Міністерство освіти і науки України
Київський університет культури і мистецтв
Білоцерківський факультет менеджменту та бізнесу
Курсова робота
з дисципліни: «Інформаційно-аналітична діяльність»
на тему:
Інформаційний ринок та «інтелектуальне піратство»
Викладач:
Романченко Інна Георгіївна
Виконала студентка 3-го курсу
групи ДМ-206
Киришун І.М.
Біла Церква
2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Інформаційний ринок і піратство
1.1 Розвиток інформаційного ринку в сучасному світі
1.2 Інтелектуальне піратство та його зміст
1.3 Висновки до першого розділу
Розділ 2. Проблема інтелектуального піратства в світовому масштабі та в українському контексті
2.1 Розповсюдження інтелектуального піратства в світі
2.2 Видавниче піратство мережі Інтернет
2.3 Загальний соціальний портрет суб’єктів інтелектуального піратства
2.4 Висновки до другого розділу
Розділ 3. Правовий аспект боротьби з інтелектуальним піратством на Україні
3.1 Здобутки у боротьбі з інтелектуальним піратством
3.2 Спільна діяльність світових організацій у боротьбі з інтелектуальним піратством
Висновки до третього розділу
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. В наш час інформація перетворюється на найдорожчий ресурс. Оперативне отримання інформації дає перевагу над конкурентами, які її не мають, конфіденційна інформація про унікальну технологію може зашкодити, якщо про неї дізнаються конкуренти і скопіюють її, уникнувши витрат на дослідження. Як відомо, авторське право належить до основних прав людини. Це сукупність правових норм цивільного законодавства країн, що регулюють відношення в частині створення і використання творів науки, літератури, мистецтва, тобто ті особисті немайнові та майнові права, які належать особам, що створюють твір літератури, науки й мистецтва. Авторсько-правова охорона є важливим засобом винагороди творчих зусиль авторів і тим самим сприяє створенню, збагаченню та розповсюдженню культурної спадщини нації. Проблеми охорони інтелектуальної власності та боротьби з інтелектуальним піратством сьогодні вийшли у світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення.
Мета дослідження: окреслити проблему «інтелектуального піратства» у світі загалом та на Україні зокрема, визначити правову площину цього явища.
Об’єктом дослідження став інформаційний ринок, сфери інтелектуальної та інформаційної власності як результат людської діяльності.
Предметом дослідження стали зміст та методи інтелектуального піратства, як явища, загальний соціальний портрет суб’єктів інтелектуального піратства, та специфіка створення методів боротьби за захист інтелектуальної спадщини нації.
Завдання:
проаналізувати поняття «інтелектуальне піратство»
визначити зміст та методи «інтелектуального піратства»;
визначити види «інтелектуального піратства»
визначити соціальний портрет суб’єктів «інтелектуального піратства»;
вказати на необхідність спільної діяльності світових організацій та споживачів в боротьбі за право інтелектуальної власності;
висвітлити юридичну площину вирішення проблеми піратства на Україні;
окреслити здобутки світової спільноти у боротьбі з «інтелектуальним піратством».
Ключові слова: «інтелектуальне піратство», контрафактні товари, контент, інформаційний ринок, інтелектуальна власність, захист інформації.
Структура курсової роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, які мають свої підрозділи, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та компакт-диску (з текстом курсової роботи).
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, завдання і методи дослідження. У першому розділі розкривається поняття інформаційного ринку та змісту поняття «інтелектуальне піратство». У другому розділі висвітлюється проблема «інтелектуального піратства» у світовому масштабі та українському контексті, видавничого піратства мережі Інтернет, розкривається загальний портрет суб’єктів «інтелектуального піратства. У третьому розділі розглядається правовий аспект боротьби з «інтелектуальним піратством» визначаються здобутки правоохоронних та контролюючих організацій в цьому напрямку, вказується на необхідність об’єднання зусиль світової спільноти у боротьбі проти піратського використання інтелектуальних надбань, висвітлити юридична площина вирішення цієї проблеми.
Розділ 1. Інформаційний ринок і піратство
1.1 Розвиток інформаційного ринку в сучасному світі
Інформаційний ринок за оборотом і темпами зростання в більшості розвинутих країн далеко випереджає ринок матеріальних продуктів та послуг. Інформаційний ринок представляє собою сферу товарного обміну, де виникають і реалізуються відносини, пов'язані з процесом купівлі-продажу, і має місце конкретна діяльність по організації руху інформаційних продуктів від виробників до споживачів.
Структура інформаційного ринку безпосередньо пов’язана з інформаційними потребами і відбиває можливості інформаційних технологій різних років. У 60-ті роки головними постачальниками і одночасно споживачами були інформаційні служби наукових, професійних та державних установ, які працювали на некомерційній основі, а головними інформаційними продуктами на ринку були реферативні видання, інформаційні бюлетені, бібліотечні каталоги, які розповсюджувалися за передплатою. У 80-ті роки з’явились нові споживачі - представники ділового світу, які мали високу купівельну спроможність і підвищені вимоги до аналітичної інформації, яку вже не треба було обробляти. В наш час до 80% продажу інформаційних товарів припадає на бізнесовий світ - маркетингові служби промислових фірм і фінансових установ [6].
Продуктивний аналіз інформаційного ринку дозволяє поділити його на такі складові частини:
внутрішній роздрібний інформаційний ринок, стосується побутової сфери (платні комп'ютерні послуги: електронна пошта, електронні газети та журнали; телеконференції, референдуми; послуги міських довідкових бюро по обміну житла, послуги фонду зайнятості, розклад руху транспорту, повідомлення про комунальний сервіс тощо);
ринок програмних засобів;
ринок проектних і науково-дослідних робіт;
ринок реалізації обчислювальних ресурсів і послуг інформаційних структур
ринок інформаційних апаратних засобів;
ринок інформаційних технологій;
ринок інформаційних ресурсів та послуг;
ринок маркетингових та консалтингових послуг;
ринок навчальних послуг;
ринок Internet-послуг;
ринок праці в інформаційній галузі [8].
Географічна структура світового інформаційного ринку включає в себе регіональні ринки:
європейський - медіа-послуги, телекомунікації, приладобудування, послуги реклами, зв’язки з громадськістю, лобіювання, послуги кредитно-довідкового бюро, послуги інформаційної безпеки, електронна комерція, послуги мережі Інтернет, послуги електронного врядування, розважальний бізнес;
азіатсько-тихоокеанський - офшорне програмування, ноу-хау, сервіс Інтернет, електронна комерція, ринок реклами, програмного забезпечення;
північноамериканський - усі продукти і послуги як на світовому ринку;
латиноамериканський - нерозвинута інфраструктура; телебачення, радіомовлення, друкована преса; сфери - виробництво серіалів, розважальних стрічок;
африканський - телебачення, послуги мережі Інтернет, ринок телекомунікацій;
західно-азійський - імпортує продукти та послуги світового ринку;
ринок СНД - має особливості, оскільки всі пострадянські країни різні позиції зайняли на світовому ринку. Імпортується - всі послуги інформаційно-комунікаційних технологій, виробляється приладобудування, телевізори, комп’ютери, медіа-продукти [9].
Формування інформаційного ринку відбувається водночас з розвитком інформаційної індустрії. У глобальній економіці спостерігається прискорення механізмів міжнародного співробітництва, швидкоплинний розвиток високих технологій, та їх застосування у світовій торгівлі. Світовий ринок інформаційних продуктів та послуг характеризується асиметричністю щодо представлення регіонів і країн на цьому ринку. Найбільший попит мають ІКТ, комплексні технології, продаж ноу-хау, біо-технології.
