Поняття водогосподарської організації.

Основні фонди водогосподарської організації.

Оборотні фонди водогосподарської організації.

Персонал водогосподарської організації та продуктивність праці.

Витрати виробництва водогосподарської організації.

Формування тарифу на воду.

До витрат на технічну експлуатацію гідромеліоративних систем відносяться:

І. На міжгосподарській частині.

витрати на інженерно-технічне забезпечення експлуатаційних заходів (робіт) і утримання гідромеліоративних систем;

витрати на поточний ремонт гідромеліоративних систем;

витрати на капітальний ремонт гідромеліоративних систем;

інші витрати.

Витрати на інженерно-технічне забезпечення експлуатаційних робіт і утримання гідромеліоративних систем представляють комплекс витрат на організацію і утримання гідромеліоративних систем, організацію водокористування і нагляду за станом гідромеліоративних систем, охорону природних ресурсів тощо. Витрати на інженерно-технічне забезпечення експлуатаційних робіт (заходів) і утримання гідромеліоративних систем включають:

заробітну плату працівників відділу меліорації (експлуатації) та лінійного персоналу управлінь меліоративних систем та нарахування на соціальні заходи, матеріально-технічне і транспортне убезпечення їх діяльності;

витрати, пов'язані із водокористуванням і наглядом за меліоративним станом земель: утриманням гідромеліоративних систем, створів, постів; заміром рівня підгрунтових вод, рівня води в каналах, дренажного стоку, обробкою цих замірів, аналізом метеорологічних умов (даних); визначенням строків зарегулювання води в каналах; визначенням запасів вологи в ґрунті; складанням і коригуванням планів водокористування, контролем за дотриманням правил водокористування; складанням звітної документації тощо;

аналіз роботоздатності гідромеліоративних систем;

визначення технічного стану гідроспоруд, насосних станцій, обстеження стану гідромеліоративних систем, виявлення причин незадовільної дії цих систем тощо;

організацію робіт з технічної експлуатації гідромеліоративних систем: підготовку до пропуску повені; заготівлю аварійного запасу матеріалів; аналіз даних про забір і подачу води; роботу насосних станцій; організацію роботи оглядачів споруд та каналів, послуги зв'язку, транспорту тощо;

паспортизацію гідромеліоративних систем;

облік основних меліоративних фондів, їх технічного стану тощо;

організацію використання та охорону природних ресурсів;

підготовку звітної документації;

накладні витрат;

інші роботи.

Витрати на поточний ремонт забезпечують утримання гідромеліоративних систем у робочому стані. Вони включають:

витрати на ремонтні матеріали (вартість матеріалів, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортні роботи і заготівельно-складські витрати тощо);

заробітну плату робітників, які зайняті на ручних роботах при виконанні поточною ремонту (доочистка каналів вручну, бетонні роботи, монтаж конструкцій тощо);

витрати на експлуатацію будівельних і меліоративних машин (одноразові витрати, амортизаційні відрахування і поточні експлуатаційні витрати);

інші прямі витрати;

накладні витрати (витрати на організацію і управління);

Витрати на поточний ремонт міжгосподарської частини гідромеліоративних систем визначаються на основі актів обслідування технічного стану цих систем.

Витрати на капітальний ремонт міжгосподарської частини гідромеліоративних систем забезпечують часткове відтворення основних меліоративних фондів, їх технічне удосконалення, доведення основних параметрів гідромеліоративних систем до проектного рівня і таким чином продовжують строк ефективного використання цих систем.

Вони включають:

витрати на ремонтні матеріали (вартість матеріалів, вантажно-розвантажувальні роботи, транспортні витрати, заготівельно-складські витрати тощо);

заробітну плату робітників, які зайняті ручними роботами при проведенні капітального ремонту (земляні і бетонні роботи тощо);

витрати на експлуатацію будівельних і меліоративних машин (одноразові витрати, амортизаційні відрахування, експлуатаційні витрати - заробітна плата, ремонт машин і механізмів, паливо і мастило);

інші прямі витрати;

накладні витрати (витрати на організацію і управління).

Величина витрат на утримання міжгосподарських насосних станцій включають: заробітну плату машиністів з нарахуваннями, витрати на електроенергію і ремонти (поточний і капітальний), інші витрати.

В умовах господарського розрахунку до витрат на технічну експлуатацію міжгосподарської частини гідромеліоративних систем відносяться і амортизаційні відрахування по основних меліоративних фондах.

На внутрішньогосподарській частині:

амортизаційні відрахування;

утримання експлуатаційного персоналу;

витрати на поточний ремонт;

витрати на капітальний ремонт;

витрати на експлуатацію меліоративної техніки;

інші витрати.

В господарській практиці витрати на технічну експлуатацію гідромеліоративних систем виступають як комплекс ремонтно-експлуатаційних робіт на цих системах.

