НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра охорони земельних ресурсів

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

На тему:

“Формування екологічносталих агроланшафтів на території Слобідської сільської ради, Кагарлицького району, Київської області”

Виконали: СТ.V-Зев-2 Єськов В.А.

Леоненко С.М.

Трегуб К.В.

Перевірив: професор Булигін С.Ю.

КИЇВ – 2009

Зміст

1. Формування екологічно сталих агроландшафтів – глобальний стратегічний напрям сучасного землевпорядкування

2. Природно-кліматичні умови

3. Проектні пропозиції

3.1 Виділення земельних масивів, блоків і робочих ділянок

3.2 Формалізація ділянок

3.3 Ерозійна гідрологічна оцінка протиерозійного впорядкування

3.4 Обґрунтування технологічного навантаження у напрямку аграрного використання визначеного масиву

3.5 Еколого-економічна оцінка

Висновок

Перелік інформаційних джерел

1. Формування екологічно сталих агроландшафтів – глобальний стратегічний напрям сучасного землевпорядкування

Стан земельного фонду України викликає велику тривогу, так як спостерігається постійне пониження родючості ґрунтів, вмісту гумусу, посилення процесів водної і вітрової ерозії, вторинного засолення, заболочення та інших деструктивних процесів, які відбуваються не тільки в ґрунті а й в ландшафтній зоні України в цілому.

В природних ландшафтах ніколи не буває одноманіття на великому просторі. Це пов'язане в основному з різноманіття рельєфу, ґрунтового покриву і розподілом на ньому рослинності яка в свою чергу створює мікроклімат і нано, і мікрорельєфу і діє на основні режими ґрунтів.

Необхідно вивчити кожний конкретний елемент, кожну ділянку (ландшафт) з всіма її особливостями і виділити на них ділянки, які мають бути обов’язково виведені з ріллі, які можна використовувати як ґрунтозахисіні сівозміни з максимальним насиченням багаторічних трав і т.д.

Це чітко дозволяє встановити площі ділянок і контури земель, які повністю, або частково виводяться з ріллі і співвідношення угідь в цілому.

Агроландшафт – це ландшафт, перетворений під впливом сільськогосподарського виробництва для його цілей при збереженні функцій само відтворення і середовища його стабілізації.

Про стабільність ландшафтів можна говорити в тому випадку, коли в них в них постійно і в зростаючих об’ємах вкладається енергія.

Таким чином, ґрунтозахисно створений агроландшафт є не чисто протиерозійною системою, створеною лише для пониження дії ерозійних процесів до необхідного оптимуму, а глобальним стратегічним напрямком, здатним в собі поєднати всі знання і управління всіма складовими елементами ландшафтного середовища існування.

Агроландшафт – це інженерна споруда, яка повинна проектуватися переважно інженерними методами на розрахунковій кількісній основі. Тому в системі робіт по конструюванню агроландшафту передбачається етап перед проектного обстеження території, що облаштовується. На цьому етапі одержується вся необхідна інформація і параметри території щоб даний проект можна було скласти переважно інженерними методами.

За останні роки землевпорядне проектування на еколого-ландшафтній основі розвивалося досить інтенсивно.

Еколого-ландшафтний підхід варто застосовувати разом з агроекологічним. При цьому еколого-ландшафтний обумовлює загальну конструкцію агроландшафту, а агроекологічний – наповнює його змістом.

У практиці землевпорядної діяльності склалися наступні поняття і визначення, що до організації території ; ландшафт, агроландшафт, урочище частина агролондшафта, що має чіткі границі і пердставляє собою відособлену систему з характерними ознаками ( басейни великих і малих рік і їх притоки), підурочище – це частини урочища, що у собі водозбори другого і третього порядків, фація – це найменша, більш неподільна частина ландшафту (дрібні балки, замкнуті пониження).

