Курсова робота
Оцінні назви осіб: словотвірна і семантична характеристика
Зміст
Вступ
Розділ І. Назви осіб із семантикою суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові
Розділ ІІ. Демінутиви в системі назв осіб
Творення зменшено-пестливих форм в українській мові
Негативно-оцінні назви у значенні позитивно-оцінних
Стилістична роль демінутивів у фольклорі
Тематичні групи оцінної лексики на позначення осіб
Розділ ІІІ. Семантика та словотворення аугментативів в українській мові
Висновки
Література
Вступ
Як відомо, мова є основним засобом людського спілкування. Крім своєї головної, комунікативної функції, вона виконує також додаткову – емоційну, експресивну. Неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших. І тільки мова надає найбільше можливостей розкрити їх для інших людей, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на інших людей. Українська мова багата на засоби емоційного вираження. Одними з основних є оцінні назви (назви суб’єктивної оцінки) – іменники , прикметники, прислівники, рідко дієслова, займенники, числівники, що передають позитивну чи негативну оцінку якості предметів, ознак дії або стану. Отже, категорія суб’єктивної оцінки є загальною ознакою повнозначних частин мови [2,109]. Можна стверджувати, що в українській мові ця універсалія дістала яскраве виявлення. У контексті нашої роботи нас цікавлять насамперед оцінні назви – іменники на позначення осіб, які і є предметом дослідження.
Актуальність теми полягає в тому, що оцінні назви осіб не були предметом окремого спеціального аналізу, а розглядалися більш узагальнено як одна з лексичних груп іменників із семантикою суб’єктивної оцінки. Слід сказати, що в мовознавчих працях зверталася увага в основному на стилістичну характеристику іменників з емоційним забарвленням і лише поодинокі розвідки були присвячені питанням їх словотворення, такі, наприклад, як “Іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки” З.С.Сікорської та Б.А.Шарпила (1977), “Емоційні суфікси іменників на позначення позитивної оцінки” Г.М.Сагач (1975) та деякі інші. Окремі питання утворення назв із семантикою суб’єктивної оцінки з’ясовано у працях, присвячених морфеміці та дериватології, зокрема в таких, як “Словотвірна структура слова (відіменні деривати)”, автори - Городенська К.Г., Кравченко М.В. (1981), а також “Морфеміка української мови” Безпояско О.К. та Городенської К.Г. (1987).
Головною метою нашого дослідження є семантичний та словотвірний аналіз групи оцінних назв – іменників на позначення осіб. З цього випливають і завдання нашої роботи:
обґрунтувати актуальність теми;
визначити основні групи оцінних назв осіб за відтінками емоційного значення;
проаналізувати основні словотвірні типи іменників на позначення осіб із семантикою суб’єктивної оцінки;
схарактеризувати найбільш типові оцінні значення, закріплені за певними словотворчими формантами;
визначити характер зв’язку між семантикою оцінної назви та контекстом, у якому ця лексема може вживатися;
виділити основні тематичні групи оцінної лексики на позначення осіб.
Матеріали дослідження можуть бути використані при вивченні морфології, зокрема іменника та його лексико-граматичних значень, дериватології, зокрема суфіксального способу словотворення, суфіксів із оцінним значенням, у навчальному процесі у вищому навчальному закладі, школі.
Розділ І. Назви осіб із семантикою суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові
Клас іменників включає в себе значну за об’ємом групу назв на позначення осіб. Це слова, що характеризують людей за родом діяльності, професією, зовнішніми чи внутрішніми ознаками, поведінкою, за належністю до певної організації, наукового, політичного, релігійного напряму, місцем проживання, національністю, родинними стосунками, за ознакою володіння чим-небудь, можливістю бути об’єктом дії тощо.
У цій групі слів виділяють назви осіб, що мають значення суб’єктивної оцінки. Це іменники, які передають позитивну чи негативну оцінку якості особи. Засобами вираження цих значень є суфікси з вихідними демінутивними та аугментативними значеннями. Назви суб’єктивної оцінки властиві переважно розмовній мові.
В системі словотвору іменників – назв осіб значне місце займає підсистема демінутивності – аугментативності, що включає в себе відіменникові словотвірні типи з суфіксами, які несуть в собі семантику суб’єктивної оцінки. Причому якщо в системі назв неістот ті ж самі іменникові суфікси передають значення реальної, об’єктивної зменшеності або збільшеності в поєднанні з оцінними відтінками, то в назвах осіб вони, як правило, є носіями власне оцінної семантики. Це є наслідком тривалого розвитку категорії зменшеності – збільшеності, що історично сформувалася на основі вираження реальних ознак предметів – малого або великого розміру, обсягу, зросту, віку, ваги, малих форм, малої насиченості і таке інше. Поступово ця категорія почала виражати і суб’єктивне ставлення до реалій. Для її вираження в українській мові використовуються зменшено-емоційні суфікси та суфікси збільшеності, які, приєднуючись до твірної основи, надають новоутвореному слову відтінків здрібнілості, ласкавого ставлення особи, голублення, пестливості або збільшеності, зневажливості, згрубілості аж до лайливості.
Серед іменників із суфіксами суб’єктивної оцінки в сучасній українській літературній мові можна виділити дві великі групи: назви зі значенням збільшеності переважно з негативною оцінкою і назви із значенням зменшеності переважно з позитивною оцінкою. У кожній із цих груп наявні лексеми з частковими значеннями. У першій: 1) зменшені імена, 2) зменшено-оцінні (зменшено-пестливі або зменшено-згрубілі), 3) оцінні (пестливі); у другій: 1) збільшені імена, 2) збільшено-оцінні (збільшено-згрубілі або збільшено-пестливі), 3) оцінні (зневажливі). Щодо назв осіб, то вони завжди мають оцінну семантику, а тому не належать до власне зменшених або збільшених імен.
Зменшено-емоційні назви осіб (демінутиви) мають переважно позитивне емоційне забарвлення, але залежно від контекстуального оточення можуть втрачати значення позитивної оцінки й набувати відтінків зневажливого ставлення, іронічного або й саркастичного (наприклад, у творах Т. Г. Шевченка).
Крім того, іменники з відтінками збільшеності й суб’єктивної оцінки згрубілості, негативного ставлення за певних умов втрачають негативне забарвлення, позначаючи при цьому відтінки фамільярності, дружнього ставлення, доброзичливості.
