Міністерство освіти України

НУ “Львівська політехніка”

Кафедра філософії

Реферат

з філософії на тему:

“Проблема походження людини в сучасній науці”

Виконав аспірант 1-го курсу Матвієнко С.М.

Прийняла Мазур Л.І.

Львів, 2003р.

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………. 3

1. Основні версії походження людини …………………………………… 4

1.1. Інопланетна версія ………………………………………………………… 5

1.2. Версія антропного принципу в будові Все­світу………………………… 5

1.3. Концепція тупикової гілки еволюції…………………………………….. 5

1.4. Еволюційна теорія....................................................................................... 7

1.5. Концепція креаціонізму – створення…………………………………… 9

2. Концепція космічної еволюції людини і її філософські підстави….. 10

3. Антропогенез ……………………………………………………………… 19

Висновки …………………………………………………………………… 21

Література …………………………………………………………………… 23

Вступ

Проблема походження людини перед людиною постала ще з давніх часів. Людину завжди протягом років цікавило, звідки вона появилась, де є “корені” людського буття? Чи людина появилась внаслідок еволюції або внаслідок творіння? Чи можна дати однозначні відповіді на дані питання?

Людина, яка для нас є звичною та повсякденною реальністю, насправді постає незбагненною, невичерпною за якостями та проявами, глибоко утаємниче­ною за суттю. Вона настільки відрізняється від усього іншо­го в оточуючому нас світі, що хоч якесь усвідомлення цього факту мимоволі породжує питання про походження людини. Людина давно зрозуміла свою унікальність і через це сприймала себе саму не інакше, як через чимсь спричинене виникнення, пришестя на цей світ. Сьогодні ми знаємо і про світ і про людину набагато більше, ніж в попередні часи та епохи, але питання про походження людини залишається спірним та незбагненним.

Справа в тому, що наука засвідчує як унікальність людини, так і її спорідненість із іншими формами життя та буття. Людина відрізняєть­ся цілою низкою унікальних рис, проте її організм складається із тих же хімічних елементів, із яких складаються інші органічні явища та процеси; анатомічно людина має ті ж самі частинки та складові, які мають інші тварини, а з деякими видами мавп ми, можна сказати, анатомічно ідентичні.

Вражаючим по-сьогодні залишається той факт, що людсь­кий ембріон (зародок) в процесі свого розвитку проходить поетапно основні стадії розвитку живих організмів, що вка­зує на невипадковість присутності людини як живої істоти в ланцюжку розвитку космічних форм життя. Але те, що позна­чається як екзистенціали та сутнісні сили людини, також за­лишається впертим фактом нашої присутності в цьому світі.

Тому законним залишається питання: звідки, як та завдяки чому людина має такі унікальні та контрастуючи між собою риси? Звідки людина прийшла та куди крокує? - Досить очевидно, що ті чи інші відповіді на ці питання значною мірою можуть впли­вати на організацію нашого життя, на соціальні, політичні та правові рішення.

В даному рефераті я хочу зробити спробу відповісти на запитання: чи була поява людини результатом гри сліпого випадку, здійсненням однієї з безлічі приблизно рівноімовірних можливостей, чи, навпроти, реалізацією деякої «магістральної» тенденції в еволюції живого, наслідком її об'єктивної спрямованості до цілком визначеного фіналу, або шляхом творення?

Також я вважаю за необхідне детально розглянути концепцію космічної еволюції людини і її філософські підстави.

1. Основні версії походження людини

На даний час існують основні версії походження людини:

- занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або пла­нет (інопланетна версія);

- виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної програми (версія антропного принципу в будові Все­світу) ;

- виникнення людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході при­родно-космічних процесів (концепція тупикової гілки еволюції).

- виникнення людини шляхом еволюції форм життя (еволюційна концепція);

- створення людини Богом (богами) чи якимись іншими вищими силами (концепція креаціонізму - створення).

При всіх своїх відмінностях наявні версії походження людині тяжіють або до еволюціоніонізму, або до креаціонізму з тими чи іншими нюансами. Крім зазаначених в схемі існує ще один варіан походження людини, і він на перший погляд досить дивний – це намагання довести, що людина взагалі ніколи не виникала, що вона існує в космосі стільки, скільки існує і цей останній. Отже окреслимо сутність основних концепцій походження людини.

1.1. Інопланетна версія.

Інопланетна версія - мало чого пояснює як в людині, так і в і походженні, оскільки відсуває питання про корені людини у не визначену далечінь: мовляв, десь та колись сформувалися розуми істоти, а потім вони колонізували Всесвіт. В кращому випадку прийнявши означену версію, ми можемо сподіватись на те, що наш "інопланетні батьки" в якихось фатальних для людства ситуаціях прийдуть нам на допомогу. Але, схоже на те, що історія не дає нам підстав для таких сподівань. Отже, версія інопланетного походження людини майже нічого не до­дає нам до розуміння та вирішення ситуації нашого буття.

