Змiст

1. Теоретична частина

1.1. Види та вміст планування в умовах ринку

1.2. Обчислення та методика завантаження судна

1.3. Дати вірну відповідь на тест і її обґрунтувати

2. Практична частина

2.1. Вирішити завдання

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Теоретична частина

1.1. Види та вміст планування в умовах ринку

Призначення планування як функції управління полягає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку підприємств. Воно передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з урахуванням можливостей найефективнішого використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і всією фірмою. Тому планування повинно забезпечити взаємозв’язку між окремими структурними підрозділами фірми, які включають всю технологічну ланку: наукові дослідження і розробки, виробництво та збут. Ця діяльність опирається на виявлення та прогнозування споживчого попиту, аналіз й оцінку наявних ресурсів та перспектив розвитку господарської кон'юнктури. Звідси випливає необхідність зв'язку планування з маркетингом та контролем з метою постійного коригування показників виробництва і збут слідом за змінами попиту на ринку.

У залежності від змісту, мети і завдань виділяють такі форми планування та види планів:

1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:

- перспективне планування (прогнозування);

- середньострокове планування;

- поточне (бюджетне, оперативне) планування.

2. Види планів:

а) в залежності від змісту господарської діяльності — плани науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт; виробництва і збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план;

б) в залежності від організаційної структури підприємства (фірми) — плани виробничої дільниці; плани дочірньої компанії.

Планування — це початковий етап управління. Однак це є не єдиний акт, а процес, який триває до завершення комплексу операцій, що плануються. Планування містить у собі визначення:

- кінцевої та проміжної мети;

- завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети;

- засобів та способів їх вирішення;

- необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу.

Нині значна увага приділяється перспективному плануванню як інструменту централізованого управління. Таке планування охоплює період від 10-ти до 20-ти років (частіше 10-12 років). Воно передбачає розробку загальних принципів орієнтації фірми на перспективу (концепцію розвитку); визначає стратегічний напрям і програму розвитку, зміст і послідовність здійснення найважливіших заходів, які забезпечують досягнення поставленої мети. Перспективне планування допомагає приймати рішення з комплексних проблем діяльності фірми в міжнародному масштабі:

- визначення напрямів і розмірів капіталовкладень та джерел їх фінансування;

- впровадження технічних новинок і прогресивної технологи;

- диверсифікація виробництва й оновлення продукції;

- форми здійснення закордонних інвестицій в умовах придбання нових підприємств;

- удосконалення організації управління в окремих підрозділах і кадровій політиці .

В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.

В системі довгострокового планування використовується метод екстраполяції, тобто використання результатів показників минулого періоду і на основі визначення оптимістичної мети поширення декількох завищених показників на майбутній період, розраховуючи на те, що майбутнє буде краще, ніж минуле.

Системи довгострокового планування застосовують в 70-80 відсотків найбільших японських корпорацій, які організують планування таким чином:: вибираються 5-10 ключових стратегій і навколо них формують політику довгострокового розвитку; одночасно приймаються середньострокові плани для об'єднання стратегій в єдине ціле і ув'язки з розподілом ресурсів; вище керівництво визначає мету кожному підрозділу, а підрозділ розробляє кількісні плани досягнення цієї мети "знизу—доверху".

Стратегічне планування має на меті дати комплексне наукове обґрунтування проблем, з якими може зіткнутися фірма в майбутньому, і на цій основі розробити показники розвитку фірми на плановий період. За основу при розробці стратегічного плану беруть:

- аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є виявлення тенденцій і факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

- аналіз позицій у конкурентній боротьбі, завдання якого полягає у визначенні, наскільки конкурентоспроможна продукція фірми на різних ринках і що фірма може зробити для поліпшення результатів роботи в конкретних напрямах;

- вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних видах діяльності та визначення пріоритетів з конкретних видів діяльності з точки зору її ефективності й забезпечення ресурсами;

- аналіз напрямів диверсифікації видів діяльності, пошук нових, більш ефективних її видів і визначення результатів, що очікуються.