При аналізі підсистеми назв осіб з суфіксами суб’єктивної оцінки слід виходити з того, що проблема оцінювального суфікса – це передусім проблема словотвірного рівня і саме з цієї позиції і треба розглядати досліджувані лексеми. Звичайно, в індивідуальному вжитку демінутиви та аугментативи можуть передавати найрізноманітніші емоційні значення, навіть абсолютно протилежні. Абстрагування від різноманітних контекстів дає можливість виділяти найбільш типове значення, яке передає той чи інший формант. Це значення постає як результат аналізу конкретних рядів слів, утворюваних цією словотворчою морфемою.
Звичайно самі по собі афікси не мають такого самостійного значення, як слова, але в поєднанні з певними основами утворюються нові значення – емоційні. Загалом, морфологічний засіб (префіксація і суфіксація), тобто утворення емоційних слів за допомогою групи спеціальних, емоційно забарвлених афіксів, є одним із продуктивних шляхів переведення семантично нейтральної лексики до розряду емоційно маркованої [5,24].
Суфікси іменникових основ мають лексико-семантичне або лексико-граматичне значення. Суфікси з лексико-семантичним значенням служать для творення слів на означення нових понять; суфікси з лексико-граматичним значенням вносять у зміст іменників певні додаткові відтінки. Лексико-граматичне значення мають суфікси, що вносять у значення слова відтінки суб’єктивної оцінки; утворення з цими суфіксами, які є об’єктом нашого аналізу, можна розглядати як форми відповідного безсуфіксного іменника [8,43].
Отже, емоційні суфікси іменників – назв осіб на позначення позитивної і негативної суб’єктивної оцінки є важливим і продуктивним засобом створення особливої виразності, емоційної наснаженості сучасної української літературної мови. Як зазначав В.В.Виноградов, за їх допомогою виражаються найрізноманітніші відтінки експресії: співчуття, іронія, зневага, злість, строката й суперечлива гама емоцій і оцінок [5,30].
Розділ ІІ. Демінутиви в системі назв осіб
1. Творення зменшувально-пестливих форм в українській мові
Зменшувальні утворення, демінутиви (від латинського deminutivum – зменшувальне слово) – це похідні іменники, що виражають значення зменшеності, яке здебільшого супроводжується ще й значенням суб’єктивної оцінки: позитивної (пестливої) або рідше негативної (зневажливої) [9,184]. Розрізняють демінутиви першого, другого та третього ступенів, що утворюються від іменників, позбавлених значення зменшеності : дівча > дівчина > дівчинка > дівчинонька. Зменшувальні утворення вживаються переважно в розмовній мові. Вони фіксуються в пам’ятках ділової мови ще з одинадцятого століття, а з шістнадцятого століття в пам’ятках української мови зустрічаються зменшувальні утворення другого ступеня.
Демінутиви спочатку виражали значення об’єктивної зменшеності предметів, істот та явищ, а з часом стали передавати ще й значення суб’єктивної оцінки. У результаті розвитку категорії демінутивності та засобів її оформлення в сучасній українській мові наявна значна кількість синонімічних словотворчих засобів вираження пестливості. Наприклад, зменшувальні утворення від іменників чоловічого роду можуть оформлятися суфіксами –ок, -ик, -ець [7,101]. Звичайно, сполучуваність кожного з них з основами мотивуючих іменників обмежена певними умовами, проте навіть при таких обмеженнях в українській мові утворилися численні пари і ряди різнооформлених демінутивів від того самого іменника (зятьок – зятечко, братик – братець, дідусь – дідочок), що звичайно мають ідентичне лексико-словотвірне значення, хоч і можуть відрізнятися за ступенем експресивності. Разом з тим слід усвідомлювати, що вияв суб’єктивної оцінки мовця є суто індивідуальним і може залежати від контексту, ситуації тощо [1,91], оскільки семантичної закріпленості суфіксів за окремими групами дериватів немає і для них характерний довільний спосіб використання.
Серед назв зі значенням зменшеності переважно з позитивною оцінкою можна виділити лексеми з таким частковим значенням: 1) зменшені імена; 2) зменшено-оцінні (зменшено-пестливі або зменшено-згрубілі); 3) оцінні (пестливі). Назви осіб, які є об’єктом нашого аналізу, належать в основному до оцінних або зменшено-оцінних лексем. Слово відноситься до оцінних, якщо воно не дає уявлення про величину об’єкта, а тільки виражає ставлення мовця до позначуваного словом предмета або до співбесідника. Слово відноситься до зменшено-оцінних, якщо воно дає уявлення про розмір об’єкта або ступінь вияву однієї з ознак, і разом з тим це уявлення про розмір емоційно забарвлене. До групи зменшувально-пестливих, тобто тих, що надають словам позитивного емоційного забарвлення, належать такі суфікси іменників: -к-о (татко), -ок (дружок), -ик (Тарасик), -ець (братець), -иц'-(а) (сестриця), -ичка (молодичка), -инка (дівчинка), -очк-а., -ечк-а, -очок, -ечок (невісточка, донечка, синочок), -оньк-а, -еньк-а ( дівчинонька, бабусенька), -ун' –(а) (матуня), -ус'-(а) (матуся); похідні –усеньк-а, -унечк-а, -уньчик, -усечк-а (бабусенька, матунечка, татуньчик, бабусечка) та деякі інші.
Словотвірні типи зменшувальних іменників відрізняються між собою ступенем продуктивності. У зменшувальних утвореннях чоловічого роду на позначення пестливості, ласкавості, ніжності найпродуктивнішим є словотвірний тип на –ок, але в групі іменників – назв осіб він функціонує досить обмежено порівняно із словами на позначення предметів та явищ (дідок, женишок). Цей суфікс передає одночасно значення зменшеності та пестливості: “Місяць за хмари сховався давно... спи ж, мій маленький, слухняний синок” (В.Сосюра). У ролі твірних основ виступають іменники чоловічого роду: непохідні (частіше односкладові та двоскладові – син – синок, дід – дідок); на –ок першого ступеня оцінки (дружок – дружочок); на –ик першого та другого ступеня оцінки (дідусик – дідусичок); відприкметникові та віддієприкметникові на –ик (старик – старичок); відіменникові, відприкметникові, відчислівникові, віддієслівні на –ак (-як) (земляк – землячок, моряк – морячок, одинак – одиначок, дивак – дивачок); віддієслівні на –ух (пастух – пастушок). Отже, за допомогою форманта –ок можуть утворюватися імена першого, другого та третього ступенів оцінки, які відбивають послідовно наростаючу емоційність: дідок > дідочок > дідусичок [6,14]. Приєднання суфікса –ок супроводжується морфонологічним чергуванням задньоязикових г, к, х із шиплячими ж, ч, ш (внук – внучок, моряк – морячок, друг – дружок).
