Зміст роботи

Вступ

1. Поширення і генезис чорноземів південних

2. Класифікація чорноземів

3. Будова ґрунтового профілю і його морфологічні ознаки.

4. Механічний і агрегатний склад ґрунту

5. Фізичні і хімічні властивості чорноземів південних

6. Сільськогосподарське використання

7. Заходи покрашення родючості ґрунтів

Висновки

Список літератури

Вступ

Ґрунт, за визначенням В.І. Вернадського, — біокосне тіло, тобто таке, що включає як неживу природу Ґрунтоутворюючу геологічну породу, повітря, воду), так і живі організми (коріння рослин, тварини, мікроорганізми). Невід'ємний компонент ґрунту — гумус — специфічна стійка органічна колоїдна речовина, яка надає йому характерного забарвлення.

В.В. Докучаев першим знайшов у ґрунті ознаки природно-історичного тіла, якому властиві свої особливості, історія, закони розвитку. Так, він має характерну будову — профіль, складений генетичними горизонтами, свої морфологічні властивості, тобто свою форму. Ґрунтовий покрив характеризується надзвичайною строкатістю. У подібних природних умовах утворюються схожі ґрунти, що є одним із наріжних каменів вчення про ґрунтоутворення.

Тема реферату: «Агровиробнича характеристика чорноземів південних».

Мета роботи: розкрити агровиробничу характеристику чорноземам південним.

Ми встановили, що для сільськогосподарського використання ґрунтів важливу роль відіграють механічний та агрегатний склад ґрунту, фізико – хімічні та водні, теплові та повітряні властивості. У разі, якщо ґрунтовий покрив незабезпечюється природної родючістю важливим є також проведення агромеліоративних заходів по збереженню і підвищенню їх родючості.

У ході підготовки були використані бібліографічні матеріали та картографічні, проведено аналіз статистичних даних.

1. Поширення і генезис чорноземів південних

Чорноземи південні поширені в північній частині південного Степу. В центральній і південній частині зони вони змінюються каштановими ґрунтами і солонцями.

Територія поширення чорноземів південних розчленована долинами багатьох річок, порізана балками та діючими ярами. Місцевість здебільшого дренована, поверхневий стік супроводжується процесами водної ерозії.

Чорноземи південні поділяють на звичайні (Азово-Причорноморська провінція), міцелярно-карбонатні (Задніпровський і Кримський Степ) і солонцюваті — в зоні переходу ґрунтів до темно-каштанових.

Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50—60 см). На глибині 60—120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям.

Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибині 2,5—4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості — 2—2,5 м. [2]

Чорноземи південні утворилися за умови чітко вираженого дерново - гумусно акумулятивного процесу ґрунтоутворення. Відбувається він під впливом багаторічної трав'янистої рослинності в умовах помірного вологого клімату і найбільш енергійно на нещільних карбонатних гірських породах.

Помірне зволоження при не промивному типі водного режиму, що характеризується чергуванням низхідних та висхідних потоків ґрунтової вологи, призвело до рівномірного просочування профілю гумусом і вилуговування легкорозчинних сполук і карбонатів кальцію (останній вимивається з верхньої частини). Перехідні до материнської породи горизонти, як правило, збагачені карбонатами кальцію (СаС0₃). Насиченість вбирного комплексу кальцієм та закріплення ґрунтових колоїдів (глини і гумусу) сприяють утворенню агрономічноцінної водостійкої зернисто-грудкуватої структури. Руйнування мінеральної частини не спостерігається.

Саме дерновий процес призводить до формування різних чорноземних ґрунтів, які характеризуються високою гумусованістю, насиченістю кальцієм, нейтральною або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізико-механічними властивостями

З даних фізико-хімічної і агрономічної характеристики чорноземів України (Таблиця 1.) видно певну відмінність між основними видами ґрунтів степової і лісостепової зон за вмістом гумусу, реакцією середовища, на­сиченістю основами, кислотністю, вмістом поживних речовин тощо. [7]

