Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичної культури молоді

1.1. Поняття «молодь» — об'єкт культурологічних досліджень

1.2. Особливості формування політичного менталітету

1.3. Політична культура як предмет культурологічного дослідження

1.4. Молодь як суб’єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства

1.5. Чинники, які впливають на формування політичної культури молоді

Розділ 2. Процес формування політичної культури в української молоді

2.1. Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді

2.2. Особливості політичної культури сучасної української молоді

2.3. Громадянська освіта та виховання у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу

2.4. Форми політичної участі молоді в Україні та їх вплив на демократичний політичний процес

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Зростання ролі політичної культури – загальна закономірність розвитку сучасної цивілізації. Воно особливо помітне на зламі тисячоліть, коли людство перебуває у стані суперечливих пошуків нової стратегії цивілізаційного розвитку, нових світоглядних і соціокультурних парадигм. Процеси децентралізації владних повноважень, розвитку партійних систем, оформлення механізмів захисту групових інтересів висувають на перший план проблеми культури спілкування, пошук оптимальних моделей сумісності, знаходження консенсусу.

Саме категорія політичної культури найближче підводить нас до розуміння атмосфери політичного життя, специфічної і неповторної у кожній країні і навіть у різних її частинах. Без неї неможливо збагнути, чому певна кількість індивідів обирає ту чи іншу політичну орієнтацію, форму політичної поведінки, чому однотипні політичні інституції по-різному діють і по-різному сприймаються у різних країнах?

Без піднесення рівня політичної активності громадян (зокрема молоді) ні вивести економіку із кризи, ні закласти основи правової держави і громадянського суспільства неможливо. Без сприйняття молоддю демократичних ідеалів не може бути й мови про становлення в її середовищі нового типу політичної культури, орієнтованої на створення демократичного суспільства в незалежній Україні.

Актуальність вивчення проблем формування сучасної політичної культури молоді в суспільстві перехідного типу, яким сьогодні є українське суспільство, не викликає сумнівів, оскільки йдеться про історичний вибір шляху розвитку. Цей вибір робить підростаюче покоління.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Наукове опрацювання проблеми формування політичної культури проводиться вченими різних галузей знань. Методологічні проблеми вивчення феномена політичної культури розглядаються в працях зарубіжних та вітчизняних вчених: М.Амеліна, А.Арнольдова, М.Блінова, Є.Головахи, А.Демідова, А.Міграняна, Ю.Пахомова, В.Ребкала, О.Рудакевича С.Рябова, М.Чурилова та ін. Різні аспекти питань політичної культури досліджуються в працях В.Андрущенка, В.Бабкіна, О.Бабкіної, В.Бебика, Н.Гайворонюка, В.Горбатенка, В.Кременя, І.Кресіної, В.Лісового, О.Лузана, І.Мигоровича, М.Михальченка, Л.Нагорної, М.Остапенко, В.Потульницького, В.Ребкала, Ю.Римаренка, Ф.Рудича, С.Рябова, В.Табачковського, М.Шульги та інших.

Соціальним проблемам освіти та виховання присвячені праці Л.Ази, В.Андрущенка, В.Бакірова, В.Пічи, О.Якуби та багатьох інших.

Різноманітні аспекти ролі молоді України в сучасних суспільних процесах досліджують В.Бебик, В.Боровик, І.Вдовичин, М.Головатий, В.Головенько, О.Корнієвський, Л.Овдієнко, В.Перебенесюк, В.Ребкало, Н.Черниш, О.Уварова та ін.

Соціально-психологічним проблемам життєдіяльності особистості в умовах сьогодення присвячені праці М.Боришевського, О.Злобіної, Н.Паніної, М.Пірен, Л.Сохань, В. Тихоновича, М.Шульги та ін.

Зазначена проблема висвітлюється в збірниках доповідей науково-практичних конференцій та досліджується в деяких кандидатських дисертаціях. Разом з тим, ступінь дослідження політичної культури ще є недостатнім і потребує подальшого аналізу, зокрема ступінь наукового опрацювання проблем формування політичної культури студентів у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу, особливо в контексті трансформаційних процесів українського суспільства та реформування вищої школи України.

Метою дослідження є аналіз процесу становлення політичної культури молоді в умовах демократизації сучасного українського суспільства, а також з’ясування ролі освіти, в тому числі вищої освіти, як соціального інституту в процесі формування політичної культури студентської молоді, специфічної соціально-демографічної групи.

Для досягнення поставленої мети у дослідженні визначені такі завдання:

проаналізувати проблеми становлення політичної культури в умовах переходу до демократичних політичних інститутів та впровадження демократичних процедур;

розглянути теоретичні підходи до вивчення феномена політичної культури;

окреслити найсуттєвіші риси сучасної політичної культури громадян України, та особливо молоді;

узагальнити дані емпіричних соціологічних досліджень політичної культури сучасної молоді України;

дослідити механізм та специфіку політичної соціалізації сучасної української молоді, визначити основні чинники, канали формування політичних знань, форм політичної участі;

визначити соціально-педагогічні умови ефективності формування політичної культури у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу.

Об’єктом дослідження є політична культура сучасної молоді – специфічної соціальної спільноти й учасника суспільно-політичних процесів.

Предметом дослідження є процес становлення та розвитку політичної культури молоді в умовах демократизації українського суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у виробленні пізнавальної концепції аналізу ролі вищого навчального закладу як елемента системи освіти у процесі становлення політичної культури однієї з найдинамічніших соціально-демографічних груп – сучасної молоді України, зокрема:

на основі аналізу різноманітних концепцій політичної культури, які існують в сучасній політичній науці, визначається концептуальна основа дослідження політичної культури молоді України як системна єдність національних, регіональних, культурних, психологічних особливостей політичного суб’єкту;

визначається своєрідність політичної соціалізації сучасної української молоді, виділяються основні соціалізуючи агенти даного процесу;

обґрунтовано висновок про те, що зміст і засоби формування політичної культури традиційно визначаються конкретно-історичними умовами та рівнем ідеологізації проблеми, а їх основу складають ідеї патріотизму та громадянськості в конкретно-історичному трактуванні;

з’ясовано, що політична культура сучасної студентської молоді є мінливою, динамічною субкультурою, основні параметри якої залежать від рівня, обсягу та змісту соціальних зв’язків, у які включена молода особистість;

визначено соціально-педагогічні фактори формування політичної культури студентської молоді у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу й умови їхньої оптимізації, зокрема:

а) забезпечення функціонування сучасних трактувань поняття і функції політики, співвідношення моралі і політики в політичній освіті та вихованні;

б) межі і форми репрезентації національної ідеї у навчально-виховному процесі ВНЗ;

в) реалізація в політичній освіті та вихованні потреб молодої особистості в самоосвіті, самодіяльності, творчості, самореалізації;

г) залучення ідей політичної освіти та виховання до виховного ідеалу системи освіти як необхідної складової виховання громадянина.

Теоретико-практичне значення одержаних результатів полягає у створенні бази для подальшої наукової розробки проблеми становлення політичної культури молоді в Україні та можливості окреслення перспектив подальшого дослідження цієї проблематики.

Висновки бакалаврського дослідження можуть бути використані різними суб’єктами політики, культури, педагогічними кадрами у повсякденній практиці формування політичної культури серед молоді. На основі бакалаврського дослідження можлива підготовка навчальних курсів з теорій культури, політології і спеціальних курсів з проблем політичної культури, використання матеріалів роботи при написанні наукових робіт, статей і навчальних посібників.

Структура бакалаврської роботи. Мета і завдання дослідження, його концептуальна основа і зміст визначили структуру бакалаврської роботи, що складається зі вступу, двох розділів, зокрема, у першому розділі – п'ять підрозділів, у другому – чотири підрозділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 37 позицій.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження політичної культури молоді

1.1 Поняття «молодь» — об’єкт культурологічних досліджень

Молодь — це суспільно диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності. [31, 28]

Вивчення молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами, у різноманітних сферах життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими науками. Наприклад, демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношення кількості молодих чоловіків і жінок тощо. Психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки молоді, вікові зміни у структурі особистості, процес акселерації, динаміку інтелектуального, емоційного розвитку тощо. Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, зміни соціальних ролей. Педагогіка визначає можливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння нею необхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності. Культурологія, теорія культури вивчають проблеми пов'язані з формуванням будь-яких аспектів культури, зокрема у контексті даного дослідження — формування політичної культури молоді.

Визначення поняття «молодь» важливе не тільки для вироблення єдиного підходу до встановлення вікових меж молоді, а й для з'ясування сутності молоді, її місця у соціальній структурі суспільства, соціальних показників, які відображають специфіку її соціального статусу. Найчастіше при цьому вдаються до використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Нерідко розглядають молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи її визначають як соціально-демографічну групу, що перебуває в процесі соціалізації. Відповідно найважливішими її характеристиками є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації. [34, 19]

У вітчизняній культурології молодь трактується як соціальна спільнота, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства і набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Дискусійним і дотепер є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору віковими межами молоді вважається період від 16 до 30 років. Існують й інші погляди на вікові межі молоді: 11—25, 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14— 35 років) покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у соціальне життя. Розширення загальноприйнятих у 60—70-ті роки XX ст. вікових меж молоді від 16—30 до 14—35 років відображає об'єктивні процеси в розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціальної зрілості молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого — розширюються межі середнього і старшого віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу. [36, 53]

Сучасні суспільні процеси різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молоді, тому поняття, що характеризували молодь колишнього суспільства («соціальний портрет молоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність»), потребують сучасного аналізу, переосмислення та уточнення. Предметом наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості, розвиток інтересів та потреб молодих людей. На думку багатьох учених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є нетерпимішою, гостріше реагує на суперечності дійсності, не так жорстко «вписана» у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. її характеризують і підвищена вимогливість, критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної зумовленості досвіду старших за віком, переоцінка власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно формуються соціальні мотивації, самоаналіз і швидкість реакції, проте значно менше, ніж у дорослому віці, турбують безпека близьких і відповідальність за них.

1.2 Особливості формування політичного менталітету

При з’ясуванні суті та специфіки політичної культури її складовими елементами переважно називають політичні знання і переконання, навички та уміння їх практичного застосування. Але на підставі лише таких елементів неможливо пояснити досить значні відмінності між політичними культурами тих націй, які володіють приблизно однаковим рівнем практично подібних за змістом знань та умінь і живуть у країнах з однотипним державно-політичним устроєм. Це дає підставу висловити думку, що витоки різноманітності політичної культури народів криються насамперед не в знаннях і навичках, а в більш глибинних пластах національного життя. Видається, що одним з таких джерел є вияв їх менталітету. Тому дослідження політичної культури сучасного українського суспільства неминуче вимагає дослідження національного менталітету, його трансформацій та особливостей.

В історичному аспекті формування українського менталітету відбувалося під впливом геополітичного чинника – розташування України між Заходом і Сходом. Особливістю України є те, що вона майже постійно знаходилась між різними державно-політичними полюсами, в центрі боротьби, і включалась до складу то однієї, то іншої держави. Тому для України є характерним стан постійного маневрування. Це істотно вплинуло на формування національного менталітету і наявності в його структурі маргінального складника, що в свою чергу спричинилося до формування своєрідної біполярної моделі, яка поєднує лицарсько-козацький та пасивно-споглядальний типи ставлення до довкілля. У політичній сфері ці типи менталітету виявляються, з одного боку, в бунтарстві, героїчній боротьбі за національні цінності та державну самостійність України, а з другого – в егоцентризмі, байдужості до долі власного народу і власної держави. Нація, яка довго перебувала під іноземним гнітом, починає набувати нових ментальних рис. У неї розвиваються консерватизм, комплекс меншовартості. [18, 134]

Отже ментальність нації, яка тривалий час не мала власної державності і перебувала у неволі, серйозно деформується. На глибшому рівні психіки продовжують функціонувати власні ментальні риси, але на них починають нашаровуватися набуті в умовах неволі ментальні настанови. Останні дедалі більше блокують, деформують і витискують компоненти національної ментальності. Аналогічні трансформаційні процеси відбуваються і з політичною культурою.

Отже, для політичної ментальності загалом і політичної культури зокрема характерні риси, що свідчать про довге історичне поневолення і несформованість модерної ментальності й політичної культури, яка є характерною для високорозвинених націй світу. Проте слід сказати, що деякі з названих рис, такі як толерантність, демократичність, у випадку успішних суспільно-політичних перетворень можуть сприяти розвиткові України як цивілізованої європейської держави.

1.3 Політична культура як предмет культурологічного дослідження

Розмаїття типології політичної культури дає уявлення про її якісний характер. Так, з одного боку, політична культура є показником політичного життя суспільства, тому що вона здатна виявити ступінь його розвитку й співвідношення між правовими, соціальними і психічними регуляторами функціонування політичної сфери суспільства. З іншого боку, потрібно враховувати, що будь-яка культура має складну природу, де ідеальна складова теж підлягає еволюції, відображаючи подвійний вплив окремого історичного досвіду та загальнолюдських тенденцій.

Виділення структурних компонентів політичної культури дає можливість з’ясувати основні напрями її формування, серед яких:

набуття політичних знань, поглядів та під впливом певних ціннісних орієнтацій трансформація їх в переконання;

формування політичної свідомості, в основі якої – певні політичні традиції, історична пам’ять народу;

залучення громадян до суспільно-політичного життя шляхом закріплення як традиційних, так і загальновизнаних, цивілізованих норм політичної поведінки. [18, 136]

Тоталітарна культура характеризується політичною заангажованістю свідомості і поведінки членів суспільства, існуванням однієї, офіційної ідеології, міфологізацією, культом вождя, підданським ставленням до влади. А авторитарній політичній культурі притаманна аполітичність на фоні активного виявлення своєї позиції членами суспільства в інших галузях суспільного життя та пасивно-підданське ставлення до влади.

На противагу демократична політична культура відзначається толерантним ставленням до різних політичних поглядів та існуванням опозиції, де найважливішою політичною цінністю є громадянські права та свободи. Демократична політична культура – це культура громадянського суспільства. Саме у межах громадянського суспільства відбувається організація плюралізму, тобто поєднання й урахування інтересів самих різноманітних соціальних і політичних сил. Тільки в розвинутому громадянському суспільстві може сформуватися культура, що відповідає демократичному режиму.

Основним стрижнем політичної культури будь-якої нації є усвідомлення потреб власної держави і, відповідно, формування державотворчої психології, досягнення гармонійного поєднання інтересів і потреб особи, громадянського суспільства і держави.

Сучасна політична культура громадян України характеризується як така, що містить демократичні та авторитарні компоненти (політична культура змішаного типу). Це фрагментарна політична культура перехідного етапу розвитку українського суспільства. Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер.

Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.

За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації). [9, 174]

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних — з іншого.

Особливості політичної культури в умовах сучасної України:

заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;

низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;

правовий нігілізм;

нерозвиненість громадянських позицій;

недостатньо розвинутий індивідуалізм;

підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.[2, 97]

Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.

Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність.

1.4 Молодь як суб’єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства

Значення молоді у поступальному розвитку людської спільноти важко переоцінити. За будь-яких часів, ледве людство стало усвідомлювати себе творцем власного буття, його найкращі сподівання неодмінно пов’язувалися з молоддю, прийдешніми поколіннями.

Не є у цьому виключенням і наше сьогодення, коли не можна не рахуватися з молоддю, з її потенціалом, ідеалами, інтересами, сподіваннями, з її радикалізмом і нетерпимістю до всього оманливого і хибного, з її відвертістю та прямотою. В цілому проблеми молоді в українському суспільстві мають три тісно пов’язані аспекти:

що суспільство може дати молоді? Йдеться не лише про певні пільги, а й про умови розвитку, становлення, соціалізації, формування активної життєвої позиції молоді;

що сама молодь може і повинна дати суспільству? Йдеться про активну діяльність молоді в усіх сферах державотворення;

як найповніше, найефективніше використати молодіжний потенціал? Тут все залежить від дій конкретних суб’єктів молодіжної політики: держави, політичних партій, об’єднань тощо. [19, 81]

Радикальні політичні та соціальні зміни, структурна перебудова економіки України супроводжуються процесом формування сучасного громадянина. З огляду на вік, фізичні потенції і кондиції, духовні сили, нереалізовані можливості тощо — молодь є найперспективнішою частиною суспільства. Молодіжне середовище — це лабораторія, яка виробляє та апробовує невідомі раніше цінності, відносини, моделі поведінки, культурні норми та зразки. Вступ у життя сучасної української молоді супроводжується динамічними та неординарними процесами зміни не лише політичної системи або економічних механізмів господарювання, — вражаючою є зміна системи духовних, моральних цінностей, ідеалів та орієнтирів.

Молодь України нині знаходиться на етапі зміни ідейних, моральних орієнтирів. Вона надто складно й досить повільно визначає свої позиції як у політичній, так і в інших сферах життя і, відтак, у суспільстві певною мірою порушена природна спадкоємність поколінь загалом. На жаль, далеко не всі, від кого залежить доля молодих людей в Україні, це визнають і розуміють.

Багато національних політичних культур містять в собі більш-менш автономні структуровані утворення, які називають субкультурами. Під політичною субкультурою розуміється сукупність політичних орієнтацій, моделей політичної поведінки, характерних для певних груп, які значно відрізняються від тих, що домінують у суспільстві. Кожна політична субкультура включає в себе і те загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну культуру, і те специфічне, що відрізняє дану субкультуру.

Щодо специфіки сучасної української молодіжної субкультури, то вона має наступні риси:

соціальна та економічна активність і мобільність значної частини молоді, постійні пошуки нових видів, форм діяльності, прагнення до самостійності і набуття власного досвіду, активні пошуки свого місця в житті;

бажання вчитися, набувати професії та кваліфікації, що дає можливість впевнено почуватися в житті, саморозвиватися і самореалізовуватися;

формування установок індивідуальних схем виживання (установок вирішувати свої питання особистою позицією та особистою активністю);

суб’єктивна розмитість, невизначеність орієнтирів, ідеалів молодих людей;

соціально-політична відчуженість (виявляється в апатії, у відсутності політичних переконань, в позиції «стороннього спостерігача», в мінімальному виявленні політичних установок та протилежному факті — політизації окремих груп молоді, що набуває рис політичного та національного екстремізму), міжгенераційне відчуження (неприйняття «батьківських» цінностей, включаючи історію власної держави), культурне відчуження (агресія субкультур — відрив частини молодого покоління від культурної спадщини нації);

розважально-рекреативна спрямованість вільного часу; домінування споживацьких орієнтацій в соціокультурному та евристичному аспектах над креативними; поверхневе закріплення культурної інформації в свідомості молоді;

низький рівень індивідуалізації та розпізнання культурних цінностей, який пов’язується з груповими стереотипами та ієрархією цінностей в неформальній групі спілкування;

недостатній рівень національної самоідентифікації, що сприяє легкому засвоєнню в молодіжній свідомості прозахідних цінностей. [19, 83-84]

До комплексу основних факторів, які визначають стан та підсилюють специфіку молодіжної субкультури в Україні належать:

конкуренція на рівні масової свідомості радянської, національної та західної системи цінностей;

стан і значимість в суспільстві національної культури;

відсутність єдиної системи гуманітарного, зокрема політичного виховання (культура, освіта, наука повинні виступати пріоритетами української держави);

вікові психологічні особливості молоді;

особливості покоління (зростання ціннісного та майнового розшарування), наявність регіональних та національних відмінностей. [30, 372]

Саме поняття «політична культура молоді», як і більш загальне поняття «політична культура», сьогодні вживається в досить абстрактних, а подекуди й суперечливих і не зрозумілих для масової свідомості значеннях. Політична культура – це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, що відображають, закріплюють та реалізують головні національні цінності та інтереси, формують політичні погляди та цінності, знання та навики участі громадян у суспільно-політичному житті України. Політична культура – це історично і соціально зумовлений продукт політичної життєдіяльності людей, їх політичної творчості, який відбиває процес опанування суспільством, націями, класами, іншими соціальними спільнотами та індивідами — політичних відносин, а також розвиток їх власної сутності і діяльнісних здібностей як суб’єктів політичного життя.

Формування політичної культури, на думку багатьох людей в Україні, не може бути дієвим, бо демократія ще не відзначається стабільністю, парламентський демократизм існує лише теоретично, а вибори не відбивають істинної думки народу. Політична культура, насамперед, повинна сприяти усвідомленню загальноісторичної відповідальності українців як нації, а також вихованню всіх соціальних і етнічних груп у дусі патріотизму, постійному підвищенню значущості суверенної держави та єдності народу України. До того ж політична культура дає можливість виявити прагнення до законності та порядку, до збереження та розвитку специфічних українських традицій. Сьогодні потрібні практичні дії в напрямі заохочення участі молоді у державотворчих процесах, потрібна відповідна молодіжна політика.

У процесі виховання суттєве значення має формування індивідуальної свідомості молодої людини, певних почуттів, стійких настроїв, ідей, традицій, що відображають її корінні інтереси.

Сучасні молоді люди зростали під впливом перебудови не тільки суспільства, але й свідомості попереднього покоління, їхніх батьків. Зараз ідейно-політична зрілість свідомості та культури молоді, а, насамперед, студентської молоді, перебуває на суперечливому етапі становлення, відмови від ідеологічних і політичних стереотипів тоталітарної доби, утвердження нових політико-ціннісних орієнтирів, переконань і соціально-політичних почуттів, установок на вироблення політичної компетентності, формування культури толерантності, політичної коректності. Водночас відбувається переосмислення і переоцінка політичних ідеалів, шляхів участі в громадсько-політичному житті вузу, міста, області, у розвитку місцевого самоврядування. [30, 373]

Стосовно формування політичної культури молоді є низка протиріч. Самодіяльність молоді, пов’язана з її ініціативою, створенням певних громадських об’єднань, досить часто наштовхується на деяку її запрограмованість у державних закладах освіти, культури, армійських колективах. Певну ідеологічну спрямованість мають і багато засобів масової інформації. Отже, логічно постає питання про деполітизацію, деідеологізацію, деконфесіолізацію виховного впливу на молодь. Тобто молодь має отримувати об’єктивну інформацію плюралістичного характеру.

Проте, спроби деполітизації студентської та учнівської молоді, скеровування їх лише на одержання професійних знань, навичок і вмінь призводить інколи до спаду політичної, громадської активності молодих людей.

Через свої особливі характеристики молодь є чи не найбільш важливою соціальною опорою радикальних перебудовчих, прогресивних суспільних процесів і одночасно саме вона є однією з найбільш беззахисних соціально-демографічних груп суспільства – бо лише готується до життя, до трудової діяльності, тобто інтегрується в суспільство. Суспільство, а, насамперед, держава має враховувати таке протиріччя, розробляючи та практично реалізуючи молодіжну політику.

Проте, поглиблення кризи, труднощі економічних перетворень в країні впливають на характер і спрямованість цінностей, соціально політичних орієнтацій молоді, рівень і форми її активності.

На сучасному етапі розрізняють наступні аспекти формування політичної культури молоді:

родина, де відбувається ідентифікація політичних поглядів з батьками;

школа (середня, професійна, вища), де зважаючи на рекомбінантне відтворення навчального матеріалу, молоді люди позбавляються активності, творчості, пошуку і, відповідно, прослідковуються прояви песимізму, апатії, роздратування;

молодіжні громадські та політичні організації, але участю в них охоплено дуже малий відсоток молодих людей;

засоби масової інформації (мас-медіа), які виходячи з даних соціологічного опитування, проведеного у нашому вузі, відіграють також важливу роль. [31, 29]

Особливою частиною української молоді виступає студентство. Основними рисами, які дозволяють розглядати студентство в якості особливої частини української молоді виступають наступні:

інтелектуальний потенціал нації, від якого залежать перспективи розвитку України;

формування поглядів, позицій та навичок участі в політичному житті і становлення якісно нового покоління, що має усвідомити цінності демократичної політичної культури;

можливість спрямування молодіжного потенціалу у демократичне, гуманістичне річище.

Існує три типи проблем проблеми, з якими зіштовхуються сучасні українські студенти. Перша група проблем пов’язується з соціально-професійною орієнтацією студентства та виявляється в наступному: в незадоволеності значної частини студентів майбутньою професією, що характеризується чималими розбіжностями між попитом на певні професії та можливостями його задоволення; в непоінформованості студентів про місце своєї майбутньої роботи після закінчення вузу, внаслідок чого випускники змушені самостійно шукати собі роботу, використовуючи найрізноманітніші засоби; в орієнтації на високий рівень заробітної плати, а не на якість необхідних для суспільства власних знань, умінь, навичок. [32, 61]

Друга група проблем студентської молоді пов’язується з відсутністю у нашому суспільстві чіткої системи виховної роботи, визначених цінностей та ідеалів, за допомогою яких треба виховувати сучасну молодь в умовах реальної багатопартійності та ідеологічного плюралізму. Труднощі економічних та соціально-політичних перетворень, котрі мають місце в державі, певним чином негативно вплинули на громадянську позицію переважної частини студентів. В соціальному та загальногромадському плані їх настрій характеризується почуттям соціального дискомфорту, соціального песимізму, недовіри до владних структур. [32, 62-63]

Третя група проблем — це проблеми соціально-психологічного клімату, міжгрупового спілкування в вузах. Показниками стабільності або нестабільності студентського середовища визначаються наступні: незадоволеність рівнем професійної підготовки; складність працевлаштування; соціальні та політичні протиріччя в країні; матеріальний стан студентів. Зазначені фактори можна розглядати як причину виникнення таких явищ, як соціальна напруга та девіація студентської молоді. З цього приводу можна зауважити, що ситуація економічної, соціально-політичної, духовної кризи в Україні породжує зростання злочинних та маргінальних груп, куди активно приєднується частина студентської молоді. [32, 64]

Формування політичної культури молоді, в тому числі студентства відбувається під впливом цілого комплексу чинників, серед яких основними є:

повільна реалізація демократичних процесів в Україні;

різне розуміння та сприйняття державної політики, що виявляється в наявності дуже широкого спектру політичних партій і рухів;

існування політичної культури в широкому правовому полі, що спирається на усвідомлення права як загальнолюдської цінності і що є однією із слабких ланок виховної роботи;

суперечливість підходів до історії України, генезису та структури ментальності української нації.

Це ті фактори, які лежать в основі формування демократичної політичної культури молоді і саме їх потрібно враховувати при формуванні молодої генерації громадян України.

Як свідчать результати дослідження у молодіжному середовищі спостерігається зацікавленість політичним життям в Україні та світі. [31, 30] Жоден із студентів не визнав, що зовсім не цікавиться проблемами політики. Понад третину(37%) намагаються бути в курсі справ політичних подій. Серед опитаних студентів майже кожен дев’ятий цікавиться політикою лише в тому разі, коли це стосується його особисто. Ситуативне відношення до політики притаманне третині (34%) студентів. Цікавляться і беруть активну участь в політичному житті країни 18% опитаних. Взагалі не орієнтуються в ідейно-політичних напрямках всього 5% респондентів.[31, 32]

Про рівень політичної культури студентів деякою мірою свідчить їх ставлення до політичних партій, громадських, молодіжних об’єднань, бажання увійти до складу таких об’єднань. Опитування студентів засвідчило, що членами молодіжних громадських організацій є 16% респондентів, громадських рухів 9%. Байдужість та відсутність будь-якого інтересу до особистої участі в будь-яких громадських, політичних об’єднаннях виявили 8%. У молодіжному середовищі спостерігається також низький рівень інформованості та байдужість до існування та діяльності молодіжних громадських об’єднань. Більшість з них молоді просто не відомі. [31, 32]

Важливу роль у формуванні політичної культури сучасної молоді відіграє національний менталітет, який і формує особливості українського політикуму. Найбільш вираженими ознаками ментальності є:

кардоцентричність (сентименталізм, емпатія, чуттєвість);

анархічний індивідуалізм (прагнення до особистої свободи без належного стремління до державності);

перевага емоційного, чуттєвого над волею та інтелектом.

Дослідження, що проводилися Інститутом соціальної та політичної психології АПН України, довели, що сучасна українська молодь досить егоцентрична [22, 13]. Оскільки цінності особистісного порядку в неї явно переважають, теоретично вона цілком бачить себе в контексті ринкових відносин. Переважаючим мотивом її ділової активності є матеріальне благополуччя. Не випадково 56% школярів та 54% студентів вважають, що найважливішим у майбутньому для них є матеріальна забезпеченість. Водночас спостерігається цікава для теоретико-методичного аналізу і досить драматична для державного та педагогічного процесу ситуація. Лише 4% студентів та 4% школярів пов’язують своє майбутнє з Україною. [22, 15]

Врешті-решт для суспільства, яке, запроваджуючи нову ціннісну ієрархію, не працює у цьому напрямі свідомо та відповідально, не вносить відповідні корективи у процес формування молодіжного світогляду, такий стан речей є абсолютно природнім. Побіжно зазначимо, що матеріальний добробут людини ніколи не був для нашого суспільства базовою цінністю. Нині ми спостерігаємо як на тлі витискання суспільно-значущих мотивів та маргіналізації культурного простору формується якісно інша молодіжна культура, утворюється новий клас – клас підприємців, виникнення якого з самого початку пронизує фундаментальне протиріччя між власними інтересами та суспільно-значущими цінностями.

Мабуть, зрозумілими є бажання молодої людини бути матеріально забезпеченою. Але як поєднати це із нагальною потребою виховання у молоді якостей свідомого громадянина? Такий досвід сьогодні активно обговорюється в науці.

Він властивий системі морального виховання в японському суспільстві, де так зване «моральне виховання» ґрунтується на розумінні моралі як засобу самовдосконалення людини та відображає головний принцип японської національної ідеології та моралі, згідно з якими кожен зобов’язується постійно самовдосконалюватися заради кращого служіння своїй нації.

Вітчизняні науковці все частіше розглядають проблему формування політичної культури молоді в контексті вирішення питань, пов’язаних з сучасною розробкою української національної ідеї як основи функціонування нації, наріжного каменю соціально-політичних прагнень. [22, 17] Адже чітке усвідомлення змісту національної ідеї як складного інтелектуально-духовного, соціально-економічного, політичного, морально-етичного та соціально-психологічного феномену народного буття є одним із необхідних передумов самоусвідомлення етносом, зокрема молоддю, своєї суті, або «самості», де головне питання зміщується не тільки в гносеологічну площину («то ми?»), а у практичну площину визначення необхідних кроків політичних для реалізації смисложиттєвої ідеї нації.

За такого підходу створюються передумови для розробки концепції національної політичної культури як неодмінної складової виявлення ефективних шляхів її модернізації, в тому числі модернізації молодіжної політичної культури.

З проголошенням незалежності України, здавалося, що політична активність молоді надмірно зросте, слугуватиме суттєвим змінам у суспільстві, однак цього не сталося. І хоча важко погодитися з тими, хто вважає, що молодь сьогодні повністю деполітизована, аполітична, говорити про високу політичну свідомість багатьох молодих громадян України важко. Оскільки ситуація в суспільстві надто складна, багато в чому не просто суперечлива, а й не – зрозуміла, варто вести мову не стільки про політичну культуру молоді, скільки про політичні настрої, оцінки тих чи інших явищ, політичні орієнтації молодих людей.

Якщо говорити про місце молоді в системі української влади, то тут мало що відомо, хоча з погляду на Верховну Раду України, уряд, на представницькі органи влади, неважко дійти висновку про те, що молодь у них представлена дуже мало. Хіба що трохи більше на районному та сільському рівнях. Між іншим, за останні роки довір’я молоді до усіх гілок влади постійно зростає, хоча молоді люди все ще сподіваються, що їх проблеми врешті будуть помічені.

Інша справа, рівень підготовки молодої людини до політичної діяльності. Зрозуміло, що незалежно від віку, в політиці потрібні знання, навики, вміння, досвід. Об’єктивно молодь у цьому може дещо програвати старшим. Саме тому постає питання про необхідність професійної підготовки молодих політиків.

Характерною особливістю сучасної політичної свідомості молоді є поліцентризм її політичних уподобань. Загалом нинішній рівень політичної свідомості української молоді є ще досить низьким, що негативно позначається і на рівні її політичної активності. Рівні політичної активності та свідомості не завжди збігаються. Молодь може бути політично пасивною не тому, що вона є політично несвідомою, а тому що не підтримує ту чи іншу форму політичного правління, той політичний курс, який не задовольняє її специфічні потреби та інтереси. Але ця пасивність може вмить змінитися політичною активністю, якщо з’явиться така політична сила, в якій молодь знайде відгук своїм інтересам.

Сьогодні для молодих людей в Україні, здавалося б, відкривається все більше можливостей задовольняти свої інтереси та потреби, але одночасно ускладнюються й умови для такої самореалізації. Складний і суперечливий процес переходу до ринку призвів до того, що маємо сьогодні такі проблеми, як зниження зайнятості молоді, зростання безробіття, підвищення професійної кваліфікації, соціального захисту окремих соціальних груп, в т.ч. і молодих людей, спостерігаються міграційні процеси серед них.

Заслуговує на увагу ще одна проблема. Вважається, що декларування певних нормативних цінностей та норм ніколи не перейде на рівень глибинних настанов та стереотипів поведінки молоді, якщо суспільство не відмовиться від висловлення цих норм у формі категоричних імперативів. Йдеться про необхідність застосування так званої, синергетичної дії, тобто дії, яка виходить з власних форм існування, з молодіжної ініціативи. У результаті, остання постає не тільки і не стільки проблемою молоді, скільки соціальною проблемою.

Важливо спрямувати молодь на пошук власного найоптимальнішого для неї самої шляху розвитку, забезпечити цей процес таким чином, щоб він мав тенденцію до самозакріплення і самопідтримки.

В Україні помітною є проблема, яка полягає в тому, що надто багато громадян, особливо молодих, виявилися психологічно не готовими до розбудови своєї держави. Це прикро, але факт, що на сьогодні ми не спостерігаємо такого «вибуху» патріотизму, національної самосвідомості, котрий став би консолідуючим фактором економічного, політичного, духовного відродження, на базі якого формувався б наш менталітет, міцніла держава, формувалася б нова генерація громадян.

За підсумками різноманітних досліджень, проведених останніми роками, абсолютна більшість молодих людей (близько 80%) підтримувала дії, спрямовані на побудову незалежної, самостійної Української держави.

Отож, молодіжна політика тієї чи іншої держави має бути складовою загальної цілісної концепції розвитку того чи іншого суспільства. А політична культура в демократичному суспільстві повинна спрямовуватися на виховання молоді, яке неодмінно має опиратися на українські традиції, ментальність, історію, без яких неможливе формування політичної культури молодих громадян.

Соціальні проблеми молоді – це не будь-які суперечності її життєдіяльності, а лише такі, які поглиблюються і свідчать про недостатність існуючих способів їх вирішення, а отже, призводять до появи дезорганізуючих процесів у системі «суспільство – молодь». Молодіжні проблеми поділяються на два типи: в першому з них мова йде про зрослі вимоги суспільства до молоді, в другому – про особистісні сподівання і прагнення молодих людей та складності з їх реалізацією.

Задля дійсно об’єктивного вивчення сучасної молоді, деякі постулати минулого в науці стосовно молоді конче необхідно переглядати. Центральним з них, є тлумачення та погляд на молоду людину виключно як на об’єкт впливу – ідеологічного, економічного, і, головне, виховного. Демократизація суспільства обумовлюється приматом особистості, її саморозвитком, активною життєвою позицією за власним покликом душі, а не за вимогами та потребами будь-кого. Молоді люди сьогодні – це досить значна частина населення країни. І якщо враховувати специфічні риси цієї демографічної групи (підвищена активність, максималізм, відсутність життєвого досвіду тощо), то стане зрозумілим, наскільки важливо сьогодні старшому поколінню, особливо владним структурам, знати справжній стан справ у молодіжному середовищі.

Основними функціями молодіжної державної політики в Україні має бути:

створення гарантованих соціально-економічних, політичних та інших необхідних стартових умов для соціалізації молоді;

координація зусиль усіх державних органів, партій, організацій, об’єднань, рухів, різноманітних соціальних інститутів суспільства щодо забезпечення умов для розвитку і самореалізації молоді;

соціальний захист тих груп молоді, що неспроможні самостійно розв’язувати власні проблеми або хоча б полегшити власне життя. [24, 13-15]

У справі вироблення ефективної молодіжної політики важлива роль відводиться з’ясуванню суті і змісту процесів життєвого самовизначення молодої людини. Ці процеси поділяються на: соціальне самовизначення, політичне самовизначення, професійне самовизначення, економічне самовизначення.

Щодо політичного самовизначення, то відчуженню молоді від участі в управлінні властиві дві взаємопов’язані тенденції:

наростання пасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління, де дуже мало їх ровесників;

підвищення інтересу до суто молодіжних угрупувань та об’єднань, в яких немає бюрократично заформалізованих форм роботи.

У сфері професійного самовизначення молоді на сьогодні простежуються такі тенденції:

зростаючі диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни;

поява швидко зростаючого безробіття серед молоді;

розтягування у часі періоду набуття освіти, що відсуває для більшості молоді момент вступу до трудового життя і досягнення професійної зрілості;

масовий характер вимивання молоді із виробничих структур у сфери приватного бізнесу та приватних підприємств з причин низької (порівняно із старшими віковими групами населення) ефективності праці, використання її на тимчасово вигідних та добре оплачуваних, які не вимагають фахової підготовки роботах тощо.

1.5 Чинники, які впливають на формування політичної культури молоді

Молодь – це майбутнє країни, і щоб належним чином забезпечити це майбутнє, держава повинна виробити реалістичну, збалансовану, виважену політику щодо молодого покоління.

На основі даних соціологічних опитувань, які проводилися Українським інститутом соціальних досліджень та Центром «Соціальний моніторинг», наприклад, можна простежити зміну політичних орієнтацій молоді впродовж 2004-2008 рр. [17, 332] На травень 2005 р. прибічників «лівих» було 4%, а на червень 2007 р. вже 7%. Що стосується «правих», то їх кількість відповідно зменшилась з 9 до 8 відсотків. Найліберальнішу позицію займають центристи, яких представляли в 2007 році 27%, а в 2008 р. лише 23. Не новина, що в цей перехідний період дуже багато людей не можуть визначитися в своїх переконаннях. Вони складають близько 30%, що говорить про нестабільність політичної системи в цілому. Але найсумніше те, що близько 26% за даними на 2008 р. взагалі не орієнтуються в політиці. Це говорить про низький рівень політичного виховання молоді. [17, 334]

За багатьох обставин нині потрібно принципово по-новому розглядати це питання. Але чи необхідно воно нині, коли ще існують наслідки гіпертрофованого, так званого, комуністичного виховання? Потрібне і саме таке, що виховувало б глибоку повагу до історії свого народу, до таких найважливіших символів, як Прапор, Гімн, Герб, до його культури, традицій. Інша справа, що ми не повинні забувати, що політичне виховання не є й не повинне бути чимось вкрай заідеологізованим. Йдеться про оволодіння, особливо молодою особою, об’єктивними закономірностями розвитку природи, суспільства, оточуючого середовища.

Політичне виховання молоді здійснюється шляхом впливу на неї сім’ї, школи, громадських об’єднань, усього оточуючого середовища. Та все ж найефективніший вплив на формування політичної свідомості, як і політичної культури особи взагалі, має її безпосередня участь у суспільно корисній, громадсько-політичній діяльності. Така діяльність може бути різною за рівнем активності, спрямованістю.

Формування політичної культури молоді можливе за умови здійснення загальногромадського виховання, адже саме воно формує у людини почуття громадянськості, тобто почуття своєї співпричетності зі справами і турботами всього суспільства, прагнення внести свою частку в розбудову держави. Громадянськість перетворює людину з покірливого підданого влади в громадянина, який має свої права і обов’язки, вміє грамотно, на основі закону, за допомогою демократичних інститутів відстоювати свої інтереси. Громадянськість, згідно ще із стародавніми греками, це передусім відповідальна участь людини в суспільних справах. Зрозуміло, що справжній громадянин повинен прагнути до того, щоб бути корисним своїй державі. Це, безперечно, підсилює інтерес до історії, культури, розширення свого кругозору, ерудиції, духовного збагачення. Ось чому з впевненістю можна сказати. Що політично свідома людина – це перш за все громадянин, оскільки за цим поняттям розуміється людина, яка вступає у політику з розвинутими ідентифікаціями участі, яка навчена ідеологічним орієнтаціям, що визначають її політичний вибір певних правил політичної гри, особливо терпимості й толерантності, і приймає активну участь у політичному житті країни.

Звичайно, виховання у молодої людини почуття громадянськості потребує підвищеної уваги до її освіти, зокрема гуманітарної, оскільки тільки вона може сприяти формуванню розвинутої, ерудованої, політично освіченої особи.

Слід окремо виділити як один з найголовніших напрямів виховної роботи патріотичне виховання, яке органічно поєднує у собі дві гілки виховної роботи – національно-патріотичне і воєнно-патріотичне виховання. Саме цей напрямок виховної роботи має вирішальне значення в процесі формування національної свідомості. До речі, ставлення української молоді до інституту українського громадянства характеризується сталими показниками впродовж останніх років. Що стосується питання, чи пишаються молоді люди своєю належністю до українського громадянства, у червні 2007 р. ствердно відповіли 58 % респондентів, 24% вказали, що не пишаються, а 17% взагалі не змогли визначитися з відповіддю. [17, 334]

Слід зазначити, що простежується однозначна залежність ставлення до українського громадянства від рівня добробуту. Не дуже втішає те, що на запитання, чи пішли б молоді люди захищати свою країну у разі війни, 44% з них відповіли ствердно, 12% упевнені, що вони не стали б на захист Вітчизни, а останні просто не змогли визначитись. [17, 334]

Дуже активно впливають на формування світогляду особи різні молодіжні організації. Такі організації, як Спілка молодіжних організацій України, Спілка піонерських організацій України, Спілка Української молоді, «Пласт», Український національний комітет молодіжних організацій, Українська студентська спілка, Союз Українського студентства мають високий авторитет серед молоді. На жаль, лише близько 30% молодого населення країни цікавляться їх діяльністю. Інші ж просто займаються «бродінням по життю» та заповненням мізкового вакууму «псевдоінформацією». [18, 139] До речі, великий відсоток громадян просто залишаються не проінформованими щодо діяльності, та й взагалі існування подібних угрупувань.

Дуже необхідно створити щось на зразок молодіжного інформаційного центру чи газети, чи журналу, або телеканалу, щоб активна й не байдужа молодь дізнавалась про різноманітні акції, збори, конференції, зустрічі серед молодіжних організацій і брала в них участь. Потрібна реальна підтримка з боку держави, її безпосередня участь у створенні умов для розвитку беззахисних паростів свідомості української молоді. Звичайно, це потребує додаткового фінансування і уваги, а в країні вистачає ще й економічних і політичних проблем. Але нам треба усвідомити одне: якщо сьогодні ніхто не виховає молодих українців з нормальною, не дефомованою системою ціннісних орієнтацій, завтра вже нікому буде займатися будівництвом правової демократичної держави, а можливо й нікому буде називатися українцями взагалі.

Розділ 2. Процес формування політичної культури в української молоді

2.1 Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді

Вивідним загального поняття «соціалізація» є термін «політична соціалізація», свідченням чого є його широке використання в роботах Г.Алмонда, С.Верби, Р.Гесса, Р.Зігель, Д.Істона, Г.Хаймена, П.Шарана. [11, 48] Сьогодні провідною тенденцією в розробці соціалізаційної проблематики є перехід від досліджень загального процесу соціалізації до його окремих напрямків і видів.

Більшість дослідників трактують політичну соціалізацію як форму політичного розвитку особистості, як процес активного засвоєння індивідом ідеологічних і політичних цінностей і норм, які панують у конкретному суспільстві. При цьому часто опускається власне психолого-педагогічний аспект, який відображає процес перетворення цих норм і цінностей в усвідомлену суб’єктом систему власних політичних установок, що визначають позиції й поведінку особистості в політичній системі суспільства. Таке трактування соціалізації багато в чому збігається з цілями цілеспрямованого державного виховання, яке не тільки направлене на відтворення панівних політичних цінностей, але й переслідує цілі формування особистості. Внаслідок цього соціалізацію часто плутають з цілеспрямованим політичним чи громадянським вихованням.

Окремі аспекти політичної соціалізації достатньо широко представлено в науковій літературі. Філософсько-соціологічні аспекти відображено в працях А.Бандури, Д.Істона, Н.Недикова, Б.Скінера, Е.Швачко та ін. Політологічні проблеми висвітлено в роботах Е.Головахи, С.Макеєва, А.Надточія, В.Павловського, В.Пухляка, С.Разуваєва, С.Рощина, О.Шестопал. Деякі питання політичного виховання розкрито в дослідженнях Н.Гаврилова, І.Жадан, О.Кожемякіна, Л. Лєпіхова, С. Максименко. [11, 51]

Потрібно звернути увагу на традиціоналістські підходи до політичної соціалізації, які ґрунтуються на виділенні двох основних шляхів її реалізації в соціумі.

Перший полягає в передачі новим поколінням зразків політичної свідомості й політичної поведінки, що склалися, тобто в трансляції політичної культури від старшого до молодшого покоління. Цей шлях забезпечує стабільність і спадкоємність суспільного розвитку. У якості основних агентів політичної соціалізації в цьому випадку виступають такі соціальні інститути, як сім’я, школа, вищі навчальні заклади.

Інший шлях пов’язаний з набуттям особистістю нових, раніше невідомих політичних знань, із засвоєнням нового політичного досвіду. Це відбувається в процесі участі індивіда в політичному житті країни, а також під впливом різних чинників, що перебувають поза соціально-педагогічною галуззю. Особливо актуалізуються ці процеси в період соціальних потрясінь, пов’язаних зі зміною політичного й економічного устрою держави.

2.2 Особливості політичної культури сучасної української молоді

Особлива увага сучасних дослідників різних галузей, і зокрема, культурологів, до молодіжної проблематики є одним із показників якості українського суспільства. Справа в тому, що підвищений інтерес до молодіжного покоління характерний, кажучи словами Карла Манхейма, для «динамічних суспільств», які переживають інтенсивні соціальні зміни, подібні до тих, що почалися в Україні в останнє десятиліття ХХ ст. Процеси демократизації обумовили необхідність переходу від пасивної, виконавської життєвої установки, яка нещодавно домінувала в масовій свідомості, до активної, самостійної позиції.

Молоді як соціальній групі, найбільш схильної до інновацій і найменш скованої стереотипами минулого, здійснити подібний перехід значно легше, ніж старшому поколінню. Перед сучасною молоддю відкриваються можливості самостійної інтерпретації соціальної дійсності і вибору способів дій, стилю життя, що, на її думку, найбільш адекватні суспільним змінам. У політичній сфері молодь здатна здійснити значну підтримку новообраного політичного курсу, сприйняти західні демократичні цінності з урахуванням власних національно унікальних традицій, виступити не тільки об’єктом, але й активним суб’єктом молодіжної політики. У зв’язку з цим правомірним є питання, наскільки стан політичної культури сучасної української молоді відповідає тим завданням, що стоять перед нею в політичній галузі в найближчому майбутньому.

Незважаючи на деякі розходження в трактуваннях, вітчизняні і закордонні дослідники визнають, що політична культура – це сукупність стійких компонентів політичної свідомості і політичної поведінки населення стосовно складових політичної системи: інститутів влади, політичного режиму, головних політичних цінностей. Політична свідомість є психічним відображенням політичної реальності. Вона виконує функцію орієнтації людини в сфері політики, тоді як політична поведінка представляє взаємодію індивіда з політичним середовищем з метою адаптації або з метою його зміни [1, 24]. Незважаючи на тісний зв’язок цих двох компонентів, у деяких випадках вони існують незалежно один від одного. Так, політична поведінка іноді носить імпульсивний характер, здійснюється без регулятивного впливу політичних орієнтацій. У свою чергу, політичні орієнтації можуть не реалізовуватися в поведінці через відсутність необхідних для цього умов.

Важливим кроком в удосконалюванні понятійного апарата культурологічного дослідження політичної культури є розробка системи показників і індикаторів її виміру [1, 29]. Спираючись на класифікацію когнітивних, афективних і оцінювальних складових політичної культури, запропоновану американськими дослідниками Г.Алмондом і С.Вербою, стосовно українського суспільства можна виділити наступні показники прояву політичної культури:

І. Показники політичної свідомості

Політична компетентність: інтерес до політичних подій; частота участі в дискусіях з політичних питань; інформованість про політичні події і їхня суб’єктивна важливість; переконаність у важливості політичної активності і можливості вплинути на політичний процес.

