ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ІЗ ПРИВІЛЕЙОВАНИМ СКЛАДОМ

1.1 Поняття привілейованого складу злочину

1.2 Види злочинів із привілейованим складом

Розділ 2. ВІДМЕЖУВАННЯ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД ПЕРЕВИЩЕННЯ ЇЇ МЕЖ

2.1 Поняття необхідної оборони

2.2 Умови правомірності необхідної оборони

Розділ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ УМИСНОГО ВБИВСТВА ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ ТА ВІД НЕЗЛОЧИННИХ ДІЯНЬ

Висновки

список використаних джерел

ВСТУП

Право на необхідну оборону є одним із основних прав людини, гарантованих Конституцією України. Життя і здоров’я людини визнаються найвищою цінністю і держава зобов’язується забезпечувати їх захист.

А що, коли за певних обставин держава не в змозі виконати цей свій обов’язок?

Ст. 27 Основного Закону України зазначає, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Правильне застосування законодавства про необхідну оборону є важливою умовою широкого залучення населення у боротьбу із злочинністю, а випадки необґрунтованих обвинувачень осіб, які захищалися, порушують не лише права, свободи, законні інтереси цих осіб, а й суспільства загалом. Актуальність теми полягає у визначенні ознак та меж необхідної оборони, важливим є відмежування її від неправомірних діянь. Об’єктом дослідження є поняття необхідної оборони та перевищення її меж у кримінальному праві.

Предметом дослідження є умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Метою дослідження є вивчення і уточнення деяких теоретичних положень про умисні вбивства, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони.

Завданням роботи є: вивчити поняття привілейованого складу злочину; описати види злочинів із привілейованим складом; дослідити поняття необхідної оборони, визначити межу її правомірності; відмежувати умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони від суміжних злочинів та від незлочинних діянь.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, і списку використаної літератури.

У першому розділі розкрито поняття злочинів, які мають привілейований склад, розглянуто їх види.

У другому розділі досліджено поняття необхідної оборони, визначено умови її правомірності.

У третьому — дається порівняльна характеристика умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони із суміжними злочинами, а також відмежовується умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони від незлочинних діянь.

Було зроблено аргументовані висновки.

Теоретичною основою роботи стали наукові праці українських та російських вчених у галузі кримінального права, зокрема: Баулін Ю.В., Володарський В.В., Михайлов М.П., Попов О.М., Юшков Ю.М. та інші.

Нормативну базу праці складають Конституція України, Кримінальний Кодекс України, Постанови Пленуму Верховного Суду України, інші закони та підзаконні акти.

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ З ПРИВІЛЕЙОВАНИМ СКЛАДОМ

1.1 Поняття привілейованого складу злочину

Виділення окремих видів складів злочинів у кримінальній науці та практиці має важливе значення для пізнання окремих складів злочинів і встановлення їх істотних ознак, а в кінцевому підсумку - для точної кваліфікації злочину. Склади можна класифікувати за різними критеріями: за ступенем суспільної небезпечності; за структурою, тобто за способом описування ознак складу в законі; за особливістю законодавчого конструювання [19].Суспільна небезпечність діяння впливає на процеси нормотворчості та застосування кримінально - правових норм (кваліфікації діяння й індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання).Законодавець визначає злочином не самі по собі об'єктивно суспільно небезпечні діяння, а дії вольові, тобто такі, що знаходяться під контролем свідомості та волі особи. При цьому від суб'єктивних ознак залежить не тільки ступінь суспільної небезпечності діяння, а насамперед , визнання самого діяння суспільно небезпечним [20].За суспільною небезпечністю злочини поділяються на: із пом’якшувальними обставинами;із обтяжуючими обставинами;злочини із пом’якшувальними і обтяжуючими обставинами.

Тож одним із видів класифікації за ступенем суспільної небезпечності є такі злочини, склад яких характеризується пом’якшувальними обставинами. Тобто, обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду. В науці його називають злочином із привілейованим складом [19]. До таких суспільно небезпечних діянь відносять ті, що передбачені ст. 116 КК (Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання), ст.117 КК (Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини), ст. 118 КК (Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця), ст. 119 КК (Вбивство через необережність) та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК).Ст. 66 КК визначає невиключний перелік обставин, які пом'якшують покарання. Їх слід відмежовувати від тих, що передбачені статтями Особливої частиною Кримінального кодексу. Оскільки при кваліфікації таких злочинів суд не може ще раз враховувати пом’якшуючі обставини, передбачені ст. 66 КК.