1.2 Інтелектуальне піратство та його зміст
Останнім часом однією з найбільших міжнародних проблем України є так зване “інтелектуальне піратство” – масове використання (а почасти і виробництво) контрафактних творів, зокрема - комп’ютерних програм. Ця проблема породжує масу похідних. З одного боку це – міжнародні претензії до України на дипломатичному рівні, санкції по експорту української продукції до країн Європейського Співтовариства та до інших регіонів. З іншого - необхідність силових дій (перевірки, конфіскації, штрафи) щодо власного бізнесу і перш за все - державної сфери, де, згідно даних статистики, кількість не ліцензованих комп’ютерних програм сягає за 90 відсотків.
Піратство - дії спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди. Термін піратство був вперше використаний у 1879 році англійським поетом Лордом Альфредом Теннісоном у передмові до його поеми «Історія кохання», де Лорд Теннісон скаржився на розповсюджені випадки незаконного використання окремих фрагментів його твору. Приблизно в той самий час цей термін знайшов своє закріплення в офіційних документах. Розглянемо види піратства.
Аудіопіратство. Копіювання та розповсюдження копій музичних композицій. Враховуються продаж музичних альбомів як на аудіо-касетах, так і на компакт-дисках. Також за аудіопіратство вважається й розповсюдження музичних композицій з використанням комп'ютерної мережі. Історично, одна з перших форм комп’ютерного піратства. Набула особливого поширення із початком промислового виробництва аудіокасет. У колишньому СРСР піратські аудіокасети відрізнялися низькою якістю звуку, через що не набули досить великого поширення. У мережі Інтернет обмін музичними композиціями став дійсно поширеним завдяки розвитку P2P-технологій. Існує велика кількість різноманітних пірингових мереж, що утримують мільйони користувачів та террабайти музичних композицій [4].
Відеопіратство. Розповсюдження копій фільмів або телепередач на дисках, касетах та шляхом копіювання через комп'ютерні мережі. Може здійснюватись як із ціллю отримання прибутку (продаж контрафактної продукції у магазинах, або з рук), так і без (розповсюдження копій фільмів через локальні комп'ютерні мережі або інтернет, обмін дисками із друзями). Комерційна продукція такого роду відрізняється тим, що вона може з'явитися ще до офіційного виходу фільму у прокат (відомі випадки, коли у продажу з'являлись недороблені робочі версії фільмів, вкрадені у знімального гурту). Якість запису може досить вагомо поступатися ліцензійному, бо «пірати», керуючись бажанням якнайскоріше випустити фільм у продаж, випускають його «екранну» копію, що знята камерою прямо у залі кінотеатру. Зрозуміло, що якість такої копії набагато нижча за якість ліцензійної. Існує багато джерел, звідки пірати беруть копії фільмів. Найголовніші з них:
Камріп (CAMRip) - таку версію знімають на звичайну, найчастіше аматорську відеокамеру безпосередньо під час перегляду фільму в кінотеатрі. Певна річ, якість такого відео дуже погана, та й звук виходить дуже спотворений.
Телесінк (TS, TeleSync) - цей метод дуже подібний до кампріпу, але тут уже до справи підключаються працівники кінотеатрів, найчастіше люди, які сидять в будці оператора показу. Камеру встановлюють на триногу біля вікна, а дроти звуку вставляють безпосередньо в аудіо-вихід проектора. В результаті - особливо, якщо використовували професійну камеру - виходить якісніша, ніж камріп копія фільму. Звук же, так як його записували не через мікрофон, майже не відрізняється від ліцензійної копії.
ТВ-ріп (TV-rip) - такий варіант копії беруть безпосередньо з телевізора. В даному випадку можна скопіювати тільки ті фільми, які вийшли в телепрокат. Копію найчастіше роблять за допомогою побутового відео або DVD магнітофона, зрідка з допомогою ТВ-тюнера. Якість напряму залежить від якості відцифрування та рівня початкового сигналу. Часто пірати навіть не вирізають рекламу та значок каналу.
Воркпрінт (WP, WorkPrint) - цю копію створюють працівники кіностудій чи технічних відділів, які залучені до створення фільму. Вони звичайно викладають в Інтернеті копію за декілька тижнів чи навіть місяців до показу. Часто вміст таких копій не збігається з ліцензійною.
Рулон (TC, TeleCine) - тут оператори кіно-показу, які зв'язані з піратами ставлять в будці спеціальний кіно-датчик. Цей пристій кріпиться до проектора і захоплює зображення «на льоту». Звук же, як і в випадку з телесінком передається напряму. Виходить зображення, яке майже не відрізнити від DVD-ріпу.
Скрінер (DVD-Screener) - зазвичай, перед показом фільмів в кіножурнали висилається спеціальна копія фільму, щоб кіножурналісти могли написати про них статті. Деякі журналісти, які хочуть заробити, передають ці копії піратам. Якість виходить непоганою, але є багато вставок, які попереджують, що цей фільм не для масового перегляду. Інколи, кінокомпанії навмисно роблять деякі частини фільму чорно-білим кольором.
DVD-ріп (DVD-rip) - найякісніша можлива піратська копія фільму. Її роблять з ліцензійного диску і якість напряму залежить від налаштувань захоплення відео [4].
Піратство програмного забезпечення. Нелегальне копіювання та розповсюдження програмних продуктів на дисках та через комп'ютерні мережі, що включає також зняття (нейтралізацію) різноманітних програмних систем захисту. Для цього існує спеціальний клас програмного забезпечення - так звані англ. «cracks» (укр. краки) - тобто спеціальні патчі, готові серійні номери або їх генератори для продукту, котрі знімають з нього обмеження, пов'язані з вбудованим захистом від нелегального використання.
Окрім цього існують допоміжні програми для полегшення процесу зламу – «налагоджувані», «дизасемблери», редактори PE-заголовка, редактори ресурсів, «розпакувальники» і так далі. Іноді піратство таємничо заохочуються власником авторських прав. Це є різновидом недобросовісної конкуренції.
Піратство комп'ютерних ігор. Нелегальне поширення комп'ютерних ігор має свою специфіку - зазвичай в іграх застосовують специфічні види захисту, з прив'язуванням копії гри до носія (CD або DVD диску). Для здолання обмежень використовуються як зламані версії файлів, так і спеціальні «емулятори» зчитувачів CD або DVD дисків. Часто пірати виконують локалізацію гри (зазвичай неякісно, тільки субтитри, без озвучування), тоді як офіційна локалізація ще не з'явилась, або взагалі ще не вийшла на території конкретної країни. Також існує практика випуску піратських збірок, тобто запис на один носій кількох ігор, що не є розрахованими на це. Часто у цих випадках вирізаються не життєво важливі частини гри, наприклад відео ролики та озвучування персонажів. У сфері сучасних ігрових приставок існує так звана практика «чіповки» (англ. chip - мікросхема, чіп) - тобто пірати модифікують схему приставки таким чином, що вона набуває можливості виконувати піратські копії ігор [4].
Піратство літературних творів. У зв'язку із появою електронних бібліотек, що безкоштовно надають доступ усім бажаючим до текстів літературних творів, їхня діяльність почала розглядатися деякими авторами та видавництвами як піратство. Не дивлячись на те, що Інтернет бібліотеки зазвичай йдуть назустріч автору, та прибирають твори з відкритого доступу за їхнім проханням, у деяких випадках все ж таки доходить до судових позовів.
