Охорона навколишнього природного середовища, збереження та раціональне використання природних ресурсів, екологічний контроль набувають найвагомішого значення та пріоритетності у зовнішній та внутрішній політиці більшості держав світу, у тому числі й України. Це пов’язано з тим, що активізація життєдіяльності суспільства, стрімкий розвиток науки та сучасних технологій, їх використання, інтенсивне та екстенсивне споживання природних запасів сировини, земель та природних копалин, а у деяких випадках i безгосподарність керівництва окремих підприємств спричиняють погіршення екологічної ситуації в країні, призводять до техногенних катастроф.
У зв’язку з цим потрібна система певних заходів та механізмів їх здійснення щодо охорони навколишнього середовища, контролю його станом та поліпшенням екологічної ситуації. Тому проблема розвитку та здійснення екологічного аудиту як самостійного виду незалежного контролю є сьогодні актуальною.
Запровадження екологічного аудиту було започатковано в європейських країнах, зокрема, США, Канаді, Японії тощо. Необхідність його здійснення в Україні викликана реаліями ринкової економіки, вимогами національного законодавства та міжнародних угод, потребою гармонізації екологічних та економічних аспектів розвитку народного господарства.
Системне та фундаментальне дослідження питань екологічного аудиту в Україні практично відсутнє. Однією з перших спроб викладення питань екоаудиту в Україні став навчальний посібник «Екологічний аудит» (автори — В. Шевчук, Ю. Саталкін, В. Навроцький та інші). Серед російських вчених вивченням проблем екоаудиту займався професор I. Потравний. Проте їх праці лише означили існування проблеми, яка потребує конкретизації, подальшого дослідження та практичного застосування.
Проблема розвитку та здійснення екологічного аудиту в Україні, на думку фахівців, пов’язана з вирішенням двох ключових питань, а саме:
проведенням екологічного аудиту діяльності господарюючих суб’єктів з позицій дотримання екологічного законодавства, оцінкою проектно-кошторисної документації та екологічної ефективності управління суб’єктом господарювання;
врахуванням екологічних аспектів при аудиті фінансової звітності.
Дослідимо суть зазначених питань, що i є метою цієї публікації.
Вирішення першого питання сприятиме збалансуванню економічних та екологічних інтересів товаровиробників, держави та суспільства в цілому. Екологічний аудит слід розглядати як складову системи екоменеджменту на різних рівнях управління.
У останньому із проектів Закону України «Про екологічний аудит» визначено, що екологічний аудит — це незалежний вид діяльності, який включає перевірку господарюючих суб’єктів, пов’язаних із забезпеченням екологічної безпеки, раціональним використанням та відтворенням природних ресурсів, захистом i конкурентоспроможністю об’єкта аудиту та його інвестиційною привабливістю.
На думку фахівців, при визначенні поняття екологічний аудит слід враховувати необхідність контролю аудитором правильності відображення господарюючим суб’єктом екологічних аспектів у фінансовій звітності.
Доречним було б прийняття i введення в дію Закону України
«Про екологічний аудит», робота над проектами якого триває декілька років.
Екологічний аудит може здійснюватись нарівні з екологічними експертизами, оглядами та оцінками. Він повинен стати обов’язковою складовою аудиторської діяльності в Україні.
Основними чинними законодавчими документами, якими слід керуватися при організації та здійсненні екоаудиту, є закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про охорону атмосферного повітря», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 — 2015 роки» та Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій i об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, затверджений постановою № 2751-ХІІ.
Об’єктами екологічного аудиту можуть бути: суб’єкти господарювання, діяльність яких впливає на навколишнє середовище; об’єкти природних ресурсів, які надаються у користування або підлягають приватизації; екологічні ситуації, що склались на певних територіях; проекти планів або програм будівництва чи ліквідації об’єктів; інвестиційні проекти; кредитні угоди тощо.
Виконавцями такого виду контролю повинні бути незалежні аудиторські фірми з питань екології та аудитори з екологічних питань (проблему підготовки та сертифікації яких слід вирішити найближчим часом).
Вагоме значення екологічного аудиту підтверджує той факт, що Всесвітній банк та Європейський банк реконструкції та розвитку вважають його здійснення обов’язковим елементом оцінки діяльності компаній та інших структур, яким надаються позики та кредити, внаслідок чого зменшується ризик їх неповернення через втрати, пов’язані з нанесенням шкоди навколишньому середовищу, здійсненням заходів щодо його охорони та відновлення. Тому для створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні слід прагнути до виконання міжнародних та європейських норм у сфері екології.