Середньострокові плани найчастіше охоплюють п'ятирічний строк, оскільки він найбільш точно відповідає періоду оновлення виробничого апарату та асортименту продукції. В цих планах формуються основні завдання на встановлений період, наприклад, виробнича стратегія фірми в цілому і кожного підрозділу (реконструкція та розширення виробничих потужностей, освоєння нової продукції і розширення асортименту); стратегія збуту; фінансова стратегія; кадрова політика; визначення обсягу та структури необхідних ресурсів і форм матеріально-технічного постачання з урахуванням внутрішньофірмової спеціалізації та кооперування виробництва. Середньострокові плани передбачають розробку в певній послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної довгостроковою програмою розвитку.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для фірми в цілому та ЇЇ окремих підрозділів. Наприклад, програми маркетингу, планів з наукових досліджень, планів з виробництва, матеріально-технічного забезпечення. Основними ланками поточного плану виробництва є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні). Це — детальна конкретизація мети і завдань, які поставлені перспективними та середньостроковими планами.

Реалізація оперативних планів здійснюється через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або короткий строк по кожному підрозділу окремо. Бюджет формується на основі прогнозу збуту, що необхідно для досягнення визначених планом фінансових показників. При його складанні насамперед враховуються показники, що розроблені в перспективних або оперативних планах. Через бюджет здійснюється взаємозв'язок між перспективним, поточним та іншими видами планування.

Планування – це прогнозування (визначення) параметрів керуємого процесу (або результатів його діяльності) на основі сопоставлення інформації про потреби зовнішньої среди в результатах діяльності цього об’єкта і його можливостей з урахуванням розвитку самого об’єкта, що направлено на досягнення поставленої перед системою мети.

Управління являє собою ціленаправлену координацію суспільного виробництва. Це управління машинами, механізмами і т. п. При цьому здійснюється і управління людьми та їх відносинами, які виникають у процесі виробництва.

У ринкових умовах організація, планування, мотивація, контроль і регулювання, які необхідні для формування і досягнення цілей, повинні бути як результативними, так і ефективними.

Відомий вчений у сфері управління П. Друккер, підкреслив, що результативність є наслідком того, що "робляться потрібні і правильні речі". А ефективність - наслідок того, що "ці речі створюються правильно". Планування в цьому випадку виконує велику роль, вирішуючи питання про те, якими повинні бути цілі організації, що повинна робити організація і як це робити. Саме за допомогою планування керівництво підприємства прагне встановити основні напрями для прийняття рішень, які забезпечать цей процес як єдине ціле.

Таким чином, сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обґрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхідних для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв'язку. Планування є основною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства.

Розглядаючи планування у вузькому розумінні, його можна визначити як систематизовану підготовку рішень. Планування, з цієї точки зору, означає системну підготовку до формування майбутнього стану підприємств. Головний сенс планування полягає у підвищенні ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації та координації всіх процесів, виявлення ризиків і зниження їх рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін.

Основними загальними функціями управління підприємства є планування і прогнозування, організація, координація і регулювання, активізація і стимулювання, облік, аналіз і контроль.

Планування у структурованій за різновидами управлінській діяльності є основою для прийняття управлінських рішень.

Прогнозування в управлінському циклі передує плануванню і його завдання полягає в науковому передбаченні розвитку виробництва, а також у пошуку рішень, які забезпечать розвиток виробництва та його частин в оптимальному режимі.

Організація - це діяльність, що направлена на створення та розвиток структури господарської системи, включає регламентацію окремих елементів процесу управління і, залежно від об'єкту, поділяється на організацію виробництва, організацію праці і організацію управління.

Завданням координування є забезпечення необхідної узгодженості дій працівників підприємства, тобто координація їх дій відповідно до плану.

Функція регулювання полягає в ефективному регулюванні та забезпеченні нормального проходження виробничих процесів на підприємстві. Якщо процес прийняття рішень відбувається без систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні імпровізовані рішення. Такі рішення, як правило, приймаються за умов нестачі інформації і безпосередньо перед їхньою реалізацією. Сутність регулювання за даним підходом полягає в розробці прийнятого рішення в деталях і наданні розпоряджень щодо його виконання. Тому регулювання вважається частиною процесу планування.

Облік є базою для планування та аналізу виробничо-господарської діяльності з метою контролю та підвищення ефективності виробництва шляхом виявлення резервів.

Роль контролю як функції управління полягає в тому, що він є засобом здійснення зворотного зв'язку в системі управління. Головний його сенс - у створенні гарантій виконання планових рішень.

Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конкретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнення, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди ґрунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.

