ЗМІСТ
Вступ
І Розділ
Зміст і структура житлово-комунального господарства
ІІ Розділ
Соціальна інфраструктура в системі життєзабезпечення міста
ІІІ Розділ
Пропозиції щодо удосконалення міського пасажирського транспорту
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Сьогодні суспільне життя людства нерозривно зв’язане з містом. Кожна друга людина мешкає в місті. Сучасне місто є центром несільськогосподарського виробництва, постійно розширює свій вплив на навколишню територію і далі розвиває функції суспільно-політичного і культурного характеру.
Місто – це особлива соціально-територіальна форма організації суспільного виробництва, де відбуваються не тільки виробництво але й формування самих людей та їх способу життя. Формування людини багато в чому залежить від стану соціально-культурного середовища, що визначається поряд з іншими і такими чинниками, як наявність і якість житла та комунальних послуг, транспорту та зв’язку, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти і т.п. Процес ускладнення міського середовища призводить до зміни якостей самої людини.
Реформування економіки України впливає на зміну характеру організаційно-економічних відносин у процесі виробництва.
Сучасні підходи до ринкового господарювання ставлять перед підприємствами і організаціями завдання з випуску конкурентноздатності продукції або послуг, відповідних попиту і прогнозам. Тому завдання кожного підприємства є підвищення рівня його організації, використання методів ситуаційного менеджменту, гнучкість реагування на попит, ефективність і економічність виробництва продукції при забезпеченні високої культури праці.
Міське господарство є складним об'єктом управління, що має у своєму складі різні за характером і підлеглістю підрозділи, що надають населенню житлові й комунальні послуги. Робота служб і виробництв підлягає сезонним коливанням попиту і пропозиції. Вона знаходиться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності міського господарства як галузі народного господарства країни з іншими його галузями з діючими системами планування, фінансування і матеріально-технічного постачання.
Всі підрозділи міського господарства тісно взаємозв'язані, доповнюють один одного. Але своєрідним центром, базисом галузі по праву називають житлові фонди. Це легко пояснити тим, що значення існування всіх служб міського господарства – полегшити, зробити більш здоровим, зручним, комфортним життя людини. Отже, основне завдання житлового господарства завжди бути в готовності прийняти послуги галузей і довести їх безпосередньо до людини, до мешканця.
Житлово-комунальне господарство є найкрупнішою частиною міського господарства. Воно включає житлові фонди, комунальні підприємства і споруди зовнішнього впорядкування. Міське господарство це область господарської діяльності, функціонуюча протягом багатьох десятиріч. Питання удосконалення соціально-ринкових відносин в області менеджменту міського господарства для нашої держави є вельми актуальними.
Технічний стан значної частини основних фондів комунальних підприємств незадовільний. Спад економіки України негативно позначився на утриманні й експлуатації мережних споруд комунальних підприємств.
Отже, основне завдання житлового господарства – бути завжди готовим прийняти послуги галузей міського комунального господарства і довести їх безпосередньо до людини, до мешканця конкретного будинку, виробничого підрозділу чи офісу.
Актуальність невідкладного вирішення завдань з реформування діяльності підприємств житлово-комунального господарства обумовлена гостротою проблем, що накопичились в цій галузі. Стан справ у такій важливій сфері економіки держави, якою є житлово-комунальний комплекс, останнім часом став об’єктом особливо пильної уваги з боку керівництва країни. Так, постановою Кабінету Міністрів України в лютому 2002 р. було схвалено «Програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства» на 2002 – 2005 роки та на період до 2010 року (№ 139 від 14.02.2002 р.). Ця Програма була розроблена з метою підвищення ефективності та надійності функціонування житлово-комунальних систем життєзабезпечення населення, поліпшення якості житлово-комунальних послуг з одночасним зниженням нераціональних витрат.
Тема моєї курсової роботи «Соціальна інфраструктура в системі життєзабезпечення міста ».
Соціальна інфраструктура – це комплекс галузей народного господарства, пов’язаних з відтворюванням населення і робочої сили і забезпечуючих необхідну якість і рівень життя населення. До неї відноситься: торгівля, громадське харчування, дитячі установи і загальноосвітні школи, медицина, житлово-комунальне господарство та інші установи сфери обслуговування. Але більшу увагу в своїй курсовій роботі я приділю такому питанню, як транспорт.
I РОЗДІЛ
ЗМІСТ І СТРУКТУРА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА
Серед напрямків соціально-економічних перетворень, які в останні роки відбуваються в Україні, важливе місце займає реформування і розвиток житлово-комунального господарства в цілому то однієї з його провідних складових житлової сфери, зокрема.
Житлово- комунальне господарство виконує важливу соціально-економічну функцію, надаючи мешканцям побутові послуги, які в сукупності створюють комфортні умови для життя населення, забезпечуючи йому збереження здоров’я, працездатності, належний фізичний, культурний та інтелектуальний розвиток.
Передумовою ефективного функціонування житлово-комунального господарства є технічно грамотна експлуатація інфраструктури галузі – об’єктів водопостачання, водовідведень, міськелетротранспорту, теплопостачальних підприємств, житлових організацій, земельних ділянок несільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельних комплексів, споруд благоустрою населених пунктів, зеленого та шляхового господарства.
Для виробничо-господарської діяльності житлово-комунального господарства характерний ряд специфічних особливостей: відсутність взаємозвязку підцелей досягнення глобальної мети; організаційна побудова за територіальною і галузевою ознакою, подвійне підпорядкування, соціальний відгук на результати діяльності, нерівномірність попиту та ін. Все це визначає житлово-комунальне господарство як складну, багатоелементну динамічну організаційно-економічну систему.
Відмітною особливістю житлово-комунального господарства є також те, що в його галузі, підгалузі, об’єднання підприємства вирішують складний комплекс виробничих завдань, забезпечуючи ефективне функціонування народного господарства.
У цілому особливості житлово-комунального господарства обумовлюють своєрідність і специфіку його діяльності, яка надзвичайно многогранна: це експлуатація житлових фондів; теплоенергетика; газове господарство; готельне господарство; водопостачання; очищення стічних вод; міське освітлення; електричний транспорт; банно-пральне господарство; оздоровче обслуговування; санітарне очишення4 зелене будівництво; озеленення; експлуатація ліфтового господарства; ритуальне господарство населених пунктів та ін.
Житлове господарство (ЖГ) – одна з провідних підгалузей міського господарства, що має особливе соціальне значення. Це насамперед пов’язано з тим, що його функціональним призначенням є створення оптимальних умов для проживання населення. Таким чином від стану та ефективності діяльності ЖГ значною мірою залежить реалізація одного з важливих елементів відносин у суспільстві – турботи про нормальні умови проживання громадян. Це є об’єктивною необхідністю для будь-якої суспільно-економічної формації, якщо вона зацікавлена у своєму стабільному розвитку.
Житлово-комунальне господарство – складна і багато галузева інженерна система підприємств міського господарства, що охоплює більше 20 видів діяльності. Частка вартості основних фондів галузі досягає 25% усієї вартості необоротних активів народного господарства.
Житлово-комунальне господарство здійснює свою діяльність к рамках населених пунктів. При цьому підприємства галузі являють собою єдиний взаємофункціонуючий комплекс інфраструктури міста. Інженерні споруди й виробничі потужності кожного підприємства житлово-комунального господарства залежить від розмірів і типу населених пунктів. Мережі водопостачання і каналізації, газопостачання і теплопостачання, маршрути міського транспорту звичайно відображають містобудівну схему планування міста.
Як і вся господарська галузь, житлово-комунальне господарство в цілому і кожне окреме підприємство розвиваються на основі галузевих, регіональних і місцевих стратегічних і поточних програм. Ефективнiсть реалізації таких програм багато в чому обумовлена наявнiстю вичерпної iнформацiї про технiчний стан iнфраструктури пiдприсмств, а також в якiй мiрi цей стан позначаєтъся на здатностi повного забезпечення населених пунктiв житлово-комунальними послугами належної якостi якими є витрати на утримання об’єктiв галузi. З урахуванням цього важливо звернути увагу на наступне. Робота комунальних пiдприємств залежить вiд попиту споживачiв, якi обслуговуються, у першу чергу населення. Попит цей коливається за сезонами, мiсяцями, днями тижня, а iнодi й за годинами доби. Вiдповiдно до цього встановлюється ритм i розпорядок дiяльностi пiдприємств мiського транспорту, водопроводу, лазень, мереж газопостачання i теплофікації..
Необхiднiсть у кожний даний вiдрiзок часу задовольняти попит на комунальнi послуги при рiзкому його коливаннi викликає потребу в резервних потужностях i в максимально можливому вирiвнюваннi навантаження комунальних пiдприємств. Нерiвномірнiсть у використаннi потужностей пiдприємства негативно позначається на усiх показниках їхньої роботи, пiдвищує собiвартiсть комунальних послуг.
Завдання, що стоять перед пiдприємствами житлово-комунального господарства Украни, не повиннi формуватися iзольовано від економiчних можливостей i наявностi фiнансових, технiчних, матерiальних i трудових ресурсiв областей та регiонiв.
В умовах формування ринку мiського господарства постає проблема гнучкостi виробництва житловокомунальних послуг. Сьогоднi активно проводиться реструктуризацiя пiдприємств, втiлюються в життя новi форми управлiння комунальною власнiстю, з’являються комерцiйнi структури, що надають традицiйнi комунальнi послуги. Це потребує розробки та впровадження таких сучасних пiдходiв, способiв i методiв органiзацiї виробництва на пiдприємствах мiського господарства, якi б давали можливiсть надання споживачам конкурентоспроможних послуг.
