Вступ

Облік наявності та надходження основних засобів

2. Основні проблеми та шляхи вдосконалення обліку основних засобів

Задача варіанту №4

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Однією з обов'язкових умов здійснення процесу виробництва є забезпечення його предметами праці (виробничими запасами) - сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо, з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції. Відмітною особливістю їх є одноразове використання в процесі виробництва, перенесення всієї вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг). Тому контроль за збереженням матеріальних ресурсів, раціональним використанням їх у виробництві має велике значення.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Відповідно до зазначеного Положення під запасами розуміють активи, які:

утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

знаходяться в процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси визнаються активом, якщо існує вірогідність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, і їх вартість може бути достовірно визначена.

Важливою передумовою раціональної організації обліку виробничих запасів є економічно обґрунтована їх класифікація.

Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх назва або однорідна група (вид). Тому в подальшій класифікації групи запасів поділяються на підгрупи, а всередині них - на види, сорти, марки, типорозміри тощо.

1. Облік наявності та надходження основних засобів

В процесі господарської діяльності бюджетних установ основні засоби поступово зношуються як фізично, так і морально, а тому потребують поповнення.

Основні засоби можуть надходити до бюджетних установ шляхом:

придбання їх за рахунок бюджетних чи позабюджетних коштів; безкоштовного отримання (у т.ч. у вигляді гуманітарної допомоги); будівництва нових об’єктів;

оприбуткування залишків, виявлених під час інвентаризації;

за рахунок виготовлення їх власними силами.

Приймання основних засобів проводиться згідно з Актом приймання-передачі основних засобів типової форми ОЗ-1 (бюджет), який складається на кожний об’єкт. В акті фіксується інформація щодо первісної вартості, суми зносу (якщо об’єкт вже був в експлуатації), року випуску, дати введення в експлуатацію тощо. До акта додається технічна документація, яка разом із ним передається в бухгалтерію.

Для прийняття об’єктів основних засобів наказом керівника установи створюється комісія, яка складає акт у двох примірниках: один – для установи, яка здає, другий – для установи, яка приймає. Акт затверджується керівником установи.

Для оформлення прийняття декількох об’єктів однотипних основних засобів, які мають однакову вартість (господарський інвентар, інструменти, обладнання, білизна, постільні речі та ін.), дозволяється складання загального акта прийняття основних засобів. Оформлення приймання окремих предметів можна робити і на підставі, наприклад, рахунка-фактури (тобто первинних документів). На цих документах матеріально відповідальна особа робить запис про прийняття основних засобів на відповідальне зберігання та занесення їх до інвентарного списку за місцезнаходженням.

Усі основні засоби повинні знаходитись на відповідальному зберіганні посадових осіб, призначених наказом керівника установи. Із цими особами укладається договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Ці особи стежать за схоронністю основних засобів, ведуть інвентарні списки основних засобів (типова форма № ОЗ-11).

Інвентарний список основних засобів застосовується матеріально відповідальними особами для здійснення пооб’єктного обліку основних засобів за місцезнаходженням (місцем експлуатації) об’єктів основних засобів. Дані пооб’єктного обліку основних засобів за місцезнаходженням (місцем експлуатації) повинні бути тотожні записам в інвентарних картках обліку основних засобів, які ведуть в бухгалтерії. У разі зміни матеріально відповідальної особи здійснюється інвентаризація основних засобів, які знаходяться на її зберіганні, про що складається приймально-передавальний акт. Акт затверджується керівником установи.

При надходженні в установу основних засобів матеріально відповідальна особа повинна розписатися в їх отриманні на документі постачальника чи на акті про прийняття.

Основні засоби в установах обліковуються за місцем їх зберігання (місцезнаходженням) та в бухгалтерії за інвентарними об’єктами. Окремим інвентарним об’єктом вважається закінчений конструктивний пристрій з усіма пристосуваннями і пристроями, що відносяться до нього, конструктивно відокремлений предмет, який призначений для виконання визначених самостійних функцій, або визначений комплекс конструктивно об’єднаних предметів, що становлять єдине ціле і разом виконують певну роботу.

Інвентарним об’єктом за субрахунком 103 “Будинки та споруди” є кожна окрема будівля. До її складу входять усі потрібні для експлуатації і розміщення всередині нього комунікації, тобто: система опалення приміщення, внутрішня мережа водогазопроводу і каналізації і т.д. Надходження основних засобів супроводжується відкриттям інвентарних карток їх обліку (за винятком бібліотечних фондів), присвоєнням їм інвентарних номерів та проведенням необхідних записів в реєстрах аналітичного обліку.

Інвентарний номер має 8 знаків: перші три знаки означають субрахунок, четвертий – підгрупу, останні чотири – порядковий номер предмета в підгрупі. У випадку, коли підгрупи немає – четвертий знак буде “0”. Інвентарний номер зазначається на жетоні фарбою і прикріплюється до об’єкта будь-яким способом. Присвоєний об’єкту інвентарний номер зберігається за ним на весь період його знаходження в установі. Після ліквідації об’єкта основного засобу в бюджетній установі протягом трьох років його інвентарний номер не можна використовувати. Зміна номерів може бути проведена в тих випадках, коли виявлено, що об’єкти помилково відображаються не в тій групі основних засобів, до якої вони повинні бути включені за своїм техніко-виробничим призначенням, а також у випадках невірної нумерації.

У бухгалтерії установи, з метою організації обліку і забезпечення контролю за збереженням основних засобів, ведеться попредметний їх облік на інвентарних картках, які відкриваються на кожний інвентарний об’єкт (предмет). Однорідні активи обліковуються на картках групового обліку типової форми ОЗ-9 (бюджет).

Інвентарна картка відкривається на підставі акта прийняття-передачі основних засобів (типова форма ОЗ-1 (бюджет)), накладних, технічної та іншої супровідної документації. Записи в інвентарній картці типової форми ОЗ-6 (бюджет) робляться на підставі перевірених документів: актів приймання про введення в експлуатацію, технічних паспортів заводів-виготовлювачів та інших документів.

Записи в картку про роботи з добудови, дообладнання, реконструкції, модернізації та капітального ремонту існуючого об’єкта вносяться на підставі акта прийняття-передачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об’єктів (типова форма ОЗ-2 (бюджет).

У картці зазначаються дата й номер акта введення основних засобів в експлуатацію та характерні ознаки об’єктів (предметів): креслення, модель, тип, марка, заводський номер, дата випуску (виготовлення). Крім того, записується коротка індивідуальна характеристика об’єкта (предмета). Якщо в складі обладнання, приладів, обчислювальної техніки та ін. є дорогоцінні метали, то в розділі “Коротка характеристика об’єкта” зазначається перелік деталей, у складі яких є дорогоцінні метали, найменування деталі та маса металу, зазначена в паспорті.

На зворотному боці картки робиться запис про переміщення основних засобів в установі. Якщо в картку неможливо внести всі якісні та кількісні зміни характеристики об’єкта, що склалися внаслідок його реконструкції чи модернізації, її доповнюють новою. Стару картку зберігають як довідковий документ (у ній робиться відмітка про відкриття нової картки). Інвентарні картки зберігаються в картотеках бухгалтерії, в яких вони розміщуються за відповідними субрахунками і групами з розподілом за матеріально відповідальними особами, а в середині груп – за місцезнаходженням об’єктів (предметів) основних засобів; а в централізованих бухгалтеріях – додатково і за обслуговуваними установами.

Інвентарні картки типових форм ОЗ-6 (бюджет), ОЗ-8 (бюджет) та ОЗ-9 (бюджет) реєструються в описі інвентарних карток з обліку основних засобів типової форми ОЗ-10 (бюджет), який ведеться в одному примірнику. У разі списання основних засобів зазначені вище картки після внесення до них відміток про списання здаються в архів.

Опис інвентарних карток здається в архів тоді, коли в останню інвентарну картку вноситься відмітка про списання об’єкта основних засобів. Строк зберігання інвентарних карток в архівах установ становить 3 роки після їх ліквідації. Інвентарна картка обліку реалізованих або ліквідованих основних засобів додається до документів (актів, накладних), якими було оформлено їх реалізацію або ліквідацію. Картка передається разом з реалізованим основним засобом.

Записи в картках обліку основних засобів здійснюються в кількісному та сумарному виразах. Суми податку на додану вартість, які сплачуються при отриманні (купівлі) основних засобів, не враховуються до вартості основних засобів і відносяться на фактичні видатки за кодом економічної класифікації видатків, що призначений для придбання цих активів, або відносяться до податкового кредиту (якщо це передбачено чинним законодавством). Безоплатне отримання основних засобів. Основні засоби, отримані безоплатно як гуманітарна допомога, приймаються комісією, створеною наказом керівника установи, до складу якої обов’язково входить працівник бухгалтерії та представник вищестоящої організації. Комісія складає акт, в якому зазначаються найменування, кількість і вартість отриманих матеріальних цінностей за ринковими вільними цінами на їх аналогічні види. При отриманні основних засобів, що були у користуванні, вказується відсоток їх зносу. Дані акта відображаються в бухгалтерському обліку. Одночасно проставляється інвентарний номер у встановленому порядку, про що робиться запис в акті прийнятих цінностей.

Облік таких основних засобів здійснюється бухгалтерією та матеріально відповідальними особами у загальному порядку, але окремо від матеріальних цінностей, придбаних установою за рахунок бюджетних коштів.

Дані про гуманітарну допомогу відображаються отримувачами в пояснювальній записці до квартального та річного звітів та в окремих формах річного звіту. У пояснювальній записці до квартальних та річних звітів наводяться короткі роз’яснення щодо отриманої гуманітарної допомоги.

Оприбуткування виявлених під час інвентаризації залишків. Оцінка виявлених і не врахованих з моменту проведення останньої інвентаризації основних засобів повинна бути проведена за дійсною вартістю, а знос слід визначити за справжнім технічним станом об’єктів із оформленням даних оцінки та зносу відповідними актами.

Для обліку власних та отриманих на умовах фінансового лізингу основних засобів передбачено рахунок 10 “Основні засоби”. За дебетом цього рахунка відображається вартість придбаних основних засобів, а за кредитом – здійснюється запис сум вибуття основних засобів. Облік операцій щодо переміщення та вибуття основних засобів ведеться в меморіальному ордері № 9. Записи в ньому здійснюються по кожному об’єкту окремо. Після закінчення місяця підсумки записуються в книгу “Журнал-Головна”.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів у пострадянських країнах

Перехід України на нові облікові принципи та методи вивчення бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів спричинив зміни в організації та методології обліку, а також у порядку складання фінансової звітності. Вивчення досвіду пострадянських країн, що перейшли на міжнародні стандарти із врахуванням історичних традицій, сприятиме вдосконаленню національної облікової системи.

Національні стандарти пострадянських країн щодо бухгалтерського обліку нематеріальних активів визначають правила формування в обліку інформації про нематеріальні активи та порядок розкриття інформації про них у фінансовій звітності [1; 2].

Згідно з національними стандартами пострадянських країн нематеріальний актив розглядається як немонетарний актив, який можна ідентифікувати без фізичної субстанції та утримувати для використання у виробництві чи постачанні товарів або послуг, а також для передачі в оренду іншим сторонам чи для адміністративних цілей.

У більшості пострадянських країн, крім України, до нематеріальних активів відносяться: придбана ділова репутація (гудвіл) та організаційні витрати, пов'язані зі створенням юридичної особи.

Поняття нематеріального активу потребує чіткого визначення для розрізнення з поняттям “гудвіл”. Існує внутрішня створена ділова репутація і ділова репутація, яка виникає при об'єднанні підприємств. Внутрішня ділова репутація не визнається нематеріальним активом і не відображається в обліку як актив, оскільки не є ідентифікованим ресурсом, не контролюється підприємством і не може бути надійно оцінена. Ділова репутація як актив виникає і відображається в обліку тільки при купівлі іншого підприємства як майнового комплексу. Різниця між сплаченою сумою та вартістю придбаних активів і зобов'язань є діловою репутацією.

В Україні гудвіл, згідно з П(С)БО 19 “Об'єднання підприємств”, був вилучений зі складу нематеріальних активів і обліковується окремо на рахунку 19 “Гудвіл”. Проте при придбанні іншого підприємства гудвіл, що виникає, є сукупністю нематеріальних чинників.

Організаційні витрати, які включаються до складу нематеріальних активів у більшості пострадянських країн, у вітчизняній практиці не відносяться до нематеріальних активів, оскільки вони напряму не пов'язані з отриманням від них економічних вигод.

Найбільш докладно умови визнання нематеріальних активів наведено уП(C)БО 14/2000 “Облік нематеріальних активів” Російської федерації, згідно з яким актив визнається нематеріальним, якщо виконуються одночасно такі умови:

відсутність матеріально-речової (фізичної) структури;

можливість ідентифікації від іншого майна;

використання у виробництві продукції при виконанні робіт або надання послуг для управлінських потреб підприємства;

використання протягом тривалого часу, тобто строку корисного використання більше 12 місяців або звичайного операційного циклу, якщо він довший за 12 місяців;

підприємством не передбачається перепродаж майна;

здатність приносити економічні вигоди (дохід) у майбутньому;

наявність оформлених документів, які підтверджують існування самого активу і виняткового права у підприємства на результати інтелектуальної діяльності (патенти, свідоцтва, інші охоронні документи, договори придбання патенту, товарного знаку тощо).

Також існують відмінності у обліку нематеріальних активів після первісного визнання. Відповідно до МСФЗ 38 нематеріальні активи після первісного визнання можуть обліковуватися двома методами: за первісною вартістю та за переоціненою вартістю, що є допустимим альтернативним порядком обліку.

В Україні згідно з п. 19 П(С)БО 8 підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок.

У НСБО 13 “Облік нематеріальних активів” Республіки Молдова наводяться приклади видів нематеріальних активів, щодо яких можливе або неможливе існування активного ринку. Активний паралельний ринок існує при продажу ліцензій, різних привілеїв, прав з розподілу виробничих пільг. Проте він не існує за наявності певних нематеріальних активів в одному екземплярі (товарні знаки і знаки обслуговування, право на видання конкретної газети, право на певне музичне або кіновидання, патенти, фірмові назви тощо). На такі нематеріальні активи укладаються контракти купівлі-продажу.

У ПБО 14/2000 “Облік нематеріальних активів” Російської Федерації, “Інструкції про бухгалтерський облік нематеріальних активів” Республіки Білорусі, і СБО 28 “Облік нематеріальних активів” Республіки Казахстан не визначається можливість проведення підприємствами переоцінки нематеріальних активів, а в п. 3.2 Методичних рекомендацій до киргизького СБО 8 “Облік основних засобів та інших довгострокових активів” стверджується, що “первісна вартість нематеріальних активів не переоцінюється, навіть, якщо існує активний ринок і ринкова вартість активу збільшується”.

Таким чином, можна стверджувати, що окремі питання зметодики бухгалтерського обліку нематеріальних активів у національнихстандартах бухгалтерського обліку пострадянських країн висвітлюються більш докладно, ніж в Україні, тоді як певні питання потребують подальшого удосконалення. Тому доцільно розробити методичні рекомендації з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, що сприятиме полегшенню тлумачення окремих складних та проблемних питань з методології бухгалтерського обліку цих активів та прискоренню процесу приведення вітчизняної облікової системи до вимог ринкової економіки і міжнародних стандартів.

2. Основні проблеми та шляхи вдосконалення обліку основних засобів

Мета дослідження полягає у визначенні сутності основних засобів, здійснення ряду модифікацій щодо обліку й амортизації основних засобів, що дасть змогу знизити трудомісткість робіт та скоротити документообіг, а також визначити який з видів обліку краще застосовувати: податковий чи бухгалтерський.

Аналіз основних досліджень і публікацій. В обліку основних засобів використовують різні методи. Їх різноманіття зумовлює потребу в розгляді їх сутності, переваг і недоліків. Питання вдосконалення методів обліку основних засобів вивчали такі вчені, як: Лінник В.Г., Зюкова М.М., Задорожній З. та ін.[5,с.407].

Питання, пов'язані з проблемами нарахування амортизації на основні засоби та перспективами їх вирішення в Україні, знайшли певне відображення у роботах Орлова П., Орлова С., Онишка Д., Мурашко О. та інших вітчизняних учених-економістів[3,с.32].

Виклад основного матеріалу. Реформування бухгалтерського обліку в Україні на основі Національних положень(стандартів) бухгалтерського обліку, що відповідають вимогам ринкової економіки та міжнародним стандартам бухгалтерського обліку, привело до суттєвих змін в обліку основних засобів. В опублікованих нормативних актах – Плані рахунків, затверджену наказом МФУ від 30 листопада 1999р. № 291 із змінами та доповненнями; Інструкції про застосування Плану рахунків, затвердженій МФУ від 30 листопада 1999р. № 291 із змінами та доповненнями; П(С)БО 7 «Основні засоби» - не охоплено всіх без винятку питань, які виникли у зв’язку з реформуванням обліку основних засобів та їх зносу. У зв’язку з цим у практичній діяльності виникають проблеми, що стосуються обліку та амортизації основних засобів[1,с.68].

З моменту введення нового Плану рахунків і Національних стандартів, за якими підприємства України ведуть бухгалтерський облік, пройшло немало часу і це дало змогу виявити їх недоліки та переваги.

До переваг можна зарахувати:

Зрозумілість вітчизняного обліку для іноземних інвесторів.

Узгодженість Плану рахунків з фінансовою звітністю.

Регламентація основних ділянок обліку окремими положеннями, які дають змогу при його веденні використовувати різні варіанти й кожному підприємству обирати найефективніші для нього методи

Серед недоліків можна виділити:

Велику трудомісткість трансформаційних процесів.

Низка стандартів, зрештою, як і більшість законів в Україні, написані важкодоступною мовою і є не досить зрозумілими.

В опублікованих нормативних актах не охоплено без винятку питань, які виникли у зв’язку з реформуванням обліку основних засобів.

Амортизація по основних засобах починає нараховуватися в бухгалтерському обліку з наступного місяця після введення їх в експлуатацію. В П(С)БО 7 такої чіткості немає, у п.29 стандарту зазначено, що «нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт став придатним для корисного використання». Однак придатним для корисного використання може бути й обладнання, яке не потребує монтажу і зберігається на складі, а також інші види капітальних інвестицій. Таке визначення може спричинити формування неправильної думки на практиці стосовно того, що по капітальних інвестиціях теж можна нарахувати амортизацію. У зв’язку із зазначеним, передостанній абзац п.29 П(С)БО 7 треба викласти в такій редакції: «Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів було введено в експлуатацію»[6,с.135].

Важливу роль при амортизації основних засобів відіграє вибір методу нарахування амортизації. Найбільший вплив на вибір методу нарахування амортизації у практичній діяльності справляють такі фактори:

1) простота (складність) методу та можливість його застосування;

2) вплив на собівартість продукції й вартість засобів у звітності;

3) кваліфікація працівника, уповноваженого вирішувати це питання;

4) наявність корпоративної політики у сфері нарахування зносу[4,с.387-388].

Не існує єдиної думки щодо найкориснішого або найдоцільнішого з методів. Тому в питанні вибору методу нарахування амортизації пропонуємо виходити з двох позицій :

1) принцип обачності;

2) очікуваний спосіб отримання економічних вигід від використання об’єктів.

Найбільше принципу обачності відповідає метод зменшення залишкової вартості, при якому нараховується найбільша сума амортизації в перші роки використання об’єкта. Наступним є метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний метод. За рівномірного випуску продукції показники виробничого методу наближається до прямолінійного.

Основні засоби можна поділити на 2 групи:

безпосередньо зайняті у виробництві, допоміжні та обслуговуючі (рахунки обліку 104, 105, 106).

інші основні засоби, які переважно становлять інфраструктуру підприємства (рахунки обліку 102, 103, 107, 108,109)[5,136].

Дослідження процесу нарахування амортизації в інших країнах свідчить, що прогресивним підходом є законодавчий поділ основних засобів на групи із встановленням строків корисного використання.

Іншим ключовим моментом є визначення ліквідаційної вартості основних засобів.

Ліквідаційну вартість доцільно розраховувати лише для об’єктів, що знаходяться на рахунках 103, 104, 105 та мають у своїй структурі суттєву однорідну складову (метал, будівельні конструкції і т.д.). Для всіх інших пропонуємо встановлювати ліквідаційну вартість у мінімальному розмірі 1 грн. (це пояснюється тим, що для розрахунку амортизації методом зменшення залишкової вартості обов’язково потрібна ліквідаційна вартість, більша за нуль)[5,с.408].

Значною мірою це пояснюється визначеннями поняття «амортизація» в податковому законодавстві і в бухгалтерському обліку. За П(С)БО 7, амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації)[3,с.68].

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизація основних фондів і нематеріальних активів – це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податків у межах норм амортизаційних відрахувань, передбачених цією статтею.

Ще однією проблемою є те, що первинна облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних спеціалізованих регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання та відображення інформації, створює певні труднощі у формування документообігу й забезпеченні необхідними видами бланків[3,с.33-34].

Так, діючі форми первинної документації з обліку основних засобів та інвентаризаційні описи дублюють один одного. Майже зовсім не відрізняються за змістом інвентарні картки форм ОЗ-6, ОЗ-7, ОЗ-8. Водночас у наявних формах обліку не передбачено відображення устаткування, придбаного підприємством для резерву, до запровадження в експлуатацію, що на практиці створює певні труднощі при розрахунку амортизаційних відрахувань.

Не знайшла відображення у формах обліку й інформація про зміни первинної вартості інвентарного об’єкта після переоцінки та індексації. Порівняння інвентарних карток форм ОЗ-6, ОЗ-7, ОЗ-8 з формою ОЗ-1 «Акт приймання-передачі основних засобів» засвідчує, що в них відсутня лише інформація про висновок приймальної комісії й підписи її членів[4,с.388]. Проте, сам факт складання акта і відкриття інвентарних карток свідчить про позитивний висновок комісії, адже при невідповідності технічним умовам об’єкт прийманню не підлягає й інвентарна картка не виписується. Таким чином, доповнивши інвентарну картку підписами членів комісії, можна скоротити форму ОЗ-1. А якщо ввести в неї ще й підписи здавача та одержувача, то при внутрішньому переміщенні об’єктів можна скоротити форму ОЗ-2. Доповнення інвентарної картки підписами комісії з упровадження основних засобів після ремонту, реконструкції, модернізації, а також графою для відображення змін після таких операцій дає змогу скоротити форму ОЗ-3. Можна також не використовувати форму ОЗ-4, якщо доповнити її підписами ліквідаційної комісії й відобразити окремим рядком результати ліквідації об’єкта[5,с.409].

Задача

Скласти бухгалтерські записи по нижченаведених операціях і зробити відповідні розрахунки.

Облігації з премією. Компанія випустила (реалізувала) 1.01.2000р. 1000 шт. довгострокових облігацій номіналом 200 дол. кожна, на 3 роки, процентна ставка 12%. Квота до ціни 102. виплата процентів 1.07. та 1.01.

1.01.2003р. компанія виплатила відсотки по облігаціях з погашенням відповідної суми.

Розв’язок:

200 000 х 12% = 24 000;

24 000 : 3роки = 1200

Визначаємо ефективну відсоткову ставку:

(200 000 х 12%) – (1200 : 3) = 23600

(212 000 + 200 000) : 2 = 206000

Тоді, 23600 : 20 6000 = 11%.

Квота до ціни 102, тобто 200 000 – 102 000 = 98 000.

Розрахунок амортизації премії за інвестицією в облігації

Дата	Номінальна сума відсотка, грн	Сума відсотка за ефективною ставкою		Сума амортизації премії, грн		Амортизована собівартість інвестицій
		Сума	Алгоритм розрахунку	Сума	Алгоритм розрахунку	Сума	Алгоритм розрахунку
01.01.2000 р.	-	-	-	-	-	224000	-
01.07.2000 р.	24000	12320	(224000 х 11%) : 2	11680	(24000 - 12320)	212320	(224000 -11680)
01.01.2001 р.	24000	11677,6	(212320 х 11%) : 2	12322,4	(24000 - 11677)	199997,6	(212320 – 12322,4)
01.07.2001 р.	24000	10999,8	(199997,6 х 11%) : 2	13000,2	(24000 – 10999,8)	186997,4	(199997,6 – 13000,2)
01.01.2002 р.	24000	10284,8	(186997,4 х 11%) : 2	13715,2	(24000 – 10284,8)	173282,2	(186997,4 – 13715,2)
01.07.2002 р.	24000	9530,5	(173282,1 х 11%) : 2	14469,5	(24000 – 9530,5)	158812,7	(173282,2 – 14469,5)
01.01.2003 р.	24000	8734,6	(158812,7 х 11%) : 2	15265,4	(24000 – 8734,6)	143547,3	(158812,7 – 15265,4)
01.07.2003 р.	24000	7895,1	(143547,3 х 11%) : 2	16105	(24000 – 7895,1)	127442,3	(143537,3 - 16105)
01.01.2004 р.	24000	7009,3	(127442,3 х 11%) : 2	16990,7	(24000 – 7009,3)	110451,6	(127442,3 – 16990,7)
01.07.2004 р.		11548,4	(24000 – 12451,6)	12451,6	(120451,6 - 98000)

Висновок

Підсумовуючи вищезазначене вважаємо, що необхідно на законодавчому рівні відмовитися від нарахування амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку за податковим законодавством.

Також первинна облікова інформація про наявність, рух, капітальний ремонт та інші операції щодо основних засобів відображається в численних спеціалізованих регістрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість опрацювання та відображення інформації, створює певні труднощі у формування документообігу й забезпеченні необхідними видами бланків. Здійснивши ряд модифікацій, можна одержати компактну конструкцію практично універсальної форми типу «Інвентарна картка – акт обліку руху основних засобів», що сприятиме не тільки зниженню трудомісткості облікових робіт і скороченню документообігу, а й посиленню контролю завдяки підвищенню рівня інформативності й наочності документів.

З вищесказаного випливає, що процедура обліку основних засобів складна та суперечлива. Недоліки національного законодавства у сфері бухгалтерського обліку створюють перешкоди для стандартизації та гармонізації обліку. І саме гармонізація бухгалтерського і податкового обліків має базуватися на вимогах методики саме бухгалтерського обліку, який більш повно враховує амортизаційну політику підприємства.

Список використаних джерел

1. Нематеріальні активи: Положення (стандарт) бухгалтерською обліку 8, затверджене наказом Міністерства фінансів України від І8.10.99 р. №242 // Бухгалтерський облік і аудит,- 2002.—№12. -С. 37-39.

2. Облік нематеріальних активів: Національний стандарт бухгалтерського обліку 13, затверджений наказом Міністерства фінансів Республіки Молдова від 29.01.99 р. №16 //

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом МФУ від 27.04.2000р. №92 із змінами і доповненнями від 11.12.2006р.№1176.

4. Муріна Т.С. Шляхи ефективності використання основних засобів на промисловому підприємстві//Держава та регіони. – 2007. - №6. – С.387-390.

5. Панасенко А.П. Проблеми основних засобів у бухгалтерському обліку// Держава та регіони. – 2008. - №3. – С.407-410.

6. Рибченко М.Ф., Кириленко В.М. Проблеми та шляхи вдосконалення основних засобів// Держава та регіони. – 2007. - №6. – С.135-137.