СЕМЕСТРОВА РОБОТА

з Релігії

на тему:

Таємниця Туринської плащаниці

“Ось цей постановлений

для падіння і підняття

багатьох в Ізраїлі; він

буде знаком протиріччя”

(Лк.2,34)

Ось уже впродовж кількох століть у соборі італійського міста Турина зберігається велике полотно довжиною 4,3 м., шириною 1,1 м. На його жовтувато-білому фоні виступають розпливчасті плями коричневих тонів. Здалеку в цих плямах вимальовуються нечіткі обриси постаті людини з бородою та довгим волоссям. Легенда свідчить, що це Плащаниця Самого Ісуса Христа.

Для західноєвропейського обивателя другої половини ХІV століття вона з’явилась “ невідомо звідки “ в містечку Лірей під Парижем, в маєтку графа Жоффруа де Шарні. Смерть графа заховала таємницю її появи у Франції. У 1375 році вона була виставлена в міській церкві, як істина Плащаниця Самого Ісуса Христа. Це превернуло до храму багатьох прочан. Тоді ж виникли сумніви в її автентичності. Місцевий єпископ Анрі де Пуатьє осудив настоятеля храму за те, що той виставив її як справжню Христову Плащаницю.Його наступник П’єр д’Арсі, отримав від Папи Климента XII дозвіл виставляти Плащаницю як звичайну ікону, а не як правдиве погребне покривало Спасителя. Одна із спадкоємець графа де Шарі подарувала Плащаницю своїй приятельці герцогині Савойській, чоловік якої Людовик I Савойський побудував в місті Шамбері прекрасний храм для реліквії. Потім савойська династія запанувала в Італії.

Хоч в різних містах з’являлись підроблені Плащаниці, проте лише ця сприяла народною свідомістю як істина. Вона тричі горіла і чудом збереглася. Щоб очистити Плащаницю від кіптяви і переконатися що вона не намальована, її декілька разів варили в олії, прали, - зображення залишилось.

В 1578 році старенький архієпископ Мілана Карл Борромео, зачислений католицькою церквою до сонму святих, пішов взимку до Шамбері, щоб поклонитися Святій Плащаниці. Щоб позбавити його важкого переходу через зимові і небезпечні Альпи, Плащаницю винесли назустріч старцю. Ця зустріч відбулася в місті Турині, в соборі св. Іоанна Хрестителя, де Плащаниця, з благословення владики, зберігається там і в наші часи. У XVIII столітті революційні війська Франції під командуванням Бонапарта зруйнували собор у місті Шамбері, де зберігалась святиня, а Турин опинився поза всіма обуреними подіями і досі зберігає святиню всього християнського світу.

Історія Плащаниці складна і водночас багата на різноманітні факти та події. Найважливішими з них для християнського народу і віруючих - поховання та Воскресіння нашого Спасителя , а для всіх інших не християн – її безбожне появлення народові та всьому світові на передодні ХІІ століття.

У 1898 році в місті Парижі проходила міжнародна виставка релігійного та церковного мистецтва. На неї також привезли і Плащаницю з місця її перебування, як погано збережене творіння християнських митців художнього мистецтва. Саму Плащаницю повісили високо над аркою, а перед закриттям самої виставки вирішили сфотографувати Плащаницю для архіву церкви.

28-го травня археолог і фотограф-аматор Секондо Піа зробив дві фотографії. Один кадр плівки зробленої фотографії виявився негативним, зате другий кадр розміром 60 на 50 см, ввечері того ж дня він поклав у проявник і заціпенів від побаченого, на чорному фоні негативу виявився позитивний фотографічний портрет нашого Спасителя Ісуса Христа – обличчя з неземним виразом неперевершеної краси, а також благородства. Всю ніч Секондо Піа просидів у благоговійному спогляданні, не відводячи погляду від портрету, який так несподівано явив йому в його домі наш Спаситель.

Який же сенс з’явлення Святої Христової Плащаниці в кінці XIX століття?

