Реферат з культурології на тему:

"Первісна культура на терені сучасної України"

Звернення до витоків культури передбачає з’ясування того, яким чином протягом сотен тисяч років у становленні людського суспільства формувалась первісна культура, що містилася у повсякденній господарській діяльності людей, випрацьовуванні трудових навичок, створенні простіших знарядь праці, а також у перших зразках художньої творчості й обрядових діях.

Вже в античному світі сформувалася уява про три віки – кам’яний, бронзовий, залізний, – що послідовно змінювали один одного.

За найновішими даними, людина з’явилась на Землі понад двох мільйонів років тому. Надзвичайно важливу роль у з’ясуванні цієї дати відіграли розкопки 60–80 рр. нинішнього століття у Південно-східній і Східній Африці, проведені доктором Л. Лікі та його послідовниками в Олдувайській ущелині (Танзанія). На основі їхніх досліджень було переглянуто ряд усталених положень теорії антропогенезу. Тепер вважається, що безпосередніми предками сучасної людини були істоти, що стояли на порозі олюднення, – австралопітеки Південної та Південно-східної Африки. В цьому регіоні виникла й перша розумна істота – Homo habilis – Людина вміла (знаряддя праці – у вигляді оббитих гальок, так звана галечна культура). Пізніше сформувалися інші типи людини – Homo erectus (пітекантропи, синантропи), – які розселилися у Південній Азії та Південній Європі. Всіх їх разом називають архантропами. Близько 150 тис. років тому виник неандертальський тип (палеоантроп), а 40–50 тис. років тому – сучасний тип – Людина розумна (неоантроп).

У кам’яному віці вирізняють такі періоди:

Палеоліт (від гр. «давній + камінь») – найдавніший період кам’яного віку. Завершився 35–33 рр. до н.е.

Мезоліт (від гр. «середній, проміжний + камінь») – перехідна доба між палео- і неолітом. В Європі цей період датований – 10–7 тис. років до н.е.

Неоліт (від гр. «новий + камінь») – доба пізнішого кам’яного віку, завершальна стадія використання кам’яних знарядь праці. Культури неоліта датуються 6–3 тисячоліттями до н.е. Важливіша риса – перехід від привласнюючої до добичної економіки (начало скотарства і землеробства).

Енеоліт (від гр. «мідь + камінь») – мідно-кам’яний вік, доба переходу від кам’яного до бронзового. З IV тисячоліття до н.е. мідні й бронзові знаряддя починають витискувати кам’яні.

Палеоліт розділяється на ранній та пізній. Ранній палеоліт поділяється на олдовайську, шельську, ашельську, мустьєрську культурні епохи.

Олдовайська (галечна) культура винайдена в Східній Африці (Уганда, Танзанія). Шельська відома в Європі, Африці, Південно-Західній та Південній Азії. Вік її – 700–300 тис. років. Ашельська культура розповсюджена була по всій Африці, Південній Європі та Азії. Вік – 400–100 тис. років. Мустьєрська (від назви пещери Ле-Мустьє у Франції) поширена в Європі, Північній Африці, Середній Азії, на Близькому Сході. Носії мустьєрської культури – неандертальці.

В межах України винайдені пам’ятки ашельської епохи під Житомиром, на Закарпатті; окремі крем’яні знаряддя виявлені в Донбасі біля міст Амвросієвки та Ізюма на Сіверському Дінці. Люди цього періоду займалися збиральництвом, полюванням, вміли користуватись вогнем, та не вміли його добувати. У трудовій діяльності вживали переважно кременні знаряддя (ручне рубило).

Мустьєрська культура в Україні представлена в Криму (печери Кіїк-Коба, Старосілля). Неандертальці використовують окрім ручного рубила гостроконечники, скребла. Вони вміють добувати вогонь; живуть в печерах або штучних житлах (коло з кісток мамонтів, перекрите шкурами тварин). Зараз в Україні винайдено 50 мустьєрських стоянок, у тому числі Антонівка в Донбасі.

Пізній палеоліт характеризується появою Людини розумної. За першою знахідкою її кісток у печері Ла Кроманьйон (Франція) ця людина називається кроманьонець.

Пізній палеоліт поділяється на: ориньякську, солютрейську, мадленську культури.

