Грузія

План

Вступ.........................................................................................................................3

Основна частина

Первіснообщинний лад на території Грузії. Становлення класового суспільства………………………………………………………………………...4

Зародження і розвиток феодальних відносин у Грузії (2 – 18 ст.)................7

Грузія після приєднання до Росії. Розпадання феодального ладу та зародження нових капіталістичних відносин (1 половина 19ст.)....................10

Грузія в період капіталізму (60 – 90 рр. 19 ст.).........................................12

Грузія в період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій в Росії), Громадянські війни та військові інтервенції (1900 – 1921)...................14

Грузія в період соціалістичного будівництва в 1921 – 1940 роки...............16

Грузія в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та в післявоєнний період..............................................................................................18

Незалежна Грузія..............................................................................................20

Висновки................................................................................................................21

Список використаної літератури.........................................................................22

В Азії та невеликій частині європейського континенту, де майже вся земля вкрита лісистими горами, а на піках найвищих гір увесь рік лежить світ знаходиться один з наймальовничіших куточків світу – Грузія... Країна з давньою історією та багатою самобутньою культурою, культурою, товщі якої залягають ще в глибині століть. Знання про неї і визнання її багатства давно подолали всі національні кордони та вийшли на міжнародний рівень, адже є культурними досягненнями та спадком всього людства.

Грузинська монументальна архітектура, загальновизнаний спів і музика, книжкова мініатюра, багата духовна і світська література, яскраві танці, роботи ювілярів, чеканників та художників, і звичайно сам надзвичайно гостинний та хлібосольний грузинський народ, все це є невід’ємними частинами стародавньої країни.

Вивченням історії Грузії з унікальними рисами культури та мистецтва грузинського народу, яку він створював протягом тисячоліть, і всього того, що з ним пов’язано, займаються вчені з багатьох країн світу.

Однак багатогранний національно-культурний спадок грузинського народу, який він продовжує бережно плекати, давно і далеко вийшов за межі уваги та інтересу з боку лише вчених. Він користується глибоким визнанням серед всіх тих, кому трапилася нагода зустрітися з грузинським народом, по-справжньому познайомитися, пізнати та палко полюбити.

І справді, – цьому прекрасному народу є чим пишатися, пишатися своєю історією та культурою, пишатися країною, яка на грузинській мові звучить так мелодійно, так загадково... Сакартвело... „Країна грузинів”...

Історія Грузії та її народу невичерпна. І в цьому я сама переконалася, опрацьовуючи літературу у процесі написання контрольної роботи. Та все ж я спробую хоча б краєм ока зазирнути у глибину віків і доторкнутися до історії „Країни грузинів”.

Первіснообщинний лад на території Грузії.

Становлення класового суспільства

Стародавній Схід – один з регіонів поряд з Єгиптом, Індією, Китаєм, в якому сформувалися перші держави і зародилися перші цивілізації. В Малій Азії, на східному узбережжі Середземного моря, в Межиріччі протягом віків змінювалися народи та держави. Одні з них могутнішали, інші слабшали, переживали асиміляцію та зникали з історичної арени.

Грузинський народ пройшов дуже довгий етап свого розвитку і є одним з найдавніших народів, існуючих сьогодні, який з сивої давнини поширений на великій території Кавказу. Найдавніші свідчення про грузинські племена та міжплемінні союзи містяться у давньосхідних джерелах: в хетських, асирійських, урартських написах. Знахідка в містечку Удабно (східна Грузія) у 1939 році залишків людиноподібної мавпи – удабнопітека дає підстави передбачати, що Закавказзя було одним з вогнищ формування первісної людини. У Грузії виявлено пам’ятники матеріальної культури кам’яного віку починаючи з раннього палеоліту – десятки печер і стоянок ашельського і мустьєрського часу в Абхазії, Імереті, Південно-Осетії, Нижньої Картлі, Кахеті. Пізньопалеолітичні пам’ятники було виявлено у Західній Грузії – Девісхврелі, Сакажіа, Мгвімеві, Сагаварджіле, Самерцхлеклде, Свантасаване; мезолітичні – у печерах Гварджіласклде, Саремі, Квачара, Яштхва, Джампала, Едзані, а також стоянки на відкритих місцях Енцері, Зуртакеті..

Пам’ятники неоліту відкриті в основному на території Західної Грузії (Кістрик, Одиши, Тетрамица, Хуцубані, Сагварджіле, Анасеулі); У Східній Грузії – Цопі. Виокремлюються докерамічний неоліт і неоліт з керамікою та локальні варіанти у культурі пізнього неоліту. Пам’ятники кам’яного віку Грузії дають можливість прослідкувати послідовність у розвитку знарядь виробництва з каменю та кістки, а також зміни у житті та побуті людини в цю епоху: перехід від кочового і напівкочового до осілого способу життя, від збиральництва і мисливства до землеробства та скотарства, розвиток ремесел – гончарної справи, ткацтва та інших видів домашнього виробництва. В епоху неоліту на території Грузії сформувалося розвинуте матріархально-родове суспільства. У 5 – 4 ст. до н.е. на території Грузії, як в інших районах Кавказу та Близького Сходу, поширюється високо розвинута енеолітична культура. Поселення цього періоду (Шулаверіс-гора, Арухло, Іміріс-гора, Цопі, Дідубе) являли собою складний комплекс будівель – круглі сирцеві будинки. Землеробська культура досягає високого рівня. На межі 4 – 3 тис. до н.е. відбувається перехід до епохи бронзи. Поселення ранньої бронзи (3 тис. до н.е.) в основному виявлені у Східній Грузії (Хізанаант-гора, Квацхелебі, Дігомі). У Західній Грузії до епохи ранньої і середньої бронзи відноситься дольмена культура (в Абхазії). Провідним заняттям поряд із землеробством та скотарством стає металургія. Завершується перехід до патріархально-родового ладу.

В епоху середньої бронзи (кінець 3-го – перша половина 4-го тис. до н.е.) поглиблюється процес розкладення родового ладу; утворюються великі об’єднання племен. У Тріалеті у багатих курганних похованнях племінних вождів, а також в Самтавро, в Південній Осетії (Квасаталі, Нулі), в Рачі (Брилі) виявлені унікальні зразки зброї, керамічної промисловості та ювелірного мистецтва, що свідчать про високий рівень соціально-економічного та культурного розвитку.

