на сучасному етапі
Вже більше 200 років проживає болгарська спільнота в Україні в мирі і злагоді поруч з українцями та іншими багаточисленними національними меншинами. Болгарська спільнота є однією з найбільших національних об’єднань України. І тим вагоміший той факт, що представники етнічних болгар беруть і будуть брати активну участь в політичному і суспільному житті Української держави, у вирішенні проблем, які на сьогодні є надзвичайно актуальними і для болгар, і для українців, і для всіх громадян України – представників інших національностей.
На початку ХХІ сторіччя болгарська діаспора України відіграє вагому роль в соціально-економічному і культурному розвитку української держави. Чільне місце в розвитку болгарської культури займає інтелігенція. Показником цього є її присутність у всіх гілках влади, зайняття керівних посад у вищих навчальних закладах, на промислових підприємствах. Багато болгар працюють на ниві українського бізнесу, сприяючи соціально-економічному розвитку нашої держави. Для ілюстрації дійсного становища справ потрібно скористатися даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року.
Загальна кількість осіб, що ототожнює себе, як представників болгарської національності, склала 204 тисячі 600 осіб серед всіх громадян України. Таким чином болгари займають VI місце в етнічній структурі держави, поступаючись українцям (37 млн. 541 тис 700 осіб), росіянам (8 млн. 334 тис 100 осіб), білорусам (275 тис 800), молдаванам (258 тис 600) та кримським татарам (248 тис 200). При цьому доля болгар в складі населення України складає 0,4%.
В останній час чисельність болгарського населення в Україні скоротилася на 12,5% або майже на 30 тисяч (в 1989 році болгар було 233,8 тисяч). Навряд це можна пояснити тимчасовою еміграцією студентів в Болгарію, природним скороченням населення або результатами етнічної асиміляції з боку сусідів. Одна з версій зменшення чисельності болгар – не добропорядність осіб, що проводили перепис.
Але, порівняння з даними попередніх переписів свідчить про відносну стабільність цієї національної групи. Якщо раніше основою господарського життя болгар було сільське господарство і відповідно більшість представників цієї національності мешкали у селах, то на сьогодні майже 60 тисяч болгар проживають в містах України (трохи більше третини всіх болгар). В зв’язку з економічними і соціальними перетвореннями останніх років кількість болгар-міських жителів значно збільшилась. В пошуках заробітку цілі родини переселяються до Одеси, Запоріжжя, Києва.
В двох областях України – Одеській і Запорізькій, болгари впевнено займають ІІІ місце по кількості населення, поступаючись лише українському і російському населенню. В Одеській області проживають 75% всіх болгар України – більше 150 тисяч або 6,1% всього населення області. В Запорізькій – 27,7 тис болгар або 1,4%. Решта представників болгар України мешкають у Миколаївській, Донецькій, Кіровоградській областях. Порівняння даних останнього перепису з даними перепису 1989 року засвідчує ще одну парадоксальну тенденцію. Відсоток зменшення чисельності болгар по окремих регіонах України більший, аніж загальний відсоток по всій країні. Тільки Одеська і Запорізька області демонструють: перша – відносну стабільність в порівнянні з іншими групами, друга – незначний приріст за рахунок повернення кримських болгар з депортації. Показово те, що болгари займають VIII місце за ступенем збереження своєї мови в якості рідної. Болгарську вказали 64,2% всієї групи, 30,3% – російську, 5% – українську мови. Російськомовність болгарської спільноти відповідає загальноукраїнській тенденції: 29,6% населення країни обрали російську мову в якості рідної.
Аналіз даних свідчить: ступінь мовної самосвідомості найвищий серед болгар Одеської області – 77,8%. В інших історичних областях проживання болгар вона складає приблизно 20,5% і вище. Виняток складають лише болгари Криму і Донецької області. Перші – як наслідок трагічних подій депортацій, а інші – свідоцтво прискорення процесу урбанізації регіону. Найбільш українізовані болгари проживають в Кіровоградській (67,2%) і Київській (30,2%) областях.
Не слід залишати без уваги і той факт, що до сьогоднішнього дня в регіоні мовою міжнаціонального спілкування лишається російська мова. Як бачимо, болгари в Україні загалом проживають в цікавому етнічному регіоні, але при цьому у своїх родинах, в селах продовжують спілкуватися рідною болгарською мовою. Точніше сказати – діалектами. Але цей факт абсолютно не заважає їхньому спілкуванню.
Характеризуючи соціальну структуру болгар, слід відмітити, що вони являються водночас і сільською, і міською групою. З початку 90-их років ХХ століття в Україні відбувається поліпшення транспортних зв’язків, через що все більша кількість болгар починає переїжджати до міст, тим самим збільшуючи і посилюючи міські групи. Ці процеси, в свою чергу, ставлять перед болгарською спільнотою цілий ряд питань, що потребують особливої уваги. Відомо, що представники національних меншин, потрапляючи в місто, швидко втрачають свою етнокультурну специфіку і розчиняються у загальній масі. Одна з задач, що стоїть перед болгарами, – консолідація представників болгарського етносу у міському середовищі, підтримка і зміцнення їхньої етнічної самосвідомості, включення в систему соціальних зв’язків і відносин взаємодопомоги. Але все ж таки, не слід забувати, що більшість болгар України проживає в селах, де проблем не менше.
В регіонах компактного проживання болгари за кількістю міського населення поступаються лише українцям і росіянам. В Одеській області, наприклад, болгари займають друге місце за кількістю сільських жителів (101385 осіб або 11,9%) і третє місце серед міських жителів (49298 осіб або 3,1%). Серед болгарського населення останнім часом слід відмітити і тенденцію до переселення в столицю – Київ, де сьогодні проживають не менше 5 тис болгар. Це відповідає і розподілу за соціальними групами: майже 38% болгар України – робітники, 12% – службовці всіх рівнів, 35% зайняті в сільському господарстві, 15% – в індивідуальній діяльності.
Впевнено можна казати і про гендерну збалансованість групи. За статевою ознакою болгари, як і українське населення в цілому, характеризуються незначним переважанням жінок: на одного чоловіка – 1,07 жінки.
В Україні початку ХХІ століття є більше сотні поселень, з якими безпосередньо пов’язана життєдіяльність болгар. Ця суха статистика може бути представлена тим фактом, що кожне третє село в Одеській і Запорізькій областях – болгарське.
Розвиток болгарської спільноти в Україні на сучасному етапі проходить в тісному взаємозв’язку з соціально-економічними с суспільно-політичними змінами в державі. Завдяки газетам, радіо, телебаченню населення швидко отримує доступ до інформації, а також і можливість адекватно сприйняти світові події, зробивши певні висновки.
В контексті політики перебудови та політики гласності в кінці 80-их рр. посилюються об’єднавчі тенденції серед болгар. Ще в 1985 р. група бессарабських болгар організовує, засновує, а пізніше, 30 березня 1989 р., офіційно реєструє першу болгарську суспільну організацію на території СРСР – болгарське культурно-просвітницьке товариство ім. Св. Св. Кирила і Мефодія. Актив товариства знаходився в м. Болград Одеської області, а його представники – в ряді болгарських сіл. В програмі Болградського товариства будо записано, що воно є регіональним об’єднанням, чия діяльність направлена на захист людських, національно-культурних, економічних і інших інтересів бессарабських болгар, а також представників тих національностей, які проживають в місцях компактного проживання болгар. В суспільно-політичній сфері головна задача товариства – консолідація болгарського населення з метою збереження національної самосвідомості в рамках Конституції і Законів УРСР.
Після набуття Україною незалежності одним з її перших правових актів, що стосувався прав національних меншин, стала Декларація прав національностей, прийнята Верховною Радою 1 листопада 1991 р. В статті 6 Декларації гарантовано «всім національностям право створювати свої національно-культурні центри, товариства, земляцтва, об’єднання». Там же вказано, що « ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити у встановленому законом порядку масові заходи, сприяти розповсюдженню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій». Певний вплив на процес організації і створення товариств представників національних меншин справила стаття 7 Декларації: «національні культурні центри і товариства, представники національних меншин мають право на вільні контакти зі своєю історичною батьківщиною».
