1. ВАРТІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КАПІТАЛУ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ЙОГО СТРУКТУРИ…………………………………………………………………3

2. ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ЯКОСТЕ Й АКЦІЙ……………….…….13

ЛІТЕРАТУРА……………………….………………………………………14

ЗАДАЧА № 103…………………………………………………………….15

ЗАДАЧА № 124…………………………………………………………….15

ЗАДАЧА № 143…………………………………………………………….16

ЗАДАЧА № 211…………………………………………………………….17

1. ВАРТІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОГО КАПІТАЛУ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ЙОГО СТРУКТУРИ

Однією із важливих передумов ефективного управління капіталом підприємства є оцінка його вартості.

Вартість капіталу – це ціна, яку підприємство платить за його залучення з різних джерел.

Концепція такої оцінки виходить із того, що капітал має відповідну вартість, яка формує рівень операційних та інвестиційних витрат підприємства. Ця концепція є однією з базових у системі управління фінансовою діяльністю підприємства. При цьому вона не зводиться тільки до визначення ціни капіталу, який залучається, а визначається цілий ряд напрямів господарської діяльності підприємства в цілому.

Отже, розглянемо основні сфери використання показника вартості капіталу в діяльності підприємства.

1. Вартість капіталу підприємства є мірою прибутковості операційної діяльності. Вартість капіталу характеризує частину прибутку, який повинен бути сплачений за використання сформованого чи залученого нового капіталу для забезпечення випуску і реалізації продукції. Цей показник виступає мінімальною нормою формування операційного прибутку підприємства, тобто нижньою межею у плануванні його розмірів.

2. Показник вартості капіталу використовується як критерій у процесі здійснення реального інвестування. Перш за все, рівень вартості капіталу конкретного підприємства виступає як дисконтна ставка, за допомогою якої сума чистого грошового потоку приводиться до теперішньої вартості у процесі оцінки ефективності окремих реальних проектів. Крім того, він є базою порівняння з внутрішньою ставкою дохідності інвестиційного проекту, який розглядається. Якщо вона нижча, ніж показник вартості капіталу підприємства, такий інвестиційний проект повинен бути неприйнятним.

3. Вартість капіталу підприємства є базовим показником формування ефективності фінансового інвестування. Оскільки критерії цієї ефективності задаються самим підприємством, то при визначенні оцінки прибутковості окремих фінансових інструментів базою порівняння виступає показник вартості капіталу. Цей показник дозволяє оцінити не тільки ринкову вартість чи дохідність окремих інструментів фінансового інвестування, але й сформувати найбільш ефективний напрям і види цього інвестування на попередній стадії формування інвестиційного портфеля. Таким чином, цей показник є мірою оцінки прибутковості сформованого інвестиційного портфеля в цілому.

4. Показник вартості капіталу підприємства виступає критерієм прийняття управлінських рішень щодо використання оренди (лізінгу) чи придбання у власність виробничих основних засобів. Якщо вартість використання (обслуговування) фінансового лізингу перевищує вартість капіталу підприємства, застосування цього напряму щодо формування виробничих основних засобів є для підприємства невигідним.

5. Показник вартості капіталу в розрізі окремих його елементів використовується у процесі управління структурою цього капіталу на основі механізму фінансового левериджу. Використання фінансового левериджу полягає у формуванні найвищого його диференціалу, однією із складових якого є вартість позикового капіталу. Мінімізація цієї складової забезпечується у процесі оцінки вартості капіталу, який залучається з різних позикових джерел, і формування відповідної структури джерел його використання підприємством.

6. Рівень вартості капіталу підприємства є важливим виміром рівня ринкової вартості даного підприємства. Зниження рівня вартості капіталу приводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства і навпаки. Особливо оперативно ця залежність відображається на діяльності акціонерних компаній відкритого типу, ціна на акції яких піднімається чи падає при відповідному зниженні чи зростанні вартості їх капіталу. Отже, управління вартістю капіталу є одним із самостійних напрямів підвищення ринкової вартості підприємства, що є однією із цілей управління його прибутковістю.