Зокрема, дуже схожими є п. 4 ч. 1 ст. 66 КК (вчинення злочину жінкою у стані вагітності) та ст. 117 КК. Тут важливим є врахувати те, що: у другому випадку стан вагітності жінки уже закінчився;потерпілим, відповідно до ст. 117 КК є новонароджена дитина, а відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 66 КК — будь-яка особа;Є спільності у п. 7 ч. 1 ст. 66 КК (вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання) та ст. 116 КК. Зокрема, це обумовлюється наявністю певного стану: стану афекту, що зменшує можливість усвідомлювати і керувати своїми діями. В обох випадках такий стан викликаний неправомірними діями потерпілої особи (потерпілих осіб).У судовій практиці трапляються помилки при кваліфікації умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони плутаючи діяння винної особи із п. 7 ч. 1 ст. 66 КК.

Оскільки у момент необхідної оборони особа, яка захищається, може неправильно усвідомлювати небезпеку через перебування у стані афекту. Тут слід чітко відмежовувати усі ці обставини. Оскільки стан афекту знижує можливість людини усвідомлювати її дії і керувати ними, а при перевищенні меж необхідної оборони винна особа повністю усвідомлює свої дії, але неправильно розуміє обстановку.

1.2 Види злочинів із привілейованим складом

Одним із видів злочинів, які мають привілейований склад, законодавець визначає умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Стаття 116 КК передбачає міру покарання у вигляді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Пом'якшення кримінальної відповідальності за цей вид умисного вбивства викликане такими обставинами:

1) суспільно небезпечне діяння особи, спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого;

2) суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта — його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно [16, c – 247].

Безпосереднім об'єктом злочину є життя особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується:

1) діями — посяганням на життя іншої особи;

2) наслідками у вигляді смерті людини;

3) причиновим зв'язком між зазначеними діями та наслідком;

4) часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Сильним душевним хвилюванням є психічний стан людини, що характеризується короткочасним і інтенсивним розвитком, сильним і глибоким негативним емоційним хвилюванням, звужує розуміння дійсності зменшує здатність контролювати свої дії [14, c - 263].Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.

Закон не уточнює, яким саме за характером має бути застосовуване потерпілим насильство. Таким чином, насильство, внаслідок якого виникає стан сильного душевного хвилювання, може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, побої), так і психічним (погроза заподіяти фізичну, моральну чи майнову шкоду). Поняттям насильства у складі цього злочину охоплюються і будь-які інші дії насильницького характеру (незаконне позбавлення волі, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом тощо).Основна вимога, яка пред'являється до насильства у складі розглядуваного злочину, — спроможність викликати в особи стан сильного душевного хвилювання. Що стосується погроз, то очевидно, що найбільшу потенційну можливість у цьому плані мають найнебезпечніші види погрози, зокрема погроза вбивством, зґвалтуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, знищенням майна, заподіянням тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Встановлення реальної можливості спричинення тим чи іншим насильством, як і тяжкою образою, стану сильного душевного хвилювання є питанням факту, яке повинно вирішуватись з урахуванням всіх обставин справи (характеру дій потерпілого, особливостей психічного стану винного, характеру відносин потерпілого з винним, обстановки, за якої застосовувалося насильство чи завдавалася тяжка образа, тощо).Насильство, яке викликає у винного стан сильного душевного хвилювання, обов'язково має бути протизаконним.

Протизаконний характер означає, що потерпілий не мав за законом права у даному випадку застосовувати таке насильство. Протизаконність дій потерпілого у даному випадку виступає причиною виникнення у винного специфічного емоційно-психологічного стану, який, у свою чергу, викликає відповідну його реакцію у вигляді заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Іншими словами, якби потерпілий не вчиняв протизаконних дій щодо винного чи інших осіб, винний, у свою чергу, не вчинив би протиправних дій щодо нього. Причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання може бути протизаконне насильство з боку як приватної, так і службової особи, у тієї, яка за своєю посадою чи характером виконуваних повноважень наділена законом правом застосовувати насильство до громадян (це, наприклад, працівники міліції, Служби Безпеки, члени громадських формувань з охорони громадського порядку, працівники виправно-трудових установ).Систематичне знущання — особливо цинічне глузування, кепкування над особою, образа дією чи словом, що мають багаторазовий (три і більше епізодів) характер.

Тяжка образа — умисне грубе приниження честі і гідності суб'єкта, яке може бути вчинене у будь-якій формі: усно, письмово, дією. До тяжкої образи слід також відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує честь і гідність суб'єкта або його близьких. Важливе значення для оцінки образи як такої, що є тяжкою, мають емоційні особливості суб'єкта, сприйняття ним факту образи.

У випадку, коли умисне вбивство вчинене після того, як стан сильного душевного хвилювання пройшов, вчинене залежно від обставин справи необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115 КК. Поведінка потерпілого у цьому випадку є обставиною, що істотно знижує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує покарання (п. 7 ст. 66 КК).Виникнення стану сильного душевного хвилювання внаслідок застосування до особи насильства на законних підставах (наприклад, при затриманні й працівниками міліції у разі вчинення нею злочину чи іншого правопорушення) або ж не в результаті систематичного знущання або тяжкої образи виключає відповідальність особи, яка в такому стані умисно вчинила вбивство, за ст. 116 КК.

Якщо вбивство вчинене після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, дії винного слід кваліфікувати за ст. 115 КК. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом'якшує покарання.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей злочин може бути вчинений лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння вбивства.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості:

1) умисел завжди є таким, що раптово виник;

2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними [16, с-257].

Наступним видом таких злочинів є умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, передбачене ст.117КК. Вбивство матір'ю новонародженої дитини — один з поширених і небезпечних проявів проти життя особи. У практичній діяльності органів дізнання, слідства і суду викликає утруднення не тільки виявлення цього злочину, його кваліфікація, але і вирішення питань, пов'язаних з призначенням покарання. Причому особливу трудність представляє встановлення об'єктивної сторони злочину. А тим часом, даний елемент складу злочину є одним з початкових моментів при встановленні кваліфікації діяння, розмежування схожих злочинів. Проводячи екскурс в історію українського кримінального права, слід зазначити, що аж до ухвалення КК України 2001 р. цей вид вбивства не був передбачений.

Але, мабуть, враховуючи поширеність даного украй негативного явища і специфічні обставини його здійснення (психічний і фізичний стан винної, інші обставини), законодавець вважає за необхідне закріпити його як самостійну кримінально-правову норму, визначивши її об'єктом суспільних відносин, що склалися у сфері охорони життя новонародженого немовляти. Він же визнається і потерпілим, і об'єктом цього діяння.

В зв'язку з цим представляється доцільним виявити чіткі межі ознак об'єктивної сторони злочину. Значення об'єктивної сторони полягає в тому, що, по-перше, будучи елементом складу злочину, вона входить в підставу кримінальної відповідальності, по-друге, є юридичною підставою кваліфікації злочинів, по-третє, дозволяє розмежувати злочини, схожі між собою по інших елементах і ознаках складу, по-четверте, містить критерій відмежування злочинів від інших правопорушень.

Важливим є і встановлення чітких меж ознак об'єкту, суб'єкта і суб'єктивної сторони даного складу злочину, адже для розмежування його від суміжних складів злочинів вони мають важливе значення.

Об'єктом посягання даного злочину є життя новонародженої дитини. Потерпілим від злочину завжди є новонароджена дитина. Життя новонародженої дитини виступає як суб'єкт суспільних відносин і підлягає кримінально-правовій охороні в рівній мірі, як і життя іншої дорослої людини. Дитині від народження належать і гарантуються державою права і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, міжнародних договорів України і інших нормативних правових актів України. Оскільки об'єкт входить в підставу кримінальної відповідальності, для притягання особи до відповідальності по даній статті КК України, необхідно встановити, якому об'єкту бажало заподіяти шкоду своїми діями конкретна особа, мати дитини, або створювалася загроза спричинення такої шкоди. Але Кримінальний Кодекс не містить визначення поняття «новонародженості». Педіатрія визначає цей період терміном 28 днів. Не можна плутати цей стан із післяпологовим станом жінки, що вираховується однією добою.

Об'єктом злочину може бути новонароджена дитина з моменту відділення з організму матері і в період до одного місяця. Вбивство дитини більш старшого віку не може кваліфікуватися по ст.117 КК України.

Об'єктивна сторона такого злочину, як вбивство матір'ю новонародженої дитини, виражається: в спричиненні смерті новонародженій дитині шляхом дії (наприклад, задушення або нанесення ран і ударів) або бездіяльності – залишення новонародженого без допомоги і годування, тобто, свідомими діями матері, направленими на позбавлення життя немовляти; злочинним результатом у вигляді смерті новонародженого і причиновим зв'язком між ними. Диспозиція ст. 117 КК має складну конструкцію, яку, по-перше, складають три самостійні умови, утворюючих об'єктивну сторону даного складу злочину: вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу ж після пологів; вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в умовах психотравмуючої ситуації; вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини в стані психічного розладу, що не виключає осудності. Тут маються на увазі психічні аномалії, що свідчать про обмежену осудність (ст. 19 КК), яка в даному випадку виявляється обставиною, що впливає на кваліфікацію злочину. При психічних аномаліях даний злочин необхідно відмежовувати від так званих післяродових психозів, захворювань шизофренії, маніакально-депресивного психозу, спровокованих вагітністю і пологами.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст.117 КК, може бути тільки мати дитини, що досягла 16 років.

Суб'єктивна сторона вбивства матір'ю новонародженої дитини представлена найчастіше прямим умислом. Можливий і непрямий умисел. Психічне відношення матері до своїх дій або бездіяльності і наслідків видно з бажання настання смерті новонародженої дитини або свідомо допускає настання цієї смерті. Намір при цьому не обов'язково повинен бути таким, що раптово виник.

Провина, як певна форма психічного відношення особи до здійснюваного їм суспільно небезпечному діянню, складає ядро суб'єктивної сторони злочину, хоч і не вичерпує повністю її змісту.

Ще одним злочином із привілейованим складом є умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Він передбачений ст. 118 КК. Умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Безпосереднім об’єктом злочину є життя особи.

Потерпілими від цього злочину є три категорії осіб: особа, яка вчинює суспільно небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36 КК); особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37 КК); особа, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів із затримання (ст. 38 КК).Об’єктивна сторона злочину характеризується: діями у вигляді посягання на життя іншої людини; наслідками у вигляді заподіяння їй смерті; причиновим зв’язком між зазначеними діями та наслідками;певною обстановкою.

Обов’язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 КК є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст.115КК.Під перевищенням меж необхідної оборони необхідно розуміти нанесення особі, яка посягає збитків, що явно не відповідають небезпеці посягання або обстановки захисту. Для цього варто встановити відповідність чи невідповідність засобів захисту і нападу, характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищається, обставини, які могли б вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні дані.

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебуває у стані необхідної, уявної оборони або правомірного затримання особи, що вчинила злочин.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного має охоплюватись той факт, що він діє в умовах необхідної оборони або умовах, необхідних для затримання злочинця. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути головним чином обумовлена захистом від суспільного посягання охоронюваних законом прав і інтересів. При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, домінуючим є певне спрямування дій винного — він переслідує мету затримати особу, яка вчинила злочин, і доставити її відповідним органам влади.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті потерпілого.

Ст. 124 КК містить склад привілейованого умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця,—карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Об’єктом злочину виступає здоров’я особи.

Об’єктивна сторона злочину характеризується: діями; наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень; причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідками; певною обстановкою [16, c – 256].Заподіяння таких ушкоджень підлягає кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:

1) меж необхідної оборони. У цьому випадку діяння характеризується заподіянням шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспільно небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту.

2) меж захисту в обстановці уявної оборони. Тяжкі тілесні ушкодження заподіюються за обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання з боку потерпілого не було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

3) заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає у заподіянні тяжкої шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень особі, яка вчинила злочин, при її затриманні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Обов’язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 КК є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 121КК (Умисне тяжке тілесне ушкодження).

Якщо при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слід кваліфікувати за ст. 124 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.

Ознаки, що стосуються потерпілого, а також суб’єкта і суб’єктивної сторони цього злочину, повністю збігаються з аналогічними ознаками злочину, передбаченого ст. 118 КК.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної, уявної оборони або перевищені заходів, необхідних для затримання злочинця, через необережність не є злочином, а тому воно не може бути кваліфіковано ні за ст. 124 КК, ні за ст. 128 КК.

Вбивство, вчинене через необережність гарантується ст. 119 КК, що передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк. Якщо винний вчиняє вбивство двох або більше осіб, злочин кваліфікується за ч.2 цієї статті, тобто, позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

Безпосереднім об’єктом злочину є життя особи.

Об’єктивна сторона характеризується: діянням — посяганням на життя іншої людини; наслідками у вигляді її смерті; причиновим зв’язком між вказаними діянням і наслідками.

Якщо необережне заподіяння смерті є ознакою іншого злочину, воно кваліфікується за статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за цей .злочин, і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребує.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті особи.

З суб’єктивної сторони злочин характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.

Злочинна самовпевненість має місце тоді, коли особа передбачає можливість настання небезпечного наслідку свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце, якщо особа не передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити [16, с – 48].Вбивство через необережність слід відмежувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльності) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачати. Казус виключає вину у поведінці особи.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16 років. Службова особа, яка не виконувала, або неналежно виконувала свої обов’язки, що призвело до смерті людини, несе відповідальність за вчинений злочин, передбачений ч. 1 ст. 271 або 367 КК.

Тож, у науці кримінального права існує кілька класифікацій складів злочинів. Зокрема, найпопулярнішими є: за особливістю законодавчого конструювання, за структурою, за ступенем суспільної небезпечності. Останній склад вид характеризується наявністю обставин, які пом’якшують покарання. У науці він відомий, як привілейований склад злочину. Кримінальний кодекс України такого поняття не виділяє. Злочинами, що мають привілейований склад є: умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, вбивство через необережність. Не варто поєднувати або плутати їх із тими, що передбачені ст. 66 КК.

РОЗДІЛ 2. ВІДМЕЖУВАННЯ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД ПЕРЕВИЩЕННЯ ЇЇ МЕЖ

2.1 Поняття необхідної оборони

Частиною 3 ст. 27 Конституції України передбачає право кожної людини захищати своє життя, здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Ст. 41 Конституції зазначає, що «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю (!) власністю…» і гарантує непорушність права власності. А ч. 5 ст. 55 гарантує законність можливості захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими засобами, незабороненими законом [2]. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом права та інтересів особи, яка захищається або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Звідси випливає, що необхідна оборона — це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності обстановки.

Право на необхідну оборону є природнім, невідчужуваним правом людини. Тобто, ніхто інший не може перешкоджати громадянинові в законному здійсненні права на необхідну оборону. Кожен громадянин має право на необхідну оборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади або службових осіб для відвернення чи припинення посягання. Наявність цього права також не пов’язана із можливістю звернутися за допомогою [3].Конституція України встановлює, що «кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань» [2]. Тож право на оборону визнано Основним законом одним із фундаментальних прав людини. Стаття 36 КК визначає ознаки необхідної оборони: мета оборони;об’єкт заподіяння шкоди;характер дії того, хто захищається;своєчасність оборони; співрозмірність.

Метою необхідної оборони є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається або іншої особи, або суспільних інтересів чи інтересів держави від суспільно небезпечного посягання. Для визнання оборони правомірною достатньо, щоб особа, яка захищається, переслідувала цю мету (її досягнення не є обов’язковим). В іншому випадку, її дії будуть протиправними. Об'єктом заподіяння шкоди є права та інтереси особи, яка посягає. Коли осіб, які посягають, декілька, то особа, яка захищається може заподіяти шкоду, як одному з тих, хто посягає, так і кожному з них. Заподіяння шкоди правам та інтересам інших осіб не підлягає під ознаки необхідної оборони і розглядається, наприклад, за правилами крайньої необхідності або тягне за собою кримінальну відповідальність. Поведінка того, хто захищається, при необхідній обороні може бути тільки активною. Тобто, може виражатися лише в діях, на що прямо вказано в ч.1ст. 36 КК. Такими діями можуть бути як фізичні зусилля особи, яка захищається, так і використання різних видів знарядь, предметів, пристроїв тощо.

2.2 Умови правомірності необхідної оборони

Дії особи, яка захищається, визнаються правомірними лише у разі, якщо вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання. Тобто, захист визнається виправданим лише протягом часу існування стану необхідної оборони, що визначається тривалістю суспільно небезпечного посягання, що потребує негайного відвернення чи припинення. Тому заподіяння шкоди до виникнення такого стану тягне відповідальність на загальних підставах.

У той же час особа, яка захищається, перебуваючи під впливом посягання, нерідко продовжує оборону й тоді, коли посягання вже закінчене або припинене. У цьому разі оцінка шкоди тому, хто посягає залежить від того, чи усвідомлювала особа, яка захищається, що в застосуванні захисту вже відпала необхідність. Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу, як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання. Для особи, яка захищається, повинно бути очевидним, що в застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо таке переконання було відсутнє, то слід вважати, що вона перебувала у стані необхідної оборони. Отже, якщо особа, що захищалася, добросовісно помилялася щодо кінцевого моменту посягання, вона визнається такою, що діяла у стані необхідної оборони, і тому заподіяння в такій ситуації шкоди тому, хто посягає повинно визнаватися своєчасним.

Поняття співрозмірності оборони характеризує межі необхідної оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК заподіяна тому, хто посягає шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для відвернення або припинення посягання. Із ч. 3 ст. 36 КК випливає, що заподіяна тому, хто посягає тяжка шкода (тобто, смерть або тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом взаємопов’язаним обставинам: небезпечності посягання;обстановці захисту.

Таким чином, заподіяння тому, хто посягає смерті або нанесення йому тяжкого тілесного ушкодження визнається співрозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідала небезпечності посягання і обстановці захисту [3, с - 99].Небезпека посягання визначається: цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямоване посягання;реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає;Вирішальним є ступінь небезпечності посягання, що й визначає межі допустимої шкоди при необхідній обороні. Тут існує пряма залежність: чим небезпечніше посягання, тим більші межі допустимої шкоди. Очевидно, що заподіяння тяжкої шкоди тому, хто посягає, співрозмірне лише з посяганнями, що становлять велику суспільну небезпечність (наприклад, при захисті життя, здоров'я, власності тощо). Заподіяна шкода тому, хто посягає повинна бути співрозмірною не тільки з небезпечністю посягання, але й з обстановкою захисту. Характер такої обстановки залежить від реального співвідношення сил, можливостей і засобів особи, яка захищається і особи, яка посягає.

Обстановка захисту визначається реальними можливостями і засобами того, хто захищається, для відвернення чи припинення посягання. При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати чи мала особа, яка захищається, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами і заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання [4, c – 1]. Суд повинен врахувати не тільки відповідність чи невідповідність засобів захисту і нападу, а й характер небезпечності, що загрожує особі, яка захищається, а також обставини, що вплинули на реальне співвідношення сил нападаючого і того, хто захищається, а саме: місце і час, несподіваність нападу, непідготовленість для його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні дані, та інші обставини.

Саме це може свідчити про обстановку захисту, яка в одних випадках складається явно на користь того, хто захищається (відносно сприятлива обстановка для того, хто захищається) або навпаки — на користь того, хто посягає (несприятлива обстановка для того, хто захищається). Таким чином, відносно сприятливою обстановкою захисту для особи, яка захищається, слід вважати таку, при якій особа, яка захищається, має і усвідомлює явну перевагу над особою, яка посягає.

Несприятливою обстановкою захисту є така, при якій реальні можливості по відверненню суспільно небезпечного посягання були відносно рівними, а тим більше, поступалися можливостями того, хто посягає. У такій обстановці особа, яка захищається, щоб успішно відвернути посягання, змушена заподіювати нападаючому тяжку шкоду. Така шкода є виправданою, тому що тільки вона виступає як необхідна і достатня для успішного відвернення посягання.

Отже, необхідна оборона — це діяння, яке оцінюється як суспільно корисне. Адже завдання шкоди тому, хто посягає, компенсується запобіганням подальшої злочинної поведінки особи, а отже, відверненням шкоди, яку міг нанести закінчений злочин. Випадки застосування необхідної оборони мають також великий профілактичний вплив. Водночас, частина випадків необхідної оборони знаходиться в межах суспільно прийнятих діянь. Так, позбавлення життя озброєного нападника буде знаходитися в межах необхідної оборони. Якщо той, хто захищався, міг реально уникнути цього посягання, то рівень вказаного правомірного діяння також можна оцінити, як суспільно прийнятий. Під перевищенням меж необхідної оборони розуміється умисне заподіяння тяжкої шкоди тому, хто посягає, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Тож її ознаками є: наявність стану необхідної оборони; явна, очевидна невідповідність захисних дій характеру і ступеню суспільної небезпечності посягання; явна, очевидна невідповідність захисних дій обстановці вчинення посягання [5, c – 70].Лише при їх наявності матиме місце перевищення меж необхідної оборони.

Тож, необхідна оборона — це правомірна поведінка особи, спрямована на захист своїх прав та інтересів або прав та інтересів інших осіб, спричинена неправомірними діяннями іншої особи (осіб). Перевищенням меж необхідної оборони є неправомірна поведінка особи, спрямована на захист своїх прав та інтересів або прав та інтересів інших осіб, зумовлена неправильним, помилковим сприйняттям обстановки.

РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ УМИСНОГО ВБИВСТВА ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ ТА ВІД НЕЗЛОЧИННИХ ДІЯНЬ

Враховуючи специфіку аналізованого складу злочину, необхідно провести відмежування від злочинів, що мають подібний склад. Зокрема, із такими злочинами, як умисне вбивство (ст. 115 КК), умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК). У судовій практиці відносно рідко, але виникають питання розмежування злочинів, передбачених ч.1 ст. 115 КК та ст. 118 КК.

Основною відмінною ознакою є відсутність потреби оборони при умисному вбивстві. Важче вирішувати питання про розмежування кваліфікації вбивства за ст.118 КК чи ч. 1 ст. 115 КК, якщо воно було вчинене у бійці. За загальним правилом вбивство, вчинене в бійці кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК. Але існують і випадки, коли воно кваліфікувалося як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або навіть у стані правомірної оборони. Перш за все, бійка — це взаємне нанесення ударів.

А для необхідної оборони або перевищення її меж є характерним неспровоковане побиття — нанесення однією особою побоїв іншій. Хоча при захисті не виключається взаємне нанесення ударів, але тоді головною ознакою буде те, що потерпілий є ініціатором бійки. Мотивом вбивства у бійці при перевищенні меж необхідної оборони є захист власних прав та законних інтересів, інших осіб, держави або суспільства. Мотивом для вбивства у бійці є хуліганські наміри. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця має спільні ознаки із злочином, передбаченим ст. 116 КК. Об'єктом злочину у обох випадках є життя особи. Потерпілим — особа, що вчиняла щодо винного неправомірні дії. Основними відмінностями є те, що, відповідно до ст. 116 КК, потерпілий вчиняв щодо винного: насильство;систематичне знущання;тяжко образив суб’єкта цього злочину.

При перевищенні меж необхідної оборони: наявність суспільно небезпечного посягання;дії потерпілого були неправильно оцінені винним [8, с – 276]. Об'єктивна сторона обох злочинів полягає у: діях — посягання на життя іншої особи;наслідок у вигляді смерті; причиновий зв'язок між ними [8, с – 272]. Важливою відмінністю є сприйняття винним обстановки дійсності. При необхідній обороні особа неправильно сприймає можливу шкоду, що їй загрожує.

Перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, особа, як зазначали деякі науковці, зокрема, Хавринюк М.І., Мельник М.І. та Дуров О.О., «… перебуває у стані, який знижує її здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними» [8, с – 273].Суб'єкт злочинів також відмінний: ст. 116 КК передбачає відповідальність особи, яка досягла 14 років, а ст. 118 КК — 16 років. Важливим є і відмежування ст. 118 КК та ст. 124 КК. Перш за все, відмінними є об’єкти злочинів. Відповідно до ст. 118 КК, суспільно небезпечні діяння загрожують життю потерпілої особи, а відповідно до ст. 124 КК — здоров'ю. Потерпілим у обох випадках є особа, що здійснювала (або збиралася здійснити) неправомірні дії щодо винного. Об'єктивна сторона цих злочинів характеризується активними діями, спрямованими на захист прав та законних інтересів. Відповідальність за ст. 118 КК і ст. 124 КК наступає лише у випадках, коли винним здійснений захист, який явно не відповідав небезпеці посягання або даній обстановці.

Основною відмінністю є наявність заподіяння смерті потерпілій особі за ст. 118 КК. Ст. 124 КК передбачає заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, ознаками тяжкого тілесного ушкодження є: небезпека для життя;втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій;душевна хвороба;розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину;переривання вагітності;невиправне знівечення обличчя [5].

Якщо при умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, наслідком стає його смерть, діяння повинне кваліфікуватися за ст. 119 КК. Але тоді обов’язковими є наявність необхідної оборони, тяжких тілесних ушкоджень, смерті потерпілого та причинового зв'язку між ними.

Для кваліфікації вбивства за ст. 118 КК, перш за все треба встановити те, що винна особа перебувала у стані необхідної оборони, тобто, завдана смерть особі, яка посягала при захисті прав і законних інтересів (власних або інших осіб) або законних інтересів держави чи суспільства. При цьому повинні бути дотримані умови правомірності необхідної оборони, які відносяться до нападу (воно повинне бути наявним і суспільно небезпечним).Злочин не матиме місця, якщо особа через сильне душевне хвилювання, що виникло у зв'язку із неправомірними діями потерпілої особи, не могла оцінити розмір заподіяної нею шкоди і його відповідність небезпечності посягання або обстановці захисту [3].Ч. 5 ст. 36 КК передбачає ознаки, що виключають злочинність діянь. Це, зокрема, застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для:

1) захисту від нападу озброєної особи або групи осіб (відповідно до ч. 2 ст. 28 КК, групою осіб є не менше двох осіб);

2) відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло або інше приміщення (протиправне насильницьке вторгнення — це незаконне відкрите проникнення у чуже житло із застосуванням насильства; відповідно, насильство — це завдання іншій особі легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я або втратою працездатності; під іншим приміщенням мається на увазі будь-які інші будівлі, споруди, призначені для розміщення людей або майна) .При цьому тяжкість шкоди, яка заподіюється особі, що посягає, на правомірність захисту не впливає.

Отже, для кваліфікації за ст. 118 КК потрібно відмежовувати ознаки умисного вбивства від ознак суміжних злочинів, а саме тих, що передбачені ст.115 КК, ст. 116 КК та ст. 124 КК. При відмежуванні умисного вбивства у разі перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця від умисного вбивства обов’язковою є відсутність потреби захисту прав та законних інтересів особи, яка захищається, інших осіб, суспільства або держави. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, винен ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК. Спільними ознаками ст. 116 КК та ст. 118 КК є об’єкт, потерпілий та об’єктивна сторона, що полягає у активних діях, смерті, як наслідку, причиновим зв’язком між ними та певною обстановкою вчинення злочину. Відмінність полягає саме у особливостях цієї обстановки: відповідно до ст. 116, винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово, внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілої особи; відповідно до ст. 118 КК, винна особа перебуває у стані необхідної оборони.

При відмежуванні ст. 118 КК від ст. 124 КК варто враховувати основну ознаку, яка відрізняє ці два злочини: при умисному вбивстві у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця — настання смерті, а при умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця — тяжких тілесних ушкоджень.

При кваліфікації діянь за ст. 118 КК, повинна мати місце неправомірність таких діянь: перевищення меж необхідної оборони.

Недопускається наявність ознак, передбачених ч. 5 ст. 36 КК.

ВИСНОВКИ

У даній роботі було розглянуто класифікацію злочинів за суспільною небезпечністю. Вони поділяються на: злочини із пом’якшувальними обставинами; злочини із обтяжуючими обставинами; злочини із пом’якшувальними і обтяжуючими обставинами.

