ЗМІСТ

Вступ

Передумови розвитку та розміщення соціальної інфраструктури України в системі РПС

Характеристика елементів соціальної інфраструктури України

Основні етапи формування і оцінка сучасного рівня соціальної інфраструктури України

Динаміка соціальної інфраструктури України у системі РПС

Регіональні особливості та територіальні відмінності соціальної інфраструктури України

Пріоритетні завдання та механізми соціальної інфраструктури України на майбутні роки

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Розвиток продуктивних сил характеризується відповідними соціальними-економічними показниками:

- величина валового суспільного продукту;

- національний доход;

- частка національного доходу для споживання та нагромадження;

Рівень розвитку продуктивних сил визначається виробничим потенціалом, розвитком соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура охоплює галузі забезпечення нормальних умов життєдіяльності людей.

Соціальна інфраструктура є похідною величиною від розвитку виробництва, розміщення галузей народного господарства. Темпи урбанізації залежить від соціальної інфраструктури.

Роздрібна торгівля, як елемент соціальної інфраструктури забезпечує людей товарами народного споживання.

Громадське харчування забезпечує людей товарами народного споживання та продукцією харчування. Важливим показником соціальної інфраструктури є забезпеченість населення житлом.

Охорона здоров’я відіграє важливу соціальну роль з забезпеченням лікування та профілактиками захворювань. Закладами культури Україна забезпечена відносно добре.

Інтелектуальний потенціал – це кількість підготовлених кадрів з вищою освітою, які працюють у народному господарстві. Інтелектуальний потенціал визначається навчальними закладами, які готують кадрів вищої кваліфікації. Велике значення має санаторно-курортний комплекс.

Отже, до соціальної інфраструктури належать об'єкти культурно-побутового обслуговування, охорони здоров'я, культури, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок та ін. З радянських часів значна частка об'єктів інфраструктури належала виробничим підприємствам. Нині багато із них не в змозі фінансувати власні об'єкти інфраструктури і продають їх.

Викладене пояснює, на наш погляд, актуальність обраної теми курсової роботи «Соціальна інфраструктура України у системі РПС», її структуру, зміст, а також вибір теоретичного, нормативно-правового та практичного матеріалу, який використовувався при написанні курсової роботи.

Об’єкт дослідження – України.

Предмет - соціальна інфраструктура.

Науково-теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних вчених у досліджуваній галузі.

1. Передумови розвитку та розміщення соціальної інфраструктури України в системі РПС

Україна — значить «земля, що лежить скраю». Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом. Іншою суттєвою рисою географії краю є відсутність природних бар'єрів.

За винятком Карпатських гір на заході й невеликого Кримського кряжу на півдні 95% території України — це рівнина, котра поступово спадає з покритих лісом Галицького, Волинського та Подільського плато до горбистих місцин по обидва боки Дніпра й переходить в неосяжний відкритий Причорноморський степ. Неозорі рівнини настільки переважають в українському краєвиді, що один географ писав на початку нашого століття: «Дев'ять десятих українців звичайно ніколи не бачили гір і навіть не знають, які вони на вигляд». Тут на розлогих степах — знамениті, надзвичайно родючі українські чорноземи, які займають мало не дві третини території краю. Проте на півночі та північному сході чорноземів немає — тут переважають менш родючі грунти й ліси (на останні припадає лише одна сьома всієї площі). Україна багата на корисні копалини, зокрема вугілля та залізну руду, що залягають на південному сході. Природа тут узагалі благодатна. Можна навіть сказати, що за природними ресурсами це найбагатша країна Європи [13, c.25-26].

Передумови розвитку – це сукупність природних та суспільних ресурсів і можливостей, здатних спричинити соціальний прогрес. Можливість і необхідність розвитку – не одне й те ж. Тут слід розрізняти необхідні та достатні передумови. Необхідні передумови створюють можливість розвитку, але не обов’язково – його незворотність. Остання потребує додаткових чинників, у т.ч. і суб’єктивного вибору суспільством власної історичної перспективи, а, отже, можливих напрямів подальшого руху. Достатні передумови – це вагоміший чинник. Вони зумовлюють високу ймовірність саме зазначеного вибору, чіткіше окреслюють історичну перспективу, вимогливіші до людських дій саме в даному напрямі, визначаючи ціннісні орієнтації та історичний вибір. Достатні передумови – це сукупність засобів розвитку. Тому вони більш дієві, мобільні і визначальні. Необхідними, але не достатніми передумовами розвитку є географічне середовище, населення і виробництво. Розглянемо їх докладніше [13, c.27-28].

Було б недоречним заперечувати будь-який вплив на суспільне буття природних чинників взагалі, географічного середовища зокрема. Клімат, грунт, характер земної тверді, наявність чи відсутність корисних копалин, енергетичних і водних ресурсів, звичайно, позначається на характері суспільних процесів. Однак немає підстав вважати їх визначальними чинниками історії. Багато залежить від конкретно-історичних обставин.

Отже, географічне середовище можна розглядати як один із чинників формування суспільства та його розвитку поряд із демографічними і виробничими. Залежність між ними така: чим сприятливіші географічні умови, тим шведше зростає кількість і густота населення.

Конкретні форми впливу географічного середовища на соціальні процеси різні. Передусім це позначається на характері розселення людей. Так, люди завжди розселялися біля води, адже водні артерії є важливими шляхами сполучення, комунікації впливають на інтенсивність суспільних процесів. Водоймища традиційно використовуються для захисту, ізоляції чи самоізоляції. Спостерігається цікава залежність між кліматом і типом будівель, зокрема формою даху. Часом природні чинники стають головним елементом регіональної або навіть континентальної культури.

Визнаючи певний вплив географічного середовища на соціальні процеси, слід підкреслити, що суспільство – це, передусім, “самотворча” система. Саме в цьому відношенні воно є об’єктом соціологічного дослідження. Тому однією із вимог соціологічної методології існує необхідність пояснювати соціальне лише через соціальне. Географічні чинники тепер необхідно враховувати: визначити той природний простір і час, де розгортаються суспільні процеси, зважаючи, що суспільство не виникає “із нічого”. Для його появи були, а для його розвитку існують і діють такі природні передумови, як зовнішня природа, географічне середовище і природа самої людини. Соціологія, визнавши принцип багаточинникового аналізу, має уникати абсолютизації будь-якого чинника, в тому числі географічного, демографічного, технологічного, економічного чи навіть суто соціального [13, c.28-29].

Під демографічними факторами розуміють кількість, густоту і внутрішню структурованість населення певної території, що впливає на перебіг і розвиток суспільних процесів. Звичайно, народонаселення значною мірою є наслідком соціальних явищ, таких як тип сім’ї, цінність і престиж репродуктивної діяльності, норми і традиції, економічне становище і політичне регулювання народжуваності. У той же час воно є передумовою соціальної еволюції. Тут особливо важливі обсяг і густота населення.

Кількість і густота населення взагалі є дуже значущими величинами. Тому наука завжди прагнула враховувати їх дію. Так, активізація біологічного життя шляхом простої чисельної концентрації заслуговує на увагу вже сама по собі. Її значення неймовірно зростає і для дослідження людського суспільства, де життя індивіда завжди протікало у певних спільнотах, а ізоляція вважається покаранням.

Взаємозумовленість густоти населення і загального соціокультурного розвитку має конкретні прояви: чим рідше розселення людей, тим вірогідніша колективна власність, зокрема на землю. Однак це лише загальна схема, характерна переважно для Європи (зі Сходу на Захід). Досвід Китаю показує, що зростання кількості населення (до соціалістичної революції) призводило до подрібнення земельних ділянок. Все це свідчить на користь того, що соціоприродні чинники не є визначальними для суспільних процесів.

Отже, аналізуючи проблему соціального розвитку в його зв’язку з економічною діяльністю людей, слід відмовитися від ряду досить поширених серед суспільствознавців стереотипів і забобонів. Виробництво не є рушійною силою історичного процесу. Розв’язання суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами не є двигуном розвитку навіть самого виробництва. Воно відчуває на собі вплив значно більшого кола чинників, у т. ч. політичних, культурно-ідеологічних, побутово-психологічних. Обираючи лише один чинник як вирішальний, ми суттєво спрощуємо, вульгаризуємо дійсний процес.

Термін “культура” – латинського походження і у перекладі означає обробку, вирощування. Поняття вживається також в інших значеннях: виховання, навчання, повага, шанування, пошана, розвиток. У соціологічному вжитку означає спосіб організації і розвитку суто людської життєдіяльності. Культура втілюється у продуктах матеріальної і духовної праці, системі соціальних норм і цінностей, закладах і установах по їх втіленню, сукупності відносин людини до природи, а також людей між собою і до самих себе [17, c.19-20].

Людина є продукт природи. Але вона винаходить відповідні засоби обробки своєї власної натури. Це соціалізація, навчання і виховання. Міра перетворення натури в культурну завжди виступала важливим критерієм самоусвідомлення і самооцінки людини. У вихованості стародавні греки вбачали свою основну відмінність від оточуючих їх варварів. Починаючи із Середньовіччя, в Європі культура стала синонімом особистої досконалості.

У сучасному, розвиненому суспільстві значні маси людей охоплюються соціальною мобільністю. Вони змушені періодично змінювати свій культурний профіль. Отже, вважається, що маргінальна особа є досить поширеним явищем, особливо щодо “середнього” класу, де ці процеси найбільш інтенсивні.

Без регулятивної і контрольної функцій культури існування суспільства неможливе. Якби поведінка людини не контролювалася б організованою системою символів, то замість соціальної організації був би соціальний хаос. Чи можна на цій підставі назвати культуру виключно репресивною структурою, як це робить З. Фрейд? На наш погляд, розуміння культури виключно як системи заборони і придушення вроджених імпульсів схематичне. Культуру швидше можна розглядати як свого роду компроміс між власне природою і власне суспільством. Вона визначає рамки можливого і припустимого. У цих межах природний енергетизм людської тілесності набуває соціально сприйнятливої форми, що зовсім не означає повне його заперечення; він втрачає саме свій руйнівний аспект. З метою виживання суспільства культура накладає обмеження на агресивні інстинкти чи інші деструктивні схильності людини, хоч джерела останніх ще не зовсім точно встановлені [17, c.20-21].

