МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Україна на рубежі XXI століття
Роботу виконав:
Микулин Юрій
ЛЬВІВ 2009
Сучасний світ - надзвичайно складна, суперечлива, але цілісна система країн і народів, що утворюють земну цивілізацію кінця XX століття. У цій системі функціонує молода держава Україна.
Український народ увійшов до світової системи не сьогодні, а принаймні тисячу років тому, коли існувала перша його держава - Київська Русь, зробив великий внесок у світову цивілізацію, збагатив її своєю самобутньою культурою, світобаченням, науковими відкриттями.
Але якраз на зламі XX і XXI століть саме перед українським народом як ніколи гостро постала проблема виживання. Вона пов'язана з двома великими групами умов і чинників - локально-регіональними та глобальними.
Локально-регіональні умови й чинники, які поставили українську націю на грань виживання, пов'язані з геополітичним положенням України - на великому пограниччі європейського Заходу і Сходу.
В останні декілька століть це сприяло наростанню російсько-імперського експансіонізму та поступовому поглинанню України російською, в т. ч. і російсько-більшовицькою, імперією.
Наслідком цього стала майже повна ізоляція українців від європейського духовного та інформаційного простору і часткове набуття ними рис, характерних для традиційних азіатських деспотій: покірного і пасивного сприймання своєї долі, яка програмувалася у метрополії; возвеличування свого рабського становища; агресивне ставлення до власних духовних коренів, що найбільш яскраво проявлялось у масовому винищуванні пам'яток історії та культури (на Правобережжі та Лівобережжі внаслідок цього майже повністю зникли пам'ятки українського (козацького) бароко); поява у психології комплексу неповноцінності, меншвартості, сорому за своє українське походження тощо.
Ще на початку XX ст., коли Україна була поділена між двома імперіями - Російською та Австро-Угорською, великі вчені нашого часу - історик Михайло Грушевський та географ Степан Рудницький та ін. довели окремішність розвитку української нації, її духовно-культурну оригінальність, автономність, тобто давню закоріненість у рідну землю, природне середовище якої вплинуло на духовність, побут і господарську діяльність українців.
На розлогих просторах східноєвропейського Лісостепу і Степу українство формувалося як древня землеробська нація. Незважаючи на надзвичайно складну історію і всупереч їй, українство вистояло, розвинулося і збереглося завдяки своїй духовній і матеріальній хліборобській культурі. Зайвий раз підтвердився закон: хто володіє хлібом, той володіє світом.
Саме тому боротьба за український хліб була, з одного боку, боротьбою передусім українців за своє виживання, за свою землю, свою питому культуру, а з другого, жорстокою боротьбою проти українства, його культури, за панування над українською землею різного роду зайд. В цьому історичному герці українці довели, що вони с державним народом, державною нацією.
По суті, українська державність ніколи не переривалася: вона перебувала у явній (Київська Русь, Козацька держава, Українські держави 1917-1920 рр., самостійна Україна з 1991 р) та прихованій формі (Литовсько-Руська держава, Гетьманщина, УРСР) тощо.
Навіть тоді, коли не існувало легітимних (узаконених) українських держав, країни-завойовники не могли викоренити українського державницького духу і діяльності, які час од часу вибухали у формі визвольних рухів і воєн.
Історико-географічна послідовність, своєрідне кочування українських держав та їх відродження на етнічній території України з духовно-політичним ядром - Києвом свідчать лише про одне: питання про сучасне існування чи неіснування української нації і, звичайно, її держави с надуманим.
Українці зробили надзвичайно великий внесок у культуру і господарство націй-сусідів, особливо російської і польської, починаючи від літописця Нестора (автора "Повісті временних літ"), релігійних та державних діячів Імперії (Феофан Прокопович, Петро Рутський), і закінчуючи конструктором космічних кораблів Сергієм Корольовим.
Росія черпала з України інтелектуальний потенціал для свого розвитку і самоутвердження. Цікаво, що багато українців, "великих зодчих России", думали, що зміцнюючи своєю працею імперію, вони прославляють Україну.
Величезною в кілька тисяч кілометрів смугою від Слобожанщини і Донщини простяглася через усю Російську імперію аж до її далекосхідних рубежів українська землеробська колонія. Українці освоювали нові території не шляхом військової експансії, а мирною, передусім хліборобською, працею.
В цьому виявилася глобальна місія українства: світовий український пояс оперезав Земну кулю через усю помірну зону, починаючи від осередку землеробського Трипілля і закінчуючи Зеленим Клином на сході та канадським Саскатуном на Заході.
Землеробська в своїй основі матеріальна і духовна культура українців була надзвичайно сприятливою базою впровадження християнства з його загальнолюдськими морально-стичними цінностями добра, справедливості й любові. Україна стала осередком поширення християнства на сході Європи, а Київ - справжнім "третім Римом".
