Реферат: Міжнародна економіка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

по дисципліні « Міжнародна економіка »

Слухач : ........................…………............................Сидоркевич
Дмитро Іванович

Спеціальність, група : .............................ЗФ – 02 ( фінанси )

Керівник :
..............................................................Петкова Леся
Омел’янівна

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси

2002 р.

З А В Д А Н Н Я

1. Міжнародні валютно-кредитні організації
.....…...................................................- 3

2. Міжнародний туризм
...................…........................................................
..............................…...- 5

3. Як ви вважаєте, за правилами ГАТТ-ВТО дозволяєть чи ні експортні субсидії, за яких умов і чому?
.........……...…….........................................- 17

4. Задача
............................................................................
............................................…………....................- 19

Література
............................................................................
..................................................................- 20

1. Міжнародні валютно-кредитні організації.
Міжнародні фінансові організації (МФО) створюються шляхом об'єднання фінансових ресурсів країнами-учасниками для рішення визначених задач в області розвитку світової економіки. Цими задачами можуть бути: операції на міжнародному валютному і фондовому ринку з метою стабілізації і регулювання світової економіки, підтримки і стимулювання міжнародної торгівлі; міждержавні кредити - кредити на здійснення державних проектів і фінансування бюджетного дефіциту; інвестиційна діяльність/кредитування в області міжнародних проектів
(проектів, що торкають інтереси декількох країн, що беруть участь у проекті як прямо, так і через комерційні резиденти) інвестиційна діяльність/кредитування в області “внутрішніх” проектів
(проектів, що безпосередньо торкається інтереси однієї чи країни комерційної організації-резидента), здійснення яких здатне зробити сприятливий вплив на міжнародний бізнес (наприклад, інфраструктурні проекти, проекти в області інформаційних технологій, розвитку транспортних і комунікаційних мереж і т.п.) благодійна діяльність (фінансування програм міжнародної допомоги) і фінансування фундаментальних наукових досліджень.
Як приклади міжнародних фінансових оранизаций можна назвати Міжнародний
Валютний Фонд, Світовий Банк, Європейський Банк Реконструкції і Розвитку,
Міжнародна Фінансова Корпорація. Усі ці організації активно беруть участь у фінансуванні російських проектів.

Для здійснення своїх функцій МФО використовують весь спектр сучасних технологій фінансового й інвестиційного аналізу і керування ризиками, від фундаментального дослідження потенційного інвестиційного проекту (для чого, найчастіше, залучаються спеціалізовані чи команди інститути експертів міжнародної кваліфікації, міжнародні аудиторські фірми й інвестиційні банки) до операцій на глобальних фондових ринках (ринках похідних цінних паперів).
Ефективність діяльності МФО в значній мірі залежить від взаємодії з урядами й урядовими орагнизациями країн-учасниць. Так інвестиційна діяльність МФО найчастіше припускає тісне співробітництво з державними експортними кредитними агентствами, що здійснюють страхування і керування ризиками по великих міжнародних проектах.

Докладніше механізм дії МФО мені хотілося б розглянути на прикладі
Міжнародного Валютного Фонду, членом - засновником якого був Радянський
Союз, чиїм правонаступником є Росія

Статті угоди Міжнародного Валютного Фонду прийняті 22 липня 1944 року в
Бреттон-Вудсе, штат Нью-Хэмпшир (США), на Валютно-фінансовій конференції
Об'єднаних націй. Набрали сили 27 грудня 1945 року. З виправленням, що вступило в силу 28 липня 1969 року в результаті змін, затверджених резолюцією Ради керуючих N 23-5 від 31 травня 1968 року; з виправленням, що вступило в силу 1 квітня 1978 року в результаті змін, затверджених резолюцією Ради керуючих N 31-4 від 30 квітня 1976 року; з виправленням, що вступило в силу 11 листопада 1992 року в результаті змін, затверджених резолюцією Ради керуючих N 45-3 від 28 червня 1990 року.

Міжнародний валютний фонд
Міжурядова валютно-кредитна организцаия по сприянню міжнародному валютний сотрудничесству на основі консультацій його членів і надання їм кредитів.
Створений у 1944 р., має більш 150 країн-членів. МВФ займається збором і обробкою статистичних даних з питань міжнародних платежів, інфляції, валютних ресурсів, величини валютних резервів, грошового обігу, державних фінансів і ін. Статут МВФ зобов'язує країни при одержанні кредитів дават інформацію про стан економіки країни, золотовалютних резервів і т.п. Крім того, країна, що взяла кредит, повинна виконувати рекомендації МВФ по оздоровленню своєї економіки. Однієї з основних задач МВФ є регулювання валютних курсів і підтримка стійкості валютних паритетів.

Завдання Міжнародного Валютного Фонду:

(1) Сприяти розвитку міжнародного співробітництва у валютно-фінансовій сфері в рамках постійного заснування, що забезпечує механізм для консультацій і спільної роботи над міжнародними валютно-фінансовими проблемами.

(2) Сприяти процесу розширення і збалансованого росту міжнародної торгівлі і за рахунок цього домагатися досягнення і підтримки високого рівня зайнятості і реальних доходів, а також розвитку виробничих ресурсів усіх держав-членів, розглядаючи ці дії як першочергові задачі економічної політики.