У процесі розвитку освіті належить особлива роль. У сучасних умовах вона є системою засвоєння культури. На ранніх стадіях історичної еволюції культура була самодостатньою. Народна (фольклорна) культура одночасно формується і засвоюється. Така культура із покоління в покоління тиражує усталені взірці, символи і цінності. У сучасних умовах культура розгалужена, інформативна, структурована, професійна. Її не можна засвоїти безпосередньо у колективно організованих формах дозвілля. У ході еволюції була сформована ціла мережа культурно-освітніх закладів: школи, театри, кінотеатри, засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення), заклади агітації і пропаганди, просвітницькі установи, церква, музеї і т. д. Вищого культурно-освітнього рівня досягло побутове спілкування і повсякденне життя в цілому.

Культура та освіта, будучи ресурсами розвитку, орієнтують на критичний підхід, перманентну переоцінку цінностей, діяльності та стосунків.

Всі перераховані вище фактори сприяють розвитку соціальної інфраструктури України, яка перебуває у тісному зв'язку з виробничою сферою.

2. Характеристика елементів соціальної інфраструктури України

Соціальна інфраструктура включає установи освіти, культури, об'єкти охорони здоров'я, підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, а також житловий фонд.

Соціальна сфера охоплює систему установ сфери послуг, призначення якої — задовольняти фізичні й духовні потреби населення. Об'єкти соціальної сфери не беруть безпосередньої участі у виробництві матеріальних благ, проте забезпечують необхідні умови для формування виробництва і життя людей.

Наявність у країні розвиненої соціальної сфери сприяє розширенню економічної бази, припливу населення.

Найвищий рівень розвитку цієї сфери в урбанізованих регіонах, найменший — в областях з високою часткою сільського населення, переважанням серед міських поселень малих міст і селищ міського типу. Це підтверджують показники локалізації основних невиробничих фондів.

Серед галузей соціальної сфери важливою є охорона здоров'я. Мережа закладів охорони здоров'я охоплює велику кількість лікарень, амбулаторно-поліклінічних закладів, санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку, інтернатів для старих людей та інвалідів.

В останні роки спостерігається постійне скорочення мережі закладів охорони здоров'я через брак коштів у держави на їх утримання. Водночас відбувається неконтрольована комерціалізація медичних послуг.

Підтримка державою збиткових виробництв, витрати на утримання органів державного управління забирають з бюджету багато коштів, що негативно позначається на соціальній сфері.

Однією із складових соціальної інфраструктури є інтелектуальний потенціал [15, c.278-279].

Удосконалення системи освіти передбачає пошук шляхів її подальшого розвитку в області, розробку нових підходів до навчання та виховання, розширення можливостей отримання випускниками базової освіти, рівень якої має бути вищим за програмний мінімум.

За останні роки значно скоротилися інвестиції в соціальну сферу, зросли обсяги платних послуг, особливо побутових. Значно скоротився обсяг роздрібного товарообороту. Стало менше закладів культури, установ відпочинку, а також; місць у санаторіях та пансіонатах відпочинку, житлового й соціально-культурного будівництва.

Значно менше дітей нині відвідують заклади дошкільного виховання. Скоротилась мережа клубів і бібліотек, лікарняних установ, зменшилися ліжковий фонд і потужності амбулаторно-поліклінічних закладів.

До соціальної сфери належать також торгівля (державна, кооперативна, приватна) і підприємства масового харчування. На їх розміщення впливають особливості розселення в країні. Міста, селища міського типу й великі села є торговельними центрами для навколишніх сіл. У віддалених невеликих селах північної частини району рівень торгових послуг найнижчий [15, c.280-281].

Найбільший інтерес у зарубіжних інвесторів викликає харчова промисловість — 7,1 % та паливна — 49,9 % від загального обсягу вкладень у цю галузь. Найреальнішим внутрішнім інвестором є комерційні банки. Однак через низький рівень економічної діяльності підприємств фінансові активи банків знижуються і відповідно збільшується кількість збанкрутілих банківських установ.

Торгівля і масове харчування тісно пов'язані з виробництвом. За останні роки набула розвитку приватна торгівля. Заклади торгівлі й громадського харчування розміщені переважно у містах і великих селах. В останніх функціонують продовольчі, промтоварні, а також спеціалізовані магазини. У невеликих селах, зазвичай, по одному магазину, де продають промислові та продуктові товари широкого вжитку. У структурі роздрібного товарообігу переважають непродовольчі товари (понад 59 %), серед них одяг, взуття, галантерейні вироби.

Важливою галуззю соціальної сфери є побутове обслуговування (послуги з ремонту, пошиття одягу, взуття, трикотажних і шкіряних виробів, ремонту телерадіоапаратури, побутової техніки, а також послуги перукарень, лазень, хімчисток, інших установ).

Майже всі підприємства побутового обслуговування мають недержавну форму власності. Обсяги їх діяльності цілком залежать від рівня доходів населення.

Житлово-комунальне господарство — галузь соціальної сфери, яка займається обслуговуванням житлового фонду. Благоустрій житлового фонду дуже неоднорідний. Найвищий він у містах і містечках де більшість жител газифіковано, забезпечено водогоном і каналізацією, центральним опаленням [15, c.294-295].

До важливих галузей нематеріального виробництва слід віднести також фінансову сферу, через яку здійснюються обіг грошей, кредитування, вкладення, інвестування.

Подолання структурних деформацій та активізація розвитку соціальної інфраструктури можливі лише за умови максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів країни, підвищення ефективності і конкуренто-спроможності виробництва, зростання трудової, творчої та підприємницької ініціативи громадян.

Досягнення стабільного соціально-економічного розвитку потребує реалізації комбінованої моделі економічного зростання як з внутрішньою, так і зовнішньою спрямованістю (за умови випереджаючого зростання внутpішнього споживання). В Укpаїні є всі об’єктивні умови для розв’язання цієї проблеми. В Укpаїні здійснюється реформування економіки, результатом якого має бути створення соціально орієнтованої ринкової моделі господарювання. Внутрішній ринок є складовою частиною економіки і повинен забезпечувати потреби суб’єктів господаpювання всередині країни.

3. Основні етапи формування і оцінка сучасного рівня соціальної інфраструктури України

До складу соціальної інфраструктури входять освіта, наука, культура і мистецтво, охорона здоров'я, побутове обслуговування, торгівля, зв'язок, житлове будівництво, транспорт для перевезення пасажирів тощо.

Рівень освіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За даними Національної доповіді про розвиток людини ПРООН валовий показник охоплення навчанням у 2005 р. в Україні становить 79,6% (для порівняння: в середньому по світу - 65%, по країнах, які розвиваються, - 61%, високорозвинених країнах ОЄСР - 94%, в країнах Східної Європи та СНД - 77%). Зрушення, що відбулися між останніми переписами населення, свідчать про суттєве поліпшення освітнього складу населення. Істотно (на 57,5%) зросла і чисельність випускників вузів, що дозволяє оптимістично оцінювати дальші зміни.

Більш освіченим є міське населення, яке значною мірою поповнюється за рахунок навчальної та післянавчальної міграції сільської молоді. Так, питома вага осіб з вищою (включаючи базову та неповну вищу) освітою серед міського населення у 2004 р. становила 37,9% (у 1989 р. - 34,5%), а серед сільського - 17,7% (у 1989 р. - 13,3%). Натомість частка осіб, які не мають навіть повної загальної середньої освіти, серед міського населення у 2005 p. становила 27,3%, а серед сільського - 47,3% (у 1989 р. - відповідно 35,8% та 60,4%) [15, c.295-296].

За останні 15 років відбулися відчутні зміни в "насиченості" населення студентами та учнями. Так, з 1990 р. кількість учнів загальноосвітніх навчальних закладів на кожні 10000 населення зменшилася з 1373 до 1269, професійно-технічних закладів зі 127 до 104, а студентів вищих навчальних закладів на ту саму кількість населення стало більше у 1,6 раза - відповідно 316 та 512 осіб. У 2005 р. 720 тис. підлітків отримали базову, а понад 526 тис. - повну загальну середню освіту, що відповідно на 13% та 46% більше, ніж 8 років тому.

Звертає на себе увагу поступове збільшення питомої ваги випускників 9-х класів, які продовжують навчання для здобуття повної загальної середньої освіти в загальноосвітніх навчальних закладах: з 62% у 1996/97 до 69% у 2003/04 навчальному році [15, c.296-297].

Серед факторів, які негативно впливають на навчальний процес, слід відзначити недостатню забезпеченість сучасними підручниками та наочним приладдям, а також низький рівень комп'ютеризації, оскільки школи здебільшого оснащені морально і фізично застарілими комп'ютерами або (особливо в сільській місцевості) взагалі їх не мають. Основною причиною такого стану є недостатнє фінансування державних навчальних закладів.

Наявність ефективної системи підготовки нових працівників, які б відповідали сучасним вимогам до кваліфікованої робочої сили, є обов'язковою умовою економічної стабільності суспільства.

Підготовку кваліфікованих робітників у 2005 р. здійснювали 953 професійно-технічних заклади, в них здобували професію 483 тис. осіб. За останні роки число зазначених закладів і чисельність учнів в них зменшилися в основному за рахунок ліквідації або реорганізації закладів, які втратили соціально-економічну перспективу в регіонах або мали слабку матеріальну базу. Скорочення кількості учнів зумовлено передусім зменшенням потреб підприємств у новій робочій силі та збільшенням числа учнів старших класів, що продовжують навчання в школі [22].

Статистичні дані підтверджують, що чоловіки та жінки в Україні мають рівний доступ до вищої освіти. Так, серед студентів вищих навчальних закладів, які здобувають вищу освіту, жінок традиційно трохи більше половини (у 2005/2006 н.р. -54%) [22].

У системі доступу громадян для здобуття вищої освіти все відчутніший вплив ринкової економіки. З кожним роком збільшується питома вага студентів, зарахованих до вищих навчальних закладів для навчання на платній основі. Так, якщо у 1995/1996 н.р. для навчання за рахунок фізичних та юридичних осіб було прийнято двох з десяти студентів (18%), то у 2005/2006 - вже шість з десяти (60%) [22].