7. Показник вартості капіталу – це критерій оцінки і формування відповідного типу політики фінансування підприємством своїх активів (у першу чергу – оборотних). Виходячи із реальної вартості капіталу, який використовується, та оцінки її виміру, підприємство формує агресивний, помірний (компромісний) або консервативний тип політики фінансування активів.

Важливим для оцінки вартості капіталу при управлінні формуванням прибутку в процесі здійснення фінансової діяльності є необхідність розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства. Процес оцінки вартості капіталу базується на таких основних принципах (таблиця 4).

Таблиця 4: Принципи процесу оцінки вартості капіталу

Основні принципи	Обгрунтування принципів
1. Принципи попередньої поелементної оцінки вартості капіталу	Капітал підприємства, що використовується, складається із неоднорідних елементів (перш за все – власного і позикового, а всередині їх – за джерелами формування). У процесі оцінки його необхідно розкласти на окремі складові елементи, кожний із яких повинен бути об’єктом здійснення оціночних розрахунків
2. Принципи узагальнюючої оцінки вартості капіталу	Поелементна оцінка вартості капіталу є передумовою для узагальненого розрахунку цього показника. Таким узагальнюючим показником є середньозважена вартість капіталу. Вихідною базою його формування є дані, що отримані у процесі поелементної оцінки капіталу:
		Елементи капіталу, що виділені у процесі оцінки
		1	2	...	n -1	N
	1 . Вартість окремих елемен-тів капіталу, %	С1	С2	...	С n -1	С n
	2. Питома вага окремих елементів капіталу в загальній його сумі, яка виражена десятковим дробом	У1	У2	...	У n -1	У n
	Таким чином, середньозважена вартість капіталу (СВК) розраховується за формулою: СВК = . Розрахована середньозважена вартість капіталу є головним показником оцінки
3. Принципи порівнянності оцінки вартості власного і позикового капіталу	Слід мати на увазі, що суми власного і позикового капіталу, які використовуються, відображаються у пасиві балансу підприємства і мають непорівняльне кількісне значення. Якщо, наприклад, наданий у використання підприємству позиковий капітал у грошовій або товарній формі оцінений в цінах, наближених до ринкових, то власний капітал щодо поточної ринкової вартості значно занижений. У зв’язку з цим вартість власного капіталу у процесі розрахунків штучно підвищується. Крім того, з цієї ж причини виявляється заниженою його питома вага в загальній сумі капіталу підприємства, що використовується, а це негативно впливає на показник середньозваженої його вартості. Для забезпечення порівняння і коректності розрахунків середньозваженої вартості капіталу сума власної його частини повинна бути виражена у поточній ринковій оцінці. Для цього на першому етапі визначається вартість чистих активів підприємства, які характеризують ту частину його майна, що сформована за рахунок власного капіталу. Розрахунок вартості чистих активів підприємства здійснюється за формулою: ЧА = А – ПК, де ЧА – вартість чистих активів підприємства; А – сукупна вартість активів підприємства; ПК – сума позикового капіталу, що використовує підприємство. На другому етапі визначається склад чистих активів підприємства виходячи із того, що за рахунок власного капіталу повністю формуються його позаоборотні операційні активи і певна частина матеріальних оборотних активів (запасів товарно-матеріальних цінностей). Ця остання частина активів розраховується за формулою: МОАв = ЧА – ВАо, де МОАв – сума матеріальних оборотних активів підприємства, що сформовані за рахунок власного капіталу; ЧА – вартість чистих активів підприємства; ВАо – вартість позаоборотних операційних активів підприємства. На третьому етапі проводиться індексація (переоцінка) балансової вартості окремих елементів позаоборотних операційних активів і власних матеріальних оборотних активів з метою їх оцінки за ринковою вартістю. Сума переоцінених активів і буде характеризувати поточну ринкову оцінку суми власного капіталу, що використовується у порівняльних розрахунках середньозваженої вартості капіталу