1.2. Версія антропного принципу в будові Все­світу.

Версія дії у Всесвіті антропного принципу - може бути пере­дана наступним чином: "Життя - це не випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є лише різними аспектами єдиної ре­альності. В світі усе замислено так, щоби змогла з'явитися людина. Вона постає необхідним та суттєвим доповненням природи... Оскільки є людина. То Всесвіт володіє тими влас­тивостями, якими він володіє" [2]. Впер­ше антропний принцип був сформульований у 1974 р. Б. Кар­тером. У так званому "сильному варіанті" його формулюван­ня висувається теза про те, що саме людина є кінцевою метою усіх констант (сталих величин) та елементів Всесвіту [4]. Отже, сутність даного принципу полягає у принциповій відмові виз­нати людину випадковим явищем загального світового про­цесу: все в космосі, в його складових, структурі, співвідношен­нях орієнтоване на людину; людина і Всесвіт являють собою дещо початкове та органічно єдине. Слід сказати, що антроп­ний принцип має непогане природничо-наукове підкріплен­ня, проте, як і в будь-яких інших питаннях, результати нау­кових досліджень постають неповними та незавершеними. А це значить, що прийняття цього принципу передбачає певне внутрішнє переконання в його виправданості, внутрішнє відчуття його істинності.

Окрім того, прийняття антропного принципу самого по собі ще не прояснює ситуацію людського перебування у світі: нехай людина існує в цьому світі невипадково, але чому вона в ньому існує? Який сенс тако­го існування? Яким може бути в такому разі людське призначення? - На ці питання в змісті антропного принципу не існує виправданої відповіді, проте не викликає сумніву, що до нього слід ставитись серйозно.

1.3. Концепція тупикової гілки еволюції.

Концепція походження людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природних процесів базується, скоріше за все, на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями та результатами таких дій: людина - це істота, яка весь час робить помилки, а результати цих помилок кричуще супере­чать вимогам розуму.

Отже, людина заснована на відхиленні від належного. Конкретні аргументи на користь такої концепції є досить різноманітними: так, Ф.Ніцше вважав, що людина від природи не володіє надійними засо­бами для життя, а тому вона створює такі засоби штучно, через що віддаляється від природи і навіть протистоїть їй.

Досить часто висуваються аргументи поганої біологічної пристосованості людини до життя, її непридатності до жит­тєвих дій тривалий час після народження. Б.Ф.Поршнев, ко­лишній радянський історик та культуролог, намагався аргу­ментувати положення, згідно яким людський тип поведінки був зумовлений збоями в дії тваринних інстинктів в несподі­ваних ситуаціях. Що можна сказати відносно цих міркувань?

• По-перше, те, що насправді людина досить непогано пристосована до суто біологічного виживання, і про це свідчать приклади із життя деяких відсталих людських спільностей (в районі островів Океанії та ін.).

• По-друге, відсутність у людини від народження готових навичок людської діяльності в світлі вже розглянутих аспектів людської неспеціалізованості, універсальності та свободи слід розглядати як важливий позитивний чинник людського бут­тя, а не навпаки.

• По-третє, найважливіша вада розглянутих поглядів полягає в тому, що вони акцентують увагу на тому, чому лю­дина не є звичайною твариною, проте не можуть майже нічо­го сказати на той рахунок, що саме та як робить людину лю­диною. Адже відхилення від генеральної лінії еволюції зовсім не обов'язково повинні приводити до шедеврів Відродження, до музики Л.Бетховена, вражаючих прикладів людської лю­бові та самопожертви. Безумовно, не варто відкидати і цей момент - момент принципового виходу людини за межі суто тваринного типу поведінки та життя.

1.4. Еволюційна теорія.

Еволюційна теорія має досить багато фактичних проявів задля того, щоби її зневажати; як вже зазначалося, людський ембріон в процесі розвитку проходить послідовно через стадії розвитку живих організмів і, отже, засвідчує цим прямий зв'язок людини із попередніми формами життя.

Досить велику кількість свідчень на користь еволюційної теорії зібрала археологія; при цьому еволюціонували і рослинний світ, і світ тварин. Далі, для засвідчення реальності еволюційних процесів зовсім не обов'язково звертатись до археології, адже певні факти еволюційних змін спостерігаються і зараз; зокрема, яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин та рослин, нарешті, результати селекційної діяльності людини. На користь еволюції свідчать і зміни, що відбуваються в людському суспільстві на протязі відомих історичних епох. В той же час еволюційна теорія не здатна дати задовільних відповідей на цілу низку важливих питань.

Якщо еволюцією форм життя рухають боротьба за виживання та пристосування до умов середовища, то чому цей процес відбувався саме в напрямі до людини, адже існують форми життя, значно краще пристосовані до виживання, ніж людина та ніж відомі нам складні види живих істот?

В світі живих організмів діє закон відповідності органів та функцій, який чомусь вже не діє в людині, так само, як не діє з однозначною імперативністю її генетична програма.

Досить вагомим моментом у неможливості повного прийняття теорії еволюції є її невідповідність даним генетики:

з позиції останньої в живому організмі не відбудеться жодних змін без певних змін у генетичному коді, проте саме останній не змінюється через пристосування.

Отже, якщо може відбуватися якась еволюція, то вона може бути зумовленою лише генетичними змінами, а останні не відбуваються ні довільно, ні стихійно.

З позиції сучасної генетики хід еволюції повинен кимось та якось спрямовуватись. Сучасна генетика, дешифрувавши генетичний код людини (це відбулося влітку 2000 р.), однозначно стверджує, що така складна інформаційна структура ні в якому разі не могла виникнути випадково або в результаті якогось стихійного процесу.

Теорія еволюції, особливо в її дарвінівському (спрощеному) варіанті не відповідає сучасним знанням про життя та людину. Слід сказати, що це не означає автоматичного відкидання даної теорії; в наш час існують досить складні теорії еволюції (симбіотична, інтегральна), які подають еволюційний процес значно складнішим, з урахуванням сучасних даних різних наук. І все ж, на основне для філософської антропології питання: якими є найперші корені людини, в чому полягає необхідність і виправданість її перебування в цьому світі, - ці теорії також не дають надійної відповіді.

Особливим варіантом теорії еволюції можна вважати марксистську концепцію трудового походження людини, згідно якої природний процес підводить людину до такої межі, від якої вона починає жити і діяти не за рахунок інстинктів та генетичних програм, а за рахунок переходу до виготовлення та використання знарядь праці. Саме таке виготовлення змінює людський організм, перетворюючи, наприклад, звірячу лапу на людську руку. В подальшому прогрес людини і суспільства зумовлюється, з одного боку, розвитком штучних засобів людської життєдіяльності, а, з іншого боку, людськими інтелектуальними здобутками та винаходами. Трудова теорія досить активно використовується сучасною археологією, оскільки наявність саме штучних знарядь праці розглядається тут як одна із вирішальних ознак наближення певних істот до людини. Проте, як вже було зазначено, сучасна генетика не припускає можливість змін в організмі через тренування; з іншого боку, трудова теорія не знаходить ніякої необхідності в людській присутності в світі (Ф.Енгельс в свій час писав, що з тою ж неминучістю, з якою свідоме життя буде знищено на Землі, воно виникне на якихось інших планетах; тобто розумне життя схоже на мохи або віруси). Більше того, вона виносить цю необхідність за межі людини, оскільки за цією теорією виходить, що людина лише віднаходить готовим в природі все те, що зумовлює її історію, її розвиток.

1.5. Концепція креаціонізму – створення.

Креаціонізм - навпаки, зосереджує увагу на вирішенні саме означених питань. В основі креаціонізму лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із процесів життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного. З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати, радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість; оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину.

Християнська точка зору дається у Біблії як божественне відкриття. Людина є створінням (креацією) Бога із земного матеріалу. Вона — недосконалий образ і подоба Бога, бо впала у гріх. Лише самовіддана любов і жертовність допоможуть людині здобути справжню віру і досконалість [5].

В людині є елемент духовної тотальності, проте він даний через обмеження простором і часом; саме тому людина еволюціонує, здобуваючи досвід самовипробовування та свідомого руху до єднання із своєю сакральною причиною. Оскільки людина створена останньою, вона суто матеріально вбирає в себе потенції попередніх форм життя, але якісно їх перевершує, в оптимальному варіанті підпорядковуючи матеріальне духовному. Оскільки людина створена від надлишку любові та добра, то її призначення - перебувати в спілкуванні, діалозі із Богом, черпаючи від Нього найвищі почуття єдності із повнотою буття, із вищою красою та гармонією буття, почуття любові та свободи.

Як бачимо, концепція креаціонізму багато в чому є добре продуманою та привабливою. Вона в цілому непогано узгоджується із історичним досвідом людства. Проте вона не має фактичних підтверджень: її прихильники вважають, що основне свідчення на користь даної позиції слід шукати в глибинах свого серця та почуття. Концепція креаціонізму не узгоджується також із даними сучасних геології та археології, вона ніяк не інтерпретує відомості про неодноразові катастрофи на Землі, що приводили до радикальних змін у фауні та флорі; її прихильникам також важко пояснити, як узгоджується священна любов Бога до людини із численними людськими жертвами під час природних катастроф, воєн, епідемій та ін.

