ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

Атік Аніса Ахмедівна

УДК: 130.2:316.3:297

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ДІАЛОГ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ І МУСУЛЬМАНСЬКОГО “РЕНЕСАНСУ”

09.00.03 - соціальна філософія і філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Сімферополь – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Цвєтков Олександр Петрович,

Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського.

Офіційні опоненти:доктор філософських наук, професор кафедри філософських та соціальних наук Бабінов Юрій Олександрович, Севастопольський національний технічний університет.

кандидат філософських наук, доцент, завідувач кафедри філософії та соціально-політичних дисциплін

Казак Анатолій Петрович,

Таврійський

гуманітарно-екологічний інститут.

Захист відбудеться 21 травня 2008 р. об 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського за адресою: 95043, м. Сімферополь, вул. Київська, 116-А.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, проспект Вернадського, 4.

Автореферат розісланий 19 квітня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Зарапін О. В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлена наростанням протиріч між Заходом і мусульманським світом на сучасному етапі світового соціально-культурного і політичного розвитку, які торкаються не тільки політико-правової та військової сфери, але й, що для нас важливо, сфери світоглядної та теоретичної. Розповсюджуються провокаційні, по суті, теорії “війни цивілізацій” з одного боку, а з іншого – в міжнародній громадській думці культивуються міфологеми про ісламську загрозу і пов'язані з нею екстремістські і терористичні акти.

Потрібно зазначити, що сучасний феномен “відродження” ісламу, що є частиною більш масштабного світового процесу відродження національних культур, за своєю суттю прямо не пов'язаний з деструктивною діяльністю ісламістів та інших представників політизованого ісламу. Саме по собі відродження ісламської релігії не несе в собі нічого небезпечного, однак небезпечним є діяльність екстремістських угрупувань, які під прикриттям релігійних лозунгів або пропагандистських кампаній про уявні загрози ведуть свою військову політику. Крім того, ці процеси породжують світоглядні деформації, зокрема, впровадження спотворених образів Іншої культури і неадекватного сприйняття Іншого.

Взаємовідносини між Заходом і мусульманським Сходом, що здійснюються сьогодні за принципом “ми – вони”, можна назвати безперспективними, оскільки при цьому жодна зі сторін не прагне зрозуміти іншу або хоча б почути. Тому особливо актуальною в даний момент є розробка проблеми соціокультурного діалогу цивілізацій у контексті глобальних проблем, що загострюються.

На сьогоднішній момент соціокультурний діалог, під яким ми маємо на увазі конструктивну комунікацію між двома вищеназваними мегасоціумами і геокультурними спільностями, як в теоретичному аспекті, так і в практичному, є єдиною альтернативою загрозі зіткнення або війни цивілізацій. Саме соціокультурний діалог і партнерство цивілізацій допоможуть подолати глобальні проблеми сучасності і здійснити перехід до гуманістичного ноосферного постіндустріального суспільства.

У поліетнічному суспільстві України здавна існують діалогові інтенції, а історія становлення і еволюція народів України і Криму показує, що ці народи завжди прагнули і вміли мирно розв’язувати труднощі, що виникали між ними. Саме тому звернення до позитивного досвіду такого спілкування, заснованому на взаємній повазі, довірі і визнанні інтересів один одного, має вирішальне значення для сучасного, перехідного, етапу розвитку України.

Ступінь наукової розробленості теми дисертаційного дослідження. На сьогодні в контексті глобалізації та відродження національних культур все більш актуалізується проблема соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом, про що свідчить постійно зростаюча кількість конференцій і симпозіумів (міжнародних і регіональних), присвячених даній проблематиці. Однак досі ще не існує фундаментальних і системних досліджень соціокультурного діалогу, в яких було б представлено не тільки усвідомлення і постановка проблем, але й накреслено шляхи їх розв'язання.

Діалог як форма інформативної комунікації відомий давно. Однак філософія діалогу – явище новітнього часу. Перші абстрактно-гносеологічні міркування, присвячені питанню діалогічних відносин, належать німецьким філософам І. Фіхте, Ф. Шеллінгу, які займалися проблемою суб'єкта і його пізнавальних можливостей, а також суб’єктних і міжсуб'єктних відносин. Ідеї І. Фіхте про інаковість і взаємообумовленість “я” і “не-я” розвиваються в працях Л. Фейєрбаха, який розглядав особистісний аспект діалогу і зустріч партнерів з діалогу.

Сучасна філософія діалогу розвивається в двох напрямах, відповідно до того, на який аспект діалогу, інформативний або особистісний, робиться акцент. У першому аспекті діалог виступає як теорія мовних комунікацій, логіка дискурсу, інконтрологія тощо (основоположником такого підходу був Сократ). Представники цієї течії в цей час є в багатьох країнах.

