КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

МЕНЕДЖЕНТУ І БІЗНЕСУ

Допустити до захисту

"___"___________________ _____ р.

Декан __________Губанська А.І.

ДИПЛОМНИЙ ПРОЕКТ

Тема: "Розробити і виконати жіночу зачіску з довгого волосся

для урочистих подій на основі моди зачісок стародавнього Риму"

Дипломник:

студентка Кіровоградського факультету

менеджменту і бізнесу ІІ курсу, групи ПДК – ___ к

Консультанти:

по технологічній частині________________________________________

по графічній частині__________________________________________

КІРОВОГРАД

2007

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………… 3

1. Творча частина……………………………………..………………………… 5

   1. Характеристика сучасного і перспективного напрямів моди в зачісках…………………………………………………………………………… 5

   2. Характеристика історичної епохи та обґрунтування вибору базової моделі зачіски…………………………………………………………………… 9

   3. Розробка моделі зачіски (стрижки) відповідно до історичної епохи, сучасного напрямку моди і типу обличчя……………..…………………… 32

2. Технологічна частина……………………………………………………… 37

   1. Технологічна послідовність виготовлення постижного виробу…………………………………………………………………………… 37

   2. Обґрунтування вибору і характеристика парфюмерно-косметичних засобів, інструментів та обладнання необхідних для виконання зачіски 45

Висновок………………………………………………………………………... 48

Додатки…………………………………………………………………………. 50

Література………………………………………………………………………. 52

					ДП 5.020211 . 040 ПЗ (№ теми)
					Тема: Зробити і виконати жіночу зачіску з довгого волосся для урочистих подій на основі моди зачісок стародавнього Риму	Літера			Маса	Масш
Змін	Арк.	№ докумен	Підпис	Дата
Проект.		Саєнко І.М.
Консультант
Креслив		Саєнко І.М.
Прийняв					Пояснювальна записка	КФМіБ гр. ПДК – 103 к

ВСТУП

Моя робота присвячена жіночій зачіскі з довгого волосся. В своїй роботі я висвітлила історію Римської імперії, зачіски, які в ній були притаманні, одяг, косметичні вироби, їх притаманність до певного класу і стану. Розкрила характеристику древніх та сучасних напрямів розвитку моди зачісок, як їх можна змоделювати та поєднати з сучасною модою. Вся історія перукарської справи почалася з того момента, коли людині захотілося вкрасити своє обличчя, щоб виділитись. Первобитна людина подивилася в річку, побачила своє відображення і подумала, що його косми, перехвачені леопардовою шкуркою, будуть дивитися більш цікаво, чим просто без нічого. "А чому б і ні?" - подумала древня людина і почала здійснювати на практиці свій грандіозний задум. Результат перйшов всі очікування, перша зачіска відрізнялася своєю розкішністю від загальної маси голів співлемінників, а практичність її просто поразила відображенння. Перше "дефіле" пройшло на ура. Здивовані співплемінники захотіли собі такі ж пов'язки... Саме так або приблизно так почалося народження нового виду мистецтва - перукарської справи. Поняття краси мінялися на протязі епох, і те, що вважалося прекрасним в один період, позніше вигляділо невродливим и навпаки. Але одне завжди залишалося незмінним - тяга людини виділитись, показати свою індивідуальність.

На сьогоднішній день є багато методів розробки зачісок для довгого волосся, а також їх нарощування. Так, наприклад, використовується профессіональна італ'янська технологія EURO SO.CAP., тобто метод гарячого нарощування волосся, а також для наращування волосся використовується новая лінія волосся вищої якості EXCLUSIVE LINE, яка на нашому ринку появилася нещодавно.

Силуети і форми зачісок через деякий час повторялися. Так, зачіски Древнього Риму стали носить в XIX в. по всій Європі, а парики через 200 років в 60 роках XX в. Тоді ж зачіски стали більш монолітними, в моду ввійшов начес. Зачіски збільшувалися у розмірах, появилась об'ємність. В них відсутні були мілкі деталі. Форма зачіски могла расширюватися або зменшутися. Для цього використовували зрізані пряді, крепе, мягкі синтетичні волокна. В цей період в моду входять зачіски типа "колокол", "клєвєр", "кінський хвіст", модні кольори, які напоминають метали: мідь, бронзу, серебро, латунь.

В 70-і роки мода на парики проходить, повертаються "маленькі" зачіски з геометричною зачіскою. Нова волна особливо чітко проявилася в зачіскі "гаврош". Начес повністю вийшов із моди. В другій половині ХХ в. починають носити зачіски з розпущеними волосами, які вільно падають волною. Білокурі волоси надовго входять в моду. Тоді ж стає модним звичайний "рух волосся". Це проявляється в методі нової зачіски англійського перукаря Відала Сессуна. Всі його зачіски відрізняються простим, але разом з тим прекрасним рухом волосся.

В останнє десятиріччя форми зачісок змінились, вони стали скромніші. Волосся від пробора вкладується в невеликі пучки. Іноді на волосся надівають сіточку, перевивають кольоровими шнурами. Носять парики, але вони майже нічим не відрізняються від натуральних зачісок. Також в кінці ХХ в. в загальній моді визначаються два основних направлення: фольклорний стиль - country style, воєнізований стиль часів війни і післявійськових років - military style.

Кожна епоха приносила щось своє, нове в перукарському мистецтві, чіткого копіювання не було. Розвиток основних форм одягу і зачісок проходило з безпосереднім зв'язком із соціально-економічними, природними умовами, естетичними і моральними умовами, загальним художнім стилем, модой.

В сучасній моді велике значення має маленький штрих, який придає особливий шарм зачіскі - це може бути гофрірована прядь на волоссях, взлохмачена чьолка, неслухняний локон. Экстрамодним можно назвать свіркаюче волосся, що досягаєтся за допомогою лаків, емульсій. В моді африканські косички, короткі зачіски, длінні локони, заколки із метала... Сучасна мода така велика, що кожний може вибрати собі зачіску, яка йому подобається і підходить. Кожний може виділитись.

1.ТВОРЧА ЧАСТИНА

1.1.Характеристика сучасного і перспективного напрямів моди в зачісках

Мода в умовах сучасного суспільства виконує важливу соціальну роль і торкається усіх сфер діяльності людини. Більш яскраво її вплив відображається в одязі та зачісках. Своєю мінливістю мода відповідає естетичним потребам людей, враховуючи напрямки суспільного прогресу. Не існує людини поза модою або сьогоднішньою, або вчорашньою, або авангардною, тобто ти або сучасний, або старомодний, або випереджуєш час.

Мода віддзеркалює рівень розвитку суспільства на кожній його сходинці. Для початку ХХІ століття характерні були темпи, стрімкі зміни практично в усіх галузях життя. Уявлення про зовнішню досконалість завжди міняється з йдучим часом. Звичайно, в пещерну епоху були свої ідеали зовнішності. Але в основном, ідеал зовнішності виділявся не по красоті. Він виділявся із функціональними якостями жінки. Перші жінки, які вже могли хвастатись своєю красотою, були жінки із Древнього Єгипта. Вони вміло розпочали користуватися усіма благами, які появлялися, і цим положили початок в індустрії моди і косметології. Цінувалося в жінках ізящність, стрункість, грациозність, а також цікава якість - зеленый колір очей. Жінки, у яких були вузькі плечі і стегна, длінні ноги, високий зріст - вважалися привабливими. Тоді і були створені перші в історії тіні для очей. Вони робилися за допомогою чорної і зеленої красок (із малахітової крошки і з міді).

У древніх Греків красу жінки визначала пропорціональність її тіла і правильність рис обличчя.

Саме греческі скульптори виділили деякі фізичні параметри, які називаються классичними. Зріст мраморної Афродіти - 164 см., бюст 86 см., талія - 69 см., стегна - 93 см. У жінки привабливим вважався короткий ніс, великі очі, рот більше в півтора рази ока, невеликі дугообразні брови. Вся косметика була натуральною.

Римлянки повинні були мати світлу кожу і світлі волоси. Від красунь Древнього Рима нам залишилося в нащадок тайна обезцвічування, ми стаємо блондинками по бажанню.

Для Римської Імперії характерні високі зачіски, які представляли собою систему різної формм локонів, вкладених рівнями, а частіше іще і начесаних. Наприклад "тутулус" - одна із найкоханіших зачісок римських патріцианок. Завиті волоси піднімали на високий каркас, напоминаючий російський кокошник, і закріплялись на потилиці. Одною із найбільш красивих зачісок римської імперії була зачіска нареченої. Її складали шість обвитих навколо голови кіс, вкрашених червоною лєнтою або вінком квітів, зібраних самою нареченою.

Добре, що наші сучасні жінки знають, що стандартів краси дуже багато, щоб їм успадковувать.

Мода - это не тільки модні речі. Це колір, форма і розмір об'єкта, який подобається всім навколишнім. Цими об'єктами можуть бути і духи, і меблі, і одяг, і предмети буту, і архітектурні цінності, і художні видання. Так і в старовину, люди слідили за модою, притримуючись її і вигадували нове. По тим речам, котрі залишились після древніх римлян, ми можемо сказати, що було модно в той час, що вони носили, які предмети биту були у них і ми навіть можемо сказати якою косметикою вони користувалися. Дуже багато нам може сказати мода про цивилізацію, і навіть конкретно про людину.

Римскі розписи, статуї і письмові джерела повідомляють нам про те, як одягались древні римляни. Більшість римлян носили одяг із шерстяних або льонових тканей. В епоху імперії тонкі хлопчаті тканини імпортувались із Індії і були дуже дорогими. Шовк, який доставляли із Китая, коштував по масі в три раза дорожче золота. Більшість одягу робилось із цілих лоскутів тканини, які обертались навколо тіла.

Що стосувалося зачісок, то в епоху ранньої Римської республіки більшість мужчин носили бороди. І при правлінні імператора Андріана ввійшло в моду брити бороди. Більшість римлян коротко стригли волосся, але в епоху імперії деякі модники відпускали довге волосся, яке вони завивали і змазували маслом. Перукарня була місцем зустрічі друзів.

Багаті жінки (римлянки) витрачали дуже багато часу і грошей на зачіску, їх волосся обслуговували особливі раби. В республіканську епоху більшість римлянок просто збирали волоси в пучок. В епоху імперії зачіски стали більш кращими; жінки стали завивати і заплітати волосся. Римлянки іноді обрізали красиві локони у світловолосих або рижоволосих рабів і робили із них собі парики, а для завивки волосся застосовувались горячі щипчики, а для створення пишних зачісок використовувались шпильки і заколки.

Жінки в Римі користувалися самими різнообразними косметичними засобами. Вони зберігали їх в маленьких горшочках і бутилочках. Особливо в той час модна була сильна блідність. Жінки білили собі лиця і руки крейдою. Дівчата підкрашували губи і рум'яна щоки червоним вином або рослинною краскою, яка називалася фокус, а також римлянки підводили собі очі і брови сажою або особливою краскою - сурьмою.

В середині XVI віку красивою рахувалася зачіска збільшеної форми. Для цього волоси взбивали тупеєм. При необхідності добавляли фальшиві волоси. Для створення зачіски використовувалися різні приспособи: проволочний каркас, лєнти, обручі. В подальшому натуральні волоси витіснив парик, який звисав на плечі і спину густими прядями. Такий парик проіснував довгий час. В Росії жінки і дівчата носили коси або розпущені волоси. В старину на Русі існувало правило: дівчата носили одну косу, заплетену низько на затилку і вкрашену лєнтою. Виходячи заміж, жінка переплітала в день заміжжя дівочу косу на дві і укладувала їх навколо голови короною. З тої пори вона все життя зобов'язана була носити платок, щоб чоловіки - і інші, і члени сім'ї - не могли бачити її волосся. Пізніше довгі коси запліталися на тімені і вкрашались внизу лєнтами, шовковою, золотою, жемчужною кистю, трикутними підвісками і іншими прикрасами. Окремі пряді перев'язувались кольоровими шнурками. На лобі носили лєнти, в тому числі зубчаті, широкі, на твердій основі, в яких іноді підвішувались разні прикраси - пряді жемчуга, кільця. Із приходом в моду стиля модерн (початок XX віку) натуральний колір волосся міняється. Модною являється зачіска висока, конусна, завита широкими хвилями.