Співвідношення піратства та плагіату. Попри те, що і піратство, і плагіат є прикладами протиправного використання об'єктів інтелектуальної власності, мета цих двох порушень є різною. У випадку піратства порушник в першу чергу має на меті отримання матеріальної вигоди, мета створення у свідомості споживача зв'язку між порушником та об'єктом інтелектуальної власності або зовсім відсутня, або є вторинною. Дуже часто порушник може навіть запобігати ідентифікації через страх понести відповідальність за свої дії. У випадку із плагіатом порушник в першу чергу має на меті створення у свідомості споживача зв'язку між ним та об'єктом інтелектуальної власності, права на який порушуються. Він бажає аби споживачі ідентифікували його. Мета отримання матеріальної вигоди у цьому випадку може бути присутньою але вона є другорядною адже порушник бажає отримати цю вигоду саме завдяки тому, що його ідентифікують із незаконно використаним об'єктом інтелектуальної власності [8].
1.3 Висновки до першого розділу
У сучасному світі чим розвиненіша держава, тим більшого значення в її економіці та суспільному житті набуває інтелектуальна власність - творіння людського розуму. Якщо проглянути сайт Міжнародного альянсу інтелектуальної власності (IIPA - International Intellectual Property Alliance, www.iipa.com) - впливової міжнародної організації, яка здійснює постійний моніторинг стану захисту інтелектуальної власності в різних країнах світу, то багато хто з подивом прочитає в виконавчих резюме цього альянсу: Україна вже другий рік поспіль є найпершою країною з піратства (PFC - Priority Foreign Country). Така оцінка призвела до анулювання односторонніх митних привілеїв (Generalіzed System of Preferences) для всіх українських товарів, що раніше безмитно ввозилися на територію США, та введення США спеціальних торговельних санкцій проти України. У відповідь на занепокоєність європейської та світової спільноти українською державною пропагандою дуже гостро ставиться питання підробки об’єктів авторського права. Піратство для України є не лише додатковою підставою для згадок про нашу державу у пресі цивілізованого світу, але й одним із гальм для інтеграції до світових глобальних об’єднань.
Розділ 2. Проблема інтелектуального піратства в світовому масштабі та в українському контексті
2.1 Розповсюдження інтелектуального піратства в світі
Називаючи піратством використання інтелектуальної власності іншої особи без її дозволу, розглянемо як відбувалось розповсюдження інтелектуального піратства в світі.
Кіноіндустрія. Кіноіндустрія Голівуду була збудована піратами - авторами та режисерами, що тікали на початку двадцятого сторіччя зі Сходу США до Каліфорнії, аби уникнути контролю, який отримали завдяки своїм патентам винахідники кіно. Томас Едісон заснував відому тогочасну монополію – Motion Pictures Patents Company (MPCC), яка і займалась створенням власних кінофільмів та, одночасно, наглядом за дотриманням своїх прав винахідників. Відомо, що у 1909 р. для всіх компаній було встановлено «дедлайн» для придбання ліцензії. Порушники закону, суб’єкти, що не мали відповідної ліцензії (вони називали себе самостійники), розпочали протести проти монополізації кіноринку. Цей рух ввібрав у свої ряди продюсерів та власників кінотеатрів, що незаконно використовували обладнання та імпортну кіноплівку для зйомок власного кіно та створення андеграундного ринку. Поява п’ятицентових кінотеатрів (кінотеатри, в яких показували «незаконне» кіно називались nickelodeons - кінотеатр, вхід до якого коштував п’ять центів), призвела до того, що МРСС вирішує створити окрему структурну одиницю, яка б займалась виключно припиненням незаконного розповсюдження. Установа, що отримала назву General Film Company, почала боротьбу у свій особливий спосіб – випадково обвалювались будинки кінотеатрів, помирали власники, неліцензійне обладнання просто вилучалось, завдяки чому припинялись незаконні покази кінофільмів у кінотеатрах. Поступово було практично монополізовано всю сферу розповсюдження кіно. Єдиною непереможеною залишилась відома сьогодні кінокомпанія на чолі із самостійником Вільямом Фоксом (William Fox) [6]. Звичайно, з часом законодавчі обмеження потрапили і на Захід. Але оскільки тогочасне патентне право надавало охорону винаходу лише протягом 17 років, ці патенти втратили чинність.
Звукозапис. На той час, коли Томас Едісон винайшов фонограф, а Анрі Форно – піанолу, закон надавав композитору право регулювати випуск копій своїх творів а також ексклюзивне право на публічне виконання свого твору. Іншими словами, якщо суб’єкт хотів мати примірник пісні, він мав заплатити автору винагороду за отримання партитури, якщо він хотів виконати пісню публічно, то мав би вдруге заплатити автору винагороду. Але якщо він хотів записати пісню за допомогою Едісонівського фонографу? В цьому випадку закон був спантеличений. До спорів підключився Конгрес, який прийняв поправки до закону, якими механічна репродукція музичного твору мала бути оплачена автору твору. Але разом з тим Конгрес встановив фіксовану плату за таку репродукцію, запровадивши таким чином обов’язкову ліцензію (statutory license). Така ситуація є виключенням в авторському праві. Коли письменник напише роман, видавець може вільно його надрукувати, якщо звичайно отримає дозвіл. Автор в свою чергу має право просити за цей дозвіл будь-яку винагороду, і закон не передбачає обмеження щодо розміру такої винагороди. У випадку ж з авторами пісень, закон певним чином зменшив їх права, дотуючи тим самим музичну індустрію одним із видів піратства – надаючи авторам пісень менші права, ніж звичайно надаються авторам літературних творів.
Радіо. Право на інтелектуальний продукт надавало композитору можливість публічного виконання твору, тобто радіостанція мала платити власнику за виконання пісні, але коли на хвилях радіо звучить пісня, виконується не лише твір композитора, але ще й твір безпосереднього виконавця цього твору. На радіостанції дитячий хор може виконати різдвяну пісню Jingle Bells, але інша річ – коли цю пісню виконують Rolling Stones. Виконавець, таким чином, бере безпосередню участь у створенні цінності (твору). Отже закон, будучи послідовним, мав би зобов’язати радіостанції сплачувати винагороду не лише композитору, але й виконавцю. Але насправді радіостанція не зобов’язана була платити винагороду виконавцю. Виконавець мав працювати безкоштовно, навіть якщо він сплачував винагороду композитору за право виконувати його твір. Такий порядок речей, звичайно, був змінений з часом і виконавці теж отримали можливість прибутку.
Кабельне телебачення. Коли кабельне телебачення вперше побачило світ у 1948 р. у США, більшість кабельних компаній відмовлялись платити за той контент, який вони ретранслювали. Навіть коли за кабельне телебачення почала стягуватись плата, кабельні компанії все одно не платили за те, що вони власне продавали. Телевізійники та власники авторських прав стали на захист своїх майнових інтересів. Їхня позиція полягала в тому, що такі дії є недобросовісною конкуренцією: не заперечувалось, що кабельне мовлення відповідає суспільним інтересам, але хіба міг суспільний інтерес спонукати до крадіжки чужої власності? Верховний суд вирішив, що кабельні оператори нічим не відрізняються від своїх же абонентів, тобто кабельні компанії були фактично звичайними глядачами. Кабельні компанії мали платити винагороду за використання контенту, який вони ретранслюють, і розмір винагороди вони не мали права визначати самостійно [11]. Розмір винагороди встановлювався законом (знову ж таки, обов’язкова ліцензія).