У 3-ому тисячолітті до н.е. на території Грузії визначається картвельська етнічна група зі своєю мовою-основою, що в подальшому розпалася на окремі мови (сванська, мергело-чанська, картська). У епоху пізньої бронзи (2 половина 2 – початок 1 тис. до н.е.) металургія бронзи досягає найвищого розквіту, відрізняється різноманіттям форм та високою виробничою і художньою майстерністю. З посиленням міжплемінного обміну утворюються чітко виражені галузі однорідної матеріальної культури: західно-грузинська, що має багато спільного з кубанською культурою, та східно-грузинська.

З кінця 2-го тис. до н.е. зароджується металургія заліза, що отримала широке розповсюдження у 9 – 7- ст. до н.е.. Створюються міцні союзи племен, поглиблюється майнова і соціальна нерівність. Розпаду первіснообщинного ладу, зародженню класових відносин сприяють також часті війни, захоплення полонених та здобичі. Споруджуються укріплення для захисту та сховища населення та його майна.

Перші ранньокласові державні об'єднання Грузії виникли в кінці 2-го та початку 1-го тис. у південно-західних областях (Діаохі та Колха). У 8 ст. до н.е. Закавказзя та країни Близького Сходу потрапили під нашестя з боку кіммерійців, а згодом скіфів, які пришвидшили падіння держав Урарту та Ассирії. У Передній Азії посилюється Лідійське царство, а потім Ахеменідська Персія, що поширює свій політичний вплив і на Закавказзя. З 6-го ст. до н. е. на території Західної Грузії утворюється західно-грузинська ранньокласова держава – Колхідське царство, яке стало наступником стародавнього Колху. Утворенню Колхідського царства передувало поглиблення економічної і соціальної диференціації Грузії, пожвавлення зовнішніх торгових зв’язків, утворення ремесло-землеробських поселень та міст. У 6 ст. до н.е. у Східному Причорномор’ї було засновано грецькі торгові факторії та колонії (Фасіс, Діоскурія), у політичному та економічному житті яких значні роль відіграло і місцеве населення. У 6 ст. у Колхіді починається чеканка срібної монети – колхідок, ареал поширення яких охоплює всю Західну Грузію. З кінця 5 – початку 4 ст. до н.е. колхи втрачають політичний вплив на сусідні племена, територія Колхідського царства обмежується долиною р. Ріоні (Фасіс). Східно-грузинським ранньокласовим формуванням було Іберійське (Картлійське) царство, яке виникло до 4 ст. до н.е. (столиця Мцхета). Воно підпорядкувало сусідні до неї райони Західної Грузії (особливо до Півдня), частина сусідньої Кавказької Албанії.

Близько 3 – 1 ст. до н.е. соціально-економічний лад Грузії характеризувався багатоскладовістю. Збереглися пережитки первіснообщинного ладу (особливо в гірських місцевостях); велику частину населення складали землероби-общинники. Вільні общинники були основною військовою силою; інша частина знаходилась у напівзалежному стані від царського роду, родової аристократії, жерців. Застосовувалася і рабська праця, головним чином на масштабних будівельних роботах, у ремеслі, у царському та храмовому господарствах та будинках знаті. Грузія підтримувала політичні та культурно-економічні зв’язки з Вірменією та елліністичними державами Селевкідів, Понтійським царством. За царювання Мітридата IV Євпатора Колхіда була підпорядкована Понтійському царству.

У 1 ст. до н.е. Рим зробив спроби підкорити Грузію. В зв’язку з посиленням у 2 ст. н.е. у Східній Грузії Іберійського царства, а в 3 – 4 ст. в Колхіді – Лазького царства (Егрісі) вплив Риму послабшав.

Про грузинську культуру того часу в основному можна судити за матеріалами археологічних знахідок. На високому рівні розвитку знаходилась архітектура, про що свідчить велика кількість міст: Мцхета, Уплісціхе, Урбнісі, Кутаіа, Родополіс, Фазіс, Діоскурія, Пітіунт, потужні фортецеві, храмові та палацові споруди (Мцхета, Вані). Високо було розвиненим і золотоковальство. Виявлено неповторні вироби з бронзи і золота в похованнях Сам тавро, Борі, Армазісхеві. Археологічними розкопками знайдено старовинні пам’ятки грецької та арамейської писемності. У Мцхеті, в Армазісмхеві виявлено білінгву 2 ст. з двомовним надписом.

Що ж до релігії цього періоду, то , на мою думку, варто зазначити, що перші релігійні вірування і уявлення зародилися ще в епоху палеоліту і з розвитком суспільства набули остаточно сформованого вигляду. Кожна окрема община, рід, плем’я поклонялися своєму божеству, причому поступово встановлювалося шанування божеств за принципом „вищий-нижчий2. Вищими божествами у грузинів були місяць, сонце і зорі. Священною твариною Місяця вважався бик. і це не дивно, адже поширення культу бика в Грузії має давню традицію, що свідчить про те, що Грузія здавна була країною землеробства. В Грузії також був досить поширеним культ Сонця, яке було жіночим божеством, Великою Матір’ю-богинею.

Зародження і розвиток феодальних відносин у Грузії (2 – 18 ст.)

Феодальні відносини в Грузії зароджуються в 2 – 4 ст. до н.е.. У 6 ст. вони стають панівними. У 3 – 4 ст. в Грузії поширюється християнство, яке стає державною релігією. З 4 ст. посилюється наступ Сасанідського Ірану на Карлі, населення якої здійснювало стійкий супротив ворогу, особливо у період царювання Вахтанга І Горгасала (2 половина 5 ст.). За Вахтанга І у Картлі здійснюються великі будівельні роботи; значним центром став Тбілісі, що за сина Вахтанга – Дачі (початок 6 ст.) – перетворився на столиця Картлі. у 523 році іранці, спираючись на підтримку місцевої феодальної знаті, скасували царську владу. На чолі держави був поставлений правитель (марзапан) з резиденцією у Тбілісі. За угодою 562 року між Візантією та Іраном, підписаною у результаті 20-річної війни, Лазіка відійшла під владу Візантії. З початку 7 ст. й у Картлі встановився візантійський вплив.

З середини 7ст. до 9 ст. значна частина території Грузії була захоплена арабами. На той час Іран вже майже не існував, а візантійська імперія після серії поразок в борьбі з арабами вже являла собою серйозну силу. У цій ситуації Грузія залишилася наодинці з арабськими завойовниками і боротьба з такою могутньою державою не мала сенсу, оскільки грузини не могли стримати арабського нашестя, а поразка погрожувала мало чисельній країні тяжкими наслідками. Проте спільна боротьба грузинів, албанців та вірмен поклала край арабському господарюванню. Цьому сприяло і внутрішнє ослаблення Халіфату ( кінець 9 – початок 10 ст.) Пізніше Грузія звільнилася і від візантійської залежності

У цей же період 4 – 8 ст. закладаються основи християнської культури, яка свого найвищого рівня розвитку досягає в наступні століття. Оскільки християнство було книжною релігією, то здійснення богослужінь потрібна була церковна література на грузинській мові. Це, звичайно, сприяло розвитку грузинської літератури і широкому використанню грузинської писемності. Введення християнства представило нові вимоги і до архітектури. Так як досвіду будівництва церков нового стилю у грузинів не було, то за приклад грузинські архітектори взяли базиліку, з яскраво відображеними національними рисами. Найдавнішою базилічною спорудою є храм Дзвелі Шуамта. В 6 ст. розпочинається будівництво купольних храмів (старовинна церква Шіомгвімського монастиря та стародавнія Гавазі). В цей період в Грузії розвивається також світська архітектура (Уджарму, Тбілісскую Нарікала и Ціхе-Годжі) та рельєфна скульптура (храм Болнісський Сіоні).

У 8 – 10 ст. процес феодалізації в Грузії поглиблюється – феодальна знать захоплює общинні землі, закріпачують селян. В кінці 8 – на початку 9 ст. у Грузії виникли великі феодальні князівства – Кахеті, Ереті, Тао-Кларджеті й Абхазьке князівство. Князь Абхазії Леон ІІ об’єднав всю Західну Грузію в єдине Егріз-Абхазьке царство зі столицею в Кутаїсі. Подальша боротьба між окремими князівствами завершилась у 2 половині 10 ст. – на початку 11 ст. об'єднанням грузинських земель в єдину феодальну державу на чолі з царем Багратом ІІІ (975 – 1014) з династії Багратіоні.

Як бачимо, в 9 – 11 ст. з політичної точки зору в Грузії склалася достатньо складна ситуація . Окремі грузинські царства і князівства вели жорстоку боротьбу за першість у справі об'єднання країни. Тим не менш в 9-11 ст. країна йшла шляхом підйому, що відобразилося на подальшому культурному розвитку Грузії.

11-12 ст. – період найбільшої політичної могутності і розквіту економіки та культури феодальної Грузії. У 1 чверті 12 століття за царя Давида Будівника (1089 – 1125) Грузія, успішно відбивши нашестя турків-сельджуків, звільнила значну частину Закавказзя – Шірван та Північну Вірменію, які ввійшли до складу грузинської держави. За царювання Георгія ІІІ (1156 – 1184) та Тамари (1184 – 1213) вплив Грузії поширився на Північний Кавказ і Східне Закавказзя, Іранський Азербайджан, Вірменію і Південно-Західне Причорномор’я (Трапезундське царство). Грузія була однією з наймогутніших держав Близького Сходу. Зносини грузинів зі слов'янами у 10 – 11 ст. носили спорадичний характер, але вже у 12 ст. між Грузією та Київською Руссю встановились більш тісні культурно-економічні та політичні відносини; у прикрашенні мозаїкою головної церкви Києво-Печерської лаври наприкінці 11 ст. брали участь живописці з Грузії, у середині 12 ст. князь Ізяслав Мстиславович одружився на грузинській царівні, в 1885 році син володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського – Юрій і грузинська цариця Тамара вступили в шлюб.

До 12 ст. в феодальні відносини в Грузії досягли високого ступеню розвитку: завершилось закріпачення основних мас виробників, відбулася централізація політичної влади, що спиралася на складний державний апарат. Політична могутність держави основувалось на високо розвинутому сільському господарстві (застосування пристосованих до місцевих умов знарядь для орання – важкого плуга; розвиток мережі іригаційної системи) та процвітаючому міському господарстві (ремесла, торгівля).

Політичне об'єднання країни, посилення грузинської держави та її економічний підйом створили сприятливі умови для подальшого розвитку грузинської культури. Високого рівня досягла феодальна культура – філософія, історіографія, філологія, література, мистецтво, чеканка по металу, скульптура та монумент, живопис, мініатюра, кераміка. До цієї епохи відноситься створення безсмертного творіння Шота Руставелі – „Витязь у тигровій шкурі”. Грузинські культурно-просвітницькі центри існували при монастирях як у Грузії (Гелатська й Ікалтойська академії), так і за її межами – на Афоні (в Греції), на Чорній горі (Сирія), в Палестині (з 5 ст. н.е.), у Болгарії (Петрицовський монастир).

У 2 чверті 13 ст. Грузія була підкорена монголо-татарами, що нанесли величезний збиток її політичній єдності та господарству. Нашестя Тимура у 2 половині 14 ст. ще більш розорили країну. Боротьба між царською владою та великими феодалами у тяжких зовнішніх і внутрішніх обставини призвела до кінця 15 ст. до розпаду Грузії на незалежні держави – Картлійське царство, Кахетинське царство, Імеретинське царство та князівство Самцхе-Саатабаго (в Південній Грузії). До 16 ст. в Імеретинському царстві виокремилися фактично незалежні князівства – Мегрельське князівство та Гурійське князівство, на початку 17 ст. – Абхазія. Розпаду Грузія сприяло виникнення системи сатавадо (сеньйорій) – напівзалежних феодальних господарств на чолі з великими князями (дідебулі таваді), які домоглись імунітету, зосередивши в своїх руках владу та судновиробництво. у 16 – 18 ст. Грузія стала ареною боротьби Ірану та Терції за панування в Закавказзі. Особливо збитковими були походи військ шаха Аббаса І в Картлі та Кахеті у 1 чверті 17 ст., який прагнув повністю винищити грузинське населення (тільки в Кахеті загинуло 100 тис. людей; 200 тис. було вигнано до Ірану), перетворити Грузію в ханства і залісити її кочівниками. Героїчна боротьба грузинського народу завадила здійснити ці задуми. У 1625 році відбулося величезне повстання проти іранський орди на чолі з Г. Саакадзе. У 1659 році повстало населення Кахеті. Величезний збиток для Грузії являло відторгнення турками до 16 – 17 ст. Самцхе-Саатабаго з Аджарією і Лазькі, де проводилась політика отуречення; турки проводили масовий продаж грузин до рабства. В 17 – 18 ст. активізувались прогресивні сили Грузії, які боролись за звільнення і відродження держави.

Отже, 16 – 17 ст. – один з найтяжчих періодів в історії Грузії. Країна була роздрібнена на частини. В результаті ірано-турецької агресії різко скоротилося населеня, економіка прийшла до повного спаду. Однак недивлячися на несприятливе становище в країні культура продовжувала розвиватися. Значною подією в історії грузинської культури цього періоду було стволрекння першої грузинської друкованої культури.

При Вахтанзі VI (1703 – 1724) проводились широкі будівельні роботи, відновлювалась іригаційна система. Центральна влада прагнула впорядкувати державне управління та феодальні порядки, видавались законні акти.

З 2 половини 18 ст. співвідношення сил в Закавказзі істотно змінилось. Об’єднана при царі Іраклії ІІ Картлійсько-Кахетинська держава значно зміцнилась. Іраклій ІІ привів до покірності князів, турбувався про відновлення і розвиток господарства, торгівлі, боровся проти грабіжних набігів дагестанських феодалів, заселяв пустуючи землі. Данниками Іраклія ІІ визнали себе закавказькі царства. Він переміг Таврі за Азат-ханом і дагестанськими феодалами. Створились сприятливі умови для соціально-економічного розвитку держави. У 2 половині 18 ст. зростає приватне поміщицьке землеволодіння. З'являються відділи господарства, як поміщицькі, так і селянські, що використовували найману працю. Частина землеробських продуктів потрапляє на ринок. Відроджується і міське життя. Найбільш значними стали Тбілісі (до 15 тис. жителів), Горі, Кутаїсі, Сігнахі, Телаві. Був також і ряд „малих міст” і торгівельних містечок. Деякі галузі ремеслового виробництва (особливо текстильне) підпорядковувались купецькому капіталу. Зароджуються розрізнені мануфактури, після чого виникають окремі великі підприємства цього типу. Частина з них належала грузинському царю або членам царської фамілії та здавалась в оренду великим купцям-мокалакам (горожанам), частина ж була власністю останніх. Найбільшими мануфактурними підприємствами були Алавердські мідні та Ахтальські мідні та срібні родовища. У 2 половині 18 ст. значно посилилась царська влада в Імеретинському царстві. Соломон І (1752 – 1784) підпорядкував непокірних феодалів. У результаті неодноразових поразок, нанесених туркам грузинськими військами, ворог був вигнаний з держави.

У 17 – 18 ст. відроджується грузинська культура, розвивається книгодрукування. Одним з провідних напрямків суспільної думки стає просвітництво.

Грузія після приєднання до Росії. Розпадання феодального ладу та зародження нових капіталістичних відносин (1 половина 19ст.)

У 1801 р. Східна Грузія була приєднана до Росії; Картлійсько-Кахетинське царство припинило своє існування. В 19 ст. до складу Російської імперії було включено і Західну Грузію (1803 – 1864). В результаті російсько-іранських (1804 – 1813, 1826 – 1828) та російсько-турецьких (1806 – 1812, 1828 – 1829), в яких активно брали участь і грузини, була звільнена велика частина відчужених від Грузії територій. Приєднання Грузії до Росії, не дивлячись на встановлення в країні колоніального режиму, мало прогресивне значення. Воно було єдиним шляхом звільнення Грузії від засилля Туреччини та Ірану. Приєднання Грузії до господарського Життя Росії, що вступила на шлях капіталістичного розвитку, сприяло соціально-економічному прогресу. Була ліквідована політична і соціально-економічна роздробленість Грузії. Зміцнювалися культурні зв’язки грузинського народу з російським народом та іншими народами Російської імперії.

Колоніальна політика царизму та тяжкий гніт кріпацтва стали причинами масових кріпацьких виступів. У 1804 році повстало населення Картлі, в 1812 – 1813 – Кахетії, в 1819 – 1820 – Імереті. Протест проти загарбницької політики царизму виразився у змові дворянської інтелігенції 1832 року. Реакційна частина дворянства прагнула до відновлення престолу Багратіонів, представники демократичного напрямку, ідейно пов’язані з декабристами, боролися за створення в Грузії республіки або ж конституційної монархії, що було одним з проявів визвольного руху в Грузії.

З 30 – 40 рр. 19 ст. з встановленням відносно-стабільного становища створились умови для подальшого господарського розвитку Грузії. Цьому сприяли інтенсивне сільське господарство, індивідуальне-подвірне селянське землеволодіння (при розвинутому інституті селянської „купленої землі”), а також ріст індивідуально-приватної феодальної власності. На початку 19 ст. в Грузії помітно скорочуються фамільно-родові помістя, поширюються ремесло та дрібнотоварна промисловість у містах. Відбувається розподіл праці між землеробським та торгово-ремесленним населенням, як так як і географічний поділ праці, стимулює розширення товарно-грошових відносин. Зміцнення внутрішнього ринку також сприяло господарському розвитку Грузії. Розширювалось торгівельне землеробство, головним чином виробництво хліба і вина на продаж, насаджувалися технічні культури.

Відбувалося розшарування селян. З розвитком товарно-грошових відносин зростала експлуатація селян, пригнічення яких поглиблювалося колоніальною політикою царизму. У 1841 році вибухнуло велике селянське повстання в Гурії, в 1857 – в Мегрелії. Подальший розвиток виробничих сил призвів до зміни соціальної структури суспільства. Збільшувалося гірське населення – в основному за рахунок селян, а також прибулого населення з сусідніх районів Закавказзя, Росії, Ірану та Туреччини. В 1865 році гірське населення Східної Грузії складало 18,8%, а в цілому в Грузії – 10%.

У дореформений період переважна більшість гірського податного населення (головним чином належне до казенного відомства) фактично було зачислено до гірського зіслів’я „казенних мешканців чи громадян”. У кріпосній залежності залишалося лише невелике число поміщицьких і церковних селян. Розшаровувалося цехове ремесло, розвивалось дрібне товарне виробництво, виникали невеликі промислові підприємства (шкіряні, цегельні, ковально-механічні, кравецькі, чоботні) та більш великі – з 10-15 робітниками. Грузія поступово втягується до загальноросійського та через нього і світовий ринок.