В сучасні часи, як було уже сказано, для нарощування волосся використовують різноманітні технології. Так унікальна професіональна італ'янська технологія EURO SO.CAP. для нарощування волосся дозволяє збільшити довжину волосся до 70 см, збільшити об'єм волосся в 3 раза, зробити колорування і меліорування без покраски і освітлення. Можна зробити зональне наращування волосся: подовжити чолку, височну або затилочну зону. Прикрасити зачіску стразами, косичками, дредами, а також прядю з пером.

Для створення классичних довгого волосся вихідна довжина волоса клієнта повинна бути не менше 20 см. Якщо ваші волоси коротші, то можна зробити довшу ступінчату зачіску з хорошим об'ємом і довжиною 40-50 см. Якщо короткий волос 5-10 см, то можна запропонувати зачіску середньої довжини з ефектом креативної рваної зачіски із подовженням.

Нарощування волосся по італ'янській технології – це метод горячого нарощування волосся. Для нарощування використовується апарат – двохсторонні щіпці із температурою нагріву 150-180 градусів. Для порівняння, в плойкі і утюзі для волосся середня температура 200-220 градусів. Використовуються волоси кращої якості із кератиновою капсулою. В прикореневій зоні до тонкої пряді клієнта прикладується прядь із капсулой. Щипцями на протязі 1-2 сек. Кератин розгрівається і незамічено з'єднує власні і додаткові волоси. Потім щипчиками спеціальної форми фіксується місце з'єднання. Потім капсули приймають форму плоских пластінок. З ними волос легко розчісуються, капсули прозорі і, приймаючи колір волосся, становляться практично не помітними. Для нарощування волосся в середньому необхідно 125 прядів. Підбір прядів здійснюється індивідуально. Так як у кожної людини свій тип волос, то і матеріал подбирається з врахуванням структури волосся (пряме, із невеликою хвилею чи в'ющі). Палітра кольорів дуже різноманітна. Базова палітра включає в себе 27 відтінків, які при бажанні тонуються для створенняя нюансів. Плюс 15 відтінків ультра ярких прядів і пряді біколор (подвійна покраска).

Для новаї лінії волос вищої якості EXCLUSIVE LINE при нарощуванні волосся використовуються тільки відбірні непокрашені слов'янські волоси. По якості волосся "ексклюзивна лінія" неззаперечно вище. Волоси більш м'ягкі, ніжніші і шолковисті. Їх можна красить, освітлявать і робити перманент. Палітра складає 10 відтінків.

У сьогоденному моделюванні велика увага приділяється зачіскам. Мистецтво виконання зачісок широко розвивається, і зачіски, що нагадують силует стародавніх зачісок видозмінились зі зміною сучасних напрямків моди. Якщо по формі зачіска висока і на вигляд важка і громіздка, то насправді вона легша за вагою. Проте дані зачіски не є побутовими і навіть вечірніми, це образні зачіски, які виконуються на конкурсах у фантазійному вирішенні. Щоб надати зачісці сучасності в ній використовують сучасні елементи сучасні декоративні прикраси, сучасні вирішення колерування. Вони не потребують великої кількості шпильок і не припудрюються бо існують засоби різної фіксації і фарбуючи матеріали.

1.2. Характеристика історичної епохи та обгрунтування вибору базової моделі зачіски

Легенди розповідають, що приблизно на початку VI століття до нашої ери на лівому березі ріки Тибр, на землях, що належали латинам, виникло невелике місто — Рим. На цьому місці пастух ніби-то знайшов близнюків Ромула і Рема, вигодуваних вовчицею. Пророкування говорило, що діти, породжені вовчицею, пануючи, по досягненні повноліття позбавлять царя престолу. Тому він наказав тільки що народжених дітей покласти в кошик і кинути у води Тибру. Недалеко від того місця, де пастух знайшов дітей, згодом Ромул заснував місто Рим (Рому) і став у ньому правити. Римляни вели лік з 753 року до нашої ери.

Корінне населення Стародавнього Рима називало себе патриціями, від латинського слова «патер» — батько. Вони вважали, що ведуть свій рід від засновників міста. Поступове населення Рима збільшилося за рахунок припливу рабів. Римляни, що володіли хороброю, войовничим удачею, скоряли сусідні землі, приєднуючи них до своїм. Нових жителів, на відміну від патриціїв, сталі називати плебеями. Незважаючи на те, що деякі плебеї були досить заможними, вони не мали ніяких прав.

Історію Рима прийнято поділяти на два періоди — Римську республіку і Римську імперію. Часи Римської рабовласницької республіки були ознаменовані пануванням аристократів у Римі, розширенням територій за рахунок завойованих земель. До початку III століття до нашої ери римляни скорили весь Апеннінський півострів. Римська республіка перетворилася в найсильнішу рабовласницьку державу на Середземне море.

З Пунічних воєн з Карфагеном Римська республіка вийшла переможцем, і Рим став безроздільно панувати на західне Середземномор'я:

Римляни безжалісно грабували завойовані країни. Частина завойованих скарбів передавалася в римську скарбницю, але велика частина награбованих багатств діставалася рабовласникам. Основна маса народу жила бідно, незважаючи на приплив рабів. Це приводило до повстань; самим значним було повстання рабів під предводительством гладіатора Спартака. Повстання зазнало невдачі, але воно сприяло ослабленню міцності Римської республіки. Панування рабовласників трималося тільки завдяки сильним арміям, очолюваними талановитими полководцями. Один з них, Гай Юлій Цезар, став на чолі держави, проголосивши себе диктатором. Римська республіка перетворилася в імперію. Період Імперії характерний небувалою розкішшю: зводилися палаци і тріумфальні арки, колони на честь військових перемог, храми.

Грецька культура вплинула на побут населення і на всю римську культуру. Але оптимізм, життєрадісність, що були властиві грекам, не відповідали характерові і духові римлян. Вони влаштовували серйозні й урочисті свята, що мало походили на розваги, скоріше, — на вшанування богам. Вдачі і звичаї римського суспільства часів Республіки були досить суворі. Кращими якостями вважалися дисципліна і виконання військового боргу. В часи Імперії економіка, культура, мистецтво, що розквітли в період Республіки, стали неухильно деградувати.

Численні придворні інтриги, постійна боротьба за владу, міжусобні війни, голод, масові епідемії настільки послабили і знекровили країну, що вона не в силах була захищати свої границі від навали варварських племен. Войовничий характер Римської республіки, а потім Імперії не міг не накласти свій відбиток на ідеал краси древніх римлян. Скульптури, що дійшли до нас, зображують високих, струнких, мускулистих, суворих воїнів. Пізніше цей ідеал трохи змінився. Після завоювання Древньої Греції римляни стали вважати достоїнством пропорційну атлетичну статуру.

У скульптурних зображеннях імператриць і знатних матрон утілилися представлення про красу. Більше за все цінувалася горда постава, плавність ходи.

Перукарське мистецтво в древніх римлян, так само як у древніх греків, користувалося особливою увагою. Зачіски їх були прості, але згодом римляни перейняли основні силуети в греків, трохи видозмінивши їх. Форма і прикраса зачіски часто залежали від достатку, положення в суспільстві. У цілому ж форми зачісок були однакові для всіх шарів населення.

Чоловічі зачіски представляли усілякі фасони стрижок. Але самою характерною була зачіска з густим чубчиком, що закривав усе чоло до брів або до середини чола. Уся маса волосся підстригалася до мочки вуха і легко підвивалася. На скульптурних портретах періоду Республіки ми не бачимо вигадливих або складних зачісок. Чоловіки добре підстрижені, багато хто — досить коротко. Молоді римляни чисто виголювали лице, особи у зрілому віці починали носити бороди, але вони були значно менших розмірів, чим у греків, ассирійців.

В часи Римської імперії чоловічі зачіски стали більш різноманітними. Вони загубили відбиток аскетизму і суворості, отримавши деякі риси вичурності і зніженості.

Римські громадяни носили зачіски з чубчиками, із завитими пасмами. Багаті патриції наслідували зачіски своїх імператорів. Таким прикладом був Октавіан Август (63 р. до н.е.— 14 р. н.е.), римський полководець, римський імператор. В античному світі він вважався ідеальною особистістю. Скульптори зуміли передати в його портретах палкий темперамент, розум, духовну і фізичну красу, а також нещадність, марнославство. Римляни наслідували йому в зачісці: прямі пасма замість сильно завитого волосся — повернення до староіталійських форм, зачіскам етрусків. Грецькі ідеали були витиснуті. "Римськими" зачісками вважалися зачіски, що носили в Італії в III столітті до нашої ери. Зачіски стали більш строгими. Імператори Тиберій (Тиберій Клавдій Нерон 42 р. до н.е.) і Траян (Марко Траян, 53—117 р. н.е.) носили короткі зачіски, що були різновидами зачіски Августа. Імператор Тит Флавій Віспасіан (39—81 р. н.е.) носив зачіску з напівдовгого волосся, злегка завитих, зберігаючи вірність римським традиціям. Римський поет Вергілій у зачісці наслідував етрусків. Великі пасма зачесаних на чоло злегка кучерявого волосся нагадували силует латинської букви S. В часи "солдатських імператорів" часто мінялися чоловічі зачіски і були вони з короткого волосся, зустрічалися навіть дуже короткі, типу "їжачок". Плішивість маскували за допомогою накладного волосся, уживали перуки. Зачіски на перуках залежали від різних обставин — пори дня, погоди. В часи Імперії всі зачіски робилися з завитого волосся. Прикладом може служити зачіска імператора Марка Аврелія Антонія, прозваного Каракалой.

Після довгого років наслідування в зовнішньому вигляді древнім грекам римляни зуміли створити свій стиль; так само як і в древніх греків, причісування стало важливою церемонією. За виконанням зачіски, її збереженням спостерігали спеціальні раби тонсорес і кипасіс. Патриції багато годин проводили за туалетом. Раби виконували зачіски гарячою завивкою, робили і «мокру» холодну укладання. Стригли особливими серповидними бритвами. Кожний виконував свою операцію. Жіночі зачіски в період Римської республіки робилися з довгого волосся. Волосся, розділене прямим проділом, укладалися позаду в тугі об'ємні пучки.

Римські матрони мали від природи темне волосся і по римських законах не повинні були їхній колір змінювати. Зачіски з пучками носили жінки, що належать до різних станів. З розширенням зв'язків з іншими країнами з'явилися нові силуети і форми зачісок — тину єгипетських («геометричних»), грецьких вузлів. Зачіски типу грецького вузла придбали деяку ваговитість, вони стали більш щільними, менш ошатними. Зачіски можна розділити на два основних види — з різноманітними плетивами з кіс і завивкою хвилями. Інші зачіски були варіантами цих двох видів; У часи Імперії законодавцями мод в області зачісок стали імператриці. Тому зачіски умовно стали називати по їх іменах, наприклад типу Домни, типу Беретики, типу Агрипини. Зачіски часів Імперії були настільки вишукані і різноманітні, що знаменитий поет, знавець мод Овідій Назон писав, що легше перерахувати Жолуді гіллястого дуба, чим зачіски римлянок. Зачіски змінювали кілька разів у день; ця пристрасть була так велика, що навіть на мармурових погруддях і скульптурах робили знімні деталі для зміни зачісок. Зачіски поступово збільшувалися у висоту, тому стали використовувати дротові каркаси, підкладні валики, спеціальні прикраси з мідного дроту у виді витончених діадем для підтримки і зміцнення пасом волосся. Складні, багатоярусні зачіски вимагали великої кількості волосся, тому стали користуватися накладними волосся — перуками.

