Роль поезії Олени Теліги у вихованні духовності молоді
Одним із головних завдань шкільного курсу української мови та літератури є ознайомлення учнів з історією рідного народу, з його культурою, духовними цінностями. У цьому плані велика виховна сила належить поезії. Тема України, її минулого і сучасного, її долі та призначення серед інших народів – одна з головних у творчому доробку поетів діаспори.
Еміграційний мистецько-творчий процес не був процесом самоплинним, він відповідно стимулювався і кермувався. Йдеться не про якусь механічну регуляцію, а про цілеспрямованість завдань забезпечення творчої атмосфери, налагодження стосунків між розсипаними по різних усюдах людьми.
Показовою у цьому плані є поезія Олени Теліги, яку свого часу Дмитро Донцов назвав "поеткою вогняних меж". Вона входила в так звану "празьку школу" української поезії, яка сформувалася з українських емігрантів у міжвоєнні роки в Празі. До цієї "школи" також входили Юрій Дараган, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Олег Ольжич, Євген Маланюк. Кожен із цих поетів-емігрантів, незважаючи на наявність спільних для всієї емігрантської поезії мотивів (втрата рідної землі, звернення до княжої та козацької доби), утверджував власну історіософську концепцію України. Для Ю.Дарагана це була героїка княжої доби, де навіть явища природи сповнені шалу битви і характер поезії визначає сама назва єдиної виданої збірки "Сагайдак". Ю.Липа на перше місце ставив войовничість характеру як національний феномен українців і уособлював його в образі святого Юрія. О.Ольжич передавав ідею державотворчого чину через віддалені історичні алюзії, а О.Теліга – через фіксацію напливів почуттів та емоцій.
Не даремно літературна критика називає творчість Олени Теліги поезією мужності. Зокрема, Ю.Шерех зазначав: "Можна творити поезію високого патріотизму, ні разу не вживши слів – батьківщина або вітчизна; можна пройняти творчість палкою любов'ю до України, ні разу не вживши слово Україна; можна писати пристрасні любовні поезії, не вживши слів любов чи кохання. Бо поезія - не називає, а пориває... Це добре знала О.Теліга".
У людини, яка прожила в еміграції, надто загострене почуття любові до Вітчизни. Поетеса линула думкою на рідну землю, вболівала за долю всієї України. Ностальгія не дозволяла спати, але водночас примушувала братися за перо. Тому не дивно, що громадянська лірика займає провідне місце серед поетичної спадщини Олени Теліги. У сучасній школі саме вона є центральною під час вивчення творчості поетки.
Історіософська концепція минулого, так зрозумілого поетесі, та його прогноз на майбутнє лягли в основу всіх її творів національної тематики. Перебування далеко за межами України посилювало тугу за нею, загострювало відчуття утрати, водночас робило близьким цей образ, оживлювало його в широкій історичній перспективі, а не тільки як територіальне, політичне чи етнокультурне поняття.
Олена Теліга мимоволі ставила перед собою важкі й болючі питання: чому Україна зазнала поразки, чи це просто випадок історії, коли доля не усміхнулась її народові, чи історична закономірність, яка випливає з певних особливостей національного характеру народу.
Кожний з поетів-емігрантів, крім наявності спільних для всієї емігрантської поезії мотивів, утверджував власну історіософську концепцію України, яка здобувала свою образну домінанту.
Учитель має донести до свідомості учнів широкий смисл політичних рядків громадянської лірики Олени Теліги, кожна поезія якої відзначається пристрасністю, щирістю, безпосередністю, має вивершену будову, найчастіше за принципом теза — антитеза — висновок. І хоча в поезії "Сучасникам" авторка заперечує контрольованість творчості, насправді ж сама дбайливо пильнує за дисциплінованістю вислову.
Поетка постійно перебуває у пошуках оригінальної форми слова, досягаючи часом високої майстерності у творенні неологізмів: пориви запального квітня, земля байдужо-непривітна. На народно-розмовних джерелах та писемно-літературних традиціях української мови базується поетична спадщина Олени Теліги. Для неї характерне різноманітне використання порівнянь, тропів-метафор, символів, епітетів, як фольклорних, традиційних, так і власних, авторських:
перші вогні; медоносний сік; життя іскристе і багате; полум'яне пекло; розкуте серце; перша сурма; залізнім свис ті; польовий буйний, вітер; неспокійним пурпуровим квітом; весняна, бурхлива завірюха; у барвах однакових; вільний птах.
Олена Теліга романтизує кохання, його чуттєвість і силу, яка таїть у собі життя. Лірична героїня її віршів – горда жінка, яка здатна самовіддано кохати; вона не прощає принижень, бо понад усе цінує людську гідність:
Я руці, що била, – не пробачу
– Не для мене переможний бич!
З цього приводу С. Гордзинський слушно зазначив, що вперше в українській поезії жіночий комплекс знайшов у віршах О.Теліги сильний і нечуваний вираз. Рідкісне поєднання ніжності й мужності, інтимного і громадянського надає її поезії особливої чарівності.
А філософічність поезій О.Теліги виразно проявляється в її публіцистичній спрямованості. Поетесу хвилює проблема творчості, гармонія матеріального й духовного, людських почуттів, закономірність плину життя і безсмертя:
Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Найінтимніше, найпотаємніше поетка вкладає у звертання, хоч їхня кількість у віршах дещо обмежена:
А душа, розбещеністю п'яна,
Вип'є туги золоту отруту.
О злови мене, злови, коханий,
Я так хочу біля тебе бути.
Лірична героїня поезії ніжна і вразлива, щира і щедра, романтична і сильна. Вона тонко відчуває стан іншої людини. Тільки така жінка здатна все пережите у коханні назвати "каміння жорстоких днів", побачити в очах коханого "полум'яне пекло". Тому дослідники Ю.Бойко, Олена Звичайна, Б.Бойчук, Б.Рубчак та інші зазначали, що в її ліриці "зовсім немає домішки епічного".
Самобутні в Олени Теліги порівняння. Вона наголошує, що без жіночої любові, підтримки і розуміння, чоловіки зникнуть, "мов зграя вільних птиць", і, продовжуючи свою думку, авторка звертається до чоловіків від імені всіх жінок: "все, що дає життя іскристе і багате, мов медоносний сік, збираємо для вас". Цілунок коханої людини О.Теліга порівнює з м'яким дитячим сміхом, який може бути гострим, "як ніж". Цей цілунок, що стане єдиною зброєю у вирішальний момент, подарують "уста рішучі, як вистріл. Тверді, як лезо меча".
Своєрідність даних порівнянь полягає в тому, що вони побудовані на контрасті кольорів, чим підсилюється їхня експресивність.
Метафори в поезії Олени Теліги з одного боку виражають біль і гіркоту, а з іншого – тверде переконання, що величезні жертви принесені не даремно, що сила життя – непереможна, як і життєдайна сила Жінки. Наприклад: день прозорий мерехтить; палити серце в хуртовині сніжній; день холоне. Позначені поетичністю традиційні метафоричні образи, пов'язані з відображенням стану людини: заметем вогнем любови межі; не буря ще — її далекий шум, ще не любов — передчуття любові.
Специфічні у поетки і персоніфікації. Відповідно до змісту поезій вона персоніфікує такі поняття, як муки, неволя, смерть, зло, помста, доля, душа, страждання, біль, сміх. Наприклад:
Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухатись порад,ї
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град.
Характерні для поезії О.Теліги еліптичні структури з формально відсутнім присудком: Кожний крок – сліпуча блискавиця; Душа – польовий бурний вітер. Поетеса також використовує безсполучникові складні речення для передачі настрою душі ліричної героїні: А може, в цьому й є моя сміливість: палити серце в хуртовині сніжній.
Особливе місце у віршах Олени Теліги посідає філософська лексика, завдяки якій поетеса досягає рівноваги окремого і загального. Так конкретне " сьогодні" змінює загальне, абстрактне "завтра".
Моє серце в гарячих зморах
Але завтра спокійно встану.
Я й сьогодні не можу спать.
Треба звернути увагу і на символічність образів О.Теліги. В усіх її віршах домінують вирази: роздмухані вогні, вогонь межі, полум'я вогненних блисків, серце у вогні, вогненні блискавиці. Стихія вогню проймає майже всі вірші О.Теліги. Зустрінемо масу таких виразів, як: весняний вітер, весняна пожежа, бурхлива завірюха. Про себе поетка скаже:
Я – вогонь, я – вихор,
А вони спинятися не звикли.