Що ж до культури, то в першій половині 19 ст. грузинська література переживає бурхливий розквіт. В грузинській поезії зароджується і утверджується європейська течія – романтизм. Яскравими представниками прогресивної частини цієї літературної школи були Олександр Чавчавадзе, Грігол Орбеліані и Ніколоз Бараташвілі. В першій половині 19 ст. поповнилася і збагатилася грузинська усна народна творчість. Грузинський фольклор набуває нового змісту. До традиційних героїчних і любовних жанрів додається національна та соціальна тематика. Розвиток архітектури цього періоду в Грузії пов’язаний, основним чином , з будівництвом міст. Поширені двоповерхові будинки малих розмірів з пласким дахом. У зображувальному мистецтві поряд з традиційними вилами мистецтва отримує розвиток жанр професіонального живопису – портрет.

Грузія в період капіталізму (60 – 90 рр. 19 ст.)

Суспільно-економічний розвиток, загострення класової боротьби в умовах наростання революційної ситуації в Російській імперії змусили царську владу відмінити в Грузії в 1864 – 1871 кріпацьке право. Селянська форма при всій своїй обмеженості пришвидшила розвиток капіталізму в Грузії. З середини 60-их років почалося будівництво Закавказької залізниці; в 1872 – відкрито рух між Тбілісі і Поті; в 1883 – закінчилося прокладання залізничної магістралі Батумі – Тбілісі – Баку. Будівництво залізничних шляхів, що пов'язували окремі райони Грузії та всього Закавказзя закінчилось у 90-их роках. В 1883 році в Тбілісі організовані Головні майстерні Закавказькі залізничні шляхи, в яких до кінця 19 ст. працювало до 3 тис. робітників. Закавказька залізнична магістраль в 1900 році ввійшла до загальноросійської мережі залізниць. Виникли великі підприємства в різних галузях промисловості (текстильна, металообробна, шкіряна, лікеро-горілчана, тютюнова). В Батумі були відкриті нафтотарні заводи та наливні станції. Розвивалась гірничорудна промисловість – видобування ткибульського кам’яного вугілля, чіатурського марганцю. В 90-их роках Грузія давала близько 50% світового експорту марганцю. Відбувалася концентрація промисловості. Засновувались акційні товариства за участю місцевих, російських та іноземних капіталістів. До початку 20 ст. порівняно з 60-ми роками 19 ст. об’єм обробної промисловості зріс з 1 млн. рублів до 21 млн. рублів, фабрична продукція складала близько 80% всієї продукції. Однак переважали підприємства з числом робітників до 15 людей. Міське населення Грузії до кінця 19 ст. складало 15,3%.

Капіталістичні відносини проникали і грузинське село. У 80-их роках орендувало землю 37% селянських господарств, в 90-их роках – майже вдвічі більше. Поглиблювалася класова диференціація селянства; на межі 19 – 20 ст. кулаки, що володіли 10% всіх обробляючих земель, складали 5% сільського населення, а напівпролетарські прошарки – 55-60%. Розвиток капіталістичних відносин, політична та економічна консолідація Грузії створили передумови для завершення формування грузинської буржуазної нації.

В 70 – 90-их роках у результаті розвитку капіталізму формувався робочий клас Грузії. До кінця 19 ст. нараховувалося приблизно 36 тис. промислових робітників (включаючи робітників гірничих виробництв, залізничників та будівельників); загальна кількість осіб найманої праці – 120 тис.. Пролетаріат Грузії, як і пролетаріат всього Закавказзя, з самого початку формування відрізнявся багатонаціональним складом. Спільна праця робітників грізних національностей – грузинів, азербайджанців, вірменів, росіян, їх спільна боротьба проти царизму та капіталістів закладали основи інтернаціональної толерантності працівників.

Колоніальна політика царизму, притиснені національні культури та соціальний гніт викликали супротив працюючих Грузії. Ідеї російського визвольного руху здійснювали вплив на грузинську передову громадськість. Національно-визвольний рух в Грузії посиливсь у 60-их роках 19 ст.. На чолі стояли передові письменники, громадські діячі – революційні демократи І.Г. Чавчавадзе, А.Р. Церетелі, Н.Я. Ніколадзе, Г.Е. Церетелі, які отримали освіту в Росії та приєдналися до революційних ідей В.Г. Бєлінського, А.І. Герцена, Н.А. Добролюбова, Н.Г. Чернишевського. Грузинські шестидесятники („Тергдалеулебі”) боролися проти соціального та національного гніту грузинського народу.

У 2 половині 19 ст. швидко розвивалася грузинська національна культура. Художня література Грузії, в якій утверджується критичний реалізм, виступала за соціальне та національне визволення. Тієї ж мети прагнула грузинська та російська прогресивна періодична преса Грузії. Відроджується грузинський театр, складається реалістичний живопис та музична культура.

З кінця 60-их років на підприємствах Грузії проходять перші економічні бастування. В 70-их роках під впливом російської народності зародився народницький рух в Грузії. В кінці 70-их років створені робітничі гуртки. До першого покоління робітників-революціонерів. належать М.І. та З.І. Чодрішвілі, М.З. Бочорідзе, А.Г. Окуашвілі, І.Ф. Стуруа. Пролетаріат Грузії включався в загальноросійський революційно-визвольний рух. В 1887 році в Тбілісі засновано одну з перших організацій Закавказзя – „Робітничий союз”. Його керівником став робітник-слюсарів. Ф.А. Губенко, який прибув з Ростова-на-Дону. У 80 – 90-их роках зросла кількість робітничих гуртків. В кінці 1892 року в Тбілісі сформувалася грузинська марксистська організація „Месаме-дасі”. Рух бастівників в Грузії з кінця 90-их років набуває організованого характеру. В 1898 – 1900 проходили перші маївки робітників Тбілісі.

Грузія в період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій в Росії), Громадянські війни та військові інтервенції (1900 – 1921)

До початку 20 ст. в Грузії сформувалася характерна для капіталістичного суспільства нова соціальна структура. Суспільство ставало багатошаровим. Робітничий рух в Грузії стає на новий етап. Під керівництвом революційних-соціальних демократів грузинський пролетаріат починає масову політичну боротьбу. В 1900 – 1902 роках відбулися великі страйки на підприємствах Тбілісі, Батумі та Чіатурському промислових районах.