Всякий агроландшафт характеризується відносною територіальною замкнутістю і наявності в ньому трьох зон:

зв’язування і трансформація енергії і речовини (рілля, ліс, луки);

транзиту (тимчасове і постійне водне джерело);

концентрації й акумуляції (заплава, озеро, болото);

Ступінь “перекриття” і взаємодії цих зон визначається структурою і конструкцією агроландшафту.

Еколого-лондшафтний підхід припускає встановлення оптимального співвідношення площ ріллі, пасовищ, сіножатей, заповідників, лісонасаджень, населених пунктів та інших антропогенних і середовище стабілізуючих складових, що сприяють саморегуляції агроландшафту.

Найбільш складним є питання про встановлення порогу розораності території. Стійкий агроландшафт може бути сформований у тому випадку, якщо співвідношення стабілізуючих угідь (ріллі) до стабілізуючих угідь (пасовищ, сіножатей, лісів) становить 40-42% до 60-58%.

Співвідношення угідь у кожному конкретному випадку індивідуальне, і залежить від рельєфу, гідрографічних, ґрунтових, і інших природних і антропогенних умов місцевості і досягнення в процесі проектування.

В умовах степової зони це співвідношення може бути зрушенне у бік збільшення площі з компенсацією цього зрушення за рахунок введення стабілізуючих культур і угідь (перелогових ділянок, полосних посівів багаторічних трав і т.д.)

2. Природно-кліматичні умови

Територія господарства розміщена в межах Правобережної височини в зоні Лісостепу. Ця місцевість представляє собою густо розчленоване балками і ярами хвилясте плато. Широкі водорозділи займають невелику площу, схили балок круті і короткі, балки і яри глибокі, місцями їх вершини наближаються до водорозділів. Міжбалкові і міжярові ділянки мають складну конфігурацію, що ускладнює механізований обробіток цих земель.

Гідрографія господарства представлена порівняно невеликими за площею озерами та мілководними річками, що часто обмежені болотами.

В грунтовому покриві господарства переважають чорноземи типові малогумусні. Механічний склад ґрунтів і грунтотворних порід легкосуглинковий.

Кілімат району помірно континентальний. Середньорічна температура повітря +7°С. Абсолютний мінімум температури повітря становить - 30°С, максимум +40°С. Самі високі температури бувають у липні, серпні, самі низькі – в січні, лютому.

Вегетаційний період триває 200 – 205 днів. Сума активних температур за період з середньо добовою температурою вище 10°С становить 2600 - 2660°С. Середня протяжність безморозного періоду – 165 днів. Ранні осінні заморозки спостерігаються у вересні, останні весняні – до половини травня.

Кількість опадів за місяцями розподіляється нерівномірно. Основна кількість опадів випадає в теплий період року (310 – 320 мм.). В літній період, особливо в червні – липні, опади випадають у вигляді злив, іноді з градом, що обумовлює інтенсивну ерозію ґрунтів, а також вилягання і загибель посівів.

Зими, як правило, теплі, але в окремі роки бувають і холодними. Стійкий сніговий покрив зберігається протягом 90 днів. Середня глибина промерзання грунту 57 см., максимальна – 150см. Середня товщина снігового покриву рівна 12 – 16 см.

Пануючі вітри району зимою західні і північно-західні, весною – східні і південно-східні. Днів з сильними вітрами (більше 15м/с) – в середньому 20 за рік. Частіше всьго такі вітри спостерігаються в холодний період року. Середня кількість днів з атмосферною засухою і суховіями за теплий період рокум – 35, в тому числі днів з слабкою засухою – 26, з середньою і інтенсивною – 9.

Кліматичні умови сприятливі для вирощування с/г культур та багаторічних насаджень.