Піратство існує у багатьох формах, найбільш розповсюдженою серед яких є комерційне піратство. Коли безліч спеціалістів роками працюють над створенням унікальної комп’ютерної програми, а за лічені хвилини пірат копіює вихідний код і продає програму у 100 разів дешевше. Поряд із простим і зрозумілим, стовідсотково незаконним, піратством є також й інші форми «запозичення», що в більшій мірі сьогодні мають відношення до мережі Інтернет. Таке «запозичення» виглядає незаконно, і, як правило, насправді таким і є.
2.2 Видавниче піратство в мережі Інтернет
До певного часу проблема захисту та дотримання авторських прав безпосередньо зачіпала інтереси лише незначної групи професіоналів. Однак із появою цифрових технологій, що значно спрощують копіювання, поширення і відтворення інформації, їх кількість значно зросла. Відповідно збільшилась і кількість проблем, пов'язаних із труднощами чи неможливістю застосування законодавства про авторські права до нових, нетрадиційних способів передачі та відтворення інформації. Сьогодні українські, як утім і закордонні сайти переповнені статтями та книгами, що розміщені тут без згоди авторів. «Переходячи» з одного сайту на інший, матеріали, як правило, втрачають імена своїх авторів, а часто присвоюються іншим. Власники домашніх веб-сторінок мотивують розміщення матеріалів використанням їх для особистих цілей, що за законом не потребує згоди автора та виплати йому винагороди. Тоді як бути з безперервним процесом перетворення друкованих матеріалів у періодичних виданнях на статті та повідомлення без зазначення автора на веб-сторінках? А цей метод збагачення власного сайту, до речі, дуже поширений серед Інтернет-редакторів [10]. До того ж, і самі друковані ЗМІ не нехтують розміщенням статей з мережі на шпальтах своїх видань та копіюванням фото, що потім видаються за знімки власних кореспондентів. І якщо авторство на друкований твір ще можна довести, то з величезним інформаційним простором - Інтернет - ситуація значно гірша. На жаль, чинне українське законодавство у галузі авторського права поки що не сприяє поліпшенню цього становища. Споживач не може зайти, припустимо до книжкового магазину, взяти книжку, і, не заплативши за неї, вийти. Ці дії кваліфікуються як крадіжка і жодна правова позиція не зможе переконати суд в іншому. То на якій підставі має бути різниця у кваліфікації таких самих дій з он-лайн музикою? А різниця є: коли ви берете книжку з полиці магазину, на полиці кількість книжок зменшується, коли ж ви завантажуєте mp3, то у власника не стає менше компакт-дисків. Якщо авторське право є особливим видом права власності, воно все таки залишається правом власності. Як і будь-яке право власності, авторське право надає його власнику виключне право вирішувати, яким чином розповсюджувати свою власність, і там, де закон не дозволяє брати чужий контент - брати чужий контент не можна, навіть якщо це і не завдає фізичної шкоди власнику. Сучасні користувачі сервісу обмінюються безліччю файлів і розділяються на 4 види:
користувачі, що завантажують контент замість того, щоб придбати його;
користувачі, що завантажують контент для того, аби ознайомитись із ним перед тим, як придбати;
користувачі, що користуються сервісом для того, щоб знайти контент, що вже не продається, або продається за непомірно високою ціною;
користувачі, що використовують сервіс для того, аби знайти контент, який або вже не охороняється, або ніколи не охоронявся авторським правом.
Беззаперечно, що права автора мають враховуватись за існування будь-яких засобів розповсюдження контенту, але важливо, щоб зберігався розумний баланс між правами автора та інтересами суспільства. Такий баланс може подарувати лише час.
Не менш важливою проблемою є створення у мережі Інтернет електронних бібліотек [11]. Відомо, що Закон України про авторське право дає певні пільги на використання творів бібліотеками, зокрема відповідно до статті 16 бібліотека має право без згоди автора і виплати йому гонорару здійснювати репрографічне відтворення, під яким розуміємо відтворення шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Однак це не дозволяє ні запис в електронній формі, ні тим більше розміщення твору на сайті. До того ж, такі бібліотеки формуються приватними особами шляхом «стягування» на сайт будь-яких творів, що сподобалися. При цьому автор не отримує за розміщення матеріалу ні копійки.
Ще кілька років тому судочинство виявлялося безсилим зупинити інтелектуальне піратство в Інтернеті. Нині ситуація змінюється. Частішими стали судові прецеденти у цій галузі. І як показує практика, переважна більшість суперечок щодо використання мережі Інтернет зосереджена довкола інституту інтелектуальної власності. Цей факт не є дивним, адже вся мережа цілковито складається із різноманітних інформаційних джерел, що містять у собі об'єкти авторського права. Усі вони надзвичайно уразливі, тому що в Інтернеті практично все знаходиться в режимі відкритого доступу та вільно копіюється. Це дозволяє оперативно розпоряджатися всіма отриманими в такий спосіб об'єктами авторського права, передусім, літературними творами. Мережа Інтернет викликає багато питань та проблем, вирішити які одразу просто неможливо. Однак інтерес до цих проблем, що останнім часом виявляють не лише фахівці, а й самі автори об'єктів інтелектуальної власності, які прагнуть захистити свої матеріали, дає підстави сподіватися на поліпшення ситуації у галузі авторського права та удосконалення правової нормативної бази відповідно до нових реалій та положень міжнародних угод.
2.3 Загальний соціальний портрет суб'єктів інтелектуального піратства
Як відомо, людині притаманні три види слідів-якостей: фізичні, біологічні і соціальні. До останнього часу у криміналістиці при дослідженні слідів людини звертали увагу на відображення ознак зовнішньої, анатомічної будови тіла і його частин – рук, ніг, зубів, слідів, що утворюються внаслідок механічної взаємодії. Таке вузьке уявлення людини, як слідоутворюючого об’єкту не відображало біологічних та соціальних якостей, що мають інформаційне значення для встановлення та ототожнення особи. Таким чином на місці злочину суб’єкти злочину залишають сліди і якості фізичні, біологічні і соціальні, що несуть інформацію про людину [7]. Зупинимо свою увагу саме на соціальних ознаках злочинця, що мають безпосередній зв’язок із такими криміналістичними ознаками, як місце, мета, спосіб вчинення порушення авторського і суміжних прав. Вікова характеристика соціального портрету суб'єктів інтелектуального піратства коливається у значних межах. І хоч вік притягнення до кримінальної відповідальності за порушення авторського та суміжних прав становить 16 років, на практиці значна кількість порушників є неповнолітніми, а інколи навіть малолітніми. Це пов’язано у першу чергу з психологічними характеристиками неповнолітніх. Саме така позитивна якість, як потяг до знань, призводить до того, що неповнолітні першими освоюють комп’ютерну техніку, що з’являється у побуті. Так неповнолітні досить часто відтворюють і розповсюджують програми для ЕОМ і комп’ютерні бази даних, встановлюють і використовують контрафактні копії операційних систем. У ряді випадків, при наявності електронної пошти, неповнолітні для розповсюдження творів використовують комп’ютерні мережі. Подібне можна сказати і про відтворення та розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції і фонограмм [12]. Серед інших найбільш розповсюджених у колі неповнолітніх порушень - привласнення авторства літературних творів та наукових досліджень, що використовуються для написання шкільних та студентських рефератів, наукових робіт, творів. Як правило, це вчиняється неповнолітніми, які навіть не підозрюють про протиправність своїх дій та без мети отримання прибутків. Зважаючи на незначну суспільну небезпеку таких дій, до юридичної відповідальності за подібне інтелектуальне піратство малолітніх злочинців притягувати не доцільно.
