ЗМІСТ

1. Вступ

1.1 Терміни та поняття

1.2 Причини незаконного використання програмного забезпечення

1.3 Збиток, нанесений комп'ютерним піратством

1.4.Ризик роботи з нелегальним програмним забезпеченням і гідності ліцензійних програм

1.5 Форми незаконного копіювання програм

2. Основні поняття захисту ПЗ

2.1 Види захисту прав виробників програмного забезпечення

2.2 Класифікація захисту програмного забезпечення

2.3 Види технічних засобів захисту

2.4 Надійність механізмів, алгоритмів, методів захисту

3. Юридичні аспекти захисту авторських прав

3.1 Основні положення законодавства про авторське право

3.2 Права авторів комп'ютерних програм

3.3 Положення про відтворення комп'ютерних програм

3.4 Положення законодавства про співавторство, про авторське право на службові твори, про захист порушених прав автора

3.5 Реєстрація комп'ютерних програм

Література

1. ВСТУП

1.1 Терміни та поняття

Порушення авторських прав у галузі програмного забезпечення часто називають комп'ютерним піратством.

У науковій і науково-популярної літератури, присвяченої проблемам захисту програмних продуктів, часто вживаються загальні назви «захист від нелегального копіювання», «захист від несанкціонованого використання». Нерідко мова йде про «захист від нелегального використання» або «захисту від піратського копіювання». Необхідно підкреслити, що як би не називалася захист програмного продукту, спрямована вона перш за все на захист авторських прав його творця.

Зауважимо, що захист програмного забезпечення, крім захисту прав автора, може бути спрямована і на захист від несанкціонованого доступу до даних користувача. Ми не будемо розглядати такий захист.

Незаконне використання (копіювання) програмного забезпечення / програмного продукту - це використання (копіювання) програмного забезпечення / програмного продукту без згоди власника авторських прав.

Терміни «нелегальне», «несанкціоноване», «піратське» використання (копіювання) програмного забезпечення будемо використовувати як синоніми терміну «незаконне» використання (копіювання) програмного забезпечення.

Надалі будемо використовувати такі поняття.

Неліцензійне використання (копіювання) програмного продукту означає використання програмного продукту з порушенням ліцензійних угод.

Ліцензійний договір (ліцензія) - це спеціальний договір з власником прав на програмний продукт.

Законна (легальна, зареєстрована) копія програмного продукту - копія, зроблена з згоди (дозволу) власника прав на програмний продукт.

Відповідно, незаконна (нелегальна, незареєстрована) копія програмного продукту - копія, зроблена без згоди (дозволу) власника авторського права на програмний продукт.

Незареєстрований (зареєстрований) користувач - користувач, який використовує незареєстровану (зареєстровану) копію програмного продукту.

Людей, які порушують авторські права творців комп'ютерних програм, часто помилково називають хакерами (англ. hacker). Поняття «хакер» було детально розглянуто в першій частині навчального посібника «Комп'ютерні віруси» [1, стр. 12-14]. Тому тут підкреслимо ще раз, що справжній хакер тільки вивчає механізми, методи, алгоритми захисту, але не зламує захист програм.

Зловмисника, що порушує права автора на програмний продукт, будемо називати зломщиком. Саме зломщик (працюючи на замовника або для себе) здійснює злом механізму захисту, що приводить до того, що незаконна копія програмного продукту нормально функціонує і в результаті стає доступною незаконним користувачам. У комп'ютерній літературі зломщик часто називається крекерів (англ. сrack - розколювати, тріскатися), а злом програми - креком.

1.2 Причини незаконного використання програмного забезпечення

Порушення авторських прав у галузі програмного забезпечення відносяться до комп'ютерних злочинів. Комп'ютерні злочини скоюються в усьому світі.

Основна причина - економічна. Програмний продукт є товаром, який має автора, ціну, гарантії якості. Цей товар можна купити, продати, обміняти тощо І як будь-який товар, він може бути об'єктом крадіжки та незаконного використання. Підробкою програмного забезпечення займаються багато людей, тому що це дуже вигідний бізнес.

У країнах СНД, як і в усьому світі, високий рівень незаконного використання програмних продуктів також обумовлений насамперед економічними причинами. Нелегальне використання програмних продуктів було нормою життя в цих країнах не один десяток років. Цьому сприяли порівняно високі ціни на програмні продукти (по відношенню до рівня заробітної плати) за умови нерозвиненого законодавства в галузі авторського права і відсутності цивілізованого ринку програмних продуктів.

Справа в тому, що закони, згідно з якими комп'ютерні програми є об'єктом авторського права, і, отже, права їхніх творців охороняються державою, були прийняті тільки на початку 90-х років. У Росії закон «Про правову охорону програм для електронних обчислювальних машин і баз даних» був прийнятий в 1992 році, закон «Про авторське право і суміжні права» - у 1993 році. А закон Республіки Білорусь «Про авторське право і суміжні права» був прийнятий тільки в 1996 році.

В даний час і Росія і Білорусь мають розвинуте сучасне законодавство про охорону авторських прав в галузі програмного забезпечення, є учасницями міжнародних угод у галузі інтелектуальної власності, проте випадки порушення авторських прав творців програмних продуктів далеко не поодинокі.

Цьому сприяють різні обставини.

• • Перш за все складність виявлення, розслідування та збору доказів у випадку судового розгляду у справах про інтелектуальну власність взагалі, і, зокрема, пов'язаних із захистом авторських прав на комп'ютерні програми.

• • Відсутня налагоджений механізм судочинства в області захисту авторського права на комп'ютерні програми, тому що, з одного боку, до цих пір суди вкрай неохоче брали справи, пов'язані з комп'ютерними злочинами взагалі, до виробництва. З іншого боку, «відсутність відповідної судової практики в даний час перш за все пояснюється відмовою від звернення до суду з боку правовласників» [3].

• • Крім того, недостатньо фахівців, здатних кваліфіковано провести розслідування такого роду злочину.

Збільшення числа домашніх комп'ютерів також сприяє стрімкому зростанню незаконного використання програмних продуктів. Індивідуальний користувач знову ж таки в силу економічної вигоди купує програмне забезпечення для домашнього комп'ютера частіше на «чорному» ринку.

Крім економічних причин, на зростання нелегального використання програмних продуктів впливає і раннє навчання роботі на комп'ютері дітей. З метою ознайомлення з роботою програм підлітки копіюють буквально все попадаються їм програми, залишаючи собі найбільш сподобалися продукти. Наявність вільного часу, бажання просто розібратися в програмі, а нерідко і бажання похвалитися перед товаришами своїми здібностями примушують їх займатися розкриттям програмних захистів. Потім, не думаючи про можливі наслідки, вони вчать цього один одного. Як правило, підлітки і не підозрюють, що порушують тим самим закон.

1.3 Збиток, нанесений комп'ютерним піратством

У всьому світі нелегально використовується понад 38% програмного забезпечення.

«Вам може здаватися, що піратство завдає шкоди тільки тим, хто виробляє програмне забезпечення. Насправді збитки від піратства набагато більше. Це й втрачені робочі місця, і низькі зарплати, і незібрані податки, і непродані товари ... Піратство завдає шкоди всім ...»- це слова Стіва Баллмера, президента корпорації Microsoft [1].

Помічено, що скорочення доходів розробників програмного забезпечення призводить до зменшення інвестицій в розробку нових програмних продуктів. Важливо і те, що незаконне використання програм призводить до втрати робочих місць. А ліквідація комп'ютерного піратства привела б до створення додаткових робочих місць.

Нелегальне використання програмного забезпечення завдає значної шкоди як економіці в цілому, так і безпосередньо творцям програмних продуктів.

Об'єкти інтелектуальної власності, до яких належать комп'ютерні програми, вважаються власністю особи, творчою працею якої вони створені. Комп'ютерні програми повинні приносити їх автору не тільки визнання, але також і матеріальні блага.

Для розробника програмного продукту, як і для будь-якого виробника, необхідно окупити витрати на виробництво і отримати прибуток. На практиці виробник програмного продукту

• • або розробляє його для конкретного замовника, який оплачує витрати на виробництво, а також виплачує матеріальну винагороду (у цьому випадку власником прав на програмний продукт є замовник);

• • або розробляє програмний продукт за рахунок власних коштів, а за рахунок продажу певної кількості копій програми окупаються витрати і витягується прибуток (у цьому випадку правами на продукт володіє автор).

Очевидно, що і в тому, і в іншому випадках при безкоштовному тиражуванні програмного продукту автор (власник) втрачає прибуток (частку прибутку), а іноді може навіть і не окупити витрати.

Іноді незаконно вироблені копії наносять шкоди діловій репутації підприємства, що займається створенням програмних продуктів, тому що під видом їхньої продукції поширюються неякісні товари.

У результаті використання неліцензійного програмного забезпечення багато хто організації стикаються з технічними та юридичними проблемами. Але найбільших втрат зазнають корпоративні підприємства та індивідуальні користувачі.

1.4 Ризик роботи з нелегальним програмним забезпеченням і гідності ліцензійних програм

Представники корпорації Microsoft пояснюють користувачам своїх програмних продуктів ризик роботи з нелегальним програмним забезпеченням і гідності ліцензійних програм в такий спосіб. Використання нелегального програмного продукту призводить до невиправданого зростання вартості володіння. Сукупна вартість володіння програмним забезпеченням включає в себе всі витрати щодо використання комп'ютерної системи: ціну покупки, технічної підтримки, послуг із супроводу й багато чого іншого, що необхідно для підтримки працездатності системи. Через відсутність технічної підтримки виробника, знижок при переході на нову версію використання неліцензійної копії продукту не дозволяє власнику відчути всі переваги легального користувача і призводить до додаткових витрат [3].

Крім того, у неліцензійних програмних продуктів більша ймовірність некоректної або нестабільної роботи. Власник нелегальної копії програмного продукту не отримує доступ до підтримки та оновлення продукту, позбавляється якісного сервісу та супроводу. Нерідко користувач не має документації на продукт або інструкцій по роботі з програмою, що не дозволяє йому кваліфіковано використовувати продукт в повному обсязі.

Підраховано, що ймовірність зараження комп'ютерними вірусами неліцензійного програмного забезпечення на кілька порядків вище, ніж у ліцензійних копій продуктів. Відомо, до яких наслідків і втрат може привести зараження системи комп'ютерними вірусами.

1.5 Форми незаконного копіювання программ

Експерти підрахували, що 75% від усіх порушень авторських прав у галузі програмного забезпечення складає нелегальне копіювання програм.

Найбільш поширеними формами незаконного копіювання програм є

• • установка на жорсткий диск комп'ютера неліцензійної копії програми;

• • копіювання програм на комп'ютери у кількості, що перевищує умови ліцензійних угод.

Найчастіше встановлення на жорсткий диск комп'ютера неліцензійної копії програми проводиться при продажі комп'ютерів з встановленим програмним забезпеченням. Тобто співробітники фірми, яка торгує комп'ютерами, перед продажем виробляють встановлення неліцензійної копії операційної системи і найбільш популярних програмних продуктів на жорсткий диск комп'ютера. Як правило, покупцеві при цьому не передаються ні інсталяційні диски, ні документація.

У тому випадку, коли продавець комп'ютерів записує на жорсткі диски програми, він повинен укласти відповідний ліцензійний договір з власником прав на ці програми (зазвичай з виробником). Якщо ж такий договір не укладений, то порушується право автора на відтворення та розповсюдження комп'ютерних програм.

Індивідуальні користувачі домашніх комп'ютерів також вважають за краще установку програмного забезпечення з піратських (дешевих) компакт-дисків. Всім відомі широко поширені й популярні в Росії і в Білорусі піратські збірки програм, що продаються на компакт-дисках. Такий збірник звичайно включає безліч програмних продуктів різних виробників. Часто програми, встановлені з них, або зовсім не працюють, або працюють некоректно. Справа в тому, що для більшої привабливості диска, а також намагаючись помістити на диск як можна більше програмних продуктів, укладачі часто не включають до нього деякі компоненти, необхідні для нормальної роботи (деякі драйвери пристроїв, файли підказки та інші). Страждає покупець, але і держава не отримує податки від продажу піратських компакт-дисків.

Продавці компакт-дисків має право поширювати їх тільки на підставі договору з правовласником.

На практиці з ліцензійної версії програмного продукту виробляється установка продуктів на безліч комп'ютерів. Часто фактична кількість встановлених копій перевищує кількість копій, вказане в ліцензійній угоді.

Для встановлення програмного продукту більше ніж на один комп'ютер необхідні додаткові ліцензії.

2. ОСНОВИ ЗАХИСТУ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2.1 Види захисту прав виробників програмного забезпечення

Існує два види захисту прав виробників програмних продуктів - юридична та технічна.

Юридичний захист заснована на тому, що створена достатня правова база для охорони прав авторів інтелектуальної власності і в тому числі комп'ютерних програм.

Юридичний захист передбачає цивільну, кримінальну і адміністративну відповідальність за порушення авторських прав творців програмних продуктів. Юридичний захист є ефективною, тому що вона гарантує відшкодування шкоди автору, права якої були порушені. (Докладніше аспекти юридичного захисту будуть розглянуті в наступному розділі.)

Технічний захист спрямована на те, щоб технічними засобами утруднити чи зробити неможливим використання програмного продукту незаконним користувачем.

Технічними засобами захисту програмних продуктів можна реалізувати кілька підходів до даної проблеми:

1) протидіяти копіювання програми на інший диск;

2) 2) дозволивши власне копіювання програми, протидіяти спробам запуску і / або виконання незаконної копії;

Зауважимо, що за таких підходів необхідно також протидіяти спробам порушника досліджувати легальну копію програми;

3) 3) не протидіяти ні копіювання, ні виконання програми, але, супроводжує її прихованою інформацією про управління правами, у разі потреби мати достовірну доказ, що підтверджує авторство і незаконне використання.

Фірми-виробники по-різному підходять до захисту своїх програмних продуктів. Одні вирішують проблеми за допомогою технічних засобів захисту, включаючи їх до складу своїх програмних продуктів. Інші - використовують юридичний захист, як, наприклад, корпорація Microsoft. В склад своїх знаменитих продуктів виробники не включають технічні засоби захисту від копіювання, що протидіють створенню копій продуктів. Програмні продукти вільно копіюються, але супроводжуються інформацією про управління правами. Корпорація використовує попереджають повідомлення про те, що продукт захищений авторським правом та міжнародними угодами.

Нові технології захисту оригінальних продуктів корпорація Microsoft включила в операційну систему Windows 2000 і пакет Office 2000. На всі ліцензійні компакт-диски, що містять операційну систему, наноситься голографічне зображення на лицьовій стороні. «При повороті диска під певним кутом до джерела світла на голограмі проявляється назва продукту і спеціфічеcкіе для цього продукту графічні символи, що займають всю поверхню диска від мережевого отвори до зовнішнього краю ... на системні блоки комп'ютерів, які придбаваються з встановленою операційною системою Windows 2000, на помітному місці повинна наклеюватися нова етикетка з «сертифікатом автентичності (Certificate of Authenticity, COA). На етикетці повинно бути голографічне зображення мідної плетеними нитки зі словами «Microsoft» і «Genuine», а також з назвою продукту і його унікальним номером. При повороті етикетки колір емблеми Microsoft змінюється з золотистого на сріблястий і навпаки. Роздрібні версії Windows 2000 будуть поставлятися в коробках з аналогічними сертифікатами автентичності ». Для захисту від незаконних установок пакету Office 2000 корпорація Microsoft також використовує суцільні голограми на компакт-дисках, що містять даний програмний продукт, а також спеціальну програму моніторингу через Internet, яка здатна запобігати нелегальну установку пакету Office 2000 (Майстер реєстрації - Registration Wizard).

2.2 Класифікація захисту програмного забезпечення

У відповідності з різними підходами до захисту прав творців комп'ютерних програм, захист програмного забезпечення можна класифікувати таким чином:

• • захист від власне незаконного копіювання

(відтворення);

• • захист від незаконного використання;

• • захист від дослідження програм;

• • ідентифікація програмних продуктів.

Очевидно, що комплексний підхід до захисту програмного продукту з використанням одночасно декількох методів підвищує надійність захисту. Саме тому частіше говорять про технології або системах захисту, заснованих на тому чи іншому підході.

2.3 Види технічних засобів захисту

Технічні засоби захисту можна розділити на

програмні,

апаратні

програмно-апаратні засоби.

Програмними є засоби захисту, реалізовані програмним чином.

Це найбільш доступні засоби.

Щодо програмного захисту необхідно взяти до уваги наступне.

Будь-яка програмна захист може бути розкрита в кінцевий час.

Відомий спеціаліст з програмної захисту від копіювання А. Щербаков роз'яснює: «Вірність цього твердження випливає з того, що команди програми, що виконує захист, достовірно розпізнаються комп'ютером і в момент виконання присутні у відкритому вигляді як машинні команди. Отже, достатньо відновити послідовність цих команд, щоб зрозуміти роботу захисту. А таких інструкцій, вочевидь, може бути лише кінцеве число [4]

Апаратними називаються засоби захисту, що використовують спеціальне апаратне обладнання.

Апаратний захист є найбільш надійною, але занадто дорога і розрахована тому в основному на корпоративних замовників. В даний час багато фірм і організації в усьому світі працюють над тим, щоб зробити апаратну захист зручною і дешевої, а також розрахованої і на масового індивідуального користувача.

До програмно-апаратних засобів відносяться засоби, що комбінує програмну і апаратну захист. Це найбільш оптимальні засоби захисту. Вони володіють перевагами як апаратних, так і програмних засобів.

2.4 Надійність механізмів, алгоритмів, методів захисту

Для визначення надійності механізмів, алгоритмів і методів, що використовуються для захисту авторських прав в галузі програмного забезпечення, візьмемо за основу базові поняття і положення існуючих стандартів з оцінки безпеки інформаційних технологій.

Основними документами в області оцінки безпеки інформаційних технологій є:

«Критерії оцінки надійних комп'ютерних систем» (Trusted Computer Systems Evaluation Criteria, TCSEC) [5], відомі під назвою «Оранжева книга» (за кольором обкладинки), опубліковані в 1983 році Міністерством оборони США;

«Критерії оцінки безпеки інформаційних технологій» (Information Technology Security Evaluation Criteria, ITSEC) [6], відомі під назвою «Гармонізований критерії Європейських країн», опубліковані в 1991 році від імені відповідних органів Франції, Німеччини, Голландії та Великобританії;

Керівні документи Гостехкомісіі Росії [7-11], які є російськими нормативними документами за критеріями оцінки захищеності засобів обчислювальної техніки і автоматизованих систем, прийняті в 1992 році.

І нарешті, «Загальні критерії оцінки безпеки інформаційних технологій» (далі - Загальні критерії), що є міжнародним стандартом, в якому відображена сучасна нормативна база оцінки безпеки інформаційних технологій; прийняті в червні 1999 року. У розробці цього стандарту брали участь США, Канада, Англія, Франція, Голландія.

З позицій перерахованих нормативно-технічних документів оцінка безпеки інформаційних технологій - це методологія дослідження властивостей безпеки продукту або системи інформаційних технологій.

Зауваження. Під безпекою тут розуміється забезпечення цілісності, доступності, конфіденційності об'єкта оцінки.

Оцінка безпеки інформаційних технологій має якісне, а не кількісне вираження, і являє собою певним чином впорядковані якісні вимоги до механізмів забезпечення безпеки, їх ефективності та гарантованості реалізації.

Розглянемо базові поняття документів з оцінки безпеки інформаційних технологій, які слід застосовувати для оцінки надійності методів і механізмів захисту.

Надійність об'єкта оцінки розглядається як ступінь довіри, яку розумно надати даному об'єкту.

Гарантованість визначається як міра упевненості, з якою можна стверджувати, що заходи безпеки об'єкта ефективні і коректно реалізовані.

Для перевірки спроможності механізмів (методів) захисту протистояти зовнішнім (спроби злому) і внутрішнім (неправильна експлуатація) загрозам необхідно провести оцінку вразливості механізму (методу) захисту.

При оцінці вразливості з точки зору протидії зовнішнім загрозам необхідно:

провести аналіз вразливості (слабких місць) механізму;n n

оцінити потужність механізму.n n

Аналіз вразливості передбачає виявлення можливих недоліків механізму захисту, які могли б бути використані зловмисником для злому захисту. Передбачається різний рівень підготовленості та оснащеності зловмисника.

На основі аналізу уразливості оцінюється потужність механізму захисту.

Потужність механізму захисту - здатність захисного механізму протистояти прямим атакам.

Зауваження. У Загальних критеріях потужність механізму захисту отримала назву сили функції безпеки.

Для потужності механізму захисту визначені три градації потужності - базова, середня і висока.

Потужність механізму захисту оцінюється як базова, якщо аналіз показує, що механізм забезпечує адекватний захист проти ненавмисного або випадкового порушення безпеки об'єкта оцінки нападниками, що володіють низьким потенціалом нападу.

Іншими словами, механізм захисту має базової потужністю, якщо він здатний протистояти окремим випадковим загрозам (атак).

Потужність механізму захисту оцінюється як середня, якщо аналіз показує, що механізм забезпечує адекватний захист проти нападників, що володіють помірним потенціалом нападу.

Іншими словами, механізм захисту володіє середньою потужністю, якщо він здатний протистояти зловмисникові з обмеженими ресурсами і можливостями.

Потужність механізму захисту оцінюється як висока, якщо аналіз показує, що механізм забезпечує адекватний захист проти нападників, що володіють високим потенціалом нападу.

Про високої потужності механізму захисту варто говорити у разі, якщо захист може бути порушена тільки зловмисником з високою кваліфікацією, набір можливостей і ресурсів якого виходить за межі практичності.

3. ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА КОМП'ЮТЕРНІ ПРОГРАМИ

3.1 Основні положення законодавства про авторське право

Авторські права охороняються спеціальними законами як на національному, так і на міжнародному рівні. Республіка Білорусь має сучасне законодавство про авторське право.

Законодавство Республіки Білорусь про авторське право складається з положень Конституції Республіки Білорусь, Цивільного кодексу Республіки Білорусь, Закону «Про авторське право і суміжні права», декретів і указів Президента та інших актів законодавства.

Розглянемо найбільш істотні для розробників програмних продуктів положення законодавства про авторське право, що застосовується до комп'ютерних програм.

Комп'ютерні програми Законом Республіки Білорусь «Про авторське право і суміжні права» належать до об'єктів авторського права [13, ст. 6]. Комп'ютерна програма визначається в Законі як «впорядкована сукупність команд і даних для одержання певного результату за допомогою комп'ютера, записана на матеріальному носії, а також супутня електронна документація» [13, ст. 4]. «Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори, і така охорона поширюється на всі види програм, в тому числі на прикладні програми та операційні системи, які можуть бути виражені на будь-якій мові і в будь-якій формі, включаючи вихідний текст і об'єктний код» [13, ст . 7 п. 3].

Авторське право на комп'ютерну програму виникає в силу факту її створення, а «для виникнення і здійснення авторського права не вимагається дотримання будь-яких формальностей» [13, ст. 9 п.1].

Тут розробникам слід звернути увагу на те, що для визнання і здійснення авторського права на комп'ютерну програму закон не вимагає обов'язкової реєстрації програм.

Автором комп'ютерної програми визнається фізична особа, творчою працею якої вона створена.

Право авторства, право на ім'я і право на захист репутації автора охороняються безстроково. Майнові права діють протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Щодо анонімного твори або твори під псевдонімом термін охорони становить 50 років з моменту першого правомірного опублікування твору [13, ст. 22].

Розробники програм слід враховувати, що надається охорона не поширюється на ідеї і принципи, що лежать в основі комп'ютерної програми. У тому числі ця охорона не поширюється на методи функціонування програми [13, ст. 8, п. 2]. Отже, охороняється Законом не ідея, закладена в алгоритм, а лише конкретна реалізація цього алгоритму у вигляді послідовності операторів і дій над цими операторами.

Таким чином, захищати розробнику необхідно насамперед цю конкретну форму - вихідний текст і / або об'єктний код програми.

Особливо необхідно підкреслити, що Закон визначає поняття інформації про управління правами. «Інформація про управління правами - будь-яка інформація, яка ідентифікує автора, твір ... або інформація про умови використання твору ... і будь-які цифри або коди, в яких представлена така інформація, коли будь-який з цих елементів інформації прикладений до примірника твору ... »[13, ст. 4]. Усунення або зміну будь-якої електронної інформації про управління правами без дозволу правовласника є порушенням авторського права [13, ст. 39, п.5].

Для оповіщення про своїх виключних майнових правах їх власник має право використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і обов'язково складається з трьох елементів:

латинської літери "С" у колі:г;

імені (найменування) власника виключних майнових прав;

року першого опублікування твору [13, ст. 9, п. 2].

Специфічною рисою авторського права є його суворо територіальний характер, тобто сфера дії права на програму визначається територією держави, де це право виникло і обмежується межами цієї держави. В іншій державі за відсутності міжнародної угоди це право не визнається. Для того, щоб комп'ютерні програми забезпечувалися захистом в інших державах, необхідно, щоб ці держави або уклали між собою угоди про взаємне визнання та захисту авторських прав, або були учасниками міжнародних актів про авторське право.

При наданні на території Республіки Білорусь охорони твору відповідно до міжнародних договорів Республіки Білорусь володар авторських прав твору визначається за законодавством держави, на території якої мала місце дія або подія, що стали підставою для володіння авторським правом [ст. 991 п.3 ГК РБ].

3.2 Права авторів комп'ютерних программ

Права авторів комп'ютерних програм підрозділяються на особисті немайнові та майнові права. Необхідно підкреслити, що особисті немайнові права належать авторові незалежно від його майнових прав.

Звернемо увагу на особисті немайнові права, що належать автору програми:

право авторства - тобто право визнаватися автором твору [13, ст. 15].

Розробники програм у зв'язку з цим слід мати на увазі, що відповідно до п.3 ст. 9 Закону «Про авторське право і суміжні права» за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторського права). А якщо виникають сумніви в авторство якого-небудь особи відносно певної комп'ютерної програми, то ці сумніви можуть бути дозволені тільки судом.

Право на ім'я - тобто «право використовувати або дозволяти використовувати твір під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно» [13, ст. 15].

Зауважимо, що якщо програма для ЕОМ не має вказівки на ім'я автора, організація, назва якої зазначена на програмний продукт, за відсутності доказів іншого вважається представником автора і в цій якості має право захищати права автора, а також забезпечувати їх здійснення.

Право на захист репутації - тобто «право на захист твору, включаючи його назву, від усякого перекручування чи іншого посягання, здатного завдати шкоди честі і гідності автора» [13, ст. 15].

Це право у відношенні до комп'ютерних програм передбачає, що для цих творів найбільше значення має внесення до них без відома автора таких змін і уточнень, які можуть позначитися на функціональних властивостях і характерстіках. Збиток честі і гідності автора програми може бути наслідком несанкціонованого втручання інших осіб.

Тобто ніхто не може використовувати програму і не може вносити до неї зміни без згоди автора.

право на оприлюднення - тобто право оприлюднити або дозволяти оприлюднити твір у будь-якій формі [13, ст. 15].

Майнові права автора комп'ютерної програми зводяться до виключного права здійснювати або дозволяти здійснення ряду дій:

відтворення, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, включаючи постійне або тимчасове зберігання у цифровій формі в електронному засобі;

розповсюдження оригіналу або примірників твору шляхом продажу або іншої передачі права власності,

прокат оригіналів або примірників комп'ютерних програм, ... незалежно від приналежності права власності на оригінал або примірники творів. Зауважимо, що дане право не застосовується до комп'ютерних програм, якщо сама програма не є основним об'єктом прокату,

переклад твору на іншу мову,

переробку або іншу переробку програми та інші [13, ст. 16].

3.3 Положення про відтворення комп'ютерних програм

Розглянемо положення білоруського авторського права.

1. «Особа, що правомірно володіє примірником комп'ютерної програми, має право виготовити копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, коли оригінал комп'ютерної програми втрачений, знищений або став непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей і повинна бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестане бути правомірним »[13, ст. 21, п.1].

2. «Особа, що правомірно володіє примірником комп'ютерної програми, має право адаптувати комп'ютерну програму для забезпечення спільної роботи з іншими програмами за умови, що отримана при адаптації інформація не буде використовуватися для створення інших комп'ютерних програм, аналогічних адаптується, або для здійснення будь-якої дії, що порушує авторське право» [13, ст. 21, п.2]

Безсумнівно, інтерес білоруських авторів викликають положення Російського законодавства. У нормах Російського авторського права дії, які можна і не можна здійснювати без згоди автора, розмежовуються за допомогою понять адаптації, модифікації і декомпіляції програми для ЕОМ. Ці поняття визначені у Законі «Про правову охорону програм для ЕОМ і баз даних» в такий спосіб.

«Адаптація програми для ЕОМ чи бази даних - це внесення змін, що здійснюються виключно з метою забезпечення функціонування програми для ЕОМ чи бази даних на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача» [14, ст. 1].

Адаптація може здійснюватися законним користувачем примірника програми без згоди правовласника і без виплати йому додаткової винагороди.

«Модифікація (переробка) програми для ЕОМ чи бази даних - це будь-які їх зміни, що не є адаптацією» [14, ст. 1].

Переклад програми для ЕОМ є окремим випадком модифікації. Для здійснення модифікації потрібна згода правовласника. При цьому виправлення явних помилок [14, ст. 1, 15] не відноситься до модифікації, тому ця дія може здійснюватися законним користувачем примірника програми також без згоди правовласника і без виплати додаткової винагороди.

Необхідно звернути увагу на відносну умовність межі між адаптацією і модифікацією комп'ютерної програми. Якщо будь-яка особа справило зміни в програмі для свого особистого комп'ютера в режимі кінцевого користувача, то ця дія може розглядатися як адаптація даної програми. Але якщо це сама особа надалі почне поширення зміненої таким чином програми для інших користувачів даного класу ЕОМ, то ця дія буде розглядатися як модифікація. При цьому подальше поширення модифікованої програми потребує спеціального дозволу її законного правовласника [15].

«Декомпіляції програми для ЕОМ - це технічний прийом, що включає перетворення об'єктного коду у вихідний текст з метою вивчення структури та кодування програми для ЕОМ» [14, ст. 1].

Законний користувач може здійснювати декомпіляції або доручати іншим особам виконувати цю дію без згоди правовласника і без виплати додаткової винагороди, якщо отримана в результаті інформація необхідна для організації взаємодії незалежно створеної цією особою програми з іншими програмами і є недоступною з інших джерел. При цьому не допускається використовувати отриману в результаті декомпіляції інформацію для складання нової програми, за своїм виглядом істотно схожої з декомпіліруемой або для здійснення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право [14, ст. 1, 15].

3.4 Положення законодавства про співавторство, про авторське право на службові твори, про захист порушених прав автора

На практиці програмне забезпечення часто створюється колективом розробників.

Якщо програма створена в результаті спільної творчої діяльності двох або більше осіб, то авторське право «належить співавторам спільно незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких має самостійне значення» [13, ст. 10].

Підставою для співавторства є спільний творчу працю у вирішенні поставленої задачі. При цьому не важливо, яка частка участі кожного з співавторів, важливий сам факт такої участі. Право на використання твору в цілому належить співавторам спільно. Кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору, що має самостійне значення (якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору), на свій розсуд, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Більшість комп'ютерних програм створюється як виконання службового завдання наймача. Тому розробникам програм ¬ багато забезпечення необхідно знати положення законодавства про авторське право, що регулюють відносини між автором і роботодавцем в частині службових творів.

Майнові права на створений в порядку виконання службового завдання або за прямою вказівкою роботодавця твір належать наймачеві, якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше [13, ст. 14]. Автор службового твору також не має права перешкоджати його оприлюднення наймачем.

А ось особисті немайнові права на твір, створений в порядку виконання службового завдання або службових обов'язків (службовий твір), належать автору [13, ст. 14].

Необхідно відзначити, що якщо роботодавець не бажає укладати договір з автором, то виключні майнові права на використання належать роботодавцю.

Cледовательно, за відсутності відповідного договору або відсутності відповідного запису в договорі з автором роботодавець (за замовчуванням) є власником виключних майнових прав на службові твори, створені особами, які перебувають з ним у трудових відносинах.

Володіння виключними майновими правами на твір накладає на роботодавця по відношенню до авторів певні обов'язки. При наявності договору між ними автор може претендувати на винагороду як за створення, так і за каж ¬ дий вид використання твору. Порядок виплати та розмір винагороди встановлюються договором між працівником і роботодавцем.

За захистом своїх порушених прав автор комп'ютерної програми може звернутися до судових або інші органи відповідно до їх компетенції. При цьому він може вимагати:

визнання авторського права;

відновлення становища, яке існувало до порушення авторського права;

припинення дій, що порушують авторські права або створюють загрозу їх порушення;

а також за вибором або відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення авторського права, або виплати компенсації в сумі від 10 до 50 тисяч мінімальних заробітних плат, яка визначається судом, з урахуванням істоти правопорушення;

а також прийняття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом авторського права.

Однак слід враховувати в цілому складність справ, пов'язаних із захистом інтелектуальної власності, а особливо справ, пов'язаних із захистом авторських прав на програмні продукти. Справа в тому, що згідно із законом автор, що вимагає визнання своїх прав на програму, в обгрунтування своїх вимог повинен навести докази, що підтверджують його авторство.

3.5 Реєстрація комп'ютерних программ

Розробник може заздалегідь зробити певні попередні дії по захисту своїх авторських прав. Попередніми діями по захисту авторських прав може служити реєстрація програм.

Реєстрація авторських прав на певний твір ставить автора цього твору у привілейоване становище по відношенню до авторів незареєстрованих робіт. Хоча норми російського і білоруського авторського права (на відміну від норм американського авторського права) не вимагають обов'язкової реєстрації програмних продуктів, така реєстрація в більшості випадків суттєво спростила і полегшила б підтвердження факту авторства при наявності спору між потенційними авторами комп'ютерної програми.

Система реєстрації об'єктів інтелектуальної власності дає ряд переваг.

По-перше, за допомогою реєстрації встановлюється презумпція того, що робота захищена авторським правом, і що всі треті особи попереджені про відповідальність за незаконне (несанкціоноване автором) користування даним об'єктом інтелектуальної власності. Користь від цього в тому, що потенційний відповідач (порушник авторських прав) не зможе в суді оскаржити саме існування авторських прав позивача.

По-друге, реєстрація сприяє захисту прав у випадках виникнення конфліктних ситуацій. Депоновані матеріали розглядаються судом в якості першочергового свідчення наявності відповідних прав.

А право США явно ставить авторів зареєстрованих робіт у свідомо вигідне положення. Реєстрація робить можливим пред'явлення вимоги до відповідача про відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою адвокатських послуг, які складають значну частину від усього шкоди, завданої порушенням. Можливість отримати відшкодування своїх витрат на послуги адвоката у зв'язку з судовим розглядом є надзвичайно важливою пільгою. По праву США, сторони в судовому розгляді, як правило, несуть ці витрати незалежно від результату розгляду. Іншими словами, навіть якщо позивач виграє справу, і суд присуджує певні збитки, плата за послуги адвоката до складу даних збитків не включається. При порушенні зареєстрованого авторського права суди роблять виняток із загального правила і зобов'язують порушника сплатити автору витрати на юридичні послуги, пов'язані з позовом. У випадку ж незареєстрованого авторського права суди застосовують загальне правило, і, як наслідок, захист прав авторів може виявитися менш ефективною [16].

На практиці при судовому розгляді справ у Росії серйозним аргументом визнається надання свідоцтва про реєстрацію програми, виданого Російським агентством з правову охорону програм для ЕОМ і баз даних і топологій інтегральних мікросхем (РосАПО). Однією з важливих обов'язків РосАПО є реєстрація програм для ЕОМ і баз даних, а також публікація відомостей про зареєстровані об'єктах (в офіційному бюлетені РосАПО). На зареєстровані програми Агентство видає свідоцтва, які носять правоудостоверяющій характер. Свідоцтва видаються під відповідальність заявника, експертиза об'єкту по суті не проводиться. Тому свідоцтво засвідчує, що на зазначену в ньому дату зазначені в ньому правовласник (чи) і (або) автори зареєстрували на своє ім'я програму для ЕОМ чи базу даних, а обсяг прав підтверджується доданою до заяви про офіційну реєстрацію належним чином завіреної роздруківкою вихідного тексту програми [15].

У Російській Федерації з'явилися також комерційні організації з надання послуг правовласникам і авторам при реєстрації ними в РосАПО програм для ЕОМ чи баз даних. Такі послуги надають як об'єднання патентних повірених, так і регіональні та спеціалізовані центри правової охорони, акредитовані при РосАПО.

В США реєстрація авторського права на роботи здійснюється спеціальним державним органом - Бюро з авторських прав США при Бібліотеці Конгресу США. Реєстрація авторських прав - процедура щодо нескладна, принаймні в порівнянні з реєстрацією інших об'єктів інтелектуальної власності - винаходів, промислових зразків і товарних знаків.

Реєстрація авторських прав звичайно відсутня в країнах з романо-германської системою права (також використовуються такі терміни як "континентальна" або "кодифіковане" право). Це можна пояснити тим, що романо-германське право надає найбільше значення нематеріальним авторських прав. Основна ідея в тому, що творець твору володіє "природними" правами на свій твір. Твір є результатом його творчості як натуральне продовження індивідуальності самого автора і, отже, має захищатися законом повною мірою незалежно від будь-яких формальностей. У той час як введення реєстрації авторських прав та інших формальностей означає "обтяження" чи "звуження" прав автора, що докорінно суперечить природі авторських прав як "природних" прав людини.

Навпаки, англосаксонське або "загальне" право (особливо право США) віддає пріоритет утилітарного (економічного) аспекту авторських прав. Такий підхід побудований на такій логіці. Створення та розповсюдження авторських творів вимагає значних витрат часу і капіталу. Ніхто не наважиться вкладати гроші, поки не буде правових гарантій, що інвестований капітал буде виправданий доходами від поширення публікацій шляхом продажу або копій твору, або ліцензій на виробництво копій. Зрозуміло, що незаконне (без ліцензії) копіювання тягне за собою скорочення доходів автора і тому має припинятися за законом. Таким чином, авторське право по суті прирівняне до інших інститутів інтелектуальної власності - патентів і товарних знаків. Відповідно автор шляхом реєстрації своїх авторських прав на твір публічно "заявляє" про свій намір використовувати об'єкт своєї творчості в економічних цілях і припиняти будь-які спроби копіювання без дозволу. Положення про депозит копії авторського твору робить можливим "фіксацію" самого об'єкта авторського права. У кінцевому підсумку передбачається, що всі ці формальності полегшують роботу суду, який розглядає спори про незаконне копіювання, тому що тому залишається вирішити тільки одне питання - проводилося чи "копіювання в обсягах, що призвели до значного подібності між роботою відповідача і захищеними законом елементами роботи позивача".

Аргументи на захист збереження реєстраційної процедури видаються надто переконливими. Останнім часом і в американській юридичній науці значно збільшилося кількість прихильників заміни або, щонайменше, значною модифікації нинішньої системи з метою більшого зближення авторського права США з системою авторського права в країнах континентальної Європи [16].

Варто відзначити, що в останні роки авторське право Сполучених Штатів значно змінилося і принципово наблизилося до традицій романо-германської системи авторського права. Тим не менше, відмінності залишаються, і більше того, нюанси авторського права США можуть зачіпати істотні інтереси іноземних, зокрема, російських та білоруських авторів, що звертаються за захистом своїх прав в американські суди.

Російське законодавство. Правова основа охорони програмних продуктів як об'єктів інтелектуальної власності закладена в двох законодавчих актах:

• Закон РФ № 3523-1 від 23 вересня 1992 р. «Про правову охорону програм для електронно-обчислювальних машин і баз даних»,

• Закон РФ № 5352-1 від 9 липня 1993 р. (з наступними змінами) «Про авторське право і суміжні права».

У цих основоположних актах містяться такі положення, що мають принципове значення для боротьби з комп'ютерним піратством:

• програми для ЕОМ і бази даних належать до об'єктів авторського права;

• автору чи іншому правоволодільцеві належить виключне право здійснювати та / або дозволяти випуск у світ, відтворення, розповсюдження та інше використання програми для ЕОМ чи бази даних;

• майнові права на програмні продукти можуть бути передані кому-небудь тільки за договором;

• незаконне використання програм для ЕОМ або інше порушення авторських прав на програми для ЕОМ тягне за собою цивільно-правову, адміністративну, кримінальну відповідальність.

Таким чином, використання програми для ЕОМ ким би то не було (тобто будь-яким користувачем) відповідно до закону повинно здійснюватися на підставі договору з правовласником.

Стосовно до масових користувачам допускається особливий порядок укладення договору шляхом викладення його типових умов на переданих екземплярах програм для ЕОМ. Розтин покупцем упакування екземпляра програми для ЕОМ є дією, за допомогою якого він висловлює свою згоду з умовами так званої «обгорткової» ліцензії. Іншим прикладом такої дії, коли покупець висловлює свою згоду з умовами ліцензійної угоди, в яких описані його основні права по використанню продукту, є вибір опції «Згоден» в момент встановлення продукту на комп'ютер користувача.

Особа, яка правомірно володіє примірником програми для ЕОМ, має право здійснювати її запис на згадку однієї ЕОМ або одного користувача в мережі, якщо інше не передбачено договором з правовласником.

Використання програмних продуктів без дозволу правовласника порушує майнові права на інтелектуальну власність і, отже, є правопорушенням. Документи, що регулюють захист прав на інтелектуальну власність:

• Міжнародно-правові акти, що регулюють захист авторських прав в Російській Федерації

• Цивільно-правова відповідальність правопорушників

• Кримінальна відповідальність

• Адміністративна відповідальність

• Застосування антимонопольного законодавства в боротьбі з комп'ютерним піратством

• Заходи, вжиті митними органами

• Контроль за легальністю використовуваного програмного продукту під час перевірок фінансової діяльності підприємств

Більш докладну інформацію, включаючи тексти існуючих законів і нормативних актів, можна отримати, наприклад, в Інтернеті на сторінці www.fips.ru / avp / docs.htm.

Література

1. Закон РФ от 23 сентября 1992 г. "О правовой охране программ для электронно-вычислительных машин и баз данных"

2. Закон РФ от 9 июля 1993 г. (с последующими изменениями) "Об авторском праве и смежных правах".

3.Защита авторского права - сайт Национального агентства по авторским и смежным правам по адресу www.copyright.ru

4. Компьютерное право в России - cайт по адресу www.relcom.ru