Вкажіть та дайте характеристику трансу
Модель конфлікту у позитивній психотерапії
Основні психотерапевтичні течії та підходи
1. Вкажіть та дайте характеристику трансу
Гіпнотичний транс є зміненим станом свідомості, яка характеризується переміщенням фокусу уваги із зовнішньої обстановки, що оточує суб'єкта, на внутрішні переживання і відчуття.
Кожному з нас цей стан добре знайомо на рівні так званого «повсякденного трансу» (термін Мілтона Еріксона), коли наша діяльність через певний проміжки час уривається станами зануреної в себе, часткового відключення від зовнішньої обстановки. Коли ми їдемо в транспорті і занурюємося в свої думки і перестаємо помічати все навколо - це транс. Коли ми ловимо себе на тому, що очі бігають по строчках, а думки витають десь далеко - це транс... Коли ми сидимо на вокзалі або в аеропорту і роздумуємо про щось своєму - це теж транс. Сучасними дослідженнями показано, що транс - цей природний фізіологічний стан; кожну хвилину людина на декілька мілісекунд занурюється в транс. Це необхідне для того, щоб привести в систему і розподілити всю ту інформацію, яку він одержує. «Транс терапевтичний», - говорить Мілтон Еріксон. Це означає, що перебування в цьому стані благотворно; воно дозволяє скористатися ресурсами несвідомого, дозволяє йому включитися в роботу і допомагати нам досягати наша мета.
Транс - це не сон і не втрата свідомості; транс - це «занурення в себе»: в свої думки, спогади, відчуття, переживання. При цьому людина ні на хвилину не перестає усвідомлювати, де він знаходиться і що з ним відбувається. Транс є могутнім інструментом для посилення реакцій і переживань.
Сам стан гіпнотичного трансу, часто навіть без додаткових навіювань, приводить до підвищення чутливості суб'єкта до больових і теплових подразників, тиску і дотику. Випробовуваний виявляється в змозі уловити відмінності у фактурі і температурі різних предметів, які в стані пильнування він встановити не зміг би.
Кажучи про характерні ознаки гіпнотичного трансу, частіше за все виділяють такі як розслаблення, поглиблене і рівномірне дихання, відсутність моргання і ковтальних рухів. Проте, на наш погляд, такий підхід до характеристики трансу є поверхневим і часто невірним. Ми спиратимемося на розділення гіпнозу на 3 типи – летаргічний, каталепсичний і сомнабулічний – і, отже, ознаки трансу для кожного з названих типів гіпнозу відрізнятимуться. Так, наприклад, якщо при летаргічному трансі стан м'язів можна дійсно охарактеризувати, як глибоке розслаблення, то при каталепсичному, навпаки, – напруга м'язів постійно зростає.
Характеристики трансу за даними різних авторів.
Феноменологічні характеристики трансу.
1. Заглиблення в переживання.
2. Спонтанний самопрояв.
3. Сприйняття без осмислення і концептуалізування.
4. Готовність експериментувати.
5. Гнучкість просторово-часових відносин.
6. Зміна сенсорних відчуттів.
7. Зміна ступеня залученої.
8. Моторно-вербальна заторможенність.
9. Логіка трансу.
10. Метафорична обробка інформації.
11. Спотворення часу.
12. Амнезія.
Поведінкові індикатори трансу.
1. Ослаблення або втрата рефлексу моргання, тремтіння вік, фіксація погляду, розширення зіниць, мимовільне закриття очей.
2. Мала рухливість.
3. Заторможеність мови.
4. Розслаблення м'язів.
5. Зміна дихання.
6. Уповільнення пульсу.
7. Розслаблення лицьових м'язів.
8. Зниження або втрата орієнтовних реакцій.
9. Зміна кольору особи.
10. Затримка реакції при розмові або русі.
