, з одного боку, і на різні, у тому числі теоретичні, віддзеркалення цих реалій в людській свідомості - з іншою. Наприклад, філософський аналіз проблем свободи припускає, як пояснював Маркс, уміння розрізняти, що конкретно було, а що представлялося “свободою" (“несвободою”) людям різних історичних епох і формацій. Аналогічно йде справа зі всіма філософськими проблемами. Осмислення, з філософської точки зору, політики, має рацію і т.д. припускає розмежування відповідних реалій і що відображають їх поглядів, навчань.
Може показатися, проте, що на природу як на предмет філософського інтересу сказане не розповсюджується, що до природи філософський розум звертається прямим чином, зовні всякого зв'язку з людською історією, практикою, пізнанням. Це ілюзія. Питання, що собою представляє природа в її найзагальніших рисах, по суті рівнозначне питанню, які наші практичні, наукові і інші знання про природу, що дає їх філософське узагальнення. А це значить, що філософські концепції природи теж формуються на основі критичного аналізу, зіставлень, відбору, теоретичної систематизації різних історично виникаючих, зміняли, доповнюючих один одного образів природи в нефілософській свідомості людей.
В суспільно-історичному житті людей в цілому і в кожному з конкретних її “пластів” тісно переплетені об'єктивне і суб'єктивне, буття і свідомість, матеріальна і духовна. Адже всі предмети, створювані людьми, будь то машини, архітектурні споруди або полотна художників, є упредметненими людська праця, думка, знання, творчість. От чому філософське мислення, пов'язане з осмисленням історії, вимагає складних процедур розмежування цих складових - мислимого і реального. Цим і пояснюється “біполярний, суб'єктно-об'єктний характер” всіх типово філософських роздумів. Не випадково важливим обов'язком філософів, як і інших фахівців, що вивчають суспільно-історичне життя людей, Маркс рахував пояснення механізмів появи і існування не тільки істинних, але і спотворених уявлень про дійсність, подолання усіляких деформацій об'єктивного змісту проблем. Звідси необхідність для філософа критичної позиції, обліку спотворюючих чинників. Одним слоном, і ця частина задачі пов'язана із з'ясуванням смислового поля “мир - людина - людська свідомість", тобто з тим або іншим рішенням основного питання філософії в його конкретних історичних проявах.
Висновок
Отже, класична традиція пов'язувала філософію із збагненням нічних принципів розуміння миру і людського життя. Маркс вступив в суперечку з таким розумінням, підкресливши, що філософська думка звернена до суспільно-історичного життя людей, схильного зміні, розвитку. Звідси слідувало перетлумачення предмету, методів, результатів філософії як історичних, приймаючих різний вигляд в різні епохи. Маркс прагнув подолати традиційну відособленість філософії від реальної дійсності, а також претензії філософів на остаточну думку про неї. Сьогодні в умовах інтенсивного оновлення радянського суспільства на очах міняються форми господарського, політичного, духовного життя, що встояли, руйнуються застарілі стереотипи мислення, формуються вільні, демократичні погляди, позиції. Ясно, що замкнута на саме себе філософська думка не здатна відобразити процес таких швидких змін суспільної реальності.
На тому, що переживається нами нині серйозному переломному етапі історії виникла настійна потреба більш чітко визначити повноваження філософії, її відношення до дійсності, до рішення складних сучасних проблем. З цієї точки зору представляється украй важливим з'ясувати думки про призначення філософії, до яких прийшов Маркс в результаті серйозних теоретичних роздумів і подолання спекулятивно-умоглядного, замкнутого в собі філософствування. Важливо відродити. ввести в дію розроблену Марксом інтерпретацію філософії як соціально історичного знання, світогляду, але стояння пов'язаного з життям, практикою, відкритого новим ситуаціям і проблемам.