Реферат

Тема: Природа конформізму

Висновок про те, що ми є суспільними тваринами, спричиняє одну важливу обставину: ми живемо в стані напруженого конфлікту між цінностями індивідуальності й цінностями, пов'язаними з підпорядкуванням навколишньому, тобто з конформізмом. Джеймс Тербер досить точно помітив у наступному уривку один з типів прояву конформізму:

«...Раптово хтось зірвався з місця й побіг. Не виключено, що ця людина просто згадала, що безнадійно спізнюється на зустріч із дружиною. Як би те не було, він помчався на схід по Броуд-Стріт (імовірно, у напрямку ресторану «Марамор», де звичайно призначають побачення дружинам). Незабаром до нього приєднався ще один що біжить, напевно, хлопчик-газетяр. Потім ще ділового виду джентльмен зненацька перейшов на рись... Коротше, через десять хвилин бігли всі, кому довелось виявитися на Ганьби-Стріт на всім протязі від депо до будинку суду. Поступово з нестрункої юрби викристалізувалося страшне слово «гребля». Невідомо, хто перший закричав: «Греблю прорвало!» - чи була це щупленька бабуся в трамваї, або це був полісмен-регулювальник, або якийсь хлопчисько, але це й неважливо. Дві тисячі чоловік без видимої причини помчалися в одному напрямку. «На схід!» - прокотилося в юрбі, тобто подалі від ріки, у безпечне місце. «На схід! На схід!»

У цей момент повз мене по вулиці мчалася висока струнка жінка з похмурим поглядом і надутими щоками. Незважаючи на крики, що доносилися з юрби, у мене усе ще була відсутня впевненість у причині паніки, тому я з деяким зусиллям наздогнав жінку, що у свої п'ятдесят із зайвим бігла так, що можна було тільки позаздрити її спортивній формі. На одному видиху я запитав неї: «Через що сир-бор?» Вона кинула на мене короткий погляд, буркнувши: «Запитувати потрібно не мене, а Всевишнього!» - і помчалася далі ще швидше.

Хоча наведений фрагмент із Тербера й виглядає комічним, проте він вдало ілюструє природу людського конформізму. Одна-дві людини побігли по якимсь одним ним веденим причинам, і цього виявилося досить, щоб через короткий час із місця зірвалися все. Чому? Тому що бігли інші.

Далі з розповіді Тербера ми довідаємося, що, що коли бігуни нарешті зміркували, що ніякої греблі не прорвало, вони зрозуміли, що поводилися нерозумно. Але хіба вони не почували б себе ще більшими ідіотами, якби із греблею дійсно струсило лихо, а вони не пішли б за іншими?

Конформізм - добре це або погано? У настільки загальному виді це питання абсурдне. Однак, хочемо ми того чи ні, всі слова несуть у собі оцінний момент. Тому, називаючи людини індивідуалістом або нонконформістом, ми звичайно маємо на увазі: «гарну» людину.

Якщо ми будемо більше уважними, то помітимо деяку непослідовність відносно суспільства до конформності (гра в команді) і нонконформності (відхилення від норми).

Приміром, у США в 1950-е рр. одним з бестселерів стала книга Джона Ф. Кеннеді «Нариси мужності», у якій автор високо озивався про деяких політиків, що зуміли протистояти значному тиску й не побажали поводитися конформне. Іншими словами, Кеннеді вдостоїв похвали людей, що не побажали грати в команді, тих, які не хотіли голосувати або діяти так, як від них очікували їхні партії або соратники. Їхнє поводження викликало схвалення з боку Кеннеді, але це трапилося набагато пізніше проявів тієї самої нонконформності; негайна ж реакція колег на дії відступників виявилася досить далека від позитивної. Це історики можуть хвалити нонконформістів, а в книгах і фільмах на них навіть можуть молитися як на ідолів, - подібне відбувається значно пізніше зроблених ними вчинків. Від сучасників, вимогам яких нонконформісти не бажають підкорятися, вони рідко домагаються належної поваги.

Дане спостереження одержало потужне підтвердження в ряді соціально-психологічних експериментів. Один з них проведений Стенлі Шехтером з декількома групами студентів.