Випуск фахівців різного рівня вищими навчальними закладами країни щороку збільшується: у 1990 р. вони налічували 366 тис, у 2004 р. - 422 тис, у 2005 р. - 579 тис. Із загальної кількості осіб, підготовлених вищими навчальними закладами у 2005/06 н.р., 31 тис. отримали кваліфікацію магістра, 213 тис. - спеціаліста, 147 тис. - бакалавра, 184 тис. - молодшого спеціаліста. Крім того, понад 5 тис. осіб отримали робітничу професію. Особливо виділяються темпи зростання випуску фахівців з економічних та юридичних спеціальностей [22].

4. Динаміка соціальної інфраструктури України у системі РПС

У 2005 р. кількість центрів (відділень) реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів, підпорядкованих місцевим органам праці та соціальної захисту населення, становила 296 установ, з яких понад 20 центрів професійної реабілітації інвалідів здійснюють професійне навчання за 32 робітничими професіями.

Упродовж 2005 р. забезпечено стале функціонування 316 будинків-інтернатів та 746 територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Розвивається мережа відділення територіальних центрів, у 2005 р. їх кількість зросла з 1931 до 1979.

Порівняно з 1 січня 2005 р. чисельність людей похилого віку та інвалідів, які проживають у будинках-інтернатах системи, збільшилася майже на тисячу осіб – на сьогодні налічується вже 53,3 тис. таких громадян.

У 2005 р. в санаторіях сфери управління Мінпраці оздоровлено понад 26,3 тис. осіб та в санаторіях, переможцях тендерних торгів – 9053 особи із числа інвалідів, ветеранів війни, що на 2 тисячі більше ніж у 2004 році.

Але, на жаль, питання оздоровлення інвалідів та ветеранів залишається проблемним: у 2005 р. оздоровлення потребувало 322 тис. осіб, тобто фактично оздоровлено лише 11% від загальної потреби.

Протягом 2005 р. утворено 5 будинків нічного перебування на 168 місць (у Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Херсонській областях), де впродовж року надано послуг 1893 особам, та 8 спеціально відведених місць для надання послуг особам, які не мають житла (на 220 місць), отримали послуги – 1762 особи. У Києві функціонують Будинок соціального піклування (для нічного перебування), Центр соціальної адаптації для жінок, які не мають визначеного місця проживання, Центр соціальної адаптації престарілих, інвалідів та інших осіб, які не мають постійного місця проживання.

На початок 2006 р. в країні функціонує 20,6 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі 14,2 тис. - у сільській місцевості; в яких відповідно навчаються 5207,2 тис. учнів, у т.ч. 1812,8 тис. - у сільській місцевості або 34,8%.

Попри негативні тенденції із закриттям шкіл, у 2005 р. введено в експлуатацію 44 нові школи (на 12 більше, ніж у попередньому році) на 12074 учнівських місць. З них 38 – на селі [7].

У 2005 р. стовідсотково забезпечено підручниками учнів 1-5-х класів, всього надруковано майже 8 млн. підручників на суму 76,5 млн. гривень.

У загальній середній освіті упродовж 2004/2005 навчального року 8658 учнів випускних класів взяли участь у тестуванні з математики, історії, української мови та економіки на добровільних засадах.

У професійно-технічній освіті за рахунок інвестицій (понад 1 млн. грн.) створено та оновлено навчально-виробничу базу 20 майстерень училищ будівельного профілю. Розроблено 115 проектів державних стандартів професійно-технічної освіти. Здійснюється робота щодо їх апробації у професійно-технічних навчальних закладах (ПТНЗ) та на виробництві. Переглянуто та структуризовано державний перелік професій з підготовки кваліфікованих робітників у ПТНЗ.

Здійснювалась підготовка робітничих кадрів за 530 професіями.

Особливу увагу було приділено питанням цільового прийому сільської молоді. Кількість сільської молоді порівняно з 2004 р. зросла на 4300 осіб (17,7%).

Важливі зміни відбулися у вищій освіті, зумовлені приєднанням України у травні 2005 р. до Болонського процесу. Запроваджено кредитно-модульну систему організації навчального процесу на перших курсах вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, підготовлено програми навчання (експериментальні навчальні плани), адаптовано до європейських вимог вищої освіти окремі документи (інформаційний пакет, академічна довідка, додаток до диплома) [7].

У сучасній Україні роль національної культури набуває ключового значення, а отже - зростає і значення державної політики у сфері культури.

Упродовж 2005 р. Верховною Радою прийнято закони щодо врегулювання правових питань культурної галузі, зокрема: “Про театри і театральну справу” (від 31.05.05 № 2605); “Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 р.” (від 03.03.05 № 2460); “Про тимчасову заборону приватизації об’єктів культурної спадщини” (від 01.02.05 № 2391); “Про внесення змін до Закону України “Про позашкільну освіту”(щодо наповнюваності груп в школах естетичного виховання)” (від 02.06.05 № 2626-15); та постанову “Про недопущення закриття об’єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості”(щодо збереження існуючої мережі закладів культури) (від 06.09.05 № 2848).

Протягом 2005 р. Кабінетом Міністрів затверджено Заходи щодо збереження, ремонту та реставрації об’єктів Національного заповідника “Замки Тернопілля” (постанова від 26.05.05 № 383), утворено наглядову раду Національного заповідника “Замки Тернопілля” (розпорядження від 13.04.05 №100), затверджено Комплексну програму збереження та використання палацово-паркового комплексу у селищі Вишнівець Збаразького району Тернопільської області на 2005-2010 роки (постанова від 14.09.05 № 914).

Державному історико-архітектурному заповіднику у м. Збаражі надано статус національного (Указ Президента України від 15.01.05 № 35/2005) [7].

З метою забезпечення проведення упорядження місць і населених пунктів України, невідкладних протиаварійних та ремонтно–реставраційних робіт на об’єктах, вулицях і площах для підготовки до відзначення 200-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка прийнято розпорядження Кабінету Міністрів від 17.12.05 №532-р.

Фактично у 2005 р. на забезпечення виконання державного замовлення в галузі кінематографії спрямовано 26,5 млн.грн., що становить 80% до планових призначень. У виробництві було 77 кіновідеофільмів, на кінець року завершено виробництво 36.

Для забезпечення права кожної дитини на виховання у сімейному оточенні створювались дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї. Упродовж 2005 р. створено 19 дитячих будинків сімейного типу та 64 прийомні сім’ї. За оперативними даними, станом на 1 січня 2006 р. в Україні налічувалось 149 дитячих будинків сімейного типу та 180 прийомних сімей (в яких виховується понад 1,3 тис. дітей).

З метою підвищення ефективності державної політики щодо захисту дітей прийнято Закон “Про організаційно-правові умови соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (від 13.01.05 № 2342) та Указ Президента України “Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей” (від 11.07.05 № 1086).

Постановою Кабінету Міністрів від 27.12.05 №1291 затверджено Типове положення про соціально-реабілітаційний центр - дитяче містечко, яке являє собою заклад соціального захисту для проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, безпритульних дітей, віком від 3 до 18 років, надання їм комплексної соціальної психологічної, педагогічної, медичної, правової допомоги та їх подальшого влаштування.

За період літньої оздоровчої кампанії 2005 р. в Україні організованими формами оздоровлення та відпочинку охоплено близько 3 млн. дітей (50 % дітей шкільного віку). У дитячих оздоровчих закладах відпочило 2,4 млн. дітей, в санаторно-курортних закладах – майже 595,9 тис. дітей. У першу чергу оздоровлювались діти соціально вразливих категорій, зокрема: 90,2 тис. дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; 100,3 тис. дітей, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС; 576,6 тис. дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей та 24,6 тис. дітей-інвалідів.

Розвиток туристичної та курортної галузей України упродовж останніх трьох років характеризується позитивною та сталою динамікою. Створення нового іміджу українського турпродукту, конкуренто-спроможного в нашій державі та за кордоном. комплексний підхід до розвитку туризму та курортів на регіональному рівні, підтримка розвитку малого та середнього бізнесу у туристичній сфері, зокрема сільського зеленого туризму, зумовили неухильне зростання кількості туристів та обсягів наданих їм послуг [7].

Протягом 2005 р. Україну відвідало 17,6 млн. іноземних туристів, за кордон виїжджало 16,5 млн. українських туристів.

Введення безвізового режиму в’їзду до України громадян європейських та ряду інших держав світу сприяло збільшенню в’їзних туристичних потоків загалом на 14% Зокрема, кількість подорожей в Україну громадян країн ЄС у 2005 р. становила 6,3 млн. осіб, що на 36 % більше аналогічного показника 2004 року.

За попередніми даними, у розвиток туристично-рекреаційної інфраструктури було вкладено понад 1 млрд. грн. з яких більшість - власні кошти підприємств, понад 32 % - кошти внутрішніх та іноземних інвесторів.

За даними ліцензійного реєстру суб’єктів туристичної діяльності на 1 січня 2006 р. ліцензії на туроператорську діяльність отримало 3449 суб'єктів господарювання, з них у 2005 р. видано ліцензій на туроператорську діяльність - 1333, на турагентську діяльність - 2116.

Здійснюється інтеграція України у світовий туристичний ринок. Станом на 1 січня 2006 р. укладено 40 міжнародних угод, у тому числі 9 - з країнами ЄС. Готуються до підписання ще близько 30 міжнародних угод з країнами, що є перспективними для України туристичними ринками. 18 жовтня 2005 р. Україна стала членом Європейської туристичної комісії (ЄТК).

5. Регіональні особливості та територіальні відмінності соціальної інфраструктури України

Проаналізуємо регіональні особливості та територіальні відмінності соціальної інфраструктури України.

За кількістю вищих навчальних закладів та охопленням молоді вищою освітою Донеччина посідає третє місце в Україні після таких всесвітньо відомих вузівських центрів, як Київ та Харків. Найвідоміші вищі навчальні заклади Донеччини — Донецький національний університет, Донецький національний технічний університет, Донецький державний медичний університет, Приазовський державний технічний університет, Донбаська державна машинобудівна академія, Горлівський та Слов'янський державні педагогічні інститути, Донецька державна академія, Донецький державний університет економіки та торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Донбаська державна академія будівництва і архітектури та ін. Наймолодшими, але не менш відомими в нашій країні та за її межами є Донецька державна академія управління та Донецький державний інститут штучного інтелекту.

