Зміст

стор.

Вступ………………………………………………………………………… 2

I. Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що

її спричиняють………………………………………………………………. 3

II. Механізм санації підприємства…………………………………………….. 5

1. Економічна сутність санації, випадки та мета її проведення………...5

2. Санаційний аудит і порядок його проведення…………………………. .7

3. Прийняття рішення про фінансове оздоровлення підприємства………..9

4. Порядок проведення санації підприємств……………………………...11

5. Фінансові джерела санації підприємств та їх використання……………17

Висновок……………………………………………………………………....21

Список використаної літератури…………………………………………………22

Вступ

Нині в Україні існує значна кількість фінансово не­спроможних підприємств. Так, на початку ХХI ст. — 38% усіх підприємств працю­вали збитково. Наслідком незадовільного фінансового стану ба­гатьох вітчизняних підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості: кредиторська заборгованість у номінальному обчис­ленні майже в два з половиною рази перевищувала обсяги ВВП країни; дебіторська заборгованість перевищила обсяг ВВП у два рази. Близько 55 % дебіторської та близько 60 % кредиторської заборгованості виявилися простроченими. Таким є наслідок фі­нансової неспроможності багатьох суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. [2]

Банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати од­ним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим, од­нак, є те, що з-поміж підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судом, значний відсоток таких, що тимчасово по­трапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення сана­ції (оздоровлення) чи реструктуризації такі підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Однак за бра­ком належного теоретико-методичного забезпечення процесу са­нації, через дефіцит кваліфікованого в цих питаннях фінансового менеджменту та інші суб'єктивні та об'єктивні причини, багато потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що на­лежать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. У зв'язку з цим вивчення теми «Фінансова санація та банкрутство підприємств» є нині надзви­чайно актуальним.

I. Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її спричиняють

У ринковій економіці банкрутство підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку зали­шається від 20 до 30. [2]

Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. Фінансову кризу на під­приємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фак­тори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифі­кація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефектив­ніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта госпо­дарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємствах, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежить під діяльності підприємства), та внутрішні, або ендо­генні (що залежать від підприємства).(табл.)

Таблиця

Екзогенні фактори

Ендогенні фактори

спад кон'юнктури в економіці в цілому; зменшення купівельної спроможності населення; значний рівень інфляції; нестабільність господарського та податкового законодавства; нестабільність фінансового та валютного ринків; посилення конкуренції в галузі; криза окремої галузі; сезонні коливання; посилення монополізму на ринку; дискримінація підприємства органами влади та управління; політична нестабільність у країні місцезнаходження підпри­ємства або в країнах підприємств—постачальників конфлікти між засновниками (власниками).

низька якість менеджменту недоліки в організаційній структурі недоліки у виробничій сфері низький рівень кваліфікації персоналу прорахунки в галузі постачання низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції брак інновацій та раціоналізаторства прорахунки в інвестиційній політиці дефіцити фінансування цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці кризові фактори створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна ви­ділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.

Насліди впливу факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

утрата клієнтів та покупців готової продукції;

зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та понаднормові запаси;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;

зростання тиску на ціни;

суттєве зменшення обсягів реалізації та виручки від реалізації продукції.

Виділяють такі види криз:

стратегічна криза (на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

криза прибутковості (перманентні збитки «з'їдають» власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між різними видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка призводить до втрати підпри­ємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симп­томів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізня­ють три фази кризи:

а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприєм­ства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумо­вою правильної та своєчасної реакції на неї.

II. Механізм санації підприємства.

1. Економічна сутність санації, випадки та мета її проведення.

У системі заходів для фінансового оздоровлення підприємств і виходу з економічної кризи застосовується так звана санація.