4. Принцип динамічної оцінки вартості капіталу	Фактори, які впливають на показник середньозваженої вартості капіталу, дуже динамічні. Отже, зі зміною вартості окремих елементів капіталу повинні вноситися корективи і в середньозважене його значення. Крім того, принцип динамічності оцінки припускає, що вона може здійснюватися як уже за сформованим, так і за запланованим залученням капіталу. У процесі оцінки вартості сформованого капіталу використовуються фактичні (звітні) показники, які пов’язані з оцінкою окремих його елементів. Оцінка вартості запланованого до залучення капіталу в певній мірі носить ймовірний характер, який пов’язаний із прогнозом зміни кон’юнктури фінансового ринку, динаміки рівня власної кредитоспроможності, міри ризику та інших факторів
5. Принцип взаємозв’язку оцінки поточної та наступної середньозваженої вартості капіталу підприємства	Такий взаємозв’язок забезпечується використанням показника граничної вартості капіталу. Він характеризує приріст середньозваженої вартості капіталу до суми кожної нової його одиниці, що додатково залучається підприємством. Розрахунок цього показника здійснюється за формулою: ГВК = , де ГВК – гранична вартість капіталу; D СВК – приріст середньозваженої вартості капіталу; D К – приріст суми капіталу, що додатково залучається підприємством. Залучення додаткового капіталу підприємства як за рахунок власних, так і за рахунок позикових джерел має на кожному етапі розвитку підприємства свої економічні межі. Це пов’язано зі зростанням середньозваженої його вартості. Так, залучення власного капіталу за рахунок прибутку обмежене загальними її розмірами; збільшення обсягу емісії акцій та облігацій поверх точки насичення ринку можливе лише за більш високим розміром дивідендів або купонів доходу, що виплачуються; залучення додаткового банківського кредиту у зв’язку зі зростанням фінансового ризику для кредиторів (через зниження рівня фінансової стійкості підприємства) може здійснюватися лише на умовах зростання ставки процента за кредит тощо. Динаміка показника граничної вартості капіталу повинна обов’язково враховуватися у процесі управління фінансовою діяльністю підприємства. Порівнюючи граничну вартість капіталу з очікуваною нормою прибутку за окремими господарськими операціями, для яких потрібне додаткове залучення капіталу, можна в кожному конкретному випадку визначити міру ефективності та цілеспрямованості здійснення таких операцій. У першу чергу це стосується інвестиційних рішень, що приймаються
6. Принцип визначення кордону ефективного використання додаткового капіталу, який залучається	Оцінка вартості капіталу повинна бути завершена визначенням показника ефективності його додаткового залучення. Таким показником є гранична ефективність капіталу. Даний показник характеризує відношення приросту рівня прибутковості капіталу, що залучається додатково, і приросту середньозваженої вартості капіталу. Розрахунок граничної ефективності капіталу здійснюється за формулою: ГЕК = , де ГЕК – гранична ефективність капіталу; D Рк – приріст рівня рентабельності капіталу; D СВК – приріст середньозваженої вартості капіталу. Дані принципи оцінки дозволяють сформувати систему основних показників, які визначають вартість капіталу і межі ефективного його використання. Серед розглянутих показників основна роль належить показнику середньозваженої вартості капіталу. Він складається на підприємстві під впливом багатьох факторів, основними із яких є: • Середня ставка процента, що склалась на фінансовому ринку; • Доступність різних джерел фінансування (кредитів банків; комерційного кредиту; власної емісії акцій та облігацій тощо); • Галузеві особливості операційної діяльності, що визначають тривалість операційного циклу та рівень ліквідності активів, які використовуються; • Відношення обсягів операційної та інвестиційної діяльності; • Життєвий цикл підприємства; • Рівень ризику, що здійснюється за рахунок операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Дані фактори використовуються у процесі цілеспрямованого управління вартістю власного і запозиченого капіталу підприємства

Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством.