Ориньякська культура винайдена в печері Ориньяк у Франції (33–19 тис. років) – печерний живопис.

Солютрейська поширена на території Франції та Північної Іспанії (18–15 тис. років).

Мадленська поширена на території Франції, Іспанії, Швейцарії, Бельгії, Германії (15–8 тис. років) – вироби з рогу, кості.

На території України відомо кілька сот стоянок пізнього палеоліту, зокрема до мадленських відносять стоянки Аккаржа та Амвросіївка на Півдні України, стоянку Мізина на Десні. Кроманьйонці займалися загінким полюванням на диких коней, бізонів, мамонтів. У кроманьйонців вже існує родова організація суспільства. Спорідненість у роді визначалася за материнською лінією. Жінка була охоронницею сімейного вогнища, відала харчовими запасами. Це зумовлювало виникнення матріархату. Поступово складалися релігійні вірування, звичаї, мистецтво. Релігійні уявлення представлені у формах тотемізму, анімізму, магії, фетишизму.

Тотемізм – віра в існування тісного зв’язку між людиною, її родом та її тотемом – певним видом тварин, рідше – рослин. Рід носив ім’я тотему і вважав його своїм батьком. Тотемові не поклонялися. Люди не вбивали свій тотем на полюванні, не завдавали йому шкоди. Тотемізм – своєрідне відображення зв’язку роду з його природним середовищем, який усвідомлювався у формі кровного зв’язку.

Фетишизм – віра в надприродні властивості неодухотворених предметів, в те, що останні можуть допомагати людині. Фетишем може бути знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше – спеціально виготовлений культовий предмет.

Магія – віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослини, явища природи. Залежно від призначення магія поділялася на виробничу, охоронну, любовну, лікувальну, шкідливу.

Анімізм – віра в існування надприродних істот, що містяться в яких-небудь тілах (душа) або діють самостійно (духи).

Мистецтво носило прикладний та образотворчий характер (браслети з бивня мамонта, статуетки жіночих божеств).

Доба мезоліту поділяється на кілька типів культур:

вильтонська (Схід та Південь Африки) – знаряддя збереглися до XIX ст., керамічний посуд;

капсийська (Північна Африка, страни Середземномор’я) – IX–V тис. до н.е.;

хоабинська (Вь’єтнам, Лаос, Таїланд, Південь Китаю, Малайзії, Індонезії) – X–III тис. до н.е.;

натуфійська (Палестина, Сірія, Південна Турція) – X–VIII тис. до н.е.;

азильська (Франція, Германія; вийшла з мадленської культури) – VIII тис. до н.е.;

тарденуазька (Франція, Германія, Бельгія, Англія) – VII–IV тис. до н.е.;

маглемозька (Північна Європа) – XII–V тис. до н.е.;

ертебельська (Північна Європа) – кінець V – початок III тис. до н.е.

В добу мезоліта встановилася сучасна геологічна епоха (голоцен). Мезоліт на Україні поділяється на ранній (IX–VIII тис. до н.е.) та пізній (VII–VI/V тис. до н.е.). Люди навчилися виготовляти мікролітичні знаряддя (наконечники списів, стріл). З’являються знаряддя для обробки дерева – кремінні сокири, тесла. Важливим досягненням було винайдення лука і стріл. Полювали на оленів, биків-турів, коней, бізонів. До типу пізнього мезоліту належить так звана донецька культура (Північний Схід України).

Поява надійніших засобів існування, пом’якшення клімату сприяли збільшенню населення. Починає складатися племінна організація.

Культура епохи неоліта характеризується переходом від привласнення продуктів природи через полювання, рибальство і збиральництво до виробництва продуктів харчування за допомогою знарядь праці. Культуру неоліта поділяють на дві групи:

землеробів та скотарів;

розвинених мисливців та рибалок.

У VII–II тис. до н.е. у Євразії, Африці та Австралії налічувались 22 культури доби неоліту. Неоліт – завершальна стадія розвитку кам’яних знарядь. Перехід до осідлого способу життя, землеробства обумовив перший демографічний вибух, перший економічний переворот в історії людства – так звана «неолітична революція». Визначальними елементами культури були керамічний посуд, камінні топори, мотики, кремінні ножі, наконечники стріл, списів, серпи, вироби з кістки, рогу, дерева. Виникає ткацтво і ткацькі станки (Єгипет, Передня Азія, Європа).

