А Н О Т А Ц ы Я.

В даньй роботь досльджено вмьст та розподьл бьлкових
фракцьй сироватки кровь в нормальних фьзьологьчних умовах та
в умовах впливу на органьзм ьоньзуючого випромьнювання.
В результать досльджень встановлено, що пьд впливом
ьоньзуючого випромьнювання спостерьгаються значнь змьни
бьлкового спектру кровь внасльдок значного збьльшення гло-
бульнових фракцьй ( -, -глобульньзацья) та зменшення
фракцьй альбумьну за рахунок пофракцьйного перерозподьлу
бьлкьв по типу електрофоретичною гомогеньзацью.
Виявлено змьни кьлькьсного вмьсту та якьсного складу
ьмуноглобульньв сироватки кровь, якь можуть бути використань
у виглядь бьохьмьчних маркерьв при дьагностиць та прогнозу-
ваннь перебьгу ряду захворювань.


ВСТУП.

В даний час особливо велика увага надашться розвитку та
вдосконаленню досльджень, спрямованих на з'ясування та
пьзнання закономьрностей ь механьзмьв бьохьмьчних, генетич-
них, ьмунологьчних основ процесьв життшдьяльность, виясненню
взашмозв'язку мьж структурою важливих компонентьв живих ор-
ганьзмьв та юх бьологьчними функцьями.
Матерьальну основу всьх процесьв життшдьяльность живих
органьзмьв складають тисячь хьмьчних реакцьй, для яких ха-
рактерними ознаками ш висока швидкьсть, певна часова та
просторова скоординованьсть ь взашмозалежньсть. При цьому
сльд враховувати, що органьзм людини знаходиться в постьйно-
му взашмозв'язку з зовньшньм середовищем ь, як правило, за-
знаш закономьрного впливу рьзних факторьв,якь можуть виявля-
ти рьзноплановий вплив на певнь сторони обмьну речовин та
структуру ь функцью чисельних компонентьв живих кльтин, вьд
яких залежить життшдьяльньсть органьзму.
Важливими структурними компонентами живих органьзмьв, з
якими ь пов'язань всь прояви юх життшдьяльность, ш бьлки. Ць
високомолекулярнь азотовмьснь бьопольмери вьдьграють важливу
роль в живих органьзмах ь ш основою юх структури та основою
обмьну. З бьлками пов'язань такь процеси, як подразливьсть,
скоротливьсть, здатньсть до самооновлення та самовьдтворен-
ня, без яких важко уявити живь системи. Враховуючи важливу
роль бьлкьв в органьзмь, а також той факт, що бьлки визнача-
ють чисельнь важливь функцью живого органьзму та досить чут-
ливь до рьзних змьн його стану, досльдження бьлкового спект-
ру рьдин та тканин органьзму може складати значний ьнтерес.
Це тим бьльше важливо, поскьльки вивчення бьлкового спектру
може допомогти в з'ясуваннь причин, якь сприяють виникненню


- 4 -
рьзних захворювань ь, в першу чергу, порушення ьмунного ста-
тусу органьзму, здатность його до адекватною реакцью на
вплив несприятливих факторьв хьмьчною, фьзичною чи бьологьч-
ною природи.
Незаперечним ш той факт, що вмьст загального бьлка та
бьлкових фракцьй в тканинах ь рьдинах органьзму (сироватць
кровь, плазмь, лькворь) ш важливим дьагностичним показником
та показником резистентность органьзму. Це обумовлено тим,
що вмьст загального бьлка ь бьлкових фракцьй зазнаш певних
змьн пьд впливом ендо- та екзогенних факторьв та при за-
хворюваннях внутрьшньх органьв та порушеннях обмьну речовин.
При цьому спостерьгаються закономьрнь змьни вмьсту бьлкьв
та юх фракцьй в рьдинах ь тканинах органьзму.
Такими факторами може бути ьоньзуюче випромьнювання,
рьзнь хьмьчнь сполуки, ьони метальв, якь потрапляють до ор-
ганьзму ьз зовньшнього середовища, а також токсини мькроор-
ганьзмьв, що викликають ьнфекцьйнь захворювання та порушення
дьяльность внутрьшньх органьв та систем органьзму.
Досльдження та детальне вивчення механьзмьв впливу
рьзних ендо- та екзогенних факторьв на перебьг метабольчних
процесьв в органьзмь маш велике значення особливо в даний
час, поскьльки в результать техногенного та антропогенного
впливу значно погьршився стан довкьлля. За цих умов живь ор-
ганьзми, в тому числь ь людина, постьйно знаходяться в
екстремальних умовах, що зумовлено рьзними чинниками. Це,
в першу чергу, значне погьршення екологью пьд впливом техно-
генного пресьнгу, аварью на ЧАЕС та ьн.
Таким чином, органьзм людини знаходиться в постьйному
двосторонньому зв'язку з зовньшньм середовищем, яке може
проявляти значний вплив на його фьзьологьчнь функцью, обмьн
та метабольчнь процеси! Тому з'ясовування механьзмьв впливу
рьзних ендо- та екзогенних факторьв на обмьннь процеси в ор-
ганьзмь ш досить актуальним.