Оптимальна структура капіталу – це таке відношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами:

1. Аналіз капіталу підприємства.

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення динаміки обсягу і складу капіталу у передплановому періоді та їх вплив на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу (таблиця

Таблиця 5: Аналіз капіталу підприємства

Стадії аналізу
Перша	Друга	Третя
1	2	3
• Розглядається динаміка загального обсягу та основних складових елементів капіталу у співвідно-шенні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції. • Визначається співвідношення власного і позиченого капіталу та його тенденції. • У складі позиченого капіталу вивчається співвідношення довго- і короткострокових фінансових зобов’язань. • Визначається розмір прострочених фінансових зобов’язань і з’ясовуються причини прострочки	На даній стадії розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства: а) коефіцієнт автономії дозволяє визначити долю чистих активів підприємства в загальній їх сумі; б) коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт фінансування) дозволяє встановити, яка сума позичених засобів припадає на одиницю власного капіталу підприємства; в) коефіцієнт довгостро-кової фінансової неза-лежності характеризує відношення суми власного і довгострокового позиченого капіталу до загальної суми капіталу, що використовує підприємство і дозволяє вияснити фінансовий потенціал майбутнього розвитку підприємства; г) коефіцієнт відношення довго- і короткострокової заборгованості дозволяє визначити суму залучення довгострокових фінансових кредитів у розрахунку на одиницю короткострокового позиченого капіталу, тобто характеризує політику фінансування активів підприємства за рахунок позичених засобів. Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що створюють загрозу банкрутства	На даній стадії аналізу оцінюється ефективність використання капіталу в цілому і окремих його елементів. У процесі такого аналізу розра-ховуються і розгля-даються в динаміці такі основні показники: а) період обороту капі-талу характеризує кількість днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позичених засобів, а також капіталу в цілому; б) коефіцієнт рентабельності всього капіталу, що використовується, характеризує рівень економічної рентабельності; в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу характеризує досягнутий рівень фінансової рентабельності підприємства і є одним із критеріїв формування оптимальної структури капіталу; г) капіталовіддача характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає на одиницю капіталу; д) капіталомісткість реалізації продукції показує, який обсяг капіталу задіяний для забезпечення випуску одиниці продукції

Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу.

Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин власного і позиченого капіталу не тільки для типових підприємств, але і для кожного окремого підприємства. Але основними факторами є:

1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва продукції, а також з великою частиною позаоборотних активів, мають більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позичений капітал.

2. Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну продукцію, можуть у своїй діяльності використовувати більшу частину позиченого капіталу. Рівень фінансових ризиків у цих підприємств високий, і це враховують їхні кредитори. Підприємства, що знаходяться на стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал.

3. Кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура товарного ринку, тим більше і безпечніше можна використовувати позичений капітал. І навпаки – в умовах нестабільної кон’юнктури використання позиченого капіталу призводить до зниження рівня прибутковості та ризику втрати платоспроможності. У таких умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зменшення обсягу використання позиченого капіталу.

4. Кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану кон’юнктури фінансового ринку зростає або знижується вартість позиченого капіталу. При суттєвому зростанні вартості позиченого капіталу диференціал фінансового левериджу може досягнути від’ємного значення, що призведе до різкого зниження фінансової рентабельності, а в ряді випадків – до збиткової операційної діяльності.

Слід зазначити, що кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість власного капіталу, який залучається із зовнішніх джерел. При зростанні рівня процента позики підвищуються і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

5. Рівень рентабельності операційної діяльності. За рахунок високого значення даного показника кредитний рейтинг підприємства зростає, і таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання позиченого капіталу. Але у практичній діяльності цей потенціал часто не використовується у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких випадках власники переважно інвестують отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу і тим самим знижує питому вагу використання позичених засобів.

6. Коефіцієнт операційного левериджу. Зростання підприємства забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового левериджу. Таким чином, підприємства, у яких зростає обсяг реалізації продукції, але за рахунок галузевих особливостей її виробництво має низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть значно збільшити коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використати більшу частину позичених засобів у загальній сумі капіталу.

7. Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори, формуючи оцінку кредитного рейтингу підприємства, керуються своїми критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємства. У деяких випадках, не дивлячись на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть формувати негативний імідж цього підприємства і, таким чином, знижувати його кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення підприємством позиченого капіталу, знижує його фінансову стійкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.

8. Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг на прибуток різниця у вартості власного і позиченого капіталу, що залучається із зовнішніх джерел, знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового коректора під час використання позичених засобів зменшується. У таких умовах слід формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу. У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

9. Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Несприйняття власниками і менеджерами високих рівнів ризиків формує у них консервативний підхід щодо фінансування розвитку підприємства, основою якого є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати великий прибуток на власний капітал, не звертаючи уваги на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, де позичений капітал використовується в максимально можливих розмірах.

10. Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акцій або контрольний обсяг пайового вкладу) власники підприємства не бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, якщо навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством є формування додаткового капіталу за рахунок позичених засобів.

З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу зводиться до таких основних напрямів:

а) встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечити залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для формування розрахункових показників його структури.

Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності

Для проведення таких багатоваріантних розрахунків використовують механізм фінансового левериджу, що дозволяє визначити оптимальну структуру капіталу, яка забезпечує максимальний рівень фінансової рентабельності.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості

Даний процес базується на визначенні попередньої оцінки вартості власного і позиченого капіталу, за різними умовами його залучення, на основі багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

Даний метод оптимізації структури капіталу пов’язаний із процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяються на такі три групи:

позаоборотні активи;

постійна частина оборотних активів;

змінна частина оборотних активів.

У даній ситуації необхідно більше уваги звернути на дві останні групи.
Постійна частина оборотних активів. Вона є незмінною частиною сукупного розміру, який не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операції діяльності, не пов’язана з формуванням запасів сезонного зберігання, дострокового завозу і цільового призначення. Отже, це такий незнижувальний мінімум оборотних активів, який необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності.

Формування показника цільової структури капіталу

Граничні рівні максимально рентабельної і мінімально ризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на плановий період. У процесі даного вибору враховуються всі розглянуті фактори, що характеризують особливості діяльності кожного окремого підприємства. 

2. ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ЯКОСТЕ Й АКЦІЙ

В процесі оцінки інвестиційних якостей цінних паперів використовуються такі положення:

1. інвестиційні витрати рівні ціні придбання цінного паперу;

2. оцінка повернення інвестиційного капіталу здійснюється на основі зворотного грошового потоку;

3. зворотній грошовий потік рівний сумі дивідендів (відсотків) і вартості реалізації (погашення);

4. для оцінки доцільності придбання цінного паперу необхідно порівняти розмір інвестованого капіталу і суму повернення у вигляді зворотного грошового потоку;

5. зворотній грошовий потік повинен бути приведений до теперішньої вартості;

6. ставка дисконтування є індивідуальною для кожного інвестора. Вона враховує альтернативну можливість інвестування капіталу.

В процесі вибору та придбання цінних паперів використовують два наступних основних критерії:

1. реальна вартість цінного паперу повинна бути більшою ніж інвестиційні витрати (ціна придбання);

2. фактична дохідність повинна перевищувати норму дохідності.

Одним з найпоширеніших видів цінних паперів є акція.