З другої половини XIX століття помітно посилились антихристиянські виступи в дворянських та аристократичних салонах, в лекторіях, в пресі. Широко розповсюджувались і роботи протестантських теологів, професорів та доцентів, серед них були: Штраус, Ферденанда та Бруно Бауерів, які заперечували Божественне походження Ісуса Христа. Кроїв Євангелію згідно з своїм розумінням Лев Толстой, заповітною мрією якого було заснувати нову релігію. Образ сентиментального мораліста, любодія, а також улюбленця жінок намалював Ренан в своїй колись дуже популярній і цікавій на той час книзі “Життя Ісуса”. Він пішовши кроками Толстого відкидав Божественність і чудеса Ісуса Христа. Наш видатний духовний письменник Михаїл Грибановський назвав цей твір “Євангелією міщан”. Успіх цих та інших подібних праць пояснюється тим, що багато хто в суспільстві у своєму земному самовдоволенні та людській гордості не хотіли прийняти Божество Господа нашого Ісуса Христа та Його чудес, які не в стані були пояснити детерміністська наука XIX і початку XX століть. Вважають, що міф про Ісуса Христа виник навколо історичної постаті Ісуса з Назарету, - ідея стара, що бере свої витоки з перших століть, зокрема, від Цельса.

Але вершиною цієї всієї антихристиянської, нібито наукової літератури, були праці професора теології та історії Древса. Він довів, що ніякого Ісуса з Назарету не було, що Христос та інші євангельські персонажі: Пилат та інші - це міфічні особи прототипів, а Христос – це народний міф про Сонце. Його книжка викликала великий інтерес в широких колах суспільства. Упродовж багатьох років у радянських виданнях та школах стверджували: наука довела, що Ісус Христос – це вигадана міфічна особа.

Користуючись методом Девса, кмітливий француз Прево з ще більшою логічною переконливістю довів, що Наполеон – це французьким народом вигаданий міф про могутність та спопеляючу силу Сонця. Дійсно! Він зійшов на сході Франції (народився на острові Корсика), зайшов в Атлантичному океані (помер на острові Святої Єлени), мав дванадцять маршалів, що значить дванадцять знаків Зодіаку. Древсу повірили, - роботу Прево дехто сприйняв як пародію на твір Древса – надто близьким ще був Наполеон, - для багатьох ця робота залишись невідомою. Досвідчений та дошкульний Цельс (кінець II ст.) у своїй ґрунтовній праці проти християнства, не відважувався стверджувати, що Ісуса з Назарету не було: занадто близьким для його епохи був Ісус Христос. В усій антихристиянській літературі останніх двох-трьох століть новим є лише повне заперечення історичності Ісуса з Назарету, а разом з тим й Пілата. Таким чином, можна стверджувати, що відкриття образу Христа на Туринській Плащаниці є чудом, яке, відповідає всім потребам часу: “Ви стверджуєте, що Ісус з Назарету, Христос – міф, а ось Я перед вами з’являюсь, щоб підтримати хитку вашу віру”, - наче говорить нам люблячий нас Спаситель.

Секондо Піа сприйняв з’яву Христа на фотографічній пластинці як чудо. В благоговінні він просидів перед Образом, який з’явився перед ним, всю ніч: “Христос прийшов до нас у дім”. В ту пам’ятну ніч він зрозумів, що Плащаниця нерукотворна, що жоден художник давніх часів, не маючи найменшого уявлення про негативи, не зміг би її намалювати, зробивши, по суті, майже невидимий негатив. Пізніше Туринську Плащаницю багато разів фотографували в різноманітних променях спектру від рентгенівського до інфрачервоного випромінювання. Її вивченням займалися криміналісти, судово-медичні експерти, історики, хіміки, фізики, ботаніки, палеоботаніки, нумізмати. Скликались міжнародні конгреси (від слова sindone, що означає Плащаниця).Учені різних національностей зробили висновок, що Туринська Плащаниця нерукотворна і несе на собі ознаки глибокої давнини. Прискіпливі криміналісти не знайшли на Плащаниці нічого, щоб заперечувало євангельську розповідь про страждання і воскресіння Ісуса Христа; її дослідження лише доповнюють та уточнюють розповіді чотирьох євангелістів.

Хтось назвав Туринську Плащаницю “П’ятою євангелією”. Туринська Плащаниця підтверджує справедливість вислову англійського мислителя Френсіса Бекона (1561- 1626), що малі знання віддаляють від Бога, а великі наближають до Нього. Багато вчених на основі детального та всебічного вивчення Плащаниці визнали факт Воскресіння Ісуса Христа і з атеїстів стали в повному розумінні слова віруючими.

Одним з перших був професор анатомії в Парижі Барб’є, який зрозумів як лікар і хірург, що Христос вийшов з Плащаниці, не розгорнув її, а вийшов, як проходив після Воскресіння через зачинені двері. Лише окремі спеціалісти, які вивчали Плащаницю, не прийняли Христа через наукові причини: воскресіння небуло тому, що його взагалі не може бути.

