Зміст

Вступ 3

Розділ І. Організація сприймання естетичних явищ у житті і мистецтві на уроках-бесідах у 1-4 класах 6

1.1. Аналіз змісту програми образотворчого мистецтва для 1-4 класів 6

1.2. Зміст і методика проведення уроків-бесід про образотворче мистецтво у початкових класах 12

1.3. Методичні вказівки до проведення бесід 16

Розділ ІІ. Впровадження ефективних форм, методів і прийомів сприймання естетичних явищ у житті і мистецтві на уроках малювання у початкових класах 20

2.1. Методика аналізу художніх творів різних жанрів на уроках образотворчого мистецтва 20

2.2. Специфіка ведення мистецтвознавчих словників у початкових класах 34

2.3. Організація сприймання естетичних явищ під час проведення екскурсій у природі 36

Висновки 38

Додатки 40

Список використаних джерел 57

Вступ

"Учіть дітей правильно бачити, мислити, відкривати і

дивуватися, - нехай відкриє, усвідомить ваш вихованець ту

істину, що людина народжується, росте, розвивається, і

зріє, старіє, і кожен день правильно прожитого життя,

умудряючи і збагачуючи її, додає нову крихту до цієї

незрівнянної цінності.

Чим глибше ви розвинули в своєму вихованцеві жадобу

пізнання, тим більше щастя додаватиме йому те, що він

живе, думає і почуває”.

В. О. Сухомлинський

Естетичне виховання - це глибокий, багаторічний педагогічний процес, в результаті якого формується естетичне ставлення дитини до оточуючого її світу, трудової діяльності, природи, мистецтва; формується культура відносин з людьми. Важливо, щоб у процесі естетичного виховання діти самі стали творцями прекрасного - не тільки вміли бачити і розуміти його, але й творити красу навколо себе. Мистецтво, діючи на емоційну сферу людини, стає могутнім засобом морального виховання, насичення духовного життя. Емоційне сприйняття художніх образів, що розкривають красу оточуючого світу, сприяє формуванню світогляду і духовної культури людини.

Завдання естетичного виховання школярів успішно реалізується на уроках з образотворчого мистецтва. Вони дають можливість ефективно розвивати почуття прекрасного, формувати естетичні смаки, вміння розуміти і цінувати твори мистецтва, пам'ятники історії та архітектури, красу і багатство рідної природи.

Образотворче мистецтво – унікальний навчальний предмет, який надає учням багато можливостей для духовного саморозкриття, творчого самовтілення, розвитку здатности до життєвого самовизначення, дає змогу розкрити нахили до різних творчих професій: художника, дизайнера, фотографа, модельєра, спеціаліста з комп’ютерної графіки.

Засвоюючи такі навчальні поняття, як “композицій”, “форма”, “колір”, “простір та об’єм”, школярі вчаться створювати, образи на рівні переосмислених в емоційно-естетичному ключі уявлень про навколишній світ, вільно оперуючи фарбами, кольорами, лініями, формами та їх поєднання.

Звичайно, результативна робота з впровадження нових механізмів викладання мистецьких дисциплін може здійснюватись, передусім, за умов й оптимальної організації, і тому найбільш успішно вона проходить там, де наполегливо працюють справжні ентузіасти своєї справи. Вони вдосконалюють мистецьку освіту, орієнтуючи її на формування творчої, естетично-ерудованої, цілісної особистості., використовуючи своєрідний вид людської діяльності - образотворче мистецтво.

Докорінна перебудова суспільного життя вимагає від загальноосвітньої школи термінового вирішення такої проблеми, як формування духовної культури учнів, що тісно пов'язане з необхідністю значного поліпшення художньої освіти і естетичного виховання молодших школярів. Адже не секрет, що уроки образотворчого мистецтва в багатьох школах ведуть неспеціалісти і, як правило, діти не отримують в повному об'ємі тих знань і вражень, які повинні були б отримати в процесі образотворчої діяльності.

Навчання образотворчому мистецтву дитини вимагає кваліфікованого керівництва. Але для того, щоб розвинути у кожного учня творчі здібності, закладені природою, учитель повинен сам розуміти образотворче мистецтво, дитячу творчість, володіти необхідними способами художньої діяльності. Отже, дитяча образотворчість може успішно розвиватись тільки при умові цілеспрямованого керівництва зі сторони педагога. Таке керівництво можливе в тому разі, коли вчитель знає, чому і як (програмовий зміст і методику) вчити дітей, має необхідну підготовку в галузі мистецтва, сам володіє образотворчими навичками і вміннями.

Розділ І. Організація сприймання естетичних явищ у житті і мистецтві на уроках-бесідах у 1-4 класах

1. Аналіз змісту програми образотворчого мистецтва для 1-4 класів

Значення і місце малювання в школі визначається завданнями всебічного і гармонійного розвитку особистості.

Малювання як навчальний предмет дає учням знання елементарних основ образотворчого мистецтва, що має велике значення щодо їхнього естетичного виховання. Вміння бачити в навколишній дійсності різноманітність форм, кольору, бачити прекрасне в різноманітних його проявах сприяє розвитку мистецьких здібностей, формуванню естетичного смаку.

В процесі зображення будь-якого об’єкту, в поєднанні з іншими предметами, із оточуючою обстановкою, утворює умови для пізнавальної та виховної роботи з учнями.

Одне із методологічних положень теорії пізнання – єдність і взаємопроникнення почуття і свідомості. При навчанні дітей малюванню і в бесідах про мистецтво з’являється можливість здійснити цю єдність на практиці. Естетичні смаки, мистецькі здібності учнів на окремих вікових ступенях можуть успішно розвиватись лише в процесі оволодіння повноцінними процесами, вміннями та навичками в малюванні і при глибокому сприйманні кращих художніх творів.

Через малювання пробуджується інтерес до мистецтва, відкривається шлях правильного розуміння творів живопису, скульптури, архітектури, графіки, декоративно-прикладного мистецтва. Заняття малюванням розвиває вміння бачити красиве в природі, в оточуєчому житті. Через зорові відчуття при малюванні уточнюються уявлення про властивість речей та явищ, з однієї сторони, а з іншої – виховується естетичне відношення до цих речей та явищ.

Інколи висловлюється думка, що малюванню слід навчати лише дітей, які проявили відповідні здібності. Це помилка. Досвід показує, що учні, які мають нормальний загальний розвиток і чудовий зір, при відповідних умовах звичайно успішно оволодівають навиками мистецтва. Малювання в школі – навчальний предмет, необхідний і доступний для всіх учнів, а не тільки здібних до малювання. Слід пам’ятати, що загальноосвітня школа не готує художників. Вона ставить завдання дати учням основи грамотного реального малюнка, допомогти їм оволідити знаннями, які необхідні для багатьох сторін людської діяльності. Хоча загальноосвітня школа не навчає малюнку як мистецтва, було б неправильно робити висновок, що малювання в школі не має нічого спільного із образотворчим мистецтвом. Цей зв’язок проявляється, частково, в тому, що різноманітні напрямки в образотворчому мистецтві завжди впливають на методи навчання малюванню.

Єдність завдань виховання і навчання, які здійснюються в процесі занять малювання, в значній мірі підвищує його педагогічну цінність. Індуктивні та дедуктивні форми мислення виховують в процесі аналізу та синтезу, який постійно проводиться під час спостереження того чи іншого предмета, явища, і при його відтворенні в малюнок. В малюванні особливо успішно розвивається спостереження, зорова пам’ять, увага, образне мистецтво. Поєднання цих здібностей забезпечує підвищення якості навчання. Розвиток спостереження, пам’яті, розуміння, характеру також отримує допоміжні можливості на уроках малювання.

Навчання малюванню – вмінням об’єктивно і правдиво зобразити предмети, згідно з тим, як ми їх бачимо, зображати їх так, щоб за малюнком можна було б судити про будову і форму предмета – спирається на систематичний розвиток в учнів здібностей спостерігати, аналізувати, запам’ятовувати характерне в предметах та явищах. Таким чином, навчання малюванню сприяє підвищенню культури зорового сприйняття, що має велике образотворче значення.

На заняттях з інших навчальних предметів (наприклад, біологія, фізика, географія, хімія) малювання використовується як засіб наочного і поглибленого засвоєння учнями змісту явища, яке вивчається. Особливо широко малювання використовується при вивченні ботаніки. Відтворюючи в малюнку предмети та явища, учні глибше пізнають оточуючу дійсність.

Зображувальна грамотність робить уявлення більш повнішими, чіткішими, міцнішими і стає однією з необхідних умов всебічного розвитку особистості. Така грамотність має велике загальноосвітнє значення і повинна набуватися вже в школі. Відсутність навичків малювання і достаньо розвинутої кмітливості, поняття форм, гармонії, кольору негативно впливає на роботу в більшості професій. Вміння малювати може допомагати на тільки в техніці, але і в будь-якій області культури.

Отже, шкільний курс малювання ставить завдання: навчити учнів елелементарним основам реалістичного малюнка, дати їм необхідні вміння і навички малювання з натури, по пам’яті, за уявою, розвивати зорове сприйняття, вміння відрізнити форму, забарвлення предметів і їх положення в просторі. Діти повинні навчитися розуміти значення малюнка в практичній діяльності людей і використовувати отримані навички та уміння на заняттях з інших навчальних предметів і в загальнокорисній роботі. Курс малювання повинен сформувати естетичний смак і вторчі здібності, дати елементарні знання з області образотворчого мистецтва, познайомити із окремими творами мистецтва, пробудити інтерес і любов до цього мистецтва.

Таким чином, малювання в школі необхідно розглядати як художню дисципліну і загальноосвітній предмет з широкими виховними та навчальними можливостями і завданнями.

В І і ІІ класах навчання малюванню має пропедевтичний характер, в ІІІ і в ІV починається систематичне навчання правилам реалістичного зображення, проводиться малювання предметів об’ємої форми, які поставлені в різних положеннях. При цьому ставиться завдання правильно передати пропорції і характерні особливості предметів, які розташовані в перспективі.

Аналіз існуючого положення в галузі методики навчання малювання в школі показує, що останнім часом вчителі спрямовують основну увагу на навчання малюванню з натури як виду занять, який допомагає учням краще оволодіти образотворчою грамотою. Разом з тим, приділяючи велику увагу навчанню, вчителі зменшили турботу про виховну сторону уроків малювання. Це проявляється в недооцінці тематичного і декоративного малювання і бесід про образотворче мистецтво.

В малюванні на теми, які задає вчитель, особливо яскраво проявляється індивідуальність учня, його інтереси. Існує думка, що малювання на теми має тільки виховне значення. З таким твердженням не можна погодитись, тому що не можна малювання на теми розглядати, відриваючи від навчальних завдань. Розривати і протиставляти навчальні і виховні завдання в процесі навчання малюванню було б грубою помилкою.

При ознайомленні учнів із творами образотворчого мистецтва перед вчителем стоїть важке і відповідальне завдання: використати картину в навчально-образотворчих цілях і разом з тим виховати в учнів усвідомлюючу, самостійну оцінку творів мистецтва, формувати художній смак [28; 8].

Програмою з образотворчого мистецтва передбачено ознайомлення дітей з історією мистецтва під час уроків-бесід, присвячених окремим епохам, періодам, видам та жанрам образотворчого мистецтва, художником. Основна мета бесід – навчити дітей розуміти мову образотворчого мистецтва, бачити твори в єдності форми і змісту; навчитися бачити прекрасне і потворне в навколишньому житті; вміти самостійно аналізувати твори різних видів і жанрів, висловлювати свою думку, використовуючи спеціальну термінологію; удосконалювати знання та уявлення про мистецтво та його історію. В результаті навчання учні повинні знати найбільш значні картини, скульптури, архітектурні споруди, створені в нашій країні та за кордоном. Бесіди необхідно поєднувати з самостійною образотворчою діяльністю учнів: малювання з натури, за пам’яттю, за уявою, декоративним малюванням.

Присвячено окремі уроки; на всіх інших уроках з образотворчого мистецтва школярі отримують знання у тісному зв’язку з практичною роботою над конкретним учбовим завданням.

Одна з найважливіших задач бесіди - дати учням знання мови образотворчого мистецтва. Засвоївши її, вони зуміють досить вірно, творчо оцінити художній твір, його зміст, форму, образи, багатство, своєрідність, зможуть проникнутись любов’ю і повагою до художніх цінностей, створених народами світу.

І методичні посібники до неї - лише основа для самостійної роботи вчителя. Він, на свій розсуд, може і повинен вносити деякі зміни в перелік робіт, художніх творів для кожного класу, вибирати найбільш прийнятну форму викладання матеріалу, демонстрації творів мистецтва, їх аналізу, засобів активізації уваги дітей.

Мета уроків - бесід буде досягнута тоді, коли у дітей з'явиться потяг до постійного спілкування з образотворчим мистецтвом, до подальшого й його вивчення. Розв'язання такого завдання можливе лише при умові послідовного здійснення всього курсу програми і постійного приєднання учнів до активної зацікавленої участі в учбовому процесі, до самостійного аналізу творів мистецтва.

Художник-педагог О.Д.Альохін, спираючись на свій досвід роботи у школі, вважає, що ефективність художнього виховання засобами образотворчого мистецтва повинна значно підвищитись при концентрично-послідовному принципі подачі матеріалу. Основу цього принципу складає коло основних понять, що належать до образотворчо-виразних засобів. Поняття, що входять в це коло, послідовно, з класу в клас, поглиблються і розширюються.

Так, в першому класі розкриваються загальні основи знань з образотворчого мистецтва на уроках-бесідах: що таке образотворче мистецтво; коли воно виникло; які твори до нього належать; що таке архітектура; які бувають твори образотворчого мистецтва (картина, рисунок, скульптура, гравюра, будова); як художник прикрашає книгу?

В другому класі розглядаються питання: жанри живопису; види образотворчого мистецтва; праця художника- ілюстратора; поняття про композицію.

В третьому-четвертому класах: види образотворчого мистецтва; жанри та їх відмінності; композиція в живопису і графіці; мистецтво книги; мова образотворчого мистецтва; різновиди живопису, графіки, скульптури; композиція в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві.

Проаналізувавши дану програму проведення бесід про образотворче мистецтво, можна зробити висновок, що коло найважливіших понять послідовно, з класу в клас, поглиблюється, розширюється, подається на вищому рівні. Окремі художні твори пропонуються для аналізу в різних класах з ускладненням завдань. Так, в першому класі торкаються лише в найзагальніших рисах художніх особливостей твору. В третьому класі можна розкрити закономірності та елементи композиції (роль висоти горизонту, перспективи, точки зору, точки сходження) [20; 40].

1.2. Зміст і методика проведення уроків-бесід про образотворче мистецтво у початкових класах

Малювання з натури, тематичного і декоративного малювання, в основному практичного, робота під час уроків-бесід полягає в тому, що учні розглядають та аналізують репродукції творів видатних майстрів образотворчого мистецтва. Вчитель демонструє кіно- і діафільми, діапозитиви, присвячені творчості відомих зарубіжних, українських художників, окремим видам і жанрам образотворчого мистецтва. Із творами декоративно-прикладного мистецтва ознайомлювати учнів можна і неопосередковано, якщо принести в клас, наприклад, димковську іграшку, холмогорський витвір з різних кісток.

На початку роботи з репродукціями і діапозитивами вчитель оголошує тему бесіди, дає загальну характеристику переглянутих творів і детально аналізує зміст і художньо-виразні засоби роботи. З ІІІ класу на початку бесіди вчитель повідомляє короткі відомості про художників, основні етапи їх творчості.

В ІV класі вчитель залучає до аналізу творів всіх учнів, задає їм запитання проблемного характеру. Запитання на узагальнення і конкретизацію, інформацію, яка була отримана на уроці, пропронують в кінці уроку.

Проводячи урок-бесіду про образотворче мистецтво в ІІІ-ІV класах, вчитель повинен прослідкувати, щоб учні записували в спеціальні зошити прізвища художників, назву твору, які розглядаються на уроках, і коротка відомість про них. Такі записи сприяють кращому запам’ятовуваню матеріалу.

Сприймання ідейного змісту демонстративних картин та мистецьких засобів, які використовують художники, повніші і глибші лише тоді, коли вчитель буде враховувати вікові особливості учнів.

Уроки-бесіди повинні проводитись в тісному зв’язку з практичними заняттями. Цей зв’язок сприяє успішному вирішенню всього комплексу навчально-виховних задач, поставлених перед кожним класом. Так, в ІІІ-ІV класах аналіз творів майстрів образотворчого мистецтва проводиться більш глибше, ніж в І і ІІ класах. Це пояснюється тим, що в ІІІ-IV класах діти, в процесі малювання з натури і на теми, починають знайомитись із законами лінійної і повітряної перспективи, основам коліроведенню; вони отримують відомості про деякі закономірності композиції і тому виявляються більш підготовленими до сприймання і розуміння змісту та художньої форми творів образотворчого мистецтва. Тому вчитель повинен використовувати під час аналізу художніх творів більш складніші, ніж в І-ІІ класах, спеціальні терміни (композиція, сюжет, колорит, рівень горизонту, точка зору, блик, рефлекс, об’єм).

Зв’язок між бесідами про мистецтво і уроками малювання з натури, на теми та декоративного малювання здійснюється по-різному. Так, знання, отримані учнем в процесі практичних занять з образотворчого мистецтва, знаходять свій подальший розвиток і закріплення під час аналізу творів художників. Разом з тим, відомості, які учні отримують під час бесід, вони в майбутньому використовують, коли малюють з натури, на теми і в декоративних композиціях. Наприклад, на уроках малювання на теми осінньої і зимової природи потрібно подивитись і проаналізувати картини Поленова В. Д. “Золота осінь” і Юона К.Ф. “Зима”. Такі поняття, як ритм, симетричність, декоративна переробка фори, з якими учні знайомляться в процесі бесіди про декоративно-прикладне мистецтво, поглиблюються і закріплюються в процесі неопосередкованої роботи над зіставленням ескізів декоративного оформлення різаних виробів.

Розкриття змісту художнього твору, який демонструють, виявляє елементи прекрасного. Тільки на цій основі можливо успішно розвинути естетичне почуття у дітей, вміння бачити прекрасне в оточуючій дійсності.

Формуванню більш повнішого уявлення про сюжети творів мистецтва сприяє читання уривків із художньої літератури, використання на уроці звукозаписів, діапозитивів, діафільмів, кінофільмів.

Успіх бесід про образотворче мистецтво залежить від правильної методики демонстрації наглядових посібників. Репродукції слід розмістити вище точки зору учнів і демонструвати спочатку всьому класу. Потім вчитель повільно проходить між рядами і учні детально продивляються репродукцію. Якщо потрібно, репродукцію прикріплюють спеціальними зажимами до класної дошки.

Під час бесід слід поєднувати демонстрацію репродукцій і показ відповідних фрагментів кінофільмів, діафільмів і діапозитивів. При цьому потрібно прагнути, щоб демонстрація художнього твору і його фрагментів в репродукціях, кінофільмі, діафільмі розширювала і поглиблювала загальні уявлення про нього. Для цього потрібно раніше продумати, що демонструвати спочатку – репродукцію чи діафільм, скільки часу приділити демонстрації репродукції, скільки – фільму.

Методика проведення бесід про образотворче мистецтво може бути різноманітною. На початку уроку, повідомивши тему бесіди, вчитель ставить учням запитання по даній темі. Потім він коротко розповідає основний зміст теми бесіди і тоді лише після цього приступає до аналізу репродукції.

Програма з образотворчого мистецтва передбачає ознайомлення першокласників з окремими живописними творами, в процесі якого вони вчаться впізнавати зображення на картині, ілюстрації, предмети, явища, аналізувати їх, висловлювати свою точку зору щодо картин.

В ІІ класі діти вчаться визначати в творах мистецтва найбільш важливі особливості художньої форми, розуміти зміст і висловлювати своє відношення до проглянутого твору.

Особливістю бесід про образотворче мистецтво, які проводяться в ІІІ класі, являється те, що в процесі аналізу художніх творів учні повинні освоїти відміності між видом і жанром образотворчого мистецтва: графіки, живопису, декоративно-прикладного мистецтва, пейзажу, натюрморта, портрету. Новим завданням є те, що під час бесід учні повинні навчитись досить широко розповідати зміст розглянутого твору художника, аналізувати засоби художньої виразності.

В ІV класі учні вчаться відрізняти характерні відмінності між видами і жанрами образотворчого мистецтва, аналізувати засоби художньої виразності творів мистецтва [19; 187].

1.3. Методичні вказівки до проведення бесід

Навчальний зображувальний матеріал в початковій школі аналізується за допомогою запитань, які ставить вчитель, виходячи із завдань уроку. Характер і послідовність запитань мають дуже велике значення при розгляді як навчально-зображувального матеріалу, так і картин. Таблиці, наприклад, конкретизують уявлення про різні предмети, тому запитання мають бути неважкі. Сюжети картин, призначені для розповіді, дають більш широке уявлення про оточуючу дійсність. В цьому випадку запитання можуть відноситись до змісту картини, зв’язки з явищами дійсності, які відомі дитині із власного досвіду.

Запитання, яке ставить вчитель при розгляді творів мистецтва, охоплюють не тільки зміст картин, але й її оцінку (“подобається”, “не подобається”), а також засоби художнього вираження в тій мірі, в якій це доступно дітям початкової школи. Запитання повинні змушувати учнів активно роздумувати, звертати увагу на головне, суттєве.

Інколи характер розбору навчальних ілюстрацій привчає дітей до шанобливих відповідей. Так, нерідко, з І класу привчають дітей при розборі таблиць, ілюстрацій обов’язково визначати пори року, які зображені на них, якщо це і не важливо для аналізу. В результаті майже кожний розбір діти починають приблизно так: “Настала пора року – осінь (чи зима)”. Потім, зазвичай, іде формальне перерахування ознак осені чи зими без зв’язку із зображенням. Коли учень таким чином “висловиться”, він вже на основі запитань вчителя починає розбирати дану картину.

Як правило, цей же “метод” часто механічно перноситься вчителем і на аналіз творів образотворчого мистецтва.

Тому, щоб змусити дітей активно думати, вчителю необхідно звертати увагу на характер і наслідок запитань, намагатись уникати пасивних запитань, які відволікаюь від основного в змісті картини.

Пропонуючи учню зрозуміти суть і зміст ілюстрації чи таблиці, вчитель звертає його увагу на розміщення предметів і фігур, на колір. Аналіз зображувальних засобів здійснюється шляхом порівняння різних таблиць, які зображають один і той же предмет, одну і туж тему. Можна порівняти за кольором, формою, за контрастом темного і світлого.

Порівняння відіграє велику роль, особливо коли цьому зображенню дають естетичну оцінку. В процесі порівняння у дітей починає вироблятись власне відношення до картини, цікавість до її розгляду. Вже в початкових класах діти здатні самостійно сприймати зображення і розповісти про це. Наприклад: “Зима, холодно, на вулиці темно, небо темне”. Сприйманню особливо допомагають вказівки на схожість зображення з дійсністю або підкреслення контрасту між ними.

Вчителю слід звертати увагу на те, щоб діти частіше використовували свої враження від оточуючої дійсності при розборі таблиць та ілюстрацій. В початкових класах вони вже відрізняють на картині весну від осені не тільки за такими ознаками, але і за освітленням. Так, на запитання вчителя про ознаки пори року діти відповідають, що “на картині відчувається весняне сонце”.

У зв’язку з різноманітністю навчальних тем в ІІІ і IV класах змінюється зв’язок між окремими навчальними предметами, а тому змінюються методи і використання навчального ілюстративного матеріалу. Якщо, наприклад, в І класі на уроці читання діти складають усну розповідь за одним нескладним малюнком, то в ІІІ класі їм можуть запропонувати для складання послідовності розповіді дві або три ілюстрації, на матеріалі яких вони будуть писати твір.

В ІІІ і IV класах вчитель потребує вже не тільки описати те, що зображено в ілюстрації, але і розповісти про те, що зображено.

Велике значення для розвитку образного мислення має розгляд та аналіз художніх ілюстрацій, які викликають у дітей емоційне сприймання творів образотворчого мистецтва, в даному випадку, репродукцій картин.

Основний метод ознайомлення учнів з картиною – це розбір вчителем разом з дітьми, які вливаються в бесіду шляхом запитань. Запитання повинні ставитися так, що можна було привести учнів до потрібних висновків. Потрібно вияснити тему картини, її зміст, виділити в ній головне і другорядне, порівняти зміст картини з тим, що діти бачать в оточуючій дійсності, з відомими їм творам літератури, з картинами інших художників на ту ж тему, виявити відношення учнів до картини. В ІІІ і IV класах можуть бути додані також деякі запитання, які стосуються зображуваних засобів: передавання форми, пропорцій, кольору зображуваних предметів, а також короткі відомості біографічного характеру про автора картини.

Розповідь вчителя про засоби вираження повинен відповідати об’єму знань, які учні отримують на практичних заняттях моделювання.

Порівняння картини з відомими дітям літературними творами і картинами інших художників на ту ж тему не тільки поглиблюють розуміння учнів даної картини, але й поширюють кругозір. З’ясування свого відношення до картини, привчати дітей до свідомого сприймання творів мистецтва.

В практиці бесід про мистецтво це зіставлення можна проводити різними методами: зіставляючи паралельно, йдучи від словесного твору до зображуваного чи закріпляючи попередній аналіз картини читанням і розбором віршів, розповіді.

В окремих випадках в ІІІ-IV класах, після детального усного аналізу картини, вчитель може провести також письмову роботу по ній, пропонуючи учням відповісти на поставлені запитання.

Повісивши репродукцію картини і відмітивши засоби художнього вираження, в кінці бесіди на дошці були написані запитання з метою допомогти дітям висловити свої думки:

1. Чи сподобалась тобі картина і чому?

2. Що зображено на картині?

3. За якими ознаками ти діззнаєшся, що на картині зображений ранок?

Поставлені запитання допомогли учням розібратись в картині. В процесі роботи ставились також допоміжні запитання.

Часто діти прагнуть вкласти в один твір всі свої думки про картини. Це свідчить про ще не розвинене мовлення, про відсутність навичків письмово і усно самостійно вислолювати свої думки. Слід сказати, що усні відповіді учнів завжди кращі. Вчителям слід привчати дітей робити інколи опис та аналіз картин не тільки в усній формі, а й у письмовій [28; 163].

Розділ ІІ. Впровадження ефективних форм, методів і прийомів сприймання естетичних явищ у житті і мистецтві на уроках малювання у початкових класах

2.1. Методика аналізу художніх творів різних жанрів на уроках образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво має багато художніх творів різних жанрів, які аналізуються на уроках.

Під час бесід аналітичний розбір творів не повинен ускладнювати процес постійного сприймання. Школярів слід постійно підводити до розуміння специфіки мистецтва як одного з видів суспільної свідомості і відображення дійсності.

Не слід перевантажувати уроки великою кількістю знань, розбором більше 5-7 художніх творів. В процесі бесід необхідно широко використовувати технічні засоби навчання. Будь-який урок потребує особливої поєднаності роботи апаратури.

Методист Ю.Краснов рекомендує — використовувати прийом порівняння, який дає хороші результати в роботі з дітьми. Так, порівняння картин Левітана і Остроухова на осінню тему приносять велику користь. Особливе значення має художнє слово вчителя. Потрібно будувати бесіду і розповідь емоційно і коротко. Висновки і узагальнення потребують точності і ясності. Кожне нове, незрозуміле для дітей слово - художній термін - потрібно своєчасно пояснювати під час розповіді або бесіди. Важких професійних термінів краще не використовувати (композиція, колорит, образотворчі засоби), вони незрозумілі для учнів початкової школи і погано засвоюються.

Для глибшого розуміння художнього твору слід вказати учням на характерні особливості живописного зображення об’ємних предметів на площині, вказати на уміння художника показати глибину і простір. З цими поняттями учні вперше знайомляться на уроках малювання. Вони повинні зрозуміти, що глибина досягається вірним зображенням предметів на площині за законами перспективи, що аркуш паперу має два виміри, а предмети, зображені на ньому – об’ємні, тривимірні. Одні предмети написані на передньому плані, а інші - далі, треті - ще віддаленіші. Без глибини простору не можна розгорнути дію, передати зміст картини. Компонуючи предмети за величиною, формою і кольором, уміло розташовуючи їх, художник створює реальне зображення і вирішує основну задачу - викликати емоції глядача, діяти на його розум і серце засобами мистецтва [20; 4].

Процес ознайомлення з картиною живопису можна розділити на три етапи:

1 - емоційне, цілісне сприймання, детальний розгляд картини;

2 - осмислення його на рівні узагальнення;

3 - творче цілісне сприймання твору.

Ознайомлення дітей з живописом слід планувати за принципом ускладнення змісту художніх творів, їх виражальних засобів, а також методів роботи з дітьми. Наприклад, на першому етапі роботи можна знайомити з пейзажним живописом (зображення на картині місцевості). Пізніше - з жанровими полотнами.

На другому етапі дітей можна знайомити з явищами, які їм відомі з літературних творів чи з життя. В розвитку педагогічного процесу передбачається ускладнення не лише змісту картин, але й виражальних засобів.

Методи ознайомлення з мистецтвом слід ускладнювати поетапно - від методів, що дозволяють навчити дітей вичленяти щось одне в картині (що і як зображено), до методів, які сприяють цілісному і творчому сприйманню твору. Наприклад, на першому етапі дати мистецькознавчу розповідь педагога і детальні запитання, на другому - запитання узагальнюючого характеру - і уявне створення власної картини за назвою, даною художником. Звичайно, при цьому значне місце займає попередня робота, але слід пам'ятати, що основним прийомом ознайомлення дітей з образотворчим мистецтвом є мистецькознавча розповідь педагога.

Структура мистецькознавчої розповіді має бути приблизно такою:

- повідомлення назви картини і прізвища художника;

- що найголовніше в картині (виділити композиційний центр);

- як воно зображено (колір, будова, розміщення);

- що зображено навколо головного героя, як з ним з'єднані деталі (так іде заглиблення в картину, при цьому встановлюється зв'язок між змістом твору і способами виразності):

- що красивого показав своїм твором художник;

- про що думається, що згадується, коли дивишся на цю картину.

Використання такої структури розповіді можливе до тих пір, доки діти не почнуть адекватно відповідати на поставлені після розповіді питання за змістом картини і набудуть навичок монологічного мовлення під час відповіді на питання: “Про що картина?”

ЗРАЗОК РОЗПОВІДІ ЗА КАРТИНОЮ Т. Н. ЯБЛОНСЬКОЇ "ХЛІБ"

Перед нами картина Тетяни Нілівни Яблонської "Хліб". В ній розповідається про те, як з настанням жнив, коли дозріває зерно, всі гуртом виходять на збирання врожаю. Подивіться, яка сила, який розмах в їх руках! Ми бачимо тік, великі мішки золотої пшениці, уявляємо стрекотіння віялок, гудіння молотарки, машин, перекликання веселих голосів. Бачимо молодих жінок веселих, життєрадісних. Вони співають пісень. Посмішка від задоволення гарним врожаєм грає на їх губах. Великі копиці снопів як фортеця, стоять на току. Художниця яскравими фарбами наголошує: дивіться, радійте чудовому сонцю, золоту і аромату зерна. Дивишся на цю красу і ніби відчуваєш, як повіває від цієї краси запахом хліба, теплим золотим сонечком. Художниці вдалося показати симфонію радісної праці, вміло будуючи її у композиційному плані, зобразивши в центрі селянку. Вона тільки-но встромила дерев'яну лопату в золотаву гору зерна й заклично дивиться на глядача, немов би запрошуючи і його до роботи. Т.Н.Яблонська одягнула своїх героїнь у типові українські рясні спідниці з широкою лиштвою і яскравою, цвітастою підшивкою. І які ж вони гарні ці "рясні спідниці", як все по-справжньому святкове! І самі жінки набагато красивіші, стрункіші в них, ніж у міських вузьких спідницях. Інші постаті зображено в живому русі, Вони природно компонуються в мальовничі групи, створюючи загальну картину натхненної праці. Вглибині простір "замкнуто" масивною темною скиртою необмолоченого хліба. Золотисті тонни пшениці та білі й червоні плями жіночого вбрання надають картині яскравого, гармонійного колориту. В ній відчувається і пропахле сухим збіжжям повітря, і розмірений стукіт машин, і гомін та сміх збуджених людей.