Останніми роками активно розвивається і сектор недержавних вузів Донеччини III-IV рівнів акредитації. Більшість приватних вузів дістали право видавати випускникам дипломи державного зразка.

Основні тенденції розвитку вищої освіти регіону зумовлені її уніфікацією з європейською та світовою системами, що виявляється у впровадженні багаторівневої системи освіти та скороченні терміну підготовки фахівців вищої кваліфікації.

На початок 2005/06 навчального року підготовку фахівців вищої кваліфікації в Донецькій області здійснювали 26 вищих навчальних закладів III—IV рівня акредитації (в т.ч. 16 державних), в яких навчалося 120, 4 тис. студентів, з них 72,1 тис. — на денному відділенні.

Підготовку молодших спеціалістів у Донецькій області здійснюють 68 вищих навчальних закладів І-II рівня акредитації (з них 4 недержавні), в яких навчається 51,1 тис. студентів.

У навчальному процесі вузів усіх рівнів акредитації зайнято 9,1 тис. штатних викладачів. Навчання здійснюється переважно російською мовою (76,8 % усіх студентів). За 2006 р. частка студентів, що навчаються українською мовою, зросла з 20,5 % до 23,2 %.

У системі вищої освіти Донецької області діє три проекти програми «Tacis» Європейського Союзу — «Навчальний курс з прикладної соціальної політики», «Розробка та впровадження річної програми з підготовки магістрів з економетрії» та «Розповсюдження інновацій в життєздатній економіці». Проекти реалізуються на базі двох вузів — Донецького національного університету та Донецького державного університету економіки та торгівлі ім. Туган-Барановського. Завданням цих двох навчальних центрів має стати інтеграція наукового потенціалу Донбасу в загальноєвропейське співтовариство [9, c.332-333].

У Донецькій області створено мережу закладів освіти, яка задовольняє потреби населення у формах, профілях та мовах навчання підростаючого покоління, у розвитку творчої особистості дитини, реалізації її природних здібностей.

Удосконалення системи освіти передбачає пошук шляхів її подальшого розвитку в області, розробку нових підходів до навчання та виховання, розширення можливостей отримання випускниками базової освіти, рівень якої має бути вищим за програмний мінімум.

У Луганській області мережа навчальних закладів загальної середньої освіти складається з 809 загальноосвітніх закладів, де навчаються 285,8 тис. учнів, або 98,9 % дітей шкільного віку. Серед закладів загальної середньої освіти 11 гімназій, 9 ліцеїв, 1 колегіум, 15 навчально-виховних комплексів. Функціонують 15 спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з фізичними та психічними вадами. Крім комунальних загальноосвітніх закладів створені і діють 13 приватних. Для громадян, які не змогли здобути середню освіту своєчасно і мають бажання вчитись, працюють 8 вечірніх шкіл.

Із 809 загальноосвітніх закладів 214 проводять навчання українською мовою (32,2 тис. учнів), 494 — російською і в 315 школах є класи з викладанням українською і російською мовами. Крім того, в російськомовних школах відкрито класи навчання українською мовою. Всього українською мовою навчається 22,5 % (64,2 тис.) учнів.

Станом на 01.01.07 р. в Луганській області функціонувало 75 професійно-технічних навчальних заклади (ПТНЗ), 67 із яких II атестаційного рівня, 8 — III атестаційного рівня та філії. Контингент учнів і слухачів ПТНЗ області становить 36997 осіб.

Пріоритетні напрями наукових розробок у регіоні:

- екологічно чиста енергетика;

- реалізація проектів енергозберігаючих технологій;

- реконструкція, модернізація, технічне переозброєння базових галузей господарства, вугільної промисловості, металургії, машинобудування, енергетики;

- нові речовини і матеріали;

- дослідження в галузі фізико-математичних, хімічних, економічних та медичних наук;

- перспективні інформаційні технології;

- прилади комплексної автоматизації;

- системи зв'язку;

- виробництво, переробка і зберігання сільськогосподарської продукції;

- здоров'я людини;

- охорона навколишнього середовища.

У системі охорони, здоров'я Донецького економічного району діють обласні, міські, районні лікувальні заклади, діагностичні центри, спеціалізовані лікарні, станції та відділення швидкої медичної допомоги — всього 1486 одиниць. У відділеннях профілактики захворювань щорічно проходять профогляди до 95% населення області. Особлива увага приділяється інвалідам та учасникам Великої Вітчизняної війни, а також постраждалим на Чорнобильській ЛЕС. У лікарнях 64440 лікарських ліжок.

У регіоні працює понад 30 тис. лікарів усіх спеціальностей, з яких до 8 тис. мають вищу категорію, а більш як 250 — учений ступінь кандидата або доктора медичних наук [9, c.334-335].

Для надання висококваліфікованої медичної допомоги на базі обласних лікувальних закладів створено спеціалізовані центри:

- Донецький центр мікрохірургії ока;

- Донецький центр хірургічного гемодіалізу і трансплантації нирки;

- Донецький центр баротерапії;

- Донецький центр мінімальної інвазійної терапії;

- Донецький центр ендоурології та літотрипсії;

- Донецький торакальний центр;

- Донецький регіональний діагностичний центр та ін.

Велику профілактичну та лікувальну роботу в районі проводить Донецька клінічна туберкульозна лікарня. Тільки тут в Україні проводяться усі види операцій на органах грудної порожнини, на суглобах та хребті. На базі Донецької обласної дитячої лікарні організовано неонатальний центр, що визначений як навчальний центр реанімації немовлят. Медичний центр «Ісіда-Дон-IVF» — сучасна установа, що спеціалізується на лікуванні різних форм безплідності.

27 лютого 2001 р. в Донецьку відкрився Центр здоров'я шахтарів при міській лікарні № 25. Це стало можливим завдяки сприянню міжнародного альянсу охорони здоров'я за підтримки Агентства міжнародного розвитку (США).

В Амвросіївському, Костянтинівському, Красноармійському та Старобешівському районах створено родинні лікарські амбулаторії. В Маріуполі на базі міської лікарні почав діяти Центр охорони зору у дітей, тут же створено територіальне акушерсько-педіатричне об'єднання. Медико-генетичні центри для забезпечення якісної передпологової діагностики вроджених пороків розвитку з'явилися в Маріуполі та Краматорську, в Макіївці відкрився обласний Будинок малюка для ВІЛ-інфікованих дітей. У 2002 р. введені в експлуатацію стаціонарне відділення на 150 ліжок і поліклініка Попаснянскої районної лікарні, перша черга гінекологічного корпусу Біловодської центральної районної лікарні, Хоспис при обласному онкологічному диспансері, Луганський будинок дитини № 2.

В економічному районі закладено новий напрям охорони здоров'я — впроваджено систему роботи сімейних лікарів.

У 2005 р. в Донецькому економічному районі діяло 3355 масових бібліотек та універсальна бібліотека, 1145 клубних закладів, 45 музеїв, 11 театрів, 2 філармонії, 200 шкіл естетичного виховання дітей. У Донецькій області 7 вищих мистецьких навчальних закладів: Державна музична академія ім. С.С. Прокоф'єва, музичні училища (в Артемівську, Дзержинську, Донецьку, Маріуполі), художнє училище та училище культури (м. Донецьк).

Життєвий рівень населення Придніпров'я низький, більшість людей живуть за межею бідності. Номінальні грошові доходи зростають повільніше, ніж ціни на товари і послуги [9, c.336-337].

У соціальній сфері створюється близько 1/5 валової доданої вартості району, у якій матеріально-побутові послуги становлять близько 2/3, соціально-культурні — 1/3. Тут зосереджено майже 25 % трудових ресурсів.

За останні роки значно скоротилися інвестиції в соціальну сферу, зросли обсяги платних послуг, особливо побутових. Значно скоротився обсяг роздрібного товарообороту. Стало менше закладів культури, установ відпочинку, а також; місць у санаторіях та пансіонатах відпочинку, житлового й соціально-культурного будівництва.

Значно менше дітей нині відвідують заклади дошкільного виховання. Скоротилась мережа клубів і бібліотек, лікарняних установ, зменшилися ліжковий фонд і потужності амбулаторно-поліклінічних закладів.

У Північно-східному економічному районі на початок 2004/05 н. р. було 85 вищих навчальних закладів І-II і 53 — III-IV рівнів акредитації. Серед них Харківський національний університет; педагогічний, медичний, сільськогосподарський, інженерно-будівельний університети в Полтаві; педагогічний, сільськогосподарський, фізико-технологічний університети в Сумах; 2615 загальноосвітніх навчальних закладів, з них 54 загальноосвітні заклади нового типу (ліцеї, гімназії), 29 державних музеїв. У Полтаві діють гравіметрична обсерваторія, інститут вагонобудування та інститути атомного і енергетичного насособудування, компресорного машинобудування в Сумській області. В Харкові для координації та розвитку фундаментальних наукових досліджень функціонує Північно-Східний науковий центр АН України [9, c.338-339].

Однією із складових соціальної інфраструктури є інтелектуальний потенціал. Рівень освіти в Харківській області відносно високий. В індустріальних районах частка тих, хто має вищу і середню освіту, більша, ніж в індустріально-аграрних чи аграрних. Склалася певна територіальна диференціація і в рівні вищої освіти. Простежується тенденція до зменшення кількості учнів у загальноосвітніх навчальних закладах і збільшення кількості студентів у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації.

Економічна криза істотно вплинула і на сферу культури. Кількість місць у закладах культури або залишається на попередньому рівні (Полтавська область), або зменшується (Харківська і Сумська), причому це явище має істотні регіональні відмінності. Так, кількість місць у закладах культури клубного типу найвища в Полтавській області (17 місць на 100 осіб населення), найнижча — у Харківській (7 місць). Зменшується книжковий фонд бібліотек, особливо в Харківській області, де кількість примірників книг з 908 (на 100 осіб) в 1985 р. зменшилася до 859 у 2005 р.