І ось під час цього наростаючого тріумфу, в кінці 1988 року з’явилось сенсаційне повідомлення: згідно з даними радіовуглецевого методу вік Туринської Плащаниці всього 600-700 років, тобто датувати її потрібно не початком християнської ери, а середньовіччям: 1260- 1390 роки.

Туринський архієпископ погодився з цими результатами і заявив, що ні він, ні Ватикан ніколи не розглядали Святу Плащаницю як реліквію, а ставились до неї як до ікони. Багато хто з полегшенням та зловтішно зітхнули б, міф розсіявся. “Хоч неодноразово доводилось, що Плащаниця нерукотворна, знову виникли намагання приписати Святу Плащаницю Леонардо да Вінчі або якомусь іншому відомому художнику. Також Плащаниця відображає анатомічні деталі людського тіла, які не були відомі середньовічним художникам. На Туринській Плащаниці не знайдено слідів фарб, пов’язаних з появленням зображення. Лише в одному місці з краю вона була забруднена фарбою, можливо, тоді, коли Дюрер малював з неї копію в 1516 році.

З’явилось припущення, що середньовічні християни-фанатики інсценізували поховання Ісуса Христа з одним зі своїх єдиновірців і таким чином отримали нерукотворне зображення. Але на цю гіпотезу через її абсурдність не звертали увагу навіть атеїсти. В зв’язку з радіовуглецевими датуваннями виникає декілька питань: 1) чи вихідні аналітичні і проведені за ними розрахунки можна вважати достовірними; 2) як результати останніх співвідносяться зі всіма решту даними, які прямо чи побічно стосуються проблеми походження Туринської Плащаниці.

Першим фактом, що одночасно свідчить на користь давнього близькосхідного походження Туринської Плащаниці, є сама тканина – лляне полотно, виткане зигзагом 3 на 1. Такі тканини виготовлялись на Близькому Сході, зокрема в Сірії протягом ІІ-І століть до Різдва Христового і до кінця І століття після Різдва Христового. Ці тканини тоді називалися “дамаск”. Це полотно на той час дуже дорого цінилося. Використання для Плащаниці дамаску свідчить нам про заможність Йосифа, про що говорить Євангеліє (“муж багатий із Ариматеї”- Мт.27,57), його повагу до Розп’ятого Ісуса. Крім льону в складі тканини знайдено кілька волокон бавовни середньоазіатського виду.

Погоджуючись з радіовуглецевими розрахунками віку Плащаниці та її пізньохристиянським європейським походженням, ми зобов’язані пояснити, звідки і як з’явилась в ХІІІ- ХІV ст. тканина, виготовлена способом, який втрачений вже понад тисячу років. Яким же науковим потенціалом половинні були володіти “містифікатори” середніх віків, щоб передбачити всі ці деталі, навіть використання бавовника, який росте лише в Седній Азії.

На використання древності Плащаниці свідчать відбитки монет, якими були накриті очі Покійного. Це дуже рідкісна монета, “лепта Пилата”, яку карбували лише близько 30-го року після Різдва Христового, на якій був надпис “імператор Тіберій”. В цьому надписі була зроблена помилка. Монети з такою помилкою не були відомі нумізматам до публікації фотографії Туринської Плащаниці.

Лише після цього в різних колекціях було знайдено п’ять подібних монет. “Лепта Пілата” вказує на найбільш давню можливу дату поховання – 30-і роки після Різдва Христового. Неможливо навіть уявити, щоб фальсифікатори середніх віків додумались та фізично спромоглися для виготовлення підробки використати раритетні монети І століття з винятковими помилками.

Таким чином характер тканини і відбиток на Плащаниці “лепти Пілата” дозволяє визначити її вік між приблизно тридцятими роками та кінцем І століття після Різдва Христового, що цілком вкладається в хронологію Нового Завіту.

Про давність Плащаниці свідчить і ретельне дотримання обряду римської страти через розп’яття і єврейського похоронного ритуалу, які стали відомими в результаті археологічних розкопок лише останніх десятиліть. Особливою науковою цінністю є останки Йоахана, про які детально описано в праці Дж. Вільсона. Цього в середні віки знати не могли. Деякі деталі в середньовіччя уявлялись по-іншому, зокрема, вбивання цвяхів не в долоню, як це зображено на іконах, в тому числі і в середньовічних, а в зап’ястя. Слід зазначити, що слід від цвяху на Плащаниці за формою та розміром точно відповідає формі і розміру цвяха, що зберігається в церкві Святого Хреста в Римі і, згідно з легендою, є одним з цвяхів, якими був розп’ятий Ісус Христос. Невже для створення підробки фальсифікатори вивчали цвяхи різних епох та різного призначення чи, знаючи про цвяхи церкви Святого Хреста, намалювали відповідні рани чи виготовили подібні цвяхи, щоб розіп’яти свою жертву?