До злочинів, що вчинюються переважно дорослими, відносяться: імпорт та експорт екземплярів творів і фонограм з метою розповсюдження, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо - та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, одночасна трансляція у ефір програм ефірного мовлення іншою організацією, ретрансляція передачі організації ефірного мовлення для загального відома по кабелю, трансляція передачі організації кабельного мовлення у ефір, відтворення копій творів, що потребують значних трудових та фінансових витрат. Розповсюдження саме цих способів скоєння порушень авторського та суміжних прав серед дорослого населення обумовлена умовами об’єктивного характеру, серед яких наявність необхідних для реалізації злочинного наміру коштів, технічного обладнання, потрібного рівня спеціальних знань та навичок, доступу, інколи службового чи професійного, до відповідної інформації [14]. На певну увагу заслуговує професійна діяльність порушників авторського та суміжних прав. Серед найбільш розповсюджених і в той же час латентних порушень є незаконне використання контрафактної продукції працівниками обслуговуючих населення організацій, такими як, кінотеатри та відеосалони, бари, кафе, ресторани та інші підприємства громадського харчування, пансіонати, будинки відпочинку і санаторії, підприємства побутового обслуговування, пасажирського транспорту. Це пов’язано у першу чергу із бажанням економії і лише опосередковано має на меті отримання прибутку, так як легалізована продукція коштує відчутно дорожче контрафактної. Для операторів більшості організацій, що використовують у своїй діяльності комп’ютери, характерно незаконне використання програмних продуктів. У багатьох випадках, мова йде про операційні системи, бухгалтерські програми, текстові редактори, програми-перекладачі. За деякими даними у межах реалізації заходів щодо захисту в Україні авторського та суміжних прав та протидії виготовленню і розповсюдженню контрафактної продукції, що здійснювались в рамках Українсько-Американської програми дій по боротьбі з нелегальним виробництвом оптичних носіїв інформації, було встановлене незаконне використання програмної продукції не лише пересічними громадянами і комерційними організаціями, а навіть державними установами.
Професійна діяльність значної частини правопорушників пов’язана із сферою шоу-бізнесу та рекламною діяльністю. Незаконне відтворення, розповсюдження, публічне виконання чи показ охоронюваних творів, переробка творів, фонограм чи виконання - такі порушення найбільш типові для працівників рекламовиробників та рекламорозповсюджувачів. Так при виробництві музичних рекламних роликів використовується охоронювана музика і фонограми відомих пісень, при виробництві образотворчої чи фотографічної реклами рекламовиробники незаконно використовують охоронювані фотокартки чи твори образотворчого мистецтва. При виробництві відео - чи теле- реклами інколи незаконно використовуються уривки з охоронюваних аудіовізуальних творів, фотографії, твори образотворчого мистецтва, музичні твори та фонограми. Серед найбільш розповсюджених у сфері шоу-бізнесу є незаконне використання чужих творів. Під таким використанням слід розуміти, зокрема: публічне виконання і публічне сповіщення творів, публічний показ, будь-яке повторне публічне сповіщення в ефір чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснювалось іншою організацією, переклади творів, переробки, аранжування та інша подібні зміни творів. Суб’єктами вищевказаних порушень є, як правило, артисти, актори, співробітники теле- та радіомовних організацій, серед яких зустрічаються досить відомі особи, що накладає певний відбиток при проведенні слідчих дій з даною категорією порушників. Для робітників комерційних організацій, що відтворюють і розповсюджують примірники аудіовізуальних творів, програми для ЕОМ і фонограми, характерні наступні правопорушення: незаконне відтворення, розповсюдження, публічне виконання і незаконний показ охоронюваних творів, підробка творів і фонограм. Даний вид порушення є одним з найбільш небезпечних, так як має на меті отримання прибутку, а при наявності такої ознаки як «заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі» може кваліфікуватись як злочин [15]. Такий різновид порушень, як незаконний публічний показ і виконання охоронюваних творів, у багатьох випадках має місце серед працівників організацій, що займаються розповсюдженням (збутом та реалізацією) екземплярів такого виду продукції. Найбільш типові порушення авторського та суміжних прав, що вчинюються організованою групою, це незаконне відтворення, імпорт, експорт, розповсюдження аудіовізуальних творів, фонограм і печатної продукції, програм для ЕОМ. Невід’ємною частиною інтелектуального піратства є мета отримання прибутків у комерційних масштабах. Мова йде не лише про недозволене використання твору, а й про наступний продаж чи інше розповсюдження протиправно відтвореного твору. Наприклад, публічне виконання будь-яких творів, створених для групового виконання (груповий естрадний номер, деякі музичні твори. Організатори такої діяльності укладають договори на незаконне тиражування екземплярів творів, організовують незаконне постачання нелегальної продукції до місця знаходження оптового продавця, керують діяльністю по створенню комерційних структур для прикриття протизаконної діяльності, у ряді випадків власноруч очолюють подібні комерційні структури. У окремих випадках активні учасники формально очолюють комерційні структури, створені для прикриття протизаконної діяльності.
2.4 Висновки до другого розділу
Проблема «інтелектуального піратства» останнім часом викликає значну кількість дискусій навколо себе, як світової спільноти в цілому так і в Україні безпосередньо. Для України ця тема набула значної актуальності ще й у зв’язку із вступленням до Світової організації торгівлі (СОТ), що вимагає виконання досить жорстких норм і стандартів, зокрема у сфері захисту інтелектуальної власності. Нажаль, за останніми даними наша держава посідає перше місце серед країн у «чорному списку» держав-виробників контрафактної продукції. А, якщо зважити на економічний аспект даної проблеми: за деякими даними «сумарна вартість об’єктів авторського та суміжних прав перебільшує вартість об’єктів промислової власності приблизно у три рази, а економіка авторського та суміжних прав виявляється найбільш значною галуззю суспільного виробництва» [9], то збитки, яких зазнає наша держава, як у грошовому еквіваленті, так і з погляду погіршення її авторитету, як повноправного члена світової спільноти викликають потребу оперативного вирішення цього питання. На даний момент це один із пріоритетів діяльності на державному рівні із залученням всіх можливостей системи правоохоронних органів у першу чергу. Криміналістичне забезпечення вирішення даної проблеми, як у практичному, так і у теоретичному аспекті досить складне. Це пов’язано з тим, що захист авторського та суміжних прав довгий час перебував у полі дослідження лише цивілістів. Проте сучасні реалії вимагають уваги саме з боку правоохоронних органів.
Первинною причиною піратства є надзвичайно низька матеріальна складова в собівартості ліцензійної продукції. Сучасні технології зробили копіювання інформації дуже простою та дешевою справою. Раніше легальні виробники мали природний захист у вигляді технологічної переваги та ефекту масштабу. Кожен міг переписати книжку вручну чи набити текст на друкарській машинці, але собівартість та якість такої копія далеко поступалися оригінальним виданням. Зараз якість «саморобних» копій цілком співставна – наприклад, елементарний набір офісної техніки дозволяє зробити аналог видання книжки в м'якій обкладинці причому собівартість буде не вище ринкової ціни. А книга є самим «матеріальним» з інтелектуальних продуктів. Що стосується програмного забезпечення чи «відцифрованої» музики, то різниця в якості між ліцензійним та піратським продуктом часто взагалі відсутня за величезної різниці в цінах.