Політичні цінності: ступінь прийняття (чи неприйняття) оцінювальних суджень про волю, демократію, соціальну справедливість, рівність, індивідуалізм, роль держави, ринкову економіку, приватизацію, характер міжнаціональних відносин тощо.

Політична ідентифікація: оцінювальне ставлення до діяльності різних партій, рухів, організацій; рівень інформованості про партійні програми і ступінь їх підтримки; відчуття причетності до нації, держави, міста, району.

Політична довіра: переконаність у легітимності режиму; ставлення до ведучих політичних лідерів; ступінь довіри і підтримки інститутів влади різного рівня. [1, 35]

ІІ. Показники політичної поведінки

Участь у діяльності партій, рухів, організацій.

Електоральна поведінка: участь у парламентських і президентських виборах, референдумах; участь у місцевих виборах; електоральні переваги і мотиви електоральної участі.

Протестна активність: участь у підписанні листів і петицій, мітингах і демонстраціях, страйках, насильницьких діях.

Участь у роботі органів державної влади і місцевого самоврядування. [1, 42]

Вивчення політичної культури вимагає врахування специфіки її проявів у тих чи інших соціальних групах. Не випадково, що при розгляді процесу соціальних трансформацій у центрі уваги дослідників опиняються політичні уявлення і поведінкові орієнтації груп, які сприяють або перешкоджають змінам.

Аналіз результатів моніторингових досліджень, які проводилися в Україні протягом останніх 5-ти років Інститутом соціальних досліджень і Центром «Соціальний моніторинг» , а також дані Держкомстату дозволили отримати важливі висновки щодо стану та проблем політичної культури молоді, динаміки її розвитку. [2, 97]

З одного боку, дослідники фіксують зростання інтересу молоді до політики. Так, загальноєвропейське дослідження «Ціннісні орієнтації населення», що проводилося в Україні у грудні 2006 року, дозволило зафіксувати (у порівнянні з результатами опитувань 1999 року) зростання зацікавленості представників молодого покоління політикою і власним бізнесом (див. мал.1)[2, 98]:

Малюнок 1. Значимість політики і власного бізнесу для представників різних вікових груп (питома вага тих, хто відповів «дуже важливо» та «скоріше, важливо», %)

Гістограма, представлена на малюнку 1, демонструє, наскільки істотною є різниця в оцінках значимості політики і власного бізнесу для представників молодіжної і старшої вікової групи. Якщо в 1999 році значимість політики для молоді була меншою, ніж для представників старшого покоління, то в 2006 році ситуація докорінно змінилася: рівень зацікавленості молоді політикою виріс, навіть перевищив відповідні показники старшої вікової групи. Крім того, якщо в 1999 році спостерігалася помітна дистанція в рівнях значимості для молоді політики і власного бізнесу, то в 2006 році ця дистанція значно скоротилася. Для представників старшого покоління цінність політики і власного бізнесу залишилася майже на тому ж рівні. [2, 98]

Вікові відмінності яскраво проявляються у ставленні до новообраного політичного курсу. Соціологічні дослідження київських вчених доводять, що молодь є найбільш послідовним прихильником ринкових реформ. За даними опитування, проведеного у вересні 2006 року, близько 59% респондентів віком до 28 років висловлюють підтримку побудові ринкової економіки, серед респондентів старше 55 років — таких лише 28%. Що стосується ставлення до розбудови незалежної української держави, розходження між поколіннями не настільки очевидні. Однак молоді люди висловлюються за підтримку незалежності частіше, ніж представники старшого покоління – відповідно 58% і 51%. [2, 99]

Проте, як свідчать ті ж дослідження, зростання інтересу до політики, підтримка ринкової економіки і державної незалежності не спонукає молодь брати активну участь у різних формах політичній діяльності.

Відомо, що в демократично розвинутих країнах населення має значний досвід взаємодії з інститутами громадянського суспільства, які здійснюють функцію експертизи і контролю офіційної державної політичної стратегії. Через громадські об’єднання молоді люди можуть стати активними суб’єктами здійснення державної молодіжної політики, розкрити і використати свій потенціал як у власних, так і загальносуспільних інтересах. За даними Держкоммолодьспорттуризму України темпи росту всеукраїнських молодіжних та дитячих об’єднань підвищуються з року в рік (див. рис.2) [2, 101].

Малюнок 2. Кількість всеукраїнських молодіжних та дитячих організацій, зареєстрованих впродовж кожного року

Але частка молоді, що бере участь у роботі громадських молодіжних організацій, залишається незначною. Це підтверджують як дані соціологічних досліджень, так і кількісний склад всеукраїнських громадських молодіжних організацій.

Вивчаючи політичну активність, соціологи не можуть залишити без уваги блок проблем щодо участі сучасної молоді в діяльності політичних партій. Справа в тому, що нинішня молодь становить незначний відсоток у політичних партіях (за даними Українського інституту соціальних досліджень протягом останніх 4-х років членство молоді в політичних партіях ледве досягло 2%) [2, 102]. До того ж майже всі партії мають дуже невеликий відсоток своїх прибічників у молодіжному середовищі. Це повинно спонукати партії до подальшого визначення концептуальних засад молодіжної політики, розробки «молодіжної платформи», залучення молоді у припартійні молодіжні громадські об’єднання тощо.

Вивчення політичної активності молоді передбачає врахування такого показника, як участь молоді у роботі органів державної влади. За даними Держкомстату, за часів незалежності кількість молоді серед депутатів вищого законодавчого органу України значно зменшилася [2, 103]:

Результати досліджень щодо ставлення молоді до політичних партій, молодіжних організацій та професійного заняття політикою дозволяють зробити наступні висновки [2, 103]. З одного боку, участь української молоді у політичному житті відповідаєпоказникам європейських країн. Відомо, що в стабільних демократіях, де немає потреби в кардинальних змінах існуючої політичної системи, більша частина молоді є лише потенційно активною, психологічно готовою до політичної участі. З іншого боку, особливість суспільно-політичного розвитку України на сучасному етапі полягає у відродженні та творенні власної державності, що вимагає значно вищої, ніж звичайно, політичної активності всіх громадян. Але, якщо згадати властиві сучасній українській молоді недостатньо високий рівень політичної і правової свідомості, недовіру до владних інституцій, які за умов високої політичної активності робили б молодь легкою здобиччю деструктивних сил, стає зрозумілим, що її політична пасивність відіграє сьогодні й певну позитивну роль.

Що ж детермінує політичну пасивність нового покоління українців? По-перше, вирішення проблем матеріального забезпечення, професійного самовизначення вимагають від молодої людини таких зусиль, що політична діяльність об’єктивно переміщується на периферію її інтересів. По-друге, високий рівень недовіри до державних інституцій обумовлює негативне ставлення молоді до політичної діяльності взагалі. У червні 2007 року лише 24% опитаних молодих людей довіряли Президентові України, не довіряли – 59%. Рівень довіри до інших посадових осіб був ще нижчий: прем’єр-міністру довіряли 14%, Голові Верховної Ради – 16% [2, 104]. По-третє, не сформувався механізм політичної соціалізації молоді за нових умов. Досвід старшого покоління, що виховувалося в умовах відчуження від політичної сфери, не може бути застосований сьогодні.

Актуалізація проблеми політичної соціалізації пов’язана з необхідністю формування в сучасних умовах вільного і відповідального громадянина, активного суб’єкта політичної діяльності.

За аналогією з процесом загальної соціалізації політичну соціалізацію можна розглядати як включення індивіда до політичної системи, процес формування в нього певного ставлення до влади і політичної активності на основі засвоєння знань, норм і цінностей суспільства і самостійного осмислення сутності соціально-політичного буття.

Особлива роль у формуванні політичної свідомості і поведінки громадян належить суб’єктам і агентам політичної соціалізації [8, 15]. Суб’єктами політичної соціалізації називають соціальні інститути, що пропонують власну систему політичних норм, цінностей, моделей поведінки. До них належать сім’я, група однолітків, суспільні об’єднання й організації, політичні партії, державні органи й установи. Агенти політичної соціалізації виконують роль трансляторів політичних норм і цінностей, які продукуються суб’єктами. Головними агентами соціалізації є інститут освіти і засоби масової інформації. Залежно від стадії політичної соціалізації ці інститути мають різний ступінь впливу на свідомість і поведінку індивіда.

На первинній стадії політичної соціалізації найбільш впливовим інститутом є сім’я. Члени сім’ї належать до певної соціальної групи, мають певні інтереси, потреби, цінності та орієнтації. Це значною мірою впливає на формування соціальних установок індивіда, його ціннісних орієнтацій та їх реалізацію в майбутньому у сфері політики. Характер політичного розвитку в сім’ї залежить від цілої низки факторів: змісту оціночних суджень батьків щодо політичних і суспільних подій; частоти обговорення політичних питань у сім’ї; єдності політичних поглядів у батьків; суперечностей політичної ідентифікації батьків; соціально-економічного статусу сім’ї; кореляції між політичними поглядами і поведінкою батьків, інших членів сім’ї та дітей; соціально-політичної активності та громадянської позиції членів сім’ї тощо.

Вторинна стадія характеризується розширенням кола суб’єктів і агентів соціалізації. Індивід здобуває власний політичний досвід, вчиться робити самостійні висновки щодо політичних подій. У зв’язку з цим визначальний вплив на політичний розвиток особистості мають ті інститути, що сприймаються як найбільш компетентні в питаннях політики, здатні ефективно вирішувати хвилюючі суспільство проблеми. Так, наприклад, в демократично розвинутих країнах молодіжні громадські організації є одним із головних суб’єктів вторинної політичної соціалізації. В Україні ступінь їхнього впливу значно нижчий, що обумовлено не досить високим авторитетом подібних організацій серед української молоді.