Під санацією розуміють систему економіко-організаційних заходів, спрямованих на підвищення прибутковості й ефективності виробництва, на оздоровлення фінансового стану підприємств-боржників. Слово «сана­ція» походить від латинського «sanare», що в перекладі означає оздоров­лення чи одужання.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. дає поняття «санація» та «досудова санація». Згідно зі згаданим законом, досудова санація - це си­стема заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвести­ційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутс­тво. [8]

Санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкру­том і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарсь­кого стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової та виробничої стру­ктури боржника. [7]

Санація може здійснюватись у таких випадках:

необхідності забезпечення розвитку пріоритетних галузей народного господарства, більш важливих підприємств в силу їх значущості для народного господарства;

переорієнтації підприємницької діяльності;

здійснення антимонопольних заходів;

за ініціативою суб'єкта господарювання, який знаходиться в кризі, якщо існує загроза оголошення його банкрутом у майбутньому;

за рішенням господарського суду;

за рішенням кредиторів відмовитися від частки своїх вимог з метою, щоб підприємство (якщо воно перспективне) продовжувало свою діяльність, або коли вони бачать в санації можливість врятувати свій ка­пітал;

коли боржник за власною ініціативою звертається до господарського суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство у випад­ках, якщо є фінансова неспроможність або існує реальна загроза такої неспроможності;

коли закінчився місячний термін після опублікування в офіційному друкарському органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів України заяви про порушення справи про банкрутство цього підприємства у випадках, коли надійшли пропозиції від фізичних і юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника;

за ініціативою заставодержателя цілісного майнового комплексу під­приємства у випадках невиконання зобов'язань, забезпечених іпоте­кою майнового комплексу ;

за ініціативою фінансово-кредитної установи у випадках оголошення клієнта неплатоспроможним та ін.

Підприємство в кризовому стані

Аналіз причин виникнення кризової ситуації

Заходи для ліквідації: на добровільній чи примусовій основі

негайні першочергові заходи із санації

Рішення щодо ліквідації

Так Ні

Визначення цілей санації

Програма санації

Проект санації

Бізнес – план санації

Успіх

Ні
Так

Вихід із кризи та відновлення позицій на ринку

Рис.1 Механізм санації підприємства [1].

Головною метою санації є мобілізація фінансових ресурсів для відно­влення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності підприємств, а та­кож формування фінансового капіталу для здійснення санаційних заходів.

Підставою для проведення санації є наявність реальної загрози банк­рутства підприємств.

Ініціатива, щодо проведення досудової санації державних підпри­ємств може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб.

Пропозиції щодо проведення досудової санації від відповідних осіб подаються уповноваженому органу, який і приймає рішення про її прове­дення.

2. Санаційний аудит і порядок його проведення

Для визначення рівня фінансово-господарської діяльності підпри­ємств, що опинилися у фінансовій кризі, та прийняття рішення щодо ви­значення необхідності та джерел фінансування санації, проводиться сана­ційний аудит.

Взагалі аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської дія­льності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприєм­ства. [7]

Окремою ділянкою загального аудиту є санаційний аудит. Його від­мінною рисою є те, що він проводиться на підприємствах, які опинилися у фінансовій кризі.

Головною метою санаційного аудиту є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності її подолання на підприємстві на підставі проведення аналізу фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання.

Проведення санаційного аудиту обумовлюється необхідністю наявно­сті об'єктивної інформації про фінансовий стан підприємства, яке опини­лося в фінансовій кризі.

Санаційний аудит підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, можуть замовляти:

саме підприємство - у випадках, якщо воно виходить з пропозицією

про укладення мирової угоди та проведення санації у процесі прова­дження справи про банкрутство;

потенційний санатор - у випадках, якщо вирішується питання про
санацію підприємства через його реорганізацію шляхом приєднання до іншого, або злиття з іншим підприємством;

державні органи - у випадках, якщо вирішується питання про надання
підприємству державної санаційної підтримки;

позикодавець - у випадках, якщо вирішується питання про надання
санаційного кредиту;

існуючі та потенційні власники корпоративних прав підприємства - у
випадках, якщо приймається рішення про збільшення статутного фон­ду, та ін.

На вимогу замовників, санаційний аудит проводиться зовнішніми, не залежними як від підприємства, аудит якого проводиться, так і від замов­ника аудиту, аудиторами.