3. Проектні пропозиції

Основними принципами ландшафтного проектування мають бути:

а) однорідність ґрунтів (при цьому враховується бонітет грунту, умови вирощування с/г культур, ступінь еродованості);

б) однорідність морфології поверхні (рельєф), в тому числі крутість, експозиція, форма схилу;

в) однорідність геологічної побудови (тип та потужність грунтоутворюючих порід, глибини залягання водних горизонтів);

г) однорідність умов зволоження, яка залежить від ґрунтів, рельєфу та облаштування території;

д) однорідність мікрокліматичної зональності та вплив оточуючого середовища (лісів, водних просторів та інших угідь);

е) однорідність фіто- та зооценозів.

Перераховані умови в значній мірі враховуються в картограмах агрогруп ґрунтів, картограмах крутості схилів та потенційного змиву ґрунтів.

Крім того формування агрофацій (природно-територіальних комплексів) залежить від:

лісомеліоративних заходів (створення лісових територій, чагарників і т.д.);

можливостей місцезнаходження необхідних для цього птахів, комах та тварин;

дотримання ландшафтної екології та недопущення створення агроландшафту (оптимальне співвідношення угідь);

умов для використання с/г техніки та забезпечення для їх вільного пересування.

Відомо, що стабілізуюча функція ландшафту підсилюється системою землеробства і її головною ланкою – сівозмінами.

Для цього вони повинні відповідати наступним вимогам:

давати нетоварну рослинну масу, здатну компенсувати втрати органічної речовини з грунту;

мати у своєму складі культури, що володіють фітомеліоративними властивостями, здатними в поєднанні з технологічними прийомами поліпшити фізичні властивості грунту;

бути в максимально – доцільній мірі насиченими рослинами-водофіксаторами.

Такі сівозміни сприяють зниженню доз внесення мінеральних добрив, а органічні добрива будуть направлені на роширене відтворення органічної речовини грунту і підвищення його родючості.

Розміщенню сівозмін передує аналіз грунтово-екологічного стану будь-якого підурочища. Виходячи з властивостей ґрунтів, рельєфу, міри і характеру деградаційних процесів, виділяються контури земель по категоріях з урахуванням інтенсивності їхнього використання.

3.1 Виділення земельних масивів, блоків і робочих ділянок

Ділянки землі, що вимагають однакової інтенсивності використання, однакової агротехніки і придатні для обробки визначеного набору с/г культур, поєднуються в агроландшафтні виділи. Однорідні по генетичним, геоморфологічним, гідрологічним ознакам, мікрокліматичним умовам виділи утворюють агроландшафтний масив. До будь-якого виділу допрацьовується адаптивна сівозміна, пристосована до даних умов. Таким чином, в межах будь-якого підурочища розміщується своя сівозміна, адаптована до грунтово-екологічних умов даного ландшафтного виділу. Можливе розміщення сівозмін двох суміжних підурочищах з ідентичними природними умовами.

Технологічний блок є важливою складовою частиною екологічно збалансованого агроландшафту. Його завдання – максимальне використання переваг агроландшафтного впорядкування с/г угідь для одержання конкретного продукту, без будь-якого погіршення стану грунтового покриву і довкілля. Тому для інженерного проектування конструкції екологічно-збалансованого агроландшафту необхідно мати алгоритм кількісних оцінок грунтоохоронної ефективності протиерозійних грунтоохоронних заходів.

Конфігурація полів і робочих ділянок визначається викладеними вище вимогами. При проектуванні агроландшафту необхідно прагнути, щоб кожна робоча ділянка на орних землях займала найбільш однорідне місцерозташування, тобто один, або найбільш однорідні типи умов вирощування. Те ж стосується і площ залуження і заліснення, на яких для кожного місцерозташування підбираються оптимальні травосуміші або склад деревних і чагарникових порід, а для орних земель – оптимальний склад культур і сортів для кожного типу умов вирощування. Звідси слідує, що виділення робочих ділянок і ділянок залуження (заліснення) необхідно проводити, дотримуючись таких критеріїв:

Межі ландшафтних смуг (ділянок) проходять по лініям згинів схилів так, щоб в межах однієї ділянки схил мав просту форму (випукло-увігнуту або увігнуто-випуклу). Якщо межа ґрунтів або порід зони аерації (підстеляючих порід) з різними коефіцієнтами фільтрації неспівпадає з лініями перегину схилу, то вона також є межею ландшафтної смуги.

