Курсова робота

Розвиток польського руху опору в роки Другої світової війни

Зміст

Вступ

Розділ I. Окупаційний режим у Польщі

Розділ II. Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Жодна подія двадцятого століття не може зрівнятися з Другою світовою війною, з тими впливами, які вона вчинила на хід історичних подій. В неї було втягнуто 67 держав, 80% населення земної кулі і тривала довгих 6 років. Вогняний смерч пронісся над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопив простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн. осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто безвісти пропав. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні.

Уже Більше ніж півстоліття відділяє нас із того часу, коли людство відсвяткувало велику перемогу над фашизмом і мілітаризмом. Зі ці роки світова історіографія Другої світової війни нагромадила багато тисяч книг, статей, документальних публікацій, мемуарів. Віддаючи належне багатьом із цих праць, слід підкреслити, що в сучасних умовах все-таки виникає бажання дещо по-новому підійти до висвітлення окремих подій передісторії й історії Другої світової війни, її підсумків, наслідків і уроків. Це пов’язано,

по-перше, з відкриттям нових архівів, і, по-друге, із необхідністю відмовитись від ідеологічних нашарувань, штампів і стереотипів, які нагромадились як у вітчизняній, так і в зарубіжній історіографії. З іншого боку, ще не припинилися спроби відкинути загальновизнані істини або ж викривити історичну правду зокрема, про Велику Вітчизняну війну – складову Другої світової війни.

Польща стала першою країною на шляху агресії гітлерівської Німеччини. Розгром Німеччиною польської армії у вересневих боях 1939 року призвів до ліквідації Польщі як держави. Окупована Польща перетворилася на полігон запровадження расистської політики гітлерівців, основними напрямами якої стали: ліквідація національної самосвідомості народу, знищення активних політичних діячів, інтелігенції, асиміляція частини населення та фізичне знищення людей, перетворення захоплених земель на аграрний придаток рейху. Особливістю окупаційного режиму стало те, що колабораціонізм як політичне явище в Польщі не мало поширення.

На окупаційний режим Німеччини стало реакцією польського народу, яке вилилося в рух опору. Основними формами боротьби в початковий період окупації були зовнішньополітична та військова діяльність еміграції, та ідеологічні, організаційні, політичні дії патріотів в окупованій країні. Рух опору сприяв консолідації різних політичних об’єднань. На перший план в цих умовах висувалося завдання національного звільнення. Значними політичними силами, які протистояли окупації були: Армія Крайова, Армія Людова, Крайова Рада Народова. Всі вони мали різні погляди на майбутнє Польщі, що часто призводило до зіткнення та протиріч.

Найтрагічнішою сторінкою війни стало створення навесні 1940 року концентраційних таборів, призначених для утримання великих мас осіб, призначених до знищення. Особливою жорстокістю відрізнялася гітлерівська політика стосовно євреїв. Становище поляків на окупованих землях було тяжким. Приниження людської гідності, заборона будь-якої національно-культурної діяльності, репресії призвели до повстання. Розпочатий 1 серпня 1944 року Армії Крайова виступ проти окупантів переріс у народне повстання, яке тривало до 2 жовтня й стало кульмінацією польського руху опору. Варшавське повстання стало трагедією тисяч людей. Причиною стало неспроможність керівництва передбачити наслідки повстання. Рух опору польського народу в період Другої світової війни є актуальною темою і в наш час. Ця проблема належить до маловивчених питань новітньої історії Польщі. Дослідження Другої світової війни в Польщі тривають, багато «білих плям» потрібно дослідити і розкрити людям. Потрібна переорієнтація від позиції радянських істориків, які висвітлювали події з погляду марксистської ідеології. Важливе значення має зв’язок цієї теми з сучасністю, адже сьогодні в світі тривають проблеми війни, сфер впливу. І тому трагічні сторінки війни повинні стати прикладом для створення миру і свободи сьогодні.

Об’єктом дослідження є вивчення руху опору польського народу в період Другої світової війни.

Предметом даного дослідження є особливості окупаційного режиму, розвиток польського руху опору.

Теоретико-методологічною основою дослідження є загальні принципи об’єктивності, історизму, які в свою чергу передбачають об’єктивний опис і аналіз подій, явищ. Використовується в роботі саме хронологічно-проблемний метод.

Географічні рамки курсової роботи охоплюють територію сучасної Польщі.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період від 1 вересня 1939 року, коли німецькі війська перейшли польські кордони без оголошення війни до періоду визволення військами Червоної Армії в ході Вісло-Одерської операції 12 січня – 3 лютого 1945 року.

Мета дослідження роботи – вивчити та проаналізувати особливості національно-визвольної боротьби польського народу в період Другої світової війни та території Польщі.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення наступних завдань:

визначити ступінь наукової розробки теми

проаналізувати особливості руху опору

показати вплив окупаційного режиму у Польщі

розкрити основні напрямки і дії руху опору

вивчити Варшавське повстання 1944 року як складову частину руху опору.