Символічні образи вихору і вогню – це та стихія, в якій формувалася, жила, змагалася, боролася і вмирала Олена Теліга. Це та сила, яка відкрила їй, як зазначає Д.Донцов "таємничі закони всесвіту, закони, колообігу життя; яка підняла край завіси перед її очима на те таємне Невидиме, яке керує світом".
Ось чому часто основою емоційних та експресивних образних засобів поезії О.Теліги є біблійна символіка, релігійна термінологія: Бог, пекло, воскресла, ангел, святий, святий союз, душа, вогонь спокус, віра, лямпада, святі дари, безодня, прокляття.
Біблійні аналогії, біблійна лексика – це поетичний засіб оспівування подвигу жінки і поетеси, яка до самої смерті тяжкий несла свій хрест:
Щоб власній вірі непохитній
Палить лямпаду в чорну ніч
Крізь біль розлук - у радість стріч.
Багато власних висловів О.Теліги сприймаються як афоризми:
Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Тільки тим дана перемога, "Сучасникам"
Хто у болі сміятись зміг.
"Гострі очі розкриті в морок"
В афоризмах, влучних висловлюваннях, філософських міркуваннях розкривається новаторство О.Теліги. Її поезії тісно пов'язані з народно-пісенними традиціями.
Олена Теліга часто використовує слова пізнання, життя з метою розкриття філософського і морального осмислення дійсності:
Гойдаєте ж кличний дзвін!
Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,-
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
Інтимно-довірлива розмовна інтонація, ритміка вірша формують монолог Олени Теліги, її інди-відуальний стиль, в якому символічного значення набувають загальнолюдські поняття і по-філософськи звучить осмислення кредо "поетки вогняних меж".
Громадянській ліриці О.Теліги властиве стилістичне багатство, поліфонічність, в яку входять суспільно-політичні, філософські поняття: безсмертя, всесвіт, перемога, канонада, дзвін, вічність, добро, зло, час.
Нейтральні в науковому стилі, вони мають у поезії вагоме значення, завдяки поєднанню її із загальновживаними, побутовими поняттями. Наприклад, Тільки тим дана перемога, Хто й у болі сміятись зміг; Хай ріже час лице добром і злом.
Кожна збірка поезій Олени Теліги розкриває повніше її талант в осмисленні нових тем, в проникненні в мовні глибини.
Її вірші, які критика, зокрема Ю.Ковалів, називає "приватними листами світові", розкривають образ вольової людини, життєлюба; таять у собі суто жіночі інтонації.
Роль жінки у суспільстві, в житті нації – одна з головних тем лірики О.Теліги. Це не бездіяльна істота, не рабиня, це нова особистість – вольова, незалежна, цілеспрямована натура, яка ставить перед собою мету і впевнено спрямовує свої сили:
Коли ж зійду на кам'янистий верх
Крізь темні води й полум'яні вежі –
Нехай життя хитнеться й відпливе,
Мов корабель у заграві пожежі.
У віршах О. Теліги розкривається яскравий образ вольової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, фундатора загальнолюдських цінностей. Власне, у цьому й полягав сенс життя нескореної поетеси. Зразком таких поезій можуть бути вірші "Відповідь", "Племінний день", "Безсмертне", "Засудженим".
На конкретних прикладах життя і творчості славетної поетки учитель допоможе учням усвідомити героїку життя українських поетів-емігрантів. Олена Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається справжня боротьба:
Заметемо вогнем любови межі, Перейдемо убрід бурхливі води.
Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності – це визначальний орієнтир життя і творчості О.Теліги, тісно пов'язаний із боротьбою за національне визволення рідного народу.
Вчитель-словесник під час вивчення творчості Олени Теліги має допомогти своїм вихованцям проникнути в ідейно-художню суть громадянської лірики поетеси, правильно сприйняти та оцінити ці твори, враховуючи індивідуальні особливості сприймання учнями зображених у поетичних творах подій та явищ.
Завдання національного виховання при вивченні поезії митців української діаспори на уроках української літератури полягає не лише в тому, щоб сформувати певні переконання, а й у тому, щоб громадянські почуття стали внутрішньою потребою кожної людини, метою її життя.
Кузьменко О.Є., Кузьменко Л.Є. Роль поезії Олени Теліги у вихованні духовності молоді
Ó Кузьменко О.С., Кузьменко Л.Є., 2001