В межах ландшафтної смуги крутизна схилу повинна бути майже однаковою. Відхилення допускаються в межах від 0,5° до 3° в залежності від середнього ухилу.

В межах ділянки ступінь змитості ґрунтів повинна бути однаковою.

В межах ділянки ґрунти відносяться до однієї агровиробничої групи.

Тип і потужність грунтоутворюючих і підстеляючих порід, глибина залягання водоупорних горизонтів, величина коефіцієнту фільтрації поверхневих відкладів повинні бути однорідними в межах ділянки.

У всих частинах ландшафтної смуги повинен бути однаковий характер мікрорельєфу, особливо ерозійного генезису.

Кожна виділена ділянка повинна розміщуватися переважно на схилі однієї експозиції, а якщо це ускладнено, то на двох суміжних (північ і північний захід, південь і південний схід і т.д.) в зв’язку з різною інтенсивністю сонячної радіації на схилах різної експозиції, а значить і умовами росту й розвитку рослин, інтенсивності випаровування вологи з грунту, мікробіологічних процесів, грунтоутворення і т.д..

Це основні умови, які повинні дотримуватись при конструюванні агроландшафту, осбливо в районах інтенсивного проявлення водної і сумісного проявлення водної і вітрової ерозії, до яких належить товариство з обмеженою відповідальністю “Прогрес” Кагарлицького району Київської області.

Територія господарства розбита на три масива.

Експлікація площ по масивам

Масиви			Номер поля
			1	2	3	4	5	6	7	8
			Площа поля,га
Масив № І	№ ділянки	1	107,0	17,3	65,7	63,7	67,0	68,0	--	--
		2	35,1	46,	63,4	65,4	83,6	59,0	--	--
		3	2,8	66,5	63,7	--	--	--	--	--
Масив № ІІ	№ ділянки	1	104,3	63,0	88,0	70,1	118,4	83,6	83,3	145,3
		2	43,7	74,0	19,5	67,6	30,0	70,9	61,1	--
		3	--	--	43,4	--	--	--	--	--
Масив № ІІІ	№ ділянки	1	46,9	45,8	52,2	39,4	83,0	49,5	55,0	45,1
		2	48,6	37,4	35,4	42,6	--	47,5	53,0	10,5
		3	--	--	--	--	--	--	--	--

Площа першого масива 814 га, на його території розбиваємо інтенсивну шестипільну сівозміну:

Пар.

Озима пшениця.

Цукровий буряк.

Зернобобові.

Кукурудза на зерно.

Соняшник.

Площа другого масива 1171,5га, на його території розбиваємо екстенсивну восьмипільну сівозміну.

Пар.

Озима пшениця.

Соняшник.

Цукровий буряк.

Горох.

Куруп‘яні.

Кукурудза на зерно.

Ярі зернові.

Площа третього масива 711,9га, на його території розбиваємо екстенсивну восьмипільну сівозміну.

Зайнятий пар.

Озима пшениця.

Кукурудза на зерно.

Ячмінь.

Однорічні трави.

Озима пшениця.

Соняшник.

Ячмінь.

3.2 Формалізація ділянок

В результаті передпроектного обстеження отримані всі необхідні дані для характеристики території товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес” Кагарлицького району Київської області,яка буде впорядковуватись.

Проект протиерозійного захисту вирішувати дві задачі : а) забезпечувати надійний захист грунту від ерозії, створивши при цьому необхідні посилання для розширеного відновлення його родючості; б) передбачити швидку окупність створених затрат.

Це означає, що необхідно зробити все можливе, але нічого зайвого.

