ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспекти застосування дидактичних ігор на уроках української мови
1.1 Дидактична гра як один із способів залучення молодших школярів до активної розумової діяльності
1.2 Структура дидактичної гри
1.3 Особливості застосування дидактичних ігор на уроках української мови
Розділ 2. Формування граматичних понять в початкових класах засобами дидактичних ігор
2.1 Вивчення іменника в молодших класах
2.2 Опрацювання прикметника
2.3 Робота над дієсловом в початкових класах
2.4 Формування граматичного поняття про займенник
2.5 Методи і прийоми при вивченні прислівника
2.6 Система вивчення числівника
2.7 Ознайомлення молодших школярів з прийменником
Висновки
Список використаної літератури
ДодатОк 1
ДодатОк 2
ДодатОк 3
ДодатОк 4
ДодатОк 5
ДодатОк 6
ДодатОк 7
ДодатОк 8
ДодатОк 9
ДодатОк 10
ДодатОк 11
ДодатОк 12
ВСТУП
Актуальність теми курсової роботи. Основною формою організації навчальної діяльності молодших школярів традиційно залишається урок. Однак, залежно від тих завдань, які він покликаний реалізувати, урок змінює свої цілі, зміст, структуру, методи, прийоми і засоби навчання. Цілі сучасного уроку української мови в початкових класах випливають із головних завдань початкового етапу навчання української мови, визначених Державним стандартом початкової загальної освіти.
Вивчення української мови відбувається згідно із програмою загальноосвітньої школи, у якій чітко визначено у вивченні української мови чотири змістові лінії - комунікативну, діяльнісну, лінгвістичну, лінгвокраїнознавчу. Також визначено три мети навчання: навчальну, розвивальну, виховну.
Кожний урок української мови – складна, цілісна, динамічна система змісту навчального матеріалу й організації роботи з ним, яка насамперед спрямовується на засвоєння матеріалу, зазначеного в темі уроку. Мета уроку збігається в цілому з метою навчального процесу в цілому.
Однією з них є формування національно-мовної особистості учня. Цього можна досягти, якщо на кожному уроці, позакласній роботі виховується увага до слова, свідоме ставлення до мови як засобу самовираження, спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, ставлення до довкілля. Розвивається мовлення, а отже й мислення, інтелект, мовленнєва пам’ять, емоційна сфера особистості, мовне почуття, естетичний смак, розуміння краси української мови, багатство її мовних засобів, виражальних можливостей.
Навчання української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні і мовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та комунікативні вміння і навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більше читає, краще говорить і пише), збагачується їхній мовний запас, відбувається оволодіння мовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної особистості. Учні одержують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно й правильно використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, а також набувають найрізноманітніших загально-предметних умінь.
Відбір дидактичного матеріалу та різні види роботи з ним мають допомогти дітям усвідомити мову, як матеріал передачі думки і змісту, відчути красу слова, виховати потребу в творчості, прагнення до точності, виразності, образності власного мовлення, намагання додержуватися норм у використанні мовних одиниць різних рівнів мовної системи, бажання навчитись майстерно оперувати мовою.
Особливо актуальним є застосування на уроках української мови дидактичних ігор. Адже саме дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання школярами навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.
Розробленість теми:
Проблеми використання ігор на уроках української мови, їх педагогічне значення досить досконало були розглянуті плеядою вчених: А. Арсірієм, В. Бадером, О.М. Біляєвим, Л.О. Варзацькою, І. Діваковою, Т.К. Донченком, Р.І. Жуковською, Л.С. Ільяницькою, С.О. Караман, М.І. Пентилюком, Т. Чумак, П. Щербанем та іншими.
Мета курсової роботи полягає в особливостях використання ігор на уроках української мови в початкових класах.
Завдання курсової роботи обумовлені її метою:
виявити та опрацювати літературу з теми курсової роботи;
охарактеризувати дидактичну гру як один із способів залучення молодших школярів до активної розумової діяльності;
дослідити особливості застосування дидактичних ігор на уроках української мови;
визначити особливості формування граматичних понять в початкових класах засобами дидактичних ігор.
Об’єктомдослідження для даної курсової роботи є дидактична гра.
Предметом є дослідження особливостей використання ігор на уроках української мови в початкових класах.
Методи дослідження: обумовлені об’єктом і предметом курсової роботи. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, аналіз, синтез.
Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.
Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.
У першому розділі розглядаються особливості дидактичної гри як одного із способів залучення молодших школярів до активної розумової діяльності, її структура та особливості застосування дидактичних ігор на уроках української мови. У другому розділі характеризуються особливості формування граматичних понять про іменник, прикметник, дієслово, займенник, прислівник, числівник та прийменник в початкових класах засобами дидактичних ігор.
У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР НА УРОКАХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
1.1 Дидактична гра як один із способів залучення молодших школярів до активної розумової діяльності
Дидактична гра - гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок [24, с. 27].
Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога та учнів, продуктивної форми їх спілкування з наявними елементами змагання, безпосередності, природного інтересу. Визначальними при цьому є думки класиків педагогіки. А.Макаренко називав гру усвідомленою діяльністю, а радість гри – “радістю творчою”, “радістю перемоги” [24, с. 27].
В.Сухомлинський писав: “у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку” [23, с. 12].
Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні учнів усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вчитель готує дитину правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу.
Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:
1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації учнів;
2) гра-заняття (гра-вправа) [31, с. 19]. Провідна роль у ній належить вчителю, який є її організатором. Під час гри-заняття учні засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування.
У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а учні граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила С.І. Дорошенко визначає як автодидактизм [21, с. 35].
Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед учнями не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).
Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вчителя чи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.).
Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття школярами, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду.
Для того, щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси учнів, вчитель повинен добирати їх відповідно до програми для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо в учнів згасає інтерес до гри, вчитель ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.
Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання.
Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню в учнів моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо) [24, с. 27].
Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток школярів. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вчителя майстерного педагогічного керівництва ними.
Ефективним видом роботи, що сприяє мовленнєвому розвитку школярів, є ситуативні завдання. Вони стимулюють мислення й збільшують інтерес учнів до програмового матеріалу, підвищують їхню активність у формуванні знань, умінь і навичок – тобто пізнавальну активність.
Нові для себе предмети та явища учні можуть пізнавати по-різному: за допомогою слова, найближчих до дійсності засобів (моделей, картин, малюнків, схем), а також через оригінальне сприйняття, тобто безпосереднє ознайомлення з ними (спостерігання, перетворення предметів, читання літературних та прослуховування музичних творів).
1.2 Структура дидактичної гри
Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє її від інших видів ігрової діяльності. Основними елементами, які одночасно надають їй форми навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії, результат.
Кожна дидактична гра має специфічне дидактичне (навчальне) завдання, що відрізняє її від іншої. Ці завдання обумовлені передбаченим програмою навчальним і виховним впливом педагога на учнів і можуть бути різноманітними (наприклад, з розвитку мовленнєвого спілкування - розвиток мовленнєвого апарату, зв'язного мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового запасу при ознайомленні з живою і неживою природою тощо). Наявність дидактичного завдання (або кількох) підкреслює спрямованість навчального змісту гри на пізнавальну діяльність учнів.
Виконуючи під час гри ігрове завдання, учні виявляють активність, бажання і потребу розв'язати його. Як і дидактичні, ігрові завдання можуть бути найрізноманітнішими. Дидактичні та ігрові завдання відображають взаємозв'язок навчання і гри.
Правила кожної дидактичної гри обумовлені її змістом та ігровим задумом, вони визначають характер і способи ігрових дій дитини, організовують і спрямовують її стосунки з іншими школярами, спонукають керувати своєю поведінкою, оскільки йому часто доводиться діяти всупереч безпосередньому імпульсу [24, с. 28].
Дотримання правил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негативні емоції у зв'язку з невдачами тощо. У дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки. Вони по-різному впливають на поведінку школярів: одні учні беззаперечно приймають ігрові правила і стежать за їх виконанням іншими учасниками; інші підкоряються правилам лише у провідних ролях, а у звичайних - порушують їх, намагаючись виграти; ще інші за недотримання правил іншими учасниками мовчки підтримують їх. Тому підвищення дієвості ігрових правил в організації і спрямуванні поведінки учнів є важливим педагогічним завданням.
Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким учні реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій гра неможлива [4, с. 36].
Увага дитини в грі спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровою ситуацією є передумовою мимовільного розв'язання дидактичного завдання. Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри, що використовуються на заняттях, роблять навчання цікавішим, сприяють розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого оволодіння змістом передбаченого програмою матеріалу.
Результатом дидактичної гри є її фінал. Відгадування загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є результатом гри і сприймається дитиною як досягнення. Виявляється він і в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вчителя результатом гри є рівень засвоєння школярами знань, їхній успіх у розумовій діяльності, налагодженні гармонійних взаємин.
Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов'язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх здійсненні та розв’язанні ігрового завдання. Відсутність, ігнорування хоча б одного з цих елементів унеможливлює гру [9, с. 48].
1.3 Особливості застосування дидактичних ігор на уроках української мови
Найефективнішими є ті уроки української мови, на яких використовують різноманітні форми роботи, збагачують їх знахідками своїх творчих шукань.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.
Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку [9, с. 15]. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра.
Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.
Дидактичні ігри на уроках української мови можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування графічних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання [26, с. 102].
У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати своє думку в зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи термінологію.
Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:
1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожен учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).
2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.
3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри – зрозуміле, чітке.
4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.
6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).
Ігри важливо проводити систематично й цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості, самостійності, наполегливості тощо.
7. Дидактичні принципи організації ігор: доступність, посильність, систематичність [29, с. 31].
У грі повинні брати участь всі учні класу. Тому завдання треба добирати короткі, посильні, розраховуючи на відповіді всіх учнів класу.
Слід уникати одноманітності завдань, організовуючи їх так, щоб дітям не доводилося довго чекати включення в гру, бо це знижує їхній інтерес.
Мета дидактичних ігор – формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями й навичками учень зможе лише тоді, коли він час виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів.
Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам’ятати, що процес створення гри містить ряд станів:
а) вибір теми гри;
б) визначення мети й завдань гри;
в) підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).
Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:
а) ігри мають відповідати навчальній програмі;
б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;
в) відповідність гри віковим особливостям учнів;
г) різноманітність ігор;
д) залучення до ігор учнів усього класу [35, с. 66].
Під час проведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем: за яким принципом відбирати навчальний матеріал для створення ігор, яке місце дидактичних ігор в ряді інших форм і методів навчання, як одному вчителеві вправитися з класом учнів під час гри?
У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ними.
Дидактичні ігри, використані на уроках української мови в органічному поєднанні, розвивають не лише мовлення. Ці ігри добре допомагають розвитку пам'яті, уваги, кмітливості, вміння класифікувати предмети, порівнювати їх, узагальнювати, диференціювати. Т.К. Донченко у праці «Мета одна, уроки – різні» визначив чотири вимоги, без урахування яких не можна віднести ту чи іншу навчальну діяльність учнів до дидактичних ігор. На його думку, грою можна назвати таку навчальну діяльність, в якій присутній хоча б один із наступних елементів:
елемент очікування несподіванки - поява, зникнення, пошук і знаходження, непередбачене повторення дії в грі тощо;
елемент загадки, що інтригує дітей, стимулює їхню творчу фантазію, мобілізує дитячий досвід;
елемент руху;
елемент змагання [18, с. 14].
На думку Т.К. Донченко, гра є дидактичною тільки тоді, коли пізнавальний елемент у ній нерозривно пов'язаний з елементами зацікавленості. Висока ефективність дидактичної гри безсумнівна. І вчитель, і діти працюють з використанням ігрових матеріалів легше, веселіше, а головне - значно продуктивніше [20, с. 36]. Це відбувається тому, що під час гри задіяні глибинні психологічні механізми, які забезпечують глибоке і міцне засвоєння навчального матеріалу.
Перший механізм - висока внутрішня мотивація діяльності. В процесі гри діти працюють з величезним емоційним піднесенням. Другий - розкутість пізнавальних дій учня. Кожен має право на помилку, яка не є трагедією і не засуджується вчителем.
Органічне поєднання гри та навчання сприяє також всебічному розвиткові, формуванню інтересу до знань.
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНИХ ПОНЯТЬ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ ЗАСОБАМИ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР
2.1 Вивчення іменника в молодших класах
Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови (вихід на рівень міжнародного спілкування, дипломатичних відносин та ін.) вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з української мови. Вивчення української мови молодшими школярами є початковим етапом у вихованні мовної особистості. Важливу роль в цьому процесі відіграє знайомство з частинами мови.
Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, особові займенники, числівники, прислівники і з службовою частиною мови прийменником, усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто?, що?, яка?, який?, яке?, що робить?, застосування форми словозміни передбачених правилом, таких як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо, розвиток усного і письмового мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвиток уміння добирати слова для передачі своїх думок, з’ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови).
Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів. Вивчення іменників в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів по вищих іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв’язуються не ізольовано, а у взаємозв’язку. Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови.
Система роботи над вивченням теми “Іменник” має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови; а також поступове ускладнення вправ, спрямоване на формування навичок точного виживання іменників у мовленні і правильне їх написання.
Формування у молодших школярів граматичного поняття “іменник” складається з кількох станів. Перший – підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття “іменник” передбачає навчання розрізнити предмет і його назву, розвиток умінь класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).
Другий стан формування поняття “іменник” передбачає знайомлення учнів із граматичним ознаками слів у єдності з їх смисловими значеннями (відповідають на питання хто? що?., називають предмети) й закріплення їх у терміні “іменник”. Ця робота потребує від учня більше високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому стані.
Третій стан полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форми роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширене знання про власні і загальні назви.
Четвертий стан передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висвітлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення [11, с. 43].
Загальне поняття про іменник полягає формуватися у дитині ще у добукварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає. Подальше формування поняття “іменник” передбачає роботу над лексичними значеннями іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що?.
У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів - на питання що? З цією метою учитель здійснює систематизацію слів предметів, тобто виділяє, групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту. Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники – назви істот і неістот [Додаток 1].
Поняття “число” засвоюються дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв’язку з цим уявленням про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (лялька - ляльки). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі.
Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. У 1-2 класах діти дістають уявлення про один і багато предметів, вчаться добирати слова за зразком (герой – герої, мишенята - мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою один – багато.
Терміни однина/множина вводяться в 3 класі. Якщо в 1-2 класі учні лише практично користуються числовими формами, то у третьому класі продовжується формування поняття “число іменників” на більш високому рівні.
Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти:
якщо іменник означає назву одного предмета, він вживається в однині (стіл);
якщо іменник означає назву двох або більшої кількості предметів, він вживається в множині (столи);
не всякий іменник, що має форму множини, називає кілька предметів “двері” [14, с. 17].
У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння:
розрізняти іменники в однині і множені за значенням і закінченням;
утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки;
правильно вживати числові форми іменників у мовленні [14, с. 17].
Робота над вивченням числа іменників проходить у певній послідовності [Додаток 2].
Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він вживається в однині, а коли більше предметів – у множині.
Оскільки учні при визначення числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один - багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показники однини і множини – закінчення (книга - книги).
Визначаючи число іменників, учні повинний дотримуватись певної послідовності дії:
встановити, один чи більше предметів називає слово;
визначити закінчення іменників у множині.
Це полегшує роботу вчителя над розширеним уявленням про число, зокрема, у іменників, які мають форму множини, але називають один предмет (окуляри), або, маючи форму однини, називають сукупність предметів (каміння).
Граматичне поняття роду іменників формується в 3 класі переважно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. При опрацюванні теми “Рід іменників” учитель має показати дітям, що:
іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;
для того, щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;
рід деяких іменників слід заміняти (собака – ч.р.).
У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників – він, вона, воно чи присвійних – мій, моя, моє. Це має повідомити учитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду [Додаток 3].
Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка – здатність виражати за допомогою закінчень та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв’язки між словами.
Внаслідок вивчення відмінювання іменників учні повинні усвідомити:
зміна іменників за відмінками служить для зв’язку їх з іншими словами;
крім відмінкових закінчень для зв’язку слів використовуються прийменники;
називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий - ніколи не вживається без прийменників;
решта відмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них [21, с. 127].
Вивчення відмінків і типів відмінювання іменників за програмою передбачається в четвертому класі. Однак грунт для формування цього поняття готується поступово ще з першого класу. Практично з відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями.
Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв’язки слів у реченні.
Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться виділяти з речення слова, пов’язані між собою граматично і за змістом, тобто словосполучення. Уже на початковому стані вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчень в мовленні.
На наступному етапі вивчення відмінювання іменників (4 клас), актуалізуючи знання дітей про зміну слів за питаннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмінків. Вивчення відмінювання іменників слід пов’язати виробленням уміння розрізнити відмінки.
При визначенні відмінків треба привчити учнів дотримуватися потрібної послідовності дії:
знайти слово, з яким пов’язаний іменник;
від цього слова поставити запитання до іменника, відмінок якого визначається;
за питанням визначити відмінок [26, с. 55].
Так учні свідомо оволодівають умінням визначати відмінки.
Подання вивчення системи відмінювання іменників полягає у виконанні ряду тренувальних вправ, які передбачають визначення відмінків іменників у тексті, постановку іменників у відповідній відмінковій формі, змінювання іменників за відмінками [Додаток 4].
Вивчений іменник в початковий класах сприяє розвиткові логічного мислення дітей, мови, усвідомлення роду граматичних категорій (роду, числа, відмінка), свідоме вживання різних граматичних форм в усному і пасивному мовленні школярів.
2.2 Опрацювання прикметника
Завдання вивчення прикметника в 1-4 класах полягають у формуванні граматичного поняття “прикметник” як частини мови, що пов’язана з іменником, у вироблені навичок правопису родових і відмінкових закінчень прикметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному і пасивному мовленні.
Учні повинні засвоїти, що прикметник:
називає ознаку предмета;
залежить від іменника;
відповідає на запитання який? яка? яке?;
робить мовлення більш точним, емоційним і багатим [27, с. 36].
Підготовка до усвідомлення поняття “прикметник” починається ще в період навчання грамоти. Тут відбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство з питаннями, на які він відповідає. Учням слід показати, що ознаки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може мати кілька ознак кольору, смаку, розміру, призначення.
Одночасно з вирішенням цього завдання учитель знайомить дітей із постановою відповідних питань: олівець (який?) червоний, чашка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.
Другокласники і третьокласники повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою учитель організовує спостереження за двома реченнями чи невеликим текстом, які відрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учні роблять висновок: точність, яскравість опису забезпечення вживання прикметників.
Важливо показати дітям залежність прикметника від іменника.
Подальша робота над застосуванням загального значення прикметника здійснюється шляхом збагачення словника учнів якісними відносними і присвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим і переносним значенням прикметників, добору потрібних способів і виробу з ряду синтаксів точного слова [Додаток 5].
Вивчаючи рід прикметників, учні мають з’ясувати, що:
прикметники в однині змінюються за родами;
рід прикметника залежить від іменника, з яким прикметник пов’язаний;
прикметники чоловічого роду відповідають на питання який? і мають закінчення – ий;
прикметники жіночого роду відповідають на питання яка? і мають закінчення – а (я);
прикметники середнього роду відповідають на питання яке? і мають закінчення – е (є);
у множині прикметники за родами не змінюються [19, с. 17].
Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменників прикметники змінюються за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметником утворює словосполучення [Додаток 6].
Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідомити, що прикметники мають два числа однину і множину; прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов’язані.
З терміном “число” учні вперше зустрічаються в першому класі, однак в другому класі вони вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком “однин - багато”. Така підготовча робота створює грунт для розуміння того, що число прикметника це самостійна, й повністю залежна від іменника категорія. Розділити за принципом “один – багато” можна тільки предмети, а не ознаки, а ознака приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметник в множині) [Додаток 7].
Знайомлячись з відмінюванням прикметників, учні повинні усвідомити, що відмінок прикметника визначається за відмінком іменника.
Показати це можна на таблиці відмінкових закінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінкових закінчень прикметників жіночого роду. Робота з таблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змінюються прикметники за відмінками і поставити відмінкові питання прикметника.
Учні помітять, що відмінкові закінчення іменника із зв’язаним з ним прикметником різні, визначити відмінок прикметника можна за відмінком іменника, відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? - зелений, якого? - зеленого).
Виконання різних тренувальних вправ на визначення відмінків прикметників і правильне вживання їх відмінкових форм у словосполученні й реченні слід поєднувати із систематичною роботою над розвитком усного і писемного мовлення молодих школярів.
Отже, вся система робить з граматичним категоріями прикметника націлена на усвідомлення учнями особливостей цієї частини мови порівняно з іменником і на розвиток умінь користується прикметники в різних мовних ситуаціях.
2.3 Робота над дієсловом в початкових класах
Вивчення дієслова як частини мови, її форми і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподіляється за класами.
Під час вивчення теми “Дієслово” слід:
сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови;
розвинути уміння свідомо вживати дієслова в активному і пасивному мовленні;
виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів 1 і 2 дієвідмін [8, с. 57].
Усі ці завдання розв’язуються одночасно. Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що:
дієслово – це слова, що називають дію;
дієслова відповідають на питання що робити? що зробити? і т.д. [Додаток 8].
У процесі застосування числа дієслів учні усвідомлюють, що:
дієслово змінюється за числами;
дієслова мають два числа – однину і множину;
у реченні дієслово – присудок стоїть у тому ж числі, в якому й підмет – іменник (займенник) [11, с. 43].
Підготовча робота до сприйняття учнями поняття “число дієслів” починається ще в період навчання грамоти, коли діти в одному випадку ставлять питання що робити?, а в іншому - що робить?
Формуючи поняття роду дієслів, досягається розуміння учнями того, що: форми мають тільки дієслова минулого часу однини; рід дієслів залежить від роду пов’язаних з ними іменників (займенників).
Опрацьовуючи часові форми дієслова, учні з’ясовують, що:
дієслова змінюються за часами;
дієслова мають три часи: теперішній, минулий, майбутній;
дієслова теперішнього часу називають дію, яка відбувається тоді, коли про неї говорять;
дієслова минулого часу називають дію, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять;
дієслова майбутнього часу називають дію, яка відбувається після того як про неї сказали [Додаток 9].
Свідоме застосування учнями часових форм готує грунт для наступного вивчення особових закінчень дієслів.
Внаслідок ознайомлення з дієвідмінювання учні повинні знати, що:
дієслова теперішнього і минулого часу змінюються за особами і числами;
дієслова мають 1-у, 2-гу, 3-тю особу однини і множини;
існують два типи дієвідмін – І і ІІ;
до І дієвідміни належать дієслова, які в ІІІ особі множини мають закінчення – уть (ють), що і визначає написання букв е, є в особових закінченнях;
до ІІ дієвідміни належать дієслова, які в ІІІ особі множини мають закінчення ать (ять), що й визначає написання букв и, і в особових закінченнях [12, с. 2].
Після того як учні оволоділи навичками визначення особи дієслова за закінченням, їх слід підвести до розуміння закономірності, яка лежить в основі поділу дієслів на дієвідміни. Для цього вчитель використовує таблицю змінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу за особами, звертає увагу школярів на особові закінчення і повідомляє, що дієслова поділяються в залежності від особових закінчень на дві дієвідміни [Додаток 10].
Вивчення неозначеної форми дієслова передбачає усвідомлення учнями того, що ця форма не має часу, числа, особи і роду.
Вивчення теми “Дієслова” дає великі можливості для одночасної роботи над розвитком усного і писемного мовлення учнів.
2.4 Формування граматичного поняття про займенник
Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це в початкових школах вивчаються лише особові займенники [Додаток 11].
Формування граматичного поняття про займенник починається в 4 і продовжується в старших класах.
Програмою 1-4 класів передбачено ознайомлення дітей з загальними поняттями про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичною роллю.
Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що:
займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови;
займенники не називають того, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них;
визначити за займенником назву певної особи чи предмета не можна, якщо раніше вона не була відома;
займенники змінюються за відмінками і числами, а займенники 3-ої особи ще й за родами;
займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повнозначних слів [22, с. 97].
Починається формування поняття про займенник із ознайомлення учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його.
Вводяться терміни “перша, друга, третя особи”. Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займенники я, ти, він, вона, воно, співвідносяться з одниною іменників, а займенники ми, ви, вони, співвідносяться з множиною іменників; займенники він співвідносяться з іменниками чоловічого роду, вона – жіночого, воно – середнього, інші особові займенники форми роду не мають.
Опрацьовуючи загальні відомості про займенник, треба обов’язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропонувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.
Наступна робота по формуванню граматичного поняття “займенник” спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками.
Внаслідок вивчення відмінювання особових займенників учні повинні знати, що:
займенники змінюються за відмінками;
зміна займенників за відмінками служить для зв’язку їх з іншими словами;
називний і давальні відмінки ніколи не вживаються без прийменників;
решта відмінків можуть вживатися як з прийменниками, так і без них [34, с. 85].
Засвоюючи відмінювання займенників за відмінками, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою – це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками.
2.5 Методи і прийоми при вивченні прислівника
Методичні матеріали знайомлять з прислівником як з частиною мови тільки в 4 класі. Учні дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими і протилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних прислівників.
Завдання вчителя під час формування поняття “прислівник” полягає в тому, щоб:
досягти практичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів;
навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови;
формувати вміння вживати цю групу слів в усному і писемному мовленні;
домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників, передбачених програмою [34, с. 68].
Формування граматичного поняття “прислівник” починається з виявленням в цій частині мови трьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв’язок з дієсловами.
Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:
виписування з тексту дієслів з прислівниками;
утворення від іменників однокореневих прикметників, а потім прислівників [Додаток 12].
Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні і правильному написанні прислівників.
2.6 Система вивчення числівника
Молодші школярі знайомляться з числівником як частиною мови в 4 класі. Вони дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати числівники в тексті, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних числівників.
Вивчаючи числівник, учні мають засвоїти, що:
числівник є частиною мови;
числівники означають кількість предметів або їх порядок при лічбі;
числівники відповідають на питання скільки? який? котрий?;
числівники бувають кількісні і порядкові (кількісні означають кількість предметів і відповідають на питання скільки? (п’ять), а порядкові означають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання який? котрий? (п’ятий));
числівники змінюються за відмінками, а порядкові ще й за числами і родами;
числівники роблять мовлення більш точним та емоційним [25, с. 24].
2.7 Ознайомлення молодших школярів з прийменником
Як самостійна частина мови прийменник вивчається в 2 класі. Однак ще в букварний період навчання грамоти діти практично знайомляться з цією частиною мови під час читання вміщених у букварі текстів і запису речень. Отже, ще в цей час у вчителя з’являється нагода пояснити дітям роздільне написання прийменників (“маленьких слів”) з іншими словами [Додаток 13].
У 3 і 4 класах учні знову повертаються до вивчення прийменників з метою зіставлення їх із префіксами, на основі чого закріплюються навички роздільного написання прийменників і злитого – префіксів. Крім того, вивчаючи відмінювання іменників, діти дізнаються, з якими прийменниками вживаються окремі відмінки.
Головне завдання вчителя під час опрацювання прийменника полягає у: формуванні уміння виділяти прийменники з мовного потоку; показі ролі прийменників у реченні; формування навичок роздільного написання прийменників із словами [10, с. 88].
Уміння виділити прийменники з мовного потоку учитель прищеплює ще в період навчання грамоти, коли учні ділять речення на слова або читають речення, до складу яких входять прийменники.
На цьому етапі ознайомлення дітей з прийменниками учитель ще не показує їх ролі у реченні. У 2 класі цьому завданню підпорядковуються вся робота над засвоєнням прийменника. Тут слід підвести дітей до усвідомлення того, що:
слова у, до, на, над та інші називаються прийменниками;
прийменники служать для зв’язку слів у реченні.
Крім того, удосконалюються вміння учнів писати прийменники окремо від інших слів. Термін “прийменник” учитель вводить після того, як діти усвідомлять функцію цієї частини мови.
У 3 класі робота над вивченнями прийменника спрямовується на розвиток в учнів уміння розрізняти прийменники і префікси.
Учні повинні з’ясувати, що:
прийменники служать для зв’язку слів у реченні, а префікси – для утворення слів;
прийменники пишуться окремо із словами, а префікси – разом (вони є частиною слова);
між прийменником і словом можна постановити допоміжне слово, а між префіксом і коренем – ні [20, с. 38].
Найважливішим у початкових класах є те, щоб учні здобули практичні знання, усвідомили функціональну роль кожної частини мови та їх найважливіших граматичних категорій у мовленні. На вивчення частин мови вчитель повинен звертати особливу увагу, адже в ході опрацювання цих тем в учнів закріплюються та вдосконалюються вміння граматично правильно будувати словосполучення і речення, вводити їх у зв’язні висловлювання, продовжують формуватися орфоепічні уміння і навички.
Надзвичайно важливим є підбір цікавих вправ, мовних ігор, загадок, ребусів на уроках вивчення частин мови. Вчитель повинен завжди пам’ятати про це, адже цікаві вправи та ігри з словами полегшують розуміння нового матеріалу, його закріплення, сприяють розвитку в дітей вміння аналізувати, синтезувати, класифікувати, порівнювати, робити нові висновки, вони активізують, поширюють словниковий запас в дітей, прищеплюють інтерес і любов до мови.
ВИСНОВКИ
Викладаючи рідну мову, вчителі повинні дбати не так про засвоєння граматичних правил, як про те, щоб дитина правильно, не перекручено відчула і сприйняла її „внутрішні закони”.
Щоб реалізувати можливості, які дає рідна мова для правильного формування підсвідомості дитини, потрібно насамперед, щоб мовний матеріал розглядався системно, у строгій логічній послідовності, у його логічних зв’язках.
Авторами програм української мови визначено такі навчальні завдання курсу: дати учням певні знання про українську мову (її лексичний склад та граматичну систему) як основу для формування мовних і мовленнєвих умінь та навичок; навчити школярів користуватися всіма багатствами мовних засобів (сприяти постійному збагаченню словникового запасу, розвитку та вдосконаленню граматичної будови мовлення); забезпечити засвоєння учнями орфоепічних і граматичних норм української літературної мови; сформувати в школярів уміння й навички комунікативне виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань з дотриманням українського мовленнєвого етикету; виробити в учнів міцні орфографічні та пунктуаційні навички.
Щоб учні по-справжньому почали вчитися, а не просто відсиджували урок, їх треба зацікавити – зазначити, що вони не знають того, без чого далі не зможуть. Крім того, діти мають зрозуміти, що на кожному уроці вони навчаються нового, бо урок, на якому лише повторюють матеріал, а не засвоюють нові знання, – згаяний час. Важливо, щоб учні ставили перед собою мету: я прийшов чогось навчитись, а наприкінці уроку знали відповідь на запитання: „Чого я навчився?”.
Важливу роль на уроках української мови у початкових класах відіграє гра.
Гра, як відомо, є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Ще К.Д. Ушинський писав: “зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності. З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні”.
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Арсірій А. Відмінюємо прикметники ... граючись// Урок української. – 2000. – №3. – С. 14-18.
Арсірій А. Гра зі словом-дієсловом// Урок української. – 2000. – №9. – С. 11-12.
Арсірій А. Прислівник у лінгвістичних іграх// Урок української. – 2000. – №1. – С. 5-7.
Артемова Л.В. Вчися граючись. – К.: Знання, 2000. – 257 с.
Бадер В. Розвиток мовлення під час роботи над реченням// Урок української. – 2001. – № 6. – С. 15-16.
Бігич О.Б. Вправи з навчання техніки читання та письма українською мовою у початкових класах. – К.: Ленвіт, 2006. – 64 с.
Біляєв О.М. Концепція інтенсивного навчання мови// УМЛШ. – 2001. – №6. – С. 26-30.
Біляєв О.М. Методика вивчення української мови в школі. – К.: Знання, 2002. – 214 с.
Бондаренко А.К. Дидактические игры в школе. – М.: Наука, 2001. – 201 с.
Варзацька Л.О. Методика розвитку зв'язного мовлення молодших школярів. – К.: РНМК, 2002. – 127 с.
Вашуленко М.С. Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4 класах. – К.: Знання, 2001. – 112 с.
Вашуленко М.С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання// Початкова школа. – 2001. – №1. – С. 2-4.
Вельямінова Т. Розвиток пізнавальних здібностей на урокам мови// Урок української. – 2000. – №7. – С. 22-23.
Вірнієнко О.М. Диференційований підхід до навчання школярів рідної мови// Початкова школа. – 2001. – №3. – С. 16-18.
Гац Н.А. Ознайомлення молодших школярів із засобами зв'язності тексту. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 64 с.
Грибан Г. Взаємозв’язок у вивченні мови та літератури// Урок української. – 2000. – №4. – С. 25-27.
Дівакова І. Уроки української мови у 2 класі. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – 304 с.
Донченко Т.К. Мета одна, уроки – різні// Урок української. – 2000. – № 11-12. – С. 14-16.
Донченко Т.К. Урок мови: більше навчальних дій - вищий результат// Урок української. – 2001. – №6. – С. 17-18.
Донченко Т.К. Уроки мови мають стати уроками словесності// Дивослово. – 2005. – №4. – С. 36-38.
Дорошенко С.І. Методика викладання української мови в початкових класах. – К.: Вища школа, 2002. – 398 с.
Дорошенко С.І. Методика викладання української мови: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2002. – 296 с.
Жуковская Р.И. Игра и ее педагогическое значение. – М.: Наука, 2005. – 266 с.
Ільяницька Л.С. Ігрові проблемні ситуації// Школа. – 2004. – №7. – С. 27-28.
Каніщенко А. Розвиток зв'язного мовлення першокласників. – К.: Знання, 2001. – 50 с.
Караман С.О. Методика навчання української мови в гімназіях: Навч. посіб. – К.: Ленвіт, 2000. – 272 с.
Космакова-Братушенко Т. Як викладати українську мову// Українська мова та література. – 2007. – №12 (28). – С. 36-37.
Львов М.Р. Методика развития речи младших школьников. – М.: Наука, 2005. – 176 с.
Наумчук М.М. Уроки рідної мови в початковій школі. – Тернопіль: ТДПУ, 1999. – 48 с.
Ничкало Н. Мова як мета і засіб// Урок української. – 2001. – №2. – С. 14-15.
Павленко С. Ламаймо голови над головоломками// Урок української. – 2000. – №8. – С. 19-21.
Парасюк С. Психолого-педагогічні основи викладання мови: застереження та пропозиції// Українська мова та література. – 2001. – №44. – С. 1-2.
Пензлик М. Особливості технології уроку мови// Дивослово. – 2003. – №4. – С. 17-18.
Пентилюк М.І. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2000. – 267 с.
Потапенко О.І. Методика викладання української мови. – К.: Вища школа, 2002. – 126 с.
Тоцька Н.І. Фонетика української мови та її вивчення в початкових клисах. – К.: Знання, 2003. – 176 с.
Ульяницька Л.С. Ігрові проблемні ситуації// Початкова школа. – 2006. – № 9. – С. 27-28.
Чумак Т. Ігрові елементи на уроках мови// Дивослово. – 2001. – №7. – С. 44-46.
Щербань П. Дидактичні ігри у навчально-виховному процесі// Початкова школа. – 2005. – № 9. – С. 18.
Додаток 1
Вправи на формування загального поняття про іменник
Гра “Хто? Що?”
Учитель показує предметні малюнки із зображенням людей, тварин, речей, рослин і т.ін. У відповідь учні, сигналізують картками “Хто?” “Що?”
Гра “Хто більше?”
Клас поділяться на дві команди. Перша команда придумує іменники, які містять один склад із трьох звуків, один з них – м’який приголосний, відповідають на питання що?. Друга команда добирає такі ж за звуко-складною будовою іменники, але відповідати вони мають на питання хто? (Що ? – ліс, йод, лід, ніс, рік, дім. Хто? – дід, віл, кіт, рись).
Гра “Істота чи неістота”.
На магнітофонній стрічці записані іменники. (Україна, кобра, українка, хліб, базіка, кобзар, байкар, спів, хлібороб, будівельник, співачка, будова, аптека, шахта, аптекар).
Учні слухають запис, на кожний іменник сигналізують картками “Хто?” “Що?” або “Істота” “Неістота”.
Гра “Хто швидше?”.
Учні одночасно починають і пишуть протягом умовного часу (5-10 хв) слова, що відповідають на питання що? (назви предметів у класній кімнаті або назви меблів чи одягу). Скільки слів запише учень - стільки дістає очок. Віднімається по два очка за допущені помилки.
Гра “Іменники на одну букву”.
Учитель пропонує на певну букву зібрати і записати іменники, що відповідають на питання що? (або на питання хто?). наприклад, на букву р (рука, редиска, річка, реп’ях, рівень, рослина).
Переможцем вважається той, хто протягом визначеного часу (3-5хв.) правильно запише найбільшу кількість таких слів.
Гра “Хто це? Що це?”.
На дошці записані слова: вовк, лисиця, ясень, лев, горобина, дуб.
Назвати хто це? що це?
Які з цих слів є назвами рослин, а які – назвами тварин?
Як називаються слова, що означають назви предметів і відповідають на питання хто? що? Записати подані іменники у дві колонки: у першу – назви рослин, у другу – тварин.
Гра “Лото назв”.
На картках написано по декілька слів, що означають назви предметів. Учитель розкриває зміст певного слова, а учні повинні знайти його на картках і закрити.
Для гри можна використовувати такі слова (іменник): акваріум, метро, верблюд, гербарій, театр, вогнище, компас, ліщина.
Для вчителя: 1. Скляний ящик з водою для риб. (Акваріум). 2. Жуйна тварина з одним чи двома горбами. (Верблюд). 3. Колекція засушених рослин. (Гербарій). 4. Приміщення, де відбуваються вистави. (Театр). 5. Купа дров або хмизу, які горять. (Вогнище). 6. Прилад для визначання сторін світу. (Компас). 7. Лісовий чагарник, на кущах якого ростуть горішки. (Ліщина). 8. Підземна міська залізниця. (Метро).
Виграє той, хто першим закриє усі назви на своїй картці.
Додаток 2
Вправи на визначення числа іменників
Гра “Множина чи однина?”.
Учитель називає іменники в однині та множині. Учні картками, на яких написано “Множина”, “Однина”, показують число іменників.
Виграє той, хто найменше помилиться. Для гри можна використовувати такі іменники: учитель, учні, фабрика, завод, пшениця, медаль, черешні, неділя, вишенька, герої, олівець, море, книга, яблуко, сонце, вікна.
Гра “Один - багато”.
На дошці запис:
Зимі кінець, якщо заспівав жайворонок, зацвірінькали горобці, прилетіли дикі голуби, відлетіли в ліси, поля ворони, з’явилися шпаки.
Вийшов з барлоги ведмідь, застрибав на лісовій галявині заєць.
Які прикметники того, що зима кінчається?
Як називається слова, що відповідають на питання хто? і означають назви предметів? Запишіть у дві колонки іменники, що є назвами птахів і звірів, за зразком:
Один Багато
Горобець Горобці
Найактивніший ряд – переможець.
Гра “Хто більше”.
Учні поділяються на дві команди. Перша команда добирає і записує іменники, які вживаються тільки в однині, друга – тільки в множині (в однині – молодь, лічба, читання, ходьба, доброта, сміливість, хоробрість, радість, любов; в множині – ножиці, граблі, ворота, дрова, макарони, гроші, канікули, іменники, жнива, харчі). Перемагає команда, яка дібрала більше відповідних іменників.
Додаток 3
Вправи на визначення роду іменників
Гра “Визнач рід іменника”.
Вчитель демонструє малюнки із зображенням тварин, рослин, людей. У відповідь учні сигналізують картками “чол. р.”, “жін. р.”, “сер. р.”.
Гра “Якого роду?”
На магнітофонну плівку записані іменники різних родів. Включати запис. Учні у відповідь сигналізують картками “чол. р.”, “жін. р.”, “сер. р.”.
Гра “Наш рід”.
Учні поділяються на три групи: чоловічий, жіночий та середній. Учитель проказує іменники. Кожна група, плескає у долоні, якщо названий іменник відповідає її роду.
За помилку одного з учнів група дістає зауваження. Виграє та група, яка матиме найменше зауважень.
Додаток 4
Вправи на змінювання іменників за відмінками
Гра “Наш відмінок”.
Учні поділяються на три групи: родовий, знахідний, місцевий або називний, давальний, орудний відмінки. Вчитель визначає іменники і проказує їх у реченнях. Кожна група плескає у долоні, якщо названий іменник відповідає її відмінку.
За помилку одного з гравців група дістає зауваження. Виграє та група, яка має найменше зауважень.
Гра “Якого відмінка”.
В учнів є картки з першими буквами назви відмінків. Добре, якщо ці картки різнокольорові. Вчитель називає різні відмінки закінчення іменників. Учні картками показують відмінок і називають відповідний іменник.
Якщо закінчення одинакові у двох або трьох відмінків, учасники показують картки з усіма відмінками.
Гра “Постав у потрібному відмінку”.
Окремі іменники в тексті учитель диктує у початковій формі, а учні пишуть їх залежно від зв’язку з іменними словами в реченні.
Наприклад: 1. Пішла луна (гай). 2. Червоніє за (гора) калина.
Учні пишуть слова гай і гора в орудному відмінку.
Гра “Відмінковий сполучник”.
Учитель називає іменник у називному відмінку і викликає учня, який повинен сказати іменник у родовому відмінку тієї ж відміни. Другий викликаний учень називає іменник цієї ж відміни у давальному відмінку і т.д. Виграє той, хто матиме найменше помилок.
Додаток 5
Вправи на формування загального поняття про прикметники
Гра “Який? Яка? Яке?”.
Вчитель називає слово, яке відповідає на питання хто? або що? Гравці записують і добирають до нього та записують слова, які є назвами ознак, відповідають на питання який? яка? яке?
Наприклад: дуб старий, високий, гіллястий, товстий, зелений… скільки слів запише гравець – стільки дістає очок. Знімається по два очка за не правильну відповідь.
Гра “Хто більше?”.
Дається завдання дібрати якнайбільше прикметників, які відповідають на питання який? і в корені слова мають ненаголошений голосний (е) чи (и), який перевіряється наголосом. Перший варіант добирається слова з ненаголошеними (е), а другий з ненаголошеними (и). (Медовий, веселий, весняний, зелений, високий, широкий, глибокий).
Гра “Заборонені прикметники”.
Учитель диктує речення. Речення, в яких є прикметники на означення кольору писати не можна.
Виграє той, хто правильно виконає завдання. Для цієї вправи можна використовувати такі речення.
1. Ви знаєте, як тиша пестить у місячні веселі ночі? 2. Ви знаєте, як сплять старі гаї? 3. Як упав же він з коня та й на білий сніг. 4. На призьбі дід старий - як сон. 5. Мій травень золотий, зелений травню! Мій травню голосний – на всі дороги!
Додаток 6
Вправи на вихвачення роду прикметників
Гра “Наш рід”.
Учитель включає магнітофонний запис зі словосполученнями іменника з прикметником. У відповідь сигналізує той ряд, який має відповідні картонки: “чол.р.”, “жін.р.”, “серед.р.”.
Гра “З іменників - прикметники”.
На дошці записано 10 іменників.
Завдання: утворити і записати від кожного іменника прикметники чоловічого, жіночого і середнього роду.
Учитель через визначений час перевіряє виконання. За кожен правильно утворений прикметник зараховується по одному очку. За допущену помилку знімається два очка.
Матеріал для вчителя:
Дуб (дубовий, дубова, дубове); холод (холодний, холодна, холодне); сонце (сонячний, сонячна, сонячне); мороз (морозний, морозна, морозне); розум (розумний, розумна, розумне); вітер (вітряний, вітряна, вітряне); щастя (щасливий, щаслива, щасливе); дощ (дощовий, дощова, дощове); літо (літній, літня, літнє); сніг (сніговий, снігова снігове).
Гра “Якого роду прикметники?”.
Учитель називає іменники з прикметниками. Учні картками показують, якого роду іменник і прикметник. На картках написано початкові букви назви роду (“Ч”, “Ж”, “С”).
Для гри можна використовувати такі словосполучення: синє небо, фарфорова ваза, осінній ранок, залізна труба, старий чоловік, ніжна пісня, кремезне дерево, сталеве серце, злі обличчя, квадратний стіл, свіжа зелень.
Виграє той, хто найменше помилятиметься.
Додаток 7
Вправи на змінювання прикметників за числами
Гра “визнач число”.
На магнітофонну стрічку записані словосполучення іменників з прикметниками в однині і множині. Включаються запис, у відповідь учні сигналізують картками з написами “однина” і “множина”.
Гра “Хто швидше перетворить однину в множину”.
На дошці написано 10 прикметників з іменниками в однині. Треба написати в множині лише прикметники та іменники чоловічого роду.
Виграє той, хто першим правильно виконає завдання.
Матеріал для вчителя:
Темна ніч, круглий місяць, велике вікно, зимовий ранок, запальне сіно, голосний дзвоник, класна кімната, рясний дощ.
Додаток 8
Вправи на формування загального поняття про дієслово
Гра “Що робити?”.
Учитель називає слово, яке відповідає на питання хто?, учні запитують його, а потім самостійно добирають і записують слова, які відповідають на питання що робити? і т.д..
Скільки слів запише учень, стільки дістає очок.
Знімається два очка за кожну помилку.
Гра “Напиши п’ять прикладів з двома дієсловами”.
Учитель пропонує написати п’ять прикладів в яких має бути два дієслова.
1. Краще не обіцяти, як слова не здержиш. 2. Книжка вчить як на світі жити. 3. Правда й з дна моря виринає, а неправда потопає. 4. Хто з правдою зріднився, той грому не боїться.
Додаток 9
Вправи на розрізнювання часових форм дієслів
Гра “Наш не наш час”.
Учні поділяються на три групи: теперішній, минулий, майбутній час. Учитель проказує речення чи пише їх на дошці. Коли у реченні, наприклад, є дієслова минулого часу, то учні з групи минулого часу піднімають руки, а решта учнів каже: “Не наш час”. Коли у речення є дієслова двох часів, то руки піднімають обидві групи.
Виграє та група, учні якої найменше помилок.
Додаток 10
Вправи на визначення особи та дієвідміни дієслова
Гра “Яка дієвідміна”
Вчитель називає дієслова, учні на пальцях показують до якої відміни належать ці слова.
Виграє той, хто найменше помилиться.
Гра “Яка особа”
Вчитель проказує речення, в яких є дієслова. Учні, почувши дієслова, на пальцях чи цифрами, написаними на картках, показують якої вони особи. Виграє той, хто жодного разу не помилиться. Для гри можна використовувати такі речення:
1. Спіють груші по садах, відлітать зібрався птах. 2. Бачить – не бачить, чути – не чує, мовчки говорить, добре мудрує. 3. Ми дружимо з книжкою. 4. Гарно ти співаєш! 5. Вранці взимку пташка тремтіла, а до неї друга ж прилетіла. 6. Не співаю я бо поточків і земної травиці ожидаю.
Гра “Хто швидше”
Учитель пише на дошці дієслова в неозначеній формі. Учні повинні списати їх, визначити дієвідміну кожного дієслова і дібрати до кожного антонім. Виграє той, хто першим виконає правильно завдання.
Слова для гри: шити (пороти), падати (вставати), заборонити (дозволити), знайти (загубити), любити (ненавидіти).
Додаток 11
Вправи на вивчення теми “Займенник”
Гра “Спіймай займенник”.
Учитель проказує речення. Учні, почувши займенник, плескають у долоні. Виграє той, найменше помиляється.
Для гри можна використати такі речення: 1. Приколю свою картинку над столом у мами я. 2. Ми для тебе із татом подарунок шукаєм весь день. 3. Ти ж бо гідна дарунку такого, що лиш в казці бува золотим. 4. Ми сміливі, ми правдиві. 5. Пішов йому десятий рік, він працювати добре звик. 6. Якщо в мене є цукерка, пів цукерки другу дам.
Гра “Угадай займенник”.
На дошці написано речення з пропущеними в них займенниками. Учні списують ці речення, вставляючи займенник. Виграє той, хто першим виконає завдання. Для гри можна використати такі речення: 1. … люблю свою Україну. 2. … любить читати книжки. 3. … завжди говоримо правду. 4. … змагаються за честь своєї школи.
Гра “Хто найшвидше напише три займенники з двома е” ?
Учитель пропонує написати три займенники, щоб у кожного з них було по два е, наприклад: мене, тебе, себе. Виграє той, хто першим правильно виконає завдання.
Гра “Хто найшвидше напише три займенники з ьо, йо”?
Учитель пропонує написати три займенники, щоб у кожному з них були ьо чи йо, наприклад: ньому, його, йому.
Виграє той, хто найшвидше правильно виконає завдання.
Гра “Що це за займенник”?
1. Назвіть займенник І особи однини, який вказує на особу, яка сама про себе говорить. 2. Назвіть займенник ІІІ особи однини чоловічого роду, який вказує на особу або предмет, про яких розповідають. 3. Назвіть займенник ІІ особи множини, який вказує на осіб, до яких ми звертаємося. 4. Назвіть займенник, який вказує на особу, до якої ми звертаємося.
Додаток 12
Вправи на вивчення теми “Прислівник”
Гра “Спіймай прислівник”.
Учитель проказує речення. Учні, почувши прислівник, плескають у долоні. Виграє той, хто найменше помилиться. Для гри можна використати такі речення:
Сьогодні чудова погода. 2. Тихо, тихо Дунай воду несе. 3. Вдома вчи уроки пильно, ранком вчасно йди до школи, точним будь і акуратним, не затримуйся ніколи. 4. Був коваль. І удень і вночі він кував дивовижні ключі.
Гра “Хто швидше”?
Учитель пропонує написати п’ять прислівників, що відповідають на питання як? і п’ять прислівників, що відповідають на питання коли?
Наприклад: бадьоро, весело, сумно, смішно, уважно; восени, влітку, взимку, навесні, вранці.
Виграє той, хто першим правильно виконає завдання.
Гра “Допиши прислівник, протилежний за значенням.”
Учитель пише на дошці десять прислівників. Учні списують їх і до кожного дописують протилежні за значенням (антоніми), наприклад: назад-вперед, вночі-вдень, тихо-голосно, мало-багато, сьогодні-завтра.
Виграє той, хто правильно і швидко виконає завдання.
Гра “Лото прислівник”.
Учні одержують картки, на кожній з яких написано три речення з пропущеним прислівником. Ці прислівники написані на окремих картках, які тримає вчитель і записує з ним речення.На картках можуть бути такі речення:
Посідали діти на траві (навколо) вогнища. (Зненацька) прилетів вологий вітер. Пострибав горобець (навпростець). 2. (Невдовзі) в стелі підземелля одчинився люк. (Нишком) вибрався він з-під листя. (Багато) шкідливих комах винищують шпаки. 3. Пив тигр (повільно), певний у своїй силі й могутності. Назбирали ми їх (чимало). Я (швиденько) опустився снопові на спину.
Додаток 13
Вправи на вивчення теми “Прийменник”
Гра “Спіймай прийменник”.
Учитель показує речення з прийменниками. Учні сплеском у долоні ловлять прийменники. Для гри можна використати такі речення:
У лісі під ялинкою жив заєць із зайчихою.
В повітря піднявся літак.
А я у гай ходила по квітку ось таку.
Стоять під білими снігами сосни.
Засиніли проліски у ліску.
Гра “Встав прийменник”.
Усі одержують картки, на яких написано слова, а також набір прийменників. До кожного слова, треба добрати та поставити відповідні прийменники.
Слова на картках і прийменники до них можуть бути такі:
(на) полі, на (дереві), у (лісі), у (виямках), під (хатою), під (ліжком).
Додаток 12
Дидактичні ігри на уроках української мови
«Змійка»
Кожний член групи по черзі виходить до дошки, записує по одному словниковому слову і підкреслює орфограму в ньому. Записи можна робити не тільки на дошці, а й на аркуші паперу. Тоді учень, який записав слово, передає папір однокласникові.
«Така цікава буква».
Школярі пригадують і записують якомога більше слів, до складу яких входять дві однакові букви.
Зразок.
Загадка, парасолька,
Україна, українська.
Годинник, корисний.
Лелека, посередині тощо.
Гру «Буква до букви» проводять, використовуючи картки літер розрізної абетки. Грають парами. За допомогою лічилочки вибирають учня, який буде починати гру: класти на парту на свій розсуд картку з написаною на ній буквою. Другий учень додає ще одну картку так, щоб вийшло слово. Настає черга першого учня. Він може прикладати свою картку з лівої, правої сторін або взагалі вставляти картку між картками, що вже лежать на парті. Таким чином, гравці по черзі додають одну картку, намагаючись скласти словникове слово.
Виграє школяр, який першим побудує слово. Якщо гра проводиться декілька разів, бали (які нараховуються за кількістю карток у побудованому словниковому слові) записують на окремому папері.
У такому разі виграє першокласник, який набере найбільшу кількість балів.
«Словограй»
Гра має на меті розвиток орфографічної пильності дітей. Учитель готує декілька наборів карток, які складає у конверти. На картках написані словникові слова. Деякі слова навмисно написані неправильно. Діти працюють у малих групах. Серед запропонованих учителем карток, школярі вибирають тільки ті, на яких словникові слова записані правильно. Один із членів групи називає слова, які вибрано, та пояснює контрольні моменти в них.
Матеріал для гри.
1. Корисний, Украйна, ґудзик, олівец, цукор. (Корисний, Україна, ґудзик, олівець, цукор).
2. Українска, цукерка, якор, в літку, бобуся. (Українська, цукерка, якір, влітку, бабуся).
3. Порасолька, папір, годиник, лилека, бджола. (Парасолька, папір, годинник, лелека, бджола).
«Ігри Діда-Буквоїда»
Допомагає не тільки розвинути у дітей увагу, орфографічну зіркість, а й привчає працювати з орфографічним словником. Учитель готує набори карток у конвертах. Колектив учнів класу об'єднують у малі групи по чотири школяра у кожній. Діти намагаються відгадати слова за приголосними, або за голосними, перевіряють правильність їхнього написання за орфографічним словником і записують слова у зошити.
«Вилучи зайву літеру»
Один школяр пригадує словникові слова і записує їх у стовпчик, використовуючи зайві літери. Другий - закреслює олівцем літери, які він вважає зайвими, та перевіряє правильність записаних слів за орфографічним словником. Ось варіанти таких слів:
Вурлиця - вулиця,
зайєць - заєць,
килдим - килим,
ме-торо - метро,
дознака - ознака,
ясень - ясен.
«Чарівник»
Педагог каже: «Зараз ви всі - чарівники. Вам треба «оживити» предмети - утворити від іменника, який відповідає на питання «що?» спільнокореневе слово - іменник, який відповідає на питання «хто?».
Наприклад:
Банк - банкір,
бібліотека - бібліотекар,
Київ - киянин,
комбайн - комбайнер,
космос - космонавт,
навчання - учитель.
«Хто (що) заховалося?»
Розвиває у молодших школярів логічне мислення. Вчитель вивішує на магнітну дошку малюнки предметів зворотною стороною до дітей. На зворотній стороні записано кілька ознак предмета, який «заховався». Педагог читає ці ознаки. Учні намагаються назвати предмет. Якщо вчитель відкриває малюнок, то діти із завданням впоралися. Школярі складають речення зі словом, яке позначає названий предмет, у зошитах. Один з учнів коментує правопис словникового слова.
Матеріал для ігор «Хто (що) заховалося?»
1.Стрімкий, залізний, точний... (годинник).
2.Працьовитий, рідний, старенький... (дідусь).
3.Новий, цікавий, словниковий... (диктант).
4.Хижий, маленький, сірий, безхвостий, колючий... (їжак).
5.Легкий, дерев'яний, кольоровий... (олівець).
6.Перший, вихований, мудрий... (учитель).
7.Коричнева, солодка, шоколадна... (цукерка).