РЕФЕРАТ
з агроекології
На тему:
«Агроекосистема та агроландшафти як складові біосфери та способи взаємовпливу суспільства і природи»
Вступ
Стан природного довкілля, про який зараз багато говорять, – це результат накопичення людством помилок у ставленні до природи, ігнорування ним навіть очевидних сигналів про шкідливість недалекоглядних дій.
Внаслідок тривалого інтенсивного використання природних ресурсів та через надмірне техногенне навантаження на біосферу в Україні склалася надзвичайно складна і напружена екологічна ситуація. В Україні було зосереджено чверть промислового потенціалу колишнього Союзу та вирощувалось за інтенсивними, небезпечними для довкілля, технологіями близько 46% усієї сільськогосподарської продукції загальносоюзного виробництва. До цього слід додати, що майже 700 тис. га родючих земель у республіці затоплено штучними водоймами, проекти яких теж не завжди екологічно обґрунтовані.
Економіка України тривалий час практично не була орієнтована на екологічно безпечне середовище, безвідходне виробництво, здоров'я людей. На долю України, яка становила 2,7% площі колишньої країни, припадало 25% обсягу промислових забруднень Союзу. Настав час, коли людство дійшло до висновку, що необхідно поставити охорону навколишнього природного середовища на один рівень з економікою, матеріальними умовами життя і здоров'ям людей.
Екологічна концепція розбудови держави передбачає наявність відповідного механізму її реалізації, до якого належать: реальний економічний суверенітет, правове економічне регулювання виробництва, створення ефективних засобів екологічного моніторингу, налагодження дійової системи екологічної освіти тощо. Для вирішення екологічних проблем необхідно, крім діючих законів з охорони навколишнього середовища, налагодити систематичний контроль за якістю довкілля, запровадити дійові економічні стимули й штрафи, які б зробили невигідним забруднення навколишнього середовища. Необхідно запровадити безвідходні технології і технологічні вирішення, які б взагалі виключили шкідливі викиди та інше.
Багато в цьому напрямку вже робиться, тому зростає впевненість, що у людства ще є шанс для порятунку. Збільшилась кількість локальних змін на краще у тих розвинених країнах, уряди і населення яких першими усвідомили небезпеку і вкладають багато коштів в охорону й лікування довкілля. Розпочалося всесвітнє об'єднання зусиль природоохоронців, створення міжнародних структур для координації відповідних дій учених, політиків, промисловців.
Особливо важливим слід вважати розв'язання екологічних питань на рівні господарств. Багато екологічних проблем можна вирішувати на місцях, що подекуди набагато ефективніше й оперативніше, ніж на загальнодержавному рівні. Такий підхід відповідає основним принципам екологічної політики держави.
Екологічні принципи функціонування агроекосистем і агроландшафтів
Агроландшафт, або сільськогосподарський ландшафт, – це змінений в процесі господарської діяльності людини природний ландшафт, завдяки чому збільшуються продуктивні сили суспільства. В агроландшафті, як і в інших культурних ландшафтах, об'єднуються і взаємопроникають компоненти неживої природи (літо-, атмо-, гідросфера), ґрунтового покриву (педосфера) і частина біосфери (включаючи людину та її діяльність). Інакше кажучи, агроландшафт складається з агробіогеоценозів та інших структур (населені пункти, тваринницькі ферми тощо), зв'язаних між собою в єдине ціле, створюючи суперсистему. У господарській діяльності необхідно враховувати. екологічні закономірності, що існують в ландшафті. Змінюючи ландшафт в процесі діяльності, слід намагатися підтримувати таку структуру, яка нагадувала б природну, а якщо в окремих випадках це неможливо або недоцільно, створювати агроландшафти, додержуючись екологічних закономірностей, які проявляються в ландшафтах. У цьому випадку загальні і спеціальні питання сільськогосподарської екології доповнюють один одного
Нині особливого значення набуває формування на тривалий час екологічно стійкого (здорового) і ефективного агроландшафту. Це означає, що агроландшафт поряд з досягненням найвищої продуктивності повинен такою ж мірою виконувати закисні, природоохоронні та естетичні функції. Цього можна досягти при створенні максимальної екологічної різноманітності території, що інтенсивно використовується. Вона дасть змогу протидіяти тим однобічним навантаженням, що виникають при господарському освоєнні території (оранка, внесення добрив, пестицидів, органічних добрив і т.д.), тобто створити умови для запобігання водній і вітровій ерозії, забрудненню водойм і повітряного басейну, інакше кажучи, забезпечити екологічну стабільність ландшафту.
Такої стабільності, за В.В. Докучаєвим (1892), можна досягти регулюванням річок, яруг, балок, а також водного господарства на всіх сільськогосподарських землях, нормованим визначенням площ, відведених під ріллю, луки, ліси, застосуванням прийомів обробітку ґрунту, які найбільше сприяють правильному використанню вологи. Докучаєвський план оновлення степу – екологічний. Система лісових смуг, що захищають поля від суховіїв, система ставків, що підтримують на певному рівні ґрунтові води, – все це не насильницьке втручання у природу, а відновлення тих взаємозв'язків, що існували в первісному степу (Федоров P., 1990).
Таким чином, в агроландшафті повинна створюватись стійка саморегульована система, яка виключала б негативні явища. Вона повинна реалізувати комплексний підхід в агроландшафті, тобто охорону як землі, так і вод, рослинного й тваринного світу. Тому організацію території слід орієнтувати не тільки на межі колгоспів і радгоспів, що, як правило, не відповідають природним межам у ландшафті, а й на басейни річок, які є основними осередками ландшафту. Так, наприклад, у лісових районах випадає значна кількість опадів, однак нестача поживних елементів у ґрунті знижує продуктивність сільського господарства. Застосовуючи мінеральні добрива, осушуючи болота, мобілізуючи внутрішні ресурси ландшафту, людина забезпечує рослини і свійських тварин необхідними елементами, тобто створює культурний ландшафт з оптимальним геохімічним режимом, в якому поєднуються позитивні сторони лісового (багато вологи) і степового (родючі ґрунти) ландшафтів. Такий оптимальний культурний ландшафт повинен бути найкращим у гігієнічному відношенні і відповідати оптимальним умовам життя людини
За сучасних умов загостреної уваги до проблем екології ефективність сільськогосподарського виробництва також оцінюється з урахуванням змін у природному середовищі, які спричинюються господарською діяльністю людини.
Одним з фундаментальних узагальнень науки є твердження, згідно з яким будь-яка трансформація матерії здійснюється за рахунок зміни форм енергії. Початково енергетичний підхід домінував у науках фізико-технічного циклу, а згодом поширився і в природничих науках. Проте складність біологічних систем – одна з причин обмеженого застосування щодо них енергетичної концепції. Поступове розширення обсягів використання законів термодинаміки для аналізу різноманітних біологічних і екологічних явищ дозволяє глибше зрозуміти механізм існуючих у природі взаємозв'язків та їх залежність від характеру трансформації енергії в системах.
Інакше кажучи, подібно до того, як це має місце у різних природних об'єктах, різноманітні структури агроценозів також формуються й розвиваються за рахунок певних енергетичних систем. Енергія є рушійною силою як для біологічного кругообігу речовин, так і для формування і підтримання їх у стані динамічної рівноваги. Тому аналіз закономірностей функціонування агроекосистем повинен ґрунтуватися на аналізі трансформації в них речовин та енергії.
Ландшафти України підтримувалися у гармонійному стані лише до першої половини XIX ст., тобто до ліквідації кріпосництва, після якого розпочалося систематичне вирубування лісів у лісостеповій, осушення земель у польській та розорювання у степовій зонах.
У наш час можна говорити про два типи агроландшафтів, що сформувалися в республіці. Перший тип характеризується розлогими ланами, помережаними полезахисними лісосмугами, 80–90%-ю розораністю земельного фонду. Тут поширені монокультури, у помірних кормах застосовуються мінеральні добрива і хімічні засоби. Це – наші степи.
Другий тип характеризується мозаїчним поширенням полів серед деревної рослинності, диференційованим вирощуванням сільськогосподарських культур, інтенсивним застосуванням мінеральних добрив і засобів захисту рослин. Це – зони Лісостепу і Полісся. Таким ландшафтам притаманна значно вища продуктивність при збереженні природного продукційного потенціалу.
Агроландшафти першого типу швидко наближаються до виробничих і біологічних бар'єрів, порушення яких загрожує кризою у сільському господарстві регіону.
У сільськогосподарських ландшафтах тісно переплітаються різні процеси – фізичні, хімічні, біологічні, екологічні, соціальні і політичні, що свідчить про необхідність розробки екологічної концепції агроландшафтів, регіону в цілому, яка б дозволила враховувати не лише загальносуспільні потреби у продуктах сільського господарства, потреби розвитку самого сільського господарства, а й екологічну ємкість агроландшафтів і можливі зміни в їхньому природному середовищі.
Реалізація ідеї екологічного землеробства передусім передбачає відповідне загосподарювання сільської місцевості, яке б включало всі елементи екологічної інфраструктури – поля, території відновлення (регенерації) біологічних ресурсів людини і середовища, а також бар'єри, що запобігають поширенню забруднень у природі. Особливе місце в екологічній інфраструктурі агроландшафтів займають лісові насадження різного призначення, масиви задернованих земель, малі водойми і водотоки. Останні повинні забезпечити екологічний мінімум запасу води з агроландшафті.
Для того щоб забезпечити належну якість природного і культурного середовища агроландшафту, треба здійснити новелізацію і кодифікацію усіх адміністративних прописів щодо природного середовища агроландшафту та його охорони.
З цього погляду доцільно було б провести, по-перше, обгрунтування можливого рівня застосування мінеральних добрив відповідно до екологічної ємкості агроландшафту, яку встановлюють виходячи із ступеня замкнутості біогеохімічних циклів елементів живлення рослин і міграційної здатності, зокрема, тих елементів, які вносяться в ґрунт одноразово і протягом холодної пори року. По-друге, заборонити локалізацію тваринницьких комплексів, які виробляють значну кількість гноївки у водоохоронних зонах, приміських територіях і цінних у природоохоронному і рекреаційному відношенні ландшафтах. По-третє, здійснити (в міру замкнутості циклу) трансформацію в ґрунті всіх органічних відходів сільськогосподарського виробництва шляхом внесення їх у вигляді компостів тощо. Але основне значення в системі природоохоронних заходів має проведення екологічної експертизи всіх агротехнічних нововведень і гіпотетичних виробничих об'єктів.
Велику увагу слід приділити запобіганню відмиранню ставків і девастації рибництва, якому потрібно повернути традиційні функції стражу чистої води в ландшафті.
У практиці формування інфраструктури агроландшафту слід керуватися екологічними принципами, за якими культурне середовище агроландшафту трактується як екосистема традиційної природної культури, де функції поселення узгоджуються з перебігом природних режимів і процесів, а його (поселення) структура враховує соціальні, психологічні і господарські аспекти.
Крім структури сільськогосподарських угідь, існує ще один суттєвий фактор формування середовища сільського ландшафту. Це – організація сільських поселень, їхня архітектура, яка є необхідною умовою підтримання просторової організації і естетики середовища, а також збереження місцевих культурних традицій. Сучасне будівництво в українському селі розвивається у повному відриві від регіональної специфіки і характеризується просторовим безладдям розміщення будов, низькими естетичними якостями.
Розпорошене будівництво і розвиток агломераційних процесів уздовж ліній сполучення повсюдно зумовлюють втрату регіонального характеру сільських поселень. Повернення до традиційних напрямів сільського будівництва в регіональному стилі при одночасному забезпеченні сучасних функції будов та їх груп потребує відновлення методів будівництва і повернення до бази місцевих матеріалів.
Проблеми взаємодії природи і суспільства
Природа є основою та джерелом життя людини, по відношенню до людини вона виконує ряд функцій:
економічну, екологічну, естетичну, рекреаційну, наукову, культурну.
Зміст екологічної функції полягає у врахуванні взаємозв'язку та взаємообумовленості явищ і процесів у природі, що забезпечують екологічну рівновагу, яка включає й екологічні оптимальні умови для людини. В межах екологічної функцій людина взаємодіє з оточуючим її навколишнім середовищем. Природа є безпосереднім джерелом задоволення потреб людини, суспільства, і стан навколишнього середовища, з одного боку, залежить від діяльності людини, з другого – впливає на здоров'я людини, нормальне функціонування суспільства і т. п. Тому питання про функції природи по відношенню до людини є юридичне значимим і покладено в основу правового регулювання природокористування та охорони навколишнього середовища від шкідливих впливів людської діяльності.
Сучасне людство переживає глобальну екологічну кризу. Вона може бути визначена як порушення рівноваги в екологічних системах та відносинах людини, суспільства з природою. Екологічна криза є закономірним результатом невирішеного протиріччя між практикою споживацького ставлення суспільства до природи, що утвердилась в історії цивілізації та здатністю біосфери підтримувати систему природних біохімічних процесів самовідновленням.
Складові екологічної кризи численні:
виснаження екологічних систем,
деградація сільськогосподарської ресурсної бази,
опустелювання (наступ пустелі на родючі землі),
знищення лісів,
вимирання багатьох видів тварин і рослин,
забруднення води й повітря,
надмірне використання природних ресурсів.
Вчені вважають, що зараз іде перша хвиля екологічної кризи, яка охопила, в основному, індустріальне розвинені країни та країни з перехідною економікою (колишні соціалістичні), і якщо не зупинити кризові явища, то криза пошириться і поглибиться, що може призвести в майбутньому до деградації й вимирання людства.
Серед причин, які викликали глобальну екологічну кризу, називають:
– відсутність політичної волі держав до послідовного, ефективного здійснення діяльності з охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування;
– недостатньо розвинене законодавство та право в галузі охорони навколишнього середовища;
дефекти організації державного управління в навколишньому середовищі;
пріоритет економічного розвитку та задоволення економічних інтересів без врахування екологічних можливостей природи;
переважання відомчих інтересів над загальнолюдськими;
дефіцит фінансування програм та заходів з охорони навколишнього середовища;
– дефіцит спеціалістів у галузі екології;
низький рівень правосвідомості, екологічних знань, екологічної культури;
природоспоживацька та природопідкорювальна ідеологія людства;
надмірне зростання населення планети й збільшення потреб людства.
Можливими шляхами вирішення екологічних проблем людства більшість вчених вважає:
формування нового еколого-правового світогляду людства;
розробка і послідовна ефективна реалізація державної і міжнародної екологічної політики;
формування сучасного екологічного законодавства;
створення оптимальної системи органів державного управління природокористуванням та охороною навколишнього середовища;
забезпечення оптимального фінансування заходів у сфері екології;
залучення до природоохоронної діяльності широких мас населення;
залучення міжнародних організацій,
екологічне виховання екологів.
Суспільство й природа: гармонія чи протистояння
Людство протягом багатьох десятиліть намагалося з'ясувати свої відносини з природою. Існує чимало різноманітних концепцій ставлення суспільства до природи, найбільш поширеними з яких є:
Концепція споживацького відношення до природи, яка є панівною в усіх суспільствах. Сутність концепції полягає в тому, що природа сприймається як комора, з якого мають братись ресурси для розвитку матеріального виробництва й створення багатств суспільства. Закономірним результатом такого ставлення є деградація, виснаження природи.
Концепція невтручання в природу є протилежною і може розглядатися суто теоретично, її прибічники відзначають, що природа розвивається за певними законами і будь-яке втручання людини веде до негативних наслідків.
Вчення про ноосферу, розроблене академіком В.І. Вернадським, французьким філософом Тейяр де Шерденом і є виявом загально – планетарного мислення. Прибічники концепції виходять з того, що не можна використовувати розум людини для знищення живого, ставлення людини до природи має бути добрим, розумним і привести до ноосфери – гармонійного перетворення, науковою думкою ставлення людини до природи. Це вчення має багатий потенціал, але на практиці не реалізоване.
Концепція обмеженого економічного розвитку, потреб народонаселення. Прибічники цієї концепції (Дж. Форестер, Д. Медоуз, Й. Райдерс) виходять із можливості екологічного колапсу при збереженні сучасних цивілізацій і пропонують для поліпшення ситуації виконання ряду умов: знизити темпи використання ресурсів, переглянути політику народжуваності, знизити рівень матеріальних потреб людства і т. п.
Концепція стійкого розвитку – одна з найбільш поширених, висунута Міжнародною комісією з навколишнього середовища й розвитку у 1987 р. Головна думка: людство має забезпечувати потреби сучасного періоду, але не ставити під загрозу здатність майбутніх поколінь забезпечувати свої потреби. Для успішного розвитку необхідна політика, яка б врахувала екологічні аспекти. В сучасному варіанті ця концепція звучить як концепція екологічно обґрунтованого стійкого економічного й соціального розвитку і поступово реалізується в ряді високорозвинених держав.