3. Концепція космічної еволюції людини і її філософські підстави

Формування сучасної наукової концепції космічної еволюції людини здійснюється багато в чому завдяки філософській системі вчення “Живої Етики”. По суті, вчення “Живої Етики” являє собою не що інше, як досить розроблену й оформлену теорію космічної еволюції людини. Ця проблема, по переконанню більшості фахівців, у вченні є центральною. І саме з нею тісно переплітаються інші аспекти Живої Етики – онтологічні, космологічні, етичні, гносеологічні, психологічні, соціальні і культурні [3].

Поза всякими сумнівами, становлення філософських основ концепції космічної еволюції людини почалося задовго до появи в ХХ столітті вчення “Живої Етики”. Однак необхідно звернути увагу на одну украй важливу обставину. Ідея про космічну еволюцію людини з'являється в культурному просторі завдяки так званої езотеричної традиції пізнання. Так було на зорі становлення філософії в VI в. до н.е. Так було в Середні віки й епоху Відродження. Так було й у ХХ столітті. Адже, як відомо, Вчення Живої Етики є породження езотеричної філософії.

Таким чином, вимальовується наступна схема культурних трансляцій самої ідеї космічної еволюції людини і її філософських основ. Езотерична культура породжує цю ідею і періодично неї транслює в сферу екзотеричної культури – у міфологію, релігії, філософські вчення. Це відбувається протягом багатьох сотень років аж до ХХ сторіччя, коли починається наукове осмислення космічної еволюції людини. Однак наука приступає до вивчення даної проблеми не на порожнім місці. На неї впливають езотеричні  доктрини (теософія, вчення Живої Етики, герметизм і ін.), а також екзотеричні філософські вчення, що впитали і зберегли визначені представлення про якісний розвиток людини як розумної істоти.

Атомістична теорія Левкіппа і Демокріта зіграла визначену евристичну роль у розвитку фізичного вчення про мікрочастинки. Аналогічна ситуація складається зараз з вченням Живої Етики, у якому езотерична доктрина космічної еволюції людини передбачає наукову концепцію космічної еволюції Homo Sapiens. Однозначно визначити, що в даній доктрині істинно, а що хибно, наука, поки не може. Є положення, що однозначно підтверджені. Наприклад, застосування ефекту Кірліан дозволило обґрунтувати гіпотезу про існування в живих організмів енергетичного поля, що відбиває у своїй структурі всі соматичні, сенсорні і ментальні процеси. Разом з тим, є положення, для аналізу яких наука не має достатньої кількості емпіричного матеріалу. Наприклад, гіпотеза можливості автономного існування свідомості як енерго-інформаційного поля від соматичного організму.

  Проте, на кінець ХХ сторіччя вчення Живої Етики виявляє собою найбільш цілісну, філософськи розроблену концепцію космічної еволюції людини. І ми зобов'язані з цим рахуватись, проводячи подальші дослідження позначених проблем.

Як же виглядають основні положення теорії космічної еволюції людини Живої Етики?

Насамперед, варто враховувати, що ця теорія спирається на концепцію глобального космічного еволюціонізму. Відповідно до даної концепції, у космосі споконвічно існує процес еволюції, у який включені всі елементи космічного універсума, а також він сам, як цілісна мегасистема. Ця мегасистема періодично породжується і поглинається Абсолютним Простором, що розуміється в дусі гегелівського синтезу Усього і Ніщо. Час від породження (генезису) до поглинання складає період космічної еволюції, що обчислюється сотнями мільярдів років.

Езотерична онтологія відкидає дуалізм духу і матерії. Космічна субстанція (єдиний споконвічний Першоелемент) являє собою синтез матеріального і духовного початків, що у міру космогенезису поляризуються. Дух, у розумінні авторів Живої Етики, є витончені, високоорганізовані, активні стани космічної субстанції. Матерія – ущільнені, низкоорганізовані, інертні стани субстанції. Вони взаємодіють у процесі еволюції і породжують різноманіття живих форм.

Життя і свідомість у Живій Етиці трактуються як невід'ємні атрибути космічної субстанції. Поняття «життя» – синонім понять «рух» і «зміна». Поняття «свідомість» указує на інформаційно-енергетичну природу космічної субстанції, що здатна (пасивно й активно) відбивати в собі властивості різних об'єктів і макрокосму в цілому.

З цього погляду, всі елементи космічної субстанції (монади, дживи, «зерна духу» – значеннєві синоніми) мають життя і свідомістю, і включені в потік космічної еволюції. Еволюція в езотеричній філософії сприймається як процес перетворення елементів субстанції, що супроводжується «розширенням свідомості» – тобто збільшенням активності, організованості, витонченості, а також підвищенням інтегративності і керованості навколишнім середовищем.