При визначенні обсягу ремонтно-експлуатаційних робіт на поточний рік необхідно враховувати їх особливості:

а) річні обсяги ремонтно-експлуатаційних робіт визначатися потребами сільськогосподарського виробництва меліорованих землях;

б) ремонтно-експлуатаційні роботи повинні виконуватися в певні строки, які обумовлені вимогами сільськогосподарських культур на меліорованих землях;

в) для визначення обсягів ремонтно-експлуатаційних робіт необхідно мати відповідні нормативи витрат, тривалості виконання цих робіт, трудоємності, матеріалоємності, їх початку та закінчення тощо;

г) ремонтно-експлуатаційні роботи необхідно виконувати одночасно на всіх гідромеліоративних системах, що призводить до неможливості концентрації зусиль на більш "важливих" об'єктах, як це буває в інших галузях;

д) сезонний характер більшості видів ремонтно-експлуатаційних робіт, який впливає на результати господарської діяльності водогосподарських експлуатаційних організацій;

е) необхідно забезпечувати надійність ремонтно-експлуатаційних робіт;

є) необхідно мати резерв виробничих потужностей для ліквідації аварій на гідромеліоративних системах;

ж) відсутність конкуренції у послугах водного господарства на гідромеліоративних системах, що потребує приділяти більше уваги якості виконанню ремонтно-експлуатаційних робіт, яка характеризується створенням відповідних умов водного режиму для окремих сільськогосподарських культур протягом вегетаційного періоду;

з) можливість розширення виробничої програми ремонтно-експлуатаційних робіт за рахунок робіт на внутрішньогосподарській частині гідромеліоративних систем;

й) на обсяги ремонтно-експлуатаційних робіт впливають природні умови, типи гідромеліоративних систем тощо;

і) основні види ремонтно-експлуатаційних робіт виконуються в поточному році і практично відсутнє незавершене виробництво, крім капітального ремонту гідромеліоративних систем.

Водогосподарські підприємства здійснюють комплекс ремонтно-експлуатаційних робіт на міжгосподарській частині гідромеліоративних систем, а також можуть виконувати за договорами із господарствами частину (або весь комплекс) ремонтно-експлуатаційних робіт на внутрішньогосподарській частині.

Виконаний водогосподарськими підприємствами обсяг ремонтно-експлуатаційних робіт на гідромеліоративних системах виступає як власні витрати, пов'язані із підтриманням основних меліоративних фондів у робочому стані.

Кошторис організації

Кошторис бюджетної установи - це основний документ, на основі якого проводиться планування діяльності, аналізуються результати, приймаються стратегічні рішення.

Кошторис має дві складові:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Загальний та спеціальний фонди кошторису хоч і мають багато спільного в методиці формування та реєстрації операцій, проте забезпечують різні види статутної діяльності.

Установа незалежно від того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків, правильності їх розподілу та економічною класифікацією, повноти надходження доходів, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також Інших показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених кошторисів. На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом кошторисів не плануються.

Формування дохідної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік.

Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та від повідними напрямами їх використання.

Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді.

Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася за видатками спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилась.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуванні ми, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умов забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціальної фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадить за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за визначеною метою, на погашення заборгованості установи та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. Оскільки такі видатки планується провадити за рахунок надходжень спеціального фонду, вони передбачаються в спеціальному фонді кошторису.

У тижневий термін після опублікування рішення місцевих рад місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування. Показники лімітної довідки доводяться до відома головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань. Розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань і подають ці документи головним розпорядникам для уточнення показників проектів зведених кошторисів і складання проектів зведених планів асигнувань.

Місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників витяги із затвердженого річного розпису асигнувань відповідного бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідного бюджету, які є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів, планів асигнувань розпорядниками та планів використання бюджетних коштів одержувачами.

Кошториси, плани асигнувань та плани використання бюджетних коштів повинні бути затверджені протягом 30 календарних днів з дня затвердження розпису бюджету.

Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів.

Кошторис, плани асигнувань і штатні розписи установ затверджуються керівником установи, уповноваженої затверджувати такі документи, підпис якого скріплюється гербовою печаткою, із зазначенням дати.

Під час складання річного розпису асигнувань бюджету, помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету, кошторисів і планів асигнувань установ на наступний рік ураховуються видатки, проведені згідно з тимчасовим розписом бюджету та тимчасовими кошторисами.

Обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році.

У разі скорочення асигнувань розпорядники повинні вживати заходів до ліквідації або скорочення обсягу бюджетних зобов'язань, які перевищують уточнені плани асигнувань.