Джерельною базою роботи є документи і матеріали надруковані

у хрестоматіях з новітньої історії. В збірнику документів і матеріалів «Хрестоматія з новітньої історії, Том I, 1939-1945 р.» містяться такі документи, як «3 замітки Бормана бесіди з Гітлером на тему про Польщу» 2 жовтня 1940 року. Цей документ розкриває зловісні плани Гітлера по відношенню до польського народу, як «другого сорту», і як робоча сила. Документ «Програмна декларація Польської робітничої партії» 1 березня 1943 року, в якій партія проголошувала початок боротьби проти окупантів за свою свободу. Було введено восьмигодинний робочий день, свободу друку та печаті. Важливе значення при дослідженні теми мали документи, які опубліковані в журналі «Нова і новітня історія. – 1993.- №2», зокрема «Начальнику головного політичного управління Червоної Армії генерал-полковнику тов. Щербакові А.С. «Про положення у Варшаві». Ці документи розкривають воєнне положення Польщі в період Другої світової війни. Ці документи друкуються саме у 90-х роках ХХ століття саме з архівів, які дещо розкривають певні прогалини у історії Польщі, а саме організація Варшавського повстання. В роботі було використано монографію Зашкільняка А.О.: Польща від найдавніших часів до наших днів, де автор висвітлив події Другої світової війни в Польщі, боротьбу польського народу проти окупантів. Проблема Варшавського повстання 1944 року розглянута головним чином в статтях журналів. Можна виділити такі статті як: «Мельтюхов М.І. Операція «Багратіон» і Варшавське повстання 1944 року», «Подвиг і трагедія Варшави Олексія Карцева в журналі «Ехо планети». В цій статті розкриваються сучасні погляди та оцінка Варшавського повстання, розкриваються нові факти та події.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані у підготовці до проведення практичних занять з історії слов’янських народів з питань Другої світової війни у Польщі.

Структура роботи узгоджена з питаннями, розв’язування яких розкриває тему. У вступі визначена актуальність теми, її джерельна база та практичне значення. Робота містить три розділи. У першому розділі «Окупаційний режим у Польщі» подається політика гітлерівської Німеччини на окупованих територіях. У другому розділі «Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни», представлені різні течії опору, їх виникнення та розвиток. Варшавське повстання 1944 року розглядається як результат руху опору і підсумки окупації гітлерівською Німеччиною Польщі. У висновку підсумовані події національно-визвольної боротьби польського народу і зв’язані з ним окупаційний режим та Варшавське повстання 1944 року. Далі представлений список літератури і додатки, які містять дві карти Польщі у 1939-1945 роках, а також документи Варшавського повстання та окупаційного режиму у Польщі.

Розділ I. Окупаційний режим у Польщі

Друга світова війна почалася з реалізації секретного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. Відомо, що в ході переговорів у Москві Ріббентроп повідомив Сталіна про намір Гітлера напасти на Польщу 1 вересня 1939 року. Незважаючи на радянсько-польський договір про ненапад, чинний до кінця 1945 року, Сталін фактично висловив згоду приєднатися до агресії.

Ввечері 31 серпня 1939 року група есесівців, перевдягнута у форму польських військових, захопила будинок радіостанції прикордонного з Польщею міста Глейвіц й інсценувала напад на німецьку територію. Зробивши кілька пострілів перед мікрофоном, фашисти зачитали польською мовою те, «що прийшов час війни Польщі проти Німеччини». Ця іскра перетворилася у світову пожежу. Провокацію в Глейвіці гітлерівці використали як привід для вторгнення в Польщу. [8:265]

Німецький план ведення війни виходив із того, що Англія і Франція не розпочнуть активних воєнних дій. Об’явивши 3 вересня Німеччині війну, Англія і Франція активних бойових дій не розпочали.[16:91]. Ці держави мали спільні зобов’язання про взаємодопомогу. Приклад Великобританії наслідували її найбільша колонія Індія і всі англійські домініони: Канада, Австралія і Нова Зеландія. США проголосили про свій нейтралітет (офіційно дотримувались до грудня 1941р). Радянський Союз «захищав» західних українців і білорусів. 17 вересня 1939р. Червона Армія перейшла радянсько-польський кордон, а 28 вересня 1939р. було підписано радянсько-німецький договір про «дружбу й кордони», до якого теж додавалися секретні протоколи. Це було продовження змови Гітлера й Сталіна про розподіл сфер впливу. Новий західний кордон СРСР встановлювався приблизно по «лінії Керзона». Крім того, радянсько-німецьке зближення дало можливість радянському уряду мирним шляхом розв’язати питання про передачу СРСР Бессарабії і Північної Буковини (червень – липень 1940р) [17:1718]

Продовжувалась «дивна» війна і після поразки Польщі. Це пояснюється тим, що уряди Великобританії і Франції вважали оборонну тактику більш вигідною. Це сприяло тому, що Польща була відкрита німецькому вторгненню з трьох сторін.

Що стосується польських авіаційних частин, то початок організації воєнної авіації в Польщі була створена після закінчення Першої світової війни. Організаційними центрами польської авіації стали Варшава, Краків, Познань. (Додаток 10-11). На перше вересня 1939 року польська авіація складалася із 43 бойових ескадрилій та 12 ланок авіації зв’язку. Всі ці літаки були застарілих конструкцій і не могли рівнятися із сучасними конструкціями німецьких машин. Давались прорахунки Генерального штабу польської армії [5:13-14]. Проте воно не використало і ці мінімальні можливості. Польське керівництво було надто оптимістичним і продовжувало вважати, що Німеччина й досі потребує допомоги Польщі, як союзника проти Радянського Союзу [22:28]. Політика ж сталінського керівництва по відношенні до Польщі проводилась не тільки силами державного апарату армії, але і органами держбезпеки, за допомогою Комінтерну [12:147]. Комінтерн наголошував на те, що будуються радянсько-польські відносини на основі рівності. 11 січня 1944 року було опубліковано по заяві радянського керівництва о радянсько-польських відносинах по обвинуваченні антинародної політики польського емігрантського керівництва[10:321-322]. В заяві говорилося: «Тепер відкриваються можливості відродження Польщі як сильної і незалежної держави. Однак Польща повинна відродитися не шляхом захоплення українських і білоруських земель, а шляхом повернення в склад Польщі захопленими німцями земель» [3:361] (Додаток 1). Багато чисельні архівні документи свідчать, що зимовий наступ Червоної Армії в Польщі почався не раніше, а пізніше наміченого терміну, яка не мала відношення до офіційної пропаганди[11:29]. Це сприяло поглибленню розколу в радянсько-польських відносинах. Після завершення воєнних дій Гітлер запропонував Великобританії та Франції укласти мирний договір, обіцяючи за це утворити невелику «Польську державу». Отримавши відмову, 8 жовтня Гітлер спеціальним розпорядженням поділив окуповані землі на дві частини: землі на схід від Вісли, а також Сілезія та Помор’я були включені до складу Рейху як німецькі території, решта земель були об’єднані у Генеральне губернаторство для окупованих польських теренів зі столицею в Кракові. Німецький кордон проходив за 20 км від Варшави. Краківський, Варшавський, Люблінський та Кадомський «дистрикти» (в червні 1941р – також Галичина) утворювали генерал-губернаторство. Від приєднаних до Німеччини земель вони відділялися митним, валютним, поліцейським кордоном, що ускладнювало зв’язок між окремими регіонами, ставало на перешкоді рухові опору. Німецька політика на різних частинах окупованих територій була неоднаковою [21:170]. На землях, що увійшли до складу Рейху, передбачалося швидкими темпами впродовж десяти років здійснити повне онімечення шляхом переселення поляків на схід і заселення на їх місце німецьких колоністів. Генеральне губернаторство займалося розселенням поляків та їх використанням як дешевої робочої сили на некваліфікованих допоміжних роботах, переважно в сільському господарстві[7:512]. Це підтверджує документ з замітки Бормана бесіди з Гітлером на тему про Польщу 2 жовтня 1940 року «Фюрер підкреслив, що поляки народжені спеціально для тяжкої роботи. Потрібно, щоб життєвий рівень в Польщі був низьким. Генерал-губернаторство являється польським резервом, великим польським робітничим табором»(Додаток 2) [17:210].