Жива Етика розглядає безупинну лінію космічної еволюції життя, у якій можуть бути виділені наступні ступені: елементарна, мінеральна, рослинна, тваринна, людська, надлюдська і т.д. Отже, вид Homo Sapiens, відповідно до цієї концепції, не розцінюється як вершина сходів еволюції. Улаштовується можливість подальшого якісного розвитку сутності людини як у духовному, так і у фізичному змістах. Більш того, постулюється, що подальша космічна еволюція людини детермінується еволюцією його викликаючого духовного початку, у тому числі, і чисто соматичні перетворення. Зокрема, передбачається, що надлюдська ступінь еволюції життя не зв'язана з діяльністю білково-нуклеїнових (чи інших фізіологічних) організмів. На цій ступені носіями свідомості виступають польові («астральні») форми матерії, існування яких не залежить від умов біологічного й атмосферного середовищ.

На думку Е.П. Блаватскої і родини Рерихів, на планеті існують духовні Індивідуальності, що випередили людство по своєму розвитку, і, що знаходяться на надлюдській ступіні еволюції. В даний час ця гіпотеза гостро дискутується серед фахівців. Ряд дослідників думають (Л.В. Шапошнікова, С.Ю. Ключників, Л.М. Гіндиліс, В.В. Фролов, А.Е Акімов, Г.И. Шипів, Е.Г. Яковлева, Н.Е. Самохіна, Е.В. Зоріна й ін.), що визначені непрямі факти свідчать на користь істинності даної гіпотези. Якщо вона в дійсності буде обґрунтована, то це послужить вагомим аргументом на користь усієї теорії космічної еволюції людини.

Саму можливість безупинної еволюції елементів субстанції взагалі і духовної сутності людини зокрема, адепти езотеричної філософії пояснюють наявністю деякого неминущого, стійкого аспекту енергетичної основи елемента як на долюдських ступенях еволюції, так і на людській стадії. Це і є те безсмертне духовне ядро, що переходить з однієї фізичної форми в іншу, накопичуючи досвід і «розширюючи свідомість». Як ми можемо розуміти це «ядро» з погляду фізики? Езотерична філософія нам натякає, що це є свого роду енергетичний чи потік деяке локальне інформаційно-енергетичне поле, що виявляється через визначені організми (і не тільки організми) у феноменальному світі.

Чому це поле (дух) не зникає? Тому, що воно є частину глобального космічного інформаційно-енергетичного полючи (Космічної Свідомості), що є атрибутом космічної субстанції, а отже, – ніколи не виникало і не зникне, тому що існує вічно. Адже ми не можемо, залишаючись на позиціях наукової філософії, розглядати походження субстанції. Ми можемо говорити лише про її видозміни. Наприклад: до моменту Великого Вибуху субстанція знаходилася в одному стані (надгуста вакуумна крапка – так думає сучасна космологія), після вибуху – в іншому стані (розширення просторово-тимчасового континуума, космогенез, утворення фізичних полів і речовини – одним словом – космічна еволюція).

Залишається додати, що в Живій Етиці поняття «космічна еволюція людини» і «духовна еволюція людини» означають практично те саме. Перша неможлива без другої. Друга автоматично запускає першу. Натхнення людини є не тільки його етичне й інтелектуальне удосконалювання, але і перетворення плотської, смертної, земної тварини в могутню, духовну, безсмертну, космічну Істоту. У релігійній філософії цю Істоту позначали поняттями «бог», «ангел», «боголюдина». В очах більшості сучасних учених подібні переконання виглядають у кращому випадку гіпотетичними. Однак, строго говорячи, наука не може однозначно ні підтвердити, ні спростувати цю гіпотезу. Чому? Для підтвердження емпіричного матеріалу ще занадто мало. А спростувати заважають непрямі емпіричні факти і прямі теоретико-філософські положення. Емпіричну сторону проблеми торкатися не будемо . Тому зупинимося на теоретичній.

Якщо представлення про можливість космічної еволюції людини є істинним, то воно повинно мати своє філософське обґрунтування на рівні загальних фундаментальних закономірностей. Якщо це представлення не суперечить, більш того – спирається на ці закономірності, то з достатнім ступенем упевненості ми маємо право припускати можливість космічної еволюції людини. Чи існують під концепцією космічної еволюції людини які-небудь філософські підстави? Так і я пропоную їх розглянути.

*  *  *

Гіпотеза про безупинний сутнісний розвиток людини – те, що тут іменується його космічною еволюцією, – не могла виникнути, існувати і розвиватися на порожнім місці. У теоретичному змісті вона спирається на три фундаментальних філософських положення, що з'явилися на зорі людської історії в міфологічних і релігійних вченнях, оформилися і зміцнилися у філософських системах стародавності і сучасності. Усі ці положення в розвитому виді присутні в Вченні Живої Етики і виявляють собою теоретичний каркас інших, менш загальних доктрин. У тому числі і доктрини про космічну еволюцію людини. Ці положення, а точніше кажучи теорії, такі: теорія багатомірності буття, теорія багатомірності людини і теорія розвитку буття, що марксисти звикли іменувати діалектикою. Коротко розглянемо ідейну суть кожної з них і спробуємо дати оцінку з погляду сучасної науки і наукової філософії.