Картина ця знаходиться у державному музеї українського образотворчого мистецтва. Дітям бажано розповісти і про художницю.

Тетяна Нілівна Яблонська народилася в Смоленську. З одинадцятирічного віку жила в Україні, де і стала художницею. Вона малювала багато картин про рідну землю, про життя людей. Праця селянок була їй добре відома і близька, оскільки у молоді роки сама працювала в полі. Адже сільськогосподарськими роботами після війни в основному займались жінки. Вона багато їздила по Україні, вивчала працю жінок, робила етюди і малюнки, які їй дуже допомагали в роботі над картинами; захоплювалась роботою в полі. Це і дало поштовх до написання картини "Хліб". Радість життя втілювала вона в художніх образах. І робила це за допомогою, перш за все, кольору.

На першому етапі роботи над картиною слід розвивати у дітей уміння самостійно аналізувати зміст картини, виділяти виражальні засоби, формувати уміння "читати", мотивувати емоційно-особистісне ставлення до твору. Дітей слід навчати аналізувати зображене на полотні. На основі аналізу формувати уміння сприймати цілісний, узагальнений образ картини.

Навчити дітей цілісно сприймати картину — процес більш складний, тому вимагаються різні методи і прийоми, залучення їх до образотворчого мистецтва. При цьому головне завдання вчителя полягає втому, щоб розвивати активне сприймання дітьми творів реалістичного мистецтва, зацікавлювати виразністю і красою творів, дати загальні поняття про художні засоби. Тобто, провести з дітьми на другому етапі роботи бесіду за картиною, її краще проводити на уроках образотворчої діяльності, на початку або під кінець уроку по 10-15 хвилин. Один раз на 2-3 місяці цьому можна відвести спеціальні уроки, на яких вчитель систематизує знання дітей, набуті під час розповідей і бесідах на практичних уроках. Дітей треба, перш за все, навчити розбиратись у змісті картини. Це нелегке завдання, тому що вони ще не вміють знаходити в картині головного. Пояснення змісту вони зводять до простого переліку зображених у творі предметів. Молодші школярі ще не підготовлені до самостійних, естетичних суджень. Тому перед вчителем стоїть важливе завдання — розвивати в них естетичне сприймання мистецтва за допомогою розповідей про форму, композицію, колір та інші засоби художньої виразності; дати дітям можливість відчути красу мистецтва.

Розвиток у дітей уміння розкрити художні якості твору — найвідповідальніша частина естетичного виховання засобами образотворчого мистецтва. Вчитель повинен пам'ятати, що репродукції картин мають бути підібрані з урахуванням пори року, свят і змісту уроків малювання.

Демонструючи репродукцію, пояснюючи її зміст; вчитель залучає дітей до посильного аналізу картини шляхом навідних питань, які мають допомогти дітям розібратися не лише в тому, що зображено на картині, але і як зображено. Пропонуючи дітям картину, вчитель повідомляє: "Сьогодні, діти, ми з вами розглянемо картину художника (називає ім'я, по батькові, прізвище художника). Розглянемо її уважно (дається 1-2 хвилини для самостійного розгляду картини). Після цього дітям ставляться питання, які допомагають розкрити зміст картини:

— Що намальовано на цій картині, або кого ви бачите на ній?

— Що або кого ви бачите на передньому плані картини? На задньому плані?

— Що ви бачите на картині зліва, а справа?

— Яка пора року зображена на картині?

— Який час доби?

— Яке небо на картині?

— Як показав на картині художник природу (дерева, воду, поле, річку)?

— Що на картині показано близько і що далеко? Чому?

— Якими фарбами користувався художник, щоб намалювати свою картину?

— Яка вона — весела чи сумна?

— Чи подобається вам ця картина, чим і чому?

— Як би ви назвали цю картину (опитати 3-4 дітей)?

— Художник її назвав (дати назву картини, як її назвав художник).

В кінці такої роботи слід зробити художній, короткий опис картини і коротко розповісти дітям про художника.

Можна починати розгляд картини з постановки питань більш узагальнюючого характеру. Вони будуються із врахуванням більш високого рівня сприймання картини дітьми і їх уміння аналізувати твір.

Наприклад, «Про що картина? Чому так думаєте? Розкажіть, як би ви назвали картину, чому саме так? Порівняйте з авторською назвою (вчитель відзначає, хто із дітей найточніше назвав картину і уважно розглядав твір). Що красивого і дивного передавав художник в образах людей, пейзажі, предметах? Як він зобразив це в картині? Який настрій викликає картина? Чому вона викликає такий настрій? Що хотів сказати художник своєю картиною? Що він особливо виділив, щоб ми побачили це в картині?»

Вказані вище питання спрямовують увагу дітей не на перелічення зображуваного, а на встановлення зв'язку між змістом і засобами виразності. Вони сприяють розвитку уміння міркувати, доводити, аналізувати, робити висновки і узагальнення, Ці питання вчитель ставить в тому випадку, коли діти навчились уважно, детально розглядати картину і набули уміння аналізувати. Процес розуміння дітьми мистецтва неможливо будувати на навчанні сприйманню змісту картини чи її виражальних засобів, умінню бачити, що зображено на картині, розуміти, про що картина. Важливо, щоб твір мистецтва набув для дитини особистого смислу, щоб дитина мала своє ставлення до твору.

Як тільки діти навчаться виділяти те, що їм сподобалось у картині, можна ставити питання, чим вона сподобалась. Це дозволяє вчити дітей умінню встановлювати елементарний зв'язок між зображуваними предметами і явищами. Слід підводити дітей і до розуміння узагальнюючого запитання: "Чому сподобалась картина?"

Можна поступово вводити прийом порівняння. Спочатку давати для порівняння дві картини різних художників одного жанру, потім картини одного художника, але різні за своїм колористичним рішенням. Для порівняння можна давати картини різних художників, але однієї тематики. Це дозволить школярам глибше вникнути в зміст картин і по-новому побачити їх.

На уроках класифікації пейзажного живопису добре використовувати музику і поезію.

Уроки ознайомлення учнів з портретним живописом будуються дещо по-іншому як за структурою, так і за методами їх проведення. Це зумовлено особливістю портретного жанру. Адже портрет — де високе мистецтво. Перш ніж ознайомити дітей з цим видом мистецтва, вчитель повинен дати дітям уявлення про цей жанр, для чого художники створюють його і чому так важливо дивитися і бачити цей твір. В чому специфіка цього жанру? Портрет — це, перш за все, зображення чи опис будь-якої особи, чи групи осіб (людей), які існують чи існували в реальній дійсності. Цінність портрета залежить від того, наскільки глибоко художник зумів зрозуміти внутрішній світ портретизованої особи, передати його характерні риси. Показуючи людину розумною чи "недалекою", жорстокою чи людяною, хитрою чи простою, можна якби розповісти про все її життя. Своєрідні відмінні особливості портрета полягають втому, що портрет повинен переконливо і правдиво передати зовнішній вигляд зображуваної людини, відображати риси характеру людини і її душевний стан. В портреті відображаються загальні типові риси людей епохи, до якої належить портретизований. Цей жанр є найскладнішим в образотворчому мистецтві. Складність сприймання портрета полягає в самій суті цього виду мистецтва. З одного боку, художник розкриває перед глядачем образ людини, показуючи її внутрішній світ, висловлюючи свої думки. Глядач же самостійно намагається зрозуміти внутрішній світ людини, зображеної на портреті, погодитись чи не погодитись з художником, скласти свою думку про цей образ.

Художники відображають образ людини по-різному: в звичайних для даної людини обставинах, які допомагають нам дізнатись про його професію, інтереси, глибше розкрити внутрішній світ героя. (С.О.Гри-гор'єв "Сергійко", Н.Ярошенко "Портрет П.А.Сірепетової"). Портрет може бути написаний і на фоні пейзажу (природного чи міського), який теж доповнює уявлення глядача про почуття, думки, настрої, які показані в художньому творі (В.Л.Боровиковський "Портрет М.ІЛопухіної", І.С.Їжакевич "Тарас — пастух").

Інколи в портретах ми не знаходимо додаткових деталей, які б допомогли зрозуміти внутрішній світ зображеної художником людини. В цьому випадку глядач відчуває його через очі, міміку, обличчя, руки (К.Маковський "Портрет І.С.Тургєнєва"). Існують парні і групові портрети, які органічно зв'язані із сюжетом картини. Художник розкриває типовий образ через індивідуальність кожної людини (К.Савицький "Вісті з дому").

В чому специфіка сприймання жанру портрета? Головне в портреті — обличчя, особливо очі і губи. Якраз обличчя розкриває внутрішній світ людини. Доповнюють узагальнення про неї руки. По них можна визначити професію, риси характеру, здоров'я портретизованої людини, вони підкреслюють професійну і соціальну приналежність зображуваної людини.

В портретному живописі велике значення має і розмір полотна. Його вибір залежить від пози людини. В портреті П.Д. Коріна "Олександр Невський" полотно витягнуте, ніби підкреслює велич і могутність полководця. "Портрет Н. П. Кончаловської" написаний П.П. Кончаловським на полотні квадратної форми. Це зумовлено і позою жінки, і настроєм, переданим художником.

Особливість портретного живопису полягає в тому, що один художник показує риси конкретної людини, а інший — узагальнений образ сучасника, його соціальну приналежність, національність, вік, тобто створює відповідний тип.

У портреті завжди має бути абсолютна схожість, яка в мистецтві живопису досягається єдністю і гармонією зображень зовнішніх і внутрішніх якостей людини.

Незважаючи на те, що жанр портрету є складним для сприймання дітьми, робота по ознайомленню їх з жанровим живописом показала, що діти проявляють інтерес до портретів людей, намагаються зрозуміти переданий художником настрій за мімікою обличчя, руками. Наприклад, "Портрет Н.Л. Кончаловської" П.П.Кончаловського вражає своєю інтимністю, безпосередністю, ліричністю. В ньому звучить ставлення самого художника до зображеного образу. Портрет динамічний, рухи жінки невимушені, здається, що вона зараз одягне туфлі і випрямиться. В її обличчі стільки бадьорості, оптимізму. Складається враження, що вона лише на мить повернулась до нас і посміхається. Ще мить — і в картині все зміниться. Це приклад ліричного, інтимного портрета.

ПРО ПОРТРЕТИ ДІТЕЙ

Світ дітей, зображених на портретах, близький дітям, викликає в них адекватні асоціації. Якраз зустріч з дитячими портретами дозволяє дітям глибше проникнути в світ почуттів дорослої людини. Розглядаючи портрети, діти посягають особливості рухів тіла: людини, пропорційність його частин. Ці знання вони пізніше переносять у власну діяльність.

Розглянемо портрет С.О.Григор'єва "Наташа Усенко".

Свою увагу, перш за все, звертаємо на обличчя і очі, в яких видно прояв змішаних почуттів дівчинки: подив, стриманість, бажання про щось розповісти, про щось дізнатися. Колір обличчя, платтячка підкреслює ніжність, задумливість, безпосередність, доброту дівчинки. Дивлячись на цей портрет, діти легко визначають її стан. Ця картина викликає у них асоціації із власного емоційного досвіду. Вони починають доповнювати картину епізодами, які могли б викликати такий стан у дівчинки.

Першу бесіду за портретом можна побудувати так. Вчитель пропонує дітям принести кілька своїх фотокарток, розглянути їх і розповісти про своїх товаришів за фото. Потім показати портрет і порівняти його з фотокарткою. Яка між ними різниця? Після порівняння вчитель може поставити декілька питань: "Навіщо художники пишуть -портрети? Навіщо люди дивляться портрети? Про що вони хочуть дізнатися?" Запропонувати дітям уважно вдивитися в портрет і розгадати "його таємницю". Після першої зустрічі бажано залишити його в класі, щоб діти дивилися на нього, відкривали "таємницю" зображеної людини, а потім, під час наступної зустрічі, розповідали нам про неї.

Бесіду про портретний живопис слід будувати на основі таких запитань:

— Хто зображений на картині?

— Що можете розповісти про цю людину?

— Що "розповіло" обличчя про людину? Чому художник зобразив її такою?

— Про що "говорять" очі?

— Яку таємницю в людині розкрила рука, одяг?

— Що ще зображено на картині? Що ці предмети розказали про людину?

— Чому такий тон картини? Чому одна частина обличчя темна, а друга — світла?

В ході бесіди слід широко використовувати пояснення, порівняння, прийом акцентування деталей, метод викликання адекватних емоцій, метод викликання дитячих емоцій з "входженя" в картину, метод музичного супроводу, ігрові прийоми. Це дасть можливість дітям зрозуміти духовний світ портретизованої людини, її характер, настрій.

Яким вимогам мають відповідати портрети, які використовуються в роботі з дітьми?

1. Доступність змісту портрета для дитячого сприймання.

Тематика картин обов'язково має бути співзвучною інтересу дітей, відповідати їх досвіду. Це можуть бути такі теми: "Діти" Б.Сєрова, "Дзига" І.Рєпіна, "Портрет сина" В.Тропітна, "Дівчинка в хустці" О.Венеціанова, "Знахарка" О.Венеціанова, "Казкові герої" В.Васнєцова, "Люди різних професій", "Жіночі образи портретного живопису".

2. Зміст портрета має носити виховний гуманний характер, сприяти формуванню морально-естетичних якостей, почуттів.

3. Яскраво виражений емоційний стан. Чим емоційніший, яскравіший, переконливіший твір, тим сильніше він діє на почуття і свідомість дітей, глибше розкриває сам зміст зображення.

4. Різновидність використання художником засобів виразу (колір, композиція, міміка, динаміка, ритм). Особливу увагу дітей до портрета приваблює динаміка (рух) людей, а також її кольорове зображення.

Щоб закріпити у дітей отримані емоційні враження, потрібно повернутися до їх розгляду, щоб викликати нові асоціації і стимулювати повторне їх виникнення. Цю роботу слід проводити у вільний від уроків час у різних формах: в дидактичних іграх і розвагах, через перегляд слайдів, читання книг із серії "Зустріч з картиною", під час екскурсій на виставку картин, індивідуальна робота з дітьми, робота з диференційованими підгрупами дітей, конкурс на кращу розповідь за картиною, вікторини про картини і художників.

Роботу по ознайомленню дітей з живописом бажано включати в курси педагогічного процесу: ознайомлення з навколишнім світом і розвиток мовлення, художня література та образотворча діяльність.

Теми з мистецтва краще планувати так, щоб їх зміст і тематика збігалися з уроками образотворчої діяльності.

Один з уроків бажано повністю присвятити розгляду книжкової ілюстрації. Провести його краще до читання твору. Адже ілюстрація не лише прикрашає книжку, вона розкриває зміст книги, її кульмінаційні моменти, передає характер героїв і ставлення до них письменника.

Близький дитячому сприйманню і натюрморт. Це картини, героями яких є різні предмети домашнього вжитку: фрукти чи квіти, або їжа (риба, дичина тощо), це те, що створено людиною і природою. Художник виділяє з навколишнього світу предмет чи групу предметів і розкриває перед глядачем красу звичних для людей речей; він звертає увагу на об'єм, форму і кольорове поєднана одних предметів з іншими, висловлюючи тим самим своє ставлення до них.

Натюрморт — слово французьке, означає "мертва природа". Перший натюрморт з'явився в Голландії на початку ХVІІ ст. Голландці були у цей час одними з найбагатших у світі. Люди гостріше і тонше відчували навколишній світ, красу природи. Вони милувалися цими предметами, серед яких протікало їх життя, Це був період Ішандського мистецтва — особливого мистецтва натюрморту. Уміння бачити красу у звичайному було властиве голландським художникам. Дуже часто натюрморт: називався сніданком; "Сніданок з курчам”, "Сніданок з шинкою" тощо. Натюрморти, написані колись художниками, розповідають не лише про речі. Вони розповідають про життя і побут їх володарів, про їх звички.

В Голландії любили натюрморти скромні, з невеликою кількістю предметів.

Розглядаючи натюрморти, ми сприймаємо якості навколишніх предметів з естетичних позицій, бачимо те, чого раніше не сприймали.

В результаті цього ми починаємо по-іншому ставитись до речей, які нас оточують, сприймаємо їх як цінність, створену руками людини та природою. Є в образотворчому мистецтві інший вид натюрморту. В ньому предмети говорять не про себе, а про свого господаря, ніби дають йому окрему характеристику. Дивишся на таке зображення і думаєш, що господар цих речей відійшов на хвилинку і незабаром повернеться, як, наприклад, а картині Петрова-Водкіна "Ранковий натюрморт". В цьому натюрморті художник не лише використав виражальні засоби, тут предмет об'єднується за практичним призначенням, один предмет з'єднаний з іншим за смислом, розміщення завжди правдиве. Виділяється композиційний центр, головний предмет показаний контрастом, світлотінню, кольором, розміщенням. Художник складає натюрморти з різнобарвних форм, матеріалів, фактури, кольору, тону, приводячи все це в рівновагу, підкоряючи єдиному ритму і колориту.

Для натюрморту художник відбирає відповідні предмети і відповідним чином розміщує їх. По тому, як вони розміщені, як використано кольори, ми зможемо впізнати манеру письма того чи іншого художника.

Якщо вдивляєшся в натюрморти А.Н.Герасимова "Троянди" і М.С.Сар'яна "Піони", то можна побачити різницю в манері виконання. Картина Герасимова написана соковитими мазками, які передають відтінки червоного і зеленого кольорів, широко використано світлотінь. Колір в картині наповнює полотно світлом і радістю.

У С.М.Сар'яна колір яскравий, але локальний (характерний для кольору предмета), конкретний, декоративний, дещо різко "звучать" жовті, сині, червоні кольори. "Піони" в натюрморті Сар'яна ніби виставляють себе напоказ. Тут художник вміло передає тонку гаму рожевого гамору.

В натюрморті А.М.Герасимова композиційний центр начебто зміщений, картина урівноважується двома букетами троянд, простір показано через відображення в дзеркалі і пейзаж за вікном. Все це яскраво, об'ємно, випукло, гармонійно. У натюрморті М.С.Сар'яна декоративний композиційний центр виділений яскравим букетом квітів у великій яскраво-жовтій вазі. Рівновага в картині досягається шляхом зображення художником синього підноса справа від води. Так через форму і колір шляхом контрастів художник досягає рівноваги і гармонії у своєму творі [13; 5].

Отже, методи і засоби розкриття понять, форма розповідей і бесід про образотворче мистецтво, про художників може бути різноманітною. Особливо, коли поєднувати активно ці форми роботи з використанням різноманітних технічних засобів, уроки можуть стати яскравими, щоб вдосконалювались і естетичні почуття, і розум школярів. Якщо навчити дитину бачити і розуміти красу, насолоджуватись нею, аналізувати, співставляти, що зробить такими свої стосунки з іншими людьми, мислити і створювати красу своїми руками, вона виросте гармонійно розвиненою людиною, любитиме свою роботу, творчість, захоплення, сім’ю. Виховати людину такою, розвинути в ній культуру естетичних почуттів, наповнити її життя радістю – важлива задача, яка стоїть перед педагогом.

2.2. Специфіка ведення мистецтвознавчих словників у початкових класах

Залучаючи дітей до образотворчого мистецтва, необхідно вчити їх користуватись спеціальним словником. Це вимагає від вчителя мистецькознавчої підготовки, умінь оперувати термінами, характерними для даного виду мистецтва. Перед тим, як ознайомити дітей з картиною, вчитель детально вивчає її, відбирає необхідні для розповіді дані, які допоможуть дітям сформувати найбільш яскравий і зоровий образ, а також підібрати слова, які увійдуть у активний словник школярів.

Нові слова, які учні зустрічають під час ознайомлення з картиною, записують у своїх словниках і запам’ятовують.

Словник

Акварель — фарби, які легко розчиняються водою, а також твір, виконаний ними.

Барокко — стиль в мистецтві кінця 16 ст. — середини 18ст., для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динаміка композиції.

Батальний жанр—розділ історичного жанру, де зображено військові події або епізоди з військового життя.

Гармонія — в архітектурі, в музиці, в образотворчому мистецтві, в природі — принцип організації форми, узгодженість, співрозмірність окремих частин, цілісність явищ і процесів.

Гравюра — вид графіки, спосіб розмноження малюнка за допомогою друкарської форми з дерева, різних видів металу, лінолеуму, пластмаси чи каменю.

Графіка — вид образотворчого мистецтва, основним зображувальним засобом якого є малюнок, виконаний олівцем, пензлем, вуглем або відтиснутий на ”папері з спеціально підготовленої форми, дошки, каменю”.

Гуаш — непрозора фарба, яка легко розчиняється водою, а також малюнок, виконаний нею.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє відображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні.

Колаж — твір образотворчого мистецтва, виконаний способом наклеювання різних за кольором та фактурою матеріалів на єдину основу.

Колорит — певна згармонованість кольорів у картині, що служить способом правдивого та виразного відтворення дійсності.

Композиція — побудова художнього твору, співвідношення окремих частин і елементів.

Натюрморт — жанр образотворчого мистецтва, що зображує квіти, плоди, забиту дичину, предмети побуту тощо.

Пастель — м'які кольорові олівці, виготовлені з фарби, крейди і зв'язуючої речовини, а також твір, виконаний ними.

Пейзаж - жанр в образотворчому мистецтві, де об'єктом зображення є природа.

Палітра - невеликий шматок паперу, картону, дошки, скла, на якому змішують фарби під час роботи.

Портрет - зображення конкретної людини або групи людей.

Репродукція — це відтворення картин, їх точне повторення в невеликій кількості примірників.

Ритм — повторення, чергування тих чи інших композиційних елементів твору.

2.3. Організація сприймання естетичних явищ під час проведення екскурсій у природі

Мистецтво допомагає краще розуміти реальний світ, вчить бачити і любити прекрасне. Н. Г. Чернишевський називав мистецтво посібником життя. Воно не тільки допомагає пізнати світ, але й надихає людей боротися за краще, щасливе майбутнє.

Діти міркують конкретно. Зорові образи, які створюють картини, легко запам’ятовуються і залишаються в пам’яті на багато років. Вони викликають певні емоції і сприяють яскравості сприйняття життя.

Діти часто не можуть відрізнити хороше від поганого, байдуже проходять повз красивого в природі, не вміють відділити і відрізнити вчинки людей, які гідні наслідування. Люблячи все кольорове, яскраве (квіти, картинки в книгах, іграшки), діти не в змозі зрозуміти всю цінність творів мистецтва. Тому вчитель повинен прагнути розвивати в дітей почуття прекрасного, діяти на їхню уяву, викликати естетичне переживання. Прекрасне оточує нас скрізь в житті – в природі, в праці, в побуті. В усвідомлення учнів великим потоком вривається збагачене подіями життя. Багато з цих подій відображені в творах мистецтва. Вчитель буде правильно вирішувати своє головне завдання всебічно розвиненої особистості, залучати учнів до високої художньої культури, яка виробилася людством.

Влаштовувати прогулянки та екскурсії, слід звертати увагу дітей на красоту природи, викликати в них почуття любові до красивого, розвивати їхню спостережливість. Безпосереднє спостереження оточуючої природи навчить дітей розуміти форму предметів, бачити різноманітність поєднання квітів і тонів в різний час дня і в різні пори року. Спостережливість підвищує силу і яскравість виховання дітей, вони глибше будуть відчувати красу живої природи, а потім і красу пейзажу, яка зображена на картині.

Хто безпосередньо спостерігав за природою – ліс та гори, поля і долини, - хто милувався ними, той не пройде мимо повз хорошої картини художника. Навчившись спостерігати за природою, учні будуть серйозніше дивитися і глибше розуміти твори мистецтва. В свою чергу, любов до творів мистецтва вплине на їх загальний розвиток, буде викликати бажання краще розуміти природу. Не слід забувати про цю взаємодію, необхідно вміло використовувати її в естетичному вихованні дітей.

Розвиваючи спостереження учнів в процесі пізнання природи, ми тим самим сприяємо розвитку в них вміння спостерігати оточуюче життя, робити більш правильні висновки і узагальнення, бачити і розуміти красиве в природі і мистецтві [17; 9].

Висновки

Живопис - це передача з допомогою фарб живого світу, який мибачимо навколо себе. Саме слово "живопис" означає живописати, тобто писати життя. Це твори мистецтва, виконані будь-якими фарбами. В живописі предмети і явища дійсності зображуються за допомогою фарб, що нанесені на будь-яку поверхню. Те, що зображення створюється за допомогою кольору, - істотна відмінна особливість живопису.

Створюючи картину, художник-живописець наносить зображення на полотно, але щоб надати предметам об'ємної форми, він за допомогою світла і тіні створює ілюзію тривимірності. В результаті глядачеві здається, що написане на полотні існує в просторі, і це дозволяє творам живопису досягти зорової переконливості.

Будь-який твір живопису не існує сам по собі. Він існує для глядача. Створюючи картину, художник передає людям щось особливе, важливе, суттєве. Живопис - найулюбленіший і найпопулярніший вид мистецтва. Чому люблять живопис? Передусім тому, що в його розпорядженні колір, який так сильно діє на нас і в природі, і в мистецтві. Крім того, живопис воістину всесильний: йому підвладні лірика і епос, трагедія і фарс. Він створює цінності особливого порядку: ми бачимо і цінуємо в ньому саму повноту людського буття. Живопис - найбезпосередніший з усіх видів образотворчого мистецтва.

Ознайомлення молодших школярів з образотворчим мистецтвом -одне із основних завдань реалізацій програми "Образотворче мистецтво і художня праця". Тому дуже важливо правильно побудувати педагогічний процес залучення учнів до живопису, при цьому використати такі твори мистецтва, які дали б можливість для вирішення усіх завдань естетичного виховання, активізації інтересу до громадського життя країни, до різних видів діяльності людини, до цінностей, які створює народ і до художньої творчості та для формування духовного світу дитини.

Вплив мистецтва на становлення особистості людини, її розвиток дуже значний. Без виховання естетично грамотних людей, виховання з дитячих років поваги до духовних цінностей, уміння розуміти і шанувати мистецтво, без пробудження у дітей творчості неможливе становлення творчої активної особистості.

З допомогою живопису дітей можна навчити розуміти гармонію природи, давати порівняльну оцінку її явищ, встановлювати взаємозв'язки змісту твору з задумом художника, розвивати мислительну діяльність, уміння робити узагальнення на основі аналізу, робити свої судження.

Образотворче мистецтво дозволяє вчителю не тільки розвивати у дітей інтерес до живопису, але і формувати початкові основи сприймання навколишнього світу. Бажано знайомити школярів з картинами, створеними різними художниками на одну й ту ж тему: "Сім'я" Г.Сорогіна і "Сім'я" Ю.Кугача. Це дає змогу формувати у них особистісне емоційно-оціночне ставлення до картин та естетичний смак.

Вчитель повинен вдосконалювати методику відбору творів мистецтва, враховуючи вікові особливості дітей, їх психофізіологічний та інтелектуальний рівень. Проявляючи при цьому творчість, він зможе відчинити вікно у світ прекрасного.

Мистецтво може і повинно відігравати в системі освіти важливу роль, як засіб збагачення духовного життя дітей, гуманізації їх особистості.

Додаток 1.

Бесіда "Види образотворчого мистецтва". Малювання композиції "Серед поля мак розцвів"

Мета. Провести бесіду про вади образотворчого мистецтва; поглиблювати набуті знання з основ народознавства, розвивати в дітей уміння правильно підбирати для роботи кольори, заповнювати зображенням усю площину аркуша паперу (виконання великого зображення), розміщувати предмети на аркуші з урахуванням взаємо-розташування за принципом ближче-нижче, далі-вище, далі-менше; формувати естетичне почуття, виховувати акуратність під час роботи з фарбами, активізувати творчу ініціативу учнів.

Обладнання. Таблиці, малюнки (зразки дитячих робіт), репродукції картин (за вибором учителя), ілюстрації із зображенням маку.

Хід уроку

I. Організаційна, частина.

II. Актуалізація опорних знань.

1. Повторення вивченого матеріалу.

— Назвіть основні і похідні кольори.

(Основні — червоний, жовтий, синій; похідні — зелений, фіолетовий, оранжевий.)

— Як одержати похідні кольори з основних?

(Шляхом змішування основних кольорів.)

— Назвіть кольори райдуги.

(Червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий).

— Як ще можна назвати кольори райдуги? (Хроматичні)

— Назвіть ахроматичні кольори. Що означає префікс "а" у цьому слові?

(Білий, чорний, сірий; префікс "а " означає заперечення, тобто ці кольори не мають кольору.)

— Як одержати сірий колір? Як зробити його світлішим або темнішим?

(Білий + чорний = сірий; сірий колір робиться світлішим або темнішим шляхом додавання до нього білого або чорного кольорів.)

2. Бесіда про види образотворчого мистецтва.

Образотворче мистецтво поділяється на окремі види, кожен з яких має свою специфічну мову.

Графіка — мистецтво зображення предметів лініями та штрихами.

Живопис — зображення предметів і явищ за допомогою фарб.

Скульптура — твори мистецтва, що мають об'ємну форму і виконуються з твердих або пластичних матеріалів.

Архітектура — це мистецтво створювати будівлі. До неї належать житлові будинки, господарські й промислові будівлі, меморіальні споруди.

Декоративно-прикладним мистецтвом називають предмети побуту (одяг, посуд, меблі, килими тощо), які мають не тільки практичне, а й естетичне значення.

Кожен вид образотворчого мистецтва по-своєму використовує такі художні засоби як малюнок (рисунок), колір, пластика, світлотінь. У різних видах мистецтва ці засоби відіграють неоднакову роль. Якщо для живопису найважливішим є колір, то графіка звертає особливу увагу на рисунок — на лінію, а також на світлотінь, яка допомагає створити відчуття об'ємності у площинному зображенні. Основним засобом скульптури є передача форм, пластика виробу.

3. Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).

III. Повідомлення теми і завдань уроку.

1. Відгадування загадок.

Стебельце — шорстка драбинка.

У серединці — чорна вуглинка,

Пелюстки блискучі, як лак.

Це квітує червоний ... (мак).

Запалали в чистім полі

Квіти гарні, всі червоні.

То палає влітку так

Польовий червоний ... (мак).

В житечку зеленім

Факели вогненні.

Цілий день собі горять,

З сонечком лягають спать. (Маки).

2. Перегляд демонстраційного матеріалу.

3. Вступна бесіда.

Нам радісно, коли дивимося на такі картини. Вони створюють красу і затишок у наших оселях; у кожної людини, яка дивиться на них, з'являється хороший настрій. Я вважаю, що такі картини принесуть більше радості, ніж зірвані маки, які за декілька годин зів'януть. Думаю, що й ви теж такої думки.

4. Декламування вірша А. Костецького "Добрий мак".

Добрий мак

Ну й мак же красивий

зацвів серед поля!

Такий, що повз нього

не пройдеш ніколи.

Мурахи спинялись, і коники клякли

од тої краси

незвичайного маку.

І навіть завжди заклопотані бджоли

літають повільно

над маком по колу.

А макові — що?

Ну вродився такий.

Красою пишатись йому —

не з руки.

Та він не пишався,

а всім усміхався

і з кожним

привітно і чемно вітався.

І кожний лиш кращого

макові зичив, і всім

веселіше ставало утричі!

І все, що літало, —

за мить заспівало!

І все, що стрибало й повзло, —

заспівало!

Бо добрій красі

не заздрять,

а тільки радіють усі.

5. Продовження бесіди.

— Діти, чи доводилось вам бачити, як цвіте у полі мак? (Учні діляться своїми враженнями).

Усім подобаються прекрасні червоні квіти маку. Його торочкуваті пелюстки у два або декілька кіл часто дають прихисток жукам і мухам, які ховаються у квітці від холоду. Дрібних жучків, джмелів і особливо мух приваблює величезна кількість пилку, який висипається просто на пелюстки.

Дрібне насіння маку дозріває у коробочках. (Демонструється коробочка маку.)

Восени при сильному вітрі достиглі коробочки розкриваються і торохтять, як брязкальця. Чорні насінинки висипаються на землю. Червоний мак, як символ, має таке ж давнє походження, що й калина.

Квіти маку символізують і дівочу красу, і здоров'я, але часто є символом трауру.

Збереглись перекази, що, дівчата-полонянки поїли маковим настоєм татар, а самі рятувалися втечею.

З давніх-давен мак наділяли чудодійною силою, яка захищає від усілякого зла. Його освячували в церкві двічі на рік — на Маковія і на Спаса. Такий мак — найкращий оберіг від нечистої сили.

Дівчата з любов'ю вишивали квітки маку на сорочках, вплітали їх у віночки.

6. Декламування вірша "Мак".

Як без вишні — не садок,

Так без маку — не вінок.

А його ось, як на те,

Стільки в полі тут росте!

І червоний, і стрункий,

І свіженький все який!

Цілу купу нарвемо —

Всім віночки сплетемо.

7. Поетапне виконання композиції вчителем.

8. Практична діяльність учнів.

IV. Підсумок уроку.

— Сподіваюся, що сьогодні на уроці ви здобулися на часточку добра, тепла і знань. А відтак завжди будете мудрим другом для природи.

Ми з нею — єдине ціле, і розділити нас неможливо, тому бережімо свою зелену планету.

1. Декламування вірша П. Сиченка "Вмійте природу любити".

Вмійте природу любити

Вам у походи ходити

І мандрувати, любі діти,

Вмійте ж природу любити,

Кожній стеблинці радіти.

В полі, у лісі, над яром —

Квіти, дерева і трави...

Цвіту не вирви задаром,

Гілки не втни для забави.

Оберігайте повсюди

Шлях і стежиночку в гаї.

Все те окрасою буде

Нашого рідного краю.

2. Перегляд і демонстрування дитячих малюнків.

Додаток № 2

Ліплення на тему:

"Дивовижні баранці, коники і птахи"

Мета. Провести бесіду про декоративно-прикладне мистецтво; поглибити поняття про розмаїття форм і пропорційні особливості будови тварин і птахів; удосконалювати навички роботи з пластиліном, уміння передавати форму та пластику тварин і птахів на основі перегляду творів декоративно-прикладного мистецтва; розвивати відчуття гармонії у процесі попереднього перероблення форм реальних у декоративні; сприяти формуванню поваги до праці народних майстрів і розумінню краси декоративно-прикладного мистецтва.

Обладнання. Таблиці, ілюстрації із зображенням керамічних виробів, глиняні іграшки, глечики, макітри, куманці, кухонні дощечки тощо.

Хід уроку

I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.

II. Робота над темою уроку.

1. Бесіда про декоративно-прикладне мистецтво.

— Людина за своєю природою — художник. З давніх-давен нею керувало бажання збагатити красою усе, що її оточували і до чого торкалися її руки. З цією метою на прості тканини наносили вишиті візерунки, керамічні вироби прикрашали видавленими, прошкрябаними і намальованими орнаментами. Візерунок надавав предмету особливої краси, багатства й ошатності. Прикрашену річ оцінювали вже не тільки за користь, але й за майстерність виконання. Стародавні гончарі, ковалі, ткачі, кравці і взагалі ремісники, майстри декоративно-прикладного мистецтва, створювали справжні шедеври, які ми можемо побачити сьогодні у музеях, картинних галереях і на виставках.

Художньо виконані предмети побуту — одяг, посуд, меблі, килими, вишивки, ювелірні вироби, мереживо, керамічні іграшки тощо — називаються предметами декоративно-прикладного (ужиткового) мистецтва. У них поєднуються краса і зручність, практичність і доцільність.

Мистецтво прикрашування предметів називається "декоративніш" (від французького слова "декор" — "прикраса").

Це — найпоширеніший вид мистецтва, бо його зразки зустрінеш у кожному помешканні.

Пам'ятки декоративно-прикладного мистецтва дійшли до нас з глибини віків. Майстри створювали предмети побуту з найрізноманітніших матеріалів: дерева, глини, пряжі, шкіри, металу, каменю тощо.

Упродовж століть формувалися різноманітні технічні прийоми обробки дерева, що передавалися з покоління в покоління. Використовуючи такі породи дерев, як липа, вільха, осика, сосна, народні майстри за допомогою сокири, ножа, долота, різця створювали справжні шедеври мистецтва.

Вироби з дерева оздоблювалися різьбленням або інкрустацією металом, бісером, а ще — випалюванням. Високої майстерності у декоративному різьбленні досягали майстри Прикарпаття та Буковини. (Демонструються зразки виробів із дерева.) Художнє ткацтво та килимарство здавна набуло великого поширення в народному декоративному мистецтві. Декоровані тканини (скатертини, рушники, покривала) виготовлялися на ткацьких верстатах. Найпоширенішим способом художнього оздоблення тканин стала вишивка.

Віками складався і національний стиль вишивки на Україні, що відзначався розмаїттям по регіонах. На Київщині, наприклад, поширений рослинний візерунок: гроно ягід, великі квітки, техніка вишивання —хрестиком; на Чернігівщині - побутувала вишивка нитками. (Демонструються вишивки.)

Ще одним із найдавніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва є гончарне виробництво. З глини виготовляли керамічний посуд (глечики, куманці, чашки, миски, макітри). Вироби з різних видів глини, випалені при високих температурах у спеціальних печах, називаються керамікою. Гончарні вироби виготовляли за допомогою гончарного круга, а щоб вони були міцніші, їх покривали поливою (тонким шаром свинцевого порошку, який плавився під час обпалювання). Великим досягненням у кераміці стало відкриття фарфору — техніки виготовлення виробів з білої глини і спеціальних домішок.

На Україні основними центрами керамічного мистецтва були Опішня, Миргород, Зіньків Полтавської області; Дибинці, Васильків Київської; Попівка, Нова Водолага Харківської; Кути Івано-Франківської.

Форми керамічних виробів та їх оздоблення в різних регіонах були позначені місцевими характерними рисами. В одній місцевості переважали геометричні орнаменти, в іншій — на посуді розквітали пишні рослинні візерунки: квіти соняшника, рожі, грона винограду. Розписувалися також глиняні іграшки — свищики у формі півників, баранчиків, вершників, козликів, коників тощо.

2. Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).

3. Продовження бесіди.

— Дитяча іграшка — зображення півника чи баранчика, створене нестримною фантазією народного майстра, — неповторна перлина, що визначає обличчя народу.

У давні часи люди робили жіночі фігурки з глини, прикрашали їх візерунками, обліплювали зерном і кидали у вогонь. Навколо вогнища виконували ритуальні дійства, пов'язані з культом Матері-Землі.

Після виконання цього магічного обряду, що мав принести багатий урожай, фігурки віддавали для забави дітям. Так з'явилися перші іграшки.

Дослідники вважають, що традиція виготовлення твариноподібних іграшок дуже давня, і пов'язують її зі скотарством та виробництвом молока і сиру. Під час розкопок археологами було знайдено чимало скульптурних зображень бика, барана, свині, птаха, коника тощо.

Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні. Є вони дерев'яні, глиняні, сирні, солом'яні та з інших природних матеріалів, щоправда, відрізняються кольором, формою, візерунком, оздобленням і технікою виготовлення.

4. Послідовність ліплення баранчика вчителем:

а) поділіть пластилін на дві непропорційні частини;

б) з першої зробіть тулуб; для цього розкачайте пластилін прямими

рухами рук і утворіть товстий валик; кінці валика зігніть дугою, стекою зробіть розріз; пальцями рук сформуйте передні та задні ноги;

в) від загальної форми відтягніть пластилін для шиї та голови, потім зробіть мордочку, а на ній — маленький носик;

г) із протилежного кінця форми зробіть хвіст;

ґ) з другої частини пластиліну зліпіть ріжки і з'єднайте їх з толовою; стекою виділіть очі, ніс; зарівняйте нерівності та надайте фігурі характерних ознак; готову фігуру розфарбуйте.

У такий спосіб можна виліпити і коника.

5. Практична діяльність учнів.

III. Підсумок уроку.

1. Бесіда.

— Що таке декор? (Прикраса.)

— Які вироби належать до декоративно-прикладного мистецтва? (Посуд, меблі, килими, ювелірні вироби тощо.)

— Що таке кераміка? (Вироби з різних видів глини, випалені при високих температурах у спеціальних печах.)

2. Перегляд та оцінювання виробів.

3. Виставка дитячих робіт.

Додаток 3

Бесіда "Писанкарство на Україні".

Створення композиції "Великодні свята"

(аплікація, живопис)

Мета. Розповісти учням про звичаї та обряди святкування Великодня, про писанкарство на Україні; вчити дітей створювати святкову композицію до Великодніх свят; поглиблювати уявлення про виражальні засоби малюнка; розвивати зорову пам'ять, фантазію; відроджувати звичаї та обряди нашого народу, примножувати його традиції.

Обладнання. Таблиці, малюнки, ілюстрації, зразки дитячих робіт, присвячених великоднім святам, писанки, крашанки, мальованки, дря-пан'ки, писанки-мотанки.

Хід уроку

I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.

II. Робота над темою уроку.

1. Літературна композиція.

(Клас прикрашено вишиванками. На стіні висить ікона. На лавці сидять дітки і спостерігають за роботою матері, яка розписує за допомогою писачка яєчка. На столі горить свічка, у мисці лежать писанки, дряпанки, крапанки, мальованки, писанки-мотанки).

Мама: - Передвеликодні турботи наповнюють нашу хату. Пахучий дух святкового тіста несеться з кухні. Це моя донечка чаклує біля пасок. Я її минулого року навчила. От і хоче, щоб наші пасочки були різні: маленькі, середні, великі. Тож бере різні форми — від полив'яного горнятка до каструлі.

Хлопчик: - А я, матусю, із формочки спік ось такого гарненького баранця! Очки у нього зробив із родзинок, а на шию повісив стрічку з дзвіночком — симпатично виглядатиме зі святкового кошичка. (Демонструє спеченого баранчика.)

Дівчинка: - Сергійку, говори, тихіше, бо коли паска росте, не можна кричати, рипати дверима, відкривати вікна, — дріжджове тісто може не вирости і паска не вдасться. (Дівчинка "кладе" у піч і через декілька секунд витягає готову паску. Підбігає хлопчик.)

Сергійко: - Ах, як вони притягують до себе ароматом і красою!

Мама: - Але треба мати терпіння і дочекатися свята.

Дівчинка: - Та це ще не всі приготування до Великодня, бо ж у святковому кошичку мають бути і писанки. Зараз ми з матусею займемося ними.

Хлопчик: - А-ну, покажіть, як це у вас виходить.

Дівчинка: - Писанка виходить не зразу. Спочатку виникає задум, потім по білому яйцю писачком наноситься малюнок. Тоді яйце опускається у фарбу певного кольору. Його виймають і розмальовують далі. І так кілька разів. Наприкінці — найголовніше. Яйце, помережане воском, тримають над вогнем свічки і протирають ганчіркою. Тоді на ньому перед вашими очима відкриваються візерунки — і народжується красуня-писанка.

Мама: - У нашому кошичку є не тільки писанки.

Хлопчик: - Знаю, знаю! Ось ці яєчка — крашанки: вони вкриті одним суцільним кольором. А це — мальованки, розмальовані довільно, від руки, пензлем. Ці яєчка — дряпанки, я їх сам робив. Брав пофарбовані яйця і за допомогою металевого вістря робив найрізноманітніші орнаменти.

Дівчинка: - А ось це яєчко називається крапанкокх Його робила я. На яєчко скрапувала свічкою крапочки. Тоді опускала в іншу фарбу. І так декілька разів. Віск із готової крапанки протерла ганчіркою.

Хлопчик: - Матусю, а чому фарбують яєчка на Великдень?

Мама: - Краще послухайте про це легенду.

(Зачитуємо легенду В. Мацьківа "Сльози-писанки").

Сльози-писанки

Була п'ятниця. Ранішнє сонце зачервонило все небо й усі будинки в Єрусалимі. В повітрі відчувалась якась дивна тривога, щось таке, що словами не переказати.

У кутку на камені сидів Ісус Христос. Оточений вартовими, він очікував на свою подальшу долю. Ще вчора, пізно ввечері, суд засудив його до смерті на хресті. Щоб вирок суду був виконаний, його мусив підтвердити намісник римського цісаря Пілат. Але він урядує тільки вдень, тож треба було чекати цілу ніч.

Юрба вартових, що переповнювала подвір'я, насміхалася з Ісуса: вони штовхали його і били. Апостоли розбіглися, а наляканий Петро заявив, що Ісуса не знає.

Сонце поволі підіймалося вгору. На подвір'ї з'явилися члени жидівської ради й наказали провести Ісуса до Пілата. їм було дуже спішно — адже ввечері починалося свято Пасхи. До того часу Ісус мав бути страчений.

Пілат умив руки на знак, що не бере на себе відповідальності за смерть невинного, і віддав Ісуса на страту.

По дорозі на Голгофу Ісуса зустрічали побожні люди. Оплакували його долю та допомагали Йому нести хрест.

Божа Мати, довідавшись, що сталося, також прибула до Єрусалима. З великим болем зустріла вона Сина, що ніс хрест на гору. Нічим не могла допомогти, бо вояки, що Його стерегли, не допускали її до Ісуса.

Розіп'яли Сина Божого між двома розбійниками. Страждальна Мати плакала під хрестом. По трьох годинах важких мук Ісус помер. Його поховали у новому гробі під горою. Біля входу поставили сторожу. Люди розійшлися. Божа Мати, не в силі відійти від гробу свого улюбленого Сина, ще довго стояла там, аж поки землю не вкрила темна ніч. Тоді й вона з великим болем у серці поволі пішла до міста, скроплюючи дорогу гіркими сльозами. Чим далі відходила від гробу, тим гарячішими були її сльози, тим болючішою була її втрата.

В суботу біля гробу, крім сторожі, не було нікого. А в неділю рано-вранці зібралися декілька побожних жінок і пішли до гробу Ісуса, щоб, згідно з тодішнім звичаєм, намазати тіло померлого оліями.

У гробі вже не застали Господнього тіла. Ангел сповістив їм, що Христос воскрес. Не було вже й військової сторожі: вона розбіглася. Жінки, врадувані цією новиною, повернулися до міста. На дорозі вони побачили гарні писанки і почали їх збирати. Мироносиці одразу зрозуміли, що це сльози Божої Матері, які перетворилися на писанки.

Зустрічаючи по дорозі людей, вони сповіщали усім радісну новину: "Христос воскрес!" — і обдаровували їх гарними писанками. Відтоді писанка означає радість, яку приносить нам Христове воскресіння. Дівчинка: - (Декламує вірш М. Хоросницької "Два кошички".)

Два кошички

Зарум'янилися щічки

в донечки і в мами.

Два кошички, мов дві щічки,

стоять з писанками.

Є і крашанки між ними,

і яйце біленьке,

і з боками золотими

пасочки маленькі.

На Великдень спозаранку

їх підем святити

і свяченим при сніданку

будемо ділитись.

Хлопчик:

Спершу яйце

на частини

порівну покраєм:

скільки членів

у родині —

кожному окраєць.

Потім їсти усе можна, —

стіл всячини повен!

Урочисто і побожно

за столом святковим.

2. Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).

3. Поетапне зображення композиції вчителем.

Крім вербової гілочки, квачиком можна намалювати ще курчатка. Візьміть зеленого чи іншого кольору папір, намалюйте жовтою фарбою спочатку великий пухнастий кружечок, зверху — маленький, домалюйте чорне очко і червоний дзьобик, зробіть хвостик, позначте трохи темнішим кольором крильця — і курчатко наче справжнє. А щоб йому не сумувати самому, намалюйте поряд ще одне. Подивіться, як можна передати характер і настрій кожного з курчаток, по-різному розташувавши очко та дзьобик. Поряд з курчатками можете намалювати декілька різнокольорових яєчок.

4. Самостійна робота учнів.

(Поетапність виготовлення композиції подається на малюнку.)

III. Підсумок уроку.

1. Перегляд та оцінювання робіт.

2. Демонстрування виробів.

3. Розгадування кросворду "Писанка".

По горизонталі:

1. Що випікали жінки напередодні Великодніх свят?

2. Найбільше християнське свято, воскресіння Ісуса Христа.

3. Боголюдина; народжений Дівою Марією у містечку Вифлеємі, що у Палестині.

4. Українські обрядові пісні, хороводи навколо церкви у Великодні свята.

5. Розфарбовані за допомогою пензля і фарб яйця.

6. Яйця, розмальовані в один колір.

7. Яйця з різними кольоровими плямами на тлі чорного або якогось іншого кольору.

По вертикалі:

1. Яйце, розписане (воском) мініатюрним орнаментом за допомогою писачка.

Список використаних джерел:

1. Аболіна Т. Г., Миропольська. Естетичне виховання в школі. – К., 1987.

2. Асєєв Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. – К.: Мистецтво, 1980.

3. Бєлкіна Е. О. Від подиву до творчості // Мистецтво та освіта. – 1998, №2.

4. Біда О. К. Роль уроків на природі в естетичному розвитку молодих школярів // Мистецтво та освіта. – 2000, №1.

5. Бойчук М. Думки про мистецтво // Живописна Україна. – 1992. - № 1-2.

6. Ганнусенко Н. О. З досвіду художньо-естетичного виховання учнів у шкільних музеях // Мистецтво та освіта. – 1999, №4.

7. Джола Д. М., Щердо А. Б. Теорія і методика естетичного виховання школярів. – К., 1998.

8. Дем’янчук О. С. Естетичне виховання. – К., - 13 МН, 1992.

9. Державний стандарт галузі “Художня культура” // Мистецтво та освіта. – 1997, №3.

10. Зязюн І. А. Естетичний досвід особи. Формування і сфери вияву. – К.: Вища школа, 1976. – 174 с.

11. Кантор А. М. Малая история искусств, - М., Исскуство, - 1975.

12. Качур М. І. Виховуємо високе почуття гармоній з навколишнім світом // Мистецтво та освіта. – 2004, №2.

13. Кашуба Л. І., Таран М. О., Ричко В. К. Образотворче мистецтво в початковій школі. – Тернопіль МГ “Мальва - ОСО”. – 2001.

14. Кириченко М. А. Основи образотворчої грамоти. – К.: Головне видавництво видавничого об’єднання “Вища школа”, 1982.

15. Коновець С. В. Образотворче мистецтво як засіб активації дитячої творчості // Мистецтво та освіта. – 1999, №3.

16. Коновець С. В. Образотворче мистецтво в початковій школі // К. – 2000 – 79 с.

17. Краснов М. В. Беседы по искусству в начальной школе. – М.: Издательство «Искусство», 1985.

18. Кузин В. С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных класах. – М.: Просвещение, 1984, 320 с.

19. Кузин В. С. Основы обучения изобразительному искусству в школе. – М.: Просвещение, 1977.

20. Матковська О. О. Основи образотворчого мистецтва з методики викладання у початкових класах: курс лекцій. – Рівне, 1997.

21. Оніщенко О. А. Естетичне виховання: історичні традиції і сучасність // Мистецтво та освіта. – 1998, №3.

22. Панченко В. Естетика в сучасній культурі // Мистецтво та освіта. – 1997, №3.

23. Пасічний А. М. Образотворче мистецтво: Словник-довідник. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан – 2003.

24. Піхманець Р. В. Психологія художньої творчості: Теоретичні та методичні аспекти. – К.: Наукова думка, 1991.

25. Сисоєва О. В. Естетичне ставлення дітей до творів живопису. – К., 1998.

26. Твори українського образотворчого мистецтва на уроках в школі: метод, рекомендації для вчителів образотворчого мистецтва. К. – 1997.

27. Українська художня культура: Навчальний посібник // За редакцією Ляшенка І. Ф. – К.: Либідь, 1996 – 416 с.

28. Фомичева А. П. Методика обучения рисованию в восьмилетней школе. – М.: Издательство академии пед. наук РСФСР – 1963.