Екологічний аудит повинен здійснюватись із дотриманням об’єктивності, достовірності, незалежності, конфіденційності, збалансованості екологічних, економічних та соціальних інтересів, комплексності та законності.
Основними видами послуг екоаудиту можуть бути:
здійснення прогнозної та фактичної експертної оцінки у вартісному виразі екологічних наслідків діяльності господарюючого суб’єкта;
екологічне та економічне обгрунтування запровадження ресурсозберігаючих i природоохоронних технологій та обладнання;
еколого-економічна оцінка ризику здійснення інвестиційних проектів;
оцінка збитків та інших втрат, екологічних наслідків від аварій, техногенних катастроф, стихійного лиха;
оцінка ефективності природоохоронної діяльності господарюючих суб’єктів;
оцінка та моніторинг екологічних аспектів при приватизації державних підприємств;
експертиза адміністративної діяльності та управлінської політики господарюючих суб’єктів з питань екології;
аудиторський супровід виводу підприємства з експлуатації;
аудиторський захист корпоративних інтересів;
оцінка програм ресурсозбереження;
інші екоаудиторські послуги.
Екологічний аудит може бути зовнішнім (виконуватися спеціалізованими аудиторськими фірмами) та внутрішнім (здійснюватися штатними працівниками підприємства). При цьому внутрішній екоаудит може розглядатись як елемент внутрішнього адміністративного управління, реальне впровадження якого спрямовано на контроль за дотриманням чинного законодавства в сфері охорони навколишнього середовища, розробку конкретних заходів щодо зменшення негативного впливу підприємства на екологічну ситуацію в регіоні, контроль за витратами на природоохоронну діяльність, розробку екополітики підприємства. Крім того, екоаудит можна поділити на обов’язковий та ініціативний (добровільний).
Значну увагу питанням екологічного аудиту приділено в країнах Європейського Союзу. 29.06.93 р. було прийнято нормативний документ «Керівництво Європейського Союзу з екологічного аудиту» («The Eco-Management and Audit Scheme (EMAS)»), який набрав чинності з квітня 1995р.
Цей документ зобов’язує промислові компанії країн ЄС регулярно здійснювати екоаудит та опубліковувати його результати про вплив компанії на навколишнє середовище. Виконання цієї вимоги сприятиме поліпшенню іміджу підприємства, його конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості, зростанню довіри до екологічної безпечності його продукції. Вважаємо, що прийняття аналогічного документа, державної концепції та стандартів (нормативів) екологічного аудиту є актуальним для нашої держави та сприятиме поліпшенню екологічної ситуації.
За умов чинного законодавства підприємства України повинні організовувати свою діяльність таким чином, щоб вона відповідала основним принципам охорони навколишнього природного середовища, визначеним ст. 3 Закону № 1264-ХІІ, а саме:
пріоритетності вимог екологічної безпеки, обов’язковості додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
гарантуванню екологічно безпечного середовища для життя i здоров’я людей;
запобіжному характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
екологізації матеріального виробництва на основі комплексності вирішення питань з охорони навколишнього природного середовища, використанню та відтворенню відновлюваних природних ресурсів, широкому впровадженню новітніх технологій;
збереженню просторової та видової різноманітності й цілісності природних об’єктів i комплексів;
науково обгрунтованому узгодженню екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих i технічних наук та прогнозуванню стану навколишнього природного середовища;
обов’язковості екологічної експертизи;
гласності та демократизму при прийнятті рішень, реалізація яких впливатиме на стан навколишнього природного середовища;
науково обгрунтованому нормуванню впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
безоплатності загального та платності спеціального використання природних ресурсів для здійснення господарської діяльності;
стягненню збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Екологічний аудит повинен виконуватись у певній послідовності. Процес екоаудиту умовно можна поділити на три основних етапи:
підготовку здійснення екологічного контролю на підприємстві;
дослідження та збір інформації;
завершення перевірки i розробку рекомендацій.
Кожен з етапів деталізується реалізацією конкретних аудиторських завдань та виконанням певних процедур.