Теорія багатомірності буття

Зміст теорії багатомірності буття полягає в обґрунтуванні єдності і, разом з тим, складної онтологічної структури буття. Багатомірність є наслідоком існування різних сфер (планів) космосу, якісно і кількісно по своїх характеристиках незвідним до фізичного космосу. В езотеричній літературі називається різне число таких сфер (сім, десять, сорок дев'ять і т.д.), що залежить від кута зору і контексту викладу. Для їхнього позначення використовуються кілька термінологічних баз. Наприклад: Фізичний Світ, Астральний Світ, Ментальний Світ, Духовний Світ. Чи: Щільний Світ, Тонкий Світ, Вогненний Світ, Вищий Світ.

Без деталізації, при самому загальному погляді, космічне буття можна розділити на два плани:

          фізичний план (співвідноситься з почуттєво сприйманим природним світом, тобто світом феноменів);

          трансфізичний план (перебуває за межами сприйняття фізичних органів почуттів, тобто є світом ноуменів).

З погляду фізики, фізичний план – це чотирьохмірний (3 просторових + 1 часова координати) просторово-часовий континуум. Трансфізичний план – сукупність онтологічних реальностей інших вимірів. Їхня метрика теоретично повинна бути вище чотирьох і може прагнути до нескінченності. Езотерична доктрина вважає, що життя й еволюція існують на всіх планах буття. Еволюційний імпульс рухається спірально від планів вищої онтологічної реальності (світи духу) до планів нижчої онтологічної реальності (світи матерії) і назад.

Як ми можемо оцінити ідею багатомірності буття, спираючись на сучасну науку? Поки однозначна оцінка неможлива. З одного боку, класична наукова картина світу (КНКС) визнавала і визнає лише один рівень реальності – фізичний світ (четирьохмврний просторово-часовий континуум). З іншого боку, фізика мікросвіту тепер зовсім немислима без ідеї багатомірності мікрочастинок, у яких теоретики розглядають виявлені і компактифіцирувані (згорнуті усередину) розмірності. Крім того, з'являються теорії (теорія фізичного вакууму – Г.И. Шипів, А.Е. Акімов) математичний апарат яких допускає багатомірність не тільки в мікро, але і макросвіті.

Якщо оцінювати загальну тенденцію, то можна сказати, що фізики рік від року усе більш лояльно починають сприймати ідею багатомірності буття. А це, зрозуміло, підсилює позиції езотеричної онтології і підриває фундамент КНКС. Теорія багатомірності людини припускає існування декількох аспектів його сутності чи системи тіл – фізичного й енергетичних. Постулюється, що багатомірна сутність людини відбиває в собі багатомірну природу буття. Ємною ілюстрацією тут є древня езотерична аксіома: людина є мікрокосмос, що містить у собі Макрокосм.

Езотеричні вчення містили в собі, як правило, досить добре розроблену багатомірну антропологію. За різними термінами і кількісною оцінкою енергетичних (тонких) тіл людини легко проглядається загальна ідея – людина має земний смертний аспект своєї сутності і космічний безсмертний. Перший є уособлення тлінної матерії. Другий – уособлення нетлінного духу.

Еволюція духу є постійна зміна енергетичних і фізичних оболонок (форм), через які він виявляється в тонких і щільних світах. На людській ступіні розвитку це виглядає в такий спосіб. Безсмертне духовне ядро – Космічна Індивідуальність (Атма – Буддхи – Манас) виявляється в черговому фізичному тілі. Поступово формується земний аспект сутності людини, тобто свідомість земної особистості, зв'язана з фізичним тілом. Коли земне життя людини закінчується, білково-нуклеїнове (фізичне) тіло і сполучена з ним ефірна (астральна) оболонка піддаються розкладанню. Однак духовний (космічний) аспект сутності людини продовжує своє буття в трансфізичних світах. Його фізичну основу складають польові форми матерії, що і є носіями як особистої свідомості людини, так і безособової свідомості його космічної Індивідуальності. Поступово перший аспект свідомості поглинається другим. Тобто одна енергія «усмоктує» у себе іншу енергію. Позитивний досвід земної особистості наповняє «резервуар» духовної Індивідуальності. Коли енергія особистої свідомості цілком угасає, духовне ядро знову втілюється в новій фізичній формі. Мікроцикл еволюції повторюється знову. Очевидно, що тут мова йде про теорію перевтілення духовної  сутності людини, що не потрібно плутати з теорією перевтілення душі.

Теорія перевтілення.

Остання теорія припускає збереження особистого аспекту свідомості так сказати в явному, актуалізованому виді. Езотерична доктрина це відкидає. Зберігається, говорять Махатми, безособовий енергетичний потік (його умовно позначають «духовним ядром»), що зв'язує два різні людські життя. Особиста свідомість розчиняється в цьому потоці, як крапля в струмку.