Оскільки на будь-якому підприємстві планування базується на неповних даних, навіть якщо на ньому чітко налагоджена система бухгалтерського і статистичного обліку, існує проблема в тому, що деякі аспекти функціонування економічної системи не піддаються оцінці, а залежать від зовнішнього середовища, яке характеризується швидкою мінливістю. В західній економіці ця мінливість пояснюється, в першу чергу, високою насиченістю споживчого попиту, його індивідуальним і швидкозмінним характером.

Вимоги з боку попиту диктують зрушення інших факторів зовнішнього середовища: технологій, комунікацій, соціальних відносин тощо. Показники ринку стають вихідними для складання плану підприємства. Тому при прийнятті рішень потрібно опиратись на постійне поновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і підходів. Оскільки прийняття рішень може здійснюватися за невизначеності умов, тобто враховувати декілька гіпотез зміни навколишнього середовища, коли може бути задана ймовірність тієї чи іншої ситуації, то рішення можуть бути прийняті з ризиком. Якщо ж немає можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилами так званого "феномену невизначеності".

Оцінка зовнішнього середовища здійснюється для того, щоб:

1) виявити зміни, що існують у середовищі;

2) визначити, які фактори зовнішнього середовища можуть становити загрозу для підприємства. Наприклад, контроль діяльності конкурентів дозволить керівництву підприємства постійно бути готовим до всіляких дій конкурентів;

3) оцінити, які фактори зовнішнього середовища можуть сприяти досягненню цілей діяльності підприємства.

При аналізі зовнішнього середовища можна отримати наступні важливі результати: запрогнозувати непередбачувані обставини, розробити заходи щодо їх запобігання, перетворити потенційні загрози та ризики у вигідні можливості.

Новим явищем у теорії та практиці сучасного управління, економічного аналізу, планування, управлінського обліку та менеджменту є контролінг. Термін "контролінг" походить від англійського "to control" - контролювати, керувати. Контролінг переводить підприємства на якісно новий рівень управління, направляючи діяльність різних служб та підрозділів підприємства на досягнення оперативних та стратегічних цілей.

Основними концепціями контролінгу є концепції, орієнтовані на систему обліку, на управлінську, інформаційну систему та систему управління з акцентом на планування, контроль та координацію. Суттю концепції, орієнтованої на систему управління з акцентом на планування і контроль, є участь у плануванні та контролі діяльності структурних підрозділів. Роль та завдання контролінгу в плануванні полягає в координації планів різного рівня та розробці консолідованого плану підприємства, розробці методів планування, графіків складання планів, надання інформації для складання планів, перевірці планів, складених підрозділами підприємства. Координуючи діяльність всієї системи управління підприємством на досягнення поставлених цілей, контролінг виконує функцію "управління управлінням". Розглядаючи планування як функцію контролінгу, можна зробити висновок про те, що ціллю цієї функції в системі контролінгу є координація окремих виробничих планів по відношенню до загального плану в рамках як короткострокового, так і довгострокового планування, складання бюджету та розробка планової та цільової інформації.

1.2. Обчислення та методика завантаження судна

Існують певні методи завантаження суден, які використовуються більшістю портів. Розглянемо їх детальніше.

Судновласники самостійно, або через своїх агентів направляють в диспетчерську службу відповідного Терміналу попередню інформацію про очікувану дату приходу судна в порт за 10 діб до планованої дати приходу, а також уточнюють очікуваний час приходу судів за 48, 24 і 4 години до приходу судна в порт, а при тривалості переходу менше 48 годин – не пізніше, ніж через 2 години після виходу з попереднього порту.

Попередня інформація про підхід судна повинна містити наступну інформацію: найменування судна, прапор, плановану дату приходу в порт, максимальне осідання і висоту надводного борту на прихід/відхід, основні розміри судна, кількість трюмів, що пред'являються до завантаження/розвантаження і їх розміри, кількість і номенклатура вантажу, що підлягає вантаженню/вивантаженню, відомості про, довгомірних і негабаритах вантажі важкоатлетів, вказівка особливих физико-хімічних властивостей вантажів, наявність вантажних документів тощо.

Якщо судно прямує в порт для завантаження, то попередня інформація повинна містити відомості про наявність на борту судна засобів для кріплення і сепарації вантажів.

Капітан (агент) судна, прибулого в порт під вантажні операції, а також після закінчення вивантаження, в тому випадку, якщо судно переходить під завантаження, вручає уповноваженому представникові Терміналу нотіс про готовність до обробки всіх або частини трюмів. Нотіс про готовність судна до вантаження або вивантаження приймається для акцепту в офіційно встановлені робочі часи після закінчення митних формальностей і отримання судном вільної практики.