Після окупації були закриті польські вищі навчальні заклади, гімназії та ліцеї, театри, усі польські установи перейшли під контроль німців. Поляків трактували як «напівлюдей». Вони були зобов’язані схилятися перед німцями, їм заборонялося мати автомобілі, мотоцикли, телефони, радіо. Переміщатися по території провінції дозволялося лише за спеціальними перепустками. За будь-які порушення їх суворо карали смертним вироком. Спеціальні суди виносили швидкі вироки, а іноді їх зовсім не було. [21:171]. У перші тижні окупації з метою залякати населення німці провели масові арешти відомих польських діячів, і розстріляли близько 16 тисяч осіб. [7:410]. Широко розмаху набуло примусове переселення поляків до Генерального Губернаторства. До червня 1941 року біло депортовано близько 800 тисяч осіб, а їхнє майно перейшло до близько 200 тисяч німецьких колоністів [7:412]. Однак брак німців змусив окупантів шукати нових резервів серед місцевого населення. Для цього було проведено записи частини поляків, які мали хоча б віддалені родинні зв’язки з німцями і відносили їх до німецького національного списку. Це давало змогу володіти власністю і користуватися громадянськими правами. Окупанти розпочали онімечення дітей «з рисами німецької нації». Уся державна і приватна власність перейшла до німецьких концернів або адміністрації. На селян були накладені високі «контингенти» - обов’язкові поставки сільськогосподарської продукції [7:509]. Польські населені пункти перейменовано на німецький лад: Лодзь на Літцманнштадт, Торезнь на Торн. Закривалися польські костели, а священиків відправляли до концтаборів або депортували [9:511]

Політика гітлерівської Німеччини в Генеральному губернаторстві була дещо іншою. За Генеральним планом «Ост» (квітень 1942 року) гітлерівці передбачали впродовж наступних 15 років звільнити терени Генерального губернаторства від поляків, залишивши тільки невелику їх частину для підневільних робіт, а решту переселити за Урал. Цей план від 25 травня 1940 року був представлений Гітлеру був утверджений в якості директиву. Планувалося також впродовж 30 років 65% населення Західної України виселити. У Генеральному губернаторстві було збережено право поляків на власність, дозволено створення під контролем німців окремих самоврядних і культурних організацій. Поляки були допущені до нижчих ланок адміністрації без права займати керівні посади. Гітлерівські репресії й терор у Генеральному губернаторстві спочатку не були масовими. Їх грізним провісником став арешт 6 листопада 1939 року і скерування до концтаборів 183 професорів і викладачів Ягеллонського університету і Гірничої академії в Кракові. Навесні 1940 року окупанти почали проводити регулярні репресивні акції з метою залякування населення. [21:172]. Першою акцією стало знищення кількох сіл на Кєлеччині, в ході якої було спалено 600 селянських господарств і розстріляно близько 700 поляків. У жовтні 1939 року окупанти запровадили примусовий обов’язок праці для усіх чоловіків від 14 до 60 років, які використовувалися на найтяжчих роботах або вивозилися до Німеччини [21:173]

Навесні 1940 року гітлерівські керівники розпочали створення на польських теренах великих концентраційних таборів, призначених для утримування великих мас політичних противників, військовополонених осіб, призначених до знищення. Перші великі концтабори з’явилися у 1940-1944 роках в Освенцімі, Майданеку, Тріблінці. Потім мережі концтаборів на польських землях досягла 200. Особливою жорстокістю відрізнялася гітлерівська політика стосовно євреїв. У планах гітлерівців було цілковите їх винищення. З початку окупації гітлерівці позбавивши євреїв усіх прав і власності, замкнули їх у великих резерваціях – гетто, звідки поступово вивозили до спеціальних концтаборів. На польських теренах діяло близько 400 гетто, найбільш з яких були у Варшаві (360 тисяч осіб), Лодзі(200 тисяч осіб) [7:517].