Якщо щось подібне описаному має місце бути в реальності, то дуже багато чого в концепції космічної еволюції людини може бути пояснено й обґрунтовано раціональними категоріями.

Що ж говорить наука? Теорія перевтілення – предмет наукових дискусій. Хоча число її прихильників у другій половині ХХ сторіччя значно збільшилося, необхідність підвищення якості і кількості емпіричного матеріалу зберігається. Більш визначена ситуація вимальовується з проблемою автономності свідомості від білково-нуклеїнового організму. До дійсного моменту дослідниками (В.П. Скарбників, Е.А. Спиріна, Р. Моуді, М. Себом, Ст. Гроф, В.Г. Коротков і ін.) зібраний достатній матеріал, щоб визнати дану гіпотезу в цілому досить справедливої.

Теорія розвитку буття.

І, нарешті, теорія розвитку буття. Ми думаємо, що вона не вимагає особливих пояснень і обґрунтувань, тому що в сучасній філософії ідея розвитку існує як непорушна аксіома. Для нас, у даному випадку, має значення один дуже важливий наслідок цієї теорії. Якщо принцип розвитку справедливий для буття як цілого і його окремих систем і елементів, то ми повинні (зобов'язані!) поширити його і на людину. Тоді ми змушені визнати, що, з філософської точки зору, людина не може уникнути визначених – позитивних або негативних – змін. У принципі, це серйозними вченими ніколи не ставилося під сумнів. Однак, за найрідшим виключенням (наприклад, Л.В. Лєсков, а до нього космісти – Ціолковський, Вернадський, Манеєв і ін.), ніхто не розглядав можливість якісних трансформацій виду Homo Sapiens. У нашому ж випадку мова йде не просто про трансформації, але про їхню позитивну спрямованість – тобто про подальшу еволюцію, сполученої з виявленням нових якостей і властивостей людини, а також з видозміною його як біологічного, так і енергетичних носіїв свідомості і, зрозуміло, самої свідомості як особливої властивості духоматерії.

Отже, по-різному сприймані класичною наукою, три розглянуті теорії виявляють собою філософський фундамент концепції космічної еволюції людини у вченні Живої Етики й інших езотеричнихих системах.

4. Антропогенез

Антропогенез - це еволюція людини як біологічної істоти. Людина - єдиний у природі вид, що володіє не тільки біологічною, але і соціальною сутністю, тому антропогенез вивчає не тільки біологію, але і філософію людини. Фактори антропогенезу: зміна середовища життєдіяльності, використання знарядь праці, вогонь [8]. 

Загалом, еволюцію людини поділяють на три етапи: 

1) утворення роду Homo. 

2) Еволюція роду Homo до сучасної людини. 

3) Еволюція сучасних людини. 

Перший етап являє собою чисто біологічну еволюцію, на другому етапі до біологічного підключається ще і соціальна еволюція, що на третьому етапі стає домінуючою. Зараз можна припустити наступну схему філетичних відносин між предками людини: Загальним предком австралопітеків і роду Homo є A. afarus, кістяк якого був виявлений у Кенії, Ефіопії і Танзанії. Стародавність знахідок датується 4 - 2,8 млн. років. По будівлі кістяка видно, що A. afarus ходив на двох ногах. Об’єм мозку був 380 - 450 см3, що відповідає приблизно обсягу мозку сучасного шимпанзе. A. afarus дав початок роду Homo, а також продовжив гілку австралопітеків, що випливають у який був вид A. africanus (південно-африканськ людиноподібний австралопітек). Він мав прямоходіння, маса мозку була 450-550 гр. при загальній вазі 25-65 кг. 

А. africanus мав подібність у будівлі зубної системи в порівнянні з людиною: малі ікла, зуби розташовані у виді широкої дуги (це говорить про всеїдність). На місці перебування їхніх кістяків виявлені кісти тварин, а зокрема черепа, розколоті важкими предметами з лівої сторони. A. africanus являють собою гілку з вузькою спеціалізацією, останнім у який був вид A. robustus, що вимер близько 1 млн. років тому. Дивергенція в стовбурі австралопітеків являє собою результат дії ізоляції і мутаційного процесу (генетичні перебудови хромосом). З факторів біологічної еволюції найважливішим був природний добір. Першим представником роду Homo був H. habiens, що жив приблизно 2 млн. років тому. Являв собою галичну культуру, тобто вмів обробляти камені і, усвідомлено використовуючи руку, робив тонкі маніпуляції.