Дослідники відзначають, що суфікс –ок має меншу експресивність порівняно із синонімічними –ик, -ець [7,102]. Цим, очевидно пояснюється наявність у сучасній українській мові великої кількості десемантизованих демінутивів даного словотвірного типу. Проте це стосується в основному слів на позначення предметів та явищ, у той час як назви осіб зберігають значення суб’єктивної оцінки.
Інколи суфікс –ок надає лексемам значення трохи зниженого, фамільярності,
наприклад : “Хотів бути справедливим: взамін здертих з Духновича курсантських його чобіт віддав йому свої ботинки з обмотками. Зв’язав їх обмоткою і сам ще накинув Духновичу на шию: “Носи, товаришок...” (О.Гончар), зрідка передає значення зневаги: “А цей латаний зятьок нехай пробачає” (І.Нечуй-Левицький). На базі суфікса –ок утворилися суфікси другого ступеня –очок, -ечок (дружочок, синочок). Основне модифікаційне значення утворень з цими суфіксами – пестливість. Цей формант зустрічається у порівняно невеликій групі слів і відзначається значною емоційною наснаженістю, наприклад: “Це ти, наш Іваночку?” (О.Довженко).
Емоційний суфікс –к-(а,о) надає словам відтінків пестливості, ніжності (дітки, татко). Іменники чоловічого роду, в яких виступає цей словотворчий формант, майже завжди мають відтінок прихильності. В основному це зменшено-пестливі назви від власних імен (Андрійко, Максимко, Сергійко, Сашко, Мишко, Василько). Інколи він надає назвам забарвлення згрубілості, просторіччя ( Панько, Грицько, Данько, Яшко) [1,93]. Натомість інтенсивність емоційного забарвлення іменників жіночого роду з суфіксом –к-а є меншою, що викликано, очевидно, впливом таких утворень, як квітка, сторінка, які повністю втратили або втрачають емоційність [5,25]. Повністю втратило відтінок пестливості слово дядько. У цьому випадку лексикалізація демінутива пов’язана із виходом з ужитку мотивуючого слова. Іншою причиною втрати дериватом семантики зменшеності й пестливості може бути розвиток у мотивуючого слова й деривата самостійних значень (жона – жінка). Демінутиви з суфіксом –к-(а) утворюються переважно від іменників жіночого роду. Вони виражають семантику зменшеності (дівчинка), пестливості (бідолашка, внучка, подружка), поєднання цих значень. В окремих випадках деривати із формантом –к-(а) можуть передавати значення зневажливості (п’яничка, бродяжка).
Суфікс –ин-а в лексемах типу хлопчина надає назвам осіб відтінків співчуття, симпатії, прихильності, які супроводжуються й частково вираженим значенням об’єктивного зменшення обсягу, розміру та значенням одиничності [5, 25]. В іменниках жіночого роду суфікс –ин-а виражає відтінок здрібнілості не дуже відчутно (дівчина), зате похідні від нього суфікси –инк та –иночк мають виразне значення здрібнілості з відтінком пестливості (дівчинка, дівчиночка).
Іменники – назви осіб словотвірного типу з суфіксом –ик, маючи спільне значення оцінки, розрізняються за семантичними відтінками пестливості (малярик, коханчик, женчик), зменшено-пестливості (лейтенантик, косарик, вівчарик, дударик), зменшено-зневажливості ( інтелігентик, купчик, франтик, музикантик). Проте найчастіше лексеми із суфіксом –ик вживаються з відтінком пестливості, ніжності, симпатії (вони можуть означати й дітей): “Братику мій коханий! Ти один в мене в світі: ти в мене і батько, і дитина, і родина” (Марко Вовчок). Відтінок фамільярної симпатії іменникам з суфіксом –ик властивий значно рідше, ніж пестливості, прихильності. І зовсім рідко, лише в певних контекстах, іменники цього словотворчого типу набувають відтінку доброзичливої іронії .
У процесі утворення оцінних назв осіб суфікс –ик функціонує більш активно, ніж синонімічний йому –ок.
Перед суфіксом –ик відбуваються чергування ець/ч (купець – купчик, молодець – молодчик), Ш(нуль звука)/е (жнець – женчик, швець – шевчик) [7,103]. На базі дериватів з суфіксом –ик виникають пестливі утворення з суфіксом другого ступеня –ичок (женчичок).
Утворення з суфіксом –чик мають таку саму семантику, як і деривати попередніх словотвірних типів: пестливість (братчик, пустунчик), презирливість (дворянчик, хазяйчик). Іменники із суфіксом суб’єктивної оцінки –чик у сучасній українській мові конкурують із синонімічними словотвірними типами на –ець (молодець – молодчик), рідше на –ок, -ечок. Тип на –чик є продуктивним в українській мові, лексеми з цим суфіксом виразніше передають емоційність.
Суфікс –иц-я надає лексемам жіночого роду типу сестриця відтінків прихильності, ніжності, наприклад: “Упали сестриці, неначе ті птиці, розкинувши руки на шлях” (М.Нагнибіда). Цей тип творення демінутивів має значно меншу продуктивність, ніж тип з суфіксом –к-а. У сучасній українській літературній мові спостерігається тенденція до витіснення зменшувальних утворень з суфіксом -иц'- дериватами з суфіксами –к-, -ик- [7,105]. Старі демінутиви цього типу або вийшли з ужитку, або позбавилися значення зменшеності, набувши характеру виразно пестливих назв. Значення пестливості посилюється в утвореннях із суфіксом –ичк-а, поєднуючись із семантикою зменшеності (сестричка), наприклад: “Батько та дві сестрички сидять за столом, мати подає вечерю” (М.Коцюбинський). Цей формант надає пестливого (рідше зменшено-пестливого значення) також тим словам з суфіксом –иц-я, які такого значення не виражають (вдовиця – вдовичка, молодиця – молодичка, черниця – черничка). Крім значення пестливості, прихильності, слова із цим суфіксом у певних контекстах можуть виражати такі відтінки, як гордість, захоплення, замилування тощо. Наприклад: “Княжич: (На Варвару). Майстер спорту, рекордсменка Європи Варвара Сокіл... Дівоче прізвище Княжич... Моя сестричка...” (Л.Дмитерко) [5,27].