Акція представляє собою цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про дольову участь в статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в цьому акціонерному товаристві і право на участь в управлінні ним, дає право її власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь в розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Предметом вільного поширення і оцінки інвестиційних якостей є звичайні акції. Така комплексна оцінка здійснюється по наступних параметрах:

• оцінка галузі, в якій здійснює свою діяльність емітент. В процесі такої оцінки визначається стадія життєвого циклу галузі; її роль в структурній перебудові економіки, середній рівень рентабельності підприємств галузі, а також рівень оподаткування прибутку;

• оцінка основних показників господарської діяльності і фінансового стану емітента. Така оцінка базується на звітних даних про діяльність емітента;

• оцінка характеру обігу акції на фондовому ринку. Така оцінка пов'язана з показниками її ринкової котировки і ліквідності;

• оцінка умов емісії акції. Предметом такої оцінки є: цілі емісії, умови і періодичність виплати дивідендів, ступінь участі окремих держателів акцій в управлінні і інші;

• оцінка поточної ринкової вартості акції,

• оцінка рівня ризику. Вона основується на варіації рівня дивідендів по акції за ряд попередніх періодів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бланк И.А. «Стратегия й тактика управлення фінансами», - Киев: МП "ИТЕМ лтд", СП "АДЕФ-Украина", 1996.

2.Джей К .Шим, Джозл Г. Сигел. «Финансовьій менеджмент», - Москва: Инф.-изд. дом "Филинь", 1996.

3. Нікбахт Е., Гропнелі А. «Фінанси.», - К.: Основи, 1993.

4. Пересада А.А.: «Управління інвестиційним процесом», - Київ, 2002;

5. Данилов, Івашина, Чумаченько: «Інвестування», - Київ, 2001;

6. Черняк В.З.: «Бизнес-планирование», - КноРус, 2005;

7. Бланк І.О.: «Основы инвестиционного менеджмента», - Київ, 2001.

ЗАДАЧА № 103

Альтернативні проекти А і Б мають такі грошові потоки (тис. грн.):

Рік	0	1	2
А	-200	500	800
Б	-400	600	1000

Довести, що NPV відносного грошового потоку рівний різниці NPV цих потоків. Ставка дисконт – 10 %.

Розв’язання:

тис. грн.;

тис. грн.;

NPVA - NPVБ=1188,43 – 971,9 = 216,53 тис. грн..

ЗАДАЧА № 124

Виробниче підприємство планує придбати вантажівку вартістю 55 тис. грн.. Строк експлуатації складає 8 років, а ліквідаційна вартість передбачається в розмірі 5 тис. грн.. Очікується, що чистий щорічний прибуток від експлуатації автомобіля складе 7,7 тис. грн.. Необхідно розрахувати внутрішню ставку дохідності інвестиційної операції. На підприємстві застосовується прямолінійний метод нарахування амортизації. Ставка дисконт становить 10%.

Розв’язання:

Амортизаційна вартість автомобіля буде складати:

55 тис./8 = 6,875 тис. грн./рік.

Таким чином, щорічний чистий грошовий потік складе:

ЧГП = 6,875+7,7 = 14,575 тис. грн..

Таким чином, внутрішня ставка дохідності буде рівною

%

ЗАДАЧА № 143

Інвестор має таку інформацію щодо можливого обсягу продажів нового продукту і відповідних ймовірностей

Можлива реакція ринку	Обсяг продажу (тис. одиниць)	Ймовірність
Низький рівень сприймання	10	0,2
Середній рівень	30	0,3
Високий рівень	45	0,4
Дуже високий рівень	60	0,1

а) яке очікуване значення продажу нової продукції?

б) яке стандартне відхилення?

в) який коефіцієнт варіації?

Розв’язання:

Очікуване значення продажу продукції:

Можлива реакція ринку	очікуване значення продажу нової продукції, тис. одиниць
Низький рівень сприймання	2
Середній рівень	9
Високий рівень	18
Дуже високий рівень	6

Середнє значення продажу:

(2+9+18+6)/4=8,75 тис. одиниць.

Стандартне відхилення:

Коефіцієнт варіації:

Квар=

ЗАДАЧА № 211

Акція придбана за 50 грн., прогнозний розмір дивідендів наступного року – 2 грн.. Очікується, що у наступні роки цей дивіденд буде зростати з темпом 10 %. Яку ставку дохідності використав інвестор при прийнятті рішення про купівлю акції?

Розв’язання:

За моделлю Гордона

СД={[2*(1+0,1)]/50}+0,1=0,144=14,4%

19