Якщо ж розвивається особистісний аспект діалогу, то об'єктом аналізу є зустріч партнерів із діалогу, а діалог і подія зустрічі стають основою для філософствування. Фундатором такого способу мислення став ще в XIX в. Л. Фейєрбах, але частіше творцями філософії зустрічі вважають тих, що стоять ближчими за всіх до біблійно-релігійної традиції Ф. Розенцвейга, М. Бубера, Е. Левінаса. Історичне висвітлення проблем діалогу отримала в працях таких сучасних авторів як Т. П. Ліфінцева, Б. В. Ємельянов, Н. П. Коновалова і представників арабомовної традиції – аль-Альян Абдуллах Алі, Ідріс Хані та ін.

Соціально-філософський аналіз був зроблений В. І. Добриніною і Г. М. Бірюковою, що проводили його на основі ідей класичних філософів І. Канта, Г. Гегеля, Р. Декарта. Культурологічний аналіз проводили видатні філософи XX ст. О. Баткін, Г. М. Бірюкова, М. Каган, В. Маклін. Особливості етнічних культур були розглянуті в роботах С. В. Лур’є, В. П. Трусова, О. С. Філіпова, О. Д. Шоркіна, І. П. Шевельової та ін.

Онтологічний і гносеологічний аспекти діалогу розробляли М. Бубер, М. М. Бахтін, В.С. Біблер. Зокрема, традиція інтерпретації діалогу як форми буття культур широко представлена у великого літературознавця М. М. Бахтіна, який розглядає діалог як процес розуміння, а не споглядання, спостереження іншої культури. Діалог, за Бахтіним, актуалізує образ Іншого, необхідного для діалогу; на його думку, тільки в очах іншої культури розкривається “повніше і глибше” своя культура.

На основі розуміння діалогу культур В. С. Біблером, для якого діалог – спілкування різних форм розуміння (логік), А. В. Ахутін виділяє культурно-світоглядний аспект розвитку діалогових відносин.

При розробці теми дисертаційного дослідження автор також спирався на праці російських вчених-ісламознавців і релігієзнавців В. В. Бартольда, Н. В. Жданова, О. О. Ігнатенка, О. В. Малашенка, М. Т. Степанянц, Е. А. Фролової, А. Мец, представників мусульманської думки Алі Харба, Джафара Мусу, Басама Тібі та ін.

У сфері аналізу глобальних процесів сучасності були досліджені праці вітчизняних і західних дослідників Ю. В. Яковець, Б. В. Долгова, П. Б. Саліна, У. Бека, А. Дж. Тойнбі, М. Уотерса, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона, Б. Льюїса та ін. Були також вивчені труди арабо-мусульманських авторів Алі Харба, Сухейль Арруса, Ідріса Хані, Йах'я Заллума, Йусуфа Карадаві, Сайара аль-Джамиля та ін.

Значний внесок в розвиток концепції соціокультурного діалогу в Криму внесли такі дослідники, як О. Д. Шоркін, О. А. Габрієлян, А. Р. Нікіфоров, І. І. Кальной, В. Е. Григор'янц, О. П. Цвєтков, В. Л. Кондратська, Т. О. Сенюшкина та ін.

Загалом, роботи вищезгаданих авторів, а так само низки інших дослідників були основною джерельною базою даної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана відповідно до комплексної теми кафедри соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського “Громадянське суспільство в Криму та його основа” (державна реєстрація теми № 0107V004133).

Метою дослідження є побудова теоретичної концепції соціокультурного діалогу в умовах глобалізації і мусульманського “ренесансу” на основі логічного, методологічного і історичного аналізу діалогу між Заходом і мусульманським Сходом.

Мета дослідження передбачає необхідність розв’язання наступних задач:

- проаналізувати наявні теоретичні концепції діалогу і на цій основі визначити поняття соціокультурного діалогу;

- дослідити впливи сучасних процесів глобалізації на традиційні культури в контексті відомої опозиції “виклик - відповідь”;

- здійснити теоретичний пошук на предмет побудови концепції конструктивного діалогу в сучасних умовах глобалізації і відродження національно-етнічних традицій;

- розглянути соціокультурний діалог як альтернативу загрозі зіткнення або війни цивілізацій;

- виявити специфіку умов і чинників реалізації соціокультурного діалогу в сучасній трансформаційній українській державі;

- проаналізувати можливості соціокультурного діалогу в подоланні деструктивних процесів в багатонаціональному і полікультурному українському суспільстві.

Об'єктом дисертаційного дослідження є діалог як соціокультурне явище.

Предметом дисертаційного дослідження є спроба побудови адекватної концепції соціокультурного діалогу в умовах глобалізації і мусульманського “ренесансу”.

Теоретико-методологічною і емпіричною базою дисертації є праці західних і мусульманських (арабомовних) вчених, присвячені розробці теоретико-методологічних і прикладних проблем соціокультурного діалогу.

У ході дослідження автором використовувалися загальнонаукові методи і загальнологічні прийоми пізнання, такі як: аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, аналогія, ідеалізація.

Використання системного методу дозволило представити діалогічний світ як мегасистему, що включає в себе дві підсистеми: західний і мусульманський соціокультурні світи.

Методологічні підходи М. Бахтіна, В. Біблера, М. Бубера, Е. Левінаса дозволили узагальнити і адаптувати численні визначення діалогу в контексті міжцивілізаційних соціокультурних комунікацій.

Компаративістський метод (як основний в даному дослідженні) дозволив об'єднати в рамках єдиної методології різні методи дослідження: порівняльно-історичний, синхронічний (статика процесу) і діахронічний (динаміка процесу), герменевтичний, епістемологічний, інтервальний та ін., які допомогли виділити і описати фундаментальні принципи діалогу, описати і співвіднести запропоновані в дисертації дві парадигми взаємного сприйняття Іншого в процесі соціокультурного діалогу цивілізацій: імагінативну і когнітивну.

Наукова новизна отриманих результатів представлена в наступних положеннях:

- Розроблено новий аналітичний підхід, що дозволив систематизувати наявні концепції діалогу культур і сформулювати авторську концепцію соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом.

- У ході аналізу доведено, що існують фундаментальні історичні та соціокультурні передумови для діалогу мусульманського Сходу і Заходу, в основі мислення яких лежить однакова логіка структурування предметного світу.

- Обґрунтовано ідею, що єдино можливою альтернативою передбачуваному “зіткненню цивілізацій” може бути тільки соціокультурний діалог, заснований на трьох принципах: паритетності у відносинах між Заходом і мусульманським Сходом, культурної емпатії як умови адекватного взаємного сприйняття і домінанти Іншого як визнання його пріоритету.

- Уперше в контексті відносин між мусульманським Сходом і Заходом виділено і описано дві парадигми взаємного сприйняття: імагінативна (зорієнтована на формування образу Іншого) і когнітивна (зорієнтована на раціональне розуміння Іншого), а також запропоновано новий підхід до діалогу культур з урахуванням взаємодії цих двох парадигм; висуваються нові аргументи на користь тези про історичну необхідність діалогу на основі когнітивної парадигми, що дозволяє позбутися негативних стереотипів взаємного сприйняття.

- Встановлено, що побудова конструктивного соціокультурного діалогу в Україні здатна попередити або мінімізувати деструктивні процеси, пов'язані з політичною, соціально-економічною кризою в умовах трансформації сучасного українського суспільства.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Викладений матеріал і низка висновків, зроблених в дисертації, можуть бути покладені в основу подальших досліджень у даній області. Результати, отримані в цій роботі, а так само введений в науковий обіг новий матеріал можуть бути використані в лекційних курсах і семінарах із соціальної філософії, політології та культурології.

Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки і тексти опублікованих робіт підготовлено і викладено автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Положення і висновки були представлені автором в доповідях і виступах на наукових конференціях в 2005-2007 роках, зокрема: XX наукові читання “Культура народів Причорномор’я з давніших часів до наших днів” (Сімферополь, 2005); XXXIV науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ (2005); XXI наукові читання “Культура народів Причорномор’я з давніших часів до наших днів” (Сімферополь, 2006); XXII наукове читання “Культура народів Причорномор’я з давніших часів до наших днів” (Сімферополь, 2006); XXXV науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ (2006); II Таврійських читаннях “Анахарсис” (Донузлав, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта - 2006” (Дніпропетровськ, 2006); XXXVI науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів ТНУ (2007).

Публікації. Результати здійсненого дослідження викладено в 9 публікаціях, з них в профільних наукових виданнях, затверджених ВАК України, - 4, в формі тез виступів на конференціях - 5.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, висновку і списку використаних джерел, що містить 249 найменувань. Повний обсяг дисертації становить 203 сторінок, з яких 176 сторінок займає основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі охарактеризовано актуальність теми дисертації та ступінь її наукової розробленості; визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; вказано теоретико-методологічні основи дослідження, обгрунтовано наукову новизну, теоретичну і практичну значущість дисертаційної роботи.

