Міністерство освіти і науки України
Київський національний лінгвістичний університет
Самостійна робота з патопсихології:
Проблеми, порушені у книзі М. Бурно "Трудный характер и пьянство"
Виконала:
студентка ІІІ курсу 321 групи
факультету англійської мови
Колотило Людмила
Київ-2009
У житті сучасного суспільства почали загострюватись проблеми, які пов'язані з тютюнопалінням, наркоманією та алкоголем. Сучасна молодь, вступаючи в доросле життя і маючи доступ до вживання алкогольних напоїв, не думає про таку важливу складову свого майбутнього життя як здоров’я в усіх його проявах. Алкоголь – це найдоступніший і найуживаніший для сп’яніння наркотик. Алкоголь – це проблема, яка загрожує всьому людству, він несе зло і шкоду.
У своїй книзі, Бурно піднімає питання характерології і пов’язані з цим ускладнення через алкоголь. Оскільки через недостатнє розуміння власного характеру, його акцентуацій, а можливо й патологій, молода людина небезпечно схиляється в сторону алкогольної залежності.
Книга М. Е. Бурно про психопрофілактику пияцтва молодих людей, що виявляють труднощі характеру. Ці люди своїми незвичайними переживаннями і відповідно важкою поведінкою як би «випадають» з осередку однолітків. Одні з них звертають на себе увагу схильністю до сварок, інші — хворобливою соромливістю, вразливою, душевною напруженістю з приводу своєї «малоцінності», «нікчемності», треті — млявістю, примітивністю духовних інтересів. Нерідко вони намагаються пом'якшувати труднощі характеру алкоголем. Спочатку це як би допомагає: зникають на якийсь час злість, сором’язливість, нібито цікавіше стає в цей час жити. Молодий хлопець, дівчина захоплюються такою нехитрою «самодопомогою», втягуються у випивку, часто незабаром стають алкоголіками, а значить, руйнуються особистісно. У багатьох з них через особливості особового ґрунту алкоголізм протікає злоякісно.
Для запобігання хронічного алкоголізму молодих людей автор вважає найкращим творчість. Духовна індивідуальність є основа творчості (у найширшому розумінні) як виконання якої-небудь суспільно корисної справи (і перш за все професійної) по-своєму, відповідно до своїх особливостей, здібностей. Оскільки особливості людського характеру неповторювані — неповторна, унікальна і всяка дійсна творчість, навіть якщо ця творчість не приносить творцеві популярності. Той, хто творить, постійно відкриває нове, завжди натхненний, наповнений душевним світлом від зустрічі з особливим, індивідуальним, суспільно корисним самому собі. Творчість, таким чином, є саме серце, сама істота людського чинника. Як зазначає автор, пияцтво, алкоголізм, перш за все, стирають духовну індивідуальність, а значить, посильна творчість людини блякне, гасне. Вона ще довгий час, деколи між запоями може здійснювати корисну роботу, але ця робота все більш механічною своєю наближається до тієї, яку могла б зробити і машина. Духовна індивідуальність звичайного, не зруйнованого алкогольним або іншим подібним процесом людини безмежна. Тому невичерпний і людський чинник. І це відноситься не лише до людей без істотних труднощів в характері, але і до людей з серйозними (наприклад, вродженими) характерологічними труднощами. Кожен з них має якісь свої особливості, що нерідко дрімають в ньому, які, якщо їх розкрити, приносять користь людям. Лише абсолютно тверезе життя може гарантувати людині повноцінні творчі душевні рухи.
Автор книги надає безліч прикладів важких характерів, які можуть бути патологіями і акцентуваннями. Одним з особливих моментів книги, на мою думку є те, що М. Е. Бурно наводить приклад групової терапії таких людей особливим чином. А саме терапією творчим самовираженням.
Терапія творчим самовираженням (Т. т. с.) — клінічний, непсихоаналітично орієнтований психотерапевтичний метод лікування людей з обтяжливим переживанням своєї неповноцінності, з тривожними і депресивними розладами, розроблений автором.
У основі Т. т. с. лежать, як здається, дві ідеї. Перша полягає в тому, що людина, страждаюча психопатологічним розладом, може дізнатися і зрозуміти особливість свого характеру, своїх розладів, настрою. Друга ідея, витікаюча з першої, полягає в тому, що, дізнавшись сильні і слабкі сторони свого характеру, пацієнт може творчо пом'якшувати свій стан, оскільки будь-яку творчість вивільняє велика кількість позитивної енергії, будь-яка творчість цілюща.
Проте кардинальна відзнака методики Бурно від західної психотерапії в тому, що Т. т. с., розвиваючи клінічні підходи Ернста Кречмера і П. Б. Ганнушкіна, заснована на положенні: кожен характер закладений в людині вроджено і тому марно і безглуздо намагатися його міняти, з ним боротися. Т. т. с. будується з урахуванням особливостей кожного характеру.
Для того, щоб людина, страждаюча, скажімо, хронічною депресією, могла зрозуміти особливість своєї депресії, свого характеру, вона на групових заняттях в «психотерапевтичній вітальні» спочатку слухає оповідання своїх товаришів про митців, письменників, композиторів, філософів, намагаючись поступово проникнути в основи характерологічної типології, відрізнити один характер від іншого, приміряти на себе кожен з тих, що проходять повз нього в черзі занять характер.
Найчастіше об'єктом аналізу стають художники, бо вербальне знання про них легко підкріпити живою репродукцією, створюючи тим самим стереоскопічний образ характеру.
Заняття Т. т. с. проходять в невимушеній обстановці, при свічках, за чашкою чаю, під класичну музику, що допомагає для релаксації. Поступово пацієнти зближуються, часто стають друзями, здатними морально підтримувати один одного.
Як методологічний фон на початку заняття часто демонструються дві протилежні картини, наприклад синтонний «Московський дворик» Поленова і аутистичний, повний символів, що йдуть в нескінченність, живописний шедевр Н. К. Реріха. Зіставлення реалістичного, синтонного і аутистичного начал, як інь і янь, присутні в кожному занятті. На цьому фоні перед пацієнтами проходять синтонні Моцарт і Пушкін, аутисти Бетховен і Шостакович, епілептоїди Роден і Ернст Нєізвєстний, психастеніки Клод Моне і Чехов, поліфонічні мозаїчні характери — Гойя, Далі, Розанов, Достоєвський, Булгаков.
У основі кожного заняття лежить питання, загадка, тому кожен прихід пацієнта в «психотерапевтичну вітальню» вже овіяний творчістю: потрібно визначити важкий характер тієї або іншої людини, зрозуміти, який характер ближче самому собі. У основі проблеми не обов'язково конкретна людина, це може бути абстрактна проблема — натовп, страх, антисемітизм, деперсоналізація — все це розглядається з характерологічної точки зору.
Пацієнт замислюється над тим, що творчість зцілювала велику людину, допомагала їй в її нелегкому житті, і якщо Т. т. с. показана пацієнтові, він може по своїй волі почати жити творчим життям, яке виявляється в найрізноманітніших формах, — в листуванні з лікарем, в придумуванні розповідей, створенні картин, фотографуванні, навіть в колекціонуванні марок.
Коли людина осягає свій характер, їй легко зрозуміти характери тих, що оточують її, вона знає, чого можна чекати або вимагати від тієї або іншої людини, а чого не можна. Вона включається в соціальне життя, і хворобливі злами її власної душі потихеньку пом'якшуються, аж до стійкого протистояння хворобі (компенсації, ремісії).
Основними методами для профілактики пияцтва можна назвати творчість та режим.
Творчість піднімає людей, особливо психастеніків, над іпохондричними переживаннями. Чим більше творчо «напрацювала» така людина, чим впевненіше вона в тому, що бере участь своєю індивідуальністю в житті людства, тим більш захищена вона від страху «абсолютної» смерті, тим менше іпохондричних тривог. Разом з тим слід роз'яснити цим недовірливим людям суть їх іпохондричності.
Режим — необхідна умова профілактики творчим самовираженням для психастеніків, астеніків і відповідних їм здорових натур.
Багато хто з них живе в майже постійній тривожній метушні, розтрачуючи себе по дурницях. Їм необхідно, перш за все, суворо виконувати пункти режиму. Визначити, написати для себе, що головне, що другорядне, і не перевантажуватися метушнею, відмовляючись від тривожних дрібниць. Тут важливе спокійне, без поспіху, спілкування з природою, мистецтвом, слід навчитися повільно, уважно читати. Астенікам (соромливо-дратівливій натурі) з високою дратівливою слабкістю слід привчити себе відразу все класти на свої місця, ввести порядок в сурову звичку, щоб потім не витрачати час на довгі пошуки втраченої речі, не мучитися і не мучити близьких вибухами відчайдушного роздратування.
Записувати своє в книжку, в щоденник, писати листи, нариси, оповідання автор рекомендує для успіху справи всім людям подібного складу. Якщо для деяких шизоїдів «мысль изреченная есть ложь» (Тютчев), для циклоїдів писання є звільнення, то для психастеніків і астеніків писання — опора. Опора в тому сенсі, що об'єктивна реальність і власні переживання (у тому числі іпохондричні) від оформлення, закріплення на папері стають виразнішими, суттєвішими, визначенішими для цих невпевнених в собі людей, пом'якшують їх напруженість, прояснюють, підкреслюють власні особливості і свій суспільно корисний шлях до людей. На відміну від шизоїдів (замкнуто-поглибленої натури), істеричних психопатів (ювенільно-егоцентричної натури), щоб не впасти в розчарування від писання, психастеніки, астеніки і відповідні їм акцентовані особистості повинні прагнути писати про те, що дійсно було з ними, їхніми знайомими або могло б реально трапитися, не прагнучи наполегливо виражати себе в романтично-відчуженому або казковому дусі. Слід, особливо психастенікам, записувати в книжку, щоденник і всякі яскраві свої відчуття, по можливості оживляючи бляклу чуттєвість, а також іпохондричні переживання — для того, щоб вони втратили свою гостроту. Коли психастенік охоплений творчим азартом, вказані розлади вже так не змучують його, блякнуть.
Почуття неповноцінності, жалісливість цих людей позначаються в тому, що в їх зазвичай м'яких, ніжних оповіданнях, нарисах, слайдах, малюнках бачиться тяга до чогось слабкого, жалюгідного, потребуючого їх захисту: брудне бездомне кошеня, скромні квіти, що поникли від дощу, зелені зморщені помідори на городі і тому подібне. В групі, слухаючи нариси психастеніків, астеніків і відповідних їм акцентованих натур, слід підкреслити цей талант тонкого співчуття, співпереживання.
Хоча б деякому пожвавленню бляклої чуттєвості психастеніків (тревожно-сумніваючихся натур) сприяє не лише записування своїх живих відчуттів, але і творче проникнення в повнокровний живопис (наприклад, фламандську), читання чуттєвої прози (наприклад, Буніна), заучування іскристих, повних життя віршів (наприклад, Пушкіна).
Отже, пияцтво людей (і особливо молодих, з труднощами характеру, схильних до пияцтва) по-справжньому попереджається лише абсолютною тверезістю. Ніхто сьогодні не сумнівається в тому, що протиставити вживанню вина, пияцтву можна на перших порах хоча б захопленість на дозвіллі, а надійніше — стійке, усвідомлене відчуття своєї натхненної, суспільно корисної, творчої індивідуальності (і на дозвіллі, і в професійній справі), тобто те, що, отримавши, вже не хочеться і навіть страшно втратити, ослабити, у тому числі і вином.
Сумнівів немає: усвідомлена захопленість життям витісняє пияцтво, вживання спиртного взагалі. Проте виховати це стійке творче натхнення у схильних до пияцтва молодих людей з труднощами характеру (у тому числі дефензивними) нерідко важко. Для того, щоб зрозуміти їх переживання і допомогти їм знайти себе, в їх конфліктах з людьми і з самими собою, для того, щоб розбудити здібність, що дрімає, до творчості взагалі — основу людського чинника, щоб розкрити в цих людях приховані резерви суспільства, потрібно перш за все знати їх важкі характери в подробицях, знати, чим і як можна спонукати цих людей до виконання якихось суспільно корисних справ по-своєму, відповідно до своєї духовної індивідуальності.
Автор розповів в цих бесідах про свій досвід психопрофілактичної роботи з дефензивними психопатами і акцентованими особистостями, навмисно, для насущної практичної користі приділивши стільки місця характерологічним деталям, наче, на перший погляд, не маючи відношення до психопрофілактики алкоголізму. Саме вони, ці характерологічні властивості, утворюючі склад особистості, є тим більш менш твердим науковим ґрунтом, на який ми можемо спертися, подібно до того як клініцист, гігієніст в області переважного тілесного здоров'я спираються на відомі подробиці анатомії і фізіології організму.
Профілактичне (відносно пияцтва) перевиховання психопатів і акцентованих особистостей, тобто людей, характери яких реконструювати практично неможливо, - це виховання у них творчого натхнення в ім'я добра людям на основі їх індивідуальних особливостей, здібностей. Не потрібно прагнути бути щасливим взагалі. Потрібно зробити все, щоб бути щасливим по-своєму, пізнаючи своє в духовному досвіді людської культури, роблячи свою корисну справу так, як не зробить ніхто інший.
Звісно, сумно, що багато, особливо дефензивні, від природи багаті натури проходять в житті повз свої можливості, здібності, зі «згорнутою» душею та ще затягнутою сірим алкогольним туманом.
За місяці і роки психопрофілактичної, психотерапевтичної роботи, як пише автор, в душі кожного дефензивного члена групи вибудовується більш чи менш складна внутрішня фортеця творчого натхнення: ясне, натхненне розуміння себе в природі і в суспільстві як в чомусь дуже сильною, корисною людям особистістю, що «обробляє свій сад» (Вольтер), займає творчу активну позицію в житті, прогнозує з певною вірогідністю вчинки, поведінку людей з відомими особливостями характеру і здатного тверезо змиритися з тим, що вже від нього не залежить. Ця духовна фортеця всередині людини з важким характером, збудована не тренінгом, а знаннями, вихованням, творчістю, якось захистить його — що б не сталося в його житті, що б не довелося втратити. Вона допоможе не вдатися до паніки, вина навіть у відчайдушній душевній напруженості. Вона наповнює людину смаком до життя, власним «вином» творчого натхнення, не порівнянним з вином із пляшки.
Прочитавши книгу М. Е. Бурно, я відкрила для себе багато нового, оскільки краще дізнавшись про особливості характеру людей, у мене з’явилася можливість легше спілкуватися з такими особистостями, а можливо і в деяких випадках допомогти їм в деяких складних для них ситуаціях. Також я помітила, що важливою опорою в таких знаннях є літературознавство, оскільки нескінченна кількість прикладів з творів відомих письменників показувала наскільки близько можна було б описати той чи інший тип характеру. Володіння такими знаннями можуть бути завжди в нагоді.