Крепак Алла 31 Ш9
Керівник: Книш О.К.
Суспільство постійно змінюється, це в свою чергу призводить до виникнення певних завдань, які постають перед суспільством. Так, одним із основних завдань сучасного суспільства, ми вважаємо, реформування освіти в Україні є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я. Розв’язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості дітей. У зв'язку з цим педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісно-орієнтованого підходу до дітей як одного з принципів організації навчально-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвитку особистості дитини.
Ключовим принципом виховання в сучасній ситуації виступає принцип ціннісної орієнтації, реалізація якого передбачає залучення дітей до взаємодії з навколишнім світом і формуванню ціннісних ставлень через гру, яка виступає способом виховання розумової активності дітей.
В останні роки практика застосування ігрових завдань визначила методичну думку, що зараз настав час узагальнення практичного досвіду, об'єктивної оцінки доцільності застосування ігрових завдань, визначення їх питомої ваги та місця у системі навчання. Гра дозволяє яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну, які діють в органічній єдності.
В своїх працях неодноразово зазначали роль гри в процесі особистісно-орієнтованого навчання та виховання такі педагоги, як О.М. Горький, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, К.Д. Ушинський, Ш.О. Амонашвілі та інші.
Мета дослідження – теоретично дослідити суть гри в особистісно-орієнтованому навчанні та вихованні учнів молодших класів.
Ми вважаємо, що гра — цінний спосіб виховання розумової активності дітей. Вона викликає у дітей цікавість до процесу пізнання, допомагає їм засвоїти навчальний матеріал. При складанні та застосуванні ігор необхідно спиратись на основні закономірності навчання. Головна з них це те, що навчання відбувається при активній діяльності учня. Чим різноманітніша забезпечувана вчителем інтенсивність діяльності учня з предметом засвоєння, тим вища якість засвоєння на рівні, який залежить від характеру організованої діяльності — репродуктивної або творчої.
Розглянемо гру з різних точок зору. Спочатку спробуємо дізнатись як гру сприймає та використовує вчитель. На початку вчителю важко створити атмосферу гри, налаштувати на неї дітей з найменшою затратою часу, отримати результати, а потім також швидко вивести дітей з неї, не перетворивши урок на безглузду витрату часу. Тому що кожна хвилина знань, яку ви дасте дітям з користю може бути вирішальною в житті дитини, а втративши її, потім буде просто неможливо її повернути.
Педагог-новатор Ш.О. Амонашвілі [3] говорив, що до шести років можна вчить граючи, після шести потрібно вчити серйозно. Грає учитель. І грає так, щоб діти втратили почуття гри. Але вона є.
Вчителі школи повинні приділяти багато уваги розвиткові своєї підготовленості до організації ігрової діяльності. Гра – це цілий світ, на одному полюсі якого – життя, а на другому – дидактика, педагогічний і психологічний інструментарій, цілий арсенал педагогічних технологій. А між полюсами – країна дитячих ігор, дитячої творчості.
Щоб зорієнтуватися у світі гри, треба чітко уявити собі, що в ньому буде цікаве й корисне для дитини.
Педагоги світового рівня, також в своїх працях зазначали роль гри в процесі навчання. Так, А.С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини... Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі...» Отже, гра, її організація - ключ в організації виховання.
Видатний педагог В.О. Сухомлинський [7] промовив фразу, яка стала основою всього того, що містить у собі гра. Він ніби закликав: «Навчайте граючись, а граючи навчайте». Ось такий простий вираз, а містить у собі неабияку таємницю, яку Сухомлинський пропонує розкрити перед дітьми.
К. Д. Ушинський [8] писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим - ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності... З перших ж уроків привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність у їх виконанні». Педагог вважав гру найважливішим видом діяльності дитини. Казав, що саме через гру дитина пізнає всі таємниці світу. Отож, двоє досвідчених людей вважали гру важливим методом навчання. За їх думками гра виховує, навчає, розвиває. Саме своєрідність дидактичної гри і полягає в тому, що вона дає змогу педагогові здійснювати навчання, вправляння, розвиток розумових здібностей, формування цінних рис особистості і взаємин дітей доступній і привабливій для них ігровій формі.
Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Отже, гра – випробуваний і ефективний засіб навчання в початковій школі, але ні в якому разі не універсальний. Ще К.Д. Ушинський застерігав проти «забавляючої педагогіки», підкреслюючи, що засобами гри значно легше навчити дитину читати й писати, але серйозна навчальна праця потребує від дитини такої ж серйозної, копіткої і зосередженої роботи. Тому питання раціонального, виправданого застосування гри у навчальному процесі першокласників певний час було предметом найширших досліджень сучасних педагогів.
Д.Б.Ельконін [9] вважає, що гра за своїм змістом наближається до праці дорослих. Спостерігаючи за тим, як діти граються. Дорослі думають, що діти лише забавляються і, що гра немає нічого спільного з серйозними заняттями типу приготування уроків, праці. Але приготування домашнього завдання - обов'язок, а праця – тяжка необхідність. Дитині хочеться грати не тому, що це легко, а тому, що це важко. З кожною грою дитина має бажання дізнаватися про нове, розуміти і виконувати ті речі, які розуміють в виконують дорослі.
На думку Д.Б. Ельконіна грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:
гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм вводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь;
гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі.
Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:
1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя.
2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень. Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей.
3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов'язані з виконуваними ролями. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.
Ігрові дії – це засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють закладений у грі навчальний зміст.
Правила дидактичної гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум, їх невиконання здійснює гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишитися невиконаними. Тому правила гри задаються вихователем до її початку і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім - спосіб його виконання.
Тепер розглянемо гру з боку учня. Він сприймає її привітно, дітям набагато краще сприймати інформацію в грі. Адже тоді діти більш розкуті, вони відволікаються від оточуючого і зосереджуються на грі, це приносить якісний результат.
Ігри підбираються з врахуванням різноманітних видів діяльності учня. За характером пізнавальної діяльності їх можна поділити на групи:
ігри, які вимагають від дітей виконавчої діяльності;
ігри, в яких запрограмована контролююча діяльність;
ігри, за допомогою яких діти виконують перевтілення;
ігри, які включають в себе елементи пошукової діяльності.
Формування учня як самостійної, ініціативної, вдумливої особистості буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними уміннями і навичками, є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. До того ж, коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.
Важливою являється її виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення. Ігри допомагають виховувати у дітей почуття задоволеності від прояву своїх знань та навичок, логічного мислення, спостережливості.
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань.
Отже, у дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. У грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога.
Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще - спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров'я, радість дитячого життя.
У законі України «Про загальну середню освіту» зазначено, що освіта має бути спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості. Реалізація цих завдань може забезпечуватися лише за умови здійснення особистісно-орієнтованого навчання, виховання і розвитку. Тому педагог повинен пам’ятати, що кожна дитина неповторна, вона має свій темп росту і розвитку, свій спосіб навчання. Тому надзвичайно важливо створити такі умови, які сприяли б навчанню відповідно до рівня розвитку, забезпечували б у процесі навчання подальший розвиток здібностей та інтересів школярів.
Використана література
Амонашвілі Ш.О. Здрастуйте діти!, М: «Просвіт», 1983.
Амонашвілі Ш.О. Школа життя, М., 2007.
Амонашвілі Ш.О. Як живете, діти?, М: “Просвіт” 1986.
Ващенко Г. Роль ігрової діяльності у навчанні // Ващенко Г. Загальні методи навчання. - К., 1997. – С. 366-380.
Дидактичні ігри // Початкова школа - 1997. - № 9. – С. 49-50.
Коменський Я.А. Большая дидактика // Собрание педагогических произведений.- М: 1982.
Сухомлинський В. О. «100 порад учителю», М: «Просвіт», 1965.
Ушинський К. Д. « Дитячий світ», М: 1863.
Эльконин Д.Б. «Психология игры» - М: «Владос», 1999. – 360 с.