У розділі 1 “Соціокультурний діалог: логічні і методологічні основи” досліджується поняття діалог як соціокультурне явище, основні підходи до вивчення даного поняття, а також аналізується вплив процесів глобалізації на формування конструктивного соціокультурного діалогу. Крім того, розглядаються проблеми взаємного сприйняття двох найбільш великих цивілізаційних агломераций мусульманського Сходу і християнського Заходу.

У підрозділі 1.1. “Поняття соціокультурного діалогу” уперше розроблено логічні основи соціокультурного діалогу. Обгрунтовано думку про те, що успішний соціокультурний діалог можливий лише в тому випадку, коли учасники діалогу мають близьку або однакову логіку структурування предметного світу і мислення, що якраз і характерно як західній, так і східній цивілізаціям. Подано визначення поняття соціокультурного діалогу.

Виділено методологічні основи соціокультурного діалогу. Різні підходи до тлумачення суті діалогу зведено в системну класифікацію, що дозволила зробити висновок про те, що соціокультурний діалог є поняттям інтегральним, оскільки в ньому поєднуються ключові смисли онтологічного, гносеологічного, антропологічного, герменевтичного, феноменологічного, екзистенціального, світоглядного та езотеричного підходів до тлумачення суті діалогу.

Аналіз поняття соціокультурного діалогу дозволив сформулювати принципи, що роблять діалог можливим – це принцип паритетності у відносинах між Заходом і мусульманським Сходом, принцип культурної емпатії як умови адекватного сприйняття Іншого, і принцип домінанти Іншого, що вимагає визнання передусім пріоритетів Іншого.

У підрозділі 1.2. “Соціокультурний діалог в умовах глобалізації” розглядаються основні принципи міжкультурного діалогу Сходу і Заходу в епоху глобалізації, наслідком якої стала хвиля фундаменталізму і відродження національно-етнічних традицій в різних культурних співтовариствах. Розглянуто вплив глобалізації на можливість соціокультурного діалогу. Внаслідок порівняльного аналізу уявлень про поняття глобалізації у західних дослідників, а також у представників арабської думки з'ясувалося, що і ті, та інші погоджуються з думкою про те, що глобалізація містить в собі як негативні, так і позитивні сторони.

Показано, що в умовах глобалізації з боку економічно розвинених країн здійснюється процес культурної уніфікації відповідно до західних стандартів, культивується глобальна однодумність у сфері ціннісних орієнтацій тощо, що викликає негативну реакцію передусім в мусульманському світі.

З глобалізацією пов'язане посилення фундаменталістських тенденцій у всіх релігіях, в тому числі й в ісламі. Разом із тим глобалізація дозволяє поширити діяльність релігійних організацій, розповсюдження релігійних і інших поглядів і цінностей серед інших релігійних систем. Однак говорити про ісламську експансію не представляється коректним.

Обгрунтовується думка про те, що процес глобалізації не є непереборною перешкодою на шляху побудови конструктивного соціокультурного діалогу, однак при умові, що з цим процесом не буде тісно пов'язуватися загроза культурної уніфікації за західним або східним зразком, наслідком якої може стати знищення соціокультурного різноманіття. Разом із тим, глобалізація в справі поширення знань про Інше, за допомогою сучасних інформаційних технологій і Інтернету, може стати позитивним чинником в побудові соціокультурного діалогу між Заходом і Сходом.

У підрозділі 1.3. “Співвідношення двох парадигм взаємного сприйняття” виявляється, що поширені сьогодні образи культури Іншого далекі від адекватного сприйняття - вони обтяжені безліччю упередженостей, негативних стереотипів (автономних і гетерономних) і забобонів, властивих, на думку дисертанта, імагінативній (образній) парадигмі сприйняття, що традиційно існувала, і опису Іншого. Мається на увазі образи взаємного сприйняття двох найбільш великих цивілізаційних агломерацій – мусульманського Сходу і християнського Заходу. Імагінативна парадигма взаємного сприйняття, будучи похідною від повсякденного рівня свідомості, завжди створювала і сьогодні створює негативні стереотипи на зразок “мусульманин - означає терорист”, або “європеєць - означає аморальний тип” тощо.

Для здійснення соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом необхідно будувати адекватні уявлення про іншу культуру та її носіїв на основі запропонованої автором когнітивної парадигми сприйняття Іншого, що представляє теоретичний рівень пізнання і заснована не на забобонах, а на раціональному знанні і здоровому глузді, не на зіставленні “ми-вони”, а на принципі домінанти Іншого.

Щоб поглянути об'єктивно на “свою” і “чужу” сутності потрібне прагнення до об'єктивності та наявність певної емпатії, що дозволяє не тільки розуміти явища іншої культури, але і переживати їх.

У розділі 2 “Основні передумови і умови здійснення соціокультурного діалогу” аналізуються основні інтенції соціокультурного діалогу між мусульманським Сходом і Заходом. Досліджується феномен арабо-мусульманського відродження в різні періоди історії ісламу, в тому числі, в умовах глобалізації і мультикультуралізму.

У підрозділі 2.1. “Історичні і соціокультурні передумови діалогу між Заходом і мусульманським Сходом” проводиться історичний аналіз взаємодії двох великих соціокультурних світів: мусульманського Сходу і Заходу. У ході аналізу обгрунтовується думка про те, що існують фундаментальні історичні і соціокультурні передумови для діалогу мусульманського Сходу і Заходу: загальна історія взаємних культурних впливів, загальні за походженням святоглядні джерела (близькі за ідейним і сюжетним змістом священні монотеїстичні тексти, загальні джерела філософських учень - тексти давньогрецьких філософів), майже співпадаючі морально-етичні системи. Відмінності на фоні цієї близькості не є істотними.

Алармістські ідеї про неминуче зіткнення цивілізацій, які навмисно розповсюджують думки про ніби істотні культурні відмінності, які породжують конфлікти, зокрема, між Заходом і мусульманським Сходом, завжди служили і служать прикриттям для недобрих політичних інтересів і стратегічних планів.

Внаслідок аналізу автор приходить до висновку про те, що для здійснення продуктивного діалогу необхідно, по-перше, долати ті негативні стереотипи і спотворені образи взаємного сприйняття, що нагромадилися протягом довгого часу, спираючись на когнітивну парадигму взаємного сприйняття, і тут свою роль повинні зіграти інтелектуальні еліти. По-друге, стає зрозумілим, що всі відносини між двома соціокультурними світами необхідно будувати на нових принципах: паритетності, взаємної культурної емпатії і домінанти Іншого.

У підрозділі 2.2. “Феномен мусульманського “ренесансу”: мультикультурні і крос-культурні комунікації” зазначається, що ісламський “ренесанс” збігся з новим періодом, коли частина Умми знаходиться в діаспорі і вимушена жити, вступаючи в мультикультурні та крос-культурні відносини, що створює непрості соціокультурні проблеми. З іншого боку, в зв'язку з відродженням ісламу з'являються радикальні ісламістські тенденції і пов'язані з ними терористичні акти, що не мають нічого спільного з ісламом як релігією і культурною основою Умми.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що в умовах глобалізації в мусульманськом світі спостерігається чергове (перше відзначено в період правління Аббасидів, друге - після падіння Османської імперії) посилення фундаменталістських тенденцій, і прагнення захистити суспільство від нововведень і неприйнятних цінностей. Це відродження ісламу створює тимчасові труднощі для соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом.

Дослідження показало, що зараз виникає небезпека нового спалаху ісламського “ренесансу” в зв'язку з прагненням Іранської Республіки зайняти лідируючі позиції в ісламському світі. Небезпека полягає в тому, що такі претензії керівництва Ірану можуть призвести до розколу мусульманської общини, а, значить, до сповільнення процесів інтеграції мусульманських держав і до звуження простору для соціокультурного діалогу з Заходом.

Висока ймовірність появи в найближчі роки чергової хвилі відродження ісламу в новій, модернізованій формі приведе до того, що мусульманський соціокультурний світ буде вимушений тяжіти до побудови паритетних відносин з Заходом і Європою.

У розділі 3 “Особливості соціокультурного діалогу в Україні і в Криму” розглядаються основні особливості розвитку українського суспільства в пострадянський період, коли Україна виявилася на перехресті цивілізацій, аналізуються її можливості до соціокультурного діалогу: внутрішнього і зовнішнього. Досліджується історія формування релігій на території України, а саме ісламу і християнства. У зв'язку з цим розглядається ісламський чинник в АР Крим після повернення кримських татар.

У підрозділі 3.1. “Проблеми міжцивілізаційного діалогу в Україні” розглянуто історію виникнення і розвитку християнства в Україні. Досліджено ісламський чинник в Україні і пов'язані з ним складності і напруженість у міжнаціональних і міжконфесійних відносинах. У діалозі між цивілізаціями обгрунтовано особливу роль України, на території якої можливо побудувати модель оптимальних взаємовідносин у полікультурному суспільстві, заснованому на емпатії, толерантності і визнанні цінності кожної культури і кожного народу.

Активна взаємодія і внутрішній соціокультурний діалог народів України загалом і Криму зокрема є одним із найбільш істотних чинників, що визначають не тільки сучасну, але й майбутню історію української держави. При цьому важлива роль відводиться толерантним міжконфесійним відносинам.