Судна, що подаються під завантаження, повинні бути в морехідному стані, а вантажні приміщення підготовлені до прийому вантажу. Готовність вантажних приміщень для перевезення конкретного виду вантажу забезпечується адміністрацією судна і перевіряється представником Терміналу і/або незалежним сюрвейєром за дорученням зацікавленої сторони.

До часу, вказаного в нотісі, капітан повинен забезпечити готовність: постановки судна до причалу; трюмів і палуби; всіх вантажних засобів і люків судна (включаючи їх відкриття відповідно до нормативів, що діють, і технічних можливостей) для виробництва навантажувально-розвантажувальних робіт; очищення кришок трюмів і палуби від льоду і снігу; освітлення місць виробництва робіт (у трюмах, на палубі, у борту судна) відповідно до вимог пожежної інспекції і правил безпеки праці в морських портах.

Якщо на момент початку завантаження (вивантаження), або під час вантажних робіт буде виявлено, що судно не готове до прийому (вивантаження) вантажу з технічних причин (несправний механізм відкриття трюмів, неможлива откатка баласту, перевищена висота надводного борту або з інших причин), Термінал має право припинити обробку такого судна з відведенням на рейд і постановкою наступного судна, що знаходиться в порту в очікуванні обробки.

До початку завантаження капітан повинен мати на борту інформацію про вантаж і заповнений Лист контролю безпеки (при вантаженні навалювальних вантажів) або Акт про готовність судна до вантаження (при завантаженні генеральних вантажів).

Розміщення вантажу на судні визначається попереднім вантажним планом.

Попередній вантажний план для генеральних вантажів складається представником Терміналу спільно з адміністрацією судна і затверджується капітаном до початку завантаження судна.

Термінал в процесі вантаження генеральних вантажів керується узгодженим попереднім вантажним планом і планом вантаження судна. Всі зміни попереднього вантажного плану і плану вантаження судна узгоджуються між адміністраціями судна і Терміналу додатково.

Зантаження/вивантаження проводиться за технологією, що існує на Терміналі.

Інтенсивність завантаження або вивантаження судів встановлюється при укладенні договору між Терміналом і Клієнтом. Інтенсивність завантаження або вивантаження конкретного судна на кожному етапі завантаження узгоджується між представниками Терміналу і адміністрації судна при узгодженні вантажного плану і (або) плану вантаження судна.

Розміщення і кріплення нестандартних вантажів – великогабаритних і важковагових – проводиться за індивідуальними проектами, що розробляються компетентними організаціями по заявці вантажовідправників або судновласників.

Перед завантаженням на судно навалювальних вантажів адміністрація судна повинна розробити і погоджувати з представником Терміналу план вантаження судна. У плані вантаження повинні бути вказані розрахункові значення осідання судна на кожному етапі завантаження і на момент закінчення вантаження судна. Розрахункові значення осідань повинні бути розраховані на умовну щільність забортної води, рівну 1,025 ‰. Всі зміни плану вантаження повинні бути узгоджені між адміністрацією судна і представником Терміналу письмово.

Відправник має право вимагати повернення вантажу в порту відправлення до відходу судна або видачі вантажу в проміжному порту, або видачі не тій особі, що зазначена в коносаменті, за умови пред’явлення всіх виданих відправнику примірників коносамента чи надання відповідного забезпечення і з дотриманням правил Кодексу торговельного мореплавства України про відмову від договору морського перевезення. Відправник повинен своєчасно передати перевізнику всі документи стосовно вантажу, як того вимагають портові, митні, санітарні та інші адміністративні правила.

Вантаж розміщується на судні за розсудом капітана, але не може бути поміщений на палубі без письмової згоди відправника, за винятком вантажів, перевезення яких на палубі допускається відповідно до чинних правил і звичаїв.

Термін, протягом якого вантаж повинен бути навантажений на судно або вивантажений з судна (сталійний час), визначається угодою сторін, а за відсутності такої угоди — нормами, прийнятими в порту навантаження (розвантаження).