Невтішна ситуація із забезпеченням кіноустановками. Кількість місць у залах для глядачів стаціонарних кіноустановок зменшилася в Сумській області від 15 в 1985 р. до 0,5 в 2005 р. з розрахунку на 100 осіб населення. Через фінансові проблеми, нерентабельність кінозалів істотно зменшилася кількість кіносеансів (від 17 у Полтавській, 18 у Сумській, 14 у Харківській областях у 1985 р. до відповідно 0,1; 0,1 та 0,4 у 2005 р. з розрахунку на одного жителя). Аналогічна картина із відвідуванням музеїв, театрів, концертів. Наприклад, театри у Сумській області у 1985 р. відвідували 35 осіб із 100, а в 2005 р. — 8, у Полтавській області — відповідно 31 і 2. До речі, у Полтаві й досі немає сучасного концертного залу (планується переобладнати для цього кінотеатр «Полтава»).

У розвитку регіонів на сучасному етапі важливе значення мають інвестиційні процеси. У господарський комплекс Швнічно-Східного економічного району в 2005 р. інвестовано 2557 млн. грн., у т.ч. в економіку Полтавської області 893 млн. грн., Харківської — 1193 млн. грн., Сумської — 471 млн. грн. Зарубіжні інвестори на кінець 2002 р. вклали $ 447,6 млн. найбільше — в Харківську ($ 164,1 млн.) та Полтавську ($ 155,9) області, в Сумську — $ 127,6 млн. Зворотне інвестування було значно меншим (приблизно $ 44 млн. й то переважно за рахунок Харківської обл.).

Найбільший інтерес у зарубіжних інвесторів викликає харчова промисловість — 7,1 % та паливна — 49,9 % від загального обсягу вкладень у цю галузь. Найреальнішим внутрішнім інвестором є комерційні банки. Однак через низький рівень економічної діяльності підприємств фінансові активи банків знижуються і відповідно збільшується кількість збанкрутілих банківських установ. У районі одна банківська структура припадає на 100 тис. населення (у Полтавській обл. — 177 тис, у Харківській — 20,4 тис). Для порівняння — у країнах з розвиненою ринковою економікою на один банк припадає 6-8 тис клієнтів [9, c.350-351].

Сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти, лісиста місцевість у Сумській, густа річкова мережа у Полтавській області створюють курортний потенціал регіону: 45 санаторіїв та пансіонатів, 16 туристичних бюро подорожей та екскурсій, 8 і ристичних баз (найбільші «Новосанжарська» в Нових Санжара «Сонячна» в с Липовому Глобинського району, «Бузковий гай» у с Горбанівці та «Кротенківська» в с. Кротенках Полтавського району, «Кияниця» Сумського району, «Ярославна» в Путивлі, «Васищеве» Харківського, «Лиман» Зміївського районів).

Особливе значення мають мінеральні води Полтавщини, зокрема в Миргороді, Великобагачанську, Нових Санжарах, Хоролі. Зі хімічним складом вони належать до гідрокарбонатно-хлоридно-натрієвих і хлоридно-натрієвих, слабко мінералізовані. Серед курортів користуються популярністю Миргород, Березівські Мінеральні Води Дергачівського району, Рай — Оленівка Харківського, курортна місцевість Ліщинівка Кобеляцького районів. Для лікування використовуються торфові грязі, зокрема гіпсові купоросні торфи. Середня мінералізація їх грязьового розчину становить 2-3 г/л. Доцільно зосередити увагу на розширенні і поглибленні індустрії туризму. Розгалужену, але дещо занедбану мережу для розвитку туризму становлять пам'ятки історії та культури, близько двох тисяч з яких можна задіяти як об'єкти огляду для розробки маршрутів екскурсій і турів. З огляду на це може бути доцільним поєднання організованого і самодіяльного туризму, як внутрішнього, так і міжнародного.

Соціальна сфера Столичного економічного району охоплює систему установ сфери послуг, призначення якої — задовольняти фізичні й духовні потреби населення. Об'єкти соціальної сфери не беруть безпосередньої участі у виробництві матеріальних благ, проте забезпечують необхідні умови для формування виробництва і життя людей. Наявність у регіоні розвиненої соціальної сфери сприяє розширенню економічної бази, припливу населення. Найвищий рівень розвитку цієї сфери в урбанізованих регіонах, найменший — в областях з високою часткою сільського населення, переважанням серед міських поселень малих міст і селищ міського типу. Це підтверджують показники локалізації основних невиробничих фондів, які становлять у Житомирській області 0,41; Київській 2,81; Чернігівській 0,43.

Найвища концентрація основних фондів соціальної сфери у Київській області, де найвищий виробничий і рекреаційний потенціали, а також розміщена столиця України — центр управління державою, науки, культури, охорони здоров'я і т. ін. У Житомирській і Чернігівській областях, рівень економічного розвитку яких порівняно невисокий, показники соціального потенціалу (індекс локалізації < 0,5) одні з найнижчих в країні. Це підтверджується і рівнем послуг, наданих тут населенню закладами та підприємствами сфери послуг. У Київській області обсяг послуг з розрахунку на одного жителя є одним з найвищих в Україні (більший він тільки у Причорноморському регіоні) [9, c.355-356].

У районі налічується 2379 постійних дошкільних закладів, з яких близько 60% у місті Києві та Київській області; 3109 середніх закладів освіти з 907 тис. учнів. Скорочення фінансування закладів освіти призвело до того, що лише за 2005 р. в районі ліквідовано 24 школи, переважно в Чернігівській та Житомирській областях.

Разом з тим відвідування закладів культури населенням з року в рік скорочується. Найвищий його рівень у Києві з його провідними театрами, музеями, бібліотеками, які відвідує велика кількість гостей столиці.

Серед галузей соціальної сфери важливою є охорона здоров'я. У районі працюють 37,8 тис. лікарів (по 50 лікарів на 10000 осіб проти 47 по Україні). Кількість лікарняних ліжок з розрахунку на 10000 осіб (за винятком Житомирської області) теж значно вища, ніж у середньому по Україні. Мережа закладів охорони здоров'я охоплює велику кількість лікарень, амбулаторно-поліклінічних закладів, санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку, інтернатів для старих людей та інвалідів.

До соціальної сфери належать також торгівля (державна, кооперативна, приватна) і підприємства масового харчування. На їх розміщення впливають особливості розселення в країні. Міста, селища міського типу й великі села є торговельними центрами для навколишніх сіл. У віддалених невеликих селах північної частини району рівень торгових послуг найнижчий.

Обсяг роздрібного товарообігу в 2005 р. становив 94584,6 млн. грн., або 33% від загальнодержавного. З розрахунку на одного жителя він найвищий у м. Києві (втричі більший за середній показник по Україні). У структурі роздрібного товарообороту переважають продовольчі товари (52,0 %), серед яких — одяг, трикотажні вироби, взуття, тканини, товари культурно-побутового та господарського призначення.

Важливою галуззю соціальної сфери є побутове обслуговування (послуги з ремонту, пошиття одягу, взуття, трикотажних і шкіряних виробів, ремонту телерадіоапаратури, побутової техніки, а також послуги перукарень, лазень, хімчисток, інших установ). Обсяг платних послуг становить 4007,0 млн. грн. У міських поселеннях району обсяг їх з розрахунку на одну людину майже втричі вищий, ніж у сільській місцевості. У значній кількості сіл зовсім немає побутових установ, а ті, що є, надають мало послуг через низьку платоспроможність населення.

Майже всі підприємства побутового обслуговування мають недержавну форму власності. Обсяги їх діяльності цілком залежать від рівня доходів населення [9, c.357-358].

Житлово-комунальне господарство — галузь соціальної сфери, яка займається обслуговуванням житлового фонду. Цей фонд у районі становить 161,0 млн. м2 загальної площі житла, 3/4 його перебуває у власності громадян. Забезпеченість житлом населення району трохи вища, ніж; загалом по Україні, і становить 22,9 м2, в міських поселеннях — 20,5 м2, в сільській одного жителя, в т.ч. місцевості — 24,5 м2.

Благоустрій житлового фонду дуже неоднорідний. Найвищий він у містах і містечках південної частини району, де більшість жител газифіковано, забезпечено водогоном і каналізацією, центральним опаленням. Водночас значна кількість сіл, особливо поліської частини району, такими послугами не охоплена.

До важливих галузей нематеріального виробництва слід віднести також фінансову сферу, через яку здійснюються обіг грошей, кредитування, вкладення, інвестування. На території району і зокрема м. Києва розміщені центральні офіси більшості вітчизняних і зарубіжних банківських установ, які діють на фінансовому ринку України, тому 96 % кредитних вкладень банків у державі припадає на м. Київ і Київську область.

Невиробнича сфера Подільського економічного району перебуває у тісному зв'язку з виробничою. До її складу входять освіта, наука, культура і мистецтво, охорона здоров'я, побутове обслуговування, торгівля, зв'язок, житлове будівництво, транспорт для перевезення пасажирів тощо.

В районі діє 3092 загальноосвітні школи, в яких працює понад 59,8 тис. учителів і навчається 634 тис. учнів. Кількість учнів у школах, починаючи з 70-х років, зменшується. Причиною цього є негативна демографічна ситуація. Крім того, щоразу більша частка учнів старших класів середніх шкіл переходить на навчання в профтехучилища, вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації.

Позашкільних дитячих закладів у районі понад 200. Це станції юних натуралістів, туристів, техніків, спортивні, художні та музичні школи, центри дитячої творчості та ін.

Дошкільне виховання здійснюється у дитячих садках і яслах, яких на території економічного району близько 2000. Більше половини з них функціонують.

Розміщення закладів на території району більш-менш рівномірне. Найвідоміші з них торговельний, кооперативний, радіоприла-добудівний технікуми в Тернополі, політехнічний коледж;, комерційний та кооперативний технікуми в Хмельницькому, агротехнічні коледжі в Бережанах і Борщеві, сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку в Шепетівці, індустріальний, будівельний, планово-економічний технікуми в Кам'янці-Подільському, педагогічний коледж у Чорткові, медичне й педагогічне училища у Чорткові, вище училище культури в Теребовлі. Профтехучилища, які готують спеціалістів для сільського господарства, розміщені переважно в містечках і великих селах району.

Вищих навчальних закладів освіти І і II та III і IV рівнів акредитації 78, у них навчається 105,1 тис. студентів стаціонарної та заочної форм навчання. Найвідоміші серед них Вінницька політехнічна академія, Тернопільська академія народного господарства, Кам'янець-Подільська сільськогосподарська академія, Вінницька медична академія.

Наука в економічному районі розвивається у вищих навчальних і наукових закладах і підприємствах. В ній зайнято понад 10 тис. осіб.

В районі діють 3117 бібліотек, в яких налічується понад 30 млн. примірників книг і журналів, 7 професійних театрів, 34 державні музеї, в т.ч. б краєзнавчих.

Досить розгалуженою є мережа закладів охорони здоров'я. У районі працює 19,1 тис. лікарів, 49,0 тис. осіб середнього медичного персоналу. Найбільше забезпечені лікарями обласні центри (50 лікарів на 10 тис. жителів), а найменше — сільські місцевості.

У зв'язку з кризовими явищами в економіці та різким погіршенням матеріального становища людей зростає кількість хворих, матеріальна база в лікарнях не відповідає вимогам до неї. Знижується середньостатистичний вік життя чоловіків і жінок внаслідок зменшення мінімального рівня безкоштовної лікарської допомоги населенню, пристрасті до алкоголю та наркоманії, 52 види медичних послуг стали платними.

Торгівля і масове харчування тісно пов'язані з виробництвом. За останні роки набула розвитку приватна торгівля. Заклади торгівлі й громадського харчування розміщені переважно у містах і великих селах. В останніх функціонують продовольчі, промтоварні, а також спеціалізовані магазини. У невеликих селах, зазвичай, по одному магазину, де продають промислові та продуктові товари широкого вжитку. У структурі роздрібного товарообігу переважають непродовольчі товари (понад 59 %), серед них одяг, взуття, галантерейні вироби [9, c.360-361].

Підприємства побутового обслуговування розміщені переважено у містах і містечках району, у багатьох селах зовсім немає побутових підприємств. Платіжна криза значно зменшила обсяг побутових послуг.

У районі досить сприятливі умови для розвитку туризму та санаторно-курортного господарства. Найбільше приваблюють туристів такі об'єкти природи, як Кременецькі гори, Медобори, каньйони Дністра, гіпсові печери, дендропарки: Гермаківський, Полонський, Новоселецький та ін. Цілющі води типу «Нафтуся» в Гусятині й родонові у Хмільнику використовуються у курортних центрах для лікування.

Невиробнича сфера Карпатського економічного району включає освіту, культуру, науку й мистецтво, охорону здоров'я, побутове обслуговування, торгівлю, зв'язок, житлове будівництво, пасажирський транспорт.

У районі 1617 дитячих садків і ясел, більше половини яких у сільській місцевості. їх відвідує 92,6 тис. дітей. Важливу роль відіграють також позашкільні навчальні заклади, гуртки, центри дитячої творчості, спортивні, художні, музичні школи, станції юних туристів, натуралістів тощо.

Розміщення професійних училищ, технікумів, інших спеціалізованих середніх навчальних закладів більш-менш рівномірне по території і прив'язане переважно до районних центрів та містечок.

Як і в усій Україні, в Карпатському економічному районі спостерігається тенденція до збільшення кількості вищих навчальних закладів. Сьогодні їх 120, у т.ч. І-ІІ рівнів акредитації — 96, III і IV рівнів — 24. У них навчається відповідно 71 та 116,8 тис. студентів (всього 187,8 тис). Найбільшими і найвідомішими з них є Львівський національний університет ім. І.Франка, Львівська політехніка, медичний, лісотехнічний, зооветеринарний, фізичної культури, торгово-економічний, Український поліграфічний університети (Львів), медичний, педагогічний, нафти та газу університети (Івано-Франківськ), Ужгородський та Чернівецький університети, Буковинська медична академія. У Львові функціонують Західне відділення НАН України, низка філій науково-дослідних інститутів, наукові розробки проводять також на підприємствах району.

Культура представлена мережею бібліотек, будинків культури, музеїв, театрів.

Заклади торгівлі й масового харчування розміщені переважно в містах і великих сільських населених пунктах. Як правило, тут працюють спеціалізовані магазини з продажу промислових і продовольчих товарів. У кожному малому сільському поселенні зазвичай функціонує один магазин, де реалізуються товари обох груп. Установи з побутового обслуговування (пошиття та ремонт одягу і взуття, хімчистка, ремонт радіо і телеапаратури, побутової техніки, лазні, сауни, надання ритуальних послуг) розміщені переважно у містах. Незадовільний стан сфери послуг поглиблюється платіжною кризою, що призвело до різкого скорочення обсягів наданих послуг [9, c.370-371].

Природні умови Карпатського економічного району є надзвичайно сприятливими для розвитку санаторно-курортного господарства. Тут густа мережа санаторіїв — 112 (на 27851 лікувально-оздоровчих місць). Найвідомішими місцями відпочинку й оздоровлення є Вузлове (санаторій), Косини (санаторій), Боржава (зона відпочинку «Боржава»), Кострина (дві турбази), Східниця, Черче, Кваси, Сойми і Синевирська Поляна (санаторії), Рахів (турбаза «Тиса»), Ясиня і Кобилецька Поляна (турбази), бальнеологічний курорт «Трускавець» (18 санаторіїв, 16 пансіонатів), Хуст (турбаза «Нарцис»), Моршин (8 санаторіїв, 4 пансіонати), с Ясень (дитячий санаторій) та ін.

Грошові доходи населення у Центрально-українському економічному районі менші за середні по країні: у Кіровоградській області вони становили у 2001 р. 1602,9 грн. на душу населення, в Черкаській — 1544,8 грн. (по Україні — 2247,5 грн.); середньомісячна заробітна плата відповідно — 282 грн. (75,0 % від середнього рівня в економіці), в Черкаській — 276 грн. (73,4 %).

Рівень торговельних послугу районі менший за середній по країні. Роздрібний товарообіг на душу населення у 2002 р. становив у Кіровоградській області 644 грн., у Черкаській — 570 грн. (в Україні— 823 грн.); обсяг вироблених послуг—відповідно 571,2 млн. грн. і 605,9 млн. грн. (2,7 % від загального обсягу по Україні).

Забезпеченість регіону дошкільними закладами освіти вища, ніж у середньому по Україні. Показники, що характеризують рівень розвитку шкільної освіти, близькі до середніх по країні. У загальноосвітніх навчальних закладах у 2005 р. навчалися 336,5 тис. дітей (5,3 % від загальної кількості по країні); у вищих закладах І-ІІ рівнів акредитації — 30 тис. (5,1 %), III-IV — 52,9 тис. осіб (3,1 %). Розвиваються нові типи навчальних закладів: гімназії — 16 (4,3 % від загальної кількості по країні), ліцеї — 7 (2,1 %), колегіуми — 2 (5,9 %), навчально-виховні комплекси — 106 (6,3 %).

У регіоні 37 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації і 13 III-IV рівнів: два педагогічних (у Кіровограді, Умані), Черкаський державний університет ім. Б.Хмельницького, Черкаська академія менеджменту, сільськогосподарського машинобудування, Вище льотне училище цивільної авіації (Кіровоград), Уманська сільськогосподарська академія та ін.; функціонує багато середніх спеціальних навчальних закладів (у т.ч. гідромеліоративний технікум в с Шевченкові), професійно-технічних училищ. Є науково-дослідні інститути і проектно-конструкторські бюро (43 одиниці, або 2,9 % від кількості їх в Україні): філія Українського проектного інституту «Укрміськбудпроект», Придніпровське відділення Українського НДІ праці, проектно-конструкторсько-технологічний інститут «Укрґрунтмаш», селекційно-дендрологічна станція Українського інституту лісового господарства і лісомеліорації, Черкаська обласна сільськогосподарська дослідна станція, Інститут садівництва Лісостепу ім. Л.П. Симиренкау Млієві, Верхняцька дослідно-селекційна станція, Канівський фізико-географічний стаціонар та ін. Обсяг виконаних власними силами науково-технічних робіт у 2005 р. становив 25,3 млн. грн. (1,0% від загального обсягу по країні).

У Кіровограді є два театри, філармонія, краєзнавчий музей з філією — музеєм-заповідником Карпенка-Карого «Хутір Надія», музей В.О. Сухомлинського. В області 18 музеїв, 656 клубів, 636 бібліотек. В Черкасах діють театри музично-драматичний та ляльок, філармонія, 8 музеїв (в області 23 музеї, 767 клубів, 766 бібліотек). Забезпеченість населення закладами культури вища, ніж у середньому по Україні, але в останні роки їх кількість поступово зменшується. Історичні місця Черкащини пов'язані з іменами Т.Г. Шевченка, Б. Хмельницького, С.С. Гулака-Артемовського.

Забезпеченість населення району медичними закладами у 2005 р. була менша, ніж у середньому по країні. На 10000 осіб населення в Кіровоградській області припадало 35,2 лікаря, у Черкаській — 38,0 (в Україні — 46,9); середнього медичного персоналу — відповідно 109,9 і 111,1 (110,0); кількість лікарняних ліжок — 94,4 і 90,8 (97,3); місткість амбулаторно-поліклінічних закладів — відповідно 250,9 і 198,0 (205,0) тис. відвідувань за зміну [9, c.371-372].

Основні рекреаційні ресурси району — оздоровчі (м'який клімат, мальовничі береги річок і водосховищ), екскурсійно-туристські та курортні (води сульфатно-хлоридно-натрієво-кальцієві, гідрокарбонатні натрієво-магнієво-кальцієві для пиття і радонові для ванн у Знам'янському, Кам'янському, Звенигородському районах). Діють кілька санаторіїв, пансіонатів (14 на 2511 місць, або 1,7 % від загальної кількості їх в Україні), будинків відпочинку (2 на 596 місць, 1,0 %). В областях діють туристсько-екскурсійні організації, декілька туристських баз.

У Причорноморському економічному районі працює 2838 шкіл, в яких навчається 1073 тис. учнів. Постійні дошкільні заклади (дитячі садки та ясла), яких у районі 3248, відвідують майже 201 тис. дітей, або 42,25 % від загальної чисельності дітей відповідного віку.