Основною одиницею в агроландшафті є робоча ділянка. Її площа і , перед усім ширина, повинні відповідати багатьом вимогам.

Ширина робочої ділянки, консруктивні особливості інфраструктури поверхневого стоку, гідротехнічних споруд, лісосмуг розраховуються на основі моделі ерозії. В господарстві необхідно сформувати ерозійно стійкий агроландшафт. З цією метою орні землі поділяються за крутістю схилів на три еколого-технологічні групи; розміщення полів і робочих ділянок з криволінійними межами організовується таким чином, щоб вони вписувались у рельєф; удосконалюється структура посівних площ: з ріллі вилучаються ділянки з крутістю схилів понад 7°, на яких через великі втрати грунту звичайне землеробство є нераціональним.

На території даного господарства ухил на орних землях не перевищує 1°.

3.3 Ерозійа гідрологічна оцінка протиерозійного впорядкування

Протиерозійне землевпорядкування належить до групи організаційно-господарських заходів. Організація території передбачає ерозійно безпечне нарізування полів сівозмін, доріг, лісосмуг та інших об'єктів. На місцевості формується мережа рубежів, що захищають ґрунт від ерозії і водночас служать напрямними лініями обробітку ґрунту. Вони впливають на створення штучних водозборів і можуть значно підсилювати інтенсивність ерозії у випадку неправильного їх розміщення. Тому рубежі на місцевості потрібно розташовувати таким чином, щоб сприяти мак симальному затриманню вологи перед ними і забезпечувати профілактику водної ерозії. Для цього потрібно, щоб всі рубежі на місцевості вписувалися у рельєф, тобто проходили по горизонталях або мали допустимі відхилення від них.

Оскільки, ІЗГ на території даного господарства перевищує 300 років, небезпеки водної ерозії немає, отже проектування ГТС є недоцільним. Але є небезпека вітрової ерозії тому, на території першого масиву, на полях 3, 4, 5, 6 проектуємо лісосмуги загальною площею – 5,2 га., другого на полях 2,4,6,7 – 4,6 га., третього на полях 2,3,4,6 - 5,0 га.

3.4 Обґрунтування технологічного навантаження у напрямку аграрного використання визначеного масиву

Концепція ґрунтозахисного землеробства з контурно-меліоративною організацією території базується на формуванні в господарствах ерозійне стійких агроландшафтів. З цією метою орні землі поділяються за крутістю схилів на три еколого-технологічні . групи; розміщення полів і робочих ділянок з криволінійними межами організовується таким чином, щоб вони вписувались у рельєф; удосконалюється структура посівних площ: з ріллі вилучаються ділянки з крутістю схилів понад 7°, на яких через великі втрати ґрунту звичайне землеробство є нераціональним.

Вирощування інтенсивних культур у польових сівозмінах дозволяється лише на рівних ділянках територій, на ділянках підвищеної крутості схилів створюються ґрунтозахисні сівозміни без просапних культур. На більш крутих схилах при цьому зростає питома вага багаторічних трав. Важливе значення мають затримання і відведення стоку влаштуванням на межах еколого-технологічних груп і робочих ділянок гідротехнічних земляних споруд, водорегулювальних лісосмуг і буферних смуг з багаторічних трав; забезпечення відтворення родючості ґрунту використанням усіх наявних органічних добрив і пожнивних решток в інтенсивних польових сівозмінах та завдяки збільшенню питомої ваги багаторічних трав у ґрунтозахисних сівозмінах.

Диференціація земель на еколого-технологічні групи розрахована на їх використання з урахуванням крутості схилів. Крім орних угідь, її розроблено також для сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень.

Згідно з цією концепцією орні землі поділяються на такі групи.