Суфікси –очк-а, -ечк-а надають іменникам ніжних, позитивних відтінків. Ці форманти створюють загальний емоційний колорит пестливості, слова з ними часто зустрічаються у фольклорі. За словотвірною структурою демінутивні утворення на –очк-а, -ечк-а неоднорідні; вони мають у своєму складі два типи: І тип – іменники, що безпосередньо співвідносяться з простими непохідними словами (рідше з суфіксальними та префіксально-суфіксальними) і виділяють єдиний цілісний формант –очк-а, -ечк-а : няня – нянечка, красуня – красунечка, безталанниця – безталанничка (у дериваті безталанничка відбулося усічення кінцевого -иц'-).
ІІ тип – іменники, які співвідносяться з суфіксальними, репрезентують їх вставні морфеми, що вклинюються всередину твірної основи. Слова цього типу можна поділити на дві підгрупи: 1) пестливі утворення від демінутивів першого ступеня з суфіксом –к-а (подружка – подружечка, дитинка – дитиночка), де виступає суфікс суб’єктивної оцінки –оч-, -еч- ; 2) деривати від іменників жіночого роду на –к-а, які не мають демінутивного значення (блондинка – блондиночка) [7,105].
Аломорфи –ечк-а й –еч- виступають після й, шиплячих та н, л, ц, с, що чергуються з парними м’якими (бабуся – бабусечка, донька – донечка). До демінутивів на –очк-а, -ечк-а можливі словотвірні синоніми з формантами –оньк-а, -еньк-а (бабусечка – бабусенька, дитиночка – дитинонька). Від назв осіб чоловічого роду та середнього роду, що позначають осіб молодого віку, аналогічні демінутиви утворюються за допомогою суфіксів –ечк-о, -очк-о (батечко, дядечко, немовляточко). Перед морфом –ечк-о чергуються приголосні: батько – батечко, дядько – дядечко. Цей словотворчий тип представлений порівняно невеликим колом слів [6,19]. Слід також зауважити, що для української мови не характерне постійне творення лексем від похідних основ за допомогою суфіксів –ечк-, -оньк-, -еньк- [1,95].
Найвищий ступінь емоційного наснаження мають суфікси –оньк-а, -еньк-а, -иноньк-а (дівчинонька, подруженька, вдівонька), -ус-я, -ун-я (бабуся, мамуня), -усеньк-а, -унечк-а, -уньчик, -усечк-а (матусенька, бабусечка, татуньчик, бабунечка). Слід зауважити, що сфера їх уживання вужча порівняно з рештою аналізованих суфіксів. Найчастіше вони виступають у фольклорі, особливо в народнопісенній творчості, в художній літературі – як засіб стилізації, надаючи іменникам відтінків інтимної прихильності, особливої ніжності, любові [5,27].
Суфікси –оньк-а, -еньк-а, -иноньк-а в лексемах типу дівчинонька, дружинонька, мотивованих іменами жіночого роду, та суфікси –еньк-о, -оньк-о у словах, похідних від іменників чоловічого роду (батенько, зятенько, музиченько) і середнього роду (дитятонько), надають іменникам дуже яскравого відтінку пестливості, ніжності, наприклад: “ Розтьохкався соловейко на калиноньці, Щось не спиться серед ночі сиротиноньці” (П.Грабовський). Ці суфікси часто вживаються у фольклорі, ліричних поезіях, творах для дітей. Родова ознака зберігається в дериватах. Такі утворення виступають синонімами до форм із суфіксами –очк-а, -ечк-а. Серед цих утворень представлені імена двох видів: 1) співвідносні з іменниками першого ступеня оцінки (рідше із суфіксальним нейтральним словом) із вставною морфемою –онь-, -ень- (подружка – подруженька, батько - батенько); 2) співвідносні з нейтральними непохідними (рідше похідними, в тому числі й першого ступеня оцінки) словами із словотворчою фонемою –оньк-а, -еньк-а (дівчина – дівчинонька) [6,18]. У дериваційних парах свекруха – свекрушенька, доня – донечка, бабуся – бабусенька, тітуся – тітусенька, подруга – подруженька, козак – козаченько, жених - женишенько відбувається чергування приголосних х/ш, г/ж, к/ч, чергуються м’які приголосні з парними твердими; у похідних виступає морф –еньк-а. Суфікси мотивуючих слів нерідко усічені (батько – батенько). До багатьох іменників на –оньк-а, -еньк-а існують словотвірні синоніми: вдівонька – вдовичка, мамонька – мамочка – мамуля – мамуся – мамуня.
Суфікси –ус-я, -ун-я в лексемах типу Ганнуся, матуся, бабуня, надаючи іменникам відтінків пестливості, ніжності, ускладнюються супровідним відтінком інтимної сердечності, щирості. Наприклад: “Прости мені, серце Ганнусю!” (І.Нечуй-Левицький); “Там матуся теплі сльози з горя щедро вилива...” (П.Грабовський); “Ні, ні, дідуню! Ми не винні!” (Леся Українка); “Скажіть, бабуню, а коли вони мене сікли, то ніхто не бачив?” – раптом запитала Марія” (В.Кучер).
Суфікси –усеньк-а, -унечк-а, -усечк-а є ускладненими варіантами попередніх суфіксів. Їм властива особливо яскрава емоція ніжності, пестливості, наприклад: “Не виглядай матусенько, в віконечко в поле, Не клич дарма татусенька: Не вернеш ніколи” (П.Гулак-Артемовський).
Утворення лексем словотвірних типів із суфіксами –ун-я (-унь), ул-я, -ус-я (-усь), -ас-я (-ась), -ц-я (-ць-о) також має яскраво виражене значення пестливості, проте мотивація їх обмежена переважно назвами людей за родинними відношеннями, найчастіше інтимно-розмовного характеру (тітуня, бабуля, татусь, кумась, мамця, братунь, дідунь, мамуся) або власними, переважно скороченими, іменами (Федюня, Катруся, Ярцьо, Петрусь, Павлусь) [7,107]. Структурні типи з –ц-я вживаються в мовленні носіїв українських південно-західних говорів. У назвах спорідненості – свояцтва, що мотивуються непохідними іменниками чоловічого роду, фіксуються численні паралельні пестливі утворення: дідусь – дідунь – дідуньо, татусь – татунь – татуньо.