Професійно-технічні училища, технікуми та інші спеціалізовані середні навчальні заклади функціонують в обласних та районних, а також у великих промислових центрах регіону. Вони щороку випускають близько 26,5 тис. кваліфікованих робітників.

У 39 вищих закладах освіти III-IV рівнів акредитації навчаються понад 132 тис. студентів. Найбільшими є Одеський та Сімферопольський університети. В Сімферополі працюють інститути — медичний, сільськогосподарський, природоохоронний і курортного будівництва; в Севастополі — технічний університет; в Одесі — політехнічний, економічний, медичний, педагогічний, морський університети, Державні академії морська, будівництва та архітектури, зв'язку, харчових технологій, холоду; інститути гідрометеоро логічний, сільськогосподарський, ізмаїльський педагогічний, сухопутних військ, внутрішніх справ; консерваторія; в Миколаєві — кораблебудівний та педагогічний інститути, філія Одеського сільськогосподарського інституту, факультет Київського інституту культури, факультет Одеського технічного інституту холодильної промисловості (Первомайськ); у Херсоні — педагогічний, сільськогосподарський та індустріальний інститути. Працюють Кримська гідрометерологічна обсерваторія, Кримська астрофізична обсерваторія, Інститути біології південних морів і морський гідрофізичний НАН України. В Одеській області функціонує Південний науковий центр НАН України з відділами: селекційно-генетичним, виноградарства й виноробства, курортології, вірусології та епідеміології; Одеське відділення Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства і океанографії; Одеський гідрометерео-логічний центр Чорного та Азовського морів, Одеська астрологічна обсерваторія та інші наукові установи і проектні організації; в Херсоні — Український науково-дослідний інститут зрошуваного землеробства, в Асканії-Новій Чаплинського району — Інститут тваринництва степових районів «Асканія-Нова».

Культура представлена мережею бібліотек, будинків культури, музеїв, театрів. Працює 3019 бібліотек, в тому числі 2181 в сільській місцевості; 2836 клубів, з них 2383 в сільській місцевості, 1594 кіноустановок, 20 театрів, 40 музеїв. Забезпеченість населення (з розрахунку на 1000 чол.) книжковим фондом становить 724,5 примірника, місцями в залах для глядачів стаціонарних кіноустановок — 5,25, місцями в закладах культури клубного типу — 12 [9, c.380-381].

У кожному обласному центрі є обласні лікарні, в кожному районі — районні, в кожному місті — міські. В Одесі, Сімферополі, Феодосії, Севастополі є республіканські госпіталі для інвалідів та учасників війни. В Одесі функціонує Республіканський офтальмологічний центр ім. академіка Філатова. Загальна кількість лікарняних ліжок у районі становить 78,2 тис. На 10000 жителів припадає 109,5 ліжко-місця.

Заклади торгівлі й громадського харчування розміщені практично в кожному населеному пункті. Обсяги товарообігу залежать від чисельності населення, а також від місцерозташування даних закладів. Останнім часом поширюється тенденція будівництва магазинів, кафе, ресторанів, барів, мотелів поблизу автомагістралей, курортів тощо.

Заклади побутового обслуговування (ательє з індпошиву та ремонту швейних, трикотажних виробів, взуття, перукарні, лазні, хімчистка, пральні та ін.) розміщені переважно в містах і містечках. Через низьку платоспроможність населення, високі ціни на послуги заклади побутового обслуговування, які працювали в сільській місцевості, практично не функціонують. Пересувні комплексні приймальні пункти, які регулярно надавали побутові послуги у віддалених населених пунктах, через брак коштів припинили свою роботу. Все це створює значні незручності для сільських жителів. Практикують виїзди на села лише спеціалісти обласних заводів «Ремпобут-техніка», які ремонтують холодильники, пральні та швейні машини, пилососи та іншу побутову техніку на місцях або забирають її для капітального ремонту на завод. Аналогічну роботу проводять майстри з ремонту радіотелеапаратури.

Одна з найважливіших ланок господарського комплексу Причорноморського економічного району — курортно-рекреаційне господарство. Сприятливі кліматичні умови причорноморської частини території, численні пляжі, тепле море, лікувальні грязі та мінеральні води різних типів, антропогенні рекреаційні ресурси (пам'ятники історії та культури) визначають його державне та міжнародна значення. Найбільше значення мають курорти Південного берега Криму та бальнеологічні курорти Одеси.

В АР Крим 36% санаторіїв курортного фонду України, понад 30 % будинків і пансіонатів відпочинку, майже 20% туристських закладів. Діють 127 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням, 94 будинки відпочинку і пансіонати, у яких щороку відпочиває понад 1 млн. осіб. На базі джерел мінеральних вод функціонують санаторії в Євпаторії, Саках, Феодосії. Практичне значення мають термальні води Тарханкутського півострова, лікувальні грязі численних солоних озер. Сформувалися рекреаційні райони: Ялтинський, Євпаторійський, Феодосійський.

В Одеській області 43 санаторії та пансіонати з лікуванням, 16 будинків і пансіонатів відпочинку, турбази і дитячі табори. Функціонують курорти «Аркадія», «Великий Фонтан», «Кароліно-Бугаз», «Затока», Куяльницький та ін. Всі вони в Одеському рекреаційному районі.

Заклади відпочинку Миколаївської області розміщені переважно в курортних зонах Очакова та Миколаєва. Є 4 санаторії і пансіонати з лікуванням, 17 будинків та пансіонатів відпочинку, численні бази відпочинку, дитячі табори.

У Північно-Західному економічному районі у 2005/2006 навчальному році працювало 25 навчальних закладів І-II рівнів акредитації, у яких навчалося 25,4 тис. студентів, і 8 вищих закладів освіти III-IV рівня акредитації з 44,9 тис. студентів. Зокрема, в Луцьку та Рівному — педінститути, Луцький політехнічний університет, Рівненський державний інститут культури, Українська державна академія водного господарства, Острозька академія Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Функціонує Сарненська станція з освоєння боліт, Рівненське науково-виробниче об'єднання «Еліта» [9, c.382-383].

У Рівному працюють два театри — Український музично-драматичний та ляльок, а також філармонія, Острозький історико-культурний заповідник, будинки природи, ряд краєзнавчих музеїв, у т.ч. музей Лесі Українки в с. Колодяжному. У Волинській області є два театри.

До природних рекреаційних ресурсів належать сприятливі кліматичні умови, значні масиви лісів, річки, озера, лікувальні торфові грязі та мінеральні води: в Корецькому районі — радонові, в Сарненському — хлоридно-натрієві (на їх базі діє санаторій «Горинь»), поблизу Острога —острозька, містечка Березне — надслучанська.

6. Пріоритетні завдання та механізми соціальної інфраструктури України на майбутні роки

З основних проблем освітньої галузі можна виділити наступні.

На недостатньому рівні здійснюється вивчення регіонального ринку праці щодо потреб у кваліфікованих робітничих кадрах. Формування обсягів державного замовлення на підготовку робітничих кадрів здійснюється формально, не враховується інфраструктура виробництва.

Рівень соціального забезпечення педагогічних працівників навчальних закладів професійно-технічної освіти залишається низьким. Забезпеченість педагогічними кадрами ПТНЗ становить 85% від потреби. На сьогодні навчальний процес здійснюють 10,8 тис.(21,9%) педагогічних працівників передпенсійного та пенсійного віку. 39% педагогічних працівників не мають повної вищої освіти. Потребують житла 2,4% педагогічних працівників.

Є проблеми з фінансуванням Державної програми “Вчитель”. Для виконання заходів Програми передбачено було виділити з держбюджету - у 2004 р. - 11129 тис. грн., 2005 р. - 11426,5 тис. грн., у 2006 р. - 9941,5 тис. грн. на комп’ютеризацію навчального процесу, видання новітніх посібників, оновлення фондів бібліотек тощо, однак зазначені кошти на реалізацію програми не виділялись.

З метою удосконалення нормативно-правової бази у сфері охорони здоров’я протягом 2005 р. було прийнято низку законодавчих актів.

На сьогодні реалізується понад 20 державних програм та комплексних заходів. За рахунок державних коштів обсяг асигнувань на державні програми і централізовані заходи Міністерства охорони здоров’я у 2005 р. становив 831,4 млн. гривень.

Впровадження національних програм щодо профілактики і лікування артеріальної гіпертензії, онкології, цукрового діабету дало можливість знизити рівні смертності населення від хвороб системи кровообігу - з 991,4 на 100 тис. нас. у 2004 р. до 948,7 у 2005 р.; від злоякісних новоутворень - з 191,9 на 100 тис. нас. у 2004 р. до 178,9 у 2005 році.

Завершено реалізацію Національної програми “Репродуктивне здоров’я 2001-2005”. Ефективність реалізації Програми підтверджується достроковим досягненням основних очікуваних результатів-показників: показник материнської смертності (за попередніми підсумками) у 2005 р. становить 17,8 на 100 тис. народжених живими (очікуваний - 22), відповідно малюкова смертність у 2005 р. - 10,05 на 1000 народжених живими (11,5). Показник материнської смертності знизився порівняно з базовим 1999 р. на 48%, малюкової смертності – на 25%, абортів – на 43%, застосування контрацепції як альтернативи небажаній вагітності - збільшився на 41%.

Реалізується програма державної підтримки лікування пацієнтів з безпліддям допоміжними репродуктивними технологіями: для здійснення цієї програми з Державного бюджету виділено кошти 622 жінкам у 2004 р. та 414 - у 2005 р. (щорічно по 5,3 млн. гривень.)

Виконувались заходи Національної програми “Діти України”, спрямовані на покращання стану надання медичної допомоги дітям. За кошти місцевих бюджетів зміцнено матеріально-технічну базу лікувально-профілактичних закладів, які надають медичну допомогу дітям і матерям у всіх регіонах.

Загалом з Державного бюджету профінансовано видатки на: виконання Програми і централізованих заходів з імунопрофілактики - 104,9 млн. грн.; поновлення застарілого діагностичного та лікувального обладнання - 40 млн. грн.; виконання централізованих заходів з трансплантації органів та тканин - 18,3 млн. грн. забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІДу, лікування онкологічних хворих - 281,3 млн. гривень.