Перша еколого-технологічна група земель з крутістю схилів О—3° — на ній організуються інтенсивні польові сівозміни, в яких сконцентровані всі просапні культури, що вирощуються за інтенсивними технологіями. Така реорганізація землеробства потребувала зміни структури посівних площ, тому що питома вага в господарствах просапних культур повинна була обумовлюватись насамперед наявністю земель даної групи. Господарства з більшою питомою вагою цієї групи повинні мати вищий питомий відсоток просапних культур. У господарствах з дуже пересіченим рельєфом передбачається зменшення питомої частки просапних і збільшення культур густого посіву (зернових колосових і багаторічних трав). Це обумовлено різною ґрунтозахисною ефективністю цих культур. На землях даної групи в інтенсивних польових сівозмінах слід дотримуватись вимог науково обґрунтованого чергування культур. На таких землях зменшуються площі багаторічних трав або вони виключаються взагалі. Для відтворення родючості ґрунту збільшують норми внесення органічних і мінеральних добрив за рахунок другої та третьої еколо-го-технологічних груп.

Друга еколого-технологічна група земель містить в собі ділянки з крутістю схилів 3—7°. На ній організуються ґрунтозахисні сівозміни з багаторічними травами і без просапних культур. Посіви багаторічних трав разом з внесенням мінеральних добрив дозволяють проводити розширене відтворення гумусу і потенційної родючості ґрунту. Багаторічні трави — найефективніші ґрунтозахисні культури. Крім них, у сівозмінах вирощують культури густого посіву, що порівняно з просапними культурами мають вищу ґрунтозахисну ефективність — озимі та ярі зернові, однорічні трави.

Третя еколого-технологічна група охоплює орні землі з крутістю схилів понад 7°. Ділянки цих земель засівають багаторічними травами і вилучають з ріллі. Вони перетворюються на штучні сіножаті з сіяних багаторічних трав. Такі посіви найпродуктивніші на середньо- та сильноеродованих ґрунтах. Потенційна родючість на цих землях відтворюється за рахунок кореневих систем і поверхневих решток багаторічних трав, а також завдяки внесенню мінеральних добрив.

У процесі землевпорядкування здійснюється перехід від прямолінійної до контурної організації території з розміщенням сівозмін, полів і робочих ділянок, доріг, полезахисних лісосмуг та інших елементів організації території з максимальним наближенням до напрямку горизонталей або з допустимим відхиленням від них.

Лінійні елементи організації території служать водночас і напрямними лініями обробітку (НЛО) ґрунту. Ними можуть бути: межа поля, дорога, смуга залуження, лісосмуга, вал-тераса, вал-дорога, вал-канава, межа смуги у разі смугового розміщення культур.

У базовій моделі одна еколого-технологічна група відокремлюється від іншої гідротехнічними протиерозійними спорудами, водорегулювальними лісосмугами, буферними смугами з багаторічних трав. Безпечне скидання стоку повеневих і зливових вод здійснюється через залужені водостоки та лотки-швидкотоки.

Згідно з ґрунтозахисною системою землеробства, у процесі землевпорядкування планують ремонт земель — засипання та виположування ярів, зарівнювання промивин. Засипання проводиться тоді, коли яр вклинюється в орні землі. У такому випадку гідротехнічними спорудами відводять стік, а з резерву наявного ґрунту засипають яр, покриваючи його зверху гумусова-ним шаром. Виположування ярів здійснюють на природних кормових угіддях. Засипання та виположування ярів дозволяють об'єднати окремі робочі ділянки ріллі, розділені ярами, в один масив, одне поле.

На контурних полях першої еколого-технологічної групи застосовується ґрунтозахисна агротехніка — плоскорізний, чизельний та інший обробіток ґрунту за напрямком горизонталей, щілювання ґрунту на схилах 1—3°. На другій еколого-технологічній групі також застосовується ґрунтозахисний обробіток у поєднанні з мульчуванням ґрунту соломою та іншими пожнивними рештками. Така агротехніка попереджує змивання ґрунту, зберігає родючість, а разом з заходами щодо її відтворення стабілізує стійкість землеробства.