11. Мимовільні рухи.
| Тип підходу до гіпнотичного трансу | |||
| Авторитарний (класичний) | Стандартизований (науковий) | Еріксоновський | |
| Ситуаційний контекст | Сцена, клініка | Лабораторія | Клінічна практика |
| Мета | Уразити, розважити | Досліджувати | Створити умови для змін |
| Основна ланка | Гіпнотизер | Суб'єкт | Взаємодія |
| Типи дії гіпнотизера | Прямі і наказові команди | Стандартизування і змінні навіювання | Украй гнучкі, що застосовуються до стереотипів клієнта дії |
| Задача суб'єкта | Продемонструвати незвичайну, дивну поведінку | Бути слід вказівкам експериментатора | Пережити інтимні внутрішньо особові відчуття в контексті безпечного між особового спілкування |
| Тривалість наведення | Незначна | Незначна | Різна, але як правило 30 – 60 мін. |
| Інтерпретація «негіпнотичної реакції» | Суб'єкт «чинить» опір | Суб'єкт «несприйнятливий» | Гіпнотерапевт повинен врахувати конкретні стереотипи даного клієнта |
| Дані, що представляють найбільший інтерес | Поведінка суб'єкта | Поведінка суб'єкта | Внутрішні відчуття клієнта і подальші зміни. |
Особливості підходу М. Еріксона:
1) всяка особа унікальна;
2) гіпноз – плотський процес передачі ідей;
3) кожна людина має свій в розпорядженні продуктивні ресурси;
4) транс активізує ці ресурси;
5) транс природний;
6) несвідоме може працювати продуктивно і автономно;
7) не виправлення помилок, а виправлення курсу.
Мілтон-модель.
1 крок: Запропонуйте партнеру прийняти зручну позу.
2 крок: Сконцентруйте увагу партнер на якомусь об'єкті (на будь-якому візуальному, аудіальному, або кінестетичесному стійкому стимулі).
3 крок: Організовуйте свою мову так, що б розвести свідомість і підсвідомість.
| Ваша свідомість | Ваша підсвідомість |
| 1. Прислухається до того, що я говорю | 1. Може почати викликати транс потрібної глибини. |
| 2. Можливо, хоче взнати, що відбудеться далі. | 2. Може почати згадувати ті події, які найбільш важливі для вас. |
| 3. Може бути зосереджений на тій або іншій думці. | 3. Може почати подорож в світ особливих, відмінних від звичайних переживань |
| 4. Може сумніватися в тому, чи виникне стан трансу. | 4. Навчилося багато чому і ви можете згодом це використовувати. |
| 5. Може віддавати собі звіт в тому, які відчуття ви зараз випробовуєте. | 5. Може мати свої власні уявлення про те, що ви хочете. |
| 6. Стурбовано тим, що б все зробити правильно. | 6. Може створювати образи, які покажуться вам дивними. |
| 7. Може віддавати собі звіт про те, що відбувається тут і зараз. | 7. Відкривається більш глибоким знанням і мудрості. |
| 8. Зайнято деякою думкою. | 8. Входить в ще більш глибокий транс. |
| 9. Прагне проникнути в значення того, що я зараз говорю. | 9. Починає розуміти щось дуже важливе для вас. |
4 крок: Повідомте партнера про ті ознаки трансу, які ви у нього спостерігаєте (див. ознаки трансу).
5 крок: Дайте установку на нічогонероблення.
не «обов'язково слухати мій голос»
не «обов'язково думати про щось»
не «обов'язково випробовувати бажання взнати, що зараз треба робити»
«ваша свідомість може слухати мене чи ні, він може запам'ятовувати все що ви робите або взагалі нічого не запам'ятовувати, воно може сумніватися в тому, чи знаходитеся ви трансі або бути упевненим в тому, що ви знаходитеся в трансі».
«вам немає потреби робити що-небудь»
6 крок: Використовуйте транс для досягнення своєї мети.
7 крок: Виведіть партнера з трансу
Деякі «просунуті техніки» наведення трансу.
Левітація руки.
Крок 1. Сконцентруйте свідому увагу на ваших руках. Подивіться відразу на обидві руки, відчуйте відразу обидві руки. Хай ваші руки детально відчують фактуру поверхні, до якої вони торкаються (тканина плаття або брюк, або щось інше). Тепер відчуйте, що в руках є якась напруга (воно дійсне є, навіть якщо руки розслаблені — залишається те, що називається «тонус м'язів»). Ваша задача — відчути найменшу напругу, підвищити вашу чутливість.
Крок 2. Пригадайте будь-який приклад несвідомого, автоматичного руху, дії. Це можуть бути рухи в танці, коли ви не думаєте про те, як треба рухатися, ваше тіло рухається «саме».
Крок 3. Задайте собі питання: «Цікаво, яка рука зараз почне підійматися, і звідки почнеться цей рух?» Продовжуйте уважно дивитися на руки, помічаючи будь-яке тремтіння якого-небудь пальця. Уявіть собі, що при вдиху грудна клітка тягне за собою вгору ваші руки, і одна з рук відчуває цей рух сильніше, і реагує на нього краще. (Можна уявити, що до руки прив'язана повітряна кулька з легким газом, і він тягне руку вгору. Або що знизу руку підштовхує якийсь стрижень). Помічайте будь-який рух пальця, грона однієї з рук, направлене вгору, і заохочуйте його («Я бачу, що вказівний палець моєї правої руки рухається вгору дуже дрібними поштовхами, і мені цікаво, чи послідує за ним мій мізинець і вся кисть»).
Крок 4. Подумайте про те, що рука, що підіймається, рухається до лоба, що це — найприродніший її рух, найприємніший. Зв'яжіть дотик руки до лоба з поглибленням наступаючого трансу. (Можна уявити, що між рукою e особою натягнута гумка, яка тягне руку до лоба, або що на лобі розташований магніт, який притягає руку). Скажіть собі, що момент дотику руки до лоба буде вам дуже приємний, це буде досягненням найглибшого трансу, який вам потрібен сьогодні.
Крок 5. Використовування трансу. В даній вправі — пригадаєте одну ситуацію, яка пов'язана у вас з творчим успіхом, з упевненістю в своїх силах (неважливо, чи було це успішним виконанням завдання на роботі, або приготуванням дуже смачного блюда).
Крок 6. Вихід з трансу. Дозвольте своїй руці опуститися в будь-якому темпі і пов'яжіть це з поверненням до ясної свідомості.
Техніка стиснення кулака.
Покладіть праву руку горизонтально, дайте підсвідому інструкцію: «хай права кисть стиснеться в кулак». І спостерігайте за тим, що відбувається. Звичайно, ви можете стиснути кисть в кулак свідомо, але в даному випадку хай кисть стиснеться сама собою, хай ваше тіло це робить... Ось в цій вправі можна добре зрозуміти різницю між свідомими і несвідомими рухами. Ви не знаєте, який з пальців зараз згинатиметься, і дуже цікаво спостерігати за тим, як згинаються пальці: виробите прогноз, що зараз зігнеться вказівний, а в рух приходить мізинець. І ці рухи толчкообразні. І багато хто з вас міг відзначити абсолютно особливе відчуття «скрипу» в суглобах пальців, при першому виконанні вправи це багато кого дивує. І це відчуття теж свідчить про несвідомий характер рухів. В психотерапії є методика швидкого припинення болів в серці, звана «метод розтиснення кулака»; пацієнту дається проста інструкція — зосередитися на болі, стиснути лівий кулак, і віддати йому команду розтискати самостійно... Звичайно на це йде (як і у вас) п'ять хвилин, за цей час біль повністю припиняється. Це — теж гіпнотична техніка, і описи відчуттів у пацієнтів такі ж — «скрип» в суглобах пальців, непередбачуваність наступного руху пальців і т.д.
Техніка зведення рук.
Іноді цю техніку називають «наднадійною технікою» наведення трансу. Сядьте зручно. Тут важливо правильне положення рук: плечі притиснуті до тулуба (не з силою притиснуті, а просто прилягають до нього), руки зігнуті з ліктьових суглобах, передпліччя витягнуті вперед, на вазі, долоні розкриті паралельно один одному. Зосереджуйтесь на відчуттях в долонях і уявіть собі, що в цьому просторі між долонями щось є — може бути, якесь магнітне поле або біополе, якщо вам подобається екстрасенсорна термінологія... Або уявіть, що простір між долонями може міняти властивості — воно може стати більш щільним або більш рихлим... І це поле або цей простір може розсовувати ваші руки або притягати їх... І тоді воно стає ще більш щільним, ще більш напруженим... Уявіть, що між вашими долонями знаходиться кулька, начинена енергією... І ви можете додати йому більш компактний розмір... Коли ваші руки зближуються... дуже поволі або трохи швидше... несвідомими рухами... І тоді енергії між вашими долонями стає все більше і більше... Ви можете навіть побачити її свічення... І ви це розумієте, коли ваші руки ще більше зближуються... І тоді ця кулька може стиснутися до розмірів таблетки... яку можна зробити ще менше... і проковтнути, якщо хочете.
Деякі способи утилізації трансу.
Ідеомоторная сигналізація.
Крок 1. Наведіть транс за допомогою будь-якого з методів.
Крок 2. Розкажіть партнеру про досвід автоматичних рухів.
Крок 3. Перейдіть до можливості відповідати на поставлене питання «та» чи ні» автоматичними мимовільними рухами.
Крок 4. Запропонуйте партнеру задати собі питання і почекати, поки підсвідомість не дасть на нього мимовільну, автоматичну відповідь.
Крок 5. Поспілкуйтеся з підсвідомістю партнера.
Крок 6. Завершіть транс.
Пошук рішення.
1. Визначення проблемної ситуації (в термінах «Як мені зробити це?»)
2. Наведення трансу.
3. Утилізація трансу: 1) звернення до несвідомого у вигляді якого-небудь образу; 2) задавання питання; 3) отримання відповіді.
4. Завершення трансу.
Пошук ресурсу.
1. Визначення дефіциту («Чого мені не вистачає?»)
2. Наведення трансу.
3. Утилізація трансу: 1) звернення до несвідомого з проханням надати ресурсний стан; 2) переживання ресурсного стану; 3) звернення до несвідомого з проханням вбудувати ресурсний стан в ті контексти, в якому воно може знадобитися; 4) екологічна перевірка чи «всі частини мене згодні з проведеною зміною», якщо є хтось, хто не згоден, хай подасть сигнал. Якщо незгодний, то хай усилить цей сигнал, якщо це сигнал згоди, то хай він стане менш вираженим.
4. Завершення трансу
Ресурсний стан (Образ Я).
1. Попередня бесіда з виділенням проблемного стану (невпевненість, незначущість, нерішучість, боязлива). Формулювання ресурсного стану «без не» (упевненість, рішучість, сміливість, чуйність).
2. Наведення трансу.
3. Утилізація трансу: 1) отримання доступу до цього стану у минулому, в спогадах або серед образів знайомих людей або літературних героїв; 2) занурення в цей ресурсний стан по всіх модальностям (бачу, чую, відчуваю); 3) прохання до підсвідомості створити образи різних ситуацій у вашому житті в яких ви могли б поводитися якось володіючи цим ресурсом і могли б бачити, чути, відчувати і побачити своє віддзеркалення на якійсь дзеркальній поверхні; 4) уявіть собі, як ви спілкуєтеся, володіючи цим ресурсом з якоюсь значущим для вас людиною.
4. Виведення з трансу.
Сім кришталевих куль або «Подорож в часі».
1. Обговорення з клієнтом запиту по досягненню мети, отримання образу себе мета по всіх трьох системах.
2. Наведення трансу.
3. Утилізація трансу: 1) попросіть представити сім кришталевих куль, розташованих по дузі: в центральній кулі – я зараз; в найближчому зліва – який той спомин з минулого, досягнення, що має, до досягнення поставленої мети; в наступному зліва – більш давній спомин; в крайньому зліва – ще більш давнє; 2) попросіть порівняти ці чотири спомини, знайти загальне, різне і щось важливе; 3) в крайньому справа кулі – образ себе мети, запам'ятати відчуття успіху і пересунутися на одну кулю до справжнього моменту і подивитися як була досягнута мета; пересунутися ще на одну кулю до теперішнього часу і подивитися, що цьому передувало; 4) об'єднати кулі в єдине ціле – стрічку, веселку, відчути, як ви рухаєтеся по цій веселці зліва направо; 5) дати інструкцію на той, що забуває якщо цього схоче підсвідомість клієнта.
4. Вивести з трансу.
Основні етапи процедури створення нової поведінки
(1) Виберіть ситуацію, в якій бажано нова поведінка.
(2) Виберіть модель нової поведінки.
(3) Перегляньте і послухайте модель нової поведінки, ззовні, із сторони.
(4) Сумістіть ваш образ і голос з моделлю нової поведінки.
(5) Наново відчуйте ситуацію, в деталях переживаючи всі рухи, пози, і дотикові відчуття.
(6) Підстроювання до майбутньої поведінки: Який зовнішній збудник, "ключ", автоматично приводитиме в дію новий шаблон поведінки?
2. Модель конфлікту у позитивній психотерапії
Добре відомо, що розвиток будь-якого суспільства, будь-якої соціальної спільності або групи, навіть окремим індивідом є складний процес, який зовсім не завжди розгортається гладко, а нерідко пов'язаний з виникненням, розгортанням і вирішенням протиріч. Фактично все життя будь-якої людини, будь-якого колективу або організації, будь-якої країни виткана з суперечностей. Ці суперечності обумовлені тим, що різні люди займають різні позиції, керуються різними інтересами, переслідують різну мету, а тому, прагнучи реалізувати свої потреби, інтереси і мету, досить часто вступають в протиборство один з одним два або більш індивідів, а іноді соціальних груп і навіть країн активно шукають можливість перешкодити супернику досягти певної мети, запобігти задоволенню його інтересів або змінити його погляди, уявлення, оцінки позиції. Таке протиборство, що ведеться шляхом суперечки, застосування загрози або залякування, використовування фізичної сили або зброї, називається конфліктом.
Проте вище сказане зовсім не означає, ніби будь-яка суперечність інтересів і мети приводить до конфлікту. Суперечність і конфлікт – далеко не одне і те ж, і не завжди розвиток суперечності обертається конфліктом. В основному суперечності інтереси, статус, моральна гідність особи або групи, що зачіпають.
Існують різні визначення конфлікту, але всі вони підкреслюють наявність суперечності, яка приймає форму розбіжностей, якщо йдеться про взаємодію людей. Конфлікти можуть бути прихованими або явними, але в основі їх завжди лежить відсутність згоди. Тому конфлікт визначають як відсутність згоди між двома або більш сторонами — особами або групами. Приведемо ще декілька визначень конфлікту:
Конфлікт – ця суперечність, що виникає між людьми у зв'язку з рішенням тих або інших питань соціального і особистого життя.
Конфлікт – ця незгода між двома або більш сторонами, коли кожна сторона прагне зробити так, щоб були прийняті саме її погляди, мета і перешкодити іншій стороні, зробити теж.
Конфлікт – це ситуація, в якій два або більш людину демонструють розбіжності в спірному питанні за наявності емоційного антагонізму між ними.
Конфлікт – це одна з форм взаємодії людей і груп, при якій дії однієї сторони, зіткнувшись з інтересами іншої сторони, перешкоджають реалізації її мети.
Конфлікти – невід'ємна складова частина функціонування будь-якої організації. І будь-який конфлікт може виконувати як позитивні, так і негативні функції. Хоча часто говорять, що певний рівень конфлікту може бути функціональним, більшість рекомендацій по організаційних конфліктах переважно спирається на методи його дозволу, редукції або мінімізації. Але конфлікт не обов'язково повинен усуватися зовсім, швидше, їм потрібно ефективно управляти.
Конфлікти створюють напружені відносини в колективі, перемикають увагу співробітників з безпосередніх турбот виробництва на “з'ясування відносин”, важко позначаються на їх нервово-психічному стані. Та все ж конфлікти можуть привести до поліпшення умов праці, технологій, управлінських відносин. Позитивна роль конфлікту може також полягати в зростанні самосвідомості учасників конфлікту, якщо останній переслідує соціально значущу мету; у багатьох випадках конфлікт формує і затверджує певні цінності, об'єднує однодумців, грає роль для безпечного і навіть конструктивного виходу емоцій.
Конфлікти підрозділяються на різні види відповідно до наступних критеріїв:
розділяють за об'ємом;
розділяють по тривалості протікання;
розділяють по джерелу виникнення;
розділяють залежно від зіткнення цінностей або інтересів;
розділяють залежно від ефекту надається конфліктом на життя колективу.
розділяють залежно від ступеня впливи конфлікту на життя колективу;
Модель конфлікту як процесу можна представити таким чином:
МОДЕЛЬ КОНФЛІКТУ
На цій схемі видно, що існування одного або більш джерел конфлікту збільшує можливість виникнення конфліктної ситуації в процесі управління.
В соціальній психології існує багатоваріантна типологія конфлікту залежно від тих критеріїв, які беруться за основу. Так, наприклад, конфлікт може бути внутрішньоособовим між спорідненими симпатіями і почуттям службового обов'язку керівника), міжособовим (між керівником і його заступником з приводу посади, премії між співробітниками); між особою і організацією, в яку вона входить; між організаціями або групами одного або різного статусу.
Можливі також класифікація конфліктів по горизонталі (між рядовими співробітниками, що не знаходяться в підкоренні один до одного), по вертикалі (між людьми, що знаходяться в підкоренні один до одного) і змішані, в яких представлені і ті, і інші. Найбільш поширені конфлікти вертикальні і змішані. Вони в середньому складають 70-80% від всіх інших. Вони також найбільш небажані для керівника, оскільки в них він як би "зв'язаний по руках і ногах". Річ у тому, що в цьому випадку кожна дія керівника розглядається всіма співробітниками через призму цього конфлікту.
Допустима класифікація також по характеру що викликали конфлікт причин. Перерахувати всі причини виникнення конфлікту не представляється можливим. Але в цілому він викликається наступними трьома групами причин, обумовленими:
трудовим процесом;
психологічними особливостями людських взаємостосунків, тобто їх симпатіями і антипатіями, культурними, етнічними відмінностями людей, діями керівника поганою психологічною комунікацією і т.д.;
особовою своєрідністю членів групи, наприклад невмінням контролювати свій емоційний стан, агресивністю, некомунікабельністю, нетактовністю.
Конфлікти розрізняють і по їх значенню для організації, а також способу їх дозволу. Розрізняють конструктивні і деструктивні конфлікти.
Для конструктивних конфліктів характерні розбіжності, які зачіпають принципові сторони, проблеми життєдіяльності організації і її членів і дозвіл яких виводить організацію на новий більш високий і ефективний рівень розвитку. Деструктивні конфлікти приводять до негативних, часто руйнівних дій, які іноді переростають в склоку і інші негативні явища, що приводить до різкого зниження ефективності роботи групи або організації.
3. Психотерапія — це наука про вплив слова на психіку, а через неї на весь організм людини з метою збереження і відновлення здоров'я. Інструментом впливу є мова лікаря. З давніх часів зберігся вислів, що медицина стоїть на трьох китах: ніж, трава і слово. Таким чином, за фактором словесного впливу з лікувальною метою визначалася така сама сила, як і за тими засобами, що в своєму еволюційному розвиткові дали основні галузі медицини — хірургічне втручання і лікарську терапію.
Застосування психотерапії вимагає від лікаря глибокого знання типу вищої нервової діяльності хворого, його індивідуальних особливостей характеру, темпераменту.
Психотерапію звичайно поділяють на загальну і спеціальну.
Загальна психотерапія — це комплекс психічних факторів, що діють на хворого будь-якого профілю і мають на меті зміцнення його сил у боротьбі з хворобою, створення довкола нього охоронно-відновного режиму, який виключав би психічну травматизацію і ятрогенію.
Психотерапія є допоміжним засобом, як загальна атмосфера, на фоні якої здійснюється хірургічне, медикаментозне, фізіотерапевтичне лікування. Цілком очевидно, що така загальна психотерапія потрібна в лікувальному закладі будь-якого профілю.
Спеціальну психотерапію застосовують у клініці таких захворювань, при яких психічні методи лікування виступають на передній план і становлять те основне, чим лікар допомагає своєму хворому. При цьому використовують спеціальні методики психотерапії, такі, як раціональна психотерапія, навіювання в стані неспання, або гіпноз, гіпносугестивна (від лат. suggestio — навіюю) психотерапія, самонавіювання, аутогенне тренування, наркопсихотерапія та ін.
3. Основні психотерапевтичні течії та підходи
Методики спеціальної психотерапії ділять на дві основні групи.
До першої групи належать методики, що ґрунтуються на принципах роз'яснення, переконання, логічного доказу, виховання. Рушійним важелем їх є звертання до розуму хворого. Термін «раціональна психотерапія» (від лат. ratio—розум) запропонував швейцарський психотерапевт Поль Дюбуа. Сюди слід віднести всі види активізуючої, стимулюючої, компенсаторної психотерапії, бо психотерапевтичне переконування не може обмежуватися заспокоєнням хворого, воно має бути спрямоване і на активізацію, на перебудову поведінки хворого. Звісно, раціональна психотерапія при вмілому застосуванні буде мати успіх лише за умови, що особистість лікаря в інтелектуальному відношенні вища за особистість хворого. Важливо також, щоб лікар взагалі імпонував хворому і вмів завоювати його симпатію і довіру з перших сеансів раціональної психотерапії.
Раціональну терапію у своїй практичній діяльності застосовує кожний медичний працівник. Психотерапевтична дія цього методу спрямовується головним чином на зміну хворим оцінки свого хворобливого стану, бо раціональна психотерапія побудована на знанні законів логіки. Ефекту досягають систематичними співбесідами медичного працівника з хворим, роз'яснюванням його хворобливих симптомів, розширенням кругозору хворого
При проведенні раціональної психотерапії слід враховувати, до якого типу — художнього чи мислительного — належить хворий Вона більш ефективна для хворих мислительного типу, здатних до абстрактного мислення.
Другу групу становлять методи, що ґрунтуються на механізмі навіювання — сугестії. Навіювання проводять хворому в стані неспання або в гіпнотичному стані
Щоб викликати гіпноз, застосовують різні подразники, що діють на зоровий, слуховий або шкірний аналізатор, але найбільш сильним подразником є слово, яке завдяки минулому життєвому досвіду дорослої людини пов'язане з усіма зовнішніми і внутрішніми подразниками, які надходять до півкуль великого мозку.
Ефективність гіпнотерапії залежить від ступеня навіюваності пацієнта і глибини розвитку гіпнотичного сну, що, в свою чергу, визначається типом вищої нервової діяльності того, кого гіпнотизують Велике значення мають віра хворого в даний метод і авторитет лікаря, який проводить гіпноз
Показаннями до гіпнозу можуть бути сильний біль при невралгії трійчастого нерва, при новоутвореннях, який не можна зняти анальгетиками, головний біль іншої етіології, фантомний біль. Позитивні результати одержані при лікуванні гіпнозом атипових форм бронхіальної астми, приступів стенокардії, гіпертонічної хвороби І і II стадії, неврозів, деяких форм шкірних захворювань. Досить ефективним є лікування логоневрозів у дітей, нічного нетримання сечі, поганих звичок. З успіхом гіпноз застосовують при лікуванні алкоголізму і наркоманій, в акушерській і стоматологічній практиці.
Протипоказаннями для гіпнотерапії слід вважати інфаркт міокарда в гострій стадії, тромбози, інсульт, III стадію гіпертонічної хвороби, гіпертонічний криз, маячні форми психозів, істерію з гіпноманічними пориваннями. Не слід застосовувати гіпноз особам, які мають до нього упередження, бояться його.
Метод аутогенного тренування, або лікування за допомогою релаксації запропонував у середині 30-х років XX ст. німецький психотерапевт Йоганн Шульц. Метод є синтетичним поєднанням елементів гіпнозу, яким він у той час багато займався, самонавіювання і практики давньоіндійської йоги.
Аутогенне тренування передбачає послідовне навчання хворого певному комплексу вправ
Формула самонавіювання (в аутогенному тренуванні) — це короткий текст з лікувальними самонавіюваннями
В аутогенному тренуванні текст мотивованого навіювання спочатку дає лікар, а потім ускладнює і вдосконалює сам хворий.
Після загальних самонавіювань проводять спеціальні, спрямовані на окремі симптоми захворювання Цю формулу хворий повторює подумки кілька разів підряд. Зрештою хворий навчається керувати діяльністю своїх внутрішніх органів, власними почуттями, думками.
У процесі аутогенного тренування хворий сам виявляє активність у боротьбі з захворюванням і ще більше переконується в тому, що він може змінювати в потрібному напрямі не лише свої переживання, а й судинно-вегетативні реакції.
Аутогенне тренування можна застосовувати в системі психотерапії для лікування хворих, здатних зрозуміти відповідні вказівки, оцінити значення методу і правильно поводити себе на тренуваннях, що проводяться як лікарем, так і самостійно
Метод аутогенного тренування слід поєднувати з іншими методами психотерапії. Саме значення методу, вплив його на захворювання треба систематично роз'яснювати, стверджувати, підкріплювати в групових та індивідуальних бесідах з хворими.
Аутогенне тренування можна застосовувати не лише хворій, а й здоровій людині для корекції емоційно-вольової сфери в процесі самовиховання.
За способом застосування всі перелічені вище методики бувають індивідуальної або колективної модифікації, тому говорять по індивідуальну і групову психотерапію.
Раціональна психотерапевтична бесіда має відбуватися в інтимній обстановці, без присутності третіх осіб. Отже, цей метод проводять індивідуально. Що ж до гіпнозу і аутогенного тренування, то обидва ці методи можна проводити як індивідуальним, так і груповим способами.
В історії методу колективної психотерапії дуже багато пов'язано з іменем В.М. Бехтерєва. Він звернув увагу на вивчення факту підвищення навіюваності серед людей, які зібралися разом і становлять велику групу. Ці закономірності В.М Бехтерєв потім використав при розробці свого методу колективної гіпнотерапії.
Поширений також термін «непряма психотерапія», вживаний у тих випадках, коли психотерапевтичний ефект досягається в силу віри у ті або інші ліки, процедуру, метод лікування, сам по собі не пов'язаний із психотерапією.
Великого значення у мистецтві психотерапії набуває не лише вміння говорити самому, вести логічно побудовану і продуману бесіду, а й уміння слухати хворого, викликати його на відверту розмову, завоювати його довіру. При психотерапевтичному переконуванні завжди має бути забезпечений вплив на емоційну сферу хворого.
Роль середнього медичного персоналу в реалізації психотерапевтичних заходів, як індивідуальних, так і колективних, досить значна. Саме він є додатковим джерелом благотворого впливу на психіку хворих.
Використана література
"Остров Психологии" - студенческий сайт "Высшей школы психологии" www.psy-island.narod.ru
Методические материалы к семинару по Эриксоновскому гіпнозу Составитель: Алексей Смирнов С-Петербург, 2001 г.
М. Воронов, С. Гримблат «Групповой портрет депрессии». – К. Ника-Центр, 2005. – 400 с.: ил.
Козлов В.В. Психотехнологии измененных состояний сознания. Личностный рост. Методы и техники. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2001. – 384с.
http://www.psyberia.ru/
«Социальная психология» учебное пособие для ВУЗов под редакцией А.Л. Журавлёва, Москва 2002г.
«Психология управления» практическое пособие; издание 2-е переработанное и дополненное, М.И. Станкин, Москва 2000г.
«Психология управления» курс лекций, ответственный редактор – доктор экономических наук М.В. Удальцова, авторы: профессор, кандидат философских наук (к.ф.н.) Л.К Аверченко; доцент, к.ф.н. Г.М. Залесов; доцент, к.ф.н. Р.И. Мокашанцев; доцент, к.ф.н. В.М. Николаенко, Москва - Новосибирск 2001г.
«Хрестоматия по социальной психологии» Т.В. Кутасов, Москва 1994г.
Журнал «Справочник кадровика» №0 2000г. Социолог, Л.В. Бершова “Конфликты в организации и методы их профилактики”
Краткий психологический словарь/Под ред. А.В. Петровского, Н.Г.Ярошевского. -М.