Збройне повстання у Варшавському гетто – трагічна сторінка в історії Польщі 2 жовтня 1940 року всім євреям Варшави було наказано переселитися в гетто. В гетто було зігнано 450 тисяч чоловік. Норми продуктів, які були видані з карток, постійно зменшувалися. 9 січня 1943 року прибувши у Варшаву Гітлер побував в гетто. Він дав наказ провести до 15 лютого нове «переселення». Далі німці обрали 19 квітня, в цю ніч починалась іудейська Пасха. Винищенням гетто карателі хотіли зробити подарунок Гітлеру на день його народження. Німці вривалися в лікарні, де вбивали і жінок і дітей. Про повстання знала вся Варшава. В ніч на 22 квітня німці винищили цілі квартали гетто. [13:206-209]

Про напад німців на гетто оповідав Марк Едельман, який керував обороною однієї з фабрик під час повстання «В гетто повсталі укриваються в бункерах, є багато загиблих. Не можу описати в яких умовах живуть зараз євреї. Витримують тільки найсильніші. В бункерах не вистачає повітря.» А поет Юліан Рувиме писав: «Кров євреїв тече в широку ріку, і в цьому новому Йордані я приймаю святе хрещення – кроваве, горяще братство з євреями. Ми солдати свободи і честі.» [6:177-179]

Масові призиви провідних діячів Польщі на допомогу повстанням в гетто не мали результату, лише в кінці 1942 року сіоністи Заходу почали надавати грошову допомогу польському емігрантському керівництву [13:208-209]

Становище поляків на окупованих землях у перші роки війни було тяжким. Крім репресій і заборони будь-якої національно-культурної діяльності, приниження людської гідності окупанти приступили до планової експлуатації природних багатств, знищення або вивезення культурних цінностей. Упродовж війни матеріальне становище польського населення постійно погіршувалося. На початку окупації гітлерівці заморозили заробітну плату, в той час як ціни постійно зростали. Населення міст змушене було продавати цінні речі, меблі, щоб не померти з голоду. Дещо кращим було становище сільського населення. Німці сприяли селянським господарствам, вимагаючи взамін великих контингентів. Окупанти не зачіпали великих землевласників у Генерал герцогстві. Щодо ставлення до євреїв, а окремі націоналістичні кола поширювали думку, що німці роблять за нас брудну роботу. Інша частина населення надавала євреям можливу допомогу, з ризиком для власного життя переховували єврейські родини, однак загальна реакція поляків на агресію на окупантів була високопатріотична [7:512].

Таким чином, окупаційний режим у Польщі розпочався майже відразу після окупації на землях, що увійшли до Німеччини, розпочалося проведення політики репресій, депортації і терору проти поляків та інших народностей. Гітлерівське керівництво створило цілу систему концентраційних таборів, які стали місцем трагедії мільйонів людей. В свідомості населення зародилося прагнення боротися за свою свободу і незалежність, і як результат зародження і розвиток руху опору проти фашизму.

Розділ II. Діяльність польського національно-визвольного руху під час війни

Вже на початку війни склалися три основні течії визвольного руху. Перша – діюча регулярна армія. Друга – добровільні збройні загони, що складалися з цивільного населення та польських військовослужбовців, які переходили до партизанських дій. Третю течію опору становили різноманітні неорганізовані прояви громадянської непокори. Основними формами супротиву на початковому етапі були зовнішньополітична та військова діяльність еміграції, а також розгортання в окупованій країні підпільних політичних і організаційних дій. В цих умовах на перший план висувалося завдання національного звільнення, що вимагало широко об’єднання сил у боротьбі проти фашизму. Питання полягало лише в тому,, хто очолить визвольний рух, погляди учасників якого на форми, методи, засоби боротьби, на їх кінцеву мету та на союзників були різними [22:10-11]

Уже у вересні-жовтні 1939 року виникла перша підпільна військова організація «Служби перемоги Польщі». Наприкінці року почала формуватися урядова Спілка збройної боротьби. У міжнародних відносинах Польщу представляв створений у Франції генералом В.Сікорським уряд, який потім переїхав до Лондона. До його складу входили представники різних політичних сил: «Стронніцтво народове», «Стронніцтво праці», «Стронніцтво людове» та соціалісти. «Стронніцтво людове», яке вже на початку 1940р відновило свою партійну структуру. Пд. Тиском низових організацій керівництво людовців погодилося на створення військових формувань – «батальйонів хлопських» за допомогою яких вони планували самостійно завоювати владу в Польщі та відновити державність на основі конституції 1921р. До найвпливовіших політичних структур належало також Стронніцтво праці, соціальну базу якого становили середні та дрібні підприємці, інтелігенція, ремісники та робітники. Вона відмовилася від створення власних військових організацій. [22:12]. Головною метою емігрантського уряду в затвердженій 18 грудня 1939 року програмі визначалося визволення Польщі від окупації шляхом збройної боротьби в союзі з Великою Британією та Францією. Висувалися також вимоги приєднання до Польщі частини німецьких земель: частина Сілеза, Гданська, частини Західної та Східної Пруссії. Уряд виступив за встановлення у звільненій Польщі парламентської демократичної системи та багатонаціональну державу. Зовнішньополітична концепція полягала в ідеї створення федерації держав Центральної й Східної Європи як противаги і Німеччині, і Радянському Союзу [22:13]

Центром польського визвольного руху всіх напрямків залишалася Варшава та територія генерал-губернаторства. Політичний погоджувальний комітет чотирьох партій склався в 1940 році і був дорадчим органів при Делегатурі – представництві уряду в окупованій країні. Сформовані при Делегатурі адміністративні органи відтворювали систему довоєнного держапарату. Прерогативою Делегатури було керівництво спілкою збройної боротьби, на чолі з генералом С Грот-Ровицьким. Основне завдання Спілка вбачала в групуванні сил, накопиченні зброї, вишколі та підготовці до захоплення влади в момент визволення Польщі західними союзними військами. Політична база уряду була досить строкатою і суперечливою. Розколотий ще до війни табір ендеків продовжував дробитися. Частина його – «Конфедерація народу», яка представляла Табір Великої Польщі, підтримувала зв’язки з урядом.

Ліву опозицію урядового табору складали ліві соціалісти та комуністи. Метою боротьби лівих було не тільки здобуття національної незалежності, для чого створювалися збройні формування, а й завоювання влади робітничим класом. Головним союзником у боротьбі вони вважали Радянський Союз.

