Факультет соціальних технологій

Кафедра: психологія

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

Психологія. Вступ до спеціальности.

Тема: «Життєвий та творчий шлях З.Фрейд»

Виконала: студентка І курсу,

Київ-2008

Зміст

Вступ 3

Біографія 4

Прихід Фрейда в медицину 8

Передумови створення психоаналізу Внесок Фрейда в психологію Основні праці Фрейда 14

Висновок 17

Список літератури 19

Вступ

Коли психологія відділилася від філософії у другій половині XІ століття стала науковою дисципліною, головною її метою було розкриття основних елементів психічного життя дорослої людини за допомогою методу самоспостереження в лабораторних умовах. Це напрямок, що одержав назву "структурної школи", засновано психологом Вільгельмом Вундтом, що відкрив в 1879 році першу психологічну лабораторію в Лейпцизі.

Як основне завдання психології Вундт висував розкладання процесів свідомості на основні елементи й вивчення закономірних зв'язків між ними.

Тому психологи того часу були просто приголомшені появою радикально іншого підходу до вивчення людей, розробленого майже без сторонньої допомоги Зиґмундом Фрейдом, тоді ще молодим віденським лікарем.

Замість того щоб ставити в центр психічного життя людини свідомість, Фрейд зрівняв його з айсбергом, мізерно мала частина якого виступає над поверхнею води. На противагу погляду, що панував у минулому столітті, на людину як на істоту розумне й поводження, що усвідомить своє, вона висунув іншу теорію: люди перебувають у стані невпинного конфлікту, джерела якого лежать в іншій, більше великій сфері психічного життя - у неусвідомлюваних сексуальних і агресивних спонуканнях

Біографія

Зиґмунд Фрейд народився 6 травня 1856 року в австрійському місті Фрайберге, Моравія (нині Пршибор на території сучасної Чехії) у родині небагатого торговця вовною. Коли Фрейдові було чотири роки, його родина у зв'язку з фінансовими утрудненнями перебралася у Відень, де майбутній учений прожив близько 80 років. У великій родині було 8 дітей, але тільки Зиґмунд виділявся своїми винятковими здатностями, дивно гострим розумом і пристрастю до читання. Тому батьки прагнули створити для нього кращі умови. Незважаючи на обмежені фінансові можливості, що змушували всю родину тулитися в тісній квартирці, у Фрейда була своя власна кімната й навіть лампа з масляним ґнотом, який він користувався під час занять. Інші члени родини задовольнялися свічами. Фрейд згадував, що в дитинстві він часто мріяв стати генералом або міністром. Однак, оскільки він був євреєм, майже будь-яка професійна кар'єра була для нього закрита, за винятком медицини і юриспруденції - так сильні були тоді антисемітські настрої. Фрейд вибрав медицину без особливого бажання. Він надійшов на медичний факультет Віденського університету в 1873 році. Після одержання медичного ступеня в 1881 році Фрейд обійняв посаду в Інституті анатомії мозку й проводив порівняльні дослідження мозку дорослої людини й плода. В 1885 році одержав звання приват-доцента, і йому була надана стипендія для наукового стажування за кордоном, після чого він відправився в Париж у клініку Сальпетриер до знаменитого психіатра Ж.М. Шарко, що застосовував гіпноз для лікування психічних захворювань. В 1886 році Фрейд одружився на Марті Бернайс, з якою вони прожили разом більше половини століття. У них народилися три дочки й три сини. Молодша дочка, Ганна, пішла по стопах батька й згодом зайняла лідируюче положення в психоаналітичному напрямку як дитячий психоаналітик. В 1891 році Фрейд переселяється в будинок за адресою: Відень ІX, Берггассе, 19, у якому він жив з родиною й приймав пацієнтів аж до змушеної еміграції в червні 1937 року. До цього ж року ставиться початок розробок Фрейдом разом з Й. Брейером особливого методу гіпнотерапії - так званого катартического (від грецького katharsіs - очищення).

В 1895 році Фрейд остаточно відмовився від гіпнозу й почав практикувати метод вільних асоціацій - лікування розмовою, згодом названий "психоаналіз".Поворот до справжньої слави й більших грошей відбувся 5 березня 1902 року, коли імператор Франсуа- Жозеф І підписав офіційний указ про присвоєння Зиґмундові Фрейдові звання професора-асистента.

1907 рік, по оцінці самого Фрейда, переломний в історії психоаналітичного руху - він одержує листа від Э. Блейлера, що першим у наукових колах висловив офіційне визнання фрейдовской теорії.

У березні 1908 року Фрейд стає почесним громадянином Відня.

В 1909 році він виступає з лекціями в США, в 1910 році в Нюрнберге збирається "Другий міжнародний конгрес по психоаналізі", далі конгреси стають регулярними.

В 1912 році Фрейд засновує періодичне видання "Міжнародний журнал по медичному психоаналізі".

В 1915-1917 р. він читає лекції по психоаналізі на своїй батьківщині, у Віденському Університеті, і готовить їх до видання. Виходять у пресі його нові роботи, де він продовжує свої дослідження таємниць несвідомого.

У січні 1920 року Фрейдові привласнюється звання ординарного професора університету. Показником справжньої слави було ушановування в 1922 році Лондонським університетом п'яти великих геніїв людства - Филона, Мемонида, Спинозы, Фрейда й Эйнштейна.В 1923 році доля піддає Фрейда важким випробуванням: у нього розвивається рак щелепи, викликаний пристрастю до сигар.

В 1926 році з нагоди 70- летия Зиґмунд Фрейд одержує поздоровлення із усього миру. Серед що поздоровили - Георг Брандес, Альберт Эйнштейн, Ромен Ролан, віденський бургомістр, однак академічна Відень проігнорувала ювілей.

12 вересня 1930 року у віці 95 років умерла мати Фрейда. Фрейд у листі до Ференци писав: "Я не мав право вмерти, поки вона була жива, тепер у мене є це право. Так чи інакше, цінності життя істотно змінилися в глибинах моєї свідомості".В 1933 році в Німеччині до влади приходить фашизм і книги Фрейда, разом з багатьма іншими, не бажаними новій владі, надаються вогню. На це Фрейд зауважує: "Якого прогресу ми досягли! У середні століття вони спалили б мене, у наші дні вони з тим, що спалили мої книги".

В 1935 році Фрейд стає почесним членом Королівського суспільства медиків у Великобританії. 23 серпня 1938 року влада закриває Віденське Психоаналітичне суспільство. 4 червня 1938 року Фрейд із дружиною й дочкою Ганною залишає Відень і "Східним експресом" їде через Париж у Лондон.

Болісно страждаючи від раку, викликаного палінням, в 1939 році він просить свого лікаря й друга Макса Шура допомогти йому зробити самогубство. Той дав йому потрійну дозу морфіну, від якої він помер 23 вересня 1939 року.

Прихід Фрейда в медицину

Першим учителем Фрейда був видатний європейський фізіолог Эрнст Брюкке. Під його керівництвом студент Фрейд працював у віденському фізіологічному інституті, просиджуючи по многу годин за мікроскопом. Уміння зосереджено працювати, цілком віддаючи себе науковим заняттям, вироблене в цей період, Фрейд зберіг на наступні десятиліття. Він мав намір стати професійним науковцем . Але вакантного місця у фізіологічному інституті в Брюкке не було. Був один вихід - стати практикуючим лікарем, хоча до цієї професії він ніякого тяжіння не випробовував. Фрейд вирішив зайнятися приватною практикою як невропатолог. Для цього довелося спершу піти працювати в клініку, тому що медичного досвіду в нього не було. У клініці Фрейд освоює методи діагностики й лікування дітей з ураженим мозком (хворих дитячим паралічем), а також різних порушень мови (афазій). Його публікації про це стають відомі в наукових і медичних колах. Фрейд здобуває репутацію висококваліфікованого невропатолога.

Передумови створення психоаналізу

Своїх хворих Фрейд лікував прийнятими в той час методами фізіотерапії.

Вважалося, що оскільки нервова система являє собою матеріальний орган, та й хворобливі зміни, які в ній відбуваються, повинні мати матеріальні причини. Тому усувати їх треба за допомогою фізичних процедур, впливаючи на хворого теплом, водою, електрикою та ін.

Дуже незабаром, однак, Фрейд став випробовувати незадоволеність цими фізіотерапевтичними процедурами. З лікування залишала бажати кращого, і він задумався над можливістю застосувати інші методи, зокрема гіпноз, використовуючи який деякі лікарі домагалися гарних результатів.

Одним з таких успішно практикуючих лікарів був Йосип Брейер, що став у всім захищати молодого Фрейда (1884 рік).

Вони спільно обговорювали причини захворювань своїх пацієнтів і перспективи лікування. Хворимі, які до них зверталися, були головним чином жінки, що страждали істерією. Хвороба проявлялася в різних симптомах - страхах (фобіях), втраті чутливості, відразі до їжі, роздвоєнні особистості, галюцинаціях, спазмах і ін.

Застосовуючи легкий гіпноз (викликаний стан, подібне до сну), Брейер і Фрейд просили своїх пацієнток розповідати про події, які інколи супроводжували появу симптомів хвороби. З'ясовувалося, що, коли хворим вдавалося згадати про цьому й "виговоритися", симптоми хоча б на час зникали. Такий ефект Брейер назвав давньогрецьким словом "катарсис" (очищення). За поняттям про катарсис крилася гіпотеза, відповідно до якої симптоми хвороби виникають внаслідок того, що хворий колись відчув напружений потяг до якої-небудь дії. Симптоми (страхи, спазми й т.д. ) символічно заміщають ще нереалізоване, але бажана дія. Енергія потяга розряджається в перекрученій формі, як би "застряючи" в органах, які починають працювати ненормально.

Тому передбачалося, що головне завдання лікаря - змусити хворого знову пережити подавлений потяг і тим самим додати нервово-психічної енергії інший напрямок, а саме - перевести її в русло катарсису, розрядити подавлений потяг у розповіді лікареві про нього.

У цій версії (про травмування хворого),треба витиснути зі свідомості спогади, рятування від яких дає лікувальний ефект (зникають розладу рухів, відновлюється чутливість і т.д. ), утримувався зародок майбутнього психоаналізу Фрейда .Насамперед , у цих клінічних дослідженнях "прорізалася" ідея, до якої незмінно вертався Фрейд. На передній план чітко виступили конфліктні відносини між свідомістю й неусвідомлюваними, але порушуючи нормальний хід поводження психічними станами.

Внесок Фрейда в психологію

Щодня по 8-10 годин протягом багатьох десятиліть Фрейд займався лікарською практикою. На фактах, почерпнутих у клінічній практиці, він простежив складність і багатоплановість структури особистості, значення в її історії внутрішніх конфліктів і криз, наслідку незадоволених бажань.

Фрейдом був уведений у науковий оборот ряд ідей і проблем, що показали, що рівень свідомості невіддільний від інших глибинних рівнів психічної активності, не вивчивши взаємодію яких неможливо зрозуміти природу людини.

Фрейд розробив ряд гіпотез, моделей, понять, що запам'ятали своєрідність психіки й міцно ввійшли в арсенал сучасного наукового знання про неї. До них відноситься, зокрема , поняття про захисні механізми (психологічному захисту), ідентифікації, раціоналізації, витисненні, фіксації, катарсисі, силі Я и ін.

Ці поняття збагатили також психотерапевтичну практику.

Вивчення Фрейдом ролі сексуальних переживань і сполучених з ними щиросердечних травм дало поштовх розвитку нових областей знання, зокрема сексології.

Фрейдом було показано, як важливо, простежуючи становлення характеру людини - його будову й динаміку, ураховувати дитячі роки й випробуване дитиной у цьому періоді, особливо відносини в родині, від яких залежить формування його характеру, його мотиваційної сфери.

Життєвість, практична значимість поставлених Фрейдом проблем випливає також з того, що в коло наукового аналізу їм були залучені феномени, які традиційна психологія не звикла взяти до уваги: почуття провини, неповноцінності, тривожності, відхід від реальної ситуації в область мрій, виникнення внутрішньої тенденції до агресивності.

Щоб зрозуміти зміст впливу Фрейда, треба мати на увазі, що в науковій творчості, його результатах варто розрізняти суб'єктивне й об'єктивне. Ряд своїх постулатів Фрейд оцінював як непорушні (такі, як Эдипов комплекс, страх кастрації в хлопчиків і т.п. ). З подібними феноменами він зустрічався у своїй клінічній практиці. Фрейдові представилося, що він тут має справу не із симптомами, спостережуваними в окремих осіб, що страждають психоневротическими розладами, а із проявом глибинних початків людської природи.

І скільки б заперечень не висувалося проти цих догм психоаналізу, його творець залишався разюче сліпий до будь-якої критики. Помітивши (і тут він не був самотній, багато лікарів до Фрейда писали про це) сексуальну этиологию неврозів у своїх пацієнтів, Фрейд ототожнив будь-які сховані від свідомості прагнення людини із сексуальними.

Цим він і розбурхав інтелектуальний світ .Сексуально стурбований невропат Фрейд став свого роду моделлю поводження людини в будь-яких ситуаціях і культурах. Тим самим це поводження одержало мінливе трактування.

Однак, виявися навчання Фрейда не більш ніж сугубо міфологічною конструкцією, воно не ввійшло б у запас наукових подань, а метод психоаналізу не виявився б одним із самих впливових серед безлічі технік психотерапії.

Основні праці Фрейда

В 1899 році він випускає свою першу самостійну роботу "Тлумачення сновидінь", що присвячена аналізу неврозів за допомогою вивчення сновидінь пацієнта. Проводячи дослідження з використанням методу вільних асоціацій, він дійшов висновку, що джерелом неврозів більшості пацієнтів є подавлені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо (наприклад при фіксації на матері - Эдипов комплекс) воно не може бути задоволене й проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також незадоволений потяг може бути переспрямоване на несексуальні цілі (сублімація). Відповідно до цієї концепції прояву подавлених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в сновидіннях і неврозах, але також у літературі й мистецтві (а також в інших породженнях людської свідомості).

Ідея про те, що на наше поводження впливають неусвідомлювані мотиви, була продемонстрована Фрейдом у книзі "Психопатологія повсякденного життя" (1901 р.). Різні помилкові дії, забування імен, застереження, описки звичайно прийнято вважати випадковими, пояснювати їхньою слабістю пам'яті. По Фрейдові ж у них прориваються сховані мотиви. Якщо, наприклад, відкриваючи засідання, голова повідомляє його закритим, то це не просте оговорення, а вираженне його небажання обговорювати на цьому засіданні неприємний для нього питання.

В іншій роботі - "Гумор і його відношення до несвідомого" (1905р.) жарти або каламбури інтерпретуються Фрейдом як розрядка напруги, створеного тими обмеженнями, які накладають на свідомість індивіда різні соціальні норми.

В "Трьох нарисах по теорії сексуальності" (1905р.) весь аналіз психоневрозів обертається навколо подавленого сексуального потяга як головної причини страхів, неврастенії й інших хворобливих станів. Тут же пропонується схема психосексуального розвитку особистості - від дитячого віку до стадії, на якій виникає природний половий потяг до особи протилежної статі. Однієї з улюблених версій Фрейда стає Эдипов комплекс як споконвічна формула відносин хлопчика до батьків.

У грецькому міфі про царя Эдипе, що вбив свого батька й женились на матері, схований, на думку Фрейда, ключ до сексуального комплексу, що тяжіє над кожним чоловіком: хлопчик відчуває потяг до матері, сприймаючи батька (з яким він себе ідентифікує) як суперника, що викликає й ненависть, і страх.

В останній період творчості Фрейда побачили світло роботи, що запам'ятали зміни, які перетерпіли його погляди на структуру людської особистості ("Психологія мас і аналіз Я" (1921р.), "Я и Воно" (1923р.). Організація психічного життя виступала тепер у вигляді моделі, що має своїми компонентами різні психічні інстанції, позначені термінами: Воно (ид), Я (эго) і понад- я (супер-эго). Воно представляє несвідомі потяги, Я - принцип реальності, Понад- Я формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, панування яких над психікою також стає несвідомим, приводить до виникнення совісті й неусвідомленого почуття провини.

Висновок

Важко дати оцінку сучасним психологічним теоріям, не віддавши належного визнання теорії Фрейда. Незалежно від того, приймаємо ми або відкидаємо якісь (або всі) його ідеї, неможливо заперечити той факт, що вплив Фрейда на західну цивілізацію XX століття було глибоким і міцним.

Можна затверджувати, що у всій історії людства далеко не всі ідеї зробили настільки широкий і потужний вплив. Це, звичайно, сильне твердження, але важко представити, що у Фрейда найдеться багато конкурентів. Його погляд на природу людини завдав відчутного удару поданням, що панували в той час, викторианского суспільства; він запропонував важкий, але притягальний шлях до досягнення розуміння таких аспектів психічного життя людини, які вважалися темними, схованими й, очевидно, недоступними.

За майже 45 років активної наукової діяльності й клінічної практики Фрейд створив:

" першу розгорнуту теорію особистості;

" велику систему клінічних спостережень, заснованих на його терапевтичному досвіді й самоаналізі;

" оригінальний метод лікування невротичних розладів;

" метод дослідження тих психічних процесів, які майже неможливо вивчити якими-небудь іншими способами.

Ці розробки лягли в основу створення стрункої теорії психоаналізу.

Я вважаю, що розроблена Фрейдом методика лікування психоаналізу є досягненням медицини 20- го століття. Нехай багато гіпотез Фрейда були сміливими, а деякі - помилковими, але в цьому й складається головна його заслуга.

Фрейд запропонував подивитися на психологію із зовсім іншої сторони. Він брався за гіпотези й додумував їх до кінця, приймаючи в уваги всі крайності. Такий підхід викликав як схвалення, так і презирство різних психологічних шкіл.

Але як би там не було, ім'я Фрейда дотепер на слуху, а навколо його гіпотез не припиняються суперечки.

Використана література

Дадун Р. Фрейд. Издательство АО «Х.Г.С.», 1994

Лакан Ж. Семинары, Книга I : Работы Фрейда по технике психоанализа. Дилтс Р. Стратегии гениев. Т. 3. Зигмунд Фрейд, Леонардо да Винчи, Никола Тесла М.: Независимая фирма “Класс”, 1998.  384 с. (Библиотека психологии и психотерапии)

Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции. М., "Наука", 1989