Римські жінки носили зачіску, що складалася з завивки хвилями і кіс, покладених поверх неї з потилиці до чола. Робили високі, складні зачіски, у яких сполучилися різного виду локони, розташовані ярусами. При цьому на потилиці або низько на шиї з тонких кісок робили плоский пучок, укладали його у виді кошика або черепашки, завитка. У період імперії популярна була зачіска тутулус, її носили знатні патриціанки. Волосся завивалися, піднімалися треба чолом, кріпилися на раму. Доповненням цієї зачіски були конусоподібні шапочки. Для наречених була особлива зачіска: шість покладених навколо голови кіс, що перевивалися червоною стрічкою. Поверх зачіски прикріплювали фатові жовтого кольору. Але фата не була єдиним головним убором. Наречена могла надягти хустку вогненного кольору чотирикутної форми. З боків і позаду хустка спадала м'якими складками, залишаючи особу відкритим. На торжествах зачіски прикрашали перлами — він цінувався дорожче всіх каменів. Тому що римським матронам здавалося, що чорний колір волосся грубить, те стали застосовувати висвітлювачі.

Поширився звичай носити світлі перуки. А найбільш екстравагантні аристократки насмілювалися носити кольорові перуки.

Перуки рудого кольору носили в основному куртизанки, танцівниці. Фарбування волосся вимагало особливих лужних складів і спеціальних знань, тому рабині-"ортотрикс" виконували цю роботу в кілька етапів. Спеціальна каламистра мила, просушувала волосся, навивала на щипці. Інша, псекас, змазувала волосся помадою, а третя, кинасіс, укладала їх у визначену форму.

Культура Рима періоду Республіки пронизана інтересом до особистості, внутрішньому світові людини. Скульптурні портрети правдиво передають риси портретируючого. Зображували не героїв, а людей. Суворий погляд, строгість, чіткість ліній зачісок властиві всім портретам.

"Плита надгробна" — скульптурне зображення чотирьох чоловік: двох жінок і двох чоловіків. У жінок зачіски з нодусами. Чоловічі зачіски довгі пасма майже прямого волосся, що спускаються низько на чоло.

Великий вплив на формування моди в період Імперії робили скульптурні мармурові портрети імператорів і імператриць.

"Імператриця Агрипина" — скульптурне зображення матері імператора Нерона, другої дружини Клавдія. Зачіска витончена, складається з різного виду локонів. Ряд локонів треба чолом, від нього волосся розходяться великими хвилями. На скронях рівнобіжні ряди круто завитих локонів, покладених чітко об'ємними півкулями. На чолі легкий чубчик, що складається з дрібних кілець. За вухами закріплені змієподібні спускні локони, що розподілені по обох сторонах шиї.

"Домиция": голова імператриці прикрашена високою зачіскою. Рамка каркаса дозволяє розташувати волосся у виді равликів густою масою. Чоло з двох сторін закритий витонченими локонами, що додає особі трикутну форму.

"Скульптурний портрет часів імператора Траяна". Зачіска молодої жінки уражає красою, оригінальністю, незвичайністю форми. Над головою у виді німба піднімаються локони, прикріплені на невидимий дротовий каркас, що дає міцність і стійкість зачісці. Великі завиті локони покладені по колу, створюючи видимість волосяного кокошника. Волосся потиличної частини заплетені в дрібні, тонкі кіски і покладені в круглий пучок, проколотий тонкою довгою шпилькою з круглим навершиєм.

"Скульптурний портрет імператриці Юлії Домни". У її зачісці представлений інший напрямок моди — уся зачіска виконана у виді хвиль із завитого волосся. На потилиці низько укріплений широкий, щільний пучок.

Для порівняння розглянемо, які зачіски носили у ХVII-ХVII віках н.е. Так наприклад, у Франції у часи правління короля Людовика XV чоловіки носили перуки з великими локонами. А з 1710 р. зачіски змінюються, стають більш витонченими, завивка виконана малими кільцями, пізніше їх зав’язували у хвіст на потилиці. Найпопулярнішими були зачіски “ке” і “бурс”.

З 1730 р. популярною стає зачіска “аля – ка - тоган” (вузол). Вона витіснила всі інші види. Це була зачіска із завитого волосся стягнутих на потилиці довгих прядок, зав’язаних в товсті вузли, нагадуючи кінський хвіст. Скроневі прядки закручували і вкладали по-різному. Пізніше волосся заплітають у косу (“свинний” чи “мишачий хвіст”), прикрашають стрічкою. Інколи зачіску притрушували пудрою.

Жіночі зачіски у Франції в І пол. XVIII ст. громіздкі і важкі. Здебільшого силуети повторюються. Високі зачіски прикрашали масою мережив, стрічок та іншими дорогоцінностями.

З 30 рр. XVIII ст. була створена зачіска Марії – Антуанетти, прикрашена хвилями шифону, пір’ям, дорогоцінностями. Для того щоб її виконати, потрібно використати каркас. На такі високі зачіски використовували до десяти шиньйонів. Ці зачіски прикрашалися не тільки стрічками та пір’ям, а й бутафорськими виробами. На верх зачіски прикріпляли фігурки людей, чучала тварин, квіти і плоди. Назва зачісок мінялась так швидко , як і сам силует. Так, в честь морської битви з’явилась зачіска “фрагет”. Зачіска була високою і потребувала великої кількості шпильок, пудри, тому зберегти її старалися як можна довше і не розбирали декілька днів, інколи тижнями. Під час сну користувалися спеціальними підголівниками, які давали змогу тримати зачіску в повітрі.

В кінці століття зі зміною костюма, видозмінюється і зачіска. Вона стає більш нижчою, типу зачіски “принцеси Ламбаль”.

Мода на буклі відходить, волосся розкручують і розчісують, прикрас стало менше. Виходить з моди пудра. Рум’яни зникають на обличчі з’являються білила. Білі перуки змінилися на руді, золотисті, каштанові. В цей час в моду входять невеликі перуки, завиті крупними локонами з плоским шиньйоном на потилиці

У Англії, у чоловічих зачісках були маленькі пудрені перуки з зачіскою типу “щітка”, “їжак”, “крила голуба”. Часто ці зачіски із власного волосся обтрушеного пудрою. Поширюються різні варіанти зачісок з косою чи хвостом ззаді, з боковими тугими буклями над вухами, - їх прикрашали переважно чорною стрічкою.

Зачіски англійських жінок, так як і чоловіків, були витончені і прості. Популярною залишилась зачіска “Фонтаж коммод”. Закручене волосся невимушено укладалося на невисокий півкруглий каркас.

Хоч зачіски були скромніші французьких, та виконувалися кілька годин і цінились дорого. Тому, що волосся не тільки закручувалося і укладалося, але й прикрашалося дорогоцінностями й пір’ям. Зачіски “споруджувались” раз на декілька тижнів, волосся на ніч не розпускали. Деякі англійчанки носили перуки, шиньйони і були вони значно скромніші французьких.

Герцогиня Девонширська ввела моду прикрашати волосся пір’ям (особливо страусиним). А пізніше міс Ебингтон була другою законодавицею моди. Хороший смак, устремління до меншої чепурності, романтичність її зачісок.

У Німеччині жінки також носили зачіску типу “фонтаж”, але вони не були такими легкими і витонченими, чим і відрізнялись. Пізніше носили зачіску “яйцевидної” форми. Зачіски тяжкими і міцними, сильно пудрились.

Перуки також відрізнялись від попередніх. Тут волосся укладалося на самому верху перуки, прикрашалися чепчиками та квітами, але не пір’ям.

Німецькі чоловіки в зачісках наслідували короля Фрідріха І. Спочатку перуки зменшилися, а потім зовсім зникли.

Власне волосся зачісували назад і зав’язували чорною стрічкою на шиї, при цьому волосся на висках припудрювали. Одним словом, зачіски були скромними і строгими.

Прикрашали зачіску золоті шпильки, нитки перлів, банти з дорогоцінними підвісками, пір’я різних величин, гребені з опала, онікса.

Було модно прикрашати зачіску живими квітами, і щоб вони не в’янули, в середину вставляли флакон з водою. Декорували зачіски гірляндами дрібних шовкових квітів, довгими страусиними перами, перами марабу.

Але вернемся до римлян. Одяг древніх римлян мав багато загального з одягом греків, але були і свої відмітні риси, особливо в період Імперії. Чоловічі і жіночі костюми виготовлялися з льна, тонкої вовни, східних шовків. Знатні сановники вдягалися у важкі парчеві тканини, прозорі шовки яскравих квітів, зі складними відтінками. Але переважали пурпурні, жовті, коричневі кольори. У період Імперії модними стають світло блакитний, рожево-бузковий, світло ліловий.

Чоловічий костюм складався з туніки і тоги (нижньої і верхньої). Зовні вони нагадували грецький хітон і гимагий. Тога була своєрідним символом римського патриція. Носити її мали право тільки вільні громадяни Рима. Рабам і іноземцям заборонялося вдягатися в тогу. Чоловіка доповнювали костюм плащами полудаментум, невеликими круглими накидками ненула, на зразок грецьких.

Жінки носили одяг з тонкої вовни і шовків, але згодом їх витиснули важкі тканини з парчі. Костюм складався з туніки, по обрисах нагадуючий чоловічий. Верхнім одягом служив плащ, що драпірував усю фігуру. Часто при виході на вулицю голову накривали краєм плаща.

У Древньому Римі голову покривали, так само як і в Древній Греції, украй рідко. Чоловіка — тільки під час військових походів або багатогодинних театральних представлень. Аристократи носили капелюхи і зграї, за формою запозичені в греків. Робилися вони з фетру, соломи, шкіри, плетених волокон рослин. Служителі культу цілком покривали голови. Головні пов'язки сполучилися з вінками із листків, квітів, гілок.

Воїни носили шоломи різноманітної форми, зроблені в більшості зі шкіри або металу, що закривають щоки і перенісся. Верхня частина шолома прикрашалася гребенем, хвостами з вовни тварин, металевими пластинами. Шоломи полководців і знатних патриціїв виготовлялися з дорогоцінних металів, інкрустувалися емалями, карбуванням.

Римляни запозичали в греків традицію прикрашати голови під час торжеств і бенкетів вінками, але одягати їх мали право не всі громадяни. Юнаки вінків не носили. Ненками увінчували голови переможців тріумфаторів. Для виготовлення вінків використовувалися не тільки натуральні рослини, але і штучні квіти — із шовку, металевих пластин, — сильно надушені ароматичними речовинами. Цінувалися красиво сплетені вінки. Велике значення мали сорт і колір рослин у вінку. Так, листи дуба, лавра, мирта символізували громадянство, силу і владу.

Головними уборами жінок були стрічки, покривала, в урочистих випадках надягали невеликі діадеми з дорогих металів, інкрустованих перламутром, пластинами і розетками з каменів. При виході па вулицю на зачіску накидали покривало або вуаль. На ніч для збереження зачіски надягали сітки, сплетені з багнистих золотих або срібних ниток, мішки з тонких сортів льна, шарфи з легкого шовку.

В часи Римської республіки до прикрас відносилися стримано. Уживали необхідні застібки, пряжки, шпильки. Суворі праві Республіки забороняли надмірності, тому серги, кільця надягали вкрай рідко. В часи Римської імперії величезний приплив військового видобутку сприяв розкладанню вдач, тяжінню до показної розкоші. Часто прикраси були ознакою станової приналежності. Так літа витта (вона підтримувала завиті пасма, одночасно декоруючи зачіску) була знаком господарки будинку матрони; гетери носити її не мали права.

Прикрасою кіс, пучків були тонкі сітки.

Жіночі головні шпильки, гребені, стали дійсними творами мистецтва. Вони робилися з золота, срібла, на кінцях прикрашалися фігурками звірів, людей, скульптурними групами. Гребені вирізували з дорогих порід дерева, інкрустувалися рубінами, сапфірами, сердоліками. Тонке різьблення, карбування були звичайним явищем у головних прикрасах. Але у часи Імперії стали носити і по кілька кілець на одному пальці.

За всіх часів косметиці приділялася велика увага. У період Республіки римляни прагнули бути стрункими. У лазнях-гермах, де вони проводили цілі годинник, їм прислужували раби-космети, обов'язком яких було робити масажі, натирати шкіру ароматичними оліями, пахощами. Раби-тонсорес стригли і голили. Усі ці роботи, крім рабів, виконували і вільні майстри, що обслуговували римлян, що не мали рабів. Римські жінки з великою заохотою користувалися косметикою. Кожна багата римлянка мала спеціальну шухлядку — "жіночий світ", що містив усе необхідне для догляду за особою. В часи Імперії модниці витрачали на косметику величезні гроші. На ринках можна було купити будь-як косметичні товари, але особливо цінувалися єгипетські мазі і порошки, яким приписували різні магічні властивості. Жінки сильно білили особу, шию, груди, руки, наводили за допомогою охри і пивних дріжджів рум'янець на щоках, не піклуючись про природність. Очі і брови підводили сажею.