Мiське жилово-комунальне господарство Украiни - це сукупнiсть елементiв, що забезпечують життэдiяльнiсть кожного населеного пункту, його рекреацiйного потенцiалу i населення. Сучасний етап розвитку економiки нашої держави потребує прискорення iнтеграцiї житловокомунального господарства (ЖКГ) в загальну систему ринкових перетворень. Особливого значення набуває необхідність формування соцiально-ринкових елементiв комунальної політики, які створять умови для ефективної роботи пiдприємств мiського господарства. Це дозволить забезпечити споживачiв якiсними комунальними й житловими послугами.
Важливу роль у трансформацiйних процесах мiського господарства вiдiграє реформування вiдносин власностi. Ринковi перетворення, а також державна полiтика, спрямована на забезпечення макроекономiчної стабілізації украънськоъ економiки, створили передумови для пыдвищення життєвого рiвня населення. Усунення негативних наслiдкiв монопольного положення пiдприємств ЖКГ можливе тiльки при удосконаленнi функцiонування складових господарського механiзму галузi, задіяних у процесi виробництва i надання житлово-комунальних послуг. За останнi роки значно змiнилася ситуацiя з власністю на об’єкти житлового i комунального господарства. Вона характеризується в основному трьома тенденціями:
- масовою приватизацiєю житлового фонду;
- передачею об’єктiв ЖКГ з державної власностi в муніципальну;
- акцiонуванням частини об’єктiв ЖКГ, в основному об’єктiв електро- i теплопостачання, що входять до єдиної системи енергозабезпечення крани.
Мiсцевий характер i виробничi особливостi накладають своєрiднiсть на органiзацiйну структуру житлово-комунального господарства. За характером послуг, що надаються, комунальнi пiдприємства дiляться на три типи:
санiтарно-технiчнi (водопроводи, каналiзацiї, лазні, пральні, пiдлриємства iз санiтарного очищення міст);
енергетичнi (електростанцiї, електромережi та iн.);
транспортні (метрополітен, міський пасажирський електротранспорт).
У сукупності цi пiдприємства та органiзацiї житлового господарства i впорядкування мiст складають самостійну галузь народного господарства - комунальне господарство. Комунальнi пiдгтриємства надають послуги всiм категорiям споживачiв у населених пунктах України. Загальним для них є те, що надаванi послуги споживаються у межах одного адмiнiстративного району. До цiєї групи вiдноосяться пiдприємства iз строгою технологiчною схемою виробництва продукцiї або послуг: водопроводи, системи каналiзацiї, пiдприємства санiтарного очищення мiста. На вiдмину вiд пiдприємств першої групи, електростанцiї i електромережi, як правило, реалiзують послуги не тiльки в зонах адмiнiстративного району, а i там, де знаходиться споживач.
Обсяг варобництва продукцiї комунальних пiдприємств залежить вiд умов реалізації їх послуг. Підприємства обслуговують територiю, межi якої визначаються, з одного боку, розвитком мережного господарства i з другого – зручностями у використаннi споживачами, в першу чергу, наеленням. Суспiльству, окремим колективам властива певна мета діяльності. Організаційний і економічний механізм досягнення поставленої перед будь-якою галуззю загальнi риси i принципи. Але кожному конкурентному виду її дiяльностi властивi свої особливостi, обумовлені складом реалiзованих функцiй, якi залежать вiд конкретних ланок і їх місця в органiзацiйнiй структурi системи управління, ступеня централiзацiї, рiвня самостiйностi i зовнiнішніх зв’зкiв. За своїм змiстом i структурою житлово-комунальне господарство як складова мiського господарства - складний багатогранний об’єкт управлiння. Як i iншi розвинуті галузi вiн функцiонує на базi iнженерно-iндустріальних методiв. Йому властивi всi основнi риси, характерні для суспiльного виробництва.
Інтенсифiкацiя виробництва, реалiзацiя науково-технiчного прогресу в галузi мiського комунально господарства здiйснюється останнiми роками наростаючими темпами. Рівень, темпи розвитку i матрiально-суттєвий змiст продуктивних сил галузi впливають на реалізацію оптимальних довготривалих соцiально-економічних програм. Така дiалектична єднiсть обумовлює необхідність пощуку найрацiональнiших методiв реалiзацiї науково-технiчного прогресу i пiдвищення ефективностi використання його досягнень.
Прискорення наукового прогресу, розширення діапазону застосування його досягнень, перехiд на переважно інтенсивні методи господарювання приводить до значного пiдвишення ролi управлiння у вирiшеннi житлово-комунальним господарством соцiально-економiчних завдань суспiльства. Коливання суспiльних потреб i можливостей їх задоволення виявляються в цій галузi найбiльш рельєфно. Об’єкти i суб’єкти в системi управлiння житлово- комунальним господарством функцiонують на основi взаємозв’язку пiдвищення ефективностi управлiння ним i громадським виробництвом. Тут найбiльш конкретно проявляється тiсний взаємозв’язок економiки із соцiальнами результатами. Економiчнi аспекти пiдвищення ефективностi управлiння в комунальнiй галузi мають подвiйне вираження: з одного боку, вони є змістом діяльності об’єкта управління, а з другого - мають зовнішнiй прояв, що характеризується головним чином соцiьними результатами.
Для виробничо-господарської діяльності житлово-комунального господарства характерний ряд специфічних особливостей: відсутнiсть взаємозв’язку пiдцiлей, організацiйна побудова за територiальною i галузевою ознаками, подвiйне підпорядкування, соцiальний вiдгук на результати діяльності, нерiвномiрнiсть попиту та iн. Все це визначає ЖКГ як складну, багатоелементну динамічну органiзацiйно-економiчну систему. Вiдмiнною особливістю житлово-комунального господарства є перш за все те, що до його органiзацiйного складу входять галузi, пiдгалузі, об’єднання, пiдприємства, якi вирiшують складний комплекс виробничих завдань, забезпечуючи ефективне функцiонування народного господарства. У виробничому процесi галузi найбiльшу питому вагу складає діяльність з експлуатацiї житлових фондiв (до 80% загального об’єму). Це не випадково, оскiльки серед широкого кола економічних i соцiальних проблем, пов’язаних з пiдвищенням народного добробуту, найбiльш важливою є житлова проблема. Вiд дiяльностi комунальних служб, вiд того, як забезпеченi люди водою, теплом, електричною енергією, який санiтарний стан населених мiсць, як функцiонують суспiльний транспорт i iнженерне обладнання 6удівель і споруд, залежать не тiльки настрiй i здоров’я людей, але і їх працездатнiсть, що позначається на продуктивності працi. У цiлому особливостi житлово-комунального господарства обумовлюють своєрiднiсть i специфiку його діяльностi, що надзвичайно багатогранна. Це
• експлуатацiя житлового фонду;
• теллоенергетика;
• газове господарство
• готельне господарство;
• водопостачання
• очишення стічних вод;
• мiське освiтлення;
• електричний транспорт;
• лазневе й пральне господарство;
• комплексне впорядкування територiй;
• санiтарне очищення мiст
• зелене будiвництво та озеленення населених мiст;
• експлуатацiя лiфтового господарства ритуальне господарство;
• технiчна iнвентаризація основних фондiв;
• ремонтно-будiвельне виробництво;
• пiдготовка i перепiдготовка кадрiв;
• виробничо-технологічна комплектацiя;
• аварiйна служба iнженерного обладнання;
• довідково- iнформаційна, iнспекційна та iншi служби.
Вiдомча роз’єднаність об’єкта органiзації управління ускладнює проведення єдиної технiчної полiтики, централізації і оптимального розподiлу трудових, матеріальних фінансових ресурсiв. Вона не дозволяє зосередити керівництво житлово-комунальним господарством управління ним в єдиному органi, створити систему автоматизованого управлiння i рацiонального господарювання, впроджувати найпрогресивнiшi методи перспективного і точного територiального та галузевого збалансовоного планування. Вiдмiннiсть в плануваннi, облiку й звітності, вiдсутнiсть единої управлiнської iнформацiї практично дає можливостi об’єктивно оцiнити стан об’єкта управління в цiлому i навiть окремого регiону, конкретної галузi, підгалузі або служби створити галузеву систему управління на основi цiльових комплексних програм. Істотними особливостями галузi також є:
• нетранспортабельнiсть кiнцевого результату її функціонування, призначеного для визначення поселення (вола, очищення стокiв, теплова енергiя, ремонтно-будівельне виробництво комплексне впорядкування i та ін.);
• збiг у часi процесiв виробництва споживання;
• неможливiсть складування;
• нерiвномiрнiсть попиту за сезонами року, мiсяцями, тижнями, днями i годинами доби.
Отже, житлово-комунальне господарство – це галузь, яка забезпечує першочергові потреби населення та суттєво впливає на створення необхідних умов для функціонування всього господарства області.
ІІ РОЗДІЛ
СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА В СИСТЕМІ ЖИТТЄЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСТА
Соціальна інфраструктура - це комплекс галузей народного господарства, пов’язаних з відтворюванням населення i робочої сили i забезпечуючих необхідну якість i рівень життя населення. У цілому галузь соціальної інфраструктури створюють умови для раціональної i ефективної організації основних видів дiяльностi людини (трудової, побутової, суспiльно-полiтичної , духовної i культурної).
Її функціями є:
- виконання розподілу i обміну матеріальних благ (торгівля, кредитування, страхування);
- виконання споживацьких послуг ( житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв’язок в частині обслуговування населення);
- охорона здоров’я населення (охорона здоров’я, санаторно-курортне обслуговування i відпочинок, соціальне обслуговування i суспільна підтримка населення);
- формування суспільної свiдомостi i наукового світогляду (освіта, мистецтво, релiгiя);
- управління i охорона громадського порядку (державне управління, громадські організації, органи охорони громадського порядку).
Соціальна інфраструктура має покомпонентну i територіальну структуру. Установи i організацій соціальної інфраструктури, виконуючі певні функції, складають покомпонентну структуру галузі. Територіальну структуру соціальної інфраструктури утворюють територіальні й елементи різних рiвнiв:
державного, регіонального, місцевого. Соціальна інфраструктура є важливою складовою територіальних соцiально-економiчних систем. У соціальну інфраструктуру включають такі групи послуг:
- житлово-комунальне обслуговування ( надання житла з його
впорядкуванням, електро-, газо-, водопостачання, каналiзацiя, система
смiттєвідведення , забезпечення нормальної роботи всього цього iмженерного устаткування);
- роздрібна торгівля (магазини, намети, кіоски, лотки i т.д.);
- громадське харчування (буфети, пироговi, їдальні, кафе, ресторани i т.д.);
- побутове обслуговування (виробничі послуги - ательє з пошиття i ремонту одягу, взуття, головних уборів; послуги, пов’язані з особистою гігієною: лазні, пральні, хімчистки, перукарні; послуги з прокату предметів, догляду за будинком; ритуальні послуги похоронні бюро, крематорії i кладовища; фотоательє);
- загальна освіта i виховання дітей i пiдлiткiв ( загальноосвiтнi школи i дошкiльнi установи);
- медичне обслуговування ( включає профілактику i лікування різних захворювань вдома, амбулаторно або в стаціонарах);
- соціальне забезпечення i обслуговування непрацездатних членів суспільства (будинків для престарілих i iнвалiдiв, дитячих будинків, будинків дитини);
- рекреаційне обслуговування (будинки вiлпочинку, пансіонати, турбази i обслуговування культурних потреб населення ( бiблiотеки, клуби, кiноустамовки, театри, цирки, концертні зали, музеї, картинні галереї, парки культури i відпочинку, спортивні споруди i т.д.);
- кредитно-страхове обслуговування населення ( ощадбанки i його вiддiлення);
- охорона майна i прав громадян ( мiлiцiя, судові органи, прокуратура, нотаріат, пожежна охорона);
- послуги зв’язку ( пошта, телеграф, телефонна мережа).
- пасажирський транспорт.
Як видно з цього переліку, в соціальну інфраструктуру входять як галузі економіки (охорона здоров’я, освіта i культура, служба побуту i т.д.), так i й певні ланки, виконуючі iнфраструктурнi функції ( наприклад, ощадбанки, пасажирські перевезення комунальні послуги т.д.).
Ці ланки є тільки частиною деяких галузей : ощадбанки – частина кредитно-фінансової системи пасажирський транспорт частина транспортної системні комунальні послуги (водопостачання, каналізації, газифiкацiя, енергетики i т.д.). У той же час деякі галузі, що входять в соціальну інфраструктуру, охоплюють значне число підгалузей ( наприклад, побутове обслуговування).
Роль соціальної інфраструктури в розвитку регіону може розглядатися з позицій всього суспільства i окремого iндивiдуума.
У першому випадку переслідується мета формування в регiонi оптимальних умов для життєдіяльності всього населення, створення всім членам суспільства рівних можливостей для підготовки i участі в суспільному виробництві . У другому випадку основний наголос робиться на створенні задовільного соціального навколишнього середовища ( соціуму) для кожної людини, яка може мінятися із зміною соціальної організації суспільства. Основу соціуму складає комплекс відносин, пов’язаних з роботою ( можливість вибору роботи, робота за фахом, рівень оплати роботи можливості професійного зростання i т.д.). Значне місце в соцiумi працівника також займають освiтнiй, фiзiологiчний (медичне обслуговування, рекреацiйнi можливості i т.д.) i соціально-побутовий (забезпеченість житлом, характер житла, розвиток сфери обслуговування i т.д.). Вдосконалення соціальної інфраструктури стосовно розвитку соціуму повинне бути пов’язано з вирішенням двох проблем:
1) підвищення її якості;
2) забезпечення комплексності умов соціуму.
Особливістю соціальної інфраструктури є те, що ступiнi розвитку фактично відображає рівень життя населення. Вона сприяє відтворенню головної продуктивної сили суспільства - людини, й духовному й фізичному розвитку.
Розвиток соціальної інфраструктури сприяє підвищенню освіти, кваліфікації, культури, поліпшенню здоров’я населення, навколишнього середовища.
Інфраструктура, безпосередньо впливаючи на спосіб життя людей, відіграє важливу роль у формуванні життєсприйняття людини. При цьому у людей збільшується значущість місць з високим соціально-культурним потенціалом, з високим рівнем обслуговування, що створює умови для всебічного розвитку особи. Невiддiльно від змін умов життя, тобто обставин, що дозволяють підвищувати різноманітність форм життєдіяльності i залучатися до більш творчих результатів i видів дiяльностi.
Зростаюче значення інфраструктури в даний час обумовлено чинників такими чинниками, як:
- удосконалення зайнятості населення, трудової дiяльностi i характеру праці шляхом впровадження у виробництво науково-технічних досягнень;
- зміна структури населення на користь тих соціальних груп, для яких характерний високий інтелектуальний рівень потреб;
- розвиток обслуговування населення i виробництва на основі використання досягнень НТП, що забезпечують високоякiснi послуги;
- підвищення загальноосвітнього i культурного рівня населення;
- необхідність збільшення тривалості вільного часу на основі більш ефективного використання неробочого часу;
- потреби в розширенні й укрiпленнi зв’язків між регіонами, країнами i т.д.
Функції соціальної інфраструктури принципово відрізняються, оскільки вони не є допоміжними або передавальним механізмом. Під соціальною інфраструктурою слід розуміти сукупність матеріальних об’єктів і видів діяльності невиробничого характеру, що забезпечують нормальні умови життя людей.
Міський транспорт як функція сучасного міста
Питання організації обслуговування населення міським пасажирським транспортом завжди були актуальними. Сьогодні їхня актуальність ще більше посилюється, що обумовлено насамперед соціальною значущістю транспортної послуги як такої i важливістю міст в економiцi.
На сучасному етапі розвитку нашої країни ключову роль в економіці відіграють міста. На початок 2002 р. в Україні нараховувалося 454 міста у яких проживає близько 32,5 млн. чол. або 68 % загальної чисельності населення. Саме на території міст у бiльшостi випадків зосереджені фiнансовi й товарні ринки тут формуються рішення, які визначають хід економічного життя.
Серед безлiчi функцій особлива увага міста повинна бути зосереджена на iнфраструктурнiй функції, тому що процес формування i функціонування міста як єдиної системи неможливий без розвинутої інфраструктури.
Найважливішим елементом інфраструктури будь-якого міста є міський пасажирський транспорт. А в сучасних умовах великого міста він став одним з найважливіших факторів, забезпечує його життєдіяльність, ефективність і нормальне функціонування, поєднуючи розрізнені частини міста в єдиний механізм. Якісне виконання міським пасажирським транспортом свого завдання є необхідною умовою для функціонування такої складної соціальної системи, як місто.
Існуючий у містах рівень транспортного обслуговування впливає на умови життя i діяльності людини. Тому проблема забезпечення нормального обслуговування населення пасажирським транспортом має соцiально-економiчний характер, а процеси розвитку транспортної інфраструктури, як локальне завдання, спрямовані на виконання глобальної економічної мети.
Для характеристики якості виконання міським пасажирським транспортом свого завдання використовують такі показники: регулярність руху, експлуатаційна швидкість транспортних засобів, комфортабельність поїздки i т.iн.
Для пасажира основним якісним показником організації обслуговування міським пасажирським транспортом є швидкість сполучення. Саме на цей показник треба орiєнтовуватись при організації обслуговування населення.
Для перевезення пасажирів у містах України використовують автобус, тролейбус, трамвай, метрополітен, таксі. Кожний з цих видів транспорту має свої позитивні й негативні характеристики за такими показниками:
- мiсткiсть (провізна спроможність);
- швидкість сполучення;
- експлуатаційна швидкість;
- маневреність;
- питомі капітальні вкладення;
- експлуатаційні витрати;
- площа, яку займає транспортний засіб на дорозі;
- екологiчнiсть та iн.
Сучасний етап розвитку i планування економіки країни і її галузей, в тому числі міського пасажирського транспорту, відзначається тісним взаємозв’язком техніко-економічного і соціального аспектів. Існуючий в містах рівень транспортного обслуговування впливає на умови життя і діяльності людини. Чим вище рівень насичення технікою, тим гірше стає її використання, оскілки різко знижується швидкість, порушується регулярність руху, підвищується аварiйнiсть. Це є основною суперечністю міста, що розвивається разом з його транспортом. Тому проблема забезпечення нормального обслуговування населення пасажирським транспортом має соціально-економічний характер, а процеси розвитку транспортної інфраструктури як локальне завдання направлене на задовiльнення споживача.
Транспортне обслуговування міського населення є одним з видів виробничої дiяльностi з надання пасажирам послуг, необхідних для здійснення транспортного пересування по місту. Основа організації управління будь-якого об’єкта, в тому числі міського пасажирського транспорту, - це система мети i завдань, сукупність i взаємозв’язок яких визначаються виробничо-технологiчними особливостями його функціонування i розвитку. Особливості міського пасажирського транспорту визначають специфіку управління ним. Управління міським пасажирським транспортом, базуючись на загальних положеннях, має ряд особливостей. У даний час одним із законодавчих актів, який регламентує діяльність підприємств транспорту, є Закон України “Про транспорт “, згідно з яким міський пасажирський транспорт є складовою частиною єдиної транспортної системи України. Транспортне обслуговування населення відіграє важливу роль в системі регіонального господарського комплексу. Міський пасажирський транспорт, задовольняючи потреби населення в пересуваннях, створює передумови для нормального функціонування економіки міста, сприяє збільшенню вільного часу населення, робить доступним для користувача елементи виробничої і соціальної регіональної структури . Пасажирський транспорт, забезпечуючи економію суспільного часу, сприяє розвиткові продуктивних сил, розширенню мiжрегiональних зв’язків, поліпшенню культурно-побутового обслуговування населення.
Формування транспортних систем з урахуванням соціальних чинників є новим етапом розвитку інфраструктури: промислово-господарський комплекс, житлове господарство, системи транспортного, медичного, культурно-побутового обслуговування, системи охорони здоров’я, освіти та ін. Ці послуги досить різноманітні. Через суспільний розподіл праці i неухильне зростання транспортних потреб населення вони надаються різними організаціями, спеціалізованими на виробництві певних видів послуг. Зв’язуючи всі галузі економіки між собою, а також сферу виробництва із сферою споживання, транспорт має всеосяжний характер, що створює найтiснiший взаємозв’язок між його розвитком транспорту та іншими галузями економіки. Тому вирішення всіх внутрішніх проблем необхідно проводити з урахуванням транспортних зв’язків, i, навпаки, проблеми, пов’язані з оптимізацією роботи у відповідних галузях. Все сказане дає можливість зробити висновок, що міський пасажирський транспорт, є самостійною функцією міста, яка забезпечує функціонування чотирьох основних його завдань: продуктивність праці, тривалість i умови відпочинку, величина і структура вільного часу, розвиток внутрішніх і міжнародних зв’язків та багато інших явищ соціального життя суспільства так чи інакше пов’язані з пасажирським транспортом.
Для багатьох галузей міського господарства, в тому числі міського пасажирського транспорту, властива така особливість, як монопольний характер виробництва послуг, а це означає вiдсутнiсть конкурентноздатності виробництва. Ця обставина позбавляє споживача вибору.
Однією з галузевих особливостей організації і управління міським пасажирським транспортом було те, що підприємства цієї галузі підпорядковувались i підпорядковується різним мiнiстерствам. Якщо трамвайні й тролейбусні підприємства знаходилися в підпорядкуванні міських виконавських комiтетiв i республіканських міністерств житлово-комунального господарства або промислових міністерств то автобусні підприємства i таксопарки належали Республіканському мiнiстерству автомобільного транспорту, а метрополітени - Мiнiстерству шляхів сполучення. Природно, що при цьому к кожному виду транспорту, кожному відомству властиві свої системи нормативів i показників, методи планування і управління. Ця обставина накладала відбиток на управління галуззю в цілому, матеріально-технічне забезпечення транспортних підприємств планування їх виробничої діяльності i звітність ускладнювали можливість контролю з боку місцевих органів управління, утрудняли координацію їх діяльності.
Специфічний характер послуг, надаваних підприємствам міського пасажирського транспорту, обумовлює такі його особливості:
- неможливість створювати запас продукції;
- неможливість компенсувати недоліки в послугах в подальший період без збитку для споживачів.
Своєрідність послуг, виконуваних транспортними підприємствами, ставить процес виробництва в безпосередню залежність від коливань попиту на перевезення, веде до об’єктивної нерiвномiрностi виробництва. Ця обставина дає змогу стверджувати, що виробнича діяльність підприємства пасажирського транспорту значно залежить від коливань попиту на перевезення, веде до планової нерiвномiрностi виробництва із значними змінами в часі. Проте ці твердження сприяються на галузевий підхід i в не належній мірі враховують потреби споживача, оскільки виходять з міркувань «галузевої ефективності», скорочення кількості транспортних засобiв у період міжпікових навантажень, тим самим знижуючи вартість послуг, не міняючи ціни на них.
Галузеві особливості міського пасажирського транспорту:
- специфічний характер послуг галузі;
- специфічний зміст виробничого процесу - його місцевий характер, невiддiльнiсть від споживача, неможливість створювати запаси i компенсувати втрати без збитку для якості соціальна спрямованість;
- особливості ціноутворення;
- багатогалузеве тiдпорядкування.
Інтенсивний розвиток міського господарства викликає прискорені темпи зростання сучасного міського пасажирського транспорту. У цих умовах значною мірою ускладнюються виробничо-господарськi зв’язки між підприємствами міського транспорту i їх пiдроздiлами, постійно зростають обсяг i складність завдань управління.
Сьогодні в Україні існує підпорядкування підприємств міського пасажирського транспорту різним мiнiстерствам i комітетам, що ускладнює координацію їх роботи. Функції державного управління міським електричним транспортом до недавнього часу здійснювалися Держжилкоммунхозом, а сьогодні його наступником є державний комітет будівництва, архітектури i житлової політики України. Вважається, що цi функції здійснюються через обласні управління комунального господарства. Але вони не мають для цього ні відповідних фахівців, ні повноважень.
Тому галузеве управління обмежується нормативно-технологічними питаннями, виконанням окремих функцій, пов’язаних із здійсненням єдиної технічної політики. Управління автомобільним транспортом, що не має таких великих інженерно-технічних складових, як дорожньо-шляхове і енергетичне господарство, тому значно поступається перед електричним транспортом технологічно i організаційно, також здійснює державний комітет будівництва, архітектури i житлової політики України. Управління метрополітеном виконує Управління метрополітену міста, а на більш високому рiвнi Мiнiстерство транспорту. Відповідно до постанови Кабінету Мiнiстрiв України від 5.11.1991 р. №311 “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власності)” підприємства міського електричного транспорту вiднесенi до комунальної власності i підлягають місцевим органа У той же час право встановлення тарифів на послуги міського електричного транспорту належить облдержадміністрації, а пільги на проїзд встановлює вища законодавча влада.
Міський пасажирський транспорт сучасного міста є великою складною органiзацiйною системою, яка характеризується ієрархічною структурою побудови, наявністю складних взаємозв’язаних підсистем. Ці системи дуже динамічна, функціонування iї багато в чому має характер вірогідності, закономірності зміни основних параметрів мають досить високий ступінь невизначеності, що відображається на достовiрностi прогнозів i якості планування. Основним об’єктом управління на міському пасажирському транспорті, з погляду оптимального планування, повинна бути система, в який відображається його технічна i економічна єдність. В умовах діючої структури можна виділити як основні ланки міського пасажирського транспорту Управління метрополітеном, Управління автотранспортом i Трамвайно-тролейбусне управління міста. Отже, в масштабах міського пасажирського транспорт міста об’єктом управління (керованою системою) є вище перелiченi управління, а управляючою системою - місцеві органи державного i господарського управління та відповідних комiтетiв. Основними самостійними підприємствами міського пасажирського транспорту є Управління транспорту, Управління метрополітену, Трамвайні, Тролейбусні або Трамвайно-тролейбусні управління. Як правило вони користуються всіма правами, наданими виробничому підприємству, мають самостійний баланс, єдиний розрахунковій рахунок в банку, основні фундації і оборотні кошти.
Підприємства міського пасажирського транспорту для здійснення перевезень пасажирів виконують дві функції: експлуатаційну (перевізний процес) i ремонтну (підтримка у справності всіх технічних засобів), а підприємства із замкнутим господарським циклом, крім того, - інформаційно-управлiнську, планово-аналiтичну, допоміжну (переважно з матеріального забезпечення перевiзного процесу). Чітке розділення основних функцій підприємств i їх структурних пiдроздiлiв сприятиме бiльш глибокому узгодженню діяльності різних ланок i виконавцiв, якi вирішують загальнi завдання. У даний час функції пiдприємств змiшанi. Підприємства міського пасажирського транспорту несуть відповідальність i за ремонт транспортних засобів, i за організацію руху i перевезень. Основна функція міського пасажирського транспорту – перевезення пасажирів з різною метою у будь-який час доби в межах міста і агломерації.
З кінця VIII ст. міський пасажирський транспорт удосконалювався і зазнав еволюцію вiд звичайної “конки” до таких видів міського пасажирського транспорту, як трамвай, тролейбус, автобус i метрополітен. Міський пасажирський транспорт, як підгалузь міського господарства, сьогодні має такі характерні риси:
виробництво і споживання продукції повністю співпадає в часі, що вимагає високого ступеня оперативності управління виробництвом послуг відповідно до зміни попиту на них;
як одна з підгалузей міського господарства повинен функціонувати в строгій відповідності з іншими підгалузями;
послуги підприємств міського пасажирського транспорту споживаються на місці виробництва, тобто мають місцевий характер, існує відомча роз’єднаність підприємств галузі.
Транспорт у місті відіграє роль кровоносної системи живого організму. Він забезпечує можливість життєдіяльності міста як цільної системи з його адміністративними, народногосподарськими, культурно-освітніми та іншими функціями. У міру зростання організованості міста його вимоги до міського транспорту безперервно ростуть. Це стимулює розвиток техніки міського вантажного і пасажирського транспорту.
СПИСОК ВИКОГРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Економіка міського господарства: Навч. пос. / За ред. Юр’євої Т.П. – Харків: ХДАМГ, 1997. – 672 с.
Карлова О.А. Технології виробництва в міському господарстві. – Харків: ХНАМГ, 2005. – 156 с.
Карлова О.А. Навч. вид. Системи життєзабезпечення міст: Конспект лекцій. – Харків: ХНАМГ, 2006. – 66 с.
Карлова О.А. Організація виробництва на підприємствах міського господарства: Навч. пос. Харків: ХНАМГ, 2006. – 385 с.
Тітяєв В.І. Інфраструктура підприємств житлово-комунального господарства: Конспект лекцій. – Харків: ХНАМГ, 2006. – 80 с.