Так, на першому (підготовчому) етапі аудитор повинен визначити мету та завдання екоаудиту, перелік питань, які потребують вирішення; ознайомитись з екологічною ситуацією на підприємстві, його технічним станом, наявністю необхідних ліцензій та дозволів, екологічною політикою підприємства; провести анкетування керівництва з екологічних питань; вивчити внутрішню документацію з досліджуваних проблем (накази, протоколи, технічну документацію, інструкції, звіти, інформацію менеджменту та дані бухгалтерського обліку). Далі укладається договір на здійснення екоаудиту та розробляються план i програма екоаудиту із зазначенням конкретних процедур контролю, строків виконання, виконавців та місця проведення.
На другому етапі аудитор встановлює тісний контакт з персоналом підприємства щодо надання та підготовки необхідної інформації; оглядає території та приміщення; спостерігає за виробничими процесами; здійснює необхідні випробування, аналізи, експертизу, заміри тощо; виявляє зони потенційного екологічного ризику; оцінює ефективність та економічність системи заходів підприємства щодо зменшення екоризику. За необхідності для здійснення деяких експертних оцінок можуть бути залучені спеціалізовані установи або фахівці. На цьому ж етапі здійснюється оцінка системи екоменеджменту підприємства (детальне вивчення екологічної політики, кваліфікація персоналу, формування та використання інформації з екологічних питань, розмежування обов’язків персоналу та його відповідальність). На етапі збирання інформації екоаудитор може використовувати такі джерела аудиторських доказів, як:
статут та установчий договір;
екологічний паспорт підприємства;
внутрішню управлінську документацію (накази, розпорядження, протоколи засідання зборів акціонерів, правління, ради директорів), посадові інструкції;
результати аналізів сировини, відходів, викидів, продукції тощо;
висновки екологічної інспекції (нагляду);
інформацію юриста про екологічні позови та штрафні санкції;
письмові заяви, звернення, вимоги щодо екологічних питань;
відповіді на запити до органів місцевої влади, природоохоронних установ тощо;
дані бухгалтерського обліку i фінансової звітності;
статистичну та податкову звітність з екологічних питань;
попередні звіти екоаудиту;
результати тестувань, анкетування;
екологічні стандарти та нормативи;
статистичні довідники.
Зібрані дані повинні оцінюватися згідно зі встановленими критеріями, які є кількісними та якісними показниками, заснованими на місцевих, регіональних, національних або міжнародних вимогах.
Усі отримані дані та результати аудитор повинен зафіксувати у робочих документах. За кожним із досліджуваних питань слід сформулювати проміжний висновок.
На третьому етапі екоаудиту здійснюються узагальнення зібраної інформації; підведення підсумків; обговорення попередніх результатів з керівництвом підприємства; складання остаточного звіту та висновку; розробка рекомендацій; передання звіту замовникові екоаудиту.
Слід зауважити, що екологічний аудит має свою специфіку та особливості залежно від галузі, до якої належить контрольоване підприємство.
Згідно з європейськими стандартами екоаудиту аудиторський висновок повинен мати таку структуру:
1. Заголовок (назву).
2. Адресат висновку.
3. Вступний розділ (містить дані про те, на підставі якої інформації та законодавчої бази аудитор склав свій висновок).
4. Перелік питань (проблем), поставлених перед аудитором.
5. Інформацію керівництва підприємства про природоохоронну діяльність.
6. Оцінку витрат на природоохоронну діяльність.
7. Структуру відходів (викидів).
8. Перелік здійснених природоохоронних заходів.
9. Масштаб екоаудиту.
10. Висновок аудитора за кожним із поставлених питань.
11. Рекомендації, додатки (малюнки, розрахунки, іншу документацію).
12. Дату складання аудиторського висновку.
13. Адресу аудиторської фірми.
14. Підпис екоаудитора.
Звіт екоаудитора може бути позитивним, умовно позитивним
(із застереженням) або негативним.
Слід звернути увагу на те, що як i при будь-якому аудиті, екоаудит має свої ризики, основний з яких полягає у невідповідній оцінці екологічних питань (ситуацій). Причинами можуть бути надмірна довіра до даних екоменеджменту i системи внутрішнього контролю; недостатність інформації або аудиторських процедур; шахрайство керівництва або персоналу; неправильна інтерпретація аудитором отриманих даних; ризик вибіркової перевірки; дуже стислі строки здійснення екоаудиту; застосування невідповідних методів перевірки.