Особливу групу становлять суфікси іменників на позначення осіб молодих за віком, з семантикою пестливості, прихильності. До цієї групи входять суфікси –ен-я, -атк-о, -ятк-о, -енятк-о в лексемах типу малятко, немовлятко, внучатко, внученя, дитятко, наприклад:
“Пригорнула Олеся синятко до серця, облили її дрібні сльози” (Марко Вовчок). Інколи лексеми із суфіксом –атк-о можуть передавати зменшено-зневажливе значення (панянко). Зрідка для творення демінутивних назв середнього роду використовують такі суфікси: -а (-я), -ча у словах типу дитиня, дитя, внуча, дитинча.
Зменшено-пестливі утворення поширені в дитячому мовленні. А звідси – їх багате вживання у творах художньої літератури, написаних для дітей і про дітей, наприклад:
Є в нас дівчинка Маринка,
Зовсім крихітна дитинка.
І сестричка Галочка,
Галочка – стрибалочка
(Н.Забіла).
Передаючи почуття, відчуття людини, особливості її світосприймання, зменшено-емоційні іменники неоднаково функціонують у різних стилях мови. Широко побутують такі утворення в художньо-белетристичному стилі, зокрема в його пісенно-фольклорному різновиді, про що мова піде в подальших розділах. У творах художньої літератури використання зменшено-пестливих іменників сприяє створенню ліричного, емоційного тону мовлення, додаючи до основного значення зменшеності відтінки ніжності, симпатії. Уміле їх використання робить мову багатою, різнобарвною, емоційно насиченою. Оцінні лексеми служать засобом вираження авторського ставлення до зображуваного [2,110].
2. Негативно-оцінні назви у значенні позитивно-оцінних
Негативно-оцінні суфікси –ищ-е (хлопчище), -иськ-о (дівчисько), -уг-а (-юг-а) (козарлюга), -ак-а (-як-а) (друзяка), -ур-а (замазура), -ан- (-ань) (дідуган, здоровань), -аг-а (-яг-а) (роботяга) в певних контекстах можуть виявляти цілком позитивні оцінки емоцій: доброзичливу жартівливість, схвалення, симпатію, рідше – іронічну зневажливість тощо.
Суфікс –ищ-е в лексемах типу хлопчище може надавати іменникам у певних контекстах емоційних відтінків щирого схвалення, захоплення, симпатії. Наприклад: “Погане ти, дружище, розповідаєш” (А.Головко). Відтінку фамільярної зневажливості лексеми з суфіксом –ищ-е набувають залежно від семантики основи, конкретної мовної ситуації тощо.
Суфікс –иськ-о в лексемах типу хлопчисько, чоловічисько, дівчисько має дещо ширший емоційний діапазон [5,29]. В іменниках з цим суфіксом негативний відтінок може приглушуватися позитивним значенням поблажливої прихильності, навіть пестливості, що створюється в контексті завдяки невідповідності між значенням суфікса і семантикою основи, авторським ставленням до персонажа (наприклад, до дитини, до хорошої людини тощо): “Біля печі гойдається дитяча колиска. В колисці п’ятимісячний хлопчисько ворушить рученятами” (О.Довженко); “Добрий чоловічисько той доктор, жаль тільки, що психології ані крихточку не знає” (І.Франко); “І справді, за водою, коло млина стояла собі, наче в малюванні, хатка-білянка, була побіля неї і калина, і жило в тій хатці босоноге чорнобриве дівчисько, в якого не було ні батька, ні матері...” (М.Стельмах). Можна порівняти із використанням аугментатива в його первинному значенні зневаги, згрубілості: “Що то за противне дівчисько визирає з вікна?” (Ю.Смолич).
У прикладі твору М.Стельмаха іменник дівчисько освітлений теплим співчуттям, симпатією автора, що бринить у контексті. У порівнюваному з ним реченні негативне ставлення до дівчини підтверджується і наявністю стилістично зниженого прикметника противне, і неозначеною часткою то (на знак неважливості особи, її другорядності, нікчемності).
Емоційний суфікс –уг-а (-юг-а) у лексемах типу козарлюга може надавати іменникам-назвам осіб позитивних відтінків прихильності симпатії, схвальної, захопленої (афективної) оцінки та ін., наприклад: “І де ти такий узявся, Прокопе, нам на втіху? Та тебе ж на руках носити... От козарлюга!”; “Тепер йому зима не страшна, його найлютіший мороз не візьме... Ото козарлюга, я вам скажу! Вогонь!” (В.Кучер).
Діапазон емоційності суфіксів –ак-а (-як-а) в утвореннях типу забіяка, розумака включає в себе позитивні відтінки (певну роль у створенні цих відтінків відіграє і приналежність іменників до утворень спільного роду, які мають виразне стилістичне забарвлення), залежно від семантики основи : фамільярної прихильності (друзяка, одчаяка, забіяка), жартівливої прихильності, симпатії, наприклад: “Де і поділася вдача малого забіяки!” (В.Кучер); “Лаврін... був розумака і майстер на всі руки, - і косити, і молотити, і навіть сам шив чоботи” (О.Донченко).
Ці суфікси в певних контекстах можуть “надавати слову гумористичної фамільярності” [3,29], наприклад: “Нехай знають, що старий вояка та заслужений улан ще не скис у провінції і вміє з честю тримати свою шаблюку” (В.Кучер); “Часник: Наказую помістити фотографії Ґандзі і Трохима на видному місці, також помістити рисунок, як рубає Перепелиця вухо кобилі Відьмі, і описать, щоб усі знали такого вояку” (О.Корнійчук).
Зрідка ці суфікси надають лексемам відтінків захоплення, наприклад: “Це ж подумать, яким треба бути одчаякою, щоб рішитися в ракету сісти?!”; “В голові нашої колони підуть два ескадрони відчайдушних рубак” (О.Корнійчук).
Емоційні суфікси –ан, -ан' у лексемах типу стариган, пузань, здоровань найчастіше надають назвам осіб емоційних відтінків фамільярної прихильності, симпатії: “Прокидаюсь, що таке?: А то Малоштанів хлопчисько, отакий пузань, на дудку свистить” (І.Микитенко); “Раптом скортіло йому взнати щось про цього милого здорованя” (О.Ільченко).
Суфікси –аг-а (-яг-а) в лексемах типу роботяга, бідага, симпатяга найчастіше надають іменникам (назвам осіб) емоційних відтінків співчуття, симпатії, поваги, схвалення, фамільярної доброзичливості [3,30]. Наприклад: “Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло серця” (Панас Мирний); “Розумієте, професоре, він чудовий хлоп’яга!” (Ю.Смолич); “Симпатяга цей воєнком, хоч і коноплистий, все тіло в ластовинні” (О.Гончар).