Таблиця 1

Характеристика чорноземів півдня України

Ґрунти	Глибина см.	Гумус %	рН сольової витяжки	Сума увібраних основ мг-екв на 100г ґрунту	Гідрологічна кислотність, мг – екв на 100 ґрунту	Ступінь насичення основами	Поживні речовини, мг на 100 г ґрунту
							валові		Розчинні в слабіла кислотах
							N	Р2О5	Р2О5 За Ареніусом Труогом	К2О соляної витяжки
Чорноземи опідзолені	0—10 25—35 50-60	3,23 2,56 1,74	6,0 6,3 6,8	17,7 18,2 21,3	2,1 1.6 0,8	87 91 95	161 117	140 820	18,3 13,5	—
Чорноземи глибокі мало гумусні легкосуглинкові	0—20 20-45	4,1 3,2	5,1 6,3	18,9 21,2	1,9 0,8	—	180 150	130 100	6,6 10,0	6,1 7,2
Чорноземи глибокі мало гумусні середньо суглинкові	0-20 20-45	4,85 3,63	6,4 6,6	28,5 29,9	1.3 0,5	—	250 180	120 ПО	16,0 7,0	7,9 6,5
Чорноземи глибокі середньо гумусні важко суглинкові	0-20 20—45 65-85	6,05 5,44 4,17	6,5 6,2	36,0 44,0	1,3 0,6	-	360 320	170 130	12,0 12,0	—
Чорноземи глибокі мало гумусні вилужені 4-	0-20 25—45 65-85	3,11 2,49 1,79	5,5 5,6	16,4 18,4	3,1 2,8	—	150 ПО	120 ПО	6,6 10,0	—

2. Класифікація чорноземів

Першу класифікацію чорноземів розробив В. В. Докучаєв, поділивши їх залежно від умов залягання на чорноземи вододілів, річкових терас і схилів. За вмістом гумусу він виділяв чотири групи чорноземів, з яких перша містить 13-16%, друга-10-13, третя – 7-10, а четверта - 4-7% гумусу.

Класифікації чорноземів значну увагу приділяли М. М. Сибірцев, Л. І. Прасолов та ін. Тепер виділяють такі підтипи чорноземів: опідзолені, вилужені, типові, звичайні і південні.

Окремі підтипи чорноземів дуже різняться вмістом гумусу. Неоднакову кількість гумусу містять і чорноземи одного і того підтипу.

Всі підтипи чорноземів мають неоднакову будову профілю і різні фізико-хімічні та агрономічні

Чорноземи південні діляться на такі роди:

1. звичайні;

2. карбонатні - закипають з поверхні;

3. міцелярно-карбонатні - мають у профілі і "білозірку", і карбонатну цвіль, що утворюються внаслідок специфічних особливостей водного режиму. Чорноземи південні солонцюваті. Зустрічаються на півдні під зони на переході до темно-каштанових ґрунтів. У них морфологічно добре виявлена диференціація профілю на елювіальним та ілювіальний горизонти. Верхні горизонти містять кремнеземисту присипку, пухкі, пилуваті, нижні горизонти ущільнені, натьоки колоїдів, темно-бурі, горіху вато - призматична структура.

Солонцюватість чорноземів південних зумовлена головним чином магнієм, кількість якого у ГВК складає 15-25%, а натрію не перевищує 2-5% від ємності катіонного обміну. Тобто ці ґрунти можна віднести до залишково-солонцюватих. За ступенем солонцюватості їх поділяють на:

• слабо солонцюваті: їх будова Н_(е), НР_(І), Р_к;

• середньо солонцюваті: Н_е, НРі_(к), Р_к;

• сильно солонцюваті: НЕ, НРІ_(к), Р_к.

Солонцювато-солончакуваті - це ґрунти переважно вторинного засолення в результаті зрошення мінералізованими водами або підтоплення, коли ґрунтові води піднялись до поверхні і призвели до засолення. Воно проявляється в появі вицвітів солей на поверхні агрегатів у сухі періоди, а внизу - ознаки оглеєння у вигляді сизувато-сірих і бурувато-іржавих плям.

Їх поділяють на солончакові - солі з глибини 0-30 см, а ґрунтові води - 1-3 м і солончакуваті - солі глибше 30 см, а ґрунтові води - близько 3 м. Солончакуватість ґрунтів супроводжується, як правило, їх поверхневим осолонцюванням, в результаті чого верхній шар ґрунту перетворюється в безструктурну масу. У вологому стані він стає в'язким, липким, а в сухому - щільним, злитим, бриластим. Вміст обмінного натрію сягає 3-5 мг-екв на 100 г ґрунту. Осолоділі ґрунти - займають мілкі зниження (западини). Зверху знаходиться елювійований, збагачений Si0₂, горизонт. Перехідний горизонт ілювіальний, призматичний, оглеєний.