- 5 -
Метою нашою роботи було досльдження перерозподьлу бьл-
кових фракцьй сироватки кровь при рьзному функцьональному
стань органьзму, а також пьд впливом певних екзогенних фак-
торьв.
Для досльдження вмьсту та перерозподьлу бьлкових фракцьй
сироватки кровь ми використовували метод дискелектрофорезу в
польакриламьдному гель та метод ьмунодифузью.
Робота виконувалась на базь лабораторью бьологьчною
хьмью людини та тварин Черкаського державного уньверситету
та ьмунологьчною лабораторью обласною лькарнь.


- 6 -

ОГЛЯД ЛыТЕРАТУРИ.

1. Загальна характеристика бьлкьв кровь.

В даний час досльдженням бьлкьв плазми кровь присвячена
велика кьлькьсть льтератури.
За даними льтератури, сироватка кровь ш досить складною
системою, до якою входить 0,9% неорганьчних та 9,1% ор-
ганьчних сполук, серед них важливе мьсце займають бьлки -
6 - 8% (7, 24).
Молекули бьлкьв - складнь структури, основу яких скла-
дають амьнокислотнь посльдовность. Серед них видьляють групи
простих (протеюни) та складних (протеюди) бьлкьв. Протеюни
складаються лише з залишкьв амьнокислот, а протеюди мьстять
ще й компонент ьншою хьмьчною природи (вуглеводи, льпьди).
На цей час в сироватць кровь ьдентифькуються бьльше 100
бьлкових молекул. До бьлкьв сироватки кровь вьдносять групу
бьлкьв, якь:
- мьстяться в сироватць кровь;
- синтезуються в печинць, або ретикулоендотельальньй
системь;
- виявляють головну функцью в межах шдиною системи;
- видьляються в кров;
- знаходяться в плазмь в концентрацью бьльшьй, ньж в
ьнших бьологьчних рьдинах;
- можуть проявляти генетично обумовлений польморфьзм;
- не ш продуктом катабольчного протеользу.

Бьлки - польфункцьональнь сполуки ь виконують в
органьзмь безльч функцьй.
1.Транспортна функцья. Завдяки здатность утворювати
комплекси, бьлки приймають участь в перенесеннь сполук, ба-


- 7 -
гато з яких погано розчиняються, або зовсьм не розчиннь у
водь (жирнь кислоти, льпьди, стероюднь гормони).
2.Захисна функцья - збереження постьйною кьлькость
кровь в судинному русль при його пошкодженнь (бьлки системи
зсьдання).
3.Пьдтримка онкотичного тиску кровь. Бьлки не проходять
через мембраннь структури капьлярьв, що сприяш затримць води
та збереженню кьлькость циркулюючою кровь.
4.Регуляцья концентрацью ьоньв.
5.Створення бьлкових резервьв органьзму, якь забезпечу-
ють амьнокислотами мозок, серце та ьншь органи пьд час голо-
дування.
Враховуючи те, що бьлки визначають чисельнь важливь
функцью живих органьзмьв ь досить чьтко реагують на будь-якь
змьни його стану, в даний час досить велика увага надашться
визначенню вмьсту загального бьлка та бьлкових фракцьй при
рьзному функцьональному стань органьзму. Це обумовлено тим,
що вмьст загального бьлка, а також перерозподьл бьлкових
фракцьй сироватки кровь маш важливу дьагностичну цьнньсть,
ьнформуш про бьохьмьчнь процеси, якь проходять в органьзмь
та вьдкривають можливьсть корекцью рьзних порушень ь ранньою
профьлактики (7, 12, 42).
Разом з тим, вмьст бьлка в сироватць кровь ш головним
показником резистентность органьзму, що важливо в умовах
постьйного впливу ендо- ь екзогенних факторьв на органьзм
(7, 25, 42).
Сучаснь методи досльдження дають змогу одержати вичерп-
ну ьнформацью про стан бьлкового обмьну, встановити певнь
закономьрность порушень при розвитку захворювання.Досльджен-
ню вмьсту загального бьлка ь бьлкових фракцьй в сироватць
кровь присвячено велику кьлькьсть робьт вьтчизняних та за-
рубьжних досльдникьв (4, 20, 25, 33, 34). Згьдно з льтера-
турними даними бьлки рьдин органьзму герерогеннь ь склада-