У разі прийняття відповідного рішення щодо тимчасового обмеження асигнувань загального фонду бюджету розпорядники беруть зобов'язання та приводять їх у відповідність з тимчасовими обмеженнями асигнувань.

У разі внесення змін до кошторисів і планів асигнувань обов'язково складаються відповідні довідки, які затверджуються і виконуються у тому ж порядку, що й кошториси та плани асигнувань.

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення в будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним і фізичним особам.

Видатки спеціального фонду бюджету проводяться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін.

Установи мають право використовувати протягом поточного року залишки коштів на рахунках спеціального фонду на початок року для здійснення видатків, передбачених у кошторисах на поточний рік (шляхом внесення змін до спеціального фонду кошторису). В спеціальному фонді кошторису уточнений обсяг видатків повинен дорівнювати сумі уточненого обсягу доходів і залишків коштів на початок року.

Зміни до спеціального фонду кошторису за іншими надходженнями (крім власних надходжень бюджетних установ) вносяться у порядку, за яким після внесення відповідних змін до бюджетного розпису складаються довідки про внесення змін до кошторису.

Результат виконання кошторису (перевищення доходів над видатками) свідчить про результати використання отриманого бюджетного фінансування, але не є показником прибуткової діяльності. При проведенні аналізу виконання кошторису можна використовувати співвідношення показників, характерні для підприємницьких структур, однак прийняття управлінських рішень за результатами такого аналізу має ряд особливостей, так як діяльність установи не спрямована на збільшення залишків по рахунках "Результат виконання кошторису".

Параметричний аналіз кошторису доцільно проводити за коефіцієнтами:

коефіцієнт співвідношення касових видатків до фактичних;

коефіцієнт співвідношення фактичних видатків загального фонду до середньоспискової чисельності;

відношення плану до надходження коштів за звітний період (в розрізі певних фондів);

відношення видатків до доходів (в розрізі певних фондів);

відношення видатків спецкоштів до суми власного капіталу.

Планування діяльності бюджетної установи, регламентоване Бюджетним кодексом, передбачає проведення перспективного та факторного аналізу (наведені на прикладі певної бюджетної установи). Досить всебічно розглянутий аналіз фінансової стійкості.

Складність проведення аналізу обумовлена не тільки відсутністю на сьогодні чіткої методики його проведення, узгодженої з органами Держказначейства, а й обмеженою для переважної більшості бюджетних установ кількістю штатних інженерне - економічних працівників. Запропоновані в роботі напрямки аналізу кошторису є спробою застосування загальноприйнятих вітчизняною практикою методів аналізу з урахуванням особливостей неприбуткової діяльності бюджетних установ. Вони дають змогу вирішити наступні питання:

визначити оптимальні співвідношення видатків в межах отриманих коштів (структурно - динамічний аналіз);

розрахувати співвідношення основних показників господарської діяльності, які б мали практичне застосування в процесі планування статей кошторису (параметричний аналіз);

дослідити вплив окремих факторів на виконання кошторису та прогноз статей доходів та видатків за допомогою моделювання значень таких факторів.

1. Плата за зрошувальну воду у с/г , її основні функції.

В сучасних умовах все гостріше відчувається кількісний та якісний дефіцит води, що призводить до збільшення витрат , знижені ефективності виробництва, створює несприятливі економічні ситуації. Подальше екстенсивне використання водних ресурсів практично неможливо. Поліпшення водозабезпеченості народного господарства пов’язане перш за все з економією води і її раціонального використання. Цього можна досягти запровадивши плату за воду. Водогосподарські експлуатаційні організації і с/г підприємства в ринкових умовах є типовими учасниками комерційних відносин , що виникають при купівлі – продажі товару та наданні послуг по водоподачі .

Послуги по подачі води в точки її виділу, які надаються водогосподарськими експлуатаційними організаціями (ВЕО) водоспоживачам, мають всі ознаки товарних відносин:

послуги ВЕО потребують для свого здійснення затрат матеріальних ресурсів і живої праці;

подача води для водоспоживачів використовується ними, як технологічний ресурс, який забезпечує с/г виробникам можливість отримання прибутків від реалізації с/г продукції.

Тому система взаєморозрахунків між водогосподарськими і с/г підприємствами повинна базуватись на загальних принципах ринкової економіки В той же час у водогосподарській галузі відсутній достатній досвід і традиції госпрозрахункової діяльності.

Плата за воду в с/г виконує дві основні функції:

Вона виступає, як госпрозрахунковий важіль у сфері природокористування , який спрямовано на економію водних ресурсів .

Плата за воду служить необхідним елементом, який забезпечує нормальні економічні взаємовідносини між галузями АПК.

Продукція ВЕО – це послуги по подачі води водоспоживачам, а також послуги по підтримці меліоративних систем у робочому стані .

2. Методика розрахунку тарифу за воду

Основні методичні принципи ціноутворення у водному господарстві:

Платне водоспоживання у с/г базується на витратах суспільної праці, вона включає: плату за воду, яка забирається із водогосподарських систем і плату за послуги по подачі води ВЕО.

В першому випадку використовується діючі тарифи на воду, а в другому - тарифи на послуги ВЕО.

Тарифи на послуги по водоподачі формуються із двох складових:

а) собівартість, яка визначається за нормативними витратами на експлуатацію систем;

б) нормативний прибуток, який забезпечує функціонування ВЕО на умовах госпрозрахунку.

3. Доцільно використовувати двох ставкові тарифи на воду.

4. Тарифи на воду доцільно доповнити пільговими тарифи і штрафними санкціями.

Економічна оцінка води в системі водозабезпечення дорівнює поточним щорічним витратам на формування і охорону доступних для використання водних ресурсів та економічній оцінці води, як природного ресурсу.

Для кінцевого споживача плата за воду, яка використовується формується з витрат по водогосподарській системі витрат ВЕО. Тому тариф за воду, яка використовується у с/г можна прирівняти до ціни Франко – станція призначення.

Т = Твгс + Твео,

де Т – тариф на воду.

Твгс – тариф на воду, що забирається із водогосподарських систем.

Твео - тариф на послуги по подачі води ВЕО споживачам.

3. Двохставковий тариф на зрошувальну воду, його суть і значення

Можливість формування двох ставкового тарифу на зрошувальну воду тісно пов’язана з характером витрат ВЕО серед яких можна виділити дві відносно стійкі групи:

Перша група об’єднує витрати величина яких досить постійна, мало залежить від об’єму водоподачі і визначається в основному площею зрошувальних земель, які обслуговуються ВЕО. Такі витрати можуть бути покладені в основу планування ставок за 1 гектар зрошувальної площі.

Включає витрати, що значною мірою визначаються об’ємом водоподачі і можуть бути покладені в основу розрахунку ставок за 1м3 води.

В групу витрат, які можна назвати умовно-постійними і які визначають погектарну ставку включаються такі статті:

1. Утримання експлуатаційного штату управлінь меліоративних систем, дільниць, насосних станцій (зарплата персоналу).

2. Утримання і ремонт виробничих і цивільних будівель, засобів зв’язку, експлуатації доріг, транспортних засобів, робочих механізмів, лісонасаджень.

3. Частина витрат по ремонту меліоративних споруд.

4. Інші витрати (по техніці безпеки, на придбання виробничого інвентарю, утримання охорони тощо).

5. Амортизаційні відрахування на основні фонди.

В групу витрат, які можна назвати умовно-змінними і які відносять на собівартість 1м3 води (визначають по кубометрову ставку) включаються такі статті:

1. Частина витрат на утримання гідроспоруд, загороджувальних дамб і каналів, насосних станцій.

2. Витати на очистку меліоративної мережі, на протипаводкові та регулюючі роботи, нівелювання дамб і каналів, формування аварійного запасу матеріалів.

3. Преміальні із фонду заробітної плати.

4. Витрати на електроенергію.

Таким чином двох ставковий тариф на воду формується з погектарної і по кубометрової ставок.

В умовах зрошувальних меліорацій доцільно використовувати такий двохставковий тариф:

1. Плата за гектар, що обслуговується:

ППЛ=СУПВ+ПН (грн./га),

де СУПВ – умовно-постійна частина витрат,

ПН – нормативний прибуток.

2.Плата за подачу води

ППВ=СУЗВ+ПН+ ПР (грн./м3),

де СУЗВ – умовно-змінна частина витрат,

ПР – плата за водні ресурси(рента).

Виходячи із двохставкового тарифу ціна на зрошувальну воду визначається за формулою:

(грн./м3),

де ПНТ – площа зрошення нетто,

ОТВ – об’єм води, що подається в точках водовиділу.

В умовах осушувальних меліорацій вартість послуг ВЕО визначається платою за гектар, що обслуговується, а також додатково-встановленим тарифом за подачу води в окремі роки.

4. Пільгові тарифи і штрафні санкції за водокористування у с/г .

Для посилення стимулюючої дії тарифів на раціональне використання водних ресурсів і основних меліоративних фондів ВЕО доцільно ввести пільгові тарифи за поза вегетаційне водоспоживання і штрафні санкції за понаднормативне водоспоживання.

5. Основні напрямки удосконалення системи платежів за воду у с/г:

1. Розробка нормативів витрат на експлуатацію основних фондів по окремих видах чи групах.

2. Розробка методики і нормативів рентабельності

В умовах ринкових відносин найважливішим фактором формування будь-яких тарифів є попередня оцінка верхньої та нижньої межі ціни між якими може бути встановлений договірний тариф.