Таким чином, H. habiens мав прогресивну будівлю кисті, маса мозку була 600 - 800 м, мав 4 вигини хребта і зміни в тазовій області. Великий палець стопи не був відведений убік, що говорить про те, що перебудови, зв'язані з прямоходінням у нього завершилися. H. habiens почали освоювати знаряддя праці і вогонь. Усі перераховані ознаки, особливо будівля мозку, є специфічними для роду Homo. Наступним представником роду Homo був H. erectus чи архантропи. Розрізняють три види архантропів: які жили в Африці, Європі й Азії. Причому тільки африканські архантропи були продовжувачами роду Homo. Маса мозку архантропів була 800 - 1000 м, що явно перевищує мінімальну масу мозку (750г) при який можливе існування мови. Архантропи освоїли великий ареал територій без явних морфологічних змін, що говорить про присутність соціальної еволюції (побудова жител, одяг і т.д.). Згодом біологічна еволюція звелася до мінімуму, уступивши місце соціальної еволюції, про це говорить відсутність відмінностей між людиною, що жила 30 - 25 тисяч років тому і нашим сучасником.

Концепція антропогенезу, що розвивається адептами езотеричною традицією пізнання в теософії, Живій Етиці і деяких інших навчаннях, являє собою принципово інше бачення проблеми виникнення і подальшого розвитку людини, ніж модель, що затвердилася в науковій свідомості після досліджень Ч.Дарвіна. При збереженні відомої частки об'єктивності, необхідно погодитися, що дарвінівська теорія, а також наступні, засновані на ній представлення, не знімають з порядку денного сучасної науки проблему антропогенезу. Усі не так просто, як здається. Не повторюючи відомі аргументи антидарвіністів, підкреслимо лише головне: так, сучасна синтетична теорія еволюції (СТЕ) якоюсь мірою пояснює процес удосконалювання тварин і людини, але вона не дає відповіді, принаймні, на два найважливіших питання, – відкіля і як у людиноподібної мавпи з'явилася свідомість? Апеляція до мінливості і природного добору – ще не рішення проблеми, але тільки умоглядні припущення. Теорією вони стануть тоді, коли будуть пояснені і доведені принцип і механізм виникнення свідомості [9].

Висновки

Аналіз проблеми спрямованості еволюції в цілому, а потім ряду вузлових моментів процесу становлення людини приводить до двох, здавалося б, важкосумісних висновків, що разом в деякій мірі складають відповідь на питання про походженя людини. Дуже коротко ця відповідь може бути сформульований у такий спосіб: антропогенез, будучи, з одного боку, цілком закономірним і навіть передбачуваним епізодом у розвитку органічної матерії, епізодом, визначеним її базовими властивостями і самими умовами земного існування, з'явився в той же час, як це ні парадоксально, результатом цілого ряду збігів, наслідком далеко не обов'язкового і навіть малоймовірного перетинання в одному місці й в один час незалежних чи дуже мало залежних друг від друга природних процесів.

Проблеми класичної антропологічної парадигми стимулюють розвиток нових, неортодоксальних ідей. Можливо, саме вони допоможуть відшукати інші, більш перспективні, підходи до рішення задачі. У цьому змісті особливий інтерес представляє маловивчена езотерична теорія антропогенезу, що протистоїть як дарвінівському еволюціонізму, так і теологічному креаціонізму.

Наявність конкуруючих підходів до пояснення походження людини стимулює ситуацію інтелектуального пошуку, ретельного добору та перевірки аргументації. З позиції ж змісту скоріше за все виникає потреба у певному синтезі еволюціонізму та креаціонізму, тобто у прийнятті позиції, згідно якої людина постає органічною складовою загально-космічного процесу, проте самий цей процес варто розуміти та розглядати, як реалізацію тотальних, фундаментальних потенцій буття, космосу.

Література

1. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації. 2-е видання, виправлене і доповнене – К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ-2000”, 2002.

2. В.Д.Губин, Е.Н.Некрасова. Философская антропология. - М.; СПб., 2000. - С.17.

3. С.Р. Аблеев. Концепция космической эволюции человека и ее философские основания. http://www.roerich.com/aipe/russian/konc_k_e.htm.

4. Валь-верде К. Философская антропология. М., 2000.

5. Охріменко О.Г.Фундаментальні філософські проблеми. IV. Проблема людини. http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Ohrimenko/ohr-4.html

6. Вишняцкий Л.Б. ИСТОРИЯ ОДНОЙ СЛУЧАЙНОСТИ или ПРОИСХОЖДЕНИЕ ЧЕЛОВЕКА. // ВРЕМЯ СОБИРАТЬ КАМНИ (№1, 1999). http://stratum.ant.md/01_99/articles/vishneatskii/vishn_99_01_v.htm

7. Енциклопедія “Круглосвет”. http://www.krugosvet.ru/articles/24/1002472/1002472a1.htm

8. Антропогенез. http://biology.home.nov.ru/antrop.htm

9. С.Р.АБЛЕЕВ. Антропогенез с точки зрения эзотерической науки: исходные положения и следствия. http://agni3.narod.ru/AbAntropogen.htm