У процесі екоаудиту можуть використовуватись такі методи i способи контролю, як спостереження, огляд, опитування, анкетування, тестування, документальна перевірка, контрольні заміри, підрахунок, лабораторний аналіз, економічний аналіз, оцінка, запит, моделювання, вибіркова перевірка, узагальнення.
Екологічний аудит не слід ототожнювати з аудитом звіту з екологічної діяльності (або окремих складових звітності) підприємства.
Друге важливе питання (напрямок) розвитку екологічного аудиту в Україні — врахування екологічних аспектів при аудиті фінансової звітності. Це зумовлено тим, що невідображення цих аспектів значно викривлює показники звітів та вводить в оману користувачів інформації.
Аудитор самостійно приймає рішення про суттєвість впливу екологічних питань на фінансову звітність клієнта та необхідність виконання додаткових спеціальних процедур. При цьому слід керуватись рекомендаціями міжнародного стандарту аудиту (МСА) 1010 «Розгляд питань, пов’язаних з охороною довкілля, при аудиторській перевірці фінансової звітності», оскільки аналогічного національного нормативу не прийнято.
Вивчення положень МСА 1010, а також зарубіжного та вітчизняного досвіду аудиторського контролю з екологічних питань у фінансовій звітності господарюючих суб’єктів дає підставу зробити висновок, що основними напрямами зазначеної перевірки є:
контроль за дотриманням підприємством чинного законодавства в екологічній сфері;
оцінка ризику аудиторської перевірки, пов’язаного з екологічними питаннями, та переоцінка загального аудиторського ризику;
контроль за роботою i документацією екоменеджерів та внутрішніх екоаудиторів підприємства;
оцінка екологічних зобов’язань підприємства i контроль за повнотою їх відображення у звітності;
контроль за правильністю визначення підприємством платежів за лімітне та понадлімітне забруднення навколишнього середовища;
перевірка наявності й сплати екологічних штрафів та інших санкцій;
контроль за повнотою та достатністю фінансування заходів щодо підтримки екологічної безпеки підприємства на необхідному рівні фактичних витрат на охорону навколишнього середовища;
перевірка розрахунку витрат на зниження рівня екологічної небезпеки;
вивчення внутрішньої політики підприємства-клієнта з питань екології;
оцінка впливу екологічних проблем на безперервність діяльності підприємства та можливість його подальшого функціонування у найближчому майбутньому;
отримання інформації від юриста про наявність претензій та судових позовів, пов’язаних з екологічними питаннями;
перевірка правильності розрахунку та повноти сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та інших обов’язкових екоплатежів;
перевірка наявності у підприємства екологічних ліцензій (дозволів) на ті види діяльності, які визначено чинним законодавством;
контроль за повнотою розкриття необхідної інформації з екологічних питань у Примітках до фінансової звітності.
Для здійснення аудиторської перевірки за зазначеними напрямами потрібна надійна інформаційна база, неодмінною умовою якісного та повного формування якої є облік природоохоронної діяльності підприємства. Нажаль, жоден із чинних нормативних документів з питань обліку в Україні не висвітлює цієї проблеми. Проте витрати на охорону навколишнього середовища деяких підприємств та їх екологічні зобов’язання є суттєвими та впливають на їх фінансові результати, загальну економічну стабільність. Тому доречно виділити в класах 8 та 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань i господарських операцій підприємств i організацій, затвердженого наказом № 291, самостійні рахунки «Витрати на екологію» та «Витрати на охорону навколишнього середовища» відповідно, а клас 6 доповнити рахунками «Екологічні зобов’язання» та «Розрахунки за страхуванням екологічних ризиків».
Суттєвою проблемою є оцінка екологічних зобов’язань. Це пов’язано з тим, що в одних випадках зобов’язання є безпосереднім побічним продуктом основної діяльності підприємства (наприклад, гірничодобувна або нафто- i газодобувна галузі), а в інших — виникають у результаті недотримання норм екологічного законодавства, що призводить до компенсації завданої шкоди, виплати юридичних витрат, штрафів тощо.
Крім того, екозобов’язання можуть виникати внаслідок добровільних дій підприємства щодо усунення негативних впливів на навколишнє середовище (забруднення грунту, води, повітря). Впливати на виникнення екологічних зобов’язань може зміна законодавства з охорони навколишнього середовища. Так, відповідно до п. 31 МСА 1010 зміни в законодавстві можуть призвести до виникнення зобов’язань, які відносяться до минулих подій або на той час не регулювались законодавством. Прикладом першої категорії є зміна у нормативах рівня шуму, що може ускладнювати у майбутньому використання машин та обладнання. Прикладом другої категорії є прийняття жорсткіших стандартів, згідно з якими підприємство, яке є джерелом відходів, буде відповідати за відходи минулих років, незважаючи на те, що такі відходи не суперечили існуючій на той час практиці.