Звичайно, в певному контексті іменник із суфіксом –аг-а (-яг-а) може зазвучати яскраво іронічно, презирливо. Наприклад: “А ці добрі люди Найдуть тебе всюди, І на тім світі, добряги, Тебе не забудуть” (Т.Шевченко).
3. Стилістична роль демінутивів у фольклорі
Мова українських народних ліричних пісень багата на пестливі іменникові словоформи. Значне емоційно-експресивне навантаження несе на собі та іменникова форма із суфіксом суб’єктивної оцінки, яка вживається в мові пісні лише один раз поряд з багаторазовим повторенням її нейтрального відповідника [3,61]. Така форма виступає своєрідним емоційним центром пісенного тексту. Так, наприклад, у пісні “Ой ходив чумак сім рік по Дону” сім разів ужито стилістично нейтральне слово чумак, і лише в кінці пісні зустрічаємо зменшено-пестливу форму чумаченько як вияв любові, прихильного ставлення до людини, співчуття до її трагічної долі.
Стилістичне забарвлення слова в ліричних піснях залежить здебільшого від контексту. Це особливо добре видно тоді, коли до одного й того самого іменникового кореня приєднуються різні суфікси, які вносять певний емоційно-експресивний відтінок у семантику нової дериваційної форми. У результаті маємо цілий ряд стилістично маркованих дериватів, які повністю відповідають змісту висловлення.
Так, у пісні “Через греблю вода рине, там дівчина й умивається” вжито такий словотворчий ряд: дівчина – дівчинонька – дівка, кожний компонент якого функціонує у пісні зі спеціальним стилістичним завданням. На початку твору експресія ледь відчутна, бо вживається нейтральна форма дівчина. Далі експресивність думки наростає й набирає найбільшої сили за рахунок уживання демінутива дівчинонька. І в кінці пісні вживається словотворчий варіант дівка, що має розмовний відтінок і разом з епітетами дурна, глупувата вказує на зневажливе ставлення до того, про кого йдеться в пісні:
Через греблю вода реве,
Там дівчина й умивається...
Їде чумак дорогою,
На пужално опирається,
За ним, за ним дівчинонька
Слізоньками умивається.
Ой вишенька-черешенька
З-під кореня похилилася,
Дурна дівка, глупувата
За чумаком зажурилася.
Помітне емоційно-експресивне навантаження має пестливе іменникове утворення, яке вживається в реченні з різко негативним змістом [3,63]. Природніше було б замість голубливого слова бачити іменник із суфіксами, які несуть значення згрубілості, зневаги. Такі стилістеми виступають як своєрідні оксюморони. Наприклад:
Бодай же вам, чумаченьки,
Воли поздихали,
Як ви моїх чаєняток
Із світу зігнали.
Отже, іменники, марковані різними пестливими суфіксами, широко функціонують у мові українських народних ліричних пісень, виконуючи різноманітні стилістичні функції. Використання демінутивів пов’язано переважно з такими прийомами традиційної поетики, як мовний контраст, дериваційне варіювання слова, градація і таке інше [3,64]. Стилістичне маркування суфіксальних іменникових утворень у народних піснях підпорядковане естетичній функції фольклорної мови, завданням ритмомелодики.
4. Тематичні групи оцінної лексики на позначення осіб
Іменники, які позначають осіб, становлять собою велику та неоднорідну групу слів. Це лексеми, які вказують на загальні назви людей, їх професію, зовнішні риси, особливості характеру, відношення до місця перебування, родинні взаємини тощо. Поєднуючись зі зменшено-емоційними суфіксами, вони утворюють оцінні іменники, що виражають здебільшого позитивне ставлення до висловлюваного. У цих випадках пестливі утворення називають малі за віком істоти, у них , крім відтінків симпатії, ласки, присутнє й значення об’єктивної зменшеності. Вони розглядаються в семантичній групі зменшено-пестливих іменників. Отже, емоційне забарвлення в його чистому вигляді можливе лише в назвах дорослих осіб, яким не властиве значення зменшеності. Ця група слів поділяється на такі підгрупи:
1. Загальні назви людей (чоловічок, жіночка, дівчинонька, парубочок, легіник, челядонька, людоньки, козаченько, чоловіченько), наприклад: “Чи вже ж їй свій вік продівувати, Зносити брівоньки нізащо?.. Ні, дівонька вона не та!” (Т.Шевченко); “ – Люди, людоньки, - плачуть жінки, це ж ми проти наших... окопуємось” (О.Іваненко); “Несміян: Отак зводиться будинок за будинком, наче наступає армія на пустирі та старосвітські халупи... Соняшник: Тому й прийшли до вас парубочки й дівчатка. Потрібна робоча сила”(Л.Дмитренко).
2. Іменники, що називають людей за професією або за родом занять (косарик, дударик, доярочка, малярик, ковалик, ткачик, пастушок, пастушечка, кравчик, женчик, шевчик, свистунець, свистунчик, чумаченько). Наприклад: “Мати: Ходите, женчики, вже є полудень” (Леся Українка); “Коли б то коханка на сукню набрала, А я – щоб був кравчик” (А.Кримський); “Раз косарики забули поприбирати коси під час грози” (Г.Тютюнник); “Відьма: Скував ковалик голосочок, Ну, нестеменно ж як дзвіночок!..” (М.Кропивницький).
3. Назви людей за характером роботи й місцем перебування (господаронько, нянечка, хазяєчка, господинька, господарочка, гадзинька, гостонько, шинкарочка, шахтарочка, кухар очка, музиченько, морячок, візниченько, санітарочка), наприклад: “ – Не знаю, нянечко моя, - сказав я їй, - не розгадаю” (Л.Глібов); “Перший раз побачив мене – і здивувався. – А, кухарочка! – сказав весело” (І.Франко); “Лиш тоді звела Олена ясненькі очі свої, як заграли музиченьки “Засвистали козаченьки в похід з полуночі” (П.Тичина).
4. Іменники, що означають назви людей за місцем проживання, національністю та належністю до певних етнічних груп (землячок, сибірячок, степовичок, лісовичок, грузиночка, черкесочка, татарочка, україночка, бойківчаночка, кияночка, горяночка, циганочка, гуцулочка), наприклад: “Смола: Стривай, я ніби тебе десь бачив. Терень: Може, землячок? Мося: Ні, я в Безродненькому районі не жив” (І.Микитенко); “Колону погнали, і сибірячок сумно й прощально помахав їм рукою...” (О.Гончар).
5. Назви людей за родинним і соціальним становищем (громадяночка, сиротинка, сиротиночка, сиротинонька, одинчик, одиначок, первісточок, вдовичка, вдівонька), наприклад: “З розмови дізнаються хлопці, що вдовичка вона, сама й хліб косила” (О.Гончар); “О, боги! Як ви допустили, Щоб і одинчика убили І настромили на віху Його козацьку голову” (І.Котляревський).
6. Іменники на означення позитивних зовнішніх рис і особливостей характеру людей, їх якостей (красунчик, ласкавчик, хорошунчик, кучерявчик, білявочка, блондиночка, смуглявочка, говорушка, щебетушка, щебетунчик, пострибунчик, стрибунець, ясочка, ясонька, чорнявчик). Наприклад: “ – Мій цвіркунчику, - шепотіла над парубком мати – моє зозулятко! Кучерявчику мій, пострибунчику!” (О.Ільченко); “Білявочка мовчала, щоб не сполохати його говіркого настрою” (О.Ільченко). “Підбігає з сміхом до татуся красунька Орися” (М.Старицький).
Найпродуктивнішу групу іменників з пестливим значенням утворюють суфіксальні лексеми на позначення назв сімейних та родинних стосунків. Деякі основи цієї семантичної групи, сполучаючись із зменшено-емоційними суфіксами, творять цілі ряди оцінних лексем. Частина іменників – назв свояцтва – одночасно із відтінком пестливості, ласкавості виражає ще й значення зменшеності. Таке явище спостерігається в тих випадках, коли істота, про яку йде мова, є насправді малою за віком. Порівняємо два речення: “Дивіться, мати вийшла й на плечі Несе синка свого малого. Мати!” (А.Малишко) та “Дорогий мій синок Петько! Вже й не ждав почути тебе живим, бо прийшло на тебе аж дві похоронки...”(П.Загребельний). У першому реченні говориться про малого синка – дитину, а іменник синок виражає зменшено-пестливе значення. У другому – лексема синок передає пестливе звертання до дорослого сина.
Серед іменників з позитивним емоційним забарвленням, пов’язаних із назвами родинних стосунків, свояцтва, виділяється кілька підгруп за вужчими семантичними ознаками.
Іменники – назви людей, які належать до вузького сімейного кола (матінка, матіночка, матуся, матусенька, мамонька, мамочка, мамуня, ненька, ненечка, батенько, батечко, таточко, татунь, татусь, татусенько, татко, бабуня, бабусенька, бабця, бабусечка, бабуся, дідусь, дідусенько, дідуньо, братик, братунь, братуньо, сестриця, сестричка, сестриченька, сеструня, синок, синочок, донечка, доненька). Сюди слід віднести й такі назви, як доня (пестлива назва дочки), неня (пестлива назва мами), які в синхронному плані є невивідними, але самі по собі є пестливими утвореннями [2,132].
Назви родичів, свояків (дядечко, вуєчко, тітонька, тіточка, тітуся, тітусенька, дядинка, дядинуся, свекорко, свашенька, тестенько, зятик, невісточка, невістонька).
Інші назви людей, пов’язані сімейними та приятельськими стосунками (женишенько, кумка, кумочка, кумонька, кумася, кумасенька, кумця, кумась, кумасенько, кумцьо, дружок, дружочок, подруженька, подружечка, друженька, дружечка, сусідочка, сусідонько).
Отже, семантична група іменників – назв осіб зменшено-пестливого значення є дуже об’ємною і багатою на словотвірні варіанти.
Розділ ІІІ. Семантика та словотворення аугментативів в українській мові
Збільшувальні утворення, аугментативи (від латинського augmen, augmentum – збільшення) – це похідні іменники, що виражають значення збільшеності, яке часто супроводжується відтінком зневажливості, лайливості. Рідше збільшувальні утворення передають позитивну характеристику осіб. Аугментативи властиві усному мовленню, трапляються у фольклорі, їх використовують у художньому стилі як елементи розмовної мови [9,183].
З розвитком емоційно-оцінних значень зменшувальні утворення переростають у назви суб’єктивної оцінки [9,184].
Деяким суфіксам, що утворюють іменники з новим значенням, властиві певні елементи емоційного забарвлення з негативним відтінком ( -ух- - шептуха, -л- - базікало), проте є ряд спеціальних суфіксів для утворення таких відтінків.
Аугментативи утворюють за невеликою кількістю типів, причому лише один з них є продуктивним – з суфіксом –ищ-е. За допомогою форманта -ищ-е утворюються деривати із семантикою збільшеності – морозище, деревище, а назви осіб, що містять цей суфікс, мають переважно відтінок зневажливості, негативну характеристику (бабище, панище, хлопище) або чисту семантику зневажливості, лайливості (свекрушище). У поодиноких випадках деривати з суфіксом -ищ-е несуть позитивну характеристику, залежну від семантики мотивуючого слова (дружище).
Деривати на -ищ-е співвідносні найчастіше з непохідними словами чоловічого, рідше жіночого роду. Причому похідні лексеми зі значенням згрубілості можуть набувати значення середнього роду. Структур, утворених від похідних (частіше історично похідних) назв порівняно небагато: парубок – парубище, хлопець – хлопчище. Суфікс -ищ-, який має значення суб’єктивної оцінки, є непоширеним в українській мові [4,382]. Перед суфіксом –ищ-е відбуваються чергування г/ж, х/ш, к/ч, ц/ч (хлопець – хлопчище, дівка – дівчище).
Як засіб вираження збільшеності й зневажливості поряд з –ищ-е використовується словотворчий формант –иськ-о, який має синонімічне значення. Тому часто деривати цих двох типів виступають як словотвірні паралелі (парубчище – парубчисько). Проте в семантиці утворень на –иськ-о виразніший елемент негативної оцінки, фамільярної зневажливості (хлопчисько, бабисько, дідисько). Цей суфікс також є непоширеним [4,381] і характеризується меншою продуктивністю, аніж попередній. Деривати на –иськ-о також характеризуються чергуванням кінцевого приголосного основи (дівка – дівчисько, хлопець – хлопчисько).
