смотреть на рефераты похожие на "Система національних розрахунків"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Реферат

З державного регулювання економіки на тему:

“ Система національних рахунків і баланс народного господарства, як моделі

макроекономіки ”

Чугу Михайла

ЕП -21

ВТЕІ КНТЕУ

Вінниця 2001

ЗМІСТ

1. Система розрахунків 3

2. Умови і принципи організації безготівкового платіжного обороту 3

3. Форми безготівкових розрахунків 3

4. Платіжний баланс. Його загальна характеристика та структура 9

5. Баланс ринку праці 11

6. Баланс грошових доходів і видатків населення України 12

7. Використана література 13

СИСТЕМА РОЗРАХУНКІВ

Своєчасне й повне погашення боргових зобов'язань є однією з головних ознак ефективного функціонування економіки в цілому і кожного її суб'єкта зокрема. Тому кожна держава багато уваги приділяє організації грошового обігу, створює різні платіжні системи, нормальне функціонування яких забезпечують банки.

Грошові платежі здійснюються за допомогою готівки та в безготівковій формі. Сукупність усіх грошових платежів, незалежно від їхньої форми, складає грошовий, або платіжний, оборот. Основну частину його (близько 80%) становить безготівковий оборот — та частина платіжного обороту, яка проводиться за рахунками в банках.

Сфери застосування готівкових та безготівкових платежів чітко визначені в законодавчому порядку. Платежі, що здійснюються за допомогою готівки, використовуються в процесі взаємовідносин господарських організацій із населенням, обслуговують рух його грошових доходів та витрат. У розрахунках між суб'єктами господарської діяльності майже всі господарські платежі
(крім дрібних) здійснюються безготівковим переказуванням коштів із рахунка платника на рахунок одержувача.

Безготівкові розрахунки обслуговують господарські взаємовідносини суб'єктів господарювання між собою та з фінансово-кредитними установами.
Відтак усі безготівкові платежі поділяються на розрахунки за товарними й нетоварними операціями. До перших належать платежі, безпосередньо пов'язані з одержанням продукції, виконанням робіт і наданням послуг; до других — платежі в бюджет, погашення заборгованості за кредит, страхові платежі та інші зобов'язання.

Існують ще й інші способи платежів, наприклад, планові, коли розрахунки проводяться не за кожну поставку матеріальних цінностей, а за певний період
(виходячи з плану поставки), або залік взаємних вимог, коли борги суб'єктів господарювання взаємно погашаються і тільки різниця переказується на рахунок кредитора.

УМОВИ І ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ БЕЗГОТІВКОВОГО ПЛАТІЖНОГО ОБОРОТУ

Однією з найважливіших сфер банківської діяльності, від якої залежить ефективність функціонування економіки в цілому і кожного суб'єкта підприємницької діяльності зокрема, є організація безготівкових розрахунків у господарському обороті.

Організація безготівкових розрахунків має сприяти процесу відтворення, тобто відповідати конкретним вимогам розвитку економіки. Головна з них — забезпечувати своєчасне отримання кожною господарською організацією коштів за поставлену продукцію та надані послуги, а отже, сприяти прискоренню обігу коштів у розрахунках. Водночас організація розрахунків має забезпечувати умови для взаємного контролю постачальника й покупця за дотриманням господарських угод та банківського контролю за правилами розрахунків згідно з чинними інструкціями та законодавством.

Організація безготівкових розрахунків нині базується на таких принципах:

1. Кошти юридичних осіб підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в касах (у межах встановленого банком ліміту) та норм витрат з виторгу, установлених чинним порядком ведення касових операцій у господарстві України.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються через банки переказуванням коштів із рахунка платника на рахунок одержувача коштів.

3. Кошти з рахунка підприємства списуються з розпорядження його власника (за винятком випадків, установлених законами України), а також на рішення суду (арбітражного суду) та за виконавчими записами нотаріусів. У випадках, передбачених чинним законодавством, із рахунків підприємств здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів.

4. Підприємства самостійно вибирають (}юрми розрахунків та закріплюють їх у договорах та угодах з банками. Банки можуть пропонувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності своїх клієнтів та виходячи із конкретних ситуацій, які виникатимуть у процесі розрахунків.

5. Підприємства мають право вибору банків для відкриття своїх рахунків.
Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їхні розпорядження щодо переказування коштів із рахунків.

6. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг. Взаємні претензії щодо розрахунків між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися на підставі таких розрахункових документів:

— платіжних доручень;

— платіжних вимог-доручень;

— чеків;

— акредитивів;

— векселів;

— платіжних вимог;

— інкасових доручень (розпоряджень).

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами
Національного банку України. Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійснюватися за допомогою банківських платіжних карток. Порядок використання платіжних карток визначається Національним банком України.

Порядок оформлення розрахункових документів

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та містити
(залежно від їхньої форми) такі реквізити: а) назву документа; б) номер документа, число, місяць, рік його виписки; в) найменування платника та одержувача коштів (офіційні скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті, їхні ідентифікаційні коди за
Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України (щодо фізичних осіб — ідентифікаційні номери, котрі проставляють на підставі відповідних документів податкових органів), номери рахунків в установах банку; г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку); д) суму платежу, написану цифрами та літерами; е) призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та інше), із зазначенням його номера й дати, назва законодавчого акта, що дає право на безспірне стягнення та безакцентне списання коштів (дата, номер і відповідний пункт); є) на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) — відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів; ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету); з) суму податку на додану вартість (цифрами) або напис «без податку на додану вартість».

Якщо хоча б один із вищезазначених реквізитів (коли їх передбачено формою документа) буде не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ не прийме до виконання.

При цьому використання факсиміле замість власноручного підпису, виправлення й підчищення в розрахункових документах не допускаються. Банк також не має права робити будь-яких виправлень у поданих розрахункових документах.

Відмовляючись прийняти від клієнта розрахунковий документ, банк у день отримання документа зобов'язаний зробити на його зворотному боці напис про причину відмови (за підписами головного бухгалтера й виконавця, засвідченими штампом банку) та повернути його клієнту.

Клієнт, виходячи зі своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) відповідними каналами зв'язку. Спосіб подання документів до банку застерігається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Необхідно зазначити, що кошти списуються з рахунка платника тільки на підставі першого примірника розрахункового документа. За часткової оплати розрахункових документів банк виписує меморіальний ордер.

Розрахункові документи банки приймають до виконання без обмеження суми.
Платежі з рахунків клієнтів виконуються банками у межах залишків коштів на початок операційного дня.

Коли існує технічна можливість урахувати поточні надходження коштів на рахунки протягом операційного дня, банки можуть здійснювати платежі з доручення клієнтів з урахуванням цих сум.

Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку.

Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здійснюються банком того самого дня, а ті, що надійшли пізніше, — наступного дня.

На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в обов'язковому порядку в правому горішньому ріжку проставляє дату надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на документах додатково ставлять штамп «Вечірня». Дату виконання розрахункового документа проставляють у правому нижньому ріжку.

Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше ніж наступного після отримання інформації від розрахункової палати робочого дня.

Розрахунки в системі електронних платежів «клієнт—банк»

Клієнти можуть користуватися електронною системою «клієнт— банк», яка забезпечує:

— передавання повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту;

— автоматичне ведення протоколу (та його захист) обігу розрахункових документів між банком і клієнтом, що можуть передаватися як безпосередньо в банк, так і на автоматизоване робоче місце (далі—АРМ) клієнта;

— автоматичне архівування протоколів наприкінці робочого дня.

Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів «клієнт—банк» і оброблення його електронних документів банком є окремий договір між ним і банком.

У договорі обов'язково мають бути обумовлені права, обов'язки та відповідальність сторін і порядок вирішення спірних питань.

Програмне забезпечення системи «клієнт—банк» має відповідати вимогам до технології банківських розрахунків і бути сертифікованим Національним банком України.

АРМ клієнта забезпечує автоматичне ведення поточного стану власного рахунку в банку, ураховуючи проведені початкові та зворотні платежі.
Електронні документи, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надано право підпису.
Банківська частина системи «клієнт—банк» забезпечує перевірку електронних підписів на кожному електронному розрахунковому документі клієнта та у платіжному файлі в цілому.

Системою «клієнт—банк» здійснюється звіряння (квитовка) файлів початкових і зворотних платежів між банком і АРМ клієнта, підготовка виписки щодо платіжних операцій клієнта в банку протягом операційного дня та звіряння виписки наприкінці дня з інформацією, яка надійшла на АРМ клієнта.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень

Платіжне доручення (далі — доручення) — це письмово оформлене доручення клієнта банкові, що його обслуговує, на переказування визначеної суми коштів зі свого рахунка.

Доручення приймаються банками до виконання протягом десяти календарних днів із дня виписки, без урахування дня заповнення доручення.

Банк приймає від платника до виконання доручення тільки в межах коштів, наявних на його рахунку, за винятком доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів та внесків до державних цільових фондів, які приймаються банками без огляду на наявність коштів на рахунках підприємств. За браком коштів на рахунках такі доручення враховуються на окремому позабалансовому рахунку № 9929.

Як правило, доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного й нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

— за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

— у порядку попередньої оплати;

— для остаточних розрахунків за актами звіряння взаємної заборгованості підприємств;

— для переказування підприємствами сум, які належать фізичним особам
(заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо), на їхні рахунки, відкриті в установах банків;

— в інших випадках за згоди сторін.

При цьому попередня оплата здійснюється підприємствами тоді, коли це обумовлено договором або встановлено окремими указами Президента України та рішеннями уряду.

За рівномірних і постійних поставок товарів та надання послуг розрахунки між постачальниками й покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним переказуванням коштів у строки і в розмірах, обумовлених договорами.

У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки переказування коштів, періодичність звіряння розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем.

Останній платіж за договором, як правило, має враховувати взаємну заборгованість постачальника й покупця.

Розрахунки гарантованими дорученнями

Коли одержувач коштів не має рахунка в банку або розрахунки платіжними дорученнями безпосередньо з одержувачем коштів неможливі, підприємство може здійснювати переказування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв'язку.

За допомогою гарантованих доручень підприємство може здійснювати (без обмеження суми) переказування коштів:

— на ім'я окремих громадян — коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар і т.п.);

— підприємствам — на витрати для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.

Підприємство-платник здійснює переказування коштів через відділення зв'язку поданням гарантованого банком доручення, що в ньому вказується конкретне підприємство зв'язку, з рахунка якого сплачуватиметься переказ.
До всіх примірників доручення додається належно оформлений список одержувачів переказів із зазначенням, на які цілі перекази призначено, та заповнені бланки переказів.

На суму гарантованого банком доручення не може бути накладено арешт і звернено стягнення на підставі претензій до платника, який виписав доручення.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень

Платіжна вимога-доручення (далі — вимога-доручення) — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

— верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

— нижня —доручення платника своєму банкові переказати з його рахунка суму, проставлену в рядку «сума до оплати».

Вимога-доручення складається за встановленою формою, заповнюється одержувачем коштів та надсилається безпосередньо платнику.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

З метою гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень рекомендується передавати їх у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставлену згідно з договором (угодою) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо).

За згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає в банк, що його обслуговує.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів із дня виписки (день заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується).

Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, яка може бути оплачена наявними на рахунку платника коштами.

У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про це безпосередньо одержувача коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Порядок здійснення розрахунків чеками

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також між фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банкові (банкові-емітенту), котрий веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець — юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель — підприємство, яке є отримувачем коштів на чек.

Банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України за затвердженим банком зразком.

Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.

З дозволу Національного банку України чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовлені (з дотриманням усіх обов'язкових вимог) комерційними банками самостійно з власною фірмовою позначкою.

Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами в разових операціях, виготовляються й обліковуються окремо.

Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця
(фізичної особи) один або кілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.

Строк дії чекової книжки — один рік; розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, — три місяці. За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек обов'язково включає такі реквізити: а) назву «розрахунковий чек»; б) назву власника чекової книжки (далі — чекодавця) та номер його рахунку (для фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює); в) назву банку-емітента і його номер МФО; г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, щодо фізичних осіб — ідентифікаційні номери у разі надання таких державною податковою адміністрацією; д) назву чекодержателя; е) доручення чекодавця банкові-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами; є) призначення платежу; ж) число, місяць, рік видачі чека та місце його видачі; з) підпис чекодавця та відбиток печатки юридичної особи.

Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателем протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).

Якщо закінчення строку пред'явлення чека припаде на неробочий день, то останнім днем строку вважатиметься перший наступний робочий день.

Чек приймається чекодержателем в оплату безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого виписаний документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт та наданих послуг.

Забороняється передача чекової книжки (розрахункового чека) її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписування незаповнених бланків чеків і прикладання до них печатки юридичними особами.

На бажання фізичної особи розрахунковий чек може бути виписаний на ім'я іншої особи, яка в цьому разі стає чекодержатєлем. Видача розрахункових чеків на пред'явника не проводиться.

Обмін чека на готівку і отримання решти із суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється.

За розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг дозволяється отримання чекодавцем решти із суми чека готівкою, але не більше двадцяти процентів від суми чека. Якщо сума решти більша, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека.
Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.

Для отримання чекової книжки підприємство або фізична особа подає до банку-емітента заяву.

Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому балансовому рахунку № 722 «Розрахункові чекові книжки та розрахункові чеки» у банку-емітенті. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення для переказування коштів на рахунок № 722
(фізична особа подає в банк заяву або заповнює ордер за встановленою формою на перерахування коштів, що зберігаються на її рахунку, або вносить суму готівкою).

Чеки з чекової книжки виписуються чекодавцем, коли настає право чекодержателя на одержання платежу, тобто видаються за фактично поставлені товари та надані послуги.

Розрахунки акредитивами

Акредитив — це форма розрахунків, за якої банк-емітент з доручення свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

— виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

— надати повноваження іншому банку (виконавцю) здійснити цей платіж.

Заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.

Банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові.

Бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив
(продавець, виконавець робіт або послуг тощо).

Банк-виконавець — банк бенефіціара або інший банк, що з доручення банку- емітента оплачує акредитив.

Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банком- емітентом на банк-виконавець, останній може виступати як авізуючий або як банк-платник.

Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків зазначаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: а) покритий — акредитив, для оплати якого заздалегідь бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або банку- виконавцю; б) непокритий — акредитив, оплата якого за браком коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні. На кожному акредитиві має бути вказано, чи є він відкличним або безвідкличним. За відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром
(наприклад за недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження щодо зміни умов відкличного акредитива заявник може дати бенефіціару тільки через банк-емітент, котрий повідомляє банк- виконавець, а останній — бенефіціара.

Банк-виконавець не має права виконувати безпосередні розпорядження заявника акредитива.

Банк-виконавець зобов'язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива і були виставлені бенефіціаром та прийняті банком- виконавцем до отримання останнім повідомлення про зміни або анулювання акредитива.

Безвідкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згоди бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Зі своїми пропозиціями щодо зміни умов акредитива бенефіціар має звернутися до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає потрібне повідомлення банкові-виконавцю.

Акредитиви в іншому банку (виконавцю) з доручення банку-емітента можуть виконуватися: а) депоновані — списанням коштів із рахунка № 720 «Акредитиви», відкритого у банку-виконавцю; б) гарантовані — наданням банкові-виконавцю права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого за встановлення кореспондентських відносин між банками.

Відносини між банком-емітентом і банком-виконавцем регулюються кореспондентськими договорами (угодами), що в них обумовлюється розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов'язані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Для відкриття акредитива підприємство подає банкові-емітенту заяву за встановленою формою, де має вказати:

— назву заявника й бенефіціара та їхні ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України;

— назву банку-емітента та банку, що виконуватиме акредитив;

— вид акредитива;

— строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитива у банку- виконавцю);

— суму акредитива;

— дату і номер договору (угоди), яким передбачається відкриття акредитива;

— умови акредитива (види товарів, які оплачуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів — з акцептом уповноваженого платника, без акцепту та ін.).

Зазначені реквізити є обов'язковими і за браком хоч би одного з них акредитив не відкривають.

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС.

ЙОГО ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СТРУКТУРА

Платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка характеризує зовнішньоекономічне становище держави та відображує економічні стосунки національної економіки з економіками держав світу. Таку модель складають з метою розробки та запровадження обгрунтованої зовнішньоекономічної та валютної політики країни, аналізування та прогнозування тенденцій розвитку товарного та фінансового ринків, одержання різноманітних порівняльних даних, оцінювання умов торгівлі. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародні фінансові установи, зокрема Міжнародний валютний фонд, приймають рішення про надання країні фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту.

Платіжний баланс — це співвідношення між платежами, які здійснені економічними суб'єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період (квартал, рік). Якщо надходження з-поза кордону перевищують платежі, то баланс буде активним, а за перевищення платежів над надходженнями — пасивним. За активного сальдо платіжного балансу збільшуються надходження іноземної валюти в країну, зростають валютні резерви держави. Пасивне сальдо призводить до відтоку іноземної валюти з країни і зменшення валютних резервів.

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, зв'язками зі світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки й зовнішньоекономічних відносин.
Тому платіжний баланс, точно відображуючи економічний стан країни, широко використовується для прогнозування й макроекономічного регулювання.

Складання платіжного балансу, розробка методологічної та методичної бази для його аналізу та прогнозування, а також опрацювання економічних способів впливу держави на стан платіжного балансу покладено на
Національний банк України.

За формою платіжний баланс є зведеним статистичним звітом за певний період, в якому відображено всі реальні економічні стосунки між резидентами й нерезидентами держави. Він свідчить про результати експортно-імпортних операцій з товарами, послугами і капіталом; трансфертних операцій; про стан валютних коштів; про факти зміни прав власності; про різні вимоги й зобов'язання; накопичення або витрату валютних резервів тощо.

Для складання платіжного балансу використовується широке коло інформаційних джерел та експертних оцінок на базі застосування сучасної електронної обчислювальної техніки і нових інформаційних технологій за такими основними напрямками:

— розробка інтегрованої інформаційної системи статистичної інформації з платіжного балансу;

— застосування системи контролю за вірогідністю даних стосовно зовнішньоекономічної діяльності держав, а також коректного відображення у звітності курсових співвідношень основних валют у розрахунках;

— визначення методичних питань щодо належного відображення зовнішнього боргу, удосконалення інформаційних потоків про міжнародні кредитні угоди;

— методичне обгрунтування й відповідне використання експертних оцінок і розрахунків, даних спеціальних обстежень для характеристики окремих позицій платіжного балансу;

— методологічне опрацювання питань проведення систематичного аналізу і прогнозування платіжного балансу відповідно до стандартів Міжнародного валютного фонду, адаптація вихідних даних та запровадження аналітичних розробок.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис— на кредит за однією статтею та на дебет за іншою. Це правило ще раз підтверджує те, що більшість економічних операцій за своєю суттю є обміном економічними цінностями. У разі, коли має місце безоплатне передавання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття «трансферти» — спеціально для обліку операцій, проведених на безоплатній основі.

Отже, сума кредитових проводок має збігатись із сумою дебетових, а загальне сальдо завжди має дорівнювати нулю. Але практично досягти такого балансу просто неможливо. Розбіжності між сумами кредитових та дебетових проводок називаються «чистими помилками та упущеннями» й відображаються у відповідній балансуючій статті (табл. 1).

У більшості країн платіжні баланси розробляються за схемою, яку рекомендовано Міжнародним валютним фондом. За характером операцій платіжні баланси включають такі розділи: рахунок поточних операцій; рахунок капіталів та фінансових операцій; резервні активи.

У платіжному балансі зі знаком «плюс» відображається експорт товарів та послуг, одержані доходи та трансферти, зменшення фінансових активів, збільшення зобов'язань; зі знаком «мінус» — імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, збільшення фінансових активів, зменшення зобов'язань.

Таблиця 1

ДИНАМІКА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ (млн дол. США)
|Статті |1994 |1995 |1996 |
|РАХУНОК ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ |-1163 |-1152 |-1185 |
|БАЛАНС ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ |-1366 |-1190 |-1122 |
|ТОВАРИ (сальдо) |-2575 |-2702 |-4296 |
|Експорт товарів |13894 |14244 |15547 |
|Імпорт токарів |-16469 |-16946 |-19843 |
|БАЛАНС ПОСЛУГ | | |3174 |
|Експорт послуг |1209 |1512 |4799 |
|Імпорт послуг |2747 |2846 |-1625 |
|ДОХОДИ (сальдо) |-1538 |-1334 |-572 |
|Надходження |-344 |-434 |103 |
|Виплати |56 |247 |-675 |
|ПОТОЧНІ ТРАНСФЕРТИ (сальдо) |-400 |-681 |509 |
|Надходження |547 |472 |619 |
|Виплати |583 |557 |-110 |
|РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ 3 КАПІТАЛОМ ТА |-36 |-85 | |
|ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ | | |946 |
|РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ 3 КАПІТАЛОМ |735 |878 | |
|Капітальні трансферти | | |5 |
|ФІНАНСОВИЙ РАХУНОК |97 |6 |5 |
|ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ |97 |6 |941 |
|в Україну |638 |872 |521 |
|з України |159 |267 |5 |
|ПОРТФЕЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ |-8 |-10 | |
|Зарубіжні цінні напери | | |-1 |
|Вітчизняні цінні папери | |-12 |199 |
|ІНШІ ІНВЕСТИЦІЇ | |16 |1090 |
|Активи |1033 |1099 |-821 |
|Пасиви |-3026 |-1574 |1911 |
|Середньострокові та довгострокові кредити |4059 |2673 |1140 |
|одержані |21 |3506 |1951 |
|погашені (графік) |1586 |4561 |-811 |
|Інший короткостроковий капітал |-1565 |-1055 |771 |
|РЕЗЕРВНІ АКТИВИ |4038 |-833 |-873 |
|Помилки та упущення |-546 |-488 |239 |
|БАЛАНС |428 |274 |0 |
| |0 |0 | |

Поточні операції. Баланс поточних операцій включає такі статті: баланс товарів та послуг (торговельний баланс), чисті доходи, поточні трансферти.
Рахунок поточних операцій є важливою частиною платіжного балансу, оскільки він забезпечує інформацію про стан попиту на імпорт та експорт, що суттєво може впливати на обмінний валютний курс. Крім того, цей розділ балансу забезпечує інформацію про те, що станеться з правом країни на іноземне майно у довгостроковому періоді.

Зміст кожної позиції у платіжному балансі потребує спеціального розгляду. Торговельний баланс розраховується на підставі даних митної статистики, оскільки вона повніше відображає експортно-імпортні потоки, враховуючи і дрібний опт.

Для складання статті «Послуги» використовуються дані банківської звітності, Міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств та відомств, довідки з посольств та експертні оцінки.

До статті «Доходи» (відповідно до міжнародної практики) включають не тільки дані про трудові надходження та виплати, дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, проценти на залучений капітал, а також і проценти, що мають бути сплачені у звітному періоді. Таким чином, ідеться не тільки про фактично сплачені проценти, а й про виконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення щодо реальних прибутків та витрат від наданого та залученого капіталу.

Стаття «Трансферти» відображає некомпенсовану передачу Україні матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. У платіжному балансі виокремлюють поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти відображають на рахунку поточних операцій та складають за даними банківської звітності, інформації з агентства міжнародної технічної допомоги та ОЕСД.

Рахунок капіталів та фінансових операцій. Цей розділ включає: прямі та портфельні інвестиції, іноземні кредити, капітальні трансферти. Він описує рух капіталу між країнами. Відтік капіталу спричиняє купівля іноземних активів (стаття платежів), а приплив — купівля іноземцями національних активів (стаття надходжень).

Резервні активи. Оскільки валюти більшості країн не використовуються як міжнародні валютні резерви, то ці країни змушені (фінансувати дефіцит платіжного балансу, постачаючи іноземним урядам та центральним банкам власні валютні резерви. Дефіцит платіжного балансу асоціюється з втратою даною країною валютних резервів; активне сальдо — з приростом цих резервів.
Коли ми говоримо про пасивне чи активне сальдо платіжного балансу, то фактично маємо на увазі надлишок або дефіцит у офіційному балансі резервів для операцій. Цей баланс охоплює статті рахунку на поточних операціях плюс статті рахунку капіталу. Оскільки платіжний баланс має врівноважуватися, то офіційний баланс резервів для операцій дає нам чисту суму валютних резервів, що переміщуватимуться між центральними банками для фінансування міжнародних операцій. Центральний банк особливо заінтересований у виявленні потоків руху валютних резервів, оскільки вони мають значний вплив на монетарну політику і, зокрема, на пропозицію грошей.

Баланс ринку праці

Баланс ринку праці характеризує рух робочої сили і складається з відповідних балансів ринку праці територій. Реформування економіки, зміна форм власності впливатимуть на вивільнення працівників з галузей економіки і в послідуючі роки.

Збільшиться частка незайнятого населення, яка перебуватиме на обліку в державній службі зайнятості. На початок року вона становила 1413 тис. осіб
(відповідно у 1997 р. - 392.2 тис., у 1998 р. - 677.9 тис. осіб). В послідуючі роки збільшиться рівень зареєстрованого безробіття з 4.62% працездатного населення у працездатному віці до 6-7%. Рівень прихованого безробіття значно перевищуватиме його офіційний рівень.

Кількість зареєстрованих безробітних збільшиться з 1265,8 тис. осіб на кінець 1998 року до 1700 тис. чоловік на кінець 1999 року.

Баланс ринку праці є основою для складання Програми зайнятості населення.

Таблиця 2

Баланс ринку праці, тис. осіб
|Показник |Роки |
| |1997 |1998 |1999 |
| |звіт |очікува|прогноз|
| | |не | |
|1. Кількість незайнятих осіб, які перебували на | | | |
|обліку в |1455.2 |2422.4 |3300 |
|державній службі зайнятості - всього | | | |
|2. Кількість незайнятих осіб, які перебували на | | | |
|обліку, на початок |392.2 |677.9 |1413 |
|року | | | |
|3. Звернулося з питань працевлаштування протягом| | | |
|року - |1063 |1744.5 |1887 |
|всього, у тому числі |259.8 |618:8 |760 |
|вивільнені з галузей економіки |439.9 |639.9 |610 |
|звільнені з причин плинності кадрів |77.6 |133.8 |150 |
|випускники навчальних закладів |66.3 |110 |130 |
|раніше зайняті в домашньому господарстві |219.4 |242 |237 |
|інші категорії незайнятого працездатного | | | |
|населення | | | |
|4. Працевлаштовано незайнятих громадян |303.5 |372.6 |450 |
|5. Знято з обліку для самостійного вирішення | | | |
|участі у трудовій діяльності та з інших причин |473.8 |636.8 |860 |
|6. Кількість незайнятих осіб, які перебували на | | | |
|обліку, на кінець |677.9 |1413 |1990 |
|року |637,1 |1265.8 |1700 |
|з них - безробітні | | | |
|7. Рівень зареєстрованого безробіття (у % до | | | |
|працездатного населення у працездатному віці) |2.33 |4.62 |6.2 |

Таблиця 3

Баланс грошових доходів і видатків населення України, (млн. грн)
| | |Роки | |
|Показник |1997 |1998 |1999 |
| |звіт |очікува|прогноз|
| | |ння | |
|Доходи | | | |
|Оплата праці робітників та службовців, включаючи| | | |
|робітників кооперативів та суб'єктів |25478 |28500 |30400 |
|підприємницької діяльності | | | |
|Грошові доходи від колективних | | | |
|сільськогосподарських підприємств |122 |115 |120 |
|Надходження виторгу від продажу продуктів | | | |
|сільського господарства |1496 |1690 |1880 |
|Пенсії та грошова допомога |12374 |13200 |14330 |
|Стипендії |144 |170 |180 |
|Доходи від продажу іноземної валюти |6184 |8500 |10200 |
|Сальдо грошових переказів |115 |175 |190 |
|Інші доходи |4156 |4700 |5100 |
|Всього грошових доходів; |50069 |57050 |62400 |
|Видатки і заощадження | | | |
|Купівля товарів і оплата послуг - усього, |31876 |35700 |38280 |
|у тому числі у всіх торгових системах і | | | |
|сільськогосподарських підприємствах |21275 |24770 |25480 |
|оплата послуг та інші витрати |10601 |10930 |12800 |
|Обов'язкові платежі та добровільні внески |5223 |7000 |7800 |
|Приріст заощаджені, у вкладах та придбання |2585 |2100 |2760 |
|іноземної валюти | | | |
|Видатки населення на придбання іноземної валюти |7757 |10600 |11000 |
|Інші видатки |491 |850 |960 |
|Всього грошових видатків і заощаджень |47932 |56250 |60800 |
|Перевищення доходів над видатками (+) або | | | |
|видатків над доходами (-) |+2137 |+800 |+1600 |

Використана література

1. Грощі та кредит: Підручник/За ред. Професора Б.С.Івасіва.—К.: КНЕУ,

1999.—404 с.
2. Пруссова Л.Г. Экономика. Тренинг курс. Учебно-методическое пособие–К.:

ТОВ ”УВПК”ЕксОб”, 1999.–632с.
3. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. – Львів: “Українські технології”, 1999. – 640 с.
4. Дідівська Л., Головко Л. Державне регулювання економіки. – К.: Знання-

Прес, 2000. – 209 с.