Щодо вартості масової продукції, що є об'єктом прав інтелектуальної власності, то в розвинутих країнах вона визначається високою платоспроможністю попиту. Матеріальна складова в собівартості вельми незначна - не більше кількох відсотків. Таким чином основна додана вартість в подібній продукції створюється за рахунок права власності на використання. Виникає ситуація коли споживачі мають платити за продукт який (чи подібний співставної якості) можна отримати заплативши в багато разів менше якщо порушити право власності. Саме перспектива отримати надприбуток (абсолютний чи відносний у вигляді економії) і є першопричиною піратства, але слід зауважити, що пірати лише користуються з створеної тримачами прав ситуації вкрай нерівномірного перерозподілу прибутків на свою користь. Піратство у галузі інтелектуальної власності особливо поширене у країнах з невисоким прибутком на душу населення. Основною причиною широкого розповсюдження піратства у таких країнах є неплатоспроможність населення цих країн адже ціни на піратські продукти є у десятки разів нижчими аніж ціни які встановлюють правовласники. Окрім цього піратство може сприяти забезпеченню доступу широких верств населення до інформації, поширення якої обмежене правовласниками із певної причини.
Розділ 3. Правовий аспект боротьби з інтелектуальним піратством на Україні
Піратство зробило практично безкоштовним користування продуктами чужої інтелектуальної власності - програмами, фільмами, книгами, фонограмами, - і у цих умовах стали практично порожніми ринкові ніші, призначені для національного інтелектуального виробництва. Наукові, художні, театральні школи стрімко старіють - молодь не хоче працювати там, де немає гідної винагороди, а її не може бути за розквіту піратства: вітчизняні інтелектуальні продукти ніколи не зможуть конкурувати з піратськими (практично безкоштовними) найкращими світовими зразками. Відтак без придушення піратства будь-які неринкові механізми захисту вітчизняного виробництва не можуть виявитися ефективними. Що заважає розвитку виробництва продукції інтелектуальної власності в Україні та вдосконаленню її захисту? Широко розповсюдженою є думка про недосконалість українського законодавства у цій сфері. Однак аналітики стверджують, що недоліки законодавства не є головною причиною поганого стану захисту інтелектуальної власності. Наприклад, основний законодавчий акт у цій сфері - Закон України «Про авторське право та суміжні права» як у старій редакції від 1993 року, так і в новій від 2001 року - вже неодноразово аналізували на відповідність міжнародним та європейським нормам [15]. Результати аналізу засвідчують, що хоча законодавство України з авторського права і містить деякі відмінності від міжнародних норм та має деякі термінологічні і процедурні недоліки, але з урахуванням ратифікації українським парламентом цілої низки міжнародних документів, передовсім Бернської угоди та договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності, воно може ефективно використовуватися для захисту власності як українських, так і іноземних авторів. Навіть міжнародні правозахисні організації, з ініціативи яких здійснювався і здійснюється тиск на Україну, критикували не українське законодавство з прав інтелектуальної власності, а невиконання його положень. Ця критика стосувалась і недостатньої, на їхній погляд, суворості кримінальних покарань (стаття 136 Кримінального кодексу в старій редакції) та відсутності механізмів контролю за виробництвом компакт-дисків. 1 вересня 2001 року ці зауваження були внесені в нову редакцію Кримінального кодексу України у вигляді 176 статті. Що стосується виробництва, експорту та імпорту компакт-дисків, то зауваження експертів були враховані лише частково, що й зумовило подальшу критику стану захисту прав інтелектуальної власності в Україні з боку міжнародних організацій та збереження за Україною сумнівного статусу PFC. Співробітники правоохоронних органів, судді та слідчі не можуть доконечно знати безліч особливих умов, дотримання яких вимагають правовласники при використанні своїх творів. Отож важливу роль відіграє експертиза, що проводиться як у ході здійснення оперативних акцій, так і в ході слідства та суду. Проблема якісної, незалежної і своєчасної експертизи об'єктів інтелектуальної власності вперше в історії української судової практики була вирішена без жодних витрат державного бюджету [16]. Наявність достатньої кількості технічних спеціалістів високої кваліфікації дозволила запровадити в Україні в цілковитій відповідності із чинним законодавством систему проведення судових експертиз на базі приватних компаній. На першому етапі київська компанія «ІТ-консалтінг» розробила та узгодила комплекс методичних матеріалів для проведення експертизи. На другому - здійснила навчання інших компаній у регіонах. На даний час такі компанії здійснюють понад 90% експертиз при розгляді справ із захисту інтелектуальної власності.
3.1 Здобутки у боротьбі з інтелектуальним піратством
У світовій практиці ефективному функціонуванню системи боротьби з інтелектуальним піратством допомагає інформаційна кампанія у поєднанні з активною роботою правоохоронних органів. Проте, закликати населення до придбання ліцензійної продукції, яка коштує у 2-3 рази дорожче за неліцензійну, і при цьому за якістю нічим їй не поступається, є нелогічним. Набагато краще працює законодавство, яке було б підкріплене політичною волею уряду, і враховувало б інтереси як виробників, так і споживачів й авторів. Оскільки в Україні «піратом» бути модно і прибутково це є великою перешкодою для тих підприємців, які працюють у законодавчому полі. Безліч існуючих монополій у сфері розповсюдження інтелектуального продукту, з одного боку, і низька купівельна спроможність кола його потенційних споживачів, з іншого, дають індустрії піратства неозоре поле для маневрів. Відтак усі важелі юридичного впливу на ситуацію, зокрема й запровадження єдиної ліцензійної марки для мультимедійного продукту, зможуть лише на деякий час призупинити потік розкраденого інтелектуального майна на внутрішній і зовнішній ринки. У світовій практиці боротьба з піратством – це стратегічне завдання в першу чергу видавничої індустрії, яке виконується засобами ринкової конкуренції, а не тільки послідовного поліційного переслідування. Очевидна безпорадність офіційного українського рекордингового ринку та видимість правового захисту не може тривати безмежно. На створення відповідних передумов для нашої споживацької чесності тільки і залишається сподіватися кожному з нас і головною передумовою подолання «піратства» може стати підвищення життєвого рівні пересічного споживача [17].
Які здобутки боротьби з інтелектуальним піратством можна констатувати на даний час? Головний із них - виникнення ринку легальних продуктів інтелектуальної власності. В Україні з'явилося декілька великих операторів ринку інтелектуальної продукції. У секторі відеопродукції це «Інтерфільм», в секторі аудіопродукції – «Ukrainian Records», у секторі комп'ютерних програм – «Квазар-мікро», «Софтпром», Центр ліцензійного програмного забезпечення, в секторі мультимедіа – «Мультитрейд», Національна мультимедійна компанія. Уперше за всю новітню історію не тільки зарубіжні, а й українські автори та виконавці почали отримувати прибуток від продажу примірників своїх творів [16].
Виникнення легального ринку крім надання прибутку державі й авторам кардинально змінило ситуацію із захистом прав інтелектуальної власності. Тепер такий захист - це вже не тільки справа правоохоронних органів. Оператори ринку матеріально зацікавлені в його дієвості. Поява легального ринку інтелектуальних продуктів українського виробництва ставить крапку на багатьох піратських операціях, кожен продукт повинен мати свою ціну. Нація повинна отримувати винагороду за свою інтелектуальну працю, а не бездумно діставати від піратів чужий інтелектуальний допінг. І тоді поряд із малодоступними населенню України виробами іноземних корпорацій знайдуть попит і більш дешеві продукти українських виробників музики, фільмів, книжок та програм для комп'ютерів.
