Курсовая работа: Соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. УЯВЛЕННЯ ПРО ІНСТИТУТ СІМЇ В ІСТОРІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

1.1 Форми організації шлюбно-сімейних стосунків

1.2 Різні категорії сучасної сім’ї

1.3 Сім'я як соціальний інститут. Функції сім'ї

1.4 Психологічне здоров'я сучасної сім'ї

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ

2.1 Профілі шлюбу

2.2 Адаптація подружжя в сім'ї. Психологічна сумісність

2.3 Специфіка подружнього конфлікта

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Бачачи теперішнє становище сім'ї, і проаналізувавши психолого-педагогічну літературу з проблеми дослідження, можна вказувати на те, що до цього часу недостатньо використовуються соціально-психологічні методи й прийоми по роботі з сім’єю.

Таким чином, актуальність і недостатня розробленість проблеми в теорії та практиці технологій соціально-психологічної роботи з сім’єю обумовили вибір теми дослідження “Стабільність інституту сім'ї, та її зовнішні детермінанти”.

Об’єкт дослідження: сім'я.

Предмет дослідження: соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї.

Мета дослідження полягає у дослідженні теоретичних підходів і технологій роботи з сім’єю.

Методологічною основою дослідження є: філософські, психологічні та соціально-психологічні ідеї й концепції, що розкривають діалектичний зв’язок явищ об’єктивної та суб’єктивної дійсності; принцип вивчення їх у розвитку та перспективі на основі загального, особливого, індивідуального; засади детермінації становлення, розвитку і функціонування особистості.

Методи дослідження: метод аналізу наукових джерел з проблеми дослідження; компаративний метод; прогностичні методи (моделювання і екстрополяція).

Відповідно до мети дослідження були поставлені такі завдання:

Аналіз матеріалу, що стосується даної проблематики.

Конкретніше розглянути соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї.

Дати висновки та рекомендації.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у визначенні суті та різновидів негативних відхилень та соціальних норм, що діють у суспільстві; визначеності критеріїв (активності, культури поведінки і гуманності), показників і рівнів розвитку в інституту сім'ї.

Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 20 найменувань. Основний зміст курсової роботи викладено на 38 сторінках. Загальний обсяг роботи - 47 сторінок.

РОЗДІЛ 1. УЯВЛЕННЯ ПРО ІНСТИТУТ СІМЇ В ІСТОРІЇ ЛЮДСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

1.1 Форми організації шлюбно-сімейних стосунків

Раніше соціологи вважали, що до сучасного періоду панівною формою сім'ї в Західній Європі була родина розширеного типу. Дослідження показали, що це погляд помилковий. Нуклеарна сім'я, мабуть, давно вже переважала. Досучасна родина була більшою, аніж сьогодні, але різниця не така вже й велика. Наприклад, у Англії протягом XVII, XVIII та XIX сторіч кількість осіб у родині пересічно становила 4,75. Сьогоднішня середня розміру сім'ї для Сполученого Королівства — 3,04. Оскільки попереднє число включає й домашніх слуг, різниця в розмірах між давньою та сьогоднішньою англійськими родинами — невелика. Значно більші родинні групи переважали у Східній Європі та в Азії.

Діти в стародавній Європі часто працювали, допомагали батькам по господарству, починаючи з семи або восьми років. Ті, хто не залишався в сімейній справі, часто покидали батьківську домівку й наймалися служити до інших людей або влаштовувалися підмайстрами з метою вивчити якесь ремесло. Діти, які йшли працювати прислугою до інших людей, рідко знову зустрічалися зі своїми батьками.

Були й інші обставини, які робили тодішні сім'ї набагато менш стабільними, якими вони є сьогодні, попри велике число сучасних розлучень. Смертність (число смертей на рік на кожну тисячу населення) для людей будь-якого віку була тоді набагато вищою. Чверть або й більше новонароджених дітей у тогочасній Європі помирали ще на першому році свого життя (супроти одного відсотка сьогодні), часто помирали й жінки при пологах. Смерть дітей або одного з батьків часто розбивала й руйнувала родинні зв'язки.

Історик-соціолог Л. Стоун простежив деякі зміни від досучасних до сучасних форм сімейного життя в Європі. Стоун виділяє три фази розвитку сім'ї від 1500-х до 1800-х рр. На самому початку цього періоду головною формою сімейного життя була нуклеарна сім'я, що включала в себе доволі мало людей, але зберігала інші зв'язки, глибоко вкорінені в спільноті, і не тільки зі своїми кревними родичами. Така сімейна структура не відмежовувалася від спільноти. Згідно з твердженнями Стоуна (хоча деякі історики не поділяють цього погляду), сім'я в ті часи не була головним осереддям емоційної прив'язаності або залежності для її членів. Люди там не відчували й не шукали почуттєвих інтимностей, які ми асоціюємо з родинним життям сьогодні. На секс у шлюбі дивились не як на джерело втіхи, а як на необхідність розмноження.

Індивідуальна свобода вибору в шлюбі та інші аспекти родинного життя підкорялися інтересам батьків, інших родичів або всієї спільноти. Поза аристократичними колами, де воно іноді активно заохочувалося, еротичне або романтичне кохання розглядалося моралістами й теологами як хвороба. За словами Стоуна, сім'я в той період «була відкритою, нечітко означеною, позбавленою всяких почуттів і емоцій авторитарною інституцією... Вона також довго не існувала, розпадаючись унаслідок смерті або дружини, або чоловіка, або смерті чи раннього від'їзду з дому дітей».[2]

На зміну сім'ї такого типу прийшла перехідна форма, що проіснувала від початку сімнадцятого сторіччя до початку вісімнадцятого. Цей тип був характерний переважно для вищих верств суспільства, та, попри те, був надзвичайно важливим, бо саме він започаткував звичаї та поведінку, які відтоді стали майже універсальними. Нуклеарна сім'я стала більш відокремленим осередком, не зв'язаним з іншими родичами та локальною спільнотою. Зросло значення подружньої та батьківської любові, хоча водночас посилилася авторитарна влада батька.

Під час третьої фази поступово розвинувся той тип сімейної структури, з яким ми найбільше знайомі у нас, на Заході. Така сім'я — це група, об'єднана міцними узами почуттів, з характерним високим рівнем приватності домашнього життя, де головна увага приділяється вихованню дітей. Вона позначена зростанням ролі афективного індивідуалізму, формуванням шлюбного зв'язку на основі персонального вибору, скріпленого сексуальним потягом або романтичним коханням. Сексуальні принади кохання стали прославлятися в рамках шлюбу, а не в позашлюбних пригодах. Унаслідок зростання кількості робочих місць, відокремлених від дому, родина стала більше прив'язаною до споживання, аніж до виробництва.

Ось що писав із цього приводу Д. Босвел, уже згадуваний нами в першому розділі:

«В стародавній Європі шлюб спочатку був такою собі домовленістю про розподіл власності, потім зосередився на вихованні дітей, а закінчилось тим, що за основу стало братись подружнє кохання. Не так багато пар одружувалися «з кохання», але чимало починали любити одне одного, мірою того як провадили спільне господарство, виховували дітей і розділяли на двох радощі та прикрощі життя. Майже в усіх епітафіях подружнім парам, які збереглися, говориться про глибоку емоційну прив'язаність. Натомість у більшості країн сучасного Заходу шлюб починається з кохання, потім виливається в спільні турботи про виховання дітей (якщо є діти), а закінчується, дуже часто, розподілом власності; на той час кохання вже або зникає, або перетворюється на далекий спогад».[1]

Розмаїття форм сім'ї і далі існує в різних суспільствах у всьому світі. В деяких місцях, наприклад, у кількох далеких реґіонах Азії, Африки та в Океанії, традиційні родинні системи змінилися мало. Проте в більшості країн проходять зміни, які набувають все більшого поширення. Причини цих змін складні, але кілька чинників можна виділити як особливо важливі. Один із них — це розповсюдження західної культури. Наприклад, західні ідеали романтичного кохання поширилися нп суспільства, в яких раніше вони були невідомі. Другий чинник — це розвиток централізованого управління в місцевостях, де раніше існували невеликі самостійні суспільства. На життя людей починає впливати їхня інтеґрація в національну політичну систему; більше того, уряди вдаються до активних спроб змінити традиційні види поведінки. Наприклад, у Китаї або в Монголії, з огляду на швидке зростання населення, держава постійно накидає своїм громадянам програми, що підштовхують їх до застосування методів контрацепції тощо.

Ці зміни створюють рух до переважання нуклеарної сім'ї у світових масштабах, руйнуючи системи великих родин та інші види груп спорідненості. Це вперше було задокументовано тридцять років тому Вільямом Дж. Гуді в його книжці «Світова революція моделей сім'ї» (J. Goode, 1963) й розвинуто в подальших дослідженнях.[4]

Після всього сказаного важко утриматися від висновку, що ми опинилися на роздоріжжі. Чи майбутнє принесе нам подальший розпад довготривалих офіційних та неофіційних шлюбів? Чи гіркота та насильство і далі, все більше й більше, визначатимуть наш емоційний та сексуальний світ? Ніхто нічого не знає напевне. Але той соціологічний аналіз проблем шлюбу та сім'ї, який ми щойно завершили, дає нам усі підстави вважати, що ми не подолаємо наші труднощі, озираючись у минуле. Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із нас навчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні й тривалі взаємини з іншими людьми.

1.2 Різні категорії сучасної сім’ї

Сім'я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сім'ї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім'ї, сімейно-родинних стосунків. Без сім'ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім'ї разом і характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.[5]

Водночас функціонування сім'ї с результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім'я — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.

З огляду на особливу значущість сім'ї для життєдіяльності суспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Відтоді, коли соціологія сім'ї сформувалася як самостійна наукова галузь, проведено вже кількадесят тисяч досліджень щодо найрізноманітніших сфер сімейного життя.

Як складний і багатоплановий соціальний феномен, сім'я є об'єктом вивчення багатьох наук. Окрім соціології, її вивчають соціальна психологія, економіка, педагогіка, право, етика, історія, етнографія тощо. Кожна з цих наук має свій предмет вивчення. Так, соціальна психологія вивчає динаміку сімейних груп, сімейні конфлікти; економіка має за об'єкт вивчення сім'ю як головний споживчий, а за умов ринку — і виробничий осередок; педагогіка зосереджує свою увагу на виховній функції сім'ї, право — на правових стосунках членів сім'ї тощо.

Соціологія сім'ї — це галузь соціологічної науки, котра вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї як малої соціальної групи і як соціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, її місце і посередницьку роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та інститутами, з окремими індивідами.[5]

Соціологічний аналіз уможливлює виявлення суперечностей, що виникають у цій взаємодії, визначення способів їх розв'язання і пропонування наукових рекомендацій щодо сімейно-демографічної політики та культурно-освітньої діяльності державних і громадських організацій.

У науковій літературі розрізняють поняття «шлюб» і «сім'я», що означають два найважливіші об'єкти вивчення соціології сім'ї. Термін «шлюб» відтворює сутність соціально-правової форми сімейно-родинних стосунків як своєрідної, насамперед економічної угоди, що включає питання власності, фінансові й житлові. Санкціонуючи шлюб, держава бере на себе певну відповідальність за його існування, установлює подружні й батьківські права та обов'язки, покладає на людей, що беруть шлюб, відповідальність за матеріальне забезпечення й виховання дітей, за майбутнє сім'ї.

Отже, шлюб — це сімейний (духовний, економічний, сексуальний) союз (угода) між чоловіком і жінкою, що породжує їхні права й обов'язки один до одного, до дітей та рідних.[7]

Суспільні ціннісні стандарти й морально-правові норми зумовлюють передусім домінуючі типи шлюбу, які суттєво різняться в різних соціокультурних системах.

Наведену типологію слід враховувати, оскільки це дає можливість ліпше зрозуміти природу шлюбу, особливість сімейно-родинних стосунків, виявити спільні риси в їхніх культурно-історичних видозмінах.

Розгляньмо найпоширеніші типи шлюбів і сім'ї. Залежно від вибору партнера виділяють ендогамні та екзогамні шлюби.

Ендогамний шлюб — це союз між особами, які належать до одної суспільної групи (рід, плем'я, каста). Він переважав у доіндустріальному суспільстві і був поширеним серед окремих верств і каст населення. Колись і в нашій країні вихідці зі «шляхетних» сімей могли брати шлюб лише з представниками цієї самої верстви населення. У сучасному суспільстві така форма шлюбу збереглася переважно в деяких соціально-етнічних групах.

За місцем проживання подружжя шлюби поділяються на:

патрілокальні — коли подружжя проживає в батьків чоловіка;

матрілокальні — у батьків дружини;

неолокальні (дислокальні) — кожен окремо;

унілокальні — чоловік і жінка проживають разом. Відомо, що тип шлюбу визначає стосунківи між чоловіком і жінкою, їх права і обов'язки один до одного, до дітей та рідних. І головним в ньому є мораль, ті норми, що сформувалися в сучасному інституті сім'ї. Уже сама реєстрація шлюбу відповідними державними органами означає прийняття цієї моралі, норм. Вони частково відтворені в Конституції України, зокрема у ст. 50 зазначається, що шлюб укладається за вільною згодою чоловіка і жінки, які мають рівні права і обов'язки, зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, у свою чергу повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Морально виправданим є лише той шлюб, який ґрунтується на взаємному коханні, на психологічній готовності подружжя до взаємодопомоги, самозречення, поступливості, бо як у народі кажуть: «Одружитися— це наполовину зменшити права і вдвічі збільшити обов'язки». У взаєминах подружжя неприпустимі приниження один одного, спроби командування, дискримінація.[6]

Термін «сім'я» характеризує складнішу від подружніх форму стосунків — міжособистісних між подружжям, між дітьми і батьками, між іншими членами сім'ї. Сім'я мас історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім'я — це своєрідна первинна група суспільства, члени якої об'єднані кровними зв'язками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.[3]

Існує багато визначень поняття «сім'я», що вони акцентують увагу на різних сторонах сімейного життя. Найпростіше — це тлумачення сім'ї як групи людей, що кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.

Російський учений А. Антонов дає таке визначення: сім'я — це група людей, об'єднаних подружньо-родинними зв'язками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських стосунків породжують сім'ю. Якщо будь-якої складової цих стосунків бракує, то це вже не сім'я, а сімейна група.[7]

Більш широке пояснення поняття «сім'я» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сім'ю історично-конкретною системою взаємостосунків між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої об'єднані подружніми й родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.[14]

Соціологія вивчає сім'ю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сім'я на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обов'язків, за допомогою яких регулює стосунки між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні— як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних стосунках і родинних зв'язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.

На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сім'ї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів у сім'ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сім'ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.

Сім'я як мала група відрізняється від інших малих груп такими типовими ознаками:

наявністю між подружжям особливого союзу, якому притаманне духовне єднання, глибокі інтимно-довірчі зв'язки;

переважанням неформальних довірчих стосунків між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми;

особливим способом формування — на основі симпатій, кохання, духовної єдності (для утворення інших малих груп досить спільних інтересів).

На мікрорівні більше уваги приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сім'ї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сім'ї, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сім'ї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища.

На функціонування сім'ї як малої групи впливають, крім загальних суспільних факторів, такі специфічні чинники, як рівень урбанізованості населеного пункту, культурно-спортивного та оздоровчого обслуговування, етнічно-демографічні особливості, можливості працевлаштування тощо.

У своєму життєвому циклі сім'я проходить такі фази:

зашлюбини — утворення сім'ї;

поява першої дитини — початок періоду дітонародження;

народження останньої дитини — завершення періоду дітонародження;

одруження й відокремлення від сім'ї останньої дорослої дитини («порожнє гніздо»);

смерть одного з подружжя — припинення існування сім'ї.

Сімейні стосунки регулюються різними нормами. Майнові стосунки, матеріальні обов'язки членів сім'ї, розлучення регулюються правовими нормами; стосунки залицяння, вибору супутника життя, розподілу обов'язків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля — моральними нормами, звичаями, традиціями.

Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обов'язків щодо домашнього господарства тощо. її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити один одного.

У соціології існують різні наукові підходи до вивчення сім'ї. Представники сучасного символічного інтеракціонізму основну увагу приділяють вивченню символічних аспектів взаємодії членів сім'ї: розглядають сім'ю як систему соціальних ролей.[11]

Конфліктологи роблять наголос на складному, суперечливому характері сімейних стосунків, конфліктах, що виникають на грунті виконання членами сім'ї різних соціальних ролей, та інших сімейних стосунків.

Функціоналісти, аналізуючи соціальні функції сім'ї, виходять з гармонії сім'ї і суспільства як цілісності і розглядають сім'ю як природне вираження і реалізацію потреб суспільства.

Деякі соціологи постійно намагаються поєднати макро- і мікроаналіз. Так, Т. Парсонс запевняє, що сім'я не протистоїть суспільству, вона — його підсистема, яка забезпечує стабільність соціуму в цілому завдяки встановленню «інструментальних» стосунків з іншими соціальними підсистемами і структурами, а також «експресивних» стосунків у самій сім'ї завдяки збереженню рівноваги в міжособистісній динаміці, посиленню інтегративних тенденцій.[10]

1.3 Сім'я як соціальний інститут. Функції сім'ї

Як уже зазначалося, сім'я як соціальний інститут є об'єктом теоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогу з'ясувати типи сім'ї і шлюбу в різних культурах, їх зв'язок з іншими соціальними інститутами та системами, визначити функції сім'ї і з'ясувати, наскільки функціонування сім'ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства. При цьому вивчаються не конкретні сім'ї, а взірці сімейної поведінки, притаманні певним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім'ї, ефективність їх виконання, суспільні функції сім'ї, причини та наслідки недостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-історичних умов, соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з ними реальної поведінки членів різних типів сімей тощо.[9]

Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім'я виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім'ї, визначаються їхні соціальні ролі та статуси.

Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися як стосовно стосунків подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім'ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій і боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, що призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов'язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.[9]

Зміст діяльності сім'ї розкривається в її функціях. Під функціями сім'ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім'ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільства й індивідів.

Оскільки сім'я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а ч другого — з окремими особами (членами сім'ї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім'ї, — індичі дуальними. Суспільні функції зв'язані з потребою суспільства в мативною системою. У традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім'ї й досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.

Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.[12]

Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об'єктивною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних стосунків.

Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв'язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися детально дослідити американські соціологи Г. Парсонс і В. Гуд.[14]

Розуміючи сучасну нуклеарну сім'ю як результат еволюції суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім'ю проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був одноосібним господарем сім'ї, власником сімейного майна й забезпечував її економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові і чоловіком права брати участь у розв'язанні сімейних проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдяки широкому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте така діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім'ї — зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємостосунки між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її індивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійної діяльності, скільки в сім'ї та материнстві.

Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними, заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати з чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки здебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а серед безробітних їх абсолютна більшість.[14]

Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, що професійна діяльність жінки суперечить сімейним обов'язкам. У жінки як особистості виникає дилема: сім'я чи професійна діяльність? Ця проблема в соціології називається «жіночою дилемою».[14]

Намагання розв'язати цю проблему, адаптуватися до вимог соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім'ї, яка досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім'ї та їхні професійні інтереси. Це так звана бікар'єрна сім'я, яка поширена в основному в середньому класі, у деяких прошарках інтелігенції.

У бікар'єрних сім'ях чоловік і жінка розподіляють між собою домашні обов'язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному не тільки в сім'ї, а і в кар'єрі.

На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім'ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском.

Отже, сім'я — це надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім'ї, впливають на характер суспільних стосунків, на стан і розвиток самого суспільства. Тому тип сім'ї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.[15]

Як складова суспільства, сім'я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад виробництва, безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на сім'ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.

Криза інституту сім'ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім'ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.

Одним з основних факторів кризи сім'ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.

1.4 Психологічне здоров'я сучасної сім'ї

Психологічне здоров'я родини - це комплексний узагальнений показник соціально-психологічної активності її членів у внутрісімейних стосунках, у соціальному середовищі й професійній сфері їхньої діяльності.[14]

Це стан щиросердечного психологічного благополуччя родини, що забезпечує адекватну їхнім життєвим умовам регуляцію поводження й діяльності всіх членів родини. Психологічне здоров'я - це інтегральний показник функціонування сучасної родини, що відбиває якісну сторону соціальних і психолого-педагогічних процесів, що протікають у ній.

До основних критеріїв психологічного здоров'я родини В. Торохтій відносить подібність сімейних цінностей, функціонально-рольову погодженість, соціально-рольову адекватність у родині, емоційну задоволеність, адаптивність у мікросоціальних стосунках, спрямованість на сімейне довголіття. Розглянемо особливості їхнього прояву.[16]

Подібність сімейних цінностей відбиває збіг, орієнтаційна єдність поглядів, стосунків членів родини до загальнолюдських норм, правилам, принципам формування, розвитку й функціонування родини як малої соціальної групи. У цей час у динаміку цього показника спостерігаються дві тенденції. Перша - поляризація ціннісних орієнтації серед членів родини, як правило батьків і дітей. Друга - деформація сімейних цінностей і поява відмінних від традиційно сформованих цілей, ідеалів, інтересів і переконань членів родини. Кожна із цих тенденцій впливає на психологічне здоров'я родини.

Функціонально-рольова погодженість являє собою динамічний показник психологічного здоров'я родини й відбиває рівень розвитку таких соціально-психологічних механізмів внутрісімейної взаємодії, як взаєморозуміння, взаємодопомога, взаємодовіра, взаємотерпіння між членами родини. Цей показник припускає високий ступінь синхронності дій членів родини, що самостійно включаються в реалізацію тієї або іншої функції в силу її доцільності й необхідності для всієї родини. Тісний взаємозв'язок і взаємовплив один на одного надають сімейній системі стабільність і стійкість.

Соціально-рольова адекватність обумовлюється рольовою структурою родини, що у процесі її життєдіяльності складається більше твердої в порівнянні з більшістю малих груп. Вона відбиває рівень реалізації міжособистісних, внутрісімейних очікувань: від кожного члена родини очікують виконання певної ролі (батько - чоловік, лідер, добувач, опора у важкій ситуації й т.п.; дружина - турботлива мати, господарка, охоронниця домівки й т.п.; дочка, син - помічники батьків, опора в майбутньому, спадкоємець - спадкоємиця й т.д.). Однак при засвоєнні соціального досвіду кожним членом родини як особистістю сьогодні усе більше виявляється протиріччя між її внутрішньою позицією стосовно приписаної ролі й нормативно схвалюваним зразком поводження в ній. Під впливом різних факторів сучасного життя всі частіше виникають конфлікти між роллю й особистістю, що характеризує падіння рівня розвитку родини. Як наслідок - слабшає здатність родини до корекції індивідуальних дій і придушенню дезорганізаційних проявів її членів.

Емоційна задоволеність показує характер емоційного прийняття один одного й повага в родині. Саме найвищий ступінь емоційної близькості - «упереджене відношення» друг до друга - становить особливу якість здорової родини. Зрозуміло, що емоційні зв'язки між членами родини опосередковуються їхньою спільною діяльністю, завданнями, які коштують перед всім сімейним колективом. У той же час емоційна задоволеність у родині є найважливішим джерелом психологічної розрядки й підтримки всіх її членів. Рейтинг цього показника в психологічному здоров'ї родини визначається багатьма факторами: рівнем утворення батьків, мотивами висновку шлюбу, характером подружніх стосунків, цілями виховання дітей, методами досягнення результату й т.д.

Адаптивність у сімейних стосунках характеризується здатністю насамперед дорослих членів родини пристосовуватися до соціально-психологічної атмосфери родини після трудового дня.

Сім'я може успішно вирішувати одну з головних своїх психологічних завдань - емоційну розрядку лише в тому випадку, коли кожен член родини буде прагнути зберегти в ній традиційний характер міжособистісного спілкування близьких людей, комфортність емоційного тла стосунків.

На адаптивність чоловіка й жінки в мікросоціальних стосунках істотний вплив роблять проблеми, пов'язані з «синдромом згоряння». Усяке перевищення норми професійних контактів, що частіше спостерігається в представників професії типу «людина-людина» (лікарі, педагоги, менеджери, міліціонери, священики, суспільні діячі, психологи, соціальні працівники й т.д.), приводить до комунікативного перенасичення, що супроводжується згодом наростанням дратівливості, утоми, переходом на «силові методи» впливу на навколишнім (частіше дітей або чоловіка, дружину). Здатність члена родини залишити всі ці стани «при вході в родину» і прийняти її закони життєдіяльності становить важливий показник психологічного здоров'я родини.

Спрямованість на сімейне довголіття являє собою постійний потяг до новим сімейним цілям, розумне їхнє планування й підтримка активності всіх членів родини в їхньому досягненні. Невід'ємним атрибутом будь-якої здорової родини є найближчі й перспективні сімейні цілі. У формуванні, виборі способів їхнього досягнення й передбачуваному результаті відбиваються потреби, наміри, інтереси, бажання й установки, як правило, кожного члена родини. Задоволеність їхньою реалізацією - найважливіша умова підтримки активності родини у визначенні нових рубежів життєдіяльності. У цьому й складається зміст основних механізмів спрямованості на сімейне довголіття. У свою чергу психологічно здорова родина позитивно впливає на поза сімейну діяльність її членів (професійну, навчання й т.п.), тим самим забезпечуючи «сімейну підзарядку», що привносить членами родини ззовні.

Ідентичність і стабільність родини. Один із засновників сімейної терапії Н. Акерман увів два поняття - «ідентичність» й «стабільність родини». Сімейну ідентичність він визначав як зміст цінностей, стремлінь, експектації, тривог і проблем адаптації, поділюваних членами родини або взаємодоповнюючих ними в процесі виконання сімейних ролей.

Інакше кажучи, сімейна ідентичність - це емоційне й когнітивне «Ми» даної родини. Сімейна ідентичність пов'язана із самосвідомістю особистості й може характеризуватися різним ступенем включення або протиставлення «Я» й «Ми». Стабільність родини, що точніше було б позначити як «збереження в зміні», припускає збереження ідентичності в часі, контроль над конфліктами й здатність родини до зміни й подальшого розвитку.[18]

Поряд з вищезгаданими основними показниками психологічного здоров'я родини мають місце й такі, як психолого-педагогічна заможність або неспроможність родини, адекватний віку членів родини рівень зрілості їхніх стосунків, мобільність до предметно-рефлексивних стосунків й інші.

Всі ці елементи психологічного здоров'я відбивають стійкі, що по-своєму зложилися в конкретній родині соціально-психологічні явища, піддані керуванню як в середині, так і позасистемним впливам.

Розглянуті показники психологічного здоров'я родини створюють загальний психологічний портрет сучасної родини й насамперед характеризують ступінь її благополуччя.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ

2.1 Профілі шлюбу

Профілі шлюбу, типи подружніх стосунків й їхні детермінанти. Сімейні сварки. Подружній конфлікт у родині. Адаптація чоловіка й жінки в родині. Феномен «прощення» у психології подружніх стосунків. Честь, прощення й примирення. Мистецтво прощати й мистецтво приймати прощення.[13]

Коли Зевс і Гермес, облачившись у покриви смертних, мандрували по окраїнах Вифинии, всі двері міста виявилися замкненими, ніхто не побажав дати притулок їх. На схилі пагорба, що піднімався над разюче негостинним містом, вони виявили скромну хатину Филемона й Бавкиды, бідної літньої подружньої пари, що прийняла їх з великою привітністю. За вечерею хазяї помітили, що вино в їхньому глечику не висихає, а чудесним образом прибуває. Незабаром їм стало ясно, що їхні гості - не прості смертні. Зевс і Гермес привели старих на вершину пагорба, і, оглядівшись, люди похилого віку помітили, що місто, що лежало глибоко в долині, поглинуло море, а хатина Филемона й Бавкиды перетворилася в храм. Зевс пообіцяв ним виконати все, що вони побажають. Филемон і Бавкида захотіли лише одного: служити жерцями-хоронителями храму весь залишок свого життя й умерти одночасно. Зевс виконав свою обіцянку, Филемон і Бавкида піклувалися про храм, а після смерті один перетворився в дуб, інша в липу, що ростуть пліч-о-пліч.[13]

Так називане Святе сімейство, що складається з Марії, Іосифа й дитини Ісуса й пронизане радістю й згодою, відомо нам з Нового Завіту. Цій темі присвячені незліченні легенди, вона надихала й продовжує надихати художників і поетів.

От перед нашим поглядом дитина Ісус у яслах, потім, уже підрослий, - на колінах у Марії або граючий під її ніжним доглядом, тим часом як Йосип коштує поруч. Навіть несприятливі обставини й ворожа атмосфера, які змушують наших героїв бігти в Єгипет, не в змозі порушити мирну згоду Святого сімейства - всі його зображення виткані із благочестя, достоїнства, гармонії й взаємній любові.[13]

Секуляризоване «святе сімейство» часто посміхається нам з обкладинок популярних книг про шлюб і з рекламних проспектів шлюбних контор, а іноді служить для залучення уваги до телевізійного рекламного ролика. Так, вони бродять - щаслива юна пара - по квітучому лузі, а пустотлива дитина грається з маленькою собачкою; всі члени родини задоволені й щасливі. Їхня веселість, звичайно, земної природи, і вони задоволені, напевно, тому, що особливо добре розуміють один одного, або від свідомості того, що весь їхній одяг випраний особливим мийним засобом, а бути може, оскільки щоранку ці щасливці їдять мюслі Бірхера. Для них не існує нічого, крім світла, сердечності, радості; вони ласкаво посміхаються один одному.[14]

Філемон і Бавкіда, Святе сімейство й сяюча від задоволення пара з телевізійних рекламних роликів і популярних книг про подружнє життя відбивають певний аспект образа «щасливого шлюбу». Адже, не чи правда, ми часто говоримо «щасливі наречений і наречена», нерідко читаємо в некрологах фрази начебто «вони прожили життя в щасливому союзі» і вуж неодмінно бажаємо молодятам стати «щасливою парою». Робота багатьох психологів і консультантів по шлюбі багато в чому визначається домінуючої в суспільстві образом щасливого шлюбу. Прийнято думати, що невротичні процеси можна витлумачити, а «закупорені» комунікативні канали - прочистити. Іншими словами, будь-які подружні проблеми можуть і повинні бути дозволені, а чоловік і жінка зобов'язані повернутися друг до друга після консультації проясненими й більше зрілі почуття, що виховали в собі. Таким чином, невротичні стосунківи варто перебороти, і метою всіх зусиль психологів виявляється оздоровлення, інакше кажучи, формування щасливого шлюбу.[13]

Однак здавна відомі й інші приклади подружнього життя. Так, незважаючи на те що Гера й Зевс служили еталоном шлюбу, а Гера була володаркою неба - покровителькою шлюбу й народження, історія цієї божественної пари аж ніяк не виглядає мирної.

Батьки богів були проти їхнього одруження, однак Зевс таємно проникнув до Гері, обернувшись зозулею, і спокусив кохану. Гера народила трьох дітей, один із яких - жорстокий бог війни Арес.

Один раз, невідомо чому, Гера за допомогою Афіни й Посейдона прикувала Зевса до скелі, і він змушений був волати про допомогу до мешканців Тартару. Зевс не залишився в боргу, він підвісив Геру за зап'ястя до небесного зводу й прив'язав до її ніг ковадло, щоб збільшити страждання своєї дружини.[14]

Ще до одруження прославившийся незліченними любовними пригодами, Зевс і після вступу в шлюб не соромився змінювати Гере. У своїй пристрасті він не робив розходжень між смертними, німфами й богами, всі були рівні, усі зачаровували його.

Гера найжорстокішим образом мстила багатьом коханим свого чоловіка. Жорстока натура Геры, богині шлюбу, відбита в наступних історіях.

Зевс був «дружний» з Летою, матір'ю Аполлона й Артеміди, і, незважаючи на те, що він порвав любовний зв'язок задовго до пальби з Герой, його дружина зненавиділа Лету й заприсягла, що та ніде не зможе знайти собі спокою. Посейдону коштувало величезних зусиль хоч скільки-небудь полегшити страждання нещасної.

Зевс був уже одружений на Гере, коли спокусив Ио, дочка Ппаха. Мстива Гера перетворила його в корову, однак, не заспокоївшись на цьому, нацькувала на тварина кровопивчу комаху - ґедзя, чим довела, але чи ледве не до божевілля, - переслідувана твариною, що дзижчить, у паніці металася вона по землі, від краю до краю.

Коли Зевс вступив у зв'язок з дочкою Кадма Семелой, Гера підмовила дівчину, і та попросила Зевса з'явитися їй у всьому його божественній пишноті, що для недосвідченої Семели означало вірну смерть.

Після того як Зевс провів ніч із Егиной, Гера винищила майже всіх жителів острова, що носить її ім'я.

Гера розлютувалася, коли Зевс самостійно, без дружини або іншої жінки, зробив на світло дочка - Афіну. , щоб відомстити

Гера народила чудовисько по імені Тифон, що стало найнебезпечнішим ворогом її чоловіка.

Зевс змінював Гере не тільки з жінками, але й з молодими юнаками. Його коханими були Ганимед і Фенеон.

Мабуть, шлюб Зевса й Гери по сучасних мірках навряд чи можна назвати особливо «щасливим». У той же час боги, Гера й Зевс, стосунківи яких символізували для греків сутність шлюбу, є сварливими попередниками іншої божественної пари, Святого сімейства.[13]

Відношення до шлюбу й родини перетерпіло в процесі історичного розвитку безліч метаморфоз. Для нас важливо, що структура шлюбу не незмінна. Навіть зараз, коли нації Землі інтегруються завдяки технічним досягненням, організація й концепції шлюбу виявляють досить значні розходження, а родина створюється за різними критеріями.

Стосовно до подружніх стосунків А. Харчів писала: «Психологічна сторона шлюбу є наслідком того, що людина має здатність розуміти, оцінювати й емоційно переживати як явища навколишнього світу, так і свої власні потреби. Вона містить у собі як думки й почуття чоловіка й жінки по відношенню друг до друга, так й об'єктивне вираження цих думок і почуттів у вчинках і діях». Психологічні стосунківи в шлюбі об'єктивні за формою свого прояву, але суб'єктивні по своїй сутності.[13] Таким чином, діалектичний взаємозв'язок об'єктивного й суб'єктивного повною мірою проявляється й у сімейній сфері.

Варто підкреслити, що форми шлюбу різноманітні, лик його - мінливий. Для того щоб глибше зрозуміти дану проблему, необхідно докладно зупинитися на профілях шлюбу, типах подружніх стосунків й їхніх детермінантів.

У теорії динамічної подружньої терапії згадується про сім профілів шлюбу, заснованих на реакціях і поводженні чоловіка й жінки в шлюбі.[13]

Сейгер запропонував наступну класифікацію поводження й шлюбі.

Рівноправний партнер: очікує рівних прав й обов'язків.

Романтичний партнер: очікує щиросердечної згоди, міцної любові, сентиментальний.

«Батьківський» партнер: із задоволенням піклується про іншому, виховує його.

«Дитячий» партнер: привносить у шлюб спонтанність, безпосередність і радість, але одночасно забирає владу над іншим шляхом прояву слабості й безпорадності.

Раціональний партнер: стежить за проявом емоцій, точно дотримує прав й обов'язки. Відповідальний, тверезий в оцінках.

Товариський партнер: хоче бути соратником і шукає для себе такого ж супутника. Не претендує на романтичну любов і приймає як неминуче звичайні тяготи сімейного життя.

Незалежний партнер: зберігає в шлюбі певну дистанцію стосовно свого партнера.

Деякі партнерські комбінації цілком конгруентні (наприклад, незалежний-незалежний, незалежний-раціональний), інші комплементарні («батьківський» з «дитячим»), треті конфлікти (наприклад, романтичний з незалежним, «батьківський» з «батьківським», романтичний з рівноправним).

Добре відома класифікація профілів шлюбу на симетричний, комплементарний і метакомпліментарний. У симетричному шлюбі обоє чоловіка мають рівні права, ніхто не підлеглий іншому. Проблеми вирішуються шляхом угоди, обміну або шляхом компромісу. У комплементарному шлюбі один розпоряджається, дає наказу, іншої підкоряється, очікує ради або інструкції. У метакомпліментарному шлюбі провідного положення досягає партнер, що реалізує власні цілі шляхом підкреслення своєї слабості, недосвідченості, недотепності й безсилля, маніпулюючи в такий спосіб своїм партнером.

Профілі шлюбу, запропоновані В. Сатир, побудовані на моделях комунікативних стосунків. На підставі аналізу вербальних і тілесно-звукових ознак вона виділяє 5 комунікативних моделей спілкування між чоловіками.

Запобігливого слова (згода)

тіло (умиротворення) усередині

Звинувачуючого слова (незгода)

тіло (обвинувачення) усередині

Розважливого слова (зверхраціонального)

тіло (уважає) усередині

Відстороненого слова (неадекватні)

тіло (незручність) усередині

«усе, що ти хочеш, - це добре» «я тут для того, щоб зробити тебе щасливим»

«я безпомічний» - виражається в позі грішника з опущеною головою

«я відчуваю себе незначністю, я без тебе мертвий. Я - ніщо»

«ти ніколи нічого не робиш правильно. Що з тобою відбувається?»

«я тут головний» - виражається в позі «статуї з указним пальцем»

«я самотній і нещасливий»

«якщо уважно придивитися, то можна помітити знівечені тяжкою працею руки кого-небудь із тут присутніх»

«я спокійний, холодний і зібраний» - виражається випрямленою фігурою з піднятою головою «я почуваю себе уразливим»

слова не мають змісту або стосуються відвернених тим

«я перебуваю десь ще»

«ніхто про мене не піклується. Тут мені немає місця».

Є інший тип реагування, що В. Сатир називає «урівноважений» або «гнучкий». Цей варіант поводження послідовний і гармонічний: вимовні слова відповідають вираженню особи, позі й інтонаціям. Стосунки відкриті, вільні й чесні, люди не відчувають приниження почуття власного достоїнства. Цей тип реагування знижує потреба в запобіганні, обвинуваченні, розрахунку або суєті.[14]

Тільки врівноважений дає можливість перебороти перешкоди, знайти вихід зі скрутного стану або об'єднати людей. Коли чоловік і жінка врівноважені, вони відкрито виражають свої почуття й вільно себе тримають. Урівноважений тип поводження внутрішньо гармонічний. Урівноважене спілкування засноване на дійсності пережитих і демонстрованих почуттів.

При врівноваженому типі реагування людина досягає цілісності, він природно виражає думки, почуття, руху. Урівноважених людей відрізняє здатність до особистісного росту, життєстійкість, відкритість. Завдяки врівноваженому типу реагування сімейне життя людини стає насиченої й повної змісту.

Детермінантою звичних стереотипів поводження, неадекватних стилів спілкування й, як наслідок, невдалих подружніх стосунків В. Сатир уважає наявність страхів у сучасної людини. Щоб уникнути відкидання, якого чоловік і жінка так бояться, вони постійно лякають самих себе:

Я можу зробити помилку.

Комусь це може не сподобатися.

Хтось може мене розкритикувати.

Раптом подумають, що я - вискочка.

Вона подумає, що я поганий.

Люди можуть подумати, що я дефективний.

Він може мене кинути.

8.Сатир переконана, що для більшості страхів і побоювань, що впливають на почуття самоцінності, немає серйозних підстав. Це стає зовсім ясно, якщо поставитися д самим себе з гумором.[18]

В урівноваженому типі поводження немає нічого таємничого. Це особливий спосіб реагування на поводження людей у реальних ситуаціях, що дозволяє говорити, погоджуватися з ним, спокійно реагувати на нього.

Цей тип реагування дає можливість жити в шлюбі повноцінно, реально, погоджуючись із доводами розуму й серця, допомагає створити гармонічні стосунки із близькими.

Уайл приводить 3 типи партнерських зв'язків, які він виділяє, використовуючи критерії оцінки реакції на конфлікти.[18]

Взаємне відхилення. Обоє партнера активно ухиляються від активного обговорення, відмовчуються, почувають несправедливість, але не висловлюють один одному свого занепокоєння й образи.

Взаємне обвинувачення. Партнери відкрито проявляють своє роздратування, занепокоєння, підкреслюючи свої вимоги.

Вимога й відхилення. Один з партнерів активно реагує на обставини й прагне зблизитися з іншим, інший - відстороняється, відмовчується, ухиляється від зближення. Причому чим більше один ухиляється, тим сильніше іншої прагне до нього наблизитися.

Для того щоб глибше зрозуміти детермінанти й типи подружніх стосунків, у практику уведене поняття «емоційна залежність партнерів від шлюбу». Залежно від величини розходжень між партнерами шлюб може бути оцінений як асиметричний або симетричний, а при обліку ступеня залежності - як сприятливий, приречений на провал або тяжкий. Залежність для кожного партнера визначається тими наслідками, які спричинить розлучення. Одним з істотних елементів такої залежності є привабливість партнера. У жінок це краса, зачарування, типово жіноче поводження, млосність, ніжність, у чоловіка - розум, чарівність, дотепність, товариськість, мужність, суспільне визнання й лише почасти краса. Якщо залежність помірна, адекватна, то профіль шлюбу оцінюється як сприятливий; якщо в одного партнера спостерігається надмірна залежність, то шлюб відносять до категорії «приреченого на провал», а при двосторонній залежності - до категорії «тяжкого».[19]

Наведені типології подружніх стосунків і профілі шлюбу дозволяють глибше зрозуміти сутність шлюбу й побачити його з різних сторін.

2.2 Адаптація подружжя в сім'ї. Психологічна сумісність

Термін «адаптація» у широкому змісті слова розуміється як пристосування до навколишніх умов. При цьому особливо виділяють соціальну адаптацію як «інтегративний показник стану людини, що відбиває його можливості виконувати певні біосоціальні функції: адекватне сприйняття навколишньої дійсності й власного організму; адекватна система стосунків і спілкування з навколишніми; здатність до праці, навчанню, до організації дозвілля й відпочинку; здатність до самообслуговування й взаємообслуговуванні в родині й колективі; мінливість (адаптивність) поводження відповідно до рольових очікувань інших».[20] Практично, несказанне може бути віднесено й до шлюбно-сімейної адаптації.

В процесі адаптації прийнято виділяти два рівні — біологічний і психологічний. Перший включає пристосування організму до стійким й умов, що змінюються, фізичного середовища. Психологічний аспект адаптації охоплює «пристосування людини як особистості до існування в суспільстві відповідно до вимог даного суспільства й із власними потребами й інтересами».[20]

Психологічна адаптація здійснюється шляхом засвоєння норм і цінностей соціуму. До її основних проявів відносять взаємодія, у тому числі спілкування, людину з оточуючими людьми й активною діяльністю.

Адаптація до родини включає перераховані вище компоненти й починається як процес знайомства із сімейним життям, поступового входження в неї. Цей період є особливо важким, тому що включає перебудову не тільки спілкування й діяльності, але й зміни особистості молодого чоловіка й жінки, перебудову потребно-мотиваційної сфери, формування нового рівня самосвідомості, нових зв'язків із соціальним оточенням.

Т. Карцева, оцінюючи шлюб як «одне з поворотних подій у житті людини», указує, що мова йде про зміну «всієї ситуації розвитку особистості, веде до зміни ролей, які людині доводиться грати, зміні кола осіб, включених у взаємодію з ним, спектра розв'язуваних проблем й образа його життя». Природно, що здійснення таких етапних життєвих подій, що включають як позитивні, так і негативні по своїй модальності, «приводить до особистісної зміни, перебудові всієї системи «Я» і досить болісно переживається особистістю».[15]

До шлюбу в парубка існує вже сформований «образ Я». Після висновку шлюбу чоловік і жінка виявляються в ситуації неможливості жити як і раніше, що підсилює нестійкість стану й незадоволеність. «Однак уже й самому початку ведеться робота з «знаходження Я», ускладнюється й диференціюється рефлективне «Я», ведеться робота з подолання внутріособистісних протиріч для того, щоб вибудувати новий, ускладнений і досить стійкий образ».

Е. Калмикова, говорячи про проблеми першого років подружнього життя, указує, що «перші рік-два спільного життя - це час формування індивідуальних стереотипів спілкування, узгодження систем цінностей, вироблення загальної поведінкової лінії».[20] У цей період відбувається взаємне пристосування чоловіка й жінки, пошук такого типу взаємин, які задовольняють обох. На цьому етапі вирішуються наступні завдання:

формування структури родини,

розподіл функцій (ролей) між чоловіком і дружиною,

вироблення загальних сімейних цінностей.

А. Волкова й Є. Трапезнікова вважають, що для молодої родини до народження дітей найбільш характерні труднощі вироблення свого сімейного укладу, розчарування друг у другу як результат більше глибокого дізнавання, конфлікти із приводу розподілу функцій, проблеми у взаєминах з родичами, матеріальні й економічні проблеми.

В. Левковиу й О. Зуськова говорять про те, що істотне значення у виникненні подружнього конфлікту мають ті очікування, які зложилися в партнерів до моменту вступу в шлюб. Для молодого чоловіка й жінки найбільш типові підвищені очікування по відношенню друг до друга, що нерідко є основою конфлікту при розбіжності очікувань із дійсністю.[20]

У ряді досліджень вітчизняних авторів (Т. Гурко, І. Меньшутін, Г. Навайтис) показано, що деяка переоцінка, ідеалізація партнера властива в основному молодим родинам. Згідно іншим даним, ця особливість має місце й па інших етапах розвитку родини, причому величина різниці між оцінкою й самооцінкою зменшується зі збільшенням сімейного стажу, наближаючись до нуля, що свідчить про більше адекватну оцінку партнера в міру придбання досвіду сімейного життя.

Для молодих людей, що вступають у шлюб, характерна деяка ідеалізація сімейного життя. Це виражається в тім, що від сімейного життя вони в першу чергу очікують задоволення своїх потреб у духовному росту й самовдосконаленні. При цьому очікування задоволення матеріальних потреб зайняло останнє місце, хоча їхнє значення в реальному житті вище.

У період адаптації як у стабільних, так й у нестабільних родин має місце неузгодженість потреб в окремих сферах сімейного життя: у стабільних пар воно незначне, у нестабільних - значне. Це незначна розбіжність у стабільних пар надає їм можливість попеченого розвитку й удосконалювання стосунків. Молоді родини є дуже нестабільними утвореннями, почуття до чоловіка несуть як потужний позитивний, так і негативний заряд (велика амбивалентність почуттів). Для багатьох родин також характерні крайності в поводженні й у почуттях. Більшість дослідників уважає, що через деякий час після висновку шлюбу, а найчастіше після народження дитини, задоволеність шлюбом в обох чоловіка й жінки починає підвищуватися.[19]

На початку подружнього життя нерідкі так називані «кланові конфлікти», коли зв'язок із сімейною групою, з якої вийшов один із чоловіка й жінки, перешкоджає утворенню нового зв'язку в новій сімейній групі.

Н. Обозів приводить у своїй монографії результати дослідження, що відбивають гностичний компонент взаємин у родині. У своєму дослідженні Н. Абакумова, I. Садікова, С. Хітріна зрівняли 19 пара молодят (осіб, що подали заяву на вступ у шлюб) і 13 подружніх пар, що мають стаж спільного життя від трьох до п'яти років. Дослідження поки, що подібність особистісних профілів молодят (використався шістьнадцатифакторний опросник Кетелла) менше, ніж подібність особистісних профілів чоловіка й жінки, що мають стаж родин ний життя. Адекватність сприйняття дружина приблизно однакова в жінок й у чоловіків, але в подружніх парах вона вище, ніж у молодят. А ідентифікація в чоловіка й жінки, навпроти, вище в молодят й у жінок з подружнім стажем.[18]

Аналіз літератури у вітчизняній психології дозволяє намітити основні напрямки, у руслі яких розробляється проблема:

Це дослідження, безпосередньо присвячені проблемам молодої родини, готовності молоді до шлюбу. Відзначимо роботи I. Дубровиной, Л. Филюковой, В. Меньшутина, М. Обозова й ін.

Адаптація розглядається як процес узгодження рольових очікувань, а також через вивчення міжособистісних, рольових, «Я» - рольових конфліктів. Дослідженням цієї проблеми займалися С. Голод, А. Харчен, В. Сисенко, Г. Навайтис й ін.

Для розуміння процесу шлюбно-сімейної адаптації велике значення мають дослідження в області соціальної перцепції, і насамперед соціальних очікувань. Слід зазначити роботи А. Волковій, Т. Трапезниковой, Е. Калмыковой, Н. Федотовой.

Узагальнення й систематизація вітчизняних робіт, пов'язаних з досліджуваною проблемою, дозволили уточнити поняття шлюбно-сімейної адаптації, виділити її специфіку. Оскільки родина є малою групою, те, на наш погляд, представляється можливим використання деяких характеристик, закономірностей прояву соціально-психологічної адаптації при вивченні процесу шлюбно-сімейної адаптації. Однак необхідно відзначити, що не можна ігнорувати специфіку родини, розглядати її як поле, на матеріалі якого вивчається те ж саме, що може бути вивчене на матеріалі інших малих груп.

Л. Гозман, Ю. Алешина виділяють наступні найбільш важливі відмінності родини від інших малих груп:

родина є максимально контрольованою в нормативному плані, тобто нормативно заданої;

гетерогенність складу;

закритість групи;

напівфункціональність групи;

тривалість історії родини;

тотальність - повне залучення людини в сімейні стосунківи.

Таким чином, задаються певні рамки для переносу особливостей протікання соціально-психологічної адаптації на адаптацію до родини. Шлюбно-сімейну адаптацію варто розглядати як поступовий процес пристосування пружне друг до друга й до сімейного життя, результатом якого повинне бути формування стійкого сімейного укладу, розподіл побутових і психологічних ролей, вироблення прийнятного стилю спілкування один з одним, вироблення прийомів дозволу й профілактики конфліктів і розбіжностей, визначення взаємин з мікрооточенням по типі відкритої або закритої групи. Це визначення, на наш погляд, є найбільш удалим, оскільки досить повно розглядає змістовний аспект шлюбно-сімейної адаптації як цілісного процесу.[20]

Своєрідну концепцію шлюбно-сімейної адаптації запропонував В. Сисенко. Основу її становлять особливості характерів чоловіка й жінки і їхніх адаптаційних можливостей, що випливають звідси. Автор виділяє 4 групи людей по ступені й рівню адаптації:

високоадаптовані особистості;

середньоадаптовані;

низькоадаптовані;

дезадаптовані.

До загальних адаптаційних особливостей він відносить:

здатність до співробітництва;

здатність до спілкування;

здатність до емоційного й раціонального розуміння інших людей;

здатність до самоконтролю й самопізнання;

уміння вибрати адекватний тип поводження залежно від умов й обставин.

Розвиток цих здатностей значною мірою, на думку автора, визначає успішність шлюбно-сімейної адаптації. Однак цей висновок припускає не метафізичне, а діалектичне мислення, що визнає в тому самому явищі позитивні й негативні моменти, прогресивне й регресивне. Необхідно враховувати, що кожна подружня пара виробляє свій неповторний стиль взаємин; компенсує нерідко самі небажані характеристики один одного, протистоїть негативним тенденціям.

В. Сисенко визначає структуру адаптації особистості й сфері шлюбно-сімейних стосунків у такий спосіб:

адаптація фізіологічна, у тому числі сексуальна;

адаптація до темпераменту, характеру партнера;

адаптація до сімейних ролей, до нових обов'язків, правам, до подолу праці в шлюбному союзі;

адаптація до потреб, інтересам, звичкам, образу й стилю життя шлюбного партнера;

5. адаптація до основних цінностей життя, «життєвої філософії», розумінню мети й сенсу життя партнера.

Деякі характеристики шлюбно-сімейної адаптації розглядаються в дослідженнях із соціальної перцепції. У роботах цього напрямку відзначається факт значних змін особливостей міжособистісного сприйняття молодими чоловіками протягом адаптаційного періоду, що триває 1,5—2 роки. Вибір майбутнього чоловіка визначається дією ряду факторів, серед яких відзначимо насамперед подання про ідеального партнера, більш-менш усвідомлюваний образ якого є в кожного.[16] У його створенні беруть участь досвід, літературні й кіногерої, соціальні стереотипи й ідеал референтної групи. Ідеальний образ регулює стосунківи в подружній парі 0,5-1,5 року. Потім знижується напруженість емоційного підйому, негативні характеристики партнера перемішаються в центр, зіставляються з початковим образом. У цій ситуації велике значення має те, яку лінію поводження виберуть чоловік і жінка: чи будуть вони як і раніше орієнтуватися на неіснуючий образ, прагнути «підігнати» під нього свого партнера або ж, навпроти, почнуть коректувати не партнера, а свій образ його, наближаючись тим самим до дійсності. Адекватність подання про партнера по шлюбному союзі забезпечує погодженість між очікуваним і реальним поводженням свого партнера, що важливо для реалізації цілей адаптації в родині.

Особливого розгляду вимагає питання про критерії адаптованості чоловіка й жінки.

У доступній нам літературі ми не зустріли вказівок на об'єктивні й суб'єктивні показники адаптованості . Ми пропонуємо розглядати як критерій адаптованості інтегральний показник, що складається із тривалості шлюбного стажу (об'єктивний показник) у сполученні з рівнем задоволеності подружніми стосунками (суб'єктивний показник). Задоволеність шлюбно-сімейними стосунками відбиває результативність всіх процесів, що відбуваються в родині, у тому числі й адаптаційних. Отже, висока оцінка шлюбу може розглядатися як показник того, що в родині вирішені завдання адаптаційного періоду: формування структури родини, розподіл функцій (або ролей) між чоловіком і дружиною, вироблення загальних сімейних цінностей на тім рівні, що задовольняє дану подружню пару. Таким чином, шлюбно-сімейну адаптацію необхідно розглядати як складний, багаторівневий цілісний процес взаємного пристосування чоловіка й жінки друг до друга й до сімейного життя. У змістовному плані цей процес являє собою єдність наступних компонентів:

1.Пристосування до шлюбного партнера, що припускає:

фізіологічну адаптацію, у тому числі сексуальну;

адаптацію до темпераменту, характеру партнера;

адаптацію до інтересів, потребам, звичкам, образу й стилю життя шлюбного партнера;

адаптацію до основних цінностей життя, життєвої філософії партнера;

2.Пристосування до сімейного життя, що включає в себе адаптацію до побутових і психологічних ролей, до нових обов'язків і прав, до поділу праці в шлюбному союзі.

Компоненти 2-й групи вивчені у вітчизняній психології недостатньо, хоча грають досить істотну роль у загальному процесі пристосування до шлюбно-сімейних стосунків. Якщо адаптація до партнера можлива й у період дошлюбного знайомства, то адаптація до вимог сімейного життя відбувається лише після висновку шлюбу в умовах спільного проживання, ведення господарства й т.п. У зв'язку із цим особливе звучання й особливий інтерес здобуває дослідження мотиваційних компонентів, що регулюють процес адаптації на початкових етапах становлення родини.[20]

2.3 Специфіка подружнього конфлікту

У родині існують сили зімкнення, що роблять опір зміні структури, і сили розпаду, що штовхають до змін. Рівновага існує в тому випадку, якщо сили зімкнення переважають над силами розпаду. У дусі такого підходу автори дають визначення групового (наприклад, сімейного) конфлікту: «Цей стан потрясіння, дезорганізації стосовно попередньої рівноваги. Конфлікт — це генератор нових структур», — затверджують Робер і Тильман.[16]

Одним з найпоширеніших підходів до аналізу причин міжособистісних конфліктів, зокрема подружніх конфліктів, є підхід, що виходить із того, що конфлікт між чоловіками виникає через незадоволеність певних потреб в одного з них або в обох.

Такого підходу дотримується, зокрема, вітчизняний дослідник В.Сисенко «Як відомо, — пише В. Сисенко, — шлюб полягає для взаємного задоволення сімейних різноманітних потреб. Часткове й повне незадоволення тих або інших потреб одного або обох чоловіка й жінки веде до сварок, а потім і до хронічних конфліктів, руйнуючи стійкість шлюбу».[17]

В. Сисенко виділяє наступні причини конфліктів па ґрунту незадоволених потреб.

Конфлікти, незлагоди, що виникають на основі незадоволеної потреби в цінності й значимості свого «Я», порушення почуття достоїнства з боку іншого партнера, його зневажливого, неповажного відношення. Образи, образи необґрунтована критика.

Конфлікти, незлагоди, психічні напруги на базі незадоволених сексуальних потреб одного або обох чоловіка й жінки. Вони можуть мати різну основу: знижена сексуальність одного із чоловіка й жінки, розбіжність циклів і ритмів виникнення сексуального бажання; безграмотність чоловіка й жінки в питаннях психогігієни шлюбного життя; чоловіча імпотенція або жіноча фригідність; різні хвороби чоловіка й жінки; сильна хронічна фізична й нервова перевтома одного із чоловіка й жінки й т.д.

Психічнa напругa, депресії, конфлікти, сварки, що мають своїм джерелом незадоволеність, потреби одного або обох чоловіка й жінки в позитивних емоціях; відсутність пещення, турботи, уваги й розуміння. Психологічне відчуження чоловіка й жінки.

Конфлікти, сварки, незлагоди на ґрунті пристрасті одного із чоловіка й жінки до спиртних напоїв, азартним іграм й іншим гіпертрофованим потребам, що приводять до неощадливим і неефективним, а часом і марним витратам коштів родини.

Фінансові розбіжності, що виникають на основі перебільшених потреб одного із чоловіка й жінки. Питання взаємного бюджету, змісту родини, внеску кожного з партнерів у матеріальне забезпечення родини.

Конфлікти, сварки, незлагоди на ґрунті задоволення потреб чоловіка й жінки в харчуванні, одязі, на ґрунті благоустрою домівки, а також витрат на особисті потреби кожного із чоловіка й жінки.

Конфлікти на ґрунті потреби у взаємодопомозі, взаємопідтримці, у кооперації й співробітництві, а також пов'язані з поділом праці в родині, веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми.

Конфлікти, незлагоди, сварки на ґрунті різних потреб й інтересів у проведенні відпочинку й дозвілля, різних хоббі.

Використання категорії «потреба» у створенні теорії подружньої конфліктності доцільно, з погляду В. Сисенко, у багатьох стосунках. Як відомо, від загальної психології й психології особистості, від аналізу потреб легко перейти до мотивів й інтересів, негативним і позитивним емоціям, а також до таких понять, як «стрес» й «фрустрація», які інтенсивно розробляються в медичній психології. А звідси вже прямий шлях до аналізу всіх видів неврозів і депресивних станів, джерелом яких можуть бути сімейні безладдя.

Отже, стійкість або нестабільність шлюбу В. Сисенко розглядає через задоволення потреб чоловіка й жінки. Він думає, що стабільність шлюбу залежить не тільки від задоволення матеріальних потреб чоловіка й жінки, але й від задоволення емоційно-психологічних потреб.[15]

Він виходить із гіпотези, що складає в тім, що емоційно-психологічна стабільність шлюбу залежить від ступеня задоволення потреб у взаємодопомозі й психічній підтримці, взаєморозумінні, задоволенні почуття власного достоїнства, у відчутті своєї значимості, важливості.

Емоційно-психологічна стабільність шлюбу залежить від задоволення потреби чоловіка й жінки в пещенні, ніжності, турботі й увазі друг до друга. Інакше кажучи, кожний із чоловіка й жінки повинен задовольняти свою потребу в позитивних емоційних почуттях. Отже, шлюб стабільний лише й тім випадку, коли подружнє спілкування несе в собі позитивний емоційний заряд, коли жоден із чоловіка й жінки не випробовує почуття відчуження й психічної самітності.

Для кожного чоловіка в спільному житті повинен бути досягнуть якийсь мінімально необхідний рівень задоволення потреб, у противному випадку виникає дискомфорт, формуються й закріплюються негативні емоції й почуття. На базі незадоволених або частково вдоволених потреб може виникнути тимчасова або хронічна фізіологічна, психічна напруга, що поступово підточує емоційно-психологічну стабільність шлюбу. Розповсюджено варіант, коли один із чоловіка й жінки може бути перешкодою для задоволення якихось особистих потреб іншого. Як добре відомо із загальної психології, будь-яка блокада інтересів і бажань особистості супроводжується сукупністю негативних почуттів й емоцій, які руйнують підвалини родини.[18]

Більша група конфліктів виникає на основі незадоволеного почуття власного достоїнства, значимості, цінності нашого «Я». Любою людиною сильно переживає, коли ущемляється його особисте достоїнство, коли він втрачає поваги, коли до нього ставляться без належної поваги. Особливо зачіпають взаємні колючості, критичні зауваження, що стосуються розуму, якостей характеру, звичок і т.д.

Якщо один із чоловіка й жінки почуває себе защемленим, те це породжує цілий ряд негативних реакцій проти іншого пружна й у певній мері переходить у незадоволену потребу в пещенні, ніжності, турботі. Психічне відчуження між чоловіками починається із заниженої оцінки, із критичних зауважень щодо особистості партнера. У такий спосіб порушується щиросердечна гармонія, відчуття своєї корисності й цінності для іншої людини. Подібні обставини приводять до того, що в шлюбі й родині людина не може затвердити самого себе. У власній родині він почуває психічний дискомфорт. У нього зникає почуття підтримки, солідарності, захищеності.[19]

Теорія конфліктності, що має у своїй основі незадоволені потреби чоловіка й жінки, доповнюється системою поглядів на те, що інша більша група конфліктів виникає на ґрунті поділу праці, неузгодженості в системі взаємних прав й обов'язків у родині. В основі даної групи конфліктів лежить теорія ролей, інтенсивно розроблювальна в сучасній соціальній психології. Ця група конфліктів без особливої праці може бути об'єднана з першої, тому що поділ праці між чоловіками можна розглядати не тільки як конфлікт різного розуміння чоловіком і дружиною своїх взаємних прав й обов'язків, ролей, але і як неузгодженість потреб чоловіка й жінки у взаємодопомозі, співробітництві, кооперації й психічній підтримці. Отже, конфлікт ролей можна розглядати як конфлікт особливої специфічної потреби.

Отже, ті або інші незадоволені потреби чоловіка й жінки або принаймні одного з них часто є причина мі конфліктів і приводять до розлучень. Серйозні конфлікти або розлучення свідчать про те, що в розвитку шлюбу насту пила особлива фаза, що між чоловіками утворилася дисгармонія при задоволенні якихось потреб. Більше того, один із чоловіка й жінки блокує або унеможливлює задоволення спільних потреб.

Погляд на причину конфлікту як на незадоволену потребу характерний і для американського психолога Уілларда Ф. Харлі. Він пише: «Коли чоловік і жінка вступають шлюб, вони харчують високі надії. Вони присвячують себе задоволенню більших і глибоко особистих потреб один одного. Кожний погоджується відмовитися від будь-яких інших людей, віддаючи чоловіку виключне право задовольняти якісь свої, глибоко особисті потреби. Це не виходить, що всі потреби повинні задовольнятися чоловіком. Але існують деякі основні потреби, які більшість із нас твердо приберігає саме для подружнього життя. Більшість людей задовольняє ці особливі потреби в шлюбі».[19]

Харлі виділяє по п'ятьох основних потреб для чоловік чин і жінок, задоволення яких забезпечує стабільність шлюбу, а незадоволення яких веде до конфліктів і може привести до розлучення.

П'ять основних потреб чоловіка в шлюбі: 1) полове задоволення, 2) супутник по відпочинку, 3) приваблива дружина, 4) ведення домашнього господарства, 5) замилування.

П'ять особливих потреб жінки в шлюбі: 1) ніжність, 2) можливість поговорити, 3) чесність і відкритість, 4) фінансова підтримка, 5) посвячення родині.

Тому що потреби чоловіків і жінок так розрізняються, то немає нічого дивного в тім, що людям важко пристосуватися до подружнього життя. Чоловік може мати добрі наміри задовольняти потреби своєї дружини, але якщо він уважає, що її потреби подібні з його власними, те його осягне невдача. І навпаки, невдача осягне жінок, які порахують, що чоловікам подобається те ж саме ласкаве відношення, що так приємно їм самим.

Часто невдачі чоловіків і жінок у задоволенні подружніх потреб, відзначає Харлі, обумовлені просто незнанням потреб один одного, а не себелюбним небажанням робити чоловіку увага. «Зовсім не виходить, що, задовольняючи потреби чоловіка, ви повинні скреготати зубами, займаючись тим, що вам зовсім не подобається. Це значить, що ви повинні готуватися до задоволення тих потреб, яких самі не випробовуєте. Намагаючись зрозуміти свого чоловіка як повністю відмінного від вас людини, ви можете стати, якщо захочете, знавцем у задоволенні всіх подружніх потреб людини».[17]

Уже згадувані вище західні дослідники Робер і Тильман думають, що конфлікти в групі, зокрема в родині, між чоловіками не завжди мають джерело в самій групі. Якщо ці конфлікти мають результуючу динамічну силу усередині групи, то джерело їх перебуває найчастіше за межами самої групи.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

Деякі характеристики шлюбно-сімейної адаптації розглядаються в дослідженнях із соціальної перцепції. У роботах цього напрямку відзначається факт значних змін особливостей міжособистісного сприйняття молодими чоловіками протягом адаптаційного періоду, що триває 1,5—2 роки. Вибір майбутнього чоловіка визначається дією ряду факторів, серед яких відзначимо насамперед подання про ідеального партнера, більш-менш усвідомлюваний образ якого є в кожного. У його створенні беруть участь досвід, літературні й кіногерої, соціальні стереотипи й ідеал референтної групи. Ідеальний образ регулює стосунки в подружній парі 0,5-1,5 року. Потім знижується напруженість емоційного підйому, негативні характеристики партнера перемішаються в центр, зіставляються з початковим образом. У цій ситуації велике значення має те, яку лінію поводження виберуть чоловік і жінка: чи будуть вони як і раніше орієнтуватися на неіснуючий образ, прагнути «підігнати» під нього свого партнера або ж, навпроти, почнуть коректувати не партнера, а свій образ його, наближаючись тим самим до дійсності. Адекватність подання про партнера по шлюбному союзі забезпечує погодженість між очікуваним і реальним поводженням свого партнера, що важливо для реалізації цілей адаптації в родині.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Таким чином підводячи висновок в нашій роботі можна стверджувати, що стабільність інституту сім'ї напряму залежить від членів сім'ї і їхнього виховання. Отже, стійкість або нестабільність шлюбу напряму залежить від задоволення потреб чоловіка й жінки. Вчені вважають, що стабільність шлюбу залежить не тільки від задоволення матеріальних потреб чоловіка й жінки, але й від задоволення емоційно-психологічних потреб в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Хромова О. Особливості і тенденції розвитку сучасної української сімї // Шкільний світ. – 2006. №38. – С. 5-9

Шелестова Л. Сімя, яка переживає кризу // Шкільний світ. – 2006. №10. – С. 1-5

Солодовніков В.В. Соціально дезадаптированая семья в контексте общественного мнения // Социологические иследования (СОЦИС). – 2004 - №6. – С. 76-85.

Федотова Ю.В. Проблема понимания кризиса семьи //Социологические иследования. – 2003. №11. – С.137-142

Маковский М.С. Соціологія семьи: Проблемы, теории, методики / Отв. Ред. Г.С. Батичин. – М.: Наука, 1989.

Молода сімя в Україні: Проблеми становлення та розвитку. Тематична доповідь про створення сімї в Україні за підсумками 2002 року / Редкоя. В.І. Довженко та інші. К.: Держ. Ін – т проблеми сімї та молоді, 2003. – 140с.

Про становище сімей в Україні: (Доповідь) / Г.В. Святненко, Е.М. Луценко, Ю.М. Якубова та інші: Держ. комітет України у справах сімї та молоді та інші, - К.: НВФ «Стедцентр», 1999. – 232 с.

Про становище сімей в Україні: Доповідь за підсумками 1999 року / О.М. Балакірева, С.А. Вегера т інші.; Держ. Комітет молодіжної політики, спорту і туризму України. – К.: Укр. Ін-т соц. Досліджень, 2000. – 212 с.

Про становище сімей в Україні; Держ. доповідь за підсумками 2000 року /С.А. Вегера, О.І. Голеусова та інші; Укр. Ін-т. соц. Досліджень. – К.: ВД «Шкільний світ», 2002. – 191 с.

Проблеми сімї: діти і батьки / Ю.М. Якубов, М.М. Московка; Укр. Ін-т. соц. досдіджень. – К., 1998. – 137 с.

Рубинов А.З. Семья, одиночество, любовь… - М.: Сов. Россия, 1986. – 188 с.

Семья и общество / А.Г. Харчев, М.С. Мацковський. – М.: наука, 1982. – 128 с.

Харчев А.Г. Брак и семья. – 2-е издание, перераб. И доп. – М.: Мысль, 1979. – 376 с.

14. Харчев А.Г. Мауковский М.С. Современная семья и ее проблемы: Социал. – демограф. иследования. – М.: Статистика, 1978, - 224 с.

Шеляг Т.В. Современная семья и социальная работа. – М.: СТИ, 1999. – 242 с.

Шелестова Л. Сімя, яка переживає кризу // Шкіл. Світ. – 2006. -№10.- С.1-5

Кравченко Т. Сучасна сімя у вимірі вартостей // Рідна школа. – 2002. - №11 С. 15-17

Галичанська А. Тих. Клімат молод. сімї // Соц. Психологія. – 2003. – №1. – С. 116-122

Молода сімя. Яка вона // Сімя. – 1996.-№1. – С. 6-7.

Ковальова Л. Психологія сімї // Шк. бібліотека. – 2005. - №6. – С. 79-80

Курсовая работа: Соціально-психологічні детермінанти інституту сім'ї в Україні

Похожие работы: