Міністерство освіти і науки України
Запорізький національний університет
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Вступ у спеціальність»
варіант 1
Виконав: студентка групи ГП-313
Зима Ірина Ігорівна
Перевірив: Бєляєва В. П.
Запоріжжя 2008
Питання до контрольної роботи:
Написати конспект лекцій за темою «Аналітичні жанри»
1. Аналітичні жанри
Під визначенням жанру в журналістиці прийнято розуміти «усталений тип твору, який складався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури».
Журналістика, як і будь-яка інша наука, має свої закони і прагне до класифікації матеріалу, який вивчає. Тому теоретики журналістики займаються аналізом журналістських матеріалів, поєднуючи їх у групи за жанрами. Існує велика кількість жанрів журналістики, їхніх особливостей і розбіжностей. Жанри різняться між собою за методом літературної подачі, стилем викладу, композицією і навіть просто кількістю рядків.
Під жанрами в теорії журналістики розуміються стійкі типи публікацій, об'єднані схожими змістовно-формальними ознаками. Подібного роду ознаки називаються жанротворчими факторами. Як основні серед них виділяють такі фактори: предмет відображення, тематична настанова (функція) відображення, метод відображення. Знання жанрових ознак дозволяє журналісту краще уявити мету своєї творчості, цілеспрямовано підібрати матеріал і представити його відповідно до вимог жанру. Читачу, глядачеві і слухачу знання жанрових особливостей допомагає зорієнтуватися у світі публіцистичних творів, знайти матеріали, що цікавлять його, і більш ясно уявити собі інформаційні можливості публікацій різного типу. Таким чином, розуміння жанрової специфіки публіцистичних творів має значення як для автора, так і для адресата.
У формуванні набору характеристик публіцистичних текстів, що визначають їхню жанрову приналежність, найбільш значну роль відіграє метод відображення дійсності.
У журналістиці, як зазначає дослідник О. Тертичний існує три головних способи відображення: фактографічний; аналітичний; наочно-образний.
Перший і другий способи відрізняються один від іншого, насамперед, ступенем глибини проникнення в сутність предмета відображення.
Перший спосіб націлений на фіксацію деяких зовнішніх, очевидних характеристик явища, на одержання коротких фактів про предмет (що, де і коли відбулося?).
Другий спосіб націлений на проникнення в сутність явищ, на з'ясування схованих взаємозв'язків предмета відображення.
Третій спосіб наочно-образного відображення дійсності націлений не тільки і не стільки на фіксацію зовнішніх рис явища чи раціональне проникнення в суть предмета, скільки на емоційно-художнє узагальнення пізнаного. Нерідко це узагальнення досягає такого рівня, що називається публіцистичною (чи навіть - художньою) типізацією, що зближає журналістику з художньою літературою.
На основі цих способів виділяються три групи жанрів: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні.
Аналітичні жанри поділяються на традиційні, що давно використовуються в журналістиці, та нетрадиційні, що сформувалися досить недавно, коли в них з'явилася потреба. До традиційних належать: аналітичний звіт, аналітична кореспонденція, стаття, аналітичне інтерв'ю, коментар, рецензія, аналітичний огляд. До нових, нетрадиційних – анкета, моніторинг, рейтинг, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь.
Аналітичний звіт. Звіт як тип публікацій є одним з найбільш старих жанрів журналістики. Насамперед, це стосується саме того його різновиду, що називається інформаційним звітом. Він існував довгий час у формі усних повідомлень, доповідей імператорам, царям чи населенню про якісь форуми, засідання парламентів, збори та інші явища. З появою газет, такого виду звіт перекочував на їхні сторінки (він, наприклад, представлений у першій російській газеті – петровських «Відомостях»). Спочатку публікації, що називаються нині звітами, мали назву «репортаж» (тобто повідомлення), але згодом репортажами стали називати публікації схожі на сучасні нариси і репортажі.
Предметом журналістського аналітичного звіту, як і звіту інформаційного, виражаючи мовою сучасної науки, є результат вербальної діяльності спеціально зібраної групи людей, а простіше кажучи – виступу, доповіді, розмови учасників усіляких зборів, засідань, з'їздів, злетів, конференцій тощо. Цей же предмет, зрозуміло, може бути відображений журналістом і в жанрі замітки, репортажу, кореспонденції властивими цим жанрам способами, мовою й ін. Але ця обставина аж ніяк не заважає вести мову про аналітичний звіт як про самостійний жанр журналістики.
Відбір може робитись, на основі тематичної єдності ряду виступів. І в цьому випадку автор одержує можливість розглянути якусь одну сторону актуальної дійсності з позицій різних доповідачів. Він може зосередити увагу на якомусь одному, найбільш значному виступі і з його позицій висвітлити різні проблеми реального життя. У будь-якому випадку аналіз виходить за рамки виступів, що пролунали самі по собі.
Однак це не може сприйматися автором аналітичного звіту як привід для перекручування змісту і форми виступів учасників. Він може трактувати, інтерпретувати, пояснювати ці виступи, але це повинно бути зроблено так, щоб аудиторія змогла легко відрізнити думки самого автора від думок, що пролунали у виступах учасників форуму, і уявити собі об'єктивну картину того, що відбувалося.
Аналітична кореспонденція. У кореспонденції аналіз поглиблюється, стає масштабніше. Його предметом стає локальна, обмежена часом чи простором ситуація. Вона може бути зв'язана з будь-якою сферою нашого життя. Тому кореспонденція стала одним з улюблених жанрів публіцистики в газетах. Її автор прагне дати читачу досить повне представлення про ситуацію що виникла – найважливіших її сторонах – і висловити свою думку про подальший її розвиток і можливі його результати. Це визначає особливості структури кореспонденції. Звичайно вона поєднує кілька фактів і їхніх подробиць, які пов'язані з розглянутою ситуацією і розкривають її розвиток. Якщо головним для автора стає повідомлення про нову ситуацію, він створює інформаційну кореспонденцію, схожу на велику замітку. Але якщо він не обмежується повідомленням про виникнення ситуації, а ставить перед собою задачу піддати її аналізу і дати їй оцінку, у газеті з'являється аналітична кореспонденція. Роль автора в ній зростає, він виражає свою думку про ситуацію, що описує й аналізує. Йому доводиться не обмежуватися відповідями на відомі нам питання: що відбулося, де відбулося, коли відбулося, характерні для процесу підготовки газетних текстів у жанрах оперативної невинної інформації, але і відповісти на обов'язкові для нього питання: чому відбулася і чому виникла ситуація про яку він повідомляє?
У зв'язку з цим зростає значення і переконливість кореспонденції. Журналіст прагне переконати читача у своїй правоті, аргументувати своє відношення до того, що повідомляє. Найкращими аргументами для нього є факти, що він приводить у своєму тексті, логічно з'єднуючи їх між собою.
Аналітичне інтерв'ю. Жанр інтерв'ю є результатом «закріпленості» у журналістському тексті форми одержання автором цього тексту визначених фактів про дійсність за допомогою методу інтерв'ю. Як відомо, сам по собі метод інтерв'ю відноситься не до теоретичних, а до емпіричних. Очевидно, з цієї причини і жанр інтерв'ю часто відносять до інформаційних жанрів, що базується саме на інформації, отриманій в результаті застосування емпіричних методів дослідження.
Інтерв'ю, як і інші емпіричні методи, застосовується для одержання вихідних фактів, необхідних для підготовки не тільки інформаційних виступів, але й аналітичних. Інформація, отримана методом інтерв'ю, може бути трансформована і представлена, наприклад, на газетній смузі у вигляді кореспонденції, звіту, репліки, статті. Це означає, що використання даного методу при зборі інформації ще не породжує автоматично жанр інтерв'ю. Лише, у випадку яскравого виявлення в тексті «ходу» застосування цього методу він може визначати форму такої публікації як діалогічну, питально - відповідальну.
По цій домінуючій ознаці текст може бути названий жанром інтерв'ю. Однак те, до якої групи жанрів можна відносити конкретне інтерв'ю – інформаційним чи аналітичним, залежить від змісту тексту, викладеного у формі інтерв'ю. Якщо інформаційне інтерв'ю несе в собі лише повідомлення про факт, відповідаючи на питання: хто? Що? Де? Коли?, то аналітичне інтерв'ю, крім того, містить і аналіз факту, відповідаючи при цьому на питання: чому? Яким чином? Що це означає? тощо. Роль автора аналітичного інтерв'ю полягає насамперед у тому, що своїми питаннями він задає насамперед напрямок аналізу, що звичайно здійснює сама людина у якої беруть інтерв'ю.
З цією метою питання формулюються таким чином, що вони вимагають висвітлення вузлових моментів якої-небудь події, явища, процесу, ситуації.
Коментар. Для позначення самостійного жанру журналістики слово «коментар» стало застосовуватися в нашому сторіччі. Публікації, що підходять під це визначення, «коментували» (пояснювали, обговорювали, роз'яснювали) важливі події. В даний час у комплексі основних журналістських форм коментар займає своє важливе місце. З його допомогою автор виражає відношення до актуальних подій, формулює зв'язані з ними завдання і проблеми у формі стиснутого аналізу чи недоліків досягнень, а також виражає їхню оцінку, прогнозує розвиток і т.д. Коментар різниться від інформаційних жанрів саме наявністю аналізу. Від статті, огляду, й інших аналітичних жанрів коментар відрізняється тим, що в ньому звичайно аналізується якесь явище, що вже відоме аудиторії, і в цьому аналізі превалює відношення до предмета відображення.
Функції жанру коментарю нерозривно зв'язані з його предметом. Питання про предмет коментарю не слід відносити до академічних – він виникає з повсякденної журналістської практики. Визначення мети майбутнього виступу припускає ясність у встановленні його предмета. Коментар розповідає про взаємозв'язки виявленого предмета. Питання, що розв'язуються з його допомогою, націлені на пізнання суті явищ, на оперативне рішення задач, на спонукання до дії. Нескінченне розмаїття конкретних коментованих проблем може бути у великій мірі охоплено поруч з типовими питаннями, зведеними у групи: про особливості чи нові якості факту, його цінності; про причини, умови, передумови існування фактів; це зв'язано з питаннями про прецеденти, паралелі; про мету, мотиви, плани дій учасників коментованої події (факту); про порядок розвитку коментованого явища; про тенденції, закономірності розвитку суспільства, що виявляються в коментованому факті, про протиріччя усередині цього факту; про завдання, що випливають з факту, що коментується, про шляхи і методи їхнього рішення в конкретній ситуації; про вірогідність фактів, що коментується. Аналогічно відомим питанням, властивим інформаційному повідомленню: що? Де? Коли? Як?, коментарю властиві питання: що (хто) дійсно? При яких обставинах? Чому? Кому вигідно? Яка ситуація? Що робити? Як краще? Які існують розходження, протиріччя? Як виявляється напрямок розвитку? Яка його стратегія і тактика?
Чим ясніше задум автора, тим точніше його рішення про постанову визначених питань, на які треба відповісти. Чим ясніше мета і постанова питань, тим цілеспрямованіше збирається інформація, тим глибше осмислюється взаємозв'язок предмета, тим легше і впевненіше зрештою пишеться матеріал. При всій еластичності форми коментар володіє міцною структурою. Коментар являє собою в цьому плані (за винятком коротких форм коментарю) структуру доказового міркування з приводу якогось одного основного питання. Це визначено змістом, функціями, предметом жанру. У ході міркування, що коментується, нова подія зв'язується з більш широкими загальними процесами, ситуаціями і завданнями, як правило, вже відомими аудиторії. Таким чином, здійснюється інтерпретація нових явищ, їхнє пояснення, оцінка. Вдалий коментар має завжди гарний логічний висновок. Факти, що коментуються, коментують їх деталі, подробиці служать аргументами на користь висунутої автором тези чи посиланнями з його виводу.
Анкета. У журналістиці поряд з такими методами збору інформації, як спостереження, інтерв'ю, опитування й ін., застосовується метод анкетування. Даний метод прийшов у журналістику із соціології і застосовується для одержання фактів за визначеними питаннями від широкого кола людей. У результаті обробки даних анкетування створюються публікації, що володіють своєрідними рисами, що дозволяють об'єднати їх (публікації) у самостійну жанрову групу.
Назва цього жанру може бути утворена від назви методу одержання інформації, що виступає головним жанротворчим фактором. Інакше кажучи, цей жанр може бути названий «анкетою» за зразком жанру «інтерв'ю», що теж отримав свою назву від найменування відповідного методу.
Анкетування дає в розпорядження журналіста досить складний і різноманітний матеріал. Такий характер його має на увазі, як мінімум, дві обставини. По-перше, те, що анкета, як правило, містить у собі досить багато різних питань, націлених на з'ясування тих чи інших сторін явища, що стає центром уваги анкетованих. При цьому організатора анкетування (чи журналіста) можуть цікавити як характеристики самого предмета (тобто факти про суть предмета, його кількісних і якісних характеристиках), так і відношення анкетованих осіб до того предмета, що вони розглядають.
Моніторинг. Тип публікацій, що з'являються на сторінках сучасної періодичної преси під рубрикою «моніторинг» одержав свою назву від активно використовуваного в даний час при вивченні процесів, що протікають у суспільстві, однойменного виду соціологічного дослідження. Моніторингом називається визначене «спостереження» за яким-небудь явищем, систематично повторюваний «замір» тих самих параметрів у визначеній сфері діяльності. Предметом моніторингу виступають конкретні характеристики (вибір їх залежить від мети моніторингу) різних явищ безпосередньо в момент дослідження.
У ході моніторингу активно застосовуються різні методи, особливо статистичні, контент-аналіз (наприклад підраховується скільки разів протягом визначеного часу на сторінках якоїсь газети з'являється ім'я визначеного політика) і т.д. Моніторинг дає можливість побачити, так сказати, «зріз» якогось явища, насамперед у вигляді сукупності статистичних даних, що «виявляють» щохвилинну тенденцію розвитку цього явища. Зазначені особливості предмета, мети, методів відображення дійсності при підготовці публікацій, обумовлених поняттям «моніторинг» і стають основою, що визначає характер цих публікацій як «представників» самостійного жанру журналістики.
Рейтинг. Назва даного жанру походить від англійського «rating», що переводиться як «оцінка», «класифікація». Основним жанротворчим фактором, що визначає своєрідність публікацій періодичної преси, що відносять до жанру рейтингу, виступає цільова настанова. Мета публікації подібного роду полягає в тому, щоб здійснити певне «ранжирування» подібних явищ за якоюсь конкретною ознакою. Ця мета досягається насамперед за рахунок застосування таких методів як аналогія і порівняння. Явища, щодо яких складаються рейтинги, належать до самих різних сфер діяльності – економіки, фінансів, політики, культурного життя, спорту і т.д. Рейтинги часто публікуються як у спеціалізованих, так і в суспільно-політичних виданнях. Їх можна зустріти на сторінках газет і журналів, у теле- і радіопередачах. Популярність такого жанру пояснюється тим, що аудиторія ЗМІ хоче знати пріоритети, що існують на сьогоднішній день у тій чи іншій важливій для них сфері. Виборцям, наприклад, важливо знати, який політичний діяч лідирує, а який є аутсайдером політичного життя. Вкладникам важливо знати, які банки найбільш надійні, а які можуть «розвалитися». Аматори музики прагнуть довідатися, скажемо, яка музична група чи співак користається найбільшою популярністю в населення тощо.
Рецензія. Слово «рецензія» латинського походження («recensio») і в перекладі означає «перегляд, повідомлення, оцінка, відгук про що-небудь». Можна сказати, що рецензія – це жанр, основу якого складає відгук (насамперед – критичний) про твір художньої літератури, мистецтва, науки, журналістики тощо. В якій би формі не був даний такий відгук, суть його – виразити відношення рецензента до досліджуваного твору. Відмінність рецензії від інших газетних жанрів відображається насамперед у тому, що предметом рецензії виступають не безпосередні факти дійсності, на яких засновані нариси, кореспонденції, замальовки, репортажі і т.п., а інформаційні явища – книги, брошури, спектаклі, кінофільми, телепередачі
Основу рецензії складає аналіз, тому необхідно, щоб він був всебічним, об'єктивним. Автор рецензії повинен уміти помітити в аналізованому твору те нове, що може стати «центром», навколо якого будуть «обертатися» його думки, його судження. Дуже часто рецензенти зосереджують свою увагу на переказі сюжетних ліній твору, вчинках персонажів. Це не повинно бути самоціллю. Тільки в тому випадку, якщо такий переказ органічно вплетений у канву аналізу, він стає виправданим. Особливо невдалим такий шлях резензування буде тоді, коли аудиторія добре знає твір про який йде мова.
Стаття. Жанр статті є головним в аналітичній журналістиці. Поняття «стаття» походить від латинського слова «articulus» і означало спочатку теж саме, що і «суглоб», «член», «частина Цілого». Це пояснює, чому в журналістській практиці будь-яка окрема публікація, будучи частиною, наприклад, усього тексту газетного номера, може бути названа «статтею». Не випадково також, що, мабуть, за винятком коротких повідомлень, статтями називають величезне число публікацій різних жанрів. Але коли мова заходить про цілком визначений жанр «стаття» (у вузькому змісті цього слова), то під нею розуміють публікації, що аналізують деякі ситуації, процеси, явища, що лежать у їхній основі, закономірні зв'язки з метою визначення їхньої політичної, економічної чи іншої значимості і з'ясування того, які позиції варто зайняти, як поводитися, щоб підтримати чи усунути таку ситуацію, такий процес, таке явище.
Ще точніше можна визначити статтю як жанр призначений насамперед для аналізу актуальних, суспільно значимих процесів, ситуацій, явищ і керуючих ними закономірностей. Аналітичне обговорення предмета в статті повинно бути проведене так, щоб читачі могли, використовуючи публікацію, міркувати далі над цікавлячими їх питаннями. Таким чином, можна говорити про особливу функцію статті. Вона полягає в тому, що стаття пояснює читачам як суспільну, так і особисту значимість актуальних процесів, ситуацій, явищ, їхні причинно-наслідкові зв'язки, й у такий спосіб ініціює читацькі міркування, дії, зв'язані з предметом відображення в публікації. Крім того, вона звертає увагу аудиторії на ті завдання, проблеми, що виникають у зв'язку з описуваними ситуаціями, показує, які стратегічні чи тактичні інтереси маються в тих чи інших учасників цих ситуацій. Вдала стаття створює реальне представлення про актуальну ситуацію, є основою для виготовлення ідей, імпульсів, що випереджають вживання практичних заходів.
Огляд. Визначальна ознака жанру огляду – єдність наочного висвітлення суспільних подій і думки оглядача, що глибоко проникає у суть процесу, ситуації. Це стає ясним у ході визначення функції і предмета огляду. Обдивлятися – значить спостерігати й обмірковувати замічене (але аж ніяк не любуватися їм). В огляді яскраво виявляється позиція журналіста. Оглядач повинен:
збуджувати інтерес аудиторії, розповідати їй про події, процеси, що відбуваються в суспільному житті;
відстоювати передові точки зору і сприяти удосконаленню «особистої стратегії» громадян;
виявляти в явищах їх сутність, показувати протиріччя дійсності;
через з'ясування сутнісних зв'язків, визначення лінії розвитку явищ, прогнозувати, осмислювати хід суспільного розвитку;
· сприяти практичному рішенню проблем суспільства.
Визначення цих функцій жанру допомагає змалювати загалом предмет огляду. Його складають загальні питання політики, економіки, характерні соціальні явища і тенденції їхнього розвитку, питання способу життя і міжлюдських стосунків і багато чого іншого. Предметом огляду можуть бути ідеї, що взяті з філософії, історії, літератури. Для предмету огляду характерний просторово-часовий чи тематичний зв'язок явищ, що оглядаються. Не випадково огляди мають строгу періодичність виходу у світ (щоденні, щотижневі, щомісячні). Вони як би підбивають підсумок визначеного періоду життя, діяльності в тій чи іншій сфері суспільного буття. Саме зазначена особливість зв'язків предмету огляду дозволяє головним чином відрізнити огляд від статті (для предмета останньою характерною рисою є причинно-наслідковий зв'язок відображуваних феноменів).
Оскільки огляди публікуються з визначеною періодичністю, то це позначається і на виборі тем, характері, глибині аналізу. Чим рідше публікуються огляди, тим більше в автора можливостей знайти в потоці подій факти, найбільш цікаві для аудиторії, проаналізувати їх, узагальнити. Разом з тим тривалі проміжки часу між виходами оглядів призводять до того, що аудиторія вже досить багато знає про ті події, що стають предметом огляду, з оперативних публікацій (репортажів, звітів, кореспонденції й ін.). Це припускає, що оглядач, що має досить часу для міркування, аналізу, може знайти в цих подіях взаємозв'язок, ще невідомий аудиторії, що залучить її увагу до опублікованого огляду.
Прогноз. Становлення жанру «прогноз» відбувалося протягом останніх десяти років і прямо зв'язано з процесами реформування суспільства. Бажання довідатися, що чекає надалі, і викликало вал пророкувань, пророцтв, прогнозів, що захлиснув сторінки вітчизняної преси, що стали, мабуть, одним з найбільш помітних і постійних для неї з тих пір явищ. Та й чи не завдання журналіста, використовуючи можливості «жанру» Касандри (саме ця міфічна богиня володіла даром пророкування в досконалості), допомогти своєї аудиторії довідатися щось про завтрашній день? Тому що, як говорить прислів'я, «хто попереджений – той озброєний».
Пророкування чи прогнози – це судження про майбутнє. Прогноз, що завжди збувається, називають «пророцтвами». Іноді поняття «прогноз» журналісти заміняють поняттям «гіпотеза». Гіпотеза, як і прогноз, у ряді випадків може розглядати деякі явища віднесені в майбутнє. Але вона може бути звернена й у минуле. Прогноз же завжди зв'язаний тільки з майбутнім тих чи інших явищ. Крім того, прогноз завжди розглядає майбутній стан вже існуючих явищ. На відміну від нього в гіпотезі може йти мова про явища, що ніколи не існували чи не існують у даний момент. Не зовсім вірно ототожнювати прогноз із версією. Версія – це можливий варіант розвитку події. За допомогою версій звичайно намагаються пояснити факти, що вже здійснилися. Але іноді версія викладає варіант розвитку якогось явища в майбутньому. У цьому випадку поняття «версія» і «прогноз» можуть збігатися.
На сторінках сьогоденної преси журналісти як автори прогнозів виступають відносно рідко. Найчастіше їх складають фахівці, експерти, учені відповідної сфери діяльності. Так відбувається, коли видання має на меті дати серйозний прогноз. Причиною звертання журналістів саме до таких людей є, зрозуміло, ті знання якими вони володіють. В оптимальному випадку – це точні знання. Спираючись саме на них і можна зазирнути в майбутнє. Але точність знань про сучасний стан прогнозованого явища – не гарантія точності передбачення його майбутнього.
Версія. Такого роду публікація базується на неповних доказах, на припущеннях автора. Версія виключає категоричність висновків, виводів. Основним фактором, що породжує жанр версії, є метод дослідження дійсності, обумовлений як «домисел», «вимисел». Цей метод є ведучим у літературно-художній творчості. Оцінюючи роль даного методу в мистецтві і літературі, письменник Костянтин Паустовський стверджував, що факт, поданий літературно, зі згущенням декількох характерних рис, освітлених світлом вимислу, відкриває сутність речей яскравіше, ніж інший, скрупульозно складений звіт.
У журналістиці на відміну від літератури цей метод пізнання дійсності звичайно вважається негожим, оскільки він дає необґрунтоване чи недостовірне знання. Це насамперед треба віднести до випадків неправильного, недоречного його використання. Однак без застосування домислу взагалі журналіст обійтися не може, мова йде про «дозоване» застосуванні його.
Домисел стає неминучим, коли журналіст реконструює невідомі деталі якогось у цілому вірогідно відомого явища, події. Цей метод дає аудиторії можливість більш яскраво побачити подію, про яку повідомляє журналіст, а сам автор за допомогою деталізації події одержує додатковий шанс привернути увагу аудиторії до свого виступу. Застосовуючи домисел, створюючи версію тих чи інших подій, автор повинен обов'язково вказати на умовний характер своїх тверджень. Це вбереже його від обвинувачень з боку «героїв» публікації в наклепі.
Експеримент. Даний жанр «проявився» у вітчизняній журналістиці в якості самостійного на початку 90-х рр. Однак по суті своїй матеріали, подібні тим, що зараз часто можна зустріти під рубрикою «експеримент» (це поняття, як відомо, позначає один з методів дослідження дійсності), публікувалися на сторінках преси протягом десятиріч. Тільки виходили вони у світло під іншими «іменами» – чи то нарису, чи то кореспонденції, чи то фейлетону тощо.
Виділення, що спостерігається в останні роки, в самостійну групу (родину) публікацій, що базуються на проведених їхніми авторами експериментах, мабуть, викликано прагненням журналістів підкреслити саме ту обставину, що при зборі інформації, використаної потім у публікаціях, ними був застосований саме даний, а не якийсь інший метод. Не в меншій мірі це прагнення – відповідь на актуальні інформаційні очікування частини сучасної аудиторії ЗМІ, орієнтованої на одержання «живої», сенсаційної інформації.
Якщо взяти репортаж, кореспонденцію, звіт, рецензію та інші жанри, то можна стверджувати, що вони ґрунтуються на інформації, отриманій такими методами, що дозволяють журналісту перебувати у відносно пасивній, відстороненій позиції зовнішнього спостерігача стосовно предмета свого інтересу, дозволяють вивчати його з боку, не втручаючи в те, що відбувається.
Такого роду пасивність журналіста звичайно не дуже сприяє появі в газеті чи журналі цікавого матеріалу. Крім того, предметом відсторонених спостережень найчастіше стають повсякденні ситуації, яких у житті завжди більше, ніж незвичайних. Це теж не допомагає підготовці публікацій, що захоплюють увагу аудиторії.
Лист. Лист як журналістський жанр виник у результаті пристосування форми особистого і ділового переписування для нестатків журналістики. Публікація листів – це вже не приватне переписування між людьми. Адже, будучи опублікованим, лист стає надбанням не одного обличчя чи їхньої групи, а тисяч і навіть мільйонів людей, тобто масової аудиторії. У силу цього представляти даний жанр можуть повною мірою тільки такі листи, що торкають інтереси, важливі для широкої аудиторії. Привнесення в ділове чи особисте переписування ідей, значимих для суспільства в цілому, було необхідною умовою становлення листа як самостійного жанру журналістики. Значний вплив на характер жанру зробили усілякі листівки, прокламації, що поширювалися серед населення в періоди всіляких суспільних катаклізмів – бунтів, повстань, революцій. Такі листівки, прокламації публікувалися й у газетах, що не пройшло для журналістики безвісти.
Публікації, виконані в жанрі листа, часто називають епістолярною журналістикою (від греч. epistola – послання). Епістолярну журналістику (у жанровому відношенні) варто відрізняти від публікацій самих різних жанрів (починаючи з замітки і закінчуючи повноцінним нарисом), що містяться під рубрикою «Листи наших читачів» у багатьох газетах і журналах. У даному випадку рубрика означає лише те, що матеріал надійшов у редакцію поштою і що автор його не є штатним працівником редакції. На жанр публікації така рубрика не впливає, і її не можна вважати жанроформуючим фактором (хоча, зрозуміло, під цією рубрикою може бути опублікований текст, що дійсно являє собою твір епістолярної публіцистики).
Сповідь. До сповіді як жанру журналістики належать публікації, предметом яких є внутрішній світ авторів цих публікацій. Основним методом, що застосовується при підготовці таких публікацій, є самоаналіз. Даний жанр журналістики має свої корені в літературі, релігії, філософії.
Бажання «сповідатися» у пресі виникає в багатьох людей. Інколи в «неординарних особистостей», і в людей незвичайних, а часом – і у великих. Зрозуміти це можна. Питання в даному випадку в іншому: чому свої одкровення наші сучасники все частіше воліють публікувати в пресі?
Одне з пояснень полягає в тому, що одкровення перед Богом приносить людині одні наслідки, а перед людьми – зовсім інші. Що може дати людині релігійна сповідь? Віруючі знають це добре. Релігійна сповідь завжди є покаяння, тобто добровільне визнання в зроблених непорядних вчинках, у помилках, у «гріхах», що полягають у забутті норм і розпоряджень церковного віровчення. Людина, що звіряє свої вчинки з божественними заповідями і завітами, може мати болісні переживання, зняти які і повинна релігійна сповідь.
Отже, жанр, безумовно, - один з елементів форми журналістського, як і літературного твору взагалі. Він завжди визначається задумом, змістом, роллю яку виконує певна публікація на газетній полосі.
У добре осмисленій концепції видання, а відтак у редакційному замовленні враховуються всі моменти змісту і форми. Про один і той же предмет, явище, подію можна написати різні за жанрами публікації. Журналістська практика свідчить, що навіть досвідчений журналіст не завжди може виконати замовлення у заздалегідь запрограмованому жанрі.
Різні жанри журналістських та літературних творів прийнято групувати відповідно в інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні. Жанри групуються на таких засадах: домінування повідомлення – в інформаційних жанрах; аналітичного початку – в публіцистичних творах; а ще складнішого поєднання аналізу й образно-художнього осягнення реальності – у художньо-публіцистичних творах.
До традиційних аналітичних жанрів належать: аналітичний звіт, аналітична кореспонденція, стаття, аналітичне інтерв'ю, коментар, рецензія, аналітичний огляд. До нетрадиційних: анкета, моніторинг, рейтинг, прогноз, версія, експеримент, лист, сповідь. Це публікації, головне призначення яких аналізувати, осмислювати події, факти, явища, зокрема і готові тексти – виступи політиків, вчених, наукові та художні твори, публікації преси, кіно.
Список використаних джерел:
Аналитические жанры газеты. Хрестоматия. – М.: Издательство МГУ, 1989. – 437 с.
Вакуров В., Кохтев Н., Соманик Г. Стилистика газетных жанров: Учебное пособие для вузов. – М.: Высшая школа, 1978. – 183 с.
Ворошилов В. Журналистика: Учеб. / СПб. гос. ун-т. Факультет журналистики. – 4-е изд. – СПб.: Издательство Михайлова В. А., 2002. – 656 с.
Гуревич С. Газета: Вчера, сегодня, завтра: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 288 с.
Ким М. Жанры современной журналистики. – СПб.: Издательство Михайлова В. А., 2004. – 336 с.
Корконосенко С. Основы журналистики: Учебник для вузов. – М.: Аспект пресс, 2001. – 286 с.
Кройчик Л. Система журналистских жанров // Основы творческой деятельности журналиста / Под ред. С. Корконосенко. – СПб., 2000. С. 125-168.
Москаленко А. Теорія журналістики. Навчальний посібник. - К.: Експрес-об'ява, 2002. – 336 с.
Тертычный А. Жанры периодической печати: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 312 с.
Українська мова: енциклопедія. – К.: вид-во “Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2004. – 824 с.