В період Революції 1905 – 1907 років В Росії В Грузії розвернулася революційна боротьба робітників та селян. 18 травня 1905 року В Тбілісі розпочався страйк залізничних робітників, що став всезагальним. Озброєні зіткнення селян з поліцією і лавами військових відбувалися в селах Кахеті, Мегрелії. Почастішали виступи селян Гурії, пов’язаних з робітниками Батумі. В Гурії влада фактично перейшла до рук селянських комітетів; землі у поміщиків були відібрані; створені озброєні „червоні сотні”. У листопаді – грудні 1905 року виникли перші профспілкові організації. До кінця 1905 року майже вся Західна Грузія частина Східної знаходили в руках повсталого народу. Повстання були жорстоко подавлені царизмом. В 1912 році в Грузії знову піднялася хвиля страйків. Масового характеру набули першотравневі демонстрації 1912 – 1914 років. В роки Першої світової війни 1914 – 1918 років промисловість Грузії переживала кризовий стан, значно скоротились посівні площі; відбулося до 40 великих страйків.

В період Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року в Росії в Тбілісі та в інших містах Грузії на початку березня утворились Ради робітників, солдатських та селянських депутатів. Однак керівництво в них захопили меншовики та есери. 22 березня 1917 року в Тбілісі створено орган буржуазного Тимчасового уряду – Особливий Закавказький комітет (ОЗАККОМ). В Грузії встановилося двовладдя.

Жовтнева революція поклала початок соціальному і національному звільненню грузинського народу. Більшовики очолили боротьбу працюючих за перемогу соціалістичної революції в Грузії, але їм не вдалося встановити Радянську владу одночасно з центральними районами Росії. Блок контрреволюційних сил 28 листопада 1917 року організував замість ОЗАККОМу Закавказький комісаріат. Владу захопили меншовики. За підтримки інших контрреволюційних партій вони створили грузинські національні військові частини, грузинську національну Раду і „народну гвардію”. 12 грудня 1917 року меншовики захопили тбіліський арсенал, 21 – 22 лютого 1918 року розгромили та закрили більшовицькі газети, 23 лютого розстріляли демонстрацію протесту тбіліських робітників. Більшовики були змушені продовжувати боротьбу в умовах підпілля. У лютому 1918 року створений новий контрреволюційний орган державної влади – Закавказький сейм, що проголосив Закавказзя „незалежною федеративною демократичною республікою”, яка в травні розпалася. 26 травня 1918 року меншовики проголосили Грузію „незалежною республікою”.

За роки правління меншовиків народне господарство прийшло до повного спаду. Не було вирішено аграрне питання. Селянство залишалося без землі. В 1 половині 1918 року в Грузії відбулись озброєні повстання працюючих проти меншовицького панування. З метою боротьби з революційним рухом меншовики пішли на згоду з інтервентами. Наприкінці травня – на початку червня 1918 року в Грузію ввійшли німецькі війська. 4 червня 1918 року грузинський меншовицький уряд підписав угоду з Туреччиною, згідно якої до останньої відходила частина території Грузії. У грудні 1918 німецько-турецькі війська змінили англійські окупанти, що залишилися на території Грузії до липня 1920 року. В 1919 році більшовики Грузії, виконуючи директиву ЦК РКП(б) про участь працівників Кавказу в боротьбі проти білогвардійських військ Денікіна, почали під керівництвом Г.К. Орджонікідзе підготовку озброєного повстання. У жовтні-листопаді 1919 року повстали працівники більшості повітів Грузії. Складні внутрішні і зовнішні політичні обставини змусили меншовицький уряд підписати 7 травня 1920 року угоду з РРФСР, згідно якої він повинен був розірвати будь-які зв’язки з російською контрреволюцією, вивести з Грузії іноземні військові частини, легалізувати більшовицькі організації. У травні 1920 року організована Комуністична партія Грузії. Комуністи вийшли з підпілля і розгорнули активну діяльність серед народних мас.

Меншовики грубо порушували умови угоди з РРСФР. Комуністів жорстоко переслідували. Більшовики активізували підготовки до повалення меншовицького режиму. В ніч 11 на 12 лютого 1921 року в Дорійському, Горійському, Борчалінському, Душетському, Рачинському, Лехумському та інших повітах почались озброєнні повстання, що охопили згодом всю Грузію. 16 лютого в Шулаверах створений Ревком Грузії (А.А. Гегечкорі, В.Е Квірквелія, Ф.І. Махарадзе). Проголосивши Грузію Радянською Соціалістичною Республікою, 18 травня Ревком звернувся до всіх робітників Грузії з закликом до захоплення влади на місцях і створення місцевих ревкомів. Повстання продовжувалося успішно, але необхідно було вести нерівну боротьбу з військами меншовиків та інтервентів. Ревком звернувся за допомогою до В.І. Леніна. Радянський уряд відгукнувся на звернення Ревкому. 25 лютого 1921 року частини 11-ої Червоної Армії разом з лавами грузинських повстанців вступили до Тбілісі, повалили меншовицький уряд. 4 березня Радянська влада була встановлена в Абхазії, утворилась Абхазька Соціалістична Радянська Республіка; 5 березня Радянську владу встановлено в Цхінвалі (Південно-Осетія). 16 березня 1921 року між РРФСР та Туреччиною підписано договір, за яким Туреччина відмовлялася від Батумі і північної частини Аджарії. Згідно договору Аджарія визнана невід'ємною частиною Грузії. 18 березня меншовицький уряд Грузію було вигнано з Батумі. До кінця березня вся територія Грузії була очищена від меншовицьких військ.

З національним рухом грузинського народу був тісно пов’язаний і розвиток грузинської культури 2 пол. 19 і початку 20 ст.. Грузинська культура цього періоду повністю відповідала задачам національного руху і служила тією головною зброю, яка забезпечила підйом національної самосвідомості грузинського народу та відновлення його чуття національної гідності.