На сьогоднішній момент держ.службовцям репрезентуються матеріали законопроекту «Про використання Відкритих форматів даних та Вільного програмного забезпечення в державних установах і державному секторі господарства», розробленого в атмосфері широкого публічного обговорення та з допомогою численних ентузіастів групою фахівців, та внесеного на розгляд Верховної Ради України народним депутатом України, Віце-президентом Ради Європи Б. І. Олійником. Цей документ пропонує швидкий та відносно безболісний для бюджету (тобто дешевший, ніж ліцензійні виплати всім західним виробникам комерційного програмного забезпечення) спосіб вирішення проблеми – для програмного забезпечення комп’ютерної техніки. Суть полягає в тому, що перед застосуванням жорстких «каральних заходів» (які нині широко застосовуються) – держава повинна запропонувати власним підприємствам, бізнесу та громадянам взагалі – альтернативні рішення, які не зводилися б виключно до лобіювання інтересів тих або інших закордонних виробників програмного забезпечення. Подані документи описують механізм та кроки, в результаті яких в Україні в найкоротші строки і в масовому вжитку може з’явитися альтернативне ліцензійне програмне забезпечення, яке за ціною практично не відрізняється від неліцензійних («піратських») програм, і таким чином прийнятне у всіх випадках, коли підприємство або громадянин не можуть дозволити собі придбання дорогого закордонного комерційного програмного забезпечення. Принагідно комплекс пропонованих заходів вирішує повністю або частково ряд інших «гострих» питань – як-от:
відсутність програмного забезпечення, відкритого для детального вивчення і відповідно ліцензованого («з відкритим кодом») у сферах освіти та науки;
широка доступність суспільно-важливої інформації для населення та створення реальної бази для проектів на кшталт «електронного уряду»;
відповідність інформаційних стандартів потребам силових відомств;
відродження української індустрії програмного забезпечення;
відповідність останнім міжнародним стандартам та тенденціям у сфері розвитку програмного забезпечення [11].
Загальновідомо, що Україна займає 4 місце в світі за кількістю дипломованих та сертифікованих фахівців у сфері інформаційних технологій.
Загальновідомо, що більшість тих фахівців або емігрує за першої можливості, або працює в офшорних місцях за копійки, і що таким чином абсолютно всі гроші, які наша держава витратила на їх навчання - доконечно і безповоротно вилітають в трубу, а рідне міністерство освіти та науки в результаті, хоче того чи ні – працює на закордонні технологічні корпорації.
3.2 Спільна діяльність світових організацій у боротьбі з інтелектуальним піратством
Вже близько року працює в Україні Альянс ділового програмного забезпечення Business Software Alliance (BSA). Завдання цієї всесвітньої організації - захист розробників програмного забезпечення від піратства. Асоціація об'єднує фактично всіх основних розробників програмного забезпечення, від таких монстрів, як Adobe, Autodesk, Apple, Corel, EMC, HP, IBM, Intel, Microsoft та ін. і до локальних, місцевих розробників. Єдиною метою асоціації є захист авторських прав на програмне забезпечення. Створена наприкінці 1980-х років, коли власне програмне забезпечення стало не додатком до комп'ютера, а необхідним інструментом бізнесу, на сьогодні BSA працює у 80 країнах світу. Торік вона поширила свою діяльність і на Україну. До того окремі правовласники (зокрема Microsoft) захищали в нашій державі свої авторські права самостійно. Тепер зусилля об'єднані в межах однієї асоціації. Незважаючи навіть на те, що продукти деяких компаній-членів BSA є конкурентами на ринку, всі розробники виступають союзниками у захисті своїх прав. Низка заходів була присвячена інформуванню громадськості про стан справ з піратством в Україні. Зросла і кількість т.зв. перевірок - заходів, які здійснюють правоохоронні органи щодо діяльності суб'єктів господарювання, використання ними ліцензійного програмного забезпечення. До речі, діяльність BSA не поширюється на приватних користувачів. Інша справа - комерційні структури, які піратський «софт» використовують як інструмент бізнесу. Такі дії є безпосереднім порушенням закону.
Як BSA впливає на правопорушників? Формат роботи такий: з різних джерел отримується інформація про можливі правопорушення. Це можуть бути анонімні повідомлення, може бути сигнал від продавця ліцензійного програмного забезпечення, який потерпає від піратської конкуренції, чи сигнал від самого правовласника. BSA звертається до компанії із листом-попередженням, в якому йдеться про відповідальність за скоєні порушення авторських прав, і закликає придбати ліцензійне програмне забезпечення. Якщо протягом певного часу відповіді немає, тобто таке звернення ігнорується, тоді вони звертаються до правоохоронних органів із заявою-проханням провести перевірку певної компанії. Заява подається від імені кількох правовласників: тих, чиї продукти може використовувати порушник. У багатьох випадках після такої заяви проводиться перевірка. Представник розробника програм або представник BSA, не приходить до порушника, це може зробити лише правоохоронна система. Відсоток перевірок, які здійснюються саме з метою переслідування порушників, зростає. Минулого року в Україні відбулося близько 250 перевірок саме щодо дотримання прав компаній-членів BSA. А загалом у 2008 році було близько 1000 справ про порушення авторських прав. Не так уже й багато, але й немало. Коли ж перевірка засвідчує, що використовують піратські копії програмного забезпечення, у міліції є підстави порушити або адміністративну, або кримінальну справу. Різниця між ними полягає у розмірі шкоди, спричиненої діями порушника, а розмір обраховується, зважаючи на вартість програмного продукту. Умовно кажучи, якщо підприємство на трьох комп'ютерах використовує неліцензійну операційну систему, Microsoft Office і Adobe Phоtоshop, вартості цих продуктів цілком вистачає для порушення кримінальної справи (мінімальний розмір шкоди для неї на сьогодні становить 6 400 грн. - це вартість невеликої кількості програмних продуктів). Буде покарано окремого співробітника - керівника підприємства або системного адміністратора, а також фінансові санкції накладуть на підприємство як юридичну особу. В цьому суть роботи асоціації.
Оцінюючи досвід боротьби з «інтелектуальним піратством» інших країн, зокрема сусідніх, відзначається, що акцент на виховну роботу там навіть більший, аніж на карні заходи. Там апелюють до таких почуттів, як гідність, повага до себе, притаманні сучасній цивілізованій людині. І такі заходи є деколи значно дієвішими, ніж перевірки за участі міліції. Але така пропаганда повинна бути постійною. Закордонні колеги активно розробляють нові методи боротьби з інтелектуальним піратством у цифрових мережах, впроваджуючи різні системи відносин на ринку інтелектуальної власності. Планується створення своєрідних копірайт-центрів, що видаватимуть ліцензії на використання творів, матимуть власну базу даних та контролюватимуть отримання авторами винагороди [17]. Але реалізація такої системи неможлива без створення всесвітньої бази даних та обміну інформацією на державному рівні. Над розробкою загальної мережі, що дозволить країнам використовувати єдину пошукову стратегію та обмінюватися технічною та відомчою інформацією вже працюють патентні відомства США, Японії та деяких країн Європи. Наші російські колеги розглядають у найближчому майбутньому можливість створення веб-депозитарію - спеціалізованого архіву для об'єктів інтелектуальної власності, що розміщені в електронному вигляді в мережі Інтернет. Це дасть можливість автору в разі виникнення суперечки підтвердити свої права на твір. Без перебільшення, епохальним рішенням можна назвати проект створення всесвітньої інформаційної мережі відомств з інтелектуальної власності, що у березні 1998 року був схвалений Асамблеєю держав - членів Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Передбачається, що нова система, яка матиме назву Wiponet, дасть змогу всім країнам-учасницям обмінюватися даними про здобутки інтелектуальної власності кожної з держав Також Wiponet візьме на себе виконання частини функцій ВОІВ, зокрема можливою буде подача та реєстрація міжнародних заявок в електронному вигляді. Така потужна світова інфраструктура, без сумніву, допоможе вирішити багато проблем інтелектуальної власності, у тому числі і в нашій країні [12]. А закордонний досвід буде корисний українським громадянам при вирішенні суперечок у суді.