Як ніде в інших місцях, християнство органічно ввійшло в душу і свідомість народу як своя рідна, національна віра й обряд. Воно етнографізувалось і фольклоризувалось на український лад, а український менталітет ще більше облагородився християнським благочестям.
Щоб вижити у складних умовах державного, економічного та духовного тиску з боку багатьох завойовників, українство випробувало різні союзи і спілки - військові, політичні, економічні та релігійні, найчастіше зі своїми безпосередніми сусідами.
Історія засвідчує, що, по-перше, ці союзи ніколи не були довготривалими і вони здебільшого закінчувалися підкоренням України та втратою нею статусу рівноправного партнера, по-друге, лише орієнтація на власні сили давала Україні можливість вистояти І не згубити своєї ідентичності.
Останнє повинне стати геополітичним імперативом подальшого цивілізацій його розвитку України у європейсько-азіатській та світовій співдружності країн і народів.
Україна вступила у ряд міждержавних економічних об'єднань, стала членом, в т. ч. асоційованим, міжнародних структур. Зокрема, це стосується її участі у Співробітництві незалежних держав, у якому домінує Росія. Остання нав'язує в СНД свою волю і захищає свої великодержавні інтереси на всьому просторі колишнього Союзу РСР, у т. зв. близькому зарубіжжі. Вона розуміє, що головною антиімперською силою в СНД с Україна.
Тому робить усе, щоб прив'язати нашу ще молоду державу до імперської колісниці, використовуючи слабкість української економіки і п'яту колону в особі збанкрутілих малоросів, українських "великодержавників" і комуністичної номенклатури, що залишилась при владі. Засобом Імперського тиску на Україну стали дефіцитні енергетичні ресурси, Чорноморський військово-морський флот, Крим зі Севастополем тощо.
Але причини імперського ставлення до України набагато глибші. Залишившись без України, наш північний сусід втрачає під собою духовну основу, історичні корені, право на володіння давньоруською спадщиною. Руйнування історичного фундаменту дуже вдаряє по псевдонаціональному самолюбству не лише політиків, але навіть демократичної інтелігенції.
Про це добре сказав російський письменник і публіцист (до речі, українець з Чернігівщини) Анатолій Стреляний: "Росія тепер єдина і, мабуть, остання країна, де в уявленнях людей з вузівськими дипломами і ученими ступенями уживається свідоме великодержавіє з свідомим свободолюбієм". Цю рису російських політиків та інтелігентів ще у XIX ст. відобразив відомий поет і дипломат Федір Тютчев: "Москва, місто Петра (тобто Петербург) і місто Константина (Константинополь) - це три святі столиці Російської держави. Але де знаходяться кордони на півночі та сході, на півдні і заході? Доля залишила це для майбутнього. Сім внутрішніх морів і сім великих рік від Нілу до Неви, від Ельби до Китаю, від Волги до Євфрату, від Гангу до Дунаю - це російська імперія і це залишиться на століття. Це боже провидіння".
У цих умовах Україні слід проводити більш гнучку зовнішню політику, у першу чергу економічну, яка повинна базуватися передусім на принципі плюралізму партнерства. Це означає, що гарантами військової, екологічної та економічної безпеки нашої держави мають стати не одна чи дві країни, наприклад США чи Росія, а система міжнародних угод з багатьма державами і у першу чергу власний військово-політично-економічний потенціал.
Отже, другим геополітичним імперативом, який забезпечить Україні виживання у сучасному світі, с партнерські стосунки з усіма державами і особливо сусідами першого та другого порядків: країнами Чорноморського басейну (Україна вже вступила у економічний союз з ними), країнами.
Дунайського басейну аж до Німеччини, Хорватії і Словенії включно; країнами Вишгородського "чотирикутника", до якого входять Угорщина, Чехія, Словаччина, Польща (вступ сюди України зробить його "п'ятикутником"). У наш час особливе значення для розвитку України може мати формування Чорноморсько-Балтійського співробітництва держав (т. зв. Міжморя).
Певні гарантії самостійності України надає її приєднання до європейсько-натовського "Партнерства задля миру". Україна стала п'ятим його членом і першою серед країн колишньої Російської імперії. Найближчий час покаже, наскільки ця гарантія надійна.
У майбутньому велике значення матиме інтеграція України в Європу. В цьому напрямі особливо важливим є парафування у березні 1994 р., а пізніше й підписання угоди про партнерство і співробітництво між Україною, Європейським союзом та його країнами-членами.
Таким чином, Україна першою серед держав СНД зробила важливий крок у становленні договірно-правової основи співпраці з ЄС.