Грузія в період соціалістичного будівництва в 1921 – 1940 роки

У перші дні після перемоги Радянської влади в Грузії було націоналізовано промисловість, залізниці, банки, землю. У грудні 1921 – лютому 1922 років проведено вибори в Ради. Перший Всегрузинський з'їзд Рад (25 лютого – 4 березня 1922 року) прийняв першу конституцію Грузинської РСР, вибрав Центральний виконавчий комітет Рад, який створив уряд Грузії. Ревком Грузії 16 липня 1921 року видав декрет про утворення у складі Грузії Аджарійської АРСР. 16 грудня 1921 року на основі союзного договору „Союзного договору між РСР Грузії та РСР Абхазії” Абхазька РСР ввійшла до складу Грузії. 20 квітня 1922 року декретом ЦВК і Раднаркому Грузії у складі Грузії була створена Південно-Осетинська АО. Для максимальної мобілізації всіх сил радянських республік Закавказзя на соціалістичне будівництво 19 березня 1922 року між Грузією, Вірменією та Азербайджаном підписано угоду про створення федеративного союзу. З 12 березня по 5 грудня 1936 року Грузія входила до складу Закавказької федерації (ЗРФСР), 30 грудня 1922 року Грузія в складі ЗРФСР ввійшла в Радянський ССР. В 1936 році ЗРФСР, вирішивши поставлені перед нею цілі, була ліквідована. Грузія, як і Азербайджан та Вірменія, безпосередньо ввійшла до складу Союзу РСР на правах союзної соціалістичної республіки. У лютому 1937 році Надзвичайний 8-ий Все грузинський з'їзд Рад прийняв нову конституцію Грузії.

В братському союзі радянських республік Грузинська РСР розвивала свою економіку та культуру. В перші ж роки Радянської влади було почато будівництво 20 великих промислових підприємств. В 1926 році народне господарство Грузії досягло рівня промислової продукції, відновлено транспорт, посівні площі перевершили рівень 1913 року, розгорнулося культурне будівництво. В результаті соціалістичного будівництва, успішного виконання перших п’ятирічок Грузія перетворилася на індустріально-аграрну країну з багатогалузевим колективізованим сільським господарством. 15 березня 1935 року за видатні успіхи, досягнуті робітниками в галузі сільського господарства та промисловості, Грузинська РСР нагороджена орденом Леніна. В 1937 році питома вага промисловості в народному господарстві склала 75,2%. Було побудовано понад 800 нових промислових підприємств, в тому числі первісток (1927) соціалістичної енергетики в Грузії – Земо-Авчальська ГЕС (ЗАГЕС), а також Ріонська ГЕС, Ткварчельська ГРЕС, Кутаїський шовковий комбінат, Зестафонський феросплавний завод, Інгурський целюлозно-паперовий комбінат. В передвоєнні п’ятирічки створено 30 нових галузей промисловості, в тому числі машинобудівництва, нафтовидобування, чайна, хімічна та інші. Промислові підприємства, побудовані та цілком реконструйовані за роки Радянської влади, давали більш ніж 80% всієї промислової продукції Грузії. Створено 250 км залізничних шляхів і понад 8 тис км шосейних доріг, електрифіковано 277 км залізничних шляхів. В 1940 році об’єм валової продукції всієї промисловості Грузії збільшився порівняно з 1913 роком у 10,2рази.

В Грузії перебіг колгоспний лад. До 1940 року колективізовано 94,1% селянських господарств, площа посівів збільшилася порівняно з 1913 роком на 148 тис га. Площа чайних плантацій зросла з 0,9 тис га в 1913 році до 49,6 тис га в 1940, а цитрусових – з 0,2 тис га до 24,5 тис га. За 20-річчя загальна кількість робітників і службовців збільшилася з 89,5 тис до 494 тис. Різко покращилося матеріальне становище народу, збільшилися ряди робочого класу, систематично зростали заробітна плата та прибутки громадських фондів.

В період соціалістичного будівництва успішно здійснювалася культурна революція – ліквідована неписьменність, виросли кваліфіковані національні кадри робочого класу та народної інтелігенції, створені вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути та культурно-просвітницькі установи. Успішно розвивалася радянська грузинська література та мистецтво. Соціалістична індустріалізація, колективізація сільського господарства та культурна революція докорінно змінили обличчя республіки. В Грузії в основному було побудовано соціалізм. З перемогою соціалізму в СРСР грузинський народ консолідувався в соціалістичну націю.

Грузія в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років та в післявоєнний період

В часи Великої Вітчизняної війни народи Грузії разом з усіма народами Радянського Союзу встали на захист соціалістичної Вітчизни. Всього у війні брало участь близько 700 тис. осіб з Грузії (1/5 населення республіки). Грузія поставила значну кількість озброєння, боєприпасів та продовольства. В ході війни було сформовано кілька грузинських дивізій, які в складі Радянської Армії брали участь у битві за Кавказ та боях за звільнення Таманського півострова, Криму та на інших фронтах. Влітку 1942 року німецько-фашистські війська вийшли до передгір’я Головного Кавказького хребта і в 2 половині серпня 1942 року спробували ввірватися в Абхазію. На оборонних границях героїчно працювали робітники прифронтових районів Грузії; в погані умови осені та зими 1942 року вони доставляли на фронт боєприпаси, снаряди, продовольство. В результаті успішних дій радянських військ, в тому числі 46-ої армії (командир генерал К.Н. Леселідзе), німецько-фашистські війська восени 1942 року було відкинуто за Головний кавказький хребет. Воїни-грузини брали участь у партизанські війні та в Русі Опору народів Європи. За бойові подвиги 137 осіб з Грузії удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Понад 240 тис. воїнів, командирів та учасників партизанського руху нагороджені орденами та медалями СРСР. В числі героїв, що пали в боях за Батьківщину, близько 350 тис. синів та дочок Радянської Грузії. За героїчну працю в роки війни понад 46 тис. робітників, колгоспників та представників інтелігенції республіки нагороджені медаллю „ За оборону Кавказу” та понад 333 тис. осіб – медаллю „За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років”.

Після закінчення Великої вітчизняної війни грузинський народ приступив до мирної праці щодо завершення будівництва соціалізму та комуністичного будівництва.

Після смерті Сталіна і розстрілу Берії у 1953 р. у Грузії припинився державний терор. Багато грузинів з повагою ставилися до свого співвітчизника Й.В.Сталіна, і у березні 1956 р. довелося вдатися до військової сили для придушення масових виступів, що спалахнули на знак протесту проти викриття культу особи Сталіна. Проте Хрущов послабив деспотичне централізоване управління, і Грузія отримала більшу самостійність в управлінні економікою і культурним життям.