Противники давнього походження Плащаниці, зазвичай, апелюють до нібито відсутніх яких-небудь достовірних історичних спогадів про Плащаницю до 1353 року, тобто до її появи в храмі містечка Лірей. Проте у Візантії, на відміну від Західної Європи, про неї добре знали і ставились до неї як до найвеличнішої святині. Про це свідчать численні історичні документи.

В давній мозарабській літургії, яка започаткована, згідно з легендою, святим Яковом, братом Господа, говорить: “Петро і Йоан поспішили разом до гробу і побачили на покривалі ясні сліди, залишені Тим, Хто вмер і воскрес”.

Згідно з легендою, Плащаниця якийсь час зберігалась у святого апостола Петра, а потім передавалась від учня до учня. У творах доконстянтинової епохи про неї практично не згадується, бо це була надто велична святиня і відомості про неї могли бути приводом для пошуків її язичницькою владою, що неодмінно привело б до її знищення. Під час досить поширених тоді гонінь знищувались усі предмети християнського культу, особливо книжки, і в першу чергу, Св. Євангілії, які переховувались в потаємних місцях і виносились для читання на молитовні зібрання лише на короткий час.

Після торжества за імператора Костянтина згадки про Плащаницю частішають. Відомо, що сестра Імператора Феодосія ІІ свята Пульхерія в 436 році помістила Плащаницю Христа в базиліку Пресвятої Богородиці у Влахерні, поблизу Константинополя. Про Святу Плащаницю згадує у листі святитель Браулін, єпископ Сарагорський. У 640 році Арнульф, єпископ Галльський, у розповідях про своє паломництво в Єрусалим згадує і про точні розміри Плащаниці. Про перебування Святої Плащаниці в Єрусалимі в перших роках ІХ століття свідчить Єпифаній Монако. Повернення Святої Плащаниці з Константинополя в Єрусалим в VII столітті пов’язано, напевно, з розвитком у Візантії іконоборства (635-850р.) і небезпекою її знищення.

В кінці ХІ століття знову з’являються відомості про Святу Плащаницю з Константинополя. Імператор Олексій Комнін в листі до Роберта Фландського згадує, що “серед найдорогоціннішніх реліквій Спасителя в нього зберігаються Похоронні Полотна, знайдені в Гробі після Воскресіння”. Згадки про “закривавлену Плащаницю Христа” знаходимо в “Каталозі Царградських Реліквій” ігумена ісландського монастиря Миколи Сомундарсена за 1137 рік. За свідченнам єпископа Вігельма Тірського, у 1171 році імператор Мануїл Комнін показував йому і королю Єрусалимському Аморину Святу Плащаницю Христа, яка тоді зберігалась в базиліці Буклеона в Константинополі.

Особливу цінність має повідомлення Миколи Мазарита, який врятував Святу Плащаницю від вогню під час бунту імператорської гвардії в 1201 році “Похоронні Ризи Христові”. Вони з полотна і ще зберігають духм’яний запах помазання: вони не розклалися, бо покривали та зодягали наге, миром осипане, Тіло Безкінченного в смерті.

Мазарита вразило те, що Хритос на Плащаниці цілком нагий – такого не міг собі дозволити жоден християнський художник.

Свідчення про зникнення Плащаниці з Константинополя під час розгрому міста в 1204 році хрестоносцями дає літописець IV Хрестового походу Робер де Кларі: “І серед інших був монастир, відомий під іменем Пресвятої Діви Марії Влахернської, де зберігалась Плащаниця, якою наш Господь був огорнутий. Кожну п’ятницю ця Плащаниця виносилась і піднімалась для поклоніння так, що можна було побачити Лик нашого Господа. І ніхто, чи то грек чи франк, не знав, що трапилось з цією Плащаницею після погрому та пограбування міста”.

Після зникнення Плащаниці з Константинополя про неї не було відомостей, та вона знову з’явилась невідомо звідки; її викрадали, не один раз вона горіла. Усі ці перипетії в наш час детально вивчені істориками. Вивчення складу пилка, зібраного з Туринської Плащаниці ботаніком Фреєм, який виступив з доповіддю в Албукерці в 1977 році, підтверджує перебування Святої Плащаниці в Палестині і перенесення її у Візантію та Європу. В сполуках пилка переважають або власне палестинські форми, або форми, які зустрічають поблизу Єрусалиму, а також в сусідніх країнах ( 39 видів з 49). Європейські форми репрезентовані поодинокими видами. Висновки Фрея цілком співпадають з історичними даними про переміщення Плащаниці. Відповідні карти опубліковані в наукових виданнях.

Результати цих досліджень заперечують європейське походження Туринської Плащаниці. Важко уявити, як середньовічні фальсифікатори, не маючи жодних уявлень про сучасний паліногічний аналіз, але, побоюються викриття нащадками, їздили з Європи в Єрусалим і там збирали пилок рослин, що ростуть лише на околицях цього міста.

Таким чином, на підставі сукупності всіх даних, коротко викладених пунктах, можна зробити висновок, що вік Туринськї Плащаниці датується дуже чітко: від 30 до 100 року після Різдва Христового; її близькосхідне походження не викликає сумнівів. Такому висновку протирічать лише дані розрахунків її віку згідно з радіовуглецевим аналізом.

Розглянемо надійність та обґрунтованість методу радіовуглецевої хронології стосовно Турінської Плащаниці. Попередньо зазначмо, що помилки у визначенні концентрації С14 в її тканині неможливі: аналізи, які проводили три незалежні лабораторії, обладнані сучасною технікою та укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами. Може лише виникнути питання щодо надійності самого методу радіовуглецевої хронології та можливості її застосування до такого об’єкту, як Туринська Плащаниця.

Радіовуглецевий метод був зроблений в середині 50-х років В. Ліббі і грунтується на вимірюванні активності вуглецю С14. Останній, згідно сучасними дослідженнями, утворюється у верхніх шарах атмосфери в результаті дії космічних променів на атоми азоту N14. Коли він окислюється до С14О2 , то поступає в загальний коловорот вуглецю. Завдяки тому, що атмосфера перебуває в постійному русі, вміст ізотопа С14 в різних географічних широтах і на різних абсолютних позначках практично однаковий.

Під час фотосинтезу С14 порядок з іншими ізотопами вуглецю потрапляє в рослини. Коли організм гине, він перестає отримувати з повітря нові порції вуглецю. В результаті, через радіоактивний розпад, співвідношення С14 зі стабільними ізотопами вуглецю в його тканинах змінюється. Оскільки швидкість розпаду – величина постійна, то при вимірюванні вмісту цього ізотопу в загальній кількості вуглецю можна розрахувати за відповідними формулами від зразка.

Результати такого розрахунку можна вважати достовірними за таких умов: 1) ізотопний склад атмосфери за життя зразка був близьким до сучасного; 2) ізотопна система зразка в той час була в рівновазі з атмосферою; 3) ізотопна система зразка після відмирання організму була закрита і не зазнала жодних змін під дією зовнішніх факторів місцевого чи часового значення. Відповідність зразка зазначеними умовами забезпечує отримання точних результатів певним методом.

Проте є ще ряд факторів, які планетарно чи локально впливають на концентрацію С14 в атмосфері, гідросфері, в рослинних та інших тканинах, а значить ускладнюють та обмежують застосування радіовуглецевого методу в хронології.

а) Штучне чи природне радіовипромінювання. Нейтрони, які звільняються в ядерних та термоядерних реакціях, як і космічне проміння, діючи на N14, перетворюють його в радіовуглець С14. З 1956 року до серпня 1963 року вміст С14 в атмосфері подвоївся. Різке збільшення С14 почалося після термоядерних вибухів в 1962 році.

б) Зміна напруги магнітного поля Землі впливає на інтенсивність бомбардування її атмосфери космічним промінням, що відбувається під час концентрації С14 в атмосфері та рослинності.

в) Зміна сонячної активності також впливає на вміст С14 згідно з оберненою залежністю. Спостерігається зв’язок концентрації С14 з спалахами супернових зірок, а вивчення історичних документів виявило суттєві зміни його вмісту в часі. Скликались навіть наради з проблеми “Астрофізичні явища та радіовуглець”.

г) Вплив вулканічних газів біля місць їх виходу на питомий вміст С14 відзначали Л.Д. Сулержицький та В.В. Черданцев.

д) Суттєвий вплив на вміст С14 в атмосфері робить згорання палива. Так, спалювання копалин, тобто найдавнішого палива, яке утворилось багато мільйонів років тому, протягом яких радіоактивний вуглець С14 практично весь розпався,спричинює зменшення його питомої концентрації і в атмосфері (так званий ефект Зюсса). В результаті згоряння викопного палива концентрація С14 в атмосфері до 2001року зменшиться на 20 процентів. А під час проникнення в давні предмети кіптяви від згоряння новіших виробів вік перших, який визначається радіовуглецевим методом, значно менший за дійсний. Позаяк врахувати всі фактори, які можуть порушити стан ізотопних систем (не лише вуглецевих), часто буває дуже важко, то в геології, наприклад, де методи ізотопної хронології використовуються досить широко, для отримання надійних методів віку розроблена ціла система контролю. Тоді розрахунки віку за допомогою радіохронологічних методів дають абсолютні результати, що суперечать всій сукупності геологічних визначень різними ізотопними методами досягають десятикратних значень.

В 1989 році Британською радою з науки та техніки була проведена перевірка точності радіовуглецевого методу. Для оцінки точності цього методу було залучено 38 лабораторій з різних країн світу. Їм передали зразки дерева, торфу, вуглекислих солей, вік яких знали лише організатори експерименту, але не виконавці-аналітики. Задовільні результати отримали сім лабораторій – в решту помилки досягли 2-, 3- і більше кратних значень. При зіставленні даних, які отримали різні дослідники, і при використанні різних варіацій технологій проаналізованих робіт стало ясно, що помилки стосовно визначення віку виникають не лише через визначення радіоактивного зразка, як це вважалось раніше, але й через технологію підготовки зразка до аналізу. Спотворення в діагностиці виникають під час нагрівання зразка, а також під час деяких способів його попередньої хімічної обробки.

Все свідчить про те, що до розрахунків віку за допомогою радіовуглецевого методу потрібно ставитись дуже обережно, обов’язково співставляти результати з попередніми даними.

З наведених фактів зрозуміло, чому в спеціалістів, які користувались радіохронологічними даними датування віку Туринської Плащаниці викликає багато сумнівів та запитань.

Вище були сформульовані граничні умови застосування радіоізотопної хронологи. Розглянемо, наскільки їх дотримуються у дослідженні Туринської Плащаниці.

В історії Святої Плащаниці зарекомендовані події під час яких її полотно повинно було бути забруднене значно молодшим вуглецем. В 1908 році Плащаницю винесли на поклоніння народу і, щоб довести її автентичність ( що Плащаниця “ та ж “, ненаписана), довго кип’ятили її в олії, підігрівали, мили та багато терли, але не могли зняти і відмити відбитків, що залишились на Плащаниці. Крім того, забруднення могло бути і через вуглець олії; також під час підігрівання могла порушитись ізотопна система Плащаниці. Плащаниця не раз потрапляла в пожежі у 1201, 1349, 1532, 1934 роках. На ній добре видно відбитки цих пожеж, навіть сліди розплавленого срібла, що пропалило полотно.

Плащаниця могла забруднитись також і вуглецем; який осів на неї в кіптяві від предметів різного віку, що горіли навколо .Проте, як показують розрахунки, щоб змістити ізотопні співвідношення тканини початку нашої ери настільки, щоб в наш час її вік був омолоджений на 1200- 1300 років, в XVI столітті потрібно було замінити 20-35 процентів її складу, що ні кип’ятіння, ні пожежі зробити не могли.

Фізик Дж. Картер вважає, що зображення на Плащаниці є результатом її опромінення тілом покійника. Експериментами йому вдалось отримати подібні відбитки на полотні. Виникає питання: чим викликана радіоактивність Плащаниці? Висловлювалась гіпотеза, що вона зумовлена Воскресінням Христа, яке супроводжувалось якимись ядерними процесами. Ясно, що це не був вибух атомної бомби, після якого на стінах будівель залишились би тіні зниклих предметів. В результаті вказаних процесів Христос воскрес у нову плоть: Він став проходити крізь “зачинені двері”, чого не робив раніше і тому подібне. На користь цього припущення свідчить і той факт, що невидиме зображення на Плащаниці стає видним на фотографіях.

Якщо справді Воскресіння Христа супроводжується ядерними реакціями, то ізотопні співвідношення зсунуться в бік значного збільшення вмісту С14, тобто при способі датувати радіовуглецевим є помилка в сторону різкого “омолодження” віку неминуча.

При такому припущенні виникнення зображення і різке збагачення тканини вказаним ізотопом є наслідком однієї й тієї ж причини – Воскресіння. Сумнів у достовірності результатів визначення віку Туринської Плащаниці методами радіовуглецевої хронології висловили ряд дослідників, пропонуючи часом досить сумнівні пояснення феномену омолодження тканини. З розглянутих матеріалів логічно випливають такі висновки:

1. Тканина Туринської Плащаниці є зовсім не відповідним матеріалом для радіовуглецевого датування, що не може розглядатися як строго ізольована система, що не піддавалася зовнішнім впливам упродовж своєї історії.

2.Вивчення тканини і відбитків монет дозволяє точно датувати вік Туринської Плащаниці в інтервалі від 30-100 років після Різдва Христового.

3.Туринська Плащаниця є близькосхідного, а не європейського походження.

4.Різке збагачення полотна Туринської Плащаниці С14 та виникнення зображення, згідно сучасними науковими уявленнями, швидше всього є наслідком випромінювання в момент Воскресіння Ісуса Христа.

Останній з чотирьох висновків може викликати сумніви у невірячих читачів. Навіть віруючі християни звикли вважати, що факт Воскресіння Ісуса Христа є об’єктом чистої віри, суто внутрішніх релігійних переживань, які не можуть мати природно-наукових пояснень. Проте Туринська Плащаниця містить у собі вагомі докази Воскресіння Христа.

Як встановила судово-медична експертиза Плащаниці, на тілі Померлого було багато прижиттєвих кривавих ран від тернового вінка, від побиття бичами та палицею, а також посмертні виливи від пробиття списом, який вразив, на думку лікарів, плевру, легеню та пошкодив серце. Крім того, є сліди виливу крові в момент зняття з хреста і покладення Пречистого Тіла на Плащаницю.

Страшні сліди тілесних страждань чудом зберегла на собі Свята Плащаниця. Христа багато били. Били палками по голові, перебили перенісся. Вивчаючи Плащаницю, вчені навіть змогли вивчити товщу палиці, яка пошкодила Спасителю ніс. Завдяки судово-медичній експертизі ми знаємо про муки Ісуса Христа більше і детальніше, ніж про це розповідається в Євангеліє.

Його били й бичами. Як це свідчить Плащаниця, бичували два воїни: один високого зросту, а інший дещо нижчого. Кожен бич в їхніх руках мав по 5 кінців, в сяких були зашиті тягарці, щоб плітки міцніше охоплювали тіло, а зриваючись з нього, рвали шкіру. Як вважають експерти, Христа за підняті руки прив’язали то стопа і били по спині, а потім по грудях і по животі.

Коли закінчили побиття, на Ісуса Христа поклали важкий хрест і наказали йому нести на місце, де мало відбутися розп’яття – Голгофу. Таким був звичай: засуджені самі несли знаряддя своєї жахливої страти. Плащаниця зберегла глибокий слід тяжкого брусу хреста на правому плечі Христа. Христос, фізично втомлений та знесилений від Своєї ноші. Під час падіння під важким хрестом Ісус розбив собі коліно, а важка балка хреста вдарила Його по спині та ногах. Сліди цих падінь та ударів збереглись, за свідченням експертизи, на полотні Плащаниці.

Судові експерти-медики зробили висновок, що менше ніж через 40год. посмертний процес припинився, бо в іншому випадку збереженість плям крові, лімфи і т. д. була б суттєво іншою: на сорокову годину зіткнення би, - їх неможливо було б упізнати. З Євангелія ми знаємо, що Христос воскрес через 36 год. після Свого поховання.

Криміналісти та медики звернули увагу на те, що тіло Розп’ятого легко відділилося від усіх згустків крові, від усіх затвердінь і навколосерцевої рідини. Натомість, кожний лікар, кожна медична сестра знають як важко відокремити бинти від присохлих ран. Зняття пов’язок – це дуже важкий та болючий процес. Ще донедавна перев’язки вважалися страшнішими за саму операцію. Христос же вийшов з Плащаниці, навіть не розгорнувши її. Він вийшов з неї так, як після Воскресіння проходив крізь замкнуті двері. Камінь від гробу був відвалений не для Христа, а для того, щоб в гріб могли ввійти мироносиці та учні Христа.

Як могло відбутися зникнення Тіла з Плащаниці без її розгортання та відриву пораненого тіла від тканини? Власне цей феномен змусив атеїста та вільнодумця професора порівняльної анатомії І. Деляже та атеїста професора хірургії П. Барб’є повірити в Христа і зробитись апологетами та провідниками Плащаниці. Після ознайомлення з матеріалами досліджень невіруючий професор Сорбони Овелаг поринув у глибокі роздуми і раптом з просвітленим обличчям прошепотів: “Друже мій, Він дійсно воскрес!” Коли невіруючий англієць Вільсон, в процесі своїх досліджень, почав вивчати Плащаницю, то теж став католиком. Таким чином і медично-судові, й ізотопні дослідження Туринської Плащаниці підводять до визначення факту Воскресіння Христа. Чи всі це визнають?

Судово-медичні, кримінологічні дослідження Воскресіння приймаються значною більшістю синологів. Але частина спеціалістів вважає, що Воскресіння не могло бути тільки тому, що воно неможливе. Вони вважають що для того, щоб пояснити неушкодженість Плащаниці в момент вийняття з неї Тіла необхідні інші раціоналістичні пояснення.

Як було уже сказано, метод радіовуглецевої хронології не можна застосувати до Туринської Плащаниці, його результати суперечать всьому комплексу взаємозв’язаних історичних відомостей про її вік. Високий вміст в ній С14, як і саме зображення, на нашу думку поряд з іншими даними свідчить про Воскресіння Христа.

Глибокий зміст міститься в афоризмі: “Пустий гріб Христа був колискою Церкви” Спаситель ніколи не говорив про Свої страждання та смерть, не згадував і про Своє Воскресіння.

Проповідь апостолів – це насамперед проповідь про Воскреслого Христа. У своїй першій проповіді, в день П’ятидесятниці, в Єрусалимі апостол Петро говорив:”Оцього Ісуса Бог воскресив, - ми всі цього свідки” (Дії 2, 32). Згодом Павло писав:” Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь марна наша, марна й віра наша!” (1 Кор.15,14).Апостоли пережили Розп’яття та смерть свого Учителя, побачили воскреслого Христа і не раз зустрічались з Ним, подолали пригніченість та розгубленість, наповнились справжньою радістю. Із палкою вірою, твердим знанням, особистим досвідом, благодаттю Святого Духа, яку отримали в день П’ятидесятниці, вони понесли у світ проповідь: ” Христос воістину воскрес” – та Його заповіді. Він…з’явився живим після страждань Своїх з численними доказами побиття, - пише апостол Лука, який вивідавши про все докладно від початків, тобі написати усе за порядок (Лк.1,3).

А ось висновки юристів та істориків. Едвард Кларк пише:”Я ретельно розглянув свідчення, які пов’язані з подіями третього дня Пасхи .Ці свідчення – незаперечні: працюючи у Верховному Суді, мені доводилось ухвалювати вироки на основі доказів значно менш переконливих.

Здається, що після стількох свідчень й історичних, і Туринська Плащаниця, не визнати Воскресіння Христа може лише той, хто збирається пояснити все своїм необмеженим і грішним розумом, той, кому Бог стоїть на заваді жити так, як велять йому пристрасті та гордість.

Про Плащаницю не було відомостей і в Радянському Союзі, тобто в цей період ніхто за неї не брався. Перша публікація про неї появилась у журналі “Наука та релігія” (1984р.,№9) з’явилась лише після того, як редакція отримала “провокаційні” листи читачів. Згодом в цьому та декількох зарубіжних журналах друкуються окремі факти про Плащаницю, на які дають найнеймовірніші та необґрунтовані пояснення.

Як не сприймали і не сприймають Христа, так і не сприймають Його Святу Плащаницю, яка чітко свідчить про страждання та Воскресіння нашого Спасителя. Ті, хто побачив її, почав вірити в Бога, інші, хто її не бачив і не досліджували, вигадують різні історії на цю тему.

Коли ми, православні, на урочисте великоднє привітання “Христос воскрес” відповідаємо “Воістину воскрес”, то засвідчуємо своє вірування, а в пісенних співах “Воскресіння Христове бачивши” свідчимо про свій релігійний, духовний досвід. Він в нашому богослужінні, наших молитвах, Він – в Таїнстві Святої Євхаристії.

ЛІТЕРАТУРА

1. о. Гліб Каледа “Туринська Плащаниця”; Львів- 1998р.

2. Арутюнов С.О., Жуковський Н.Л.“Туринська Плащаниця: відбиток тіла чи творіння художника?”// Наука і життя, 1985, №12;

3. Бутаков Н.А. ”Свята Плащаниця Христа”; Джорданвіль (США), 1968Р.

4. Гаврилов М.Н. ”Туринська Плащаниця: Опис та наукове пояснення”; Брюсель, 1992р.

5. о. Гліб Каледа “Свята Плащаниця і її значення для християнської свідомості і духовного життя”; //Московський церковний вісник,1991р., №2.

6. о. Гліб Каледа “Туринська Плащаниця та її ві”; // Журнал Московсьої Патріархії, 1992р., №5.

7. Теркен Г. “Чи автентична Плащаниця, яка зберігається в Турині?”; Брюсель, 1965р.