Угодою сторін можуть бути встановлені додаткові після закінчення терміну навантаження (розвантаження) час очікування судном закінчення вантажних робіт (контрсталійний час) і розмір плати перевізнику за простій судна протягом контрсталійного часу (демередж), а також винагорода за закінчення навантаження (розвантаження) до закінчення сталійного часу (диспач). За відсутності угоди сторін про тривалість часу і розмір плати винагорода визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту. За відсутності зазначених ставок розмір плати за простій визначається витратами на утримання судна і екіпажу, а винагорода за дострокове закінчення навантаження (розвантаження) обчислюється у половинному розмірі плати за простій.

Під час завантаження судна у разі закінчення контрсталійного часу перевізник має право стягнути завдані йому подальшою затримкою судна збитки і відправити судно в рейс, якщо навіть весь обумовлений вантаж не навантажено на судно з причин, що не залежать від перевізника. При цьому перевізник зберігає право на одержання повного фрахту. У разі надання для перевезення вантажу всього судна капітан не вправі відмовитись від приймання вантажу, доставленого до закінчення сталійного або контрсталійного часу, якщо сторони домовились про це, навіть якщо приймання і укладення вантажу можуть затримати судно понад встановлений термін. За кожний зайвий день затримки судна понад контрсталійний час відправник зобов’язаний відшкодувати перевізнику заподіяні збитки.

У тих випадках, коли для перевезення вантажу надано не все судно, капітан вправі до закінчення погодженого сталійного (або сталійного і контрсталійного) часу відмовитися від приймання вантажу, який внаслідок його пред’явлення із запізненням можна навантажити на судно належним чином і без шкоди для решти вантажу не інакше, як затримавши судно. При цьому перевізник зберігає право на одержання повного фрахту.

У разі надання для перевезення вантажу всього судна, частини судна або окремих суднових приміщень відправник може вимагати вилучення вантажу, що не належить йому, з поданого йому судна, частини судна чи суднового приміщення в порту відправлення, а у випадку надання всього судна — у будь-якому порту заходу.

Легкозаймистий, вибуховий або небезпечний за своєю природою вантаж, якщо він був зданий під неправильним або неповним найменуванням і під час його приймання перевізник не міг шляхом зовнішнього огляду пересвідчитися у його властивостях, може бути вивантажений перевізником у будь-який час або знищений чи знешкоджений, як того будуть вимагати обставини, без відшкодування відправнику пов’язаних із цим збитків.

У разі, якщо відправнику надано для перевезення все судно, перевізник зобов’язаний на вимогу відправника відправити судно в плавання, навіть якщо не весь вантаж був навантажений. Перевізник у цьому випадку зберігає право на повний фрахт.

Кожна із сторін вправі відмовитися від договору морського перевезення вантажу без відшкодування іншій стороні пов’язаних із цим збитків у випадках, визначених в ст. 156 Кодексу торговельного мореплавства України, в разі настання вказаних обставин до відходу судна з порту.

Договір морського перевезення вантажу припиняється без відмови сторін і без зобов’язань однієї відшкодувати іншій заподіяні припиненням договору збитки, якщо після укладення договору і до відходу судна з місця навантаження настали обставини, не залежні від сторін, а саме: судно загинуло або було силоміць захоплене; судно було визнане непридатним для плавання; загинув вантаж, індивідуально визначений; загинув вантаж, що визначається родовими ознаками, після здачі його для навантаження, а відправник не встиг здати інший вантаж замість загиблого.

Договір морського перевезення вантажів припиняється внаслідок зазначених обставин і під час рейсу, причому перевізнику належить фрахт пропорційно фактичній дальності перевезення, виходячи з кількості врятованого і зданого перевізником вантажу.

Перевізник зобов’язаний доставляти вантажі у встановлені терміни, а якщо вони не встановлені, — у звичайно прийняті терміни. Не вважається порушенням договору морського перевезення вантажу будь-яке відхилення судна від наміченого курсу з метою рятування на морі людей, суден і вантажів, а також інше розумне відхилення, якщо воно не викликане неправильними діями перевізника.

Вантаж видається в порту призначення одержувачу відповідно до умов коносамента.