Кожна група збиралася для обговорення карного злочину якогось парубка по ім'ю Джонни Рокко, причому студенти були попередньо ознайомлені з обставинами справи. Кожній групі було дане завдання обговорити злочин, зроблений Рокко, і призначити йому покарання по шкалі від «дуже м'якого» до «гранично твердого». Типова група складалася звичайно з дев'яти учасників, шестеро з яких були справжніми випробуваними, а інші троє - найнятими експериментатором «підставними». Діючи один за іншим, підставні члени групи грали одну із трьох попередньо розучених ролей: «модального» члена групи, що зайняли позицію, конформну стосовно усередненої позиції реальних випробуваних, чия позиція була діаметрально протилежної до загальної орієнтації реальних випробуваних; і «перебіжчика», спочатку солідарного з позицією що відхиляється, але в процесі обговорення здійснюючий дрейф у напрямку модальної, конформної позиції. Результати ясно показали: найбільше симпатію викликали «модальні» члени групи, конформні до групових норм; найменшу - які відхилялися.

У більш пізньому дослідженні Ари Круглянські й Донна Уестер виявили, що у випадку, коли нонконформіст висловлював «дисидентську» думку «під завісу», тобто коли в групах росло відчуття кінця заходу, група відкидала цю людину навіть сильніше, ніж у випадках, коли він висловлював своє «особливу думку» у середині обговорення.

Таким чином, дані експериментів показують, що «істеблішменту», або модальній групі, більше симпатичні конформісти, ніж нонконформісти.

Дійсно, існують ситуації, у яких конформність найвищою мірою бажана, у той час як прояву нонконформності можуть викликати неминучу катастрофу. Припустимо, я раптово вирішив, що сито по горло конформним поводженням, а тому я завожу мотор і вирулюю на своєму автомобілі прямо на ліву смугу руху! Не самий удалий спосіб для вираження мого індивідуалізму, що б'є через край, і зовсім несприятливий для тих, хто їде мені назустріч у конформістському стилі по тій же вулиці! Точно так само можна уявити собі дівчину, що бунтує «проти основ» - підлітка, що курить, приходить додому за північ і зустрічається з якимсь хлопцем тільки тому, що це не подобається її батькам. Її поводження демонструє не стільки незалежність, скільки антиконформність, наша героїня не думає самостійно, а автоматично надходить всупереч бажанням і очікуванням навколишніх.

У той же час не можна затверджувати, що конформність завжди адаптивна, а нонконформність - ні. Існують ситуації, у яких конформність може виявитися руйнівної й привести до трагічних наслідків. Більше того, навіть ті, хто приймає рішення, маючи достатні знання й професійну витонченість, можуть стати жертвами деяких видів соціального тиску, закладених у процедури прийняття групових рішень. Розглянемо ряд прикладів.

У своїх мемуарах Альберт Шпеер, один з головних радників Адольфа Гітлера, описує коло його наближених як абсолютно конформістський, де не допускалося ні найменшого відхилення від норми. У такій атмосфері навіть самі варварські дії здавалися виправданими, тому що відсутність інших думок, що створювало ілюзію єдності, не допускало навіть думки про існування можливості вибору.

У нормальних умовах люди, що повертаються спиною до реальності, швидко приходять у себе, коли навколо них відбуваються непорозуміння й конфузи, що неминуче викликають критичні висловлення навколишніх. У третьому рейху подібних корективів не існувало. Навпаки, будь-який самообман тільки примножувався, як у залі із кривими дзеркалами, поступово перетворюючись у незліченне повторення вже створеного фантастичного миру мрій, що не має ніякого відношення до суворого зовнішнього миру. У тих дзеркалах я вже не міг розглянути нічого, крім власної особи.

Як би те не було, коли ви розкриваєте ранкову газету й читаєте нову офіційну версію (складену для приховання істини), що перемінила вчорашню офіційну версію, те починаєте вірити, що сьогоднішня газетна новина і є істина. А от ще один приклад. 28 січня 1986 р. космічний корабель-човник «Челенджер» вибухнув через кілька секунд після старту. Семеро астронавтів, включаючи одну цивільного - шкільну вчительку, загинули у вогненній кулі з полум'я й диму. Рішення про запуск корабля було прийнято незважаючи на те, що схожі неполадки вже зустрічалися під час попереднього польоту «Челенджера», в 1983 р., а також незважаючи на енергійні заперечення компетентних фахівців, що виявила дефекти в особливих кріпильних кільцях ракетних двигунів. Чи були чиновники НАСА настільки безтурботні, щоб проігнорувати небезпека, або ж вони були настільки безрозсудні, щоб грати життями астронавтів?

Більше правдоподібне пояснення включає цілий комплекс причин, сполучення яких і спричинило трагічну помилку в процесі прийняття рішень у НАСА. По-перше, уже відбулося два десятки успішних запусків. Натхнені попередніми досягненнями, чиновники НАСА були орієнтовані на позитивне рішення цього завдання. По-друге, чиновники даного відомства, як і широка публіка, були охоплені ентузіазмом із приводу польоту в космос першої цивільної особи - учительки Крісти Мак-Оліф. Крім того, відповідно до недавнього аналізу Ари Круглянські, існували й додаткові, чисто практичні причини, по яких чиновники НАСА впали жертвою власного бажаного для них ходу думки. Якщо взяти до уваги наступні фактори - необхідність для НАСА будь-що-будь зберегти фінансування космічної програми Конгресом і із цією метою продемонструвати власну ефективність і продуктивність, суспільний інтерес до програми «Учителька в космосі», бажання НАСА показати свої технологічні можливості, то «...запуск був, мабуть, більше кращим рішенням, ніж його відстрочка. Будь-яке згадування про яких-небудь неполадки в системі припускало необхідність додаткових витрат, а подібний висновок було для НАСА неприйнятно у світлі зобов'язань боротися за економію й ефективність». Нарешті, у цій атмосфері ентузіазму й зовнішнього тиску ніхто зі співробітників НАСА не хотів, щоб йому нагадували про можливість виникнення яких-небудь подій і неполадок, тому ніхто цього й не робив.

На відміну від адміністраторів космічного агентства, інженерів з «Мортон Тіокол» (компанія по виробництву ракетних двигунів на твердому паливі) у той момент, коли вони ухвалювали рішення щодо польоті, не хвилювали які-небудь політичні, економічні або соціальні обставини. Усе, що їх турбувало, - чи спрацює ця чортова чи штуковина ні. Тому, взявши до уваги, що температура на стартовому комплексі була нижче крапки замерзання компонентів палива, фахівці енергійно висловилися проти старту..

Однак вищі посадові особи компанії «Мортон Тіокол» були настроєні не настільки рішуче: для них на карту було поставлено щось більше, ніж просто вдалий запуск. Будучи самі інженерами, вони уважно прислухалися до своїх колег; у той же час, будучи посадовими особами, вони повністю залежали від НАСА, зв'язавши себе по руках і ногам контрактом вартістю приблизно 400 мільйонів доларів у рік. Таким чином, вони керувалися тими ж міркуваннями, що й чиновники НАСА. Як показав на слуханнях президентської комісії з розслідування обставин катастрофи віце-президент «Мортон Тіокол» по інженерних питаннях Роберт Лунд, спочатку він теж був проти запуску корабля, однак, коли йому запропонували «зняти кепку інженера й надягти капелюх менеджера», йому довелося змінити свою позицію.

Звичайно групи, залучені в подібну неадаптивну стратегію прийняття рішень, уважають себе невразливими - вони просто осліплені оптимізмом, що тільки зростає при осуді інакомислячих. Перед особою конформного тиску члени групи починають сумніватися у власних побоюваннях і втримуються від вираження якого-небудь інакомислення. Пошук консенсусу стає настільки важливий, що часом окремі члени групи перетворюються у своєрідних «стражів думки» - цензорів, що відтинають надходження якої б те не було інформації, що вносить занепокоєння,, як це робило керівництво компанії «Мортон Тіокол».

Приводячи ці приклади, ми не можемо затверджувати, що індивіди, що приймають дурні й навіть катастрофічні рішення, повинні бути звільнені від відповідальності за свої дії. Легше провести розслідування обставин катастрофи й покарати винних, ніж зрозуміти психологічні процеси, що супроводжують прийняття помилкових рішень. Але іншого виходу немає: лише глибоко досліджуючи проблему й намагаючись зрозуміти до кінця ці процеси, ми залишаємо хоч якусь надію на те, що можна вдосконалити спосіб прийняття рішень, а отже, зменшити в майбутньому частоту катастрофічних рішень.

Що таке конформність?

Конформність може бути визначена як зміна в поводженні або думці людини під впливом реального або уявлюваного тиску з боку іншої людини або групи людей.

У більшості випадків вона не приводить до тих крайностям, які описані вище. Спробуємо сфокусувати увагу на феномені конформності, почавши з менш вражаючої й, можливо, більше простої ілюстрації. Ця ситуація породжує відразу кілька питань: 1. Що змушує людей піддаватися груповому тиску? 2. Яка природа групового тиску? 3 А якщо думка насправді змінилася, то чи перетворилася ця зміна в стійке, або ж воно залишилося лише тимчасовим явищем?

Представте себе в наступній ситуації. Ви добровільно викликалися брати участь в експерименті по перцептивним судженням. Ви заходите в кімнату разом із чотирма іншими учасниками, і експериментатор показує всім картку з відрізком прямій (відрізок X). Одночасно для порівняння він показує іншу картку із трьома відрізками (відрізки А, У и С). Ваше завдання - визначити, який із трьох відрізків ближче всього по довжині до відрізка X.

Рішення представляється вам ясним. Зовсім очевидно, що правильне рішення - це відрізок В, і, коли наступить ваша черга відповідати, ви, звичайно, саме його й назвете. Але зараз не ваша черга - парубок перед вами уважно дивиться на малюнки й вибирає відрізок А. Розкривши рот, ви дивитеся на нього зі здивуванням. «Як йому могло спасти на думку назвати А, коли будь-якому дурневі ясно, що повинне бути В? - запитуєте ви себе. - Він або сліпнув, або збожеволів». Тим часом наступає черга другого учасника, і він теж вибирає відрізок А. Ви починаєте відчувати себе Алісою в Країні Чудес. «Що відбувається? - продовжуєте ви катувати себе, - невже вони обоє сліпі або зійшли з розуму?» А отут і третій учасник вибирає відрізок, і вам нічого іншого не залишається, як ще раз уважно придивитися до відрізків. «Може бути, єдиний божевільний тут - це я?» - нечутно бурмочете ви про себе. Четвертий учасник теж уважає, що правильна відповідь - це А. Нарешті наступає ваша черга. «Звичайно, А - заявляєте ви. - Я с самого початку знав, що А».

Саме з таким типом конфлікту зштовхнулися студенти в експериментах Еша. Як ви, імовірно, догадалися, перші що відповідали працювали в експериментатора, і їх попередньо проінструктували про те, що вони повинні погоджуватися з невірною відповіддю. Саме по собі перцептивне завдання гранично просте до тієї пори, поки індивіди не піддаються груповому тиску й можуть здійснювати свій вибір поодинці (у цьому випадку відповіді випливають практично безпомилково).

Завдання було настільки простим, а відрізки, зображені на картках, настільки разюче відрізнялися друг від друга, що сам Еш був абсолютно переконаний: якщо й будуть мати місце поступки груповому тиску, то вони будуть зовсім незначними, і помилився. У серії із дванадцяти суджень приблизно три чверті випробуваних, зштовхнувшись із однаковістю невірних відповідей, даних більшістю таких же студентів, як і вони, хоча б один раз виявили конформність, також відповівши неправильно. Якщо ми оглянемо поглядом весь спектр суджень, то виявимо, що в середньому 35% всіх відповідей виявилися конформними стосовно невірних суджень, винесеним помічниками Еша.

Особливо інтригує в його експерименті представляється те, що, на відміну від безлічі ситуацій, у яких ми випробовуємо схильність до конформності, у цьому випадку не було ніяких явних обмежень на прояв індивідуальності. У багатьох інших ситуаціях санкції проти нонконформності виражаються ясно й недвозначно. Наприклад, я терпіти не можу носити краватку, і в більшості життєвих обставин ця моя маленька ідіосинкразія цілком сходить мені - з рук. Можна припустити дві основні можливості, люди, зштовхнувшись із одностайним судженням більшості, або переконали себе, що їхня власна думка невірна, або вони «пішли за юрбою» (зберігаючи переконаність, що їхнє власне судження все-таки вірно), щоб бути прийнятими групою або уникнути антипатій з її боку за вираження незгоди.

Можна підкреслити наступне. Перед цими індивідами стояли дві важливі цілі: одна - виявитися правими й друга - зберігати гарні відносини з іншими людьми, намагаючись відповідати їхнім очікуванням. У багатьох випадках за допомогою простих дій можна досягти обох цілей.

Рух по лівій стороні вулиці - це правильна дія, і до того ж воно задовольняє очікуванням навколишніх. Це ж ставиться й до телефонних дзвінків дітей у День Матері, і до вказівки правильного напрямку руху у відповідь на питання приїжджого, і до напружених занять із метою добре здати іспит. Аналогічно, якби інші були згодні з вами із приводу довжини відрізків, то ви також досягли б обох цілей, говорячи те, що вважаєте правильним. Але в експерименті Еша обидві мети були поставлені в конфліктні відносини. Якщо ви - випробуваний, і думали спочатку, що правильною відповіддю буде відрізок В, то висловлення цього судження вголос задовольнить ваше бажання виявитися правим, але в той же час воно може порушити очікування інших, і вони подумають, що ви небагато сам не свій. У той же час вибір відрізка А міг би принести вам повне схвалення інших учасників експерименту, але якби їм не вдалося переконати вас у тім, що праві вони, те це позбавило б вас можливості відчути власну правоту.

Очевидно, що більшість людей щиро вірить, що їхня головна мотивація - бажання виявитися правими, а головна мотивація інших - бажання зберегти добрі відносини з навколишніми. Приміром, коли сторонні спостерігачі, не втручаючись, просто стежать за ходом експерименту (у дусі того, котрий провів Еш), то вони звичайно пророкують більший прояв конформності, чим це відбувається в дійсності. Однак цікаво те, що те ж самі спостерігачі у відношенні себе самих припускають набагато менший ступінь конформності, чим реально неї проявляють. Тобто ми усвідомлюємо, що інші проявляють конформність, але явно применшуємо міру того, наскільки ми самі піддані впливу з боку групи.

Поставте себе на їхнє місце. Уявите, що ви підкорилися груповому тиску, навіть будучи переконаним, що ваше первісне судження вірно. Визнати це буде нелегко, тому що ви як би погоджуєтеся з тим, що ви - людина слабка, «ганчірка». Більше того, ви ще зізнаєтеся й у тім, що порушили інструкції експериментатора, що попередив, що ви повинні виносити свої власні судження. Отже, цілком можливо, що випробувані, що затверджували, що вони дійсно бачили те ж, що й інша група, обманювали експериментатора з метою зберегти свою особу.

Якщо ж в експерименті Еша випробувані пішли всупереч собі тільки з метою підбудуватися під групову думку, тоді у випадку приватного висловлення думок можна чекати значно меншу поступливість впливу групи.

Подібне припущення було перевірено в декількох експериментах, результати яких погодяться один з одним. Незважаючи на те що в жодному експерименті гарантія повної таємниці судження не була досягнута, проте в них простежується тенденція: чим вище ступінь приватності висловлення, тим менше конформність. Цей результат стійко повторювався поза залежністю від того, чи судили випробувані про довжину відрізків, про число ударів метронома або про цінності твору сучасного мистецтва.

Таким чином, виявляється, що тиск, спрямований на те, щоб підкорити людини судженням інших людей, мало (якщо взагалі) впливає на судження випробуваних, висловлені конфіденційно.

Змінні, що збільшують або зменшують конформність

У ситуаціях, змодельованих у дослідженні Еша, одним з вирішальних факторів, що визначають імовірність того, що думка випробуваного виявиться конформним до думки більшості, була єдність цієї більшості.

Якщо до випробуваного приєднується хоча б один «союзник», що дав правильну відповідь, то тенденція підкоритися помилковому судженню більшості різко падає. Фактично, навіть якщо єдність зруйнована не союзником, влада групи однаково серйозно слабшає. Інакше кажучи, якщо один зі членів групи теж дає неправильну відповідь, що, однак, відрізняється від помилкової відповіді більшості (у нашім прикладі він називає відрізок В, у той час як вся інша група вказує на А), та присутність ще одного «дисидента» серйозно зменшує тиск, що викликає конформне поводження, і випробуваний, досить імовірно, дасть правильна відповідь: відрізок В.

Таким чином, існування ще один інакомислячого викликає потужний ефект звільнення людини від впливу більшості. Однак якщо єдність все-таки має місце, то для досягнення максимальної конформності випробуваного вже не настільки істотно, наскільки велике буде ця більшість. Виявляється, що схильність індивіда до конформності під впливом групового тиску залишається приблизно однакової й мало залежить від того, чи складається ця одностайна більшість усього із трьох членів групи або із шістнадцяти.

Один зі способів зменшити конформність стосовно групового тиску - це підштовхнути індивіда до того, щоб він якимсь образом закріпив вірність своєму первісному судженню. Представте себе в ролі футбольного судді. Гравець забив гол, але ви не зарахували його, зафіксувавши положення поза грою на очах 50 тисяч уболівальників. Після закінчення матчу двоє бічних суддів підходять до вам і кожний з них окремо переконує вас, що офсайду не було. Яка ймовірність того, що під впливом суддів ви зміните своє первісне рішення? Зрівняєте це з іншою ситуацією, подібної з тієї, котра була створена в експерименті Еша, коли ви ще під час гри спочатку кидаєте оком на обох бічних суддів - зробили вони чи відмахування ні - і тільки після цього виносите власне судження.

Подібне порівняння було проведено в експерименті Мортона Дойча й Харольдаджерарда. Вони використовували парадигму Еша й виявили, що у випадку, коли випробувані нічим не зв'язували себе, - так само як в Еша - конформність стосовно помилкового судження більшості виявили 24,7%. Коли ж індивіди привселюдно висловили своє судження перед тим, як почули судження інших «суддів», і тим самим були змушені зберігати вірність первісному висловленню, частка «конформістів» знизилася до 5,7%.

До інших важливих факторів ставляться: по-перше, тип особистості людини й, по-друге, склад групи.

Індивіди із заниженою самооцінкою більше піддані груповому тиску, ніж індивіди, що володіють високою самооцінкою. Більше того, на самооцінку індивіда, що виконує яке-небудь завдання, у конкретній ситуації можна впливати. Так, випробувані, які вже домоглися успіху у виконанні схожого завдання (наприклад, вони правильно визначили довжину відрізка), продемонструють куди менш конформне поводження, чим ті випробувані, які уведені в експеримент без попередньої підготовки. Таким чином, якщо люди переконані, що вони зовсім (або почасти) не здатні виконати поставлену перед ними завдання, їхня схильність до конформного поводження збільшується.

Звичайно, не менш важливий і склад самої групи, що робить тиск на індивіда. Найбільш ефективне нав'язування конформного поводження досягається у випадку, коли група складається з експертів, коли члени групи окремо або спільно по тих або інших причинах значимі для індивіда або коли члени групи, знову ж окремо або спільно, по якихось параметрах «порівнянні» з індивідом (інакше кажучи, належать до одного середовища).

Результати показали, що серед індивідів, для яких членство в групі являло певну цінність, більше конформними до її норм і стандартів виявилися ті, кого переконали, що в групі їм був зроблений досить середній прийом, і менш конформними - ті, які вважали, що були прийняті в ній «по першому класі». Іншими словами, відхилятися від норм, прийнятих у групі, набагато легше вдається тому, хто почуває себе в ній упевнено й комфортно.

Якщо замість групи джерелом впливу на людину виступає інший індивід, то фактори, пов'язані з конформністю, залишаються тими ж. Тобто ми з більшою ймовірністю будемо поводитися конформне стосовно поводження або думки індивіда, якщо він схожий на нас (або важливий нам), або ж представляється нам фахівцем у якій-небудь області, або ж він є людиною, що наділена владою в даній ситуації. Приміром, установлено, що люди більшою мірою готові виконати вимогу, висловлена людиною, одягненою у форму, ніж людиною, одягненою в цивільне, навіть коли справа стосується зовсім тривіальних вказівок. В одному дослідженні пішоходів просили допомогти дріб'язком (хто скільки може) водієві, у якого минув час паркування автомобіля. Насправді, що зверталася із цим проханням жінка, була одним з експериментаторів: у тому випадку, коли вона була одягнена у форму поліцейського, що стежить за паркуванням, випробувані виконували її прохання набагато легше, чим тоді, коли на жінці був повсякденний м'ятий одяг або діловий костюм. Таким чином, усього лише зовнішній прояв влади, надійним символом якої служить форма, здатний додати проханню відтінок «легітимності» і в остаточному підсумку викликати в тих, до кого вона звернена, більше високий ступінь поступливості.

У той же час існує безліч ситуацій, коли ми поводимося конформне стосовно поводження інших саме тому, що їхнє поводження є нашим єдиним «порадником» до здійснення правильних дій. Цитата з Тербера на початку цієї глави дає нам приклад такого типу конформності. Відповідно до Леона Фестингеру, коли фізична реальність стає усе більше невизначеної, люди починають усе більше покладатися на соціальну реальність. Інакше кажучи, вони намагаються поводитися конформне стосовно поводження інших зовсім не тому, що бояться бути покараними групою, а тому, що група постачає інформацію щодо того, яких дій від них очікують.

Література

1.Левонтин Р. Людська індивідуальність: спадковість і середовище. - К, 1993.

2. Фром Е. Анатомія людської деструктивності. - К., 2002

3. Парсонс Т. Про структуру соціальної дії. - К., 2000.

4. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. - М., 1991