У 1953-1972 рр., в часи першого секретаря ЦК КП Грузії В.П. Мжаванадзе, в республіці панують націоналізм і корупція. Мжаванадзе було знято з посади. На зміну йому прийшов Е.А. Шеварднадзе, який до цього був головою КДБ Грузії. У 1970-х роках у Грузії виник рух дисидентів на чолі з Звіадом Гамсахурдіа і Мерабом Костава.

Курс на перебудову, проголошений наприкінці 1980-х років М.С. Горбачовим, призвів до швидкої зміни лідерів комуністичної партії Грузії. 9 квітня 1989 р. у Тбілісі радянські війська жорстоко придушили демонстрацію на підтримку незалежності Грузії. Під час цієї акції загинуло 20 молодих грузинів. На багатопартійних виборах у жовтні 1990 р. перемогла коаліція Звіада Гамсахурдіа, блок "Круглий стіл - Вільна Грузія".

Маючи більшість місць у новій Верховній раді, що зібралася в листопаді 1990 р., прибічники Гамсахурдіа обрали його на посаду Голови Верховної ради.

На першому засіданні Верховна рада прийняла рішення про ліквідацію автономної області Південна Осетія, оголосила незаконним призов грузинів у радянські збройні сили і заснувала незалежну Національну гвардію. У березні 1991 р. грузинський уряд відмовився провести на території країни референдум про майбутнє СРСР; замість цього було проведено референдум про незалежність Грузії. У референдумі взяли участь 95% електорату, причому 93% з тих, хто взяв участь у референдумі, проголосували за незалежність. 9 квітня 1991 р. Верховна рада ухвалила Акт про відновлення державної незалежності Грузії.

Незалежна Грузія

Наприкінці квітня 1991 р. Верховна рада Грузії ухвалила нову Конституцію і обрала Звіада Гамсахурдіа на посаду президента республіки. Прямі президентські вибори відбулися 26 травня, і Гамсахурдіа отримав на них майже 87% голосів. Однак за дуже короткий час безпорадна економічна політика президента і його боротьба з внутрішньою опозицією викликали невдоволення населення, і в грудні 1991 р. розгорнулися бої між прибічниками президента та опозицією, до складу якої увійшла Національна гвардія.

Після кількох тижнів боїв у центральній частині Тбілісі в січні 1992 р. Гамсахурдіа було усунуто з посади і він утік з країни. Військова рада, яку очолив Тенгіз Кітовані, командир Національної гвардії, взяла владу в свої руки, розпустила парламент і припинила чинність Конституції. У березні 1992 р. Військова рада оголосила про саморозпуск і утворення Державної ради, що складалася приблизно з 70 представників із 36 опозиційних партій. Головою Державної ради став Е.А. Шеварднадзе. У жовтні 1992 р. відбулися вибори до нового парламенту. Його головою було обрано Шеварднадзе, який отримав 96% голосів виборців.

У липні 1992 р. Шеварднадзе припинив 18-місячну війну з осетинською меншиною, яка почалася після ліквідації Південно-Осетинської автономної області, але не зміг припинити раптову війну, що спалахнула в серпні 1992 р. з абхазами (вони, як і осетини, проводили політику, спрямовану на відокремлення від Грузії). У 1994 р. абхази перемогли урядові війська Грузії і витіснили їх за межі Абхазії.

Прибічники Гамсахурдіа відразу після його усунення розгорнули партизанську боротьбу. Протягом 1992-1993 рр. вони здійснили терористичні напади на керівників держави і на стратегічні економічні об'єкти. Особливо сильною підтримкою вони користувалися в Західній Грузії. Восени 1993 р. Гамсахурдіа спробував повернутися до влади, розпочавши недовготривалу, але запеклу громадянську війну. Шеварднадзе був змушений закликати на допомогу російські війська. Гамсахурдіа був убитий за невідомих обставин у січні 1994 р. В обмін на російську військову допомогу Грузія дала згоду на приєднання до СНД.

Після 1995 р. в Грузії розпочався етап стабілізації. Значного прогресу вдалося досягнути на переговорах з врегулювання осетино-грузинського конфлікту. Грузинський парламент проводить економічну реформу у співпраці з МВФ і Світовим банком і робить ставку на відновлення Древнього шовкового шляху - Євразійського коридору, використовуючи географічне положення Грузії як мосту для транзиту товарів між Європою та Азією.

Революція троянд 2003 року – зміна влади в Грузії шляхом вуличних протестів. Основним мотивом революції стало переконання широких мас населення в фальсифікації парламентських виборів 2 листопад 2003 року. В ході революції Едуард Шеварднадзе був витіснений урядом Михайла Саакашвілі.

Список використаної літератури

История Грузии. Учебное пособие, Т.1,3 Тб, 1962-19681.

Страницы из истории Грузии, Тб., 1965.

Гвритишвили Д.В., Из истории социальных отношений в позднефеодальной древней Грузии Тб., 1961.

Гугушвили П.В. Развитие промышлености в Грузии и Закавказье в ХХ веке. т.1,Тб. 1987.

Анчабадзе З.В., Очерки экономической истории Грузии первой половины ХХ века, т.1,Тб. 1977.

Мегрелишвили Г.И., Грузинская общественно-экономическая мысль второй половины ХІХв. и начала ХХвека.,т.1,ч.1-2, т.2Тб., 1951-61.

Махарадзе М.Б., Победа социалистической революции в Грузии, Тб., 1965.

Аракишвили Д.И. Краткий очерк развития грузинской, карталино-кахетинской народной песни, 1965.

Ингороква Павле, Музыка, ожившая через тысячолетья, «Курьер Юнеско» , 1962.

Торадзе Г.Г. Композиторы Грузии, Тб., 1968.

Амиранашвимли Ш.Я., История грузинского искусства, М., 1963.

Сказания и легенды, Тб., 1963.

Кекелидзе К., Курс древнегрузинской литературы,Тб., 1956.

Чилая с., Очерки истории грузинской советской литературы,Тб., 1960.

Дзоценидзе Г.С., В.И.Ленин и развитие науки и культуры в Советской Грузии, Тб., 1970.