Аналз журналстських розслдувань на матералах газети «Голос Украни»
Спроба будь-що засекретити як-небудь дан для журналста-професонала мусить стати свордним сигналом про те, що вд нього свдомо приховуться щось надзвичайно важливе. Журналст мусить довести не тльки сво право на отримання вичерпно нформац, а й протизаконнсть дй посадових осб, як намагаються ввести його в оману чи звести на його шляху нездоланн бар’ри. Саме на таку позицю став кореспондент газети «Голос Украни» ¶гор Науменко, розслдуючи протиправн оборудки, як призвели до фактичного зникнення одного з найбльших у свт — Чорноморського морського пароплавства.
Ознайомившись з наказом Мнстерства транспорту Украни вд 4 лютого 2002 року про передачу чотирма державними портами — Миколавським, Марупольським, Одеським та ¶ллчвськом — семи транспортних теплоходв на баланс об’днання «Укранський комерцйний флот», журналст, природно, виршив з’ясувати законнсть такого ршення. Вн уже мав дан, що до названого об’днання, за розпорядженням Мнтрансу, крм Марупольського морського порту входить маловдоме кивське пдпримство «С Трайдент».
Щоб отримати з компетентного джерела вичерпн вдповд на запитання, як виникли у журналста у зв’язку з згадуваним наказом, на м’я держсекретаря мнстерства, згдно з статтею 33 Закону Украни «Про нформацю», був направлений офцйний запит. У ньому редакця просила вдповсти на так запитання:
30.09.1999 року Подльською райдержадмнстрацю була зарестрована судноплавна компаня «С Трайдент» з статутним фондом у 2,7 млн. гривень. Засновником ц компан було Мнстерство транспорту Украни. За свдченнями, як ма редакця, наповнення статутного фонду «С Трайдент» на 01.01.2002 року складало 0,00 грн. Чи вдповдають ц дан дйсност якщо не вдповдають, то чи полпшилася ситуаця на сьогодн? Якщо так, то конкретно в якй форм (грошовй чи матеральнй) вдбуваться наповнення статутного фонду?
Коли, на пдстав яких ршень в якй правовй форм Мнтрансом Украни було створено об’днання «Укранський комерцйний флот»?
Як пдпримства ввйшли в це об’днання яку правову форму вони мають?
Цлком зрозумло, що запит стосувався вдкрито нформац. Однак вдповдь, одержана з Мнтрансу, змусила журналста в публкац «Пдводний човен в степах Украни» вдатися до емоцйно-загостреного коментаря: «Те, що в Укран власть предержащ в кращому раз вважають журналств за дотв — н для кого не новина. Але панове! Не до тако ж мри!»
¶ кореспондента можна зрозумти. Перший заступник держсекретаря мнстерства вдповв редакц газети, що нформаця, про яку йдеться у журналстському запит, згдно з статтею 30 Закону Украни «Про нформацю», «...ма обмежений доступ, що унеможливлю по сут».
Стандартна бюрократична вдписка, розрахована автором на правову журналстську некомпетентнсть. Проте в даному раз навть обумовлений посиланням на статтю вдповдного Закону чиновницький виверт не спрацював. Журналст нагадав державному посадовцев, що хоча стаття, на яку той посилаться, присвячена нформац з обмеженим доступом, але таке обмеження поширються лише на ту частину, яка одержана органзацю чи установою за власний кошт. Державн ж структури, до яких належить Мнтранс, утримуються на кошти платникв податкв, тож зобов’язан без зволкань задовольняти запити ЗМ¶, як представляють нтереси громадськост, тобто тих самих платникв.
Журналстов не зайве також нагадувати особам, як зводять перед ним штучн бар’ри, що необAрунтована вдмова вд надання вдповдно нформац чи навмисне приховування тягнуть за собою дисциплнарну, цивльно-правову, адмнстративну або й кримнальну вдповдальнсть згдно з законодавством Украни.