Додаткове затримання 400—600 м3 вологи опадів, перехоплення і відвід лишків стоку валами-терасами, водорегулювальними лісосмугами, буферними смугами з багаторічних трав підвищує протиерозійну стійкість і продуктивність ділянок, що знаходяться на схилі нижче, — ділянок третьої еколого-технологічної групи і природних кормових угідь. Ґрунтозахисна система передбачає контурну організацію території на природних кормових угіддях та їх меліорацію: загортання промивин, докорінне і поверхневе поліпшення травостою.

Освоєння ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території забезпечує захист фунтів від ерозії та інших чинників деградації ґрунтового покриву, розширене відтворення родючості, формування екологічно стійких агроландшафтів, підвищення врожайності вирощуваних культур і валового збору сільськогосподарської продукції.

Отже, суть ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною меліорацією території — диференційоване використання земельних ресурсів і повніше урахування біологічних особливостей вирощуваних культур.

3.5 Еколого-економічна оцінка

Еколого-економічна оцінка проектів передбачає розрахунок потенціальних витрат, які можуть включати вартість недоотриманої продукції внаслідок забруднення, виснаження й використання природних ресурсів, а також втрати на знешкодження забруднень і на контроль за ними; додаткові витрати,які обумовлені не комплексним використанням сировини, страхуванням і охороною здоров’я.

Важливою умовою оцінки є співставлення витрат на здійснення проектів із базовими, які визначаються експертною комісією.

Показниками оцінки негативного впливу є: загальний об’єм викидів шкідливих речовин в атмосферу, воду, ґрунти; питомі викиди на одиницю товарної продукції; відношення фактичних концентрацій речовин до їх ГДК у повітрі і воді до і після введення в експлуатацію підприємства. Для оцінки ефективності природоохоронних технологій використовується економічна бальна оцінка природних ресурсів.

Існує бальна оцінка водних ресурсів, бальна оцінка впливу 1т умовних скидів у воду, бальна оцінка 1т умовних викидів у атмосферне повітря, бальна оцінка 1т умовних викидів у ґрунти.

Бальна оцінка 1т умовних викидів у ґрунти передбачає таку градацію:

1 бал для районів Полісся і суглинистих ґрунтів;

1.5 бали для Лісостепу;

2бали – для Степу (чорноземів);

3 бали – для зрошувальних сільськогосподарських угідь.

Економічна бальна оцінка 1 га сільськогосподарських угідь Київської області така:

богарні – 10.4 бали;

селітебні – 104 бали;

зелені насадження – 3 бали.

Виділяють такі етапи еколого-економічної оцінки проектів;

1. Оцінка екологічної доцільності будівництва або реконструкції підприємств.

2. Економічне обґрунтування проектів.

3. Мінімізація впливу об’єкта на оточуюче середовище.

4. Визначення порівняльно-екологічного ефекту від капітальних вкладень у будівництво або у реконструкцію підприємства.

Висновок

Очевидно, що молода незалежна держава Україна надалі буде мати визначені плани відновлення і зміцнення національної економіки, насамперед, за рахунок інтенсифікації агропромислового комплексу. Його товарна продукція займала і буде займати видне місце у валовому внутрішньому продукті республіки. Визначення ефективності роботи сільськогосподарського виробництва на основі старої моделі системи національних рахунків дозволяє розробити досить оптимальний прогноз. Вартість природних ресурсів при цьому ніяк не враховується, а приймається як те, що не має ціни.