Дуже популярними серед римського населення були рецепти для фарбування волосся в рудий колір, порошок для чищення зубів з мілконатертого рогу і пемзи, свинцевої білил для особи, лосьони з мигдальної олії і молока. Були засобу від зморшок із лляної олії і тваринних жирів. Замість парфумів використовували пахучі мазі, наприклад, мазь телиум, що виготовляли з цедри апельсинів і маслинової олії.

Уживати косметику могли не усі. Куртизанкам це було строго заборонено. Їдкі сатири поетів — Горація, Катулла, Лукиана — висміювали пристрасть модниць, що доходили в надмірностях до карикатури. В часи Імперії косметикою користувалися не тільки жінки, але і чоловіки. Римські франти покривали чола, руки крейдовим порошком, рясно рум'янили щоки, підфарбовували брови й очі, застосовували пудру лазоревого кольору для обсипання перук на бенкетах. Великий внесок у косметику вніс знаменитий лікар стародавності Гален (ок. 130—ок. 200 р.), що розробив склад і донині відомого крему.

Давньоримський костюм протягом багатовікової історії свого розвитку зазнав дуже істотних змін, безпосередньо пов'язаних з глибокими зрушеннями в суспільному ладі Римської держави та її культури. До II ст. н. е. включно давньоримський костюм залишався у своїй основі античним костюмом, близьким своїми загальними рисами до давньогрецького костюма. У ньому переважав огортаючий, драпіруючий одяг, зберігалася простота крою та декору, панувала ідея самодостатнього значення природної краси людської фігури, по відношенню до якої одяг відігравав лише додаткову, підпорядковуючу роль, у зв'язку з чим звичайним було оголення тіла. Водночас військо­вий характер Римської держави та її світове панування зумовили появу в костюмі статичності, величності й відносної складності порівняно з грецьким костюмом. По­чинаючи з III ст. н.е., в пізній Римській імперії у зв'язку з наростанням кризи рабо­власницького суспільства й античної культури, костюм різко змінювався. Усі специ­фічні властивості античного костюма почали зникати, огортаючий одяг — вироджува­тись і замінюватись переважно глухим вбранням, яке одягають. Одяг подовжувався, покривав усю фігуру від шиї до ніг, приховуючи форми. На створенні пізнього римського костюма — провісника середньовічного візантійського костюма — особливо чітко виявлялися східні, азіатські впливи не тільки у формах довгого, тунікоподібного вбрання, а й у типах і способах його орнаментації. Пристрасть до прикрас, до пишності й строкатості одягу цілком замінила колишню простоту раннього римського античного костюма. З'явилися також запозичення у "варварів" (наприклад, штани).

Чоловічий та жіночий костюми почали відособлюватись уже в ранній період історії Стародавнього Риму, коли римлянки носили давньогрецький одяг, а чоловіки продов­жували одягати римські тоги і плащі. Ця помітна різниця існувала аж до пізньої імперії, коли з поширенням серед обох статей майже однакового типу глухого вбрання чоловічий та жіночий костюми ставали схожими.

Особливістю давньоримського костюма, порівняно з давньогрецьким, є яскравіше виявлена його станово-класова диференціація. Аристократичний характер республіки, коли панувала знать, привілейоване становище римських громадян по відношенню до інших жителів величезної території Римської держави, розгалужений бюрокра­тичний апарат на чолі з імператором — усе це створило всередині вільного населення Стародавнього Риму, не говорячи вже про рабів, різні соціальні групи, які намага­лися підкреслювати свою відособленість і в зовнішності — в одягові, знаках розрізнення суспільного становища. Біла тога, наприклад, була верхнім одягом лише повноправних римських громадян. Раби взагалі не мали права носити тогу. Навіть у жіночому костюмі спостерігалася значна класова диференціація. Столу колобіум; пізній довгий основний одяг римських громадянок — заборонялося носити рабиням та куртизанкам. Класова диференціація костюма в Стародавньому Римі виявлялася також і в різкій відмінності якості та багатства однотипного одягу у представників панівної верхівки римського суспільства та в усього іншого населення. Убогість одягу трудящих мас була різкою протилежністю розкішних костюмів знаті. За свідченням сучасників, дружина імператора Клавдія (41 — 54рр. н.е.) в один із своїх парадних виходів була прикрашена коштовностяйи на астрономічну суму — 40 млн. сестерцій (найбільша золота монета Риму становила 60 сестерцій).

Найпоширенішим матеріалом, з якого виготовляли одяг протягом усієї історії Стародавнього Риму, була шерсть. Римляни здавна вміли виготовляти різноманітні сорти шерстяних тканин, зокрема й дуже тонкі та м'які, а також цупкі, ворсисті. Поряд із шерстю використовували й льняні тканини переважно для нижнього одягу, який надівали безпосередньо на тіло. Вже з І ст. н.е. у Римі був відомий і шовк. Звертання до шовкових тканин дедалі поширювалось, і вже в пізній період імперії шовковий одяг став досить звичним у побуті багатих верств населення, особливо на сході. Спочатку це були легкі, тонкі шовкові та напівшовкові тканини, в тому числі й напівпрозорі (для знатних модниць), а далі переважали вже цупкіші, важкі тканини.

Основним кольором давньоримського одягу в ранній період був білий (або суровий). Він становив привілей повноправних римських громадян. Білий колір частково зберігав своє значення й пізніше як колір парадного одягу, особливо при відправі жертвоприношень та інших релігійних церемоній і обрядів.

Раби й неповноправні громадяни носити білий одяг не мали права. Кольори їхнього вбрання були темними: переважали коричневі, жовто-бурі та сірі тони. Ще в республі­канський період, починаючи особливо з II ст. до н.е., поряд з білим широко носили одяг і інших кольорів. Особливо різноманітними були кольори жіночих костюмів, тоді як чоловічі мали тільки червоні, фіолетові й коричневі тони. Одяг, забарвлений у вищі сорти пурпуру, з часів Доміціана Флавія (81—96рр. н.е.) і особливо Фео­досія II (408—450рр. н.е.) навіть придворним категорично заборонялося носити. Пурпур став винятково імператорським кольором.

У період республіки та ранньої імперії переважав ще одяг з гладких одноколірних тканин без узорів, прикрашений лише каймовими смугами й клавусами переважно темно-вишневого, пурпурного та синього кольорів. Пізніше різноколірні смуги і різної форми нашивки з'явилися в багатьох деталях костюмів (по коміру, на кінцях рукавів, по подолу, на грудях, на плечах, унизу на рівні колін). Розмір цих нашивок — до 15—20 см (у діаметрі або по довжині боку). Узорчаті тканини набули великого поширення лише в костюмах пізньої імперії, тобто починаючи з III ст. н.е. До того часу їх використовували тільки в особливих випадках, а саме — для вишитого пальметами одягу тріумфаторів та імператорів. Пізні римські узорчаті тканини мали великий суцільний малюнок, що відтворював геометричні фігури (кола, квадрати, ромби) та вписані в них рослинні мотиви (розетки, чотирилисники, листя плюща, проте дуже стилізовані, набагато умовніші, ніж у давньогрецькому орнаменті). Узори на тканинах були виткані або вишиті двома-трьома кольорами так, що створювали кольорову багатобарвність одягу і разом з тим обтяжували тканину, робили її надмірно пишною. Ця пишність іще більше посилювалася золотим декором. Орнаментальні смуги на одягові спочатку мало чим відрізнялися мотивами узору від давньогрецьких; пізніше вони стали складнішими і дедалі більш стилізованими. З'явилося пишне листя аканта, дуба та лавра, гірлянди з квітів, листя і плодів, складні рослинні завитки. У пізній імперії ці, ще цілком античні, реалістичні орнаментальні кайми змінилися на смуги, суціль заповнені геометризованими узорами. Ліпну орнаментацію костюмів у Стародавньому Римі не застосовували навіть у найпізніший період.

ЧОЛОВІЧІ КОСТЮМИ Типово римським чоловічим одягом була зшита на плечах туніка, яка протягом усієї історії Риму вважалася обов'язковим елементом чоловічого костюма, як основного одягу. Її носили під тогою або плащем.

Історія римського костюма знає три основні типи тунік: колобіум, Т-подібну туніку і далматик. Колобіум — це той самий давньогрецький колобос, тільки вужчий і коротший, завдовжки до колін. У такому вигляді колобіум носили всі верстви населення, приблизно до II ст. н.е. На зміну йому прийшов довгий, до литок, дуже широкий колобіум, у якого за допомогою стягування поясом по талії утворю­ються просторі до ліктя фальшиві рукава. На кінець III ст. н.е. і цей вид колобіума зник. Т-подібну туніку — найпоширенішу з давньоримських тунік — кроїли у вигляді прямокутника або з невеликим розширенням унизу (пізній варіант) разом з рукавами. Рукава її завжди були вузькі (близько 20 см), дещо розширені догори для зручності одягання і полегшення руху рук. Довжиною вони були різні — від коротких, вище ліктя (у ранній період), до довгих, до зап'ястя, починаючи з III ст. н.е. Звичайні римські туніки мали довжину до колін, але поряд з ними в пізньому рим­ському костюмі почали поширюватись і довгі, до литок та кісточок, туніки. Вони були відносно вузькі, і для зручності в русі внизу їх робили бічні розрізи (до рівня колін); шийний виріз у них — квадратної форми. Такі довгі верхні туніки з довгими рукавами, відомі під назвою туніки-таларис. Пишно декоровані, ці туніки стали основним одягом знаті та багатих верств населення пізньої Римської імперії. Серед народу, особливо в костюмі рабів, весь час були поширені короткі, вище колін, Т-подібні туніки, переважно з короткими рукавами, або безрукаві колобіуми. Нерідко і ті й ті носили спущеними з правого плеча, щоб полегшити рухи правої руки під час фізичної праці. Всі туніки підперізували вузькими поясами чи шнурками. Декору в колобіумах у Т-подібних туніках у ранньому римському костюмі зовсім не було або він обмежувався лише клавусами. Тільки туніку тріумфаторів, а потім і імператора, так звану туніку-пальмету, вишивали золотим узором (пальметами). Дві широкі вертикальні пурпурні смуги, що йшли спереду по всій довжині туніки від коміра до подолу (так званий клавус), вирізняли туніку латиклавію сенаторів, а дві такі вузькі смуги — від плечей до подолу — відзначали стан вершників. У пізньому римському костюмі з'явився декор орнаментальними смугами та нашив­ками різної форми у багатьох місцях туніки. Нарешті, з'явилися туніки, пошиті цілком з узорчатих тканин. Особливою різновидністю пізніх римських тунік є довгий, до литок, просторий далматик, запроваджений як верхній одяг знаті в кінці II ст. н.е. Основ­ною ознакою далматика були дуже просторі рівні рукава, завширшки приблизно 40—50 см.

При таких суцільнокрійних рукавах та прямокутному крої далматик у розгорнутому вигляді мав форму ніби хреста. Це дуже сприяло його поширенню серед християн імперії, особливо як одяг християнських священиків. Носили його непідперезаним і декорували двома бічними клавусампами, а також відповідними їм двома смугами навколо кінців рукавів.