2008 року в газет «Голос Украни» виходить стаття Сергя Павленка «Кривавий» гетьман Сагайдачний?». Твр одразу ж приверта увагу широко громадськост полтичною гостротою порушено проблеми, масштабнстю розкриття. Це глибоке журналстське розслдування складно ситуац, яка склалася у 1618 роц пд час походу козакв на Москву пд кервництвом гетьмана П. Сагайдачного. Ця стаття ста вдповддю на численн публкац росйських ЗМ¶, в яких гетьмана П. Сагайдачного називають «кривавим» в яких стверджуться, що козаки псля себе залишили не один обагрений кров’ю «росйський Батурин».
Аби читач мав якнайповнше уявлення про те, що вдбувалося на початку ХV¶¶ столття пд час походу козакв на Москву, публцист розслду проблему з рзних позицй — сторично, полтично, економчно, морально-психологчно. Вн докладно вивча ситуацю з документв, що мають сторичну цннсть, оперу великою клькстю нформац, взято з рзномантних документальних джерел, по журналстськ осмислю заяви та свдчення осб, що були очевидцями тих подй, аналзу, зставля, узагальню факти, яких в публкац дуже велика кльксть. Ось як автор змальову драматичну ситуацю, що склалася пд час походу козакв П. Сагайдачного на Москву в 1618 роц:
«Зазначимо: на Москву йшло не тльки рестрове козацьке вйсько, а в основному скликаний Сагайдачним охочий до вйськового промислу люд. Це не деальний контингент. ¶сторик ¶. Каманн у нарис про П. Сагайдачного пише: «У 1618 роц кльксть скарг на руйнування козаками панських маткв збльшуться, сам ц напади вдрзняються бльшою жорстокстю; цього року пвнчна частина Кивського воводства, тобто повти Житомирський, Овручський частина... Кивського, були... особливо сильно спустошен: напр., околиц Житомира, м. Радомисль, м. Рожев, Троянв, Ходоркв, Котельня, Кодня, Лещин, Заволч, Брусилов, Коростишв, Трахтемирв, Корнн та н.; число ж розорених сл, що входили до складу волостей перерахованих мстечок, дуже велике».
Ц стихйн ватаги, що розоряли польських панв, були ненадовго «утихомирен» дею походу на Москву. А також можливстю потрапити до козацького рестру — похд Владислава на Москву складався невдало, Сагайдачний, в обмн на допомогу, «уторгував» у полякв вигдн для укранцв умови, в тому числ збльшення платного козацького рестру.
Майже 20-тисячний загн козакв, хнх помчникв — пахолкв не був забезпечений ресурсами для походу. Тому енергя учасникв рейду багато в чому йшла на реквзицю худоби, одягу на захоплених землях. Так, на розпитах Д. Сабуров говорив, що «роспрашивали ево черкасы про московские стада, где под Москвой ходят». Вовода М. Спшньов повдомляв... що «литовские люди и русские изменники казаки... его, де, Михалка поимали и мучали, гли и розпрашивали про богатых крестьян».
Публцист не голослвний у свох роздумах. Вн не лише наводить вражаюч свою жорстокстю подробиц походу, а й пером очевидця змальову факти з мсця под, а й пдкрпля сво розмрковування логчними висновками.
«Чим же вдрзнялося поводження козакв Сагайдачного пд час взяття ними Ливен, ґльця, Данкова, Лебедяни вд дянь меншиковських воякв?
Так, казаки взяли ц прикордонн пункти, де нс службу нечисленний вйськовий люд. Йти на Москву залишати в тилу застави ворога? На вйн це нелогчно. Але чи вирзали козаки при цьому мирний люд? Кречетник Якв Мосев говорив у Москв про поводження ворогв: «Как черкасы (так називали укранцв. — С. П.) Елец взяли, а воеводы Андрей Полев да Иван Хрущом, да государев посланик Степан Хрущом, да Матвей Челюсткин, да крымских гонцов Ромозан с товарищи 12 человек, а их два кречетника Иван Петров да он, Яков, да ястребник Розгильдеи Григоров, да с ними ельчане немногие люди только человек з двесте и сидели в городе тот день, как острог взяли, до обеда». Дал: «А Елец, и посад, и город сожгли, а попов елецких всех, переграбя, отпустили. И людей всех ельчан, которых взяли за крестным целованием, з женами и з детьми отпустили, проводили до села».
