1. : поняття, функції

Бібліографічний опис (БО) можна уявити як сукупність логічно цілісного тексту, зміст інформації на матеріальному носієві. Частіше БО використовується у двох значеннях: як процес бібліографічного опису, який складається з аналізу документа, та виявлення відомостей, визначення необхідного набору елементів БО. Бібліографічний опис – це записана за певним правилами множина бібліографічних даних, що ідентифікують документ [9; 30].

Таким чином, Бібліографічний опис – це процес и результат складання по визначеним правилам переліку відомостей про який-небудь документ, які ідентифікують цей документ і дозволяють знаходити його серед багатьох інших.

Бібліографічні дані є конкретними відомостями про назву твору, його автора та інших. Тобто, БО дає уявлення про призначення, зміст документу.

Кожний бібліографічний опис виконує певні функції, найважливішою з яких є ідентифікація. Її суть в тому, що вона може виявити тотожність деяких документів, відрізняти їх один від одного і при цьому не бачити їх. [13; 16].

Бібліографічний опис складається безпосередньо за самим документом, за титульною сторінкою. Він складається на мові оригіналу та за сучасною орфографією.

Завдяки БО, можна розшукати документ за тими ознаками, які притаманні лише йому. Тобто перша функція є кроком для наступної, пошукової функції, яка пов'язана з функцією вибору, так як сукупність відомостей, наведених у бібліографічному описі, дає уявлення про документ і тим самим допомагає вибрати той, що найбільше відповідає потребам користувача.

Також до основних функцій належить інформаційна,що інформує про твір, його зміст, призначення. Окремим її випадком є сигнальна функція, так як бібліографічний опис повідомляє про новий документ, про надходження книги до бібліотеки.

По книзі Никіфоровської, три основні функції – ідентифікуюча, інформаційна та пошукова – пов’язані між собою та використовуються в різних видах бібліографічного опису. В різних ситуаціях пріоритети їхнього використання змінюються. Наприклад, при обробці нових надходжень до бібліотеки чи інформаційного центру головну роль відіграє ідентифікуюча функція БО, а у видавничих каталогах - інформаційна [11; 45].

Обліково-реєстраційна функція полягає в тому, що опис дає змогу здійснювати облік і реєстрацію документів як на загальнодержавному рівні, так і на рівні тієї чи іншої установи. Організаційна функція – це формальні ознаки документу, які можуть бути основою для групування записів у конкретному пошуковому масиві.

При складанні бібліографічного опису необхідно дотримуватися певних вимоги:

• Точність – всі бібліографічні відомості мають відповідати даним документу;

• Повнота – повний набір даних, що допомають встановити відмінність документа від інших подібних;

• Єдність опису – склад відомостей, форма і послідовність мають бути стабільними;

• Стислість, оскільки БО вміщають на невеликій площі;

• Зрозумілість і чіткість [5; 23].

Отже, Бібліографічний опис – це записана за певними правилами множина бібліографічних даних, які ідентифікують документ.

Центральною складовою бібліографічного опису є бібліографічний запис(БЗ). Бібліографічний запис – розгорнута бібліографічна характеристика видання (твору, документального джерела), в якій бібліографічний опис доповнений тими чи іншими елементами: заголовком, анотацією чи рефератом, класифікаційними індексами, предметними рубриками, бібліотечними шифрами зберігання тощо [14; 121].

Бібліографічний запис (БЗ) вважається найпоширенішою формою бібліографічної інформації. "До складу бібліографічного запису входять заголовок бібліографічного запису і бібліографічний опис, доповнюваний класифікаційними індексами, наочними рубриками, анотацією, довідками про додаткові бібліографічні записи, датою завершення обробки документа і іншими відомостями. Ступінь повноти бібліографічного запису визначається цілями і задачами конкретної установи-укладача бібліографічної допомоги, що бібліографує.

ГОСТ 7.80-2000 Бібліографічний запис. Заголовок. Загальні вимоги і правила складання був введений 07.01.2001 і розроблений Російською книжковою палатою (РКП) спільно з Російською державною бібліотекою. Стандарт складається з 9 розділів і одного додатку: область застосування; нормативні посилання; терміни і визначення; загальні положення; заголовок, що містить ім'я особи, заголовок, що містить найменування організації; заголовок, що містить уніфікований заголовок; заголовок, що містить позначення документа; заголовок, що містить географічну назву; додаток (довідкове). Стандарт встановлює загальні вимоги до заголовка бібліографічного запису і правила його складання, набір відомостей, послідовність їх приведення, застосування умовних розділових знаків. Стандарт розповсюджується на основні види заголовків, але не використовується для бібліографічних посилань.

2. Методика складання бібліографічного опису

1. Загальна та спеціальна методика складання БО

До процесу складання бібліографічного опису входять такі етапи: виявлення бібліографічних відомостей; визначення необхідного набору елементів опису; вибір першого елемента бібліографічного запису; фіксація виявлених відомостей за встановленими правилами з використанням універсальних розділових знаків. Завершується процес складання опису ре­дагуванням.