Досить продуктивним у сфері назв із семантикою аугментативності є утворення з суфіксом –ак-а (-як-а), причому в назвах осіб значення збільшеності повністю заступається негативною оцінкою або фамільярно-зневажливим відтінком, яскравим виявом осуду ( розбишака, забіяка). Іноді іменники з таким суфіксом втрачають негативний відтінок і передають лише фамільярність (друзяка). Слід розрізняти іменниковий суфікс –к-а з лексико-семантичним значенням та іменниковий суфікс –ак-а з лексико-граматичним значенням, щоб правильно зрозуміти словотворчу структуру похідних. Утворення з суфіксами лексико-граматичного значення треба розглядати як “емоційно забарвлені форми відповідного стилістично нейтрального іменника” [6,21]. А в словах типу писака, рубака, гуляка словотворчим виступає суфікс –к-а, який утворює назви осіб від дієслівних основ: писати – писака, рубати – рубака, гуляти – гуляка. Носієм негативного значення в цьому випадку залишається дієслівна основа.
Іменники – назви осіб на позначення зневажливості, презирства можуть утворюватися за допомогою суфікса –уг-а (-юг-а). Такі лексеми несуть більш виражену емоційність, негативне забарвлення порівняно із аугментативами інших словотворчих типів. Ці деривати співвідносяться з непохідними словами чоловічого роду (кат – катюга, дід – дідуга), зрідка – з похідними (босяк – босяцюга). При творенні слів на –уг-а (-юг-а) в окремих випадках спостерігається відсікання кінцевих –ит, -ій (бандит – бандюга, злодій – злодюга). У дериваційних парах відбувається чергування твердих приголосних із м’якими (пан – панюга, бандит – бандюга), наявне й нерегулярне співвідношення (козак – козарлюга). У наведених іменниках семантику суб’єктивної оцінки несе в собі словотворчий формант – суфікс –уг-а (-юг-а). Але існує клас відприкметникових дериватів, а також віддієслівних іменників із таким само суфіксом, у яких значення негативної оцінки містить у собі твірна основа (прикметникова або дієслівна), наприклад, ледачий – ледацюга, хитрий – хитрюга, п’яний – п’янюга, волочитися – волоцюга та інші. У цих дериватах суфікс –уг-а (-юг-а) не є суфіксом суб’єктивної оцінки, а вся лексема в цілому має оцінне негативне значення. Інколи цей суфікс втрачає негативне забарвлення й виражає тільки згрубілість або й фамільярність (хлопцюга, дідуга). До емоційно–оцінних назв чоловічого роду на –уг-а (-юг-а) іноді додається формант –ан (дідуган), що посилює емоційну характеристику [7,108].
У порівняно невеликої кількості назв осіб засвідчено також інші суфікси негативної оцінки, зокрема –аг-а (-яг-а). Цей суфікс часто супроводжується усіченням кінцевого –ок (парубок – паруб’яга, ділок – діляга), а також чергуванням кінцевих твердих приголосних основи з м’якими (плут – плутяга). Суфікс –ук-а (-юк-а) у назвах осіб виражає відтінок зневажливості (злодіюка).
Висновки
Проведений аналіз семантики та особливостей утворення оцінних назв осіб дозволяє стверджувати, що в сучасній українській літературній мові активно функціонує розгалужена система іменників – назв осіб із емоційно-оцінним забарвленням, у межах якої зафіксовано численні ряди емоційно-стилістичних синонімів. Словотвірні зв’язки різних формантів, особливо суфіксів різних позицій продуктивності, часто перехрещуються, що веде до утворення паралелізмів.
Конкретному вияву оцінки відповідає певний набір словотворчих формантів. Найбільшою за суфіксальним складом є група зменшено-оцінних утворень, найменшою – група зменшених назв. Існують суфікси, що виступають лише зі зменшено-оцінним значенням (-ик-о, -ч-а). Морфеми –ун-я, -ус-я використовуються тільки зі значенням пестливості. Більшість суфіксів виконують дві або три функції. Негативну оцінку передають такі суфікси: -ищ-е, -иськ-о, -ак-а, -уг-а, -аг-а та деякі інші. Кількість назв із семантикою позитивної суб’єктивної оцінки й зменшеності є набагато більшою, ніж кількість лексем зі значенням збільшеності, згрубілості.
Серед демінутивних назв з позитивною оцінкою найбільш продуктивними є утворення з формантами –ок, -очк-а, -ечк-а, -оньк-а, -еньк-а, -еньк-о. До середньо-продуктивних слід віднести назви осіб із суфіксами –ець, -чик, -очк-о, -атк-о. Іменники з іншими суфіксами позитивної суб’єктивної оцінки є непродуктивними. Серед утворень із суфіксами негативної оцінки домінують похідні із формантами –ищ-е, -иськ-о, -ак-а. У стадії середньої продуктивності перебувають аугментативні форманти –уг-а, -ук-а, інші суфікси використовуються периферійно.
Аналіз тематичних груп оцінних назв осіб виявив, що найбільш численною є група на позначення людей за їх родинними стосунками. Крім того, саме в цій групі спостерігається найбільша кількість словотвірних синонімів.
Оцінне значення лексеми перебуває під значним впливом текстуального оточення, модифікується ним, тому абстраговано від контексту ми змогли визначити лише принципові ознаки оцінки: позитивна або негативна, зменшувальна або збільшувальна, пестлива або зневажлива. Відтінки ж значення кожної конкретної лексеми можна з’ясувати, лише спираючись на контекст, оскільки одне й те саме слово може інколи набувати абсолютно протилежної семантики. Так, наприклад, негативно-оцінні форми можуть виступати у функції позитивно-оцінних.
Оцінні лексеми мають виразну стилістичну маркованість, тому їх використання є обмеженим. Демінутиви та аугментативи є явищами переважно розмовної мови. Крім того, вони широко розповсюджені в усній народній творчості, де оцінні назви виконують важливу стилістичну функцію і є основою для побудови різноманітних стилістичних фігур, тропів, інших засобів образності.
Література
Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.,1987.
Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). – К.,1981.
Журавльова Н.М. Емоційно-експресивне суфіксальне словотворення іменників у мові українських народних ліричних пісень // Дослідження з словотвору та лексикології. – К.,1985. – С.61-64.
Морфемний словник / Укл. Л.М. Полюга. – К.,1983.
Сагач Г.М. Емоційні суфікси іменників на позначення позитивної суб’єктивної оцінки // Укр. мова та л-ра в шк. – 1975. – №12. – С.24-30.
Сікорська З.С., Шарпило Б.А. Іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові // Мовознавство. – 1977. - №6. – С.13-23.
Словотвір сучасної української літературної мови. – К.,1979.
Сучасна українська літературна мова: Морфологія. – К.,1969.
Українська мова. Енциклопедія / Ред. В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Заблюк та ін. – К.,2000.