- 8 -
ються з великою кьлькость фракцьй, якь в сумь складають по-
казник - загальний бьлок. Бьлковь фракцью визначають рьзними
методами: оптичними, титрометричними, седиментацьйними.
Склад бьлкьв сироватки кровь дуже складний. Тому будь-
яка класифькацья, яка базушться на обмеженьй кьлькость ознак
або на будь-якьй одньй (як в разь електрофорезу) властивость
повинна враховувати промьжнь ступень, що ь складаш враження
невизначеность. В даний час класифькацья бьлкьв кровь ба-
зушться на термьнах (наприклад: - глькопротеюд, -
льпопротеюд), якь були введень при електрофоретичному та
хьмьчному анальзах. В наукових досльдженнях для вивчення
вмьсту та розподьлу бьлкових фракцьй сироватки кровь досить
широко використовують методи зонального електрофорезу на
рьзних носьях (папьр, крохмаль, гель). Найбьльш поширеним
серед них ш метод диск-електрофорезу в польакриламьдному ге-
ль, який вперше було використано Кендалем в 1923 роць, та
метод радьальною ьмунодифузью. Дань методи володьють
значною дозволяючою здатньстю ь дають змогу виявити в сиро-
ватць кровь вьд 6 до 20 фракцьй.


- 9 -

2. Характеристика бьлкових фракцьй сироватки кровь,
роздьлених методами зонального електрофорезу.

Методом зонального електрофорезу, зокрема методом
диск-електрофорезу в польакриламьдному гель в сироватць
кровь можна виявити такь основнь фракцью:
1. Альбумьни (преальбумьни, постальбумьни).
2. Глобульни (,,,, ).
Кожна з них ш гетерогенною: утворюш ще по кьлька дуг
преципьтацью. Дань вьдносно розподьлу бьлкових фракцьй сиро-
ватки кровь роздьлених методом диск-електрофорезу в ПААГ
представлено в таблиць 1.
Крьм диск-електрофорезу для фракцьонування бьлкьв сиро-
ватки кровь, зокрема бьлкьв - ьмуноглобульньв використовують
метод ьмунодифузью. Суть цього методу в тому, що в агаровому
гель бьлкова сумьш, яка досльджушться, обробляшться спе-
цифьчною антисироваткою. Антиген дифундуш в агарь ь утворюш
кьльця преципьтацью, в разь чого виникають свошрьднь осади,
локальзацья яких дозволяш робити висновки про склад дос-
льджуваних бьлкьв.
Групи бьлкьв кровь, якь визначаються електрофорезом,
розмежовань у фьзьологьчному вьдношеннь. Так, в бьльшость
випадкьв, альбумьн вьдьграш роль бьлка, який визначаш
функцью живлення та пьдтримки осмотичного тиску ь лише по-
части приймаш участь в утвореннь комплексьв, якь забезпечу-
ють транспорт рьзних сполук. Група - та - глобульньв -
це бьлки, якь забезпечують транспорт ь лише частково зв'я-
зань з функцьшю ьмуньтету; - глобульни майже повньстю
зв'язань з ьмуньтетом ь лише частково з функцьшю транспорту.
Ця схема дозволяш дати характеристику функцьям бьлкьв кровь
(39).
Загальний вмьст бьлка та бьлкових фракцьй в сироватць


- 10 -
кровь варьюш в широких межах ь залежить вьд багатьох фак-
торьв - вьку, фьзьологьчного стану, тощо.
За даними ряду авторьв (2, 14, 16, 30, 33, 41) в нор-
мальних фьзьологьчних умовах вмьст бьлкових фракцьй пода-
ний в таблиць 2. Ми бачимо, що кьлькьсть загального бьлка у
дьтей лежить у межах 41-79 г/л,у дорослих - 65-85г/л, аль-
бумьну у дьтей ь дорослих - 20,5-52 та 56-65 г/л вьдповьдно,
кьлькьсть глобульньв складаш: 9,4-42 г/л у дьтей та 31-45
г/л у дорослих.
Як видно з таблиць, вмьст рьзних бьлкових фракцьй
варьюш в широких межах. Функцью та бьологьчна роль бьлкових
фракцьй рьзна, так, одньшю з важливих фракцьй, яка ш
найбьльш значною в кьлькьсному вьдношеннь та найбьльш од-
норьдною, ш фракцья альбумьньв.

Зона альбумьньв.
Основну частину бьлкьв плазми кровь складають альбумьни
(бьльще 50%). Альбумьн - резерв азоту в органьзмь, регулюш
колоюдно-осмотичний тиск.
Альбумьн складашться з 579 амьнокислотних залишкьв, се-
ред яких переважають залишки з негативним зарядом радикалу.
Може мьстити в свошму складь певну кьлькьсть вуглеводьв та
значну кьлькьсть дьамьнодикарбонових амьнокислот. Завдяки
свошму значному негативному заряду альбумьн може забезпечити
транспорт сполук (жирнь кислоти, стероюднь гормони, льпьди).
Згьдно з льтературними даними (1, 33, 39) при електрофорезь
альбумьн рухашться шдиним фронтом, однак при застосуваннь
бьльш тонких методьв роздьлення вдашться видьлити кьлька
мьнорних фракцьй. Деякь автори вважають, що гетерогенньсть
альбумьну за цих умов обумовлена наявньстю адсорбованих на
його поверхнь речовин - льганд (33, 34, 39). Велике фьзьоло-
гьчне значення маш комплекс альбумьньв з гормонами щитовидною
залози, стероюдними гормонами, ьнсульном. Альбумьн володьш


- 11 -
специфьчними центрами, до яких можуть пришднуватись гормони.
Рьвень альбумьньв регулюш вмьст вьльних гормоньв в кровь та
мьру юх активность, поскьльки гормони, якь зв'язань з альбу-
мьном, втрачають свою активньсть ь не можуть проходити
через мембрани кльтин. Зменшення кьлькость альбумьньв веде
до гормональних порушень.
В останньй час встановлено (33), що альбумьни легко
потрапляють в м'язеву тканину, пьдвищують ьнтенсивньсть
процесьв вьдновлення НАД, окислювального фосфорилювання,
генерацью АТФ.
Синтез альбумьну здьйснюшться в печьнць. Вмьст його в
сироватць кровь складаш 35 - 55 г/л. Рьвень альбумьну може
змьнюватися залежно вьд певних умов. Пьдвищення вмьсту
зустрьчашться рьдко - гьперальбумьнемья. Причиною даного
явища може бути дегьдратацья при зневодненнь органьзму (35,
37). Зменшення вмьсту - гьпоальбумьнемья - ш насльдком гемо-
делюцью та значних втрат бьлка (видьлення бьлка нирками,
шлунково-кишковим трактом), при порушеннь синтезу бьлка
(хвороби печьнки, голодування), при пьдвищеннь розкладу аль-
бумьну (ьнфекцьйнь хвороби, пухлини). Особливе мьсце займа-
ють хвороби, якь виникли як результат зменшення кьлькость
альбумьньв при гемоделюцью, серцево-судинною декомпенсацью,
хворобах печьнки (4, 8, 11).
При електрофорезь альбумьн, як правило, рухашться
одньшю чьткою окремою смужкою. ынколи на фореграмь можна ви-
явити ще двь фракцью - преальбумьн ь постальбумьн. Поява цих
фракцьй свьдчить про певнь порушення складу та спьввьдношен-
ня мьж окремими фракцьями бьлкьв, що характерно для ряду
захворювань, зокрема цукрового дьабету (7, 33, 36, 39).

Зона глобульньв.
Глобульни ( globulus - кулька) - групова назва природ-
них бьлкьв рьдин органьзму. Вони розчиннь в слабких сольових


- 12 -
розчинах, нерозчиннь в дистильованьй водь та випадають в
осад при 50% ь бьльшому насиченнь розчиньв сьрчанокислим
амоньшм (3, 4).
В органьзмах тварин та людини глобульни знаходяться в
сироватць кровь, слинь, цереброспинальньй рьдинь, в екстрак-
тах рьзних органьв та тканин. До глобульньв вьдносять прость
бьлки, глькопротеюди, льпопротеюди, металопротеюди.
У фракцьях глобульньв виявляшться активньсть деяких
ферментьв (сироваточна хольнестераза, церулоплазмьн), та де-
яких ьнгьбьторьв ферментьв (ьнгьбьтори трипсину, хьмотрипси-
ну, тромбьну, ацетилхольнестерази). До глобульньв належать ь
деякь фактори зсьдання кровь (протромбьн, плазмьноген,
фьбриноген, фьбринстабьльзуючий фактор). Необхьдно вьдзна-
чити, що до глобульньв належать антитьла та система
комплементу, якь складають гуморальний ьмуньтет.
Концентрацья глобульньв в плазмь кровь людини складаш
2 - 3 %. Сироваточнь глобульни з альбумьном та низькомолеку-
лярними речовинами сироватки кровь виконують найважливьшу
бьологьчну функцью, беручи участь в пьдтриманнь постьйного
осмотичного тиску кровь. Ця функцья глобульньв сташ особливо
суттшвою при зниженнь вмьсту в сироватць кровь альбумьну (в
насльдок деяких захворювань, при довгостроковьй ьмуньзацью).
Визначення абсолютного та вьдносного вмьсту сироваточних
глобульньв та юх фракцьй ш додатковим дьагностичним тестом
при великьй кьлькость захворювань людини. Глобульни рослин
утворюють значну групу бьлкьв в екстрактах з листя, насьння,
плодьв та ьн.
З кьнця 80-х рокьв глобульни почали дьлити на еугло-
бульни та псевдоглобульни. Еуглобульни розчиннь тьльки в
слабких сольових розчинах; при дьальзь проти дистильованою
води або при 33% насиченнь розчину сьрчанокислим амоньшм ви-
падають в осад. Псевдоглобульни розчиннь у водь та випадають
в осад при 50% насиченнь розчину сьрчанокислим амоньшм (3,


- 13 -
4). Якщо класифькувати бьлки за електрофоретичною рухли-
вьстю, то до глобульньв вьдносять всь бьлки, якь ру-
хаються повьльньше альбумьньв у поль постьйного електричного
струму при рН 8,2 - 8,6.
Залежно вьд електрофоретичною рухливость в глобульнових
фракцьях видьляють -, -, -, - та - глобульни.
ФРАКЦыЯ - ГЛОБУЛыНыВ. - глобульни - бьлки гострою
фази. Вони багать на вуглеводи, зв'язують близько 95% мьдь,
яка знаходиться в плазмь. До бьлкьв цьшю групи вьдносять:
антитрипсин, - кислий глькопротеюн (1, 3, 4).
- антитрипсин (серомукоюд Шульца) забезпечуш нейт-
ральзацью протеольтичних ферментьв трипсину та плазмьну, а
також протеаз, що звьльняються при льзись лейкоцитьв та чу-
жерьдних кльтин. Синтезушться в гептоцитах. Вмьст в сиро-
ватць кровь складаш 2 - 4 г/л. Значне пьдвищення даного ком-
поненту спостерьгашться при запальних процесах в печьнць та
легенях. Молекула маш ланцюг, який складашться з 349 амьно-
кислотних залишкьв та негативний заряд.
- кислий глькопротеюн (орозомукоюд) - компонент
бьлково-польсахаридних комплексьв, якь зустрьчаються в
тканинах та слизових секретах. Володьш досить рьзнома-
ньтними функцьями. В зонь запалення сприяш процесу фьбрино-
генезу, в зв'язку з чим вьн одержав назву бьлка гострою
фази запалення, синтезушться в печьнць. Вмьст його в
сироватць кровь складаш 0,2 - 0,4 г%. Стьйкий до дью
температур. Молекула маш негативний заряд.
Значне зростання даного компоненту спостерьгашться при
гострих та хроньчних захворюваннях, ревматоюдному артрить,
злоякьсних пухлинах. Зниження спостерьгашться при хворобах
печьнки, вагьтность, гастроентеропатью.
За даними ряду авторьв, до бьлкьв даною - глобульно-
вою фракцью (орозомукоюдьв) вьдноситься протромбьн (фактор
F ). Пьд його впливом проходить перетворення протромбьну в


- 14 -
тромбьн, що ш необхьдною умовою утворення фьбринового
згустка, який запобьгаш крововтратам. Фьзьологьчна концен-
трацья його складаш 0,05 - 0,1 г%. Пьдвищення та зни-
ження концентрацью спостерьгашться при захворюваннях пе-
чьнки, вагьтность, лькуваннь антикоагулянтами (11, 15, 20).
Решта бьлкьв гострою фази входять до складу - гло-
бульновою фракцью. До цьшю групи вьдносять такь бьлки, як
- макроглобульн, гаптоглобьн, церулоплазмьн, - льпопро-
теюн (24).
- макроглобульн ( - серомукоюд) маш глькопротеюдну
природу, високу молекулярну масу, мьстить до 10% вуглеводьв.
Досить часто його називають термолобьльним орозомукоюдом. На
вьдмьну вьд ьнших бьлкьв гострою фази, синтез його
здьйснюшться не в печьнць, а в ьнших тканинах. Основна
фьзьологьчна функцья бьлка - регуляцья активность тромбьну,
плазмьну, тобто виконуш роль ьнгибьтора протеаз.
Фьзьологьчна концентрацья його в межах 3,5 г%. Молекула маш
негативний заряд. Кьлькьсть його значно збьльшушться при
нефротичному синдромь, цукровому дьабеть, фьбринольтичньй
терапью. Зниження спостерьгашться при мьеломах, артритах.
Гаптоглобьн ( - мукоглобульн) специфьчно зв'язуш ге-
моглобьн. Складаш майже 1/4 маси всьх - глобульньв (24).
З гемоглобьном складаш стабьльний комплекс (1:1), який утво-
рюшться внасльдок внутрьшньосудинного гемользу еритроцитьв.
Внасльдок високою молекулярною маси даний комплекс не
екскретушться нирками, що запобьгаш втратам зальза та захи-
щаш нирки вьд пошкоджень гемоглобьном (15, 24). Комплекс
гаптоглобьн - гемоглобьн володьш пероксидазною активньстю,
тобто здатньстю прискорювати окислення ряду сполук за участю
пероксиду водню (24). Цей комплекс також вьдноситься до
бьлкьв гострою фази, вмьст яких значно збьльшушться при
гострих хроньчних захворюваннях, некрозах тканин, новоутво-
реннях. Зниження спостерьгашться при хворобах печьнки, ге-


- 15 -
мольтичньй анемью, спадкових порушеннях синтезу (33).
Фьзьологьчний вмьст складаш 0,4 - 0,75 г%. Молекула маш не-
гативний заряд.
Церулоплазмьн мьстить у свошму складь мьдь до 0,32%,
володьш пероксидазною та польамьнооксидазною активньстю, маш
глькопротеюдну природу; масова частка вуглеводного компонен-
ту складаш 16%. Виконуш роль депо та переносника мьдь,
приймаш участь в процесах синтезу гемоглобьну. ч оксидазою
аскорбьновою кислоти та адренальну (33). Збьльшення його
спостерьгашться при ьнфарктах, гепатитах. Знижушться при ге-
патоцеребральньй дистрофью. ч ряд даних, що специфьчне
зростання церулоплазмьну вьдбувашться при шизофренью (4, 9,
10, 15).
- льпопротеюн забезпечуш транспорт льпьдьв. В плазмь
вмьст складаш 1,5 - 2,3 г%. Пьдвищення рьвня бьлку пов'язано
з гьперльпьдемьшю, а зниження - з патологьшю гепатоцитьв.
ФРАКЦыЯ - ГЛОБУЛыНыВ за даними ряду авторьв (11, 27)
зв'язуш до 3/4 всьх льпьдьв плазми ь тьльки 5% протеюну. до
цьшю фракцью належать такь бьлки, як трансферин, гемопексин,
-мькроглобульн.
Трансферин (сидерофельн) забезпечуш транспорт ьоньв
зальза мьж тканинами (печьнка - кьстковий мозок), де
здьйснюшться синтез гемоглобьну (8). Мьстить в свошму складь
6% вуглеводьв, регулюш вмьст сироваточного зальза. З
трансферином можуть зв'язуватись ьони ьнших метальв: Cu,
Zn, Cr, Co, Mn. Фьзьологьчна норма складаш 2,9 г%
(33).
Пьдвищення вмьсту трансферину спостерьгають при посиле-
ному розпадь еритроцитьв та вагьтность. Зниження - при гост-
рих запальних процесах, новоутвореннях та нефротичному синд-
ромь.
Гемопексин (цитохромофьльн) зв'язуш бьлки та юх вугле-
воднь компоненти, завдяки чому утворюш комплекси з групою


- 16 -
зальзовмьсних сполук (гемоглобьном, мьоглобьном) ь тим самим
запобьгаш видьленню зальза через нирки. В нормальних
фьзьологьчних умовах бьлок насичений гемом лише частково, а
при гемольтичньй анемью - майже повньстю. Фьзьологьчна норма
складаш 0,5 - 1,0 г%. Вмьст бьлка зменшушться при гемользь,
захворюваннях нирок, печьнки, а збьльшення вьдбувашться при
запальних процесах.
- мькроглобульн знаходиться в плазмь в малих кьль-
костях, маш незначну молекулярну масу, мьстить в свошму
складь субодиниць антигенного комплексу гьстосумьсность тка-
нин, якь регулюють вьдчуження тканин при трансплантуваннь.
ФРАКЦыЯ - ГЛОБУЛыНыВ мьстить бьлки, якь мають
найменшу рухливьстььсть в порьвняннь з ьншими бьлками
кровь (при рН 7 - 9). Основну масу - глобульньв складають
бьлки, якь володьють функцьональними властивостями антитьл
(ьмуноглобульни).
ымуноглобульни (антитьла) - глькопротеюни плазми кровь,
якь виникають у вьдповьдь на введення до органьзму сто-
ронньх, невластивих йому сполук (антигеньв) (24).
ымуноглобульни ш сироваточними глобульнами. Внасльдок
антигенного стимулювання, кьлькьсть юх в сироватць кровь
пьдвищушться ь отримань таким чином ьмуноглобульни набувають
якость антитьл та можуть вступати в реакцью з антигеном,
який зумовив його появу.
При деяких пухлинних синдромах льмфоюдною льнью (мьело-
ми, льмфоми, плазмоцитоми) кьлькьсть сироваточних ьмуногло-
бульньв також може сильно пьдвищуватися, але при цьому вони
не володьють якостями антитьл. Всь ьмуноглобульни влодьють
загальними фьзичними та хьмьчними властивостями, але
вьдрьзняються один вьд одного по бьологьчним ознакам.
ымуноглобульни продукуються лейкоцитами, пьсля чого во-
ни потрапляють в тканини та рьзнь секрети: слину, сльози,
молоко та ьн. ымуноглобульни подьляють на п'ять класьв: IgA,


- 17 -
IgG, IgD, IgM, IgE. Вони являють собою протеюни з множинними
ланцюгами. Ць польпептиднь ланцюги мають рьзну молекулярну
масу, посльдовньсть амьнокислот: важкий ланцюг (heavy) або Н
(з великою молекулярною масою) та легкий ланцюг (light) або
L (з малою молекулярною масою). Вищевказань 5 класьв ьмуно-
глобульньв рьзняться мьж собою перш за все рьзною
посльдовньстю розмьщення Н - ланцюга; ць класи позначаються
льтерами грецького алфавьту, якь вьдповьдають кожному класу:
для IgG, для IgM, для IgA, для IgD, для IgE.
ыснують два рьзних типа L - ланцюгьв: ламбда - тип ( ),
та каппа - тип ( ). В одньй молекуль ьмуноглобульну не може
бути обох типьв ланцюгьв. Як правило, ьмуноглобульн скла-
дашться з двох пар ланцюгьв Н та L, якь з'шднань
дисульфьдними зв'язками таким чином: L - Н - Н - L. В
той час, коли молекула IgG складашться тьльки з одньшю оди-
ниць ( ) - - - ( ), в молекуль IgM ця одиниця пов-
торюшться 5 разьв (таб. 3).
В залежность вьд структури Н - та L - ланцюгьв, ьмуно-
глобульни подьляються на класи та пьдкласи (визначаються
структурою Н - ланцюга), на типи та субтипи (визначаються
структурою L - ланцюга) та на групи та субгрупи (визнача-
ються структурою варьабельних зон з Н - та L - ланцюгьв).
Структура Н - ланцюгьв визначаш клас ьмуноглобульньв:
G, А, М, D, Е. Рьзниця в посльдовность та розмьрах Н - лан-
цюгьв визначаш субкласи (наприклад, IgG1, IgG2, IgG3, IgG4 з
важкими ланцюгами 1, 2, 3 та 4).
L - ланцюги також мають варьацью посльдовность в
постьйньй область. Це зобов'язуш класьфькувати юх та включа-
ти в субтипи ланцюга "каппа" та, вьдповьдно - ланцюга "ламб-
да".
ыМУНОГЛОБУЛыН G (IgG). В цей клас входить 70 - 80% си-
роваточних ьмуноглобульньв людини. Молекулярна маса складаш
140000 - 150000. L - та Н - ланцюги з'шднань одним


- 18 -
дисульфьдним зв'язком, але кьлькьсть юх мьж обома Н - ланцю-
гами варьюш у кожною людини в залежность вьд вьдповьдного
субкласу (мал. 1).
Антитьла типу IgG з'являються головним чином пьд час
вторинною ьмунною реакцью. Вони можуть чинити гальмьвну
дью на синтез IgМ - антитьл, якь утворилися пьд час
первинною ьмунною реакцью шляхом конкурентною взашмодью
у вьдношеннь до антигену.
ыМУНОГЛОБУЛыНИ А (IgА) знаходяться в сироватць кровь
людини в 2-х формах: мономер та димер. Мономерна форма во-
лодьш константою седиментацью 7S та складашться з двох
легких ланцюгьв (ламбда або каппа) та двох важких ланцюгьв
( ); - ланцюги з'еднань мьж собою ще невстановленою
кьлькьстю дисульфьдних зв'язкьв.
Форма димер володьш константою осадження 10S та скла-
дашться з двох мономерьв, якь з'шднань мьж собою дисуль-
фьдними мьстками за участю J - польпептидного ланцюга
(вьд слова joining - зв'язок). Молярна маса J - ланцюга
складаш 20000, в кожньй молекуль ш 10 -12 залишкьв цистеюну.
Найбьльш докладно вивчень два субкласи IgА: IgА1, який скла-
даш 93% вьд всьшю кьлькость сироваточних А- ьмуноглобульньв
та IgА2, у якого легкь ланцюги подань димерами та з'шднаними
з важкими ланцюгами за допомогою водневих зв'язкьв (мал. 2).
В секреть багатьох видьв тварин були виявлень IgА
секреторного типу, якь ьснують у формь димерьв (11S). Цей
тип IgА вмьщуш в собь зайвий компонент в порьвняннь з сиро-
ваточним IgА (димером), який називашться секреторним ком-
понентом (S - компонент). Цей компонент у людини володьш
молекулярною масою, яка дорьвнюш 58000, найбьльша його
частина зв'язана з зоною Fс - молекули за допомогою
дисульфьдних зв'язкьв. S - компонент синтезушться в епьте-
льальних кльтинах залоз, якь видьляють IgА та пришднуються
до IgА - димеру пьд час секрецью. В молоць ш обидва субкласи


- 19 -
IgА, а IgА2 складають до 25% вьд усьшю кьлькость.
Захисна дья S - компоненту доведена зниженням ре-
зистентность секреторних IgА до дью протеольтичних ензимьв,
внасльдок поступового видалення секреторного компоненту з юх
молекули. Завдяки S - компоненту секреторнь IgА можуть вико-
нувати свою мьсцевь захиснь бьологьчнь функцью.
Антитьла типу секреторних IgА з'являються в секретах
пьсля мьсцевого введення антигену. Бьологьчнь дань вьдносно
мьсцевого ьмуньтету та хьмьчна характеристика IgА дали
змогу формулювати концепцью секреторною ьмунологьчною сис-
теми, що забезпечуш мьсцевий ьмуньтет поряд з гумо-
ральною ьмунологьчною системою, яка забезпечуш системний
ьмуньтет.
М - ыМУНОГЛОБУЛыН (IgМ) ш найбьльш поширеним ьмуногло-
бульном. Вьн характеризушться великою молекулярною масою
(850000) (19S) та високим вмьстом вуглеводьв. IgМ скла-
дашться з п'яти однакових субодиниць, молекулярна маса
яких дещо перевищуш молекулярну масу IgG. Мономерна IgМ-
структура нагадуш структуру IgG з тьшю рьзницею, що мьж -
ланцюгами ьснують тьльки два дисульфьдних зв'язки, з яких
один розмьщений на С- термьнальному закьнченнь ланцюга.
Антитьла типу IgМ з'являються пьд час первинною ьмунною
реакцью, а доля юх участь у синтезь контролюшться рьвнем
IgG.
ыМУНОГЛОБУЛыН D (IgD) володьш активньстю антитьла, але
його специфьчна роль залишашться невивченою. Значне пьдви-
щення IgD було встановлено в сироватць кровь вагьтних, але
тьльки пьд час пологьв; перед пологами ь пьсля них значення
його залишашться в нормьСПЩшp;Б^шчЧ*рыУай
ЖШо'oЯыАыА° >КАс`»7ю