Автор намагаться розповдати словами очевидцв, що наближу матерал до жанру репортажу, який логчно переходить у публцистичний коментар:
«Захоплення мст Москов Сагайдачним порвнювати з дями солдат Меньшикова в Батурин нема пдстав — це под рзного порядку. Меньшиков, як представник росйсько держави, з допомогою регулярно арм, карав у Батурин укранцв за х бажання бути вльним народом. А королевич Владислав використовував найманцв, у тому числ козакв, що не мали писаного статуту обмежень дй пд час бою. До того ж у 1618 р. козаки не мали н сво держави, н навть автоном в склад Польщ. Украна не може каятися за хн д, пролиту безневинну кров — вдповдальнсть за це в першу чергу несе та крана, накази яко вони виконували ( яко вже нема). За Московський похд вдповдальнсть несуть також росйськ парт того часу, що обрали королевича Владислава свом царем. Це частково хн бажання, де перетворили Московю на руну у «смутний час».
Розслдуючи причини факти походу П. Сагайдачного на Москву, публцист простежу сторичну тенденцю антиукранських настров, як завершувалися нердко кривавими наслдками.
Одним з таких наслдкв став штучно створений великий голод 1933 року. До ц теми звертаться автор газети «Голос Украни» Данило Кулиняк в свому розслдуванн «Свдок злочину — полковник КДБ». Журналст почина свй матерал з того, що повдомля читачам про те, що його розслдування почалося ще за радянських часв на нього пшов не один рк:
«Нин з теми голодомору знято заборону. Я ж хочу розповсти про те, як третину сторччя тому на Сумщин ми збирали нформацю про голод, коли така дяльнсть вважалася антирадянською за не можна було одержати клька рокв ув’язнення. […]
Ця тема тод замовчувалася, ми, розумючи загрозу втрати цнно нформац, адже очевидц поступово вимирали, почали збирати матерали про голодомор».
Розслдувач використовував в свому розслдування так джерела нформац, як газети тих рокв та свдчення очевидцв трагед:
«1967 року я став науковцем Роменського кразнавчого музею. Тут доля звела мене з багатьма ентузастами кразнавства. Серед них був Феодосй Сахно з мстечка Смле, 1911 року народження, нин покйний. Саме вд нього я найбльше довдався про великий голод 1933 року в Укран — Феодосй ¶ванович пережив його. […]
В архв музею збереглися газети тих рокв, навть за ними можна було уявити масштаби трагед. Бо коли в газетах того часу друкувалися реляц про те, що, наприклад, колгосп мен Ленна виконав 11 рчних планв, то не важко здогадатися, що з того села вже вимели все. Повдомлення ж про те, що, наприклад, голова колгоспу «Перше травня» розстрляний за зрив хлбозаготвель (друкували в газетах таке), свдчили про методи, якими бльшовики домагалися виконання планв отих самих хлбозаготвель.».
Вс факти, як розслдувач використав в свому матерал, пдкрплюються подробицями очевидцв трагед. Так, колишнй голова колгоспу з села Плавинище Холоша розповв Данилу Кулиняку про те, як його мордували в НКВС за невиконання плану розкуркулення. Житель Смлого Микола Бойко повдав, як його засудили на 25 рокв лиш за те, що вн, тракторист, дозволив свому помчнику, дванадцятирчному хлопцю, взяти жменю посвного зерна, щоб врятувати вд голодно смерт матр — вдову червоноармйця.
«Дорогою з поля хлопчину спймали. Вн сказав, що йому дав зерно дядько Микола Бойко, й того арештували просто в пол. Мж ншим, зерно хлопчина взяв без вдома Бойка, але той не сказав цього на суд, щоб врятувати хлопця, його сестру матр».
Журналстом ще за радянських часв було збрано багато фактв, але розслдування довелося припинити, так як його дяльнсть помтили йому довелося бесдувати з начальником Сумського облуправлння КДБ полковником Чепаком. Вн пояснив Данилу Кулиняку суть його «антирадянсько дяльност»:
«Що ти розповдаш мен про тридцять третй! — сказав вн. — Я народився в Яготинському район сам хлопчаком ледь не вмер з голоду, наше село майже все вимерло. Так що не треба мене в чомусь переконувати, я той голод пережив. Але зрозумй — не було постанови Полтбюро ЦК парт про голод 33-го! Не було. Отже, офцйно голоду не було. Значить, ти збираш поширюш наклепи про радянську дйснсть, за що передбачено покарання в кримнальному кодекс».
Ця досить м’яка розмова-попередження (чекстською мовою — профлактика) вдбулася десь у 69 роц — так з’явилося ще одне свдчення очевидця, полковника КДБ Трохима Павловича Чепака, про що свдчить назва матералу.
Це журналстське розслдування видляться серед нших тим, що автор почав його ще за радянських часв, коли «не було постанови Полтбюро ЦК парт про голод 33-го!» Ця тема була закрита для суспльства кожного окремого громадянина в цлому, а оприлюднення, навть пошук фактв по нй жорстоко каралися законом.
Ще одним цкавим розслдуванням на сторичну тематику матерал Михайла Вдейко «Русь вщий Олег». Ще на початку автор ставить соб мету дослдження:
«Хто ж стояв на чол величезно за тими часами флотил, що прокралася днпровими рукавами до древнього Кива? Хто об’днав пвнчн й пвденн володння русв через три роки псля смерт Рюрика? Спадкомець славного конунга був ще легендарншою особистстю. Сучасники називали його Вщим Олегом. Вщий — тобто той, що вда майбутн, отже —вщун, а то й чаклун».
Поступово автор наводить рзн сторичн верс, зставля та аналзу х. Виходить, по сут, сторична справка про епоху князювання на Рус Олега, розроблена автором-розслдувачем на основ велико клькост збраного матералу. Вража те, що в свому дослдженн М. Вдейко використову велику кльксть джерел, як офцальних (свдчення археологв, сторикв), так неофцальних (слухи та рзн верс), збраних автором пд час кроптко прац).
Цкавим по свой сут розслдування на сторичну тематику автора газети «Голос Украни», доктора полтичних, кандидата психологчних наук, проректора з нформацйно-аналтично роботи Унверситету «Украна» Валеря Бебика пд назвою «Римляни та теукри!». Автор жалться на те, що понад 1000 рокв укранцв годували полтичними мфами Рюриковичв-Мономаховичв про те, що до запровадження християнства вони не мали н власно стор, н культури:
«Так, зайди яксь, що вдбрунькувалися вд «великорусской народности»... Визнавалось, правда, що древн цивлзац на територ Украни таки були: Мезин (Чернгвщина, ХХ—Х¶¶ тис. до н. е.), Кам’яна Могила (Запоржжя, Х¶¶—¶¶¶ тис. до н. е.), Триплля (Поднпров’я, V¶—¶¶ тис. до н. е.), Аратта-Оратта (¶V—¶¶ тис. до н. е.), Скфя (V¶¶ ст. до н. е. — ¶¶¶ ст. н. е.), Ольвя (V¶ ст. до н. е. — ¶V ст. н. е.), Боспор (V ст. до н. е. — ¶V ст. н. е.), Антя (¶¶¶-V¶ ст. н. е.) тощо. Але укранц начебто не мають до них жодного стосунку, бо з’явилися буцмто в «Окраине» лише у X¶V ст. н. е. А що ж насправд?..», — запиту В. Бебик.
Поступово, спираючись на прац вдомих археологв та сторикв (С. Ббкова, С. Стурлусона, А. Кифшина, В. Клочка, О. Блоусько та н.), аналзуючи результати археологчних дослджень автор матералу В. Бебик приходить важливих висновкв:
«Узявши до уваги, що троянц були вихдцями з Украни, все ста на сво мсця. Вони прийшли в Анатолю (сучасна Туреччина) з своми мфами, формами суспльного устрою та матерально культури.
Троя, будучи певною правонаступницею Шумеру (який успадкував культуру Енеди), «запозичила» елементи сво релгйно-флософсько культури Стародавньому ґгиптов, Античнй Грец, а через останню — Римськй мпер.
¶ ще одне. За свдченням автора книги «Мезия в ¶—¶¶ веках нашей эры» Г. Златковсько, малоазатськ област поблизу Тро населяли т сам фракйськ племена, що в Мез. А В. Щербаков свого часу довв, що тамтешн мешканц були «тисячами ниток» пов’язан з Трипллям! Прадавн укранське коло замкнулось!»
Так автор доводить, що укранський народ ма глибок корен.
В розслдуванн «Роксолана: мфи сторя» авторка Дарина Назарчук намагаться вднайти правду про укранську жнку-легенду Роксолану, яка полонила серце турецького султана Сулеймана ¶. Авторка шука вдповд на так запитання: «Що це за двчина? Звдки вона взялася? Як вдавалося й понад три десятилття залишатися одню з найвпливовших постатей Турецько мпер?»
Розкрити тамницю й допомага сучасний дослдник, вдомий прикарпатський сторик академк Володимир Грабовецький, який ось уже понад пвстолття намагаться проникнути у тамницю ц легендарно жнки.
Пошук В. Грабовецького та нших науковцв, зокрема укранського тюрколога сходознавця, автора «¶стор Туреччини» Агатангела Кримського льввського вченого Я. Кся показали, що сторичних матералв з ц теми надзвичайно мало. По сут, лише одне першоджерело, яке вказу, що вона дочка попа з Рогатина. Про це писав тодшнй польський посол поет-сторик Самул Твардовський. Вн дивувався, як це такий величний султан Сулейман ¶, якого вропейц називали Пишним або Великим, Величавим, перед яким падали ниць правител багатьох кран, "дався водити себе за нс", як вн писав, "убогй двчин" з Рогатина. Бльше того, всупереч мусульманським звичаям законам ця двчина стала його першою дружиною.
Однак, незважаючи на мзерну кльксть сторичних документв, мало хто нин не чув про Роксолану. Це бльше завдяки легендам та художнм творам, зокрема, сторичним романам Осипа Назарука Павла Загребельного та вдомому телесералу. Однак, зауважу В. Грабовецький, фантазя домисли в цих творах далеко вдрвалися вд документального пдгрунтя.
«Що ж правдою, а що вигадкою? Ось про Роксолану кажуть, що справжн прзвище — Настя Лсовська. Це так?» — цкавиця авторка, на що отриму вичерпну вдповдь дослдника:
«На жаль, ми не знамо дос н хрещеного м'я, н прзвища ц двчини. Щодо Наст Лсовсько, то придумали письменники, як, звичайно ж, мають право на домисли. ¶ з'явилося це м'я тльки в середин Х¶Х столття. Н у галицьких гродських книгах, н у земських актах кнця ХV — початку ХV¶ ст., як я тисячами переглянув, не знайдено жодно згадки про якийсь рд Лсовських. А у повдомленнях венецанських послв з Стамбула того пероду називають Гасек Хуррем, що у переклад з турецько означа Весела (Радсна) Султанша, або ще Росса, Роса, Русса. Посли звернули увагу на жнку з ґвропи, яка раптом з'явилася у стамбульському гарем серед переважно азйських представниць. Звсно, що вона зантригувала. Власне, з хнх донесень ґвропа й довдалася про Роксолану».
Дослдник жалться на те, що багато фактв стосовно стор легендарно жнки Роксолани ще невдомо. На них можуть пролити свтло турецьк архви, як ще погано вивчен.