Аудитор на основі результатів перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, яке знаходиться у фінансовій кризі, мусить дати висновок щодо його санаційної спроможності, тобто про спроможність до виживання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, яке перебу­ває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність самостійно провести фінансо­ву санацію. [5]

Санаційну спроможність підприємства можна виявити, якщо в проце­сі санаційного аудиту вирішуються такі питання:

визначені причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;

здійснена економіко-правова експертиза існуючої на підприємстві
санаційної концепції та оцінки ризиків, пов'язаних з її реалізацією.

У процесі санаційного аудиту необхідно дати оцінку санаційної спроможності підприємства з економічної та правової сторін. Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення відновлення прибутковості, ліквідності та платоспроможності. З правового боку санаційно спроможним підприємство буде в тому випад­ку, якщо воно здатне відновити та в довготерміновому періоді зберігати платоспроможність з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися з заявою до господарського суду з проханням про порушення справи про банкрутство.

Проведення санаційного аудиту передбачає аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та його фінансового стану, а також виявлення симптомів кризи та слабких місць у діяльності підприємства.

Аналізуючи виробничо-господарську діяльність підприємства, ауди­тор вивчає його загально-виробничу структуру, оцінює рівень існуючої технології виробництва, проводить аналіз виробничих витрат, рівня собі­вартості та руху основних фондів, оцінює показники праці та ін.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває в кризі, ау­дитор оцінює динаміку та структуру валюти балансу, аналізує формування та рух власного та позичкового капіталу, кредиторської заборгованості, дає оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності, аналізує обсяг використання реальних та фінансових інвестицій, дебітор­ську заборгованість, оцінює ділову активність підприємства.

Аналізуючи ситуацію на ринку збуту готової продукції, аудитор ви­вчає основні параметри маркетингової політики, де особлива увага зверта­ється на визначення попиту на продукцію та вивчення конкурентоспромо­жності товарів, відповідність рівня якості товарів вимогам ринку, існуван­ня концепції оновлення товарного асортименту, розширення інноваційної діяльності та ін.

На етапі аудиту причин кризи, сильних або слабких місць визначаєть­ся вид та фаза фінансової кризи, а також її причини, виявляються фактори, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підприємства, сильні і слабкі місця у його діяльності.

Завершальною стадією санаційного аудиту є складання акта. В акті відображається реальна картина фінансового стану підприємства, дається загальна оцінка його санаційної спроможності та формуються пропозиції.

3. Прийняття рішення про фінансове оздоровлення підприємства.

Рішення про проведення санації приймається в таких ситуаціях:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, - коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).
2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.

3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій, арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставо держатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації.
7. З ініціативи Національного Банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "При банки та банківську діяльність".

4. Порядок проведення санації підприємств.

Порядок проведення санації державних підприємств викладений у «Положенні про порядок проведення санації державних підприємств» (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекоменда­ційний характер), що затверджено Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 8 лютого 1994 р.

У разі прийняття рішення про проведення досудової санації підприєм­ство з участю представників уповноваженого органу та кредиторів у міся­чний термін складає план санації та подає його на затвердження уповно­важеному органу.

План досудової санації мусить містити:

■ реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);

■ відомості про фінансово-господарський стан;

■ заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду);

■ відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності пра­цюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;

визначення джерел фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти Державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, від­чуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);

умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до зако­нодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення бо­ргу (частини боргу) на інвестора тощо);

■ очікувані наслідки виконання плану досудової санації.

Уповноважений орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації.

Рішення про відхилення плану досудової санації приймається уповно­важеним органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлен­ня платоспроможності підприємства.

Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 мі­сяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців. [6]

Контроль за виконанням плану досудової санації здійснює уповнова­жений орган.

Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у випадку, коли він сам звернувся до господарського суду з заявою про ви­знання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом їх реорганізації узгоджуються з особою, уповноваже­ною керувати державним майном, і антимонопольним комітетом України в його компетенції, або з відповідним органом приватизації, за умови прове­дення санації шляхом приватизації.

Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь декілька громадян або юридичних осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.

Якщо ж порушено справу про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.

Проведення санації передбачає подачу громадянами та юридичними особами, які бажають взяти участь у проведенні санації, в місячний термін заяви до господарського суду з зазначенням у ній зобов'язань переведення на них боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації, її учасники, в особі керуючого санацією, у тримісячний термін повинні роз­робити план санації, в якому повинно міститися зобов'язання про задово­лення вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.

Схвалений комітетом кредиторів план санації подається до господар­ського суду на затвердження не пізніше п'яти днів з дня схвалення його комітетом кредиторів. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ух­вали про санацію до господарського суду не було подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і розпочати ліквідаційну процедуру.

За п'ятнадцять днів до закінчення санації керуючий санацією зо­бов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог кредиторів. За результатами розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

про виконання плану санації і закінчення її процедури та відновлення
платоспроможності боржника;

про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове
припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;

про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;

про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

про укладання мирової угоди.

Якщо збори кредиторів не прийняли жодного з цих рішень або в уста­новлені строки не проведені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

При наявності згоди кредиторів на перехід боргу і заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся до господарського суду, господарський суд виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому випадку в постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами, санаторами і боржниками умови санації юридичної особи - боржника з зазначенням термінів її проведення.

Процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами про відстрочку та (або) розстрочку сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою угодою. [4]

Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звер­тається з заявою до господарського суду щодо порушення справи про своє Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Підписують це рішення, з одного боку, керівник чи керуючий санацією, з іншого - голова комітету кредито­рів.

У проекті мирової угоди вказуються пропозиції боржника за такими показниками: обсяг початкового погашення заборгованості; бажана сума списання боргу; бажаний період пролонгації заборгованості; форма платі­жних поступок кредиторів (списання чи пролонгація).

Складений проект мирової угоди разом зі списком усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, балансом та іншими докуме­нтами, що підтверджують фінансово-майновий стан, і заявою про пору­шення справи про банкрутство боржник подає до господарського суду.

Поданий до суду проект мирової угоди підлягає затвердженню цим судом. З цією метою господарський керуючий у п'ятиденний термін з дня укладення проекту угоди повинен подати до суду заяву з проханням про затвердження мирової угоди. До заяви додаються: текст мирової угоди; протокол засідання комітету кредиторів з ухвалою рішення про укладення мирової угоди; список кредиторів, зобов'язання боржника про відшкоду­вання першочергових витрат та ін.

Затверджена господарським судом мирова угода є підставою для при­пинення справи про банкрутство боржника.

З дня затвердження судом мирової угоди припиняються повноважен­ня господарського керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Під час дії мирової угоди, господарський керуючий не має права роз­поряджатися майном боржники. Він лише здійснює контроль за ефективні­стю використання цього майна.

У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною, вимоги кредиторів у незадоволеній частині відновлюються в повному обсязі.

Контроль за проведенням санації здійснює господарський суд, який виніс рішення про проведення санації.

Проведення санації передбачає здійснення системи організаційних і фінансових заходів.

Організаційні заходи передбачають:

злиття збиткового підприємства з фінансово здоровим;

перетворення підприємства в інше за формою власності;

закриття нерентабельних виробництв;

введення зовнішнього управління майном;

продаж частини майна підприємства-боржника або передача його в оренду;

орієнтація програми виробництва та продажу на потреби ринку;

перегляд і створення системи контролю затрат;

зміна загальної виробничої структури шляхом створення на базі під­
розділів підприємства самостійних госпрозрахункових одиниць;

перегляд та зміна виробничого процесу, технологій виробництва;

перевірка компетенції керівників і спеціалістів з подальшою їх замі­ною при необхідності;

створення спеціальних служб контролю за діяльністю підприємства.
Фінансові заходи включають:

погашення боргів підприємства;

реструктуризацію боргів, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;

випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації додаткових фінан­сових ресурсів і збільшення капіталу підприємства та ін.

Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що вини­кають у процесі мобілізації та використання фінансових джерел санації.

Мета фінансової санації - покриття поточних збитків і ліквідація при­чини їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспро­можності підприємства, скорочення всіх видів заборгованостей, форму­вання фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.

У відповідності до Закону України «Про підприємства в Україні» у випадках збиткової роботи підприємств держава, якщо вона вважає їх про­дукцію суспільно необхідною, може надати таким підприємствам фінансо­ву підтримку у вигляді дотацій та інших пільг. При цьому надання підтри­мки орієнтоване в першу чергу на підприємства, які можуть її використо­вувати з максимальною віддачею, забезпечити збільшення виробництва продукції, підвищення прибутковості та ефективності роботи.

Фінансова підтримка державою підприємств може здійснюватися шляхом централізованої санації у вигляді прямого бюджетного фінансу­вання і непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування санації підприємств може здійснюва­тися на поворотних (бюджетні кредити) та неповоротних умовах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке знаходиться на межі банкрутства).

Досвід західних держав показав, що пряме безповоротне фінансуван­ня підприємств себе не виправдало. В Україні широкого масштабу набрала практика проведення цільових кредитних аукціонів Національним банком під програми санації виробництва, а не підприємств, які отримали цільові кредити і використовували їх найчастіше не на розвиток виробництва, а на покриття поточних витрат.

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємства є са­наційна підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які знаходяться у фінансовій кризі. Виступаючи в ролі санатора, держава повинна керуватися перш за все народногосподарською ефективністю виробництва і зростанням безробіття. Головна мета держав­них інвестицій - це сприяння поновленню ліквідності підприємств і забезпечення їх ефективної роботи.

Можливе також надання державних гарантій для отримання вітчизня­ними підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та реструктуризації виробництва.

Одним із напрямків державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у формі списання або реструктуризації податкового кредитування, надання цільових податкових пільг підприємствам, які без­посередньо потребують санації тощо. Крім того, платникам податків мож­ливе надання відстрочки та розстрочки по платежах до бюджету на умовах податкового кредиту з виплатою 0,5 облікової ставки НБУ.

У складі санаційних заходів особливе значення має фіскальна підтри­мка, що пов'язана з лізинговою формою фінансування підприємств, а та­кож участь у ній найбільших кредиторів, які мають можливість пролонга­ції термінів виплати заборгованості та ін.

Використання того або іншого методу санації залежить від конкрет­них характеристик підприємств, від їх народногосподарського та регіона­льного значення.

Ефективність санації можна оцінити такими основними показниками:

прибутковістю, платоспроможністю та ліквідністю;

приростом вартості активів, отриманих від здійснення санації, та ін.
Успішною санацію можна вважати тоді, коли у разі її здійснення під­приємство виходить з фінансової кризи і забезпечує платоспроможність та прибутковість.

5. Фінансові джерела санації підприємств та їх використання.

Здійснення санації передбачає наявність відповідних джерел її фінан­сування.(рис 2)

Ресурси фінансового оздоровлення підприємств

Внутрішні Зовнішні

Власний капітал Позичковий капітал

Чистий прибуток Кредитне фінансування

Амортизація Кредиторська заборгованість

Додаткові кошти власників та учасників Кошти юридичних та фізичних осіб

Додаткові ресурси, залучені на

фінансовому ринку

Кошти державного і місцевого бюджетів

Страхові, резервні, позабюджетні кошти

Недержавні фінансові фонди

Кошти міжнародних організацій та

фінансових інститутів

Рис.2 Основні джерела фінансових ресурсів підприємства [3].

Основними джерелами фінансування санації можуть бути:

власні кошти підприємств (самофінансування);

кошти власників;

кошти кредиторів; державні кошти.

Крім того, в окремих випадках держава може здійснювати непрямі методи сприяння санації господарюючих суб'єктів у вигляді надання по­даткових пільг, створення особливих умов діяльності підприємствам.