Ще більше, ніж туніка, специфічно римським чоловічим одягом була тога — верхній огортаючий одяг, який носили завжди поверх туніки. Саме своєю тогою римські громадяни вирізнялися серед іншого населення Риму та Італії. Одягнутий у тогу, означало — римлянин. Тога мала оригінальний крій у вигляді сегмента кола розміри, які визначалися, як правило, не менш ніж потрійним зростом людини по ширині (вздовж хорди сегмента) та одним — по довжині (по радіусу). Історія тоги дуже показова для історії давньоримського костюма взагалі; вона найчіткіше відображає згаданий уже процес переходу від античного до пізнього римського костюма. Спочатку, в ранній республіканський період, тога була основним повсякденним одягом римських громадян і драпірувалася дуже просто, як давньогрецький гіматіон. Це — тісна тога. Пізніше, починаючи приблизно з II ст. до н.е., і далі, в період розквіту давньоримської культури аж до перших років імперії (тобто до І ст. н.е.), тога набувала призначення переважно вихідного, а потім і офіційного одягу. Вона ставала просторішою, із значно складнішим драпіруванням, важкою і незручною в умовах щоденного життя. Тому на кінець періоду тога вийшла з обігу як звичайний верхній одяг, особливо у плебсу, найбідніших та середніх верств римських громадян, і залишилася тільки парадним одягом знаті. Таку тогу називали просторою тогою. У ранній імператорський період (І—II ст. н.е.) характер драпірування тоги знову змінився; її носили вже складеною удвоє і винятково як парадно-церемоніальний одяг знаті. Ця так звана тога-умбо мала й особливий крій у вигляді восьмикутника або еліпса. Складалася вона не навпіл, а так, щоб нижній бік був на ²/з довшим від верхнього. На початку III ст. н.е. тога майже зовсім зникла. У пізній Римській імперії, по суті, ця тога вже виродилася і, втративши будь-яке практичне значення, стала почесною регалією консульського звання. Носили її складеною вдвоє чи навіть утроє або вчетверо, у вигляді смуги шарфа, який спочатку дуже примхливо, а потім все простіше драпірували поверх верхнього одягу.

Водночас дуже змінився й матеріал того. Її почали шити з важкої кольорової, узорчатої, часто шовкової тканини, нерідко з золотим декором.

Залежно від суспільного стану та призначення змінювався колір і декорування тоги. Звичайна тога повноправного римського громадянина була білою і нічим не оздобленою. Неповноправні, але вільні громадяни могли носити тогу тільки темних кольорів (коричневого, сірого). Сенатори, магістратори та верховні жерці носили білу тогу з досить широкою пурпурною чи вишнево-червоною каймою уздовж одного її краю (здебільшого уздовж хорди сегмента). Широка пурпурна кайма по краю тоги означала приналежність до сенаторського стану або ж була знаком розрізнення вищої магістратури (консулів, цензорів, преторів, квесторів). Пурпурну тогу з золототканою орнаментацією могли одягати лише тріумфатори, а згодом — імператори як монаршу регалію. Нарешті, тріумфатори одягали як парадну пурпурну тогу з золотою каймою, а пізніше — із золотою вишивкою по всьому полю. Ця тога перейшла до імператорів і, починаючи з Доміціана до Діоклетіана, була імператорською регалією. На зорі історії Стародавнього Риму, коли тогу як військовий одяг носила піхота, для забезпе­чення вільного руху, кінцем тоги, перекинутим через ліве плече на спину, обв'язува­ли воїна по талії, ніби поясом, за так званим способом Габінія. Пізніше звичай носити тогу, обв'язану за способом Габінія, зберігся лише при відправі деяких церемоній військового характеру та релігійних обрядів. Цікаво, що тогу використову­вали навіть як своєрідний обладунок під час бійок на форумах, які нерідко відбувалися між представниками різних політичних угруповань. Для таких випадків один кінець тоги накручували міцно на ліву руку, а рештою кілька разів охоплювали торс, щоб надійно захиститися від ударів.

Простора тога драпірувалася так. Спереду перша третина сегмента звисала ззаду наперед з лівого плеча до ступні. Після охоплення тканиною спини в напрямі від лівого плеча до правої пахви, під пахвою сколювали тканину з внутрішнього боку приблизно в центрі сегмента, але ближче до прямого краю, і скручували з неї невеликий жгут — балтеус, який затикали щільно за пояс туніки біля правого боку. При цьому весь лишок тканини, що зібрався під правою пахвою, перегинали назовні так, що одна третина його довжини звисала згори у вигляді фалди. Коли далі тогу драпірували спереду навкіс усієї фігури з правого боку до лівого плеча, ця верхня фалда, яка мала назву синус, звисала на боці й спереду гарними округлими складками, що сягали майже рівня колін. При цьому решта тканини тоги (нижня фалда у дві третини довжини) збоку сягала кісточок.

Якщо тога була прикрашена каймою, то після перегину та утворення синуса кайма виходила на нижній край синуса. Далі вже перегнуту тогу закидали звичайним спо­собом через ліве плече на спину, і вона, покриваючи верхню частину руки до ліктя, звисала ззаду до самої ступні. Після такого драпірування кінець сегмента, який спочатку звисав зліва спереду до ступні, підтягали трохи догори й випускали поверх синуса на рівні талії аж до лівого плеча у вигляді невеликої округлої складки-пазухи, що мала назву умбо. Внаслідок цього нижній передній кінець тоги трохи піднімався до кісточок.

Ще однією особливістю драпірування просторої тоги було натягання тієї її частини, яка охоплювала спину ззаду, на самий край правого плеча так, що плече не було цілком відкритим, як при одяганні тісної тоги. Одним з варіантів носіння просторої тоги було накидання її на голову; це робили переважно при виконанні релігійних обрядів, під час молитов та на знак трауру й печалі. При цьому від випущеної зверху складки умбо край тоги не тільки сягав лівого плеча, а й натягався далі на голову, прикриваючи її до чола, і спускався по краю правого плеча. Поряд з туніками і тогами, в чоловічому давньоримському костюмі дуже поширені були плащі. Їх носили представники всіх суспільних верств і насамперед народні маси, раби, трудове вільне населення, для якого цей тип одягу при виконанні фізич­ної праці був найзручнішим. Плащі існували до останніх днів Римської імперії. Найпоширенішим чоловічим плащем був короткий прямокутний плащ який, по суті, відтворював давньогрецьку хламиду. Його носили так само, як і хламиду, тобто накидали на ліве плече й закріплювали верхніми кінцями обох сторін на правому плечі за допомогою застібки. Такий плащ не спускався нижче колін, а іноді закінчувався й вище. Він мав різні назви: сагум, трабея, абола. Дуже поширений у костюмі сільського населення короткий прямокутний плащ нерідко робили із шкіри, а в ранній період — навіть з овчини. Специфічно римським з давніх часів вважається довгий прямокутний плащ, також закріплений на правому плечі, так званий палудаментум. Його носили спочатку тільки воєначальники і тільки на полі бою, а потім — з пурпурної тканини — вищі магістратори й імператори. У пізній імперії палудаментум широко побутував як розкішний верхній одяг знаті. Завдовжки він був не менше 1,2 м і сягав нижче рівня литок. В імператорський період палудаментум іноді носили не як власне плащ (на плечах), а у вигляді шалі, накинутої на ліве плече й обмотаної навколо лівої руки. Третій вид римського плаща — лацерна з'явився в кінці республіканського періоду і став в імперії звичайним верхнім одягом, особливо серед багатої молоді. Лацерна також мала в основі прямокутну форму, але з закругленими нижніми кутами. Носили її накинутою ко­ротким боком ззаду на обидва плеча й закріпленою застібкою спереду під шиєю. Нерідко лацерна підперізувалася і мала пристібнутий або пришитий капюшон. По довжині вона сягала колін. Четвертим різновидом плащів був паліум, що цілком відповідав грецькому гіматіону, але з перекиданням кінця плаща не за спину, а за ліктьовий згин лівої руки. Зовсім змінився характер драпірування паліума в IV ст. н.е., коли його почали носити складеним удвоє або втроє, у вигляді вузької смуги — шарфа 35—40 см завширшки при довжині 3,5—5 м. Втративши будь-яке практичне значення, паліум став відмінною ознакою деяких урядових осіб та придворних чинів імперії, зближуючись як за своїм призначенням, так і за способом носіння і зовнішнім виглядом з пізньою римською тогою. Драпірування його було аналогічним драпіруванню гіматіона або ж його огортали вільною петлею навколо плечей. Особливе місце серед чоловічих плащів Стародавнього Риму посідала пенула — типовий глухий одяг примітивного крою. Кроїли її у вигляді кола з вирізом для голови. Радіус кола пенули дорівнював 1,25 м, так що нижнім своїм краєм вона спускалася до лінії колін або литок. Іноді пенули шили зі швом спереду, який для полегшення вивільнення рук часто розпускали нижче лінії талії. З цією ж метою бічні краї пенули відгортали на плечі. Пенула виготовлялася із цупкої, ворсистої шерсті і часто мала капюшон. У республіканський період її носили переважно сільські жителі, для яких вона замінювала тогу, а також раби та міська біднота. В імператорський період пенула набула більшого поширення і декорувалася клавусами.

Запозичені у "варварів" і зовсім не властиві для античного костюма штани почали проникати до Риму ще за доби ранньої імперії. Проте дуже довго їх носили тільки воїни. В IV—V ст. н.е. штани вже ввійшли і в склад цивільного костюма (хоч до кінця імперії не набули великого й повсюдного поширення). Раби та вільні ремісники й землероби, що займалися фізичною працею, часто носили звичайну набедрену пов'язку, яка у знаті була нижнім одягом під тунікою. У пізній імперії з'явився ще один новий елемент народного костюма — накидка-наплічник у вигляді невеликого кола з грубої шерсті або овечої шкури з вирізаним посередині отвором для голови. У Стародавньому Римі взуття було обов'язковим елементом чоловічого костюма, на­віть серед простого народу. Римляни носили взуття і вдома. Виготовляли взуття із шкіри як нечиненої, так і ретельно обробленої та пофарбованої й часто навіть оздобленої. Окремим верствам та групам населення визначений був певний колір взуття. Знать, особливо сенатори й магістратори, носили червоні черевики, імператори пізнього періоду — пурпурні та зелені. Раби могли взувати лише прості, грубі сандалі. Вже з республіканського періоду римляни мали кілька видів взуття. Найпростішим з них були сандалі, а багатшим і різноманітнішим — крепіди, що дуже схожі на давньогрецькі. Третім видом взуття з відкритою ступнею або з відкри­тими пальцями, тобто типово античним, були каліги — низькі, до литок, півчобітки, що дуже нагадували давньогрецькі ендроміди. Особливо популярними були каліги, зроблені з ремінців.

Взуття з закритою ступнею було дуже поширеним з найранішого періоду. Основними його видами були: черевики та півчоботи. Перші являли собою звичайний черевик з нечиненої шкіри заввишки до кісточки ступні, на товстій підошві, з бічними розрізами, щоб легше було взувати, та ремінцями для підтримки. Півчоботи, спереду розрізані й зашнуровані, здавна були взуттям сільського населення, а в пізній імператорський період їх носили уже і як Царадне взуття багатих верств населення. Серед мешканців сільських місцевостей широко побутували гетри — своєрідні чохли з цупкої тканини, що натягалися на литки і підв'язу­валися шнурками. У пізній період іноді були ще й обмотані навколо литки ремінці. Прибирання волосся на голові та на обличчі в чоловіків протягом усієї історії Риму зазнавало неодноразових змін. У ранній період римляни носили ще відносно довге волосся, бороди та вуса. Але вже з кінця III ст. до н.е. поширився звичай коротко стригти волосся і цілком голити обличчя, який зберігся до половини II ст. н.е. Зачіски того часу були дуже прості: підстрижене "шапкою" волосся розчісували від тім'я навсібіч і начісували на чоло та скроні. Іноді спереду волосся рівно підстригали коротким чубком. V І ст. н.е. волосся нерідко вже зачісували з чола назад і підвивали, а також завивали коротке волосся дрібними кучериками по всій голові. У другій половині II ст. н.е. почали знову відрощувати бороди та вуса. Бороди носили довгі, у формі лопати чи півкола, або у вигляді вузької кайми по краю щік та підборіддю, що нагадувала "халдейську" бороду. При бороді обов'язково носили повні вуса, які або запускали в бороду, або трохи підстригали з країв, так що вони були від бороди на певній відстані. Волосся відрощували трохи довше й нерідко завивали великими кільцями чи дрібни­ми локончиками. З IV ст. н.е. обличчя знову почали зовсім голити, а волосся носити "шапкою", але з довшими задніми та бічними пасмами, іноді завитими в локони, особливо у молодих франтів. Різноплемінна маса римських рабів часто зберігала свої національні особливості прибиранням голів.

В імператорський період серед розбещених молодиків поширився потяг до косметичних засобів. Франти рум'янились, підводили очі та брови, пудрили волосся золотис­тою пудрою тощо.