При складанні бібліографічного опису з’ясовують відомості про авторів, назву документа, де і коли його було опубліковано тощо. Одержані в результаті аналізу відомості об’єднають, тобто синтезують у формі бібліографічного опису. І таким чином одержують вторинний документ.

Виявлення бібліографічних відомостей здійснюється в ході аналізу документа. Джерелом для складання опису виступає документ у цілому, але залежно від виду документа особливу увагу звертають на різні його елементи. Так, якщо це книга, насамперед ознайомлюються з титульним аркушем, палітуркою, останньою сторінкою. Іноді цього буває недостатньо, особливо якщо обробляється пошкоджений примірник. Тоді звертаються до авантитулу, колонтитулу, шмуцтитулу тощо [8; 312].

Здійснивши аналіз документа, важливо правильно вияви­ти необхідний набір бібліографічних елементів у кожному окремому випадку складання опису. Короткий опис викори­стовується досить рідко, коли треба відрізнити документ від інших. Наприклад, у бібліографічних посиланнях на твори, згадані в науковій праці, підручнику тощо. Повний опис використовується в органах державної бібліографії ("Літопис книг")» у централізованій каталогізації. Найчастіше викори­стовують розширений опис і при відборі елементів ураховують призначення пошукового масиву, для якого він складається. В описах для каталогів великих наукових бібліотек склад еле­ментів опису повніший, ніж в описах для каталогів невели­ких бібліотек. Ціну документів важливо навести в облікових каталогах, картотеках книжкових магазинів, а для інших це не обов'язково. Зона Міжнародного стандартного номера кни­ги, ціни і накладу містить відомості, необхідні для обміну друкованою продукцією та інформацією про неї, а в каталогах бібліотек вони відіграють значно меншу роль. В описах для бібліографічних покажчиків відбір елементів має особливе значення, оскільки кожен покажчик має особливості в цільовому й читацькому призначенні.

Вибір першого елемента запису — важливе питання, оскіль­ки він впливає на організацію багатьох масивів документів і на їхні пошукові можливості. Перший елемент визначає місце будь-якого бібліографічного запису в алфавітних рядах ката­логів бібліотек, інформаційних видань, а також бібліографічних покажчиків. Тобто вибір першого елемента — це вибір голов­ної пошукової ознаки для того чи іншого документа[10; 163].

Уніфікація вибору першого елемента забезпечує сумісність різних видів і форм інформації (каталоги у вигляді картотек і книжкових видань, бібліографічні покажчики, реферативні видання тощо) і сприяє єдності пошуку в системі докумен­тальних комунікацій. З погляду вибору першого елемента є два види бібліографічних записів: під заголовком і під на­звою. У першому випадку бібліографічний опис доповнюється^: заголовком бібліографічного запису. Заголовок — це еле­мент бібліографічного запису, що розташовується попереду бібліографічного опису й призначений для впорядкування та пошуку бібліографічних записів. Він складається з однаково сформульованої основної частини, у разі необхідності допов­неної уточнювальними відомостями - ідентифікуючими оз­наками. Як ідентифікуючі ознаки можуть виступати дати, номери, назви місцевостей, назви спеціальностей тощо. Заго­ловок — елемент факультативний, його наявність визначаєть­ся призначенням опису. Його широко використовують у бібліо­течних каталогах, бібліографічних каталогах і картотеках, автоматизованих бібліографічних базах даних. Тут його вжи­вання регламентується положенням спеціальної методики складання бібліографічних описів для каталогів. У бібліогра­фічних покажчиках, списках тощо застосування заголовків більш вільне, воно залежить від потреб, особливостей конкрет­ного посібника. Так, для державних бібліографічних покажчиків його вживання за певних строго регламентованих умов обов'язкове. У бібліографічному записі під назвою на першому місці вміщають назву документа.

Фіксація елементів опису і заголовка в монографічному бібліографічному описі здійснюється за такою схемою (кур­сивом позначено обов'язкові бібліографічні елементи):

Заголовок бібліографічного запису. Основна назва = Пара­лельна назва: підназва / Відомості про відповідальність. — Відомості про видання. — Місце видання: Видавництво, Дата видання. — Кількість сторінок: Ілюстрації; Розмір + Супровід­ний матеріал. — (Основна назва серії; Номер випуску серії). - Примітки. — ІSВN: Ціна, Наклад.

Опис для традиційних бібліотечних каталогів, бібліографіч­них картотек фіксується, як правило, на каталожних картках. Заголовок бібліографічного запису подають в окремому ряд­ку. Іноді, щоб виділити якісь дані (найчастіше примітки, ІSВN, ціну), їх запитують з нового рядка і знаки крапка і тире попереду не ставлять. Опис для бібліотечного каталогу має та­кий вигляд:

Драгунский, В.В. Цветовой личностный текст [Текст] : практическое пособие / В.В. Драгунский. – М.:АСТ, Мн.: Харвест, 2007. – 448с., [8] л. ил. – ISBN 5-17-010335-2

У бібліографічних покажчиках кожний окремий запис роблять з абзацу, виділяючи шрифтом або підкреслюючи за­головок чи перше слово назви:

Хто є хто: довідник: Професори Нац. Техн.. ун-ту України «Київ. політехн. Ін.-т» . – К.: Освіта, 2003. – 159 с: ілюстр. – ISBN 966-04-0390-9

Найпростіший опис застосовують у бібліографічних посиланнях, які містяться в науковій, навчальній, публіцистичній літературі й головним призначенням яких є ідентифікація документів. Для скорочення запису знак крапка і тире між зонами опису можна замінити крапкою[11;110-111].

В соціальних наукових дисциплінах особливе місце займає методологія, тобто вибір метода дослідження, визначення його цілей, об’єкту та предмету. Методологія має соціально-обумовлений характер, залежить від позицій, з яких дослідник розглядає предмет вивчення.

Методика створення бібліографічного опису – це сукупність правил і прийомів, що використовуються при створенні БО, яка буває загальна та спеціальна. До загальної методики входять прийоми і правила, що стосується складання описів будь-яких видів документів. Її завданням є вивчення документів та їхніх елементів з погляду бібліографічного опису; вивчення видів описів та їхніх елементів; установлення загальних правил складання описів незалежно від виду документів та їхнього оформлення; впровадження правил, що стосуються окремих елементів опису [9; 69].

Але не можна за однаковими правилами складати описи всіх документів. Навіть документи одного виду можуть значно відрізнятися один від одного. Наприклад, книга може або мати або не мати автора , до неї може входити один твір, або це може бути збірка. Тому складання БО різних видів документів підлягає не лише загальним для всіх, але і певним спеціальним правилам, що відповідають особливостями їхнього змісту спеціальної методики складання бібліографічних описів [8; 45].

2.2 Види бібліографічного опису

Залежно від об’єкту, на який необхідно скласти БО, виділять 3 види описів: монографічний, аналітичний, зведений. Монографічний складають на окремо виданій документ (книгу, карту), наприклад:

Николаевский музей им.Вернадского: путеводитель [Альбом] / А.С.Семеновский. – Одесса: Маяк, 2004. – 38с.

Аналітичний складають на частину документу (статтю, главу, розділ). Його укладають під узагальнюючою назвою, яку приймають за основну. У відомостях, що стосуються назви, зазначають характеристику описаної групи статей чи матеріалів: статті, доповіді,відгуки, дискусії, наприклад:

Карауш, А.С. Развитие информационных технологий в библиотеках: взгляд в будущее [Текст] / А.С. Карауш // Научные и технические библиотеки. – 2006. - №3. – С. 53 - 59.

Зведений складають на багатотомне серіальне або продовжене видання, наприклад:

Cоляник, А.А. Документоснабжение библиотечных фондов: учебно-методическое пособие [Текст] / А.А. Соляник. – М.: Либерия - Бибинформ, 2007. – 128 с. – (Серия «Библиотекарь и Время. XXI век»; Вып.66).

В залежності від повноти набору елементів, бібліографічний опис буває: короткий, розширений, повний. Короткий – це опис, який складається тільки з обов’язкових елементів (основна назва, порядковий номер видання , місце та рік випуску видання, обсяг). Короткий опис найбільш підходить для бібліографічних посилань, які допомагають читачу знайти об’єкт опису в бібліотеці. Розширений – з обов’язкових та деяких факультативних елементів. Він застосовується при книжкових і статейних бібліографічних списках і покажчиках. Повний – складається з обов’язкових та усіх факультативних елементів. Диференціація БО за повнотою набору елементів дозволяє більш раціонально і економічно застосувати його в різних сферах інформації [7; 430].

2.3 Зони бібліографічного опису

Не від’ємною частиною бібліографічного опису є бібліографічний елемент. Бібліографічний елемент - це слово чи словосполучення, яке представляє бібліографічну інформацію. Всього існує вісім зон: зона назви і відомостей про відповідальність, зона видання, зона вихідних даних, зона фізичного опису, зона серії, зона приміток, зона міжнародного стандарту номера книги [9; 120].

Елементи бібліографічного опису бувають обов’язкові та факультативні. Обов’язкові наводяться у кожному БО, тому що вони забезпечують ідентифікацію документа. Факультативні доповнюють характеристику документа.

Зона назви вміщує в собі такі елементи: основна назва, паралельна назва, під назва(відомості, які пояснюють назву). Основна назва – це головна назва документа. В описі вона вказується в тому вигляді, у якому вона подана. Це є обов’язковий елемент БО. Якщо на титульній сторінці вказано ім’я особи або назва організації, то вона її сприймають як основну. Форма основної назви вказуються так, як вона вказана в книжці з усіма розділовими знаками. Наприклад,

На титульній сторінці: В описі: Професор Віктор Ігнатенко Професор Віктор Ігнатенко Бібліографічний опис. Бібліог. опис Генеза Довідник. Генеза: довідник

Паралельна назва – це назва, що надрукована іншою мовою або іншою графікою. Наводиться в описі після основної, відділяючись від неї знаком рівності =. Наприклад, Сіра Сова. Саджо та її бобри = Sajo and her beaver people.

Підназва – це слово чи словосполучення, що уточнює основну назву. Вона містить дані про його форму, призначення. Дані тут вказуються в тій послідовності, в якій вони вказані на титульній сторінці, але також їх можна взяти і з передмови, вступу тощо.

Відомості про відповідальність – надають інформацію про осіб чи установи, які брали участь у створенні та виданні документа. Відомості подаються у певній послідовності:дані про авторів, відомості про інших осіб, дані про установи від імені яких або за участю яких опубліковано твір. Але, якщо книгу видано без зазначення автора, спочатку наносять відомості про установи, потім про осіб. Відділяються вони від назви косою лінією, яку ставлять один раз перед всією цією групою відомостей. Але, якщо книгу видано без зазначення автора, то спочатку наводять відомості про установи, а потім осіб.

Зона видання – вміщує відомості про видання: переведення, передрук, призначення документа, особливості форми його перетворення. Відомості про відмінності цього видання від інших видань цього ж твору чи того самого збірника творів є обов’язковим. Їх наводять у тій самій формі, що й у книжці. Тільки порядковий номер видання у вигляді арабської цифри із нарощенням ставлять на початку області.

Форма відомостей. Відомості про відмінності видання від інших цього ж твору є обов’язковим Їх наводять у тій самій формі, що й у книжці. Тільки порядковий номер видання у вигляді арабської цифри із нарощенням відмінкового закінчення ставлять на початку зони. Наприклад:

На титульній сторінці: В описі: Видання четверте, виправ- 4-те вид., виправл. і доповн лене і доповнене 4 th ed. Fourth edition (англ. мова) 2-me ed. Deusieme edition (фр. мова)

Якщо важко визначити закінчення або якщо потрібно уніфікувати опис, допускають замість відмінкового закінчення після цифрового порядкового номера ставити крапку. Наприклад: 2вид., виправл. і доповн. [7;83].

Зона специфічних даних застосовується при описі об'єктів, що є особливим типом публікації або розміщених на специфічних носіях. До них відносяться картографічні, нотні документи, серіальние і інші ресурси, що продовжуються, окремі види нормативних і технічних документів, електронні ресурси, а також мікроформи, якщо на них розташовані всі названі види документів, за виключенням електронних ресурсів.

Зона вихідних даних складається з таких елементів: місце видання,видавництво або видавнича організація, дата видання. Як місце видання вказують місце, де документ вийшов в світ. Назву видавництва подають у скороченні формі, якщо вона має характерну назву, то її записують без лапок. Датою видання виступає рік виходу в світ. При двох місцях видання вказують обидва, відділяючи один від одного крапкою з комою. Наприклад: М.: Наук. думка, 2007.

У зоні фізичного опису вміщують кількісну характеристику документа – кількість матеріальних одиниць, кількість сторінок, ілюстрацій, розміри та супровідний матеріал. Наприклад: 430 с.: ілюстр.; 64 с., 5 арк. портр. + 1 грп. Кількість ненумерованих сторінок (аркушів) беруть у квадратні дужки. Наприклад: 520 с., [30] арк. Іл.

Ілюстрації. Вказівка на наявність ілюстрацій у тексті від відомостей про обсяг відділяють знаком двокрапка. Уточнення про характер ілюстрацій ставлять після коми. Наприклад: 120 с.: іл.., портр.

Розмір видання. Зазначають висоту чи висоту і ширину обкладинки у сантиметрах. Відділяють від попереднього елемента кількісної характеристики крапкою і комою. Наприклад: 243 с.: іл..; 26 см.; 420с.: іл..; 16*25 см.

Супровідний матеріал (окремий додаток). Відомості про нього містять назву виду матеріалу (Альбом, Карти, Додаток), і його обсяг і розмір. Перед відомостями про супровідний матеріал ставлять знак плюс «+», дані про його обсяг і розмір у круглі дужки, перед розміром ставлять крапку з комою. Наприклад: 215 с.: іл..; 23 см + Додаток (45 .; 25*30 см)

У зоні серії наводять основну назву серії, її паралельну назву, під назву серії, відомості про відповідальність, міжнародний стандартний номер серіального видання, номер випуску серії, а також аналогічні відомості про підсерію, якщо серія поділяється на декілька під серій. Всю область беруть у круглі дужки. Якщо книжка є випуском двох серій, до опису вводять дві області й кожну беруть у круглі дужки.

Перед ISSN (міжнародним стандартним номером серіального видання) – кома, перед номером випуску серії – крапка з комою, перед відомостями про підсерію – крапка. Решту умовних роздільних знаків ставлять у відповідності зі значенням елемента: перед відомостями, що відносять до основної назви – двокрапка, перед відомостями про відповідальність (як правило, про редколегію серії) – коса лінія.

Зона приміток вміщує додаткову інформацію про документ, яка не увійшла до інших зон. Тут можуть бути відомості про мову тексту видання, про довідковий апарат, про зміст твору тощо. Кожну примітку відокремлюють від попередньої крапкою і тире, яке допускають змінювати при необхідності крапкою.

Наприклад: Ігнатенко, С.П.:Людина і техніка: конспект лекцій / Нац. авіац. ун-т. – М.: ХАІ, 2006. – 156 с.: іл., табл. Авт. Зазначено у над випускних даних – 15-річчю Харківського авіац. ун-ту присвіч. – Бібліогр.: с. 16 (8 назв).

Зона Міжнародного стандартного номера (ISBN). Він містить Міжнародний стандартний номер книги у формі, наведеній у документі, відомості про наявність оправи, відомості про ціну і наклад. Всі ці відомості потрібні для реєстрації та ідентифікації книг, для книгообміну, статистики друку [7; 90].

ISBN Для описів у бібліографічних посиланнях і при книжкових (пристатейних) бібліографічних списках ISBN є факультативним елементом.

Оправа. Елемент наводять у скороченій формі (В опр.) і беруть у круглі дужки. Після ISBN форма (в опр.).

Приведемо список зон і елементів БО з вказівкою їхнього статусу ту умовних розділових знаків. Цей список пропонує Нікіфорова [12; 41].

Зона назви і відомостей про відповідальність Основна назва Паралельна назва Підназва Відомостями про відповідальність Зона видання Відомостями про видання Відомості про відповідальність, які відносяться до даного видання Додаткові відомості про видавництво Зона специфічних даних Перші відомості Зона вихідних даних Місце видання Видавництво або організація, яка видає Дата видання Зона фізичного опису Ілюстрації Розмір Супровідний матеріал Зона серії Основна назва серії Паралельна назва серії Відомості, що відносяться серії Відомості про відповідальність, що стосуються серії Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN) Номер випуску серії Основна назва підсерії Паралельна назва підсерії Відомості, що відносяться до основної назви підсерії Відомості про відповідальність, що відносяться до підсерії. ISBN підсерії Номер випуску підсерії Зона приміток Примітки Зона Міжнародного стандарту номера книги (ISBN), ціни і тиражу ISBN Ціна Тираж

3. Бібліографічний опис – результат наукової обробки документів

З появою великої кількості документних зібрань з’ясувалося, що неможливо швидко знайти потрібну інформацію шляхом перегляду всіх наявних документів. Оперативно ознайомитися з великою кількістю їх можна, якщо коротко навести основні відомості про кожний документ у своєрідній довідці, тобто подати інформацію у «згорнутому» вигляді.

Таким чином, для розшуку потрібного документа не потрібно переглядати тексти багатьох документів, а досить ознайомитися лише з короткими повідомленнями про них. Якщо ж ці короткі повідомлення поділити на групи відповідно до певних ознак документів, то можна переглядати відомості не про всі документи, а лише про ті, що увійшли до певної групи.

Стиснення, згортання інформації здійснюється в ході наукової обробки документів. З первинного документа беруть потрібні користувачам відомості про його зміст і формальні ознаки й на цій основі складають вторинні документи, які публікуються в інформаційних виданнях, використовуються в бібліотечних і бібліографічних каталогах і картотеках, тобто забезпечують інформування користувачів про відповідні первинні документи [5; 25-26].

Наукова обробка документів здійснюється сьогодні всюди, де людина має з ними справу. Процеси складання біблюграфічних описів, систематизації, предметизації, анотування", скла­дання бібліографічних оглядів широко використовуються в бібліотеках. Без них неможливо "комплектувати й організовувати бібліотечний фонд, неможливо інформувати читачів про склад і зміст цього фонду. Уся бібліографічна робота бібліоте­ки — інформаційна і довідкова — ведеться з використанням різноманітних видів аналітико-синтетичної обробки. Уся робота з безпосереднього обслуговування читачів не може обійтися без різних видів такої обробки.

Бібліографічні установи, наприклад Книжкова палата України, здійснюють реєстрацію та облік друкованої продукції в країні, видають державні бібліографічні покажчики. У процесі цієї роботи вони мають справу з різноманітними видами наукової обробки документів.

В органах науково-технічної інформації найчастіше вико­нують процеси реферування, індексування, наукового перекладу,
складання аналітичних оглядів, вилучення фактів з документів,
проте вони постійно мають справу і з бібліографічними описами, і з анотаціями. Адже ці органи ведуть довідковий апа­рат — каталоги, картотеки, банки даних — і публікують вели­ку кількість інформаційних матеріалів: реферативні журна­ли, експрес-інформації, наукові переклади, реферативні збірни­ки .

У книгах часто подають анотацію, а також бібліографіч­ний опис видання, його класифікаційний індекс, а в спеціаль­них журналах і збірниках наводить класифікаційні індекси окремих статей. Це вимога стандарту на видавничу продук­цію. Отже, наукову обробку здійснюють і видавництва. Крім того, вони публікують інформаційні матеріали про твори, що готуються до друку.

Наукова обробка — один з найскладніших процесів у ро­боті з документами — вимагає від фахівця високої професій­ної підготовки і широкого кругозору. До того ж діяльність людини при виконанні цих робіт часто має досить суб'єктив­ний характер. В процесі обробки документів усе активніше впроваджується автоматизація. У наш час здійснюють автоматизоване індексування, автомати­зоване анотування і реферування, до автоматизованих ІПС вводять бібліографічні описи [3; 18-20].

Для орієнтації в потужних документно-інформаційних потоках, для проведення ефективного й оперативного пошуку інформації здійснюється наукова (або аналітико-синтетична) обробка документів. Її суть полягає у згортанні інформації про первинні документи на основі застосування методів аналізу і синтезу.

Оскільки користувачі ставлять різні вимоги до згортання інформації про ознаки документів, існують різні види аналітико-синтетичної обробки. Безумовно до них можна зараху­вати такі: складання бібліографічних описів, індексування, ано­тування, реферування.

Різноманітні види аналітико-синтетичної обробки доку­ментів використовуються всюди, де люди мають справу з до­кументами, а найбільше у сфері документних комунікацій.

Бібліографічні описи для електронних каталогів та інших бібліографічних автоматизованих ІПС складають на основі форматів бібліографічних записів, де, як зазначалося, елемен­ти запису розподілені за "полями" і кожному надані ідентифі­катори (розпізнавальні позначки), відповідно до яких комп'ю­тер розпізнає, записує і зберігає інформацію. Працюючи з комп’ютером, людина бачить на дисплеї назви елементів опису. Її завдання додати саме потрібні відомості й правильно сформулювати їх. Здавалося б, це зовсім просто, але, якщо мати на увазі, що полів близько 200,стає зрозумілим, що за­своїти автоматизовану обробку документів неможливо без гли­боких знань методики складання бібліографічних описі.

Оскільки наукова обробка документів базується на використанні методів аналізу й синтезу, її часто називають аналітико-синтетичною і визначають таким чином: аналітико-синтетична обробка – це процеси перетворення інформації, що міститься в первинному документі, з метою створення вторинних документів [9; 49-53].

Для забезпечення різноманітних інформаційних запитів користувачів існують різні види наукової обробки документів. Найчастіше до них відносять: складання бібліографічних описів документів, індексування, анотування, реферування. В нашій роботі ми більш детальніше зупинимось на бібліографічному описі.

У процесі інформування про документи, користування ними доводиться їх називати, посилатися на них, складати списки, відрізняти один документ від інших. Здійснювати це можливо завдяки бібліографічним описам, які подають певний набір відомостей про документи, що характеризують їхні найважливіші ознаки. З бібліографічного опису можна дізнатися прізвище автора, якщо воно є в книзі, назву книги, обсяг книги тощо. Оскільки назви часто відповідає змісту книги, то можна дізнатися і про нього.

Внутрішній зв’язок процесів обробки документів базується на аналізі та синтезі. Аналіз і синтез – це загальнонаукові методи пізнання. Аналіз передбачає розподіл об’єкта, який вивчається на складові, виявлення його властивостей, відношень. Синтез – це вивчення об’єкта в його цілісності, єдності, взаємозв’язку його частин та властивостей [4; 21]. Розглянемо на прикладі бібліографічного опису. Розглядаючи аналіз і синтез як загальнонаукові методи навчання, в аналітико-синтетичній обробці інформації їх одно­часно розглядають і як прийоми, що дають змогу багатоаспектно характеризувати документи. Таке розуміння аналізу і син­тезу пояснюється тим, що в документах відображені результа­ти, досягнуті на тому чи іншому ступені процесу пізнання. Пізнання, згідно з уявленнями філософії, проходить шлях від безпосереднього сприйняття і спостереження конкретного предмета або явища до впорядкування та осмислення того, що пізнано, на практиці. Ось цей шлях і віддзеркалюється в документах. Такі види обробки, як науко­вий переклад, реферування, досить чітко, хоч і з неоднаковою повнотою, відображають цей шлях. Але аналітико-синтетпчна обробка не тільки відображає хід аналізу і синтезу в про­цесі пізнання, а й сама використовує ці методи.

Насправді аналізі і синтез здійснюють у логічній єдності, вони неподільні в виході аналітико-синтетичної обробки і відбуваються паралельно. Наприклад, щоб ви­значити тему документа, який предметизується, необхідно проаналізувати його зміст, а синтезується цей зміст при визна­ченні головної теми всього видання в цілому. У процесі по­дальшого аналізу твору виявляють аспекти розгляду предмета, його зв'язки з іншими спорідненими предметами, а результатом такого аналізу стає синтез — чітке виділення предмета в, тому основному аспекті, в якому його розглянуто саме в цьому документі.

Кожному виду наукової обробки притаманне певне співвід-
ношення аналізу і синтезу, певний рівень проведення їх. Так,
аналіз і синтез, що здійснюються при складанні бібліографічного опису, як правило, значно простіші, ніж у процесі анотування, індексування.

Слід зазначити, що аналітико-синтетична обробка документів не обмежується здійсненням аналізу і синтезу. Їй притаманне також використання методу абстрагування, який допомагає виділити з усіх ознак документа саме ті, що найбільш цікаві користувачам, відкинути другорядні.

Метод узагальнення забезпечуй згортання інформації, яку
містить первинний документ, передбачає застосування способів
перетворення великих обсягів інформації у більш компактну,
але досить містку форму.

Унаслідок аналітико-синтетичіної обробки первинних до­кументів одержують вторинні документи. Ці документи — бібліографічні описи, анотації, реферати тощо — можуть бути організовані в різноманітні джерела вторинної інформації, інформаційно-пошукові системи. Такі системи можуть бути традиційними (бібліотечні та бібліографічні каталоги, бібліо-| графічні та фактографічні картотеки, бібліографічні покаж чики, різноманітні інформаційні видання) і нетрадиційними (бібліографічні та фактографічні банки даних). Процес створення таких систем також розглядають як сукупні опе­рацій аналізу і синтезу в ході аналітико-синтетичної обробки. Звичайно, аналіз здійснюється при підборі необхідних документів, а далі відомості про окремі документи групуються за різними ознаками, i є підстави вважати це синтезом.

Більшість людей стикаються у своїй трудовій діяльності та повсякденному житті з різноманітними видами аналітико-синтетичної обробки документів. Наукові працівники, прово­дячи дослідження, передусім розшукують літературу про об'єкт, який вивчається. Складаючи звіт про виконано дослідження, вони обов'язково подають у ньому огляд літературних джерел з темами, список використаної літератури. Такі ж списки, як правило, вміщують у наукових статтях, монографіях. Усе це потребує використання бібліографічних описів. Виробничники постійно звертаються до нормативно-тохнічної документації і посилаються на неї при розробці проектів, креслень, ознайомлюються з реферативними й оглядовими виданнями. Працівники офісів постійно мають справу з діло­вими документами, які також підлягають певній обробці для зручності подальшого зберігання и пошуку.

Усі розглянуті види обробки документів не є формальними, вони потребують певних, а часто і значних інтелектуальних зусиль людини. В основі їх лежать наукові методи пізнання (аналіз і синтез), тому вони об'єднуються поняттям "наукова обробка документів" на противагу технічній обробці, яка с облі­ком і реєстрацією документів, що увійшли до фонду[3; 114].

3.1. Бібліографічний опис електронних документів

Бібліографічний опис електронного документа складається за правилами, встановленими ДСТУ 7.1 - 2006 з урахуванням міжнародних форматів уявлення, зберігання і обміну бібліографічними даними. При описі електронних ресурсів використовується Міжнародний стандарт бібліографічного опису електронних ресурсів, розроблений ІФЛА, який затверджений в 1997 р. і введений вперше 1 липня 2002 р. ГОСТ 7.82-2001 "Бібліографічний запис. Бібліографічний опис електронних ресурсів. Загальні вимоги і правила складання" .

Електронні інформаційні ресурси, керовані комп'ютером, зокрема ті, які вимагають периферійного пристрою при підключенні, - це електронні дані (інформація у вигляді чисел, букв, символів або їх комбінацій), а також електронні програми (набір операторів або підпрограм) або їх поєднання в одному ресурсі. Бібліографічний опис електронного ресурсу на практиці мало відрізняється від БО будь-якого іншого документа, за винятком специфічних особливостей, властивих саме такому виду документів.

За змістом і характеру інформації електронні дані діляться на шрифтові, графічні, числові, звукові, текстові і демонстраційні; електронні програми діляться на прикладні, системні і сервісні, а електронні дані і програми діляться на інтерактивні мультимедіа і служби онлайна. По режиму доступу розрізняються ресурси локального доступу і видаленого доступу. Фізичними носіями електронного ресурсу є магнітні диски (жорсткі і гнучкі), оптичні диски, мікропроцесорні картриджі, касети і котушки з магнітною стрічкою. Інформаційний пошук - один з важливих доданків процесу комунікації. Основна мета пошуку - це знаходження повних текстів документів або відомостей про них [14; 37].

Об’єктами складання бібліографічних описів електронних документів є дискети, електронні оптичні диски (CD-ROM), електронні мікропроцесорні картриджі тощо. Відомості для складання опису беруться з основного меню або переліку відомостей програми електронного документу. Саме тут можна взяти відомості про автора і назву документа. Основною вважається назві, подана першою. У підназві наводять відомості про вид документа таким чином: “Електрон.ресурси”. Місцем видання вважається юридична адреса офіційного видавця або дистриб’ютора електронних документів. Для документів, створених в Україні або Росії за ліцензійною угодою із зарубіжним власником авторських прав, вказують лише місцезнаходження українського або російського видавця. Це стосується і назви видавництва. Нею вважається назва установи, що здійснює випуск документів на основі авторської угоди зі створювачем їх або за ліцензійною угодою із зарубіжними власниками. Якщо випуск документів здійснюється за ліцензійною угодою, назву зарубіжної фірми не наводять. Позначення документа і його обсяг вказують за загальними правилами, наприклад:

Описи документів з електронних мереж складаються за правилами формування аналітичних описів. У першій частині опису подають відомості про документ, у другій – його адресу. Наприклад. Опис документу, взятого з Інтернет має такий вигляд:

Різноманітність електронних видань, сайтів, інформаційних послуг, електронних інформаційних ресурсів в Інтернеті, їх часта і швидка поява, а також їх швидке видалення вельми ускладнює задачу опису і посилання на них. Тому як в Росії, Україні так і у всьому світі існує традиція при посиланні на конкретний інформаційний ресурс Інтернету вказувати дату його створення або включати адресу електронної пошти. На сьогоднішній день у зв'язку із зростаючою потребою включення посилань на дані джерела як в російськомовні видання, так і при оформленні публікацій для зарубіжних видань актуальною є проблема бібліографічного опису документів, що входять в сукупність електронних ресурсів.

З 1 липня 2002 р. на території Російської Федерації і в країнах СНД введений ГОСТ 7.82-2001 Бібліографічний запис. Бібліографічний опис електронних ресурсів. Загальні вимоги і правила складання. Бібліографічний опис електронних ресурсів підкорюється загальним правилам стандартного бібліографічного опису в частині структури, набору областей і елементів вибору мови і графіки, застосування правил орфографії, пунктуації, скорочення слів і т.п. і містить відомості, що дають можливість ідентифікувати його, а також одержати уявлення про зміст, характер, об'єм, призначення, вид фізичного носія, системні вимоги, режим доступу і інші специфічні характеристики.

При цьому актуальним є наступний вислів О. П. Коршунова: "Бібліографія сама по собі завжди була байдужа до зміни форми фіксації знань. Правила бібліографічного опису, способи створення бібліографічної інформації можуть мінятися разом із змінами форми об'єктів бібліографуванні, але повторно-документальна суть бібліографії, її специфічна роль зв'язуючої ланки в системі документальних комунікацій у принципі залишається незмінною" [14; 52].

Основні положення і правила для цих стандартів спираються на принципи Міжнародного стандарту бібліографічного опису, прийняті в системі міжнародного бібліографічного обліку світових інформаційних документів і широко вживані в національних бібліографічних виданнях і в бібліотеках багатьох країн світу (Великобританії, США, Франції, Швеції і ін.). Завдяки єдиним принципам полегшується використовування бібліографічних матеріалів в світовій системі комунікації, обмін інформацією в електронної формі, долаються мовні бар'єри. Так, Міжнародний стандарт повинен сприяти рішенню трьох основних задач: "щоб записи, складені в одній країні або на одній мові, могли легко зрозуміти в іншій країні або на іншій мові; щоб бібліографічні описи, підготовлені в одній країні, могли бути включені в бібліографічні покажчики, картотеки і каталоги і інші інформаційні ресурси іншої країни без якої б не було редакції; щоб записи можна було б легко перенести на машинну мову для введення в ЕОМ" [5; 24]; тому з кінця 1970-х рр. в державні стандарти нашої країни були введені деякі нові терміни і поняття і уточнені старі; нові елементи (відомості про авторство; відомості, що відносяться до заголовка; міжнародний стандартний номер книги ISBN; міжнародний стандартний номер серіальних видань ISNN і інші); встановлена обов'язкова послідовність елементів бібліографічного опису; однорідні по своїх функціях елементи об'єднані в області; визначені обов'язкові і факультативні елементи бібліографічного опису основних видів документів і їх частин; введена єдина система умовних розділових знаків, передуючих кожному елементу, у зв'язку з чим стала можливою ідентифікація елементів незалежно від мови опису.

Питання стандартизації бібліографічного опису документів мають вельми актуальне значення як для науки, так і для практики. На сучасному етапі виникла необхідність стандартизації бібліографічного опису нових видів документів, що пов'язане з практикою функціонування інформаційно-пошукових систем і розвитком комунікативних форматів.

На сьогоднішній день в сучасному світі склалася система національної бібліографії і, відповідно, система обробки вхідного національного документопотоку, національні правила складання бібліографічного опису документів, а також система нормативно-методичних документів ІСО/ІФЛА, що регламентують багато аспектів інформаційної бібліотечної роботи.

Висновки

Вся багато столітня історія розвитку принципів бібліографічного опису, дозволила зробити висновки, що опис друкованих витворів – далеко не така проста справа, як це уявляють собі багато хто. Розробка сучасної теорії та методики бібліографічного опису вимагає від бібліографів, бібліотечних працівників і вчених різних країн чимало зусиль.

Бібліографічний опис - результат тривалого процесу бібліографічної професіональної та не професіональної практики, спостереження, порівняння бібліографічних знань та їх аналіз,зіставляти сенс з науковим підходом до вивчення не тільки документованих текстів, але і зв’язаних з ними явищ.

Сучасні принципи опису складаються на протязі багатьох тисячоліть. Теоретичні погляди на БО дозволяють розглядати його як окремий випадок опису взагалі.

Задача бібліографічного опису – це забезпечення впровадження автоматизованих технологій, ефективність пошуку та використання всіх типів документів у видавництвах як в нашій країні так і за кордоном.