Стадії політичної соціалізації існують не ізольовано одна від одної. Аналіз того, яким чином суб’єкти і агенти політичної соціалізації впливають на індивіда на кожній із стадій, є однією з головних умов отримання об’єктивної інформації щодо політичної культури молоді, особливостей її формування і розвитку.

2.3 Громадянська освіта та виховання у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу

Демократична політична освіта має бути спрямована на виховання громадянина (громадянська освіта), який цінує власні права, готовий відстоювати ідеали свободи, демократичні цінності, володіє відповідними практичними навичками.

Громадянська освіта подається як одна з найвпливовіших серед зовнішніх факторів впливу на формування політичної культури молоді. Зокрема автор звертає увагу на те, що саме від якості громадянської освіти залежить рівень ціннісних уявлень молоді про структуру та принципи дії політичної системи, свої права та обов’язки в цій країні, вміння користуватися цими знаннями.

До громадянської освіти відносять також патріотичне виховання. Посилаючись на дані досліджень українських вчених, можна констатувати, що в українському суспільстві є об’єктивні умови для формування у молоді національної свідомості, демократичної політичної культури. Це підтверджується тим фактом, що постійно зростає серед молоді число прихильників ідеї України як самостійної держави. Збільшується також кількість молоді, яка приймає активну участь у житті громади, а не лише звинувачує у своїх проблемах державу, дорослих чи якісь інші інституції. Серед молоді зростає число тих, хто пишається своєю приналежністю до громадян України. Ще одним показником рівня громадянськості серед молоді можна вважати участь у виборчих кампаніях, референдумах, опитуваннях.

Суттєву роль у процесі формування політичної свідомості відіграє і політична освіта. Заснована на загальнолюдських цінностях і нормах, політична освіта сприяє формуванню громадянськості в молодої людини, демократичної політичної свідомості та культури, законослухняності.

Звичайно, неможливо обійтись і без культурологічної та політологічної освіти молоді. У демократичному суспільстві мають існувати на засадах плюралізму різноманітні ідеологічні течії й партійно-політичні позиції. Але їхній політизуючий вплив повинен бути врівноваженим з боку процесу, який виконує інтегруючу, об’єднуючу функцію. Таким процесом може бути саме політологічна освіта, змістом якої буде неупереджене викладання знань про об’єктивні закономірності соціально-політичного розвитку суспільства. Слід зазначити, що політологічна освіта — це не партійна агітація, а надпартійне знання про стан справ у навкіллі, про суперечливу дійсність, про шляхи і засоби вирішення існуючих проблем. Оволодіння фундаментальними науковими знаннями про політичні, загальносоціологічні закономірності дозволяє сприймати суспільні явища, події та факти не в бажаній видимості, а у їх глибинній сутності. А саме це сприяє усвідомленню молодими людьми того, що нормальне існування сучасного суспільства має бути заснованим на засадах плюралізму, толерантності та компромісу. Таке усвідомлення є необхідною складовою частиною політичної культури, культури громадянського існування людини.

Нинішній виховний процес молодої особи у демократичному суспільстві повинен перебачити досить високий рівень індивідуальної свободи особистості, відмову державних структур від жорсткого визначення форм та методів соціалізації, постійного контролю як за суспільними інститутами, що її здійснюють, так і за самим громадянином. Передача молодим громадянам традиційних елементів політичної культури та політичного процесу в цілому в демократичному суспільстві завжди повинні доповнюватись прищепленням навичок самостійного пошуку вирішення тих чи інших проблем, нових методів здійснення завдань, які постають перед молоддю, формуванням нових елементів політичної культури.

Актуальність проблеми формування демократичної політичної культури студентів вимагає концептуального переопрацювання змісту гуманітарних дисциплін, пошуку активних методів навчання; у змісті гуманітарних загальновузівських дисциплін повинна домінувати проблематика людини, суспільства, культури, науки у їх поєднанні, взаємовпливі та взаємозалежності.

Переважна більшість студентів не відчувають стимулювання їхнього інтересу до політики навчально-виховним процесом. Процес навчання відбувається за допомогою старих методів (читай — запам’ятовуй); на репродуктивне відтворення інформації зорієнтована більшість викладачів курсів суспільних дисциплін. У деяких вузах відбувається скорочення курсів політології, непомірно зростає педнавантаження, не функціонує система перепідготовки педагогів-політологів. Зазначені недоліки мають негативний вплив на якість викладання і вивчення політології, на формування політичної культури студентської молоді та гальмують відродження і розбудову національної системи освіти. В сучасних умовах нагальною є проблема істотного підвищення теоретико-методологічного і методичного рівня політичної освіти, формування політологічної інфраструктури, творчої особистості, що дозволить вивести політичну освіту України на рівень розвинених країн світу.

2.4 Форми політичної участі молоді в Україні та їх вплив на демократичний політичний процес

«Політична участь» — це залучення членів певної соціально-політичної спільноти до процесу політико-владних відносин, вплив громадськості на перебіг соціально-політичних процесів у суспільстві та на формування владних політичних структур

Політична участь реалізується через відповідну політичну поведінку, діяльність, тому визначальними є психологічні особливості взаємозв’язку особи і політики. Особа є об’єктом і суб’єктом політики водночас. З одного боку, навіть усупереч бажанню, тією чи іншою мірою людина перебуває під впливом політики, політичних процесів, а з іншого — як носій певних політичних якостей людина залучається до конкретного політичного процесу як представник держави, нації, народу, соціальної групи.

Формування політичної активності молоді пов’язується з її ставленням до життєвих цінностей, пошуку ідеалів. Головними пріоритетами студентів є:

здоров'я (1-ша позиція),

впевненість у собі (2-га позиція),

цікава робота та матеріальна забезпеченість (3-тя позиція),

хороша сім'я (4-та позиція),

вища освіта (5-та позиція).

А вже потім ідуть ті, які є похідними від вищенаведених — свобода совісті й думок, відродження й розвиток національної культури (7-ма позиція),

прагнення до професійного росту (8-ма позиція),

громадське визнання (9-та позиція). [5, 61]

Індивідуалізація стилю життя сприяє розвитку таких якостей як егоїзм, апатія серед студентів, але одночасно стимулює молодь виявляти ініціативу, боротися за виживання в нових умовах.

Серед форм політичної участі розповсюдженими у студентів виявляються: обговорення політичної ситуації з друзями, участь у передвиборчій кампанії, в демонстраціях, мітингах. Слід зауважити, що останні дві форми політичної участі хоча і є досить розповсюдженими серед студентської молоді, але мають невисокий рейтинг. Отже, сучасне студентство віддає перевагу пасивним формам політичної участі та схильне до законних, дозволенних урядом форм протесту.

В цілому протести є випробуванням демократії. Вони покликані радше надавати громадянам реальну можливість виразити свої інтереси та переконання, а не служити засобом примусу чи залякування. Тому треба усвідомлювати різницю між мирним протестом, метою якого є отримання підтримки широкого загалу, та руйнівним, деструктивним протестом, який призводить до розколу суспільства та втрати підтримки.

В умовах сьогодення в Україні, за відсутності чітких молодіжних програм і незавершеністю процесу формування політичних партій, електорат у своєму політичному виборі змушений орієнтуватися на окремі особистості, які так чи інакше задіяні в політичному процесі відіграють у ньому провідну роль.

У демократичному суспільстві не можна вимагати від громадян (зокрема молоді), щоб вони брали участь у політичному житті. Проте без активної участі демократія починає слабнути. Саме рівень політичної участі, її масштаби є показниками ступеня демократичного розвитку суспільства, рівня загальної та політичної культури його громадян, найрізноманітніших суб’єктів політики.

Слід відзначити, що формується також культура громадянськості, найважливішими складовими якої є інтерес до суспільних справ і політики, політична обізнаність і компетентність.

Висновки

Складне соціально-економічне становище країни призводить до загострення молодіжних проблем, негативно впливає на всі сфери життєдіяльності молоді: можливості задоволення матеріальних і духовних потреб, професійне і громадянське становлення. Ці та інші причини накладають своє відображення на характеристики політичної культури молоді, що в кінцевому рахунку виявляється в оцінці нею своєї ролі в державному будівництві як незначної.

Загалом молодь стурбована станом суспільно-політичного життя в Україні, цікавиться проблемами політики, але простежується поверховість, епізодичність звернення до політичних проблем, недооцінка політичного фактора, як чинника виникнення і розв’язання соціально-політичних конфліктів.

Політична культура молоді як органічна складова її загальної культури є виявом її індивідуальної спрямованості на участь (або ігнорування) у політичному житті суспільства, яка базується на певному рівні політичної самосвідомості, духовності й цілеспрямованості.

Важливу роль у становленні політичної культури молоді відіграє політична освіта та виховання. Освіта є важливою основою фахового, політичного рівня та процесу духовного формування молодої людини, її світогляду, а також показником рівня суспільно-політичного розвитку суспільства;

Стосовно концепції політичної соціалізації молоді важливо відмітити, що це відносно нова концепція. Найважливішою особливістю політичної соціалізації молоді є те, що сьогодні вона не зводиться до збереження цінностей політичного устрою, який панував раніше. Мета політичної соціалізації молоді полягає у формуванні особистості, умінні адаптуватися в суспільстві, у процесах, що відбуваються не тільки у політичній сфері; в умінні засвоїти досвід, який був накопичений старшими поколіннями; в умінні знайти своє місце в конкретному суспільстві, а також умінні висловлювати власну думку;

Знанням студентів про політику, їх судженням та оцінкам щодо політичних процесів притаманна двоїстість. З одного боку, вони демонструють чітку орієнтацію на державні перетворення, а з іншого – відсутність інтересу до практичної участі в політичному житті. Якщо врахувати досить високу потенційну готовність до активних політичних дій у поєднанні з низьким відсотком свідомої участі в них, то можемо прогнозувати, що у випадку різкого загострення соціально-економічних проблем, або під впливом авторитетних політичних лідерів студенти здатні як до позитивних, так і до соціально небажаних, невиражених і спонтанних дій;

Формування політичної культури студентської молоді тісно пов’язане з формуванням певного типу особистості студента, таких її характеристик, як цілеспрямованість, саморегуляція, активність, що можливе за умови постійного вивчення потреб, цінностей, мотивацій участі студентів у сфері політичного життя та врахування їх у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу.

