У всьому світі приватизацію вважають найбільш ефективним засобом підвищення продуктивності недовикористованих фондів, які належать державі, та створення конкурентноздатної ефективної промисловості. Для країн, які знаходяться у стані переходу від системи централізованого планування до ринкової економічної системи, приватизація є вирішальним кроком у створенні приватних підприємств, які надають місця праці у приватному секторі та забезпечують вищий рівень постачання товарів і послуг. Законодавча та виконавча галузі керівництва України визнали важливість швидкого запровадження приватизації на усіх рівнях. Україна здійснила перегляд законів, що мають відношення до приватизації, та підтримала регіони, які розпочинають впровадження приватизаційних програм.

Мала приватизація – це передача до приватних рук малих державних закладів роздрібної торгівлі, таких як продуктові та промислові крамниці, ресторани, заклади побутового обслуговування. Ці підприємства генерують попит на готові промислові та продовольчі товари, цей попит у свою чергу створює ринок проміжних виробів і так далі. Приватизуючи малі крамниці, країна створює попит приватного сектору на промислові вироби. Малі приватні підприємства, завдяки конкуренції, продають вироби вищої якості за нижчими цінами, і це поліпшує рівень життя споживачів.

Мала приватизація має неабиякі переваги перед приватизацією великих промислових об’єктів груп Б, В, Г.

По-перше, мала приватизація має переваги у швидкості, та більш високих темпах її проведення порівняно з великою приватизацією.

По-друге, мала приватизація забезпечує виграш у часу в зв’язку зі значно спрощеною процедурою оцінки вартості майна для невеликих підприємств, порівняно з крупними промисловими об’єктами для яких оцінка вартості майна настає дуже складною і довгостроковою процедурою.

По-третє, здійснюючись за готівкові кошти, порівняно з великою, мала приватизація має явно виражені антиінфляційні наслідки.

По-четверте, мала приватизація веде до створення конкурентного середовища, що неможливо стверджувати відносно великої приватизації.

По-п’яте, це низькі адміністративні витрати порівняно з великою приватизацією.

По-шосте, мала приватизація веде до появлення власників кровно зацікавлених у ефективному використанні майна, основних фондів і отриманні високих прибутків.

Приватизація невеликих підприємств веде до формування нових соціальних ролей у економіці – появленню бізнесменів, комерсантів, підприємців, акціонерів і активізації високих мотиваційних стимулів до праці. Крім того мала приватизація веде до створення нових робочих місць. А це, в свою чергу, позитивно впливає на пожвавлення економічного розвитку в країні.

Разом з тим, мала приватизація має особливості вони відображені на рисунку 1.

До недоліків можна віднести такі:

обмежена сфера дії малої приватизації, яка розповсюджується на такі галузі, як місцева промисловість, окремі види транспорту, торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлове господарство;

засоби, методи малої приватизації не можуть використовуватись для приватизації великих промислових підприємств та об’єднань;

оскільки для здійснення малої приватизації методи викупу, або продажу на аукціоні потрібні готівкові кошти, виникає загроза, що це приведе до збагачення номенклатурної еліти у суспільстві, тому мала приватизація з позицій соціальної справедливості є дещо сумнівною.

Рисунок 1 – Особливості малої приватизації

Але все це не зменшує безперечно великого значення малої приватизації у економічних перетвореннях, які відбуваються у нашому суспільстві. Усі три рівні влади в Україні – муніципальна, обласна та загальнодержавна – володіють малими підприємствами, які у Державній програмі приватизації визначені як підприємства групи А. Приватизація цих підприємств обертається значними перевагами на всіх рівнях господарювання, що видно з рисунку 2.

Вона має безумовні користі для всього населення, яке може прийняти безпосередню участь у малій приватизації. Перехід невеликих підприємств до нових власників веде до посилення конкуренції між ними, що викликає зниження цін, поліпшення якості товарів та послуг, збільшенню кількості товарів та їх асортименту у продажу. Внаслідок цього зростає ефективність праці магазинів, покращується рівень обслуговування всього населення.

Приватизація об’єктів групи А має користі і для муніципальної адміністрації. Безпосередні надходження від приватизації можуть використовуватися для фінансування міського бюджету.

Надходження від приватизації можуть використовуватися для створення нових робочих місць з вищою заробітною платою, а також для фінансування міських соціальних програм захисту безробітних і пенсіонерів. Приватизація невеликих підприємств комунальної власності і передача їх в руки нових власників веде до послаблення адміністративного і фінансового те гару від володіння та управління комунальними підприємствами.

Об’єктивно оцінюючи досягнення здійснення приватизації слід зазначити, що, на жаль, їй притаманні і негативні явища. Насамперед, сьогодні на порядку денному стоїть питання про пошуки ефективного власника та залучення стратегічного інвестора, зацікавленого у використанні об’єкту приватизації. Ефективним власником, на наш погляд, є той, хто вільно розпоряджається своєю власністю. Поки що в Україні не створено для ефективного функціонування власника – ні вітчизняного, ні іноземного.