Тут нас цікавить перший вид цієї класифікації. Такими суспільно небезпечними діяннями є злочини із привілейованим складом, що передбачені ст.ст. 116, 117, 118, 119, 124 КК. Ці діяння не звільняють від кримінальної відповідальності осіб, які їх вчинили, але у порівнянні з умисним вбивством або злочином, вчиненим при обтяжуючих обставинах, передбачають більш м’яке покарання.

Для дослідження питання про умисне вбивство при перевищення меж необхідної оборони, як одного із видів злочинів, що мають привілейований склад, необхідним є охарактеризувати усі злочини, що мають такий склад, їх об’єктивні і суб’єктивні ознаки.

Зокрема, об’єктом усіх злочинів, окрім умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, є життя особи. Об’єктивна сторона кожного з них характеризується активними діями — посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті потерпілого, причиновим зв’язком між ними і певною обстановкою. Об’єктом ст.124 КК є здоров’я потерпілої особи, а об’єктивною стороною — дії, наслідок у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, певна обстановка. Суб'єктом злочинів, передбачених ст.ст. 116, 117 КК є особа, яка досягла 14 років. Ст. ст. 118, 119, 124 КК — загальний суб'єкт (тобто, особа, яка досягла 16 років). Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується прямим умислом. Окрім ст. 119 КК. Тут має місце необережна форма вини: злочинна самовпевненість або злочинна недбалість.

Також варто розглянути саме поняття необхідної оборони та умови її правомірності. Необхідною обороною є правомірна поведінка особи, що полягає у захисті прав і законних інтересів та у заподіянні шкоди особі, яка посягає. При цьому, шкода повинна відповідати даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Обов'язковою є наявність умов необхідної оборони: дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, інших осіб, суспільства або держави;оборона може здійснюватися лише від суспільно небезпечного посягання;вона повинна бути своєчасною;реальність посягання;шкода заподіюється лише тій особі, яка посягає;шкода є необхідною і достатньою у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Перевищенням меж необхідної оборони є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Важливим є відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця від суміжних злочинів (умисне вбивство, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця). На практиці виникає проблематичність при кваліфікації за ст. 115 КК за діяння, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони. Щоб уникнути таких помилок, необхідно встановити чи є наявними ознаки необхідної оборони і ознаки перевищення її меж. Відмежовуючи ст. 118 КК від ст. 116 КК, треба відзначити, що в останньому випадку обов'язковими є сильне душевне хвилювання винного, протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа щодо винної особи з боку потерпілого. Слід відрізняти стан необхідної оборони від стану психологічного афекту, тобто стану сильного душевного хвилювання. Афект страху є реакцією самозахисту. Він виникає від небезпеки посягання, що сприймається як загроза найбільш важливим благам, наприклад, життя.

Оцінка небезпеки може бути перебільшеної, тобто помилкової. У цьому випадку особа не підлягає кримінальній відповідальності і допущене перевищення меж необхідної оборони не може вважатися навмисним (ч. 4 ст. 36 КК України). Наприклад, убивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання під впливом вчиненого насильства, може бути кваліфіковане як убивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України).Відмінністю ст. 118 КК від ст. 124 КК є об'єкт злочину — життя (об'єктом ст. 124 КК — здоров'я) та наслідок — смерть потерпілого. Якщо смерть особи настає в результаті тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, діяння кваліфікується за ст. 119 КК.

Неправильне розуміння та застосування закону про необхідну оборону та про умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, призводить до судових помилок. Це, у свою чергу, обмежує право громадян на захист своїх законних прав та інтересів і сприяє створенню обстановки безкарності хуліганів, грабіжників та інших антигромадських елементів. З іншого боку, така ж реакція правоохоронних органів може мати наслідком безкарність злочинців, які спираються на необхідність оборони при вчиненні ними неправомірних діянь.

список використаних джерел

Загальна декларація прав людини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во Право, 1995. – 12 с. – (Сер. “Міжнародні документи ООН з прав людини”).

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Україна, 1996.

Кримінальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 1 лютого 2009р. — 176с.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону».

«Правила судово-медичного визначення тяжкості тілесних ушкоджень» №6 від 17.01.95, м. Київ.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров та ін.). – Вид. 4-те, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: атіка, 2008. – 376 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, О.О. Дудоров та ін.). – Вид. 2-ге, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: атіка, 2008. – 712 с.

Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харков, Основа, 1991. – 350 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2002. – 496 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2002. – 496 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посібн. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. / За ред. Грищука В.К. – К.: видавничий Дім «Ін Юре», 2006. – 568с.

Кримінальне право в запитаннях та відповідях. Загальна частина. / За загальною редакцією Клименка В.А. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.

Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. – Саратов, 1972.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України — 4 вид., переробл. Та доповн./ За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавринюка. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Навчальний посібник. / За ред. Селецького С.І. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 504 с.

Уголовный кодекс Украины: научно – практический комментарий / ред. Е.Л. Стрельцов, 2005. – 864 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.