В епоху неоліта на змінення способу життя від напівкочового (мисливці та рибалки) до осідлого (землеробські племена) великий вплив мало використання нових видів механічної енергії (обробіток ґрунту за допомогою приручених тварин).

Кераміка первісної епохи є своєрідним лакмусовим папірцем кожної культури і водночас – проявом специфічних етнографічних рис її носіїв. На території України відкриті культури прийшлих племен: культура дунайська (на Волині), Кріш та альфельдська (у Закарпатті). Серед культур автохтонного (місцевого) східноєвропейського походження в Україні назвемо буго-дністровську, сурську, дніпро-донецьку, ямково-гребінецьку.

Дніпро-донецька за своїм значенням і територією розселення – основна неолітична культура в Україні. Вона характеризується гребінцево-наколчастою керамікою. Горщики, мисочки – основні вироби. Населення займалося мисливством, рибальством, скотарством, землеробством. Дніпро-донецькі племена залишили по собі колективні могильники маріупольського типу (розкопані у 1930 р. на території заводу «Азовсталь»), які являли собою масові поховання (120 осіб у кілька ярусів, засипаних порошком червоної охри). У цьому могильнику знайдені перші прикраси з міді. Дніпро-донецька культура існувала щонайменше 2 тис. років (V–III тис. до н.е.).

Енеоліт – мідно-кам’яний вік, перехідний від кам’яного до бронзового. Мідні вироби з’явились на Близькому Сході (Іран, Турція, Месопотамія), у IV тис. до н.е., – у Європі, Індії, Китаї – у III–II тис. до н.е.

Зароджувалася металургія, гірнича справа, розробки корисних копалин. Мідні знаряддя збільшували продуктивність праці у 3–6 разів, хоча поряд з ними використовувались і кам’яні.

Доба енеоліту в Україні датується IV–III тис. до н.е. Давні копальні мідної руди відомі в Донбасі в Артемівському районі. Основні заняття землеробство (з використанням тяглової сили бика), скотарство. Винайдено колесо, з’являється колесний транспорт із запряженими биками. Поширюються прядіння і ткацтво, виникають гончарні печі, розвивається глиняна пластика та монументальна кам’яна скульптура у вигляді антропоморфних стел. Складається обряд курганних поховань (особливо у степовій частині Європи). З’являються умови для майнового розшарування, виділення родо-племінної верхівки, посилюється інститут батьківського права в роді, племені.

У енеолітичну епоху Україну заселяли 2 групи племен: прийшлі землероби та місцеві скотарі. До перших належать культури трипільська, гумельницька, лендельська, а також культури лійчастого посуду, кулястих амфор.

Трипільська культура була відкрита наприкінці XIX ст. археологом В.В. Хвойкою. Вона поширилася на Правобережжя, Подністров’я, Волинь, Степове Причорномор’я. Одним з яскравих проявів матеріальної культури було керамічне виробництво (посуд кухонний і столовий). Пластика: жіночі фігурки, фігурки тварин. Металевих виробів досить мало. Житла будуються з глини на дерев’яному каркасі в 1–2 поверхи, містять 2 кімнати. Забудовувалися поселення по колу, із загоном для худоби в центрі.

З кінця IV тис. до н.е. до початку I тис. до н.е. бронза стала основним матеріалом виробництва знарядь праці та бойової зброї. Бронза – сплав міді й олова, іноді олово замінювали сурмою або миш’яком. З бронзи виготовляли сокири, ножі, серпи, мотики, стріли, мечі, побутові речі, скульптуру. В Азії бронзовий вік ознаменувався розвитком раніше виникших і появою нових цивілізацій – Месопотамія, Єгипет, Сірія, Хараппа. Центром європейської культури епохи бронзи стала егейська культура. За межами егейського світу в цю добу збереглися ще неолітичні культури землеробів і скотарів.

У межах Східної Європи ця епоха датується II–I тис. до н.е. Бронзовий вік умовно поділяють на три періоди: ранній, середній, пізній. Ранній репрезентований пам’ятниками культур шнурової кераміки, середній – тшинецької й комарівської, пізній – білогрудовської та Ноа. Основним заняттям цих культур були скотарство і землеробство. Серед свійських тварин поруч з рогатою худобою та свинею зустрічається кінь.

Зрубна культура займала степовий Південь України. Датується XVI–XII тис. до н.е. Житла – напівземлянкові. Поховальні споруди – кургани. Могили мали дерев’яні зруби. Кераміка – банкоподібний горщик. Знаряддя переважно бронзові: ножі з перехватом (типові тільки для зрубної культури). Ремісництво – бронзоливарне (за кам’яними матрицями). Встановлюється інститут патріархату. Виділяється парна сім’я в роді, складається моногамний шлюб. В цей же час складається система майбутнього письма – піктограми.

Залізний вік завершує історію первісного і раннє-класового суспільства. Залізо витеснило камінь. Залізний вік набагато коротший за попередні. Він розпочався в Європі на початку I тис. до н.е. і завершився у I ст. до н.е. Окремі предмети з заліза були відомі в Єгипті вже у III тис. до н.е., а засіб здобування заліза з руди був відомий у II тис. до н.е., але поширення цього матеріалу почалось у IX–VII тис. до н.е., коли з заліза навчилися виробляти сталь. Це призвело до технічного перевороту. До початку нашої ери були відомі основні види ремесел і сільськогосподарчі знаряддя, що слугували людині у середні віки і в новий час.

На території України носіями культури залізної доби були кіммерійці (IX – перша половина VII ст. до н.е.). Кіммерійські поховання – головне археологічне джерело для вивчення історії і культури цього таємничого народу, оскільки поселень і міст після нього не залишилося. Кіммерійці – перший народ Східної Європи, справжнє ім’я якого, зафіксоване в написаних джерелах, дійшло до наших часів. Про нього говориться в «Одісеї», пише Геродот в своїй «Історії». Ховали кіммерійці в овальних ямах, перекритих курганним насипом; іноді стінки ями обшивали деревом, робили дерев’яне перекриття. Основне заняття – скотарство (конярство). Важливу роль у житті кіммерійців відігравала війна. Матеріальна культура перш за все націлена саме на це (предмети озброєння та спорядження верхового коня). Зброя: далекобійний лук і стріли з бронзовими дволопатевими наконечниками; для ближнього бою – мечі. В цей час кіммерійці вже виготовляли сталь, навіть кількох сортів. В бій ходили легкою кіннотою. Під впливом завойовницьких походів на сусідніх територіях поширюються зразки зброї, кінського спорядження за кіммерійськими зразками, що доказує їх надійність і вдалу конструкцію. Відомі імена трьох царів (за Геродотом) – Теушпа, Тугдамме (Лигдаміс), Шандакшатра.

Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер: прикрашання зброї, кінського спорядження, посуду.

Корені кіммерійців слід шукати у зрубній культурі Північного Причорномор’я. Важлива й спорідненість кіммерійців з іраномовними зрубниками, а імена царів дають підстави для твердження про іранську основу кіммерійського етносу.

Розвиток культури кіммерійців був перерваний у VII ст. до н.е. хвилею кочовників зі Сходу – скіфів.

Висновок

У первісній культурі діяльність людини мала синкретичний, неподільний характер, що обумовило формування своєрідного образу природи. Ця діяльність характеризувалась:

єдністю людини і природного середовища;

неусвідомленням різниці між реальністю і вимислом;

відсутністю розвинених форм соціальної самосвідомості;

домінуванням чуттєвого сприйняття й уяви, що ґрунтується на ньому.

Практичне освоювання природи проходило у двох формах господарства: привласнюючого і відтворюючого. Привласнююча – сама перша історична форма спілкування людини з природою (люди споживали те, що давала природа).

Другий тип пов’язаний з використанням знарядь праці для обробки
землі й природних матеріалів.

Земля уявлялась первісній людині живою, що все проїзводить з себе, все собою живить. З землі походили боги, демони, люди. Демони уявлялись як лиха сила, що не мала певного образу. Пізніше вони в уяві людини набули тілесної оболочки, антропоморфного образу. У давніх греків боги і демони набули найвищого оформлення.

Природа перетворюється людиною, і вона вже не уявляється небезпечною. З’являється систематизація богів, міфологічна картина світу, яка склалася у наслідок переноса кровно-родствених відносин на всю природу і світ в цілому. Людина не протистоїть природі, а мислиться як одна з її складових.

Первісні уявлення про світ виникли в епоху «неолітичної революції» й були пов’язані з переходом до відтворюючої економіки. Спочатку поняття всесвіту обмежується територією племені – мезокосмом. Пізніше формується цілісна модель світу, що містить три зони космосу: небо, землю, преісподню. Мезокосм відбивався в образі світового дерева (гори, стовпа), що поєднувало всі світи у трьохшаровому космосі. Таке розуміння стало традиційним в історії культури.

Первісна культура містила в собі також наукові знання. Раціональні знання включали календарно-астрологічні, математичні уявлення, біологічні, медичні, географічні, історичні свідоцтва. Вибудований на межі кам’яного і бронзового віків на території Англії мегалітичний комплекс Стоунхендж точно фіксував точки сходу Сонця у день літнього сонцестояння й заходу його у день зимового сонцестояння, служив для провіщання сонячних і місячних затемнень. У мисливських общинах вирізнялися на мапі зоряного неба сузір’я Плеяд, а розвиток землеробства дозволив поширити уяву про рух Плеяд по небосхилу. Розвиток скотарства сприяв появі зоологічних знань, а землеробство – ботанічних, хімічних, гідротехнічних.

Окрім раціональних знань, важливими елементами культури були писемність та мистецтво. Становленню писемності послужили:

визначення графічної символіки серед інших форм комунікації;

випрацьовування стабільних графічних засобів для передачі загального змісту свідчень;

створення сталої системи графічних знаків для передачі мовної інформації.

Історично першим (у палеоліті) склалося піктографічне письмо (піктографія). Зміст повідомлення передавався у вигляді малюнків або їх послідовності. Піктографія існує і в наш час (знаки дорожного руху, вивески-символи). Піктографія не є письмом, бо фіксує не саму мову, а її зміст через умовну символіку. Пізніше письмо остаточно звільнюється від свого малюнкового зображення і одержує завершену форму в ієрогліфі. Ієрогліфічне письмо поширилося в Шумері, Єгипті, Урарту, Китаї (де збереглося до нашого часу). На межі IV–III тис. до н.е. стався перехід від малюнкових ієрогліфів до скорописної клинообразної графіки. Пізніше письмо стало словесно-слоговим: шумерський клинопис містив близько 1000 спеціальних знаків.

Мистецтво первісної доби слугувало культовій меті або вирішенню практичних завдань. Художні витвори використовувались для полегшення трудових процесів (пісні, музичні ритми), регулювання соціальних відносин і релігійно-магічних обрядів (маски, скульптурні зображення). Тоді ж почало формуватися декоративне мистецтво для художнього оздоблення знарядь праці, життя, культових приналежностей і будівель.

В добу переходу від родоплеменної спільноти до класового суспільства виникає героїчний епос. Згодом він відбився у ранніх пам’ятках літературної творчості й усних сказань: давньовавілонському сказанні про Гільгамеша, давньоіндійській «Рамаяні», «Іліаді» та «Одісеї» Гомера, ірландських сагах, російських билинах.

В цей же перехідний до класового суспільства період було покладене начало чарівним казкам. Якщо в героїчному епосі головним героєм виступає богатир, то в казках відтворена історія звичайної людини. Виникають також жанри словесного мистецтва: панегирик (восхвалення богів і людей) і інвектива (поношення ворогів і суперників).

Пам’ятниками прикладного мистецтва були творіння монументальної архітектури – дольмени, менгіри, кромлехи й інші будівлі з громадних кам’яних плит і каменів. Ці споруди призначались для астрономічних спостережень (Стоунхендж), культових дій.

У первісному мистецтві центральне місце посідає людина. У художніх творах верхньопалеолітичної пластики Європи переважали жіночі зображення. В наскальному мистецтві мезоліта переважали зображення чоловіків-мисливців. Для ранніх антропоморфних зображень (майже до енеоліту) була характерна «безликість», тобто відсутність чіткої промальовки облич. Зате масками виражали цілком певні людські якості та душевний стан – хоробрість, силу, печаль, радість тощо. Ці портрети не були ще зображеннями будь-якої конкретної людини, як і міфологічні образи не відбивали індивідуальних людських характерів. Головні герої епосу і казок – постаті часто ідеалізовані. Такі якості стали основою формування ціннісних форм свідомості як регуляторів суспільних відносин.