Рисунок 2 - Позитивні наслідки малої приватизації

В той час, як шлях до ефективної економіки, яка забезпечує високий життєвий рівень населення і якій потрібні робітники високої кваліфікації пролягає через перетворення більшості громадян України на справжніх власників у процесі реальної приватизації.

Мала приватизація торкається приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.

Сферою застосування малої приватизації є такі галузі, які підлягають першочерговій приватизації: переробка і місцева промисловість, будівництво, окремі види транспорту, торгівля і громадське харчування, побутове обслуговування населення, житлово-експлуатаційне і ремонтне господарство.

Правовою базою малої приватизації виступає закон України від 6 березня 1992р. № 2171-ХІІ “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Важливим положенням цього закону є те, що за бажанням покупця будівлі можуть приватизуватися разом їх розміщенням в них об’єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони приватизаційного органу чи місцевої ради Народних депутатів. На відміну від цього, у більшості інших країн мала приватизація звичайно включає оренду промислових приміщень.

Порядок продажу об’єктів малої приватизації такий самий, як і порядок продажу великих підприємств. Процедура розпочинається з публікації відповідною радою народних депутатів переліку об’єктів, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом чи шляхом викупу працівниками даного підприємства. Покупці можуть подати до відповідного органу приватизації заяву про включення певного підприємства до одного із зазначених переліків об’єктів, що підлягають приватизації, додаючи інформацію про себе, пропоновані умови купівлі та експлуатації підприємства і спосіб розрахунку. Орган приватизації зобов’язаний дати відповідь на заяву протягом одного місяця. Після одержання позитивної відповіді здійснюється підготовка до приватизації підприємства: визначається його номінально ціна, публікується відповідна інформація про об’єкт приватизації, проводиться необхідна реорганізація або ліквідація підприємства.

Об'єкт можна виставляти для продажу на аукціоні чи за конкурсом. Є спеціальні положення, що регулюють публікацію інформації про умови участі, правила продажу і його результат. У випадку аукціону об’єкт продається покупцеві, який запропонував найвищу ціну. В разі продажу за конкурсом оцінюється бізнес-план, у якому пропонуються умови подальшої експлуатації об’єкта, а також його ціна. Претендентів відбирає спеціальна конкурсна комісія, створена органом приватизації. Комісія повинна визначити умови конкурсу, відібрати його учасників, вивчити їхні бізнес-плани і визначити переможця конкурсу. Усіх інших учасників інформують про пропозиції переможця конкурсу. Якщо не надходять додаткові пропозиції, вважається, що продаж відбувся. Непродані підприємства можуть бути приватизовані через оренду з викупом, продані за нижчою ціною або запропоновані для прямого продажу третій стороні без конкурсу.

Початок процесу приватизації починається з рішення Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів про затвердження переліків об’єктів малої приватизації, що підлягають приватизації. Переліки підприємств затверджуються окремо в залежності від способу приватизації. Необхідно відмітити, що згідно з вищеназваного Указу, в переліку підприємств, що підлягають продажу способом викуп, повинні бути тільки орендні підприємства, тобто підприємства, майно яких взято в оренду організаціями орендарів, створених членами трудового колективу. А всі державні підприємства повинні бути включені до переліків об’єктів, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом. У вказаних переліках при їх затвердженні необхідно встановлювати квоти на засоби платежу за об’єкт приватизації. В практиці роботи органів приватизації раніше були випадки, коли вартість об’єкта сплачувалася виключно майновими сертифікатами. Такі розрахунки за об’єкти не заборонені законом, згідно з яким приватизаційні майнові сертифікати і грошові кошти, як засоби платежу за об’єкти приватизації, є рівноцінні. Однак, враховуючи вимоги Указу Президента України № 827 про надходження коштів від продажу об’єктів малої приватизації до місцевих бюджетів та про компенсацію трудовим колективам, які не стали переможцями на аукціоні або конкурсі, перед органами приватизації стають проблеми в частині забезпечення надходжень до місцевих бюджетів та нестачі коштів для компенсації трудовим колективам. Тому відповідні ради народних депутатів повинні виважено підходити до процедури затвердження переліків, як в частині встановлення квот для розрахунків за об’єкти приватизації, так і в частині включення підприємств до відповідних переліків.

На підставі затверджених переліків органи приватизації приймають рішення про приватизацію відповідним способом. Якщо спосіб приватизації в рішенні ради народних депутатів не вказаний та квоти не встановлені орган приватизації визначає їх сам, але на підставі повноважень, переданих йому радою.