Із трьох адміністративно-державних частин, на які була поділена Польща в 1939 році, рух опору розвивався у двох: головним чином на території генерал-губернаторства, де знаходилися керівні органи, а також у регіони, а також у регіоні Західної України та Західної Білорусії.

Вже в вересні 1939 року в центрі Польщі діяло декілька збройних загонів частин польської армії, які вели партизанську війну. Улітку 1940 року після капітуляції Франції польський рух опору втратив зовнішньополітичну підтримку в Європі, а з нею й перспективу швидкого визволення Польщі.

Наприкінці 1939 року були встановлені негласні контакти між представниками Радянського Союзу і польського емігрантського уряду. [22:19] В червні 1940 року В.Сікорський у меморандумі до Форін офіс заявив про прошення польського уряду в Лондоні переглянути політику щодо Радянського Союзу. Він погодився на певні територіальні, на прохід радянських військ через територію Польщі, окуповану Німеччиною, на співпрацю у формуванні в Радянському Союзі польської армії для боротьби зі спільним ворогом. [22:159]

Вступ Радянського Союзу у війну створив нову політичну, воєнну, ідеологічну та психологічну ситуацію в Польщі. Розгром німців під Москвою знову навіяв полякам надію на визволення цього разу зі сходу. Спонуканий людовцями, соціалістами, стронніцтвом праці, під тиском Великобританії глава польського уряду В. Сікорський 30 липня 1941 року підписав угоду про союз із Радянським Союзом у війні. Угода проголосила німецько-радянські домовленості недійсними. [22:160]. Однак розв’язати головну проблему кордонів не вдалося. Західноукраїнські та західнобілоруські землі кожна сторона вважала своїми й створювала там своє збройне підпілля. Відповідно до угоди в Радянському Союзі почала формуватися польська армія під командуванням генерала В. Андерса. [22:161] Сікорський усвідомлював вразливість Польщі, змушеної протистояти двом ворогам: Німеччині, з якою боролися на смерть протягом століть, та Радянському Союзу, із його планами гегемонії в Центрально-Східної Європі. Він прагнув здобути підтримку Сполучених Штатів і Британії, під час трьох візитів у Вашингтон. Сікорський намагався посилити позицію повоєнної Польщі та всього регіону, плануючи разом із Бенешем Чехословацько-Польську конфедерацію. Але ні Рузвельт, ні Черчілль не бажали ризикувати співпрацею з Радянським Союзом заради Польщі. [2:284]

Складовою частиною військового співробітництва біло встановлення зв’язків командування Червоної Армії із Союзу Збройної Боротьби, яка з лютого 1942 року дістала назву Армії Крайової, на чолі з С. Грот-Ровецьким. «Крайова» у польській мові значить «загальнодержавна, національна». Натомість «людова» - це народна у розумінні «трудового народу». Дві армії однієї нації, поділені ідеологією. Основним завданням Армії Крайової була боротьба за відновлення державної незалежності шлях організації дій самооборони і підготовки підпільної повстанської армії. Повстання мало вибухнути на польських землях в момент ослаблення нацистської Німеччини. Не зважаючи на свій партуанський характер, Армія Крайова мала добре розбудовану структуру: керівним органом армії була головна комендатура, в складі якої входили структурні підрозділи та окремі служби, що організовували конспірацію, вели розвідувальну роботу, накопичували зброю, видавали підпільну літературу. До складу АК входили також структурні закордонні підрозділи, які діяли у Великобританії, Угорщині і Німеччині. До лав АК влилися менші збройні організації:»Таємна польська армія», «Таємна військова організація», «Збройна конфедерація», «Соціалістична бойова організація». АК реалізує свої бойові завдання не тільки підготовкою до повстання, а й щоденною збройною діяльністю, організацією актів саботажу і диверсій, визволення з рук гітлерівців заарештованих польських громадян та полонених союзників армії, партизанськими битвами проти нацистських каральних загонів.

Головним для радянського генштабу у співробітництві з АК було отримання розвідувальних даних з глибокого тилу німецьких військ.

Головним для радянського генштабу у співробітництві з Армії Крайової було отримання розвідувальних даних з глибокого тилу німецьких військ. Після тиску з боку радянського й британського урядів АК організувало на окупованій радянській території акцію “Вахляж”, завданням якої була охорона майбутнього повстання в Польщі від німецьких військ, а наприкінці листопада 1942 року вивела з ладу варшавський залізничний вузол. 5 січня 1942 року у Варшаві збори представників комуністичних осередків прийняла рішення про утворення Польської партій робітничої (ППР). Партія проголосила себе національною робітничою партією, що спирається у своїй діяльності на принципах марксизму-ленінізму і вважає національне визволення неможливим без визволення соціального. До літа 1942 року ППР створила мережу підпільних організацій, у яких до кінця року налічувалося 4 тисячі членів. У відозві “До робітників, селян та інтелігенції, до всіх польських патріотів”, обнародувані у січні 1942 року, викладалися головні програмні положення Польської Партії робітничої. Неодмінною передумовою успішної боротьби за визволення Польщі комуністи вважали згуртування всіх патріотичних сил, незалежно від політичних поглядів. В свою чергу гітлерівці намагалися знищити робітничу партію ще на початковій стадії. Впродовж 1942 року було заарештовано близько двох тисяч членів партії.

Рух опору продовжувався в різних формах. Дуже поширеною була, наприклад, таємна військова підготовка шкільної молоді. Значний внесок у боротьбу з окупантами робило католицьке духовенство. У жовтні 1942 року командування АК створило керівництво диверсіями, до складу якої ввійшли різні існуючі диверсійні структури, а також харцерська організація “Сірі шеренги”. Як і раніше, всі дії АК підпорядковувалися головній меті – підготовці загального повстання, яке мало розпочатися за наказом з Лондона [22:185]

У листопаді 1943 року було опублікована друга декларація Польської робітничої партії “За що ми боремося?” написана секретарем партії В. Гомукою. В ній формулювалося більш радикальні, ніж у березневій декларації. Її основні вимоги: Створення демократичної держави “трудящі маси якої прагнутимуть к переходу до соціалістичного ладу”, націоналізація великої промисловості, банків та транспорту. Для реалізації цієї програми керівництво ППР приступило до створення на противагу “лондонському табору” іншого політичного центру Крайової ради народової. Першого січня 1943 року КРН проголосила програмну декларацію, в якій говорилося, що рада ставить перед собою в якості головної мети мобілізацію всіх сил населення для боротьби з окупантами. Для досягнення цієї мети Крайова Рада Народова створює Армію Людову як воєнну силу населення. Вона заявляла, що в звільненій Польщі повинна бути соціальна справедливість, такі задачі Рада поставить перед Тимчасовим керівництвом. Це керівництво буде обране загальними, прямими демократичними виборами Законодавчими зборами.

В зовнішній політиці Крайова Рада Народова буде мати добрі стосунки з іншими народами. КР в в Лондоні вправі виступати від імені польського населення (Додаток 4)[17:36]

Армія Людова також була конспіративною військовою організацією, яку було створено на початку 1944-го року на базі Народної гвардії, яка практично підпорядкувалася Польській робітничій партії, визнала захоплення східних польських земель Радянським союзом. Основним завданням Армії Людової було ведення боротьби проти нацистів з метою відбудови польської держави під керівництвом комуністів. Тому підрозділи Армії Людова вели збір розвідданих для радянського командування, проводили спільні бойові акції із «червоними партизанами, а пізніше – із підрозділами Радянської армії, а також готувалися до захоплення влади комуністами після закінчення війни у країні. У 1944 році існувало 6 округів Армії Людова, а її підрозділи формувалися за принципом партизанських загонів. На початку 1944 армія налічувала близько 8 тисяч членів, а у липні тогож року – 30 тисяч вояків. Із поляків було створено 6 бригад. А до яких додалося ще дві бригади, сформовані із військовополонених, котрим вдалося втекти з неволі. З контрольованих Червоною Армією територій в Армії Людова було перекинуто бригаду імені Ванди Василевської. Однак період діяльності усіх цих бригад був досить коротким – часто не перевищували одного місяця. Декретом прокомуністичної Всепольської народної ради 21 липня 1944 року із АЛ та Польської армії в Радянським Союзом було утворено Військо Польське.[16:363]

На противагу Крайової Ради Народової 9 січня 1944 року проголошено створення Ради єдність народової, яка отримала повноваження підпільного парламенту. Так на рубежі 1944 року завершилося формування двох основних таборів у польському русі опору. У черговий раз зазнав модернізації план дій Армії Крайової на момент вступу Червоної Армії на територію Польщі – план «Бужа». Перед Армією Краєвой ставиться завдання: в момент відступу гітлерівських військ напасти ти на їхні ар`єргарди й за п`ять хвилин до приходу радянських військ захопити владу від імені лондонського уряду. Так, коли 13 липня 1944 року Червона Армія й Армія Крайова спільними зусиллями здобули Вільнюс, спроба польського командування виступити в ролі «господаря» звільненої території закінчилась тим, що вони були роззброєні та інтерновані. Операція «Бужа» провалилась, більш ніж 6 тисяч бійців АК заарештовано. За Бугом після приходу Червоної Армії тимчасово встановилося двовладдя. З ініціативи людовців С. Миколайчик на початку серпня 1944 року в Москві вів переговори. Але радянський проект угоди про кордон за лінією Керзона і створення майбутнього уряду з представників Польського комітет національного визволення і «лондонського табору» був прийнятий. У цих умовах повстання у Варшаві мало стати козирним тузом емігрантського табору на переговорах: установлення в столиці своєї влади повинно було засвідчити наявність у країні справжнього» господаря з організованою армією та владними структурами. Розпочатий 1 серпня 1944 року АК виступ проти німецько-фашистських окупантів переріс у народне повстання, яке тривало два місяця й стало кульмінацією польського національного руху опору.[21:188-190]

Отже, одним з найважливіших в історії Польщі періоду Другої Світової війни був Рух Опору. Він охопив всю довоєнну територію польської держави, всі соціальні верстви і професійні групи, створив розвинену систему підпільних організацій політичного і суспільного життя. Рух опору став символом патріотизму польського народу, його консолідації та бажання свободи, яке вилилося в повстання.

В період серпня – вересня учасники повстання вели нерівну самовіддану боротьбу з регулярними частинами гітлерівської армії. Став заложниками політичних інтриг і амбіцій лідерів держави . Погано озброєні польські патріоти не мали ніяких шансів на успіх і були приречені. Але навіть сьогодні ведуться немало дискусій навколо Варшавського повстання, адже правда так і не прозвучала навіть через п`ятдесят років.

Повстання, яке розпочалося 1 серпня 1944 року у Варшаві, було у воєнному відношенні недостатньо підготовлено. Багато в чому не залежало від того, що приймаючи рішення про початок повстання у столиці Польщі проти гітлерівських окупантів, командуючий Армії Крайової Бур – Комаровський, делегат Я.-С. Янковський керувалися насамперед політичними міркуваннями – поставити перед фактом переходу влади у Варшаві до емігрантського табору. У дійсності ж виступ проти нацистів хоча й був відчайдушною акцією, скерованою певними політичними планами, переріс у народне повстання. Яке тривало два місяці й було героїчною кульмінацією польського руху опору.

У першій день повстання п`ятнадцятитисячному німецькому гарнізону протистояли 2,5 тисячі бійців. Сигнал до виступу прозвучав1 серпня в 17.00. Наказ про початок бойових дій був наданий генералом Хрушчелем. Хоч показували, що зброя і боєприпаси у повстанців нема і вистачить лише на три-чотири дії. [9:16-17]

Згідно розробленому плану «Буря» Армія Крайова повинна була напередодні вступу у Варшаву радянських військ оволодіти в період 4-5 днів польською столицею і встановити політичну владу уряду Миколайчика.

Таємно прибувши у Варшаву з Лондона емісар польського уряду завірив Армію Крайову, що Лондон і Вашингтон не залишать повстанців без допомоги. Гітлерівці скерували до міста додаткові частини. Чисельність яких досягла 30 тисяч вояків. Командування силами придушення повстання було доручено генералу Є фон дем Баху, який отримав наказ Гітлера безжалісно придушити повстання. Не рахуючись з втратами серед цивільного населення і руйнуванням міста. Гітлерівці мали величезну перевагу в озброєнні, використовували танки, літаки, артилерію. 5 серпня німецькі війська перейшли до атаки на спірні пункти повсталих і здобули кілька районів, розчленувавши повстанські сили.

На допомогу Варшаві рушили загони Армії Крайової з інших районів Польщі, але зуміли пробитися до міста лише поодинокі. Гітлерівці вдалися до жорстких методів ведення війни, використовуючи як прикриття для танків захоплене цивільне населення. Проводячи масові екзекуції поляків, в яких загинуло понад 40 тисяч осіб. У боях з повстанцями брали участь частини створеної німцями Російської визвольної національної армії під командуванням Б. Кашинського. На початку вересня німцям вдалося відбити більшість районів столиці й оточити повсталих у районі Середмістя. [7:297-299]

Спроби повсталих захопити мости через Вісли, цитаделі,вокзали. Аеропорт та інші стратегічні об`єкти закінчилися невдачею. Допомога повстанцям з повітря здійснювалася британською авіацією, яка аж до середини вересня не мала дозволу на використання радянських аеродромів. Значна частина боєприпасів і провіанту падали в руки фашистів. Англійська авіація кидаючи вантаж фактично не допомагала повстанцям, а навпаки – постачали німцям багаж з висоти 3000 метрів. Те, що падало в руки повстанців було пошкоджено (Додаток 5) [17:364]

Підносячи повстання, керівники підпілля сподівалися на його короткотривалий характер, що найбільше тиждень. Вони вважали, що повстання піднесе престиж лондонського уряду і змусить Сталіна рахуватися з ним. Тим більше. Що на початок серпня передбачався візит С.Миколайчика до Москви. 2 серпня Т. Бур-Комаровський надіслав до Лондона депешу, в який просив уряд спонукати радянське керівництво до наступу Червоної Армії на Варшаву. Проте Сталін використав факт варшавського повстання для подальшої компрометації лондонського уряду. 3 серпня 1944 року у Москві Миколайчик зустрівся з радянським диктатором. Він просив допомогти повсталим у Варшаві провести вибори до Законодавчого сейму і схвалити нову конституцію. На переговорах, які пройшли 6-7 серпня. Б. Бєрут виступив як господар ситуації і погоджувався лише на включення чотирьох міністрів з Лондона до майбутнього уряду національної єдності. Який повинен був очолити Миколайчик; для себе передбачав посаду президента. Протилежні позиції сторін не давали жодних підстав для компромісу. С.Миколайчик поїхав без відповіді.

Історики ведуть диспути, чи дійсно Москва могла, але не хотіла допомогти повстанцям. Однак чи була в серпні і вересні 1944 року Червона Армія в змозі провести операцію по визволенню Варшави – це вона зробила, однак лише в січні 1945 року. З іншого боку потрібне взагалі було повстання? Воно з самого початку було приречене на поразку.[7:515] Варшавське повстання не було новим для німців, вони не тільки мали важливу інформацію про структуру і діяльність польського підпілля, але й знали про підготовку. Навіть намагалися домовитися з деякими представниками підпілля.[4:6]

В статтях «хто кого зрадив» подається документ Ю. Рокоцького. Він прямо звинувачував керівництво Армії Крайової в помилковому початку повстання. Всі члени президії були згодні з тим, що повстання починати не можна. Однак потім відбуваються такі події – частина офіцерів вимагають розпочати повстання. Від англійців було отримано благословення на повстання. До самого кінця не було єдності між командуванням, солдатами і населенням. Ю. Рокицький розумів, що населення більше сподівалося на допомогу Союзу. Однак Радянський уряд проявив пасивність. [15:3]

Однак не можна забувати й про те, що Радянський Союз надавав повстанцям боєприпаси, продовольство та брав участь у повстанні. Німецьке командування намагалося зупинити наступ Червоної Армії, зберегти фронт та утримати лінію рік Нарева і Вісли. Велика роль відводилась Варшаві – центру комунікацій. Все призвело до того, що фаланги другої радянської армії опинилися відкритими. [14:49-50]. В цій ситуації генерал Щербаков А.С. Направив інформацію Сталіну про ситуацію у Варшаві. «У зв`язку з великими втратами. Сьогодні був наказ на відступ військ. До окупації у Варшаві нараховувалося півтора мільйони жителів. А зараз залишилося 300-400 тисяч чоловік. Велика кількість населення було знищено німцями. Населення живе в страху за свою долю. Що стосується Праги, то з обстрілами міста німцями, що посилилися, частина населення продовжує тікати в села. Для надання їм допомоги було організовано 8 госпіталів. Місцеві органи влади не приймали необхідних мір для надання населенню продовольства. Важливим є те, що польське населення дякувало Радянський уряд за допомогу. Військо першого Білоруського фронту 14 вересня зайняли Прагу, для надання допомоги повсталим. Наступного дня перша армія Війська Польського вступила в Прагу і приступила до підготовки возз’єднання з повстанцями у Варшаві.[1:325]

Становище повсталих та населення Варшави набуло катастрофічного характеру. У цих умовах навіть підтримка повстанців радянською авіацією не могла переломити хід подій. Західні союзники спочатку не змогли зайняти визначеної позиції стосовно повстання та дорікали полякам за неузгодженість їхніх дій з союзниками і, зокрема, Москвою.

Тільки 30 серпня уряди Великобританії і США визначили Армію Крайову союзною і розпочала допомогу Варшаві. Сталін 10 вересня під тиском погодився надати радянські бази для англійських літаків. 16 вересня польські частини форсували Віслу на південь від Варшави, але змушені були відступити, зазнавши великих втрат. Незабаром, до повсталих прибули радянські літаки. Але допомога була вже запізно. 2 жовтня 1944 року Т. Бур-Комаровський підписав акт капітуляції повстанців. Згідно з ним, повсталі трактувались як військові полонені і скеровувалися до концтаборів, цивільне населення повинне було залишити місце.[22:297-299]

Отже діяльність польського національно-визвольного руху під час війни вилилося в Варшавське повстання, яке закінчилося повною поразкою повстанців, які свято вірили в ідею визволення Польщі. Однак саме керівництво, яке повинно було згуртувати патріотичні сили у боротьбі з фашизмом, мали за мету встановлення своєї влади, що призвело до масових жертв.

Висновки

Перший і головний підсумок Другої світової війни полягає у всесвітньо-історичній перемозі над фашизмом. Перемога врятувала світову цивілізацію, зруйнувала претензії Німеччини на світове панування. Друга світова війна була найжорстокішою і найкровопролитнішою і в історії людства. Під час війни загинуло близько 60 млн. людей, в тому числі 27 млн. радянських людей. Десятки мільйонів людей було поранені. Стали інвалідами. Війна спустошила цілі країни. Перетворила в руїни багато міст і сіл. Трагічні сторінки Другої світової війни закликають народи світу до пильності. Адже і сьогодні насильство і терор залишаються інструментами політики, незважаючи на те, що демократичні держави намагаються спільно протистояти цим явищам. По-третє. Війна показала здатність демократичних сил Землі згуртуватися перед загальною смертельною небезпекою. Перемога у війні – це спільна заслуга і загальний капітал всіх держав і народів. Друга світова війна стала одним із переломних етапів історії сучасного світу. Змінилася політична карта світу, утворилася нова світова структура, змінилося співвідношення сил у капіталістичних країнах.

Результатом нападу гітлерівської Німеччини на Польщу стало зародження та розвиток національно-визвольної боротьби польського народу. В країні розгорнувся Рух Опору, який охопив всю територію польської держави, всі соціальні верстви, створило розвинуту підпільну систему. Було створено видавничу справу, розвинута система підпільної освіти. Жорстока політика окупантів поставила перед польським народом альтернативу: підкоритися й бути знищеним або боротися й відстояти своє право на існування. Результатом боротьби польського народу стало Варшавське повстання, яке стало трагедією в історії Польщі. Відповідальність за загибель повстанців ніхто з урядів не взяв на себе. Сьогодні деяки історики стверджують, що хоча повстання і закінчилося в жовтні 1944 року, а місто Варшава було знищено, воно все ж таки мало велике значення залишивши нам в спадок вічні цінності, які стали в 1980 році одним з витоків перемоги «Солідарності». Однак, не дивлячись на те, що сьогодні ліквідована цензура, все ж не була створена праця, яка б охоплювала всю історію Варшавського повстання. Важливо наголосити, що проблема Варшавського повстання залишається відкритою і однією з завдань сьогодні є створення необхідного комплексу досліджень з цієї теми.

В результаті дослідження було вивчене та проаналізовано особливості національно-визвольної боротьби польського народу в період Другої світової війни на території Польщі. Наукова розробка теми є незначною. Кількість монографій, наукових статей є недостатнім для повного вивчення теми. В роботі було показано вплив окупаційного режиму у Польщі, розкриті основні напрямки і дії Руху Опору.

Джерельна база дала змогу вивчити та дослідити Варшавське повстання 1944 року, хоча залишається багато таємниць та білих плям, які потрійно ще розкривати і досліджувати. Це дослідження національно-визвольної боротьби може бути продовжене у дипломній роботі.

Трагічну спадщину, яку залишила в Польщі Друга світова війна повинна стати для людства прикладом того, що війна є носієм зла, зла, яке народжує страждання та смерть. Сьогодні в період демократичного ладу повинен зберігатися мир і свобода, адже наші предки не мало пролили кров для того, щоб ми жили в мирі та незалежності. Перший і головний урок Другої світової війни полягав в тому, що третьої світової війни не повинно статися, тому, що в ній не буде переможців, залишаться лише руїни людської цивілізації.

Отже, розвиток національно-визвольної боротьби польського народу в період Другої світової війни відіграла велику роль у протистоянні гітлерівської Німеччини на території Польщі.

Список використаної літератури

1. До проблеми становлення військових молодіжних організацій лівого спрямування на території Польщі в 1941-1943 рр. // Україна і Польща в ХХ ст. – Київ; Краків, 2002. – С. 162–164.

2. Створення військової організації Гвардії Людова на території Польщі в 1942-1944 рр. // Література та культура Полісся. – Вип. 20: Історичні та культурологічні процеси на Поліссі та в Україні (ХІ–ХХ століття). – Ніжин, 2002. – С. 225–228..

3. Національні військові організації на території Польщі на початковому етапі Другої світової війни (1939-1940 рр.) // Література та культура Полісся. – Вип. 23. – Ніжин, 2003. – С. 91–96.

4. Військові організації польського руху Опору в період 1939-1944 рр. // Література та культура Полісся. – Вип. 29. – Ніжин, 2005. – С. 179–185.

5. Діяльність польської диверсійної організації “Вахлярж” у період 1941-1942 рр. // Література та культура Полісся. – Вип. 30. – Ніжин, 2005. – С. 131–136.

6. Історіографічні аспекти вивчення ґенези військових організацій польського руху Опору в роки Другої світової війни // Література та культура Полісся. – Вип. 32. – Ніжин, 2006.– С. 131-136.

7. До питання про створення військової підпільної організації Коменда Оборонців польських 1939-1943 рр. // Література та культура Полісся. – Вип. 34. – Ніжин, 2006. – С. 169–179.