Головних уборів римляни, окрім ремісників та землеробів, майже не носили. Надівали головні убори часто у подорож та в негоду. Якихось своєрідних головних уборів римляни не створили: вони носили капелюхи, схожі на давньогрецькі. Дуже пошире­ним і здавна популярним убором голови (і водночас знаком розрізнення) були вінки. їх надівали за різних обставин: на бенкети, на релігійні свята, як почесну нагороду за перемогу на змаганнях і як військову відзнаку. З доби розквіту республіки були запроваджені й золоті вінки. В пізній імперії, з поширенням християнства, вінки почали поступово зникати.

А тому підводячи риску, я хочу сказати, що епоха стародавнього Риму вразила мене витонченістю форм, своїми силуетами, складністю виконання моделей, їх оформлення. А особливо використанням великої кількості декоративних прикрас, накладних елементів. Вражає пишність і водночас легкість витвору. І саме зачіски цієї епохи вказують, що таке справжнє мистецтво.

Дана модель фантазійної зачіски виконується на основі базової моделі зачіски на прикладі зачіски "Доминиці", так як дана зачіска мене найбільше вразила знову ж таки своєю красою, оригінальністю, незвичайністю форми.

Для того, щоб виконати таку зачіску, потрібно використати каркас (в даному випадку з картону). Необхідна велика кількість шпильок.

Виконана зачіска вимагає вміння, терпіння, фантазії, а також займає багато часу. Фасони цієї зачіски можуть бути найрізноманітніших силуетів, фасонів, з різним сюжетом. Прикрашається зачіска стрічками, пір’ям та іншими декоративними прикрасами. На верху зачіска може прикрашатися різними фігурами. А ми в даному випадку прикрасимо пташкою.

Щоб надати цій зачісці сучасності, передбачені сучасні методи колорування. Також сучасні декоративні прикраси (стрічки, бісер, квіти)

1.3. Розробка моделі зачіски (стрижки) відповідно до історичної епохи, сучасного напрямку моди і типу обличчя.

В розробці даної моделі зачіски посприяла історична епоха стародавнього Риму та напрям сучасної моди.

За основу цієї фантазійної зачіски був взятий модний силует ідеалу епохи Римської Імперії, що й послужив еталоном зразка.

Вивчивши досконало цю епоху, побачивши декілька зразків, які надійшли до сучасності, я уявила художній образ, а точніше потрібні деталі цього образу. Також я відновила в уяві раніше побачену зачіску в сучасному варіанті. Пофантазувавши я підібрала потрібний сюжет та реальні елементи, придумала декілька можливих варіантів. Внаслідок цього появився задум, потім ідея, а потім мотив. І коли визначила чітку яву про майбутню модель я виконала декілька ескізів у різних ракурсах.

Продумуючи модель зачіски рахувала масштабність та пропорційність зачіски. А точніше, продумала особливості підбору костюму, макіяжу, прикрас. Я визначила колір та одяг, це сучасне плаття, у вигляді туніки. Також це яскравий макіяж.

Враховуючи композиції зачіски окремо рахувала художню побудову форми, побудову елементів, їх гармонійний зв’язок, взаємовідношення, поєднання неоднорідності. Найменш важливим є врахування пропорцій величини голови.

Незабула продумати вплив та зв’язок, важливість кольору, адже він здатний збільшувати чи зменшувати об’єм. Визначилась з фактурою волосся, адже в цій зачісці використовуються накладні елементи, тому підбір і поєднання фактури є дуже важливим.

Перша деталь, що свідчить про аналогічність базової моделі історичної зачіски – це пропорційність. Також незвичайність стилю. Зачіска в такому оформленні може носити тільки видовищний образний характер.

Актуальним в сьогоднішній моді є історичний культовий елемент – плетена корзина. Зараз існує безліч різних видів плетіння, переплетень, плетіння косичок, джгутів, вплітання різних декоративних прикрас. І взагалі, будь-яку історичну зачіску можна видозмінити, поєднавши її з сучасними декоративними прикрасами. Це можуть бути сучасні різноманітні стрічки, бісер, бусинки, шнурки, декоративні квіти, пір’я різного забарвлення. Також історичним елементом у зачісці є прикраса така як пташка, розміщена на верхівці корзини. Зачіска епохи стародавнього Риму несе якийсь сюжет, чи свідчить про якусь серйозну подію. З усіх тодішніх елементів я обрала пташку, бо саме її мені хотілось побачити у своєму задумі тому, що хотілося б побачити неординарність. Проте зараз вони виконані у сучасному вирішенні, з врахуванням направлення моди.

Незвичайним для історичних деталей та елементів і розробці нової моделі є поєднання кольорів, як природних так і неприродних відтінків для волосся. Ось наприклад використання при плетінні кіс зелених прядок, що надають зачісці “природності”, чогось весняного, літнього, оживляє її.

Вирішення та задум цієї зачіски незвичайний, неординарний. Вона складна у виконанні та використанні у повсякденному житті. Тому ця зачіска являється видовищного призначення, і взагалі використовується в конкретних цілях. Це зачіска, яку не використовують у повсякденному житті. Вона не може послужити як вечірня, бо навіть для цього випадку є складною. І вона аж ніяк не підійде для нареченої, бо в неї інший образ. Це зачіска фантазійна, яку можна виконати тільки на конкурсах, показах. Також її можна виконати на карнавалах, або для створення потрібного образу у театрах, на виставах.

При моделюванні зачіски потрібно враховувати:

1. якість волосся, його початковий колір, як піддається укладці, природність хвилі;

2. вік людини;

3. індивідуальні особливості;

4. професія, характер, стиль особи;

5. тип обличчя: форма обличчя та його індивідуальні особливості;

6. співвідношення тіла з головою та зачіскою;

7. зріст людини відповідно до зачіски.

Обрана модель відповідає всім вищезазначеним нормам. Це молода дівчина, тому що і вік підходить, бо така фантазійна, неординарна зачіска тільки для молодого віку. Волосся природнє, що полегшує виконання колоровуння, піддається потрібній укладці, тобто легко вкладається. Риси обличчя, правильні і при виконанні цієї зачіски з корекцією проблем не виникне. Зачіска ідеально підходить до цього типу обличчя, підкреслює його позитивні риси. У поєднанні зачіска з будовою тіла та зростом є відповідна пропорційність, масштабність, для створення потрібного образу.

Щоб виконати макіяж немає чітких правил, вимог. Кожен інший макіяж акцентується на потрібній ділянці обличчя.

Робота в макіяжі потребує великої уваги та професійності, уникаючи помилок, адже їх виправити дуже важко, порушується загальна тональність, макіяж набуває брудного вигляду. Тому в роботі сучасних візажистів повинно бути задіяно: професійні навики, відмінні відчуття, знання кольору, тенденції для створення яскравих образів, використання незвичайних текстур флюрисцентні рішення, незвичайні стилістичні рішення. Постійно досконале оновлення своєї майстерності , збільшення досвіду, вивчення нових технологій допоможе створити нові оригінальні образи, схеми макіяжу. Тому необхідно час від часу брати участь у конкурсах для власного розвитку та самовдосконалення.

Завдяки косметиці навіть в малій кількості можна створити надзвичайні образи, справжню красу.

Розробляючи модель макіяжу потрібно пам’ятати, що це фантазійний і образний макіяж, який доповнює зачіску. А так як зачіска історична і має певний образ, то й макіяж має бути співвідносним, доповнюючи цей образ.

Перш ніж придумати образ макіяжу визначають тип обличчя: форму обличчя, колір шкіри, колір очей, форму вій та інших частин обличчя. Також необхідно визначити тип шкіри, сприймання нею косметики. Продумаємо поєднання макіяжу і зачіски. В загальному це образ чогось природного.

Потрібно створити стиль макіяжу, для цього необхідно вивчити клієнта – модель, а точніше внутрішній світ цієї людини, тому візажистові в деякій мірі необхідно бути психологом. Спілкуючись повинен визначити характер, настрій, стан душі, соціальне положення цієї людини. Визначивши ці всі аспекти я прийшла до висновку, що саме такий, саме цей макіяж підходить для створення потрібного образу.

Щоб відчути і відобразити ідею образу, візажист повинен бути креативщиком, а також бути майстром своєї справи, працювати швидко, точно, виразно, та вміло підбирати косметику, яка потрібна для створення потрібного образу.

Також створити потрібний образ ідеальний можна при наявності великого асортименту декоративної косметики, її різноманітності, великої гами кольорів, рівня якості.

Найголовнішим напрямком сучасної моди є натуральна краса людини, тому створюючи новий образ потрібно максимально відпрацювати підкресливши цю красу, а не заховавши її за “шторою” косметики. Макіяж повинен бути натуральним і надавати обличчю свіжості. Макіяж очей повинен бути виразним, у даному випадку яскравим. Таким чином відкривши всю сутність очей.

Але все ж таки основою макіяжу є шкіра, загальний тон. В даному випадку колір шкіри – частина образу. Він має не надто смуглий, але й не світлий, оживити обличчя допоможуть румяна. Декоративний малюнок на щоці підкреслить образ, а макіяж губ його доповнить.

Кольорова гама макіяжу продумана і гармонійно поєднана.

Продумавши всі деталі макіяжу, його модель схематично втілюють на малюнок. Створений ескіз допоможе остаточно визначити та виправити можливі помилки і навіть якщо щось не подобається - можна змінити, удосконалити. Точніше сказати, на малюнку проводиться конструкція і реконструкція моделі, без чого загальний процес не обійшовся.

Модель макіяжу повинна бути оригінальна, яскрава, гармонійна, відповідати індивідуальності і загальному задуму. Також відповідати сучасним напрямкам моди.

Як уже вище сказано, у макіяжі використовуються яскрава гама свіжих відтінків: яскраво-жовтий, абрикосово-оранжевий, відтінки зелених та розових.

На лівій щоці виконуємо малюнок у вигляді видовжених листочків, також можна використати накладні вії, незвичайних відтінків, чи наклеїти прикраси, блистинки, камінчики...

Робота повинна бути виконана в найкращих традиціях стилю та високої техніки макіяжу, повинні бути використані найновіші концепції сучасної моди. Робота має бути акуратною, без помилок, щоб не пошкодити загальний образ.

В кінцевому результаті завершена робота має відобразити індивідуальний задум, цілісність побудови образу. Відповідність макіяжу моді і поєднання її з зачіскою, техніці виконання, одним словом це має бути ідеальна модель.

2. ТЕХНОЛОГІЧНА ЧАСТИНА.

2.1. Технологічна послідовність виготовлення постижного виробу.

Протягом кількох десятиліть демонструється, що творчий процес завжди знаходиться у русі. Перукарська мода “нестримна”.

У сучасному перукарському світі сприймаються самі найрізноманітніші тенденції, та тільки одиниці виявляються на “гребені хвилі”. Багатий вплив на дохід дає репутація. Головним девізом майстра-модельєра є: ”Першокласне обслуговування по розумних цінах.”. Дуже велика плата, чи занижена за послуги насторожує і відвертає людей. Якщо насправді у майстра “золоті руки” він завжди буде мати велику кількість клієнтів. Потрібно оцінити і розрахувати всі можливі доходи. Правильний і розумний розрахунок заробітку збільшить доходи.

Високий рівень обслуговування, розширений асортимент послуг, відмінна репутація також сприяє покращенню репутації.

Але все ж таки, найважливішою задачею є правильний підбір кадрів, що забезпечує половину успіху.

Завідуючий салоном краси повинен завжди у коректному вигляді нагадувати своїм працівникам про ввічливість, привітність, витримку, доброзичливість, чуйність, тактовність, скромність, елегантність, ерудованість, оперативність, кмітливість, майстерність, самозадоволення. Найголовніше, при обслуговуванні клієнтів вміння користуватися посмішкою, звичайно в оціненій ситуації.

Отже, робота майстрів-перукарів пов’язана з обслуговуванням працюючих, покращення побуту тисяч наших громадян, тому праця перукаря така ж популярна, заслужена й потрібна нашому населенню, як і праця представників інших професій.