У підрозділі 3.2. “Соціокультурний діалог: кримський проект” в контексті розвитку народів Криму проаналізовано основні складності, що виникли в зв'язку з поверненням раніше депортованих народів, передусім кримських татар, на землі Кримського півострова і з подальшим відродженням ісламу. Проаналізовано матеріали наукових конференцій і публікацій, присвячених питанню реалізації конструктивного міжнаціонального і міжконфесійного діалогу в Криму, обгрунтовано його потенційну можливість. Однак, це можливо при умові об'єднання зусиль національних (інтелектуальних і політичних) еліт Криму і України.

Автор приходить до висновку, що надзвичайно насичений культурний простір України і Криму, де взаємодіють самобутні та яскраві традиційні культури, різні типи світогляду тощо, демонструє, незважаючи на деяку напруженість, гармонійну єдність, толерантні способи спілкування, здатність і можливість будувати внутрішній соціокультурний діалог.

ВИСНОВКИ

Розглянуті дисертантом різні підходи до тлумачення суті діалогу (онтологічний, гносеологічний, антропологічний, герменевтичний та ін.) зведено в системну класифікацію, яка дозволила зробити висновок про те, що соціокультурний діалог є поняттям інтегральним, оскільки в ньому поєднуються ключові смисли цих підходів до тлумачення суті діалогу.

Внаслідок проведеного дослідження було з'ясовано, що соціокультурний діалог як в теоретичному аспекті, так і в практичному, є єдиною альтернативою загрозі війни цивілізацій. Однак для побудови конструктивного діалогу необхідна близька або однакова логіка структурування предметного світу і мислення учасників діалогу, що якраз характерно для культур Заходу і мусульманського Сходу.

У ході аналізу доведено, що існують фундаментальні історичні і соціокультурні передумови для діалогу мусульманського Сходу і Заходу, серед яких треба відзначити загальну історію взаємних культурних впливів, загальні за походженням світоглядні джерела (близькі за ідейним і сюжетним змістом священні монотеїстичні тексти, загальні джерела філософських вчень – тексти давньогрецьких філософів), та майже співпадаючі морально-етичні системи.

Наявні сьогодні образи культури Іншого далекі від адекватного сприйняття – вони обтяжені безліччю упередженостей, негативних стереотипів (автономних і гетерономних) і забобонів, властивих імагінативній парадигмі сприйняття, що традиційно існувала, і опису Іншого. Для здійснення соціокультурного діалогу між Заходом і мусульманським Сходом необхідно будувати адекватні уявлення про іншу культуру на основі запропонованої нами когнітивної парадигми сприйняття Іншого, яка заснована не на забобонах, а на раціональному знанні і здоровому глузді, не на зіставленні “ми-вони”, а на принципі домінанти Іншого.

Щоб поглянути об'єктивно на сутність Іншого, потрібні і прагнення до об'єктивності, і наявність певної емпатії, що дозволяє не тільки розуміти явища Іншої культури, але і переживати їх.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про те, що в умовах глобалізації з боку економічно розвинених країн здійснюється процес не тільки економічної, але й культурної уніфікації за американським стандартом, затверджується глобальна однодумність в сфері ціннісних орієнтацій тощо, що викликає негативну реакцію з боку національних держав і посилює фундаменталістські тенденції у всіх релігіях, в тому числі і в ісламі.

Внаслідок порівняльного аналізу уявлень про поняття глобалізації у західних дослідників, а також у представників арабської думки, з'ясувалося що і ті, та інші погоджуються з думкою про те, що глобалізація містить в собі як негативні, так і позитивні сторони.

Таким чином, глобалізація не є непереборною перешкодою на шляху побудови конструктивного соціокультурного діалогу за умови, що з цим процесом не буде тісно пов'язуватися загроза культурної уніфікації за західним або східним зразком, наслідком якої може стати знищення соціокультурного різноманіття. У такому випадку глобалізація як джерело поширення аутентичного знання про Інше, за допомогою сучасних інформаційних технологій і Інтернету може стати позитивним чинником у побудові соціокультурного діалогу між Заходом і Сходом.

У ісламі спостерігається посилення фундаменталістських тенденцій, метою яких е огородити суспільство від нововведень і неприйнятних цінностей, що створює тимчасові труднощі для соціокультурного діалогу між Заходом мусульманським Сходом.

Мусульманський “ренесанс” збігся з новим періодом, коли частина Умми знаходиться в діаспорі і вимушена жити, вступаючи в мультикультурні та крос-культурні відносини, що створює непрості соціокультурні проблеми. З іншого боку, у зв'язку з відродженням ісламу з'являються радикальні ісламістські тенденції і пов'язані з ними терористичні акти, що не мають нічого спільного з ісламом як релігією і культурною основою Умми.