Слід зазначити, що у випадках, коли витрати на екологічні питання не можуть бути достовірно оціненими, то можуть існувати так звані умовні екологічні зобов’язання. Умовні екозобов’язання слід розкривати у Примітках до фінансової звітності та супроводжувати необхідними коментарями.
Відсутність систематизованої екологічної звітності підприємства у складі його річного фінансового звіту — це додатковий негативний чинник можливості залучення інвестицій (у тому числі іноземних) та кредитів, який зменшує достовірність оцінки та реальної вартості акцій акціонерних товариств. Підтвердженням актуальності запровадження обов’язковості подання екологічних звітів підприємствами України у складі річної звітності є доповідь «Звітність компаній про природоохоронну діяльність», опублікована ще в 1994 р. у межах програми ООН.
Господарюючі суб’єкти в Україні відповідно до чинного законодавства складають i подають до органів статистики розрізнені форми звітності (проте вони не надаються іншим зовнішнім користувачам інформації), а саме:
Звіт про поточні витрати на охорону природи, екологічні платежі та плату за природні ресурси;
Звіт про утворення, використання та знешкодження токсичних відходів;
Звіт про автотранспорт;
Звіт про охорону атмосферного повітря;
Звіт про використання води;
Звіт про залишки, надходження та витрати палива i використання відпрацьованих нафтопродуктів;
Звіт про результати використання палива, теплоенергії та електроенергії;
Звіт про утворення, використання i поставку вторинної сировини i відходів виробництва;
Розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища;
Розрахунок збору за погіршення якості природних ресурсів;
Розрахунок збору за спеціальне використання природних ресурсів.
У випадку коли аудитор вважає, що екологічні питання суттєво впливають на складання підприємством-клієнтом фінансової звітності, необхідно виконати ряд додаткових процедур, спрямованих на перевірку екологічних аспектів, а також враховувати певні особливості застосування деяких міжнародних стандартів аудиту, зокрема, 310 «Знання бізнесу», 400 «Оцінка ризиків та система внутрішнього контролю», 250 «Врахування законів та нормативних актів при аудиті фінансової звітності».
При вивченні бізнесу клієнта та загальному ознайомленні з його діяльністю аудитор повинен виявити господарські операції або події, які пов’язані з екологічними питаннями i можуть суттєво вплинути на фінансову звітність й обсяг аудиторських процедур. Вважається, що суттєвий вплив екологічного ризику притаманний підприємствам хімічної, нафто- та газодобувної, фармацевтичної, металургійної, гірничодобувної галузей, а також сфері комунального господарства.
Під час оцінки аудиторського ризику перевірки фінансової звітності слід враховувати, що екологічний ризик має вплив на всі його складові: властивий ризик, ризик контролю та ризик невиявлення.
Рівень властивого ризику буде оцінено аудитором значно вище, якщо підприємство має екологічні зобов’язання згідно з чинним законодавством або укладеними договорами.
Ризик контролю збільшуватиметься, якщо за наявності екологічних аспектів діяльності підприємство не має внутрішнього контролю i аудиту, не веде окремого бухгалтерського обліку екологічних витрат i зобов’язань; спеціалісти з екопитань не мають достатньої кваліфікації та досвіду.
Ризик невиявлення повинен бути зворотнопропорційно зменшеним щодо збільшення властивого ризику та ризику контролю, пов’язаним з екологічними аспектами, а також спричинювати виконання додаткових, специфічних аудиторських процедур.
До ознак, які свідчать, що на підприємстві склався досить високий рівень екологічного ризику відповідно до п. 40 МСА 1010, належать такі:
наявність звітів, підготовлених екологами-спеціалістами, внутрішніми аудиторами або екологічними аудиторами, в яких зазначено про екологічні проблеми;
порушення законів та нормативних документів з охорони навколишнього середовища, про які зазначено у звітах контролюючих органів;
включення назви суб’єкта до офіційного реєстру або графіку з усунення певного виду забруднення;
коментарі в пресі про підприємство та ставлення керівників підприємства до основних екологічних питань;
коментарі про екологічні питання у кореспонденції юристів;
докази купівлі незвичайних з урахуванням бізнесу клієнта товарів та послуг, пов’язаних з екологічними питаннями;
збільшені або незвичайні гонорари юристам чи екологам-консультантам, або виплати штрафів у результаті порушення екологічних законів та нормативних документів.