Використання власних фінансових ресурсів спрямовується, як прави­ло, на поліпшення або відновлення платоспроможності та ліквідності гос­подарюючих суб'єктів. Цю процедуру здійснюють, як правило, за такими напрямками: реструктуризація активів; зменшення витрат; збільшення ви­ручки від реалізації.

Реструктуризація активів здійснюється за рахунок таких видів сана­ційних заходів:

мобілізація фінансових резервів за рахунок реалізації окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, нематеріальні активи, наднор­мативні запаси сировини й матеріалів, боргові цінні папери тощо);

лізинг основних фондів;

здача в оренду основних фондів, які не використовуються у виробни­чому процесі;

продаж окремих нерентабельних або низькорентабельних структур­них підрозділів;

удосконалення структури оборотного капіталу за рахунок зменшення частки низько ліквідних оборотних активів;

рефінансування дебіторської заборгованості шляхом переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів - гроші, короткострокові фі­нансові вкладення).

Зменшення витрат здійснюється за рахунок таких заходів:

заморожування інвестиційних вкладень з довготривалим строком окупності;

зниження валових витрат за рахунок визначення їх оптимального рівня.

Збільшення виручки від реалізації продукції за рахунок стимулювання збуту шляхом надання знижок покупця, масовою рекламою тощо.

Санаційні заходи можуть бути спрямовані і на реструктуризацію па­сивів підприємства, результатом якої здобуваються зміни розмірів та стру­ктури фінансових джерел формування активів. У цьому випадку мова іде насамперед про зменшення статутного фонду за рахунок зменшення номі­нальної вартості акцій та зменшення їх кількості з метою:

одержання санаційного прибутку з наступним спрямуванням його на покриття балансових збитків;

приведення у відповідність розміру основних та оборотних засобів підприємства з розміром його власного капіталу та ін.

Значний тягар фінансування санаційних заходів підприємства несуть, як правило, його власники - акціонери, пайовики тощо. Вони можуть здій­снювати фінансування санації шляхом збільшення (зменшення) статутного фонду, наданням позик, наданням цільових внесків на безповоротній осно­ві та ін.

При цьому збільшення статутного фонду може здійснюватися шляхом збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості, збільшення но­мінальної вартості існуючих акцій, обміну облігацій на акції. Основною метою збільшення статутного фонду в санаційних цілях є мобілізація до­даткових внесків інвесторів.

Участь кредиторів у фінансовій санації боржника може здійснюватися шляхом:

надання додаткових кредитних ресурсів;

пролонгації та реструктуризації наявної заборгованості;

надання кредитного забезпечення (поручительства, гарантії);

трансформації боргу у власність тощо.

Крім того, однією з форм санації кредиторів може бути погашення
боргу за рахунок цільового банківського кредиту, що надається комерцій­ним банком, який обслуговує підприємство-боржника. Надання такого кредиту здійснюється на умовах підвищеної відсоткової ставки, оскільки це пов'язано з високим рівнем ризику.

Крім кредиторів, у фінансовій санації підприємства може брати участь і його персонал. Участь персоналу у санації цього підприємства обумовлена необхідністю збереження робочих місць.

Основними формами фінансування санації персоналом може бути:

■ купівля працівниками акцій цього підприємства;

■ відмова від дивідендів і винагороди за виробничі результати;
■ надання працівниками позик підприємству.

Фінансову підтримку санації підприємств може надавати і держава.

Це може бути здійснено у випадках, коли мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації державного підприємства, а продукція, що виробляється, суспільно необ­хідна. У цьому випадку на рівні відповідних державних структур може бути прийнято рішення про надання фінансової підтримки збитково пра­цюючим підприємствам.

Державна фінансова підтримка санації підприємств може здійснюва­тися:

■ прямим бюджетним фінансуванням у вигляді надання субсидій, дота­цій, повного або часткового викупу державою акцій підприємства, яке перебуває на межі банкрутства. Пряме бюджетне фінансування сана­ції державних підприємств здійснюється у випадках, коли підприємство зазнало збитків від стихійного лиха і вони не відшкодовані орга­нами страхування та в інших випадках;

■ наданням бюджетних позик тощо.