Підзона південних чорноземів переважно лівобережна, належить до зони вітрової ерозії (дефляції), тому тут поширені також дефльовані ґрунти. Вони займають вітроударні вершини вузько хвилястих вододілів і верхні частини схилів східної й південно-східної експозиції. Поділяються на:

1) слабодефльовані - вітром здута половина гумусового горизонту;

2) середньодефльовані - здутий весь гумусовий горизонт;

3) навіяні - навіяно понад 30 см дрібнозему. [7]

Окремим типом ґрунтів півдня є Чорноземи південні на елювії щільних порід. Ці ґрунти найчастіше утворюються на таких породах:

1. На елювії щільних карбонатних порід (вапняки, крейда, мергель, карбонатні піщаники, доломіти, алеврити).

2. На елювії щільних без карбонатних порід. Поширені вони в основному на Донецькому кряжі, в Криму, на схилах балок, по берегах річок, де на поверхню виходять корінні породи.

Переважно це середньо глибокі (65-85 см) і неглибокі види (45-65 см). Зустрічаються і коротко профільні (25-45 см), а також недорозвинуті ґрунти (до 25 см). Загальним для них є щебенюватість профілю (скелетність). Вміст гумусу у середньому дорівнює 2-6%.

Чорноземи еродовані. За ступенем розвитку процесів руйнування ґрунтів вони бувають:

1. слабозмиті - змита половина гумусово-акумулятивного горизонту - займають пологі схили;

2. середньозмиті - змито понад половину (2/3) гумусово-акумулятивного горизонту, займають покуті схили;

3. сильнозмиті - змитий гумусовий і верхній перехідний горизонти - займають покуті і круті схили;

4. намиті - формуються у підніжжях схилів, по днищах балок, куди зноситься делювій. Потужність гумусово-акумулятивного горизонту збільшується на 30 см і більше. Звоження тонкошарувате.

Лучно-чорноземні ґрунти подів. Це своєрідні автогідроморфні. ґрунти різного ступеня оглеєння, осолодіння, солонцюватості, карбонатності. Мають лучно-чорноземні і дернові типи. Формуються у мілких (плоских) подах або по периферії великих подів при короткочасному поверхневому зволоженні і при глибокому (понад 5 см) заляганні прісних ґрунтових вод. [5]

При близькому рівні ґрунтових вод (до 1,5-2,0 м) утворюються чорноземно-лучні ґрунти. Підвищене зволоження зумовило інтенсивніший розвиток лучної рослинності, а отже, і більш гумусований профіль до 50-80 см.

3. Будова ґрунтового профілю і його морфологічні ознаки

Профіль ґрунтів диференційований, розчленований на гумусний і два перехідних горизонти (Рисунок 3.1).

Горизонт А товщиною 25—40 см має темно-сірий або темно-бурий колір, грудкувату структуру, часто з незначним коричневим відтінком. Загальна товщина гумусного горизонту (А+Ві) 45—60 см.

В ілювіальному карбонатному горизонті чітко виражена «білозірка». Лінія скипання знаходиться в нижній частині горизонту Ві або на межі з гумусним горизонтом. Перехідний горизонт (В_к) темнувато-бурий, слабкоущільнений, по всьому профілю карбонатний. Товщина гумусного

Рис. 3.1 Профіль грунтів

(А) —0—38 см. Гумусний горизонт темно-сірого кольору, структура дрібнозерниста (цілина). На поверхні ясно видно борошнисту псішку.

Нр(Ві)—38—68 см. Гумусований перехідний горизонт з темно-коричневим відтінком, структура горіховидна, окремі агрегати гострочастої форми. Горизонт щільний, перехід до порід різкий.

Рк(В₂)—68—85 см. Бурувато-палевий щільний горизонт, по щільності помітні затікання гумусу.

Рк(ВС)—85—130см. Багато карбонатів у вигляді білозірки.

Рк(С) — 130—180 см. Темно-палевий глинистий лес. На глибині 100 см зустрічаються кристали гіпсу.

горизонту у чорноземів південних, звичайних і солонцюватих легко- і важкосуглинкових збільшується у напрямі зі сходу на захід — від 50—75 см на Лівобережжі Дніпра до 60—85 см на Правобережжі, на легкосу-глинкових лесовидних породах досягає 80—100 см і більше. Товщина гумусного горизонту чорноземів південних міцеляро-карбопатних у Задніпров'ї — 65—85 см, а в Кримському Степу — 45—65 см. [6]

Характерною ознакою чорноземів південних є невелика товщина горизонтів, проникання і фіксація гумусних речовин (50-60 см). На глибині 60-120 см розвинений ущільнений шар буруватого кольору з нагромадженням вуглекислих кальцію і магнію у вигляді білих плям.

Особливістю цих ґрунтів є також наявність гіпсу на глибині 2,5-4 м. У підвищеній північній частині гіпс залягає на глибині 4, а на південь з пониженням місцевості - 2-2,5 м.

Вміст гумусу в чорноземах південних збільшується на північ з поширенням чорноземів звичайних

З переходом до каштанових ґрунтів зменшується товщина гумусного горизонту і процентний вміст гумусу в чорноземах.

У ході аналізу ґрунтового профілю чорноземів південних можна зробити висновок, що цей тип ґрунту належить до одних з родючих ґрунтів України. Використання ґрунтів обмежується умовами недостатньої зволоженості території. Тому вони є цінним меліоративним фондом для розвитку іригації.

4. Механічний і агрегатний склад ґрунту

Механічний склад ґрунтів — це перш за все механічний склад ґрунтоутворювальної породи, на якій формуються ґрунти. У зв'язку з тим, що чорноземи південні сформувались на лесах, механічний склад їх важко суглинистий та легко глинистий. На лесах він не змінюється на глибину верхнього ярусу лесу. Найбільша кількість водостійких агрегатів розміром 0,25-10 мм спостерігається в орному і підорному шарах ґрунту. В більшості випадків вона коливається в межах від 70,1 до 87,5%.[5]

Механічний склад ґрунту стає важчим в напрямку з півночі на південь, а легшим - поблизу річкових долин, наприклад на терасах річок таких, як Дніпро, Буг, Дністер, Сіверський Донець.

Таблиця 2

Залежність властивостей чорноземів південних від механічного складу

Показник	Середньосуглинкові	Важкосуглинкові
Щільність складення, г/см3 верхній горизонт нижній горизонт Вологість в'янення, % Найменша вологоємкість, %	1,10—1,25 1,30—1,40 10,0—12,5 28—21	1,12—1.30 1,40—1,50 12,0—16,5 30—21
Запаси продуктивної вологи у метровому шарі у півтораметровому шарі Вміст гумусу, %	160—170 220—230 2,0—3,0	130—150 180—210 2,5—5,0

Для того, щоб дослідити конкретні властивості чорноземів південним пропонуємо зведену таблицю 3

Таблиця 3.

Характеристика чорнозему південного легкоглинистого на лесі

Показник Генетичний горизонт							Pk 78-108				Н0 -48 Нрк 48-78 Pk 78-108
		Глибина, см. см
		0-10	10-20	20-30	30-40	40-50	50-60	60- 70	70-80	80-90	90-100	100-120
Мех. склад, % від маси	0,01 мм	60		59		62		57	60		0,001 мм	61 -
	40	0,001 мм 40		42		39		37	38			39 -

З глибини 2,5-3,0 м починається сольовий пояс - друзи гіпсу і легкорозчинних солей. На схилах сольовий пояс залягає на глибині 2,0-2,5 м. Помітна диференціація профілю: ущільненість перехідного горизонту і збільшення в ньому мулуватої фракції. Гранулометричний склад переважно важкосуглинковий і легкоглинистий, але по лесових терасах зустрічаються середньосуглинковий, легкосуглинковий і, навіть, супіщаний. Важкосуглинкові і глинисті ґрунти містять 3,0-4,5% гумусу, тобто, вони є малогумусними. Запаси гумусу в шарі 0-100 см становлять 240-260 т/га. Реакція ґрунтового розчину нейтральна або близька до неї .

5. Фізичні і хімічні властивості чорноземів південних

Фізико-хімічні властивості чорноземів південних значною мірою відрізняються від властивостей чорноземів звичайних, відношення увібраних кальцію і магнію знижується до 3-4 : 1. З увібраним натрієм вони набувають солонцюватих властивостей. Пептизованих гумінових речовин у них менше, ніж у чорноземах звичайних відповідного складу. Менше також у чорноземах південних і інших агрегатів (0,01 мм), що зменшує здатність цих ґрунтів набувати агрономічно цінної структури.

Структура чорноземів південних зовні мало відрізняється від структури чорноземів звичайних, але міцність агрегатів дещо знижена через менший вміст гумусу і наявність увібраного натрію. Із зміною механічного складу від глинистих до легкосуглинкових зменшується і міцність агрегатів, відповідно змінюються водно-фізичні властивості (табл. 3.4.).

Реакція чорноземів південних нейтральна або слабкокисла, рН водної витяжки 6,5—7,5. Сума обмінних увібраних основ коливається від 5—15 до 17—50 мг-екв на 100 г ґрунту. [8]

Залежно від вмісту гумусу запаси загального азоту становлять 0,17—0,28 %. У чорноземах південних достатні запаси валового фосфору — 0,12—0,15%, багато калію. Кількість обмінного увібраного натрію становить 0,1—1 мг-екв на 100 г ґрунту.

Потенціальна родючість чорноземів південних така сама, як і звичайних, але використання різко обмежується недостатнім зволоженням. Тому вони є цінним меліоративним фондом для розвитку іригації.

У ході аналізу матеріалі в таблиці та бібліографічних джерел стає зрозумілим, що водно-фізичні властивості задовільні, структура в них майже така, як і у чорноземів звичайних, але водотривких агрегатів уже значно менше, до 25-30 % в орному шарі.

Таблиця 4

Фізико-хімічні властивості чорноземів південних

Показники	Глибина взятої проби	Глинисті перехідні до звичайних	Глинисті	Пилувато - важкосуглинкові	Піщанисто - суглинкові
рН сольової витяжки	0—20	6,0	6,3	6,1	0,30
	25—45	6,2	6,5	6,3	0,45
Гідролітична кислотність мг-екв на 100 г грунту,	0—20	2,77	2,30	1,52	1,65
	25—45	1,58	1,20	1,13	1 20
Сума ввібраних основ, мг- екв на 100 г грунту	0—20	33,4	33,0	26,8	26,0
	25—45	35,0	32,4	29,0	31,0
Ступінь насичення основа-	0—20	92,5	93,4	94,0	95,0
	25—45	95,7	96,3	96,0	97,0
Вміст увібраних основ, ми, % екв на 100 г грунту
Са2+	0—20	27,4	23,9	22,8	19,50
	25—45	28,9	28,9	22,06	22,00
Mg2+	0—20	7,7	7,9	6,3	5,08
	25—45	5,3	7,2	6,9	4,91
Na+	0—20	—	0,30	—	0,38
	25—45	—	0,21	—	0,56

Це пов'язано з меншим вмістом гумусу, а також появою в ґрунтово-вбирному комплексі обмінного натрію. Нижча в них і забезпеченість азотом та фосфором, але дуже висока - калієм. їх бонітет дорівнює 50-58 балам.

6. Сільськогосподарське використання

Ґрунти зони (чорноземи звичайні і південні, каштанові і світло-каштанові солонцюваті та коричневі ґрунти) характеризуються високим вмістом гумусу. Сонячної енергії і тепла тут достатньо для розвитку сільськогосподарських культур з тривалим вегетаційним періодом і одержання високих урожаїв.

Водночас у південному Степу завжди спостерігається нестача вологи: річна кількість опадів становить 300— 410 мм, з них на травень — серпень припадає 170—200, а в посушливі роки— 150 мм. Внаслідок цього бувають значні недобори урожаю. Часті посухи наносять сільському господарству велику шкоду. Різке зменшення валового збору зерна та інших культур у посушливі роки негативно позначається на кормовій базі тваринництва, що знижує його продуктивність.

Висока родючість чорноземів і економічне значення їх привертали увагу багатьох вчених - ґрунтознавців. Але досягнути максимальних врожаїв можливо за умови інтенсивного зрошення.

Зрошення — вирішальний фактор для вирощування високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур на південних чорноземах. На зрошуваних землях господарства вирощують високі врожаї рису, овочів, кормів.

У Степу зосереджено 83,3 % зрошуваних земель — 1,9 млн га (загальна площа їх 2,28 млн га).

Застосування зрошення і хімізації землеробства сприяє розширенню асортименту і зміні структури посівних площ сільськогосподарських культур, розвитку рисосіяння і промислового овочівництва. Без добрив неможливо виростити високий стабільний врожай навіть основної культури зони — озимої пшениці. Саме це і визначає збільшення об'ємів застосування мінеральних та органічних добрив.

В умовах інтенсивного землеробства особливу увагу слід приділяти вмісту в ґрунті органічної речовини, зокрема гумусу. Для кожного типу ґрунтів існує і мінімальний вміст гумусу. Для чорноземів південних він становить менше 4, а для каштанових ґрунтів — менше 2,5 %. Зниження запасів гумусу в ґрунті при екстенсивних системах землеробства призводить до погіршення його структури, порушення оптимальних умов водного, повітряного і теплового режимів. Спостерігаються зміни біологічних процесів, підвищується нагромадження залишків пестицидів і солей важких металів, розвиваються ерозійні процеси.

Отже, можна зробити висновок, що сільськогосподарська продукція вирощена на чорноземах, характеризується високою якістю. Особливо це стосується твердих пшениць, які завжди користувалися популярністю на світовому ринку. До того ж у чорноземній зоні інтенсивно розвивають тваринництво, птахівництво, бджільництво тощо.

Чорноземи південні, завдяки своїй високій родючості, є ґрунтами універсальної придатності під усі сільськогосподарські культури і плодово – ягідні насадження.

7. Заходи покрашення родючості ґрунтів

Існують певні заходи які покращають родючість чорноземних ґрунтів.

Першочергове значення має зяблева оранка плугами з передплужниками на глибину 22-25, а під цукрові буряки, кукурудзу - на 25 - 30 см, проведена слідом за збиранням урожаю.

У посушливі роки на чистих від бур'янів полях кращі результати дає поверхневий обробіток ґрунту дисковими лущильниками на глибину 10-12 см з наступним боронуванням. Раціонально застосовувати на цих ґрунтах такі способи обробітку, які б сприяли поліпшенню водного ґрунту в передпосівний період з метою одержання своєчасних і дружних сходів, а також способи, які сприяють нагромадженню та збереженню максимальних запасів вологи в глибоких горизонтах ґрунту (затримання , талих вод навесні, снігозатримання, насадження лісосмуг тощо). [5]

Чорноземні ґрунти, незважаючи на високу їх природну родючість, ефективно реагують на внесення добрив.

Калійні добрива на чорноземах насамперед необхідно вносити під такі культури, як цукрові буряки, соняшник тощо.

Ефективність зрошення підвищується при внесенні добрив. Забезпечення рослин вологою та елементами живлення дає можливість збільшити густоту насадження рослин.

Зрошення уже в перший рік знижує інтенсивність нітрифікації. Вміст у ґрунті нітратного азоту зменшується. Після багаторічного зрошення початковий рівень забезпечення рослин нітратним азотом треба підтримувати щорічним внесенням азотно-фосфорних добрив.

Якщо в сівозміну вводять люцерну і мінеральні добрива застосовуються разом з гноєм, то при тривалому зрошенні в ґрунті нагромаджується органічна речовина, яка легко гідролізується, що підвищує вміст у ґрунті нітратного азоту.

Фосфорні добрива на зрошуваних землях мають тривалу післядію. Тому їх дози необхідно визначати залежно від вмісту в ґрунті засвоюваних фосфатів. Для ґрунтів південного Степу оптимальний вміст в орному шарі засвоюваних фосфатів 30—40 мг на 1 кг ґрунту.

Зрошування підвищує рухомість у ґрунті калію. Тому на зрошуваних каштанових ґрунтах, чорноземах південних калійні добрива мало впливають на врожайність сільськогосподарських культур. Більш ефективні вони на супіщаних ґрунтах півдня.

Досить ефективним на зрошуваних землях є внесення гною. Він посилює використання рослинами елементів мінерального живлення.

Запаси гумусу в ґрунті стабілізуються при щорічному внесенні на 1 га сівозмінної площі чорноземів звичайних 4 т гною. Нагромадження його запасів можливе при внесенні 6 т/га і більше високоякісного підстилкового гною.

Щоб запобігти зменшенню запасів органічної речовини в ґрунті, вносять і мінеральні добрива. За даними Ерастівської дослідної станції, в дев'ятипільній зерновій сівозміні при внесенні за ротацією повного мінерального добрива (N130P140K150) вміст гумусу практично не змінився: на початку ротації становив 4,15, а наприкінці — 1,1:5 %.[2]

У північному Степу па чорноземі звичайному при внесенні мінеральних добрий па фоні оптимальних норм гною в перші два періоди запаси гумусу дещо зменшувались, а в третьому періоді помітно збільшилися і поліпшився поживний режим ґрунту.

Отже, можна зробити висновок, що серед усіх ґрунтів чорноземи найбільш агрономічноцінні. Ці ґрунти мають найбільшу потенціальну родючість, максимальне використання якої - основне завдання сільськогосподарського виробництва. Основними агротехнічними заходами, спрямованими на підвищення родючості чорноземів, є раціональні способи обробітку їх, нагромадження вологи, внесення добрив, поліпшення структури посівних площ, вирощування найбільш високоврожайних культур і сортів тощо.

Висновки

Чорноземи – багатство нашої країни. Ми у своїй роботі дали повну характеристику цим ґрунтам. Поряд з цим чорноземи зазнають ерозії, внаслідок чого на цих землях необхідно планувати комплекс заходів по запобіганню ерозії, боротьбі з нею. Залісенню підлягають всі масиви сильно еродованих земель. У посушливих районах агро - технічні заходи повинні бути спрямовані на забезпечення ґрунту вологою та ефективне використання її. На мало гумусних ґрунтах слід також збагачувати грунт на органічну речовину і поглиблювати орний шар.

У світовому землеробстві чорноземи, як зазначено у роботі, використовують переважно під посіви найважливіших продовольчих культур: пшениці, кукурудзи, ячменю, цукрового буряку, соняшнику, садових, овочевих, городніх, лікарських, квіткових культур, винограду, горіхоплідних, лісових та багатьох інших культур. У зв'язку з цим чорноземи є найбільш освоєними ґрунтами земної кулі, а потенціальні ресурси для розширення орних площ у чорноземній зоні практично відсутні. Сільськогосподарська продукція, вирощена на чорноземах, характеризується дуже високою якістю. Особливо це стосується твердих пшениць, які завжди користувалися популярністю на світовому ринку. Чорноземи, завдяки своїй високій родючості, є ґрунтами універсальної придатності під всі сільськогосподарські культури і плодово-ягідні насадження. Не випадково, що використання цієї родючості найважливішим завданням сільськогосподарського виробництва на чорноземах. Проте екологічно орієнтована реалізація цього завдання не прості справі. Першою перешкодою тут стає дефіцит вологи в період вегетації культур.

Екологізована система накопичення і зберігання в чорноземах вологи атмосферних опадів набуває воістину вирішального значення. На це спрямовані правильна організація й устрій території, створення полезахисних лісосмуг, снігозатримання та інші прийоми, які оптимізують їх водний режим.

Список використаної літератури

1. Гамаюнов В.Е. Почвоведение.- Херсон, 1997.- 292с.

2. Энциклопедический словарь юного географа – краэведа. Сост. Г.В. Карпов.- М.: Педагогика, 1981

3. Казидуб О.Є, Єріна О.І. Основи сільськогосподарських знань

4. Основи сільського господарства: Навч. Посібник/Б.М. Польських, М.І. Стеблянко, Р.Д. Чмир, В.С. Яворський.- 2-ге вид, перероб. і доповн.- К.: Вища школа, 1991.-296с.

5. Попович П.Д. Джамаль В.А. та ін. Придатність ґрунтів під сади та ягідники Київ урожай 1981р

6. Почвоведение/И.С. Кауричев, Н.П. Панов, и др.; под ред. И.С. Кауричева.- М.: Агропромиздат, 1989.-718 с.

7. Лобова Е.В., Хабаров А.В. Почвы.- М.: Мысль, 1983.- 304с

8. Чорний І.Б. (Чорний, Іван Борисович) Географія ґрунтів з основами

ґрунтознавства: Навч. посіб. для студ. географ. фак. пед. Вузів. - К.:

Вища школа, 1995.- 240с.

9. Сергеев Е.М. Грунтоведение М., МГУ 1973 с.386.