Не виключена ймовірність нового спалаху мусульманського “ренесансу” в зв'язку з прагненням Іранської Республіки зайняти лідируючі позиції в ісламському світі. Небезпека полягає в тому, що такі претензії уряду Ірану можуть призвести і до розколу мусульманської общини, а, значить, до сповільнення процесів інтеграції мусульманських держав і до звуження простору для соціокультурного діалогу з Заходом. Однак не виключений і той варіант, що чергова хвиля відродження ісламу в новій, модернізованій, формі може привести до того, що арабо-мусульманський соціокультурний світ буде вимушений тяжіти до побудови паритетних відносин із Заходом і Європою.

Для здійснення продуктивного діалогу, по-перше, необхідно долати ті негативні стереотипи і спотворені образи взаємного сприйняття, що нагромадилися протягом довгого часу, спираючись на когнітивну парадигму взаємного сприйняття – і тут свою роль повинні зіграти інтелектуальні еліти; по-друге, всі відносини між двома соціокультурними світами необхідно будувати на нових принципах: паритетності, взаємної культурної емпатії і домінанти Іншого.

Активна взаємодія і внутрішній соціокультурний діалог народів України і Криму є одним із найбільш істотних чинників сучасної історії української держави. В історії міжконфесійних відносин важлива роль відводиться взаємовідносинам представників західної і східної культури.

Надзвичайно насичений культурний простір України і Криму, де розташовуються самобутні і яскраві традиційні культури, різнорідний світогляд тощо демонструє, що, незважаючи на деяку напруженість, все-таки в українському суспільстві має місце гармонійна єдність, толерантні способи спілкування, здатність і можливість будувати внутрішній соціокультурний діалог.

З набору сценаріїв можливого майбутнього, серед яких більшість катастрофічних, людство має відшукати найбільш сприятливі, що забезпечують не тільки його виживання, але і сталий розвиток. Таким сценарієм, на наш погляд, є сценарій соціокультурного діалогу, побудований на запропонованих нами принципах: паритетності у відносинах, взаємної культурної емпатії і домінанти Іншого.

Список опублікованих робіт з теми дисертації

Статті:

1. Атик А. А. Запад и мусульманский мир: проблема взаимного восприятия / А. А. Атик // Культура народов Причерноморья. – 2006. – № 73. – С. 210 – 214

2. Атик А. А. Диалог цивилизаций: имагинативная и когнитивная парадигмы / А. А. Атик // Вестник СевГТУ. – 2006. – № 78. – С. 80 – 88.

3. Атик А. А. Принципы межкультурного диалога Востока и Запада в условиях глобализации / А. А. Атик // Культура народов Причерноморья. – 2007. – № 106. – С. 125 – 128.

4. Атик А. А. Запад и мусульманский Восток: две парадигмы взаимного восприятия / А. А. Атик // Сходознавство. – 2007. – № 38. – С. 29 – 36.

Тези:

1. Атик А. А. Запад и мусульманский мир: проблемы взаимного восприятия / А. А. Атик // Актуальные проблемы философии: Общество, политика, культура: ХХХIV науч. конф. профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов, 19-22 апреля 2005 г. : тезисы докл. – Симферополь, 2005. – С. 29 – 30.

2. Атик А. А. Глобализация и региональные культуры (на примере АР Крым) / А. А. Атик // “Наука та освіта – 2006”: IX междунр. науч.-практ. конф. 23-31 січня 2006 р. : тезисы докл. – Дніпропетровськ, 2006. – С. 25 –26.

3. Атик А. А. Гуманитарные технологии в противостоянии Востока и Запада / А. А. Атик // Актуальные проблемы философии: Общество, политика, культура: ХХХV науч. конф. профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов, 25-28 апреля 2006 г. : тезисы докл. – Симферополь, 2006. – С. 43 – 45.

4. Атик А. А. Мусульманский Восток и христианский Запад: две парадигмы взаимного восприятия / А. А. Атик // Ученые записки Таврического Национального Университета им. В.И. Вернадского. – 2006. – Том 19 (58) №1. – С. 118 – 120.

5. Атик А. А. Новое в мусульманском “ренессансе” / А. А. Атик // Актуальные проблемы философии: Общество, политика культура: ХХХVI науч. конф. профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов, 23-27 апреля 2007 г. : тезисы докл. – Симферополь, 2007. – С. 54 – 56.

Анотація

Атік А. А. Соціокультурний діалог в умовах глобалізації і мусульманського “ренесансу” . – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. – соціальна філософія та філософія історії. – Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. Сімферополь, 2008.