Тому я б не сказала, що постижерна справа на сьогоднішній день аж надто сильно розвивається і проявляється. На ринку продажів продають перуки з штучного волосся, дуже рідко з натурального. Штучне волосся дуже сильно наближене до натурального, це є одне із досягнень постижній справі. Таке волосся можна мити, накручувати, робити укладки, воно не піддається впливу більшості хімічних речовин і його дуже вигідно використовувати замість натурального, колір волосся наближений до природнього і кольорова гама дуже велика.

Шиньйони також не є актуальними. Їх популярність проявляється у виконанні складних зачісок. У видовищних зачісках використовуються різні декоративні прикраси, накладні елементи, а також шиньйони, які роблять зачіску складнішою, більшою, об’ємнішою. Їх підбирають в тон волосся, а при потребі й іншого кольору, головне щоб гармонійно поєднувалась із зачіскою. Можна використовувати шиньйони і неприродних кольорів. Таке вирішення надасть зачісці авангардності, більш сучасного вигляду. Виконуючи укладку можна використати окремі прядки, вони надають волоссю вигляду меліровки.

В попередньо продуманій роботі вказано, що моделі зачіски використовується постижні вироби. Постижними виробами у зачісці є: корзина, виконана на основі шиньйону, пташки, виконані з окремого волосся в декоративному вирішенні, а також окремі прядки незвичайних відтінків, що надають зачісці образності та косички з вплетеною в них стрічкою.

Для виготовлення німбу спочатку потрібно приготувати, тобто зробити шиньйон. Виготовляють шиньйон круглої форми без моньтюра. Проводимо підготовчі роботи. Волосся вже є готове. Підготовляємо постижний стіл, тресбанком, карду, що б ставити волосся, посудину з водою.

Приступаємо до тресування. Трес має бути довжиною 2 м в один оберт три нитки. Його густота підходить для потрібного виробу. Карда стоїть поряд з правою стійкою тресбанка. В неї закладають підготовлене волосся, накривають іншою або щіткою. Змочену у приготовленій воді вказівний та великий пальці. Беремо з корди тонку прядку волосся (8-20 волосин) заносимо прядку із зовнішнього боку натягнутих ниток тресбанка. Потім змочений кінчик прядки кладуть між нижньою і середньою ниткою. Кінці прядки волосся при цьому повинні заступати середню і верхню нитки, а нижня нитка повинна бути відкритою з тієї сторони де знаходиться майстер. Після цього кінці прядки волосся зажимають вказівним і великим пальцями лівої руки. Кінчики прядки повинні виступати на 3-4 см над верхньою ниткою. Великий і вказівний пальці правої руки розташовані між середньою і верхньою нитками. Захоплюємо пальцями виступаючий зверху кінчик прядки, пронизуємо його між верхньою і середньою нитками, перегнувши через верхню до себе і в низ. В цьому положенні кінчик волосся закриває середню і нижню нитки, а верхня залишається відкритою. Великий і вказівний пальці правої руки знову розташовують між середньою і верхньою нитками, захоплюють кінчик волосся, що виступає із-під нижньої нитки і обвивають нижню нитку, протягують прядки між середньою і верхньою нитками до себе і вверх. В цьому положенні кінчики волосся закривають середню і нижню нитки, а верхня залишається відкритою. Великий і вказівний пальці правої руки знову розташовують між середньою і верхньою нитками до себе і вверх. В цьому положенні кінчики волосся закривають верхню нитку, середня і нижня залишаються відкритими. Останній етап закріплення, для цього великий і вказівний пальці правої руки розташовують між нижньою і середньою нитками із зовнішньої сторони. Середню нитку злегка відтягують в сторону від себе і захоплюють пальцями кінчики прядки, що виступають над верхньою ниткою. Протягують їх між нитками так, щоб вони вигинались над верхньою ниткою і проходили між верхньою і середньою. Закріплюючи сплетену прядку вказівним і великим пальцем лівої руки захоплюємо два кінці прядки і затягуємо одночасно з цим пальці правої руки повинні просунути прядку до кінця і вліво. Після закінчення тресування три нитки зав’язують петлеподібним вузлом, так як і на початку, але нижню нитку потрійним вузлом. Весь трес по довжині прошиваємо для того, щоб закріпити .

Зшиваємо шиньйон. Беремо кінчик тресу і зшиваємо коло. Потім по годинниковій стрілці утворені невеликі півкола. Таким чином в результаті в нас получиться круглий трес у вигляді квітки. По кривій лінії робимо ще одне суцільне коло.

Виготовляємо з картону так званий каркас овальної форми. Кладемо шиньйон на каркасну основу, відділяємо тонкі прядки (1-2 см) по черзі переплітаємо одночасно утворюючи форму. Кінці закріпляємо тобто заплітаємо у косу.

Виготовляємо пташки з волосся. Робимо основу з легкого матеріалу, тканини або ниток або паралону. Створену форму обвиваємо волоссям, зразу ж зафіксовуємо. За допомогою бісера робимо очі і дзьоб, крильця і хвіст робимо з пір’я. Прикріпляємо дротяне кріплення.

Виготовити окремі прядки неважко, волосся потрібної довжини і потрібної товщини зав’язуємо резинкою і є готові прядки. Якщо їх потрібно пофарбувати, то фарбуємо в потрібний колір.

Також виготовляємо дві коси. Але так як вони мають бути не товсті і недовгі, їх не потрібно виготовляти по технології стресу, а просто волосся зав’язати в пучок, додавши шнурок і заплести в косу.

Щоб максимально відтворити модель зачіски, тобто перенести її з ескізу у натуральний вигляд потрібно якомога точніше продумати технологію. Не потрібно у зачісці використовувати хімічну завивку чи укладку на бігуді, але необхідно продумати технологію колорування.

Перед технологічним виконанням роботи визначаємо стан та діагностику волосся за допомогою огляду визначити його потреби, також, якість волосся його структуру, кучеряве, пряме, м’яке, жорстке, фарбоване чи природне. У моєї клієнтки волосся природне, не фарбоване, русявого кольору, середньої жорсткості, пряме, укладці піддається.

Враховуються і індивідуальні особливості: чи є у клієнток чілка, на якій стороні проділ, особливості росту волосся (лінія росту волосся, напрямок росту волосся, вихри, проділи).

Модель була підібрана з потрібними особливостями без дефектів, що в деякій мірі полегшує роботу.

Парфумерно-косметичні засоби, тобто миючі і укріпляючи матеріали обирались відповідно до стану та структури волосся, також по бажанню клієнта.

Так, як у зачісці багато накладних елементів, більш за все підійде волосся середньої довжини. Можливо різної довжини, тобто низ довший, верх коротший. Густота волосся середня.

На волоссі вже виконана попередня стрижка тому цієї операції не потребується. Можливе виконання сучасних технологій колорування. У клієнтки природній колір волосся, темно русяве. Колоровка виконуватиметься в трьох відтінках: білому, попелясто-русявому і натурально-коричневому.

Проводимо підготовчі роботи, приготовляємось до колорування. Розводимо фарби, приготовляємо фольгу.

Виділяємо тонкі пасма волосся. Під пасмо підставляємо полосу фольги притримуючи її за допомогою твердої основи, за допомогою кісточки наносимо одну із фарб, ховаємо його з фольгою. Відділяємо наступну прядку і залишаємо так як є. Наступну прядку зафарбовуємо в інший колір. Дальше проводимо роботу, чергуючи між собою кольорами. Виконавши колорування по всій голові залишаємо на 35-45хв.. При необхідності 5-10хв. з додатковим теплом.

Змиваємо фарбу ретельно, наносимо бальзам. Якщо необхідно, бальзам змиваємо, протираємо волосся рушником.

Виконуємо укладку за допомогою щітки браш і повітряного фена але без фіксуючих матеріалів.

Технологія виконання зачіски:

Підготовчі роботи. Приготовляємо накладні елементи. Гарно розчісуємо волосся по всій довжині. Від матушки рівномірно все волосся розчісуємо в усі сторони.

Визначаємо місце де будемо накладати накладний елемент – корзину. На тім’я прикріпляємо за допомогою невидимок дві коси. Вони мають бути прикріплені так, щоб їх кінчики потім прикривала корзина.

За допомогою шпильок та невидимок міцно прикріплюємо корзину, але так щоб вона не мішала клієнтові. Шпильки не тиснули у голову, але й щоб і не хиталось.

Укладаємо ліву сторону, відділяємо прядку ближче до чола і укладаємо її у велику об’ємну буклю. Наступну прядку виділяємо над вухом, тобто на скулах, гарно розчісуємо, піднімаємо вверх і також укладаємо у велику буклю.

Укладаємо праву сторону, на скулах, над вухом відділяємо прядку, зачісуємо гладко до голови і укладаємо знову буклю залишаючи вільні кінці. Бокову лобну прядку гарно причісуємо і укладаємо буклею на подобу плоского локона. Волосся спереду розчісуємо чуть наліво. Роблячи таким чином місце для косичок і укладаємо також буклею.

Виступаємо до обробки потиличного волосся. На шийній зоні відділяємо волосся на рівні мочки вух, зверху від корзини, справа наліво відділяємо прядки шириною 5 см. і товщиною 2см. Укладаємо їх як і попередні прядки залишаючи кінчики.

Наступний ряд укладаємо аналогічно і відповідно попередньому, і так все волосся. Відділене волосся на шиї ділимо на дві прядки, товстішу з них переплітаємо шнурком і укладаємо на груди. Ту що залишилась при піднімаємо і укладаємо, роблячи її коротшою.

Укладаємо коси. Одну закладаємо вище за вухом і прикріпляємо попустивши її через чоло, іншу аналогічно попередній прикріпляємо за іншим вухом.

В утворені проділи між буклями прикріпляємо окремі прядки і також укладаємо, залишаючи випущеними довгі кінці. Потім у зачіску шпильками прикріпляємо коротенькі стрічки. У корзину вставляємо волосся обмотане сіткою. За допомогою дротяного кріплення до цього волосся прикріпляємо пташок, поправляємо пір’я.

Проводимо перевірку зачіски. Поправляємо де є якісь дефекти чи недоліки і де стирчать волосини, закладаємо всередину. Закріпляємо всю зачіску фіксуючими засобами, тобто лаком. Проводимо заключні роботи, а потім приступаємо до макіяжу.

Щоб виконати таку зачіску потрібні навики, вона також потребує витримки, фантазії, розуміння технології. Її виконання займе не мало часу.

Декоративна косметика своє використання знайшла порівняно недавно, але за цей час встигла знайти своє широке застосування в побутовому обслуговуванні та й в житті кожної людини зокрема. Декоративна косметика пропонує свободу вибору.

Сучасні косметичні матеріали створюють на основі натуральних речовин та екстрактів, без хімічно-шкідливих домішок та консервантів, але можуть довго зберігатись. Створюється безліч нових косметичних фірм з прогресивними технологіями, а давно відомі об’єднуються між собою та удосконалюються. Декоративна косметика стає настільки потрібною та незамінною, збільшує свій попит, що диктується як окремий вид послуг.

Макіяж стає як основа у доповненні індивідуального образу людини, він відкриває естетичну красу, гармонійне поєднання, витонченість і досконалість.

Макіяж доповнює зачіску та костюм від чого й залежить.

Макіяж це мистецтво наведення краси, підсилення природної привабливості, деякі виправлення і корекція рис обличчя та зовнішнього вигляду людини в цілому.

При нанесенні макіяжу потрібно дотримуватись міри нанесення, накладання фарб і пам’ятати, що великий товстий шар фарб не надає обличчю краси. Макіяж потребує індивідуального, уважного підходу з урахуванням внутрішньої і зовнішньої культури поведінки людини. Необхідне індивідуальне бачення особливостей та властивостей обличчя та характеру людини.

Дана модель макіяжу носить образний зміст. Його мета створення певного потрібного образу, який можна було б поєднати з зачіскою і несе в собі внутрішній характер, який можна передати за допомогою фарб, роблячи акцент на потрібних деталях. Тенденції сьогоднішнього сезону пропонують свободу вибору. Зараз в іміджі важливо все, всі деталі макіяжу. Мода настоїть на місці і райдуга кольорів міняється із швидкими темпами, так взагалі міняється тенденція в цілому.

Виконувати макіяж необхідно почати з повторного вивчення ескізу замальовок. Підготовлюємо робоче місце і інструменти, косметику та потрібні матеріали. Підготовляємо фарби потрібного кольору для того щоб виконати макіяж необхідно: крем для обличчя, загальний тон, румяна, олівці, тіні, помада, блиск для губ, туш для вій, аплікатори. З інструментів необхідні: помазки, щиточки, губки, серветка, алігнін, вата, кісточки, гребінці...

Підготовчі роботи:

Покрити клієнта серветкою чи пеньюаром, вкладаємо зручно голову. Очищуємо шкіру обличчя від бруду лосьйоном, промокуємо обличчя серветкою. Якщо шкіра у поганому стані: суха, подразнена, втомлена, можна зробити компрес, маску, чи масаж обличчя.

Технологія макіяжу:

Технологія починається з чіткої послідовності читання обличчя. Вивчають розміщення кісток черепа і м’язи, що впливають на вираз обличчя. Визначаємо форму брів, при потребі робимо корекцію для надання їм правильної форми.

Попередньо визначивши тип шкіри підбираємо потрібний денний крем, наносимо його на шкіру обличчя та шиї по масажним лініям.

Підбираємо загальний тон по кольору шкіри. Наносимо його тонким шаром по масажних лініям за допомогою губки, яка має бути невеликою і м’якою. Тональний крем повинен рівномірним шаром гладко лягати на шкіру і створювати враження натуральності.

За допомогою контурного олівця підкреслюємо форму брів, олівець повинен бути коричневим. По напрямку росту волосся, брів цим олівцем проводимо переривисті штрихи.

Оформляємо макіяж очей так, що б їх зробити чіткішими, виразнішими, підкреслити їхню форму та колір. За допомогою аплікатора на внутрішній кут ока наносимо жовті тіні, роблять плавний перехід до оранжево-абрикосового відтінку. Абрикосовими тінями зафарбовуємо середину повік, а зовнішні кутики зафарбовують салатовими тінями, які переходять у зелені. Нижню повіку як можна ближче до вій покриваємо жовто-лимонними відтінком тіней, підбрівний простір покриваємо жовто-перламутровими тінями. Лінії границі розташовуємо.

Робимо макіяж губ. За допомогою контурного олівця наводимо контур губ, підкреслюємо форму. По кольору контурний олівець темно-розовий. Помадою, за допомогою спеціального помазка фарбуємо губи. Колір помади розовий. Для того, щоб помада довше зберігалася і легше наносилась губи спочатку можна припудрити, тоді помада буде мати кращий вигляд. Коли ми вже намалювали помадою покриваємо її безколірним блиском. Це надає губам ефекту рельєфності, на бокову частину скул наносимо румяна, золотисто-бежевого кольору, на верхню частину скул і на підборіддя наносять бежево-розові румяна.

На лівій щоці за допомогою айлайнера зеленого кольору малюємо акуратно видовжені листочки. Ці листочки можна ще прикрасити блистинками в цікавому оформленні.

Після закінчення оформлення макіяжу необхідно провести заключні роботи. При роботі над макіяжем потрібно весь час придивлятись до обличчя, щоб не допустити помилки, підкресливши непотрібні деталі і відкривши недоліки особи, а навпаки, постаратися якомога чіткіше відтворити ідеальний образ.

2.2. Обґрунтування вибору і характеристика парфумерно-косметичних засобів, інструментів та обладнання, необхідних для виконання зачіски.

Блискуче доглянуте волосся – справжнє багатство любої дівчини чи жінки. Але щоб стати по справжньому гарною прикрасою волосся потребує постійного догляду і піклування.

При виконанні зачісок дуже важливим є структура волосся, форма природної хвилі, тобто тип волосся. Красиве волосся привертає завжди захоплюючі погляди. Але щоб волосся було красиве, необхідно доглядати його. Програма догляду за волоссям включає в себе шампунь, бальзам-ополіскувач, інтенсивний догляд або маски.

Шампунь дає можливість очистити волосся від бруду і капіляру. Волосся потребує захисту, зволоження. Цьому сприяють цінні ароматичні екстракти шампуня Harmony авокадо і апельсин від Londa. Цей шампунь підібраний точно по структурі та стані волосся. Він покращує стан волосся укріплює, надає блиску та об’єму. Кількість витрат його при даній роботі 75гр. Ніжно ставиться до волосся, м’яко покращує загальний стан бальзам-ополіскувач, він надає волоссю інтенсивного блиску, після його використання волосся стає м’яким і здоровим. Ефективнішою буде дія бальзаму від Londa. Його кількість витрат становить 20гр.

Інтенсивний догляд або маска дають можливість відновити пошкоджене волосся, в цьому краще підійде інтенсивний догляд від Pantine pro V “Основне живлення” з унікальним Аміно+Pro V комплексом. Ідеальний вибір. Маски можна також виготовляти з окремих компонентів. Це можуть бути овочі, фрукти, різні рослини та ін. Витрата маски у даній роботі становить від 70 до 95гр.

Із фарбуючих речовин, щоб не помилитись краще використати LondaColor від Londa. Це м’яка фарба з блиском, а точніше стійка доглядаюча крем-фарба. Вона не псує загального вигляду волосся мінімально пошкоджує структуру, не вигорає на сонці, не шкодить здоров’ю, волосся зберігається живим і еластичним, у роботі зручна, легко наноситься і не розтікається, добре змивається, не зафарбовує шкіру, немає різкого запаху. Розхід 75-95гр. Для виконання зачіски з фіксуючих матеріалів доведеться використати гель і лак.

Гель – це речовина яку використовують для укладки хвилею а в нашому випадку буклі. Гель сильної фіксації є незамінний при моделюванні креативних зачісок. А такий гель здатний закріпити волосся так, що розчесати його не можливо. Його не наносять у надто великих кількостях, бо він створює ефект мокрого волосся, довго сохне і в результаті прядка падає. Розхід 1 банка. Його використовують для фіксації зачіски краще підійде лак ультра сильної фіксації. З його допомогою можна створити навіть неможливу зачіску. Прядку можна зафіксувати у будь-якому стані, розхід 1,5 банки. Потрібно також використати: невидимки для кріплення прядок та шпильки, резин очки, накладні декоративні елементи.

З інструментів апаратури та приспосіблення використовують такі:

Гребінчики виготовлені з матеріалу який не електризує, не тягає і не плутає волосся. Мають бути такі гребінчики: для фарбування з рідкими зубчиками і хвостиком, гребінчик з хвостиком та гребінчик для начосу з вилкою.

Знадобляться і щітки: звичайно для розчісування та браш. Вони мають бути з натуральних чи синтетичних речовин.

Кісточка для фарбування. Вона повинна бути зручною.

Посуда для розмішування повинна бути з пластмаси або скла, щоб не реагувало з фарбою, має бути зручним.

Зажими та клеми. Залізні та пластмасові.

Повітряний електрофон для укладки волосся регулювання температури повітря та спеціальною насадкою.

Умивальник та відкидне крісло для миття голови.

Білизна: пеньюар або пелеринка. Для того щоб покрити клієнта, вафельні рушники.

У роботі при хлоруванні також використана фольга. На шиї комірець.

Основним у макіяжі є крем. Краще використати крем від Oriflame. Він особливо цінний тим, що захищає шкіру від ультрафіолетових променів. Основою макіяжу є загальний тон. Краще використати тональний крем Visions від Oriflame, це зволожуючий тональний крем надає шкірі гарний натуральний колір, золотисто-бежевий тон.

Румяна Pure Blush від Oriflame

ВИСНОВОК

Таким чином, можна зробити висновок, что виникнув, як невелике поселення на одном із своїх холмів, Рим стал могутнім містом древнього світу. Багато імператорів хотіли залишити свій відтиск в історії міста, будуючи все нові і нові будинки, переходячи по размірам і красі прикрас своїх попередників, хоча в ньому було і багато убогих лачуг. Велике місто античного світу, він нараховував більше мільйона жителів. В будинках археологи знаходять різні предмети, якими користувалися древні римляни. У древніх римлян було дуже добре развинута уява і мислення. Одяг древніх римлян відрізнявся складністю покроя, наприклад тога. Також була придумане взуття, красиве і саме важливе - практичне для довгих походів. Вже в той далекий час люди розуміли, що таке краса, а що таке простота. Вони знали коли потрібно застосовувати ці стилі. Це також відобразилось на поведінці людей. Воїнам більше був притаманний простий стиль, а знатним і богатим особам красивий.

В наш час модельєри всього світу відштовхуються від ідей древніх людей. Мода являєтся невід'ємною частиною історії Риму, як величезній імперії.

“Не існує людини поза модою, чи це вчора чи сьогодні, чи в перспективі”. Отже ти людина сучасна, або старомодна або випереджаєш моду.

З швидкими змінами в моді змінюється і темп, рух життя людини. Впроваджуються прогресивні технології, обладнання, інструменти та засоби, парфумерно-косметичні засоби, необхідних для розробки перукарського мистецтва та віражу.

Ось, наприклад мобільні машини для миття голови які прикріплюються прямо до робочого крісла. Машина яка пришвидшує дію хімічних та фарбуючих речовин, обертаючись та обігріваючи голову. Ножиці легкі при виконанні стрижки, чим і пришвидшують операцію стрижки, а також дозволяють виконувати новітні методи обробки волосся.

Різноманітні щітки, бігуді різної будови та діаметру.

З матеріалів фарби які гарно зафарбовують волосся, зручні у використанні, мінімально пошкоджують волосся. Хімічні препарати, що полегшують виконання роботи і не пошкоджують сильно волосся. Миючі засоби, які добре очищують волосся одночасно покращуючи його стан.

Сучасні моделі зачісок розробляються в лабораторіях майстрами-перукарями. Але більшість сучасних моделей з різними технологічними і конкурсними особливостями розробляють і виконують майстри на різних конкурсах, майстер-класах.

Можна сказати що вибрана модель зачіски призначена не для індивідуального моделювання, а більш для конкурсного моделювання.

У виконанні ця зачіска складна, вона не виконується швидкоруч, потребує вміння технології, знання сучасних прогресивних технологій. Без професійних навилків, фантазії і без знань історичних стилів, напрямків моди зачіску виконати практично неможливо.

Отже волоси - це сама чарівна прикраса і гордість кажної жінки. Хто із них не мріє про ідеальну сучасну зачіску? Про модну, практичну, стильну зачіску, і бажано щоб підчеркувала багаточисленні прекрасні вирази обличчя! І про такий візит до майстра, після клопотких і загадкових пасів якого перший же погляд в дзеркало не визиває бажання терміново поголитися на лисо? Не варто зразу ж обрізать свої волоси або робити хімічну завивку, не продумавши спочатку все до кінця! Сім раз прикинь - один раз відріж! Всього лиш варто звернутися до кваліфікрваного перукаря і стиліста, і вони порадять що робити, допоможуть у виборі зачіски! Саме зачіска зробить ваш образ завершеним і підчеркне вашу індивідуальність. Зачіску потрібно підбирати в залежності від форми обличчя і вашого типа.

ЛІТЕРАТУРА

1. Л.Г.Гузиря “Сучасна перукарська справа” (1997)

2. М.В.Константинов “Перукарська справа”(1988)

3. І.С.Сиромятникова “Історія зачіски”(1987)

4. О.Д.Ляпи “Перукарська майстерність”(1982)

5. В.Д.Корнєв “Моделювання та художнє оформлення зачісок”(1983)

6. Л.В.Смирнова “Уроки перукарського мистецтва”(2002)

7. І.В.Козлова “Перукарські послуги”(1997)

8. М.В.Константинов “Постижерська справа”(1971)

9. І.В.Коваленко “Виготовлення шиньйонів перук і зачіски із них”(1989)

10. В.Д.Корнєв “Фарбування волосся і зачіска”(1983)

11. І.С.Сиромятникова “Технологія грама”(1991)

12. Г.Л.Войцехівська,І.І.Вольфензон “Косметика сьогодні”(1988)

13. Ютта Югне “Мистецтво макіяжу”(1997)

14. С.К.Клименко “Косметика і здоров’я”(1991)

15. Журнал “Дзеркало мода”

16. Журнал “Ліза”

17. Журнал “Hair Your