За таких умов аудитор здійснює додаткові процедури (перевірки по суті), які можуть включати опитування та анкетування керівництва підприємства та співробітників, відповідальних за підготовку фінансової звітності; вивчає протоколи засідань ради директорів та інших підрозділів підприємства, які розглядали екологічні питання; аналізує екологічні звіти та звіти внутрішніх аудиторів; за необхідності залучає експерта з екології. Крім того, аудитор повинен отримати від керівництва підприємства письмове підтвердження того, що воно розглянуло (врахувало) вплив екологічних питань на фінансову звітність (п. 48 МСА 1010) та, що керівництво:
не знає про будь-які зобов’язання та умовні події, що виникли в результаті екологічних питань, у тому числі через незаконні або, можливо, неправомірні дії;
екологічні питання, які можуть призвести до суттєвого знецінення активів; або
якщо керівництво знає про існування таких питань, то повинна бути подана заява про те, що керівництво повідомило аудиторові усі факти щодо цих питань.
Аудитор повинен приділити належну увагу оцінці впливу екологічних питань на:
консолідовану звітність (з цією метою він повинен отримати достовірну інформацію від аудиторів дочірніх компаній та філій щодо правильності відображення екологічних аспектів у перевірених ними фінансових звітах та зробити узагальнення);
довгострокові інвестиції (зміну їх оцінки під впливом екологічних питань);
необоротні активи такі, як земля, основні засоби (у більшості випадків відбувається знецінення активів під впливом екологічних питань внаслідок зміни умов їх експлуатації);
зобов’язання та резерви, відображені в балансі (як правило, вони збільшуються під впливом екологічних чинників; суттєва проблема — правильність їх оцінки, оскільки їх величина часто є приблизною, а її розрахунок грунтується на припущеннях, а не на реальних даних).
Згідно зі ст. 49 Закону № 1264-ХІІ в Україні здійснюється добровільне i обов’язкове страхування на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. У зв’язку з цим аудитор повинен отримати дані про існуючий (або раніше чинний) страховий поліс підприємства щодо страхового покриття екологічних ризиків його діяльності, перевірити правильність страхових платежів та розрахунків, а також чи повністю покриває страховка екологічні ризики.
Слід наголосити, що всю відповідальність за адекватність й повноту розкриття інформації про екологічні питання у фінансовій звітності несе керівництво підприємства, а не аудитор, який цю звітність перевіряє. Якщо аудитор має докази неправильного відображення екологічних аспектів у звітності відповідно до чинних стандартів, то залежно від суттєвості викривлення даних він надає один із варіантів модифікованого аудиторського висновку.
Отже, можна зробити висновок, що екологічний аудит, у тому числі врахування екологічних аспектів при перевірці фінансової звітності, повинен стати обов’язковим елементом роботи вітчизняних аудиторів, що підвищить рівень якості їхньої діяльності. Запровадження екологічного аудиту в Україні сприятиме подальшій інтеграції нашої держави в європейське та світове економічне співтовариство. Проте ця проблема потребує подальших глибоких методичних та організаційних розробок, їх практичного втілення, створення відповідної законодавчої та нормативної бази.
ВИКОРИСТАНІ ДОКУМЕНТИ
ЗАКОНИ УКРАЇНИ
№ 45/95-ВР — від 09.02.95 р. «Про екологічну експертизу» (зі змінами та доповненнями);
№ 1264-ХІІ — від 25.06.91 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» (зі змінами та доповненнями);
№ 1908-III — від 13.07.2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»;
№ 1989-III — від 21.09.2000 р. «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 — 2015 роки»;
№ 2707-ХІІ — від 16.10.92 р. «Про охорону атмосферного повітря» (зі змінами та доповненнями)
ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ № 2751-ХІІ — від 29.10.92 р. «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій i об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища»
НАКАЗ МІНФІНУ УКРАЇНИ № 291 — від 30.11.99 р. «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування» (зареєстровано в Мін’юсті України 21.12.99 р. за № 892/4185, зі змінами та доповненнями)