За прийняттям рішення про приватизацію орган приватизації на підставі незалежної оцінки повинен визначити або ціну продажу (при викупі), або початкову ціну для продажу на аукціоні або за конкурсом. Визначення вказаної ціни проводиться у відповідності до Методики, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення аукціону або конкурсу регламентований нормативними документами. Однак, необхідно зробити одне зауваження щодо поняття комерційний та некомерційний конкурс. Умови конкурсу визначає конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації. Умови конкурсу повинні визначатись, виходячи з планів подальшого використання об’єкту. Якщо за мету ставити найкращі умови експлуатації об’єкту, то умови конкурсу розробляються, виходячи з цієї мети, при фіксованій ціні продажу об’єкту або при умові, що ціна може бути підвищена, але не відіграє вирішальну роль при визначені переможця конкурсу. В даному випадку маємо некомерційний конкурс. Якщо ж об’єкт функціонує нормально, але необхідно зберегти умови його подальшої експлуатації та на конкурсних засадах визначити його ціну, конкурсна комісія повинна зафіксувати бажані умови подальшої експлуатації та встановити умови продажу за найвищу цін. В даному випадку ми маємо комерційний конкурс. Таким чином, враховуючи думку спеціалістів, експертів, органів місцевої влади та органів управління, саме конкурсна комісія, створена органом приватизації, визначає, на комерційній чи некомерційній основі буде проводитись конкурсний продаж об’єкту малої приватизації.

Існує багато проблем здійснення малої приватизації, але щоб їх зрозуміти та вказати на недоліки потрібно розібратися з поняттям об'єкта малої приватизації, розглянути її розвиток з самого початку становлення.

Об’єкти малої приватизації – це в переважній більшості об’єкти, що відносяться до комунальної власності. Тому не є таємницею, що Фонд державного майна до вересня 2000 р. регулярно ні методологічним, ні практичним забезпеченням процесу малої приватизації не займався. Нею займались підпорядковані місцевим радам фонди комунального майна, централізоване керівництво якими не проводилось. Тільки починаючи з осені 2000 р. Фонд державного майна України розпочав створення єдиної системи органів приватизації та взяв на себе повністю методологічне забезпечення малої приватизації.

При розробленні методології управління процесом малої приватизації Фондом державного майна України визначено дві головні мети:

пошук ефективного власника при приватизації державного майна та проведення приватизації прискореними темпами;

забезпечення механізму поповнення місцевих бюджетів за рахунок приватизації комунальної власності.

Даний вибір обумовлений наступним:

населення України буде робити висновки про хід економічної реформи в Україні та про її успіхи, в першу чергу, з оглядом на роботу об’єктів торгівлі, громадського харчування, побуту, тощо, тобто об’єктів малої приватизації;

місцеві органи влади зможуть вирішити частину соціальних проблем за рахунок безпосередніх надходжень до їх бюджетів та довести на практиці свою підтримку економічним реформам в Україні.

З метою прискорення процесу малої приватизації передбачено комплекс організаційних заходів, економічних стимулів та пільг трудовим колективам державних підприємств, а також регламентовано ряд питань, не врегульованих чинним законодавством. Зокрема, мова йде про необхідність виділення в окремі об’єкти приватизації підприємств, що входять до складу об’єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність із чинним законодавством, структурних підрозділів інших підприємств, що можуть бути виділені в самостійні підприємства. Законодавчою основою зазначеного положення є ч.2 ст.2 Закону “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, якою, зокрема, встановлюється, що у випадках, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи, які можуть бути виділені в самостійні об’єкти приватизації, об’єктами малої приватизації є саме ці структурні підрозділи. Виділення структурних підрозділів, що входять до складу державних підприємств, здійснюється за рішенням органу приватизації, який зобов’язаний та має право прийняти таке рішення в будь-який час після затвердження переліку об’єктів, що підлягають приватизації. Керівник державного підприємства зобов’язаний виконати рішення органу приватизації щодо реорганізації підприємства і несе персональну відповідальність за його належне виконання.

Виділення структурних підрозділів, що входять до складу орендних підприємств, не може здійснюватись лише за рішенням органу приватизації – цьому повинна передувати згода орендаря. Проте така згода є обов’язковою умовою в разі приватизації орендного підприємства (його структурних підрозділів) шляхом викупу.

Затвердження переліків об’єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності, повинно відбуватися у двомісячний термін з додержанням вимог, передбачених законодавством України про приватизацію та Законом “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”. Виконкоми місцевих рад повинні отримати повноваження на право затвердження переліків об’єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності, підтверджене відповідним рішенням місцевої ради. У противному разі зазначені переліки затверджуються безпосередньо радою, для чого виконкоми повинні внести необхідних організаційних заходів.

До затверджених переліків можуть бути внесені доповнення, але з додержанням певної процедури такого затвердження. Якщо переліки затверджені до виходу вищезазначеного Указу, але рішення про приватизацію не було прийнято, місцевим радам необхідно привести рішенням про затвердження переліків у відповідність із Указом, якщо вони протирічать його положенням (наприклад, у визначенні способу приватизації).