З розпадом СРСР призупинився бурхливий етап національного Відродження. Деякий час існуючі болгарські товариства перебували в стані розгубленості. Всі програми, проекти і надії до цих пір орієнтувались на законодавство СРСР, в рамках якого передбачалось вирішення національного питання. Але радянська держава перестала існувати. Дуже скоро практично всі ті, хто прийшов в національний рух, роблять висновок про необхідність створення національних культурних товариств в рамках вже нової держави. Влітку 1992 р. Верховна Рада майже одночасно приймає закони України «Про національні меншини» та «Про об’єднання громадян». На підставі цих двох актів в жовтні 1993 року дев’ятьма болгарськими товариствами, що мали на той момент юридичну реєстрацію, була заснована нова організація – Асоціація болгарських національно-культурних товариств і організацій України (сьогодні вона має назву Асоціація болгар України). Її засновниками стали болгарські товариства з Одеської, Запорізької областей, АР Крим, міст Харкова і Києва. Усього в установчій конференції взяли участь 39 делегатів (з 9 товариств і 3 організацій), а також 70 гостей, в т. ч. з Болгарії і Молдови. На конференції було обрано Координаційну Раду із 17 осіб; Ревізійну Комісію з 5 осіб. В той же день на засіданні Координаційної ради було обрано Президента – Ф.П. Каражекова, заступників – В.П. Коєва, В.В. Міткова, В.С. Пєтрова, І.І. Половнюка, секретаря – Д.І. Костової.
Так розпочався новий етап, коли вже незалежна Україна політично і юридично визнала факт існування на її теренах сильної національної меншини. І саме з цього моменту йде процес консолідації болгар України. Одним з найнагальніших питань для керівництва Асоціації стало питання будівництва власного приміщення. З цим питанням Федір Каражеков як керівник Асоціації неодноразово звертався до керівництва Болгарії та України. «Згідно із Законом «Про національні меншини» та за дорученням Президента України від 22 листопада 1995 р. №1–14/678 про створення національно-культурного центру болгар України в м. Одеса, враховуючи пропозиції Глави Адміністрації Президента України від 23 липня 1996 р. №1–15/1354, прохання Всеукраїнської Асоціації болгарських національно-культурних товариств та організацій України про створення Культурного центру болгар України:
– передати в оренду Всеукраїнській асоціації болгарських національно-культурних товариств та організацій України для створення культурного центру болгар України майно та приміщення, загальною площею 1105 кв. м. кінотеатру ім. Котовського».
В лютому 1999 р. на звітно-виборній конференції було прийнято рішення про початок реконструкції і реставрації будівлі. Автором проекту ВЦБК став талановитий архітектор Н.К. Базан. Фінансову допомогу надала міська та обласна влада – всього 60 тис. гривень. Від імені уряду Болгарії прем’єр-міністр Болгарії Іван Костов виділив 30 тис. дол. США. Під час реставрації будівлі головна проблема полягала тому, що будівля – пам’ятник архітектури міста, і треба було виконати всі умови для його збереження, які ставила міська влада.
24 травня 1999 року, в День слов’янської писемності і культури, в присутності почесних гостей – дружини Президента України Людмили Кучми і дружини прем’єр-міністра Республіки Болгарії Олени Костової відбулось відкриття Всеукраїнського центру болгарської культури в м. Одеса. І до сьогоднішнього дня стоїть ця споруда в центрі Одеси на вулиці Віце-адмірала Жукова, 9 і дає право українським болгарам пишатися не тільки своєю історією і культурою, а й вмінням вирішувати масштабні задачі на сучасному етапі. На офіційному відкритті Всеукраїнського центру болгарської культури А. І. Кіссе відмітив: «24 травня 1999 р. назавжди залишиться найяскравішою сторінкою в історії ВЦБК. З особливим почуттям вдячності хочу привітати офіційних гостей, котрі спеціально приїхали на наше свято з Софії, Києва і інших регіонів нашої країни. Їхня присутність, увага і доброзичливість підняли на високий щабель нашу святкову подію. Хочу сьогодні щиро подякувати тим, хто допоміг в реставрації будівлі, перетворив його на прекрасний палац: будівельникам, спонсорам за їхню фінансову допомогу, всім місцевим болгарам, адміністрації міста і області, нашій державі».
Основна форма роботи Асоціації – звітно-виборні конференції, які проходили 20 лютого 1999 р., 24 березня 2001 р., 21 лютого 2003 р. наступна конференція має пройти в Одесі в березні 2007 р. Основні питання, що піднімались на конференціях, в основному організаційного характеру: вдосконалення принципів роботи, пошук нових шляхів вирішення існуючих проблем, повноваження президента та керівних органів, внесення змін та доповнень до Статуту Асоціації.
З лютого 1999 р. до сьогодні Президентом Асоціації болгар України є А. І. Кіссе. Поряд з фігурою Президента лідерські якості проявили представники з регіонів: І. І. Абажер (Крим), І. І. Влаєв (Київ), С.Д. Намлієв (Приморськ), Л. І. Савченко (Бердянськ), Н.Н. Петков (Приазовський район), В.В. Мітков (Запорізька область), В.С. Петров (Ізмаїл).
У травні 2000 року було проведено прес-конференцію на тему «Болгарський національний рух в Україні: 1990–2000 роки. Підсумки і перспективи». В ній взяли участь журналісти республіканських, одеських обласних і районних засобів масової інформації. Як відмітив кореспондент газети «Голос України» в Одеській області, «за это время немало сделано для возрождения языка, культуры, национальных традиций украинских болгар. Здесь есть, однако, и серьезные проблемы, над которыми надо еще работать. Но Ассоциация за последние годы заметно активизировала свою деятельность».
Починаючи з 2000 р. в центрі болгарської культури організовують святкування національних і найбільш важливих державних свят України і Болгарії. На сцені центру культури виступають фольклорні колективи з багатьох болгарських сіл. В цих святах беруть участь і колективи, що представляють інші етноси України. Ці заходи не тільки популяризують рідну культуру, але й стимулюють розвиток національного руху інших національних меншин регіону, при цьому відбувається взаємне збагачення, обмін культурними досягненнями серед представників бессарабських етносів.
Важливим напрямом діяльності Асоціації є організація і проведення науково-практичних і методичних конференцій з метою поглиблення творчого співробітництва болгарських і українських вчених, включення їх в дальший розвиток міжнаціональних відносин в Україні. Зокрема 17 травня 2006 р. в рамках святкування Дня слов’янської писемності у Всеукраїнському центрі болгарської культури було проведено круглий стіл на тему «Географія перейменування болгарських сіл Одеської області». Серед організаторів столу і Одеський університет ім. і. І. Мечникова.
Ще одна не менш важлива задача, що постала перед Асоціацією, це збереження традицій проведення Соборів як демократичної форми самоуправління, розширення їхніх форматів за рахунок залучення представників національно-культурних спілок, політичних і державних діячів країни до участі в них. Собори як форма управління мають багатовікові тенденції. Ще здавна вони проводились по селах в дні храмових свят. Собор ставав місцем єднання поколінь, родів. Одеса по суті стала рідною домівкою для болгар всієї України. Асоціації треба було придумати таку форму роботи, яка б єднала всіх болгар, яка б нагадала кожному про його рід, звичаї, традиції, про його рідні місця. Такою формою став Собор.
Перший Одеський болгарський Собор відбувся 1998 року, другий – 2001 р., третій в 2003 році, четвертий – 2005 року. І кожен з наступних Соборів ще масштабніший, ще більш відвідуваний і авторитетний. Регіони, де компактно проживають болгари, впевнено підхопили цю ініціативу. На сьогоднішній день буквально у всіх регіонах проводяться Собори у дні важливих дат – річниці переселення болгар в Бессарабію, переселення з Бессарабії в Таврію. Яскраво пройшло свято у смт. Ольшанка Кіровоградської області з нагоди 230-ї річниці переселення болгар на територію України. На святкування прибула делегація з історичного місця Алфатар, мешканці якого 230 років тому переселились на Кіровоградщину.
В пам’ять про історичне минуле болгарського народу в с. Мале Перещепино на Полтавщині було відкрито пам’ятник правителю Старої Великої Болгарії хану Кубрату. Зміцніли зв’язки з викладачами і учнями Перещепинської школи, котрі й опікуються над пам’ятником.
У вересні 2002 р. виповнилось 200 років від моменту переселення болгар в Україну і 100 років від переселення болгар в Таврію. Основні заходи з нагоди свята – наукові конференції, знайомство з пам’ятками історії болгарського походження, мистецькі заходи за участю болгарських громад – проходили на Одещині і в Запорізькій області. На ці акції прибула представницька делегація з Болгарії на чолі з депутатом Народних Зборів – головою парламентського комітету «Болгарія-Україна» Сільвією Нейчевою. За словами пані Нейчевої, підтримка українською владою болгарського етносу є найяскравішим доказом того, що історичні зв’язки між вдома державами, започатковані за доби Київської Русі і Болгарського Царства, мають гарні перспективи на майбутнє.
Поряд з питаннями духовного і культурного життя Асоціація приділяє увагу поліпшенню соціального становища населення. Молодь активно залучається до всіх заходів, ініціює проведення зустрічей, вечорів відпочинку і завжди отримує підтримку старшого покоління. Тому в стінах будинку Всеукраїнського центру болгарської культури завжди багато молоді.
За 13 років існування Асоціації кількість її колективних членів виросла з 9 до 63. (див. додаток №2) Багато з них мають культурні центри, власні будівлі, клуби, бібліотеки, засоби масової інформації. Центри болгарської культури існують в Болграді, Іллічівську, Києві, Дніпропетровську, Харкові, Запоріжжі, Бердянську, Рені, АР Крим та інших містах України.
Про створення найпершого товариства болгар на території України мова вже йшла. Мається на увазі товариство бессарабських болгар «Св. Св. Кирила і Мефодія» в м. Болград Одеської області. В кінці 80-их років аналогічні товариства було створено і в інших містах України. Зокрема в червні 1989 р. за ініціативою патріотично налаштованих болгар в Одесі створено Одеське болгарське товариство ім. Д. Благоєва. Воно виникло як об’єктивна необхідність і як наслідок початку демократичних перетворень у 80-их рр. Реєстрація його пройшла в травні 1990 р. Працювати воно почало з залучення болгар на курси вивчення болгарської мови. Згодом почали активно обговорювати проблеми відродження культури, болгарських народних свят, сприяли розвитку болгарських фольклорних та хореографічних ансамблів.
З самого дня існування Асоціації болгар її членом є Терновське болгарське товариство, що функціонує на території Миколаївської області. Створено воно у 1989 р. спочатку воно займалось активізацією художньої самодіяльності, але згодом зрозуміли, що цим не можна обмежуватись. Зусилля багатьох активістів були спрямовані на відродження болгарської мови. Окрема ініціативна група зайнялась підготовкою до відродження музею. Досягненням товариства є відновлення роботи православної церкви, спільно з Одеським та Софійським університетами до цього часу проводиться етнографічне вивчення становлення і розвитку болгарської культури в регіоні.
16 лютого 2001 р. було створено Одеський обласний союз болгарської молоді. За підтримки Одеського болгарського товариства і Президента Асоціації 7 травня 2001 р. воно було зареєстровано як молодіжна суспільна організація. Метою його діяльності є залучення до процесів відродження молоді Одеси та області. Діяльність Союзу проявляється у проведенні молодіжних вечорів відпочинку, дискотек, конференцій. З 2001 р. проводиться щорічна студентська конференція, присвячена Дню слов’янської писемності. Молодіжний Союз співпрацює з іншими болгарськими товариствами в Україні. Цей Союз є об’єднавчим центром сільської молоді в місті, дає можливість проявити себе як особистість, допомагає розширити коло знайомих.
В місті Ізмаїл також діють болгарські товариства. В 1992 р. як гілка болградського товариства було зареєстровано Ізмаїльське товариство ім. Кирила і Мефодія. В 2002 р. на базі товариства була відкрита недільна школа. Основні зусилля товариства спрямовані на відродження болгарської мови в регіоні.
Ізмаїльська болгарська община ім. Св. Софії створена 18 березня 2001 р. на чолі з викладачем Ізмаїльського державного гуманітарного університету Іваном Васильовичем Пастором. До її складу входять відомі художники Іван Шишман та Олександр Кара. Метою діяльності общини є задоволення і захист законних соціальних, творчих, національно-культурних інтересів болгар півдня України, поширення слов’янської культури в місті, встановлення дружніх відносин між народами Придунав’я. Зараз общину очолює Балтаков Георгій Федорович.
1989 року постановою ЦК Компартії України прийнято рішення про видання газет мовами національних меншин. І вже 30 липня 1990 року вийшов 1-ий номер газети «Роден край». З тих пір газета виходить щотижнево. З червня 1992 року газета стає додатком до «Голосу України». З 1997 року газета в 2,5 рази збільшила свій об’єм і виходить регулярно на 8-ми та 12-ти сторінках. Сам факт наявності національної газети – велике досягнення болгарської діаспори. На сторінках газети піднімаються актуальні питання в області національного відродження і соціальної сфери, котрі хвилюють читачів. В більшості випадків, будучи ініціатором вирішення важливих проблем, пов’язаних з національним і духовним відродженням болгар України, у своїй щоденній роботі газета стикається з різноманітними труднощами, не дивлячись на які вона живе і радує своїх читачів, вселяючи їм віру в силу болгарського кореню. Саме газета в 1993 році стала ініціатором створення координуючого і об’єднуючого органу болгарських культурно-просвітницьких товариств – Асоціації болгар України.
Газета «Украйна: българско обозрение» – офіційне видання Асоціації болгарських товариств і організацій України. Перший її номер вийшов з друку 15 вересня 2001 року в день проведення 2-го Собору болгар Одещини. Виходить вона болгарською, українською, російською мовами з метою розширення інформаційного поля. Газета висвітлює діяльність Асоціації та її керівних органів, публікує рішення конференцій, Координаційної Ради і Президіуму, розповідає про роботу болгарських товариств, проблеми економічного і культурного життя болгар України.
Газета «Извор» затверджена Кримським болгарським товариством ім. Паісія Хілендарського в березні 1997 року. Таким чином у болгар, що проживають на півострові, з’явився свій друкований орган. Це особливо важливо в нинішніх умовах, коли багато болгар Криму, що були колись депортовані, ще залишаються за його межами: в Краснодарі, на Уралі, в Сибіру, Башкирії, Казахстані. «Извор» розсилається не тільки до болгарських організацій країн СНД, але й на історичну батьківщину – в Болгарію.
Рух відродження болгар в новітній історії має своїх лідерів й активістів, що душею і серцем люблять свою справу. І в традиціях болгар, від імені яких виступає Асоціація, – повага і підтримка таких людей. Саме так було покладено початок щорічній урочистій церемонії присвоєння звання «Людина року» з врученням статуетки, диплома і пам’ятного подарунка за великі досягнення в галузі реалізації задач відродження болгар в Україні. За останні чотири роки переможцями стали 42 видатні особи – вчителі, художники, журналісти, вчені, керівники підприємств, спортсмени, робітники культури, письменники, суспільні діячі. У 2004 році «Людиною року» став художник, старший викладач Ізмаїльського державного гуманітарного університету Іван Шишман (родом з м. Ізмаїл), а 2005 року таке почесне звання здобув художник, старший викладач ІДГУ Олександр Кара (родом з с. Нові Трояни Болградського району Одеської області). Ця акція є моральним стимулом для тих, хто віддає сили спільній справі і служить прикладом для починаючих активістів.
Всі ці роки вдосконалювалась не тільки робота, а й структура самої Асоціації. За новою редакцією Статуту (був прийнятий на звітно-виборній конференції 12 листопада 2004 року) до складу болгарського об’єднання можуть входити як юридично зареєстровані спілки, так і фізичні особи. Демократичні зміни відбулись і в структурі керівництва Асоціації. До складу постійно діючого центру увійшли Президент, два віце-президенти, 12 членів виконавчого комітету.
3а 13 років роботи Асоціація болгар України виросла в монолітну структуру, в складі якої вже більше півсотні болгарських товариств і організацій. Створено нові товариства в областях дисперсного проживання болгар, таких як Рівненська, Волинська, Тернопільська, Житомирська, Хмельницька, Полтавська. Відповідно до росту масштабності задач, Асоціація вдосконалює організаційні основи і регламент своєї роботи. Введено в практику регулярне проведення засідань Ради Асоціації, на якій представлені всі товариства і організації болгар України. Поширюється практика виїзних засідань по регіонах. Такі, зокрема, було проведено в Запорізькій і Полтавській областях, Києві, АР Крим, м. Болграді Одеської області. Така форма роботи дозволяє глибше вивчити проблеми того чи іншого регіону, залучити представників центральних і місцевих органів влади, ЗМІ, а головне – сприяє прийняттю більш продуманих рішень.
Як висновок можна сказати, що Асоціація болгар України взяла на себе відповідальність за захист інтересів болгар. Її Президент, А. І. Кіссе, запевняє, що до сьогодні вже багато зроблено і робиться для збереження національної ідентичності болгар, традицій і фольклору, розвитку рідної мови і зміцнення міждержавних зв’язків України і Болгарії. При цьому українські болгари твердо заявляють про свою громадянську позицію по відношенню до неньки-України. Настав час третього етапу розвитку болгар України, який творити вже нам, молодим.
Можна висловити впевненість, що болгарська община робить гідний внесок в розвиток і процвітання нашої незалежної держави разом з усіма народами України. Тільки всі разом, пишаючись досягненнями наших предків, маючи унікальні мову і культуру, ми маємо бути вдячні за надану нам честь творити в цій державі. Розвиток і збагачення славних традицій – моральний обов’язок нашого покоління.