У дисертації досліджуються особливості соціокультурного діалогу і способи його реалізації в умовах глобалізації і мусульманського “ренесансу”, коли з одного боку відбувається процес культурної уніфікації за західним зразком, а з іншого – відродження національних культур і релігій, викликане необхідністю збереження своїй ідентичності.

У роботі підкреслюється необхідність переходу від імагінативної парадигми сприйняття Іншого, обтяженої негативними образами, стереотипами і забобонами, до когнітивної парадигми, заснованої на раціональних підходах до пояснення і розуміння характеру та особливостей Іншої культури та Іншого соціуму.

Звертається увага на той факт, що в поліетнічному суспільстві України відвіку існують діалогові інтенції, які завжди були підставою для мирного співіснування і регулювання виниклих ускладнень. Проте на сучасному етапі українське суспільство знаходиться в стані розколу як політичного, так і ідеологічного, що спричиняє соціальні, економічні і політичні ускладнення, які, в свою чергу, актуалізують проблему пошуку шляхів взаємодії і діалогу на основі паритетності, толерантності і взаємної емпатії.

Ключові слова: соціокультурний діалог, глобалізація, мусульманський “ренесанс”, імагінативна парадигма, когнітивна парадигма.

Аннотация

Атик А. А. Cоциокультурный диалог в условиях глобализации и мусульманского “ренессанса”. – Рукопись.

Диссертация на соискания ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории – Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского. Симферополь, 2008.

В диссертации исследуются особенности социокультурного диалога и способы его реализации в условиях глобализации и мусульманского “ренессанса”, когда с одной стороны происходит процесс культурной унификации по западному образцу, а с другой – возрождение национальных культур и религий, вызванное необходимостью сохранения свой идентичности.

Проводится анализ существующих теоретических концепций диалога, на основе которых выводится авторская концепция социокультурного диалога между Западом и мусульманским Востоком, построенного на принципах паритетности и взаимной культурной эмпатии, который рассматривается как фактор сохранения мирового порядка и культурного разнообразия и единственная альтернатива столкновению цивилизаций.

Рассматриваются логические и методологические основания межкультурного диалога, обосновывающие наличие близкой логики структурирования мира и мышления и социокультурной общности христианской и исламской культуры, которые имеют фундаментальные мировоззренческие и нравственные корни.

Проводится сравнительный анализ западных и восточных (арабоязычных) текстов, посвященных проблеме диалога культур и перспективам развития мировой системы, который позволяет выявить основные точки соприкосновения и расхождения двух культур и облегчает поиск общих интересов.

В диссертации подчеркивается необходимость перехода от имагинативной парадигмы восприятия Другого, отягощенной негативными образами, стереотипами и предрассудками, к когнитивной парадигме, основанной на рациональных подходах к объяснению и пониманию характера и особенностей другой культуры и другого социума.

Обращается внимание на тот факт, что в полиэтничном обществе Украины издавна существуют диалоговые интенции, которые всегда были основанием для мирного сосуществования и регулирования возникших осложнений. Однако на современном этапе украинское общество находится в состоянии раскола, как политического, так и идеологического, влекущих за собой социальные, экономические и политические осложнения, что актуализирует проблему поиска путей взаимодействия и диалога на основе паритетности, толерантности и взаимной эмпатии.

Ключевые слова: социокультурный диалог, глобализация, мусульманский “ренессанс”, имагинативная парадигма, когнитивная парадигма.

The annotation

Atik A. A. Socio-cultural dialogue in the conditions of globalization and muslim “renaissance” – Manuscript.

Thesis for candidate's degree in philosophy sciences, speciality 09.00.03. - Social philosophy and the philosophy of history. – Tavrida National V. I. Vernadsky University, Simferopol, 2008.

The dissertation investigates socio-cultural dialogue and ways of its realization in the conditions of globalization and the muslim “renaissance”, when on the one hand there is a process of cultural unification according to the western model, and on another – revival of national cultures and the religions, caused by necessity of preservation of identity.

The investigation emphasizes necessity of transition from imaginative paradigm of perception of Another, burdened by negative images, stereotypes and prejudices, to cognitive paradigm of perception of Another, based on rational approaches in explanation and understanding of character and features of Other culture and Other society.

Attention is paid to the fact that in polyethnical society of Ukraine long since exists dialogue intentions which were always the basis for peaceful co-existence and regulation of arisen complications. However at the present stage the Ukrainian society is in a split condition, both political, and ideological, involving social, economic and political complications that actualize a problem of search of ways of interaction and dialogue, on a basis of parity, tolerance and mutual empathy.

Keywords: socio-cultural dialogue, globalization, muslim “renaissance”, imaginative paradigm, cognitive paradigm.