(3) Сприяти стабільності валют, підтримувати упорядкований валютний режим серед держав-членів і уникати використання девальвації валют з метою одержання переваги в конкуренції.

(4) Робити допомога в створенні багатобічної системи розрахунків по поточним операціях між державами-членами, а також в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають росту світової торгівлі.

(5) За рахунок тимчасового надання загальних ресурсів Фонду державам- членам при дотриманні адекватних гарантій створювати в них стан упевненості, забезпечуючи тим самим можливість виправлення диспропорцій у їхніх платіжних балансах без використання мір, що можуть завдати шкоди добробуту на національному чи міжнародному рівні.

(6) ВІДПОВІДНО до вищевикладеного - скорочувати тривалість порушень рівноваги зовнішніх платіжних балансів держав-членів, а також зменшувати масштаби цих порушень.

2. Міжнародний туризм.
2.1. Вступ
У багатьох державах світу туризм розвивається як система, що надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає доход у скарбницю.
Не говорячи вже про ті, що “годує” ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, чи так інакше зв'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті доходу туризм є ще й одним з могутніх факторів посилення престижу країни, росту її значення в очах світового співтовариства і рядових громадян.
Туристична діяльність у розвитих країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 1995 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам одержали 58 млрд. $, Франція й Італія - по 27 млрд. $,
Іспанія -25 млрд. $

У Росії туристичний бізнес розвивається з переважною орієнтацією на виїзд. Переважлива більшість діючих у нас туристичних фірм воліють займатися напрямком своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їхня частина працює на залучення гостей у тобто вусі робиться так, що капітал від тур. бізнесу спливає за рубіж. Яка ж картина міжнародного ринку тур. послуг зараз, як він у перспективі змінюється? В умовах, що створилися, ці питання представляються актуальними, саме тому нами була обрана тема даного реферату.
У науковому розумінні ринок- це органічна частина капіталістичної системи товарного господарства, основою якого є виробництво продукту як товару.

При розгляді предмета економічної теорії були виділені 4 сфери виробничих відносин: виробництво — розподіли — обмін — споживання.

Суспільне виробництво має своєю метою споживання. Алі перш, ніж продукт товарного виробництва дійде до споживання, він підлягає розподілу й обміну.
Розподіл - це результат виробництва, не тільки з погляду форми, алі і змісту, тому що розподілятися можуть тільки продукти праці, капіталу і землі. Розподіл веде до утворення грошових доходів суспільства у виді заробітної плати, прибутку і ренти.

2.2. Індустрія туризму і її розвиток у сучасних умовах.

У даний година індустрія туризму є однієї з найбільше що динамічно розвиваються форм міжнародної торгівлі послугами. В останні 20 років середньорічні темпи росту числа прибуттів іноземних туристів у світі склали
5,1%, валютних надходжень - 14%. Згідно даним всесвітньої туристичної організації, у 1995 році у світі було зареєстровано 576 мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярда доларів (без обліку надходжень від міжнародного транспорту). У цілому обсяги валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 1995 рік виросли в 144 рази.
За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі. По різних підрахунках, до 2000 долі ця галузь стані ведучою експортною галуззю у світі. Очікується, що при збереженні сформованих темпів росту число міжнародних подорожей до 2005 долі досягне
900 млн. чоловік, а до 2010 долі збільшиться і складі порядку 937 млн. чоловік.
На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежати наступні фактори:
1. Економічний ріст і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок і поїздок з пізнавальними цілями.
2. Удосконалювання усіх видів транспорту удешевило поїздки.
3. Збільшення числа найманих робітників та службовців у розвитих країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня.
4. Інтенсифікація праці й одержання працюючими більш тривалих відпусток.
5. Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами привело до розширення міжособистих зв'язків між і усередині регіонів.
6. Розвиток сфери послуг стимулювало розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес в області телекомунікацій.
7. Ослаблення обмежень на вивіз валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей.

Значення туризму у світі постійно зростає, що пов'язано зі зрослим впливом туризму на економіку окремої країни. В економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:
- міжнародний туризм - джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості.
- міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни.
- міжнародний туризм сприяє диверсифікованості економіки, створюючи галузі, що обслуговують сфери туризму.

З ростом зайнятості в сфері туризму ростуть доходи населення і підвищується рівень добробуту нації.

Розвиток міжнародного туризму приводити до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. У такий спосіб міжнародний туризм варто розглядати, сообразуясь з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входити в число трьох найбільших галузей , уступаючи нафтовидобувній промисловості й автомобілебудуванню, питома ваги яких у світовому експорті 11% і 8,6% відповідно. У 1991 році сумарний доход країн світу від міжнародного туризму складав 7% від загального обсягу світового експорту і 3% від світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистісних контактів зростає.
Міжнародний туризм у світі вкрай не рівномірний, що порозумівається в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм одержавши в західноєвропейських країнах. На частку цього регіону приходитися понад 70% світового туристичного ринку і близько 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходитися на Америку, менш 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Всесвітня організація по туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважливо постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина,
Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія) і країни що є, в основному, приймаючих туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія,
Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія).

Подібний розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинило за собою створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їхнє число входять: спеціалізовані заснування системи Організації Об'єднаних Націй (ООН), організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні комерційні, національні і регіональні організації по туризму.

Відповідно до Статуту ВІД, цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення світу, добробуту, поваги і дотримання прав людини поза залежністю від раси, підлоги, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються, в області туризму.
ВІД прийняла ряд декларацій в області міжнародного туризму, серед яких:
— Манільська декларація про туризм у світі (1980);
— Документ Акапулько (1982);
— Хартія по туризму і Кодекс поводження туриста (Софія, 1985);
— Гаазька декларація по туризму (1989).
До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного туризму епізодично, відносяться Конференція ООН по туризму і подорожам, економічний і соціальна Рада (ЭКОСОС). Організація Об'єднаних Націй з питань утворення, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародна організація праці
(МАРНОТРАТ), Міжнародна асоціація транспортної авіації (ИАТА).
Під туристичною індустрією розуміється сукупність виробничих, транспортних і торгових підприємств, що роблять і реалізують туристичні послуги і товари туристичного попиту.

З розвитком масового організованого туризму і переходом його на нову основу, що спирається на розвиту туристичну індустрію і сучасні засоби транспорту, відбулися деякі зміни у формах організації міжнародного туризму.
По-перше, істотно зросло число роздрібних фірм, що пропонують туристичні послуги турагентов і позбавлених найчастіше юридичної і господарської незалежності.
По-другу, змінився характер діяльності туристичних оптових фірм, що перетворилися в туроператоров, що пропонують повний комплекс послуг у виді інклюзив - турів.
По-третє, з'явилися великі корпорації, засновані на капіталі транспортних, торгових, страхових компаній і банків, що здійснюють операції по представленню туристичних послуг клієнтам.
Усі вищезгадані категорії фірм відрізняються друг від друга по функціях і характері діяльності.

Туристичні агентства — це роздрібні фірми, що виконують роль посередників між туроператорскими фірмами й обслуговуючими підприємствами, з одному боку, і клієнтами-туристами, з іншої. Турагенства або організують тур, пропонованими туроператорскими фірмами, або займаються наданням окремих видів послуг індивідуальним чи туристам групам обличчя, установлюючи безпосередні зв'язки з транспортними організаціями, готельними корпораціями, екскурсійними бюро. Продажів турів здійснюється за цінами, установлюваним туроператорами і зазначеним у їхніх проспектах. За реалізацію інклюзивів-турів турагенства одержують визначена комісійна винагорода від туроператоров.

Реалізація окремих видів послуг здійснюється за цінами, установлюваним їхніми виробниками, а за надання розрізнених послуг турагенства можуть установлювати визначені націнки до роздрібних цін виробника. Більшість турагенств знаходиться в сфері впливу великих туристичних оптових фірм, авіаційних компаній, готельних корпорацій і торгових фірм.

Туроператорские фірми — це насамперед оптові фірми, що виступають посередниками між підприємствами туристичної індустрії і турагенствами.
Смороду реалізують тур від свого імені через турагенства або безпосередньо клієнтам. У процесі організації поїздок туроператоры встановлюють зв'язку з підприємствами розміщення, харчування, транспорту, культурно- просвітительськими заснуваннями й екскурсійними бюро. Часто туроператоры орендують на основі довгострокових контрактів готелю й інших засобів розміщення, літаки, автобуси, забезпечуючи їхнє максимальне завантаження й одержуючи значні знижки.

Туроператорские фірми в залежності від використовуваного виду транспорту підрозділяються на, що спеціалізуються на організації турів з використанням спеціально обладнаних літаків; автобусних екскурсій; залізничних екскурсій; морських круїзів і подорожей у яку-небудь одну чи країну спеціалізованих турів.

Туристичні корпорації — це великі підприємства, що шляхом участі поєднують широке коло фірм, що представляють різні види туристичних послуг.
Смороду в значній мірі монополізували ринок і перетворилися в могутні міжгалузеві виробничо-господарські комплекси, що включають підприємства всіляких галузей промисловості, що обслуговують туристичний бізнес, транспортні банківські, страхові й інші компанії і реалізуючі тур через широку мережу туроператоров і турагенства в різних країнах.

Оснащення найсучаснішими автоматизованими системами керування і зв'язки дозволяє їм оперативно вивчати і задовольняти споживи й інтереси туристів. Найбільшого розвитку подібні великі компанії досягли в розвитих капіталістичних країнах. У Франції, наприклад, на частку 13 найбільших туристичних корпорацій приходитися 50% реалізованих турів, у германії 3 найбільші туристичні корпорації “TUI”, “Nekkerman” і “ITS” зосередили у своїх руках 70% ринку.

Крім великих корпорацій, у дійсні година одержали широкий розвиток готельні комплекси, що надають туристам послуги не тільки по їх розміщенню, алі і широкий комплекс інших послуг, наприклад, харчування в ресторані при отеленні, надання залів для проведення нарад, придбання квитків на транспорт, виклик таксі, екскурсійне обслуговування, організація розваг, торгівля сувенірами й іншими товарами.

Найбільші готельні комплекси поєднуються через автоматизовані системи керування і розподілу готельного фонду в так називані “ланцюги”, що дозволяє швидко і точно враховувати кожну індивідуальну угоду і з мінімальними витратами години робити резервування місць у готелях, на транспорті без затримки видавати всю розрахункову документацію і здійснювати платежі. Усього у світі нараховується біля ста таких готельних
“ланцюгів” із загальним числом номерів 1,6 млн. Ведучі з їх - “Holiday
Inn”, “Sharaton”, “Hilton”.

Важливою особливістю сучасного етапу розвитку міжнародного туризму і зміни його організаційних форм є проникнення в туристичний бізнес транспортних, торгових, банківських, промислових, страхових компаній.
Транспортні компанії надають як окремі види послуг, так і самостійні розроблені тур на основі готельної бази. Такі фірми організують обслуговування на основі ділових відносин з готельними й іншими підприємствами на звичайних умовах туроператора. Торгові фірми стали активно займатися реалізацією туристичних послуг приблизно з початку 70-х років. Це відноситься, в основному, до великих роздрібних концернів і до торгово-посилкових фірм.

Спочатку універсальні магазини, прагнучи поліпшити обслуговування клієнтури, здавали в оренду свої приміщення для діяльності турагенств.
Надалі, у міру попиту, смороду перейшли до практики організації у своєму складі формально не залежних туристичних фірм з обмеженою відповідальністю, що потім стали їх дочірніми фірмами.

З метою швидкого і міцного завоювання ринку ці компанії почали калькулювати ціни на тур з розрахунком лише на мінімальний прибуток, що було можливо завдяки величезному капіталу торгових фірм. Промислові фірми, що представляють у першу чергу галузі, що обслуговують туристичний бізнес, на основі системи участі стали здобувати і включати у свою структуру туристичні фірми. Помітно підсилилося проникнення банків і страхових компаній у сферу міжнародного туризму шляхом придбання усього чи частини контрольного пакета акцій. Володіючи розгалуженою мережею філій і великим штатом страхових агентів, банки і страхові компанії стали успішно здійснювати ці операції, одержуючи додатковий прибуток за рахунок економії на комісії, виплачуваної турагенту. Тур, пропоновані банками, як правило, дешевше, ніж у турагентов. Крім того, банки і страхові компанії мають власні автоматизовані системи обліку і керування, у пам'яті яких закладені всі основні дані про вкладників і застраховані обличчя. Це дозволяє їм здійснювати цілеспрямоване розсилання реклами й інформації, пропонуючи клієнту такі тур, що можуть відповідати його інтересам і засобам.

Дисконтні картки, що випускаються банками, на відміну від кредитних і дебетових пластикових, що є платіжним засобом, не призначені для оплати, алі дають своїм власникам права на найрізноманітніші знижки. У світі існує кілька глобальних систем дисконтних карток. Лідируюче положення займають
“ETN”, “IAPA”, “COUNTDOWN”.

В умовах, коли конкуренція в туристському бізнесі й індустрії відпочинку і розваг дуже висока, власники готелів беруть доля в дисконтних програмах, тому що безкоштовна інформація про знижки, що дається в каталогах для власників карток, залучає потенційних клієнтів. Банківські структури також зацікавлені в поширенні карток. Смороду видають їхній як доповнення до эмитируемым кредитних карток чи безкоштовно набагато дешевше роздрібної ціни, тім самум розширюючи спектр послуг для своїх клієнтів.

Географія дисконтних карток дуже різноманітна, найбільше популярно
“ETN-CARD”. Для мандрівників ця система є клубом, членство в який дозволяє зменшувати дорожні витрати. До перевагою використання карток “ETN” відносять :
— знижки для власників від 20 до 50% вартості в десятьох тисячах готелів у
175 країнах світу, у тому числі в Російській Федерації й у країнах СНД. У
США в 400 готелях власник картки заплатити 50% від вартості номера;
— широку систему знижок у ресторанах (від 20 до 50%);

— зниження (до 1/3) тарифів при оплаті оренди автомобіля;
— знижка при покупці авіа-, залізничних, автомобільних квитків у розмірі 3-
10%;
— можливість безкоштовно одержати картки “ETN- Telecard” і “Sprint
Fonecard”, що дозволяють звістки телефонні переговори по пільгових тарифах.
При одержанні картки власнику видається ілюстрований каталог з адресами сервісних служб, що входять у систему. Вибравши готель, власник замовляє знижку на резервування номера. Часто цю процедуру бере на собі сама дисконтна система.

Крім поширення дисконтних карток, банки реалізують дорожні чеки.
Система дорожніх чеків схожа із системою акредитивів, алі, на відміну від останніх, можна не тільки обмінювати в банку на гроші, алі ними можна розплачуватися в магазинах, що їх приймають.

Дорожні чеки дозволяють убезпечити гроші від крадіжки, тому що платіжний документ стає дійсним тільки після звірення підпису власника з підписом на корінці книжки. На відміну від пластикових карток, для придбання чека не обов'язково мати рахунок у банку.

Дорожній чек ще називають туристським чеком, під яким розуміється платіжний документ, грошове зобов'язання виплатити позначену в ньому торбу валюти його власнику.

У Європі з 1968 долі широку популярність придбав єврочек — чек у євровалюті, що виписується банком без попереднього внеску клієнтом готівки в рахунок банківського кредиту терміном до місяця. Чек оплачується в будь- якій країні-учасниці догоди “Єврочек”, до яких відносяться країни ЄС.
На світовому ринку порівняно недавно з'явився новий вид розміщення — тайм- шер. Це не продажів стандартної нерухомості і не розміщення в готелі, а середнє між ними — власність, обмежена по користуванню в часі. За одиницю години приймається один тиждень.
Сьогодні тайм-шер-индустрия складається з двох частин:
— чи продажів клубів апартаментів, розділених на тижні;
— обмін цих тижнів через єдиний центр по обміні, називаний клубом для відпочинку, де власники можуть обмінятися своїми тижнями.
У світі нараховується п'ять обмінних організацій, серед яких лідирують
“RCI”і “II” (Interval International).

Індустрія тайм-шера неухильно розвивається з початку сімдесятих років.
З 1989 долі світове число курортів, що працюють по системі тайм-шер, зросло на 600%, річний обсяг продажів тижнів збільшився на 300%. До 1994 долі у світі було продано тайм-шеров на чотири мільярди доларів.
З ростом популярності тайм-шеров мінялася і сама індустрія. Якщо в роки формування вона залучала в основному дрібних підприємців, те зараз нею займаються такі корпорації як “Хилтон”, “Марриот”, “Дисней”, “Шэратон”,
“Баррат”, “Вамли”.

Сьогодні тайм-шер є однієї з найбільше що швидко розвиваються галузей індустрії відпочинку. Він вважається найсучаснішою технологією в області між туризмом і нерухомістю.

Курорти тайм-шер є в 75 країнах. Європа займає другу місце по розвитку тайм-шера після США. Багато приймаючі країн розглядають тайм-шер як істотний елемент усієї системи організації відпочинку. У більшості регіонів він розширює сезон канікул, сприяє тривалому економічному росту, поліпшує перспективи для інвестицій, підвищує зайнятість.

Як і бу-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є дуже складною системою, ступінь розвитку якої залежить від ступеня розвитку економіки країни в цілому.

На промислово розвиті країни приходитися понад 60% усіх прибуттів іноземних туристів і 70-75% чинених у світі поїздок. При цьому на частку ЄС приходитися близько 40% прибуттів туристів і валютних надходжень

По зауваженню канадських фахівців, функціонування економік індустріально розвитих країн, з одному боці, робило об'єктивно необхідним зміцнення мирохозяйственных зв'язків і ріст виробничих витрат на підприємницькі переміщення, а, з іншого боку, — створювало працівникам матеріальні можливості для досуговых переміщень, у тому числі і за границю.

Географія ж міжнародного туризму буде визначатися пріоритетним для туристів факторами привабливості чи тихнув інших регіонів/країн.

2.3. Організація і техніка виконання операцій міжнародного туризму.
Основні учасники операцій міжнародного туризму і система взаємин.

Здійснення міжнародних туристичних операцій припускає визначені відносини між туристами - споживачами туристичних послуг і туристичних фірм
- їхніми виробниками і реализаторами, а також відносини останніх з різними організаціями(банками, транспортними і страховими компаніями і т.п.), що забезпечують виконання цього виду міжнародних послуг.
Система відносин цих головних суб'єктів міжнародного туристичного бізнесу представлена на схемі

Суб'єкти операцій міжнародного туризму

турист

посольства, консульства турагент банки

страхові компанії туроператор державні органи

транспортні компанії закордонні партнери

Робота туристичних фірм із туристами містить у собі:
- пропозиція чи туристу групі туристів визначеного набору туристическо- экскурсионных послуг;
- одержання від клієнта коштів за путівку (тур);
- перерахування коштів визначеним організаціям за розміщення, проживання, екскурсійне обслуговування.
Договірні відносини туриста і туристичної фірми складаються як відносини покупця (замовника) і продавця (виконавця). При цьому варто підкреслити особливий характер “продукт”, що здобувається в туристичної фірми.
Вступаючи з нею в договірні відносини, турист розраховує одержати в залишковому підсумку необхідний йому набір послуг. Фірма ж надає йому, як правило, ще не самі послуги. а права (гарантії) одержання у визначений година, у визначеному місці послуг, безпосередньо здійснюваних іншими фірмами, що не мають прямих договірних відносин з даним туристом, алі складаються в договірних відносинах з направляючою туристичною фірмою.
Турист здобуває також і гарантії надання визначених видів послуг і самою направляючою фірмою. Сукупність цих прав відображається в путівці, що є кінцевим “продуктом” діяльності туристичної фірми і відповідно предметом її реалізації.

Туроператорская діяльність - це діяльність по формуванню, просуванню і реалізації туристичного продукті, здійснювана на підставі ліцензії юридичною чи особою індивідуальним підприємцем (туроператором).

Турагентская діяльність - діяльність по просуванню і реалізації туристичного продукті, здійснювана на підставі ліцензії юридична чи особа індивідуальним підприємцем (турагентом).

Взаємини між туроператором і туристом найчастіше будуються на підставі агентського договору про надання першим іншому права на реалізацію туристичного продукту, сформованого туроператором.
Саме тому при організації турів туристичні фірми співробітничають зі страховими компаніями. Страховий внесок входити у вартість путівки. Його величина залежить від тарифу. Існують чотири різновиди тарифів, що ґрунтуються на:
- умовах посольств, що можуть визначити мінімальну величину страхової суми, наприклад, для Західної Європи це приблизно 30 доларів США;
- терміну поїздки;
- кількості людин у групі (можливі знижки від 5 до 20%);
- віці (старше 60 років страхова торба може бути збільшена в два рази).

На сьогоднішній день існують дві форми страхового обслуговування туристів.
1. Компенсаційна.
Передбачає оплату самим мандрівником усіх медичних витрат і відшкодування їх лише після повернення на батьківщину, що, як правило, незручно, тому що змушує туриста мати при собі значний грошовий запас на цей випадок.
1.1. Програма страхування багажу.
Торба страхового ліміту близько 2000 доларів. Вона виплачується по пред'явленні документів, що підтверджують, що багаж був загублений чи ушкоджений під чи година збереження транспортування. Це найбільш розповсюджений вид страхування, тому що тариф страхування багажу складає близько 50 центів у день.
2. Сервісна.
2.1. Страхування медичних витрат.
2.2. Юридичний і інформаційний ассистанс - забезпечення правової підтримки мандрівникам у випадку адміністративних чи цивільних порушень, а також гарантія одержання необхідної інформації про найбільш зручні маршрути.
2.3. Страхування від нещасливого випадку.
2.4. Програма страхування цивільної відповідальності за нанесення збитку майну третіх облич, нанесених туристом у результаті “ненавмисних дій”.

Страховий поліс - обов'язковий документ при турпоездке. Більшість країн світу не видає візи без наявності спеціального страхового поліса. До них відносяться більшість розвитих країн: Австрія, Бельгія, Німеччина,
Голландія, Данія, Іспанія, Норвегія, Франція, Швейцарія, Швеція, США.
Страховий поліс як документ, що гарантує оплату необхідного медичного обслуговування при настанні страхового випадку, обов'язково містить номер телефону фірми-партнера, по якому можна звернеться по допомогу, інформацію про страхувальника, страховика, умови, вартості страховки і звільнення від
(відповідальності) зобов'язань компанії у випадку війни, ядерних вибухів, дорожніх аварій, хронічних захворювань і т.д.

Туристична фірма пересилає постачальнику запитий і гарантійний лист із термінами поїздки, найменуванням країни призначення, засобів пересування, що приймає фірми, кількістю туристів поіменно з указівкою номера паспорта і віку.

Подібним чином оформляються і візи.

Існує кілька видів віз у залежності від цілей поїздки - туристичні, візи за приватним запрошенням, візи за діловим запрошенням.

Оформлення віз по приватних і ділових запрошеннях здійснюється в консульстві країни. Випадки відмовлення у візі складають 5 - 7% від числа всіх що звернулися, причому відмовлення може бути переглянутий.
Консульський збір за даний вид послуг складає 10-60 доларів США.

Оформлення туристичних віз здійснюється за допомогою виклику закордонної фірми на визначену кількість туристів зі списком, заявленим раніше туристичним агентством. Після розгляду консульством видається віза, загальна для всієї чи групи призначена для окремих туристів.

При розробці програм враховується не стільки вартість, скільки складність процедури оформлення.

Всі описане характерно насамперед для Сполучених Штатів Америки і
Західної Європи, де до дозволу на в'їзд відносяться дуже строго.

14 червня 1985 долі в люксембурзькому місті Шенген державами
Бенілюксу, Францією і Німеччиною була підписана угода про майбутню поступовому скасуванні паспортного контролю на своїх внутрішніх границях.

У червні 1991 долі до Шенгенскому догоди приєдналися Іспанія і
Португалія, і був складений список країн, що обов'язково повинні мати відкритий візової режим. 17 грудня 1992 долі був затверджений список з 120 країн, громадяни яких для перетинання границь повинні мати візу єдиного зразка (до них відноситься і Росія), був прийнятий бланк єдиної візи і 22 грудня 1994 долі представники урядів цих країн підписали офіційний протокол про вступ у силу Шенгенских угод з 26 березня 1995 долі. У 1997 році до
Шенгенскому догоди приєдналися Швеція і Данія. Саме з цього години російські туристи, що виїжджають в одну з цих держав на термін менш трьох місяців, одержують Шенгенскую візу, при більш тривалому перебуванні в країні призначення діють національні візи.

З одному боку, пересування по території сімох європейських держав при оформленні однієї візи безумовно дуже зручно, алі, з іншого боку, істотно подовжився термін (до чотирьох тижнів), протягом якого розглядається питання про видачу дозволу на виїзд. Це пов'язано з тім, що посольства цих держав посилають один одному запити на того чи іншого що звернулися.

Існують також держави, у яких оформлення на в'їзд здійснюється безпосередньо на границі. До них відносяться Бахрейн, Єгипет, Кенія, Ліван,
Мальта, Непал, Об'єднані Арабські Емірати і Туреччина.

Безвізовий в'їзд за запрошенням без оформлення закордонного паспорта дозволів у країни Східної Європи, Монголію, Кубу.

Російські громадяни мають право на в'їзд без оформлення віз у
Колумбію, Малайзию, Еквадор, Кіпр і ін. країни.

При оформленні документів в обов'язковості турфирмы входити інформування туристів про вимоги прикордонних і митних служб.