Та чи свідчить все це про те, що проблеми із захистом від інтелектуального піратства вирішені? До такого висновку поки що далеко, і щодня на лотках продається піратська музика, фільми та програми. Десятиріччя мало хто здогадувався, що всі ми беремо участь у масовому розкраданні чужого майна. Десять років поспіль наші виконавці, співаки, художники, кінематографісти, поети та програмісти перебували в найтяжчих умовах конкурування з майже безкоштовними піратськими фільмами, музикою, програмами. Така «конкуренція» була заздалегідь приречена на поразку українських авторів. За ці роки «завдяки» піратам ми втратили значну частину інтелектуального потенціалу нації, носії якої виїхали в пошуках роботи за межі України - острова безпеки піратів.
3.3 Висновок до третього розділу
З формальної точки зору, українське законодавство з проблеми вирішення питань інтелектуальної власності та піратства є доволі прогресивним. Наш закон про авторське право відповідає аналогічним законодавчим актам в інших країнах. Україна приєдналася фактично до всіх міжнародних конвенцій, договорів у цій сфері. Адже навіть однією із умов вступу України до СОТ була імплементація угоди про деякі аспекти інтелектуальної власності. Під міжнародним впливом суттєво змінилося і національне законодавство. Санкції, передбачені українським законодавством за порушення авторських прав, також є достатньо суворими. Наприклад, максимальне покарання за такі дії в кримінальному кодексі - шість років позбавлення волі. Проблема, як завжди, не в тому, які в нас закони, а в тому, як вони виконуються. Через відсутність ефективної системи захисту авторських прав порушення залишаються не те що не покараними, а навіть непоміченими. Удосконалення законодавства, перш за все Кримінального кодексу, закону «Про авторське право та суміжні права», початок активної протидії піратам, підвищення професійної підготовки правоохоронних органів, слідчих, суддів, адвокатів, поява операторів ринку легальної інтелектуальної продукції - всі ці фактори свідчать про незворотний характер позитивних змін у захисті прав інтелектуальної власності. А високий рівень такого захисту - це не тільки необхідна умова для вступу в СОТ та зростання надходжень до бюджету, але, що головне, основоположна засада збереження інтелектуального потенціалу нації, яка без такого захисту приречена на провінційність та культурний занепад. Мають функціонувати державні структури, які уповноважені контролювати дотримання законів про захист авторських прав, та звичайно потрібні передовсім зміни у ставленні до чужої інтелектуальної власності з боку самих користувачів.
Висновок
Проблеми боротьби з інтелектуальним піратством сьогодні вийшли у світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення. У світі Україну відносять до країн із низькими стандартами охорони інтелектуальної власності. Серед проблем охорони інтелектуальної власності в Україні найгострішими є охорона комп’ютерних програм і баз даних, захист від недобросовісної конкуренції, охорона знаків для товарів і послуг (товарних знаків), охорона виробників аудіовізуальної та мультимедійної продукції. Власне, у будь-якій державі є проблема піратства. Україна протягом останніх трьох-чотирьох років пройшла серйозний шлях до легалізації ринку товарів, на які є авторські права.
Однак сучасні технології дають можливість піратам стати винахідливішими: якщо для тиражування компакт-дисків потрібна була спеціальна студія, дороге обладнання, то тепер майже кожен власник комп’ютера без проблем зробить копію.
До того ж нині в Україні немає ефективних механізмів заохочення винахідників. Проблема в тому, що з тисячі патентів у виробництво впроваджують лише шість. Тоді як у Франції - тридцять. Тому в останній день минулого року Президент України Віктор Ющенко підписав указ про створення агентства інновацій та інвестицій. Воно має організувати інфраструктуру, котра потурбувалася б, аби українські патенти на винаходи були затребувані у вітчизняній та зарубіжній економіках. У Фінляндії, наприклад, на п’ять мільйонів жителів є дві з половиною тисячі фінансових установ (приватних, спільних, державних, громадських, благодійних), що опікуються використанням винаходів і виплатами коштів їхнім авторам. У нас таких організацій лише кілька. Найавторитетніша - Національна академія наук, де є відповідний відділ. Тому Фінляндія займає перше місце в світі щодо конкурентноздатності економіки. Щоб вітчизняним винахідникам не довелося ставати одночасно і патентознавцями, і менеджерами у світі фінансів, і бізнесменами, треба з однієї сторони, створювати інституції, які б допомагали впроваджувати інтелектуальні інновації життя. А з іншої сторони забезпечували захист цих інновацій та розробок. Потенціал у держави великий. На сьогоднішній момент тенденції у сфері реєстрації та використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони.
Список використаних джерел
1. Антоненко І. І. Кваліфікаційні вимоги до фахівців у сфері керування інформаційними процесами : підручник / І. І. Антоненко. − К. : Знання, 2006. − 156 с.
2. Алулуев О. Г. Проблема интеллектуального пиратства в мировом масштабе : уч. Пособие / О. Г. Алулуев. − М. : Фемида, 1999. − 56 с.
3. Быков С. С. Право интеллектуальной собственности : учебник / С. С. Быков. − М. : Юрист, 2002. − 266 с.
4. Веймарн А. А. Интеллектуальное пиратство : учебное пособие / А. А. Веймарн. − М. : Знание, 1995. − 89 с.
5. Виталиев Г. М. Черная повязка на глазу или о борьбе с пиратством в сфере программного обеспечения / Г. М. Виталиев // Интеллектуальная собственность. − 1995. − № 3/4.− С. 18-23.
6. Корнеев В. В. Базы данных. Интеллектуальная обработка информации : уч. пособие / В .В. Корнеев. − К. : Нолидж, 2006. − 202 с.
7. Николаев О. Г. Компьютерная преступность : учебник / О. Г. Николаев. − М. : Юрист, 2002. − 374 с.
8. Мишутин А. В. Пираты ХХІ века : учебное пособие / А. В. Мишутин. − М. : Новый Одеон, 2004. − 52 с.
9. Пирогов Л. Н. Борьба с компьютерной преступностью : учебник / Л. Н. Пирогов. − М. : Право, 2001. − 311 с.
10. Пархоменко В. Д. Науково-технічна інформація - інтелектуальний капітал країни : підручник /В. Д. Пархоменко. − К. : ФПУ, 2000. − 89 с.
11. Рогозин Д. Н. Право интеллектуальной собственности в аспекте мирового права : уч. пособие / Д. Н. Рогозин. − К. : Глобус, 2002. − 163 с.
12. Симкин Л. М. Как остановить компьютерное пиратство? / Л. М. Симкин // Российская юстиция. − 1996.− № 10. − С. 37-39.
13. Столяров Ю. Н. Библиотечный фонд правовой документации : учебно-практическое пособие / Ю. Н. Столяров. − : Знание, 2003. − 256 с.
14. Хаметов Р. М. Лазейки в законодательстве поощряют интеллектуальное пиратство / Р. М. Хаметов // Интеллектуальная собственность. − 1997. − № 11-12. − С. 66-68.
15. Хорошавина Н. Ю. Теория и практика российского пиратства/ Ю. Н. Хорошавина // Интеллектуальная собственность. − 1997. − № 7-8. − С. 2-7.
16. Ярошенко А. В. Авторское право : учебник / А. В. Ярошенко. − М. : Астра-М, 2000. − 281 с.
17.Яременко О. Б. Информационный рынок и комплексные информационные продукты : учебное пособие / О. Б. Яременко. − М. : Мир, 2001. − 113 с.