Для вирішення проблеми ВІЛ/СНІДу в Україні залучено додаткові бюджетні, донорські, кредитні кошти, технічну допомогу та людські ресурси. Протягом 2001 - 2004 рр. рівень вертикальної трансмісії (передачі ВІЛ від матері до дитини) знижено з 27% до 10%, за даними проміжного моніторингу 2005 р. спостерігається тенденція до подальшого його зниження - 8%.

У 2005 р. в Україні широкомасштабну антиретровірусну терапію розповсюджено на 15 регіонів, терапію отримали 3056 хворих, у тому числі за рахунок держбюджету 185 осіб, що призвело до значного зниження рівня смертності від СНІДу в регіонах, де хворі протягом останніх 2 років отримують таку терапію.

Підписано ґрантову угоду з Глобальним фондом на другий етап реалізації проекту “Подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні”, що триватиме наступні три роки, на загальну суму 55,5 млн. євро.

Окрім того, “Глобальний лікарський фонд” надав Міністерству охорони здоров’я грант на 2,5 млн. дол., що дозволить протягом трьох років забезпечити протитуберкульозними лікарськими засобами першого ряду близько 75 тис. українських пацієнтів, хворих на туберкульоз.

Розпочато широкомасштабне впровадження ДОТС-стратегії, адаптованої до національних умов, для боротьби з туберкульозом.

Протягом останніх років не допущено виникнення заборгованості із заробітної плати працівникам галузі. Вирішено питання щодо встановлення надбавки за тривалість безперервної роботи медичним працівникам первинної ланки – сімейної медицини. З 1 вересня 2005 р. започатковано поетапне запровадження умов оплати праці працівників бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки (далі ЄТС), яке не вирішувалось з 2002 року. На впровадження ЄТС у 2006 р. передбачено кошти у бюджетах усіх рівнів.

У грудні 2005 р. середня заробітна плата працівників галузі зросла до 721,95 грн., що майже на 73% вище ніж у 2004 р. Цей показник вперше за останні 9 років перевищив мінімальну заробітну плату у 2,2 раза та прожитковий мінімум - на 59 %.

Для покращення медичного обслуговування населення у 2005 р. за рахунок коштів держбюджету закуплено та отримано сільськими лікувальними закладами країни 168 автомобілів на суму 39,1 млн. гривень.

На сьогодні є всі підстави стверджувати, що населення України забезпечено широким асортиментом лікарських засобів українського та іноземного виробництва. Так, на 1 січня 2006 р. в Україні зареєстровано всього 10524 лікарських засоби (збільшення на 10,2%), з яких майже 33% вітчизняного виробництва; налічується 133 виробника лікарських засобів.

За попередніми оцінками: обсяг фармацевтичного ринку у 2005 р. становив близько 1,4 млрд. дол. США (збільшення на 27,3% до обсягів 2004 р.); експортний потенціал вітчизняних фармацевтичних виробників зріс на 19,7% - до 79 млн. дол. США.

Вітчизняне виробництво лікарських засобів щорічно зростає не менше ніж на 10%, що дає можливості спрогнозувати обсяги реалізації на рівні близько 2,5 млрд. гривень.

Сформовано систему забезпечення фізичної доступності населення України до лікарських засобів і аптечну мережу (оптовою та роздрібною торгівлею лікарськими засобами займаються 5246 суб’єктів господарювання, які мають 22530 аптечних закладів).

У 2005 р. здійснено заходи щодо переходу системи підготовки лікарів на Європейські стандарти. Створено Концепцію додипломної та післядипломної медичної освіти, що відповідає вимогам Всесвітньої Федерації медичної освіти та основним положенням Болонського процесу. Строки впровадження нової системи підготовки медиків гармонізовано з загальноприйнятими у Європейському Союзі до 2010 року.

Підготовка сімейних лікарів проводиться на додипломному і післядипломному етапах на кафедрах сімейної медицини вищих навчальних закладів та закладів післядипломної освіти.

З 2005/2006 навчального року запроваджено (наказом МОЗ від 31.01.05 № 52) сучасний навчальний план з підготовки медиків на основі кредитно-модульної системи, який розроблено на базі 18 навчальних планів провідних європейських університетів.

Із числа випускників 2005 р. 4028 осіб отримали направлення на роботу до закладів охорони здоров’я, з них 1320 випускників - на посади лікарів загальної практики-сімейних лікарів. 1921 випускник із числа тих, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, або 51% від усього випуску лікарів, скеровано на роботу у сільську місцевість.

Не зважаючи на явні позитивні зрушення в галузі охорони здоров’я, є невирішеними наступні питання.

Залишається недостатнім рівень фінансування заходів державних програм (20 - 40% від потреби).

Потребує удосконалення структурна, функціональна, фінансово-економічна визначеність первинного рівня медичної допомоги.

Не реалізовано пріоритетного принципу фінансування з бюджетів усіх рівнів національних програм щодо охорони материнства та дитинства, пільг щодо безоплатного лікування в амбулаторно-поліклінічних умовах дітей віком до 3 років, дітей-інвалідів, безоплатного стаціонарного лікування.

Не вдалося забезпечити повноцінне функціонування системи надання медичної допомоги новонародженим через відсутність у переважній більшості регіонів сучасного медичного обладнання та спеціалізованого медичного транспорту.

Для повного забезпечення потреб постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи ефективними лікувальними заходами та лікарськими засобами коштів державного та місцевого бюджетів не вистачає. Так, у 2005 р. на забезпечення одного постраждалого безкоштовно лікарськими засобами (при амбулаторному лікуванні та зубопротезуванням додатково, за рахунок коштів держбюджету, передбачених на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи) було виділено 24 грн. на рік, що не відповідає реальним потребам.

Докладний аналіз пріоритетних завдань та механізмів соціальної інфраструктури України на майбутні роки поданий у додатках до курсової роботи.

Висновки

Проаналізувавши багато матеріалів по темі курсової роботи можна зробити такі висновки. Необхідно створити умови для стимулювання будівництва, тpанспоpтно-комунікаційних систем, комунально-побутових комплексів, об’єктів благоустрою, систем утилізації відходів і відновлення природи.

Продовжуватиметься робота з реформування житлово-комунального господарства, зокрема із створення акціонерних товариств на базі підприємств, що надають комунальні послуги. Завершиться передача у власність територіальних громад об’єктів теплопостачання житлово-комунальної сфери.

Повинні бути запроваджені договірні відносини між замовником і організацією, яка надає житлово-комунальні послуги, а також тендерний порядок їх надання. Потребує розвитку іпотечна форма кредитування житлового будівництва.

Передбачається провести реструктуризацію транспортної галузі за видами транспорту, законодавчо визначити умови змішаних (комбінованих) перевезень і транспортно-експедиційної діяльності.

Для поліпшення умов транспортування та забезпечення технічного розвитку підприємств автотранспорту слід прискорити ратифікацію кредитної угоди між Укpаїною та Європейським банком реконструкції і розвитку щодо фінансування будівництва та реконструкції мережі автодоріг.

Необхідно розробити державну програму створення та функціонування системи забезпечення безпеки судноплавства в Україні.

З метою нормативного регулювання вантажоперевезень вітчизняним флотом має бути розроблене Положення про національного перевізника морського і річкового транспорту.

Слід розробити програми стабілізації та розвитку національного суднобудування, літакобудування та виробництва рухомого складу залізничного транспорту.

Передбачається поліпшити наукове забезпечення pозвитку тpанспоpту з урахуванням сучасних досягнень науково-технічного прогресу, запровадити системи якості та сертифікації продукції на ринку транспортних послуг.

Необхідно законодавчо врегулювати інтереси аеропортів як стратегічно важливих для економіки і безпеки держави об'єктів, а також завершити процес відокремлення аеропортів від підприємств, що здійснюють авіаційні перевезення, з подальшою передачею окремих аеропортів, які не мають можливості самостійно забезпечити свою діяльність, у комунальну власність.

Список використаних джерел

Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економіка та соціальна географія світу: Посібник. - К.: Академія, 2003. – 688с.

Булава Л.М. Економічна і соціальна географія світу. — Полтава: ПОІПОПП, 2003. — 72 с.

Географія, П.О.Масляк, Я.Б.Олійник, А.В.Степаненко, П.Г.Шищенко, Київ, «Знання», 2004

Дорогунцов С. Л, Даншишин Б. М., Лібанова Е. М., Шевчук В. Я. Україна: проблеми сталого розвитку: Наукова доповідь. — К.: РВПС України НАН України, 2001. — С. 5-16

Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 368с.

Заставний Ф. Д. Географія України. – Львів: видавництво “Світ”, 2004

Інформація про підсумки соціально-економічного розвитку України у 2005-2006 рр. Міністерство економіки України. - 2007

Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (Теорія, методи, практика). – К.: Європ. ун-т, 2005. – 216с.

Качан Е. Розміщення продуктивних сил України. – К., 2003

Ковалевський О. Л. Розміщення продуктивних сил: підручник. – К.: Т-во “Знання”, 2001. – 546 с.

Проблеми економічного розвитку регіонів України. К: Український незалежний центр політичних досліджень, 2002

Регіональна політика: методологія, методика, практика

Національна академія наук України, Інститут регіональних досліджень, Львів, 2001

Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. Посібник для самост. Вивч. Дисц. / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 364 с.

Розміщення продуктивних сил: Підручник/ за ред. Ковалевського В.В. – К.: Знання, 2003. – 355с.

Розміщення продуктивних сил України/ за ред. Качана Є.П. – К.: Юридична книга, 2002. – 552с.

Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник / За ред. В. В. Ковалевського та О. Л. Михайлюк. — К.: Либідь, 2001. — С. 19-32

Розміщення продуктивних сил: Підручник // В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 2003. — С. 285

Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища школа, 2004. — С. 10-18

Соціально-економічна географія світу / За ред. Є.П.Качана. — Тернопіль, 2003. — 332 с.

Соціально-економічна географія світу / За ред. Кузик С.П. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. — 256 с.

Статистичний щорічник України за 2002-2004 рр. – К.: Українська енциклопедія, 2005. – С.165

Україна в цифрах у 2005 р. – Київ, 2006

Шабля О. І. Соціально-економічна географія України: навчальний посібник. – Львів : Світ, 2004. – 608 с.

Юрківський В.М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. – К.: Либідь, 2005. – 416с.