Уже сьогодні практично на всій території України можна констатувати всі ознаки початку екологічної катастрофи. По офіційним даним щорічно з орних земель України змивається близько 500 млн. т ґрунту, з яким губиться 24 млн. т гумусу, 964 тис. т азоту, 676 тис. т фосфору, 9,7 млн. т калію. Середньорічний змив ґрунту по республіці складає 15 т/га, варіюючи по областях від 7,7 до 27 т/га. Нерідкі катастрофічні прояви ерозії, коли тільки за одну зливу з полів змивається 200 т/га і більш ґрунту. Досягнутий у республіці рівень внесення органічних і мінеральних добрив компенсує втрати гумусу від ерозії на 60 — 90%, а живильних речовин ^РК) — на 40 — 50%. За станом на 1985 рік еродированность сільськогосподарських угідь складає 30,5%, у тому числі ріллі — 29,2%. Установилася досить тенденція щорічного збільшення, що просліджується добре, еродованої ріллі, більш ніж на 80 тис. га, що складає 0,25% від загальної площі. У принципі, можна вести мову про ступінь вірогідності цих даних. Нам представляється, що в реальності положення ще гірше, тому це не згущення фарб. Як наслідок інтенсивних ерозійних процесів можна відзначити прискорене зникнення малих рік. В обтяжуючому стані вже знаходяться великі ріки й інші водойми. Необхідно мати через, що крім ерозійного руйнування ґрунтового покриву в республіці чітко діагностується ще більш десятка дуже небезпечних деградаційних процесів.

Як же буде виглядати приведена картина розвитку ерозійних процесів, якщо для її побудови використовувати економічні вартісні показники? За нашими оцінками вартість тонни гумусу складає 150 — 200 доларів (Булигін, 1987, 1991). Виходить, що тільки для компенсації втрат гумусу від ерозії орних земель України необхідно затратити близько 5 млрд. доларів. Це, так називаний, прямої збиток від ерозії. Непрямий збиток, тобто зниження врожайності культур на еродованих ґрунтах, уже сьогодні обумовлює падіння продуктивності сільськогосподарського виробництва як мінімум на 15-20%, що в грошовому вираженні перевищує 1 млрд. доларів. Крім того, загальноприйняте виділення, так називаного, зовнішнього збитку, тобто збитку чи територіям акваторіям за межами сільськогосподарських угідь, відкіля виноситься мелкозем. На думку багатьох дослідників він значно перевершує прямий збиток.

Отже, є підстави пред'явити сільськогосподарському виробництву України екологічний рахунок по статті витрат ерозії ґрунтового покриву. Звідси випливає, що без усякого ризику припуститися помилки убік завищення суми, можна вести мову про 10-15 млрд. доларів США в рік. Цифра порівнянна з вартістю валової сільськогосподарської продукції України. Це та сума, що щороку береться в борг у природи, що беззастережно прийдеться повертати.

Таким чином, різке погіршення навколишнього середовища обумовлює гостру необхідність "екологічного імператива", зокрема, стосовно до землекористування, і зміну системи цінностей, якими керуються в земельному законодавстві, економіці і повсякденному житті.

Перелік інформаційних джерел

1.Булигін С.Ю., Неарич М.А. “ Формирование экологически сбалансированых агроландшафтов: проблема єрозии”. – Харьков, Изд-во:1999г.

2. Булигин С. Ю., Д умін Ю.В., Куценко М.В., “ Оцінка географічного середовища та оптимізація землекористування “. – Харків 2002р.

3. “Охорона грунтів” : Навчальний посібник. М.К. Шикула, О.Ф Гнатенко, Л.Р.Петренко, М.В.Копштик. – К. : т – во “ Знання” 2001р.

4. Н.Н.Нагорний “ Технологии и технологические средства почво – защитного конторно – мелиоративного земледелие “ – Київ “ Урожай” 1994р.

5. Довідник з агрохімічного та агроекологічного стану ґрунтів України. За редакцією Б.С. Носка, Б.С Прістора. Київ “ Урожай” 1994р.

6. Проект внутрігосподарського землеустрою колгоспу “ Прогрес “ Кагарлицького району Київської області. Київ 1990р.

7. Конспект лекцій С.Ю. Булигіна з “ Формування екологічного сталих агроланшафтів “.