Політичне самовизначення молоді відбувається в умовах, коли суспільство стоїть перед альтернативою вибору подальшого шляху розвитку. В цій ситуації соціологи констатують, що молодь ще не визначила свого місця у цих складних процесах, хоч на загал і вітає зміни, які настали. Тому більшість займає пасивну, вичікувальну позицію і лише 10-15% готові діяти активно. Нині ми є також свідками боротьби за молодь з боку багатьох політичних партій та рухів, у зв'язку з чим процес самовизначення молоді все більше набуває політичного характеру, який посилюється під час проведення масштабних політичних кампаній на кшталт виборів до місцевих та центральних органів влади. Ця боротьба за молодь дуже часто зводиться до прагнення за будь-яку ціну вибороти її голоси та завербувати до участі у разових політичних акціях у ролі статистів. Лише лічені партії та політичні об'єднання мають у своєму складі молодіжні секції і вироблену молодіжну програму дій. Найбільш активними у цьому плані є радикальні партії, членами яких переважно є молодь, схильна до конкретних, доволі часто неконституційних дій,— УНА-УНСО, СНПУ тощо.

Ще одна тенденція перехідного часу — це зменшення представництва молоді з управлінських структурах, в різних ешелонах влади. Відчуженню молоді від участі в управлінні властиві дві взаємопов'язані особливості: наростання пасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління, де дуже мало їх ровесників, та зростання інтересу до суто молодіжних угруповань та об'єднань, в яких немає бюрократично заформалізованих форм роботи.

До найбільш загальних характеристик політичного самовизначення молоді у сучасний період можна зарахувати:

наявність суперечливих прагнень у молодіжному середовищі, пов'язаних з майбутнім статусом України як держави: більшість молодих людей прагнуть жити у незалежній суверенній державі, але до третини молоді бажають бачити Україну у складі утворена, подібного до СНД або до федерації колишніх республік СРСР;

якщо політична ситуація під час «горбачовської перебудови» в колишньому СРСР цікавила кожного другого респондента, то нині тільки 0,8% респондентів проявляють інтерес до політичних проблем, 19% молоді зовсім не цікавить політика, а майже 55% вона тільки дратує. Понад половину з числа опитаних молодих людей політика цікавить лише тоді, коли це стосується їх особисто;

продовження посилення тенденції до департизації масової свідомості молоді та її політичної поведінки; нинішня молодь у складі політичних партій займає ледь 1% від загальної кількості їх членів; отже, політичні партії та рухи не мають стійкої опори в молодіжному середовищі;

байдуже ставлення загалу молоді до суто молодіжних організацій та об'єднань; це є свідченням «приватизації» життя переважної частини молоді, її відходу від намагань вирішення власних проблем та проблем суспільства, нездатності заявити про себе та свої потреби конструктивними масовими акціями;

ставлення молоді до різних форм соціального протесту залишилось незмінним і полягає у підтримці законних легальних дій та засудженні таких дій, що лежать поза правовим полем.

Тому мета молодіжної політики у цьому плані — це підтримка політичного визначення молоді, сприяння молодіжним політизованим утворенням просоціального спрямування, посиленню їх конструктивної активності, консолідація зусиль... для зміцнення української держави, демократизації та гуманізації суспільства. При загальній стратегічній скерованості соціальної політики в бік інтеграції молоді в суспільство нині тактично важливо сприяти також дезінтеграційним процесам в її середовищі з метою формування власних молодіжних соціально-політичних структур з представленням інтересів строкатого молодіжного середовища та їх подальшого включення у суспільні структури на новій демократичній основі.

Список використаної літератури

Бебик Я М., Головатий М. Ф., Ребкало В. А. Політична культура сучасної молоді. — К.: У НДІПМ, 2004;

Білик М. Особливості формування політичної культури сучасної молоді //Соціальна психологія: Український науковий журнал. — Киiв, 2008. — №4. — С. 96-105;

Вашутін О. Політична соціалізація молоді в сім'ї і становлення політичної психології індивіда // Людина і політика. — 2005. — №5. — С.67-71;

Вибори 2002: погляд молодих // Видання ГО "Молодіжна Альтернатива". Випуск 4. – К.: 2002.— 86 с.;

Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Київ 11-13 жовтня 2005 р. – К.: А.Л.Д., 2006;

Гедикова Н. Ф. Основные факторы политической социализации личности и их проявления в Украине. - Одесса: АстроПринт, 1999. - 33 с.;

Головатий М Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. — К.: Наук. думка, 2005;

Головатий М Ф., Цибульник В. С. Проблеми молодіжної політики // Філософ. і соціол. думка. — 2002. — № 4;

Головаха Е. И. Политический выбор молодежи Украины // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави / За ред. В. М. Литвина, М. М. Слюсаревського. – К.: Знання, 2001. – Вип. 3. – С. 174 – 178;

Громадська думка в Україні 2003. Результати загальнонаціонального дослідження. – К.: IFES, 2007. – 43 с.;

Дембицька Н. М. Проблема політичної соціалізації молоді в умовах трансформації українського суспільства // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології: Матеріали Міжн. наукової конф. – К.: Міленіум, 2002. – С. 48 – 51;

Доній О. Покоління оксамитової революції (як нам дожити до 2009 року?). – К.: Смолоскип, 1999. – 24 с.;

Карнаух А.А. Роль політичної освіти і виховання у формуванні політичної свідомості студентської молоді // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія. Соціологія. Політика. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – Випуск 38. – С.160 – 166;

Карнаух А. Роль політичної освіти у формуванні політичної свідомості української молоді // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість. Збірник матеріалів VIII Всеукраїнської науково-практичної конференції (12-13 травня 2005 року). – К.: Видавництво Європейського університету, 2005. — У 6 т. – Т.5. – С.154 – 156;

Карнаух А. Політична освіта у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу // Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи. Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції (16-18 березня 2005 року). – К.: НАУ, 2005. – Т.1. – 256 с. — С.238 – 239;

Карнаух А. Проблеми молодіжної політики в сучасній Україні // Політичний менеджмент. – 2005. - № 4. – С.63 – 69.

Карнаух А.А. Формування національної свідомості та духовності молоді як важлива потреба державотворення в Україні // Матеріали третіх ірпінських міжнародних науково-педагогічних читань на тему: проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти . – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. – С.332 – 334;

Карнаух А. Формування політичної культури молоді на сучасному етапі // Людина і політика. – 2008. — №5. – С.134 – 139;

Левінська А.А.(Карнаух) Становлення сучасної політичної культури України // Другі юридичні читання. Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції (18 травня 2005 року). – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. – С.81 – 84;

Мартинюк І.О. Проблеми життєвого самовизначення молоді (досвід прикладного дослідження).– К., 2003;

Матеріали конференції «Сучасне і майбутнє трьох ключових пострадянських країн (Азербайджан, Росія, Україна). Погляд молодих» / Фонд «Демократичні ініціативи», Інститут євроатлантичного співробітництва. – К.: 2003. – 20 с.;

Матеріали круглого столу «Україна у ХХІ сторіччі – погляд молодого покоління» / Фонд «Демократичні ініціативи», Київський міжнародний інститут соціології. – К.: 2003. – 25 с.;

Матусевич В. Політична культура: теоретично-методологічні проблеми дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — №4-5. — С.5-20;

Медуниця О. Державна молодіжна політика в Україні/ О. Медуниця //Визвольний шлях: Суспільно-політичний, науковий та літературний. — Киiв, 2003. — №3. — С. 13-19;

Молоде покоління нової України: Ескіз соціального портрету / О. М. Балакірєва, Л. О. Волинець, М. Ф. Головатий та ін. — К., 1995;

Молодежная субкультура / Одесский гос. ун-т им. И. И. Мечникова. — Одесса: Астро-Принт, 1999;

Молодь України: Стан, проблеми, шляхи розв'язання. — К.: УНДІПМ, 1992-1997. — Вип. 1-6;

Моніторинг громадської думки населення України (вересень 2001) .— К., 2001;

Нечай В.І., Остапенко М.А. Громадські організації і рухи // Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. — К.: Видавничий центр «Академія», 1998. — 368 с. — С. 194-204;

Остапенко М.А. Політична культура студентів у суспільстві перехідного типу / Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 4. — К., 1999. — С. 372-382;

Остапенко М.А. Політична свідомість студентської молоді в сучасній Україні // Нова політика. — 1999. — № 4. — С. 28-32;

Остапенко М.А. Політична соціалізація студентської молоді в Україні (стислий огляд) // Нова політика. — 1999. — № 6. — С. 61-63;

Павлишин М.І. Майбутнє України – в руках молоді.// Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку. Матеріали доповідей V Міжнародного конгресу українських економістів, Ч.ІІ. – Львів: ІРД НАН України. — С.116-120;

Поснова Т. Особливості формування політичної культури молоді //Соціальна психологія: Український науковий журнал. — Киiв, 2008. — №6. — С. 17-26;

Старинец А.Г. Молодежь Украины в политическом и правовом пространстве в период трансформации украинского общества // Перспективи (серія політологія) — № 3(19) — 2002. — С. 62—68;

Титма М.Х., Саар Э.А. Молодое поколение. – М.:Мысль, 2006;

Циганенко Г.В. Соціально-психологічні особливості молоді з різним ступенем інтересу до політики // Психологічні перспективи, Випуск 4. – 2003. – С.70-76;