Крім прямого бюджетного фінансування санації, держава може здійс­нювати і непрямі форми впливу фінансової підтримки підприємств. Таки­ми методами фінансової підтримки підприємств можуть бути:

надання антимонопольним комітетом дозволу на інтеграцію підприємств-конкурентів або на об'єднання їх інтересів;

надання державних гарантій і державного страхування кредитів;

регулювання механізму ціноутворення;

зниження податкового тиску, списання податкових зобов'язань тощо;

■ відстрочка і розстрочка за платежами до бюджету на умовах податко­вого кредиту;

■ стимулювання лізингової форми фінансування виробничо-технічних санаційних заходів;

■ активізація участі в санації кредиторів, які мають найбільший обсяг заборгованості;

■ проведення цільових кредитних аукціонів НБУ під програми фінансу­вання санації виробництва.

Державна підтримка санації підприємств тим чи іншим методом за­лежить від конкретних характеристик підприємства, його народногоспо­дарського та регіонального значення, глибини фінансової кризи. Найбільш економічними методами державної підтримки санації підприємства вва­жаються такі, як надання різного рівня державних гарантій та різних форм підтримки фіскального характеру у вигляді стимулювання лізингу та акти­візації участі в санації кредиторів, які мають найбільший обсяг заборгова­ності [6].

Висновок

Проведення санації відбувається за рішенням суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі при загрозі неплатоспроможності (досудова санація), а також із ініціативи уповноваженого органу та кредиторів. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і ліквідація причин їх виникнення, а також поновлення і збереження ліквідності та платоспроможності підприємства.

Процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення і аналізу причин та факторів фінансової кризи. З цією метою проводиться санаційний аудит, метою якого є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності її подолання па підприємстві на підставі проведення аналізу його фінансово-господарської діяльності.

За формальними ознаками розрізняють санацію без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів та санацію із залученням нового фінансового капіталу. Санація без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів проходить шляхом реструктуризації підприємства. Санація із залученням нового фінансового капіталу проходить за рахунок власних коштів підприємства, коштів власників, коштів кредиторів та державних коштів. В окремих випадках держава може здійснювати методи сприяння санації суб'єктам підприємницької діяльності через надання податкових пільг та створення особливих умов для функціонування підприємств.

У випадку нездатності суб'єкта підприємницької діяльності у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями або сплатити обов'язкові платежі через недостатність в нього активів у ліквідаційній формі, він визнається в судовому порядку банкротом, після чого розпочинається ліквідаційна процедура.

Ліквідаційна процедура передбачає сукупність заходів щодо підприємства, стосовно якого прийнято рішення про банкрутство, що спрямовані на задоволення вимог кредиторі ,- продажу майна боржника та ліквідацію його як юридичної особи. Ця процедура проводиться ліквідаційною комісією, яка призначається господарським судом.

Список використаної літератури

Ахтирська В., Бондаль В. Декілька простих і ефективних схем санації підприємства.//Галицькі контакти .-(Дебет-Кредит).-2000-№45.-14-25с.

Коваленко М.А., Лобанова Л.В. Оцінка ефективності санації підприємств.//Фінанси України.-2005.-№3.-147-151с.

Коваленко М.А., Лобанова Л.В. Санація підприємств регіону та фінансові джерела її проведення.-2004.-№8.-69-75с.

Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Семенів О.М та ін. Економіка підприємства: Підручник.-Львів:»Новий Світ-2000»,2004.-607-649с.

Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник.-К.: КНЕУ,1998,-304-347с.

Покропивний С.Ф. Економіка Підприємства: Підручник. - Вид.2-ге, перероб. Та доп. – К.:КНЕУ,2001.-487-506с.

Слов`юк Р.Р. Фінанси підприємств: Навч. посібник.-Київ: ЦУЛ,2002.-353-366с.

Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник.-К.: КНЕУ,2000.-10-32с.