Під час прийому вантажу одержувач зобов’язаний відшкодувати витрати, зроблені перевізником за рахунок вантажу, внести плату за простій судна в порту вивантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено в коносаменті або іншому документі, на підставі якого перевозився вантаж, а у випадку загальної аварії — внести аварійний внесок або надати належне забезпечення. Перевізник може не видавати вантаж до сплати сум або надання забезпечення. Для забезпечення вимог перевізник має право застави на вантаж, що перевозиться. Перевізник має право в порядку, передбаченому законодавством, продати вантаж, що є предметом застави, попередньо повідомивши про це відправника або фрахтувальника, а також одержувача. Із сум, виручених від реалізації вантажу, вимоги перевізника задовольняються після оплати судових витрат і витрат, пов’язаних із збереженням і реалізацією вантажу. Якщо протягом двох місяців із дня приходу судна в порт зданий на зберігання вантаж не буде затребуваний і відправник не сплатить перевізнику всіх належних за це перевезення сум, перевізник вправі продати вантаж. Незатребуваний вантаж, що швидко псується, може бути проданий і до закінчення зазначеного терміну. Про факт продажу вантажу перевізник повідомляє відправника. Суми, виручені від продажу вантажу, за вирахуванням сум, належних перевізнику, зараховуються на депозит перевізника для видачі за належністю. Якщо протягом шести місяців із дня продажу вантажу ніхто не заявить своїх прав на суму, виручену від його продажу, то ця сума, за вирахуванням належних перевізнику платежів, надходить до Державного бюджету України, а сума, виручена від продажу бездокументного вантажу, — в дохід перевізника на покриття збитків, спричинених задоволенням вимог, пов’язаних із втратою або нестачею вантажів. Усі належні перевізнику платежі сплачуються відправником вантажу (фрахтувальником).

У випадках, передбачених договором відправника (фрахтувальника) з перевізником, а при перевезенні в каботажі — чинними на морському транспорті України правилами, допускається переведення платежів на одержувача.

Відправник має право відмовитись від договору перевезення вантажу із внесенням платежів у розмірі та при умовах, які залежать від моменту відмови (до чи після відправлення, завантаження судна) та умов договору (надано все чи частина судна і т. д.). Розмір та умови встановлюються ст. 172 Кодексу торговельного мореплавства України.

У разі втрати, нестачі або пошкодження вантажу з причин, за які перевізник не несе відповідальності, фрахт сплачується повністю. У випадках, передбачених статтями 154, 157, 158, 159 Кодексу торговельного мореплавства України, фрахт сплачується пропорційно пройденій відстані.

Фрахт та інші платежі, належні перевізнику, а також термін оплати визначаються договором морського перевезення вантажу. Перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, зокрема, внаслідок дії непереборної сили, виникнення небезпеки і випадковостей на морі, інших судноплавних водах та внаслідок інших підстав, визначених Кодексом торговельного мореплавства України.

За договором морського перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу — також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу — і плату за провезення багажу.

Правила, встановлені Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються до перевезень пасажира і багажу, якщо: судно плаває під Державним прапором України; договір перевезення укладено в Україні; відповідно до договору перевезення місце відправлення або призначення знаходиться на території України. Будь-які угоди сторін, що обмежують права пасажира, є недійсними.

Доказом укладення договору морського перевезення пасажира і сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Здача перевізнику багажу засвідчується багажною квитанцією.

Пасажир має право в будь-який час до відходу судна, а після початку рейсу — в будь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирів, відмовитись від договору морського перевезення. Пасажир, який повідомив перевізника про відмову від перевезення, має право отримати назад плату за проїзд і провіз багажу. Перевізник має право відмовитися від договору морського перевезення пасажира при настанні обставин, зазначених у пунктах 1—4 ст. 156 Кодексу торговельного мореплавства України.

Обчислення завантаження судна проводиться за наступними експлуатаційними показниками водних судів:

• водотоннажність, або ж водовміщення (масова або об'ємна) визначається масою або об'ємом води, що витісняється плаваючим судном;

• вантажопідйомність - перевізна здатність даного судна;

• дедвейт (або повна вантажопідйомність) - величина вантажу, яку судно здатне прийняти до осідання по літню вантажну марку на ватерлінії;

• вантажомісткість - здатність судна вміщати вантаж певного об'єму (окремо для тарно-пакувальних, штучних і сипких вантажів).

Розрізняють одинарну вантажомісткість, коли об'єм всіх вантажних приміщень використовується одночасно, і подвійну, коли вантажні приміщення використовуються по черзі для рівномірності завантаження судна.

1.3. Дати вірну відповідь на тест і її обґрунтувати

При яких умовах обсяг діяльності, при якій сумі отриманого доходу підприємства дорівнює загальному обсягу витрат?

А) у крапці „мінімальної рентабельності”

Б) у крапці „ліквідності”

В) у крапці „беззбитковості”

Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації продукції за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виручка від реалізації продукції відповідає валовим затратам на її виробництво та реалізацію. Точку беззбитковості називають також точкою «порогового» прибутку чи точкою рівноваги. Розглядуваний метод побудований на тезі, що із збільшенням обсягів реалізації величина умовно постійних витрат на одиницю продукції зменшується.

На практиці виникає необхідність розрахунку точки беззбитковості та показника суми покриття в розрізі окремих видів продукції, груп клієнтів, регіонів збуту продукції та по підприємству в цілому. Для цього вдаються до так званої системи багатоступінчастого розрахунку суми покриття постійних затрат (багатоступінчастий директ-костинг). Основний зміст цієї системи зводиться до розподілу постійних витрат на окремі елементи залежно від мети розрахунку суми покриття. На рис. 1 наведена структурно-логічна схема розподілу постійних витрат за окремими рівнями їх формування, яка може бути взята за основу при розрахунку показників покриття. Залежно від рівня постійних витрат, який приймається в розрахунках, визначають суму покриття І, суму покриття ІІ і т. д.

Першим етапом розрахунку суми покриття є правильний розподіл усіх витрат підприємства (чи витрат на виробництво певного виду продукції) на постійні та змінні.

До умовно змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До умовно змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію, оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та ряд інших витрат.

Умовно постійні — це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням й управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Рис.1. Структура постійних (фіксованих) затрат у розрізі окремих рівнів

2. Практична частина

2.1. Вирішити завдання

Визначити обсяг валової й товарної продукції на черговий плановий період, якщо заплановано закінчити будівництво одного судна, охоче на початок року 80% вартістю 15 000 000 грн. і друге судно охоче від 0 до 100%, при ціні 20 000 000грн., іншу продукцію на суму 5 000 000 грн.

Розв’язання

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати, роботи, пов’язані з освоєнням нової техніки. В обсяг товарної продукції включають також тару, що не входить у гуртову ціну виробу.

Валова продукція – обсяг продукції підприємства в ціновому вираженні. Відображає величину новоствореної і перенесеної вартості. Характеризує загальний обсяг продукції, виробленої підприємством (об’єднанням), незалежно від призначення. Це єдиний показник, в обсяг якого включається не тільки готова продукція, а й незавершене будівництво, а також зміни залишків напівфабрикатів.

Товарна продукція в натуральному виразі – це частина валової продукції, яка реалізується (пройшла стадію обміну) у звітному році призначеної для реалізації в наступному році, включаючи натуральний обмін.

Виходячи з даних задачі, розрахуємо обсяг товарної продукції (ОТП):

Розрахуємо обсяг валової продукції (ОВП):

Відповідь: обсяг товарної продукції складає 25 000 000 грн., обсяг валової продукції складає 37 000 000 грн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. В. В. Винников, Е. Д. Крушкин, Н. А. Лущан «Экономика, организация и планирование работы морского транспорта». М. – «Транспорт». – 2001, 359 с.

2. Захаров В.Н., Зачесов В.П., Малышкин А.Г. Организация работы флота, - М.: Транспорт, 1994.

3. Ирхин А. П., Суворов В. С., Щепетов В. К. Управление флотом и портами: Учебник для вузов Под ред. А.П. Ирхина, - М; Транспорт, 1986

4. Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. -К.: Єльга, Ніка -Центр, 2002/

5. Бланк И.А. Управление предприятием. — М.: Ассоциация авторов и издатилей «Тандем». Изд-во ЭКМОС, 1998.

6. Бутинец Ф.Ф. Бухгалтерський і управлінський облік Навч. посібник./ Ф.Ф. Бутинець, Л.В. Лижевська, Н.В. Герасимчук. – Житомир: ЖІТІ, 2000.

7. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник./ За ред. проф Ф.Ф. Бутинця, – Житомир: ЖІТІ, 2000.

8. Горщар В. 1С: Облік витрат на виробництво продукції // Бухгалтерія – 2003-№35

9. Дорфман В. Облік матеріальних витрат у промисловості // Дебет-Кредит – 2002 - №10

10. Іванов Ю., Котлярів Є. Реформована собівартість (калькулювання у прмисловості) // Бухгалтерія – 2001– №20/1