Парафований у столиці Бельгії і одночасно столиці Європейського союзу - Брюсселі і підписаний 14 червня 1994 р. у Люксембурзі договір - став основою рівноправного і взаємовигідного співробітництва у політичній, економічній та гуманітарній сферах. Україна широким фронтом входить у західноєвропейський соціально-економічний простір.
Отже, усамостійнення України аж ніяк не означає її самоізоляції на міжнародній арені.
Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми і вимагають від неї активної участі у їх розв'язанні. Глобальні проблеми людства - це проблеми збереження миру, екологічна, енергії і сировини, рівноправних економічних міжнародних відносин, освіти та охорони здоров'я тощо.
Всі вони тісно пов'язані. Розв'язання будь-яких з них прямо і посередньо призводить до створення умов успішної реалізації Інших. Так, роззброєння, яке є однією з істотних сторін проблеми збереження миру, вивільняє великі кошти, що можуть бути використані для оздоровлення природного середовища, виробництва продуктів чи розвитку освіти.
У кінцевому підсумку позитивне розв'язання міжнародною співдружністю глобальних проблем створює умови виживання людства і збереження та розвитку цивілізації.
Як виглядає Україна на тлі деяких із названих глобальних проблем? Який її вклад у їх виникнення і розв'язання?
Проблема збереження миру і відвернення світової термоядерної катастрофи. До недавнього часу Україна як складова частина Радянського Союзу входила до наймогутнішої воєнно-агресивної системи Варшавського пакту, який був не стільки засобом стримування експансіоністських намірів НАТО, скільки фактором глобальної напруженості.
Після розпаду СРСР Україна стала четвертою у світі за кількістю боєголовок ядерною держаною (після Росії, США і Китаю). За нею ідуть лише дві держави "ядерного клубу" - Великобританія та Франція. На підході до створення ядерної зброї Ізраїль, Ірак, Пакистан, Індія, Північна Корея, ПАР. Атомний арсенал знаходиться також на території Казахстану та Білорусі.
У цих умовах підписання Україною заяви разом зі США і Росією про ліквідацію ядерної зброї (130 стратегічних ракет 55-19 і 46 ракет $5-24) як і вивезення з території України тактичних ядерних засобів,- це безпрецедентний випадок в історії людства з часу появи атомної бомби. Морально-етичний і військово-стратегічний бік цього кроку України у відверненні світової термоядерної катастрофи й у збереженні миру на усій Землі ще будуть оцінені міжнародною співдружністю.
Можливо, Україна вчинила це і за рахунок власної безпеки, адже у нинішніх умовах політичної нестабільності у сусідній Росії, розігрування імперськими шовіністичними силами кримської і придністровської геополітичних карт цю безпеку гарантувати надзвичайно тяжко.
Безпека України мас внутрішній і зовнішній аспекти. Внутрішній - це передусім міцна економіка і військово-промисловий комплекс. Економіка України в наш час перебуває у стані глибокої кризи. Поки не буде здійснено її радикального реформування, вийти з цієї кризи не вдасться.
Що ж стосується ВПК, то існує немало варіантів переведення його у цивілізоване русло розвитку при збереженні головної його функції - забезпечення надійної оборони України.
По-перше, це конверсія, тобто перехід частини промислових підприємств комплексу, де зосереджена висококваліфікована робоча сила, на випуск засобів виробництва (машини, обладнання) для інших галузей та експортних потреб і на виготовлення предметів народного споживання (особливо електроніки і електротехніки).
По-друге, "завоювання" міжнародного ринку зброї і космічної техніки. Відомо, що підприємства України виробляють найсучасніші види ракет-носіїв і танків. Однак експортери цих не зовсім мирних видів продукції, світові монополісти - США, Росія, Великобританія, Франція та ФРН - чинять шалений опір Україні. По-третє, це реформування українських збройних сил - армії, військово-морського і військово-повітряного флотів.
Відомо, що у збройних силах України знаходиться близько 600 тис. вояків,20 тис. чол. - це національна гвардія України, трохи менша кількість громадян служить у прикордонних військах.
Ядерне роззброєння України і перетворення її у без'ядерну державу матиме глобальний ефект у комплексі заходів, спрямованих на загальне світове роззброєння під егідою ООН.
У протилежному випадку, особливо коли північний сусід України буде продовжувати Імперську політику, саме послаблення безпеки України може стати стимулом до розв'язання спочатку регіональних конфліктів (за типом Карабаху), потім війни двох східнослов'янських держав і переростання її у світову термоядерну катастрофу.
Другою великою глобальною проблемою людства, до якої мас пряме відношення Україна, є екологічна, тобто проблема збереження здорового природного середовища, нормальних умов існування І розвитку "живої речовини" (за висловом Володимира Вернадського).
Ця проблема багатостороння. Глобальні і регіональні її аспекти тісно взаємопов'язані. Назвемо лише три її сторони, надзвичайно важливі для України. Це радіонуклідне забруднення території, перенос в Україну занечищених повітряних мас Західної і Середньої Європи, арідизація України.
Відомо, що ядерна катастрофа на Чорнобильській АЕС у 1986 р. мала і мас не локальні та регіональні, а, як мінімум, загальноєвропейські, а ширше - глобальні наслідки. Після атомних вибухів у Хіросімі і Нагасакі вона остаточно підтвердила, що небезпечний не тільки "воєнний", але не меншою мірою і "мирний атом", який є принципово неконтрольованим унаслідок недосконалості техніки і технології виробництва атомної енергії.
Радіонуклідами на сотні та тисячі років заражені Волинь і Полісся, частина Поділля, водний Дніпровський басейн. Над генетичним кодом українства занесено меч смертельної небезпеки.
Якщо цей факт розглянути у ракурсі глобальних екологічних відносин, то це означає, що екологічна катастрофа в Україні - це суттєвий і застережливий фрагмент загальнолюдської, загальносвітової катастрофи.
Важливою стороною безпеки людства в наш час є екологізація виробництва у Західній і Середній Європі.
Внаслідок спалювання тут на звичайних теплових електростанціях кам'яного і бурого вугілля, мазуту і природного газу, інтенсивного розвитку хімічних і металургійних виробництв без достатнього вловлювання шкідливих викидів, перенесення їх повітряними масами на Східноєвропейську рівнину, Україна опинилась у зоні випадання т. зв. кислотних дощів. Унаслідок цього змінюються ґрунтотворні процеси, пригнічується розвиток рослинного світу, забруднюються води та повітря.
Спалювання на території України кількасотмільйонної маси органічних речовин - вугілля, газу, нафти і нафтопродуктів, торфу, деревини тощо поступово призводить і до збільшення вмісту в атмосфері вуглекислого газу. Щороку виділяється понад 600 млн. т цього газу та інших викидів. На думку багатьох учених, прискорене підвищення СО2 може вже у середині XXI ст. призвести до т. зв. парникового ефекту.
В його результаті зросте на кілька градусів температура атмосфери, що призведе до значного потепління на території нашої держави, затоплення морськими водами великої її причорноморсько-азовської частини і, що головне, до різкого збільшення кількості опадів - 1400-1600 і більше міліметрів за рік. По суті, в порівняно короткий період буде змито увесь верхній родючий шар ґрунту, замулено річкові долини, загине значна частина лісових масивів і лучної рослинності тощо. Та поки це станеться, Україні загрожує інше екологічне лихо, яке має явні глобальні форми прояву. Це її арідизація або опустелення. У світовому масштабі воно проявляється у формі наступу пустель на Степ і Лісостеп.
Великий вплив на опустелення справляє господарська діяльність людини і передусім вирубування лісів - великих акумуляторів вологи і регуляторів усіх кліматотворних процесів. За повоєнний період знищені ліси екваторіальної Африки й Америки (Амазонії), Південно-Східної Азії та російської тайги. Україна, більша частина якої лежить у Лісовій (Полісся, Карпати) та Лісостепових смугах, належить до найбільш обезлісених територій Європи (лісистість тут становить лише 14%).
Уже сьогодні ліси України виділяють до 170 млн т кисню, дають для природних водотоків 400-800 м води з кожного гектара. Збільшення лісистості України у 1,5-2,0 рази шляхом залісення еродованих земель, пустищ, гірничих розробок тощо, особливо у Лісостеповій і Степовій зонах, у яких концентрується найбільше індустріальних викидів, приведе не лише до їх зволоження і зупинить процеси опустелення, але й стане найголовнішим засобом поглинання вуглекислого газу і сповільнення парникового глобального ефекту.
Сповільнити і зупинити вплив антропогенних чинників на процес опустелення України - важлива умова виживання нашого народу і держави на початку XXI ст. Щоб здійснити це, необхідне співробітництво.
Важлива роль України і в розв'язанні інших глобальних і регіональних проблем - продовольчої, енергетичної, сировинної, освітньої і т.д. Наша держава має для цього великий інтелектуальний, праце - та природноресурсний потенціали.
Незважаючи на певну деформацію менталітету багатовіковим колоніальним гнітом, основи української народної моралі й стики зовсім не зруйновані. Як християнська нація, українство органічно сприймає сучасні загальнолюдські ідеї і способи мислення.
Використана література
„Соціально-економічна географія України" за ред. Шаблія О.І., Львів.