2.4. Договірне оформлення операцій міжнародного туризму

Система взаємин між основними суб'єктами операцій міжнародного туризму юридичний оформляється різними договорами (контрактами).
У договір між туристичною фірмою і туристом, як правило, містить наступні типові умови:
— предмет договору (придбання туристом прав(гарантій) на тур, оформлених у виді путівки);
— вартість послуг фірми і форма їхньої оплати (наявними чи переклад грошів на розрахунковий рахунок фірми);
— обов'язку туристичної фірми (по наданню туристичного продукті в повному обсязі і якісно; по медичному страхуванню туристів; по оформленню для них посольських віз);
— відповідальність і звільнення від відповідальності сторін (у випадках форс - мажорних обставин, зміни якості наданих послуг, термінів їхнього надання, відмовлення сторін від туру);
— обов'язку туриста (по оплаті, наданні необхідних документів для оформлення віз і т.п.).

У договорі з клієнтом доцільно відбити наступні зведення: дату висновку договору, терміни надання послуг, вид транспорту до місця відпочинку і назад, клас готелю, його найменування і місце розташування.
Договір між туроператором і турагентом у залежності від змісту відносин між турфирмами може бути декількох видів.

Агентські соглаашенияя передбачають передачу виробником послуг туристичному агенту прав на продажів окремих видів послуг і інклюзивів- турів від імені і за рахунок туроператора. У договорі звичайно містяться чіткі інструкції з виконанню покладених задач, територіальне обмеження сфери дії, установлюються права та обов'язки сторін, а також порядок виплат комісійних винагород. Обсяг і характер вимог до агента неоднаковий і залежить від конкретних розумів, що існують на національних ринках.

В угоду може бути внесена застереження, що зобов'язує агента не вступати в ділові відносини з іншими фірмами, а також застереження про монопольне право продаж окремих туристичних послуг. Подібна форма діяльності, з одному боку, дає можливість працювати, не маючи великих витрат на рекламу, маркетинг, організацію турів і одержуючи комісійні, алі, з іншого боку, не дає можливості істотного розширення й одержання великих прибутків. Крім того, агент найчастіше занадто залежить від туроператора і по суті справи позбавлений самостійності.

Саме тому часто туристичні фірми здобувають путівки як готову продукцію, сформовану іншою компанією, і в наслідку продають її дорожче. В обов'язку продавця входити бронювання місць у готелі, оформлення необхідних для поїздки документів, забезпечення туристичної групи гідом-перекладачем і інформування покупця про можливі зміни, а покупець здійснює набір, комплектацію і відправлення туристів, забезпечує надання їхніх списків у трьох екземплярах для оформлення документів і бронювання місць на транспорті і готелі, інформує туристів про вартість і порядок розрахунків.
У випадку не виконання зобов'язань і не дотримання термінів перекладу вартості чи обслуговування не надання анкет і списків громадян продавець має право анулювати поїздку, а покупець відшкодує збитки.

3. Як ви вважаєте, за правилами ГАТТ-ВТО дозволяєть чи ні експортні субсидії, за яких умов і чому?

Після другої світової війни були початі спроби створення міжнародної торгової організації, покликаної забезпечити глобальну координацію торгової стратегії. Більш усіх у цьому минулому зацікавлені США, на частку яких приходилося близько 40% світової торгівлі; вони особливо страждали від порушення нормальних зовнішньоторговельних постачань.

Переговори по створенню міжнародної торгової організації в Гавані проходили в умовах гострих розбіжностей між США і країнами післявоєнної
Європи. Розбіжності стосувалися, зокрема, кількості голосів, наданих країнам-учасницям. На противагу європейському підходу, що передбачав принцип “одна країна - один голос”, США виступили за ідею зваженого голосування. Американці вважали, що кількість голосів повинна бути пропорційно частці країни у світовій торгівлі. Однак США не удалося відстояти свою позицію, і Конгрес відмовився ратифікувати укладене в процесі переговорів угода.

З приводу одного з розділів угоди про створення міжнародної організації, присвяченого питанням тарифів, були проведені спеціальні переговори в Женеві. Результатом їх стало підписання тимчасової угоди з питань тарифів і торгівлі, що получили найменування ГАТТ. Вступивши в силу з 1 січня 1948 р., ця угода як би доповнювала в митно-тарифній сфері роботу іншої організації в області валютно-фінансового забезпечення зовнішньої торгівлі - Міжнародного валютного фонду (МВФ).

За взаємною домовленістю країн, що підписали текст Угоди, був створений організаційний механізм (секретаріат), призначений для реалізації в практиці міжнародної торгівлі основних принципів ГАТТ. Секретаріат ГАТТ розмістився в Женеві (Швейцарія). Діяльність цього органа здійснювалася в рамках конференцій-сесій. Як правило, сесії починалися з зустрічей високопоставлених чиновників, після яких проходили переговори, що одержали назву раундів. Такі раунди відбулися в 1949, 1951,1956,1960-1961 р.
Особливо варто виділити тривав з 1973 по 1979 р. Токійський раунд і
Уругвайський раунд, що продовжувався з 1983 по 1994 р. Двох останніх раунду відрізнялися розширенням кола обговорюваних питань і включенням питань про нетарифні бар'єри.

