Міністерство освіти та науки України

КУРСОВА РОБОТА

з курсу макроекономіки

на тему: «Фіскальна політика держави,

її особливості в трансформаційній економіці України»

2009

План

Вступ

Глава 1. Поняття фіскальної політики, її види і значення

1.1 Сутність і функції фіскальної політики

1.2 Дискреційна і автоматична фіскальна політика

Глава 2. Фіскальна політика як система державного регулювання економіки

2.1 Принципи і механізми впливу фіскальної політики на економіку

2.2 Ефективність фіскальної політики

Глава 3. Особливості фіскальної політики в трансформаційній економіці України

3.1 Природа фіскальних проблем в Україні і необхідність реформування бюджетно-податкової системи

3.2 Шляхи і методи вдосконалення фіскальної політики

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Сучасна фіскальна політика визначає основні напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні джерела поповнення скарбниці. Залежно від конкретно-історичних умов в окремих країнах така політика має свої особливості. Будь-який уряд завжди проводить деяку фіскальну політику, незалежно від того, усвідомлює воно це чи ні.

Останнім часом в Україні простежується тенденція до посилення ролі уряду в регулюванні національної економіки через фінансову систему, тобто здійснюються витрати на програми по соціальному забезпеченню, на підтримку середнього рівня доходів, охорону здоров'я, освіту і так далі.

З іншого боку, з початку економічних реформ український уряд узяв орієнтир на введення надзвичайно високого оподаткування на доходи фірм, що негативно позначилося на стані національної економіки і перспективах її підйому. Не випадково у відповідь реакцією є активний розвиток тіньової економіки, внаслідок чого уряд не в змозі зібрати в прибуткову частину бюджету і половини передбачених надходжень.

Сьогодні тема фіскальної політики є дуже актуальною, оскільки економіка України переживає далеко не найкращі дні, і від того, як уряд здійснюватиме бюджетно-податкову політику, залежить доля кожної людини, що живе в нашій країні і доля всієї країни в цілому.

Отже, метою даної роботи є визначення поняття фіскальної політики і її складових, позначення принципів, механізмів і інструментів дії фіскальної політики на господарську систему суспільства. У роботі буде даний всесторонній розгляд фіскальної політики як методу державного регулювання економіки, а також буде проведений аналіз сучасної фіскальної політики України: освітлені об'єктивні причини необхідності її реформування і можливі шляхи удосконалення.

Глава 1. Поняття фіскальної політики, її види і значення

1.1 Сутність і функції фіскальної політики

Фіскальна політика — це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань. Вона є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Термін "фіскальна" походить від латинського fiscua, що в перекладі означає "державна казна".

Серед численних завдань фіскальної політики, так званого дерева цілей, твірних, основними є:

 стійке зростання національного доходу;

 помірні темпи інфляції;

 повна зайнятість;

 згладжування циклічних коливань економіки.

Фіскальну політику ще називають бюджетно-податковою. Пояснюється така назва тим, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та несення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов'язаннями. Щоб зрозуміти загальні принципи державного регулювання, необхідно чітко виділити два компоненти фіскальної політики: витрати і податки.

За допомогою урядових витрат на закупівлю товарів і послуг можна збільшити або зменшити сукупні витрати, а тим самим впливати на обсяг національного виробництва. До урядових витрат відносяться всі бюджетні асигнування, направлені на будівництво доріг, шкіл, лікарень, установ культури, здійснення екологічної і енергетичної програм і інші суспільні потреби. Сюди відносяться і витрати на оборону, зовнішньоторговельні закупівлі, придбання необхідної для населення сільськогосподарської продукції та ін. Такого роду витрати і закупівлі можна назвати державно-суспільними, тому що споживачем товарів і послуг є суспільство в цілому в особі держави. Витрати, що направляються на регулювання стійкого функціонування ринкової економіки, сприяють збільшенню або скороченню об'єму внутрішнього виробництва (ЧВП) в періоди його спаду або підйому. Державні витрати не тільки прямо, але і через мультиплікаційний ефект впливають на об'єм внутрішнього виробництва, викликаючи його збільшення або скорочення.

Держава впливає на об'єм внутрішнього виробництва і через свою податкову політику. Очевидно, що чим вищі податки, тим менший дохід матиме в своєму розпорядженні населення, а значить, тим менше купувати і зберігати. Тому розумна податкова політика припускає всесторонній облік тих чинників, які можуть стимулювати або гальмувати економічний розвиток і добробут суспільства.

На перший погляд, здається, що високі податки, сприяючи збільшенню державного доходу, працюватимуть на суспільство і бюджет країни. Але при найближчому розгляді виявляється протилежне: ні підприємству, ні трудівнику при надмірно високих податках працювати виявляється невигідним. Проте низькі ставки податків значно підірвуть державний бюджет і такі його найважливіші статті, як витрати на зміст бюджетних організацій і на соціально-культурні заходи. От чому при проведенні обережної і розумної податкової політики доводиться, що називається, сім разів відміряти і один раз відрізувати.

До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 20% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 200 гривень цей дохід розподіляється так: 40 гривень — державі, 160 — отримувачеві доходу.

Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються на такі види:

пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується ;

регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

Податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін.

Непрямі — це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.

Прибутковий податок з громадян в Україні є прогресивним, тобто особи з вищими доходами сплачують виший відсоток свого доходу у вигляді податку, ніж ті, хто заробляє менше.

Платниками податку з прибутку є виробничі підприємства, фінансові й некомерційнї установи, які мають доходи, не звільнені від оподаткування. В Україні передбачене пропорційне оподаткування прибутку підприємств. Ставки цього податку диференціюються залежно від сфери діяльності (підприємництво, акційна торгівля, продаж цінних паперів тощо).

Об'єктом оподаткування при стягуванні податку з майна є його вартість у період володіння ним або під час продажу чи успадкування. Протягом століть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподіляти багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівних умовах.

Акцизи — це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і універсальні, коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

Згідно із законодавством України, індивідуальні акцизи встановлюються на високоприбуткові товари. Ставки індивідуального акцизу коливаються в межах від 20 до 300%. Товари, які оподатковуються акцизним збором, називаються підакцизними (алкогольні напої, вироби з хутра, телевізори, шоколад тощо).

Найпоширенішим у світі видом універсального акцизу нині є податок на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Додана вартість — це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%. Формально його платниками є виробничі і торговельні підприємства, оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці підчас купівлі товарів і послуг

Мито — це податок на товари, які імпортуються. Мито є однин із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках — на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з громадян та індивідуальних акцизів у надходженнях до державною бюджету менш вагоме. Частка податків зборів і платежів на соціальне страхування у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у світі.

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної і плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподаткованих сум прибутку в перші роки використання устаткування.

Державні витрати на закупівлю товарів і послуг звичайно складають значну частину бюджету. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.

У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Зараз в нашій країні склався величезний дефіцит державного бюджету, що приводить до фінансової розбалансованості народного господарства і тому вимагає особливо ретельного планування витрат, добиваючись максимальної ефективності. Значну роль в поповненні бюджету може зіграти не стільки розумна податкова політика, скільки міри по посилюванню податкової дисципліни. Це стосується перш за все кооперативів, орендних і спільних підприємств і особливо комерційних структур, які часто ухиляються від сплати податків, знаходячи всілякі лазівки в законах і інструкціях. Це свідчить про вельми низький рівень організації нашої фіскальної політики як по державних витратах, так і по оподаткуванню. У останньому випадку спостерігається, з одного боку, дуже високі податки на прибуток і додану вартість, що не дає можливості розвернути виробництво товарів народного споживання, а з іншого, - держава дуже багато втрачає від несплати тих цілком законних і обгрунтованих податків, від яких ухиляються багато комерційних структур, не говорячи вже про пряме розкрадання мільярдних сум з банків по підроблених документах і сприянні корумпованих посадовців.

Мабуть, багато недоліків в нашій податковій системі пояснюються тим, що у нас по суті справи вона тільки почала складатися. Багато законів і інструкції виявилися недосконалими і їх довелося уточнювати і доповнювати, особливо після розпаду Радянського Союзу; апарат податкової інспекції виявився мало підготовленим для боротьби з порушниками законів. Успішному проведенню податкової політики заважають і старі погляди і психологічні установки, згідно яким податки вважалися типово буржуазним інструментом господарювання. Незайве нагадати, що в 60-і роки у нас був виданий закон про поступову відміну всіх податків, який, звичайно, ніколи не був введений, оскільки всякому ясно, що без податків ніяка держава існувати не може.

Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних осіб. Як нормативна форма, що накладається на доходи, податки характеризуються обов'язковістю і терміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплата ведуть до відповідних юридичних і адміністративно-фінансових санкцій.

Принципово новим в нашому законодавстві є введення податку на прибуток, який більше відповідає структурі ринкового господарства, ніж існуючі раніше платежі, особливо ті, які йшли міністерствам. Хоча податки на прибуток все ще залишаються високими, проте поступово законодавчі органи починають усвідомлювати, що їх розміри повинні бути понижені, і поступово вони дійсно починають переглядатися. Разом з цим підприємствам надаються різні пільги, наприклад, при проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і освоєнні нових і наукоємких технологій.

1.2 Дискреційна і автоматична фіскальна політика

Фіскальна політика як спосіб фінансового регулювання економіки здійснюється за допомогою могутніх важелів - оподаткування і державних витрат. У зв'язку з цим проводяться два види фіскальної політики: дискреційна і автоматична (вбудованих стабілізаторів).

При дискреційній політиці держава свідомо регулює оподаткування і бюджетні витрати для поліпшення економічного стану країни. Це регулювання різне на різних фазах економічного циклу. При підйомі виробництва, що супроводжується інфляцією, держава стримує ділову активність. Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів:

1) збільшити державні видатки;

2) знизити податки;

3) застосувати певну комбінацію першого та другого.

Фіскальна політика, заснована на вбудованих стабілізаторах, використовує такий механізм, який без участі держави усуває несприятливе положення на різних фазах економічного циклу. Так, на фазі підйому економіки, коли ростуть доходи підприємств і працівників завдяки прогресивному оподаткуванню, ще швидше збільшуються суми податків. Одночасно зменшується безробіття і поліпшується положення малозабезпечених сімей, унаслідок чого зменшуються виплати посібників з безробіття і ряд соціальних виплат. У результаті зменшується загальна величина сукупного попиту, чим стримується непомірне економічне зростання. На фазі кризи суми податкових надходжень автоматично зменшуються, а соціальні виплати зростають. В результаті зростає купівельна спроможність населення, що сприяє виходу з кризи.

Автоматична фіскальна політика - це автоматична зміна величини державних витрат, податків і сальдо державного бюджету в результаті циклічних коливань сукупного доходу. Недискреційна фіскальна політика припускає автоматичне збільшення чистих податкових надходжень до державного бюджету в періоди зростання ВНП, яке надає стабілізуючу дію на економіку. Ці зміни відбуваються під дією вбудованих стабілізаторів.

Вбудований стабілізатор - це економічний механізм, що дозволяє понизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частих змін економічної політики уряду. Вбудовані стабілізатори економіки відносно пом'якшують проблему тривалих тимчасових недоліків дискреційної фіскальної політики, оскільки ці механізми включаються без безпосереднього втручання уряду.

Такими автоматичними стабілізаторами є:

прогресивна податкова система, яка стримує зростання сукупного попиту в періоди економічного зростання, оскільки у міру зростання доходу населення піддається вищій ставці податків, і, навпаки, при зменшенні доходу, викликаного економічним спадом, відбувається стимуляція сукупного попиту, оскільки відбувається збільшення доходу, що розташовується, унаслідок зниження податкової ставки;

посібники з безробіття і інші соціальні виплати, які в ситуації економічного спаду збільшуються унаслідок збільшення числа безробітних, і, навпаки, за наявності економічного зростання, в результаті якого відбувається зниження безробіття, дані виплати автоматично знижуються.

Вбудовані стабілізатори не усувають причин циклічних коливань рівноважного ВНП навколо його потенційного розміру, а тільки обмежують розмах цих коливань.

Глава 2. Фіскальна політика як система державного регулювання економіки

2.1 Принципи і механізми впливу фіскальної політики на економіку

За допомогою фіскальної політики держава безпосередньо може впливати на розвиток економіки, добиваючись її стійкого зростання, стабільності цін і повної зайнятості дієздатного населення.

Така політика полягає в тому, щоб вчасно передбачати спад виробництва і зростання безробіття, а також наростання інфляційних процесів в економіці і відповідним чином впливати на них. При наступаючому спаді виробництва уряд збільшує державні витрати і скорочує податки з метою збільшення сукупних витрат і інвестицій. Тим самим воно сприяє підйому виробництва і збільшенню зайнятості. При настанні інфляції, навпаки, державні витрати зменшуються, а податки збільшуються.

Всі заходи, що передбачають подібного роду державне регулювання економіки, одержали назву дискреційної політики. Разом з грошово-кредитною політикою вона грає найважливішу роль в керівництві держави макроекономікою, тобто явищами, пов'язаними із зайнятістю, витратами і доходами населення, стабільністю цін і стійким розвитком виробництва.

Проте макрорегулювання не обмежується тільки безпосередніми діями держави в особі його органів управління. Якби не існувало ніяких інших регуляторів, то нам залишалося б лише чекати, коли представники уряду відмітять негативні явища в економіці і вживуть заходи до їх усунення. А реалізація таких заходів зажадає відомого часу, поки вони будуть точно сформульовані, затверджені законодавчою владою, а потім, нарешті, реалізовані.

На щастя, в ринковій економіці існують певні механізми самоорганізації і саморегулювання які вступають в дію негайно, як тільки виявляться негативні процеси в економіці. Принцип саморегулювання, який лежить в основі вбудованих стабілізаторів, аналогічний принципу, на якому побудований автопілот або терморегулятор холодильника. Коли автопілот включений, то він підтримує курс літака автоматично, на основі сигналів зворотного зв'язку, що поступають. Будь-яке відхилення від заданого курсу завдяки таким сигналам буде скоректовано пристроєм, що управляє. Так само працюють і економічні стабілізатори, завдяки яким здійснюються автоматична зміна податкових надходжень; виплати соціальної допомоги, зокрема по безробіттю; різні державні програми допомоги населенню і ін.

Як відбувається саморегуляція, або автоматична зміна, податкових надходжень? В економічну систему вбудована прогресивна система оподаткування, яка визначає податок залежно від доходу. З підвищенням доходів прогресивно збільшуються податкові ставки, які затверджуються урядом наперед. При збільшенні або зменшенні доходу автоматично підвищуються або знижуються податки без якого-небудь втручання уряду і його органів управління і контролю. Така вбудована стабілізаційна система стягування податків достатньо чутливо реагує на зміни економічної кон'юнктури: в період спаду і депресії, коли доходи населення і підприємств падають, автоматично знижуються і податкові надходження. Навпаки, в період інфляції і буму номінальний дохід росте і тому автоматично підвищуються податки.

У економічній літературі з цього питання існують різні точки зору. Сто років тому багато економістів висловлювалися за стабільність податкових зборів, бо вона, на їх думку, сприяє стійкості економічного стану суспільства. В даний час є немало економістів, що дотримуються погляду протилежної і що навіть заявляють, що об'єктивні принципи, які лежать в основі вбудованих стабілізаторів, слід вважати за краще некомпетентному втручанню державних органів управління, які нерідко керуються суб'єктивними думками, схильностями, перевагами. Разом з тим існує також думка, що не можна цілком покладатися на автоматичні стабілізатори, оскільки в певних ситуаціях вони можуть неадекватно реагувати на останні, і тому потребують регулювання з боку держави.

Виплати посібників з соціальної допомоги безробітним, малоімущим, багатодітним сім'ям, ветеранам і іншим категоріям громадян, а також державна програма підтримки фермерів, агропромислового комплексу теж здійснюються на основі вбудованих стабілізаторів, бо велика частина таких виплат реалізується за рахунок податків. А податки, як відомо, ростуть прогресивно разом з доходами населення і підприємств. Чим вищі ці доходи, тим більше податкових відрахувань до фонду допомоги безробітним, пенсіонерам, малоімущим і іншим категоріям тих, що потребують державній допомозі роблять підприємства і їх працівники.

Не дивлячись на значну роль вбудованих стабілізаторів, вони не можуть повністю подолати будь-які коливання економіки. Подібно тому, як при важких ситуаціях автопілоту приходить на допомогу справжній пілот, так і при значних коливаннях економічної системи включаються могутніші державні регулятори у вигляді дискреційної фіскальної, а також монетарної політики.

Розглянемо стисло основні елементи дискреційної політики. Основний елемент - зміна програм суспільних робіт. Такі роботи були розгорнені під час Великої депресії 30-х років з метою боротьби з безробіттям шляхом збільшення робочих місць. Оскільки, проте, подібного роду проекти складалися поспішно і орієнтувалися на те, щоб зайняти людей якої завгодно роботою, наприклад, будувати дороги без необхідної кількості машин і механізмів або навіть згрібати сухе листя в парках, то економічна ефективність цих програм була вельми незначною. До того ж слід мати на увазі, що в даний час в розвинених країнах спади виробництва бувають набагато менш тривалими, тому з ними можна боротися знижуючи податкові ставки і використовуючи монетарну політику.

Але це, звичайно, жодним чином не означає применшення ролі суспільних робіт для вирішення проблем, що зачіпають інтереси всіх членів суспільства, чи торкається це будівництва доріг, реконструкції міст, поліпшення екологічного середовища тощо. Проте такі роботи не можна безпосередньо пов'язувати з досягненням швидкої стабілізації економіки, ліквідацією її короткочасних спадів. Розвинені країни Заходу зробили свої висновки з тієї малоефективної політики суспільних робіт, які були розгорнені в 30-і роки.

Інший найважливіший елемент - зміна ставок податків. Коли прогнозується короткий спад виробництва, то на додаток до вбудованих стабілізаторів з'являються рішення про зменшення податкових ставок. Хоча прогресивна система оподаткування дає можливість автоматично змінювати податкові надходження до бюджету, які знижуватимуться із зменшенням об'єму виробництва і доходів, але це може виявитися недостатнім, щоб вплинути на виниклу негативну ситуацію. Саме в цей період виникає необхідність зменшити ставки податків і збільшити державні витрати, щоб сприяти підйому виробництва і подоланню його спаду.

Дискреційна фіскальна політика передбачає також додаткові витрати на соціальні потреби. Хоча посібники з безробіття, пенсії, допомога малоімущим і іншим категоріям тих, що мають потребу регулюються за допомогою вбудованих стабілізаторів (підвищуються або знижуються у міру надходження податків, залежних від доходів), проте, уряд може здійснити спеціальні програми допомоги цим категоріям громадян у важкі часи економічного розвитку. Таким чином, приходимо до висновку, що ефективна фіскальна політика повинна спиратися, з одного боку, на механізми саморегулювання, закладені в економічну систему, а з іншою - на ретельне, обережне дискреційне регулювання економічної системи з боку держави і його органів управління. Отже, регулятори економіки, що самоорганізовуються, повинні функціонувати погоджено з свідомим регулюванням, організованою державою.

Взагалі кажучи, весь досвід розвитку ринкової економіки, особливо нашого сторіччя, свідчить про те, що в розвитку економіки і інших систем соціального життя самоорганізація повинна йти нога в ногу з організацією, тобто свідомим регулюванням економічних процесів державою.

Проте таке регулювання досягається непросто. Почнемо з того, що необхідно своєчасно прогнозувати спад або інфляцію, коли вони ще не почалися. Спиратися в таких прогнозах на статистичні дані навряд доцільно, оскільки статистика підводить підсумок минулому, і тому з неї важко визначити тенденції майбутнього розвитку. Надійнішим інструментом прогнозування майбутнього рівня ВВП є щомісячний аналіз випереджаючих індикаторів, до якого часто звертаються політичні діячі розвинених країн. У цьому індексі указується 11 змінних, що характеризують поточний стан економіки, в числі яких середня тривалість робочого тижня, нові замовлення на споживчі товари, ціни ринку акцій, зміну замовлень на товари тривалого користування, зміну цін деяких видів сировини і т.п. Ясно, що якщо відбувається, наприклад, скорочення робочого тижня в оброблювальній промисловості, зменшуються замовлення на сировині, скорочуються замовлення на споживчі товари, то з відомою вірогідністю можна чекати в майбутньому спаду виробництва. Проте, визначити точний час, коли наступить спад, досить важко. Але навіть в цих умовах пройде немало часу, перш ніж уряд вживе відповідним заходам. До того ж на користь наступаючої виборчої кампанії воно може здійснити такі популістські заходи, які не оздоровлять, а тільки погіршать економічний стан. Всі такого роду позаекономічні чинники йтимуть врозріз з потребами досягнення стабільності виробництва. Ефективна фіскальна політика повинна враховувати реальний стан економіки, а саме повинна бути стимулюючою, тобто збільшувати державні витрати і зменшувати податки в період спаду виробництва, що намітився. В період інфляції, що почалася, вона повинна бути стримуючою, тобто підвищувати податки і зменшувати державні витрати.

2.2 Ефективність фіскальної політики

Ефективність фіскальної політики багато в чому залежить від швидкості реакції уряду на зміни в економіці.

У даному зв'язку існує декілька перешкод, які знижують ступінь ефективності вживаної фіскальної політики.

По-перше, це так званий «розрив сприйняття», під яким мається на увазі проміжок часу між початком спаду або інфляції і тим моментом, коли відбувається усвідомлення цих тенденцій. Дуже важко передбачити майбутній характер економічної активності. Хоч і існують деякі показники, що дозволяють прогнозувати економічні зміни, все ж таки досить важко точно «розглянути» їх. Деколи проходить декілька місяців, перш ніж інфляція або спад, що набрали силу в цей період, виявляться у відповідній статистиці і будуть усвідомлені.

По-друге, існує так званий «адміністративний розрив». Колеса демократичного управління крутяться досить повільно. Звичайно значний проміжок часу відокремлює момент, коли приходить розуміння необхідності фіскальних заходів, від того моменту, коли ці заходи насправді вживаються. У уряду іноді йде так багато часу на коректування фіскальної політики, що економічна ситуація встигає повністю змінитися і пропоновані заходи стають абсолютно недоречними.

По-третє, існує розрив між тим моментом, коли уряд ухвалює рішення про фіскальні заходи, і часом, коли ці заходи почнуть надавати дію на виробництво, зайнятість і рівень цін. Якщо ставки податків можна зрадити досить швидко, то фактичне здійснення державних витрат на суспільні роботи вимагає тривалого планування і ще тривалішого будівництва відповідних об'єктів. Тому такі витрати приносять вельми сумнівну користь як засіб подолання коротких спадів у 6-18 місяців.

Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому утрудняє їх застосування для стабілізації економіки.

Як відомо, економічна стабільність - це не єдина мета державної політики у області витрат і оподаткування. Уряд займається і такими питаннями як забезпечення населення суспільними товарами і послугами, а також перерозподілом доходів. Іноді потрібно нехтувати економічною стабільністю ради досягнення вагомішої мети, таких як, наприклад, перемога у війні.

У політичних інтересах бюджетний дефіцит деколи підноситься як щось вельми привабливе, а бюджетний надлишок, навпаки, сприймається досить хворобливо. Це означає, що в суспільстві в якийсь момент може виникнути політична схильність до дефіциту, тобто у фіскальній політиці може запанувати пристрасть до стимулюючих фіскальних заходів. Зниження податків дуже популярно в політичному плані, так само як і нарощування державних витрат, особливо якщо виборчі округи конкретних політиків одержують від цього виграш. Підвищення ж податків звичайно викликає незадоволеність виборців, та і згортання державних витрат досить ризикований захід для політиків.

Деякі економісти стверджують, що переслідувана політиками мета - це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін. Окремі економісти навіть висловлюють припущення про існування політичного ділового циклу, тобто циклу, що має політичне походження. Вони стверджують, що політичні діячі можуть маніпулювати фіскальною політикою ради отримання максимальної підтримки з боку виборців, навіть якщо їх фіскальні рішення надають дію, що дестабілізувала, на економіку. В цьому випадку фіскальна політика може бути погіршена заради політичних інтересів. Це можливе погіршення фіскальної політики явище дуже тривожне, але також і дуже важко доказове. Хоча емпіричні дані вельми неоднозначні, є деякі свідоцтва на підтримку цієї політичної теорії економічного циклу.

Навіть при тих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти, що знижують ефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чи іншій мірі згладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект від застосування фіскальної політики може бути досягнутий тільки якщо біля штурвала знаходяться професійні фахівці - аси своєї справи.

Один з головних чинників, стримуючих зростання виробничої активності в Україні, - нераціональна фіскальна політика, що проводилася державою впродовж практично всіх 90-х років. Вважається, що той податковий тягар, який встановила держава, був явно надмірним і не дозволял виробничим структурам вести нормальну економічну діяльність. Такий фіскальний натиск спричинив за собою цілий ряд негативних явищ.

По-перше, виявилася скутою підприємницька активність.

По-друге, багато галузей, найбільш важливих і пріоритетних із загальнодержавних позицій, автоматично відсіклися від прибуткових сфер діяльності і почали поступово стагнувати, в результаті відбулася своєрідна структурна деградація української економіки.

По-третє, нестерпимий податковий прес, стимулюючи ухилення від податків і розвиток тіньового сектора економіки, загострив бюджетні проблеми країни.

У умовах, що склалися, актуалізуються завдання оцінки ефективності діючої системи фіскального регулювання і відшукання шляхів її оптимізації. Рішення їх припускає безліч різних підходів, серед яких, зокрема, можна відзначити якісний метод рішення проблеми. Він полягає у впорядкуванні і вдосконаленні всього податкового законодавства. Необхідно перш за все відмовитися від практики нарахування податків на витрати і перейти до схеми, що передбачає сплату податків у міру надходження засобів на рахунок підприємства. Вже цих двох моментів в діючій системі фіскального регулювання достатньо, щоб зруйнувати цілком нормальну економічну структуру.

Глава 3. Особливості фіскальної політики в трансформаційній економіці України

3.1 Природа фіскальних проблем в Україні і необхідність реформування бюджетно-податкової системи

Природа фіскальних проблем полягає в тому, що їх не вдається вирішити раз і назавжди. Вони можуть відроджуватися не тільки у разі надзвичайних ситуацій (наприклад, війна або стихійне лихо), негативного зовнішнього шоку або просто погіршення економічної кон'юнктури. Уповільнення темпів необхідних інституційних і структурних реформ, а також ослаблення фінансової дисципліни дуже швидко приводять до серйозних фіскальних труднощів. В даний час особливо гостро виявилися недоліки фінансової політики, стримуючі економічний і соціальний розвиток України. До них відносяться:

догматичний (нетворчий) характер фінансової політики, її нездатність швидко реагувати на умови розвитку нашої держави, що змінюються ;

відсутність стратегічних розробок;

проведення часткових, малообгрунтованих тактичних заходів, орієнтованих на короткочасну вигоду;

відрив фінансової політики від фактичного стану справ в економіці;

порушення збалансованості державного бюджету України;

залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволення соціальних потреб громадян.

Все це прямо позначається на нерозвиненості бюджетної системи і фінансової політики країни.

Сьогодні (як і протягом всього часу реформ) економіка України знаходиться на «кейнсианськом» відрізку, тобто в тій фазі розвитку, коли виробництво не досягло ще рівня повної зайнятості. Отже, завдання державного регулювання повинне полягати не в обмеженні сукупного попиту (який і без того має вельми вузькі межі), а в стимулюванні його розширення.

Допущені прорахунки багато в чому можуть бути виправдані тим, що проблеми переходу від централізованої адміністративно керованої держави до регульованого ринкового господарства є найменше розробленими як з погляду теорії, так і з погляду практичного формування і реалізації економічної політики. Ті моделі перехідного періоду, які апробовані в країнах Східної Європи і Південної Америки, не зуміли запобігти трансформаційному спаду, і автоматичні перенесення їх на Україну не могло дати позитивних результатів. Практичний же варіант трансформації в Україні опинився, як відомо, далекий від будь-якої існуючої в той момент моделі, причому відрізнявся не в кращу сторону.

Входження української економіки у фазу ринкових відносин відмічене різким посиленням інфляційних тенденцій. Багатократне зростання цін висунуло в число першочергових завдань розробку і реалізацію антиінфляційних заходів як основи формування сприятливого виробничого і інвестиційного клімату. Наростання інфляційних процесів в перехідний період привело до різкого загострення бюджетних коштів і збільшення дефіциту державного бюджету, що об'єктивно змусило державні органи управління підвищувати податки. Наявність громіздкого держсектора, що несе вантаж диспропорцій і структурних перекосів соціалістичної економіки, примушувало підтримувати високий рівень державних витрат, що вимагало відповідної прибуткової частини, що формується в основному за рахунок податкових надходжень.

Таким чином, становлення фінансової системи в Україні відбувалося в обстановці, яка позбавляла можливості створювати її виходячи з перспективних завдань реформування економіки, а не сьогохвилинної доцільності. Шукати конструктивний вихід з цієї ситуації дуже складно, оскільки бюджетна криза робить украй важким завдання зниження податкового тягаря. Проте в умовах, що склалися, і високі податкові ставки не можуть вирішити проблему дефіциту бюджетних коштів, а здатні лише остаточно підірвати фінансові стимули підприємств.

Інфляція в поєднанні із спадом виробництва і різкими коливаннями кон'юнктури поставила формування раціональної податкової системи в розряд найпріоритетніших завдань. Проте вибір пакету податкових інструментів (як і рекомендацій по інших напрямах реформи - лібералізації цін, грошово-кредитному і валютному регулюванню) відбувався у відриві від об'єктивних умов і потреб розвитку економіки. Сьогодні очевидно, що існуюча податкова стратегія потребує зміни пріоритетів, а податкова система - значної лібералізації. Реструктівний, фіскальний характер сформованої на етапі реформ системи, її перевантаженість надмірною кількістю податків і дуже високий рівень податкового тягаря, заплутаність законодавства зіграли не останню роль в поглибленні трансформаційної кризи і кріміналізациі економіки.

Посилювання податкової політики - постійний напрям діяльності економічних органів впродовж перехідного періоду (тоді як країна потребувала зворотного). Зараз фіскальна орієнтація податкової системи як і раніше є найважливішою перешкодою для економічного пожвавлення і зростання ділової і інвестиційної активності. Податкова система в її нинішньому вигляді створює перешкоди навіть простому відтворенню, не говорячи вже про розширене, тому її лібералізація представляє життєво необхідний крок, здійснення якого відкладається вже декілька років. Багато в чому це пояснюється тим, що сьогодні, як і раніше, відсутня науково обґрунтована концепція реформи. Для її успішного проведення необхідно виробити загальну стратегію, в рамках якої повинні бути системно пов'язані такі блоки економічного механізму, як цінова і інвестиційна політика, комплекс заходів по створенню класу ефективних власників (зокрема формування правового забезпечення і захисту), фінансова і грошово-кредитна політика, податкова стратегія, заходи по соціальному захисту населення і т.д.

3.2 Шляхи і методи вдосконалення фіскальної політики

Фінансова криза, що охопила економіку провідних країн світу, зачепила й Україну. Сподівання на те, що порівняно низький рівень нашої інтегрованості у світові фінансові ринки може слугувати своєрідним амортизатором, буфером щодо розвитку негативних процесів, не виправдалися. Зараз гостро стоїть питання протидії їм, інакше країні в черговий раз доведеться сплатити надвисоку соціальну ціну за порятунок національного господарства. Провідна роль у реалізації необхідних заходів належить державі. А оскільки криза за своєю природою кваліфікується як фінансова, то саме фінансові інструменти економічної політики уряду й мають бути максимально задіяні, і насамперед фіскальні важелі впливу.

Передусім слід звернутися до стандартних положень економічної теорії, що стосуються фіскальної політики, щодо яких окремі представники російської науки справедливо зазначають: "Багато в чому розпливчасті формулювання не дають цілісного уявлення про економічну політику, ефективність якої визначається використовуваною моделлю. Єдине, що потрібно одразу ж підкреслити, не слабкість економічної теорії в наданні політичних рекомендацій".І хоча ми погоджуємося з цією думкою, загальні поради економістів-теоретиків (зокрема, кейнсіанського напрямку) на етапах подолання економічних криз зводяться до наступного:

проведення державою динамічної податкової політики, орієнтованої на своєчасне реагування на зміни в економіці;

реалізація заходів податкового регулювання, спрямованих на створення стимулів для максимального використання факторів виробництва та умов економічного зростання;

стимулювання сукупного попиту шляхом створення умов для інвестування та збільшення державних закупівель;

мінімізація податкового тиску на економіку до настання фази піднесення.

Першу з наведених рекомендацій, враховуючи вітчизняні реалії, слід розглядати переважно в політичній, а не економічній площині. Шляхом законодавчого коригування умов справляння податків ми можемо забезпечити реагування на зміну економічної кон'юнктури, коректувати регулюючі заходи держави відповідно до цілей і завдань розвитку. У цьому контексті парламентська криза й фактична недієздатність Верховної Ради унеможливлюють реалізацію зазначеного та сприяють поглибленню кризи фінансової. А можливі урядові кроки на рівні домовленостей із найбільшими компаніями (наприклад, про першочерговість чи інші специфічні умови відшкодування ПДВ) породжують сумнів у легітимності таких рішень (оскільки більшість питань, про які йдеться, мають регулюватися законодавчо).

Що ж до задіяння важелів податкового регулювання і стимулювання, то в сукупності вони є потужним інструментом впливу на динаміку соціально-економічного розвитку суспільства, завдяки чому теоретично можуть застосовуватися будь-які їх комбінації. При цьому слід пам'ятати, що інтереси суспільства й держави в окремих питаннях чи на певних етапах можуть як збігатися, так і дещо різнитися. Те, що формально держава мала б відображати інтереси суспільства, зовсім не означає відсутності відхилень на практиці. Держава у своєму функціонуванні, як правило, представляє лише частину суспільства та проводить політику в інтересах цієї частини. Цим і пояснюється постійна нерозв’язаність проблеми меж податкових вилучень, забезпечення реалізації принципів справедливості й нейтральності, нерівномірності розподілу податковою тягаря, а також існування пролобійованих пільг та ін. Зазначене, з річних точок зору, заслуговує на певну критику, однак не може бути подолане у кінцевому варіанті – й це слід визнати. Вітчизняний досвід використання податків як регуляторного засобу не лише не позбавлений цієї одіозної риси, а й примножує її негативні прояви. Вони до певної міри проглядалися практично в усіх рішеннях, що реалізовувалися через зміну ставок оподаткування різними податками, запроваджені різного роду пільгових механізмів окремих податків, преференційних територіальних зон, пільгових підсистем оподаткування, дерегулюючих заходів тощо.

Враховуючи викладене, можна сказати, що в Україні існує потреба у прийнятті остаточних рішень одночасно за декількома напрямами.

По-перше, з огляду на досвід попередніх років виникає сумнів стосовно доцільності застосування в майбутньому списання й реструктуризації податкової заборгованості. Основним їх негативним наслідком було порушення принципів справедливості в оподаткуванні, що призвело до отримання необґрунтованих конкурентних переваг одних господарюючих суб’єктів над іншими. При цьому головні економічні проблеми залишилися нерозв’язаними.

По-друге, влада має визначитися із ключовими напрямками використання податкових пільг. Так, зниження ставок податку на прибуток підприємств для окремих галузей та розширення складу валових витрат для них, як і запровадження пільг із ПДВ, дали деяке зростання рентабельності, приріст обсягів випуску продукції. Однак технологічного оновлення процесу виробництва не відбулося. Зокрема, з початком фінансової кризи знову в тяжкому становищі опинилася вітчизняна металургія, яка ще кілька років тому отримувала значні податкові пільги. А сьогодні ми бачимо, що падіння цін на її продукцію на світових ринках стало нокаутуючим ударом через застарілість технології, яка унеможливлює зниження витратності. Тобто підприємства не вкладали заощаджені на пільговому оподаткуванні кошти в технологічне оновлення виробництва, а спрямовували їх переважно на фінансування поточної діяльності та інші потреби. Цільового призначення податкових пільг та цільового використання коштів, отриманих внаслідок користування ними, не було забезпечено, зокрема, через недосконалість національного податкового законодавства та слабкість системи податковою адміністрування.

Отже, постає питання: яким чином забезпечити податкове регулювання та стимулювання економічної активності у країні? Основні методи й інструментарій їх реалізації вироблені практикою (в тому числі світовою) та не потребують суттєвих змін, утім, можна вести дискусію щодо об'єктів і сфер їх застосування. Треба переорієнтувати вектор податкового регулювання і стимулювання з виробничо-бізнесової спрямованості на соціальну. Зміна умов оподаткування населення — ось головний напрям податкової політики української держави на найближчу перспективу. Вона має передбачати заходи, що стимулюватимуть зростання доходів населення та платоспроможний попит.

Одним зі шляхів реалізації зазначеного є використання важеля зміщення податкового тягаря на багатих платників. Справедливіший розподіл доходів спричинить зростання споживчого потенціалу немаєтних мас, що через додатковий попит заохочуватиме виробника ринковими стимулами. Необхідно термінове запровадження неоподатковуваного мінімуму, сімейних податкових знижок і прогресивної шкали ставок податку з доходів фізичних осіб, розширення переліку витрат, що включаються до податкового кредиту, та лібералізації умов їх урахування, введення податку на нерухоме майно.

"Фіскальне вивільнення" ринкових сил попиту можливе також на основі модернізації податку на додану вартість. І тут треба зауважити, що шлях нарощування його пільгового механізму є хибним і неефективним. Пільги з цього податку, як правило, не доходять до справжнього платника, яким є виключно кінцевий споживач, а не продавець продукції (як технічно визначає законодавство). Проте європейський досвід засвідчує обґрунтованість і доцільність використання диференційованих ставок ПДВ. Запровадження знижених ставок, принаймні щодо товарів першої потреби, неодноразово обґрунтовувалося вітчизняними науковцями та може бути доведене до практичної реалізації.

Запропоновані заходи податкового стимулювання потенційно здатні вплинути на виробництво товарів народного споживання. Поза увагою залишаються інші галузі, серед яких уже згадувана металургія, ряд видів машинобудування тощо. Для цих галузей, враховуючи неефективність податкових важелів (про що йшлося вище), доцільно застосувати інший напрям фіскальної політики — державні витрати. Вони можуть здійснюватися як у формі власне витрат на утримання держави та реалізацію ЇЇ функцій, так і у формі додаткових державних закупівель товарів і послуг.

В умовах фінансової кризи потрібно обережно здійснювати витрати на соціальні програми (зокрема, стосовно виплати допомоги громадянам). Хоча вони теж стимулюють сукупний ринковий попит, надмірне захоплення ними призводить у кінцевому підсумку до зменшення зацікавленості частини населення в підвищенні власного життєвого рівня, зниження економічної активності окремих індивідів, що згубно впливає на рівень виробництва у країні. Пряма підтримка населення, хоч і вельми популярна, має бути обмежена в обсягах на рівні мінімальної достатності. Визначення рівня соціальних видатків — надзвичайно важливе завдання для будь-якого суспільства. Розвинуті країни світу мають високі стандарти соціального забезпечення й відповідний рівень видатків на соціальні потреби. Україна також розуміє необхідність збільшення видатків соціального характеру, що, безумовно, актуально з огляду на рівень і якість життя населення. Водночас слід враховувати можливості бюджету щодо здійснення таких заходів на середньо- й довгострокову перспективу. Незважаючи на різні позиції щодо рівня видатків соціального спрямування, не викликає сумнівів те, що, по-перше, високий рівень соціального забезпечення населення не можливий у бідній країні, тому єдиною передумовою його підвищення є реалізація стратегії прискореного економічного зростання; по-друге, спрямованість державної політики на реалізацію стратегії прискореного економічного зростання не виключає збереження наявного рівня соціальної підтримки й навіть її збільшення за умов оптимізації структури соціальних видатків щодо забезпечення їх пріоритетного спрямування на розвиток людини. Соціальні видатки не слід розглядати в числі стимулів розвитку економіки чи антикризових засобів, а навпаки, їх нарощування можливе лише за умови поступального економічного розвитку.

Найефективнішими, з регулятивної точки зору, є ті закупівлі товарів і послуг, які стосуються купівлі матеріалів для будівництва об'єктів загальносуспільного значення тошо. У цьому руслі своєчасною є ініціатива уряду з будівництва доріг, а також реалізація плану підготовки до Євро-2012. Утім, перелік заходів може бути значно розширений за рахунок інфраструктури житлово-комунального господарства, мережі трубопроводів, залізниць (зважаючи на транзитне положення держави), мережі інформаційного забезпечення та ін. Спорудження об'єктів ринкової й соціальної інфраструктури є роботою на перспективний розвиток та сприятиме примноженню капіталу нації як тепер, так і в майбутньому. У зв'язку з цим постає питання щодо джерел фінансування таких закупівель і замовлень. Передусім слід наголосити, що реалізацію потужних проектів не повинна повністю проводити держава за рахунок бюджету, а має на умовах співучасті залучати приватний сектор.

Важливо також звернути увагу на взаємозв'язок фіскальної політики із грошово-кредитною. Річ у тім, що запропоновані заходи можуть дати очікувані результати лише за умов стабільності валютного курсу. Неузгодженість фіскальної і грошово-кредитної політик — проблема сучасної України. Складається враження, ніби просто немає розуміння важливості й безальтернативиості цих двох важелів у руках держави. Адже все інше, що можна застосувати, – приватизація, антимонопольне законодавство, структурна політика, промислова політика, політика в галузі зайнятості, – це лише сукупність заходів, які забезпечують підлаштування системи.

Таким чином, із метою подолання проявів фінансової кризи уряд повинен прийняти програму антикризових заходів, яка повинна передбачати затвердження основних напрямів фіскальної політики на найближчу перспективу, їх обгрунтування має враховувати найімовірніші методи запозичення коштів для покриття дефіциту державного бюджету. Також необхідним є проведення попередньої експертної оцінки варіантів модернізації податкової системи, що закладаються до програми. Така експертиза повинна здійснюватися з урахуванням того, що дослідження функціонування податків не можуть ґрунтуватися на дискретному вивченні їх впливу на соціально-економічні процеси в окремі проміжки часу, оскільки останнє можливе тільки в умовах абсолютно стабільного суспільства.

Висновки

В даний час висвічується необхідність вдосконалення і оптимізації інструментів державного регулювання економіки. В умовах, коли державні фінанси знаходяться в кризовому стані, а рівновага між доходами і витратами держбюджету украй нестабільно, слід активно шукати шляхи скорочення бюджетного дефіциту, і, перш за все, за рахунок витратної його частини. Виділення фінансових ресурсів під національні загальнодержавні програми повинне визначатися принципом раціональності.

Реформування діючої податкової системи повинне здійснюватися у напрямі створення сприятливих умов для товаровиробників, стимулювання вкладення зароблених засобів в інвестиційні програми, забезпечення пільгового податкового режиму для іноземних капіталів, що привертаються з метою рішення пріоритетних задач розвитку української економіки. Головний упор слід робити на непрямі, а не прямі податки. При цьому важливим може опинитися світовий досвід у області фіскальної політики, який необхідно ретельно вивчити і застосувати з урахуванням сучасних реалій України.

Фіскальна політика формується на політичній арені, і це багато в чому утрудняє її застосування для стабілізації економіки. Деякі економісти навіть стверджують, що переслідувана політиками мета - це зовсім не захист інтересів національної економіки, а швидше власне переобрання на новий термін.

Але навіть при тих обставинах, що в реальній економіці існують деякі моменти, що знижують ефективність фіскальної політики, її застосування дозволяє в тій чи іншій мірі згладити коливання економічних циклів. Позитивний ефект від застосування фіскальної політики може бути досягнутий тільки, якщо на чолі уряду знаходяться справжні професіонали, аси своєї справи.

Перелік посилань

Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроэкономика: Учебник/ Под общ. ред. д. э. н., проф. Сидоровича А. М.; МГУ им. Ломоносова – 5-е изд., перерараб. и доп. – М: «Дело и сервис», 2005.

Базилевич В. Д., Базилевич К. С., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Підручник/ За ред. В. Д. Базилевича. – К: Знання, 2007.

Баликоев В. З. Общая экономическая теория. – Новосибирск: ООО «Издательство ЮКЭА», 2004.

Батура О. В., Іващина О. Ф., Новікова Л. Ф. Макроекономіка: Навч. посібник. – К: Центр учбової літератури, 2007.

Бровкова Е. Г. Фінансово-кредитная система государства: Учеб. пособие для вузов. – К.: Сирин, 2007.

Бутук А. И. Экономическая теорія: Учеб. Пособие. – К.: Вікар, 2007.

Вводный курс по экономической теории.: Учебник для лицеев// Под общ. ред. акад. Г .П. Журавлиной – М.: ИНФРА – М, 2005.

Вініченко І.І., Гончаренко О. В., Дацій Н. В., Корецько С. О. Макроекономіка: Навч. Посібник. – К: Центр навч. літератури, 2006.

Кемпбелл Р. Макконел, Стенлі Л. Брю “Економікс- принципи, проблеми і політика”, К., ХаГар, 1998

Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. – К.: Атака, 2006.

Мікроекономіка і макроекономіка// Під. ред. С. Будаговської – К.: Основи, 2002.

Мовшович С.М., Соколовский Л.Е. Выпуск, налоги и кривая Лаффера // Экономика и математические методы. 2001. Т. 30. Вып. 3.

Общая экономическая теория (политэкономия): Учебник// Под общ. ред. акад. В.И. Видяпина, акад. Г.П. Журавлёвой. М.: ПРОМО-Медиа, 2003.

Овчинников Г. П. Макроєкономика: Ученик для вузов. – СПб.: Поиск, 2006.

Панчішин С. І. Макроекономіка: Навч. посібник. – К: Либідь, 2001.

Рузавин Г. И. Основы рыночной экономики: Учебное пособие для вузов – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2006.

Рыночная экономика: Учебник. В 3 т. Т. 1. Теория рыночной экономики. Часть 2. Максимова В. Ф., Шишов А. Л. Макроэкономика. – М.: СОМИНТЕК. 2005.

Современная экономика. Общедоступный учебный курс// Под ред. проф. Мамедова О. Ю. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2006.

Ховард К. Экономическая теория : Учебник для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007.

Экономическая теория /Под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тарасевича, 3-е издание – СПб, Изд. «Питер», 2007.

Поліпшення конкуренції позиції України засобами фіскальної політики/ Бадрак О.// Економіка України.- 2006.- №2.- С. 13-19

Фіскальні засоби стимулювання економічного зростання/ В. М. Опарін, М.М. Фельдгольц// Фінанси України. – 2006. - №10. – С. 61-70.

Бюджет повної зайнятості та фіскальна політика/ Савченко А.Г., Соломенко С.М.// Фінанси України. – 2007. - №4. – С. 3-12

Студентам про податкову систему/ Соколовська А. М.// Фінанси України. – 2008. - №9. – С. 119-121.

Податкова політика України на сучасному етапі/ Лютий І. О. // Фінанси України. – 2008. - №9. – С. 121-123.

Фіскальна політика держави в умовах фінансової кризи/ Мельник В. М.// Фінанси України. – 2008. - №11. – С. 11-17.