Реферат на тему:

Політичний та соціально-економічний розвиток Греції у

1990 – 2005 рр

План

1 Суспільно-політичний розвиток Греції у 1990 – 2005 рр

2 Соціально-економічний розвиток Греції у 1990 – 2005 рр

3 Основні вектори зовнішньої політики Греції у 1990 – 2005 рр. Болгарсько-українські відносини

Висновки

Список літератури

1 Суспільно-політичний розвиток Греції у 1990 – 2005 рр

Зміни до виборчого закону, зроблені на початку 90-х років XX ст., обмежили можливість малопотужних політичних сил потрапити до парламенту. У зв'язку з цим на грецькій політичній арені відбулося розмежування, виникли нові партії, рухи та об'єднання. Однак незважаючи на це, продовжували домінувати лівоцентристськии Панеллінськии соціалістичний рух і правоцентристська (консервативна) Нова демократія (обидві партії засновано у 1974 р.). На парламентських виборах 1990 р. перемогла Нова демократія, а її лідер К. Караманіс очолив уряд. Після політичного скандалу, пов'язаного з прослуховуванням лідера опозиції соціаліста А. Папандреу, відбулися дочасні парламентські вибори (1993). Вони принесли перемогу соціалістам, які й сформували уряд. У 1995 р. главою держави було обрано К. Стефанопулоса. Після смерті А. Папандреу (листопад, 1995 р.) лідером соціалістів і прем'єр-міністром країни став К. Семітіс. Обидва уряди проводили курс на реформування та структурну модернізацію економіки, зміни в соціальній сфері. Проте на хвилі масового протесту проти скорочень соціальних виплат (ці кошти уряд хотів використати для подолання бюджетного дефіциту заради досягнення критеріїв членства в Монетарному союзі) К. Семітіс призначив на вересень 1996 р. дострокові парламентські вибори. Вони знову принесли перемогу соціалістам (162 мандати). Опозицію утворила Нова демократія (108 мандатів). Парламентськими стали також Компартія (11 мандатів) і Демократичний соціальний рух (9 мандатів).

У листопаді 1996 р. в країні відбувся масовий страйк проти засобів жорсткої економії уряду К. Семітіса. Для уникнення соціального вибуху влада вимушено відмовилася від форсованого приєднання до Монетарного союзу. У 1998 р. уряд К. Семітіса провів реформу місцевого управління. Згідно з розробленою програмою "Каподістрія", майже вп'ятеро було зменшено кількість громад. Почали функціонувати великі місцеві муніципалітети з широкими повноваженнями при вирішенні широкого комплексу питань власного регіону.

У 2000 р. за парламентські мандати змагалися 19 політичних сил, проте успіху досягли лише чотири з них. Провідні позиції надалі утримував Панеллінський соціалістичний рух (43,79 % і 157 мандатів), права Нова демократія (42,73 % і 126 мандатів), Компартія (5,53 % і 11 мандатів) та Коаліція радикальних лівих (3,2 % і 6 мандатів). Демократичний соціальний рух не зумів подолати встановленого бар'єру і набрав лише 2,69 %, втративши порівняно з попередніми виборами 1,74 % голосів. За решту партій і рухів проголосувало менше 0,4 % виборців. Однією з найважливіших внутрішніх проблем країни на той час було питання піднесення економіки та підвищення добробуту населення (до 2004 р. Греція офіційно вважалася найбіднішою країною ЄС). Внутрішньополітична ситуація нагніталася з поширеним у країні тероризмом. Найбільшими терористичними організаціями були "Революційна народна боротьба" і "Сімнадцяте листопада".

Чергові парламентські вибори, які відбулися у березні 2004 р., принесли перемогу Новій демократії (45,4 % і 165 мандатів). Соціалісти вперше за останню чверть століття зайняли місце парламентської опозиції (40,5 % і 117 мандатів). Свої позиції зберегли Компартія (5,9 % і 12 мандатів) та Коаліція радикальних лівих (3,3 % і 6 мандатів), які надалі залишилися на маргінесі парламентських сил. Решта політичних партій та рухів (12), які виборювали місця в законодавчому органі, до нього не потрапили. З них найбільшу підтримку громадян мали Народне православне об'єднання (2,2%) і Демократичний соціальний рух (1,8 %). Інші отримали менше 0,3 % голосів. Новий уряд очолив Костас Караманліс.

На чергових президентських виборах (2005) главою держави було обрано Каролоса Папульянса, за якого проголосувало 279 з 296 депутатів. У грецькому суспільстві має репутацію зрівноваженого, порядного, скромного та чесного політика.

У вересні 2007 р. в країні відбулися дострокові парламентські вибори, на яких знову перемогла Нова демократія К. Караманіса (41,85 % і 152 мандати). Опозиція в особі Всегрецького соціалістичного руху набрала 38,11%, забезпечивши собі 102 місця у парламенті. Парламентськими стали також Комуністична партія (7,5%) та Ліворадикальний союз (5%). Крім того, вперше після 1974 р. до законодавчого органу потрапила крайня права партія Народний православний заклик (3,75 %). За новим грецьким виборчим законодавством 260 парламентських мандатів розподіляють за пропорційною системою, а решту 40 мандатів отримує переможець виборів. Таким чином, Нова демократія отримала можливість сформувати однопартійний уряд.

2 Соціально-економічний розвиток Греції у 1990 – 2005 рр

Економіка розвивається динамічно, країна входить до індустріально-аграрних країн із середнім рівнем розвитку. Приріст ВВП у другій половині 90-х років XX ст. становив близько 3—4 %. На початку XXI ст. він коливався у цих межах і у 2004 р. досяг 223,5 млрд. дол. (22,8 тис. дол. на душу населення). Цей показник є одним із найнижчих у єврозоні та поступається лише Португалії.

У виробництві ВВП майже 28 % припадає на промисловість і 16 % — на сільське господарство. У промисловості найбільше розвинуті легка і харчова галузі, діють підприємства чорної і кольорової металургії. У сільському господарстві переважає землеробство. Вирощують зернові, цукровий буряк, бавовну, тютюн, поширене овочівництво та виноградарство. Важливою галуззю економіки є мореплавання: з майже 3,4 тис. грецьких кораблів більше 2/3 знаходиться під прапорами інших країн. Головними портами є Пірей, Салоніки, Елефсіс. Більшість мешканців зайнято дрібним підприємництвом (обслуговування, торгівля, туризм).

За уряду К. Караманліса у країні скоротився бюджетний дефіцит. Водночас рівень безробіття у 2005— 2007 рр. залишався високим. Хоча на середину 2007 р. було створено 200 тис. нових робочих міст, безробіття перевищувало середній рівень по Євросоюзу. На почат¬ку XXI ст. воно коливалося на рівні близько 10 % .

Значні кошти надходять від туризму (близько 10 млн туристів на рік). Країна експортує швейні та текстильні вироби, цемент, мінеральну сировину, сільськогосподарські продукти. Основними зовнішньоторговими партнерами є Німеччина, Італія, Франція, Велика Британія. Греко-український товарообіг у 2003 р. становив близько 230 млн дол. До 2004 р. Греція була єдиною країною НАТО, куди Україна постачала продукцію військово-промислового комплексу (малі десантні кораблі "Зубр" та ін.).

На початку ХХІ століття з більшості показників Греція поступається своїм партнерам по ЄС. Сильні позиції в грецькій економіці займає американський, французький, німецький, італійський та швейцарський капітал. Іноземна участь складає: в обробній промисловості — 25 %, в галузі послуг — 22 %, в банківській системі — 16 %, в добувних галузях −10 %. Сучасна національна економіка країни активно адаптується до процесів західноєвропейської інтеграції.

Промисловість має високий рівень монополізації (200 компаній отримують 50 % усіх прибутків промисловості) і водночас — великою чисельністю малих підприємств (120 тис. підприємств, з них лише 700 мають понад 100 працюючих). На мікропідприємствах (4-6 чол.) працюють робітники дуже високої кваліфікації. ВВП по секторах: сільське господарство — 8,3 %; промисловість — 27,3 %, послуги — 64,4 %. Інфляція: 2,04 % (2000 р).

Потреби Греції в рідкому паливі на 95 % покриваються за рахунок імпорту. Використовуються також запаси місцевого бурого вугілля. Виробництво електроенергії, що складає державну монополію, швидко розвивалося з середини 1960-х років за рахунок пуску нових тепло- і гідроелектростанцій. ГЕС виробляють біля третини всієї електроенергії, інше припадає на частку ТЕС.

Сьогодні економіка Греції посідає 37-ме місце в світі за показником росту валового внутрішнього продукту та 33-те — за паритетом купівельної спроможності. За даними індексу розвитку людського потенціалу 2007 року включно, оприлюдненими 5 жовтня 2009 року, Греція посідає 25 місце в світі і відноситься до групи «розвинених країн». Проте внаслідок світової фінансьвої кризи економіка Греції перебуває у дуже скрутному становищі: 2009 року дефіцит бюджету склав 12,7 % ВВП, при дозволених у Єврозоні 3 % від ВВП,[6] У квітні 2010 року Євростат переглянув цю цифру, оголосивши, що насправді дефіцит склав 13,6% ВВП.

За даними Index of Economic Freedom, складеним The Heritage Foundation, США, станом на 2010 рік Греція посідає 73-тє місце в світі: ВВП — $330,0 млрд. Темп зростання ВВП — 2.9% %. ВВП на душу населення — $29 361. Прямі закордонні інвестиції — $ 6,6 млн. Імпорт (машини і обладнання, нафта і нафтопродукти, мінеральна сировина, товари широкого споживання, продовольство) — $ 22,2 млрд (г.ч. Італія — 15,6 %; Німеччина — 15,5 %; США — 11,1 %; Франція — 8,3 %). Експорт (сировина — боксити, нікель, марганець, сільгосппродукти — тютюн, текстиль, оливкова олія, овочі, фрукти, консервовані продукти, зернові) — $ 12,9 млрд (г.ч. Німеччина — 25,5 %; США — 15,8 %; Італія — 10,8 %; Великобританія — 7,7 %). Загалом близько 60 % товарообігу Греції припадає на країни ЄС; 20 % — на арабські країни.

Промисловий потенціал країни в основному сконцентровано в районі Афін і Салонік. Тут випускається у вартісному вираженні близько 50 % промислової продукції країни. Сільськогосподарське виробництво найбільш розвинене у Македонії і окремих місцевостях Пелопоннесу. Менш процвітаючі області — Фессалія, західний Пелопоннес і Крит (окрім Іракліону). Найбідніші райони Греції — острови Егейського та Іонічного морів, Епір, Фракія і східний Пелопоннес, де переважає натуральне господарство, скотарство і кустарні промисли. Тіньова економіка за оцінками складає близько 20 %. При цьому значною проблемою для Греції залишається корумпованість та тіньовий сектор економіки. За результатами опитування більше 6 тисяч осіб, проведоного грецьким відділенням Трансперенсі Інтернешнл, 2009 року греки заплатили 462 млн євро на хабарі держслужбовцям і ще 325 млн євро як «винагороду» в приватному секторі. Хабарі пішли переважно на видачу прав і автомобільних номерів, отримання дозволів на будівництво, розміщення в державних медичних установах, а також до податкових органів.

3 Основні вектори зовнішньої політики Греції у 1990 – 2005 рр. Болгарсько-українські відносини

Після краху комуністичних режимів у Східній Європі і виникнення нових вогнищ напруження на Балканах північний напрямок зовнішньої політики набув для Греції першочергового значення. Геополітичні зміни в регіоні, особливо розпад у 1991 р. СФРЮ, сприяли відновленню старих суперечок і традиційних союзів

Важливим питання сучасної політичної ситуації в Греції є питання відносин з сусідами, зокрема з Туреччиною та Македонією. Відносини між Грецією й Туреччиною ускладнені через ряд проблем, пов’язаних із взаємними територіальними претензіями, правами національних меншин, фактичним поділом Кіпру, суперечкою про видобуток корисних копалин на шельфі. У зв’язку із цими розбіжностями обидві держави неодноразово виявлялися на межі війни, особливо після подій на Кіпрі в 1963 і 1974 рр. Важкі турецько-грецькі відносини спричинені питанням власності острову Кіпр, який поділяється сьогодні на дві частини – грецьку і турецьку. Щоправда останнім часом відносини між двома країнами потрохи налагоджуються і свідченням цього є позиція Греції щодо можливого вступу Туреччини в Європейський Союз. Греція висловлює всебічну підтримку намаганню Туреччини вступити в ЄС, і, взагалі кажучи, є лобістом Туреччини на європейській арені.

Значно складніша ситуація з греко-македонськими відносинами. Спірним для обох країн є питання назви країни Македонія, оскільки в Греції є історична область в північній частині країни з такою самою назвою, яка складає 25,9% території сучасної Греції. Грецька Македонія займає приблизно 52,4% площі історичної Македонії та приблизно 52,9% її населення. Столицею області Македонія є друге за величиною місто Греції Тессалоніки, населення якого складає 363 987 мешканців (разом з околицями близько 1 мільйона мешканців). Незважаючи на протести греків, країни ЄС у грудні 1993 р. визнали Македонію. Сьогодні активно Греція використовує своє становище та членство в різних міжнародних організаціях задля зміни назви країни Македонія. Яскравим прикладом цього може слугувати позиція Греції, яка заблокувала вступ Македонії в НАТО саме через назву країни.

Ще одним викликом для національних інтересів Греції стала косовська криза 1998-1999 рр. Від початку кризи грецький уряд вбачав у діях США і НАТО прагнення до фактичного переділу існуючих на Балканах кордонів і загрозу територіальній цілісності Греції. Реальних обрисів почали набувати побоювання того, що Албанія може реанімувати свої претензії на історично недавно включену до складу Греції область Південний Епір. Тривогу у греків викликала й перспектива висунення мусульманською меншиною країни (5% населення) вимог автономізації. Уряд К. Сімітіса висловився за мирне врегулювання кризи, а суспільна думка країни майже одноголосно засудила бомбардування СФРЮ. У відповідь Вашингтон недвозначно попередив Афіни, що альянс у будь-який момент може послабити свої зусилля у “стримуванні Туреччини”. Змушений зберігати внутрішньонатівську дисципліну, грецький уряд сформулював нову позицію Афін, за якою пріоритетом є захист національних інтересів у такий спосіб, щоб не стати частиною балканської кризи, але бути активним елементом зусиль, спрямованих на її регулювання. У руслі цієї програми Афіни 17 квітня 1999 р. висунули “Всеохоплюючі пропозиції Греції з подолання кризи, стабілізації і демократизації Балкан”, а 19 квітня скликали у себе нараду представників МЗС Греції, Албанії, Македонії, Болгарії, Румунії і Туреччини, під час якої обговорювався план дій “після завершення конфлікту в СФРЮ”. Греція підтримала рішення саміту країн-учасниць Пакту стабільності для Південно-Східної Європи у Сараєво і виступила проти виключення з цього процесу СФРЮ.

Сьогодні Греція — член ряду міжнародних організацій: ООН, ЄС, ОБСЄ, Чорноморського економічного співробітництва та ін. Пріоритетним вектором зовнішньої політики є балканський, що викликано геополітичними змінами в регіоні на початку 90-х років XX ст. Зберігаються напружені відносини з Туреччиною і Колишньою югославською республікою Македонією через так зване національне (а фактично територіальне) питання.

Інтенсивними є зв'язки з Україною. Між двома державами 15 січня 1992 р. встановлено дипломатичні відносини на найвищому рівні. У першій половині 90-х років XX ст. проводилися переговори та консультації з різних напрямків двостороннього співробітництва, було підписано ряд угод. Це дало можливість сформувати базу державно-правових відносин і укласти Договір про дружбу і співробітництво (1996). У 2002 р. в Афінах відкрито Український культурний центр. В Україні діє Грецький фонд культури. Україна зацікавлена у створенні спільних будівельних консорціумів, реалізації проекту транспортного коридору Гельсінкі — Київ — Одеса — Констанца — Бургас — Александруполіс, у різних сферах економічної і культурної співпраці.

Висновки

Отже, на початку 90-х рр. XX ст. на політичній арені Греції відбулося розмежування, виникли нові партії, рухи та об'єднання.

Внаслідок реалізації серії політичних, соціальних та економічних реформ на початку протягом 90-х рр. у країні було досягнуто певної керованості соціально-економічними процесами, відбулася деполітизація силових структур, деідеологізація громадського життя тощо.

Розвивається і економіка Греції. Промисловість має високий рівень монополізації.

В зовнішній політиці для Греції пріоритетним є балканський вектор. що викликано геополітичними змінами в регіоні на початку 90-х років XX ст.

Сьогодні Греція — член ряду міжнародних організацій: ООН, ЄС, ОБСЄ, Чорноморського економічного співробітництва.

Список літератури:

Історія Центрально-Східної Європи / За ред. Л. Зашкільняка. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 660 c.

Санистебан Л.С. Основы политической науки. – М.: Форум, 1992. – 246 c.

Сікора І. Проблема легітимності політичної системи і державності в перехідних суспільствах // Політологічні читання. – 1992. – № 1. – С. 12-16.

Особенности социально-экономической модели Греции.//