Основне значення в діяльності ГАТТ має задача чи ліквідації скорочення митних пошлин. У 1945-1947 р. середня величина митних пошлин у розвитих країнах складала 40-60%, а по деяких товарах (наприклад, хімічним) досягала
70-90%. Постійна активна робота зі зниження митних бар'єрів дозволила скоротити їхню величину до 3-5% до кінця 80-х років.

Торгові бар'єри ліквідувалися динамічно. На перших сесіях переговори звичайно велися між основними виробниками і покупцями окремих товарів і згодом до досягнутих угод приєднувалися інші держави. В останніх двох раундах сторони перейшли до переговорів по комплексних списках, що включав головні тарифні позиції.

Угода підготовлялася на базі спеціальних списків таким чином, що сума недоотриманих від ліквідації пошлин засобів якої-небудь країни виявлялася рівній сумі зменшення платежів по пошлинам, зниженим на товари, експортовані даною державою.

Рекомендації Уругвайського раунду по скороченню митних бар'єрів виявилися радикальними. На ряд товарів мита планується скасувати взагалі.
Це насамперед ті товари, по яких особливо висока конкурентноздатність США
(будівельне і медичне устаткування, хімікати, фармацевтична продукція, сільськогосподарські товари, цемент, пиво, меблі). По тим товарам, де величина мита перевищує 15%, рівень скорочення буде складати 30%. США прагнуть розширювати списки тих товарів, по яких мита будуть скасовані
(включивши в них алюміній, кольорові метали, автомобілі, запчастини).
Аналогічну позицію зайняли Японія і нові індустріальні країни.

Одночасно зі зменшенням величини митних пошлин були досягнуті визначені успіхи в уніфікації правил і умов їхнього застосування.
Наприклад, як базу для розрахунку мита вирішено використовувати ціну накладної (фактури) на товар. (Раніше США застосовували внутрішні ціни, що приводило до завищення величини пошлин). Рішення, що стосуються інших нетарифних бар'єрів, оформлялися у виді спеціальних кодексів і угод, що підписуються окремо.

Субсидії й антидемпінгові (компенсаційні) мита являли собою один з найбільш складних пунктів переговорів.

Було запропоновано ввести прямої заборона на використання прямих експортних субсидій. Однак на настійну вимогу країн ЄС, що широко використовують пряме дотирование сільськогосподарського експорту, для цієї групи товарів були зроблені значні виключення.

Відносини країн-учасниць до непрямих субсидій полягало в наступному.
Виробництво найчастіше субсидіювалося не стільки з метою розширення експорту, скільки з метою підтримки зайнятості в економічно відсталих районах. Розроблювачі кодексу по практиці субсидування не змогли знайти прийнятне узагальнене визначення поняття “непрямі субсидії”. Проте в кодексі визнається той факт, що вони можуть негативно впливати на експорт.
Кодекс допускає введення компенсаційних пошлин тільки в тому випадку якщо імпорт субсидованих товарів приводить до значних матеріальних втрат у національній промисловості. Раніше в США компенсаційні мита можна було вводити стосовно будь-якого імпортного товару, субсидованому за рубежем.

Величина компенсаційних зборів не повинна перевищувати суму виявлених субсидій. Ці збори виконують не каральну функцію, а скоріше покликані забезпечити нормальні умови конкуренції. Особливо обговорене положення про країни, що розвиваються, що мають право застосовувати експортне субсидування, хоча й в обмежених масштабах. Рішення про введення компенсаційних пошлин повинне прийматися на спеціальному засіданні ГАТТ за результатами спеціальних експертних досліджень.

У “Кодексі по технічних бар'єрах у торгівлі”, прийнятому в ході “Токіо- раунду”, поставлена задача усунення дискримінаційного впливу стандартів і технічних бар'єрів у торгівлі, маркіруванні, сертифікації й іспиті товарів.
Використання технічних норм не повинне перешкоджати розвитку торгівлі і повинне досягатися насамперед за рахунок застосування до іноземних товарів тих же вимог, що і до національного.

Країни-учасниці беруть зобов'язання не застосовувати особливі стандарти стосовно іноземних товарів, орієнтувати по можливості результати проведених у країнах іспитів на міжнародні стандарти. Запропоновано було інформувати інші держави про результати змін національних стандартів і про нововведення, що готуються, що відрізняються від попередніх.

4.Задача.

Експорт та імпорт всіх країн світу разом взятих у 1999-2000 роках в поточних цінах склав :

Експорт

Імпорт
1999 рік 4000 млрд.USD
4187 млрд.USD
2000 рік 4200 млрд.USD
4390 млрд.USD

В чому полягає причина різниці між вартістю свтового експорту та імпорту?
Оцініть приблизну вартість фрахту і страхування у % від вартості імпорту?

Використана література :

1. Тлумачний словник економічних термінів “Це - бізнес”. Київ,
“Альтерпрес”, 1996р.

2. Положення міжнародного валютного фонду.

3. “Міжнародні економічні відносини” В.Б.Буглай, Н.Н.Ливенцев. Москва,
“Фінанси і статистика” 1996 р.

4. “Міжнародні економічні відносини” Е.Ф.Авдокушин Москва, Информационно- внедренческий центр “Маркетинг” 1997 р.

Реферат: Міжнародна економіка

Похожие работы: